Лексико-синтаксичний потенціал прикметника у слов’янських мовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія наук України

Інститут мовознавства імені О.О. Потебні

УДК 811. 16'367.623'7'373

Спеціальність 10.02.03 - слов'янські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук ЛЕКСИКО-СИНТАКСИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРИКМЕТНИКА У СЛОВ'ЯНСЬКИХ МОВАХ

Кононенко Ірина Віталіївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор Мойсієнко Анатолій Кирилович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри сучасної української мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Гуйванюк Ніна Василівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри сучасної української мови

доктор філологічних наук, професор Снитко Олена Степанівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заступник директора, завідувач кафедри російської мови

доктор філологічних наук, професор Стоянов Іван Андрійович, Київський славістичний університет, професор кафедри слов'янської філології

Захист відбудеться 19 січня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 Інституту мовознавства імені О.О.Потебні (01001, м.Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства імені О.О.Потебні НАН України (01001, м.Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 18 грудня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук Т.Я.Марченко

У центрі сучасних лінгвістичних досліджень знаходяться проблеми, які потребують комплексного підходу до виявлення системних зв'язків та особливостей уживання мовних одиниць. Зіставно-типологічний метод надає можливість у багатоаспектному вимірі встановити еквівалентні співвідношення між спорідненими та неспорідненими мовами, розглянути спільні й відмінні тенденції їх функціонування. Перспективними в цьому плані видаються дослідження лексичних і граматичних паралелей слов'янських мов. Ці мови, з одного боку, об'єднуються завдяки спільному походженню та тісним взаємним контактам, з другого боку, вони характеризуються особливими шляхами розвитку, що привели до відмінностей на всіх мовних рівнях.

Ознаки генетичної спорідненості слов'янських мов, витоки їх лексико-граматичних явищ ґрунтовно описані у працях, виконаних у галузі порівняльно-історичного мовознавства (В.Т.Коломієць, І.Леков, Т.Б.Лукінова, А.Мейе, О.С.Мельничук, Г.П.Півторак, В.Г.Скляренко, І.А.Стоянов, О.Б.Ткаченко, О.М.Трубачов, М.І.Толстой, В.М.Топоров, О.В.Царук, Т.О.Черниш та ін.). Значним є доробок мовознавців із проблем зіставлення сучасних слов'янських мов (Й.Ф.Андерш, В.М.Бріцин, Г.Далєвська-Ґрень, С.Я.Єрмоленко, В.І.Кононенко, В.Косеска-Тошева, В.В.Лучик, Т.М.Молошна, Р.Мразек, Н.Г.Озерова, О.С.Снитко, А.Є.Супрун та ін.).

Зіставлення семантики та функціонування окремих класів слів у слов'янських мовах на їх сучасному зрізі належить до найменш поширених типів досліджень. Запропонована праця присвячена виявленню універсальних і специфічних у цих мовах лексико-синтаксичних властивостей однієї з основних частин мови - прикметника.

Номінуючи ознаку, прикметник (ад'єктив) відіграє важливу роль у системі мови та процесі комунікації. Лексичні значення прикметників характеризуються смисловою насиченістю. Розгалужена семантична структура прикметника дає змогу ад'єктиву виконувати діаметрально протилежні функції у висловлюванні: від найбільш граматично залежного - атрибута до носія базового змісту повідомлення - предиката.

Існуючі монографічні дослідження прикметників здебільшого присвячені аналізу їх лексичних, словотвірних, морфологічних особливостей в одній із слов'янських мов (Л.Беббі, Д.Буттлер, А.П.Грищенко, О.М.Шрамм). Праці у галузі синтаксису ад'єктивів ґрунтуються передусім на засадах формально-граматичного методу (М.Шупричинська, К.Вєнгжинек). Низка монографічних праць висвітлює історію становлення прикметника у тій чи іншій слов'янській мові (М.Г.Булахов, А.П.Грищенко, Т.Г.Линник). Комплексний аналіз слов'янських прикметників у зіставно-типологічному аспекті на сучасному синхронному рівні функціонування мов до цього часу не був предметом лінгвістичних досліджень.

У запропонованій праці розглядаються лексичні властивості слов'янських прикметників; їхня семантична структура та граматичні категорії; функціонування ад'єктивів як залежних або опорних компонентів словосполучень; виконання прикметником атрибутивної чи предикативної функції; ускладнення речення за рахунок невідокремлених прикметникових компонентів. Аспектами дослідження є також вивчення валентнісного потенціалу прикметників; облігаторності / факультативності прикметникових компонентів у складі речення; семантико-синтаксичних контактів компонентів речення; порядку слів. Враховується специфіка мовної картини світу носіїв тієї чи іншої слов'янської мови, що може впливати на вживання прикметників.

Аналіз лексичних значень та семантико-синтаксичних функцій прикметника на матеріалі сучасних слов'янських мов відкриває можливості встановити універсальні властивості ознакових слів, визначити спільні для цих мов особливості вживання прикметників, показати відмінності використання ад'єктивів в окремих мовах.

Дослідження закономірностей лексико-граматичної структури прикметників здійснюється передусім на матеріалі української, російської та польської мов, які об'єднують значну кількість носіїв слов'янських мов. Ці мови тісно пов'язані між собою. Водночас семантика і граматика українських, російських і польських прикметників розглядається із залученням матеріалу інших слов'янських мов, що відкриває перспективи простежити під зіставно-типологічним кутом базові тенденції функціонування ад'єктивів.

