Лексико-синтаксичний потенціал прикметника у слов’янських мовах

Елементами іменного складеного присудка моделі cop Adj у слов'янських мовах є дієслівна зв'язка та прикметник. Ад'єктив у цій позиції виступає комунікативним центром повідомлення; зв'язка є засобом створення модально-часової парадигми речення, а також формальним посередником між підметом і присудком. Прикметникова відмінкова форма при зв'язках визначається граматичними категоріями іменника-підмета, валентністю дієслова та загальномовними тенденціями.

В позиції іменної частини присудка у слов'янських мовах можуть виступати повні та (або) короткі форми прикметників. Найбільш поширеним уживання коротких прикметників є в російській та південнослов'янських мовах. Характерним для польської мови є протиставлення особово-чоловічої форми роду для позначення осіб чоловічої статі словам у неособово-чоловічій формі, до якої належать інші слова, в тому числі номінації жінок. Рід у польських іменників визначає форми дієслівної зв'язки та прикметника - іменної частини присудка, пор.: Studenci byli mіodzi; Studentki byіy mіode. У болгарській, македонській та словенській мовах у позиції іменного присудка, як правило, вживається неозначена форма прикметника.

Основні розходження у функціонуванні іменних складених присудків моделі cop Adj в українській, російській та польській мовах пов'язані з особливостями вживання форм ад'єктивних предикатів, типів та форм екзистенційних зв'язок, використанням коротких прикметників і варіантами сполучуваності прикметникових ад'єктивів. Можна відзначити ширше вживання прикметників у функції іменної частини присудка в польській мові порівняно з українською та російською. Така тенденція пояснюється передусім високими пропозитивними властивостями польських прикметників, які можуть мати, на відміну від українських та російських ад'єктивів, не тільки пасивний, але значною мірою й активний характер ознаки. Той факт, що польська мова надає в ряді випадків перевагу прикметниковій, а не дієслівній присудковій моделі, свідчить також про те, що певна ознака усвідомлюється носіями польської мови як стала (постійна, частотна, позачасова), пор.: пол. Jestem spуџnialska // укр. Я часто запізнююсь // рос. Я часто опаздываю. Прикметникове, а не дієслівне наповнення присудкової позиції дає можливість підкреслити оцінний характер семантики присудка.

Структура присудка з іменною частиною - прикметником може бути ускладнена. Присудок моделі Vf Inf Adj являє собою комплекс із високою семантико-граматичною спаяністю слів, які в нього входять, пор., напр.: укр. …Лісникова хатина, здавалось, хотіла бути зовсім непомітною… (Є.Гуцало); рос. Но меня может сделать счастливым только она одна (В.Токарева); пол. …Wole byж trochк szpakowatym… (B.Prus). Основне значення присудка в реченнях моделі N1 - Vf Inf Adj зосереджене у прикметнику.

В усіх слов'янських мовах поширені речення, в яких іменна частина присудка репрезентована субстантивним словосполученням із граматично залежним прикметниковим компонентом, напр.: укр. Він мені за дитину рідну став (Марко Вовчок); рос. Колька - обаятельный парень... (В.Шукшин); словац. Ноrу, sнre hory - to ich rodne? dvory... (J.Botto); хорв. Je li to izravni let?; болг. Аз съм български войвода (И.Вазов); макед. “Безумец, безумец, душа ти ленива...” (Б.Конески). Основними семантичними типами речень із присудком моделі сор N Adj у слов'янських мовах є оцінний (кваліфікаційний, характеризуючий) і таксономічний (гіпонімічний, ідентифікаційний), причому обидва ці типи можуть суміщатися в одному предикаті.

В українській, російській та польській мовах іменник як частина присудка cop N Adj може мати як безприйменникову, так і ускладнену прийменником форму в називному, родовому, знахідному та орудному відмінках. Уживання присудкового іменника, а отже, і граматично залежного від нього прикметника, у певній формі пов'язане передусім із типом дієслівної зв'язки, її лексичним значенням і формою; водночас на вибір форми предикативного імені впливає лексична семантика субстантива і прикметника.

Всередині іменного складеного присудка компоненти звичайно розташовані в порядку cop Adj N, проте можливими є переміщення слів, що пов'язане з бажанням мовця актуалізувати ознаку, яка передається прикметником. Найвищий ступінь актуалізації прикметникової ознаки досягається в реченнях, у яких відбувається лінійний розрив між опорним субстантивом і граматично залежним прикметником, напр.: пол. Dziwna to byіa ziemia… (H.Sienkiewicz).

Прикметник у межах присудка моделі Adj cop Inf є носієм модальної семантики необхідності, обов'язку, можливості, згоди і т. ін. Водночас ці ад'єктиви виступають як інформативно недостатні слова, напр.: укр. …Поля готові віддати свої незчисленні багатства… (С.Скляренко); рос. …Я день и ночь согласен играть (В.Шукшин); білорус. …Народ павінен ведаць сваю гісторыю… (М.Ермаловіч); пол. …Nic z tego, co myњlaіa lub czuіa, utaiж nie byіa zdolna (Е.Orzeszkowa). Речення з дієслівним складеним присудком моделі Adj cop Inf у більшості слов'янських мов мають еквівалентну або наближену структуру.

Четвертий розділ “Прикметник у семантико-синтаксичній організації ускладненого речення” присвячений функціонально-типологічній характеристиці слов'янських речень з неоднорідними, однорідними та предикативними означеннями.

