Когнітивно-прагматичні характеристики імпліцитних смислів у німецькомовному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 811.112.2'42

КОГНІТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ІМПЛІЦИТНИХ СМИСЛІВ У НІМЕЦЬКОМОВНОМУ ДИСКУРСІ

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

БЕЗУГЛА ЛІЛІЯ РОСТИСЛАВІВНА

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі німецької філології та перекладу Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна МОН Украаїни

Науковий консультант:	доктор філологічних наук, професор ШЕВЧЕНКО ІРИНА СЕМЕНІВНА, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри ділової іноземної мови та перекладу
Офіційні опоненти:	доктор філологічних наук, професор КОЗЛОВСЬКИЙ ВІКТОР ВОЛОДИМИРОВИЧ, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри германської філології;
	доктор філологічних наук, професор ПОЛЮЖИН МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ, Закарпатський державний університет, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри ділової іноземної мови та перекладу;
	доктор філологічних наук, професор ПРИХОДЬКО АНАТОЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ, Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, завідувач кафедри іноземних мов

Захист відбудеться «18» лютого 2009 р. о 10:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розісланий «____» _____________ 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради к. філол. н. Л.В. Клименко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дисертація присвячена встановленню когнітивно-прагматичних характеристик та лінгвальних проявів мовленнєвоактових імпліцитних смислів (далі - ІС) у сучасному німецькомовному діалогічному дискурсі. Мовленнєвоактовий ІС визначаємо як вербалізований продукт конструювання світу комунікантами в процесі реалізації імпліцитного мовленнєвого акту (далі - МА). Започаткований у реферованій праці підхід до вивчення мовленнєвоактових ІС передбачає нерозривну єдність їх когнітивних (дискурсивна імплікація), прагматичних (імпліцитні МА) та лінгвальних (індикатори ІС) проявів.

Мовознавчі дослідження ІС насамперед пов'язані з прагмалінгвістикою, яка знаменувала поворот від структурних особливостей мови до особливостей реалізації мови в мовленні, наскрізь пронизаному небуквальністю. Хоча ІС вивчалися ще античною риторикою, саме прагмалінгвістиці належить заслуга проникнення в те, що `приховано між рядків'. Прагматичний поворот, позначений фундаментальними працями з проблем непрямих реалізацій МА (Д. Вундерліх, Дж. Ґаздар, П. Ґрайс, Дж. Остін, Ф. Реканаті, І. Розенґрен, Дж. Сейдок, Дж. Серль), активізував дослідження індиректних МА (В.Г. Гак, О.І. Герасимова, Н.А. Коміна, О.Г. Поспєлова, О.Г. Почепцов, О.А. Романов та ін.). З іншого боку, з'явилася низка робіт, які вивчають імпліцитність на різних мовних рівнях (І.В. Арнольд, В.Х. Багдасарян, К.А. Долінін, О.Т. Кривоносов, В.А. Кухаренко, Г.Г. Молчанова, Н.О. Паніна, Ю.В. Попов, Т.І. Сильман, О.М. Старикова, М.Ю. Федосюк, Є.Й. Шендельс та ін.).

Зросла кількість досліджень, що ставлять у центр уваги функціонування ІС у реальній комунікації (Ф.С. Бацевич, І.М. Кобозєва, Н.І. Лауфер, Л.В. Лисоченко, Ю.С. Мартем'янов, О.С. Сищиков, Л.В. Фролкіна). Однак їх природа не знайшла загальноприйнятого розуміння у плані розмежування інтендованих ІС (intended - термін П. Ґрайса), які є актуалізованими в дискурсі на ґрунті комунікативної інтенції мовця, та неінтендованих ІС.

На початку XXI ст. системне розгалуження інтендованих і неінтендованих ІС у теорії непрямої комунікації В.В. Дементьєва (так званої планованої та непланованої непрямої комунікації) активізувало вивчення інтендованих ІС (І. В. Воскресенський, Є.О. Ільїчова, В.В. Козловський, Т.М. Колокольцева, Ю.В. Крапива, Є.В. Милосердова, Л.М. Мінкин, О.В. Нагорна, А.В. Олянич, І.М. Осовська, М.О. Сивенкова, Л.А. Снєгірьова, О.М. Старикова, С.Є. Федоренко, І.Б. Шатуновський та ін.). Існуючі студії ІС, виражених за допомогою засобів німецької мови, окреслюють широке розмаїття мовних і мовленнєвих явищ, що пов'язані з небуквальністю, проте їм бракує системності й теоретичної обґрунтованості, тож завдання систематизації інтендованих ІС, вивчення закономірностей їх породження, сприйняття та способів мовної репрезентації залишається на сьогодні невирішеним.

З появою нової когнітивно-комунікативної парадигми в прагмалінгвістиці формується новий підхід - когнітивно-прагмалінгвістичний (Р. Карстон, A. Kaшер, В. Крофт, Л.М. Мінкін, М.М. Полюжин, А.М. Приходько, M. Сінклер, Д. Уїлсон, І.С. Шевченко, Д. Шпербер та ін.), який інтегрує комунікативні й когнітивні дослідження мови та відрізняється від комунікативно-прагматичного підходу вектором аналізу. У когнітивній прагмалінгвістиці МА вивчаються як комунікативний процес, який бере початок у ментальній сфері мовця, що уможливлює зосередження на мисленнєвих і мовленнєвих процесах у їх взаємозв'язку. Комунікативна прагматика акцентує акціональні аспекти мовної комунікації, а когнітивна прагматика наголошує на інтенціональних, які визначають акціональні аспекти, передуючи ним.

Саме когнітивна прагмалінгвістика надає в розпорядження дослідникові ІС новітню інтегративну методологію й широкий спектр методів, застосування яких уможливлює всебічне висвітлення взаємозв'язків мови й мовлення, мисленнєвої та комунікативної діяльності мовців, експліцитного й імпліцитного у вербальній комунікації.

Актуальність роботи визначається тим, що вона виконана в руслі функціоналізму й антропоцентризму, які сформували наукові передумови для методологічно нової когнітивно-комунікативної мовознавчої парадигми. Застосування когнітивної прагмалінгвістики у якості теоретичної бази для дослідження ІС уможливлює визначення когнітивних засад цих смислів, з одного боку, та їхніх комунікативно-прагматичних і лінгвальних проявів, з іншого. Крім того, своєчасність роботи зумовлена необхідністю системного вивчення такого невід'ємного й поширеного явища як мовленнєвоактові ІС, які функціонують у німецькомовному діалогічному дискурсі. Зазначений підхід сприяє вирішенню наукової проблеми мовної і мовленнєвої репрезентації ІС у сучасному німецькомовному діалогічному дискурсі.