Актуальність дослідження зумовлена потребою вивчення лексико-граматичної семантики та структури прикметників з урахуванням їхніх типологічних ознак і відмінностей у різних слов'янських мовах. Звернення до прикметника як об'єкта аналізу пов'язане зі значним функціональним, комунікативним, стилістичним навантаженням слів цієї категорії, їх активними взаємозв'язками з іншими словами у межах висловлювання, що дає підстави вважати прикметник однією з основних частин мови. Дослідження лексико-семантичного та семантико-синтаксичного потенціалу прикметників здійснюється на матеріалі слов'янських мов, завдяки чому стає можливим визначення як універсальних рис цих слів, так і специфічних особливостей функціонування прикметників у різних мовах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з науковою темою «Актуальні проблеми розвитку української філології» (№ 02БФ044-01) кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою дисертаційної роботи є здійснення зіставно-типологічного аналізу лексико-семантичного та семантико-синтаксичного потенціалу прикметників у слов'янських мовах; виявлення спільних і відмінних рис їхнього використання на сучасному синхронному зрізі.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

- уточнити частиномовний статус прикметників у граматичній системі слов'янських мов;

- виявити особливості лексико-семантичної структури слов'янських прикметників; лексичний семантичний прикметник слов'янський

- окреслити специфічні ознаки граматичних категорій ад'єктивів у слов'янських мовах;

- з'ясувати властивості якісних та відносних прикметників;

- здійснити аналіз функціонування слов'янських ад'єктивів як залежних або опорних елементів словосполучень зі встановленням специфіки в різних мовах;

- дослідити особливості виконання прикметником атрибутивної та предикативної функцій у слов'янських мовах;

- проаналізувати вживання прикметників як неоднорідних, однорідних, предикативних означень;

- встановити семантико-синтаксичні відношення прикметникових компонентів у простому та ускладненому реченні;

- простежити тенденції позиційного розташування ад'єктивних компонентів у різних слов'янських мовах.

Предметом дослідження є лексичні та синтаксичні властивості прикметників у слов'янських мовах.

Об'єкт дослідження становлять прикметники як словесні одиниці та як елементи синтаксичних конструкцій у слов'янських мовах.

Джерельною базою дисертації слугували художні твори більше як 400 класиків слов'янської літератури та сучасних письменників, фольклорні, публіцистичні джерела, приклади з Інтернету, сконструйовані типізовані висловлювання, матеріали тлумачних та перекладних словників.

Методи дослідження. У дисертації використовувався комплексний підхід до аналізованих явищ. Для виявлення особливостей прикметників як класу слів застосовано передусім описовий типологічний аналіз. Зіставно-типологічний метод надав можливість виявити спільні та відмінні риси лексико-синтаксичної системи й функціонування прикметників у різних слов'янських мовах. За допомогою методу семного аналізу з'ясовано лексико-семантичні властивості прикметників, установлено семантичне підґрунтя контактів прикметникових компонентів з іншими компонентами у межах словосполучення і речення. На основі результатів асоціативного експерименту простежено тенденції сполучуваності прикметників. Застосування трансформаційного методу сприяло виявленню семантики як окремих прикметників, так і синтаксичних конструкцій.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено системний аналіз лексико-граматичних властивостей прикметників у сучасних слов'янських мовах з урахуванням спільних і відмінних ознак у типологічному вимірі; запропонована уточнена кваліфікація ад'єктива як одного з основних морфологічних класів слів; подана лексико-семантична характеристика слов'янських прикметників; описані формально-граматичні структури, до складу яких входять прикметники; введене в обіг розмежування понять атрибутивності, предикації та предикативності стосовно функціональних властивостей ад'єктивів; розкриті принципи утворення словосполучень і речень за участю ад'єктивів; по-новому, із семантико-синтаксичних позицій, описані явища ускладнення речень.

Теоретичне значення праці полягає у вивченні статусу прикметника як одного з основних класів слів у системі частин мови; у визначенні лексико-семантичної специфіки ад'єктивів як одиниць, що вимагають поглибленого семного аналізу; у виявленні функціонально-синтаксичного розмаїття конструктивного потенціалу прикметників; у встановленні різноаспектних відмінностей уживання прикметників у різних слов'янських мовах. Здійснене в дисертації дослідження семантики та функцій ад'єктивів має на меті створення цілісної картини їхнього слововживання з одночасним переглядом усталених для даної проблематики положень і висновків.

Практичне значення. Положення дисертації можуть бути застосовані у наукових студіях із проблем лексичної та граматичної семантики, словотвору, порядку слів. Результати дисертаційної роботи знайдуть використання в лінгводидактиці, зокрема, у викладанні слов'янських мов, загального та порівняльного мовознавства, курсів контрастивної лексикології та граматики, спецкурсів із лексичної семантики, семантичного синтаксису, психолінгвістики. Дисертаційні положення можуть бути придатні для написання навчальних посібників зі згаданих дисциплін. Опрацьований фактичний матеріал доцільно використати у лексикографічній практиці при укладанні словників різних типів.

Апробація роботи. Результати дисертаційного дослідження обговорено на розширеному засіданні кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні теоретичні положення дисертації представлено на Міжнародних конгресах україністів (Одеса, 1999; Чернівці, 2003; Донецьк, 2005; Київ, 2008), міжнародних конференціях „Мова і культура” (Київ, 2004), „Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 1990, 1996), „Czіowiek. Њwiadomoњж. Komunikacja. Internet” (Варшава, 2004, 2008), „Spotkania polsko-ukraiсskie” (Варшава, 2001, 2005).

Публікації. Основний зміст дисертації викладено у монографії „Прикметник у слов'янських мовах” (2009 р.), розділах у 3-х колективних монографіях, у 36 статтях, 27 з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, а також у підручнику “Контрастивна граматика української та польської мов” для вищих навчальних закладів України (у співавторстві) та двох словниках (у співавторстві).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури й лексикографічних праць (610 позицій) та списку джерел (411 позицій). Обсяг основного тексту дисертації - 406 сторінок. Повний обсяг роботи - 498 сторінок.

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання та методи дослідження, визначено джерельну базу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, вказано на зв'язок теми дисертації з науковою проблематикою установи, в якій її виконано, подано форми апробації, зазначено кількість публікацій.

У першому розділі „Лексико-граматичні особливості прикметників” окреслено теоретичні засади дослідження, уточнено статус прикметника у лексичних і морфологічних системах слов'янських мов, з'ясовано специфіку якісних та відносних ад'єктивів. Зазначено, що клас прикметників у слов'янських мовах чітко відмежований від іменників, прислівників та дієслів, що вирізняє ці мови в колі інших індоєвропейських.

У мовознавчій літературі існує два підходи до розгляду ад'єктивів: деякі вчені (І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська) вважають їх граматично несамостійною частиною мови, що знаходиться на периферії морфологічних класів слів, інші науковці (І.К.Кучеренко, Г.А.Уфімцева, Є.Курилович) розглядають прикметник як одну з основних частин мови. Суперечливі погляди лінгвістів на ад'єктив викликані його багатоплановою лексико-синтаксичною природою.

