Категорія аспектуальності в сучасній українській літературній мові

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.01 - Українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Категорія аспектуальності в сучасній українській літературній мові

Калько Микола Іванович

Київ - 2009

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано на кафедрі українського мовознавства і прикладної лінгвістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант -доктор філологічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Грищенко Арнольд Панасович.

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, професор

Плющ Марія Яківна,

Національний педагогічний університет

імені М. П. Драгоманова,

завідувач кафедри української мови;

доктор філологічних наук, професор

Ожоган Василь Михайлович,

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

завідувач кафедри української мови;

доктор філологічних наук, професор

Олексенко Володимир Павлович,

Херсонський державний університет,

директор Інституту філології та журналістики.

Захист відбудеться “20” жовтня 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “___” вересня 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук В. М. Фурса

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Стійка наукова зацікавленість проблемами виду й аспектуальності спричинила виокремлення спочатку формально-граматичної, а пізніше - функціонально-граматичної галузі - аспектології. Особливо зросла увага лінгвістів до питань теорії виду в 90-х роках ХХ ст. У 1994 році започатковано роботу Міжнародного аспектологічного семінару на філологічному факультеті Московського державного університету імені Михайла Ломоносова. Упродовж п'ятнадцяти років його функціонування проведено близько ста засідань, де заслухано й обговорено доповіді російських і зарубіжних аспектологів, значну частину яких опублікував спеціалізований часопис “Труды аспектологического семинара филологического факультета МГУ”. Певним підсумком аспектологічних пошуків стала Міжнародна конференція з типології виду (Москва, 1997 р.). У цей самий період під керівництвом одного з провідних славістів, краківського професора С. Кароляка, регулярно проходять засідання європейського колоквіуму “Семантика і структура слов'янського виду” (1995, 1996, 1998 рр. - Краків; 1997 р. - Скоп'є; 1999 р. - Новгород; 2001 р. - Гамбург). З огляду на вагоме місце проблем виду в сучасних мовознавчих дослідженнях у складі граматичної комісії Міжнародного комітету славістів виокремлено аспектологічну підкомісію.

Однак, попри пильну увагу до виду й аспектуальності, давню традицію, величезний доробок цілої когорти аспектологів, проблема адекватного опису слов'янського виду не втратила гостроти й актуальності. Це констатували відповіді тридцяти п'яти лінгвістів із тринадцяти країн світу на анкету аспектологічного семінару філологічного факультету Московського державного університету імені Михайла Ломоносова. З-поміж найважливіших завдань, на думку авторитетних мовознавців, основне - створення динамічної моделі аспекту, що враховує чинники всіх мовних рівнів і передбачає передусім вивчення взаємодії лексичного й видового значень, ролі контексту для опису виду, зв'язку виду з універсальним набором акціональних значень, репрезентованих у часткововидових функціях. До завдань методологічного характеру належать перехід від опису до пояснення, удосконалення термінології, розроблення метамови та глибше визначення поняття “вид”. Задекларовані проблеми актуальні не лише для слов'янської, а й для української аспектології зокрема.

Аспектологічні студії уможливлені міцним теоретичним підґрунтям, закладеним у працях, присвячених видові й аспектуальності як на матеріалі української, так і інших мов, оскільки, на думку багатьох дослідників, аспект є універсальною категорією, що має різні ідіоетнічні реалізації. Це праці українських (В. М. Русанівського, І. Р. Вихованця, А. П. Грищенка, К. Г. Городенської, А. П. Загнітка, С. О. Соколової, О. І. Бондаря та ін.), російських (В. В. Виноградова, Ю. С. Маслова, О. В. Бондарка, М. О. Шелякіна, Н. С. Авилової, М. Я. Гловинської, А. А. Залізняк, А. М. Ломова, О. В. Падучевої, В. О. Плунгяна, О. В. Петрухіної, Є. А. Реферовської, Н. О. Слюсаревої, О. М. Соколова, С. Г. Татевосова, О. Д. Шмельова та ін.), а також західноєвропейських і американських (А. Барентсена, В. Броя, З. Вендлера, Г. Гійома, М. Гіро-Вебер, Дж. Грубора, Б. Комрі, Ф. Леманна, Х. Р. Меліга, І. Польдауфа, В. Порцига, Н. Б. Теліна, Л. Ясаї та ін.) лінгвістів.

На нашу думку, створення динамічної багатопланової моделі категорії аспектуальності в сучасній українській літературній мові уможливлене інтеграцією: 1) лінгвоукраїністичної традиції вивчення виду першої половини ХХ ст. ( зокрема утвердження теорії виду в граматиках Є. К. Тимченка, С. Й. Смаль-Стоцького та Ф. Гартнера, В. І. Сімовича, П. Ф. Залозного), започаткованої в працях М. Смотрицького, О. О. Потебні, К. П. Михальчука та ін.; 2) аспектологічного доробку української формально-граматичної думки середини ХХ ст., найбільш вагомо представленого в дослідженнях В. М. Русанівського; 3) теоретичних здобутків української функціонально-категорійної граматики (як загальнотеоретичних, так і в царині дієслівного виду), репрезентованих у працях І. Р. Вихованця, А. П. Грищенка, К. Г. Городенської, А. П. Загнітка, С. О. Соколової, О. І. Бондаря та ін.; 4) лінгвіcтичної концепції аспектуальних класів Ю. С. Маслова та лінгвофілософської теорії дієслівних класів З. Вендлера; 5) двокомпонентної теорії виду (В. Брой, М. Гіро-Вебер, А. А. Залізняк, Б. Комрі, Ф. Леманн, Х. Р. Меліг, О. В. Падучева, А. Г. Пазельська, Г. Рудден, С. Г. Татевосов та ін.); 6) загальнонаукової теорії взаємодії системи й середовища та її лінгвістичної інтерпретації; 7) теорії функціонально-семантичних полів загалом та поля аспектуальності зосібна, розвинутої в працях О. В. Бондарка, М. О. Шелякіна та представників школи функціональної граматики; 8) аспектуально орієнтованих класифікацій дієслівних предикатів (Т. В. Булигіна, О. М. Селіверстова, О. Д. Шмельов та ін.); 9) традиційних теорій поля з нетрадиційними, зокрема з теорією поля візуального сприйняття Р. Арнгейма.

Вибір об'єктивістського (за Дж. Лайонзом) підходу до опису аспектуальності зумовлений тим, що саме він, на нашу думку, уможливлює найефективнішу реалізацію окреслених вище проблем, оскільки, на противагу суб'єктивістському, акцентує увагу не так на погляді мовця на внутрішньочасову структуру процесуальної ознаки, його аспектуальній оцінці ситуації, як на залежності цього погляду, цієї оцінки від онтологічної специфіки процесу, на їхній глибокій закоріненості у відображеній у лексичному значенні дієслів онтології позамовних явищ (дій, процесів, станів, відношень, властивостей, подій тощо).

