Дискурс антиутопії (на матеріалі англійської, української та російської мов)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Спеціальність 10.02.17 - порівняльно-історичне і типологічне мовознавство

УДК 81'373.23 + 811.161.2 + 811.111'276

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ДИСКУРС АНТИУТОПІЇ

(НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКОЇ, УКРАЇНСЬКОЇ

ТА РОСІЙСЬКОЇ МОВ)

Стоянова Інна Дмитрівна

Донецьк 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі мовознавства та російської мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:доктор філологічних наук, професор Бєссонова Ольга Леонідівна, завідувач кафедри англійської філології Донецького національного університету

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, професор Манакін Володимир Миколайович, декан факультету журналістики, завідувач кафедри теорії журналістики Запорізького національного університету

кандидат філологічних наук Бондаренко Олександр Сергійович, доцент кафедри перекладу та загального мовознавства Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка

Захист відбудеться «29» жовтня 2009 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.04 у Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “25” вересня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради канд. філол. наук, доцент Л.М.Ягупова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

антиутопія дискурс мовний

Реферована дисертація присвячена комплексному дослідженню дискурсу антиутопії - особливого типу художньої комунікації в англійській, українській та російській мовах. Дискурс антиутопії розглядається як цілеспрямована міжособистісна мовленнєва діяльність у сукупності лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників його організації та динаміки функціонування.

Сучасна лінгвістична наука зосереджує свою увагу на дослідженні мови й комунікації, що є невід'ємною частиною життєдіяльності соціуму. Актуальним питанням дискурсології, дослідженню проблем породження, функціонування, сприйняття дискурсу, визначенню критеріїв його диференціації присвячена значна кількість наукових праць (Н.Д. Арутюнова, Ф.С. Бацевич, Е. Бенвеніст, В.В. Богданов, А. Вежбицька, Р. Водак, Т. ван Дейк, В.З. Дем'янков, В.Б. Кашкін, І.М. Кобозєва, В.В. Красних, Г. Кресс, О.С. Кубрякова, Г. Кук, К.Я. Кусько, Е. Лассан, М.Л. Макаров, Ю.В. Матюхіна, М.М. Миронова, О.І. Морозова, О.М. Островська, С.Д. Павличко, Р.Є. Пилипенко, М.М. Полюжин, Г.Г. Почепцов, Т.В. Радзієвська, Дж. Серль, Ю.С. Степанов, І.П. Сусов, А.А. Сухих, В.І. Убійко, Р. Фаулер, М. Фуко, І.С. Шевченко та ін.).

Лінгвістична наука накопичила величезний матеріал щодо класифікації та опису окремих типів дискурсу: політичного (А.Д. Бєлова, Г.Л. Жуковець, М.Н. Коваль, Л.Л. Славова, П. Серіо, О.С. Фоменко, О.Й. Шейгал), юридичного (Т.А. Скуратовська), медичного (С.В. Вострова), релігійного (В.І. Карасик, Н.Б. Мечковська, Г.В. Поліна), рекламного (Н.Л. Волкогон, Л.О. Кочетова, А.І. Раду, О.Є. Ткачук-Мірошниченко), наукового (О.М. Ільченко, О.В. Малікова, Н.К. Рябцева), медійного (С.І. Потапенко), художнього (В.Б. Бурбело, О.С. Колесник, В.Г. Ніконова, О.М. Островська, С.Д. Павличко, Т.М. Сиромятникова). Однак, незважаючи на інтенсивний розвиток дискурсивних студій й наявність досліджень дискурсу з урахуванням когнітивного, комунікативного та лінгвокультурологічного аспектів, виконаних на матеріалі окремих мов, бракує системного вивчення дискурсу у зіставному аспекті.

У дисертації природа дискурсу антиутопії вивчається в межах когнітивно-дискурсивної парадигми з позицій лінгвокогнітивного та комунікативного підходів (О.І. Морозова, С.І. Потапенко, І.С. Шевченко), основними завданнями якого є визначення настанови на розгляд мови як відображення взаємодіючих структур людської свідомості, мислення й пізнання, на визнання нерозривного зв'язку когніції та комунікації (М.М. Болдирєв, Г.Г. Почепцов, О.О. Селіванова, І.П. Сусов, R. Jackendoff, J.A. Fodor) та встановлення розуміння мови як феномена, який слугує передачі знання від однієї людини до іншої, від одного покоління до іншого (О.С. Кубрякова, Ю.С. Маслов).