Прикметники позначають переважно стійкі, статичні, на відміну від дієслів, ознаки об'єктів. Водночас ряд ад'єктивів може передавати тимчасову, а отже, і нестатичну ознаку. В одному прикметнику можуть одночасно міститися компоненти змісту, зумовлені постійністю, регулярністю або тимчасовістю та іншими характеристиками ознаки. Тип ознаки повною мірою розкривається лише при включенні ад'єктива в семантичну структуру речення, напр.: укр. Він працює нічним таксистом (постійна ознака); Сьогодні він працює нічним таксистом (тимчасова ознака); пол. Њpi№ca krуlewna leїy w іуїku (постійна ознака); Њpi№ca krуlewna obudziіa siк (ознака припинила існувати).

Ознаковий характер прикметників, сигніфікативний тип їх семантики, функціональна багатоплановість пов'язані з лексичним потенціалом ад'єктивів. Мовленнєва семантична структура прикметника суттєво відрізняється від його мовної структури. В контекстуальних умовах відбувається актуалізація певних семем і сем, семи можуть міняти свій статус і переходити в інший розряд. Наприклад, у прикметника укр. кавовий семема „брунатний колір” є вторинною, але саме вона реалізується у словосполученні кавова спідниця, відповідно сема `колір' із периферії семної структури переміщується у центр. Сполучуваність прикметників із компонентами синтаксичних конструкцій ґрунтується на спільних для них семах.

Для слов'янських мов семантично зближеними прикметниками стають у першу чергу одиниці праслов'янського фонду, пор., напр.: укр. новий // рос. новый // білорус. новы // пол. nowy // чес. novэ // словац. novэ // в.-лужиц. nowy // н.-лужиц. nowy // серб. нов // хорв. nov // словен. novi // болг. нов // макед. нов. Більші можливості міжмовної еквівалентності мають моносемічні прикметники порівняно з полісемічними, напр.: укр. лінгвістичний, шановний // рос. лингвистический, уважаемый // пол. lingwistyczny, szanowny. Проте повна семантична відповідність лінгвістичних одиниць, навіть у двох окремо взятих слов'янських мовах, виявляється нечасто.

Лексичне значення слова, в тому числі прикметника, відбиває загальнолюдську, національну, соціумну, індивідуальну картину світу, отож передає специфіку мовного типу. Наприклад, у різних груп слов'ян існують власні традиції позначення кількості поверхів будинку, що знаходить своє вираження у відповідних ад'єктивах, пор.: укр. одноповерховий, двоповерховий // рос. одноэтажный, двухэтажный // болг. едноетбжен, двуетбжен // пол. parterowy, piкtrowy // словац. prнzemnэ, jednoposchodovэ. Похідні прикметники, спираючись на символіку твірного іменника, зберігають значення, орієнтоване на національну традицію, пор.: укр. калинова мова; рос. банный день; пол. piwne oczy.

Парадигматичні зв'язки прикметників також нерідко виявляють національно-специфічні риси. Ад'єктиву в одній слов'янській мові може відповідати група синонімів або паронімів в іншій мові, напр.: укр. турецький, тюркський // рос. турецкий, тюркский // пол. turecki. Пароніми однієї мови можуть бути співвіднесені з омонімами в іншій мові, напр.: рос. замочный, замковый // пол. zamkowy 1,2. У процесі зіставлення слов'янських мов виділяються великі групи міжмовних омонімів або паронімів, серед яких чимало прикметників; найбільшу групу серед ад'єктивних міжмовних паронімів становлять якісні прикметники української та польської мов, напр.: делікатний - delikatny, чубатий - czubaty та ін.

Узгоджені з іменниками прикметники різних слов'янських мов виявляють коливання морфологічних форм, напр.: укр. радісні дівчатка; рос. голубое море; пол. szklany talerz; чес. silnб polйvka; словац. akordnб mzda; серб. воjна обавеза; хорв. voжna salata; словен. velika gфra; болг. тйжко врйме; макед. драмски текст. У більшості мов виділяється двочленна категорія числа, у словенській та лужицьких мовах існує тричленна структура: однина, множина та двоїна. У більшості слов'янських мов, крім болгарської та македонської, прикметники мають категорію відмінка, що виявляє себе в узгоджених із базовим субстантивом формах. Носіями граматичної семантики, що виражається в інших слов'янських мовах флексіями відмінків, у болгарській та македонській мовах є синтаксичні засоби. Відмінювання прикметників у деяких слов'янських мовах залежить від вияву базовим іменником категорії істот / неістот. Типовою для польської, словацької та верхньолужицької мов є категорія персональності, що знаходить вираження у називному та знахідному відмінках множини цих мов та у знахідному відмінку двоїни верхньолужицької мови. Характерною прикметою польської мови є послідовне розрізнення особово-чоловічих і неособово-чоловічих форм у множині у сполученнях іменника з прикметником, напр.: starsi koledzy - starsze koleїanki. Прикметникові словоформи у болгарській, македонській і, певною мірою, у словенській мовах відзначаються категорією означеності / неозначеності, пор.: болг. кужената чбнта, рудно сйло; макед. белиот снег, убава девоjка. Суттєвими розходженнями у різних слов'янських мовах характеризується вживання коротких форм. Українська мова репрезентує паралельні стягнені й нестягнені морфологічні форми прикметників, причому переважає уживання стягнених форм.

Якісна семантика прикметників є універсальною, через що такі ад'єктиви є в різних мовах, у тому числі в усіх слов'янських, напр.: укр. старий; рос. веселый; білорус. широкі; пол. szary; чес. hlubokэ; словац. peknэ; в.-лужиц. chory; н.-лужиц. niski; серб. тужан; хорв. ljut; словен. bogаt; болг. добъ?р; макед. зелен. У семну структуру якісних прикметників входять семи `оцінка' та `інтенсивність'. Сема `оцінка' у більшості якісних ад'єктивів є диференційною. Наявність у семній структурі семи `інтенсивність' сприяє можливості якісних ад'єктивів мати ступені порівняння та здатності приєднувати до себе прислівникові поширювачі.

