Соціальні аспекти лексичної семантики

Однак традиційно в російському й українському суспільстві функцію креатора смислосфери виконувала саме інтелектуальна еліта, а не держава чи економічний істеблішмент.

У цьому зв'язку нагальний інтерес становить аналіз аксіологічної парадигми інтелектуалів у аспекті лінгвокультурологічних підвалин етноменталітетів.

Сострадание виступає як один із суттєвих культурних концептів російського менталітету. Про це свідчить навіть звичайне зіставлення двомовних словників. Укладена (з урахуванням синонімії) таблиця свідчить про такий розподіл відповідних лексичних одиниць:

Російська мова	Англійська мова	Українська мова
Сострадание Сочувствие Жалость Милосердие	Compassion Sympathy Pity Mercy, charity	Співчуття Жаль Жалість Милосердя

Російське сострадание етимологічно пов'язане зі страданием і страдой, на відміну, скажімо, від англійського відповідника, який походить із французької, як мови-джерела, та пов'язується з полісемантом passion, також галліцизмом, що означає `пристрасть, сильне почуття' досить широкого емоційного спектра (горя, гніву, пристрасті, ентузіазму); `страсті господні, хресні муки' (у релігійному дискурсі), а також пасивний стан (у цьому значенні зараз у мовленні використовується нечасто).

Таким чином, можна говорити про національно-культурну виділеність цього лінгвоконцепта, оскільки це слово «не стільки назва […], але в першу чергу «культурно-ментально-мовне» утворення, Грузберг Л.А. Концепт, или отчего Америка - концепт, а Финляндия - нет? // Филолог. - Пермь, 2002. - №1. - С. 61 смисл якого зберігається не лише в лексико-семантичній системі (з вісями парадигматики й синтагматики), але й у координатах прецедентних текстів (фольклорних жанрів, заголовків актуальних для суспільної свідомості художніх текстів, афоризмів та ін.) й інших складних знаків духовної культури. Аналіз змісту концептів, на нашу думку, має корелювати із трьома раніше визначеними рівнями семантики слова - лексичним значенням, семіотичною пам'яттю та актуальними смислами.

“Сострадание” - загалом невербальне (його неможна “высказать”), інтенсивне (воно не може бути “легким”), щире (не може бути “притворным”), не принижує ні обє'кт, нi суб'єкт eмоцiї, вимагає “труда души”, “возвышает” душу, “искупает грех” и навіть злочин. “Сострадание” може стати елементом сфери інтимних стосунків: у російському перекладі трагедії В.Шекспира (за версією Б.Пастернака) власне це почуття формує базу стосунків Отелло й Дездемоны - “Она меня за муки полюбила, а я ее за состраданье к ним”. Відповідний автентичний фрагмент звучить таким чином: “She loved me for dangers I had passed, And I loved her that she did pity them”. Отже, Дездемона покохала Отелло, щоб своїм коханням винагородити генерала за несправедливості долі, - тож українська перекладачка Ірина Стешенко відповідно до мовної картини українця відтворила це так: “Вона мене так щиро покохала за те, що стільки звідав небезпек, а я її - за співчуття до мене”. У цьому зв'язку згадаймо “страдания” - російський фольклорний жанр пісень про нерозділене кохання, а також зафіксоване в оповіданні А. Аверченка “Страшный мальчик” просторічне дієслово “страдать” - [cтдадат'] - у значенні `ввідчувати кохання до дівчини й демонструвати визначені корпоративним етикетом для певного віку форми поведінки відповідно до цього факту' в одеському підлітковому жаргоні на межі XIX - XX вв.

“Сострадание” посідало ієрархічно високу позицію у системі цінностей російської людини XIX ст. Дещо похитнулись аксіологічні позиції цього концепту на межі XIX и ХХ ст. (вірогідно, через моду на ніцшеанство). Концепт зазнавав семантичної ерозії (аж до сатиації) протягом усього минулого сторіччя, оскільки став неактуальним для “новомови” та “радянської” ідеологічної свідомості. Нарешті, у сучасній аксіологічній парадигмі “нової інтелектуальної еліти” цей концепт сприймається як архаїчний і навіть неполіткоректний. Про це свідчить практика сучасного слововживання, а також логосфера сучасної художньої культури та публіцистики в цілому (напр. зафіксований в інтернет-поезії вираз “экстаз сострадания”).

Сучасний стан духовної культури, а також перспективні завдання суспільства, в тому числі й у контексті розвитку основ самого K-society, вимагають значних творчих зусиль еліти, не виключається також і самообмеження заради високих смислів, взаємодії та співчуття, коли мистецтво внутрішньої мобілізації, інтелектуального й морального оновлення, уникання зла й упадку мають одержати джерело не поза особистістю, але в ній самій. А в цьому зв'язку виключної ролі набуває актуалізація іманентних смислів семіосфери, а отже й такий рівень інтелектуальної культури, який забезпечить можливість адекватно читати “тексти” поточних подій у контексті системи ціннісних координат етнокультурної лінгвоконцептуальної бази.

Однак не лише морально-етичні чи емоційно-психологічні концепти утворюють національно специфічні мовні образи. Таку долю поділяють й інші лексико-семантичні угрупування, що мають певні світоглядні функції.

Білінгвістична взаємодія (двох мовних систем у межах єдиного колективу носіїв білінгвізму) має комплексний характер: по-перше, це взаємодія функціонування двох мов у процесі реалізації суспільно-комунікативних потреб (функціональна взаємодія), по-друге,-- взаємодія структур мов, що контактують у межах колективу носіїв двох систем комунікації (структурна взаємодія). Зрозуміло, що структурна взаємодія певною мірою залежить від функціональної, оскільки сфери і ситуації спілкування характеризуються різними умовами контактування мов, різними показниками їх використання, актуальності певних фрагментів чи окремих одиниць мовних систем тощо. Результатом функціональної взаємодії є існування різних за обсягом використання двох мов сфер і ситуацій спілкування, структурна взаємодія веде до змін у функціонуванні певних мовних одиниць. Слід зазначити, що виникнення в мовленні запозичень з іншої мови чи зміни функціональної характеристики мовної одиниці (тобто всі новації в широкому розумінні) мають дві стадії розвитку: 1) виникнення в одній із соціально-територіальних груп мовців; 2) поширення на весь мовний континуум. Умовно «ланцюжок інновації» можна подати у такому вигляді: Людина або люди, які вносять нове слово - (originator - за Ю. Найдою) - Соціалізація слова - (узвичаювання його в суспільстві) - Лексикалізація слова - (закріплення його в лексичній системі).