Зв'язок роботи з науковими планами. Тема дисертації відповідає профілю наукових досліджень, що проводяться на факультеті іноземних мов Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна у межах теми “Когнітивні й комунікативні проблеми дискурсу та навчання іноземних мов”, номер державної реєстрації 0106U002233.

Об'єкт дослідження - мовленнєвоактові ІС, вербалізовані в сучасному німецькомовному діалогічному дискурсі.

Предмет дослідження - комплекс когнітивних, комунікативно-прагматичних та лінгвальних закономірностей функціонування мовленнєвоактових ІС у сучасному німецькомовному діалогічному дискурсі.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні природи мовленнєвоактових ІС та механізмів їх вербалізації в сучасному німецькомовному діалогічному дискурсі у руслі когнітивно-прагмалінгвістичного підходу, який розроблюється в роботі.

Відповідно до поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

- визначення теоретико-методологічних засад когнітивно-прагмалінгвістичного підходу до аналізу ІС;

- з'ясування когнітивно-прагмалінгвістичних принципів функціонування мовленнєвоактових ІС у діалогічному дискурсі;

- виявлення семантико-прагматичних різновидів дискурсивної імплікації як ментально-комунікативного процесу конструювання мовленнєвоактових ІС;

- інвентаризація лінгвальних проявів мовленнєвоактових ІС у висловленнях німецької мови;

- систематизація імпліцитних МА шляхом побудови когнітивно-прагматичного поля імплікації в німецькомовному діалогічному дискурсі.

Матеріалом дослідження служили близько 15 000 дискурсивних фрагментів, що містять мовленнєвоактові ІС та репрезентують усний діалогічний розмовний дискурс. Вони відібрані методом суцільної вибірки з драматургічних творів Німеччини, Австрії та Швейцарії другої половини XX й початку XXI століть загальним обсягом близько 5000 сторінок, а також із сучасних німецьких телесеріалів “Unter uns”, “Gute Zeiten, schlechte Zeiten” (RTL, 2005-2006 рр.) загальним обсягом близько 300 годин звучання.

До вивчення обраного об'єкту в якості методологічної бази вперше залучаються принципи когнітивної прагмалінгвістики, котра передбачає інтеграцію когнітивного, прагматичного та лінгвального аспектів і характеризується не-детермінізмом, не-лінійністю, системністю й діяльнісним розумінням досліджуваних явищ. Методологічно виконане дослідження базується на таких вихідних положеннях, доведених у лінгвістиці:

· Мовознавчій науці притаманні інтегративні процеси: кожна наступна парадигма знання не викреслює попередні, а доповнює їх (В.А. Звєґінцев, І.П. Сусов, Д. Уїлсон, Д. Шпербер).

· Утворюючи засади когнітивно-комунікативної парадигми мовознавства, що є одним із проявів функціоналізму, когнітивістська методологія є визначальною для когнітивної прагмалінгвістики (Р. Карстон, В. Крофт, Дж. Лакофф, Л.М. Мінкін, І.П. Сусов, І.С. Шевченко).

· Мова має діяльнісний характер, що знаходить відображення в реалізації МА у процесі мовленнєвої взаємодії на ґрунті комунікативної інтенції мовців (В. Гумбольдт, В.І. Карабан, В.В. Козловський, О.М. Леонтьєв, О.О. Леонтьєв, Дж. Остін, Г.Г. Почепцов, Дж. Серль, І.П. Сусов).

· Дискурс є водночас процесом і продуктом мовленнєвої діяльності, що розглядається в сукупності її когнітивних, комунікативних, лінгвальних і позалінгвальних аспектів (А.Д. Бєлова, В.І. Карасик, О.С. Кубрякова, М.Л. Макаров, О.І. Морозова, А.М. Приходько, І.С. Шевченко).

· Одиниці мови, мовлення й мислення знаходяться у нерозривній єдності та характеризуються взаємозумовленістю та взаємодією (Ґ. Ґійом, С.Д. Кацнельсон, Л.М. Мінкін, М.М. Полюжин, О.О. Потебня).

· Мовна імпліцитність є проявом ізоморфізму форми й змісту на різних рівнях мовної структури - морфеми, лексеми, речення, тексту (І.В. Арнольд, П. Ґрайс, В.В. Дементьєв, В.А. Кухаренко, О.М. Старикова, М.Ю. Федосюк, Є.Й. Шендельс).

· ІС можуть бути інтендовані / навмисні / актуалізовані / плановані та, відповідно, неінтедовані / ненавмисні / потенціальні / неплановані (В.В. Дементьєв, О.М. Старикова).

Методологічна база зумовила застосування комплексу когнітивно-прагматичних, когнітивно-семантичних, дискурсивних, логічних та загальнолінгвістичних методів дослідження, серед яких основними є:

- метод деконструкції теорій, які розглядали ІС, для визначення методологічного підґрунття й формування термінологічного апарату дослідження;

- методи контекстуального й інтенціонального аналізу для виявлення комунікативної інтенції мовця в ситуаціях функціонування ІС;

- метод моделювання мовлення для створення комплексної моделі обміну смислами в дискурсі та для побудови когнітивного сценарію реалізації імпліцитних МА у діалогічному дискурсі;

- метод актомовленнєвого аналізу для встановлення різновидів дискурсивної імплікації та для типологізації іллокутивних актів;

- метод експлікації ІС для деконструкції ІС окремо взятого МА та для встановлення вербальних індикаторів ІС;

- методи дедуктивного, індуктивного, пропозиціонального й пресупозиційного аналізу для виділення типів пропозиціональної імплікації;

- метод перформативного аналізу для встановлення іллокутивного смислу МА;

- метод алгоритмізації для виявлення особливостей реалізації перлокутивної імплікації;

- метод польового моделювання для систематизації імпліцитних МА;

- елементи методу формалізації для репрезентації співвідношення різновидів дискурсивної імплікації в окремо взятих МА;

- елементи методу кількісної обробки даних для встановлення частотності аналізованих явищ.

Основна гіпотеза дослідження полягає в тому, що когнітивно-прагматична природа мовленнєвоактових ІС у німецькомовному діалогічному дискурсі передбачає нерозривне поєднання їх аспектів:

· когнітивного аспекту - дискурсивної імплікації, що зумовлює виділення конвенціоналізованих і імплікативних ІС;

· прагматичного аспекту - імпліцитних МА, що зумовлює виділення пропозиціональних, іллокутивних і перлокутивних ІС;

· лінгвального аспекту - індикаторів ІС, які забезпечують їх функціонування у дискурсі.

Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні когнітивно-прагмалінгвістичного підходу до аналізу непрямого дискурсу та створенні нової моделі мовленнєвоактових ІС у вигляді когнітивно-прагматичного поля дискурсивної імплікації. У роботі вперше в рамках когнітивної прагмалінгвістики досліджуються вербалізовані засобами сучасної німецької мови інтендовані ІС, що конструюються в свідомості комунікантів та реалізуються в імпліцитних МА, утворюючи непрямий дискурс. Уперше:

§ представлена аналітична модель мовленнєвої комунікації як комплексна взаємодія кодової, інференційної та інтеракційної моделей;

§ виокремлені три аспекти функціонування мовленнєвоактових ІС у діалогічному дискурсі - когнітивний (дискурсивна імплікація), прагматичний (імпліцитні МА) і лінгвальний (вербальні індикатори ІС);

§ доведено, що особливості лінгвальних утілень мовленнєвоактових ІС у дискурсі зумовлені взаємодією їх когнітивних і комунікативно-прагматичних проявів;

§ запропоноване визначення імпліцитного МА з позицій когнітивної прагмалінгвістики як дискурсивно-мовленнєвої взаємодії комунікантів, в процесі якої ними конструюються ІС;

§ змодельований когнітивний сценарій реалізації імпліцитного МА з акцентуванням вирішальної ролі індикаторів ІС у складі висловлення;

§ розкрита сутність дискурсивної імплікації як когнітивно-прагматичної поняттєвої категорії та її різновидів - пропозиціональної, іллокутивної та перлокутивної імплікації;

§ встановлені вербальні індикатори ІС у висловленнях німецької мови, що реалізують певні імпліцитні МА;

§ побудоване когнітивно-прагматичне поле дискурсивної імплікації в німецькомовному діалогічному дискурсі, структуроване імпліцитними МА.

Новими в роботі є класифікації:

§ пропозиціональної імплікації за критерієм способу переосмислення пропозиції,

§ еліптичних висловлень за критерієм конвенціональності,

§ дискурсивних стратегій мовця за критерієм характеру його мотивів.

У роботі також:

§ представлено нове бачення типології іллокутивних актів, яке ґрунтується на модифікації умов успішності;

§ уточнене поняття перлокуції як компоненту МА, на підставі чого вперше обґрунтована її роль у реалізації імпліцитних МА.

Наукова новизна одержаних результатів може бути сформульована у таких положеннях, що виносяться на захист:

1. Всебічне висвітлення властивостей ІС уможливлюється когнітивно-прагматичним підходом, який у межах прагмалінгвістики акумулює її функціональність і антропоцентричність - спрямованість на акціональні й інтенціональні аспекти мовленнєвої діяльності, та фокусує інтенціональні аспекти як основоположні для реалізації МА в дискурсі.

2. Природа мовленнєвоактових ІС розглядається як єдність їх когнітивних, комунікативно-прагматичних та лінгвальних проявів. Ці смисли характеризуються інтендованістю, тобто наявністю у комунікативній інтенції адресанта перлокутивної цілі донести ІС до адресата.

Залежно від релевантного компоненту МА серед мовленнєвоактових ІС виокремлюються пропозиціональні, іллокутивні й перлокутивні; залежно від ступеня конвенціоналізації - конвенціоналізовані й імплікативні смисли.

3. Сферою функціонування ІС є непрямий дискурс, який становить мисленнєво-комунікативну мовленнєву діяльність комунікантів у широкому (ситуативно-комунікативному, соціо-культурному, когнітивно-психологічному) контексті, зафіксовану текстом імпліцитно.

4. Когнітивним проявом ІС є дискурсивна імплікація - ментально-комунікативний процес конструювання пропозиціональних, іллокутивних і перлокутивних ІС у діалогічному дискурсі за типом `інтендування - виведення'.

4.1. Категорія дискурсивної імплікації є когнітивно-прагматичною поняттєвою категорією - узагальненою, варіативно репрезентованою в мові й мовленні та такою, що пов'язана з мовленнєво-мисленнєвою комунікативною діяльністю мовців під час реалізації дискурсу.

4.2. Залежно від того, який мовленнєвоактовий ІС конструюється комунікантами, виділяються три семантико-прагматичних різновиди дискурсивної імплікації - пропозиціональна, іллокутивна й перлокутивна імплікація.

Ментально-комунікативний процес інтендування адресантом і виведення адресатом пропозиціонального ІС є пропозиціональною імплікацією, іллокутивного ІС - іллокутивною імплікацією, перлокутивного ІС - перлокутивною імплікацією.

5. Перлокутивна імплікація відіграє провідну роль відносно пропозиціональної та іллокутивної імплікації, оскільки вона ґрунтується на перлокутивній цілі адресанта донести до адресата пропозиціональну та / або іллокутивну імплікацію; у випадку сполучення пропозиціональної та іллокутивної імплікації перлокутивна імплікація є складеною. МА є імпліцитним лише за умови, якщо його ІС є спільно сконструйованим адресантом і адресатом, тобто перлокутивна ціль адресанта донести до адресата ІС є досягнутою.

6. Комунікативно-прагматичним проявом ІС є імпліцитний МА - дискурсивно-мовленнєва взаємодія комунікантів, в ході якої ними конструюються ІС - пропозиціональні, іллокутивні й перлокутивні.

6.1. Імпліцитні МА поєднуються в когнітивно-прагматичне поле на підставі ознак категорії дискурсивної імплікації, яку вони репрезентують у дискурсі, - реалізації іллокутивної, пропозиціональної, складеної перлокутивної імплікації та імплікативності (необхідності виведення) смислів. Це поле є скалярним, об'ємним і таким, що має домінанту, ядро й периферію.

6.2. Компоненти домінанти поля - поліімплікативні МА - мають усі ознаки дискурсивної імплікації. Ядерні компоненти поля - моноімплікативні МА - мають дві ознаки (пропозиціональну імплікацію та імплікативність смислів). На периферії поля перебувають конвенціоналізовані МА, які мають тільки одну ознаку (іллокутивну або пропозиціональну імплікацію).

7. Когнітивний сценарій реалізації імпліцитного МА передбачає активацію в свідомості комунікантів мотивів, дискурсивних тактик, пропозицій, комунікативних інтенцій, мовних конвенцій та ментальних схем відповідних мовленнєвих дій та має шість етапів - смислоутворення, формулювання й артикуляція (діяльність адресанта), і, відповідно, слухове сприйняття, аналіз і смислоутворення (діяльність адресата). Специфіка цього сценарію полягає у когнітивній операції фокусування на етапі формулювання / аналізу індикаторів ІС - вербальних і невербальних засобів, що вказують на наявність у висловленні ІС.