У семантичній організації речення виділяються словесні комплекси, що характеризуються складними внутрішньоструктурними відношеннями. Значне функціональне навантаження мають, зокрема, іменні групи, що включають кілька означень - неоднорідних або однорідних.

Неоднорідні та однорідні означення мають ряд спільних рис, зокрема, вони послідовно обмежують обсяг поняття, носієм якого є опорний субстантив. Включаючись у зв'язки неоднорідності або однорідності, атрибути вступають у семантико-синтаксичні відношення як зі стрижневим словом, так і між собою. Однак характер зв'язків і семантичних контактів у групах неоднорідних та однорідних означень є неоднаковим.

Різниця між неоднорідністю та однорідністю може визначатися як на формально-граматичній, так і на семантико-поняттєвій основі. Однорідні означення виступають як функціонально тотожні щодо опорного субстантива, а неоднорідні означення виконують різні функції. В ряді ситуацій семантика прикметників дає змогу трактувати їх і як неоднорідні, і як однорідні означення, пор.: рос. Я пытаюсь представить себе жизнь моряка, для которого такой вот легкий приятный рейс… - редкость (Ю.Казаков); Легкий, приятный ветерок дул в лицо. Неоднорідність акцентує увагу на дистинктивних (різних) семах ад'єктивів, однорідність - на спільній семі-домінанті.

Розрізнення неоднорідних та однорідних означень є традиційним для східнослов'янського та болгарського мовознавства. Скажімо, в польській граматиці немає чіткого, послідовного їх розмежування. У польському письмовому мовленні зв'язок між означеннями може бути оформлений як однорідний, проте за своїми значеннями відношення між прикметниками мають виразний неоднорідний характер, напр.: …Drog№ od lasуw szіa jakaњ dziewczyna i ci№gnкіa za sob№ na postronku duї№, czerwon№ krowк… (W.S.Reymont).

Семантичні відношення та формальні зв'язки в групах із неоднорідними означеннями зближені у різних слов'янських мовах, пор., напр.: укр. Гарний сильний голос співав на воді (М.Коцюбинський); рос. Тихое механическое скрипение послышалось за спиною Персикова... (М.Булгаков); білорус. Бліскучы грыбны дожджык усл яшчэ ішоў (В.Вольскі); пол. Naprzeciw wysunкіa siк dama w biaіej narzutce, z biaі№ koronkow№ parasolk№ (B.Prus); в.-лужиц. Praskot wulkich deљжowych kapkow na skap pod tшechu beљe naju hiћo wubudџiі (А.Stachowa). У мовах, що характеризуються категорією означеності / неозначеності, артикль уживається з першим у лінійній послідовності неоднорідним означенням, напр.: болг. научната социологическа мисъл; макед. македонскиот стандарден jазик. Своєрідністю позиційного розташування неоднорідних означень характеризується польська мова.

Властива неоднорідним означенням ступенева підрядність та семантична залежність може виявлятися з більшою або меншою мірою відповідно до значеннєвих властивостей прикметників, що входять у такий словесний блок. У повному обсязі ступеневий зв'язок виявляється в тому випадку, коли обидва ад'єктиви є відносними або один із прикметників є якісним, а другий - відносним, напр.: укр. Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? (П.Тичина); рос. Маргариту установили на место, и под левой рукой у нее оказалась низкая аметистовая колонка (М.Булгаков); пол. Byі to niedzielny poranek wioњniany (М.Кonopnicka). Таксономічне, класифікуюче значення відносних прикметників сприяє їхньому тісному зв'язку з опорним субстантивом. Якщо неоднорідні означення виражені якісними прикметниками, ступенева семантико-граматична залежність виявляється слабкіше.

Внутрішньоструктурні відношення неоднорідних означень відзначаються семантичною багатоплановістю, хоча ці відношення менш експліцитні та актуалізовані порівняно з однорідними означеннями. Встановленню семантико-синтаксичних контактів між неоднорідними означеннями сприяє наявність у відповідних прикметників не тільки протиставлених, але й спільних сем. У конкретних мовленнєвих ситуаціях семантичному контактуванню неоднорідних означень сприяють додаткові чинники: належність до одного лексико-граматичного розряду або лексико-семантичної групи, подібний тип словотвору, зближена внутрішня форма та ін. Між неоднорідними означеннями у слов'янських мовах встановлюються такі семантико-синтаксичні відношення, як зближення, експлікація, протиставлення, характеризація, каузація, умовність, допустовість, напр.: пол. …Brzegi rzek bramowaіy siк rankami przezroczyst№ skorup№ szklan№ (H.Sienkiewicz) (зближення); рос. …Мелкий грибной дождь сонно сыплется из низких туч (К.Паустовский) (умова).

Іменні групи, що включають кілька неоднорідних означень, мають свої закономірності позиційного розміщення компонентів. Розташування слів у блоках з неоднорідними означеннями у слов'янських мовах залежить від лексичного значення прикметників, їхньої семної структури, входження в певну лексико-семантичну групу, способу номінації ад'єктивів, фіксованості / нефіксованості позицій атрибутів, характеру семантико-синтаксичних відношень між компонентами словосполучення, комунікативної спрямованості висловлювання, контекстуальних і стилістичних умов функціонування словесних комплексів, ритмомелодики тощо. Ці чинники впливу на порядок слів у групах із неоднорідними означеннями є універсальними для різних слов'янських мов, проте можуть своєрідно позначатися на розміщенні таких означень у кожній мові.

