Категорія аспектуальності в сучасній українській літературній мові

Характерною рисою активітивів є їхня відкритість для акціонально-непротиставного партнерства - активітивно-ітеративного, до основних різновидів якого зараховуємо: 1) активітивно-ітеративне з відтінком атенуативної кратності: “динамічний процес” - “його нерегулярно-кратне, переривчасте, ослаблене здійснення”, напр.: крутити - покручувати: Іван витріщав на Соломію очі і крутив цапиною борідкою (М. Коцюбинський) - Цвірчить і стриба горобець перед котом, що вловив гороб'я і, міцно здавивши зубами, покручує довгим хвостом та висвічує хижо очима (Панас Мирний); 2) активітивно-ітеративне з відтінком атенуативної процесності: “динамічний процес” - “його невиразно-ритмічне, ослаблене здійснення”, напр.: свистіти - насвистувати: Гнат байдуже лупнув очима, губи його знову склалися в дудочку. - Перестань свистіти, це тобі не в конюшні! (Григорій Тютюнник) - Хлопець тихенько насвистував: було йому на серці просторо. Біля хвіртки свого обійстя стояла Неоніла й дивилася йому вслід, хоч уже й не бачила його (Вал. Шевчук); 3) активітивно-ітеративне з відтінком комітативності: “динамічний процес” - “його переривчасте здійснення, що супроводжує інший процес, виявляючись не на повну силу”, напр.: вити - підвивати: Десь вийшли звірі з темних хащ і виють тужно... (В. Сосюра) - Дзвоник раптом заходиться голосним дзявкотінням, а Полкан та Пірат нетерпляче підвивають йому (В. Козаченко); 4) активітивно-ітеративне з відтінком взаємності: “динамічний процес” - “його повторюване здійснення почергово між двома чи кількома суб'єктами”, напр.: шептати - перешіптуватися: Пішов шелест по діброві; Шепчуть густі лози... (Т. Шевченко) - Туман на озері білими хвилями прибиває до чорних хащів, очерет перешіптується з осокою, сховавшись у млі (Леся Українка); 5) активітивно-ітеративне з відтінком інтенсивності: “динамічний процес” - “його повторюване, ускладнено-інтенсивне здійснення”, напр.: стрибати - вистрибувати: Сарни й газелі не стрибають так гарно, як вона в танці (Б. Лепкий) - Зараз і почали танцювать... Не вдержався і старий, ну й собі по-запорізьки: ... вистрибує, ноги вище голови задира (О. Стороженко).

Основними тематичними класами, що наповнюють активітиви, є: 1) багатократні дієслова, або мультиактивітиви: блискати, зиркати, кивати, моргати, хитати тощо, напр.: Тільки блискало у хмарах та ревли із гір потоки (П. Тичина); 2) дієслова звуковияву, або аудіоактивітиви: бурчати, гарчати, квилити, стогнати, скрипіти тощо, напр.: Труби рипають, флейти жалiбно стогнуть, бубни бухкають (В. Винниченко); 3) дієслова оптичного вияву, або відеоактивітиви: блискотіти, грати, мерехтіти, мінитися, переливатися тощо, напр.: Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу... (М. Коцюбинський); 4) дієслова мислення, або ментаактивітиви: думати, кумекати, мислити, мізкувати, міркувати тощо, напр.: Я думаю, все думаю про вас, але про це не треба говорити (Л. Костенко); 5) дієслова руху, або мотоактивітиви: бігати, бігти, вештатися, казитися, стрибати, ходити тощо, напр.: ...степом іде один верблюд, а за ним другий, третій, четвертий, а збоку біжить маленьке верблюденя й скубе зелену травичку... (Б. Антоненко-Давидович); 6) дієслова запаху, або одороактивітиви: відгонити, духмяніти, пахнути, смердіти, тхнути тощо, напр.: Де вечір пахне м'ятою, аж холодно джмелю... (Л. Костенко); 7) дієслова фізіологічних процесів, або фізіоактивітиви: колоти, пекти, різати, тіпати, шпигати тощо, напр.: Пропасниця тіпала ним, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що він на превелику силу діставав собі воду (М. Коцюбинський); 8) дієслова тимчасового заняття: гуляти, гратися, відпочивати, майструвати, мандрувати тощо, напр.: Ваня навіть рідше став гуляти з товаришами, а здебільшого сидів у кімнаті й будував з кубиків залізницю (В. Підмогильний); 9) дієслова диспозиції: висіти, лежати, сидіти, стовбичити, стояти тощо, напр.: Такий свят-вечір, що нема й куті. Стоїть Іван. Над валом крупка сіє. - Чого стоїш отут на видноті? Ще стрілить хто. - Не стрілить. Не посміє (Л. Костенко).

До аспектуального класу стативів, або станівників, (“states”, за З. Вендлером, Г. Рудденом та ін., “состояния”, за О. В. Падучевою та ін.) належать дієслова, що означають актуальний або неактуальний, адинамічний, недискретно-фазовий вияв буття (стан), локалізований хоча б у межах надтривалого часового відрізка. Однією з характерних рис аспектуальної поведінки стативів є відсутність суто видового, натомість - обов'язкова наявність аспектуально-акціонального партнерства з інцептивами, що вказують на часовий момент входження в стан, його зародження. Таке партнерство можливе на ґрунті обох формальних моделей творення дієслів протилежного виду: не лише перфективації (побачити vs бачити), а й імперфективації (усвідомити vs усвідомлювати), напр.: - Бачу, що й щит мій та меч вціліли, - він доторкнувся до них рукою, - і дань моя не пропала, - Микула побачив під насадом торбинку з начинням та гречкою... (С. Скляренко); Леонідові радісно усвідомити себе знову бійцем (О. Гончар) vs Данило розумів дії Олександра Невського щодо татар та папи. Знав і добре усвідомлював, яку неоціненну поміч подає йому Олександр (А. Хижняк).

За ознакою конкретно-часової локалізованості vs нелокалізованості стативи поділяють на два аспектуальні підкласи: актуальні (бачити, багряніти, лежати, стирчати, ясніти тощо) і неактуальні (вірити, відчувати, любити, розуміти, усвідомлювати тощо). Актуальні стативи мають синкретичну властивість вступати не тільки у відношення акціонально-аспектуального, а й функціонально-видового партнерства. У першому випадку це описане вище стативно-інцептивне партнерство. У другому - вони набувають функціонального формату евентивів: як дієслово доконаного, так і дієслово недоконаного виду вживаються із подійним значенням, напр.: І куди б скерувати кроки, Щоб тебе я могла знайти? Тільки бачу, іде високий, Приглядаюсь, чи тож не ти… (О. Теліга); ...він повернув голову направо і побачив тоді повністю високі стіни з бурого каменю... (Ю. Тарнавський).

