Номінативне поле "вираз обличчя" в сучасному англомовному художньому дискурсі: емотивний та прагматичний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний лінгвістичний університет

УДК 81.111'373: 81.111'221

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Номінативне поле "вираз обличчя" в сучасному англомовному художньому дискурсі: емотивний та прагматичний аспекти

Кузнєцова Дарія Юріївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Сєрякова Ірина Іванівна, Київський національний лінгвістичний університет, кафедра граматики та історії англійської мови, професор.

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор Шевченко Ірина Семенівна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, кафедра ділової іноземної мови та перекладу, завідувач кафедри;

- кандидат філологічних наук, доцент Славова Людмила Леонардівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра теорії та практики перекладу з англійської мови, доцент.

Захист відбудеться 17 грудня 2009 р. о 12.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Велика Васильківська, 73).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (вул. Велика Васильківська, 73).

Автореферат розіслано 12 листопада 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, професор О.М. Кагановська.

Анотація

Кузнєцова Д.Ю. Номінативне поле "вираз обличчя" в сучасному англомовному художньому дискурсі: емотивний та прагматичний аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2009.

У дисертації запропоновано інтегрований підхід до вивчення номінативних одиниць на позначення невербального компонента комунікації "вираз обличчя" в англомовному художньому дискурсі.

Вираз обличчя розглядається як невербальний емотивний знак емоцій, що функціонує в дискурсивному просторі твору як єдність емоційного, комунікативного, прагматичного, аксіологічного та когнітивного модусів. Установлено, що способом упорядкування мовних і мовленнєвих засобів відтворення виразу обличчя виступає двовимірне номінативне поле "вираз обличчя", якому властиві відкритість структури, рухливість складу, дифузність меж.

У роботі виокремлено корпус номінацій на позначення лицевих експресій, виявлено принцип їх лексико-семантичної організації; проаналізовано мовленнєві засоби вербалізації лицевої експресії, встановлено механізми їх збагачення за допомогою прецедентних феноменів і сенсорних метафоричних перенесень. На підставі вивчення актомовленнєвого та конверсаційного потенціалу номінацій виразу обличчя зроблено висновок про прагматичну значущість останніх. З огляду на роль досліджуваних номінацій у формуванні емотивного коду дискурсу розкрито їх емотивну специфіку.

Ключові слова: невербальний компонент комунікації, вираз обличчя, номінативне поле, номінації виразу обличчя, невербальний емотивний знак.

Аннотация

Кузнецова Д.Ю. Номинативное поле "выражение лица" в современном английском художественном дискурсе: эмотивный и прагматический аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Киевский национальный лингвистический университет, Киев, 2009.

В дисертации предложен интегративный подход к изучению номинативных единиц обозначения невербального компонента коммуникации "выражение лица" в англоязычном художественном дискурсе.

Невербальный компонент коммуникации "выражение лица" рассмотрен в работе как невербальный знак эмоций, форма которого представлена лицевыми выражениями, лицевыми жестами и проявлениями психофизиологических реакций. Значение этого невербального знака является контекстно и культурно обусловленным, а функционирование определяется в процессе комплексной реализации в дискурсе эмоционального, коммуникативного, прагматического, аксиологического и когнитивного модусов, приоритетным среди которых выступает актуализация эмоционального модуса.

Установлено, что способом упорядочения средств языкового и речевого воплощения лицевой экспрессии выступает двухплановое номинативное поле "выражение лица", которому свойственны открытость структуры, подвижность состава и диффузность границ. По грамматическому объёму исследуемое номинативное поле определяется как расширенное, так как оно представляет собой межчастиречное образование, состоящее из однородных и разнородных элементов, объединённых общим семантическим компонентом. Лингвокогнитивным основанием номинативного поля выступают реконструированные концептуальные метафоры выражение лица - это живое существо / птица / растение / книга / картина / зеркало / маска / предмет одежды / механизм / контейнер / жидкость / вещество / внешняя сила / невербальный канал связи, метонимия физиологическое проявление вместо эмоционального состояния, а также выделенные из паремийного фонда культурно значимые ориентиры "правдивость", "неправдивость", "влиятельность", "необходимость", "фактор благополучия", "причина невзгод", которые определяют представления англоязычного сообщества о лицевой экспрессии.

Языковое измерение номинативного поля "выражение лица" представлено корпусом номинаций лицевых экспрессий, способом организации которых выступает одноимённое лексико-семантическое поле с ядерно-периферическим строем. Структура исследуемого поля является многомерной, так как в ёё состав входят лексико-семантические группы "лицевое проявление", "лицевой жест", "проявление психофизиологических реакций", а также фразеосемантическое и антонимическое микрополя.

Речевое измерение является открытым объединением стилистически маркированных языковых номинаций лицевых экспрессий, которые частично устраняют ограничения, наложенные "принципом воронки", то есть конфликт между желанием назвать выражение лица и возможностью сделать это средствами закрепленных в языке единиц. Основными художественными средствами, которые используются в них, являются сравнение, эпитет, сенсорная метафора и оксюморон. Выступая в роли эмоциогенного катализатора, вербализации этого типа стимулируют появление у адресата ряда ассоциаций, фиксируя в его сознании визуальный образ, основанный на личном опыте.

В художественном дискурсе коммуникативно-прагматические возможности вербализаций выражений лица являются достаточными для самостоятельной реализации невербальных коммуникативных актов ассертива, директива и экспрессива, что свидетельствуют об их акторечевом потенциале. Конверсационный потенциал исследуемых единиц проявляется в том, что соответствие мимического поведения говорящего принципам вежливости и кооперации выступает одним из факторов достижения желаемого коммуникативного эффекта. Сознательное несоблюдение условий сотрудничества и искренности, в частности средствами лицевых экспрессий, является одной из характеристик дискурсивного поведения лжеца.

Эмотивная специфика номинаций выражения лица состоит в том, что в художественном дискурсе они функционируют как невербальные эмотивные знаки, которые содержат закодированную информацию об эмоциональном состоянии коммуникантов. Эмотивная маркированность этих единиц свидетельствует об их способности вызывать у адресата эмоциональную реакцию. Исследуемые номинации могут также выступать дискурсивными показателями уровня эмоционального интеллекта, так как лицевые экспрессии непосредственно связаны с такими его когнитивными механизмами как восприятие, понимание, регуляция и ассимиляция эмоций в речи.