Звернення до дискурсу антиутопії зумовлено значним зростанням інтересу лінгвістів до вивчення принципів організації тексту та специфіки побудови окремих типів текстів як одиниць комунікації (Н.Д. Арутюнова, А.Д. Бєлова, І.М. Колєгаєва, Г.Г Почєпцов, Т.В. Радзієвська). У дискурсі антиутопії як особливому типі комунікації змодельовано спілкування у тоталітарному суспільстві. Спілкування в антиутопії характеризується наявністю специфічних аксіологічних маркерів, окремої моделі рольової конфігурації, яка зумовлює використання певних комунікативних стратегій і тактик у конкретних комунікативних ситуаціях, що дає підстави розглядати тексти антиутопії як комунікативне утворення, як дискурс. Дослідження антиутопії як специфічного типу комунікації може розширити надбання загальної теорії дискурсу й теорії комунікації. Визначення сучасними лінгвістами дискурсу як особливого ментального світу (Ю.С. Степанов) вимагає від дослідників не обмежуватися лише аналізом тактико-стратегічних аспектів спілкування, що є характерними для того чи іншого виду дискурсу, а й аналізувати концептосфери, які становлять його семантичну основу, вивчати особливості вербалізації дискурсотворчих концептів у мові.

Актуальність роботи зумовлена загальним інтересом до проблем зіставного вивчення когнітивного, функціонально-семантичного й комунікативно-прагматичного аспектів мови, серед яких важливе місце посідає вивчення мовних та позамовних чинників, що впливають на комунікацію. Антропологізація наукової парадигми, відсутність комплексного дослідження дискурсу антиутопії в англійській, українській та російській мовах у зіставному аспекті та загальна спрямованість на вивчення культурних особливостей етносів шляхом виявлення засобів вербалізації знань, їхньої концептуалізації і категоризації зумовлюють актуальність дослідження.

Зв'язок роботи з науковими темами. Робота виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри англійської філології Донецького національного університету в межах комплексної держбюджетної теми Міністерства освіти і науки України “Когнітивні, лінгвокультурологічні та гендерні аспекти дослідження мовних категорій у різних типах дискурсу” (№ 08-1 вв/47, номер державної реєстрації - 0108U001596).

Об'єктом дослідження є комунікація в дискурсі антиутопії, що базується на певних дискурсотворчих концептах, комунікативних стратегіях і тактиках, які впливають на його організацію.

Предмет дослідження - особливості вербалізації концептуального простору та комунікативної організації дискурсу антиутопії, що дозволяє виявити об'єктивовані в англійській, українській та російській мовах спільні та диференційні риси національного світосприйняття лінгвосоціумів.

Мета роботи полягає в зіставному вивченні основних лінгвокогнітивних і комунікативних особливостей організації дискурсу антиутопії в англійській, українській та російській мовах.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) систематизувати теоретичні засади, поняття й методи лінгвістичного дослідження дискурсу антиутопії;

2) визначити його характерні риси;

3) установити структуру базових концептів дискурсу антиутопії та особливості їх мовної реалізації;

4) виявити універсальні та специфічні риси в характері структурування концептуального простору дискурсу антиутопії в англійській, українській та російській мовах;

5) виокремити набір засобів реалізації комунікативного наміру дискурсу антиутопії в зіставлюваних мовах;

6) описати комунікативні стратегії і тактики спілкування комунікантів в антиутопії й дослідити в мовах набору спільні риси та відмінності механізмів реалізації комунікативних стратегій, за допомогою яких здійснюється вплив на адресата в аналізованому дискурсі.

Матеріалом дослідження слугують контексти, які містять мовленнєві ситуації спілкування в тоталітарному суспільстві, змодельованому в дискурсі антиутопії. Ці контексти виокремлено методом суцільної вибірки із 54 художніх творів жанру антиутопії британських, американських, українських і російських авторів двадцятого сторіччя. Обсяг джерел вибірки склав понад 13700 сторінок, а саме 4738 в англійській мові, 4083 - в українській мові та 4879 - в російській.

