Взаємодія вербальних і невербальних компонентів комунікації у сучасному англомовному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

ВЗАЄМОДІЯ ВЕРБАЛЬНИХ І НЕВЕРБАЛЬНИХ КОМПОНЕНТІВ КОМУНІКАЦІЇ У СУЧАСНОМУ АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ

Солощук Людмила Василівна

Київ - 2009

Анотація

Солощук Л.В. Взаємодія вербальних і невербальних компонентів комунікації у сучасному англомовному дискурсі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.04 - германські мови. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена аналізу взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації в англомовному дискурсі на основі їхніх структурно-семантичних та прагматичних властивостей з урахуванням універсального, етноспецифічного та індивідуально означеного рівнів у структурі НВК. Методологічною базою дослідження є дискурсивний підхід до мовленнєвих явищ та закономірностей їх існування з урахуванням комплексного характеру комунікації, що постає як єдність вербального і невербального в межах антропоцентричної парадигми дослідження мови та мовлення.

У роботі наведено визначення невербальних компонентів комунікації та їх класифікацію, здійснено системний аналіз кінесичних, проксемічних та просодичних комунікативних компонентів, описано принципи взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації на макрорівні та на мікрорівні, виявлено дискурсотвірний потенціал кожного з НВК, що дозволяє розширити теорію дискурсу, у межах якої стає можливим досліджувати різнорідні знаки як єдине ціле. Сформульовано науково-теоретичні й концептуальні положення про механізми фіксації невербальних компонентів комунікації в тексті для їх усебічного аналізу. Обґрунтувано положення про соціально-статусний характер дії невербальних компонентів комунікації в особистісно та статусно орієнтованих типах дискурсу, а саме в побутовому (парентальному та матримоніальному) і діловому.

Ключові слова: невербальний компонент комунікації, кінесичний, проксемічний, просодичний, макровзаємодія, мікровзаємодія, побутовий дискурс, діловий дискурс.

Аннотация

Солощук Л.В. Взаимодействие вербальных и невербальных компонентов коммуникации в современном англоязычном дискурсе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию процессов взаимодействия вербальных и невербальных компонентов коммуникации в англоязычном дискурсе на основе их структурно-семантических и прагматических особенностей с учетом универсального, этноспецифического и индивидуально сформированного уровней в структуре НВК. Методологической базой работы является дискурсивный подход к исследованию речевых явлений и закономерностей их существования с учетом комплексного характера коммуникации, которая представляет собой единство вербального и невербального в рамках антропоцентрической парадигмы исследования языка и речи.

В работе дано определение невербальных компонентов коммуникации, к которым отнесены компоненты неязыкового характера, используемые в процессе физической (жестово-двигательной и голосовой) деятельности говорящего наряду с вербальними средствами коммуникации вследствие приобретения ими коммуникативно значимого функционально-динамического характера в ходе процесса общения, в которых находят отображение их универсальные, этноспецифические и индивидуально сформировавшиеся качества.

Полифункциональность НВК обуславливает двойственную природу НВК. Адекватное использование и интерпретация НВК зависят от типа дискурсивной личности и типа дискурсивного окружения, которые описаны в работе. Адекватному восприятию НВК способствует понятие нормы использования НВК, которое представлено в двух аспектах: норма использования НВК, связанная с невербальным паспортом говорящего, и норма, базирующаяся на стереотипных представлениях о категории интенсивности использования НВК.

Кинесические, проксемические и просодические коммуникативные компоненты, являясь структурным элементом диалогического дискурса, взаимодействуют с вербальными компонентами на двух уровнях: на макроуровне и на микроуровне. Макровзаимодействие ВК и НВК происходит в процессе автономного функционирования НВК в качестве диалогической реплики. Таким образом, речевой акт трансформируется в параречевой, которому присущи все функции, свойственные речевому акту. Микровзаимодействие ВК и НВК происходит в случае их объединения в рамках одной реплики и организовано на основе следующих принципов: принципа координации, принципа субординации, принципа идентификации, принципа контрадикции, выделенных в зависимости от особенностей организации информативного поля высказывания, его структурно-семантического построения и прагматической установки.

Каждый из исследуемых невербальных компонентов коммуникации имеет определенный дискурсообразующий потенциал, проявляющийся в их сочетаемости с вербальными компонентами в разных типах дискурса. Исследование функционирования невербальных компонентов коммуникации в бытовом (парентальном и матримониальном) и деловом типах дискурса дало возможность определить вариативность их использования в личностно ориентированном и статусно ориентированном типах дискурса кооперативно и конфликтно направленного характера.

При вербализации НВК в англоязычном тексте используются устойчивые номинации, которые закрепились в языке и нашли отображение в лексикографических источниках, и индивидуально-авторские образования, которые являются неоднословными обозначениями - свободными словосочетаниями, состоящими из индивидной константы и индивидной переменной (или нескольких индивидных переменных), наполняющиеся лексико-семантическим содержанием в зависимости от коммуникативной установки говорящего. При вербализации НВК используются стилистические приемы, основанные на концептуализированной системе представлений повседневной жизнедеятельности говорящего и вызывающие соответствующие ассоциации. Для описания НВК преимущественно используются метафоры, метафорические эпитеты, эпитет перенесенный и сравнения.

Введение невербальных компонентов коммуникации в круг лингвистических исследований способствовало созданию теории дискурсивного взаимодействия различных кодовых систем, что является актуальным для исследования современного коммуникативного пространства с присущей ему диверсификацией структуры и функций.

Ключевые слова: невербальный компонент коммуникации, кинесический, проксемический, просодический, макровзаимодействие, микровзаимодействие, бытовой дискурс, деловой дискурс.

Abstract

Soloshchuk L.V. Interaction of Verbal and Non-Verbal Components of Communication in Modern English Discourse. - Manuscript.

Thesis for a Doctoral Degree in Philology: Speciality 10.02.04 - Germanic Languages. - Taras Shevchenko National University of Kyiv. - Kyiv, 2009.