Процеси соціалізації слова та його лексикалізації відбуваються через взаємодію комунікативних та медіальних посередників (напр.: вчителів, журналістів, акторів, через засоби масової інформації і т. ін.). Своєрідність сучасності мов пострадянських країн полягає в тому, що до категорії інноваторів (originators) потрапили ті соціальні групи, які раніше ніколи там не перебували, змінились також ціннісні домінанти та рівень мовної освіти тих груп, які здійснюють соціалізацію слова.

Факторами поширення інноваційної одиниці можуть бути як існування відповідної позамовної реалії за межами первісної групи, так і зміни у свідомості суспільства (наприклад, проникнення певних ідей разом із словесно-матеріальними засобами їх вираження у широкі верстви суспільства, перетворення цих ідей і відповідних слів з надбання окремої групи в надбання всього суспільства) чи високий престиж відповідного соціолекту в суспільстві (або в окремих його прошарках). Так, внаслідок цього система соціально й територіально розподілених варіантів поступово зазнає редукції, а паралельно відбувається посилення слів, що є приналежністю престижних соціолектів. Такі процеси частково простежувалися вже в ХІХ ст у межах літературно-діалектних взаємовідношень.

Наслідки білінгвістичної взаємодії структур мов простежуються практично на всіх рівнях, але найбільший інтерес для дослідження взаємодії соціальних і структурних факторів становить слововживання, оскільки саме лексика має найтісніші й найбільш розгалужені зв'язки з позамовною дійсністю. Найширше наслідки структурної взаємодії мов при білінгвізмі відбиваються в усному мовленні.

Існує кілька рівнів білінгвістичної взаємодії: з боку суб'єкта взаємодії -- індивідуальний, груповий, масовий, з боку об'єкта взаємодії -- мовний і мовленнєвий. У цьому розділі висвітлюється групова і масова мовленнєва взаємодія лексики української і російської мов.

Структурна білінгвістична взаємодія має двобічний характер, тобто відбивається і в українському, і в російському мовленні білінгвів (хоч, зрозуміло, напрями, глибина і поширеність структурних видозмін мають нетотожні показники в російському і в українському мовленні). В аналізі специфічного слововживання білінгва ми спираємося на показники російського мовлення представників українсько-російської і російсько-української двомовності. В основі аналізу лежать дані, які автор одержав під час експедицій на території Запорізької області протягом 80--90 рр. ХХ ст. Під час масового опитування відповіді на анкету дали близько 2 тис. чоловік. Картотека зафіксованих випадків специфічного слововживання налічує більше 2 тис. прикладів.

Специфічне слововживання білінгвів включає лексичні одиниці трьох типів: 1) власне російська лексика, що змінила свою семантику чи функціонування в мовленні під впливом відповідних (співзвучних, семантичне подібних тощо) одиниць української мови; 2) запозичені в російське мовлення українські лексеми; 3) «гібридні» одиниці, утворені з російських та українських морфем.

Як свідчать факти, найважливішою умовою взаємодії лексем двох мов є наявність тотожних елементів форми чи змісту співвідносних одиниць української та російської мов. Існує кілька груп специфічних лексем, які характеризуються різним співвідношенням формальних, семантичних і функціональних рис взаємодіючих одиниць (чи лексико-семантичннх структур, наприклад, синонімічних рядів, антонімічних пар).

Мовна взаємодія може призводити до формування своєрідних змішаних форм спілкування і креолізованих текстів, які останнім часом активно вивчаються соціолінгвістикою не лише з позицій форми (фонетичної, морфологічної), але й семантики (семантичних перетворень, яких зазнають відповідні одиниці у новому контексті).

На матеріалі польових досліджень вивчається проблема семантики кодових перемикань у розмовному дискурсі українсько-російських білінгвів.

Кодові перемикання - це вживання одним мовцем двох або більше мовних варіантів (ідіомів) в межах, як мінімум, одного речення-висловлювання, як максимум, закінченого мовного твору (тексту).

Очевидно, що важко провести межу, яка б відокремила епізодичне переключення від лексичного включення чи запозичення, припустимого з точки зору (суб-) регіонального стандарту - ситуативно обмеженого чи необмеженого вживання.

Розглядаються деякі випадки збігу різномовних фрагментів у мовленні білінгвів.

1. Різномовні фрагменти протиставленні за типом функціональної інформації:

(1) У відповідь на стукіт у двері - Слышу-слышу// Одчиняю// проходите/ я сейчас// Зачиняю двері/ світло гасю// здаєцця все// Так// шо вы хотели//

Для передачі інформації незнайомому співрозмовникові використовується російська мова, а українське мовлення має автоцентричний характер - коментує некомунікативні дії самого мовця.

В інших частотних випадках україномовний фрагмент може виділяти для співрозмовника елемент, на думку мовця, найбільш комунікативно важливий (пояснюючий чи уточнюючий):

(2) А: А как дочко до правобережного// чим//

Б: Сядете на обратный троллейбус// (показує) Перейдете через дорогу/ он там/ білим// тролейбус третій// две остановки//

(3) Лектор- селянам: Здесь что нужно иметь в виду// Экономические отношения// ну// ті відносини// в процесі виробництва// і на заводі// і в селі// эти отношения …

Останній приклад близький до ситуацій т. зв. “цільової двомовності”, при якій інформація дублюється двома мовами. Але в наведеному прикладі в російському та українському фрагментах подані різні типи інформації -- у першому випадку згорнута (термін), у другому -- спрощене розгорнуте визначення.

