Лінгвокогнітивні та комунікативно-прагматичні параметри професійного дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

УДК 81'42

Лінгвокогнітивні та комунікативно-прагматичні параметри професійного дискурсу

10.02.15 - загальне мовознавство

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

КОЛЕСНІКОВА Ірина Анатоліївна

КИЇВ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загального мовознавства та класичної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор Нікітіна Фіонілла Олексіївна, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, кафедра англійської філології Інституту іноземної філології

Офіційний опонент - доктор філологічних наук, старший науковий співробітник Єрмоленко Сергій Семенович, Інститут мовознавства НАН України, провідний науковий співробітник

Офіційний опонент - доктор філологічних наук, професор Корольова Алла Валер'янівна, Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова, завідувач кафедри германського та порівняльного мовознавства Інституту іноземної філології

Офіційний опонент - доктор філологічних наук, професор Тараненко Олександр Онисимович, Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри загального та українського мовознавства

Захист дисертації відбудеться «25» червня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м.Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розісланий «21» травня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. Л.П. Гнатюк

Загальна характеристика роботи

Дослідження проблем дискурсу є актуальним напрямком у сучасному мовознавстві ( Н. Арутюнова, Р. Барт, А. Блас, М. Бунге, Т.А. ван Дейк, В. Карасик, Ю. Караулов, Ю. Лотман, М. Макаров, К. Маккьюїн, Ю. Прохоров, І. Райтнер, О.Селіванова, Ю. Степанов, Й. Стернін, Н. Формановська та ін.). Однак і досі залишається актуальною розробка його типології і структури.

У лінгвістиці розглядались і аналізувалися лише окремі відгалуження дискурсів, пов'язаних з науковою і професійною діяльністю людини, зокрема науковий (Р. Барт, С. Жаботинська, О. Ільченко), художній (Р. Барт, М. Бахтін, В.Бурбело, Ю. Лотман, В. Маринчак, Т. Радбіль, А. Скрипник), наукової фантастики (Н.Вільховченко), оцінний (Н. Миронова), публіцистичний (А.Марти-нюк), теленовин (Т.А. ван Дейк), масово-інформаційний (К. Серажим), ідеологічний (В. Лісовий), політичний (Ю.Караулов, В.Кравченко, М. Макаров, О. Пономаренко), міжнародно-правовий (Н. Кравченко), юридичний (Н. Коваль, А. Семенюк), медичний (С. Вострова), педагогічний (А. Блас), військовий (І. Райтнер), математичний (В. Целіщев), комп'ютерний ( О. Галкіна, В. Шевельов) тощо. Проте загальної характеристики професійного дискурсу як системи ще й досі не визначено.

Актуальність теми полягає в тому, що український, російський та англійський професійні дискурси в їх сукупності вперше стали об'єктом лінгвістичного дослідження. Вибір теми зумовлений відсутністю концепції інтегральної моделі професійного дискурсу та необхідністю опису його структури, визначення кваліфікаційних ознак і критеріїв професійності/непрофесійності дискурсу для розв'язання проблем міжнародної професійної комунікації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зміст дисертації відповідає профілю наукових досліджень у межах теми, що опрацьовується в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації " ( Код: 06БФ044-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Мета дисертації - комплексно дослідити тексти українського, російського та англійського професійних дискурсів, зосередивши увагу на розв'язанні таких завдань:

- сформулювати критерії професійності/непрофесійності дискурсу;

- описати структуру професійного дискурсу, визначити принципи його побудови;

- визначити інваріант професійного дискурсу, його кваліфікаційні ознаки;

- з'ясувати особливості мовної особистості у професійному дискурсі;

- дослідити природу одиниці професійної номінації (порівняно з художнім дискурсом);

- схарактеризувати шаблонні і креативні засоби номінації у професійному дискурсі;

- визначити параметри і складові норми у професійному дискурсі, типологізувати порушення літературної і професійної норм;

- дослідити специфіку функціонування окремих лексико-граматичних категорій у професійному дискурсі.

Об'єкт дослідження становлять тексти українського, російського та англійського професійних дискурсів, які належать до різних його зон і секторів, а також інші складові дискурсу.

Предметом вивчення є лінгвокогнітивні та функціонально-прагматичні параметри українського, російського та англійського професійних дискурсів.

Джерелами дослідження слугували спеціальні українські, російські та англійські тексти, отримані методом суцільної вибірки з різних зон і секторів професійного дискурсу, зокрема з монографій, статей, тез, наукових розвідок, підручників, посібників (як динамічної сфери) та з галузевих словників, довідників, енциклопедій (як статичної сфери) за період 60-ті роки ХХ ст. - перше десятиріччя ХХІ ст., а також з усної сфери (записи професійних бесід, дискусій, інтерв'ю, зроблені автором і занотовані із ЗМІ). Загальна кількість джерел фактичного матеріалу становить 261 позицію (з них 51 - словники і довідники з різних сфер професійної комунікації ), а також тексти художніх творів, автори яких є фахівцями з іншої професійної сфери чи були такими (М. Булгаков, А. Чехов, К. Станюкович, Л. Мосендз, Р. Горак, А. Конан Дойль, У. Теккерей, Ч. Діккенс та ін.).