У переважній більшості слов'янських мов, у тому числі українській та російській, неоднорідні означення розміщені перед опорним іменем. У польській мові неоднорідні означення зазвичай розташовуються перед іменем або симетрично з обох боків від субстантива. У постпозицію щодо іменника переноситься атрибут, який позначає вужчу за семантичним обсягом та актуальнішу ознаку. Такий словопорядок підкреслює різнофункціональний характер неоднорідних означень, напр.: Wydatnie і prawie jaskrawo postaж Franki uwypukliіa siк na tle wiejskiej ludnosci kobiecej (Е.Оrzeszkowa).

У досліджуваних мовах можуть бути виділені неоднорідні означення з фіксованою або нефіксованою позицією. Серед синтагматично фіксованих вирізняються атрибути із сильним і слабким ступенем позиційної закріпленості. В українській, російській та польській мовах сильну фіксовану позицію - першу в лінійній послідовності - займають передусім прикметники зі значенням розміру, оцінки, інтенсивності; синтагматично другу - таксономічні та присвійні ад'єктиви. У реченнях з неоднорідними означеннями, один з яких має сильну фіксовану позицію, інший атрибут витісняється на “вакантне” місце, напр.: укр. Вийшов на палубу старий Небаба, поставив складного брезентового стільчика на металевих ніжках, сів (Є.Гуцало). Означення зі слабкою фіксованою позицією (прикметники із семантикою форми, місця, часу) закріплено локалізуються лише при сполученні з нефіксованим означенням. Якщо означення мають нефіксований характер позиційної закріпленості (наприклад, прикметники на позначення кольору), вони пересуваються в лінійній послідовності залежно від ступеня синтагматичної фіксації іншого неоднорідного означення, напр.: пол. Spod kapturka spіywaіy bujne czarne warkocze (H.Sienkiewicz).

Формально-семантичні характеристики вживання однорідних означень у різних слов'янських мовах подібні, пор., напр.: укр. У кутку, коло ліжка, догорав чужий, непотрібний уже каганець (Б.Антоненко-Давидович); рос. ...Примостившись на чемодане, сидела молоденькая, нарядная барышня (Тэффи); пол. W wyrazistej, smagіej twarzy paliіy siк olbrzymie czarne oczy (Z.Kossak); хорв. Gusto padaњ, vse pokrivaљ Beli, sipki sneћek... (D.Domjaniж); словен. “Preљce” so okrogli, koruzni hlebeki... (І.Cankar); макед. Да те изнесат надвор во стремен, истинат мрак… (Б.Конески). В рядах однорідних означень болгарської та македонської мов специфічним є вияв категорії означеності / неозначеності: якщо опорний іменник має семантику означеності, членний артикль приєднується до першого в лінійній послідовності означення.

Фактичний матеріал слов'янських мов засвідчує, що граматична аналогічність однорідних означень не відповідає їх повній семантичній еквівалентності. З одного боку, прикметники об'єднуються в комплекс однорідних означень на підставі спільних семантичних характеристик. З другого боку, можливість розвитку між однорідними означеннями експліцитних або імпліцитних семантико-синтаксичних відношень демонструє неоднозначний характер таких атрибутів, їхню семантичну різноплановість, пор., напр.: пол. …Pewnego wieczora na licznym zebraniu ludzi mіodszych i starszych spіakaliњmy siк wszyscy… (B.Prus).

Лексико-семантична близькість прикметників - однорідних означень зумовлена наявністю у них спільної актуалізованої семи-домінанти, напр.: укр. …Стільки вже знаю неприємних і прикрих речей (О.Довженко) (спільна сема - `негативна оцінка'); пол. …A tu mama i siostra w sukniach dіugich i sutych… (W.Chotomska) (спільна сема - `розмір'). Прикметникові означення можуть мати, крім домінанти, інші спільні семи, проте вони не актуалізуються. Наприклад, російські прикметники живой і быстрый мають, зокрема, спільну сему `ознака живої істоти', водночас у реченні …Живая, быстрая вода отошла влево… (В.Распутин) названа сема зсувається на периферію семної структури, проте актуалізується інтегральна сема `висока інтенсивність'.

Спільна семна основа та оформлений сурядний зв'язок сприяють встановленню між однорідними означеннями різноманітних змістових відношень. Ці відношення нерідко виходять за межі семантики, яку надають їм сполучники. Проекція класифікації відношень між однорідними означеннями тільки на розряди сполучників далеко не повною мірою відтворює багатоплановість семантико-синтаксичних відношень. Важливою є також семантика опорного субстантива та прикметників. Додатковим чинником, що розкриває формування відношень між однорідними означеннями, є порядок їхнього розташування.

Можна виділити такі основні типи семантико-синтаксичних відношень однорідних означень, що пов'язані сполучниковим або безсполучниковим зв'язком: перелік, зближення, уточнення (експлікація), градація, протиставлення, каузація, умова, допустовість, пор., напр.: укр. Один із заводів скинув брудні, отруєні води в Дніпро… (О.Гончар) (експлікація); рос. Мы … любили также перед заходом солнца выпить по чашке очень крепкого, почти черного чая с сахаром и каплей молока (В.Катаев) (каузація). Для однорідних означень характерне суміщення семантико-синтаксичних відношень різного типу. Порівняно з неоднорідними означеннями семантико-синтаксичні відношення при однорідності виявляють себе більш виразно, їхній діапазон ширший.