2. Різномовні фрагменти протиставлені за ознакою “власне / чуже “ Перехід до використання засобів іншої мови свідчить про початок своєрідної “цитати”, яка містить або точну передачу чужого мовлення, або приписувані іншій особі слова (думки):

(4) Мы/ в сторону// а сторож// куди побігли// мы бегом//

(5) Двірник: Такі люди / біссовісні// я от повикидаю їм усе листя у двір//хай тоді//

Мешканець: Да не разбрасывали мы мусор//

Двірник: Такі люди // о себе токо думають// легче// тяжело им// а про других/ так ні//

3. Різномовні фрагменти протиставляються експресивно. Включення українських фраз, лексем, фразем до усного публічного російського мовлення може пояснюватися прагненням до розмовності, посилення особистісного впливу, формування (апеляція) спільної оцінної бази. В українському мовленні російські елементи (також у модифікованій формі) іноді виступають як “привид мови влади”, своєрідний “образ енкратичної мови”. “Експресія своєрідності” перетворює іномовні елементи в засіб вираження оцінки (частіше негативної):

(6) Чего греха таить/ знаем/ шо як за ложку// так желающих много// а когда попотеть//так попоїсти хочу// а попотіти не хо//

Частково вказаний тип переключення фіксується художньою літературою -

(7) Чхнула перша людина та зразу: “Слава в вишніх богу” Здравія желаю, ваше превосходительство” (О. Вишня. Походження світу)

(8) Женщина, скажіть своєму мужчині, щоб він прибрав ноги (А. Дімаров. Боги на продаж)

(9) Маю вам сказати, що на ці самі желєзно-скоб'яні іздєлія в мене була легка рука (М. Білкун. Капіталіст)

4. Різномовні фрагменти відбивають особливості міжособистісних стосунків. Зміна мови спілкування свідчить про зміну контактної позиції на конфліктну (чи навпаки):

(10) А: Почем ваши помидоры//

Б: Помидорчики по рублю// дамочка/ берите// хорошие// сочные// як сонечко//

А: Ну разве так можно// такие цены// это ж убийство// гнуть//

Б: А спину гнуть дешево//

А: Да что вы// мои деньги заработанные// а вы/ спекулируете// наживаетесь//

Б (вслед уходящей А): Іди-йди// помадори їй мої дорогі// шукай дешевих// ти глянь яка//

(11) А: Може подивитесь//

Б: Нечего тут смотреть//

А: А може/ як вчора сказали//

Б: Ну/ то ж другое дело// добре/ подивимося//

5. Зміна мови свідчить про зміни індивідуально-психічного стану мовця. Перехід із російської мови на українську досить часто відбувається в афектованому мовленні, що усвідомлюється й самими комунікантами.

6. Зміна мови відбувається через орієнтацію на мовні уподобання співрозмовника.

(12) А: Не скажете/ до универмага как//

Б: Любий тролейбус// сидайте// там правий берег// а наступна/ сходіть/

А: Дякую// а з хортиці автобус// туди йде якийсь//

Спостереження показують, що у великих містах (не виключаючи навіть Києва) розмова з незнайомими людьми частіше починається російською мовою, в той же час відповідь українською спонукає до зміни коду. Відмова від переходу на комунікативну систему співрозмовника може пояснюватися кількома різними причинами (відмовою від продовження спілкування взагалі, негативною оцінкою відповідної мови, намаганням продемонструвати комунікативну незалежність, зверхність або навіть більш високий соціальний статус). Зауважимо, що в сучасних умовах це характеризує як українсько-російських, так і російсько-українських білінгвів.

У полілозі різномовні фрагменти можуть стосуватися різних комунікантів:

(13) А (звертається до Б) Не знаете// александрова// где сходить//

Б: Так вы проехали// две назад//

А (звертається до В): Казала тобі// все знає// а як спросить// так язик//

У білінгвів з рідною українською мовою російська мова майже завжди пов'язується із соціальною чи психологічною дистанцією.

7. Зміна мови в процесі спілкування може виникати внаслідок розбіжності лінгвістичних характеристик певних сфер спілкування: наприклад, спілкування в сім'ї ведеться російською, а навчання в школі --українською (рідше- навпаки), тож в розповідях про “шкільні справи” спостерігається перехід на мову викладання.

8. Фактором кодової зміни може виступати мовна гра, до якою вдаються білінгви з високим рівнем володіння обома мовами. Серед конкретних прийомів можна назвати прийоми “мовної маски”, обігравання міжмовної омонімії, актуалізація асоціативних полів відповідних лексем:

(14) Хватит тебе// це вже вобше (тобто “це вже входить за будь-які межі”)

(15) А: Як мені твої коники (жест із значенням “набридли”)

Б: Не гони лошадей// коні не винні//

Таким чином, в основі кодових змін (переключень) лежать норми і правила мовної поведінки в конкретній спільноті мовців, при цьому психологічну сутність переключення можна вбачати в комунікативній мобільності (здатності корегувати програму мовної діяльності відповідно до потреб ситуації). Але приклади (зокрема, (1), (13), “розповіді в розповідях”- про них в п. 7 даної статті) свідчать, що причиною кодової зміни може виступати також комунікативна ригідність - мовні стереотипи. Очевидно, що і в цілому не можна розірвати цю комунікативну дихотомію, оскільки реакція на зміну в умовах спілкування здійснюється на базі усталених форм і звичок.

Кодові перемикання - це вирішення певних протиріч, що виникають у ході спілкування. Факторами, що стимулюють зміну мови може виступати будь-який з компонентів мовленнєвої ситуації -- тема, слухач, комунікативне завдання, зміст повідомленні та ін.

Отже, кодове переключення виконує функцію експлікації соціально та психологічно значимої інформації у межах комунікативного акту, робить більш наочним реальне варіювання засобів спілкування, яке відбувається і при монолінгвізмі. В цьому плані показовими, на нашу думку є випадки переходу українців, які вільно володіють кодифікованою (літературною) мовою на “суржик”. Сам “суржик” як змішана мовна форма може розглядатися через поняття кодових перемикань.

Дисертація завершується загальними висновками.

У сучасному мовознавстві, стан якого характеризують як плюралістичну поліпарадигмальність, виразно виокремлюються структурний, функціональний та антропоцентричний напрямки. Зрозуміло, що у будь-якому випадку дослідник залигшається у межах дослідницького поля, яке сформовано науковими концептами “Мова”, “Суспільство”, “Свідомість”, “Діяльність”, “Особистість”, “Структурність”, “Функціональність”, однак відповідна візія одні з них вичленовує як першорядні, інші - як вторинні, одні як - предметно орієнтуючі, інші - як процедурні, одні - як мету аналізу, інші - як її аранжування й т. ін.

Для останніх десятиліть характерний сплеск семантичних досліджень за кордоном, особливо в річищі когнітивної семантики, не говорячи вже про вітчизняне мовознавство, де значення завжди було одним із головних пріоритетів лінгвістики, особливо це стосується семантики слова. Для антропологічної лінгвістики характерне перенесення уваги на значення слова як надбання індивіда та суспільства, тож проблемами першорядної ваги виявляються питання про лексикони в мовних системах носіїв мови, про те, як слова, що організовані в пам'яті людини й суспідьства, функціонують в соціальних та індивідуальних процесах мовлення й розуміння мови.