Ключевые слова: невербальный компонент коммуникации, выражение лица, номинативное поле, номинации выражения лица, невербальный эмотивный знак.

Resume

Kuznyetsova D.Yu. Nominative Field 'Facial Expression' in Modern English Fictional Discourse: Emotive and Pragmatic Perspectives. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in Philology in speciality 10.02.04 - Germanic Languages. - Kyiv National Linguistic University, Kyiv, 2009.

This dissertation presents an integrated approach to the study of nominative units designating facial expression as a nonverbal component of communication in modern English fictional discourse.

Facial expression is viewed as a nonverbal emotive sign which functions in the discourse space of a literary text as a unity of emotional, communicative, pragmatic, axiological, and cognitive modi. It has been determined that units of language and speech instantiation of facial expressions pertain to the two-dimensional nominative field 'facial expression', characterised by an open structure, changeable composition, and diffuse boundaries.

This thesis singles out a body of nominative units designating facial expression, establishes the principle of their lexico-semantic arrangement; analyses means of speech realisation of facial expression, defines the mechanisms that enrich the body of such means via precedent phenomena and sensory metaphorisation. Analysis of speech act and conversational potential of facial expression designations has led to the conclusion about their pragmatic significance. The emotive specificity of these denominations has been revealed with regard to their role in the formation of discourse emotive code.

Key words: nonverbal component, facial expression, nominative field, facial expression designations, nonverbal emotive sign.

1. Загальна характеристика роботи

Реферована дисертаційна праця присвячена виявленню емотивних і прагматичних аспектів лінгвальних позначень невербального компонента комунікації "вираз обличчя" в англомовному художньому дискурсі, а також з'ясуванню специфіки організації цих одиниць у межах однойменного номінативного поля. Звернення до цієї теми зумовлено потребою всебічного дослідження невербальної поведінки людини як соціально й біологічно детермінованої системи (В.О. Лабунська), що є невід'ємною частиною комунікативної взаємодії (П. Бул, І.Н. Горєлов, Г.Ю. Крейдлін, М. Непп, І.І. Сєрякова).

Сучасною лінгвістикою вивчення невербальних компонентів комунікації здійснюється в двох напрямах. У межах комунікативно-функціонального напряму розглядаються загальні питання взаємодії вербальних і невербальних засобів (A. Драхота, Л.В. Солощук, Н.В. Сухова), визначаються закономірності їхнього поєднання в умовах емпатійного спілкування (Л.В. Козяревич), у комунікативних ситуаціях примирення (Г.П. Божко), домінування (Г.І. Барташева) і конфлікту (О.В. Черненко). Увагу мовознавців привертають невербальні компоненти як складники дискурсивної гри мовця-обманника (О.І. Морозова, М.-М.О. Рибалко) і як фактори порушення процесу спілкування (Л.Л. Славова). Об'єктом дослідження представників номінативно-дискурсивного напряму виступають лінгвальні одиниці на позначення в дискурсі різних ольфакторних (Н.С. Павлова, І.В. Тарасюк), проксемічних (Дж. Ньюмен), паралінгвістичних (Т.Т. Железанова, С.В. Кодзасов, Г.Ю. Крейдлін, І.І. Сєрякова, С.T. Хок) та кінесичних (Є.М. Верещагін, К.У. Геворкян, В.Г. Костомаров, Н.В. Накашидзе, І.П. Попік) невербальних засобів, до яких серед інших належить і вираз обличчя.

Невербальний компонент комунікації "вираз обличчя" визначається як процес і результат статико-динамічного напруження різних лицевих м'язів і виявів інформативно значущих психофізіологічних реакцій на верхній (зона лоба і очей), середній (зона щок і носа) і нижній (зона рота і підборіддя) частинах обличчя (О.С. Батуєв, Є.П. Ільїн). Дотепер у фокусі лінгвістичних розвідок знаходилися лише номінації кінем губ і візуальної поведінки, які вивчалися з позицій функціонально-семантичного (Ю.Ю. Архіпова, В.В. Ганєчко, О.B. Дементьєв), номінативно-прагматичного (О.В. Васильєва, І.В. Домбровська, О.А. Янова), і лінгвокультурологічного (Т.В. Радзієвська, М.О. Токарева) підходів. Окремі вербалізації лицевих експресій розглядалися як засоби образного осмислення емоцій та емоційних станів (О.О. Борисов, Н.П. Киселюк, З. Кевечеш, Дж. Лакофф, Я.О. Покровська, Г.І. Харкевич, Ю.Ю. Шамаєва).

Водночас відкритим усе ще залишається питання про корпус номінацій невербального компонента комунікації "вираз обличчя", що утворюють у сучасній англійській мові однойменний номінативний простір (О.О. Борисов, І.В. Недайнова). З метою з'ясування цього питання в дисертаційній роботі пропонується звернення до поняття номінативного поля, введеного до наукового вжитку в лінгвокогнітології на позначення сукупності мовних засобів об'єктивації певних концептів (В.В. Візауліна, З.Д. Попова, Й.А. Стернін). Організація англомовних одиниць відтворення виразу обличчя у вигляді номінативного поля дозволяє розкрити загальні принципи лінгвального втілення невербальних компонентів комунікації в аспекті їхньої дискурсивної значущості.

Актуальність обраної теми випливає з пріоритетної спрямованості сучасної лінгвістики на впровадження новітніх методів і підходів до аналізу різних компонентів дискурсу, в тому числі й невербальних. Відповідаючи інтегративним тенденціям розвитку мовознавства (О.П. Воробйова, О.І. Морозова, І.С. Шевченко), визначення лінгвальних засобів втілення конкретних невербальних виявів уможливлює співвіднесення їхнього номінативного плану з когнітивним, емотивним і прагматичним аспектами комунікативної взаємодії. Методика дослідження особливостей структурації номінативного поля "вираз обличчя" є актуальною для подальшого вивчення одиниць на позначення інших невербальних компонентів комунікації в різних типах дискурсу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертацію виконано в межах держбюджетної наукової теми Міністерства освіти і науки України "Когнітивні й комунікативні дослідження мовних одиниць: мова, текст, дискурс" кафедри граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою КНЛУ, протокол №6 від 31 січня 2005 року). Проблематика дисертації вписується в коло питань, досліджуваних згідно з держбюджетною науковою темою №0106U002115 Міністерства освіти і науки України "Функціональні моделі тексту та дискурсу в синхронії та діахронії: когнітивний, комунікативний та емотивний аспекти" (тему затверджено вченою радою КНЛУ, протокол №11 від 5 травня 2008 року).