Рівноправність синтаксичних функцій однорідних означень зумовлює їх вільніше порівняно з неоднорідними означеннями позиційне розташування у слов'янських мовах. Для цих мов найбільш типовим є препозиційне розміщення обох (чи більше) однорідних атрибутів. Позиції компонентів всередині блока однорідних означень тісно пов'язані з обсягом лексичного значення кожного з прикметників, наявністю / відсутністю сурядних сполучників та їхніми значеннями, семантико-синтаксичними відношеннями між атрибутами, комунікативною спрямованістю висловлювання, загальномовною традицією тощо. Скажімо, наявність / відсутність сполучників між однорідними означеннями, що пов'язані семантико-синтаксичними відношеннями зумовленості, є визначальною для розташування компонентів складного словосполучення в межах речення, напр.: пол. Na doњж wysokim, choж іagodnym wzgуrzu wznosiі siк piкtrowy paіac z dwoma parterowymi skrzydіami (B.Prus). При безсполучниковому зв'язку однорідних означень, пов'язаних відношеннями каузації, умови, допустовості, їхнє розташування залежить від обсягу семантики прикметників та актуального членування речення, пор., напр.: рос. Сам Маяковский написал ему умеренно хамское, дружеское письмо (С.Довлатов) (протиставлення та допустовість).

У слов'янських мовах можливим є переміщення ланцюга однорідних означень у постпозицію щодо опорного імені. Така зміна словопорядку викликається передусім комунікативними потребами актуалізації ознак, пор.: укр. Говорив він голосом рівним, обривистим, ніби дуже спокійним... (В.Винниченко); рос. ...Старается найти слова сильные, точные... (В.Шукшин); пол. Stary introligator odpowiedzi teї nie czekaі, tylko mуwiі dalej gіosem wezbranym, peіnym… (М.Кonopnicka). Розташування однорідних означень після базового субстантива найчастіше зустрічається в польській мові, для якої постпозиція означень різного роду є типовою.

Предикативні означення поширені в різних слов'янських мовах, напр.: білорус. А слава прыйдзе нечакана, Калі й не дбаеш пра яе (П.Броўка); словац. ...Љiel ranom nevinny a maly... (М.Urban); словен. Leћi polje ravno... (S.Jenko); болг. Дядо Йордан ходеше угрижен и замислен (Е.Пелин). Відмінності вживания предикативних означень у цих мовах пов'язані передусім з формальними показниками. Так, наприклад, у російській мові предикативне означення може не узгоджуватися з іменником (займенником), а у чеській мові завжди узгоджується, пор., напр.: рос. ...Типографщик напился пьяный (А.Аверченко); Типографщик напился пьяным; чес. Jsem ho vidмl zdraveho. Специфічним є функціонування предикативних означень у південнослов'янських мовах. У болгарській мові, на відміну від багатьох інших, предикативні означення вживаються при широкому лексичному колі слів, що включає до свого складу перехідні дієслова. У сербській і хорватській мовах семантика предикативного означення передається за допомогою адвербіальних форм, пор.: серб. Vrati se nervozno.

В українській, російській і польській мовах репрезентовані всі можливі моделі речень з предикативним означенням, напр.: рос. Витя поднялся бледный (М.Алданов); пол. A њrodkiem topolowej drogi … szedі Jambroїy pijany juї caіkiem (W.S.Reymont); укр. Який маленький лежу я в дідовому човні… (О.Довженко); По долині увечері козак смутний ходить (Т.Шевченко).

У формально-граматичному плані предикативні означення або вказують на ознаку граматичного підмета і водночас пов'язані з присудком, або передають ознаку граматичного додатка і пов'язані з присудком. Найбільш поширеним в українській, російській і польській мовах є вживання предикативного означення при підметі. У синтаксичних умовах таке предикативне означення може набувати додаткової семантики - об'єктної або обставинної (часу, супровідного стану, способу, послідовності, причини, умови, допустовості), напр.: укр. Сумна повернулася додому Маланка… (М.Коцюбинський) (час); рос. Они всегда возвращались из треста сердитые… (А.Рыбаков) (супровідний стан); пол. Wszystkiego tego Paweі sіuchaі zdziwiony… (Е.Оrzeszkowa) (спосіб).

Можливість контамінації означального та обставинного значень виникає з подвійної семантико-синтаксичної залежності предикативного означення: завдяки зв'язку з підметом передається атрибутивна характеристика, а зв'язок із предикатом відображає обставину виконання дії, в умовах якої виявляється ця характеристика. Ряд речень з обставинним значенням предикативного означення припускає більше ніж одну семантичну інтерпретацію. Додаткова семантика часу предикативних означень може суміщатися зі значенням супровідного стану, способу дії, причини, умови та допустовості, напр.: укр. Климко йшов босий… (Гр. Тютюнник) (час, спосіб, супровід дії).

Предикативне означення з об'єктною семантикою передає таку ознаку предмета, яка виявляється в результаті певної дії і водночас є об'єктом цієї дії. У формальному плані означуваний субстантив в українській, російській та польській мовах стоїть передусім у знахідному відмінку. Інколи означуваний додаток та відповідне предикативне означення мають форму орудного відмінка, пор.: рос. Муж любит жену здоровую (Муж любит жену здоровой) (прислів'я). Якщо предикативне означення стоїть при додатку, воно зазвичай передає атрибутивно-об'єктне значення з уточнювальним відтінком семантики. У таких реченнях предикативне означення і дієслівний предикат нерідко пов'язуються суміжною семантикою обставинності, передусім темпоральності, умови та каузації, причому різні типи відношень можуть контамінуватися, напр.: укр. Я люблю дітей допитливих (Я люблю дітей, коли вони допитливі; Я люблю дітей, якщо вони допитливі).