Семантика слова в цій дисертації розглядається в контексті соціолінгвістічного підходу (тобто як явище, за яким стоїть певним чином соціально організований колектив носіїв мови); відповідно дослідження знаходится у річищі аналізу соціально-мовної взаємодії та власне соціальної семантики слова. Саме по собі звернення до мовної практики колективу носіїв мови і спроби її об'єктивування не є чимось принципово новим у соціолінгвістиці: це й вивчення соціальних і стилістичних особливостей функціонування мови за допомогою лінгвістичних анкет, запитальників, і діалектологічні дослідження і т. ін. Однак, на відміну від таких визначених й усталеніх розділів, як соціофонетика, соціограматика, соціальна семантика (у тому числі соціальна семантична інформація Рождественский Ю.В.Общая филология. - М.: Фонд "Новое тысячелетие", 1996. - С. 112 слова) досі не стали обов'язковим фактом дослідницької практики.

У дисертації розроблюється соціально-інтегральний підхід, який не відкидає уявлень про дискретність семантики слова та про наявність в семемі інтегральних і диференціальних ознак, що співвідносяться з обсягом і змістом поняття. Та одночасно названий підхід не суперечить ідеї про “розмитий” характер значення, оскільки семи відображають ознаки, що допускають варіативність у процесі пізнання. Загальномовне значення з позицій системно-інтегрального підходу включає в себе інтегральні, семантико-диференційні, конотативні та маркуючі семи. Мовна комунікація осмислюється при цьому як раціонально-, ценнісно-, соцієтально- та індивідуально-орієнтований процес, що детермінований аксіомами суспільної свідомості, які складають матрицю менталітету певної спільноти як комплексного етно- і соціокультурного феномена

Соціальний підхід у вивченні природи й сутності мови як один з важливих і необхідних аспектів було вперше системно розроблено в кінці XIX - на початку XX століття з виникненням таких лінгвістичних напрямів як французька соціологічна школа, Лондонська школа і Празька лінгвістична школа. Досліджувались місце й функції мови в суспільстві із залученням до лінгвістичного аналізу екстралінгвістичних матеріалів. Ряд учених, наприклад, А. Мейе, розробляли програму вивчення соціальної сутності мови, намагалися виявити і обґрунтувати механізми впливу соціуму на мову, вважаючи, що функціонування й еволюція мовних і соціальних елементів підкоряються загальним закономірностям. А. Мейе писав, що мовні зміни не можуть пояснюватися лише на підставі фактів, що стосуються внутрішніх стосунків мовної системи, але залежать від суспільних чинників.

У 60-і роки XX століття з появою терміну соціолінгвістика, все більше визнання серед учених набуває так звана зовнішня лінгвістика з її інтересом до проблем мовного функціонування й залученням даних таких суміжних наук, в центрі вивчення яких знаходиться людина та її діяльність, як психологія, соціологія, філософія, антропологія. Причому ці найближчі до мовознавства гуманітарні науки виконуть не роль постачальника оказіональних даних, а роль рівноправних партнерів, що беруть участь у пошуку немовної мотивації мовного відбору.

Празька лінгвістична школа постулювала, що не можна нехтувати багатоманітними зв'язками мови й реального світу. Сучасна вітчизняна лінгвістика запозичила з цієї школи інтерпретацію мови як системи лінгвістичних знаків, що мають соціальний і функціональний характер. Концепція мови як функціональної системи передбачає її розгляд у контексті соціального життя суспільства, тобто при вивченні функціонального розшарування мови виявляється важливим враховувати соціальну стратифікацію, а також дію зовнішніх, соціальних, чинників на мовну діяльність та еволюцію мовної системи.

Та останнім часом на перший план висувається вивчення соціальної обумовленості внутрішньої сторони лексикону, її устрою а функціонування, виявляючись на перетині інтересів лінгвістики, соціології, філософії, соціальної психології та теорії соціальних комунікацій.

Основоположними для дослідження стали уявлення

1) про системну природу семантики;

2) про «розкладність» семантики слова на елементи;

3) про неможливість суто «механічного» розкладання внутрішньої сторони слова (семантики): компонентний «ррозклад'» значення слова, як правило, передбачає певну ієрархію в організації цих компонентів; п

4) про лексичне значення не як просту сукупність диференційних семантичних ознак, а складно організовану структуру смислів

Під внутрішніми семантичними зв'язками ми розуміємо соціально зумовлені зв'язки між окремими компонентами значення слова.

Під зовнішніми зв'язками ми розуміємо семантичні відношення між смислами у соціальному просторі мови.

Системна природа семантики полягає в тому, що слово пов'язується з безліччю інших слів різними зв'язками. Слово як одиниця соціальної семантики суспільства (соціального простору) існує тільки в комплексі взаємозв'язків з іншими елементами цього соціального простору.

Носій мови, розв'язуючи як мінімум два завдання (породження й сприйняття тексту, тобто вживання і розуміння слів), повинен мати «в запасі» для виробництва та сприйняття текстів потенційний набір зв'язків певного слова, який впорядковано відповідно до комунікативних завдань і соціального досвіду індивіда. Відповідно лексикон не може бути якимось неструктурованим сховищем. Наявність у слова у внутрішній структурі потенційної мережі багатовимірних зв'язків підкріплюється соціальною практикою використання слова як засобу соціальної концептуалізації, вербалізації соціальної дійсності, мовної рефлексії соціального досвіду (на свідомому та інтуїтивно-нерозчленованому рівнях). Саме ці «множинні, але вибіркові зв'язки», якими слово поєднане з іншими елементами соціального простору, створюють об'ємність семантики слова, задають його межі для носія мови, і, безсумнівно, повинні мати достатню рухливість.

Для соціолінгвістики мова є унікальним соціальним явищем, яке виступає “моментом зв'язку” особистості й соціуму, засобом єднання й структурування суспільства, фактором пристосування соціуму до змін умов власного функціонування, полем взаємодії суспільної та індивідуальної свідомості. Така реальна соціальна складність мови спричинює реальну соціолінгвістичну складність наукового аналізу, фактичну неозорість предметного дослідницького поля соціолінгвістики як мовознавчої дисципліни, яка спрямовує свої зусилля на розгляд різноманітних зв'язків між мовою та суспільством. Можна сказати, що соціолінгвістика вивчає суспільство через його мову, а мову через її суспільні властивості. Евристична складність ситуації полягає ще й у тому, що ми не маємо безпосереднього доступу до зв'язків мови й суспільства, а уявлення про них є результатом різних процесів текстуалізації - пам'яті, усної традиції, писемних свідчень.