The thesis focuses on specific properties of interaction of verbal and non-verbal components in the modern English discourse. The structural, semantic and pragmatic features of non-verbal components as well as their universal, ethnospecific and individually meaningful characteristics are exposed. The paper is based on the discourse methodology in analyzing communicative phenomena. The complex nature of communication is presented as the unity of verbal and non-verbal components within the anthropocentric paradigm in language and speech research.

The paper provides the definition of the non-verbal communicative components and their classification. The analysis of discourse-constitutive potential of kinesic, proxemic and prosodic communicative components contributes to developing the discourse theory aimed at the investigation of communicative signs of different nature in their unity. The principles of macro- and microinteraction of verbal and non-verbal communicative components are established. The mechanisms of non-verbal communicative components presentation in the text are studied. It has been proved that the functioning of non-verbal communicative components depends upon the social status and social role of the speaker both in everyday (parental and matrimonial) and business types of discourse.

Key words: non-verbal communicative component, kinesic, proxemic, prosodic, macrointeraction, microinteraction, everyday discourse, business discourse.

1. Загальна характеристика роботи

У XXI столітті для лінгвістики характерним стає пошук комплексних та інтегрованих методів і прийомів у дослідженні мови й комунікації, яка є невід'ємним, надзвичайно складним і багатоаспектним явищем у життєдіяльності соціуму. Лінгвістика перетворилася з науки про мову як семіотичну систему на теорію про людське спілкування та мислення, де в центрі перебуває людина з її ментальністю, навичками взаємодії зі світом та іншими людьми. Мову тепер розглядають не тільки зсередини, у термінах її формальних властивостей, але й ззовні, з точки зору того, що вона дає системам, у котрі входить як підсистема, - культурам, соціальним системам, системам думок (В.З. Дем'янков, О.Є. Кібрік). Антропоцентрична парадигма в дослідженні мови, що передбачає розгляд діяльності людини у всіх її аспектах, інтерес до комунікації у всіх її проявах створили умови для залучення невербальних компонентів комунікації до кола інтересів мовознавчих розвідок. Процеси глобалізації та інформатизації, які є провідною характеристикою нинішньої доби, стимулюють лінгвістику до дослідження комунікації в усіх її виявах. Комунікативні здібності мовця виявляються передусім на вербальному рівні, але комунікація - це складний комплекс, основними принципами якого залишаються багатоаспектне сприйняття змісту повідомлення через стосунки мовців, транзакційний та нелінійний характер (Н.Д. Арутюнова, Г.В. Колшанський, І.І. Сусов, Й.А. Стернін, Л.П. Якубинський, Т.А. ван Дейк, А.Д. Бєлова, Г.Г. Почепцов, Ф.С. Бацевич, В.В. Красних, М.М. Бергельсон, Р.Л. Бірдвістелл, В.П. Річмонд, Дж. МакКроскі, К. Трейсі та ін.). Зараз уже не викликає сумніву теза про те, що спілкування слід трактувати як єдність вербального і невербального, тому що мовлення не є вільним від семантики жестів, міміки, поглядів, поз, інтонації тощо. Дослідження взаємодії вербальних і невербальних засобів комунікації сприяє всебічному розкриттю прагматичного характеру мовлення.

До 80-х років минулого століття в мовознавстві панувало уявлення про паралінгвістику як науку, що має залежний, підпорядкований статус відносно вивчення вербальної комунікації, а паралінгвістичні засоби розглядалися як “суто надбудовна категорія, відокремлена від основи мовної системи” (Г.В. Колшанський). Сьогодні ситуація докорінно змінюється: вивчення невербальних компонентів комунікації входить у коло пріоритетів лінгвістики, про що свідчить поява доволі великої кількості дослідницьких робіт, автори яких центральним об'єктом дослідження обирають безпосередньо невербальні компоненти комунікації (І.Н. Горєлов, Г.В. Колшанський, Г.Ю. Крейдлін, В.В. Богданов, Є.М. Верещагін, В.Г. Костомаров, В. Біркенбіл, К.У. Геворкян, І.О. Гоффман, Н.Л. Грейдіна, Н.Р. Григорян, І.М. Колегаєва, І.П. Попік, В.О. Лабунська, Н.Б. Мечковська, З.З. Чанишева, І.І. Сєрякова, О.А. Янова, Г.І. Барташева, Т.О. Анохіна, Л.Є. Петровська, Т.А. Крисанова) або приділяють значну увагу характеристиці невербальних складників комунікативних явищ, які вони досліджують (В.І. Карасик, В.В. Красних, М.Л. Макаров, О.І. Морозова, Л.Р. Безугла, А.В. Олянич, Т.Р. Ананко - у вивченні різноманітних дискурсивних утворень; Д.Б. Гудков, С.Г. Тер-Мінасова, Ю.О. Сорокін, Й.А. Стернін, П.М. Донець - у міжкультурній комунікації, Ф.С. Бацевич, П. Вацлавік, Дж. Бівін, Д. Джексон, О.С. Іссерс, Є.В. Клюєв, Г.О. Орлов, Г.Г. Почепцов, І.Р. Корольов - у дослідженнях з комунікативної лінгвістики та теорії комунікації; А. Вежбицька, Дж. Лайонз - у характеристиці семантичних універсалій; Ю.В. Матюхіна, С.А. Биковська - у дослідженні системи фатичної метакомунікації в англомовному дискурсі; О.В. Ємєльянова - у вивченні статусу адресата в англомовному художньому дискурсі тощо). Це можна розглядати як об'єктивну закономірність, оскільки, як стверджує Дж. Фаст, відомий дослідник у сфері невербальної комунікації, набагато важливіше розуміти жести, рухи, погляди, пози, інтонації людини, тому що слова можуть виявитися неправдивими, а невербальні складові допомагають визначити істинність висловлення, ефективно організувати спілкування, адекватно декодувати інформацію, що надходить через вербальний канал. Разом з тим слід зазначити, що західні вчені головним чином розглядають невербальні компоненти комунікації з психофізіологічної, культурологічної та інтеракціональної точок зору (М. Арджайл, Л.Л. Баркер, Д.В. Бюллер, У.Дж. Вудл, П. Екман, Р.В. Екслайн, Б.Дж. Фер, Е. Кендон, М.Л. Паттерсон, В.П. Річмонд, Дж. МакКроскі, У. Росс та ін).