Отже, предикативне означення у слов'янських мовах являє собою компонент речення з подвійними синтаксичними зв'язками, який вступає з підметом (додатком) і присудком у складні семантико-синтаксичні відношення. Разом з тим зв'язаність предикативного означення з двома членами речення не є рівнозначною, основним є зв'язок з предикатом. Синтаксичні взаємовідношення предикативного означення та дієслівного предиката ґрунтуються на спільності диференційних сем відповідного прикметника й дієслова, пор.: пол. Deszcz waliі coraz wiкkszy (H.Sienkiewicz) (спільні семи інтенсивності); Wody leїaіy ciche... (W.S.Reymont) (спільні семи екстенсивності). Хоч дієслівний предикат є повнозначним словом, головне інформаційне навантаження має в таких конструкціях предикативне означення. У “Висновках” узагальнено результати проведеного дослідження. Системний семантико-граматичний підхід до вивчення частин мови відкриває перспективи опрацювання їхнього статусу як складних функціональних одиниць. Звернення до прикметника в лексико-семантичних і семантико-синтаксичних аспектах дає змогу з'ясувати його місце в мовній структурі, окреслити категоріальні властивості, розмаїття його комунікативних можливостей. Неоднакові погляди вчених на природу прикметника засвідчують багатомірний характер цих слів, трансформаційність їхніх функцій. Всебічне врахування різноманітних умов реалізації прикметникового потенціалу показало, що ад'єктиви у своїй сукупній характеристиці становлять один із основних класів граматичної структури мови.

Комплексне дослідження властивостей прикметника у слов'янських мовах дало можливість створити картину його функціонально-категоріального діапазону в кожній мові з урахуванням особливостей її організації. Зіставно-типологічний аналіз слов'янських прикметників свідчить про те, що ад'єктив є лінгвістичною одиницею з розвинутою системою лексичних значень і граматичних форм, великими валентнісними можливостями.

При значній спільності комунікативно-інформативного й когнітивного потенціалу прикметники продемонстрували в різних слов'янських мовах своєрідність лексико-семантичних і граматичних показників, зокрема, в уживанні повних і коротких форм. Ад'єктиви у слов'янських мовах мають тричленну категорію роду, більшість (крім словенської та лужицьких мов) - двочленну категорію числа. Болгарська та македонська мови вирізняються наявністю категорії означеності / неозначеності та відсутністю системи відмінювання. Типовою для низки західнослов'янських мов є категорія персональності.

Основною семантичною ознакою якісних прикметників є наявність оцінних сем. Розповсюдження відносних ад'єктивів становить специфічну рису слов'янських мов. Такі прикметники передають стягнену пропозицію.

Розгляд функцій ад'єктива в ролі як залежного, так і опорного компонента словосполучення дав можливість дослідити вияв прикметником якостей.

Власне атрибутивні властивості прикметника в умовах реченнєвої будови кожної мови відображають специфічні риси функціонування. Облігаторність прикметникового атрибута виявляє себе внаслідок підвищення його комунікативного потенціалу, послаблення інформативного наповнення опорного субстантива, активізації участі ад'єктивів у формуванні пропозитивних значень на ґрунті каузативних, умовних, допустових та інших відношень. В основі посилення семантичної ваги прикметника-атрибута у висловлюванні лежать його взаємини з предикатом та іншими компонентами речення.

Участь прикметників у творенні предикатних знаків засвідчує, що ця частина мови є однією з найбільш багатофункціональних одиниць граматичного складу слов'янських мов. Водночас дослідження великого за обсягом фактичного матеріалу різних слов'янських мов не підтвердив теорії про зміну граматичного статусу прикметників у предикативній функції; більше того, дав підставу на ґрунті трансформаційних перетворень довести єдність прикметникової природи незалежно від функціонального навантаження.

Аналіз неоднорідних, однорідних та предикативних означень продемонстрував можливості ад'єктивних компонентів доповнювати, трансформувати атрибутивні та предикативні функції, зрештою, використовувати прикметники як один із вагомих засобів актуалізації тексту. Компоненти складних словесних комплексів за участю неоднорідних або однорідних означень вступають між собою у різноманітні семантико-синтаксичні відношення, що дає можливість вважати неоднорідність та однорідність рівнем ускладненого речення. Предикативні означення у слов'янських мовах характеризуються багатством моделей і семантики. Хоча ці компоненти речення у дослідженнях сучасних мовознавців часто не виділяються в окремий розряд, разом із тим їхня функціонально-прагматична вага забезпечує доцільність їх розгляду як особливих компонентів.

Дослідження функціонування прикметників дало змогу не тільки виявити їх типологічні риси, але й певною мірою показати сходження і розходження лексико-граматичних систем різних слов'янських мов. Зроблений аналіз відкриває можливості подальшого вивчення прикметників, зокрема, у плані їх прагматичних і стилістичних можливостей, конотативного аспекту, залучення матеріалу неслов'янських мов тощо.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

МОНОГРАФІЯ:

1. Кононенко І.В. Прикметник у слов'янських мовах / І.В.Кононенко. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2009. - 495 с. Рецензії: Іваницька Н.Л. // Мовознавство. - 2009. - № 6; Лeсюк М.П. // Українська мова. - 2009. - № 6.

РОЗДІЛИ В КОЛЕКТИВНИХ МОНОГРАФІЯХ:

2. Кононенко В., Кононенко І. Художньо-словесна картина світу / В.Кононенко, І.Кононенко // Василь Стефаник - художник слова. - Івано-Франківськ: Плай, 1996. - С.19 - 29.