Низку теоретичних і прикладних проблем створює також відносна самостійнйсть та “синергетичність” як суспільства, так і мови. Тому “момент розвитку” кожного із феноменів виявляється і в їх взаємних зв'язках, й у самостійних лініях змін, які однак не ведуть до повного відокремлення явищ одне від одного.

Окреме питання стосується масштабів розгляду (макро- чи мікро- підходи), спрямованості аналізу (від мови до суспільства чи від суспільства до мови), характеру структурування суспільства і мови (зокрема, такі проблеми, як “Культура і мова”, “Мова і релігія”, “Слово і міф”, “Текст і соціальний стереотип”) та ін.

На перетині дослідницьких імпульсів, які йдуть як від суспільства, так і від мови, утворюється уявлення про такі специфічні явища мовно-суспільного життя, як “мовна картина світу”, “мовна свідомість”, “лінгвокультура”.

Поняття “мовної свідомості” виникає як спроба теоретично узагальнити стосунки національно-культурної свідомості та її мовних репрезентацій. Мовна свідомість фіксує як більш-менш стійкі ментальні структури як вони представлені в системі мови та практиці її використання (“мовна картина світу”), так і дії, вчинки, кретивні імпульси суб'єктів, які виникають вналідок відображення в мові картини світу. Мовна свідомість антропоцентрична й етноцентрична (А. Вежбицька), оскільки “образ світу змінюється від однієї культури до іншої” (О.М. Леонтьєв), тож не існує двох абсолютно ідентичних образів світу. Оскільки “в основі світобачення та світорозуміння кожного народу лежить своя система предметних значень, соціальних стереотипів, когнітивних схем, свідомість людини завжди етнічно зумовлена” (О.О. Леонтьєв). У структуру мовної свідомості як лінгвокогнітивної сутності входять усвідомлені й неусвідомлені компоненти, зокрема, певним чином вербалізовані фрагменти “національного міфу”. “Національний міф” є втіленням національної ідентичності й складається з двох обов'язкових компонентів: міфологізації етноландшафту та міфопоетичного осмислення історії. До сфери мовної свідомості входить також соціально-мовна рефлексія. Поняття етнічної лінгвокультури зосереджує увагу на процесуальному аспекті розгортання, відтворення й збереження мовної картини світу (як об'єктно орієнтованого явища) та мовної свідомості (як суб'єктно орієнтованого феномену).

Картина світу являє собою центральне поняття концепції людини, виражає собою специфіку його буття й об''ктивно iнтерпретує мотиви його діяльності. Картина світу як ідеальне утворення опредмечується в знакових формах, зокрема, в мові.

Щодо індоєвропейських мов, у внутрішній структурі яких слово виступає не лише як лінгвістичний конструкт, але й реальність мовної структури, мовної свідомості та лінгвокультури, можна говорити про ізоморфізм слова і мови у цілому. У концепції О.О. Потебні це уявлення знайшло своє відображення у тезі про слово як “мікрокосм”. Змістова невичерпність слова спричинює відбиття в ньому всіх імпульсів, які йдуть від мовної картини світу, мовної свідомості та етнолінгвокультури, яка повністю втілюється лише у дискурсивному (саме дискурсивному, а не просто текстовому) просторі мови в лоні культури як суспільного феномену.

Таким чином, семантика слова утворює кілька прошарків, які умовно можна визначати як “лексичне значення”, “семіотичну пам'ять” та “зону актуальних смислів”. Кожний із цих прошарків відкритий для відповідної сфери суспільного буття - “семіотична пам'ять” - для сфери суспільної свідомості як часо-просторового континууму, структурованому концептуальною мережею національно-мовної картини світу та категоріями дискурсивного її розгортання, “актуальні смисли” - для сфери “тут-зараз-для мене” існуючої моделі буття людини у відповідному соціальному середовищі, “лексичне значення” - внутрішньому простору мовної синергетики. Кожний із прошарків семантики структуровано за своїми власними закономірностями, і для аналізу цієї структури домінантним є певний метод аналізу - герменевтичний, психоаналітичний, міфопоетичний, генетичний, контекстуальний, опозитивний, дискурсивний, концетологічний та ін.

Слово (у єдності форми й змісту), як і мова у цілому, варіюється у часі (за часовими станами та хронолектами), соціальному (за формами існування та соціолектами) та географічному (за національними формами поліетнічних мов, регіолектами та діалектами) просторах побутування.

Таким чином, внутрішня суперечливість змістового компонента слова передбачає для соціолінгвістики принаймі два підходи до аналізу соціально релевантних елементів значення. Один із них базується на уявленнях про існування загального історичного досвіду, суспільної мовної свідомості й спільних культурних кодів, в т.ч. етнолінгвокультури як спільного надбання. Сутність іншого підходу полягає не у відкритті стабільних, незмінних значень, а у визнанні, що семантика має процесуальний характер, і визначенні становлення значення (паралельно з його існуванням). Семантика є водночас майбутнім і минулим, а відтак перебуває в постійному рухові, зазнає певних, іноді досить суттєвих змін. Динамізм, рухливість семантики пов'язані з соціолінгвістичною “подрібненістю” суспільства, наявністю соціально варіативних елементів мовної картини світу, соціальних рівнів етнолінгвокультури (масового, “знижено-побутового”, елітарного та ін.), відмінних соціальних функцій.

Така загальнотеоретична концепція, на нашу думку, і вибудовується внаслідок поданих вище роздумів над окремими аспектами соціолінгвістичного аналізу семантики слова.

Багатоаспектність структури соціального простору слова виявляється в тому, що вона може розглядатися в трьох планах: функціональному (як впорядкована система сфер суспільної діяльності соціальних інститутів й інших форм суспільного життя), організаційному (як система зв'язків, які створюють різні типи соціальних груп; при цьому одиницями аналізу виступають колективи, організації та їх структурні елементи) і, нарешті, як система орієнтації соціальних дій (при цьому одиницями аналізу є такі елементи соціальної дії, як цілі та засоби, мотиви, стимули, норми та зразки, програми й підпрограми).