Актуальність дослідження невербальних компонентів комунікації (НВК) у сукупності з вербальними компонентами викликана загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних розвідок на вивчення функціонування мовних одиниць у їх взаємодії з різними кодовими системами з метою адекватної та ефективної передачі інформації, сприймання, оцінювання та порозуміння комунікативних партнерів. З огляду на невід'ємність жестово-рухового та голосового супроводу мовлення, актуальності набуває дослідження форм та функцій невербальних комунікативних компонентів і закономірностей їхньої взаємодії з вербальними компонентами в сучасному комунікативному просторі.

Об'єктом дослідження є невербальні комунікативні компоненти, які взаємодіють з вербальними компонентами в англомовному дискурсі.

Предметом дослідження є комплекс дискурсивних закономірностей взаємодії вербальних і невербальних компонентів англомовної комунікації, а також особливості номінацій невербальних компонентів комунікації в тексті.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах комплексної наукової теми “Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01 БФ 0147-01), що розроблялася в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (затверджена Міністерством освіти і науки України).

Метою цієї роботи є з'ясування природи й характеру невербальних компонентів комунікації, їхньої взаємодії та співвідношення з вербальними компонентами у сучасному англомовному дискурсі.

Для досягнення мети встановлено такі завдання дослідження:

- здійснити системний аналіз наукових напрацювань щодо невербальної комунікації та створити поняттєво-теоретичний апарат і методику дослідження невербальних компонентів комунікації в їхній взаємодії з вербальними компонентами;

- дати визначення невербального компонента комунікації, відокремивши його від інших знаків немовного характеру;

- здійснити класифікацію невербальних компонентів комунікації;

- проаналізувати особливості фіксації невербальних компонентів комунікації в тексті для здійснення їх усебічного аналізу;

- встановити принципи взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації в англомовному дискурсі з урахуванням універсального, етноспецифічного та індивідуально означеного аспектів невербальних компонентів комунікації;

- обґрунтувати положення про соціально-статусний характер дії невербальних компонентів комунікації;

- виявити дискурсотвірний потенціал невербальних компонентів комунікації в різноманітних типах англомовного дискурсу, що розглядається як складне комунікативно-когнітивне утворення, в межах якого здійснюється взаємодія різнорідних знаків.

Матеріалом дослідження є 16000 діалогічних дискурсивних фрагментів, що містять невербальні компоненти. Приклади дібрано з англомовних прозових творів (загальний обсяг понад 20000 сторінок) і 14 фільмів та кіноскриптів до них. Розглядаємо їх як фіксований аналог, модель спонтанного діалогічного мовлення, структура якого вимагає відтворення вербальних реплік мовців у сукупності з компонентами невербальної комунікації. Відбір та аналіз матеріалу здійснено з залученням сучасних інформаційних технологій (Text Mining Software for text statistical analysis / Data Mining (Tapor, Hamlet II)), що дозволяють аналізувати великий обсяг матеріалу.

Методологічною базою дослідження є принцип антропоцентризму, що дозволяє враховувати людський фактор у комунікативній діяльності (Н.Д. Арутюнова, О.М. Ільченко, В.І. Карабан, О.С. Кубрякова, А.Е. Левицький, М.М. Полюжин, Г.Г. Почепцов, Ю.С. Степанов). Конкретно-науковою методологією дослідження є дискурсивний підхід до мовленнєвих явищ та закономірностей їх функціонування, який дозволяє брати до уваги комплексний характер комунікації, що постає як єдність вербального і невербального (А.Д. Бєлова В.В. Богданов, Ф.С. Бацевич, Г.В. Колшанський, І.М. Колегаєва, М.Л. Макаров, А.М. Приходько, І.І. Сусов, Й.А. Стернін, Л.І. Сахарчук, О.О. Селіванова та ін.). Введення НВК до кола лінгвістичних досліджень зумовлює необхідність застосувати провідні положення теорії невербальної комунікації, що розкривають семіотичний та функціонально-комунікативний характер НВК (І.Н. Горєлов, Г.Ю. Крейдлін, Б.Ф. Ломов, Ю.М. Лотман, В.О. Лабунська, К.Ф. Сєдов, Ю.С. Степанов, М. Арджайл, Р.Л. Бірдвістелл, Дж.К. Бургон, Д.В. Бюллер, У.Дж. Вудл, М.Л. Непп, Дж.Е. Холл, В.П. Річмонд, Дж. МакКроскі та ін.).