Методи дослідження. Мета дисертації та специфіка досліджуваного предмета зумовили потребу комплексного використання таких методів: описового (при характеристиці зібраного фактичного матеріалу), класифікаційного та методу моделювання (при аналізі професійного дискурсу як системи, вивчення його структури і типології порушень літературної та професійної норм), зіставного (при вивченні засобів професійної номінації), компаративного та методу компонентного аналізу (при встановленні інтегральних і диференційних параметрів українських, російських та англійських професійних назв), а також елементів квантитативного методу (при дослідженні специфіки функціонування окремих лексико-граматичних категорій у професійній сфері), елементів стильової диференціації (при вивченні професійних сленгових лексем), прийомів аналізу словникових дефініцій професійних назв і загальновживаних слів. професійний дискурс норма номінація

Дослідження проведено в плані синхронії, елементи діахронії залучалися при аналізі генезису окремих професійних назв і народних відповідників до номенклатурних назв.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в лінгвістиці вперше зроблений комплексний аналіз професійного дискурсу як мультидисциплінарної динамічної системи; уперше виявлені критерії встановлення його професійності/непрофесійності; уперше визначені його інваріант та кваліфікаційні ознаки; кваліфіковано професійну норму та її складові; встановлено типологію порушень літературної і професійної норм; уперше диференційовано креативні і шаблонні засоби професійної номінації та виділено основні її тенденції; визначено специфіку функціонування окремих лексико-граматичних категорій ( дієслово, дієприкметник, прикметник, прислівник, числівник) у професійному дискурсі;встановлено детермінованість цієї специфіки законами конкретної мови та умовами професійної комунікації; з'ясовано функції мовної особистості та типи адресантів і адресатів у професійному дискурсі.

За робочий у дослідженні вжито термін «професійна назва» як гіперонім до гіпонімів «термін», «професіоналізм», «професійний жаргонізм».

У дисертації постулюється ідея про можливість існування інваріанта професійного дискурсу, на що вказують такі феномени, як багатовимірність, багатокомпонентність, мультидисциплінарність, багаторівневість та ін.

Професійний дискурс навряд чи можна ототожнювати з підмовами, як це стверджують представники функціональної прагматики (К. Еліх, Й. Ребайн ), встановлюючи чіткі межі для конкретного дискурсу, зводячи його до набору певних мовних, ситуативних, інтенційних та інших штампів, що звужує креативні можливості мовця. Інтегральною складовою понять «професійний дискурс» і «підмова» є термін (терміносистема), що фактично становлять основу будь-якої підмови. У професійному дискурсі галузеву термінологію кваліфікують як елітну складову, за відсутність якої він утрачає статус професійності, до того ж, якщо головною ознакою підмови є клішованість, то для професійного дискурсу, навпаки, детермінантами стають неклішованість, креативність, що розкриваються через мовну особистість. Поняття «професійний дискурс» за рангом є вищим від підмови як на інформаційному, так і мовному рівнях. У зв'язку з тим, що в дослідженні робиться спроба з'ясувати, чи існує інваріант професійного дискурсу, вивчаються різні його відгалуження, зокрема економічний, політичний, юридичний, медичний, біологічний, лінгвістичний, музичний, мистецтвознавчий та ін. дискурси.

Антропоцентром професійного дискурсу є мовна особистість. Когнітивний підхід у його дослідженні дозволяє інтерпретувати мовну особистість як його координатора на противагу постструктуралістській парадигмі дискурсу ( М. Фуко, Р. Барт, П. Серіо), у якій декларується децентрованість, імперсональність суб'єкта, панування мови над людиною, її пасивний статус. Креативний аспект професійної номінації створює умови для самореалізації мовної особистості, гармонізації її діяльності. П. Серіо підкреслює, що двобічність мовної особистості є кваліфікацій-ною ознакою дискурсу, оскільки «тексти, утворені в інституційних рамках, … накладають сильні обмеження на акти висловлювання». Але в професійному дискурсі ця особливість детермінована спільним для адресанта й адресата інформаційним простором ( облігаторна умова ) та спільним або відмінним мовним простором ( залежно від робочої мови спілкування). Невербальний простір для учасників професійної комунікації є ідентичним.

У дисертації задекларовано і доведено свободу мовця у виборі одиниць професійної номінації. Мовна особистість виступає як продуцент інформації, номінатор, креатор, термінограф у її презентації за допомогою вербальних і невербальних засобів. Професійний дискурс як система формується в результаті колективної діяльності фахівців, яка, однак, складається з фрагментів діяльності окремих індивідів. З одного боку, віртуальний колективний адресант ( колектив науковців, виробників, ремісників ) створює єдиний чи спільний для всіх учасників комунікації інформаційний простір, а з другого - індивід-фахівець, коригуючи, доповнює його через окрему професійну назву як репрезентант спеціального поняття. Стратегія мовця у професійному дискурсі полягає у досягненні гармонії інформаційної та мовної складових тексту для уникнення деформацій повідомлення.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження пов'язується з розширенням основних положень дискурсивної лінгвістики, когнітивно-комунікативної теорії термінологічної номінації. Комплексний аналіз українського, російського та англійського професійних дискурсів сприяє уточненню їх характеристик, поглиблює теоретичні концепції, пов'язані з мовною стратегією адресанта у цьому дискурсі, функціями мовної особистості у професійній сфері, доповнює типологію відгалужень галузевих дискурсів, їх лінгвокогнітивні та функціонально-прагматичні параметри, що може стати основою для подальшого дослідження професійного дискурсу.