8. Вербальні індикатори ІС виступають їх лінгвальними проявами, специфічними для кожного типу імпліцитних МА. У якості іллокутивних індикаторів функціонують конвенціоналізовані фразеосхеми, у якості пропозиціональних індикаторів - лексико-граматичні засоби, що фокусують елементи пропозиції або всю пропозицію, у якості перлокутивних індикаторів - висловлення, які реалізують супутні метакомунікативні контактиви, що вказують на наявність ІС.

9. Реалізація імпліцитних МА у німецькомовному діалогічному дискурсі зумовлена дією дискурсивних стратегій і тактик комунікантів - риторичних, регулятивних, змістових, соціальних, психологічних, естетичних, етнокультурних.

Теоретичне значення дисертації полягає у побудові нової, когнітивно-прагматичної моделі функціонування ІС у дискурсі, яка надає теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми мовної і мовленнєвої репрезентації ІС, чим робить конкретний внесок у подальший розвиток когнітивної прагмалінгвістики (розробка методики аналізу та диференціація когнітивного й комунікативно-прагматичного аспектів ІС, виявлення вербальних індикаторів ІС), дискурсології (обґрунтування сутності непрямого дискурсу, класифікація дискурсивних стратегій), теорії комунікації (побудова комплексної аналітичної моделі обміну смислами), когнітивної семантики (класифікація дискурсивних імплікатур і імпліцитур), риторики (з'ясування ролі перлокутивного впливу в дискурсі).

Практична цінність роботи випливає з можливості використання одержаних наукових результатів у лекційно-семінарських курсах з історії лінгвістичних учень (розділ “Комунікативно-діяльнісні теорії мови”), теоретичної граматики німецької мови (розділ “Синтаксис”) та в спецкурсах з теорії комунікації, когнітивної прагмалінгвістики, когнітивної семантики, дискурсології, лінгвістичної логіки та прагматичного синтаксису німецької мови, у науково-дослідницькій роботі студентів і аспірантів.

Апробація результатів дослідження здійснена на міжнародних наукових конференціях: “Іноземна філологія на межі тисячоліть” (Харків, 2000), «Языковое сознание. Содержание и функционирование» (Москва, 2000), „Arbeitstreffen Linguistische Pragmatik“ (Маннгейм, 2002), “Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика на шляху до інтеграції” (Харків, 2003), „Traditionelle und multimediale Lernarrangements - Mцglichkeiten und Grenzen einer Effektivierung der DaF-Lehre im Hochschulbereich“ (Дрезден, 2004), “Ювілейні Четверті Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2004), “Мотивація, кваліфікація, якість: питання теорії і практики” (Харків, 2004), “Когнітивно-прагматичні дослідження мов професійного спілкування” (Харків, 2006), “Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2007), «Язык и мир» (Ялта, 2007); міжрегіональних наукових конференціях: “Прагматика у межах та поза межами” (Харків, 2001), “Нові підходи до філології у вищій школі” (Запоріжжя, 2002), “Другі Каразинські читання: два століття Харківської лінгвістичної школи” (Харків, 2003), “Актуальні проблеми перекладознавства та методики навчання перекладу” (Харків, 2005), “Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2005), “Сучасна англістика: когніція, комунікація, текст” (Харків, 2007), “Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2008); регіональних науково-методичних конференціях: “Харківська вища школа: методичні пошуки на рубежі століть” (Харків, 2001), “Лінгвістика. Методика. Переклад” (Харків, 2005), “Переклад у XXI столітті” (Харків, 2005), а також на лінгвістичних семінарах факультету іноземних мов ХНУ імені В.Н. Каразіна (1999-2008 рр.), інституту германістики Технічного університету Дрезден (січень 2004 р.) та філософського факультету університету імені Фрідріха-Олександра Ерланґен-Нюрнберґ (січень 2002 р., грудень 2006 р.).

Основні теоретичні положення й висновки дисертації відображені в 47 публікаціях автора, в тому числі одноосібній монографії (16,6 умов. друк. арк.) та 26 статтях у фахових виданнях України. Дві статті виконані у співавторстві. Особистий внесок автора в роботу [Безуглая, Бабич 2003] полягає в систематизації порушення умови щирої реалізації МА, у роботу [Безуглая, Говоруха 2007] - у класифікації тавтологічних висловлень за типом переосмислення пропозиції.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів з висновками, загальних висновків, списків наукових (770 позицій), лексикографічних джерел (12 позицій), джерел ілюстративного матеріалу (54 позиції) і додатків (словник термінів (56 найменувань) та переклад ілюстративного матеріалу на українську мову).

Загальний обсяг роботи - 570 сторінок, обсяг основного тексту - 416 сторінок. Для ілюстрації положень дисертації наведено 8 таблиць, 34 рисунки та 272 дискурсивних фрагмента з корпусу дослідження.

смисл імпліцитний дискурс німецькомовний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У розділі 1 “Теоретико-методологічні засади когнітивно-прагмалінгвістичного аналізу імпліцитних смислів” окреслено теоретико-методологічну базу, методику дослідження й обраний дослідницький корпус.

Згідно з когнітивістським підходом, і значення, і смисл приписуються використанню мовних одиниць у мовленні комунікантом, що мислить і діє. Значення слова / речення визначаємо як вербалізований продукт конструювання світу комунікантами, який відображає історично й соціально закріплений зв'язок між акустичним образом слова / речення і найменованим об'єктом. Смисл слова / речення / висловлення / МА визначаємо як вербалізований продукт конструювання світу комунікантами, який утворюється в мовленні в результаті актуалізації значення (М.Ф. Алефіренко, І.М. Кобозєва, О.М. Леонтьєв, М.В. Нікітін).

Значення й смисл є взаємно пов'язаними: смисл базується на актуалізації в мовленні значення мовної одиниці, яке, в свою чергу, виникає на ґрунті певного смислу як його потенційний виразник. Актуалізація значення у вигляді смислу співпадає з актом референції, коли здійснюється перехід від узагальненої (потенційної) семантики конвенціональної моделі мовної системи до конкретної мовленнєвої (Ш. Баллі).

Компоненти МА (експліцитного / імпліцитного) постають носіями смислів (експліцитних / імпліцитних). Категоризація мовленнєвоактового ІС здійснюється за двома критеріями:

· за критерієм компонентів МА розрізняємо пропозиціональні, іллокутивні та перлокутивні ІС, функціонування яких в дискурсі базується на їхній взаємодії в окремо взятому МА;

· за критерієм ступеня конвенціоналізації розрізнюються конвенціоналізовані та імплікативні смисли, функціонування яких у дискурсі знаходить прояв у реалізації, відповідно, конвенціоналізованих та імплікативних МА, які протистоять експліцитним (конвенціональним) МА(див. рис. 1).