Мета дослідження полягає у встановленні корпусу номінативних одиниць, які використовуються в сучасній англійській мові на позначення невербального компонента "вираз обличчя", та розкритті комунікативно-експресивного потенціалу цих засобів шляхом вивчення прагматичного й емотивного аспектів їхньої дискурсивної реалізації.

Поставлена мета передбачає необхідність розв'язання таких завдань:

- уточнити визначення компонента комунікації "вираз обличчя" в терміносистемі сучасної невербальної семіотики;

- ідентифікувати функціональний статус невербального компонента комунікації "вираз обличчя" з позиції теорії модусів;

- визначити склад номінативного поля "вираз обличчя" та з'ясувати його лінгвокогнітивне підґрунтя;

- розкрити особливості лексико-семантичної організації мовних одиниць на позначення виразу обличчя в сучасній англійській мові;

- визначити мовленнєві засоби вербалізації виразу обличчя та уточнити їхню роль в англомовному художньому дискурсі;

- встановити прагматичну значущість номінацій виразу обличчя в художньому дискурсі;

- виявити емотивну специфіку лінгвальних втілень невербального компонента комунікації "вираз обличчя" в досліджуваному дискурсі.

Об'єктом дослідження обрано англомовні номінації невербального компонента комунікації "вираз обличчя".

Предметом вивчення виступають емотивний та прагматичний аспекти номінацій виразу обличчя в сучасному англомовному художньому дискурсі.

Матеріал дослідження становлять 194 номінації невербального компонента комунікації "вираз обличчя", відібрані з 17 словників сучасної англійської мови, а також 3854 дискурсивні фрагменти, виокремлені з 33 художніх творів британських та американських авторів другої половини XX - початку ХХІ століть загальним обсягом близько 14600 сторінок, які містять 4109 випадків вживання номінацій невербального компонента комунікації "вираз обличчя".

Мета та завдання дисертації окреслили вибір таких методів дослідження, як метод аналізу словникових дефініцій - для виявлення закріплених у мовному узусі засобів на позначення лицевих експресій; метод компонентного аналізу - для визначення й опису семантичної структури досліджуваних лексичних одиниць; методика польового моделювання - для проведення систематизації та організації номінацій виразу обличчя в мовному просторі; методика концептуального аналізу в термінах концептуальної метафори й метонімії - для розкриття когнітивних основ номінативного поля "вираз обличчя"; метод лінгвостилістичного аналізу - для визначення стилістичного аспекту вербалізацій лицевих експресій; метод прагмасемантичного аналізу - для з'ясування актомовленнєвої специфіки номінацій виразів обличчя в англомовному дискурсі; метод дискурсивного аналізу - для виявлення конверсаційного та емотивного потенціалу позначень виразів обличчя. Висновки про пріоритетність для невербального знака "вираз обличчя" певного функціонального модусу ґрунтуються на даних, отриманих у результаті застосування кількісного методу.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній уперше на матеріалі художнього дискурсу виявлено та систематизовано у вигляді двовимірного номінативного поля корпус мовних і мовленнєвих номінацій на позначення невербального компонента комунікації "вираз обличчя". Новизною відзначене встановлення механізмів збагачення досліджуваного номінативного поля за допомогою прецедентних феноменів і сенсорних метафоричних перенесень. Новим є розкриття дискурсивного змісту невербального компонента комунікації "вираз обличчя" в термінах функціональних модусів. Уперше з'ясовано актомовленнєву специфіку та конверсаційний потенціал номінацій лицевих експресій, а також визначено роль цих одиниць у формуванні емотивного коду дискурсу.

Теоретичне значення роботи зумовлене тим, що її результати та висновки роблять внесок у розвиток теорії номінації та лінгвістики емоцій, невербальної семіотики та прагмалінгвістики. Уточнення визначення невербального компонента комунікації "вираз обличчя", ідентифікація його функціонального статусу з позиції теорії модусів сприяють розбудові невербальної семіотики. Запропонований у роботі спосіб системно-структурної організації англомовних номінацій виразів обличчя у вигляді номінативного поля є певним внеском у структурну семантику, зокрема теорію поля. З'ясування актомовленнєвої і конверсаційної специфіки лінгвальних позначень лицевих експресій розвиває положення прагмалінгвістики про іллокутивний потенціал невербальних компонентів комунікації. Встановлення ролі номінацій виразів обличчя у формуванні емотивного коду дискурсу є внеском у лінгвістику емоцій.

Практичне значення роботи визначається можливістю використання його основних положень, результатів та висновків у курсах теоретичної граматики (розділи "Прагматика речення", "Аналіз дискурсу"), лексикології (розділи "Семантична структура слова", "Лексико-семантична система мови", "Фразеологія") та стилістики (розділи "Стилістична семасіологія", "Інтерпретація художнього тексту") англійської мови, у спецкурсах з прагмалінгвістики, емотіології, невербалістики. Крім того, одержані дані можуть бути застосовані для подальших наукових досліджень у цій галузі.

Апробація роботи здійснювалася на засіданнях кафедри граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету (2006-2009) та на шести конференціях, у тому числі двох міжнародних: ІІІ Міжнародна науково-практична конференція "Міжкультурна комунікація: мова - культура - особистість" (Острог, 2009), ХVІІI Міжнародна наукова конференція "Мова і культура" імені професора С. Бураго (Київ, 2009); міжвузівських науково-практичних конференціях: "Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій" (Київ, 2004, 2008, 2009), "Лінгвістика та лінгводидактика у сучасному інформаційному суспільстві" (Київ, 2007).