Комплексний підхід до дослідження взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації, на необхідність застосування якого в лінгвістичних розвідках вказували О.О. Потебня, М.М. Бахтін, В.В. Виноградов, Л.В. Щерба, Л.П. Якубинський, Ю.М. Лотман, Ю.С. Степанов, Є.М. Верещагін, В.Г. Костомаров, зумовив використання як суто лінгвістичних, так і загальних семіотичних методів аналізу, серед яких основними є такі: системно-функціональний аналіз невербальних компонентів у їх взаємодії з вербальними, включно з аналогією, абстрагуванням, класифікацією та методом лінгвістичного опису, які передбачають безпосереднє дослідження явища в тексті, систематизацію та узагальнення особливостей функціонування НВК у взаємодії з вербальними компонентами; дискурс-аналіз, що являє собою не тільки теорію мовного спілкування, але й інструмент пізнання, можливості якого виходять за лінгвістичні межі (М.Л. Макаров) і який уможливлює врахування взаємозумовленості форми, функцій та належності дискурсу до соціокультурної ситуації; контекстний аналіз, спрямований на з'ясування значення НВК у певному контексті; методи аналізу та синтезу: індукція, яка дозволяє сформулювати висновки на основі аналізу конкретного матеріалу, при цьому теоретичні положення обґрунтовуються та ілюструються мовними даними, та дедукція, завдяки якій окремі положення щодо функціонування НВК логічно виводяться із загальних положень семіотики щодо властивостей знакових систем; метод лексико-семантичного аналізу мовних одиниць, який дає можливість дослідити особливості номінацій НВК; елементи кількісного аналізу, що застосовуються для встановлення частотності використання невербальних компонентів комунікації в діалогічному дискурсі.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній на засадах комплексного підходу обґрунтовано положення теорії взаємодії комунікативних компонентів різнорідної знакової природи на основі аналізу їхніх структурно-семантичних та прагматичних властивостей і комунікативних функцій; запропоновано методику дослідження взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації, що базується на виведенні рівнів та принципів зв'язку цих компонентів. Розроблена концепція відкриває можливість досліджувати різнорідні комунікативні знаки як єдине ціле в різних типах дискурсу з урахуванням дискурсотвірного потенціалу НВК на основі аналізу комплексу чинників соціального, етнічного, культурного характеру, які зумовлюють їх виникнення, функціонування, інтерпретацію та взаємодію з вербальною складовою.

Наукову новизну роботи можна узагальнити в таких положеннях, що виносяться на захист:

1. До невербальних компонентів комунікації відносимо набір немовних компонентів функціонально-динамічного характеру, які мовець відтворює в результаті фізичної (жестово-рухової та голосової) діяльності у процесі спілкування. Під комунікативною значущістю невербальних компонентів розуміємо їхню здатність виконувати роль, яка зазвичай притаманна мовним знакам, а саме формувати висловлення та передавати інформацію, що сприяє розвитку й регулюванню комунікативного процесу.

На основі базових систем (зорової та акустичної) творення та сприйняття немовних компонентів функціонально-динамічного характеру виділяємо такі класи НВК: кінесичні комунікативні компоненти, проксемічні комунікативні компоненти, просодичні комунікативні компоненти.

Ситуативні компоненти статичного характеру (одяг, зачіски, аксесуари), які мають потенційну можливість впливати на комунікативний процес та регулювати його, визначаємо як надвербальні компоненти.

2. НВК мають двоїсту природу і здатні як знімати, так і створювати багатозначність вербального висловлення. Двоїста природа НВК виявляється у вигляді таких опозицій: простота/складність створення та сприйняття НВК; можливість/неможливість маніпулювання НВК; співвідношення свідомого/підсвідомого у використанні НВК; залежність/незалежність сприйняття НВК від інтерпретативного досвіду адресата; застосування НВК як для інтенсифікації/експресивізації вербально репрезентованих інтенцій, так і з метою мітигації, пом'якшення вербально репрезентованих інтенцій, ухилення від прямої відповіді та зменшення відповідальності мовця за зміст виголошеного твердження, що послаблює іллокутивну силу висловлення.

3. Поняття норми стосовно НВК має два аспекти: норма користування НВК, пов'язана з невербальним паспортом мовця, і норма використання НВК у комунікативних ситуаціях. За невербальним паспортом мовці можуть бути активними, помірними та пасивними користувачами НВК. Невербальна активність помірних користувачів НВК стереотипно вважається етнокультурною нормою. Норма використання НВК у комунікативних ситуаціях пов'язана з категорією інтенсивності і трактується як змінна величина, що варіюється залежно від особливостей комунікативної ситуації. Адресат фіксує вихід за межі норми використання НВК і трактує це залежно від свого комунікативного досвіду. Відхилення від невербальної норми може спростувати вербально виражений зміст репліки.

4. Трирівнева система організації НВК, репрезентована універсальними, етноспецифічними та індивідуально означеними характеристиками, вимагає параметризації експресивності для їх адекватного сприйняття в ситуації міжкультурного спілкування. Параметризація експресивності НВК полягає в зберіганні внутрішньої стійкості (стабільності) певного обсягу експресивності у вихідній культурі і в культурі реципієнта шляхом модифікації зовнішньої стійкості обсягу експресивності в культурі реципієнта.

5. Наявність індивідуально означеного рівня забезпечує можливість модифікувати універсальний або/та етноспецифічний рівні й підвищує значущість ролі особистості в інтерпретації НВК. Дослідженню взаємодії різнорівневих комунікативних знаків сприяє введення поняття дискурсивної особистості, яка діє в континуальному комунікативному просторі і здатна поряд із мовним кодом використовувати й трактувати інші семіотичні коди. Дискурсивне оточення репрезентовано ядерною, маргінальною та периферійною зонами, які формуються залежно від стабільності/нестабільності комунікативних стосунків дискурсивної особистості.

6. Кінесичні, проксемічні та просодичні комунікативні компоненти взаємодіють із вербальними компонентами на двох рівнях: на макрорівні і на мікрорівні.

Макровзаємодія вербальних компонентів (ВК) і НВК в англомовному дискурсі відбувається за умови сформованості діалогічної репліки повністю за допомогою НВК. Як самостійні діалогічні репліки здатні функціонувати кінесичні та проксемічні компоненти. Таким чином, мовленнєвий акт (МА) у репліці перетворюється на парамовленнєвий (ПМА), який набуває характеристик, зазвичай притаманних МА.

Мікровзаємодія ВК і НВК в англомовному дискурсі відбувається в разі їх поєднання в межах однієї репліки (гетерогенні МА). Мікровзаємодія ВК та НВК відбувається за чотирма принципами: 1) принципом координації; 2) принципом субординації; 3) принципом ідентифікації; 4) принципом контрадикції, які пов'язані з особливостями формування інформативного поля висловлення, його структурно-семантичної та прагматичної організації.

