Соціальні аспекти лексичної семантики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

УДК 81'27: 371: 246

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Спеціальність 10.02.15 - Загальне мовознавство

Соціальні аспекти лексичної семантики

Саплін Юрій Юрійович

Київ - 2011

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі англійської філології Класичного приватного університету (м. Запоріжжя)

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор Озерова Ніна Григорівна, Інститут мовознавства імені О.О. Потебні НАНУ, завідувач відділу російської мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Яворська Галина Михайлівна, Національний інститут стратегічних досліджень, Головний науковий співробітник доктор філологічних наук, професор Глущенко Володимир Андрійович, Слов'янський державний педагогічний університет Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України, завідувач кафедри загального, германського та слов'янського мовознавства доктор філологічних наук, професор Калінкін Валерій Михайлович, Донецький державний медичний університет Міністерства охорони здоров'я України, завідувач кафедри української, російської мови

Захист відбудеться «__13__»_____жовтня______2011 р о __12___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені

М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12)

Автореферат розісланий «_06_» ___вересня____ 2011 р

Загальна характеристика роботи

Вивчення мови, яке ставить за мету виявлення абстрактних систем структурних компонентів, з погляду мови як реальної системи (О.С. Мельничук) не є кінцевим етапом дослідження, а має доповнюватися висвітленням ролі певних структурних компонентів відповідно до завдань у різних ситуаціях мовлення як соціального процесу. На межі ХХ і ХХІ ст у науці про мову стався певний злам. Мову перестали вивчати як виключно інструмент чи засіб обміну інформацією, оскільки насправді комунікація -- це не просто передавання інформації від адресанта до адресата, від мовця до слухача, від автора до читача, а вплив на духовний світ, почуття і розум особистості як суспільно активної істоти. Саме як духовно-синергетичне явище у соціальному та особистісному вимірах активно вивчають мову сучасні дослідники.

Найбільш відкритим для зовнішніх чинників справедливо вважається лексичний рівень мовної системи. Саме соціальна пам'ять етнічного колективу виступає тим середовищем, в якому формується семантичний простір відповідної мови. Однак попри звичність для лінгвістів (і соціолінгвістів зокрема) таких термінів, як соціофонетика та соціограматика, термін соціосемантика не став ще конструктивним елементом предметного поля соціолінгвістики. Таким чином, визначення сутності та проявів соціальності в семантиці слова постає як нагальне завдання сучасної теорії мови взагалі й соціолінгвістичної теорії зокрема.

Актуальність теми дослідження випливає з аналізу сучасного стану розвитку лінгвістичної теорії. Основна суспільна проблема, яка зумовлює розвиток лінгвістичної теорії, - це оптимізація інформаційної взаємодії між носіями природної мови з різнотипними джерелами інформації і вироблення ними відповідних (бажано, раціональних) рішень. Мовознавство у наш час виступає як поліпарадигмальна наука, що має на меті підвищення ефективності взаємодії між носіями мов у реальному соціальному просторі та між людьми й системами, побудованими на основі штучного інтелекту.

Проблема соціально-мовних зв'язків закріпилася за соціолінгвістикою. Однак, на думку багатьох теоретиків мовознавства, не можна вважати, що теоретичні засади соціальної лінгвістики уже закладені, а інші її фундаментальні частини (понятійний апарат, методи) нарешті розроблені. Існує нагальна потреба раціонального синтезу соціальної та структурної лінгвістичної теорій. Актуальність нашого дослідження обумовлено необхідністю залучення до соціолінгвістичного розгляду змістових характеристик мовних явищ, уточнення їх статусу як соціолінгвістичних об'єктів, а також інтеграцією сучасних наукових доктрин для вироблення комплексного погляду на мову як соціальне явище.

Наукові дослідження соціолінгвістичних аспектів мовної семантики досі мають фрагментарний характер. Хоча певні загальнотеоретичні підходи до розв'язання низки соціосемантичних проблем і розглядаються у працях Бацевича Ф.С., Голубовської І.О., Крисіна Л.П., Мацюк Г.П., Русанівського В.М., Шумарової Н.П., Яворської Г.М., Бочкарьова А.Є., Михайлової О.О., та більшу увагу дослідники приділяють аналізу окремих форм та напрямів впливу соціального на мовну структуру, у тому числі семантику слів (Ажнюк Б.М., Вепрєва І.Т., Оглєзнєва О.О., Хілханова Е.В.), видів соціально вмотивованого змісту в структурі мовних знаків (зокрема, ідеологічної та політичної семантики - Будаєв Е.В., Катаєва С.Г., етикетної семантики - Фабіан М.П., Газізов Р.А., Рисинзон С.А., соціально-статусної семантики - Герасименко І.Є., Карасик В.І., Хачмасова З.Р., соціально-рольової семантики - Крисін Л.П., соціолінгвокультурної семантики -Жайворонок В.В., Зірка В.В.., Дмитрієва О.О., Чубур Т.О., Ягодкіна М.В., Янушкевич І.Ф.), семантики субстандартних одиниць (Ставицька Л.О., Кудінова Т.А., Ларіонова А.Ю., Прийомишева М.М., Рябичкіна Г.В., Шаліна І.В.), соціально зумовлених змін у лексичній семантиці (Зацний Ю.А., Стишов О.А., Касьянова Л.Ю.).

Якщо спробувати гранично резюмувати зміни, що відбулися в XX ст. у суспільному потрактуванні мови, то зробити це можна з урахуванням тріади, у межах якої у філософії прийнято розглядати мову: "свідомість-мова-суспільство". Середня ланка цієї тріади набула в філософії та соціальній практиці останнього століття набагато більшої уваги й значення, ніж вона мала раніше. Мова стала розглядатися як найважливіша частина буття, що розкриває або приховує його таїни, як символічна структура міжособистісних інтеракцій та інструментарій соціальних зв'язків особистості

Метою дослідження є визначення та опис суттєвих (в онтологічному та гносеологічному аспектах) рис змістової структури лексики природних мов як соціальних явищ.