На відміну від термінативів та активітивів, акціональні можливості стативів обмежені й виявляються спорадично, зокрема, як стативно-фінітивне партнерство: любити vs перелюбити “перестати любити”: - Яша, а ти мене тепер хоч трохи любиш, як тоді? (Г. Косинка) vs Вулицею не пройти дівчині, Соломія з Тетяною за тинами перемовляються - хлопець перелюбив дівчину - додивляються, примічають - чи не виповнився, часом, дівочий стан (К. Гордієнко).

Через свою адинамічність стативи позбавлені прогресивної функції, хоч дієсловам зі значенням станів, доступних для безпосереднього сприйняття спостерігачем “тут - зараз”, властива актуально-статальна функція (йдеться про актуальні стативи), напр.: Вже вгорі біліла приваблива вершина, до якої я прагнула, а довкола багряніли квіти... дивного кольору... Інколи здавалося, що то були краплі крові... (О. Бердник).

Аспектуально вагомим класом тематичного наповнення актуальних стативів є дієслова оптичного вияву, що мають низку значеннєвих різновидів: а) “виднітися, виділятися певним кольором”: жовтіти, зеленіти, синіти, червоніти, чорніти тощо, напр.: Плисковаті широкі острівці, поділені самовілками й рукавцями, зеленіли лозами й сінокосами. На їх цілими купами жовтіли, синіли й червоніли лучані квітки. За Дніпром, за білою смугою піску, на всі боки чорніли бори до самого краю обрію... (І. Нечуй-Левицький); б) “виділятися певним відтінком, мати певну оптичну якість”: блідніти, сутеніти, темніти, тьмяніти, ясніти тощо, напр.: Крізь металеві мережі кованих брам темніє мідь статуй на білих мармурах стін (Н. Королева); в) “виділятися, виднітися завдяки певній оптичній характеристиці поверхні”: коржавіти, лисіти, пляміти, рябіти, скляніти тощо, напр.: З обох боків дороги в темряві тьмяно пляміли на сірому піску кущі (А. Головко); г) “виділятися, виднітися певною формою чи рельєфною характеристикою”: горбатіти, кругліти, маліти, пухиритися, щетинитися тощо, напр.: Кайдан так і не втямив, чого сміються запорожці, на його круглому, як діжа, бровастому обличчі й далі кругліла наївна та простакувата усмішка... (Ю. Мушкетик); д) “виділятися, виднітися завдяки певній просторовій характеристиці”: даленіти, порожніти, пустіти, самотіти, сиротіти тощо, напр.: Минає [Терентій] кучеряві груші, що сумно самотіють у полях (М. Стельмах).

Евентиви, або подійники, у спеціальній літературі мають досить широкий номінативний спектр: “achievments” (З. Вендлер), “моментальні дієслова” (Ю. С. Маслов), “acts”, або “нецілеспрямовані події” (Г. Рудден), “происшествия” (Т. В. Булигіна), “happening” (А. Вежбицька), “Non agentiv Accomplishments” (Д. Р. Дауті), “eventiva tantum” (А. А. Залізняк, О. Д. Шмельов). До цього аспектуального класу належать дієслова, визначальною рисою аспектуальної поведінки яких є абсолютна подійність, тобто когнітивна співвіднесеність з об'єктивним подійним моментом не тільки перфективів, а й їхніх імперфективних партнерів, пор.: зіткнутися vs стикатися “несподівано зустрічатися з ким-небудь”: Біля двору, в якому розташувалась політчастина, Хаєцький зіткнувся з Воронцовим (О. Гончар) vs На порозі він стикається з денщиком (П. Панч). Нездатність до процесуалізації позбавляє такі дієслова можливості функціонувати в конкретно-процесному значенні.

Стрижнева ознака внутрішнього часу онтологічних ситуацій, відображених у семантиці евентивів - моментальність. Вони позначають миттєві події, зокрема й несподівані, непередбачувані, а також такі, що є негативним наслідком надмірного захоплення процесом або результатом недогляду. Раптовість, несподіваність евентивних ситуацій досить часто увиразнює контекст (раптом, несподівано, від несподіванки), напр.: отетеріти: “украй розгубитися, збентежитися від несподіванки, з переляку і т. ін., втративши здатність міркувати, рухатися тощо”: Від такого нахабства і несподіванки Юрко отетерів, а далі аж позеленів (М. Стельмах); Машина одразу спалахнула. Це було настільки несподівано, що ворожа піхота на якусь мить отетеріла (О. Гончар); стрепенутися: Раптом крик сорок вирвав його із задуми. Степан стрепенувся (В. Гжицький).

Основними функціональними критеріями виокремлення евентивів є: а) тривіальне видове партнерство: як перфектив, так і імперфектив мають подійне значення, пор.: Кінь спіткнувся, і Данило, не втримавшись, вилетів з сідла (О. Хижняк) vs Ланка вiд штовхана спотикається, але полiцаєва рука мiцно тримає її за плече й майже несе її поперед себе (В. Винниченко); б) обмеженість акціонального партнерства (для деяких імперфективів можливий лише дистрибутив), пор.: Гарцюють [сини] та синці один одному набивають (А. Головко) vs Двічі вдарилась лобом об кам'яні хрести, аж синяки собі понабивала (І. Нечуй-Левицький); в) відсутність прогресивної функції, зокрема неможливість відповіді на запитання: - Що він у цей момент робить? * - Набиває ґулю, некоректність речень на зразок: *Дивись, він проколює ногу; *Коли ми підійшли, він розбивав собі ніс.