Залежно від того, який компонент смислу зазнає конвенціоналізації, конвенціоналізовані МА розпадаються на імпліцитні МА з конвенціоналізованою іллокуцією (індиректні МА) (1) та імпліцитні МА з конвенціоналізованою пропозицією (2) (після знака +> (`дискурсивно інтендує') експліковано ІС):

(1) Grцtzinger: Kannst du feststellen, ob und wieviel ich von der Steuer absetzen

kann? (+> Stell fest, ob und wie viel ich von der Steuer absetzen kann!)

Pfanzelt macht sich eine Notiz. (Sperr)

(2) Mitglied: Sag mal, weiЯt du, wo sie sich versammelt haben?

(+> Wo haben sie sich versammelt?)

Berichterstatter: Soviel ich weiЯ, hier nebenan. (Mьller)

Підкреслені висловлення служать для реалізації МА, смисли яких є конвенціоналізованими: у дискурсивному фрагменті (1) спостерігаємо переосмислення квеситиву в директив (розпорядження) без переосмислення пропозиції; у фрагменті (2) реалізовано квеситив з переосмисленням пропозиції.

Розмежовуючи експліцитні й конвенціоналізовані мовленнєвоактові смисли, ми спираємося на критерій контексту за Д. Вундерліхом: на відміну від експліцитного смислу, який є конвенціонально закріпленим у вигляді значення за певними знаками конкретної мови, конвенціоналізований смисл розпізнається тільки в контексті, хоча він зафіксований у словниках.

Імплікативний смисл є оказіональним, авторським, не зафіксованим словниками. В імплікативних МА виділяються моно- та поліімплікативні. В моноімплікативних МА конструюється тільки пропозиціональний ІС (3), у поліімплікативних - пропозиціональний і іллокутивний (4):

(3)Gerhard: Ich habe Angst, daЯ bei uns jetzt die Hysterie gegen Auslдnder einsetzt.

(+> Das waren Auslдnder in New York)

Johannes: Warum?

Mascha: Weil dein Vater weiЯ, daЯ es Auslдnder waren in New York. (Beltz)

(4) Rauch: Adjeu. Zum Sanitдter: Wo liegt er denn, der Herr Landgerichtsdirektor?

Noch da drinnen? (+>Bringen Sie ihn in die Sanitдtsbaracke!)

Der Sanitдter: Zu Befehl, Herr Kommerzienrat! (Horvбth)

У фрагменті (3) адресант вкладає у свій МА асертив додатковий пропозиціональний смисл, імпліцитно висловлюючи думку про причетність іноземців до теракту в Нью-Йорку. У фрагменті (4) після свята пива (Oktoberfest) адресант, запитуючи санітара про p (де знаходиться п'яний суддя), у такий спосіб наказує йому q (віднести того до бараку): за допомогою експліцитного квеситиву з пропозицією p конструюється імпліцитний директив із пропозицією q.

На реалізацію певного імплікативного смислу об'єктивно вказують:

· експлікація ІС адресатом або третьою особою в проспективному мовному контексті (3);

· вербальна або невербальна реакція адресата саме на ІС (4);

· дискурсивний контекст.

Спираючись на думку І.П. Сусова про співіснування аналітичних підходів як взаємно доповнюючих та на тезу Д. Шпербера й Д. Уїлсон про паралельне застосування різних моделей комунікації для пояснення функціонування смислів у дискурсі, вважаємо, що в діалогічному дискурсі:

§ експліцитні смисли кодуються й декодуються згідно з кодовою моделлю;

§ інтендовані ІС інтендуються й виводяться згідно з інференційною моделлю;

§ неінтендовані ІС демонструються й інтерпретуються згідно з інтеракційною моделлю.

Відповідно, виділяємо три типи конструювання смислів у ментальних репрезентаціях комунікантів: `кодування - декодування', `інтендування - виведення', `демонстрація - інтерпретація'.

Аналіз існуючих теорій ІС дозволив встановити, що вони акцентують окремі аспекти імпліцитного способу конструювання смислів: теорія МА акцентує його іллокутивний аспект, теорія імплікатур - пропозиціональний, теорія непрямої комунікації намагається пов'язати обидва аспекти з погляду дискурсивного підходу.

Теорія непрямої комунікації (В.В. Дементьєв) відмежовує неінтендовані ІС від інтендованих. Функціональне розмежування непрямого повідомлення, непрямого спілкування й непрямого впливу зумовлює необхідність виділяти пропозиціональні, іллокутивні й перлокутивні ІС.

Теорія імплікатур (П. Ґрайс) засвідчує дієвість переміщення значення з мовних структур у когнітивну сферу комуніканта. Неминучим стає залучення до дослідження ІС когнітивістського підходу, який розглядає участь мови в усіх типах діяльності з інформацією, що протікає в мозку людини, у тому числі, в імплікативній діяльності.

Теорія МА (Дж. Остін, Дж. Серль) доводить, що одиницею аналізу ІС у діалогічному дискурсі є МА, оскільки саме під час його реалізації на ґрунті колективної інтенції комунікантів має місце конструювання ними обома інтендованих ІС. Аналіз МА в дискурсі не може бути повноцінним без залучення перлокутивного аспекту. Тому, аналізуючи ІС, ми спираємося не на окремий МА, а на дискурсивну послідовність, яка становить мовленнєву взаємодію комунікантів, котрі спільно конструюють певні смисли.

Під мовленнєвим актом розуміємо дискурсивно-мовленнєву взаємодію комунікантів, яка ґрунтується на їхній колективній інтенції та в процесі якої ними конструюються смисли - пропозиціональні, іллокутивні й перлокутивні.

Ключовим у цій дифініції є визначальне поняття - `дискурсивно- мовленнєва взаємодія', яке акцентує, по-перше, спільну мовленнєву діяльність комунікантів (а не діяльність одного мовця, як у класичній теорії МА), по-друге, зануреність мовленнєвої діяльності в широкий дискурсивний контекст (а не її ізольованість від когнітивної та комунікативної активності мовців).

Когнітивістський напрям у лінгвістиці визначив формування когнітивної прагмалінгвістики (Р. Карстон, В. Крофт), не-картезіанської, дискурсивної прагматики (Р. Копитко), радикальної прагматики (Л.М. Мінкін) - однієї з дисциплін когнітивно-комунікативної (І.С. Шевченко) або когнітивно-дискурсивної (О.С. Кубрякова) мовознавчої парадигми.