Поставлена мета визначила необхідними для розв'язання низку завдань:

- визначити обсяг соціальної проблематики аналізу змісту слова;

- встановити можливі напрями інтеграції сучасних лінгвістичних підходів до аналізу лексичної семантики як соціолінгвального феномену;

- узагальнити сучасні уявлення про «соціальну семантику» як лінгвістичний об'єкт;

- встановити типи соціально зумовлених компонентів семантики мовних одиниць;

- визначити соціолінгвістичну специфіку ономасіологічних та семасіологічних категорій лексичної системи;

- довести міжкультурну релевантність соціально зумовлених компонентів семантики слова як мовної одиниці.

Матеріалом дослідження обрано словниковий матеріал української, російської, англійської, французької, іспанської, болгарської, турецької та інших мов - соціально-комунікативні властивості досліджуваної лексики підтверджувалися матеріалом різножанрових текстів, вибір яких зумовлювався потенційною відкритістю до впливу макро- та мікросоціальних чинників. Для аналізу білінгвістичної взаємодії використовувались матеріали власного соціолінгвістичного опитування, яке проводилося протягом 90-х рр. ХХ ст. Ставилося завдання не лише зафіксувати соціально-комунікативні (ситуативно-комунікативні, соціально-історичні, соціально-групові та ін.) властивості лексичної семантики, але й визначити характер мовної рефлексії - своєрідного бачення соціуму, «інших» та «себе» в соціумі, яке відбилося в семантиці слів.

Об'єктом дослідження в роботі стала мовна рефлексія соціального, що актуалізована в семантиці лексичних одиниць.

Предмет дослідження складають онтологічна та гносеологічна специфіка соціально зумовлених компонентів лексичної семантики, їхня організація та взаємодія у межах окремих національних мов та міжмовної взаємодії у глобалізованому суспільстві.

Методи дослідження. Мета дисертації та специфіка досліджуваного предмета зумовили потребу комплексного використання таких методів: описового (при характеристиці зібраного фактичного матеріалу), класифікаційного та методу моделювання (при аналізі будови семантичного простору слова як системи, вивчення його структури і типології соціально обумовлених компонентів та структур у семантиці слова), зіставного (при вивченні особливостей соціокультурної номінації), елементів методу компонентного аналізу та концептологічного аналізу (при встановленні семантичних параметрів соціально маркованих лексем і семем), а також елементів квантитативного методу (при дослідженні специфіки соціального функціонування окремих слів та лексико-семантичних категорій у соціальному просторі), методу мовно-соціальних кореляцій (соціолінгвістичних кореляцій), прийомів аналізу словникових дефініцій соціально маркованих та загальновживаних слів. Дослідження проведено в плані синхронії, елементи діахронії залучалися при аналізі слідів етимологічної та дискурсивної пам'яті слова в його семантиці.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в лінгвістиці виконано соціолінгвістичний аналіз різноманітних елементів семантики, проявів соціальної рефлексії у лексико-семантичній системі мови; уперше побудовано соціолінгвістично релевантну модель семантики слова; уперше системно узагальнено види соціальної семантики слова та її складові; встановлено складну залежність соціально-мовної рефлексії від лінгвокультурного типу мови, її соціокультурної специфіки.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали, основні результати та висновки дослідження можуть бути використані в теорії та практиці лексикології, соціолінгвістики, теорії міжкультурної комунікації, у викладанні теорії мови, лексикології у ВНЗ; є актуальними при розробці спецкурсів та спецсемінарів.

Апробація результатів дослідження. Зміст і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедр загального мовознавства та російської мови Запорізького національного університету, кафедрі англійської філології та міжкафедральному семінарі Інституту іноземної філології Класичного приватного університету. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлювалися на 12 міжнародних наукових конференціях «Лексико-грамматические инновации в современных восточнославянских языках» (Друга конференція - у 2005 р., Третя конференцiя - у 2007 р., Четверта конференція - у 2009 р., Дніпропетровськ, Дніпропетровський національний університет), «Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця» (Київ, Національний авіаційний університет, 2007 рік), «Актуальні проблеми менталінгвістики» (Черкаси, Черкаський національний університет, 2007 рік), XIII Царскосельских читаннях: «Высшая школа - инновационному развитию России» (Санкт-Петербург, Ленінградський державний університет імені О.С. Пушікіна, 2009 рік), «В. А. Богородицкий: Научное наследие и современное языковедение» (Казань, Казанський державний університет імені В.І. Ульянова-Леніна, 2007 рік), «Мовні процеси в сучасному медіапросторі» (Київ, Інститут журналістики КНУ, 2007 рік), «Новітні обрії розвитку германської та романської філології» (Запоріжжя, Запорізький національний університет, 2007 рік), «Проблеми загальномовної та ареальної семантики» (Луганськ, Луганський національний педагогічний університет, 2007 рік), «Культура мови сучасних мас-медіа в системі соціальних комунікацій» (Київ, Інститут журналістики КНУ, 2009 рік), «Поетичний універсум «Сонетів» В. Шекспіра: рецепції, дослідницькі інтерпретації, переклади» (Запоріжжя, Класичний приватний університет, 2009 рік), міжнародному науковому симпозіумі «Візуалізація образу дитини в літературі» (Львів, Львівський національний університет, Міжнародне наукове товариство з дослідження літератури для дітей та юнацтва, 2007 рік), міжнародному освітньому Форумі «Личность в едином образовательном пространстве» (Запоріжжя, Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 2010 рік), міжнародному семінарі «Славянская культура в современном мире» (Київ, Київський державний педагогічний інститут іноземних мов, 1990 рік), 10-й щорічній Фулбрайтівській конференції «Український проект в ХХІ столітті" (Київ, 2007 рік), Всесоюзній (СРСР) науковій конференції "Проблеми міжппредметних зв'язків в умовах білінгвізму" (Дрогобич, Дрогобицький державний педагогічний інститут, 1990 рік). 9 Всеукраїнських (до 1991 року республіканських) наукових конференціях «Вопросы совершенствования обучения (иностранному) языку как средству межнационального общения» (Харків, Харківська академія комунального господарства, 1991 рік), «Проблеми зіставної семантики близькоспоріднених мов» (Черкаси, Черкаський державний педагогічний інститут, 1992 рік), «Литературно-общественная деятельность Н.А. Островского» (Рівне, Рівненський державний педагогічний інститут, 1989 рік), «НТР і сучасні проблеми розвитку лексики української народно-розмовної мови» (Ужгород, Ужгородський державний університет, 1989 рік), «Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку» (Запоріжжя, Запорізький державний університет, 1992 рік), «Творча спадщина М. Коцюбинського і сучасний літературний процес» (Одеса, Одеський державний педагогічний інститут, 1989 рік), «Соціолінгвістичні аспекти сучасної мовної дійсності в Північному Причорномор'ї.» (Запоріжжя, Запорізький державний університет, 1992 рік), Шостій республіканській ономастичній конференції (Одеса, Одеський державний університет, 1990 рік), «Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи» (Київ, Національний авіаційний університет, 2005 рік), регіональному форумі викладачів-русистів східноєвропейських країн СНД (Запоріжжя, 2007 рік), науковій конференції «Глагол в системе языка и речевой деятельности» (Свердловськ, Уральський університет, 1990 рік), обласній науково-практичній конференції «Вічний сучасник» (Запоріжжя, Запорізький державний університет, 1989 рік), щорічних Всеукраїнських конференціях «Сучасна філологія в контексті глобальних змін» у Класичному приватному університеті (до 2007 року - Гуманітарний університет «ЗІДМУ»; у 2004 - 2008 рр.) та інших.