3. Кононенко В., Кононенко І. Національно-мовна картина світу / В.Кононенко, І.Кононенко // Духовні цінності українського народу. - К. - Івано-Франківськ: Плай, 1999. - С. 228 - 245.

4. Кононенко В.І., Кононенко І.В. Побутово-розмовне мовлення галичан / В.І. Кононенко, І.В.Кононенко // Етнос. Соціум. Культура: регіональний аспект. - Івано-Франківськ: Плай, 2006. - С. 97 - 114.

ПІДРУЧНИК:

5. Кононенко В.І., Кононенко І.В. Контрастивна граматика української та польської мов / В.І.Кононенко, І.В.Кононенко - К.: Вища школа, 2006. - 391 с. Рецензії: Dubisz S. Poradnik Jкzykowy. - 2007. - № 2; Timoszuk M. - Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. - Warszawa, 2007. - T. 23-24.

СТАТТІ:

6. Кононенко І.В. Як перекласти метафору / І.В.Кононенко // Культура слова. - В.25. - К., 1983. - С.62 - 67.

7. Кононенко И.В. Неоднородные определения в семантической структуре предложения / И.В.Кононенко // Вісник Київського університету. Літературознавство. Мовознавство. - Вип. 28. - К., 1986. - С. 97 - 103.

8. Кононенко И.В. Атрибутивно-предикативные отношения в предложениях с прилагательными вторичной номинации / И.В.Кононенко // Русское языкознание. - Вып. 13. - К., 1986. - С. 106 - 113.

9. Кононенко И.В. Золотые слова, серебряные строчки / И.В.Кононенко // Русская речь. - 1986. - № 4. - С. 72 - 76.

10. Кононенко И.В. Каузативные отношения атрибута и предиката в семантической структуре предложения / И.В.КононенкКононенко І.В. Компоненти оцінної структури прикметника / І.В.Кононенко // Мовознавство. - 1989. - № 3. - С.54 - 60.

11. Кононенко И.В. Номинативный комплекс “прилагательное вторичной номинации + имя существительное” в семантической структуре предложения / И.В.Кононенко // Семасіологія і словотвір. Збірник наукових праць / Відп. ред. Л.С.Паламарчук. - К.: Наукова думка, 1989. - С. 144 - 148.

12. Кононенко В.И., Кононенко И.В. Прилагательное в художественном контексте / В.И.Кононенко, И.В.Кононенко // Структурно-семантический анализ художественного текста. Сборник научных трудов. - Х., 1989. - С. 44 - 46.

13. Кононенко І.В. Пропозитивна семантика прикметників / І.В.Кононенко // Семантика мови і тексту. Матеріали міжвузівської наукової конференції. - Івано-Франківськ, 1990. - С.92 - 95.

14. Кононенко И.В. Порядок слов в рядах неоднородных и однородных определений / И.В.Кононенко // Методика обучения студентов-иностранцев. Вестник Киевского университета. - Вып. 14. - К., 1990. - С. 26 - 30.

15. Кононенко И.В. Семантические оппозиции в структуре простого предложения / И.В.Кононенко // Русское языкознание. - Вып. 22. - К., 1991. - С. 51 - 59.

16. Кононенко И.В. Пропозитивна семантика прикметника // Мовознавство. - 1991. - № 5. - С. 42 - 46.

17. Кононенко И.В. Однородные определения в семантической структуре предложения / И.В.Кононенко // Русское языкознание. - Вып. 26. - К., 1993. - С. 96 - 103.

18. Кононенко І.В. Мовна картина світу: зіставний аспект. / І.В.Кононенко // Семантика мови і тексту. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Ч.1. - Івано-Франківськ: Плай, 1993. - С.142-144.

19. Кононенко И.В. Семантико-синтаксические отношения обусловленности в структуре простого предложения / И.В.Кононенко // Русское языкознание. - Вып. 27. - К., 1994. - С. 19 - 27.

20. Кононенко В.І., Кононенко І.В. Словесний символ і контекст / В.І.Кононенко, І.В.Кононенко // Функциональная лингвистика. Материалы научной конференции. - Ч.1. - Симферополь: Сонат, 1994. - С.39-41.

21. Кононенко І. Національно-мовна картина світу: зіставний аспект (на матеріалі української та російської мов) / І.В.Кононенко // Мовознавство. - 1996. - № 6. - С.39 -Атрибут як облігаторний компонент семантичної структури речення / І.Кононенко // Семантика мови і тексту. Матеріали міжнародної наукової конференції.- Івано-Франківськ: Плай, 1996. - С.204 - 206.

22. Кононенко В.І., Кононенко І.В. Атрибутивність як категоріальна ознака в світлі граматичної концепції Олександра Потебні / В.І.Кононенко, І.В.Кононенко // Вісник Прикарпатського університету ім. В.Стефаника. Серія «Філологія».- Вип.ІІ. - Івано-Франківськ: Плай, 1997. - С.3 - 11.

23. Кононенко І. Семантико-синтаксичний потенціал прикметника в українській мові / І.Кононенко // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. - T.VІІІ. - Warszawa: Tyrsa, 1998. - С.455-460.

24. Kononenko I. Проблеми лексичної сполучуваності прикметників: зіставний аспект (на матеріалі української та польської мов) / І.Kononenko // Acta Polono-Ruthenica. - T.4. - Olsztyn: Wyїsza Szkoіa Pedagogiczna, 1999. - С. 214 - 223.

25. Кононенко В., Кононенко І. Атрибут у семантичній структурі символу / В.Кононенко, І.Кононенко // Вісник Прикарпатського університету. Серія “Філологія”. - Вип. ІV. - Івано-Франківськ: Плай, 1999. - С. 3 - 13.