Практичне значення дисертації визначається можливістю застосування її основних положень і висновків у курсах із загального мовознавства, порівняльної типології української, російської та англійської мов, теорії номінації; у спецкурсах із зіставного мовознавства, культури наукової мови, термінознавства, термінографії; у роботі з уніфікації та стандартизації галузевої термінології; у практиці укладання галузевих словників і довідників, а також посібників з мови за професійним спря-муванням.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри загального мовознавства та класичної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та висвітлювались у доповідях на сімнадцяти міжнародних конференціях, зокрема: щорічних конференціях імені професора Сергія Бураго «Мова і культура» Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституту мовознавства імені О. Потебні НАН України (Київ, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008); конференції з проблем функціональної лінгвістики (Ялта, 2000, 2001, 2002, 2003); конференції «Сучасні проблеми термінології та термінографії» (Київ, 2000); конференції «Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність» (Київ, 2005); конференції «Пам'яті доктора філологічних наук, професора С.В. Семчинського» (Київ, 2006); конференції пам'яті професора А.О. Білецького «Актуальні питання сучасної філології» (Київ, 1996); конференції «Семантика мови і тексту» (Івано-Франківськ, 1996); конференції «Провідні лінгвістичні концепції кінця XX століття» (Львів, 1996); чотирьох всеукраїнських наукових конференціях: «Українська термінологія і сучасність» (Київ, 2001, 2005, 2007).

Публікації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження відображено в 37 публікаціях автора: 1 одноосібній монографії та 36 статтях, з яких 27 надруковано у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури (382 найменування), списку джерел ілюстративного матеріалу (261 позиція).

Загальний обсяг дисертації 376 сторінок, з них 324 сторінки основного тексту (у тому числі 2 малюнки).

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, визначено завдання, об'єкт, предмет, наукову новизну роботи, описано методи дослідження, охарактеризовано фактичний матеріал, окреслено теоретичне й практичне значення здобутих результатів, вказано форми їх апробації.

Розділ 1. «Архітектоніка професійного дискурсу». Сучасний етап лінгвістичних досліджень характеризується інтеграційним підходом до аналізу складних явищ, яким є і професійний дискурс. Формуванню поняття «професійний дискурс» передувало декілька етапів, детермінованих різними підходами до його вивчення: описово-кваліфікаційний, формально-функціональний, прагматичний і когнітивний.

Поняття «дискурс» у сучасному трактуванні характеризує дифузність окремих лексико-семантичних варіантів, що реалізуються в різних галузях знань (логіка, новоєвропейська і сучасна філософія тощо). Інтегральною ознакою різних дефініцій поняття «дискурс» є його трактування як тексту з урахуванням умов, пов'язаних з його породженням (Н. Арутюнова, О. Воробйова, Ю. Караулов, Г. Колшанський, В.Кононенко, А. Нойберт, Ю. Прохоров, Д. Руденко, Ю. Сватко, О. Селіванова).

Поняття «професійний дискурс» визначається в роботі як текст, занурений у професійне життя. Його кваліфікаційними ознаками є такі: професійна спрямованість (відповідність текстів вимогам учасників професійної комунікації); антропоцентризм (мовна особистість як антропоцентр професійного тексту); креативність (реалізація творчих можливостей дослідника чи фахівця з певної галузі знань); верифікація (істинність реалізованої у тексті інформації); мультидисциплінарність (інкорпорує професійну діяльність людини в усіх її сферах та можливих варіантах); непропорційність розвитку окремих частин дискурсу (зон, секторів), детермінована несинхронністю розвитку окремих галузей знань чи сфер професійної діяльності; діалогічність (спеціальний текст як фрагмент загальної професійної дискусії); селективність у виборі конкретного адресата; замкненість (обмеженість доступу до інформації, що детерміновано рівнем професійної компетенції адресата); нециклічність (максимальна вичерпність у викладі спеціальної інформації); дидактизм (повчальність, напучення); динамізм детермінований розвитком як окремих галузей знань, так і сфер професійної діяльності; мовна нормативність (адекватне оформлення спеціальної інформації мовними засобами); стилістична розшарованість відповідно до структурної частини професійного дискурсу та форм спілкування (усна, писемна).

Професійний дискурс не є гомогенним однорівневим поєднанням комунікативних подій, ситуацій тощо. Він упорядкований горизонтально (галузеві терміносистеми) і вертикально (зони) як складна система ієрархії спеціальних знань, що відповідають його різним зонам (власне професійна, перехідна, псевдопрофесійна) та секторам, проаналізованим у роботі.

Рис. 1.1 Зони професійного дискурсу

Рис. 1.2 Сектори зон професійного дискурсу

Підкреслюється неабсолютність такого поділу, про що свідчить реальний процес професійної комунікації (перетин, дифузія вербальних/невербальних засобів номінації і т.ін.). Ці процеси мають фрагментарний характер, їх не можна ототожнювати із суцільною ротацією чи рухом мовних одиниць у вертикальному плані («крапельна» дифузія, вплив ідіолекту окремого мовця), проте він є реальним у горизонтальному напрямку (наприклад, міжтермінологічна омонімія тощо).

Власне професійна зона як вищий щабель професійного дискурсу пов'язана з продукуванням нових знань - специфічного продукту цієї зони. Їх характеризують такі ознаки: верифікаційність, творчий характер, прагматичність, універсальність тощо. Вони реалізуються у формі теорій, науково-дослідних програм, відкриттів, адресатом яких виступає фахівець з високим інтелектуальним рівнем. Структурними складовими власне професійної зони є науковий (дослідницький), спеціалізований (професійно-виробничий), технологічний (ремісничий) сектори. Ознаками наукового сектору є такі: творчий характер (знання не редукуються до чуттєвих даних, синтезуючи теоретичні уявлення з їх емпіричними передумовами), істинність знання, професійна цінність. Спеціалізований сектор характеризується обмеженим колом адресантів/адресатів. Він розрахований на фахівців з певної професійної сфери, характеризується регламентацією мовних засобів, зокрема використанням вузькоспеціальної термінології. Технологічний сектор пов'язаний з колом адресантів, які володіють певними професійними навичками. Він характеризується активним уживанням як професіоналізмів, так і професійних жаргонізмів, а також безеквівалентної лексики (є ключовою в текстах, предметом яких є технологія відповідних ремесел).