Положення дисертації викладені в 40 публікаціях, серед яких 1 індивідуальна монографія “Соціолінгвістика і лексична семантика” (15,1 друк. арк.), 25 наукових статей, які надруковано у виданнях, затверджених ВАК України як фахові. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена бюро Наукової ради «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» при Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (протокол №5, від 23.12.1991), проблематика дослідження пов'язана з розробкою комплексної наукової теми кафедри англійської філології Класичного приватного університету (м. Запоріжжя) «Розвиток когнітивно-дискурсивної парадигми в сучасних умовах» (№ державної реєстрації 01050002570) та відповідає темі, що опрацьовується в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації" ( Код: 06БФ044-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури (908 найменувань). Загальний обсяг дисертації 449 сторінок, з них 382 сторінки основного тексту.

Зміст дисертації

У вступі відповідно до традицій такого роду досліджень сформульовано мотиваційну базу дослідження (із зазначенням мети, завдань, методологічної бази, актуальності та новизни).

Перший розділ «Соціальність семантики як об'єкт філософських та соціологічних студій» визначає особливості філософської та соціологічної візій соціальної семантики мови після «лінгвістичного перевороту» у філософії ХХ ст.

Філософська еволюція XX ст. демонструє, що віра в могутність науки й техніки все більше поступається місцем вірі в могутність мови. При тому, що XX сторіччя залишається епохою торжества науки й техніки, у філософії зростає переконання, що науково-технічний прогрес породжує проблеми настільки специфічні, що їх принципово неможливо розв'язати, засобами одного науково-технічного прогресу. Вони вимагають якісно нових підходів, нових поглядів, що лежать за межами науково-технічного способу мислення. Пошук підходів, що є адекватними ситуації, багато в чому визначає мотиви звертання філософів до аналізу мови. Тому філософське осмислення мови розглядається не тільки як самостійне завдання, але й у широкому контексті, у тому числі й у рамках тих явищ, які раніше вважалися вельми віддаленими від мовної проблематики.

Філософія мови переосмислила й актуалізувала віру в слово, виражену відомим біблійним висловом «На початку було Слово...», відобразила значення мови, що зросло в житті суспільства й індивіда. Тому резюмуючою тезою філософського осмислення мови в XX ст. могла б стати думка про те, що жодна фундаментальна проблема людського буття не може бути ані поставлена, ані розв'язана без пильної уваги до мови, без урахування її ролі, оскільки людина ? «єдина істота, яка створює собі проблеми за допомогою мови».

Одним з найважливіших аспектів мовної комунікації є використання лексичного складу мови, який сформувався у суспільстві й постійно ним уточнюється. Загальновизнано, що лексика є найдинамічнішим рівнем мови, який має впорядковану структуру з усталеними зв'язками між підсистемами єдиної системи та її окремими ділянками. У будь-якому випадку комунікація базується на лексиці, і лише потім здійснюється на рівні її організованої послідовності - у текстах.

Філософія ХХ ст. запропонувала кілька підходів для розуміння значень - у загальному русі виділяються чотири значні напрями, що мають власне виразне обличчя: аналітична філософія, феноменологія, західний постмарксизм і структуралізм. За характером розвитку і впливовістю ці течії думки розрізняється досить помітно, але всі вони є специфічно модерними, що знаходить своє віддзеркалення в основних мотивах мислення. За Ю. Хабермасом, «чотири мотиви знаменують розрив з традицією. Ключові слова звучать таким чином: постметафізичне мислення, лінгвістичний поворот, локалізація розуму і відмова від привілейованого положення теорії стосовно практики (або подолання логоцентризму)».

На нашу думку, кожний з напрямів має надбання, які варто залучити до аналізу соціальних аспектів семантики слова. До них можна віднести

- паралельність і взаємопов'язаність навчання мові з успішною соціалізацією;

- апелівське розуміння комунікації як кодування, передачі й декодування приватних думок;

- вітгенштейнівську концепцію мовних ігор як комунікативних практик;

- тезу про опосередкованість мислення як аргументованого саморозуміння суб'єкта реальною комунікативною спільнотою.

Цінними для соціолінгвістичного аналізу лексичної семантики нам здаються також поняття «соціального простору» та принципи «розуміючої» (comprehensive) соціології.

Розуміюча соціологія протиставлена позитивізму і натуралізму. Стан людини в суспільстві пов'язаний із виконанням нею певних соціальних ролей, характер яких пізнається шляхом здобуття неформальних повідомлень як вербального, так і паралінгвістичного характеру. У феноменологічній парадигмі весь інтерсуб'єктивний світ розглядається в безпосередньому зв'язку з мовою як фундаментальним інструментом стосунків індивіда і суспільства, що дає можливість перенесення суб'єктивних уявлень в інтерсуб'єктивний світ соціуму. У працях соціолога-феноменолога А. Шютца терміни мови розглядаються як прийоми впорядковування хаосу, який сприймається спочатку. Індивід стикається з класифікацією впорядковування хаосу, що склалася в суспільстві, і переймає її, а це є одним з елементів соціалізації. Завдяки інтерсуб'ективному характеру використання мови окрема людина мислить тими ж категоріями і користується тими ж поняттями, що й інші члени соціуму, які її оточують. У цьому сенсі мову можна розглядати як фундаментальну умову існування суспільства. Її здатність обслуговувати інтереси суспільства, бути інструментом соціальної взаємодії, власне, й дозволяє говорити про мову як про суспільне явище.