Мета та завдання роботи, специфіка її об'єкта зумовили застосування низки методів і прийомів дослідження. За допомогою зіставного аналізу були встановлені збіги та розбіжності засобів відображення спілкування в англійському, російському й українському дискурсі антиутопії. Компонентний аналіз дозволив виокремити інтегральні й диференційні семантичні ознаки в структурі базових концептів дискурсу антиутопії. Концептуальний аналіз уможливив установлення особливостей вербалізації базових концептів антиутопії, з'ясування концептуальних механізмів, які складають основу їх образного втілення. Методика фреймового моделювання спрямована на відтворення смислової структури концептів, аналіз словникових дефініцій імен концептів застосовувався для виявлення специфіки мовних засобів вербалізації семантичного простору базових концептів в дискурсі антиутопії, інтерпретаційний аналіз - для виокремлення стратегій і тактик дискурсу антиутопії. Кількісний аналіз використовується для визначення продуктивності засобів вербалізації базових дискурсотворчих концептів, співвідношення комунікативних стратегій і тактик дискурсу антиутопії і встановлення продуктивності засобів їх вираження в англійській, українській та російській мовах.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

- здійснено комплексне лінгвістичне дослідження дискурсу антиутопії в таких різноструктурних мовах, як англійська, українська та російська;

- дискурс антиутопії виділено в окремий тип інституційного дискурсу на основі ряду типологічних ознак, розроблено модель його системного аналізу;

- визначено основні дискурсотворчі концепти, стратегії і тактики реалізації прагматичної інтенції комунікантів в дискурсі антиутопії та засоби їх реалізації;

- виявлено спільні та диференційні риси лінгвокогнітивної та комунікативної організації дискурсу антиутопії.

Теоретичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що його результати, пов'язані із визначенням дискурсу антиутопії як особливого типу художньої комунікації з урахуванням його типологічних ознак та національно-культурної специфіки в досліджуваних мовах, є внеском у розвиток загальної теорії дискурсу та зіставного мовознавства. Створення моделі концептуального простору дискурсу антиутопії сприяє розширенню розуміння категорійної організації знань на прикладі аналізу таких складних ментальних утворень, як ДЕРЖАВА, НАРОД, і є внеском у когнітивну лінгвістику. Дослідження комунікативної організації дискурсу антиутопії, визначення комунікативних стратегій і тактик із обґрунтуванням безпосереднього впливу екстралінгвістичних чинників на особливості комунікації в порівнюваних мовах, розширює надбання теорії комунікації. Запропонована модель аналізу дискурсу антиутопії, що інтегрує здобутки функціонально-семантичної та когнітивно-дискурсивної парадигм, може бути застосована щодо інших типів дискурсу.

Практичне значення дисертації полягає в можливості використання її основних результатів і висновків у курсах із порівняльної лексикології англійської, української та російської мов (розділи “Лексична семантика”, “Словотвір”, “Фразеологія”), порівняльної стилістики (розділи “Стилістика тексту”, “Стилістична лексикологія”), загального та зіставного мовознавства, у спецкурсах з теорії дискурсу, концептології, теорії комунікації та лінгвокультурології.

Апробація результатів дослідження. Основні результати роботи пройшли апробацію на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях - “Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2005), “Проблеми загальної, германської, романської та слов'янської стилістики” (Горлівка, 2005), “Мова і культура” (Київ, 2005), “Східнослов'янська Філологія: від Нестора до сьогодення” (Горлівка, 2006), “Наукові дослідження - теорія та експеримент 2008” (Полтава, 2008), “Розвиток наукових досліджень 2008” (Полтава, 2008), “Лінгвістичні аспекти мовної комунікації: функціонально-прагматичний, семантичний та когнітивний параметри досліджень” (Горлівка, 2008); двох всеукраїнських наукових конференціях - “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, 2005) та науковій конференції пам'яті доктора філологічних наук, професора Д.І. Квеселевича (Житомир, 2008). Результати роботи обговорено під час наукових семінарів кафедри загального мовознавства та російської мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (Горлівка, 2006-2008), міжкафедрального лінгвістичного семінару аспірантів і пошукачів факультету іноземних мов Донецького національного університету (Донецьк, 2009).

Публікації. Основні положення і результати дослідження висвітлені у 7 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України, та 5 матеріалах доповідей на наукових конференціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація, загальним обсягом 257 сторінок (200 - основного тексту), складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, додатків, списків використаної літератури - теоретичних джерел (416 позицій), лексикографічних джерел (17 позицій), джерел ілюстративного матеріалу (54 позиції).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, об'єкт, предмет, висвітлено мету і завдання роботи, визначено фактичний матеріал та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

1. У першому розділі “Теоретичні засади лінгвістичного дослідження дискурсу антиутопії” узагальнено принципи аналізу дискурсу в сучасній когнітивно-дискурсивній парадигмі, обґрунтовано виокремлення дискурсу антиутопії як різновиду комунікації, визначено його основні характеристики, місце і статус в системі інших типів дискурсу; розглянуто особливості рольової структури в дискурсі антиутопії.