Перехідна зона охоплює професійно орієнтований навчальний, науково-популярний й професійно-побутовий сектори. У ній відбувається обробка, передача, пропаганда, поширення професійної інформації (знань), що набула статусу постулату. Головні ознаки цієї інформації (знань) - узвичаєність, стандартність, знеособлення автора, спрямованість на узагальненого адресата. Науково-популярний сектор спрямований на поширення, глобалізацію професійних знань у цікавій формі. Слід зазначити, що цей сектор не обмежується так званим узагальненим мовним споживачем.

Професійно орієнтована інформація «упаковується в різні тексти», жанр яких детермінований метою, комунікативною ситуацією, професійною компетенцією та інтересами учасників дискурсу, причому текстові стратегії різняться як на семантичному (зміст), так і на структурному (композиція) рівнях. Тип тексту визначає і стратифікацію термінів, ужитих у ньому. До цієї зони належать і різні жанри наукової фантастики, дискурсивними ознаками яких є науковість, художність, експериментування, неймовірність, іноді - прогностичність. Ознаки перехідної зони реалізуються через навчальні, науково-популярні, мемуарні та фантастичні тексти.

Псевдопрофесійна зона характеризується відсутністю прагматичної мети - передати адресату певний обсяг інформації, рівень і глибина якої регламентовані її споживачем. Вона реалізується через художні, псевдонаукові та інші тексти. Псевдопрофесійний дискурс стає складовою художнього дискурсу, виконуючи вторинну функцію (засіб характеристики героя, ситуації тощо). Таке неспецифічне використання дискурсотворчих елементів не суперечить ідеї унікальності професійного дискурсу як відкритої системи, ключем до розуміння якої є певна сума професійно орієнтованих знань, умінь та навичок. До псевдопрофесійного дискурсу належить і рекламний текст, професійна інформація якого не спрямована на інтелектуальне збагачення адресата, а лише слугує доказом того, що адресант знайомий з даною проблемою. Ознаки псевдопрофесійного дискурсу - це хаотичність у презентації професійної інформації, багатовекторність, мультиаспектність, ілюзорність аргументів, парадоксальність гіпотез і припущень, суб'єктивність поглядів, наукоподібність висновків, утрата прагматичних прогнозів, мовна ненормативність. Градація елементів псевдопрофесійного дискурсу виявляється на таких рівнях: назва, ідея, професійний фон, символ, особистісні враження від контакту з професійною сферою (якщо адресант - колишній професіонал у конкретній спеціальній сфері).

Комунікативна стратегія адресанта у професійному, художньому та публіцистичному дискурсах не є ідентичною. У художньому дискурсі на перший план виходить ідея, її оцінка, вплив на адресата (узагальненого читача), професійний рівень якого до уваги не береться. Тут діє пріоритет мови, оскільки адресанта цікавить не когнітивний, а емотивний аспект. У професійному дискурсі превалює пріоритет істинності спеціальної інформації, глибина її розуміння з боку всіх учасників комунікативного процесу.

Аналіз архітектоніки професійного дискурсу дозволяє виділити такі принципи його конструювання: інформативність, інформаційний коефіцієнт, компетентність учасників комунікації, логічність, верифікаційність, непарадоксальність вихідних та кінцевих постулатів, професійна нормативність, аргументованість, достовірність, діалогічність.

Професійний дискурс реалізується у двох формах (усній та писемній). У технологічному секторі (ремісничому) усна форма передувала появі писемних джерел. У лексичному плані чіткого розмежування між цими формами немає. У літературній мові існує один канал для передачі інформації у писемній формі (текст) і два - для усної форми (текст, невербальні засоби). У професійному дискурсі в обох формах діють два рівноцінні канали передачі інформації.

Факультативні ознаки професійного дискурсу є важливим кодом фахової компетенції і професійної етики, знання яких (професійних «дрібниць») дозволяє ідентифікувати учасників дискурсу як спеціалістів конкретної професійної сфери. Так, у мистецькій (мистецтвознавчій) сфері фіксуються такі особливості: 1)народний відповідник з однієї галузі знань набуває параметрів терміна в інших; 2)історизм переходить до розряду професійного сленгу; 3) активізація в академічному спеціальному тексті оказіональних розмовних та жаргонних варіантів; 4) детермінологізація професійних фразеологічних сполук. Інтегральними ознаками цієї сфери є такі: 1) обов'язкове авторське тлумачення професіоналізмів на відміну від термінів, які такого пояснення не потребують; 2) написання професіоналізмів у лапках як специфічна графічна ознака; терміни не записують у лапках.

Аналізуючи тексти медичної сфери, доходимо висновку щодо відсутності гармонізації між її інформаційними та мовними параметрами (українські, російські, англійські тексти). Факультативні ознаки текстів медичної сфери реалізуються через: 1) вживання лексем у чужомовній орфографії, які не сприймаються адресатами як екзотизми чи варваризми; 2) специфічна манера оформлення цитат (мовний аспект).