Зрозуміло, що глобальність завдання визначає неможливість закрити цим дослідженням всю проблематику соціальної семантики, але дає змогу позначити та певним чином структурувати її, пропонуючи одночасно й певні напрямки розв'язання. Зокрема, пропоновані підходи можуть бути релевантними у побудові соціолінгвістичної типології лексики, дискурсивної теорії слова, лексичної інноватики як галузі когнітивної соціолінгвістики та ін.

Позитивний зміст дослідження може бути викладений у вигляді таких основних тез:

Світ носить континуумний характер; людина ділить світ як фізично (за допомогою кордонів і соціальних установок), так і за допомогою мови;

Внутрішня семантична структура слова, його внутрішні семантичні зв'язки корелюють із зовнішніми семантичними зв'язками у соціальному просторі мови;

Зв'язки між елементами соціально-семантичного простору мови можуть бути спрямованими або неспрямованими (у першому випадку, мають векторну природу, у другому - дзеркальну);

Зміни семантики слова, його місця в соціолінгвістичній системі (тобто зовнішніх семантичних зв'язків) безпосередньо пов'язані з освоєнням семантикою певного слова відповідної зони соціальних смислів: будь-які зміни в семантиці слова корелюють зі зміною семантичних зв'язків слова у соціальному просторі мови;

Слово як одиниця соціального простору знаходиться в стані соціально-мовної готовності, яка активується відповідно до макро- та мікросоціальних умов комунікації; разом з вихідним «вузлом» «співактивуються» найближчі зони соціальної семантики;

Типи та види соціосемантичної інформації утворюють ковзну шкалу, для якої характерні різноманітні взаємопереходи;

Різні мови мають нетотожні параметри соціального простору, який відбивається у «мовних картинах світу» ;

В ідеалі соціальні компоненти значення слова та його зовнішні й внутрішні семантичні зв'язки повинні бути відображені в семантичних описах (тлумаченнях) слів, тож дослідження соціальної семантики слова щільно пов'язане з проблемою її моделювання, пошуку адекватної мови семантичного опису;

При перекодуванні соціальних смислів у мовні значення відбувається рух на різних поверхах семантичної структури та перехід семантичних компонентів із поверха на поверх семантичної структури.

Проведене дослідження дозволяє краще зрозуміти будову соціальних зв'язків слова у соціально-семантичному просторі мови.

Результати роботи можуть видатися корисними для побудови соціально орієнтованої моделі мовної особистості. Наявність такої моделі, зокрема, дасть можливість згодом переглянути та порівняти на одних і тих самих соціально-когнітивних підставах різні методики викладання, особливо у тій їх частині, яка стосується вивчення лексичної семантики.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Саплін Ю.Ю. Соціолінгвістика і лексична семантика : монографія / Юрій Юрійович Саплін. - Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2007. - 260 с.

Рецензія: Козлова Т.О. Нове дослідження соціальної семантики [Саплін Ю.Ю. Соціолінгвістика і лексична семантика: Монографія. - Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2007. - 270 с.] / Т.О. Козлова, Г.Я. Томіліна // Держава та регіони. Серія: Гуманітарні науки. - 2007. - № 2. - С. 136 - 137

2. Саплін Ю.Ю. Внутрішні і зовнішні чинники білінгвістичної взаємодії лексики / Ю.Ю. Саплін // Мовознавство. - 1991. - №3. - С. 42 - 49

3. Саплін Ю.Ю. Соціолінгвістичні аспекти лексичної синонімії / Ю.Ю. Саплін // Мовознавство. - 1992. - №5. - С. 40 - 44

4. Саплін Ю.Ю. Елементи соціолінгвістичного аналізу в працях І.І. Огієнка / Ю.Ю. Саплін // Іван Огієнко: Незабутні імена української науки- Львів: Львівськ. Ун-т, 1992.- Ч.2.- С. 166 -168

5. Саплін Ю.Ю. Соціальність мови в лінгвістичних концепціях ХІХ - ХХ ст / Ю.Ю. Саплін // Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку: Збірник наукових праць пам'яті С.П. Самійленка. - Запоріжжя, ЗДУ, 1996. - Ч. 1. - С. 11 - 13

6. Саплин Ю.Ю. Семантическая трансформация слова в русской речи украинцев / Ю.Ю. Саплин // Придніпровський науковий вісник. Філологія. - 1998 . - № 51 (118). - С. 2 - 6

7. Саплин Ю.Ю. Социолингвистические аспекты иселедования лексико-

семантических категорий / Ю.Ю. Саплин // Вісник Запорізького державного університету: Філологічні науки.- 1998.-№1.-С. 136-137

8. Саплін Ю.Ю. Функціонування займенників у радянських «новомовах» / Ю.Ю. Саплін // Лінгвістичні студії.- Вип. 8.- Донецьк: ДНУ, 2001- С. 12-17

9. Саплін Ю.Ю.Елементи латиниці в кириличному тексті / Ю.Ю. Саплін // Гуманітарний вісник. Сер.: Іноземні мови - Черкаси: ЧІТІ, 2001- Число 5- С. 214-217

10. Саплин Ю.Ю. Актуальные социально-языковые процессыі в русской культуре рубежа ХХ-ХХІ вв / Ю.Ю. Саплин // Вісник Запорізького державного університету: Філологічні науки.- 2002- №4 - С. 150-154

11. Саплін Ю.Ю Соціолінгвістичні аспекти мовної евфемізації / Ю.Ю. Саплін // Гуманітарний вісник. Сер.: Іноземні мови - Черкаси: ЧДТУ, 2002 - Число 6- С. 192 - 194

12. Саплін Ю.Ю. Мовний конфлікт як взаємодія особистостей, соціальних стратегій та комунікативних культур / Ю.Ю. Саплін // Мовні конфлікти і гармонізація суспільства- К.: КДУ, 2002. - С. 107-112

13. Саплин Ю.Ю. "Информационное общество": лексический уровень русской речевой рефлексии / Ю.Ю. Саплин // Вісник Дніпропетровського ун-ту. Мовознавство. - Вип. 9.- Дніпропетровськ, 2003. - С. 275-279

14. Саплін Ю.Ю. Семантика кодових переключень у розмовному дискурсі білінгвів / Ю.Ю. Саплін // Держава та регіони. Сер.: Гуманітарні науки.-Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2004,- № 2- С. 114-118

15. Саплин Ю.Ю. Брендинг. политкорректность и стеб в политическом дискурсе / Ю.Ю. Саплин // Актуальные проблемы вербальной коммуникации: Язык и общество: Сборник научных трудов / Под общей редакцией Л.А. Кудрявцевой. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. - С. 82-88