1.1. Антиутопія є специфічною художньою формою ХХ століття, інтерес до вивчення якої спричинив формування низки підходів: літературознавчого (О.Л. Мортон, Б.О. Ланін, Ю.Л. Латиніна, Г. Морсон, В.О. Чалікова, Н.М. Арсентьєва), ідеологічного (Є.Я. Баталов, Е. Араб-огли, А.Ф. Любимова, Е. Фромм, А. Валицький, С.С. Сизов, Ф. Полак), культурологічного (Р.А. Гальцева, В.О. Чалікова, Є.Я. Баталов, Дж. Кейтеб, Є. Шацький), лінгвістичного (Ю.А. Борисенко, О.Ю. Козьмина, І.В. Тараненко, О.В. Малишева, О.М. Басовська, М.В. Окс, О.В. Ребрій, Ю.О. Сорокін).

Вибудовуючи комунікативно орієнтовану типологію текстів, багато лінгвістів поділяють первісну сферу спілкування на галузі художньої й нехудожньої комунікації, які обслуговують відповідно художні й нехудожні тексти. Різноманітні типи текстів відрізняються фіксованою комунікативною сферою використання, що можна простежити на прикладі текстів художньої комунікації. В антиутопії модель текстотипу формується всередині жанру (І.Б. Руберт), тобто текстові різновиди вирізняються фіксованою комунікативною сферою, зокрема сферою художньої комунікації, тому антиутопію можна розглядати в декількох аспектах. Етимологія жанру, або генетичний аспект, пов'язана з поняттям „пам'ять жанру” (М.М. Бахтін), оскільки точкою відліку у формуванні антиутопії є утопія й наукова фантастика (Ю.Л. Латиніна). З генетичним аспектом традиційно пов'язують синтаксис жанру, його структурні ознаки, його композицію. Семантика жанру - це комунікативний аспект, який включає систему настанов. У такому сенсі жанр постає як „специфічний тип спілкування” (О.Я. Бурліна), тип комунікації, тип культурної співвіднесеності людини й світу. Нормативний аспект антиутопії - це морфологія жанру, фіксація типових рис твору на рівні змісту, форми, функціонування й класифікація на їхній основі завершених творів (В.Н Вакуров, Н.Н. Кохтєв, Г.Я. Солганик). Дефініція й поетика жанру антиутопії тісно переплетена з лінгвістичною інтерпретацією семантичних, синтаксичних, прагматичних особливостей його творення, що дає підстави розглядати текст антиутопії як писемне комунікативне утворення, як дискурс.

Опис комунікації в антиутопії ґрунтується в дисертації на теорії дискурсивного аналізу (А.Д. Бєлова, О.І. Морозова, В.І. Карасик, О.С. Кубрякова, І.С. Шевченко), згідно з якою дискурс антиутопії визначається як тип інституційного дискурсу (В.І. Карасик), що має спільні зони з політичним, педагогічним, юридичним, релігійним, авторитарним видами дискурсу.

1.2. Способом здійснення комунікативної діяльності в антиутопії виступає художній мовленнєвий стиль, який характеризується певним набором різнорівневих мовних засобів: лексичних, фразеологічних, граматичних, відібраних відповідно до комунікативних настанов, головною з яких є вплив. Вибір мовних засобів ґрунтується на характеристиці комунікативної ситуації, що зумовлена рольовою структурою учасників спілкування (G. Brown, G. Yule). Основною формою організації й продуктом мовленнєвої діяльності виступає текст антиутопії як комунікативна єдність, зумовлена системно-структурною організацією. У структурі дискурсу антиутопії разом з лінгвальним компонентом виокремлюється екстралінгвальний компонент, який, у свою чергу, включає когнітивний і прагматичний складники.

1.2.1. Основними когнітивними чинниками, що впливають на функціонування дискурсу антиутопії, виявилися соціальні, культурні та ідеологічні прототипи. Урахування когнітивних чинників дає змогу формувати в аудиторії бажані стереотипи, уявлення про суб'єктів влади, нав'язувати свої погляди, маніпулюючи масовою свідомістю. Соціальними чинниками, що детермінують комунікацію в антиутопії, є належність адресата до певного соціального класу, групи, його національність та ідеологія суспільства, вплив якої відбивається на різних рівнях організації аналізованого дискурсу. Прагматичний компонент спілкування в досліджуваному типі дискурсу включає комунікативну ситуацію, комунікантів, комунікативну стратегію, комунікативні тактики.