Активними тенденціями у професійному дискурсі (у синхронії) можна визнати такі: 1) заміна традиційної міжнародної мови в конкретній професійній сфері іншою мовою (наприклад, латинська > англійська в окремих сучасних відгалуженнях медицини); 2) зміна показника частотності у використанні варваризмів у сучасних спеціальних текстах порівняно з періодом 60-ті роки XX ст. - перше десятиріччя XXI ст.; 3) зниження рангу наукового професійного продукту до рівня науково-популярного тексту (археологія, мистецтвознавство, лінгвістика) як результат експансії позажанрових та чужостильових елементів (наприклад, міні-есе, ліричні відступи, емоційні заклики та застереження); 4) поширення емоційно забарвлених елементів у сучасному спеціальному тексті (наприклад, у медичній сфері: «холодний» стиль у виданнях 50-90-х років XX ст.; початок XXI ст.- активізація авторизованих елементів), про що свідчить аналіз українських, російських та англійських спеціальних текстів.

Невербальні засоби за можливостями покриття інформаційного простору класифікуємо як ідеальні, яким відповідає текст у національному варіанті (хімічні, нотні знаки); специфічні, обмежені конкретною професійною сферою («тюремна піктографія», якій відповідає арготизм); професійно обмежені, що домінують у даній сфері (знаки дорожнього руху) або є єдиним засобом передачі змісту у конкретній сфері (балетна вистава). Жест виступає інформаційним знаком усної форми професійного дискурсу і розрахований на конкретного адресата. Спостерігається спеціалізація жестів певної професійної сфери (наприклад, біржові торги, хореографія), є окремі приклади поліваріантності жестів однієї сфери (наприклад, англійська і французька системи жестів у сурдопедагогіці). Професійно обмежені системи жестів є універсальними для мовців європейського ареалу (наприклад, жести економічної сфери, зафіксовані у фахових словниках). Професійний жест є динамічнішим від жестів, уживаних на побутовому рівні (стандартність, узвичаєність, консерватизм традиційних жестів), що виступають замінниками інтенцій комунікантів. Динамічність професійного жесту виявляється через процеси архаїзації, деархаїзації, перетину невербальних засобів різних професійних сфер, їх спеціалізацію у незвичній сфері комунікації (наприклад, модифікація геометричних фігур за рахунок кольорів у техніці в'язання).

Розділ 2. «Специфіка мовної стратегії адресанта у професійному дискур-сі». Категорії «адресантності» та «адресатності» у когнітивно-дискурсивній парадигмі дослідження кваліфікують як домінантні, як антропоцентри тексту/дискурсу (Н. Арутюнова, Ф. Бацевич, В. Богданов, Г. Богін, Т.А. ван Дейк, Ю. Караулов, О. Кубрякова, Т. Радзієвська, О. Селіванова, З. Тураєва). Слід зазначити, що вектор більшості наукових робіт, присвячених вивченню цих категорій, спрямований на художній дискурс (І. Арнольд, Р. Барт, М. Бахтін, О.Воробйова, І. Колегаєва, Ю. Лотман, З. Тураєва, Т. Шмельова). Однак ці категорії та їх ознаки на матеріалі професійного дискурсу майже не досліджувалися.

Категорія адресантності реалізується у професійному дискурсі через трансформацію інформації у текстах різних жанрів та суб'єктивний підхід автора до вибору одиниць номінації на відміну від художнього дискурсу, в якому ця категорія представлена через передачу в тексті світоглядних позицій, ціннісних орієнтацій, переживань реального автора у вигляді автора-функції (термін М. Бахтіна). Домінантні категорії параметрів адресантності у професійному дискурсі такі: 1) професійна компетентність як здатність мовця продукувати верифіковану спеціальну інформацію; 2) мовна компетентність як вміння адекватно оформити думку за допомогою мовних засобів для уникнення комунікативної невдачі.

Адресатність у професійному дискурсі виходить за межі тексту й розглядається як текстово-дискурсивна категорія, оскільки врахування адресата є облігаторною умовою комунікативного процесу. Дозованість інформації реалізується шляхом її адаптації і компресії. Професійна номінація розглядається як процес формування семантичного (зміст) і формального (назва) зв'язку в межах знакового коду мовної системи. Інформація, закодована адресантом, досягає адресата за умови паритету структурної, жанрової і мовної складових тексту. Ключем, що дозволяє чи не дозволяє ввійти у конкретний спеціальний інформаційний простір, є рівень професійної компетенції комунікантів.

Кваліфікаційними ознаками категорій адресант й адресат у професійному дискурсі є такі: 1) бінарність цих категорій як антропоцентрів професійного тексту/дискурсу. Адресат як приймач спеціального повідомлення детермінує організацію процесу мовлення, регламентує використання експліцитних та імпліцитних метатекстових показників; 2) амбівалентність як двоїстість особи адресанта. Антропоцентричність як одна з найважливіших текстових категорій ускладнюється у професійному дискурсі у зв'язку з розщепленням адресанта (фахівець/номінатор спеціального поняття). Кількість професійних сфер, у яких адресант органічно поєднує ці функції в одній особі, незначна (лінгвістична, літературознавча). Цей феномен детермінований тим, що професійний дискурс лежить на перетині двох сфер діяльності особистості (фахівець і мовець). При цьому мовна сфера діяльності не обмежується банальним термінопородженням; 3) дискреційний характер вибору мовних засобів (довільність, використання іншожанрових та чужостильових елементів); 4) конвенційність у виборі одиниць номінації (довільна угода між фахівцями за принципом зручності); 5) релевантність як здатність розмежовувати мовні одиниці за зонами професійного дискурсу, виходячи із сукупності засобів-ресурсів, якими володіє мовець. Таку диференціацію не можна визначати як кризу академізму чи абсолютну демократизацію стилю професійного спілкування, оскільки ступінь їх виявлення залежить від автора та ситуації спілкування.