У традиції розуміючої соціології висувається постулат, за яким мова задає матриці сприйняття, через які інтерпретуються соціальні події. Таким чином, мова в соціальному сенсі розуміється як принципова ланка зв'язку індивіда й суспільства, кінець кінцем, як інструмент формування суспільства. Самий досвід інтерсуб'єктного спілкування стає можливим способом використання мови. В той же час людина як член суспільства і представник певної соціальної групи може бути ідентифікованою на підставі великої кількості стосунків, які її пов'язують з іншими членами суспільства. Вочевидь, що особливості мовної поведінки особистості (та її поведінки взагалі) значною мірою обумовлені соціальними чинниками. Питання лінгвістичного конструювання соціального простору на основі соціологічної методології можуть бути досліджені з урахуванням проблематики сучасної соціології знання. Мова в універсальному сенсі дає можливість об'єктивування індивідуальних емоцій та уявлень. А сама реальність повсякденного життя стає можливою завдяки таким об'єктивуванням. Ключове значення має процес умовного позначення - сигніфікація - усвідомлення людиною знаків. Певні знаки вираження суб'єктивного смислу стають зрозумілими й доступними іншим індивідам саме через існування загальної, надсуб'єктної соціальної реальності. Знаки об'єднуються в системи, і їхня суть полягає в тому, що через свою об'єктивність вони доступні визначеному, обмеженому чи ні, колу людей. Знання, образи, смисли, які народжуються в індивідуальному світосприйманні, транслюються зовні і сприяють утворенню системи взаєморозуміння і взаємодії між індивідами, що зрештою і є основою формування соціальних структур, основою соціального життя як такого.

Значення мови для життя соціуму неможливо обмежити суто системними дослідженнями, оскільки її використання визначається низкою чинників, що часто мають досить віддалене відношення до внутрішньоструктурних характеристик мови.

Соціальні характеристики буквально «просочують» індивіда, і відокремити його від них можна лише теоретично, практичного ж сенсу в цьому немає. У закритих традиційних суспільствах з низьким рівнем соціальної мобільності майже всі статуси отримуються з народженням. В індустріальному та постіндустріальному суспільствах, що характеризуються високою мірою соціальної мобільності різних типів, ситуація інша: жорсткого зв'язку індивідів і позицій немає, крім того, у таких суспільствах поширеним є заняття одним індивідом значного числа статусних позицій.

Зрозуміло, соціальний простір не існує без індивідів. Соціальні стосунки виникають в результаті взаємодії індивідів та їх груп. Соціальний простір - це силове поле, що створюється взаємодіючими індивідами, їх практиками, але що в той же час має свою особливу (системну) якість, відсутню в самих індивідах (наприклад, держава, право, звичаї, мораль і так далі). В індивідах є лише його елементи у вигляді засвоєних соціальних ролей і цінностей.

За визначенням П. Бурдьє Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр./Сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко./ -- М.: Socio-Logos, 1993. -- С. 299., соціальний простір - це «ансамбль невидимих зв'язків, тих самих, що формують простір позицій, зовнішніх по відношенню один до одного, визначених одні через інші, за їх близькістю, сусідством або дистанцєю між ними, а також за відносною позицією: зверху, знизу або між, посередині»: існує «простір стосунків, який настільки ж реальний, як географічний простір». Соціальний простір - це не скільки який-небудь стійкий стан, а величезний комплекс процесів, що ні на мить не зупиняються, розуміються як потік подій. Інакше кажучи, він має «процесуальний образ». Його матеріальний вміст - це незліченні практики незліченних індивідів, як розрізнених, так і об'єднаних у колективи.

Розбіжності, які асоціюються з різними позиціями, тобто ресурси, практики, манери, функціонують у будь-якому суспільстві як базові розбіжності символічної системи, як ансамбль форм (наприклад, фонем та варіантів фонем мови) чи як сукупність розрізнювальних рис, які конституюють відповідну міфічну систему, тобто функціонують як знаки розрізнення.

Для соціолінгвістики, на нашу думку, досить продуктивною є концепція “подвійного структурування”, яку стисло виражає така теза: соціальна дійсність є структурованою, по-перше, з огляду на соціальні стосунки, які об'єктивовані можливістю доступу до певних фізичних та символічних ресурсів (капіталів), а по-друге, на підставі уявлень самих людей про ці стосунки та про оточуючий світ, при цьому людські уявлення впливають також на характер соціальних стосунків.

Результат такого структурування позначається як на доступі до життєвих ресурсів певного соціального агента, так і на його практиках (манерах, стилях, способах використання цих ресурсів) - габітусі. Безперечно, мовні форми (соціально-комунікативні ідиоми, на зразок, літературної мови, жаргонів та ін.., а також мовні одиниці як ресурси і знаряддя практик) щільно пов'язані із певними габітусами.

Другий розділ «Лінгвістичні підходи до аналізу соціального в лексичній семантиці» присвячено аналізу принципів та підходів до вивчення соціального в семантиці окремого слова та лексики як системи, що напрацьовані різними школами, напрямами й течіями лінгвістики ХІХ - ХХІ ст. Розглядаються як соціолінгвістичні, так і структурно-орієнтовані підходи до семантичного аналізу слова.

Мова - одне з найзагадковіших явищ людського суспільства. Таїна соціально-мовного буття спрямовує інтенсивний розвиток функціонального напрямку лінгвістичної думки.