16. Саплін Ю.Ю. Актуальні аспекти аналізу мови сучасного українського політикуму / Ю.Ю. Саплін // Лексико-граматич ні інновації в сучасних слов'янських мовах: Матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції (Дніпропетровськ, 14-15 квітня 2005 р. / Упорядник Т.С. Пристайко.- Дніпропетровськ: Пороги, 2005. - С. 376 - 378

17. Саплін Ю.Ю. Гендерна лінгвістика чи лінгвістична гендерологія? / Ю.Ю. Саплін // Держава та регіони. Сер.: Гуманітарні науки- Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2006,- № 2.- С. 54-57

18. Саплин Ю.Ю. Сострадание в аксиологической парадигме К-sосіегу / Ю.Ю. Саплін // Держава та регіони. Сер.: Гуманітарні науки- Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2006,- № 3.- С. 73-76

19. Саплін Ю.Ю. Прецедентні імена як засоби вираження гендерних стереотипів у детективі / Ю.Ю. Саплін // Держава та регіони. Сер.: Гуманітарні науки.- Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2006.- № 4. - С. 57-64

20. Саплін Ю.Ю. Лексична семантика в соціальному просторі мови / Ю.Ю. Саплін // Держава та регіони. Сер.: Гуманітарні науки.- Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2007.-№ 1.-С. 44-49

21. Саплін Ю.Ю. Проблеми соціосемантичної типології лексики / Саплін Ю.Ю. // Нова філологія: Збірник наукових праць- Запоріжжя: ЗНУ, 2007,- № 28.- С. 58-62

22. Саплін Ю.Ю. Гендерна семантика слова / Ю.Ю. Саплін // Держава та регіони. Сер.: Гуманітарні науки.- Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2007.- № 2.- С. 110 - 116

23. Саплін Ю.Ю. Підліткове мовлення в романах про Гаррі Поттера / Ю.Ю.Саплін // Іноземна філологія- Львів, 2007- Вип. 119. - С. 118 - 123

24. Саплін Ю.Ю. Соціосемантичні аспекти сучасної української неології / Юрій Саплін // Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця: Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції: 22-23 березня 2007 р.: В 2 т. - Т. 2 / За ред. А.Ґ. Ґудманяна, О.В. Петренка. - К.: НАУ, 2007. - С. 15 - 16

25. Саплін Ю.Ю. Соціальність структури значення слова / Ю.Ю. Саплін // Держава та регіони. Сер.: Гуманітарні науки.- Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2007.- № 3.- С. 34 - 39

26. Саплін Ю.Ю. Слово як об'єкт когнітивної соціолінгвістики / Ю,Ю. Саплін // Держава та регіони. Сер.: Гуманітарні науки.- Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2007.- № 4.- С. 42 - 47

27. Саплін Ю.Ю. Соціальна семантика слова як об'єкт соціальної та когнітивноі лінгвістики / Ю.Ю. Саплін // Актуальні проблеми менталінгвістики: Збірник наукових статей за матеріалами V Міжнародної наукової конференції,- Черкаси: Ант, 2007. - С 323-324

28. Саплин Ю.Ю. В.А. Богородицкий о социолингвистической эмпирии и современная антропологическая парадигма в языкознании / Ю.Ю. Саплин // В. А. Богородицкий: Научное наследие и современное языковедение: Труды и материалы Международной научной конференции - Казань: Казанский гос. ун-т им. В.И. Ульянова-Ленина, 2007 - Т.1 - С. 32-34

29. Саплін Ю.Ю. Нове слово в етномовній свідомості соціуму: Замість передмови / Ю.Ю. Саплін // Козьмик Г.О. Світ сучасної людини в контесті мовних змін: Монографія- Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2007.- С. 3 - 9

30. Саплін Ю.Ю. Соціолінгвістичні функції українських неофіційних політичних номінацій / Ю.Ю. Саплін // Стиль і час. -К.: КНУ, 2007. - Вип. 8. - С. 126 - 133

31. Саплін Ю.Ю. Соціолінгвістична криза в Україні та її мовно-політичні чинники / Ю.Ю. Саплін // Тези 10-ої щорічної Фулбрайтовської конференції «Український проект в ХХІ столітті" 19-20 жовтня, 2007.- К., 2007. - С. 40

32. Саплін Ю.Ю. «Лінгвокультура» як об'єкт когнітивної соціолінгвістики / Ю.Ю. Саплін // Держава та регіони. Сер.: Гуманітарні науки.- Запоріжжя: КПУ, 2008.- № 4.- С. 29 - 32

33. Саплін Ю.Ю. Соціолінгвістичні аспекти лексичної антонімії / Ю.Ю. Саплін // Держава та регіони. Сер.: Гуманітарні науки.- Запоріжжя: КПУ, 2008.- № 1.- С. 22 - 25

34. Саплін Ю.Ю. Когнітивна соціолінгвістика як предметна галузь / Ю.Ю. Саплін // Держава та регіони. Сер.: Гуманітарні науки.- Запоріжжя: КПУ, 2008.- № 2. - С. 24 - 29

35. Саплин Ю.Ю. Стиляги как русское социокультурное явление в аспекте ретроспективной неологии // Лексико-грамматические инновации в современных славянских языках: Материалы IV Международной научной конференции. Днепропетровск, 9-10 апреля 2009 г. / [сост. Т.С. Пристайко] - Дніпропетровськ: Пороги, 2009. - С. 139 - 141

36. Саплин Ю.Ю. «Стиляги» в персоносфере русского социума, культуры и языка / Ю.Ю. Саплин // Держава та регіони. Сер.: Гуманітарні науки.- Запоріжжя: КПУ, 2009.- № 1-2.- С. 98 - 104

37. Саплин Ю.Ю. Лингвокультурный портрет еврея в художественной литературе / Юрий Саплин // Тринадцатые Запорожские еврейские чтения 14-15 мая 2009 г. / Запорожский национальный университет; Запорожское городское отделение общества «Украина-Израиль». - Запорожье, 2009. - С. 316 - 320

38. Саплін Ю.Ю. Статус та складники лінгвокультури / Ю.Ю. Саплін // Держава та регіони. Сер.: Гуманітарні науки.- Запоріжжя: КПУ, 2009.- № 3-4.- С. 50 - 54