Започаткований у середині минулого століття одним із фундаторів сучасної аспектології - російським лінгвістом Ю. С. Масловим та, незалежно від нього, відомим ученим-філософом Оксфордської школи З. Вендлером, об'єктивістський підхід реалізовано в цілій низці аспектологічних праць, що сформували парадигму, яка дістала назву “двокомпонентна теорія виду”.

З огляду на вихідні засадничі положення цієї теорії, що передбачають розмежування граматичного аспекту (категорії виду) і лексичного аспекту (аспектуальних класів), аспектуальність у дослідженні постає як семантична категорія, яка об'єднує систему різнорівневих засобів для виконання спільної функції - відображення внутрішнього часу, або характеру перебігу й розподілу в часі, позамовних виявів буття, позначених дієсловом. Роль інтеграційного чинника цієї функціонально-категорійної єдності виконує її граматичний компонент - категорія виду, яка на ґрунті семантичної опозиції “наявність vs відсутність часової межі вияву процесуальної ознаки” та її формального вираження, системно протиставляє дієслова доконаного дієсловам недоконаного виду. Визначальним для особливостей вияву категорії виду на рівні індивідуальних лексем є лексичний компонент, представлений аспектуальними класами, вагомість яких для семантики дієслова прирівнюють до значення частин мови для граматики.

Отже, актуальність виконаної дисертації зумовлена потребою цілісного багатопланового вивчення категорії аспектуальності в сучасній українській літературній мові та відсутністю в лінгвоукраїністиці спеціальних праць, присвячених комплексному аналізові аспектуальності на засадах функціональної граматики. Створення динамічної інтеграційної моделі досліджуваної категорії на підставі основних закономірностей конкретномовної категоризації аспектуальної семантики, її класифікації й репрезентації сприятиме подоланню суперечливих, почасти діаметрально протилежних, підходів, що побутують у сучасній аспектології.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація репрезентує один із напрямів комплексного дослідження “Українська мова в парадигматичному просторі сучасної лінгвістики” кафедри українського мовознавства і прикладної лінгвістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Тема дисертації пов'язана з плановою темою “Структура граматичних категорій української мови”, над якою працюють співробітники відділу граматики Інституту української мови НАН України, і затверджена науковою координаційною радою “Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 40 від 20 грудня 2007 р.).

Мета дослідження - здійснити комплексний функціонально-семантичний аналіз аспектуальності, встановити основні закономірності категоризації аспектуальної семантики, її класифікації та репрезентації в сучасній українській літературній мові.

Реалізацію поставленої мети уможливлює виконання таких завдань:

- з'ясувати онтологічну природу та лінгвістичний статус категорії аспектуальності в сучасній українській літературній мові;

- розробити комплексну діагностику аспектуальних класів українського дієслова й типів аспектуального партнерства, апробувати її ефективність на матеріалі т.з. “проблемних” видових кореляцій;

- окреслити лексико-семантичні межі виокремлених аспектуальних класів українського дієслова;

- проаналізувати вплив синтагматичного, прагматичного, епідигматичного та інших чинників на співвіднесеність дієслівної семантеми із певним аспектуальним класом;

- дослідити можливості аспектуальних класів щодо прогнозування видової поведінки дієслова: корелятивності vs некорелятивності, повноти функціональної парадигми, спроможності виконувати конкретно-процесну функцію; аспектуальність літературний мова дієслівний семантема

- представити систему акціональних підкласів у її зв'язку з морфолого-словотвірним потенціалом кожного аспектуального класу;

- обґрунтувати поняття видового партнерства та встановити його типи;

- виявити й схарактеризувати основні типи аспектуальної, акціональної та аспектуально-акціональної полікатегорійності;

- запропонувати як експериментальний короткий аспектологічний словник, у якому до інтернаціональних термінів подати українські відповідники.

Об'єктом дослідження є дієслова сучасної української літературної мови разом із їхнім контекстуальним тлом, вагомим для вираження аспектуальної семантики.

Предмет аналізу - структура категорії аспектуальності та система засобів її вираження в сучасній українській літературній мові.

Методи дослідження. Представлена в дисертації комплексна аспектуальна діагностика дієслова передбачає застосування таких методів: 1) описового - для інтерпретації зв'язку досліджуваного мовного феномена із позамовними явищами, встановлення закономірностей категоризації аспектуальної семантики, виявлення міжрівневої взаємодії в межах категорії аспектуальності; вивчення мовних засобів її репрезентації на основі їхніх системних парадигматичних і синтагматичних зв'язків; 2) компонентного аналізу - для виокремлення аспектуальних класів і підкласів та розмежування тематичних груп, які їх наповнюють; 3) словотвірного аналізу - для ідентифікації дериваційної структури акціональних підкласів; 4) дистрибутивного - для визначення аспектуально вагомих сполучуванісних та валентних характеристик дієслів-предикатів; 5) опозиційного - для парадигматичного зіставлення лексико-семантичних структур протилежних за видом дієслів у процесі з'ясування характеру їхньої видової корелятивності; 6) контекстологічного аналізу - для створення корпусу інгерентно-кореляційних контекстів, що засвідчують певний тип видового партнерства; 7) трансформаційного - для підтвердження суто видового чи функціонально-видового партнерства внаслідок здатності vs нездатності дієслів транспонуватися в протилежновидові форми в складі синтаксичних конструкцій із чітко регламентованими часовими характеристиками, приміром, перфективної конструкції минулого часу в імперфективну конструкцію теперішнього історичного за умови незмінності лексичної семантики; 8) моделювання структур - для діагностики дієслів на можливість vs неможливість інсталяції в певну контекстуальну модель, визначальну для відповідного типу видового партнерства.

Джерелами фактичного матеріалу слугували художні твори українських письменників кінця ХVІІІ ст. - початку ХХІ ст., перекладні, фольклорні, наукові та публіцистичні тексти, Словник української мови в 11 томах, Словарь української мови за редакцією Б. Грінченка. Фактичний матеріал, дібраний унаслідок суцільної вибірки й окремих фіксацій, становить понад 50 тис. одиниць - речень або мінімальних текстових фрагментів, достатніх для виявлення аспектуально-семантичного потенціалу дієслів сучасної української літературної мови.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим в українському мовознавстві цілісним дослідженням категорії аспектуальності на засадах об'єктивістського підходу. Цю категорію представлено як динамічний багатоплановий феномен, функціональну специфіку якого визначає взаємодія категорії виду і лексичного значення дієслова в єдності парадигматичного, синтагматичного, прагматичного, епідигматичного й інших аспектів.

У дисертації використано комплексний підхід до систематизації аспектуальних класів, з'ясовано їхню роль у прогнозуванні аспектуальної поведінки дієслова, запропоновано власну інтерпретацію проблеми видової парності, що постає як видове партнерство, та оригінальну теорію родів дієслівної дії, яким надано статус акціональних підкласів, тісно пов'язаних із їхньою твірною базою - аспектуальними класами.