Окремі кваліфікаційні ознаки обмежені певними сферами професійного дискурсу (наприклад, селективність як свідомий вибір і виокремлення конкретного адресата, зокрема у власне професійній сфері, що фіксується в анотації наукового видання).

Домінантною ознакою класифікації типів адресатів у професійному дискурсі є фахова компетентність мовця. Характер професійної діяльності мовної особистості детермінований рівнем її фахової компетенції: високий (науковий сектор), середній (виробничий сектор), достатній та нульовий (навчальний сектор). Так, дослідник і виробник-раціоналізатор продукують нову інформацію; виробник-виконавець і технолог актуалізують необхідну інформацію; технолог-практик використовує інформацію у професійній діяльності; учень, студент - акумулюють інформацію як базу для майбутньої професійної діяльності. Рівень фахової підготовки мовця детермінований і вектором його діяльності (теоретична/практична).

Ступінь імперсональності автора у спеціальному тексті, як правило, не є абсолютним: мовець так чи інакше є «присутнім» у ньому. Аналіз текстів дозволяє виділити такі рівні «присутності» мовця у спеціальному тексті (не виключаючи при цьому можливості проміжних чи перехідних варіантів), зокрема: 1) гіперактивний (нестандартність презентації спеціальної інформації; суб'єктивний вибір одиниць номінації; тяжіння до оригінальності; введення у текст чужостильових формальних (структурних) фрагментів, використання креативних засобів номінації); 2) нормативний, або нейтральний (вживання кодифікованих терміноодиниць, дотримання норм літературної мови і відповідних стильових параметрів; незначний ступінь імперсональності адресанта; використання адаптованих до норм мови іншомовних запозичень); 3) редукований, що наближається до нормативного (часткове знеособлення адресанта; відсутність чи незначна кількість емоційно забарвлених одиниць); 4) індиферентний (рецесивність позиції адресанта та оцінки адресата; модельованість, стандартність тексту; механічне перенесення у текст іншомовних професійних назв, зокрема з порушенням літературної норми); 5) нульовий (абсолютна чи наближена до абсолютної імперсональність адресанта, відсутність креативних засобів номінації).

Дослідження категорій адресант і адресат дозволяє виділити такі їх типи, зокрема адресант індивідуальний, колективний, актуальний (актуалізований у даному тексті), неактуальний (імперсональний), невідомий, конкретний, узагальнений, ексклюзивний (зачинатель чи засновник нової науки, галузі знань, школи), VIP-адресант (корифей, класик); адресат індивідуальний, колективний, конкретний (з окремим рівнем мовної і професійної компетенції), дистанційований (віддалений у часі, коли фіксується асинхронність у знайомстві зі спеціальним текстом, наявний хронологічний проміжок між моментом виведення інформації, тобто оформлення тексту, та її отриманням адресатом), віртуальний (прогнозований адресантом; такий, який може виявитися за певних умов).

Мовна стратегія адресанта детермінується метою його професійної діяльності як окремої особистості, яка намагається виявити себе як фахівця через професійну назву чи текст, зайняти певну нішу у розв'язанні конкретної проблеми і виокремити свій шар інформації. Тактика адресанта визначається професійним і мовним статусом адресата. Вектор мовної стратегії адресанта коригується комунікативною ситуацією, яка складається у професійному спілкуванні і параметри якої залежать від структурної складової професійного дискурсу (зона, сектор).

Стиль мовної особистості у професійному дискурсі є максимально узагальненим як сукупність ознак, що роблять його науковим (дослідницький сектор), наближеним до офіційно-ділового (виробничий сектор) тощо. На формування ідіостилю окремого дослідника/фахівця впливає вибір тієї чи іншої одиниці номінації. Професійний стандарт складається не з одиничного, а колективного вживання певних мовних знаків. Так, у спеціальному тексті потенції образної назви значно менші від художнього тексту, тому що професійна сфера значно обмежує можливість утворення подібних одиниць, тобто використання образної назви як мотиваційного слова (обмежуючи у такий спосіб і суб'єктивізм мовця як номінатора).

Вибір одиниці номінації регламентується такими принципами: 1) принцип колективної доцільності (здатність мовних одиниць обслуговувати спілкування в даній професійній сфері); 2) принцип свідомого вибору (мовний знак корелює з уявленням про об'єкт, а не з реальними його характеристиками, оскільки процес пізнання є безкінечним); 3) принцип відносної стабільності («тимчасовість» обраної одиниці номінації, динамізм пізнавального процесу); 4) принцип професійної конвенційності (за умови відсутності адекватної назви); 5) принцип диференціації мовних одиниць у текстах різних типів, зокрема дескриптивному, експланаторному, аргументативному, кваліфікаційному, інструктивному та дисертаційному, який акумулює ознаки декількох типів текстів. Контамінація різностильових елементів є майже неможливою у текстах дослідницького сектору власне професійної зони дискурсу; 6) принцип точності (семантична вичерпність, однозначність).

Індивідуальна мовна стратегія демонструє особистісні риси й уподобання адресанта, сприяє появі професійного неологізму, нової класифікації/під-класифікації спеціальних понять. Процес професійної номінації характеризується рядом суперечностей, зокрема між інтенціями фахівця і його мовними потенціями; між номінаторською діяльністю мовця й актуалізацією домінантної функції мови в різних зонах і секторах професійного дискурсу (наприклад, акумулятивної функції у навчальному секторі, вторинність номінаційної функції).