Публікації. Результати дослідження опубліковано в семи одноосібних статтях у фахових наукових виданнях ВАК України (3,87 друк. арк.), а також у двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях (0,53 друк. арк.). Загальний обсяг авторських публікацій з проблематики дослідження складає 4,4 друк. арк.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку умовних скорочень, списків наукових джерел (340 позицій), довідкової літератури (35 позицій) і джерел ілюстративного матеріалу (33 позиції).

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність та новизну роботи, сформульовано мету, завдання, робочу гіпотезу дослідження, визначено його об'єкт та предмет, окреслено матеріал та застосовані методи аналізу, подано перелік положень, що виносяться на захист, з'ясовано теоретичне та практичне значення отриманих даних.

У першому розділі дисертації досліджено семіотичну природу невербального компонента комунікації "вираз обличчя"; проаналізовано підходи до його вивчення в суспільно-гуманітарних науках; ідентифіковано його функціональний статус з позиції теорії модусів; обґрунтовано доцільність використання польового моделювання як методу системного представлення номінацій лицевих експресій; описано поетапну методику дослідження вербальних маніфестацій виразів обличчя в англомовному художньому дискурсі.

У другому розділі встановлено корпус лінгвальних засобів на позначення виразу обличчя, які належать до мовного виміру досліджуваного номінативного поля; розглянуто специфіку семантичної організації цих одиниць; вивчено когнітивні основи номінативного поля "вираз обличчя" в сучасній англійській мові; з'ясовано домінантні орієнтири, які визначають уявлення англомовної лінгвоспільноти про лицеві експресії.

У третьому розділі проведено аналіз лінгвальних засобів, які формують мовленнєву площину номінативного поля "вираз обличчя"; встановлено корпус тропів, які виступають засобами осмислення лицевих експресій; розроблено типологію сенсорних метафоричних перенесень у номінаціях виразу обличчя; визначено роль прецедентних феноменів у вербалізаціях лицевих експресій.

У четвертому розділі виявлено прагматичну значущість номінацій виразу обличчя шляхом вивчення актомовленнєвої специфіки та конверсаційного потенціалу цих одиниць в англомовному художньому дискурсі; розкрито специфіку функціонування досліджуваних номінацій як елементів емотивного коду дискурсу, а також показників емоційного інтелекту мовця.

У загальних висновках викладено основні результати дослідження, окреслено перспективи подальших розвідок у руслі обраної проблематики.

Загальний обсяг дисертації разом із бібліографією складає 235 сторінок, обсяг текстової частини - 194 сторінки. Для ілюстрації положень роботи наведено 7 рисунків, 2 таблиці та 307 дискурсивних фрагментів з корпусу дослідження.

2. Основний зміст

Розділ 1. "Теоретичні засади вивчення невербального компонента комунікації 'вираз обличчя' в антропологічній науковій парадигмі". Протягом вже двох тисяч років учені не полишають спроб пізнати таємниці людського обличчя, яке говорить більше і цікавіше, ніж слова, оскільки воно є компедіумом того, що людина коли-небудь скаже, монограмою її думок і прагнень (А. Шопенгауер). Дослідницький інтерес до феномену "вираз обличчя" як характерологічної ознаки людини був ініційований фізіогномікою (Арістотель, І. Лафатер, Піфагор, Цицерон). Згодом з'явилося філософське трактування поняття "вираз обличчя", яке, надавши йому статус зовнішньої одиниці думки (Н.Т. Абрамова), стало просуванням об'єкта дослідження в теорію свідомості та сприяло глибшому розумінню природи мислення людини (О.О. Грицанов). У психології класичні погляди на сутність лицевої експресії ґрунтуються на розумінні її то як результату вияву емоцій та емоційних станів (монологічний підхід Ч. Дарвіна), то як їхньої причини (діалогічний підхід В. Джеймса), що свідчать про регулярний, фізіологічно детермінований зв'язок між емоцією, яку переживає людина, та виразом її обличчя (П. Екман, К. Ізард).

Виходячи з цього, у сучасних семіотичних студіях вираз обличчя розуміють як невербальний знак емоції (Г.Ю. Крейдлін, І.І. Сєрякова), мімічний код (В.О. Лабунська), який, інтегруючись з мовою, здатний конкретизувати або навіть повністю замінити вербальне повідомлення (Л. В. Солощук). У світлі комунікативного підходу підкреслюється інформативна значущість лицевих експресій як індикаторів міжособистісних стосунків і посередників процесу комунікації (М. Непп, A. Фрідланд, Дж.A. Холл). Результати лінгвокультурологічних досліджень доводять, що успішність спілкування в умовах контрасту культур залежить зокрема й від взаємного визнання культурних відмінностей лицевих експресій (Д. Мацумото, Й.А. Стернін, С.Г. Тер-Мiнасова). У такому розумінні вираз обличчя виявляється, з одного боку, інформаційним кодом з відносно стабільною семантикою, що засвоюється у процесі соціалізації (П. Eкман, В. Фрізен), а з іншого - культурно-маркованим експресивним кодом, семантика якого не є константною, а формується у межах тієї чи іншої культурної спільноти на певному історичному проміжку часу (A. Maрш, Дж. Расселл, К. Ратнер, M. Юкі).

У дисертаційній роботі вираз обличчя визначаємо як невербальний знак емоцій із властивими йому формою, значенням і функціонуванням. Так, форма цього невербального знака представлена парадигмою трьох видів виразу обличчя: (1) лицевими виявами - комплекс різних мімічних рухів, що сприймаються недискретно, і позначаються в дискурсі лексемами an expression, a grimace, a look та інші; (2) лицевими жестами, які представляють динамічний аспект виразів обличчя і вербалізуються мовними засобами на зразок a frown, a gape, a smile та інші; (3) виявами психофізіологічних реакцій на обличчі, тобто неконтрольованими вегетативними змінами кольору шкіри обличчя людини, які репрезентуються номінаціями типу to blush, to pale, to redden та інші. Значення невербального знака "вираз обличчя" є полісемантичним, контекстно зумовленим і базується на інтегральній діаді когніції та емоцій. Його функціонування - різноманітне: з одного боку, воно визначається об'єктивною природою цієї кінеми, а з іншого - підлягає впливу лінгвальних та екстралінгвальних факторів процесу інтеракції.