Уперше зреалізовано нову комплексну діагностику аспектуальних класів і типів аспектуального партнерства.

Укладено короткий аспектологічний словник, у якому систематизовано наявні міжнародні та запропоновані авторські терміни.

Теоретичне значення дослідження. Зроблені висновки й узагальнення увиразнюють лінгвістичні уявлення як про категорії функціональної граматики загалом, так і про категорію аспектуальності зосібна, сприяють утвердженню об'єктивістського підходу до її опису, поглиблюють і збагачують аспектологічну теорію положеннями про вплив аспектуальних класів дієслова на специфіку вияву граматичної категорії виду, відкривають перспективу досліджень, присвячених комплексному аналізові семантичних категорій як динамічних багатопланових феноменів, функціональні особливості яких ґрунтуються на системних відношеннях між різнорівневими елементами.

Практична цінність одержаних результатів полягає в можливості використання їх для створення комплексної функціонально-категорійної граматики української мови, написання підручників і посібників з морфології сучасної української літературної мови для вишів, укладання граматичних і лінгвотермінологічних словників. Основними положеннями дослідження можна скористатися безпосередньо у викладацькій роботі. Деякі з них уже впроваджено в процес викладання загальних та спеціальних курсів у Навчально-науковому інституті української філології та соціальних комунікацій Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Апробація дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри українського мовознавства і прикладної лінгвістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького та на засіданні відділу граматики Інституту української мови НАН України. Основні теоретичні положення викладено в доповідях на міжнародних (Луцьк, 2002; Умань, 2002; Черкаси, 2003; Львів, 2004; Черкаси, 2005; Баку, 2005; Черкаси, 2006; Черкаси, 2007; Баку, 2007; Черкаси, 2008) і всеукраїнських (Полтава, 2001; Херсон, 2002; Київ, 2002; Черкаси, 2004; Київ, 2003; Київ, 2004; Черкаси, 2005; Переяслав-Хмельницький, 2007; Черкаси, 2007; Черкаси, 2008) наукових конференціях, а також на науково-практичних читаннях і семінарах (Черкаси, 2005, 2007, 2008, 2009).

Публікації. Основні положення, теоретичні й практичні результати дослідження викладено в 43-х друкованих працях, з-поміж яких монографія “Аспектуальність: категоризація, класифікація і репрезентація в сучасній українській літературній мові” (19,68 друк. арк.), 25 статей у фахових виданнях, затверджених ВАКом України, 17 публікацій у збірниках наукових праць, матеріалах конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних позначень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (603 позиції), списку джерел (336 позицій), додатка “Короткий аспектологічний словник”. Загальний обсяг дисертації - 485 сторінок, основного тексту - 345 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі вмотивовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його об'єкт, предмет і методи, наукову новизну, теоретичне значення й практичну цінність, окреслено джерельну базу, подано відомості про апробацію результатів, зазначено кількість публікацій за темою дисертації.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження” обґрунтовано інтеграційний характер роботи, простежено еволюцію української аспектологічної традиції, зокрема утвердження теорії виду в граматиках Є. К. Тимченка, С. Й. Смаль-Стоцького та Ф. Гартнера, В. І. Сімовича, П. Ф. Залозного, започаткованої в працях М. Смотрицького, О. О. Потебні, К. П. Михальчука та ін.; розвиток аспектологічної думки в період другої половини ХХ ст. - початку ХХІ ст., зокрема в працях В. М. Русанівського, І. Р. Вихованця, А. П. Грищенка, К. Г. Городенської, А. П. Загнітка, С. О. Соколової, О. І. Бондаря та ін., проаналізовано основні теоретичні питання, що стосуються об'єктивістського підходу до опису категорії аспектуальності, двокомпонентної теорії виду, проблеми онтологічної основи аспектуальності, статусу та диференційної ознаки категорії виду, типології аспектуальних класів і акціональних підкласів, польового структурування категорії аспектуальності, можливості використання в теорії виду аспектуально орієнтованих класифікацій дієслівних предикатів тощо.

Стан сучасних загальнотеоретичних і аспектологічних студій уможливлює здійснення комплексного аналізу аспектуальності й виду. Урахування україністичної традиції вивчення виду першої половини ХХ ст., аспектологічних здобутків української формально-граматичної думки середини ХХ ст., загальнотеоретичного й аспектологічного доробку української функціонально-категорійної граматики, загальнонаукової теорії взаємодії системи й середовища та її лінгвістичної інтерпретації, концепцій функціонально-семантичних полів загалом та поля аспектуальності зосібна, аспектуальних класів Ю. С. Маслова, дієслівних класів З. Вендлера, двокомпонентної теорії виду, досвіду аспектуально орієнтованого класифікування дієслівних предикатів, традиційного польового моделювання поняттєвих категорій та моделі поля візуального сприйняття Р. Арнгейма дає підстави для висунення наукової гіпотези, що поєднує, з одного боку, інтеграційну теорію виду, найвагоміший елемент якої - система аспектуальних класів як визначальний чинник видової поведінки дієслова, а з іншого - інструмент дослідження цих класів і того впливу, який вони мають на вид, - комплексна аспектуальна діагностика.

Розвиток двокомпонентної теорії виду дав змогу представити аспектуальність як структурно-системну єдність, що передбачає розрізнення восьми основних складників: 1) екстралінгвального; 2) онтологічного, виявом якого є таксономічні категорії процесуальності, статуальності й евентуальності - буттєво-пізнаних відображень позамовних процесів, станів і подій; 3) прихованограматичного, репрезентованого аспектуальними класами: термінативним, активітивним, стативним, евентивним, релятивним та підкласами (конативним, пантивним, мотивним тощо); 4) парадигматичного, представленого: а) акціональними підкласами: аугментативним, дистрибутивним, дуративним, пердуративним, фінітивним тощо; б) тематичними класами й підкласами - лексико-семантичним наповненням аспектуальних класів; 5) синтагматичного: з одного боку - аспектуальними функціями (гномічною, дуративною, ітеративною, прогресивною, узуальною тощо), з іншого - аспектуально вагомим семантичним наповненням предикатно-аргументних структур, у складі яких актуалізоване те чи те словозначення; 6) прагматичного: аспектуальної релевантності комунікативних ситуацій; 7) епідигматичного: аспектуальної значущості асоціативно-метафоричних зв'язків; 8) граматичного: категорії виду, яка інтегрує всі названі вище складники, системно опозиціонуючи дієслова доконаного та недоконаного виду.

Аспектуальний аналіз, здійснюваний у контексті найрепрезентативнішої для об'єктивістського підходу аспектуальної парадигми - двокомпонентної теорії виду, неодмінно пов'язаний із визнанням залежності видової поведінки дієслова від особливостей його семантики, а відповідно - і від онтологічної специфіки позамовної ситуації та способу її концептуалізації в мовній картині світу.