Поняття «адресант» у професійному дискурсі не вичерпується поняттям «автор тексту», адекватним для художнього дискурсу, оскільки спектр його функцій значно ширший, зокрема: 1) функція номінатора, яка характеризується дифузністю, оскільки до процедури найменування залучаються і такі поняття, що були у свій час номіновані, або за умови виникнення диспропорцій між професійною назвою і змістом, який вона акумулює. Зміна професійної назви реалізується через такі операції: 1) реставрація первинної лексеми (словосполучення); 2) розгортання первинної лексеми у словосполучення; 3) компресія первинної назви-словосполуки із збереженням домінантного компонента; 4) повна заміна назви; 5) вибір єдиної назви для групи найменувань; 6) компресія дублета, кодифікація єдиної назви; 7) уніфікація варіантних назв; 8) коригування назви, яка порушує літературну норму. Функцію узагальненого номінатора виконує індивідуальний автор, декілька незалежних авторів, колективний автор і т. ін.

Функція класифікатора полягає у визначенні місця нової професійної назви у системі понять даної професійної сфери, а також її співвідношення з іншими мовними одиницями, що належать цій системі. Етапи класифікаторської діяльності мовця такі: осмислення обсягу інформації, який інкорпорує дане поняття, інспектування професійної назви як репрезентанта професійного поняття, співвідношення інформаційного обсягу даного поняття з іншими поняттями в ланцюгу гіперонім-гіпонім, спрямованість на отримання знаком відповідної ніші в системі інших знаків мовного коду та формування його усвідомлення представниками професійної спільноти як репрезентанта спеціального поняття.

Функція кодифікатора - це встановлення зв'язків між поняттям і назвою, ступеня їх семантичної «синхронності», відповідності мовної одиниці як формального знака нормам літературної мови. Функція термінографа пов'язана з визначенням «межі» змісту поняття і оформленням його дефініції. Дидактична функція мовця полягає в адаптації складних професійних понять і текстів, їх моделювання, наближення до стандартних синтаксичних конструкцій. Популяризаторська функція мовця пов'язана з поширенням знань, що реалізується через науково-популярні тексти.

Розподіл функцій мовця у різних структурних частинах (зонах, секторах) професійного дискурсу не є однаковим. Так, у власне професійній зоні адресант виступає як продуцент інформації, номінатор (оформлювач спеціальної інформації засобами мови), укладач тексту (як облігаторна ця функція реалізується на рівні дефініції поняття), креатор (поширювач інформації, знань). Адресат у цій сфері стає користувачем інформації, коректором, генератором нової інформації на базі отриманої. У технологічному секторі (ремісничому) функції адресанта й адресата мають бінарний характер, що реалізується за схемою передавач-приймач. За умови досягнення певного професійного рівня (майстер) адресат набуває ознак адресанта і починає виконувати функцію передавача.

У професійному дискурсі мовець фактично координує діяльність двох узагальнених мовних особистостей: фахівця (зміст професійного поняття і довільно обрана форма, тобто знак мови) та лінгвіста (кодифікатор професійних назв як мовних знаків) за умови пріоритету фахівця, оскільки домінантою професійної комунікації є зміст.

Отже, функція мовця - це складна когнітивно-прагматична категорія, детермінована сферою його професійної діяльності, її спрямованістю на конкретний результат. Параметри категорії «функція» у професійному дискурсі такі: поліаспектність, дифузна сутність, дуалізм (вивчення поняття у статиці та динаміці), різновекторність, локальність (зосередження в конкретній структурній частині дискурсу).

Екстралінгвальна зумовленість професійної номінації зумовлена тим, що адресант і адресат у цьому дискурсі не є ізольованими від глобальних соціально-економічних процесів, кардинальних змін у методологічних підходах до наукових досліджень, а також не позбавлені впливу концептуальних зсувів у тій сфері професійної діяльності, до якої вони належать. Сучасний етап розвитку професійного дискурсу характеризують еклектизм мовних засобів; виокремлення різних домінант як на структурному, так і мовному рівнях; експансія запозичених лексем (зокрема англійських) і деархаїзація національних одиниць з найбільш виразними етнічними, ментальними, культурологічними конотаціями; зміна мовного статусу особистості; глобальні зміни на рівні функцій окремих національних мов (наприклад, утрата колишнього діапазону російської мови як міжнаціональної та міжнародної; експансія англійської мови у сучасних українському та російському професійних дискурсах).

Розділ 3. «Креативні і шаблонні засоби у професійній номінації». Сучасний етап вивчення поняття «професійна норма» характеризується когнітивним підходом до професійної назви, визнанням її не лише засобом адекватного вираження спеціального поняття, але й інструментом збереження знань, ментальних ознак, духовних цінностей, що дозволяє розглянути кожну національну професійну мову як унікальне явище в інтегрованому науковому світі. Такий ракурс дає можливість трактувати її як засіб усунення семіотичної деформації наукового / професійного поняттєвого простору. Беручи до уваги різноплановість підходів до вивчення проблеми професійної норми і ту велику кількість назв на позначення цього поняття, можна говорити про його нерозробленість (обираємо за робочий термін «професійна норма»).

Професійна назва як специфічний лінгвальний знак потребує інших підходів до вивчення її кваліфікаційних ознак, оскільки семантика професійної і загальновживаної назв різняться навіть у випадку, здавалось би, тієї ж самої «тематики», тобто спрямованості на ту ж ділянку об'єктивного світу. Але обирають вони в одному об'єкті різні аспекти дослідження, тому відповідно різними будуть їхні змісти і категорії.