До основних різновидів евентивних ситуацій належать: 1) ситуація ушкодження - “суб'єкт (людина, рідше тварина) мимохіть ушкоджує об'єкт-партитив (тканини або органи тіла) унаслідок удару, поранення, опіку тощо”, актуалізована предикатами: вивихнути, вколоти, зламати, зчесати, обпекти, порізати, пробити, проколоти, розбити тощо, напр.: Якийсь з москалів перечепив її на бігу, - зо всього маху вона грякнулася на землю, розбила ніс (Панас Мирний); 2) ситуація пошкодження - “суб'єкт (людина, рідше тварина) мимоволі виводить із ладу, робить зіпсованим або зруйнованим об'єкт (здебільшого артефакт)”, актуалізована предикатами: вищербити, надбити, надломити, побити, поламати, прорізати, проколоти, пропалити, розбити, розірвати тощо, напр.: Ти пам'ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу, бо косив невміло, а ти не сердився й навчав (В. Сосюра); 3) ситуація псування - “об'єкт (переважно артефакт) раптово псується, виходить із ладу, руйнується”, актуалізована предикатами: зламатися, лопнути, обірватися, обламатися, переломитися, порватися, проломитися, репнути, розбитися, тріснути тощо, напр.: Де ж олівець?.. Ага! Ось він, нікчемний,.. і жбурнув так, що він зламався (М. Коцюбинський); 4) ситуація раптового відокремлення - “об'єкт (артефакт) унаслідок утрати над ним контролю з боку суб'єкта (людини) несподівано відокремлюється”, актуалізована предикатами: випасти, виприснути, вирватися, вискочити, висковзнути, вислизнути, висмикнутися, випорснути, зірватися, сприснути тощо, напр.: З Тимкової долоні вислизнула коса (Григорій Тютюнник); 5) ситуація несподіваної зустрічі чи контакту - “суб'єкт несподівано зустрічає суб'єкта-партнера або натрапляє на об'єкт”, актуалізована предикатами: зустрітися, зіткнутися, налетіти, напоротися, наразитися, нарватися, наскочити, наткнутися, натрапити, наштовхнутися тощо, напр.: Вночі капітан Сперанський, обходячи бойові порядки, напоровся на міну (О. Гончар); 6) ситуація “пастки” - “суб'єкт мимоволі потрапляє в складне становище, неприємні обставини, небажане місце”, актуалізована предикатами: влипнути, вскочити, встрянути, втаскатися, втелющитися, забрести, зачепитися, опинитися, потрапити, упійматися, утрапити тощо, напр.: - Коли не гуска забреде кудись, то теля у провалля втелющиться або корова у багнюці зав'язне... (М. Кропивницький); 7) ситуація порушення рівноваги - “суб'єкт, не втримавшись на чомусь, утрачає рівновагу”, актуалізована предикатами: зірватися, звалитися, зісковзнути, злетіти, оступитися, посковзнутися, послизнутися, провалитися, спіткнутися, шурхнути тощо, напр.: Марійка, наздоганяючи сани, посковзнулась і шубовснула просто в калюжу (М. Коцюбинський); 8) ситуація різкої зміни стану - “суб'єкт зазнає (здебільшого під впливом зовнішніх чинників) раптової зміни фізичного чи психічного стану”, актуалізована предикатами: завмерти, заклякнути, заціпеніти, знепритомніти, опам'ятатися, осіктися, отетеріти, отямитися, схаменутися, уклякнути тощо, напр.: Слуга з дива витріщив очі. Виговські тоді тільки опам'ятались і схаменулись, випили по чарці і почали їсти страву (Леся Українка); 9) ситуація везіння - “суб'єкт здобуває, отримує щось завдяки щасливому випадку”, актуалізована предикатами: виграти, випасти, знайти, лучитися, піймати, повезти, поталанити, пофортунити, пощасливити, пощастити тощо, напр.: ...провалююсь у марення, у сон, де сподіваюсь побачити тебе, як пощастить, аби відчути те, що вже не відчуваю понад рік... (Ю. Покальчук); 10) ситуація втрати - “суб'єкт унаслідок недогляду, неуважності, надмірного захоплення, послаблення контролю втрачає що-небудь”, актуалізована предикатами: втопити, загубити, засушити, програти, прогуляти, проґавити, прокуритися, проморгати, прослухати, проспати тощо, напр.: Рушниця висіла за плечима, пістоль лишився один - за поясом під кожухом, другий загубив, сам не відав де (Ю. Мушкетик); 11) ситуація помилки чи прорахунку - “суб'єкт помиляється в діях, припущеннях, задумах”, актуалізована предикатами: помилитися, прогадати, проїхати, пройти, пролетіти, промазати, промахнутися, пропустити, прорахуватися, проскочити тощо, напр.: Два вцілілі гестапівці кинулися назад. Юджін пустив їм услід довгу чергу, але промазав (П. Загребельний).

До релятивів, або відносників, термінологічними корелятами яких у спеціальній літературі є “generis states” (З. Вендлер), “totally static verbs” (В. Брой), “постоянные свойства и отношения” (Т. В. Булигіна, А. А. Залізняк, О. В. Падучева, О. Д. Шмельов), належать українські дієслова із “найменш дієслівними” значеннями позачасових відношень, властивостей, ознак: відрізнятися, дорівнювати, залежати, належати, суперечити, характеризувати тощо, напр.: Якщо вже прирівнювати до кузні, то кожен удар молота дорівнює критичній життєвій ситуації (В. Дрозд). Об'єднуючи під дієслівною формою, призначеною для вираження процесуальної семантики, значення різного типу статичних і позачасових виявів буття, релятиви з погляду категорійної дієслівної семантики є значною мірою ослабленими. Як первісно часова частина мови, дієслово, виражаючи дію узагальнено, безвідносно до моменту мовлення або інших часових меж, набуває статичних рис і значеннєво наближається до прикметника, пор.: ...агов, чужинцю, показуй, чого ти взагалі вартуєш і що ти тут загубив серед нас... (Ю. Андрухович). Перебуваючи на периферії як дієслова загалом, так і категорії аспектуальності зосібна, релятиви позбавлені здатності до видового й акціонального партнерства, а також можливості вживатися в конкретно-процесному значенні.

Семантична типологія релятивних ситуацій об'єднує: 1) екзистенційні відношення: жити, існувати, фігурувати, стояти, побутувати тощо, напр.: - Рожеві чайки існують, та ще й які гарні! (З. Тулуб); 2) генетичні відношення: ґрунтуватися, витікати, випливати, корінитися, походити тощо, напр.: Мати його походила з Буковини (В. Стефаник); 3) посесивні реляції: належати, володіти, контролювати, мати, панувати тощо, напр.:

І світ великий, неозорий Належить нам - тобі й мені (В. Симоненко); 4) відношення тотожності, ототожнювання, еквівалентності: відповідати, дорівнювати, збігатися, рівнятися, співвідноситися тощо, напр.: Так, початок його вірша “Ще як були ми козаками” (1847-1848) чи не повністю відповідав поетичній тональності початку “Истории Русов”... (В. Русанівський); 5) компаративні відношення: нагадувати, наближатися, перегукуватися, перекликатися, скидатися тощо, напр.: Отут колись громадилися брили, їх обриси нагадували риб (Л. Костенко); 6) контрастивні відношення: відрізнятися, контрастувати, переважати, суперечити тощо, напр.: ...почуття гріха і почуття неконтрольованости життя різко контраcтують (В. Цибулько); 7) партитивно-класифікаційні реляції (відношення частини й цілого, одиничного й загального): включати, входити, об'єднувати, поділятися, складатися тощо, напр.: - Як вам відомо, соціалісти поділяються на різні партії, групи й секти, що вічно й люто борються між собою (В. Винниченко); 8) відношення зумовленості: виключати, визначати, вимагати, дозволяти, передбачати тощо, напр.: Наше дружнє й товариське побачення навряд чи передбачає якісь серйозніші угоди за угоду звичайну - торговельно-рибальську (Ю. Яновський); 9) номінативні відношення: величати, дражнити, звати, кликати, називати тощо, напр.: Таких називають: ділова людина (С. Журахович); 10) характеристичні реляції (констатація наявності певної характерної риси): виділятися, відзначатися, відрізнятися, приваблювати, характеризувати тощо, напр.: … - Так давайте так і скажемо, що доби відрізняються костюмами! Адже добу найбільше характеризує антураж (В. Підмогильний); 11) географічно-просторові відношення (розташування ландшафтних об'єктів): витікати, впадати, межувати, омивати, оточувати тощо, напр.: А найбільша з річок європейської Росії, Волга, впадає вже у Каспій... (Ю. Андрухович); 12) постійне місцезнаходження кого-, чого-небудь: залягати, заселяти, міститися, обіймати, проживати тощо, напр.: І в кожному з цих городів, у землях, які вони обіймали, була своя Гора... (С. Скляренко); 13) позитивні диспозиції як різновид властивостей, суттю яких є фіксація віртуальних задатків до реалізації певних процесів (природні чи набуті процесуальні вміння, здібності): говорити, писати, співати, ходити, читати тощо, напр.: - А ви говорите по-українськи? - промовила пані трохи натужно по-українськи, переходячи з англійської (Ю. Покальчук); 14) негативні диспозиції як фіксація вроджених вад, шкідливих звичок, небажаних властивостей: косити (ліве око косить), кульгати (мати ваду), кусатися (собака кусається), скрипіти (ці двері скриплять), шепелявити (мати ваду) тощо, напр.: Шепелявлю я, дорогі мої, а то б розказав (І. Ле); 15) знаково-дейктичні відношення (“вказувати на щось”, “говорити про щось”, “свідчити про щось” тощо): віддзеркалювати, говорити, означати, обіцяти, показувати тощо, напр.: Він народився у високоснім році (в сорок четвертім), а це обіцяє самі страждання... (П. Загребельний); 16) генералізовані властивості класу: водитися, заселяти, плодитися, рости, споживати тощо, напр.: - На темній вощині бджоли менше споживають меду (М. Стельмах); 17) параметрично-еквівалентні відношення: важити, вміщати, входити, коштувати, містити тощо, напр.: Подумай сам: якщо лати важать щонайменше штири пуди, то ти маєш важити принаймні вдвічі більше... (Ю. Винничук); 18) властивості речовини, певного знаряддя, частин тіла людини: згинатися, ламатися, писати, поглинати, розчинятися тощо, напр.: Котромусь з офіцерської комісії при огляді здалася підозрілою Оленчукова шия. Чому не згинається? Контужений чи просто симулює? (О. Гончар); 19) постійне ставлення до кого-, чого-небудь: визнавати, захоплюватися, молитися, розраховувати, схилятися тощо, напр.: Ах, вони так шанують його, пана президента, так схиляються перед ним, так безмірно цінять його геніальність (В. Винниченко); 20) інтелектуально-аксіологічні реляції: знати, володіти, орієнтуватися, розбиратися, розумітися тощо, напр.: Усі без винятку дівчатка підозріло добре орієнтувались у творчості своїх мимобіжних клієнтів… (Ю. Андрухович).

У межах деяких тематичних класів релятивів, зокрема серед „географічних” дієслів, спостерігаємо явище аспектуальної індиференції до типу формального вираження, напр.: проходити vs пройти: Ніби справжня залізна завіса проходила саме західним кордоном СРСР (Ю. Андрухович) vs Тин пройшов на аршин поза грушею (І. Нечуй-Левицький). Такі аспектуальні кореляції позбавлені семантичного наповнення, а отже, відповідні дієслова є уявно-видовими партнерами, що зумовлено десемантизацією опозиції термінативного видового партнерства, притаманної первісним динамічним значенням.

У четвертому розділі “Аспектуальна, аспектуально-акціональна й акціональна полікатегорійність” на засадах об'єктивістського підходу та розвинутої в роботі двокомпонентної теорії виду обґрунтовано природу явища дієслівної полікатегорійності, схарактеризовано її основні типи та їхнє лексико-семантичне наповнення.

Аспектологічний аналіз дієслівної лексики сучасної української літературної мови засвідчує, що термінативність, активітивність, евентивність, стативність і релятивність - аспектуальна характеристика не дієслова загалом, а кожної його семантеми зосібна, що зумовлено лексико-семантичним варіюванням дієслівної лексеми, конкретною реалізацією валентного потенціалу дієслівного предиката, семантичним наповненням аргументів, передовсім суб'єкта й об'єкта, широким контекстом тощо. Остаточний висновок щодо належності до того чи того аспектуального класу чи аспектуального або акціонального підкласу уможливлює лише контекст, оскільки видова поведінка дієслова дуже чутлива до найменших семантичних змін.

Основні вияви полікатегорійності як здатності окремих семантем дієслова функціонально належати до різних аспектуальних класів та акціональних підкласів - аспектуальний, аспектуально-акціональний, акціональний. Найбільш вагомими для видової поведінки дієслова типами аспектуальної полікатегорійності, детермінованої поєднанням семантем різних аспектуальних класів, є: 1) термінативність // активітивність; 2) термінативність // стативність; 3) термінативність // евентивність; 4) термінативність // релятивність.

Так, прототипними термінативами є дієслова, які виражають результативні процеси, пов'язані з трудовою діяльністю людини, що мають здебільшого спеціалізований характер. Означаючи ж рухи (переважно ритмічні чи повторювані), здійснювані певними частинами тіла чи якимись знаряддями, вони належать до активітивів, що унеможливлює суто видове партнерство. Таким семантемам властива й синтагматична неоднорідність. Термінативи реалізовано в предикатно-аргументних структурах із результативом або темативом, активітиви - з інструментивом чи пацієнтивом. У структурах із пацієнтивом активітиви описують процес, спрямований на об'єкт, але така спрямованість не є результативною чи темативною, оскільки не пов'язана з виникненням нового об'єкта чи нової якості наявного об'єкта, пор.: крутити vs скрутити, напр.: Він розлігся на шпоришу в затінку під стіною сільради, поклав поруч себе кавалерійську рушницю й заходився крутити цигарку (Б. Антоненко-Давидович) vs Він узяв під пахву свою стару, пошарпану папку, набиту паперами, скрутив з махорки цигарку й спокійно запихкав димом (Б. Антоненко-Давидович) // лише крутити: Граф Адольф зриває листок і з вибачливою посмішкою за кінчик стебельця крутить його в двох пальцях (В. Винниченко).