Сутністю когнітивної прагмалінгвістики є розвиток антропоцентричного принципу в напрямку поєднання когнітивно-семантичних і комунікативно-прагматичних досліджень мови й мовлення. Від класичної (комунікативної) прагматики когнітивну прагмалінгвістику відрізняє залучення когнітивістської методології, яка задає новий вектор аналізу: МА вивчаються як комунікативний процес, що бере початок у ментальній сфері мовця. Вихідною точкою аналізу стає комунікативна інтенція як ментальний стан комуніканта, що передбачає наявність у нього іллокутивної і перлокутивної цілей і зумовлює формування смислу МА. У такий спосіб семантика (пропозиціональний смисл) і прагматика (іллокутивний і перлокутивний смисли) постають взаємопов'язаними й взаємозумовленими завдяки виходу на когнітивний рівень аналізу. Таким чином, комунікативна прагмалінгвістика акцентує акціональні аспекти мовної комунікації, а когнітивна - наголошує на інтенціональних аспектах, які визначають акціональні.

Евристика дослідження ІС потребує звернення до їх когнітивного аспекту (дискурсивна імплікація), комунікативно-прагматичного (імпліцитний МА) та лінгвального (вербальні індикатори). Дискурсивна імплікація супроводжує і зумовлює реалізацію імпліцитних МА у дискурсі, в ході якої ІС знаходять лінгвальне (імпліцитне) вираження у висловленнях німецької мови. У такий спосіб у дослідженні ІС знаходить відображення характерна для когнітивної прагмалінгвістики інтеграція предмету говоріння (думка), засобу говоріння (мова) та способу говоріння (мовлення).

Система дискурсивної імплікації постає як множина взаємно пов'язаних елементів, які утворюють певну цілісність; елементами цієї системи є імпліцитні МА - своєрідні `носії' категорії дискурсивної імплікації, які вона об'єднує в когнітивно-прагматичне поле.

Дискурсивна імплікація становить ментально-комунікативний процес конструювання адресантом і адресатом мовленнєвоактового ІС за типом `інтендування - виведення', у результаті якого реалізується непрямий дискурс.

Імпліцитні МА визначаємо як дискурсивно-мовленнєву взаємодію комунікантів, у процесі якої ними конструюються ІС - пропозиціональні, іллокутивні й перлокутивні. Інакше кажучи, це такі МА, в яких під час інтендування адресантом і виведення адресатом мовленнєвоактового смислу переосмислюється один або кілька компонентів МА.

Розглядаючи дискурсивну імплікацію як когнітивно-прагматичну поняттєву категорію, ми спираємося на трактування поняттєвої категорії як представленої тільки в свідомості, узагальненої й варіативно репрезентованої в мові й мовленні (О.В. Бондарко, О. Єсперсен, С.Д. Кацнельсон, І.І. Мєщанінов). Досліджувана категорія є універсальною, проте способи її репрезентації зумовлені конкретною мовою як інструментом пізнання світу, пріоритетними для цієї мови граматичними засобами, їх комбінаторикою, взаємодією з усіма іншими засобами вираження змісту в мові.

Когнітивно-прагматична категорія дискурсивної імплікації має відношення не до тексту як продукту дискурсу (що характеризує текстові категорії), а до процесу реалізації цього дискурсу, який ґрунтується на мисленнєвій, комунікативній і мовленнєвій взаємодії мовців. Будучи категорією свідомості, ця категорія виявляється не тільки в мові, але й насамперед у мовленні - в процесі реалізації імпліцитних МА. Вона становить той когнітивно-прагматичний інваріант, що поєднує різні імпліцитні МА на ґрунті спільності й взаємодії властивих цій категорії ознак.

Сутніть пропонованої методики аналізу полягає в інтегративному застосуванні науково-дослідницьких методів прагмалінгвістики, когнітивної семантики та логіки. На першому етапі емпіричного аналізу методом суцільної вибірки з драматургічних творів виокремлюються дискурсивні фрагменти, що містять інтендовані ІС - складається корпус дослідження. Далі аналізується кожний окремий імпліцитний МА. За допомогою методів контекстуального, пропозиціонального, пресупозиційного аналізу й методу експлікації ІС встановлюється пропозиціональний смисл МА, за допомогою інтенціонального, мовленнєвоактового та перформативного методів - іллокутивний і перлокутивний смисли. При цьому ІС формалізуються за допомогою знаків формальної логіки. Метод формалізації застосовується в роботі не як метод пізнання, а як метод логічного викладення знання (Ю.С. Степанов).

На наступному етапі емпіричного аналізу фіксуються форми мовного вираження ІС, встановлюються індикатори ІС. Далі аналізуються дискурсивні характеристики кожного імпліцитного МА - його місце в дискурсивному обміні та стратегічні параметри реалізації ІС.

Заключним етапом дослідження є систематизація виділених типів імпліцитних МА, яка стала можливою завдяки застосуванню метода польового моделювання - класифікування імпліцитних МА у ході структурування когнітивно-прагматичного поля дискурсивної імплікації.

Вибір драматургічного корпусу для дослідження ІС у діалогічному дискурсі є виправданим з погляду на те, що діалог драми репрезентує типові ситуації реального спілкування у структурованому вигляді, адекватно відбиваючи мовні особливості розмовного мовлення, представленого рівнем внутрішньої комунікації, який є первинним відносно рівня зовнішньої комунікації (М.М. Бахтін, A. Беттен). Драматургічні діалоги характеризуються високою концентрацією ІС, наявністю змодельованого дискурсивного контексту та допоміжною роллю авторських коментарів і ремарок.

У розділі 2 “Когнітивно-прагматичні принципи функціонування імпліцитних смислів у діалогічному дискурсі” досліджуються найважливіші поняття когнітивної прагмалінгвістики, застосовані для опису когнітивного сценарію імпліцитних МА у діалогічному дискурсі.

Ми розуміємо дискурс як мисленнєво-комунікативну діяльність, яка є єдністю процесуального й результативного аспектів, з одного боку, та позалінгвального й лінгвального аспектів, з іншого (О.І. Морозова, І.С. Шевченко). Лінгвальний аспект дискурсу передбачає мовленнєву діяльність комунікантів (процес) і текст (її продукт). Позалінгвальний аспект включає когнітивну, комунікативну діяльність і дискурсивний контекст. Дискурс становить мисленнєво-комунікативну мовленнєву діяльність комунікантів у широкому (ситуативно-комунікативному, соціо-культурному, когнітивно-психологічному) контексті, зафіксовану текстом. Мінімальною одиницею дискурсу є МА - процес дискурсивно-мовленнєвої взаємодії мовців.

Діалогічний дискурс являє собою мисленнєво-комунікативну мовленнєву діяльність комунікантів у широкому контексті, що характеризується міною спрямованості ходів і фіксується діалогічним текстом. У діалогічному дискурсі імпліцитність мовного вираження знаходить найяскравіший прояв. Досліджуючи німецькомовний розмовний дискурс, ми маємо на увазі діалогічний дискурс як у формальному аспекті (що відповідає розумінню діалогу як тексту), так і у функціональному аспекті (що корелює з розумінням діалогу як мовлення). Дискурсивні фрагменти, які ми наводимо в роботі для ілюстрації функціонування в діалогічному дискурсі ІС, відбивають дискурсивний обмін або трансакцію.