Професійна норма так само, як і літературна, є правилом використання мовних одиниць, однак у формуванні цих двох фундаментальних понять є чимало принципових відмінностей. Специфіка професійної норми полягає в тому, що: 1) професійна норма не може бути варіантом літературної норми, тому що в мові не завжди існує її інваріант (на рівні назви); 2) різновекторність динамічності літературної і професійної норм: реорганізаційні процеси у професійному дискурсі здійснюються не на рівні фонеми, морфеми, лексеми, як це спостерігаємо у загальновживаних словах, а виключно на рівні лексеми чи словосполучення; 3) зміна формальної структури професійної одиниці диктується семантичними і логічними змінами в певній професійній сфері (концептуальні зміни, нові відкриття і т. ін.). Професійна норма більшою мірою залежить не від мовного чуття окремого комуніканта, а від впливу законів професійної комунікації; 4) професійна норма є єдиним правилом вживання лінгвального знака незалежно від територіальних і хронологічних параметрів. Варіативність професійної норми спостерігається при зміні форм комунікації (усної, писемної); 5) у професійній назві діалектично пов'язані знак і поняття, тому після універсальних літературних норм пріоритетними для неї можна вважати семантичну (план змісту) та структурну (план форми) норми, що регламентують відповідність внутрішньої форми поняттю, зміст якого зафіксований у дефініції. Семантична норма акумулює обов'язкову відповідність одного знака професійної номінації одному поняттю, тобто вона є дескриптом адекватно презентованого спеціального поняття. Структурну норму визначимо як формальну будову професійної назви, кожний компонент якої безпосередньо підпорядкований елементам змісту.

Основними тенденціями сучасної професійної номінації є такі: 1) розхитування канонів професійної норми, що спричинено інтенсивним розвитком фундаментальних наук і необхідністю новацій у професійній номінації; 2) свідомий відхід від еталонних професійних назв (громіздкі знаки, міжсистемні омоніми, порушення орфографічних канонів, активізація непродуктивних формантів); 3) наближення професійної норми до норм розмовної мови та сфери слабко-нормованих спонтанних мовних утворень; 4) перетин професійних та корпоративних сленгів різних фахових угруповань; 5) вплив мови реклами; 6) модифікація класичних греко-латинських елементів; 7) поява структурно невизначених професійних назв; 8) використання модифікованих абревіатур.

Порушення професійної і літературної норм свідчать про асиметричність професійної назви як мовної одиниці. Дуалізм професійної назви виражений через її тяжіння до відриву від ідеальної формули (1 знак = 1 поняття) як на структурному, так і семантичному рівнях.

Варіативність у професійному дискурсі кваліфікується як фактор динамічності спеціальної назви, як «провісник норми», що дає можливість учасникам комунікації робити свідомий вибір засобів номінації. Проте у професійній мові існує значна кількість формальних варіантів, що пов'язані паритетними, а не конкурентними зв'язками. Формальні варіанти виступають деструктивним чинником у процесі комунікації, оскільки сприяють «розмиванню» суті професійно важливої інформації через створення семантично порожніх номінаційних парадигм (графічні, акцентуаційні, орфографічні варіантні форми).

На пластичність професійних назв указує їх тяжіння до ускладнення чи акумуляції різних змістів в одному знаку, хоча ця асиметрія назви у більшості випадків нівелюється у контексті. Характерна ознака професійної номінації - складна комбінаторика структурної та семантичної складових у вираженні спеціального поняття, причому в кожній з мов цей процес набуває специфічних ознак.

Проблема точності вживання професійних назв є однією з найскладніших у професійному спілкування. Серед типових порушень виділяються такі: І. На рівні змісту: а) відсутність чіткого усвідомлення змісту поняття, номінованого конкретною лексемою; б) нелогічність словесного оточення професійної назви у спеціальному тексті; в) авторський варіант дефініції професійної назви, не поширений серед фахівців; г) невизначеність семантично змістових меж конкретної професійної назви (зокрема у рамках одного тексту). ІІ. На рівні форми: а) структурна неоформленість професійної назви (описові конструкції, фрагменти абзаців, неціліснооформлені одиниці); б) структурна неадекватність професійної назви, зокрема запозиченої, що не адаптується до норм мови-реципієнта.

При порушенні універсальних норм літературної мови стає реальним відхилення від професійного дискурсу; розхитування професійного дискурсу - при використанні іншостильових елементів та авторських неологізмів; перехід до іншого дискурсу - при формальному використанні професійних назв, алогічності їх вживання, невідповідності лексичного оточення у спеціальному тексті.

Текст як продукт професійного дискурсу може бути зруйнований на рівні змісту, жанру та стилю, тобто його мовного оформлення. Відхилення від професійного дискурсу виникають внаслідок порушень професійної норми, що призводить до викривлення спеціальної інформації: 1) помилкове використання професійної назви, що деформує зміст тексту й спричиняє появу фахового коментаря опонента; 2) невиправдане розширення професійного поняття шляхом уведення до спеціальної одиниці прикметника із сильним аксіологічним компонентом у семантиці; 3) використання «зайвих слів» у складі речення; 4) порушення порядку слів у реченні, яке призводить до алогічності; 5) порушення суб'єктивно-об'єктивних зв'язків у реченні; 6) сплутування семантики детермінантів (зокрема причини і часу); 7) некоректне використання загальновживаних лексем; 8) контамінація професійних штампів з канцеляритом.

Поняття професійна назва потребує подальшого вивчення. Його складовими можуть стати такі параметри: 1) гармонізація форми та змісту професійної назви; 2) неможливість ревізії змісту без зміни лінгвального знака, що номінує поняття; 3) небажаність семантичної невизначеності чи полівекторності професійної назви; 4) невідповідність професійної назви як лінгвального знака універсальним нормам літературної мови.