1.2.2. У ході аналізу дискурсу антиутопії було визначено, що адресантно-адресатна конфігурація комунікації в антиутопії має такий вигляд: адресант (державні організації) - адресат (громадяни суспільства). За такої конфігурації адресант виконує коригувальну роль при доборі стратегій і засобів аргументації. У дискурсі антиутопії реалізується авторитарний тип мовної особистості, яка прагне до підкорення, примусу й демонструє домінування: англ. (1) “Do not imagine that you will save yourself, Winston,... What happens to you here is forever. Understand that in advance. Never again will you be capable of ordinary human feeling” (G. Orwell. 1984 : 49), укр. (2) “Ми вас роздавимо! Розумієш? Роздавимо! Це була тільки забавка, коли б ти знав, що тебе чекає впереді, у тебе б волосся вилізло геть ще цієї ночі. Ми тебе роздавимо, і ніхто тим не поцікавиться, загинеш, як пес” (І. Багряний. Сад Гетсиманський : 68), рос. (3) “Слушай, Рубашов, - сказал он раздумчиво, - ты, Николай Залманович Рубашов, противопоставил им свое я. Теоретически, чтобы кого-нибудь обвинить, нужен, конечно, судебный процесс. Но для нас того, что я сейчас сказал, совершенно достаточно. Тебе понятно?” (А. Кестлер. Слепящая тьма : 89).

1.2.3. Однією з характеристик дискурсу антиутопії є текстуальне вираження ідеології з огляду на те, що цей різновид дискурсу може бути реалізацією підсвідомих або цілеспрямованих інтенцій комуніканта. Ідеологічна функція спрямована не на суспільну свідомість, а націлена на її ядро - світогляд, який складається із системи принципів, ідеалів, переконань, що визначають ставлення до природи, суспільства й людини. Мета цієї функції - зміцнити у свідомості суспільства певні погляди й уявлення (Дж. Томпсон, Г.Г. Почепцов, P. Bayley), впливаючи на формування громадської думки, створюючи та корегуючи систему цінностей антиутопічного суспільства. Характерною рисою дискурсу антиутопії, що підтверджує його ідеологічний характер, є „гігантоманія”, а саме, повідомлення про гігантські кроки на шляху до нового суспільства, про гігантські успіхи в усіх галузях, наприклад: англ. (4) „Attention, comrades! We have glorious news for you…. Returns now completed of the output of all classes of consumption goods show that the standard of living has risen by no less than 20 per cent over the past year” (G. Orwell. 1984 : 39). Хвалебна риторика ефективно підтримує міфологему про сакральний простір вождя: укр. (5) „Та це ж він же найдужчий за всіх вождів, це ж він має всю владу, він генералісимус, він, а не хто інший. Значить, він найрозумніший, найенергійніший, найвідданіший справі соціялізму чоловік!” (В. Винниченко. Слово за тобою, Сталіне : 32).

1.2.4. Екстралінгвальний компонент дискурсу антиутопії, поряд з когнітивною і комунікативною діяльністю, включає цінності комуніканта. Комунікація в дискурсі антиутопії характеризується використанням специфічних ціннісних понять і активізацією особливих оцінних структур (О.Л. Бєссонова), що можна пояснити особливим типом ментальності, відтвореної в аналізованому типі дискурсу.

1.2.5. Однією з типологічних ознак дискурсу антиутопії є його етнокультурна специфіка, репрезентована культурними смислами - комунікативною поведінкою та ціннісним ставленням „колективної мовної особистості” до фрагментів реальності.

2. У другому розділі “Особливості вербалізації концептуального простору дискурсу антиутопії” досліджено концептуальний простір антиутопії, визначено дискурсотворчі концепти ДЕРЖАВА, НАРОД, розроблено фреймову модель для відтворення їх смислової структури й описано їхню семантичну структуру, виявлено універсальні та специфічні риси в характері структурування концептуального простору визначеного типу дискурсу та особливості вербалізації базових концептів у зіставлюваних мовах.