Для визначення функціонального потенціалу невербального компонента комунікації "вираз обличчя" в дискурсивному просторі доцільним видається застосування теорії модусів (Н.Т. Абрамова), згідно з якою потенційна наявність певного типу модусу знаходить свою реалізацію в дискурсі у вигляді відповідного типу функції. Нами встановлено, що функціональний потенціал виразу обличчя включає емоційний, комунікативний, прагматичний, аксіологічний та когнітивний модуси. Емоційний модус лицевої експресії маніфестується в розумінні виразу обличчя як емоційної реакції однієї людини, спричиненої емоціогенною комунікативною ситуацією або емоційним станом іншої людини (Г.Ю. Крейдлін). Комунікативний модус реалізується в здатності невербального компонента "вираз обличчя" бути засобом встановлення, підтримки, розмикання мовленнєвого контакту (О.І. Шевченко). Прагматичний модус виявляється в тому, що визначення іллокутивної сили мовленнєвого акту і того, як у єдиному розумінні його слід сприймати, часто стає можливим лише за мімічним контекстом, на тлі якого розгортається іллокутивний акт. Аксіологічний модус перетворює вираз обличчя на засіб передачі ставлення комунікативних партнерів один до одного та ситуації мовлення. Маніфестацію когнітивного модусу виразів обличчя пов'язують із можливістю пізнання за їхнім посередництвом особистісних смислів комунікативного партнера, здатністю побачити світ його очима та співвідносити отримані про нього знання зі своїми думками й почуттями. Репрезентацію функціональних модусів можна проілюструвати фрагментом із художнього дискурсу:

"I don't know how you can work in this shambles, Samantha." Ketterman's voice is thin and sarcastic, and his face entirely without humour.

"At least everything's to hand!" I attempt a little laugh, but Ketterman looks stony (S. Kinsella, The Undomestic Goddess).

Зауваження Кетермана щодо безладу на робочому місці його підлеглої розуміється як серйозне саме з огляду на номінації невербальних компонентів "голос" (thin and sarcastic) та "вираз обличчя" (his face entirely without humour), у чому виявляється дія прагматичного модусу. Безрадісний вираз обличчя чоловіка (емоційний модус) маркує негативне ставлення носія кінеми до комунікативної ситуації, що склалася, і до співрозмовниці (аксіологічний модус). У свою чергу, це перешкоджає гармонійному перебігу розмови (комунікативний модус) і спонукає адресата відбутися жартом, підкріплюючи цей мовленнєвий акт іншим невербальним засобом - сміхом (attempt a little laugh), з метою налагодити інтеракцію. Безрезультатність цих спроб засвідчує нерухомий, кам'яний вигляд адресанта (looks stony), який і визначає загальну негативну забарвленість ситуації. Аналіз номінацій невербального компонента комунікації "вираз обличчя" у цьому дискурсивному фрагменті свідчить про використання різнорівневих засобів його позначення, що входять до складу цілісного номінативного простору "вираз обличчя", способом упорядкування якого виступає однойменне номінативне поле. Номінативне поле "вираз обличчя" визначаємо як спосіб системно-структурної організації номінативного простору, утвореного мовними і мовленнєвими одиницями, які слугують на позначення невербального компонента комунікації "вираз обличчя" в сучасній англійській мові. За граматичним обсягом аналізоване поле є розширеним, оскільки воно являє собою міжчастиномовне утворення, що об'єднує однорідні та різнорідні елементи, пов'язані спільним семантичним компонентом. За типом конфігурації - двовимірним, яке формують відповідно мовний та мовленнєвий виміри.

Розділ 2. "Номінативне поле 'вираз обличчя': мовний вимір". Мовними позначеннями невербального знака емоцій "вираз обличчя" є закріплені в мовній системі й відображені лексикографією номінації виразу обличчя, які залежно від способу відтворення цієї кінеми поділяємо на прямі та непрямі. Прямі номінації (іменники і дієслова blush, frown, glare, grimace, pout, scowl, smile, wince та інші) є такими позначеннями виразу обличчя, план змісту яких утворює сукупне відображення форми і значення (О.В. Дементьєв), наприклад: а pout (надуті губи): `a protrusion of lips' (форма кінеми) + `especially in displeasure or sullenness' (значення кінеми). Модифіковані по лінії іменника конституенти цієї групи репрезентують прямі похідні мовні засоби, представлені дієслівними словосполученнями (to give a frown, to flash a glance, to make a moue, to arrange a look та інші) та субстантивними комплексaми (a ghost of a smile, a touch of blush та інші). Непрямі номінації на позначення виразу обличчя маніфестують аналізовану кінему з боку форми. У структурному аспекті це є номінативні комплекси з підрядною (модель V + dN) або предикативною будовою (модель N + V), де V - дієслова, які передають мімічну дію, а N - іменники, які називають активну частину обличчя, що її виконує (eyebrows, mouth, nose). На основі ознаки "орган продукування мімічної дії" ця група об'єднує номінації, які містять лексеми face: to contort one's face; forehead / brow: to crease one's forehead; eyebrows: to knit one's eyebrows; eyes: to drop one's eyes; cheeks: to puff (out) one's cheeks; nose: to wrinkle (up) one's nose; lip(s): to push one's lips out; mouth: to flatten the corners of one's mouth; teeth: to show one's teeth; jaw: to drop one's jaw.