Серед якісних прикметників виділяються загальнооцінні та дескриптивно-оцінні. Основну масу складають дескриптивно-оцінні ад'єктиви, ядро семної структури яких містить у собі, крім оцінки, низку інших сем. У контекстуальних умовах загальнооцінні прикметники можуть змінювати знак оцінки або переходити до складу дескриптивно-оцінних, пор.: укр. Проминуло доброї півгодини (М.Коцюбинський); пол. Јadnych rzeczy dowiadujк siк na wstкpie! (B.Prus). Крім того, серед оцінних прикметників виділяються ад'єктиви з кваліфікативно-оцінним (укр. добрий; рос. чудесный; пол. okropny), квантитативно-оцінним (укр. великий; рос. мизерный; пол. maіy) та інтенсифікаційним (укр. грубезний; рос. малюсенький; пол. zaїarty) підтипами значення.

Частина прикметників у слов'янських мовах поєднує у своїй семантиці риси якісних і відносних. В умовах контексту в таких ад'єктивів актуалізуються семи, що відповідають комунікативній меті; водночас інші семи також накладають свій відбиток на загальну семантику слова і синтаксичної конструкції, напр.: укр. Це бабусина блузка (центральна сема - `присвійність', периферійна - `оцінка'); Це якась бабусина блузка (центральна сема - `оцінка', периферійна - `присвійність').

Оцінна семантика ад'єктива реалізується передусім у субстантивному словосполученні. Водночас у синтаксичних умовах оцінний прикметник впливає на формування семантичної структури як сполучення, так і речення загалом. У деяких словосполученнях знак оцінки прикметника є протилежним знакові субстантива. В таких випадках прикметникова оцінка виявляється „сильнішою” і значною мірою нейтралізує оцінку іменника, напр.: укр. дрібні неприємності, гірка посмішка // рос. мелкие неприятности, горькая улыбка // пол. maіe kіopoty, gorzki uњmiech. На вияв ад'єктивом знака оцінки може впливати контекст. Вибір знака у таких випадках визначається мовленнєвою актуалізацією оцінної семантики, пор.: укр. веселий зелений килимок, ядучий зелений килимок; рос. твердый светлый взгляд, злой твердый взгляд.

Основними компонентами оцінної структури виступають взаємно пов'язані суб'єкт та об'єкт. Суб'єктом прикметникової оцінки може бути мовець, об'єкт, адресат тощо. При цьому в межах оцінної структури можуть поєднуватися суб'єкти різних видів, напр.: укр. Тоді взяла я знову те перо, як і належить доброму стилісту... (Л.Костенко) (суб'єкт1 - соціум, суб'єкт2 - автор). У досліджуваному матеріалі у функції об'єкта оцінки виступає передусім опорний іменник. У деяких сполученнях може міститися вказівка на імпліцитних референтів за принципом аналогії або суміжності, пор.: пол. ...Spojrzaі po izbie okiem smкtnym... (М.Konopnicka) (об'єкт1 - oko, об'єкт2 - on). Даючи кваліфікацію об'єкту, суб'єкт певною мірою характеризує сам себе. До обов'язкових компонентів оцінної структури належить підстава (мотив) оцінки, яка тісно пов'язана з поняттям суб'єктивності / об'єктивності оцінювання.

Семантика якісних прикметників у різних мовах дає матеріал для контрастивного аналізу. В українській, російській та польській мовах можна виділити ряди т.зв. умовно еквівалентних оцінних прикметників, що подібні за звучанням, мають спільне походження, проте частково різняться за складом компонентів семантичної структури слова, розходяться за своєю сполучуваністю і визначаються певними особливостями в передачі оцінної ознаки. Наприклад, в українській і російській мовах значення прикметників ординарний // ординарный (тобто „звичайний, рядовий”) наближене до точки відліку на оцінній шкалі, пор., напр.: укр. ординарна думка; рос. ординарное занятие. В польській мові слово ordynarny передає різко негативну характеристику, пор.: ordynarne kіamstwo.

Уживання оцінних прикметників може бути пов'язане з картиною світу мовця або національного соціуму. Так, наприклад, ад'єктивом гарний в українській мові можуть позначатися номінації й жінки, і чоловіка. У російській мові різні номінації за статевою ознакою однаковою мірою сполучаються з прикметником красивый. У польській мові вибір прикметника зі значенням оцінювання зовнішності є гендерно диференційованим: іadna (piкkna) kobieta, przystojny рап.

Широке розповсюдження відносних прикметників становить специфічну рису слов'янських мов на відміну від, скажімо, романських чи германських, пор., напр.: укр. цегляний; рос. шелковый; білорус. сасновы; пол. gobelinowy; чес. metalurgickн; словац. novinovэ; в.-лужиц. snehowy; н.-лужиц. sіomjany; серб. електронски; хорв. kuhinjski; словен. kйmiиni; болг. сребъ?рен; макед. студенски.

Відносні ад'єктиви передають стягнену пропозицію. Трансформом сполучення „субстантив + відносний прикметник” може бути не тільки моно-, але і поліпропозитивна конструкція. Показником ступеня пропозитивності (глибини пропозиції) виступає спосіб розгортання іменниково-прикметникового комплексу, пор.: укр. бабусине село - село, в якому живе бабуся; рос. бульонная чашка - Чашка предназначена для бульона; пол. poїyczka premiowa - poїyczka paсstwowa poі№czona z losowanymi premiami zamiast procentуw. При цьому можлива неоднозначність змісту первинної конструкції, що спричиняє труднощі в доборі еквівалента; наприклад, конструкція укр. дитячий фольклор може тлумачитися як: автори фольклору - діти (діти - суб'єкт), фольклор про дітей (діти - об'єкт), фольклор для дітей (діти - адресат), припускається одночасне паралельне функціонування різних значень.

До складу відносних входять прикметники, які у традиційних граматиках виділені в окремий лексико-граматичний розряд присвійних (посесивних), пор., напр.: укр. батьків; рос. мамин; білорус. дзедаў; пол. psi; чес. bratrщv; словац. sokolн; в.-лужиц. zajeиi; н.-лужиц. synowy; серб. теткин; хорв. teleжi; словен. striиev; болг. пти?чи; макед. бабин. Значення т.зв. присвійних прикметників у слов'янських мовах часто є ширшим, ніж семантика належності, пор., напр.: укр. соловейків спів (спів соловейка); рос. гоголевские места (места, где жил Н.Гоголь); пол. balet dzieciкcy (balet dla dzieci). Варіативності семантики таких ад'єктивів сприяє включення до їхньої семної структури сем `відношення', `суб'єкт', `об'єкт', `адресат'. Аналіз засвідчив, що присвійні прикметники, утворені від назв тварин, широко вживаються в усіх слов'янських мовах; використання ад'єктивів - дериватів назв осіб у російській і польській мовах обмежене.