Яскравий приклад аспектуальної перекатегоризації - термінативи, що означають здійснення конкретного (здебільшого фізичного, пов'язаного з певним видом трудової діяльності) процесу, спрямованого на створення чи перетворення матеріального об'єкта. Набуваючи в безоб'єктному вживанні значення “бути зайнятим здійсненням процесу безвідносно до його результату”, вони переходять до класу активітивів, напр.: малювати vs намалювати: Ну просто... просто бери та малюй. І вербу, й вишеньку, і... дівчину Киліяну біля них, всі вони вельми-вельми гарні,.. можна б намалювати й себе, але вже десь далі (Ю. Мушкетик) // лише малювати: Бідні хлопці. Ліпили, малювали, напрацювалися... (Б. Лепкий).

Дієслова звуку - прототипні активітиви, для яких характерна, з одного боку, відсутність суто видових партнерів, а з іншого - багатовекторність акціонального партнерства та широка палітра лексико-семантичного наповнення суб'єктної синтаксеми. Належачи до приядерної зони поля аспектуальності, активітиви відкриті для перекатегоризації в термінативи. Це уможливлюють чітко окреслені умови актуалізації: агентивне наповнення суб'єкта та наявність прямої мови як об'єктного еквівалента чи об'єкта-результатива: “щось”, “якісь слова”, “якусь фразу”, напр.: лише гарчати: Ліниво гарчали пси на ланцюгах (Н. Рибак) // гарчати vs прогарчати: Повільно затягується сигаретом і гарчить: - Геррр... Типу, геррр Шнітсель? (Л. Дереш) vs Повільно затягнувся сигаретом і прогарчав: - Геррр... Типу, геррр Шнітсель? (транспозиція теперішнього історичного в минулий час).

Дієслова односпрямованого руху в предикатно-аргументних структурах із трансгресивом мають ознаки класу активітивів, а в структурах із директивом набувають термінативного формату, пор.: лише бігти: ...таки доплив, біжу берегом, хочу кричати, а голосу нема, тільки зіпаю... (Є. Гуцало) // бігти vs прибігти: - Біжи лиш швидче в Карфагену, - Зевес гінцеві так сказав... (І. Котляревський) vs Як прибіжиш під ворота, Стукни, грюкни коло плота; Як прибіжиш ти в батьків двір, Заржи, коню, на ввесь подвір! (Народна пісня).

Термінативи зі значенням “набувати певної оптичної чи температурної ознаки” переходять до аспектуального класу стативів, уживаючись зі значенням “виднітися, виділятися завдяки певній оптичній чи температурній ознаці”, напр.: [Анна:] А ті серця від влади вашої лиш попеліли і внівець оберталися (Леся Українка) vs - Я думала, спопелію від сорому, коли мені сказали (І. Вільде) // Сніг зеленіє в світлі ночі, Сніг блакитніє в світлі дня, сніг попеліє в сірий вечір (Б.-І. Антонич).

Термінативи, що виражають агентивні подієспрямовані процеси, пов'язані з пересуванням у просторі, набувають релятивного значення “перебувати в певному просторовому відношенні, бути розташованим певним чином (про ландшафтні об'єкти)”: ... ось він вийде на волю, пошрамований і мужній, і ми зустрінемось, - тільки вони ніколи не виходили (О. Забужко) // Але вікно тут виходило в тісний закуток, утворений двома перпендикулярними стінами будинку і замкнений, крім того, височезним муром… (В. Підмогильний).

Дієслова на кшталт топити vs втопити, зустрічати vs зустріти належать до термінативів, означаючи цілеспрямований процес, з одного боку, і подію, підготовлену цим процесом, - з іншого, а до евентивів, якщо описують несподівану, неочікувану, випадкову подію, пор.: топити vs втопити: [Співець] (кидається до Тірци, за ним юрба розбуджених людей): Та я ж тебе, злочиннице, втоплю! [Юрба:] Топіть її! Топіть! Вона посміла втопити наші святощі сіонські! (Леся Українка) // лише втопити: Кладка гнеться, де купави, А дівча - уліво, вправо... - Чи обід не втопиш, внуко? - Дід іде, простерши руки (М. Стельмах).

Іншими, менш поширеними типами полікатегорійності є суміщення семантем, що належать до інтермінативних класів: активітивність // стативність, активітивність // релятивність, евентивність // релятивність тощо або суміщення кількох класів. Так, дієслова висіти, лежати, стояти, сидіти функціонують як активітиви лише в поєднанні з активним суб'єктом, за інших умов - це стативи, пор.: Дема стоїть біля мольберта і з мукою дивиться на лінії (М. Хвильовий); ...Стоїть могутній дуб на півдорозі до лісу, а до нього сіріє ранковий шлях, од вітряків перехиляється на ділянку молодняку (М. Хвильовий). Позбавлені динамічності, такі дієслова все-таки мають характерні риси активітивів: прогресивне значення та широке акціональне партнерство. Неповнота набору активітивних ознак засвідчує їхню належність до периферійної зони цього аспектуального класу. Активітив текти зі значенням процесу стає релятивом, виражаючи властивість, напр.: На полях сніги, як дими, та під ними в глибині десь течуть струмки незримі, щоб проснутись повесні (В. Сосюра) // Та ж він весь, чисто весь залився гасом! Прокляті бідони течуть! (Ю. Смолич). Евентиви на кшталт зриватися, падати набувають ознак релятивності, уживаючись із “географічним” значенням (розташування в просторі одного матеріального об'єкта стосовноно іншого), пор.: падати vs впасти: З'явилися ви з Лорною тоді, до великого багаття - і тут якийсь бідолаха падає в багаття лицем. На ранок до нас приходять дівчата, збирають гроші, бо хтось із хлопчаків упав із водоспаду, зламав стегно (Л. Дереш) // лише падати: Від клуні стежка круто падає в яр з холодною джерельною водою (Григорій Тютюнник). Дієслово випивати, указуючи на конкретний процес, є термінативом, означаючи тимчасове актуальне заняття - активітивом, описуючи постійну звичку - релятивом, пор.: термінатив: - Як не зумів сам випити, то вип'ю за тебе я. Він наливає півсклянки й одним духом випиває, не закусуючи... (В. Антоненко-Давидович); активітив: - Тепер беріть що-небудь... Як хтось наскочить - дядьки випивають у мене і все чин чином... (М. Стельмах); релятив: - Знаєш, що Марія потайки випиває? (Вал. Шевчук).