Когнітивне підґрунтя української аспектуальної системи найзагальніше постає як діалектика тривалості часових інтервалів процесних ситуацій і послідовності моментів подійних ситуацій. Ця онтологічна єдність як найсуттєвіша частина концептуальної інформації про онтологічний час зафіксована в граматичній системі української мови в категорійному значенні дієслівного виду і ширше - аспектуальності. Поняттєва зона “внутрішній час”, семантичною підосновою якої є зазначені вище властивості онтологічного часу, уможливлює для мовця подвійний погляд на позначуваний дієсловом факт - як на процесну чи як на подійну ситуацію. Така альтернатива об'єктивована й зафіксована в мові як видова опозиція недоконаного та доконаного виду, що пронизує всю систему дієслова.

Граматична категорія виду має досить складну структуру, зумовлену її тісною значеннєвою пов'язаністю з поняттєвою зоною граничності vs неграничності (у роботі - термінативності vs інтермінативності) - когнітивною основою видової корелятивності vs некорелятивності дієслівної семантики, передусім її відкритості vs закритості для суто видового партнерства, детермінованої віддзеркаленими свідомістю об'єктивними відмінностями між явищами позамовної дійсності.

Якщо системне протиставлення будь-якого дієслова недоконаного виду будь-якому іншому дієслову доконаного виду стосується відображення поверхневих, найближчих ознак онтологічного часу - тривалості та послідовності, то опозиція дієслів, що є суто видовими партнерами, репрезентує глибинний зв'язок між співвідносними онтологічними явищами - їхню часову детермінованість. Аналіз дієслівного значення крізь призму категорії термінативності уможливлює прогнозування перспектив розвитку відповідних процесів і, як наслідок, спроможність або неспроможність дієслів належати до сфери суто видового партнерства.

Досліджуваний матеріал засвідчує, що основний визначальний чинник аспектуальної поведінки дієслова - відображена в лексичній семантиці онтологічна специфіка фрагментів екстралінгвального довкілля. Саме опір лексичного матеріалу унеможливив досягнення категорією виду українського дієслова граматичної чистоти таких категорій, як спосіб і час, якраз об'єктивна неоднорідність дієслівних процесів стала основною перешкодою процесу охоплення видовою парністю всієї дієслівної лексики, а дефектність функціональної парадигми частини дієслів, зокрема неможливість уживання в основному для імперфективних дієслів - конкретно-процесному, або прогресивному, значенні спричинена саме лексичними заборонами. Категорія виду ніби зупинилася у своєму розвиткові від лексичної до граматичної абстракції і, не досягнувши ідеальної гомогенності граматичних систем, залишилася гетерогенною, поєднуючи корелятивні за видом перфективи й імперфективи, perfektiva tantum і imperfektiva tantum, двовидові дієслова.

Суть відповіді на запитання, чому створена й відпрацьована етносвідомістю система дієслівних видів уможливлює не лише альтернативний, а й неальтернативний погляд суб'єкта мовлення на об'єктивну ситуацію, з одного боку, та спроможність чи неспроможність актуальної інтерпретації процесуальної ознаки - з іншого, полягає в семантичній специфіці аспектуально релевантних класів, що ґрунтується на відображених свідомістю відмінностях між явищами позамовної дійсності, позначених у мові за допомогою дієслів. Ідеться про особливі, граматично орієнтовані лексико-семантичні класи, які певним чином впливають на граматичну сферу виду, імпліцитно регулюючи корелятивну здатність і функціональний потенціал дієслів. Тому невипадково їх називають лексико-граматичними класами, або прихованограматичними категоріями, тісно пов'язаними з когнітивною основою аспектуальної системи української мови.

Аспектуальні класи, за З. Вендлером, “характери дієслівної дії”, за Ю. Крижаничем, О. В. Ісаченком, О. В. Горбовою, “акціональні гештальти”, за Ф. Леманном, “нехарактеризовані роди дії”, за Ю. С. Масловим та представниками школи функціональної граматики, кваліфіковано в роботі як аспектуально орієнтовані прихованограматичні, або лексико-граматичні, класи, які мають вплив на граматичну царину виду, імпліцитно регулюючи аспектуальну поведінку (передовсім корелятивну здатність і функціональний потенціал) дієслів. На ґрунті українського дієслова вони утворюють п'ятикомпонентну систему, до якої належать: 1) термінативи, або здійсненники, напр.: Коли сонце паде донизу, але ще не сідає, Даруся бере великодній кошик, вистелює дно половиною вишитого рушника із Матір'ю Божою, кладе туди загорнутий у маслечку сир.., накриває другою половиною рушника, бере кошик на руку, закриває хвіртку на клямку і виходить на середину вулиці (М. Матіос); 2) активітиви, або діяльники, напр.: І ліхтарі хитаються й скрегочуть, Мов вішальник на шибениці, й тиша Все шамкотить Сибіллою беззубою І ніч пливе, мов згуба, без кінця (Є. Маланюк); 3) стативи, або станівники, напр.: Вже вгорі біліла приваблива вершина, до якої я прагнула, а довкола багряніли квіти дивного кольору (О. Бердник); 4) евентиви, або подійники, напр.: Він і справді двічі перекидався з мотоциклом, одного разу йому зчесало на плечі шкіру і вивихнув руку (Ю. Мушкетик); 5) релятиви, або відносники, напр.: Заімпонувала ця назва Андрієві не тому, що вона, так би мовити, витікала з тези про диктатуру пролетаріату, з теоретичних побудов офіційної пропаганди, а тому що вона відповідала настанові гордої Андрієвої душі й серця (І. Багряний).

Основною метою, яку ставив перед собою З. Вендлер, створюючи класифікацію англійських дієслів, було пояснення їхньої здатності vs нездатності функціонувати з прогресивним значенням. Використання вендлерівської ідеї для дослідження аспектуальної системи української мови засвідчує ширший діапазон того впливу, який мають аспектуально орієнтовані класи лексики на категорію виду. Система аспектуальних класів постає як категорійне підґрунтя, що визначає функціональну специфіку видової поведінки українського дієслова. Найзагальніше залежність видових особливостей від аспектуального класу можна представити так: 1) термінативи мають суто видових, функціонально-видових та акціональних партнерів, уживаючись у прогресивній функції; 2) евентивам притаманне функціонально-видове й обмежене акціональне партнерство, але не властива прогресивна функція; 3) активітиви не мають видових партнерів, натомість для них характерні багатовекторне акціональне партнерство та прогресивна функція; 4) стативи позбавлені можливості мати видових партнерів і прогресивну функцію, однак їм властиве аспектуально-акціональне (інцептивне) партнерство; 5) семантика релятивів унеможливлює видове партнерство та прогресивну функцію, хоч деякі з них, зокрема “географічні” дієслова, передбачають уявно-видове партнерство, що зумовлено епідигматичним “залишком” термінативів-мотивів, від яких утворені георелятиви.