26. Кононенко І. Семантико-синтаксичні відношення неядерних компонентів речення / І.Кононенко // Вісник Прикарпатського університету. Серія “Філологія”. - Вип. V. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С. 24 - 28.

27. Кононенко И.В. Пропозитивные имена прилагательные в русском языке / И.В.Кононенко // Русистика и современность. Языкознание. - Rzeszуw: Wyїsza Szkoіa Pedagogiczna, 2001. - С. 78 - 86.

28. Кононенко І. Оцінний прикметник і оцінна структура / І.Кононенко // Warszаwskie Zeszyty Ukrainoznawcze. - Т.13-14. - Warszawa: Tyrsa, 2002. - С.394 - 400.

29. Кононенко І. Пропозитивність прикметника в українській і польській мовах / І.Кононенко // П'ятий Конгрес Міжнародної асоціації україністів. Мовознавство. - Чернівці: Рута, 2003. - С. 227 - 232.

30. Кононенко І. Функціонування прикметника в мовному середовищі Галичини / І.Кононенко // Warszаwskie Zeszyty Ukrainoznawcze. - Т.15-16. - Warszawa: Tyrsa, 2003. - С.465 - 474.

31. Кононенко І. Оцінні прикметники в українській та польській мовах / І.Кононенко // Literatury i jкzyki wschodniosіowiaсskie z perspektywy koсca XX wieku: X Miкdzynarodowe Sympozjum Slawistyczne. - Zielona Gуra, 2003. - С. 305 - 309.

32. Кононенко І. Ад'єктивні конструкції в українській та польській мовах / І.Кононенко // Warszаwskie Zeszyty Ukrainoznawcze. - Т.17-18. - Warszawa: Tyrsa, 2004. - С.104 - 112.

33. Кононенко І. Конструкції з подвійними синтаксичними зв'язками в українській та польській мовах / І. Кононенко // Warszаwskie Zeszyty Ukrainoznawcze. - Т.19-20. - Warszawa: Tyrsa, 2005. - С.348 - 362.

34. Кононенко И.В. Порядок слов в адъективно-субстантивном комплексе (на материале русского, украинского и польского языков) / И.В.Кононенко // Czіowiek. Њwiadomoњж. Komunikacja. Internet. IІI Konferencja Miкdzynarodowa. - Warszawa, 2006. - С.474 - 480.

35. Кононенко І. Взаємовпливи у мовних картинах світу українців і поляків / І.Кононенко // Warszаwskie Zeszyty Ukrainoznawcze. - Т.21-22. - Warszawa: Tyrsa, 2006. - С. 151 - 165.

36. Кононенко І.В. Прикметник у системі семантичних відношень висловлювання / І.Кононенко // VІ Міжнародний Конґрес україністів. Мовознавство. - К. - Донецьк, 2007. - С. 457 - 466.

37. Кононенко І. Семантико-синтаксичний потенціал препозитивних і постпозитивних атрибутів / І.Кононенко // Мовознавство. - 2007. - № 3. - С. 39 - 48.

38. Кононенко И.В. Языковая картина мира славян: контрастивный аспект / И.В.Кононенко // Czіowiek. Њwiadomoњж. Komunikacja. Internet. IV Konferencja Miкdzynarodowa. - Warszawa, 2008. - С.287 - 292.

39. Кононенко І. Семантико-синтаксичні типи іменних предикатів у слов'янських мовах / І.Кононенко // Вісник Прикарпатського національного університету. Серія «Філологія (Мовознавство)». - Вип.ХХІ-ХХІІ. - Івано-Франківськ: Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника, 2009. - С.88 - 91.

ТЕЗИ:

40. Кононенко И.В. Семантическая структура атрибута вторичной номинации / И.В.Кононенко // Семантика языка и текста. Тезисы докладов межвузовской научной конференции. - Кировоград, 1984. - С.156 - 157.

41. Кононенко И.В. Семантические контакты в рядах неоднородных и однородных определений / И.В.Кононенко // Изучение творческого наследия акад. В.И.Борковского. Тезисы докладов региональной научной конференции. - Л., 1990. - С.41 - 42.

42. Кононенко І.В. Прикметник у контексті новелістики В.Стефаника / І.В.Кононенко // Василь Стефаник і українська культура. Тези республіканської наукової конференції. - Івано-Франківськ: Плай, 1991. - С.81 - 83.

43. Кононенко В.І., Кононенко І.В. Вторинна номінація прикметника в аспекті словотвору / В.І.Кононенко, І.В.Кононенко // Актуальні проблеми українського словотвору. Матеріали ІІІ міжнародних читань, присвячених пам'яті проф. І.Ковалика. - Івано-Франківськ: Плай, 1995. - С.15 - 16.

Анотація

Кононенко І.В. Лексико-синтаксичний потенціал прикметника у слов'янських мовах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.03 - слов'янські мови. - Інститут мовознавства імені О.О.Потебні НАН України. - Київ, 2009.

У дисертації вперше в лінгвістичній теорії здійснено комплексний аналіз лексичних властивостей і синтаксичних функцій прикметників у слов'янських мовах.