Найвагомішими для видової поведінки дієслова типами аспектуально-акціональної полікатегорійності, детермінованої поєднанням семантем, одна з яких належить до одного з аспектуальних класів, а інша - до одного з акціональних підкласів, є: термінативність // інхоативність, термінативність // інгресивність, термінативність // делімітативність, термінативність // пердуративність, термінативність // фінітивність, термінативність // пейоративність, термінативність // дистрибутивність, термінативність // кумулятивність, термінативність // атенуативність тощо, напр.: забити-термінатив: ...невміло дзьобаючи тим молотком по цвяхах, забила дірку... - Це я, бабцю, там у паркані дошку забивала, - спокійно й лагідно озвалася Галя (Вал. Шевчук) // забити-інхоатив: Ще зранку в селі забили в дерев'яні калатала (Вал. Шевчук); потрусити-термінатив: - Вони весілля справляють, а ти мети двір у неділю, мети, ще й піском посипай, ще й зеленою травою потруси (І. Нечуй-Левицький) vs Дівчата… долівки труситимуть луговою травою (О. Гончар) // потрусити-делімітатив: Пташка часом поскаче в галузках, потрусить хвостом. Часом почистить носик (М. Коцюбинський).

Акціональна полікатегорійність як поєднання в багатозначній структурі дієслова семантем, що належать до різних акціональних підкласів, має такі основні вияви: делімітативність // дистрибутивність, дистрибутивна кумулятивність // ексцесивність, пердуративність // семельфактивна дуративність. Так, пердуративи мають значення “вияв процесу, обмежений порівняно тривалим і більш чи менш чітко визначеним у процесі актуалізації відтинком часу”, семельфактиви-дуративи описують протяжне в часі однократне здійснення багатократного чи тривалого повторюваного процесу, напр.: - Проспівав ти літо боже, - Вдача вже твоя така, - А тепер танцюй, небоже, На морозі гопака! (Л. Глібов) // Пампушка рвонув тятиву, і спрягла й проспівала стріла, і люди зойкнули, охнули (О. Ільченко).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Комплексний аналіз категорії аспектуальності в сучасній українській літературній мові, здійснений на засадах функціональної граматики з огляду на основні положення об'єктивістського підходу, уможливлює її репрезентацію як функціонально-категорійної єдності, що інтегрує вісім рівнів: екстралінгвальний, онтологічний, прихованограматичний, парадигматичний, синтагматичний, прагматичний, епідигматичний, граматичний.

Екстралінгвальний рівень аспектуальності пов'язаний із кореляцією мовної категорії аспектуальності, що відображає внутрішній час процесуальної ознаки, та позамовної категорії часу. На цій співвіднесеності ґрунтується притаманність внутрішньому часові дієслівних процесів найсуттєвіших властивостей і закономірностей об'єктивного часу, передусім діалектики тривалості й послідовності явищ позамовної дійсності. Послідовність і тривалість - фундаментальні категорії, загальновизнаність яких у філософії перевірена століттями, що засвідчує закономірність їхньої граматичної категоризації, оскільки граматичні категорії фіксують найвагомішу частину концептуальної інформації.

Онтологічний рівень аспектуальності детермінований кореляцією внутрішнього часу процесуальної ознаки із буттєво пізнаними виявами тривалості та послідовності - онтологічно вагомими для аспектуальності категоріями стану, процесу та події. Стан матеріальної системи - це певна сукупність її властивостей, характеристик, ознак у межах міри встановленої якості. Подія являє собою зміну стану системи, перехід від одного стану до іншого. Процес у широкому сенсі постає як певні динамічні зміни стану, що відбуваються або ж у межах міри якості, або ж призводять до її зміни, тобто події: у такому разі подія - елемент процесу. З погляду аспектології категорійну ознаку дієслова можна інтерпретувати як діалектичну єдність стану, процесу й події. Категорія об'єктивного часу як континуум тривалості й послідовності, переломлена крізь призму цієї триєдиності, і породжує внутрішньочасовий контур відображеної в значенні дієслова ситуації: статуальний, процесуальний чи евентуальний, мовна конкретизація та репрезентація якого пов'язана передусім із аспектуальними класами.

Прихованограматичний рівень репрезентує залежність формальних класів мовного вираження аспектуальної ознаки: співвідносних за видом перфективів та імперфективів, perfectiva tantum, imperfectiva tantum від прихованограматичних класів, тобто аспектуально вагомих лексичних угруповань, які прогнозують не лише можливість конкретно-процесної функції, а й аспектуальну поведінку загалом: здатність до того чи того різновиду видового й акціонального партнерства, спроможність функціонувати із певними часткововидовими значеннями.

Система аспектуальних класів визначає закономірності видової поведінки дієслова: 1) термінативам притаманні суто видове, функціонально-видове й акціональне партнерство, прогресивна функція; 2) активітиви не мають видових партнерів, натомість їм властиві багатовекторне акціональне партнерство та прогресивна функція; 3) стативи позбавлені можливості мати видових партнерів і прогресивну функцію, для них характерне аспектуально-акціональне партнерство з інцептивами; 4) евентивам притаманне функціонально-видове й обмежене акціональне партнерство, але не властива прогресивна функція; 5) семантика релятивів унеможливлює будь-яке партнерство та прогресивну функцію, хоч деякі з них, зокрема “географічні” дієслова, можуть мати уявно-видових, або інцесивних, партнерів, що спричинено асоціативно-метафоричним семантичним залишком термінативів, від яких утворені георелятиви.

Структурування поняттєвої зони, яку охоплює категорія аспектуальності, крізь призму аспектуальних класів ґрунтується на п'яти семантичних ознаках: 1) внутрішньочасова релятивність: відношення до часу; 2) внутрішньочасова евентивність: подієздатність; 3) внутрішньочасова стативність: можливість міжподійної інтервальності; 4) внутрішньочасова активітивність: наявність динаміки в межах міжподійного інтервалу; 5) внутрішньочасова термінативність: перспективність розвитку процесу, його подієспрямованість. Усі названі ознаки притаманні аспектуальному класові термінативів - ядру категорії аспектуальності. Подієспрямованість дієслівного процесу є диференційною ознакою термінативного класу. Саме термінативи найповніше реалізують граматичну суть категорії виду. Інтермінативні процеси закриті для подієспрямованості, натомість їм властиві інші ознаки, зменшення яких зумовлює місце відповідних класів у межах польової моделі категорії аспектуальності. Активітивам притаманні чотири ознаки, чим зумовлене їхнє місце в приядерній зоні, або субпериферії, стативам - три, отже, вони наповнюють близьку периферію, евентивам - дві, і вони формуюють віддалену периферію, релятивам - одна, тому вони конституюють далеку периферію категорії аспектуальності.