У межах номінативного поля "вираз обличчя" мовні одиниці впорядковуються у вигляді однойменного лексико-семантичного поля (далі - ЛСП) - ієрархічно організованого угрупування лексичних засобів, побудованого за ядерно-периферійним принципом. Компоненти цього утворення консолідуються навколо ядрa поля, представленого в сучасній англійській мові лексемами expression (n), face (n) і look (n, v). До складу медіальної зони досліджуваного поля належать такі мовні засоби на позначення невербального знака емоцій "вираз обличчя", які за критерієм спільності семантичного компонента об'єднуються в лексико-семантичні групи (далі - ЛСГ) "лицевий вияв", "лицевий жест" і "вияв психофізіологічних реакцій". ЛСГ "лицевий вияв" складає невелика кількість номінацій, які вербалізують експресії обличчя, що сприймаються недискретно: grimace (n, v), moue (n), wince (n, v) та інші. ЛСГ "лицевий жест" представлена мовними одиницями, які (1) уточнюють пластику лицевих жестів зони брів та лоба: frown (n, v), glower (v), lower (n, v), to give a scowl, to wrinkle into a frown та інші; (2) позначають візуальні жести: gape (n, v), gaze (n, v), gawk (n, v), goggle (n, v), ogle (n, v), stare (n, v), to cast a glance, to fix sb with a glare та інші; (3) маніфестують певну конфігурацію або положення губ: beam (n, v), grin (n, v), pout (n, v), pucker (n, v), smile (n, v), smirk (n, v), sneer (n, v), to give а smile, to have а grin та інші. Компоненти ЛСГ "вияв психофізіологічних реакцій" фіксують неконтрольовану зміну кольору обличчя: blush (n, v), pale (v), redden (v) та інші. Периферійну зону ЛСП "вираз обличчя" утворюють одиниці фразеосемантичного й антонімічного мікрополів. Фразеологічні одиниці з мімічним компонентом можуть (1) дублювати прямі номінації лицевих експресій: to look daggers - to glare (дивитися люто, з ненавистю), to make (up) a lip - to pout (мати невдоволений вигляд), to pull a face / to make a mouth - to grimace (кривитися); (2) виражати смисли, на позначення яких відсутні однослівні номінації лицевих експресій (to cast sheep's eyes / to make goo-goo eyes (закохано поглядати), a hang-dog look (винуватий вигляд). Інтегральною ознакою для конституентів антонімічного мікрополя (deadpan (n), poker face (n), straight-faced (adj) та інші) є позначення відсутності будь-якої мімічної активності м'язів обличчя, що в англомовній лінгвокультурі традиційно асоціюється з виявом негативних емоцій або намаганням відсторонитися.

Когнітивні основи номінативного поля "вираз обличчя" визначено шляхом залучення теорій концептуальних метафори і метонімії (Дж. Лакофф, М. Тернер). Виявлені в результаті аналізу дискурсивних фрагментів з англомовних художніх творів концептуальні метафори представлені структурним (вираз обличчя - це жива істота / тварина / птах / рослина / зовнішня сила / стихія), онтологічним (вираз обличчя - це книга / дзеркало / код / зброя / картина / маска / одяг / вуаль / механізм / пружина / рідина / речовина), структурно-онтологічним (вираз обличчя - це вмістище), орієнтаційним (позитивний вираз обличчя - це рух угору, негативний вираз обличчя - це рух униз) типами, а також "метафорою каналу зв'язку" (вираз обличчя - це невербальний канал зв'язку), реконструйованої в такому фрагменті: Emma was silent, but her face was readable for a change. It telegraphed trouble to Edwina (B. Bradford, Hold the Dream). Незважаючи на те, що героїня не вимовляє ані слова, її обличчя ненавмисно "телеграфує" співрозмовниці про можливі неприємності.

Оскільки вияв емоції на обличчі виступає маркером її переживання людиною, базовою концептуальною метонімією в основі ряду вербалізацій лицевих експресій є фізіологічний вияв замість емоції, яка уточнюється для кожної конкретної емоції або емоційного стану. Так, метонімічна репрезентація мімічних виявів емоції здивування представлена такими концептуальними метоніміями: круглі очі замість здивування, наприклад: "Bex?" as she sees me, her eyes widen to the size of dinner plates (S. Kinsella, Shopaholic Ties the Knot), розкритий рот замість здивування, наприклад: The servant's jaw dropped. "Sir? I must protest. These people are -" (D. Brown, The Da Vinci Code) і підняті брови замість здивування, наприклад: There's a surprised silence. I can see Eamonn and Nathaniel exchanging raised eyebrows (S. Kinsella, The Undomestic Goddess).

У результаті вивчення англомовного паремійного фонду були виявлені такі культурно значущі орієнтири, які визначають уявлення англомовної лінгвоспільноти про вираз обличчя, як-то: культурна універсальність (A smile is the same in any language - easily understood), істинність (The face is the index of the mind), неправдивість (The face is a mask, look behind it), впливовість (A smile will sway the universe), необхідність (Your expression is the most important thing you can wear). В аналізованих пареміях зафіксовано розуміння лицевої експресії як чинника благополуччя (Smile costs nothing but gives much), так і причини негараздів (A long face shortens your list of friends). Неоднозначність і суперечливість уявлень про цей невербальний компонент пояснюється відображенням у пареміях не лише загальнонаціональних, а й домінантних факторів групової самосвідомості (В.М. Телія).

Розділ 3. "Номінативне поле 'вираз обличчя': мовленнєвий вимір". Мовленнєвий вимір номінативного поля "вираз обличчя" вибудовується на основі одиниць мовного виміру і не виявляє ядерно-периферійної структури, оскільки поєднує різні стилістично марковані позначення лицевих експресій. Основними художними засобами, які використовуються в них, є порівняння, епітет, сенсорна метафора й оксиморон. Завдяки своїй конкретності й раціональності, вербалізації цього типу здатні зняти обмеження, накладені "принципом лійки" (Ч.С. Шерінгтон), тобто створити ефект, зворотний лійці (Л. Салямон), який частково усуває конфлікт між бажанням назвати лицеві експресії і можливістю зробити це за допомогою закріплених у мові лінгвальних засобів на їх позначення.

Провідними моделями порівняння, які застосовуються для опису виразу обличчя в англомовному художньому дискурсі, є такі: (1) порівняння з узагальненим референтом, що апелює до стійких стереотипних характеристик у свідомості представників певного лінгвокультурного середовища, наприклад, учителя: She sits back, looking like a teacher whose class has finally cracked two plus two (S. Kinsella, Shopaholic Ties the Knot); (2) порівняння з формально відсутнім референтом, у якому проводиться аналогія між виразом обличчя суб'єкта в реальній ситуації і в уявній, наприклад: Helen smiles as if at some private joke, then frowns with concentration (D. Lodge, Thinks …); (3) порівняння, референтом якого є певний об'єкт, наприклад, поламана мишоловка: His smile was as cunning as a broken mousetrap (R. Chandler, Farewell, My Love). Комплекс елементів однієї сфери дійсності, за посередництвом яких носій мови осмислює дійсність іншого роду, визначається як предметно-тематичний код (Т.В. Леонтьєва), що в компонентах мовленнєвого рівня номінативного поля "вираз обличчя" представлений назвами явищ неживої природи (абіоморфний підтип), наприклад, маска (a face like a mask); назвами птахів і тварин (зооморфний підтип), наприклад, крокодил (a smile like a crocodile); назвами рослин (фітоморфний підтип), наприклад, роза (to blush like a rose); назвами біблійних і міфічних істот (теоморфний підтип), наприклад, Бог (to look like the wrath of God).