У роботі пропонується логіко-семантична класифікація відносних прикметників, згідно з якою вони поділяються на суб'єктні (укр. сімейна сварка), об'єктні (рос. вельветовые брюки), предикатні (пол. іamliwe koњci), обставинно-детермінантні (укр. вчорашня газета), релятивні (пол. ogoniasta maіpa). Водночас поділ відносних ад'єктивів на семантичні групи значною мірою є умовним, оскільки ці прикметники мають розвинену семну структуру, в центрі якої може знаходитися кілька сем, що актуалізуються залежно від контексту. Наприклад, у межах групи з обставинним значенням може поєднуватися семантика місця і часу (укр. Кримська війна), великої кількості та причини (рос. огненная угроза), умови, часу і мети (пол. swi№teczne ubrania).

Показовим для з'ясування особливостей лексичної та словотвірної семантики відносних прикметників є зіставний аналіз, унаслідок якого виділяються різного типу співвідношення між ад'єктивами. Внутрішня форма відносних прикметників нерідко відображає асоціативне світобачення, характерне для того чи іншого народу або для конкретного носія мови, пор.: укр. морська хвороба // рос. морская болезнь // пол. choroba lokomocyjna.

У другому розділі „Прикметник у семантико-синтаксичній організації словосполучення” розглядаються слов'янські словосполучення із залежним і стрижневим ад'єктивом. Будь-який іменник як позначення предмета потенційно може сполучатися з прикметником - носієм ознаки. Між субстантивом і залежним ад'єктивом існують бінарні відношення, що детерміновані передусім відношеннями речей та їхніх властивостей в об'єктивній дійсності і водночас - уявленнями мовця про ці відношення. З іншого боку, прикметник активно приєднує до себе залежні компоненти.

Визначення спільної (інтегральної) семи як показника об'єднання компонентів словосполучення за участю прикметника розглядається на тлі встановлення семантико-синтаксичної сполучуваності слів. Спільна сема може належати до різних груп у класифікації цих одиниць, пор.: укр. слабкий вітерець (спільна сема - `екстенсивність'); рос. льняное полотенце (спільна сема - `матеріальність'). Інтегральними для сполучуваних слів є кілька сем, але спільна диференційна сема здебільшого одна, пор.: укр. нервова жінка (спільна диференційна сема іменника і прикметника - `особа', спільні архісеми - `істота', `предметність', `однина', `жіночий рід' та ін.).

Субстантивні сполучення із прикметником (іменні групи, іменний комплекс) типу NАdj у слов'янських мовах є найпродуктивнішими серед усіх типів словосполучень, пор., напр.: укр. весела дитина; рос. платиновое кольцо; бiлорус. зелянкавы колер; пол. cienki lуd; чес. sokolн let; словац. lieиivй byliny; в.-лужиц. wulkotne meble; н.-лужиц. nowe kolaso; серб. брезове метле; хорв. sportsko odijelo; словен. liriиni roman; болг. безразли?чно отноше?ние; макед. авионска компаниjа.

Словосполучення іменника з прикметником становить мовленнєвий комплекс, що ґрунтується як на тісних формально-граматичних зв'язках, так і на лексичних співвідношеннях компонентів іменної групи. Скажімо, в усіх слов'янських мовах виділяються словосполучення із смисловим узгодженням, яке виявляє себе у сполучуваності прикметникових словоформ з іменниками подвійного роду, пор.: укр. молодий листоноша - молода листоноша; рос. отвратительный ябеда - отвратительная ябеда; пол. maіy sierota - maіa sierota.

Субстантив є засобом диференціації семантики прикметника. Ад'єктив виконує щодо іменника прогностичну, конкретизуючу та обмежувальну функції. Специфіка реальної ознаки впливає на вибір іменника при наявності субстантивних синонімів, напр.: укр. багатоповерховий - будинок, дім; глинобитна - хата, хижа. Значення прикметника здатне не лише обмежити поняття, виражене іменником, але й часом заперечити ототожнення іменника з відповідним референтом. Наприклад, у російських словосполученнях фальшивое золото, цыганское золото, самоварное золото йдеться не про дорогоцінний метал та його ознаку, а про підробку, імітацію цього металу.

Тип семантико-синтаксичних відношень між базовим субстантивом і залежним ад'єктивом значною мірою мотивується значенням прикметника. Характер семантичних контактів компонентів іменного словосполучення пов'язаний із належністю ад'єктива до групи якісних або відносних і, відповідно, із семантикою оцінки або глибиною переданої пропозиції. Основними типами семантико-синтаксичних відношень, що складаються між субстантивом та означальним прикметником, є уточнення або характеризація. Водночас в іменних групах можуть розвиватися відношення семантичного зближення, протиставлення, взаємозумовленості, пор., напр.: укр. милий дурень (Хоча і милий, але дурень; Хоча дурень, але милий - допустові відношення між компонентами словосполучення); рос. пьяные слезы (ознака пьяные є причиною наслідку слезы); пол. wesoіy smutek (протиставні відношення компонентів).

Ряд потенційних пропозицій, що складають семантику іменниково-прикметникового сполучення, може вступати між собою в певні відношення, значення яких, у свою чергу, також передає додаткову пропозицію, пор.: укр. снігова калюжа (Йшов сніг; Сніг розтанув; Унаслідок танення снігу утворилася калюжа - відношення часової послідовності подій і наслідку).

За моделями субстантивних словосполучень та за семантико-синтаксичними відношеннями, які передаються цими моделями, слов'янські мови зближені між собою. Водночас при зіставленні кількох або двох окремо взятих слов'янських мов виявляють себе специфічні семантико-граматичні властивості. Діапазон валентності слів у різних мовах може зближатися або розходитися. Наприклад, російський прикметник цветовой сполучається з іменниками слепота і гамма; в українській та польській мовах відповідники цього ад'єктива колірний // barwny сполучаються тільки із субстантивами сліпота // њlepota, пор.: укр. колірна сліпота, гама кольорів // пол. њlepota barwna, gama barw.