Парадигматичний рівень аспектуальності репрезентує залежність видової поведінки від аспектуального чи акціонального підкласу, аспектуально вагомого тематичного класу. Термінативи об'єднують п'ять основних аспектуальних підкласів: пантивний, мутативний, конативний, перформативний, тотивний. До прототипних термінативів належать пантиви, що означають агентивний процес, поступове здійснення якого спрямоване на досягнення повного результату. Їхнє наповнення - тематичні класи дієслів творення, перетворення, відтворення, руйнування тощо. Характерна риса дієслів творення як прототипних пантивів - чітко регламентована аспектуальна поведінка. Для багатьох дієслів цього тематичного класу характерне суто видове монопартнерство: обов'язковість одного видового партнера, що має перфективне значення події, підготовленої здійснюваним процесом. Частині безпрефіксних дієслів недоконаного виду властиве поліпартнерство: наявність кількох перфективних суто видових партнерів, які водночас є членами імперфективних кореляцій, що спричинює наявність т.з. “видових трійок”. Периферію термінативного класу наповнюють тотиви, специфіка лексичної семантики яких унеможливлює функціонування із часткововидовим значенням підкресленої тривалості. Семантика термінативів відкрита не тільки для суто видового, а й для функціонально-видового партнерства, що постає переважно як опозиція конкретно-фактичної функції перфектива й ітеративної чи загальнофактичної функцій імперфектива. Крім видового, термінативам недоконаного виду властиве й акціональне партнерство, найпоширеніший вияв якого - термінативно-дистрибутивне. Наповнення інтермінативних класів відзначається меншою строкатістю й підлягає здебільшого тематичній диференціації, за винятком виділення з-поміж активітивних дієслів аспектуального підкласу мультиплікативів і розмежування стативного класу на два аспектуальні підкласи: актуальні та неактуальні стативи. У сенсі морфолого-словотвірної парадигматики особливе місце посідають активітиви, семантика яких відкрита для якнайширшого акціонального партнерства: а) протиставного: атенуативного, аугментативного, делімітативного, дефінітивного, дистрибутивного, ексцесивного, інгресивного, комплетивного, кумулятивного, майоративного, пейоративного, інхоативного, пердуративного, редуплікативного, сатуративного, семельфактивного, фінітивного тощо; б) непротиставного: ітеративного з відтінками атенуативної кратності, атенуативної процесності, комітативності, взаємності, інтенсивності тощо.

Синтагматичний рівень аспектуальності репрезентований, з одного боку, аспектуальними функціями: прогресивною, дуративною, ітеративною, гномічною, узуальною тощо, а з іншого - аспектуально вагомим семантико-синтаксичним наповненням предикатно-аргументних структур, у складі яких актуалізована та чи та семантема. Кожному аспектуальному класові притаманний відповідний набір функцій, що постають унаслідок взаємодії аспектуальної семантики й контексту. В основній для імперфективних дієслів прогресивній функції можуть актуалізуватися лише термінативи й активітиви. Аналіз синтагматичних особливостей реалізації семантем відповідними предикатно-аргументними структурами засвідчує, що прототипний учасник термінативної ситуації - агентив. Найвпливовіша та найвизначальніша для видової корелятивності - об'єктна синтаксема. Поняття внутрішньої межі, яке містять у собі термінативи, зумовлює вияв результату дії здебільшого через прямий додаток, а отже, імперативну силу щодо видової корелятивності в синтагматичній сфері об'єкта має семантико-синтаксична дієслівна категорія перехідності vs неперехідності. Аспектуальна вагомість синтагматичних компонентів адвербіальної царини має найбільшу репрезентацію серед безоб'єктних дієслів, термінативні й інтермінативні семантеми яких вступають в опозицію: “динамічне становлення vs статичний вияв ознаки”. Сприятливими для відображення динаміки ситуації є, зокрема, адвербіальні показники темпу перебігу процесу, наявність яких актуалізує термінативні семи. Аспектуальну релевантність для вираження термінативності серед безоб'єктних динамічних дієслів має позиція каузатива, натомість моделі з локативом або темпоративом відкриті для реалізації активітивів.

Прагматичний рівень аспектуальності пов'язаний передусім із емоційно-експресивним забарвленням, що супроводжує актуалізацію семантем. Наявність відповідних конотем експресивного чи оцінного типу зазвичай зосереджує увагу на процесі, що вже кількісно окреслений, має встановлену якість, його якісна й кількісна визначеність ніби злиті воєдино, тому такі семантеми не перебувають у відношенні видового партнерства з дієсловами недоконаного виду, що є корелятами до нейтральних значеннєвих варіантів. У протилежному разі емоційний підхід до відображуваного процесу, навпаки, акцентує увагу на самому його перебігові, унаслідок чого деактуалізується його перспектива, що призводить до втрати співвіднесеності імперфектива з відповідним перфективом - корелятом нейтральної семантеми.

Епідигматичний рівень аспектуальності виявляється як аспектуальна вагомість стійких асоціативно-метафоричних зв'язків, іноді визначальних для аспектуальної поведінки цілих тематичних класів. Саме таким зв'язком між дієсловами руху та “географічними” дієсловами спричинена наявність уявно-видового партнерства в межах закритого для корелятивності релятивного аспектуального класу. Метафоризація ж активітивних дієслів звучання на тлі чітко окреслених синтагматичних умов, зокрема наявності прямої мови, уможливлює їхню перекатегоризацію в термінативи.

Граматичний рівень аспектуальності представлений категорією виду, яка, системно протиставляючи дієслова доконаного та недоконаного видів, виконує роль інтеграційного чинника функціонально-категорійної єдності засобів відображення внутрішнього часу процесуальної ознаки. Однією з характерних особливостей облаштування аспектуальної системи сучасної української літературної мови є те, що на віртуальному рівні ознака доконаності відображає подійний момент переходу від одного стану до іншого, ознака недоконаності - міжподійний інтервал, упродовж якого тривають процеси, а на рівні актуалізації імперфективи позначають як процеси, так і події, перфективи ж - лише події.

Аспектуальні класи не мають закінчених дієслівних реєстрів, оскільки зорієнтовані не на всю дієслівну лексему загалом, а на кожну її семантему зосібна. Відкритість для аспектуальної, аспектуально-акціональної й акціональної полікатегорійності як здатності окремих семантем функціонально належати до різних аспектуальних класів чи акціональних підкласів - одна з визначальних рис аспектуальної поведінки українського дієслова. Тому аспектуальний аналіз багатозначної лексеми здебільшого пов'язаний не лише з визначенням аспектуального класу, а й з установленням типів полікатегорійності. Основними виявами аспектуальної полікатегорійності є: термінативність // активітивність, термінативність // стативність, термінативність // релятивність, термінативність // евентивність. Перфективним основам, так само як і імперфективним, притаманна полікатегорійність, щоправда, підставою тут є багатозначність префіксів. У цьому разі йдеться про аспектуально-акціональну чи акціональну полікатегорійність. Аспектуально-акціональна полікатегорійність як поєднання семантем, одна з яких належить до певного аспектуального класу, а інша - до відповідного акціонального підкласу, має такі основні вияви: термінативність // інхоативність, термінативність // інгресивність, термінативність // делімітативність, термінативність // пердуративність, термінативність // фінітивність, термінативність // пейоративність, термінативність // дистрибутивність, термінативність // кумулятивність, термінативність // тоталітивність, термінативність // атенуативність, термінативність // компаративність тощо. Акціональну полікатегорійність як суміщення акціональних підкласів засвідчують опозиції: делімітативність // дистрибутивність, інхоативність // дефінітивність, дистрибутивна кумулятивність // ексцесивність, пердуративність // семельфактивна дуративність тощо.