7. Варіативність невербальних компонентів комунікації в разі зміни соціальної ролі комуніканта доводить соціальну зумовленість функціонування невербальних комунікативних складових. Функціонування НВК та їх взаємодія з вербальною складовою варіюється в особистісно орієнтованому (побутовому) типі дискурсу кооперативної або конфліктної спрямованості та статусно орієнтованому (діловому) типі дискурсу.

8. Для побутового дискурсу, де комуніканти входять до ядерної зони дискурсивного оточення один одного, характерним є ефективне застосування НВК індивідуально означеного рівня, декодування яких забезпечується обізнаністю мовців з невербальними особливостями поведінки співрозмовника.

Взаємодія вербальних і невербальних засобів спілкування в побутовому кооперативно спрямованому дискурсі (парентальному та матримоніальному) відбувається за координативним, субординативним та ідентифікаційним принципами. Інтенсифіковане підтвердження істинності намірів мовця забезпечується вибором вербальних і невербальних комунікативних компонентів у межах семантичних діапазонів позитивності. Для цього типу дискурсу характерною є висока частотність кінесичних та проксемічних комунікативних компонентів як ПМА, що забезпечує поєднання ВК і НВК на рівні макровзаємодії.

Взаємодія вербальних і невербальних засобів спілкування в побутовому конфліктно спрямованому типі дискурсу (парентальному та матримоніальному) відбувається за всіма принципами взаємодії вербальних і невербальних комунікативних компонентів на мікрорівні за рахунок використання вербальних та невербальних комунікативних компонентів у межах семантичних діапазонів негативності.

9. У діловому дискурсі спостерігається усвідомлене, контрольоване узгодження комунікантами НВК з ВК, яке відбувається згідно з усіма виділеними принципами їх взаємодії. У стереотипній ситуації ділового спілкування дискурсивні особистості, як правило, належать до маргінальної / периферійної сфери дискурсивного оточення. Унаслідок цього перевага віддається використанню універсальних НВК.

10. Для вербалізації невербальних компонетів, задіяних у комунікативному процесі, у тексті використовують різноманітні номінації, які є: а) сталими номінаціями НВК, що закріпились у мові і знайшли відображення в лексикографічних джерелах (головною мірою у вигляді соматичних фразеологізмів); б) індивідуально-авторськими утвореннями, спрямованими на виконання певних комунікативних завдань. Це неоднослівні позначення - вільні словосполучення, що позначають невербальні компоненти кінесичного, проксемічного та просодичного характеру і містять дві структурні складові - індивідну константу та індивідну змінну, які заповнюються лексико-семантичним змістом згідно з комунікативною настановою мовця.

Індивідна константа є базовим елементом структури, з яким сполучається індивідна змінна. Індивідна константа репрезентована іменниками та дієсловами, що позначають базовий невербальний компонент, задіяний у комунікативній діяльності мовця. Індивідна константа містить кінесичну, проксемічну або просодичну сему для номінації кінесичних, проксемічних та просодичних невербальних компонентів відповідно. Кінесична сема міститься насамперед в іменниках-соматизмах та соматичних дієсловах; проксемічна сема - у дієсловах переміщення в просторі; просодична - у дієсловах та іменниках, що позначають процес мовлення в його різновидах.

Теоретична значущість дисертації полягає в тому, що результати дослідження поглиблюють загальну теорію дискурсу новою концепцією, яка обґрунтовує невід'ємність урахування комунікативних засобів спілкування різнорідної знакової природи (вербальної та рухово-голосової) для всебічного аналізу різних типів дискурсу. Аналіз невербальних аспектів англомовного дискурсу, специфікація процесів вербалізації НВК, розроблення положень про дискурсотвірний потенціал НВК, дослідження принципів взаємодії комунікативних компонентів різнорідної знакової природи на основі їхніх структурно-семантичних та прагматичних властивостей і комунікативних функцій відкривають новий напрям у мовознавчих розвідках, а саме - теорію дискурсивної взаємодії різних кодових систем, що є необхідним для вивчення сучасного комунікативного простору з притаманною йому диверсифікацією структури та функцій.

Практична значущість роботи полягає в можливості використання її положень, результатів та матеріалів у розробці та викладанні лекційних курсів з теоретичної граматики англійської мови (розділи “Семантика речення”, “Прагматика речення”), лексикології (розділ “Фразеологія”), загального мовознавства (розділи “Мова та комунікація”, “Мова та мовлення”), спецкурсів з теорії дискурсу, теорії комунікації, теорії мовленнєвого впливу та теорії міжкультурної комунікації, а також у навчанні спілкування в англомовному середовищі та в науковій роботі студентів, магістрів, здобувачів та аспірантів.