Непрямий дискурс становить мисленнєво-комунікативну мовленнєву діяльність комунікантів у широкому контексті, яка ґрунтується на дискурсивній імплікації та фіксується текстом імпліцитно. Якщо прямий дискурс реалізується експліцитними МА, то непрямий - імпліцитними МА, які ми вважаємо його мінімальними одиницями. В непрямому дискурсі ІС конструюються комунікантами за схемою `інтендування - виведення'.

Непрямий дискурс реалізується під впливом дискурсивних стратегій і тактик комуніканта. Під дискурсивною стратегією розуміємо когнітивно-прагматичну програму спілкування, яка ґрунтується на мотивах комуніканта й визначає характер реалізації комунікативних актів у дискурсі; дискурсивна тактика становить спосіб реалізації стратегії, що впливає на вибір ним засобів здійснення комунікативних дій. Дискурсивні стратегії й тактики залежно від характеру мотивів, що зумовлюють їхню реалізацію, ми поділяємо на:

· риторичні - такі, що передбачають ефективність впливу на адресата;

· регулятивні - такі, що диктуються міркуваннями регулювання інтеракції;

· змістові - пов'язані зі змістом того, що говориться;

· соціальні - спрямовані на підтримку або ушкодження соціального обличчя комунікантів;

· психологічні - зумовлені психологічним станом адресанта та його моральними установками;

· етнокультурні - залежні від національно-специфічних норм комунікації;

· естетичні - пов'язані з естетикою словесного вираження смислу.

Пропозиціональним смислом МА є пропозиція відповідного висловлення. Під пропозицією розуміємо різновид ментальної репрезентації людини, яка становить конфігурацію концептів і активується в її свідомості в процесі когнітивно-комуникативної діяльності. Пропозиції складаються з декількох концептів, один з яких у якості предикату специфікує відношення між аргументами; аргументи відповідають об'єктам / партиципантам ситуації, предикат є концептуальним аналогом онтологічної ознаки (дії, процесу, властивості, відношення) (В.В. Богданов, І.М. Кобозєва).

Розрізняємо експліцитні й імпліцитні пропозиції (відповідно, експлікатури й імплікатури в термінології П. Ґрайса, Д. Шпербера й Д. Уїлсон). Повна імпліцитна пропозиція позначається терміном `імплікатура', неповна імпліцитна пропозиція - терміном `імпліцитура'.

Модальних і видо-часових характеристик пропозиції набувають завдяки пропозиціональним установкам, які ми поділяємо залежно від провідної психічної складової на асертивні (впевненість, припущення тощо), волітивні (воля, бажання) та емотивні (оцінка, ставлення до адресата, емоції).

Пропозиціональна установка є типом інтенції адресанта як різновиду ментальної репрезентації людини - репрезентаційною інтенцією, тобто спрямованістю свідомості на певний об'єкт - концепт або пропозицію. Інший тип інтенції - комунікативна - становить намір адресанта донести до адресата свою репрезентаційну інтенцію і таким чином вплинути на нього. Комунікативна інтенція передбачає наявність у комуніканта іллокутивної й перлокутивної цілей і визначає формування смислу МА. Комунікативна інтенція адресанта може виникнути тільки за умови існування адресата; інтенції адресанта й адресата взаємодіють і утворюють колективну інтенцію, яка полягає в їх намірі спілкуватися один з одним за допомогою координативних і кооперативних дій у дискурсі (M. Koбер, Дж. Серль). Наприклад, у дискурсивному фрагменті (5) про колективну інтенцію комунікантів свідчить не тільки їх бажання спілкуватися один з одним, але й фізичний контакт:

(5) Er legt seinen Arm um sie, sie lehnt sich daran zurьck.

Berta schmachtend: Jetzt hab ich eine Lehne und weiЯ nicht, wie sie heiЯt.

(+> Wie heiЯt du? )

Korl: Korl. (FleiЯer)

Адресант (Берта) питає адресата (Карла), як його звуть, в імпліцитний спосіб. Репрезентаційна інтенція адресанта передбачає активовану складну пропозицію p: В мене є на що спертися, це хлопець, він схожий на бильце, але я не знаю, як його звуть, і пропозиціональну установку волітивного типу Я хочу знати, як звуть хлопця. Комунікативна інтенція Берти полягає в тому, що вона хоче донести свою репрезентаційну інтенцію до адресата, щоб викликати в нього певну реакцію (щоб той назвав своє ім'я). Берта реалізує два пропозиціональних акти: експліцитний p - В мене є на що спертися, але я не знаю, як це називається, та два імпліцитних - q: Хлопець - це бильце, на яке можна спертися (метафорична пропозиція) та s: Хлопця якось звуть (відкрита пропозиція), два іллокутивних акти: експліцитний - асертив (твердження про те, що хлопець, на якого вона спирається, походить на бильце), та імпліцитний - квеситив (Як тебе звуть?), два перлокутивних акти: експліцитний - асертивний вплив на адресата, щоб той повірив, що p, та імпліцитний - донести до нього імпліцитне питання й змусити його дати відповідь.

У разі адекватного розпізнавання адресатом комунікативної інтенції адресанта виконуються умови успішності того чи іншого іллокутивного акту, зокрема: умова нормального входу - виходу, умова пропозиціонального змісту, підготовча умова, умова щирості, суттєва умова (Дж. Серль). На нашу думку, цей перелік має бути доповнений перлокутивною умовою, яка відбиває відповідну асоційовану перлокутивну ціль. На користь цього говорить положення про те, що іллокуції завжди супроводжуються перлокутивною ціллю, яка може бути асоційованою або неасоційованою (T. Коен).

Умови успішності МА відповідають компонентам ментальної схеми мовленнєвої дії, яка активується у свідомості мовців під час продукування МА та уможливлює розгалуження окремих іллокутивних актів, одержуючи конкретизацію залежно від іллокутивного типу. Ця схема відповідає компонентам семного складу іллокутивного дієслова (дієслова на позначення мовленнєвої дії) з актантами - адресантом і адресатом. Вона безпосередньо впливає на формулювання висловлення під час реалізації МА за допомогою мовних конвенцій.

Мовні конвенції являють собою домовленості членів мовної групи про вживання лексичних і синтаксичних одиниць певної мови з метою співвіднесення ментальних репрезентацій, пов'язаних з цими одиницями:

· Лексико-граматичні конвенції визначають структуру мови, її морфологічний і синтаксичний лад, семантику слів, словосполучень і речень незалежно від ситуації їх вживання у мовленні.