Аспектуальні класи не мають вичерпних дієслівних реєстрів, оскільки їхня остаточна реалізація залежить від багатьох чинників: вияву валентного потенціалу предиката, семантичних ролей аргументів тощо. Отже, належність до певного аспектуального класу остаточно визначає лише контекст, тому про особливості видової поведінки дієслова можна говорити тільки на основі аналізу конкретних текстових уживань. Це засвідчує глибоку закоріненість категорії виду в онтологію ситуацій, відображених у дієслівній семантиці. У зв'язку з цим цілком слушною вважаємо думку Ф. Леманна про відмову від поняття видової пари та заміну його поняттям функціонального видового партнера.

У другому розділі “Комплексна діагностика аспектуальних класів” обґрунтовано й апробовано метод комплексної аспектуальної діагностики як сукупність методик, спрямованих на ідентифікування аспектуально вагомих характеристик, що визначають передовсім належність дієслова (загалом або окремих значень) до того чи того аспектуального класу та тип аспектуального партнерства. Уперше в лінгвоукраїністиці широко залучено до наукового обігу й оцінено аспектуальну значущість інгерентно-кореляційних контекстів, які можуть бути критерієм партнерства протилежних за видом лексем.

Основними напрямами діагностики аспектуальних класів є: 1) лексикографічне обстеження лексико-семантичної структури дієслова для виявлення аспектуально важливих семантичних компонентів і характеру їхньої видової опозиційності з подальшим пошуком її підтвердження серед однокореневих лексем протилежного виду; 2) добір оптимальної кількості контекстів, що засвідчують найрізноманітніші синтагматичні умови функціонування дієслова, серед яких на особливу увагу заслуговують контексти з діагностичними словами чи формулами та інгерентно-кореляційні контексти, що поєднують в одному реченні чи мінімальному текстовому фрагменті дієслова протилежних видів, які інгерентно засвідчують тип семантичного наповнення формального видового протиставлення; 3) застосування експериментальних методик: транспозиції, трансформації, інсталяції, моделювання кореляційних діалогів (зокрема й мобільно-діалогічне тестування) тощо.

Якщо експериментальні тести потребують для моделювання ситуації неодмінного використання транспозиції, трансформації, конструювання тощо, то методика інгерентно-кореляційних контекстів - своєрідна природна, незалежна експертиза видової парності, яка ґрунтується не на тій чи тій лінгвістичній теорії, а на інтуїції майстра слова, пор.: вишивати vs вишити: Красива осінь вишиває клени Червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: - Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим (Л. Костенко).

Така методика передбачає пошук і вилучення з текстів речень або мінімальних фрагментів, які інгерентно задають діагностичні параметри, моделюючи відповідний аспектуальний контур ситуації, описуваної дієсловами певного аспектуального класу. Найхарактерніші серед них - кореляційні контексти, що відображають ситуації, яким притаманний цілісний внутрішньочасовий контур. Це досягнуто завдяки поєднанню в одному реченні чи мінімальному уривку обох видових чи акціональних або водночас видових і акціональних партнерів, напр.: заробляти vs заробити (пантивний різновид термінативного видового партнерства): Пішов я, брате, зароблять. І де вже ноги не носили! Поки ті гроші заробив, Я годів зо два проходив (Т. Шевченко); показувати vs показати (тотивний різновид термінативного видового партнерства): - Діду! Ходімо! Я вам теж покажу! Таке покажу!.. - Що ж ти покажеш, дитино? Відчиниш двері хліва й показуєш пальцем у півморок, що пахне сіном: - Дивіться, діду! (Є. Гуцало); вишивати vs довишиватися (акціональне партнерство термінатива з пейоративом):

… ми-бо все чекали свого весілля, вишивали собі пісень, хрестиком, слово до слова, і так упродовж всенької історії, - ну от і довишивалися (О. Забужко); різати vs зарізати (термінативне видове партнерство) і різати vs порізати (акціональне партнерство термінатива з дистрибутивом): Питаю: “Хіба ви своїх півнів ще не порізали?” Каже: “Ще не порізала, не вспіла, бо не знала, що ти приїдеш, то заріжу зараз. Якого тобі когута різати?” (Є. Гуцало).

Незаперечним каноном видового партнерства - однієї з найхарактерніших рис термінативного й евентивного аспектуальних класів визнано “критерій Маслова”, тобто тест на можливість транспозиції перфективної конструкції минулого часу в імперфективну конструкцію теперішнього історичного за умови незмінності лексичної семантики. Основним діагностичним контекстом тут є теперішній історичний час

(praesens historicum) - наратив, що передбачає повернення оповідача в минуле, своєрідне оживлення колишніх подій, інтерпретацію їх як актуальних, таких, що ніби відбуваються перед очима спостерігача, напр.: Переглядаю в пам'яті весь цей рік. Ось ми зустрічаємось у театрі, цілком випадково (В. Винниченко). Це досягнуто шляхом заміни форм минулого часу на форми теперішнього, а отже, і дієслів доконаного на дієслова недоконаного виду.

Зафіксовано текстові фрагменти, які діагностичні за своєю природою й не вимагають трансформації, оскільки поєднують часові плани минулого та теперішнього історичного, напр.: А за сусіднім столиком сиділа дуже гарна білява дівчина. І все дивилася на мене. Вона дивилася на мене, а я дивився на неї. Потім я взяв і моргнув їй. А вона кивнула головою. Далі вечеряємо.., а я думаю, чого це вона мені кивнула головою. То я знову моргаю, а вона знову киває головою (Є. Гуцало), де можливість авторської трансформації То я знову моргнув, а вона знову кивнула головою у То я знову моргаю, а вона знову киває головою підтверджує видове партнерство моргати vs моргнути, кивати vs кивнути, якщо вони описують квант потенційно багатоквантового процесу.

Одним з основних критеріїв розрізнення термінативного партнерства з евентивним чи будь-яким іншим протиставленням морфологічно пов'язаних між собою дієслів протилежних видів є кореляційно-діалогічні тести на зразок: уже відбулось? - ще відбувається; уже зробив? - ще робить; уже здійснив? - ще здійснює; уже виконав? - ще виконує тощо. На їхньому ґрунті постає сучасний різновид - мобільно-діалогічний тест. Переваги такого різновиду діалогу в тому, що його можна змоделювати для комунікантів, які перебувають на великій відстані, тобто в умовах, коли безпосередній діалог унеможливлений.

Мета застосування кореляційних діалогів - визначення здатності двох протиставлених за видом дієслів бути виразниками тієї самої позамовної ситуації: або такої, яка ще перебуває на стадії своєї реалізації, або такої, що вже здійснилася, пор: Листя вже облетіло? - Ні, ще облітає. Він уже написав листа? - Ні, ще пише. Він уже оформив документи? - Ні, ще оформляє. Він уже зламав двері? - Ні, ще ламає. Для більшості евентивних дієслів неможливі обидва компоненти діалогу, напр: *Він уже зламав ногу? - *Ні, ще ламає. *Він уже пожалився? - *Ні, ще жалиться. *Він уже спіткнувся? - *Ні, ще спотикається. *Він уже сахнувся? -*Ні, ще сахається.