Апробація роботи. Основні положення та результати дисертаційного дослідження обговорено на засіданнях кафедри англійської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004-2008 рр.) та на таких наукових конференціях: Круглому столі “Наукова та професійна комунікація: завдання та перспективи” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, УІМО, 12 січня 1994 р.), 2-й Міжнародній конференції “Лінгвометодичні концепції навчання мови для спеціальних цілей” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, УІМО, 27-28 квітня 1995 р.), Науковій конференції та 3-му Українсько-німецькому симпозіумі “Види мовленнєвої діяльності: лінгвістичні та дидактичні аспекти” (Харків, Харківський державний університет, 18-21 жовтня 1995 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Язык мозга и тела человека: проблемы и практическое использование в деятельности органов внутренних дел” (Орел, 29 травня - 2 червня 1996 р.), Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації” (Харків, Харківський державний університет, 1996 р.), IV Міжнародній конференції IATEFL “English in the 21^st century” (Харків, Харківський державний університет, 23-25 квітня 1997 р.), 3-й Міжнародній конференції “Стратегії та методики навчання мовам для спеціальних цілей” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, УІМО, 24-25 квітня 1997 р.), II Міжнародній конференції “Лінгвістичні та методичні проблеми навчання мови як іноземної” (Полтава, Українська медична стоматологічна академія, 10-13 червня 1998 р.), 4-й Міжнародній конференції “Стратегії та методики навчання мовам для спеціальних цілей” (Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, УІМО, 22-23 квітня 1999 р.), Міжнародній науковій конференції, присвяченій 70-річчю факультету іноземних мов Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна “Іноземна філологія на межі тисячоліть” (Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, квітень 2000 р.), Міжнародній конференції “Лінгвістика і вербальна комунікація у 21-му столітті: тенденції і перспективи” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 16-17 травня 2000 р.), Науковій конференції “Теорія, практика, методика перекладу і сучасні підходи” (Київ, Український інститут лінгвістики і менеджменту, 22-23 вересня 2000 р.), 2-й конференції USSE “Pragmatics and Beyond” (Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 28-29 травня 2001 р.), 5-й Ювілейній міжнародній конференції “Стратегії та методи навчання мовам для спеціальних цілей” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, УІМО, 11-12 жовтня 2001 р.), Міжнародній науковій конференції (проект Темпус - Тасіс) “Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2001 р.), Всеукраїнській науково-методичній конференції Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна “Підготовка фахівців у галузях філології та лінгводидактики у вищих навчальних закладах” (Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2002 р.), 6-й Міжнародній конференції “Стратегії та методи навчання мовам для спеціальних цілей” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, УІМО, 24-25 квітня 2003 р.), Міжнародній науково-методичній конференції “Треті Каразінські читання: Методика і лінгвістика на шляху до інтеграції” (Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 28 жовтня 2003 р.), Всеукраїнській науково-методичній конференції “Переклад як вторинна комунікація” (Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 3 лютого 2004 р.), V Міжнародній науково-методичній конференції “Методологічні проблеми сучасного перекладу” (Суми, Сумський державний університет, 18-21 травня 2004 р.), Міжнародній науково-методичній конференції “Ювілейні Четверті Каразінські читання, присвячені 200-річчю Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна: Людина, мова, комунікація” (Харківський національній університет імені В.Н. Каразіна, 2-3 листопада 2004 р.), Міжвузівській науковій конференції “Лінгвістика. Методика. Переклад” (Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 20 січня 2005 р.), 7-й Міжнародній конференції “Стратегії та методи навчання мовам для спеціальних цілей” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, УІМО, 7-8 квітня 2005 р.), Науковій конференції, присвяченій пам'яті професора Ю.О. Жлуктенка (до 90-річчя від дня народження) “Мови, культури і переклад у добу глобалізації” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології, 20-21 вересня 2005 р.), V Всеукраїнській науковій конференції “Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 11 листопада 2005 р.), VII Всеукраїнській науковій конференції “Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 5 лютого 2008 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено в одноосібній монографії загальним обсягом 300 стор. (18 умов. друк. арк.), у колективній монографії, у 22 статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, з них 20 одноосібні, та тезах 18 конференцій (2 - у співавторстві). У спільних публікаціях авторові належить теоретичне опрацювання зібраного матеріалу.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури (583 джерела), списку довідкової літератури (15 позицій), списку джерел ілюстративного матеріалу (74 позиції), 2 рисунків. Загальний обсяг роботи - 469 с., обсяг основного тексту - 397 с.

2. основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність, новизну, теоретичне та практичне значення дисертації, сформульовано мету та завдання, методологічні засади й методи дослідження, основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації” з'ясовано лінгвістичний статус невербальних компонентів комунікації та їхню роль в організації комунікативного процесу, критично узагальнено основні підходи до дослідження невербальних компонентів комунікації, висвітлено питання категоріальної визначеності невербальних компонентів, наведено визначення невербального та надвербального комунікативних компонентів, уточнено класифікацію невербальних компонентів на основі головних характеристик невербальних засобів (рух, простір, звучання) і базових систем їх відображення та сприйняття (зорова та акустична), наведено методологічні основи лінгвістичного підходу до аналізу невербальних компонентів комунікації в англомовному діалогічному дискурсі, проаналізовано роль дискурсивних студій у вивченні взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації, дано визначення діалогічного дискурсу та дискурсивної особистості.

Кінець минулого століття позначено формуванням різноманітних поглядів, концепцій, висуненням гіпотез стосовно структури мови, її походження, функціонування в суспільстві, взаємозв'язку мови і культури (О.І. Чередниченко). Спілкування людей є чимось більшим, ніж простою передачею та сприйняттям слів. Точне значення слів виникає з єдиного комплексу мовних та невербальних засобів, які ми обираємо для вираження думок у конкретній ситуації. Невербальні компоненти комунікації є соціально засвоєними індивідом засобами організації спілкування, перетвореними на індивідуальну, конкретно-чуттєву форму дій та вчинків (В.О. Лабунська, Г.В. Колшанський, Е. Шефлен); вони, так само як і вербальні компоненти, виконують базові функції комунікації - інформаційну, прагматичну, експресивну (І.Н. Горєлов). Людина як соціальний індивід існує в загальному комунікативному просторі, котрий, як будь-який простір, не допускає порожнечі. Комунікативний простір заповнюють відповідні комунікативні складові - вербальні або невербальні, які пов'язані складними лінійними та нелінійними відношеннями і здатні утворювати складні комунікативні комплекси.

Здатність невербального знака функціонувати на рівні вербального відзначали ще в давнину. Але невербальні компоненти комунікації стали об'єктом лінгвістичних досліджень тільки в кінці ХХ ст., незважаючи на те, що вони належать до невід'ємної сутності людини. Для того, щоб будь-яке явище стало об'єктом дослідження, мають скластись умови, за яких таке дослідження виявиться необхідним та актуальним (О.С. Кубрякова, Ю.С. Степанов). Активізація досліджень невербальної складової комунікації збігається з періодом інтенсифікації студій у сфері теорії мовленнєвої діяльності, лінгвістичної прагматики, теорії мовленнєвих актів, де розглядають певні ситуації мовленнєвого спілкування, коли значення вербальних висловлень можна зрозуміти лише за умови врахування всіх чинників ситуативного контексту. Зараз вивчення невербальних складових комунікації потрапляє в коло пріоритетів (А.Д. Бєлова). Комунікативна лінгвістика продемонструвала штучність розмежування вербальних і невербальних компонентів комунікації (Г.Г. Почепцов, Г.Ю. Крейдлін).