На матеріалі різних мов, передусім української, російської та польської, досліджені відмінності в системі значень прикметників, наявність у них семантики оцінки та згорнутої пропозиції. З'ясовано, що ад'єктив вступає в синтаксичні зв'язки й семантичні відношення з компонентами словосполучення як залежне слово субстантивної групи або як опорний компонент ад'єктивного комплексу. Природа прикметників дає змогу реалізувати в реченні дві функціонально полярні синтаксичні функції - атрибутивну і предикативну. В позиції атрибута або предиката ад'єктив розвиває семантико-синтаксичні відношення з різними компонентами речення. Аналіз неоднорідних, однорідних і предикативних означень демонструє широку шкалу їх різнопланового вживання.

Вивчення функціонування ад'єктивів створило можливість не лише виявити типологічні риси прикметників, але й певною мірою показати близькість і розходження лексичних і граматичних систем слов'янських мов.

Ключові слова: прикметник, словосполучення, означення, присудок, речення, семантика, функція, слов'янські мови, типологічний аналіз.

Аннотация

Кононенко И.В. Лексико-синтаксический потенциал имени прилагательного в славянских языках. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.03 - славянские языки. - Институт языковедения имени А.А.Потебни НАН Украины. - Киев, 2009.

В диссертации впервые в лингвистической теории осуществлен комплексный анализ лексических и синтаксических свойств имен прилагательных в славянских языках. Исследование условий реализации адъективного потенциала показало, что прилагательные составляют один из основных классов лексико-грамматической структуры языка.

При значительной общности категориальных возможностей адъективы проявляют в славянских языках своеобразие лексико-семантических и грамматических показателей, условий употребления, функциональных характеристик, словопорядка.

Наличие грамматических категорий у славянских имен прилагательных связано с соответствующими категориями существительных. Прилагательные в славянских языках обладают трехчленной категорией рода, большинство (кроме словенской и лужицких языков) - двучленной категорией числа. Болгарский и македонский языки отличаются наличием категории определенности / неопределенности и отсутствием системы склонения. Типичной для ряда западнославянских языков является категория персональности.

Функциональная многоплановость прилагательных находится в прямой зависимости от расширенного лексико-семантического потенциала адъективов. Основным признаком качественных имен прилагательных является наличие оценочных сем. Широкое распространение относительных адъективов составляет специфическую черту славянских языков. Такие прилагательные передают свернутую пропозитивную конструкцию. Семантическая структура соответствующих прилагательных в разных славянских языках, как правило, полностью не совпадает.

На материале разных языков прослежены различия в сочетаемости прилагательных. Показано, что адъектив вступает в синтаксические связи и семантические отношения с компонентами словосочетания как зависимое слово субстантивной группы или как опорный компонент адъективного комплекса. В славянских языках имя прилагательное нередко проявляет себя как слово с сильной валентностью.

Природа имен прилагательных позволяет им реализовать в предложении две функционально полярные синтаксические функции - атрибутивную и предикативную. Коммуникативная весомость адъективного атрибута способствует повышению его облигаторного статуса. В позиции атрибута прилагательное может развивать семантико-синтаксические отношения с разными членами предложения, прежде всего с предикатом и другим атрибутом.

Оценочная и (или) пропозитивная семантика имен прилагательных способствует их вхождению в структуру предиката. Участие адъективов в создании предикатов разной структуры и семантики свидетельствует о том, что эта категория слов является одной из наиболее многофункциональных единиц грамматического состава славянских языков.

Детальный анализ неоднородных, однородных и предикативных определений демонстрирует широкую шкалу их разнопланового употребления с учетом языковой специфики. Компоненты сложных словесных комплексов с участием неоднородных или однородных определений вступают между собой в разнообразные семантико-синтаксические отношения. Предикативные определения в славянских языках отличаются богатством моделей и семантики.

Выполненное на широком фактическом материале исследование порядка слов выявило возможности перемещения адъективных компонентов в пределах предложения, а также специфику позиционных изменений прилагательных в разных славянских языках.

Проведенное исследование дает основания сделать вывод о том, что лексико-семантические, логико-грамматические и прагматические свойства прилагательных позволяют считать эти слова одним из важных составляющих формирования предложения. Анализ функционирования адъективов дал возможность не только определить типологические черты имен прилагательных, но и, в определенной степени, показать близость и расхождение лексических и грамматических систем славянских языков.

Ключевые слова: имя прилагательное, словосочетание, определение, сказуемое, предложение, функция, славянские языки, типологический анализ.

Summary

Kononenko I.V. Lexical-syntactic Potential of the Adjective in Slavonic languages. - Manuscript.

A thesis for a Doctor's degree in philology, specialty 10.02.03 - the Slavonic languages. - Potebnya Institute of the Linguistics of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2009.

In the thesis the complex of problems dealing with the lexical features and syntactic functions of adjectives in Slavonic languages.

The adjective vocabulary research demonstrates that the adjective meanings system is oriented to the transmission of the evaluation semantics and (or) minimized propositional construction. In the context of various languages the differences in the adjectives combinatory power have been studied. The adjective was shown to be able to form the syntactic and semantic connections with the components of the phrase as a dependent word of a substantival group or as a reference component of the adjective complex. The adjectives nature allows them to realize two functionally polar syntactic features in the sentence - attributive and predicative. The detailed analysis of heterogeneous, homogeneous and predicative attributes demonstrates their wide scale use concerning the language specific character. The word order analysis revealed the adjective components ability to change their position within the sentence, as well as specific position changes of adjectives in various Slavonic languages.

The adjective functioning analysis made it possible not only to identify typological features of adjectives, but also to some extent show the convergence and divergence of lexical and grammatical systems of Slavonic languages.

Key words: adjective, combination of words, attribute, predicate, sentence, semantics, function, Slavonic languages, typological analysis.

Размещено на Allbest.ru