· Прагматичні конвенції ґрунтуються на домовленості між членами мовної групи про умови реалізації значень, які постають у мовленні у вигляді смислів, у т.ч. імпліцитних. Вони становлять комунікативні норми, правила й настанови, що регулюють взаємодію комунікантів (М.В. Колтунова, Ф. Кулмас), наприклад, максими П. Ґрайса, максими раціональності А. Кашера.

Розподіл ІС на конвенціоналізовані й імплікативні ґрунтується на концепції конвенціоналізації - процеса набування словами й висловленнями конвенціонального значення / смислу (Д. Буссе, Д. Вундерліх, Дж. Сейдок).

Ступінь конвенціоналізації експліцитних смислів є максимальним, імплікативних - мінімальним, тому останні мають таку властивість як імплікативність (необхідність виведення). Чим більш конвенціоналізований ІС висловлення адресанта, тим швидшим є процес його виведення адресатом і тим менш імовірна реакція нерозуміння, яка проявляється у реактивних ходах.

Виведення інтендованих ІС адресатом забезпечують індикатори ІС - вербальні й невербальні засоби, що вказують на наявність у висловленні ІС, тобто є `показниками', а не `ознаками'.

Роль невербальних індикаторів ІС - просодичних (ритмо-інтонаційні характеристики мовлення (5)) кінесичних (релевантні міміка, жести (6), вирази обличчя, погляди тощо), проксемічних (зміна дистанції між мовцями (7)) - залежить від того, наскільки достатніми є вербальні індикатори, тобто, чим меншим є ступінь конвенціоналізації мовного засобу, тим більш необхідними є невербальні індикатори ІС, які фіксуються в авторських ремарках, наприклад:

(6) Рейхер фотографує.

Antoine hдlt die Hдnde wie ein Hase vor seine Brust: Die Qualle mag auch Foto

haben! (+> Lass mich auch hinstellen!)

Reicher: Na, stell di dazu a. So. (Bauer)

(7) Leni sieht sich vorsichtig um und beugt sich ganz in seine Nдhe, leise:

Ich schwцrs Ihnen, sie hat sich was angetan - (+> Sie lebt nicht mehr)

Hudetz starrt sie an. (Horvбth)

Конструювання мовленнєвоактових ІС відбувається згідно з когнітивним сценарієм імпліцитного МА. Когнітивний сценарій розуміємо як схему ДЖЕРЕЛО - ШЛЯХ - ЦІЛЬ, що включає, відповідно, такі онтологічні елементи як початковий стан, послідовність подій і кінцевий стан (Дж. Лакофф). Лінійність сценарію є умовною.

Когнітивний сценарій імпліцитних МА співвідноситься з головними етапами процесу породження й сприйняття висловлення, що відбиває різноспрямованість руху думки (Л.С. Виготський, І.О. Зимня, О.О. Леонтьєв). На позначення етапів цього процесу ми вживаємо терміни `смислоутворення', `формулювання', `артикуляція' (діяльність адресанта) та `слухове сприйняття', `аналіз' і `смислоутворення' (діяльність адресата).

Визначальним для характеру реалізації МА - експліцитного або імпліцитного - є етап формулювання, на якому відбувається добір мовних засобів. При реалізації експліцитних МА, які базуються на лексико-граматичних конвенціях, добір адресантом лексичних одиниць прямо пов'язаний з активованою пропозицією, а синтаксичне структурування - з ментальною схемою мовленнєвої дії, що зумовлено виділеним О.О. Леонтьєвим принциповим розходженням механізмів, які забезпечують породження синтаксичної конструкції, з одного боку, і її лексичне “наповнення” - з іншого. Натомість у випадку імпліцитних МА адресант піддає селекції співвідношення лексичних і синтаксичних засобів, обираючи найбільш оптимальне їхнє сполучення відповідно до прагматичних конвенцій та намагаючись оформити своє висловлення в такий спосіб, щоб адресат вивів ІС і одержав ментальну репрезентацію, найбільш наближену до вихідної. Тож за допомогою когнітивної операції фокусування адресант добирає на позначення ІС вербальні й невербальні індикатори. Наприклад:

(8) Pause.

Heinz: Wo ich sogar einen Doktor hдtt. (+> Lass das Kind abtreiben!)

Anni: Bist krank?

Heinz: Brauchst es bloЯ sagn. Mit dem Kopf nicken genьgt.

Anni: Willst kein Vater sein? (Kroetz)

Мотивом для реалізації імпліцитного МА є небажання адресанта (Гайнца) заводити дитину. Стимулом виступає ситуація: Гайнц користується паузою в розмові. Активована пропозиція Anni lдsst das Kind abtreiben веде до формування комунікативної інтенції: Гайнц хоче донести до адресата - своєї вагітної жінки Анні - цю пропозицію та волітивну пропозиціональну установку (бажання, щоб пропозиція була істинною), тобто запропонувати Анні позбутися дитини й отримати її згоду. Активована ментальна схема МА директиву (пропонування) відповідає спонукальній структурі. Але, знаючи, що Анні хоче народити дитину, Гайнц обирає імпліцитний спосіб вираження своєї інтенції. Враховуючи максими раціональності, він залучає для вираження пропонування іншу пропозицію - Ich habe einen Doktor. Саме цю пропозицію Гайнц і експлікує, фокусуючи об'єктний аргумент Doktor, який виступає індикатором ІС, адже він активує у свідомості мовців релевантну інформацію (до 1975 року в Австрії переривання вагітності було заборонено й робилося підпільно). Тож адресант реалізує МА пропонування за допомогою повідомлення про наявність лікаря. Адресат (Анні) на ґрунті активованої експліцитної пропозиції Гайнца реконструює його інтенцію, тактику та мотив і реагує на ІС.

Таким чином, специфіка когнітивного сценарію реалізації імпліцитного МА полягає у вирішальній ролі індикаторів ІС, за допомогою яких адресант інтендує, а адресат виводить ІС.

У розділі 3 “Семантико-прагматичні різновиди дискурсивної імплікації” розглянуто різновиди дискурсивної імплікації - пропозиціональну, іллокутивну й перлокутивну імплікацію, виділені за критерієм компонентів імпліцитного МА\

Пропозиціональна імплікація становить ментально-комунікативний процес конструювання адресантом і адресатом пропозиціональних ІС у діалогічному дискурсі за типом `інтендування - виведення', тобто процес інтендування адресантом і виведення адресатом імпліцитного пропозиціонального компоненту смислу. Якщо імпліцитно виражено частину експліцитної пропозиції, реалізується дискурсивна імпліцитура, якщо імпліцитно виражено всю пропозицію, реалізується дискурсивна імплікатура.

...