Мова - надскладне явище. Е. Бенвеніст ще кілька десятків років тому писав: «Властивості мови настільки своєрідні, що можна, по суті, говорити про наявність у мови не однієї, а кількох структур, кожна з яких могла б послужити підставою для виникнення цілісної лінгвістики» Бенвенист Э. Общая лингвистика. -М.: УРСС, 2002. - с. 44 Мова - багатовимірне явище, що виникло в людському суспільстві: вона і дух і матерія, вона й системна й асистемна, вситупає і як діяльність і як продукт цієї діяльності, і як об'єкт, що стихійно розвивається, і як упорядковане саморегульоване явище, вона і довільна й похідна і т.ін. На думку М.К. Мамардашвілі та О.М. П'ятигорського, у мові неподільно злиті комунікація, інтерпретація та рефлексія, а сама комунікація лише привід для конкретної мовної актуалізації Мамардашвили М. К. Символ и сознание. Метафизические рассуждения о сознании, символике и языке / Мамардашвили М.К., Пятигорский А.М. - М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. - С. 118-119, на думку лінгвістів, власне комунікативна дія інтенціонально обумовлена домінантою цілі, цінності, традиції чи емоції, яку актуалізують в рамках певного дискурсу частини комплексу опозицій: «раціональність ? спонтанність», «перформативність ? неперформатівность», «особистісна ? статусна маркованість», «вербалізованность ? невербалізованность» і «орієнтованість на узгодження / іллокуцію / перлокуцію» Митягина В.А. Социокультурные характеристики коммуникативного действия (на материале немецкого и русского языков) [Текст] : автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.02.19 / Митягина Вера Александровна; Волгоградский государственный педагогический университет. - Волгоград, 2008. - с. 7

Сучасна лексична система мови - це різночасові, різнотипні елементи, що виявляються при структурно-семантичному аналізі на мікро-, мега-, і макроструктурному рівнях. Через те аналіз слова - надзвичайно складна процедура, що констатували й констатують дослідники лексико-семантичної системи мови. Зроблена нами спроба визначити моделювання світу через лексичні парадигми й структуру лексичного значення слова не претендує на абсолютну істину, а підсумовує соціолінгвістичне обґрунтування картини (моделі) світу, диференціацію її на складові частини, визнання виділення в семантиці соціально-побутового, міфологічно-релігійного, політико-ідеологічного, наукового компонентів, які суголосні зі структурним аналізом усіх вербалізованих моделей, визнає рушійною силою у складанні названих моделей думки, віри й почуття, які стають базою соціальної семантики.

Фокус теоретичних настанов сучасного мовознавства з контроверзи “Мова як структура” Vs “Мова як функція” зміщується у сферу аналізу двоїстої тези “мова як функціонуюча у певному середовищі система”. Зміщуються й пріоритети спеціальних галузей, які, навпаки, розширюють свою предметну сферу та оновлюють методичний арсенал. Отож, ледь не втрачена єдність науково-лінгвістичного поступу, стає все виразнішою з кожною серією кроків наукового загалу у третьому тисячолітті. Зазначається, що теоретичні узагальнення лінгвістів не можуть бути цілком індиферентними до позалінгвістичних надбань у вивченні мови як соціокультурного об'єкту. У свою чергу, уточнення (як, зрештою, і поглиблення, розширення) наших уявлень про об'єкт аналізу не може апріорі не змінювати загальнотеоретичний контекст висвітлення мовної проблематики. Вочевидь, може йтись про методологічну модель, яка б не протирічила усвідомленню (а у подальшому не перешкоджала поступу в аналізі) релевантних для мови, але істотних перш за все поза наукою про мову, рис.

Таким чином, суттєвим для мовознавства взагалі і для нашого дослідження, зокрема, визначається протиставлення лінгвістичного та лінгвального (на жаль, почасти не виокремлене у навчальній та науковій літературі). Так, не помічаючи протиріч, досліджуються лінгвістами (!) екстралінгвістичні чинники розвитку мови. Тож виникає питання, яким саме є сучасний статус соціолінгвістики у контексті мовознавства та гуманітаристики взагалі. Іншими словами, чи є вона (соціолінгвістика)

- науковим напрямком;

- науковою школою;

- окремою дисципліною (на кшталт діалектології чи стилістики);

- технологією аналізу чи методикою дослідження;

- предметною галуззю загальної теорії мови.

Сучасне використання терміна дає підстави для будь-якого рішення, в усякому разі всі вказані смисли наявні в лінгвістичних текстах. Тож, насправді запропоновані рішення не виступають як альтернативні.

На нашу думку, соціолінгвістика - це, перш за все, методологія лінгвістичного пізнання, яка виявляється як у конструюванні дослідницької (суб'єктно та предметно спрямованої) реальності, так і у методах аналізу цього предмета (дослідницького поля). Деякі зауваження у зв'язку із цим вимагає семантика терміна “методологія”. Зазвичай під зазначеним терміном розуміють “сукупність методів, які застосовуються якоюсь наукою”. Однак, на нашу думку, більш повним є визначення, запропоноване П.Г. Щедровицьким: “Методологія ? це організована система переходу від об'єктів та, як окремий випадок онтологічних картин, онтологічних схем, ? до організаційно-діяльнісних способів роботи з цими об'єктами, або навіть у цих схемах - і навпаки. Дещо спрощуючи, можна стверджувати, що методологія є системою регулюючих принципів, які дозволяють нам, рухаючись в об'єктах, в об'єктних поданнях, увесь час рефлектувати й контролювати способи нашого мислення й ті схеми, якими ми користуємося” Щедровицкий П.Г. Доклад на семинаре 27.09.2005г. [Електронний ресурс]

Дослідження слова як центрального елементу мови реально відбиває більшість об'єктивно-логічних та суб'єктивно-ситуативних протиріч наукового пізнання мови взагалі.

Отже, цілком слушними видаються такі нагальні завдання соціолінгвістичного вивчення семантики слова:

- аналіз основних аспектів соціосемантичного аналізу лексики (соціальність лексичної семантики; соціальні компоненти лексичної семантики; соціальна семантика слова);

- побудова теоретичної моделі семантики слова, яка є елементарною для соціолінгвістичного аналізу;

- вибудова принципів соціолінгвістичної класифікації словникового складу мови;

- уточнення процедур аналізу лексико-семантичних категорій та процесів.