Комплексне дослідження закономірностей категоризації аспектуальної семантики на засадах функціональної граматики відкриває перспективи для багатопланового аналізу аспектуальності й виду, а також порівняльно-аспектологічних студій на матеріалі української та інших слов'янських мов. Застосування комплексної аспектуальної діагностики уможливлює виявлення всього спектра аспектуальних характеристик дієслівної лексеми й найтонших нюансів її аспектуальної поведінки.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Калько М. Аспектуальність : категоризація, класифікація і репрезентація в сучасній українській літературній мові : [монографія] / М. Калько. - Черкаси : Видавець Чабаненко Ю., 2008. - 384 с.

2. Калько М. І. “Внутрішній час” дієслівної дії / М. І. Калько // Вісник Черкаського університету. Серія “Філологічні науки”. - Черкаси, 2001. - Вип. 24. - С. 49-53.

3. Калько М. І. Функціонально-семантичний простір аспектуальності як двоплощинний континуум / М. І. Калько // Наука і сучасність : зб. наук. праць Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. - К. : Логос, 2001. - Т. XXІX. - С. 217-226.

4. Калько М. І. Аcпектуальна релевантність синтагматики дієслівного предиката / М. І. Калько // Система і структура східнослов'янських мов : До 70-річчя з дня народження доктора філологічних наук, професора М. М. Пилинського : зб. наук. праць / [редкол. : В. І. Гончаров (відп. ред.) та ін.]. - К. : Знання, 2002. - С. 24-31.

5. Калько М. І. Внутрішня семантична диференціація дієслова з погляду аспектуально-транзитивних взаємозв'язків / М. І. Калько // Філологічні студії. - Луцьк : Волинський академічний дім, 2002. - № 1. - С. 34-41.

6. Калько М. І. Категорія дієслівного виду як граматичне ядро функціонально-семантичного поля аспектуальності / М. І. Калько // Система і структура східнослов'янських мов : зб. наук. праць / [редкол. : В. І. Гончаров (відп. ред.) та ін.]. - К. : Знання, 2002. - С. 21-29.

7. Калько М. І. Способи дієслівної дії (принципи і проблеми) / М. І. Калько // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського : зб. наук. праць. Серія : Філологія / [відп. ред. Н. Л. Іваницька]. - Вінниця : Вид-во Вінницького держ. пед. ун-ту імені Михайла Коцюбинського, 2002. - Вип. 4. - С. 111-114.

8. Калько М. І. ФСП аспектуальності крізь призму взаємодії “система - середовище” / М. І. Калько // Вісник Черкаського університету. Серія : Філологічні науки. - Черкаси, 2002. - Вип. 42. - С. 23-30.

9. Калько М. І. Фузія системи і середовища у сфері дієслівного виду / М. І. Калько // Південний архів : зб. наук. праць. Філологічні науки. - Херсон, 2002. - Вип. XIV. - С. 158-167.

10. Калько М. І. Системно-структурна організація лексичної периферії ФСП аспектуальності / М. І. Калько // Проблеми граматики і лексикології української мови : зб. наук. праць. - К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2002. - С. 31-42.

11. Калько М. І. Граничність як центр субпериферійного простору аспектуальності / М. І. Калько // Українське мовознавство : міжвідом. наук. зб. - К. : ВПЦ “Київський університет”, 2003. - Вип. 25. - С. 60-65.

12. Калько М. І. Аспектуальність з погляду особливостей концептуалізації дійсності / М. І. Калько // Система і структура східнослов'янських мов : зб. наук. праць / [редкол. : В. І. Гончаров (відп. ред.) та ін.]. - К. : Знання, 2003. - С. 25-32.

13. Калько М. І. До проблеми аспектуальної характеристики висловлювання : аспектуальна ситуація / М. І. Калько // Наука і сучасність : зб. наук. праць Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. - К. : Логос, 2003. - Т. XXXVI. - С. 177-187.

14. Калько М. І. Аспектуальна система українського дієслова у дзеркалі теорії поля Р. Арнгейма / М. І. Калько // Вісник Черкаського університету. Серія “Філологічні науки”. - Черкаси, 2004. - Вип. 60. - С. 23-38.

15. Калько М. І. Аспектуальність у світлі теорії поля / М. І. Калько // Українське мовознавство : міжвідом. наук. зб. - К. : ВПЦ “Київський університет”, 2004. - Вип. 31. - С. 31-37.

16. Калько М. І. Українська аспектологія : у пошуках нової парадигми / М. І. Калько // Система і структура східнослов'янських мов : до 60-річчя наукової і педагогічної діяльності професора М. Я. Брицина : зб. наук. праць / [редкол. : В. І. Гончаров (відп. ред.) та ін.]. - К. : Знання, 2004. - С. 42-49.

17. Калько М. І. Універсальна категорія аспекту в українському етноваріанті / М. І. Калько // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - 2004. - Вип. 34. - Ч. І. - С. 81-87.

18. Калько М. І. Видова “поведінка” дієслова як відображення онтологічної специфіки дієслівного процесу / М. І. Калько // Система і структура східнослов'янських мов : зб. наук. праць / [редкол. : В. І. Гончаров (відп. ред.) та ін.]. - К. : Знання, 2005. - С. 30-37.

19. Калько М. І. Когнітивна основа категорії виду і аспектуальна таксономія українського дієслова / М. І. Калько // Лінгвістика : зб. наук. праць. - Луганськ : Альма-матер, 2005. - Вип. 3 (6). - С. 182-192.

20. Калько М. І. Аспектуальні класи : проблеми типології і термінології / М. І. Калько // Мовознавчий вісник : зб. наук праць / [відп. ред. Г. І. Мартинова]. - Черкаси, 2007. - Вип. 4. - С. 21-29.

21. Калько М. І. Дієслова eventiva tantum крізь призму аспектуальної полікатегорійності / М. І. Калько // Вісник Черкаського університету. Серія “Філологічні науки”. - Черкаси, 2007. - Вип. 102. - С. 28 - 35.