За наслідками зіставного аналізу субстантивних словосполучень із прикметниками в українській, російській і польській мовах було виділено 6 основних типів співвідношень: від аналогічних за семантикою і структурною організацією словосполучень (укр. червоний колір // рос. красный цвет // пол. czerwony kolor) до випадків, коли в одній мові (у двох мовах) уживається словосполучення NАdj, в інших (іншій) - одне еквівалентне слово (укр. глядацька зала // рос. зрительный зал // пол. widownia).

Зовнішня подібність семантичної структури та сполучуваності прикметників у різних слов'янських мовах, за даними тлумачних словників, не завжди свідчить про таке зближення у мовленнєвій практиці. Дані асоціативного експерименту продемонстрували, що, незважаючи на наявність рядів однакових лексико-семантичних варіантів (ЛСВ), українські, російські та польські прикметники нерідко мають специфічну частотність слів-асоціатів, що дає змогу виявити переміщення на шкалі „центр - периферія” у семантичній структурі слова. Наприклад, в ад'єктивів укр. лагідний // пол. іagodny у межах ЛСВ „пройнятий доброзичливістю” серед найчастотніших реакцій інформантів трапляються різні опорні іменники, пор.: лагідний - погляд 24, мама 14, руки 13, слово 12; іagodny - pies 34, czіowiek 19, charakter 17.

У більшості слов'янських мов при звичному порядку слів прикметник у лінійній послідовності виступає перед означуваним іменником, напр.: укр. синє небо; рос. серебряная ложка; білорус. курыны булён; чес. иokolбdovэ dort; словац. silny katar; хорв. kosmetiиki salon; словен. lepa ћena; болг. ма?лък предме?т; макед. црна гора. Передування прикметника в синтагматичній послідовності спричиняє посилення його прогностичного навантаження. Секундарний порядок слів в атрибутивно-субстантивних сполученнях польської мови контрастує з усіма слов'янськими мовами. Позиція прикметника в польській мові пов'язана із низкою чинників, і передусім із тим, яку ознаку передає прикметник - якісну чи відносну. Загальною тенденцією є препозитивне розташування якісних прикметників, напр.: gor№ca kawa, pyszne wіosy. Розміщення відносних ад'єктивів залежить від семантичного підтипу цих слів. Так, наприклад, прикметники зі значенням матеріалу тяжіють до препозиції щодо іменника, а на позначення місця - до постпозиції, напр.: krуsztalowy їyrandol, temperаtura pokojowa. Зміна позиції польського ад'єктива щодо одного й того самого опорного імені є показником зміни значення прикметника та його переходу до іншого лекcико-граматичного розряду, пор.: stylowe meble (nowoczesne, eleganckie meble - якісний ад'єктив), meble stylowe (imitacja mebli z minionych epok - відносний прикметник).

Внаслідок реалізованої ад'єктивної валентності виникає словосполучення з прикметником - опорним словом, якому підпорядковані один або більше компонентів. Прикметник в ад'єктивних словосполученнях може характеризуватися сильною / слабкою, передбачуваною / непередбачуваною валентністю. Сполучення прикметника з прислівником можна вважати найменш облігаторними в аспекті реалізації валентності ад'єктива.

Семантичні впливи елементів прикметниково-іменникового словосполучення є двосторонніми. Базову роль відіграє ад'єктив, проте на його значення накладається граматичний зміст субстантивної словоформи, лексична семантика іменника, а в конструкціях з прийменником - значення прийменника.

Залежна частина ад'єктивно-субстантивного словосполучення в умовах керування розкриває й уточнює семантику опорного прикметника. Впливу керованих слів зазнають насамперед полісемічні прикметники у переносних значеннях або інформативно недостатні прикметники; елімінація залежної частини веде у таких випадках до смислової неповноти або зміни смислу ознаки, пор.: укр. Вслід йому гарячим молотом ударив в серце повний жалю і розпуки крик Орисі (Гр.Тютюнник) (пор. повний крик); пол. Ale їaden z nich nie wydaі mu siк tak wstrкtnym i godnym pogardy jak Wokulski (B.Prus) (пор. tak godnym). Залежний субстантив (детермінант) може вказувати на об'єкт, суб'єкт, адресат, ситуацію ознаки.

Прикметники керують безприйменниковими формами іменників у всіх слов'янських мовах, крім болгарської та македонської, які не мають системи відмінків, пор., напр.: білорус. патрэбны справе; чес. vмrnэ zasadam; словац. podobny bratrovi; хорв. ћedan pravde. Найпоширенішими є утворення із субстантивними словоформами в родовому та давальному відмінках, напр.: укр. повний квітів, вірний друзям; рос. чужд лести, нужный детям; пол. ї№dny uznania, miіy ludziom. Діапазон семантико-синтаксичних відношень головного і залежного компонента в ад'єктивно-субстантивних безприйменникових словосполученнях знаходить своє вираження в конкретних моделях, які описані в роботі.

Конструкції моделі Adj Praep N відзначаються у слов'янських мовах різноманітністю формально-структурних типів, семантичною багатоплановістю та частотністю уживання. У переважній більшості слов'янських мов діють одні й ті самі за походженням прийменники, пор., напр.: в (w), на (na), по (po), із (iz) та ін. Водночас різні мови мають свою специфіку функціонування прийменниково-субстантивних утворень. Зокрема, носіями семантики, що в інших слов'янських мовах передається за посередництвом закінчень відмінків, у болгарській та македонській мовах є прийменники, тому частотність їхнього уживання є підвищеною. При цьому спектр семантики, яку мають прийменники типу болг. на, до, над, от, за; макед. на, с (со), до, над, од, за та ін., є ширшим, ніж значення відповідних прийменників в інших слов'янських мовах, пор., напр.: болг. изпъ?лнен от пева?чка.

В українській, російській і польській мовах прикметники широко сполучаються з прийменниково-іменниковими конструкціями в усіх непрямих відмінках. Найпоширенішими серед ад'єктивно-субстантивних словосполучень із прийменниками в українській, російській і польській мовах є конструкції з родовим та знахідним відмінками. Численні структурні моделі засвідчують відмінності форм прийменниково-субстантивного залежного компонента, які можуть виявляти себе в усіх трьох або у двох із даних мов, пор., напр.: укр. байдужий до науки // рос. равнодушный к науке // пол. indyferentny do nauki.

У конструкціях моделі Adj Praep N можуть передаватися різноманітні відношення між компонентами: означально-об'єктні, означально-суб'єктні, власне означальні, означально-локативні, означально-темпоральні, кількісно-означальні (міри та ступеня), кількісно-порівняльні, об'єктно-порівняльні, зумовленості (суміщення каузації та умови), каузативні, умовні, допустові, цільові.