Для принципового розмежування сучасних соціолінгвістичних теорій та підходів філософія та методологія науки використовують поняття парадигми, яке висунув ще в 20-ті рр. американський наукознавець Т.Кун. Соціолінгвістична парадигма ? це система найбільш загальних, вихідних і важливих підстав соціолінгвістичної теорії, що визначає концептуально-методологічний підхід до постановки та вирішення науково-теоретичних та соціальних завдань, які пов'язані з численними двобічними стосунками суспільства (як середовища, активного компонента взаємодії та умови виникнення мови) та мовної системи (як “зовнішньої”, так і внутрішньої). Соціолінгвістика може розглядатися як елемент антропоцентричної парадигми, якщо під парадигмами розуміти великі групи теорій або метатеорії. Кожна парадигма визначає специфічний підхід дослідника до вивчення, інтерпретації та оцінки соціальних та мовних об'єктів і вимагає вироблення своєрідного категоріального апарата. Соціолінгвістика в свою чергу, як і лінгвістика та соціологія, - це не монопарадигмальна, а поліпарадигмальна дисципліна. Її розвиток пов'язаний із постійним виникненням, обґрунтуванням, розширенням впливу одних парадигм, спростуванням і розпадом інших, їх протиборством і зміною. Різноманіття наукових парадигм у соціолінгвістиці також спричинюється нетотожним розумінням термінів “суспільний” та “соціальний”. Тож визнання мови “соціальним явищем” може навіть не вести до соціолінгвістичного розуміння чи пояснення: так, Фердінанд де Соссюр вважав мову соціальним явищем, та вимагав вивчати її ізольовано, як іманентну сутність, а звернення у процесі пояснення до будь-яких позамовних фактів визнавчав як кризу науки, її своєрідне фіаско. Така зовнішня непослідовність випливає з соссюрового розуміння соціальності як простої “надіндивідуальності”.

Можливе групування соціолінгвістичних наукових парадигм. Так, наприклад, вони можуть бути об'єднані у структурно орієнтовані (парадигми функціоналізму, конфліктологічні, кроскультурні та ін.) та інтерпретативні (інтерпретивні), куди можна включити парадигми інтеракціонізму, феноменології, культурології та ін. Соціолінгвістичні теорії можна розділити на соціально та лінгвально орієнтовані: відповідний характер парадигми випливає з напрямку дослідження (“від суспільства - до мови” чи “від мови - до суспільства”) та його предметної орієнтованості.

У попередньому розділі йшлося про філософській розгляд мови, в тому числі значення мовних елементів і соціальних проблем, які пов'язані із онтологічними та гносеологічними властивостями мовних одиниць, перш за все слів. Але й у самому мовознавстві, від початку його теоретичної рефлексії у працях В. Гумбольдта, спостерігається рух до філософських узагальнень, який у ХХ столітті набрав вигляду лінгвофілософських студій.

Дискусія точиться навколо загального розуміння мови - як засобу, як діяльності, як імпульсу, як технології, як системи, як середовища, як лінійної дискретної побудови, як простору, як недискретного континууму та ін.

Специфіка авторського розуміння соціальних чинників формування відповідних компонентів та структур семантики слова репрезентується схемою на Рис. 3.1.

Рис. 3.1. Онтологічні зв'язки в системі “Мова - Дійсність - Суспільство - Людина”

Процедурні підходи до вказаної проблематики шукають як у царині традиційного компонентного аналізу, так і в альтернативних підходах - когнітивного спрямування, теорій прототипів та семантичних примітивів, методики семантичної декомпозиції.

У річищі ж соціолінгвістичного підходу переважають пошуки сталих та змінних чинників, що зумовлюють стабільність, варіативність та інноваціність лексико-семантичної системи мови. У фокусі, таким чином, опиняються, з одного боку, плинні елементи вокабуляра “загальної мови”, які зумовлені трансформацією соціальних, політичних та культурних реалій суспільного життя, а також відповідні елементи політичного й масмедійного дискурсів, а з іншого - виникнення та функціонування нестандартних, оказіональних або обмежених за своїм соціальним побутуванням (соціально маркованих) елементів лексикону.

Соціолінгвістичний підхід дає змогу проаналізувати лексикон у контексті соціальних функцій мов-компонентів полімовної ситуації, зафіксувати факти соціального лексико-семантичного варіювання.

Соціум виступає як простір існування не лише для мови у цілому, але й для мовних одиниць і категорій мовного устрою. На нашу думку, продуктивним для сучасної соціолінгвістичної теорії може бути визнання соціальності “простору існування” самих лінгвальних феноменів, а не просто витлумачення соціуму як середовища мовної системи, а відповідно, визнання значимості для соціолінгвістики низки аспектів, серед яких: соціальне функціонування (тобто виконання певних соціальних функцій), онтологічні засади становлення мовних одиниць і категорій як соціальних явищ, когнітивна специфіка соціально зумовленого варіювання мови та її знаків, гносеологічні чинники (у тому числі “загрози” суспільній свідомості) аналізу внутрішнього змісту різних типів мовних знаків (та конкретних мовних одиниць) та ін.

Таке широке тлумачення соціолінгвістичного аспекту аналізу внутрішнього боку мовних знаків як елементів мовної системи в сучасній науковій літературі практично не зустрічається. Хоча, на нашу думку, висловлено практично всі необхідні попередні тези для виокремлення у загальному вигляді такого підходу -

1) соціальна зумовленість мовної системи передбачає розгляд діяльнісного аспекту її становлення як соціального феномену та використання як соціального інструменту;

2) соціальна зумовленість становлення та використання мови включає відображення в мовній системі та мовному вживанні (у тому числі вживанні мовних одиниць) процесів, які характеризують соціальний простір узагалі та соціум як мовне середовище зокрема;

3) формування соціально-семантичного простору (внаслідок вияву двох попередніх тенденцій) вимагає його аналізу як нової цілісності, яка, однак, не відкидає зв'язків із семантичним простором (“світом”) мови (а точніше, мов, бо сучасний світ принципово й свідомо багатомовний) та зв'язків із внутрішнім простором соціуму.

Отже, існує низка, навіть жмуток, взаємопов'язаних проблем організації, функціонування й пізнання соціолінгвістичних аспектів семантичного простору сучасних мов, навіть більш менш послідовне виокремлення яких становить значну складність.

Не існує визнаної лінгвофілософської моделі узагальнення соціально семантичної емпірії. Хоча, на нашу думку, у кількох в основному прямо не пов'язаних один із одним напрямах можна побачити можливі підходи до узагальнення спостережень і теоретичної рефлексії щодо цих спостережень.