Аспектуальний аналіз дієслів, що відображають сферу динамічних явищ, дає змогу діагностувати три аспектуальні класи: термінативний, евентивний і активітивний. Термінативи мають дві функціонально-семантичні реалізації - процесну й подійну, що в аспекті морфологічного вираження втілені у дві форми - перфективну й імперфективну. Впливом категорії темпоральності (зовнішнього, дейктичного часу на противагу внутрішньому) спричинене входження імперфективних дієслів у сферу подійної семантики, первісно притаманної перфективам. Така функціональна здатність імперфективів є підґрунтям для діагностики термінативних видових партнерів - дієслів, що найбільшою мірою наближені до форм однієї лексеми. Основний прийом діагностування видового партнерства - тест на можливість транспозиції без семантичних утрат перфектива минулого часу в імперфектив у подійних контекстах (теперішнього історичного, сценічного тощо). Евентиви мають дві формальні реалізації, але одну семантичну - подійну. Це клас eventiva tantum, критерій діагностики якого - негативний тест на вживання в конкретно-процесному значенні. Відсутність такої спроможності - релевантна ознака евентивів, що відрізняє їх від термінативів. Отже, евентивне видове партнерство є дефектним, гомогенним, ґрунтуючись лише на різній мовній інтерпретації того самого онтологічного вияву буття - події, на противагу термінативному видовому партнерству, когнітивна основа якого - категоризоване протиставлення онтологічно неоднорідних виявів буття - процесу і події. Приядерну зону, або субпериферію, категорії аспектуальності, наповнюють активітиви, що мають одну функціонально-семантичну реалізацію - процес. Позитивним результатом тестування на наявність конкретно-процесного значення вони відрізняються від евентивів, а негативним - на видове партнерство - від термінативів. Компенсація відсутності в активітивів видового партнерства - широкий спектр акціонального партнерства з перфективами, що належать до відповідних морфолого-словотвірних підкласів: делімітативного, пердуративного, дистрибутивного, інхоативного тощо.

Спільна риса аспектуальної поведінки неактуальних стативів, як і актуальних стативів та релятивів, - неможливість конкретно-процесного значення, що протиставляє їх термінативам й активітивам. Це підтверджує безуспішність спроби стимулювати таке вживання: - *Ну що ти все любиш та любиш! Займися чимось іншим. - *Ну що ти все бачиш та бачиш! Займись чимось іншим. - *Ну що ти все орієнтуєшся та орієнтуєшся у творчості сучасних українських поетів! Займися чимось іншим. Але на відміну від актуальних стативів, неактуальні стативи та релятиви не можуть бути інстальовані в контекст на зразок: У наступну мить він уже + імперфектив, пор.: У наступну мить він уже бачив іншу картину, але: *У наступну мить він уже любив іншу. *У наступну мить він уже орієнтувався у творчості сучасних українських поетів. Характерна риса неактуальних стативів, яка відрізняє їх від релятивів, - можливість поєднуватися з темпоральними показниками наддовгих інтервалів, пор.: Мокрина довго любила його та все давала гарбузи своїм женихам (І. Нечуй-Левицький) і *Він довго орієнтувався у творчості сучасних українських поетів.

Тестування дієслів бачити, любити, орієнтуватися на сполучуваність із зараз засвідчує, що в контекстах із неактуальними стативами та релятивами зараз функціонує лише зі значенням “у сучасний мовцеві період”, натомість актуальні стативи уможливлюють і значення “у цю мить”, пор.: а) - Ти зараз її любиш? - Зараз я її люблю так, як ніколи не любив; б) - Ти зараз орієнтуєшся у творчості сучасних українських поетів. - Зараз орієнтуюся, а ще три роки назад не мав про неї ані найменшого уявлення; в) - Що ти зараз бачиш (у вікні потяга)? - Бачу Дніпро.

У третьому розділі “Аспектуальні класи українського дієслова” схарактеризовано п'ятикомпонентну систему аспектуальних класів українського дієслова, з'ясовано їхню визначальну роль у прогнозуванні аспектуальної поведінки дієслова, зокрема відкритості для суто видового партнерства, можливості мати акціональних партнерів, здатності вживатися в конкретно-процесному значенні тощо. Визначено місце кожного аспектуального класу в польовій структурі категорії аспектуальності: ядро, приядерна зона, близька, віддалена й далека периферія.

Термінативи, або здійсненники, постають як найчіткіше окреслений аспектуальний клас. Попри строкатість термінологічного позначення - “здійснення”, або “виконання” - “accomplishments” (З. Вендлер), “осуществления”, “исполнения” (О. В. Падучева та ін.), “предельные глаголы” (Ю. С. Маслов), “поступово завершувані дієслова” - “gradually terminative verbs” (В. Брой), “цілеспрямована результативна діяльність” (Г. Рудден) - його диференційною семантичною ознакою одностайно визнано “динамічний подієспрямований процес”. В українському мовознавстві дієслова з таким значенням кваліфікують як граничні (К. Г. Городенська, А. П. Загнітко, С. О. Соколова та ін.). Характерна риса термінативів - чітко регламентована аспектуальна поведінка. Для багатьох дієслів цього класу властиве суто видове монопартнерство - обов'язкова наявність одного видового партнера, що має перфективне значення події, підготовленої здійснюваним процесом, напр.: читати vs прочитати: - А тепер прочитаю вам, що Булавін пише. - Витягнув із-за пояса шматок паперу і став читати, ніби кулями в уши сипав... (Б. Лепкий); просушувати vs просушити: І Хома запевняв майора, що канат лежить у нього чин чином у передку. - Допіру оце просушував усе і його просушив... Хай буде (О. Гончар).

Безпрефіксним дієсловам із дифузною семантикою на кшталт бити, в'язати, колоти, різати властиве поліпартнерство - паралельна співвіднесеність імперфектива з кількома різнопрефіксними перфективами (зазвичай кожен перфектив водночас перебуває у відношенні видового партнерства і з префіксальним дієсловом недоконаного виду): в'язати - зв'язати - зв'язувати, в'язати - зав'язати - зав'язувати, в'язати - пов'язати - пов'язувати, в'язати - прив'язати - прив'язувати, пор.: У її руці була хустинка, і вона показувала її батюшці. Той на мигах доводив: в'яжіть швидше (Б. Харчук); Вона... навіть хустку пов'язала по-новому (Григорій Тютюнник); Хустку білу, що сповза, Поправля, пов'язує (С. Олійник).

Семантика термінативів відкрита не тільки для суто видового, а й для функціонально-видового партнерства, що найчастіше постає як опозиція конкретно-фактичної функції перфектива й ітеративної, узуальної чи загальнофактичної функцій імперфектива, напр.: ...і місяць знову ховається за рвану летючу хмару, і потім вискакує з-поза неї, щоб тут-таки знову сховатись за наступну... (Ю. Андрухович); Як і перше виходила, Катерина вийшла... (Т. Шевченко); “Ключа здав”, - бовкав він, ставлячи, як гадав, крапку, але помилявся: “Ключа здавала - я, а в тебе був дублікат”, - відбивала вона... (О. Забужко).