2.1. Концептуальний простір дискурсу антиутопії утворюють концепти ДЕРЖАВА, НАРОД, ВЛАДА, ПОЛІТИКА, ІДЕОЛОГІЯ, КУЛЬТУРА, ОСВІТА, НАУКА, МИСТЕЦТВО, ЗМІ та емоційні концепти СТРАХ, НЕНАВИСТЬ, ЩАСТЯ, ДУША, ТУГА. Серед визначеної групи концептів виокремлюються два базових концепти ДЕРЖАВА, НАРОД, що формують основу названого різновиду дискурсу. Концепт розуміється як багатовимірне ментальне утворення, у складі якого виділяються поняттєвий, образний та ціннісний змісти (Г.Г. Слишкін, В.І. Карасик). Критерієм цінності є чуттєве сприйняття й сукупність оцінок, наявних в індивідів (С.Г. Воркачов). Концепти ДЕРЖАВА, НАРОД в англійській, українській і російській мовах визначаємо як одиниці свідомості, що відбивають пов'язані із трактуванням однойменних понять знання та досвід представників різних мовних спільнот (О.О. Залевська, О.С. Кубрякова).

У контексті завдань дослідження концептуальний аналіз проводиться з використанням процедур семантичного аналізу для встановлення семантичного обсягу мовних одиниць, що вербалізують базові концепти, а також вивчення дискурсивних реалізацій різнорівневих одиниць зіставлюваних мов, які актуалізують сукупність структурованих певним чином знань та уявлень лінгвосоціумів в англійському, українському та російському дискурсі антиутопії.

2.1.1. Відтворення концептуальної моделі поняття ДЕРЖАВА дозволило визначити спільні та відмінні риси його формування у свідомості представників англійської, української та російської мовних спільнот. Головними ознаками, закріпленими в семантиці номінацій концепту ДЕРЖАВА в досліджуваних мовах, і такими, що формують його інваріанту модель, є країна, соціальна спільнота, політична організація. З інваріантною моделлю семантичного простору цього концепту ідентичні моделі в українській та російській мовах. В англійській мові інваріантна модель розширюється за рахунок ознаки community as a part of federal department.

2.1.2. Характер організації семантичного простору концепту ДЕРЖАВА в дискурсі антиутопії був розширений на основі контекстуального аналізу дискурсивних реалізацій. У структурі концепту ДЕРЖАВА визначаються чотири концептуальні рівні, утворені ієрархічно підпорядкованими ознаками, що підтверджує складний характер семантичної організації концепту в усіх аналізованих мовах. Смислову структуру концепту відтворено за допомогою різних комбінацій предметного, таксономічного, посесивного і акціонального фреймів (С.А. Жаботинська). Схожість моделей організації семантичного простору концепту ДЕРЖАВА в досліджуваних мовах виявилася в ядерній частині, а відмінні риси - у периферійній. Мови набору демонструють різний ступінь диференціації семантичних ознак, що відбивається в характері семантичної щільності відповідних сегментів концепту. В усіх мовах набору держава розуміється як країна, що має відгороджену та ізольовану територію, як соціальна спільнота, яку складає народ, як політична організація, що має органи влади, внутрішні функції (ЗМІ, освіта). Органи влади репрезентовані суб'єктами необмеженої влади, які застосовують терор щодо населення.

2.1.3. Аломорфізм семантичного простору концепту ДЕРЖАВА зумовлений особливістю представлення специфічних ознак, притаманних дискурсу антиутопії досліджуваних мов. Ця тенденція виявляється у певному збігові семантичної організації англійського та російського дискурсу антиутопії, а саме: відповідними вербалізованими ознаками в англійській і російській мовах є ідеологія, наука, опікування суб'єктів влади проблемами людини, контроль усіх сфер життя, мілітаризація соціального життя, володіння усім майном. Ознаки релігія, освіта, політика, економіка, мистецтво зафіксовано тільки в російському дискурсі антиутопії. Семантичні ознаки суди, пропагування націоналістичних ідей наявні лише в українському дискурсі антиутопії, ознаки військова діяльність, розповсюдження інформації про досягнення держави, пригнічення інакомислячих актуалізуються лише в англійському дискурсі антиутопії.

2.1.4. Концепт ДЕРЖАВА в дискурсі антиутопії вербалізується різнорівневими мовними одиницями, серед яких найбільш продуктивними виявилися одиниці лексичного рівня. Міжмовні розбіжності спостерігаються в доборі та частотності мовних засобів актуалізації цього концепту. Українська та російська мови демонструють більш розгалужений набір мовних засобів (афіксація, ідеологеми, міфологеми, конфесійна лексика, субстандартна лексика, фразеологізми, підрядні речення) та їх більший збіг. Це зумовлено генетичною спорідненістю та подібністю структури визначених мов.