Одним із основних шляхів збагачення номінативного поля "вираз обличчя" є метафоризація. Участь сенсорної метафори (А.Х. Мерзлякова) у створенні номінацій виразу обличчя мовленнєвого плану зумовлена визначальною роллю візуальної перцептивної модальності (М.Я. Сабанадзе) у процесі сприйняття цього невербального компонента. Проведений аналіз емпіричного матеріалу дозволяє зробити висновок про існування двох типів сенсорних метафоричних перенесень у вербалізаціях лицевих експресій: полімодального і мономодального. Мономодальним у роботі називається тип метафоричного перенесення ознак, які сприймаються в межах візуальної перцептивної модальності, на позначення виразу обличчя, наприклад: світлова ознака > вираз обличчя: Mr. Lamb's face brightened (R. Ford, A Piece of My Heart); ознака відсутності світла > вираз обличчя: Fache's expression clouded (D. Brown, The Da Vinci Code); колірна ознака > вираз обличчя: Dr. Ferry smiled his brown smile (P. Blauner, Man of the Hour); параметрична ознака > вираз обличчя: А huge grin is spreading across my face (S. Kinsella, Shopaholic and a Baby). Якщо на позначення лицевої експресії використовуються категорії інших перцептивних модальностей, такий тип метафоричного перенесення в роботі вважається полімодальним (ще відомий як синестетичний), що в номінаціях виразу обличчя представлений так: дотикова ознака > вираз обличчя: Even her smile felt greasy (С. Bushnell, Lipstick Jungle); якісна ознака > вираз обличчя: I sit up straight and adopt a stony expression (S. Kinsella, The Undomestic Goddess); температурна ознака > вираз обличчя: His frosty expression thaws a degree or two (D. Lodge, Тhinks …); смакова ознака > вираз обличчя: Ernestina, who frowned sourly and reproachfully at this unwelcome vision of Flora (J. Fowles, The French Lieutenant's Woman); акустична ознака > вираз обличчя: With a quiet smile Langdon pulled a piece of paper from the pocket of his tweed coat (D. Brown, The Da Vinci Code). Найпоширенішими є випадки осмислення лицевих експресій за допомогою ознак кінестезичної і смакової перцептивних модальностей, використання ж із цією метою акустичних характеристик є поодинокими.

В англомовному художньому дискурсі вербалізація невербального компонента "вираз обличчя" також відбувається через контрастивні стилістичні засоби, протилежні значення яких викликають емоційну дезорієнтацію (О.С. Маріна). Так, в основу номінації Eyes of softest fire! (D. Krantz, Dazzle) (Очі, як найм'якший вогонь!) покладено синестезійний оксиморон. Осмислення експресії очей персонажа вимагає змін у характері та змісті уявленнь про цей невербальний компонент. Очі можуть палати як від кохання, так і від ненависті, оскільки лексема fire, яка є цілком нейтральною до протиставлення емоцій зон схвалення і несхвалення, звичайно маркує високий ступінь інтенсивності їх вияву, а також поєднує семи світла і блиску. Аналізована номінація ілюструє процес семантичної трансформації: рух здійснюється від синтаксично залежного члена цього контрастивного тропа softest до - головного fire, що приводить до його десемантизації, тобто іменник fire втрачає сему інтенсивності. Такий погляд героїні вже не обпікає, а зігріває, тому зміст аналізованого синестезійного оксиморона розуміємо як вияв теплих почуттів до співрозмовника.

В англомовному художньому дискурсі експресивністю й аксіологічністю позначені мовленнєві одиниці номінативного поля "вираз обличчя", до складу яких входять прецедентні імена, представлені міфонімами (sphinx-like expression), онімами мистецької (the Mona Lisa smile), кінематографічної (Nosferatu smile) і літературної (the Scarlett O'Hara smile) сфер, наприклад: Billy's smile as he came out of the shrubbery was at least as peculiar as Mona Lisa's (K. Vonnegut, Slaughterhouse-Five). Ключем до розуміння виразу обличчя персонажа К. Воннегута стає алюзія на всесвітньо відому картину Леонардо да Вінчі. Усмішка Мони Лізи, яка відзначається невиразним, майже непомітним підняттям кутиків рота, й досі залишається оповитою таємницями, а використання її як референта порівняння наводить на думку, що діапазон можливих трактувань такого виразу обличчя є досить широким. Вибір прецедентного імені в цій номінації є особливо вдалим, оскільки адекватно вербалізувати таку емоційну експресію в інший спосіб навряд чи можливо.

Отже, мовленнєвий вимір номінативного поля "вираз обличчя" являє собою відкрите об'єднання стилістично маркованих засобів на позначення невербального компонента "вираз обличчя", функціонування яких у художньому дискурсі характеризується емотивною спрямованістю.

Розділ 4. "Прагматичний та емотивний аспекти номінацій виразу обличчя в сучасному англомовному дискурсі". Номінаціям виразів обличчя притаманний прагматичний потенціал для самостійної реалізації в дискурсі невербальних комунікативних актів асертива, директива та експресива. Діапазон прагмасемантичних різновидів директивів, комунікативно-інтенціональний зміст яких виражений номінаціями мімічних виявів, представлений питаннями, проханнями, вимогами, спонуканнями, порадами, погрозами, наприклад: Clive drummed his fingers on the side table, but Lucy shot him a threatening look (F. Durbridge, Time of Day). Номінація виразу обличчя в цьому дискурсивному фрагменті реалізує директивний прагматичний зміст автономно, без опори на вербальне висловлення, оскільки погрозливого погляду дівчини було достатньо, щоб чоловік припинив їй заважати. Прагмасемантичними різновидами асертивів, вираження комунікативно-інтенціонального змісту яких можливо через номінації виразів обличчя, є повідомлення, підтвердження, запевнення, згода, відмова, заперечення, пояснення, наприклад: He smiles faintly to show this is a joke, but perhaps not entirely a joke (D. Lodge, Thinks …). Ледь помітна посмішка на обличчі чоловіка стає невербальним поясненням того, як слід розуміти його слова.