Ад'єктивно-адвербіальні словосполучення поширені в усіх слов'янських мовах, напр.: укр. занадто гарячий; рос. поневоле вялый; бiлорус. увечары чарнюткі; пол. kiedyњ jasny; словац. zdaleka bіely; хорв. vrlo liep; словен. zelo prijazen; болг. почти? нов. Прислівники прилягають передусім до якісних прикметників, оскільки саме семантика якості передбачає потенційне прирощення змісту.

Сполучення прикметника з прислівником характеризується значною семантичною складністю. Прислівник, який генетично пов'язаний, як правило, із прикметником, як й ад'єктив, є сигніфікативним словом. Таким чином, в ад'єктивно-адвербіальній конструкції сполучаються дві семантично ускладнені мовні одиниці, однак синтаксичний зв'язок між ними ослаблений, що сприяє високій семантичній активності та самостійності прикметника і прислівника. Як наслідок відношення головного і підрядного компонентів відзначаються контамінацією семантики різного типу, потенційною поліпропозитивністю.

Базовим чинником у формуванні семантичних відношень між елементами ад'єктивно-адвербіальних словосполучень виступає прислівник. Залежно від значення поширювача можуть бути виділені основні типи семантико-синтаксичних відношень залежного і головного компонентів ад'єктивно-адвербіального словосполучення, серед яких виділяються якісно-означальні (кваліфікативні), порівняльні, квантифікативні (міри та ступеня), локативні, темпоральні, каузативні, допустові, цільові.

Зіставлення українських, російських і польських ад'єктивно-адвербіальних словосполучень засвідчує спільність семантико-синтаксичних відношень усередині конструкцій. Водночас у досліджуваних мовах можуть розходитися засоби вираження цих відношень та змінюватись порядок слів. Нерідко польським ад'єктивно-адвербіальним словосполученням відповідають дієслівно-адвербіальні конструкції в українській і російській мовах, напр.: пол. strasznie spуџniona // укр. дуже запізнилася // рос. очень опоздала.

Окрему групу ад'єктивних конструкцій у слов'янських мовах складають сполучення прикметника з інфінітивом. Такі конструкції є у більшості слов'янських мов, пор., напр.: укр. зобов'язаний працювати; рос. склонен идеализировать; білорус. рады выканаць; пол. gotowy pisaж; чес. povinen prositi. За своєю семантикою ад'єктивно-інфінітивні моделі передають об'єктно-означальні відношення з обмежувальною конотацією.

У третьому розділі “Прикметник у семантико-синтаксичній організації простого речення” розглядаються функціональні особливості вживання слов'янських ад'єктивів у різних синтаксичних позиціях простого речення.

Як зазначають дослідники синтаксису, атрибут бере активну участь у семантичній організації речення (Н.Д.Арутюнова, І.Р.Вихованець, Н.В.Гуйванюк, П.С.Дудик, А.П.Загнітко, Н.Л.Іваницька, Л.П.Іванова, М.В.Мірченко, Т.В.Радзієвська, К.Ф.Шульжук). Функції атрибута (означення) великою мірою визначаються лексичним значенням прикметника, його належністю до розряду якісних або відносних і водночас - семантико-синтаксичними відношеннями не лише з означуваним компонентом, але й з іншими членами речення. Приєднуючись до іменника, означальний прикметник актуалізує ЛСВ опорного іменника та окремі семи. Водночас атрибут характеризує опорне слово. Окрім того, залежно від семантики ад'єктива, субстантива і речення в цілому атрибут може виконувати такі функції, як класифікація, уточнення, протиставлення, заперечення, оцінка, інтенсифікація, експресивність.

Кожний атрибут одночасно виконує кілька функцій. Характеристики ознаки можуть змінюватися залежно від загальної семантики речення. Наприклад, у межах словосполучення укр. дворовий пес ознака характеризується як таксономічна, але у різних контекстуальних умовах цей атрибут може виконувати додаткові функції. У реченні Дворовий пес весело гавкав ознака є також об'єктивною, реальною, постійною; у реченні Його вкусив не дворовий, а домашній пес атрибут дворовий виконує функції уточнення, протиставлення, оцінки; у реченні У нього живе колишній дворовий пес ознака слова дворовий є заперечувальною, нереальною, змінною.

З позицій глибинного синтаксису будь-яка ознака може бути інтерпретована як потенційно предикативна. Виступаючи в позиції атрибута, ад'єктив певною мірою виявляє свої предикативні та пропозитивні можливості. Амплітуда коливань семантичної вагомості прикметника-атрибута може бути достатньо широкою: від повної семантичної неінформативності (укр. старенький дідусь) до базового положення у семантичній структурі речення. Семантико-синтаксичне навантаження атрибутивного прикметника виявляється у межах конкретного речення з урахуванням ситуації, пресупозиції та загальноконтекстуальних умов.

Оскільки атрибут є прислівним поширювачем компонента речення, його семантичний потенціал значною мірою зумовлений синтаксичною функцією означуваного слова. Атрибут у слов'янських мовах може перебувати в синтаксичній залежності від будь-якого члена речення; найбільш типовим є атрибутивне приєднання до підмета або додатка.

Матеріал слов'янських мов засвідчує, що в контекстуально визначених умовах атрибут може виступати як один із базових компонентів речення. Хоча в конструктивному аспекті роль атрибута здебільшого менш важлива порівняно із суб'єктом та предикатом, з точки зору семантичного навантаження цей компонент може передавати основний зміст речення і входити в його номінативний мінімум, напр.: укр. Брехливі вісті не лежать на місці (прислів'я); рос. Актерских способностей у меня действительно не было (С.Довлатов); пол. Ma bladoniebieskie oczy… (К.Filipowicz).

Облігаторність / факультативність означення залежить від низки чинників: лексико-семантичного потенціалу прикметника, типу його номінації, інформативної повноти / неповноти та синтаксичного статусу базового субстантива, міжкомпонентних відношень у межах висловлювання, порядку слів, комунікативного типу речення, змісту пропозиції, конструктивних умов. Факультативність означень у реченні має відносний характер; важливість інформації, носієм якої є прикметник, неоднакова, причому її значущість може по-різному оцінюватись мовцем і адресатом мовлення, пор., напр.: укр. І опівдні, і ввечері, бувало, На таганку кипить маленький казанок, І приязно мені, притовкуючи сало, Про давню давнину розказував дідок (Л.Глібов).