В англійському дискурсі антиутопії перевага надається таким лексико-стилістичним та синтаксичним засобам, як евфемізм (англ. (6) „The Ministry of Peace, which concerned itself with war. The Ministry of Love, which maintained law and order” (G. Orwell. 1984 : 12)), парадокс (англ. (7) „WAR IS PEACE, FREEDOM IS SLAVERY, IGNORANCE IS STRENGTH” (G. Orwell. 1984 : 39)), прислів'я (англ. (8) „But cleanliness is next to fordliness, she insisited. „Yes, and civilization is sterilization ” Bernard went on, concluding the second hypnopadic lesson” (A. Huxley. Brave New World : 43)), окличні речення (англ. (9) „Friend of fatherless! Fountain of happiness! Lord of the swill-bucket! Calm and commanding eye, Comrade Napoleon!” (G. Orwell. Animal Farm : 15)). Особливості вживання зазначених засобів пов'язані із прагматичною метою здійснення впливу на партнера комунікації, підкорення його волі. В українському дискурсі антиутопії специфічним є вживання рефлексивів (укр. (10) “…як сказав Сталін, “жити стало легше, жити стало веселіше” (В. Винниченко. Слово за тобою, Сталіне : 32)), символів, антитези (укр. (11) “Два світи - один в арештантському драконівському поїзді, інший - у комфортабельному експресі. І все це під загальною назвою “соціалістіческоє отєчество”. Дві України - справжня, стероризована й сплюндрована, та ідилічна, патріархальна держава” (І. Багряний. Сад Гетсиманський : 35)). Актуалізація цих засобів відбиває ілокуції комунікантів - суб'єктів влади радянського періоду, що відтворено у визначеному типі дискурсу. У російському дискурсі антиутопії частіше вживаються мовленнєві кліше (рос. (12) “Секунды предстартового отсчета, - вспомнил я слова товарища Урчагина, - что это, как не помноженный на миллион телевизоров голос истории?“ (В. Пелевин. ОМОН РА : 42)), абревіація (рос. (13) “В исторически сжатый период коммунизм построен в пределах Москвы, которая стала первой в мире отдельной коммунистической республикой (сокращенно МОСКОРЕП)“ (В. Войнович. Москва 2042 : 19)), перифраз (рос. (14) “…вся огромная страна, где я живу - это много-много таких маленьких заплеванных каморок” (В. Пелевин. ОМОН РА : 9)), власні назви, що відображають дух та колорит тоталітарного суспільства (монополія комуністичної партії, ідеологічний тиск, цензура тощо) (рос. (15) “Коммуний Иванович представил мне других членов делегации… 1. Сиромахин Дзержин Гаврилович… 2. Коровяк Пропаганда Парамоновна… 3. Отец Звездоний… 4. Полякова Искрина Романовна” (В. Войнович. Москва 2042 : 27)).

2.1.5. Найбільш продуктивним засобом вербалізації визначеного концепту в усіх мовах набору є концептуальна метафора, причому об'єктивуються в основному онтологічні метафори, до яких тяжіє сформована в тоталітарному суспільстві свідомість учасників такого особливого типу художньої комунікації, як антиутопія. В усіх досліджуваних мовах об'єктивуються концептуальні метафори ДЕРЖАВА - ІСТОТА, ВЛАДА - ТРОФЕЙ, ДЕРЖАВА - МЕХАНІЗМ. Властивою лише англійському дискурсу антиутопії є концептуальна метафора ВЛАДА - ВІДЧУЖЕННЯ (англ. (16) „The Party doesn't aim at transmitting power to its own children” (G. Orwell. 1984 : 54)), російському дискурсу антиутопії - метафори ДЕРЖАВА - ВБИВЦЯ (рос. (17) “…власти выступают прямыми убийцами, когда вооружают охранные силы для истребления инакомыслящих” (А. Зиновьев. Катастройка : 49)), ВЛАДА - ПУНКТ ПРИЗНАЧЕННЯ (рос. (18) “Король пришел к власти, благодаря одной из бурь, которые неустанно воспевал поэт” (Ф. Искандер. Кролики и удавы : 6)), ДЕРЖАВА - АРХІТЕКТУРНА СПОРУДА (рос. (19) “…иерархическая пирамида власти на Тормансе представлялась как ступенчатое нагромождение расширяющихся к низу слоев” (И. Ефремов. Час быка : 79)), СОЦІУМ - ГРА (рос. (20) “…надо было освоить новые правила игры. Вместо церкви ходить на собрания, вместо псалмов - петь революционные песни, вместо белого царя - славить красного” (В. Маканин. Лаз : 14)). В українському дискурсі антиутопії етноспецифічних концептуальних метафор, що вербалізують концепт ДЕРЖАВА, не виявлено.