Порівняно невеликий період дослідження невербальної комунікації є однією з головних причин відсутності універсального поняттєвого апарату, внаслідок чого залишаються невизначеними як межі самого об'єкта, так і зміст багатьох термінів, що варіюється в працях науковців. Існують різноманітні класифікації невербальних компонентів комунікації (Г.В. Колшанський, І.Н. Горєлов, В.О. Лабунська, Г.О. Орлов, Г.Ю. Крейдлін, Дж. Лайонз, Дж.Л. Трагер, Р.Л. Бірдвістелл, Дж.К. Бургон, Д.В. Бюллер, У.Дж. Вудл, В.П. Річмонд, Дж. МакКроскі та ін.), і для теперішнього стану класифікації невербальних компонентів характерним є вживання різних термінів на позначення того самого поняття і, навпаки, розуміння під одним терміном категоріально різних елементів невербальної системи, що, безумовно, ускладнює прогрес у подальшому осмисленні невербальної частини комунікації. Унаслідок еклектичності, що склалась у лінгвістиці в аналізі невербальних компонентів комунікації, вважаємо за необхідне систематизувати та конкретизувати ту сукупність термінів, на яку ми спираємось у роботі, та подати концепцію трактування НВК як лінгвістичного об'єкта досліджень.

До невербальних компонентів комунікації відносимо набір компонентів немовного характеру, які мовець створює в результаті фізичної (а саме жестово-рухової та голосової) діяльності під час комунікації та використовує поряд із вербальними засобами через набуття ними комунікативної значущості в процесі спілкування. Вони мають функціонально-динамічний характер. З огляду на наведені характеристики невербальних комунікативних компонентів, базові системи їх творення та сприйняття (зорову та акустичну), виділяємо такі класи невербальних комунікативних компонентів: кінесичні комунікативні компоненти, проксемічні комунікативні компоненти, просодичні комунікативні компоненти.

Виходячи з розуміння комунікації як свідомої, цілеспрямованої передачі інформації, під комунікативною значущістю невербальних компонентів розуміємо їхню здатність виконувати роль, яка зазвичай притаманна мовним знакам, а саме передавати інформацію, що сприяє розвитку, просуванню й регулюванню комунікативного процесу. НВК здатні позначати ті денотати, які в конкретному комунікативному акті не потребують обов'язкового вербального визначення.

Ситуативні компоненти статичного характеру (одяг, зачіска, коштовності тощо), які мають потенційну можливість впливати на комунікативний процес та регулювати його, визначаємо як надвербальні компоненти. Надвербальні компоненти беруть до уваги в плануванні комунікативних стратегій і тактик поведінки, якщо вони впливають на вибір адекватних ситуації мовленнєвих засобів спілкування. На відміну від кінесичних, просодичних і проксемічних компонентів, їх не завжди сприймають як особливий знаковий світ, оскільки вони є своєрідним предметним світом, окремі елементи якого трактують семіотично.

Реалізація невербальних компонентів комунікації можлива тільки в процесі спілкування за умови наявності двох або більше мовців. На відміну від вербального, функціонування невербального знака більшою мірою залежить від обох мовців і набуває значення в процесі їхньої дискурсивної взаємодії. Дискурс є діалогічним за своєю природою, і вважаємо за необхідне підкреслити цю характеристичну рису дискурсу, відзначаючи, що дискурс трактуємо як безпосередній контакт мовців за наявності можливості сприйняття кожним з них як вербальних, так і невербальних складових мовлення, з урахуванням усіх дискурсивних параметрів спілкування.

У сучасному мовознавстві для всебічного опису мови залучають її носія як мовну особистість. Уведення мовної особистості в центр комунікативних студій є прогресивним кроком на шляху досліджень мовленнєвої діяльності людини, який дає можливість сконцентрувати увагу на суб'єктах комунікації (Ю.М. Караулов, С.О. Сухих, К.Ф. Сєдов, В.В. Красних, В.І. Карасик, Ю.О. Сорокін, М.М. Полюжин, В.В. Наумов, А.М. Приходько та ін). Залучення невербальних складових до кола лінгвокомунікативних досліджень привело до розширення поняття мовної особистості і введення поняття дискурсивної особистості. Дискурсивна особистість діє в континуальному комунікативному просторі і здатна поряд із мовним кодом використовувати й трактувати інші семіотичні коди залежно від типу дискурсивних відносин, у яких вона задіяна в певні моменти спілкування. Невербальні комунікативні компоненти, які використовує дискурсивна особистість, відрізняються ступенем структурної складності, точності та глибини відображення дійсності, цілеспрямованістю та пов'язані з вербальними компонентами за певними принципами взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації. Поняття дискурсивної особистості відображує індивідуальну здатність мовця гнучко реагувати на дискурсивне оточення, зважати на всі компоненти не тільки мовного, але й немовного характеру, з яких складається комунікативний процес і які впливають на його перебіг, тобто дискурсивна особистість здатна до переходу від одного типу дискурсивних відносин до іншого.

Дискурсивне оточення, центром якого є дискурсивна особистість, складається з трьох зон: ядерної, маргінальної та периферійної. До ядерної зони належать постійні комунікативні партнери дискурсивної особистості (члени родини, близькі друзі, колеги, з якими дискурсивна особистість підтримує постійний соціальний і, як наслідок, комунікативний зв'язок, таким чином набуваючи дискурсивного досвіду стосовно них). У маргінальній зоні перебувають відносно постійні комунікативні партнери (далекі родичі, знайомі, колеги, контакти з якими є рідшими, менш регулярними й менш конфіденційними). До периферійної зони належать ті партнери, з якими відбуваються випадкові комунікативні контакти через різноманітність соціального життя індивіда. Межі цих зон не є назавжди усталеними, і комунікативний партнер може переходити з однієї зони до іншої. Найбільш динамічною в цьому плані є маргінальна зона, члени якої залежно від різних соціальних причин схильні до переміщення як до ядерної, так і до периферійної дискурсивної зони.