У третьому розділі («Соціальне у семантиці слова») зроблено спробу системно узагальнити різні прояви мовної рефлексії соціального у лексичній семантиці.

Не існує визнаної лінгвофілософської моделі узагальнення соціально семантичної емпірії. Хоча, на нашу думку, в кількох, в основному прямо не пов'язаних один із одним напрямах можна побачити можливі підходи до узагальнення спостережень і теоретичної рефлексії щодо цих спостережень.

Узагальнення в дисертації спостережень дало змогу вибудувати соціально релевантну модель лексичної семантики, візуальний аналог якої представлено на Схемі (Рис. 2.2). Смисли виступають як метапоняття, суб'єктивно спрямоване ставлення й рефлексивна оцінка. Зона смислів відкриває семантику окремого слова семіосфері як вмістищу соціальних смислів та простору їх розгортання. кожна культура так само, як і мова, може бути стратифікована відповідно до властивостей визначених соціумом.

Зона лексичного значення слова в мові перераховує всі ті ознаки «речі», що кожна сама по собі є необхідною, а в сукупності вони є достатніми умовами для позначення цієї речі за допомогою відповідного слова.

Саме такі визначальні (характеристичні) ознаки, на думку лексикографів, і мають включатися у визначення слів у тлумачних словниках. Дати визначення значення слова в найширшому можливому сенсі - це значить певним чином указати, що дане слово звичайно означає при його використанні в номінації, комунікації та рефлексії. Саме на цьому “поверсі” лексичної семантики можуть міститися етичні та соціокультурні оцінки, які визначають характер конотації. Глибинний “поверх” семантики містить семіотичну біографію слова. Тут ми знаходимо й етимологічне значення, яке пов'язує семантику слова з глибинними соціально-міфологічними каркасами етносвідомості, словотвірні значення, які в найзагальнішому вигляді відбивають номінативні сценарії, що певним чином пов'язані з сигніфікативною зоною концептів (похідне слово вказує на певний фрагмент дійсності, відсилає до світу речей опосередковано, через значення іншого слова та шляхом вказівки на тип зв'язку похідного й вихідного Кубрякова, Е.С. Язык и знание: На пути получения знаний о языке: части речи с когнитивной точки зрения. Роль языка в познании мира / Е.С.Кубрякова. - М.: Языки славянской культуры, 2004. - С. 106 , а також дискурсивна пам'ять слова, яка, зокрема, забезпечує реальність стилістичного “забарвлення”.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2 Схема соціально релевантної моделі семантики слова

Це можливо тому, що за кожною мовою стоїть відповідна лінгвокультура, яку формує як певна мовна картина світу, так і соціальні умови використання відповідної мови, соціалізовані традиції і соціальні смисли, які виражаються мовою.

У своїй сукупності ці компоненти дають слову змогу у кожному із уживань існувати у сукупності всіх своїх семантичних варіантів (В.В. Виноградов). лексичний семантика соціальний мова

Співвідношення слова й позначуваної ним позамовної реальності, як і зв'язки у системі семантики власне слова не є статичними або детерміністичними, це процес означування й переосмислення. На нього впливають соціальні, часові та географічні умови існування слова. Тож, семантика, на кожному з поверхів, зазнає територіального, соціального (соціолектного) та часового варіювання.

Соціальна семантика може бути одним з аспектів характеристики діалектного слова у випадках дискурсивного збільшення його інформаційної значимості, а також провідною диференційною ознакою. Виокремлення останнього можливе при визначенні особливої позиції діалектизму як элементу мовної картини світу.

Зазначена модель дозволяє розглядати семантику слова як у мові, так і «по той бік мови», переходити від денотації до вираження. Іншими словами, це означає сполучення галузей, де мова відносно автономна, і тих галузей, де вона має стосунок як до того, що вона означає, так і до того, що виражає, а також до того, хто це виражає.

Кожна природна мова членує світ по-своєму, таким чином відбиваючи певний спосіб сприйняття й організації світу. Виражені в ній значення фіксують єдину систему поглядів, своєрідну філософію всього соціуму - носія певної мови.

Центр уявлень про семантику слова та її устрій фіксує категорія норми. Поле норми асоціюється зі щоденним, передбачуваним, звичним, недивним. Норма утворює своєрідно тло мовного знання, однаково притаманне свідомості всього субстрату етномови.

Мовна свідомість відбиває соціальний досвід. А соціальний досвід розрізнюється соціальним статусом, соціальними умовами та соціальними інтенціями.

Включення в схему семіозису мовних суб'єктів «дійсних гравців» дає змогу побачити справжню природу мовного значення. Перш за все, це стан свідомості певної спільноти. «Дії» валентнісних потягів, «творча роль» контексту та інших елементів системи спричинюються саме їх суспільним буттям.

Оскільки категорії складаються із певним чином протиставлених елементів (мовних форм), то соціально марковані компоненти семантики можуть бути тими елементами, які протиставляють складники відповідної категорії.

Види соціальної семантики слова (статусне, іміджеве, ідеологічне, соціально-міфологічне та ін.) утворюють ковзну шкалу, що співвідноситься з двома напрямками струтурування суспільства за П. Бурдьє. Є підстави вбачати генезу соціальної семантики у розгортанні двох дихотомій «сакральне/профанне» та «свій/чужий».

Соціальна семантика лексико-семантичних категорій включає їхні соціальні функції (ідентифікація, інтеграція, диференціація, маніпуляція). Актуалізація соціальної семантики зумовлюється загальною семантикою дискурсу, функцією певного слова, соціально-комунікативною ситуацією.

У четвертому розділі («Соціосемантичні проблеми багатомовного світу») визначаються соціолінгвістичні закономірності семантичних змін у мовах під впливом одна одної. Розмежовується два стани - «мовний діалог» та «мовна взаємодія». У другому випадку йдеться про співіснування мов у межах одного соціального колективу мовців. Тому зіставно-семантичний аналіз цього стану обов'язково має звертатись до категорій мовної ситуації. У першому ж випадку йдеться про контакт мов через простір і час. Зрозуміло, обидва варіанти взаємодії властиві сьогодні майже всім мовам світу, хоча значимість та інтенсивність процесів у кожному з форматів має своєрідний характер для кожної з сучасних мов.