39. Саплин Ю.Ю. Реализация инновационного потенциала социокультурной группы в языке (на примере языка русских стиляг) // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Мовознавство». № 11. - Днапропетровськ, 2009. - Вип. 15. - Т. 2. - С. 130 - 134

40. Саплін Ю.Ю. «Повсякденність» у мовній свідомості (на матеріалі російської, англійської та української мов) // Нова філологія. Збірник наукових праць. - Запоріжжя: ЗНУ, 2010. - № 39. - С. 263 - 267

Анотації

Саплін Ю.Ю. Соціальні аспекти лексичної семантики. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.15 - загальне мовознавство. - Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011

Дисертація присвячена соціолінгвістичному аналізу лексичного значення. У дисертації визначено теоретичні засади соціально орієнтованого аналізу смантики слова. Обґрунтовано соціально-когнітивний підхід до семантики (аналіз мовного значення з позицій когнітивної соціолінгвістики). Узагальнено уявлення про види соціальної семантики слова, які утворюють ковзну шкалу. Побудовано соціально релевантну модель семантики слова. Визначено соціолінгвістичні властивості основних лексико-семантичних категорій мови - полісемії, омонімії, синогнімії, антонімії. Узагальнено соціолінгвістичні проблеми семантики слова при мовному контактуванні. Одержані в ході дослідження результати мають значення для подальшого вивчення факторів взаємозв'язку мови і суспільної свідомості, мови й культури в діапазоні соціолінгвістики.

Ключові слова: соціолінгвістика, семантика, слово, соціально-мовна спільнота, лінгвокультура, когнітивізм, мовний контакт.

Саплин Ю.Ю. Социальные аспекты лексической семантики. - Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.15 - общее языкознание. - Институт филологии Киевского национального университета имени Тараса Шевченкою - Киев, 2011

В диссертационном исследовании анализируются социолингвистические свойства лексической семантики.

Исследование слова в языкознании в целом, и в социолингвистике в частности., традиционно отражает большиснвто объективно-логических и субъективно-ситуативных противоречий научного познания. В диссертации отмечается, что современный статус социолингвистики в контексте языкознания и гуманитаристики вообще является недостаточно определенным. Социолингвистику считают и научным направлением (парадигмой), и научной школой, и достаточно автономной дисциплиной о языковом употреблении (в одном ряду с диалектологией и стилистикой), технологией анализа, предметной областью общей теории языка.

Процедурные подходы к семантической проблематике современная наука о языке ищет как в области традиционного компонентного анализа, так и в рамках альтернативных подходов - когнитивного направления, теорий прототипов и семантических примитивов, методики семантической декомпозиции. В русле социолингвистического подхода особое значение приобретают поиски постоянных и переменных факторов, которые предопределяют стабильность, вариативнисть и инновационность лексико-семантической системы языка в целом и в ее отдельной клетке, какой является слово. В фокусе внимания, таким образом, оказываются, с одной стороны, подвижные элементы вокабуляра “общего языка”, которые предопределены трансформацией социальных, политических и культурных реалий общественной жизни, а также соответствующие элементы политического и масмедийного дискурсов, а с другой - возникновение и функционирование нестандартных, окказиональних или ограниченных (социально маркированных) по своему социальному бытованию элементов лексикона. Социолингвистический подход дает реальную возможность проанализировать лексикон в контексте социальных функций языков-компонентов неодноязычной ситуации, зафиксировать факты социального лексико-семантического варьирования. В диссертации предлагается опираться на такие элементы постнеклассической философии, как аппелевское понимание коммуникации как кодировки, передачи и декодирования отдельных мыслей;. витгенштейновская концепция языковых игр как коммуникативных практик; тезис об опосредованности мышления как аргументированного самопонимания субъъекта реальным коммуникативным сообществом; тезис о параллельности и взаимоувязанности процесов языкового обучения и развития и успешной социализации. Ценными для социолингвистического анализа лексической семантики признаются также понятия «социального пространства» П. Бурдье и принципы «понимающей» (comprehensive) социологии. Понимающая социология противопоставляется позитивизму и натурализму. Состояние человека в обществе связано с выполнением ним определенных социальных ролей, характер которых узнается путем получения неформальных сообщений как вербального, так и паралингвистичного характера. В традиции понимающей социологии выдвигается постулат, по которому язык задает матрицы восприятия, через которые интерпретируются социальные события. Таким образом, язык в социальном смысле понимается как принципиальное звено связиу индивида и общества, в конечном счете, как инструмент форирования общества. В то же время человек как член общества и представитель определенной социальной группы может быть идентифицирован на основании большого количества коммуникативных отношений, которые его связывают с другими членами общества.

В качестве текущих задач социолингвистического изучения семантики слова выдвигаются 1) определение основных аспектов социосемантичного анализа лексики (социальность лексической семантики; социальные компоненты лексической семантики; социальная семантика слова); 2) построение теоретической модели семантики слова, которая является элементарной для социолингвистического анализа; 3) уточнение принципов социосемантической классификации словарного состава языка; 4) уточнение процедур социального анализа лексико-семантических категорий и процессов. В диссертации предлагается скользящая шкала социальных компонентов семантики слова (социально-статусный, имиджевый, мифологический, культурно-прецедентный, идеологический), а также социально релевантная модель семантики слова.

Полученные в ходе исследования результаты имеют важное значение для последующего изучения факторов взаимосвязи языка и общественного сознания, языка и культуры в диапазоне социолингвистики.

Ключевые слова: cоциолингвистика, семантика, слово, социально-языковая общность, лингвокультура, когнитивизм, языковой контакт.

Y.Y. Saplin. Social aspects of lexical semantics. - Manuscript.

Thesis for a doctor degree in philology, speciality 10.02.15 - general linguistics. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Philology. - Kyiv, 2011

The theses deals with sociolinguistic study of lexical meaning. This thesis outlines the principles of social-oriented investigation of word's semantics. Sociocognitive point of view was grounded an analysis of meaning from positions of cognitive sociolinguistics. Visions of kinds of social semantics of word are generalized. The socially relevant model of word's semantics is built. Main sociolinguistic properties of basic lexical and semantic categories (polysemy, homonimy, synonymy, antonymy) are described. Sociolinguistic problems of lexical semantics of languages in contact are generalized. The results received through the research are of great importance for further study the intercommunication factors of language and social mentality, language and linguistic culture in the scope of sociolinguistics

Key words: sociolinguistics, semantics, word, social and language community, linguistic culture, cognitivism, languages in contact

Размещено на Allbest.ru

...