У другому розділі “Принципи взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації” розглянуто такі характеристики НВК, як універсальність, етноспецифічність та індивідуальна означеність, двоїстість їхньої природи та особливості норми їх уживання, які впливають на організацію взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації.

Невербальний компонент являє собою трирівневе утворення, у якому відображається його універсальний, етноспецифічний та індивідуально означений характер. Універсальність НВК забезпечує його доступність та зрозумілість практично будь-якому мовцеві, незалежно від його комунікативного досвіду спілкування з тим чи іншим партнером. Етноспецифічність звужує доступність НВК для комунікативних партнерів, які належать до інших лінгвоспільнот. Індивідуальна означеність у структурі НВК вимагає додаткових знань про співрозмовника для адекватного декодування. Саме цей рівень у структурі НВК є найменш дослідженим, що зумовлює актуальність нашої роботи.

Поліфункціональність НВК визначає їхню двоїсту природу, яка виявляється на різних рівнях у процесі комунікації. Унаслідок цього вживання того самого невербального компонента може спричинити різні комунікативні результати. Двоїста природа НВК відображається в таких опозиціях: а) з одного боку, НВК є простими для виконання та сприйняття, з іншого - складними, залежними від досвіду та вмінь учасників комунікативного процесу декодувати їх, бажання “помічати” або “не помічати” їх; стає вирішальною роль адресата для трактування НВК в ході їх залучення до комунікативного процесу; б) існує проблема можливості/неможливості маніпулювання НВК: зазвичай вважали, що мовець використовує НВК на підсвідомому рівні й не контролює їх уживання, а отже, у разі виникнення суперечності між вербальною та невербальною складовими повідомлення більшу довіру викликає невербально репрезентована інформація; проте мовець залежно від свого досвіду та комунікативних умінь може використовувати таке стереотипне уявлення на свою користь, свідомо застосовуючи НВК для передачі неправдивої інформації; в) НВК можуть бути застосовані як для інтенсифікації/експресивізації значення вербально репрезентованих інтенцій, так і з метою мітигації, вираження невпевненості, для пом'якшення вербалізованих намірів; г) той самий невербальний компонент може виражати протилежні змісти, які формуються через порушення стереотипного уявлення про функціональну спрямованість НВК.

Адекватній інтерпретації НВК сприяє також знання про норму в їх використанні. Поняття норми репрезентоване у двох аспектах: норма користування НВК, яка пов'язана з невербальним паспортом мовця, та норма, що випливає зі стереотипних уявлень про категорію інтенсивності у використанні НВК.

Поняття дискурсивної особистості вимагає введення поняття невербального паспорта мовця, котрий розуміємо як особливості невербальної поведінки кожного окремого індивідуума, який обирає для себе певний стиль такої поведінки під час спілкування. Незважаючи на загальновідомі характеристики та смисли невербальних компонентів, кожна людина може користуватися ними й трактувати їх відповідно до своїх настанов та інтенцій і досвіду через двоїсту природу НВК.

Згідно з невербальним паспортом можна виділити три типи мовців: 1) активні користувачі невербальних компонентів комунікації; 2) помірні користувачі невербальних компонентів комунікації; 3) пасивні користувачі невербальних компонентів комунікації. Для активних користувачів характерним є гіперболізоване використання НВК у комунікативній діяльності, вони виходять за межі норм використання цих компонентів, і тоді НВК починають утрачати комунікативне значення, відображаючи головним чином гіперемоційність мовця. Недостатня присутність НВК у комунікативній діяльності мовців дає підстави для кваліфікації останніх як пасивних користувачів НВК. Активність, помірність або пасивність у використанні НВК, як правило, збігається зі ступенем вербальної активності мовців. Завдяки знанням про невербальний паспорт комунікативного партнера адресат адекватно сприймає висловлення, яке формується за допомогою вербальних і невербальних компонентів комунікації.

Модифікована шкала інтенсивності дала змогу скласти уявлення про особливості функціонування НВК у комунікативному процесі. Рівень визначення інтенсивності використання НВК спирається на колективно-суб'єктивне уявлення про нейтральність, про норму відповідності їх використання в певних комунікативних ситуаціях з огляду на емпіричне знання мовця про цей аспект функціонування НВК, яке закладено в онтогенезі. Адресант використовує невербальні компоненти для посилення вірогідності адекватного сприйняття свого висловлення адресатом. НВК слугує поясненню, інтенсифікації, підтвердженню пропозиціональної значущості вербальної частини висловлення, з яким взаємодіє, якщо збігається з ним за семантичною та комунікативною спрямованістю згідно з уявленнями мовця про відповідність використання НВК у певній комунікативній ситуації. Надмірне відхилення від норми, зайва інтенсифікація або деінтенсифікація у використанні НВК можуть призвести до протилежного ефекту.

Таким чином, невербальні компоненти комунікації, з одного боку, сприяють прискоренню та полегшенню ведення комунікативного процесу, що є важливим чинником в епоху підвищеної комунікативно-інформативної насиченості життєдіяльності індивідів, а з іншого боку, вимагають додаткових знань та зусиль комунікантів для їх декодування внаслідок своєї двоїстості природи. Подолання труднощів такого типу можливе за умови врахування принципів взаємозв'язку та взаємодії вербальних і невербальних складових комунікативного процесу.

Кінесичні, проксемічні та просодичні комунікативні компоненти, входячи до структури діалогічного дискурсу, взаємодіють із вербальними компонентами на двох рівнях: на макрорівні і на мікрорівні.