Зіставна семантика має на меті дослідити спільні та відмінні елементи семантичної структури мов. Наявність спільних та подібних елементів уможливлює взаємодію та діалог, а розбіжності зумовлюють плідність міжмовних контактів: кінець кінцем, мови, як і люди, цікаві одна одній лише своїми відмінностями. Навіть близькоспоріднені мови, які знаходяться у тривалих безперервних контактах, формують нетотожні семантичні структури. Наприклад, укр. вишиваний рушник відповідає рос. расшитое полотенцe. У міфологічний семантиці обох мов у словах рушник/полотенце міститься апеляція до міфологеми долі: “І рушник вишиваний на щастя на долю дала” (А.Малишко), “Судьбы моей простое полотно” (М.Анчаров). Але семіотична пам'ять двох слів надто різна - рушник - від рука, полотенце - від полотно, платать, пластать, отже, в українському відповіднику “рукотворність” долі виразніша. В російському, - натомість, виразнішими є просторова та мережана характеристика міфологеми.

Із того моменту, коли контрастивісти почали використовувати когнітивну парадигму, сама контрастивна лінгвістика перетворюється на гарузь лінгвокультурології. М. Кочерган, зауважує, що "зміна структурної парадигми на сучасну когнітивну пожвавила контрастивні дослідження, внесла в них нові аспекти" Кочерган М.П. Контрастивна семантика на порозі нового тисячоліття // Проблеми зіставної семантики: Збірник наукових статей. Вип. 5. /Відп. ред. М.П. Кочерган. - К.: Київськ держ. лінгвістичний ун-т, 2001. - С. 4-5. . Така зміна, що тією чи іншою мірою відбулпся у дослідницькій практиці багатьох сучасних мовознавців, призвела до розширення сфери зацікавлень, що, у свою чергу, викликало необхідність змінити й назву лінгвістичного напрямку на лінгвокультурологію.

Можна визначити її спеціальну галузь - соціальну лінгвокультурологію, яка визначає особливості соціально-мовної рефлексії через своєрідність «мовної картини світу», яка репрезентована семантикою відповідної етнічної мови.

Мовна картина світу не є абсолютно незмінною, хоч певні етичні стереотипи та концепти відтворюються із стабільністю друкарської машинки. Сьогоднішнє суспільство зазвичай характеризують різними термінами із префіксом пост -: постіндустріальне, постструктуралістське, постнекласичне та ін. Відзначимо, що такий прийом фактично полишає у затінку якісну специфіку соціуму, оскільки лише маскує її псевдотермінологічним визначенням. Невідоме іменовано через вказівку на його часову послідовність за визначеним та відомим мовцеві з його соціальної практики. Тому уживане сьогодні визначення К-society (`cуспільство, що базується на знаннях') можна вважати позитивним винятком. «Масове виробництво й ринкове використання нових знань у цьому циклi набуло самостйного й дуже важливого значення […] З'явилося нове соціальне оточення, в якому, поряд із матерією та енергією, важливими виробничими факторами стали інформація та наукове знання” Згуровский М. Путь к обществу, основанному на знаниях // Зеркало недели. - 2006. - №2. - С. 14 . Однак, можна припускати, що для особливого оптимізму наявних причин немає. Технократизм, механістичність, однобічний інтелектуалізм (за Т. Еліотом), руссоїський песимізм стосовно відставання гуманістичного компонента технологічного прогресу, як здається, лише посилюються. Мабуть, дещо спрощено (ба навіть карикатурно) відображена у сучасній суспільній свідомості борня «фізиків» і «ліриків» (або - в інших термінологічних координатах - «технократів» і «гуманітаріїв», «сайентистів» і «гуманістів», «аналітиків» і «містиків») завершилася аж ніяк не на користь останніх.

Характерними у цьому зв'язку, на нашу думку, є деякі лексико-семантичні переваги в дискурсі сучасної масової комунікації - «технології навчання» замість «дидактики», «технологія формування особистості» замість «виховання», «виклики» замість «проблеми». Зі сфери актуальних смислів послідовно вилучається особистість як автономна діяльнісна сила.

Що стосується останньої пари “виклики” Vs “проблеми”, то поширювана ЗМІ форма походить від “виклик” - “відповідь”, у якому вгадується видозмінена біхевіористська схема “стимул” > “реакція”, яка, зрештою, механістично відтворює діяльнісний психологічний ланцюг. Натомість, вирішити проблему - це певним чином змінити і самі умови діяльності, можливо, навіть попередити нові кризові ситуації, передбачити нові потенційні “виклики”. Кримінальний жаргон (вплив якого на публічну комунікативну сферу протягом останніх п'яти років був достатньо відчутним) у цій ситуації пропонує її разрулить, тобто перевести стрелки (перекласти відповідальність на інших), соскочить (вискочити із халепи), прикинуть рамсы - таким чином, відкорегувати стосунки між учасниками ігри.

Але у сучасних умовах місце соціальної еліти (та певною мірою законодавця духовних, у тому числі також і лінгвістичних, стереотипів оцінки та дії) посів «новий інтелектуальний клас», що зорієнтований на моделі поведінки «інтелектуалів», але не «інтелігентів». «Члени «мислячої касти» інакше, ніж попередня еліта третього стану, прочитали поняття свободи, історії та культури. Інтелектуальний «майстр», збагачений і озброєний плодами сучасної цивілізації - людина-підприємство, «пан повітря», набуває все більшого впливу. Четвертий стан окреслює обрії майбутнього театру дій, який в одному з найважливіших аспектів можна схарактеризувати як «владу без держави». Та «інтелектуальний клас (з усіма синонімами - білими комірцями ”, “knowledge workers” і т. ін.) не лише наслідує соціальні форми організації буржуазії, та її габітус, нехай і трансльований тепер уже через форму наукового дослідження. Тобто йому потрібні й соціальна конституція, і габітус, що є виразним й відмінними на тлі попередників. Це наслідування, як і власне специфіка інтелектуального класу, виходить далеко за межі науки управління, соціології чи синергетики, з яких новий інтелектуальний клас, нібито, почерпає вихідні дані для своєї узагальненої та покращеної програми». Кралечкин Д. Light Analytics: религиозно-фольклорные корни интеллектуального класса [Електронний ресурс] Censura / Проект: Философия интеллигенции