Крім видового, термінативам недоконаного виду властиве й акціональне партнерство, пор.: читати vs прочитати (видове партнерство) і читати vs почитати (акціональне партнерство з делімітативом): А настрій чорнів, бо, як мене інформували на кіностудії редактриси, мій сценарій в Москві ще читають, а коли прочитають - невідомо (М. Вінграновський); Отже, поки ще не готовий сніданок, можна було б і почитати трохи. Лікар Постоловський завагався, - чи взятись за новий номер “Советской медицины”, чи далі читати чеховську “Драму на полюванні”...

(В. Антоненко-Давидович).

Одна з визначальних рис термінативів - обов'язкова наявність основної імперфективної функції - прогресивної, а в багатьох дієслів - і дуративної, напр.: Коні усе ще в своїх стійлах... Платон з радістю осідлав би одного з них... Ось полки борців з ентропією сідлають своїх парнокопитних собак, ось бійці невидимого фронту запрягають своїх бліх... (В. Цибулько); Віками народ витворював цю мову, витворив її, одну з найбагатших мов слов'янства, триста тисяч пісень склала Україна цією мовою... (О. Гончар).

Термінативи субкатегоризуються на п'ять основних аспектуальних підкласів: пантивний, мутативний, конативний, тотивний, перформативний. Пантиви означають агентивний процес, поступове здійснення якого спрямоване на досягнення повного результату, напр.: Слово, слово моє пречисте.., Вік вичавлювать буду із тебе покору, Слово, вичави з мене раба! (Г. Світлична). Мутативи передають семантику неагентивного процесу, спрямованого на поступове утвердження певної ознаки, напр.: - Хай хоч почнуть ходити перші трамваї, хай розвиднятися почне. - А розвидниться, а мала дочка побачить тебе, - що я їй скажу? Давай побережемо її нерви (Є. Гуцало). Конативи описують процес-спробу, спрямовану на успішне досягнення запланованої мети, напр.: Жінка зойкнула й нахилилася шукати черепочки, бо то був поганий знак, одну половинку знайшла, другої ні... (І. Білик). Тотиви - аспектуальний підклас, що об'єднує дієслова зі значенням процесу, природою якого передбачена миттєва реалізація, початок, перебіг і завершення компресовані в одну фазу, один момент, напр.: - Стрибай, стрибай! - гукнув хтось йому знизу, і він стрибнув, а за ним стрибнув, шубовснувся в воду й Духнович (О. Гончар). Перформативи, або дієслова словесної дії, означають водночас і намір мовця (здебільшого стосовно адресата), і реалізацію цього наміру, напр.: Щоб ваше життя було славне й дружне? Так це ж уже бажали вам. Багатства побажати? (С. Тельнюк).

Кожен із аспектуальних підкласів підлягає подальшій типологізації щодо тематичного наповнення. Найбільша тематична різноманітність притаманна пантивам, до складу яких належать: 1) дієслова творення, або креативи, напр.: будувати vs збудувати; 2) дієслова перетворення, або трансформативи, напр.: перековувати vs перекувати; 3) дієслова відновлення, або репродуктиви, напр.: відмивати vs відмити; 4) дієслова руйнування, або деструктиви, напр.: ламати vs зламати; 5) дієслова цілеспрямованого руху, або мотиви з директивним відтінком, напр.: бігти vs прибігти тощо.

Активітиви, або діяльники, як і термінативи, мають широкий термінологічний спектр: “чинності”, або “activitаt” (Є. К. Тимченко), “activities” (В. Брой, З. Вендлер), “еволютиви” (Ю. С. Маслов, М. О. Шелякін), “динамічні неграничні дієслова” (Б. Комрі), “діяльності” й “активні неграничні процеси” (О. В. Падучева), “нецілеспрямована діяльність” (Г. Рудден), “активні дії нерезультативного характеру” (Н. С. Авилова), “дієслова діяльності, або дієслова еволютивного роду дії” (О. В. Бондарко, М. О. Шелякін), “дієслова еволютивного аспекту дії” (А. П. Загнітко), активітивні дієслова, або дієслова (предикати) діяльності тощо. У цей аспектуальний клас об'єднано дієслова зі значенням “динамічний неподієспрямований процес”, напр.: ... а це що за нічвида тут вештається... (О. Забужко); Довго ще він сам із собою отак розмовляв, реготався та плакав, поки не знемігся й, схилившись на стіл, не заснув (Панас Мирний).