Група номінацій виразів обличчя зі значенням експресивів в емпіричному матеріалі є найчисельнішою (68,7%). До підгрупи етикетних експресивів, вираження комунікативно-інтенціонального змісту яких можливе засобами мімічних виявів, належать експресиви привітання, вибачення, співчуття, жалкування, подяки, наприклад: `Poor Hester, it could be worse.' His expression was genuinely sympathetic (Е. Blair, Hester Dark). У цьому уривку номінація лицевої експресії є компонентом експресиву співчуття, що передає емпатійне ставлення мовця, здійснюючи позитивний вплив на емоційний стан адресата. Спільною іллокутивною метою неетикетних експресивів є вираження поточного психологічного стану адресанта, його емоційно-оцінного ставлення до адресата, третьої особи або подій. Підгрупа експресивів оцінки з мімічним компонентом представлена експресивами схвалення, докору, недовіри, образи, осуду. Так, несхвальний вираз на обличчі героя є невербальним індикатором його негативного ставлення до слів співрозмовника: He came up to the window and worked his lips and eyebrows into expression of disapproval (М. Ali, А Brick Lane). Оскільки основу експресивів стану утворюють емоції, виділення прагмасемантичних різновидів цих комунікативних актів відбувається за принципом їхньої спрямованості (позитивна / негативна) і ступенем інтенсивності. У корпусі емпіричного матеріалу вони представлені експресивами нейтральної, позитивної, негативно-астенічної та негативно-агресивної емоційності з відповідними різновидами, наприклад: Her blue eyes were dark, almost black, and they held the look of a wild hunted deer, were wide with fright and shock (B. Bradford, Hold the Dream). У цьому фрагменті номінація виразу очей героїні є невербальним компонентом експресиву страху (Т.О. Биценко), який є різновидом експресивів негативно-астенічної емоційності. вираз обличчя невербальний англомовний

Порушення мімічною поведінкою комунікантів основних постулатів принципів кооперації та ввічливості може стати причиною кардинальних змін в емоційному стані партнерів та їх кооперативній налаштованості і в результаті призвести до розладу інтеракції взагалі (Л.Л. Славова) Виступаючи невід'ємним компонентом дискурсивної гри мовця-обманника (М.-М. Рибалко), свідоме ухиляння від дотримання основних конверсаційних принципів є умовою досягнення ним своїх комунікативних цілей. Aналіз емпіричного матеріалу засвідчує кореляцію між принципом увічливості та виразами обличчя, які супроводжують певний мовленнєвий акт. У багатьох випадках саме лицеві експресії свідчать, чи виявляють комуніканти повагу один до одного.

У термінах лінгвістики емоцій номінації виразу обличчя визначаємо як невербальні емотивні знаки лінгвального втілення невербального знака емоцій "вираз обличчя", які містять кодифіковану інформацію про емоційний стан суб'єкта комунікації, посилюють емоціогенність художнього тексту (О.П. Воробйова), виступаючи одним з показників його емотивної маркованості. Встановлено, що за вербалізаціями виразу обличчя можна робити висновок про рівень вираженості емоційного інтелекту комуніканта (Д. Гоулман), оскільки дія цього невербального компонента виявляється в процесі розпізнавання, осмислення, регуляції та асиміляції емоцій. Це положення яскраво ілюструє дискурсивний фрагмент із роману сучасної англійської письменниці С. Кінсели:

"So where are you getting married?" Alicia's old supercilious expression is returning and I can see her preparing to pounce.

"Actually …" I'm really on the brink of it - when I make the fatal mistake of glancing up. Alicia's looking as patronizing and smug as she ever did towards me. […] "Actually, we're getting married at the Plaza."

Alicia's face snaps in shock, like an elastic band. "The Plaza? Really?"

"Is that where you're getting married?"

"No," says Alicia, her chin rather tight. `They couldn't fit us in at such short notice. When did you book?"

"Oh… a week or two ago," I say, and give a vague shrug.

Yes! Yes! Her expression! (S. Kinsella, Shopaholic Ties the Knot).

У цьому уривку Ребека демонструє високий рівень емоційного інтелекту і вміло використовує свої ментальні здібності для досягнення прагматичної мети, чого не можна сказати про іншу жінку, Алісію, яка, судячи з вербалізацій її невербальної поведінки, зазнає комунікативного фіаско. Впізнавши вже відомий презирливий вираз на обличчі своєї партнерки (Alicia's old supercilious expression) та прогнозуючи за ним її наступні кроки (I can see her preparing to pounce), Ребека постає емоційно компетентною людиною, що здатна як розуміти лицеві експресії, так і передбачати можливі наслідки мімічних рухів. Саме манірність та зверхність у зовнішньому вигляді співрозмовниці (Alicia's looking patronizing and smug) переконують героїню не зізнаватися в зміні весільних планів, а навпаки - взяти реванш за роки принижень. Візуально помітні зміни в міміці героїні (Alicia's face snaps in shock; her chin rather tight) підтверджують перемогу Ребеки в цій конфліктній ситуації.

Широке використання в художньому дискурсі емотивного знака емоцій "вираз обличчя" пояснюється його здатністю викликати в адресата емоційну реакцію і формувати відповідне ставлення до носія кінеми.

Висновки

Невербальний компонент комунікації "вираз обличчя" є невербальним знаком емоцій, форма якого представлена лицевими виявами, лицевими жестами і виявами психофізіологічних реакцій. Значення цього знака є контекстно й культурно зумовленим, а його функціонування визначається комплексною реалізацією в дискурсі емоційного, комунікативного, прагматичного, аксіологічного і когнітивного модусів. Виходячи з онтологічної природи виразу обличчя, а також результатів аналізу емпіричного матеріалу, пріоритетною для невербального знака "вираз обличчя" виступає актуалізація саме емоційного модусу, яка складає 56% усіх реалізацій досліджуваних номінацій у художньому дискурсі.