У стилістично нейтральному контексті факультативними можуть уважатися атрибути, що передають ознаку, на яку експліцитно або імпліцитно вже вказано в реченні. Такі атрибути можна виключити зі складу висловлювання без комунікативних утрат, напр.: укр. Продається вживаний комп'ютер у хорошому стані (пор.: Продається комп'ютер у хорошому стані); рос. Свободных мест нет (Мест нет); пол. Ma wysok№ gor№czkк (Ma gor№czkк).

Слов'янські мови являють широкий діапазон атрибутивних властивостей прикметника, пор., напр.: укр. Рання осінь листя золотить (Л.Костенко); рос. Бледноватый отблеск востока разливался по темно-лиловому своду… (М.Лермонтов); білорус. За шчыкетнай загарадкай цягнуўся нешырокі завулак (В.Быкаў); пол. Te rozkwitіe њwieїo drzewa upajaj№ sіodk№ woni№ (А.Мickiewicz); чес. Prava? strana je volna? (М.Кundera); словац. …Љla moja sestra so zeleny?mi vlasmi… (J.Urban); серб. Он jе живео у великоj згради краj добрунске цркве… (И.Андриh); хорв. Bilo je u niega djedovske zemlje malo… (D.Domjaniж); словен. …Tam rajska roћa rase… (S.Gregorиіи); болг. Към обед от машинното отделение излезе възрастен мъж… (П.Вежинов). Відмінності функціонування узгоджених означень у слов'янських мовах пов'язані зі способом вираження, вживанням повних / коротких форм, у болгарській, македонській та словенській мовах - із категорією означеності / неозначеності.

В українській і російській мовах означальний прикметник здебільшого передує іменнику, в польській мові для частини означень типовою є препозиція щодо опорного субстантива, для частини - постпозиція. Розташування атрибута в польській мові зумовлене, зокрема, тим, чи вказує прикметник на звичайну, постійну ознаку предмета (в цьому випадку прикметник є препозитивним щодо іменника), чи передає експлікативну, таксономічну характеристику референта, виділяючи його таким чином з ряду подібних (тоді прикметник перебуває в постпозиції).

Традиційний порядок слів в атрибутивно-іменному комплексі в українській, російській та польській мовах може змінюватися в розширених синтаксичних умовах і залежить від прагматичного наміру мовця, актуального членування речення, семантичної організації контексту, в якому виступає субстантивне словосполучення, стилістичної характеристики конструкції тощо, напр.: укр. Біля бакенської будки осокір буйний росте, його здалеку видно (О.Гончар); рос. Но сегодняшний Иван значительно уже отличался от Ивана вчерашнего… (М.Булгаков); пол. I wszyscy brodz№cy w tym dniu zіotym mieli … grymas skwaru… (B.Schulz).

Атрибут може вступати у семантико-синтаксичні відношення не тільки з базовим словом, але й з іншими компонентами речення. Семантичні контакти одиничного невідокремленого атрибута виявляються з меншою / більшою мірою імпліцитності, створюючи другий змістовий план висловлювання. На основну семантику простого речення накладається потенційне предикативне значення атрибута, а також додаткова пропозиція (або кілька пропозицій), яка відображає характер відношень між атрибутами та іншими компонентами. Такі семантико-синтаксичні відношення атрибута є універсальними в різних слов'янських мовах, оскільки відбивають логічні операції мовців.

За умов вищого ступеня експліцитності відношення атрибута та іншого компонента речення можуть висуватися в семантичний центр речення. Якщо атрибут впливає на формування семантико-реченнєвої структури, він виступає як її облігаторний компонент. Участь у семантико-синтаксичних відношеннях атрибут бере самостійно або в комплексі з опорним словом. Лексико-семантичною основою взаємовідношень атрибута з іншим компонентом речення є наявність у відповідних слів спільних / протиставлених актуалізованих сем, пор.: укр. Несподівано квіти яскраві спалахнули на сірому тлі (Л.Костенко) (семантичні відношення протиставлення між атрибутами ґрунтуються на контрасті семи `інтенсивність кольору', яка є диференційною для обох прикметників).

Можна виділити три основні групи відношень, якими атрибут пов'язаний з позарядним компонентом речення: 1) відношення означального типу (зближення, протиставлення, експлікація, характеризація); 2) відношення обставинного типу (час, місце); 3) відношення зумовленості (детермінації) (каузація, результативність, мета, умова, допустовість). Різні семантико-синтаксичні відношення між атрибутом і позарядним компонентом речення нерідко накладаються одне на одне. Скажімо, відношення означального типу можуть стати основою для творення відношень зумовленості.

Можливість появи семантико-синтаксичних відношень залежить від функціонального навантаження компонентів структури речення. Атрибут установлює контакти перш за все з тими компонентами речення, які виражені словами-сигніфікатами, пор., напр.: укр. Смутна жінка засумувала ще більше; Смутна жінка стала ще сумнішою; Смутній жінці стало ще більш сумно; Смутну жінку охопив ще більший сум. Прикметниковий атрибут найактивніше взаємодіє з іншим атрибутом або предикатом.

Входження ад'єктива у структуру присудка є природним, оскільки таким чином реалізується потенційна предикативність цього класу слів. Присудки моделі cop Adj поширені у всіх слов'янських мовах, пор., напр.: укр. Вулиці безкраї (В.Сосюра); рос. Ночь облачна… (Ю.Казаков); білорус. Некаторыя з паваленых ствалоў цвлрдыя і слізкія, другія даўно збуцвелі ад старасці (В.Вольськi); пол. …Їal w sercu byі nietrwaіy… (J.Chmielewska); чес. …Uћ tehdy byl otec nemocen… (М.Кundera); Uznali mne za slabomyslny?ho (J.Haљek); словац. Mucha je kozmopolitna? (J.Smrek); в.-лужиц. Kurjenje je zakazane; серб. Регистар отворен (Б.Нушиh); хорв. - Irina, budi tako dobra… (М.Begoviж); словен. Mesto je kakor mrtvo (B.Ћupanиіж); макед. Страшен беше тоj збор со своjата кртост (С.Jaневски).