Активітиви, як і термінативи, мають здатність виконувати не тільки прогресивну, а й дуративну функції, пор.: Здалеку легенький вітерець доносив відгуки співу. То гуляли в корчмі вояки-наймити... (Н. Королева); Уся сотня гуляла три дні і три ночі; самих порохів дві мірки вистреляли (П. Куліш). Але, на відміну від термінативів, онтологічна опозиція “процес - подія” може бути реалізована лише за умови їхньої значеннєвої модифікації за акціональним підкласом. Отже, позбавлені можливості мати видових партнерів, активітивні дієслова компенсують таку недостатність широким спектром акціонального партнерства. Це - передусім акціонально-протиставне партнерство, основними різновидами якого є: 1) активітивно-атенуативне: “динамічний процес” vs “наслідок неповного, ослабленого, недостатнього, пом'якшеного його вияву”, напр.: бігти vs підбігти: Всіх би перегнав, та бігти боюсь (Прислів'я) vs Михась, що підбіжить кусень дороги, все оглядається, чи не здоганяє його батько кіньми (О. Маковей); 2) активітивно-аугментативне: “динамічний процес” vs “момент досягнення крайньої межі розвитку його інтенсивності”, напр.: кричати vs розкричатися: ...ось раптом пронизливий, по-пташиному високий крик моторошно пролунав над полем. Кричала якась босонога розпатлана дівчина... (О. Гончар) vs ...зам схопився, як з будяків, і так розкричався, що годі було його вгамувати (Григорій Тютюнник); 3) активітивно-аугментативне з відтінком інхоативності: “динамічний процес” vs “момент його інтенсивного початку”, напр.: - О, пардон, Мосіє Войнаровскі, - сказав і розсміявся своїм голосним хохотом. Що лиш тоді всі стали голосно сміятися, аж зал гуготів (Б. Лепкий); 4) активітивно-делімітативне: “динамічний процес” vs “наслідок, пов'язаний з його обмеженням порівняно нетривалим і невизначеним або ж актуалізаційно визначеним відрізком часу”, напр.: бігати vs побігати, гуляти vs погуляти: Дивлюся я, чужі діти бігають, гуляють в ціці-баби, в хрещика, купаються, а мені не можна й одступать од дітей. Господи, як мені хотілось погуляти та побігать! (І. Нечуй-Левицький); 5) активітивно-дефінітивне: “динамічний процес” vs “негативний наслідок його тривалого вияву, пов'язаного з неоднократним контактом із певним об'єктом”, напр.: ялозити vs заялозити: - Тобі не обридло сто разів на одному місці пузом по скелі ялозити (В. Собко) vs До того ще й столи чисті в хазяйок, що як пишеш, то по самі лікті так заялозиш [сюртук], наче ковбаси продавав (А. Свидницький); 6) активітивно-дистрибутивне: “динамічний процес” vs “наслідок почергового охоплення ним усіх суб'єктів чи об'єктів із множини, означеної суб'єктом чи об'єктом (іноді - у супроводі конотеми зневаги)”, напр: гуляти vs перегуляти: А щоб чим-небудь хоч трохи одводити душу, обзавівся [Максим] якоюсь повійницею та й гуляв іноді з нею... (Панас Мирний) vs - Поки не перегуляю з усіма дівчатами, не женюсь, - хвалькувато обізвавсь у відповідь Артем (Ю. Тупицький); 7) активітивно-ексцесивне: “динамічний процес” vs “наслідок перевищення певної міри його тривалості, що здебільшого відбувається незалежно від волі суб'єкта, через його надмірне захоплення і може призвести до негативного наслідку”, напр.: гуляти vs загулятися: Довго співали дівчата, довго гуляли хлопці (І. Нечуй-Левицький) vs - Прости мені, серце Ганнусю! А я загулялась та й забула, що завтра неділя (І. Нечуй-Левицький); 8) активітивно-інгресивне: “динамічний процес односпрямованого руху” vs “момент його початку”, напр.: летіти vs полетіти: Катер летів проти вітру, розсікаючи білі баранці на гострій хвилі (В. Кучер) vs І вершники помчали, полетіли... (М. Рильський); 9) активітивно-інхоативне: “динамічний процес” vs “момент його початку”, напр: стогнати vs застогнати: Адже він нічого не говорить, тільки стогне, а лікар не приходить, і товариші самі невміло зробили перев'язку. Якось уночі Антось заворушився, застогнав і раптом затих (О. Іваненко); 10) активітивно-комплетивне з відтінком фінітивності: “динамічний процес” vs “наслідок здійснення його завершального етапу”, напр.: танцювати vs дотанцювати: Як почали братчики танцювати під бандуру, він і собі пішов навприсядки (П. Куліш) vs Так і дотанцювала [Надія] до кінця, не зводячи з нього погляду (М. Чабанівський); 11) активітивно-кумулятивне: “динамічний процес” vs “підсумок його багаторазового здійснення”, напр.: літати vs налітати: Марченко був відомим пілотом-випробувачем. Він вже давно працював в інституті стратосфери і літав на шести літаках Юрія Крайнєва (В. Собко) vs Капітан налітав сотні годин у складних метеорологічних умовах (З газети); 12) активітивно-майоративне: “процес односпрямованого руху” vs “наслідок досягнення в процесі руху такої самої інтенсивності, як і хтось інший, чи більшої”, напр.: бігти vs збігти: Орел летить, а хлопець за ним біжить. Біг-Біг, притомився. Бачить - не збігти йому за орлом, - сів спочити (С. Васильченко); 13) активітивно-пейоративне: “динамічний процес” vs “момент досягнення негативного результату внаслідок його надмірного вияву”, напр.: чумакувати vs дочумакуватися: Гриць уже сивий, як голуб, був, а все ходив у Крим. Не хотів ані дружитись, ані дома жити - чумакував (Марко Вовчок) vs Безжурно почав [Григорій] наспівувати про чумака, який до того дочумакувався, що і штани подерлись і очкур урвався (М. Стельмах); 14) активітивно-пердуративне: “динамічний процес” vs “наслідок, пов'язаний із обмеженням його порівняно тривалим і більш чи менш чітко визначеним у процесі актуалізації відтинком часу”, напр.: шарпатися vs прошарпатися: В усі боки шарпався чоловік, щоб роздобути копійку, ходив на заробітки і в Таврію, і в Крим, і в Одесу, і в Молдову (М. Стельмах) vs Ото, їй-богу, сміх і гріх: Весь вік прошарпались, як віжки, - А час, диви, пристав до тих, Хто сам собою дибав пішки... (О. Забужко); 15) активітивно-пердуративне з відтінком інтенсивності: “динамічний процес” vs “наслідок його інтенсивного вияву, пов'язаного з досягненням межі тривалого і більш чи менш чітко визначеного часового періоду”, напр.: бігати vs вибігати: А то зовсім од рук відбилися. Мишко бігає цілими днями... (М. Олійник) vs Тепер вони цілий день вибігають та вигуляють по улицях... (Панас Мирний); 16) активітивно-редуплікативне: “динамічний процес” vs “підсумок тривало-інтенсивного, неоднократного його здійснення”, напр.: блукати vs попоблукати: ... На край світів блукати за тобою Піду у жовтій куряві зірок (В. Симоненко) vs Попоблукав Мамай і по околицях - за дівчатами міської сторожі (О. Ільченко); 17) активітивно-сатуративне: “динамічний процес” vs “наслідок його інтенсивного, кількісно-вичерпного за тривалістю (з погляду активності суб'єкта) здійснення, що призвело до повного насичення, а почасти - і перенасичення”, напр.: бігати vs набігатися: - А бігати не будемо, годі, вже й так набігались... (Є. Доломан); 18) активітивно-семельфактивне: “багатократний (мультиплікативний) процес” vs “наслідок його однократно-миттєвого вияву”, напр.: моргати vs моргнути: Тепер сиди, очицями моргай (Л. Глібов) vs Взяла соломинку та й полоскотала його по щоці, а він хоч би тобі вусом моргнув, - хропе... (М. Кропивницький); 19) активітивно-семельфактивне з відтінком атенуативності: “динамічний, більш-менш тривалий процес” vs “наслідок його акордно-послабленого здійснення”, напр.: віяти vs війнути: Ой у полі вітер віє, А жито половіє ... (Народна пісня) vs Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться (Марко Вовчок); 20) активітивно-семельфактивне з відтінком дуративності: “динамічний процес звуковияву” vs “наслідок його короткочасно-одноразового здійснення”, напр.: гарчати vs прогарчати: По дорозі невпинно рипіли вози, скреготіли танки, гарчали грузовики (І. Кочерга) vs Мимо воріт несподівано прогарчав ворожий танк (О. Гончар); 21) активітивно-фінітивне: “динамічний процес” vs “кінцевий момент здійснення процесу, після якого він уже не може бути продовжений”, напр.: парубочити vs відпарубочити: - Ей, сину, час ще парубочити... (М. Ірчан) vs Стала біля нього Смерть: - Добрий день, дідуго! Вже своє ти відробив І відпарубочив (Д. Павличко).