2.2. Концепт НАРОД - як ключовий концепт будь-якої культури (Ю.М. Караулов) - постає важливою складовою частиною антиутопічної держави як соціальної спільноти, оскільки місце кожної реалії в системі культурних цінностей може бути визначеним лише завдяки тій ролі, яку грає щодо цієї реалії людина (Р.І. Розіна).

2.2.1. Універсальні риси концептуалізації поняття народ пов'язані з компонентами населення, нація, трудящі, люди, що зафіксовані в ядерній частині семантичного простору концепту. Такий збіг структури поняттєвого складника формує єдиний комплекс сприйняття концепту НАРОД, відтвореного в антиутопії. Це зафіксовано в українській та російській мовах. В англійській мові інваріантна модель розширюється за рахунок ознаки family, що свідчить про значущість визначеного поняття в концептуальному просторі антиутопії.

2.2.2. Складний характер семантичної організації концепту НАРОД в мовах аналізу зумовлений його структурою, що містить п'ять концептуальних рівнів, утворених ієрархічно підпорядкованими ознаками. Зіставлення сегментної структури дозволило зробити висновок про універсальний характер структурування ядерної частини досліджуваного концепту в англійському, російському та українському дискурсі антиутопії, тобто народ усвідомлюється як соціальні об'єкти, що мають національну приналежність і характеризуються як велика кількість, об'єднана характерними ознаками, серед яких актуалізуються фізичні та психофізіологічні характеристики. З-поміж фізичних характеристик найбільш репрезентативною є семантична ознака фізичний стан людини. Психофізіологічні характеристики людини в англійському, українському та російському дискурсі антиутопії актуалізуються шляхом об'єктивації ознаки почуття та емоції, зокрема: емоції страх (англ. (21) “I was filled with fear that can be compared only with seasickness” (K. Vonnegut. Player Piano : 112), укр. (22) “То ж страх! Невисловлений, затаєний, страх, що змушує старших замикати уста наглухо, а молодих нишкнути і озиратися за кожним міліціонером, як ознаки влади” (О. Ірванець. Рівне / Ровно (Стіна) : 43), рос. (23)“А хуже всего - леденящий страх, что скажешь или сделаешь нечто непоправимое” (И. Ефремов. Час быка : 183)).

2.2.3. Розбіжність у семантичному просторі концепту НАРОД простежується в наявності етноспецифічних ознак, зафіксованих у зіставлюваних мовах. Ознаки простір та предмети побуту людини репрезентують у свідомості представників англо- та російськомовної спільнот етнічно та культурно зумовлені уявлення про народ. Семантичні ознаки особи та родина зафіксовані в англійському та українському дискурсі антиутопії. Семантичні ознаки численна родина, родина - загальнолюдська цінність, одяг людини наявні лише в українському дискурсі антиутопії. Ознаки місце роботи, особистий простір, предмети побуту, ненависть актуалізуються лише в англійському дискурсі антиутопії. Об'єктивація ознаки ненависть пояснюється намаганням англійських суб'єктів влади вплинути на комунікантів для формування певного емоційного ставлення до ворогів суспільства, що корелює з тактикою створення образу ворога: англ. (24) “I hated the sight of you. I wanted to rape you and then murder you, I thought of smashing your head” (G. Orwell. 1984 : 65).

2.2.4. Особливість вербалізації концепту НАРОД спостерігається в доборі та частотності мовних засобів актуалізації цього концепту. Українська мова демонструє різноманітніший набір мовних засобів. Це - терміни, символи, кольоративи, інтенсифікатори, плеоназм, речення з імперативами (укр. (25) ”Всякий, що входиш сюди, падай ниць! Зщулься, зберись у крихітну грудочку. Відчуй і проймися свідомістю своєї нікчемності” (В. Винниченко. Сонячна машина : 13)). У вказаному типі дискурсу моделюється особистісна доля певного типу “суспільної людини”. Специфічним, притаманним лише англійському дискурсу антиутопії, є вживання паралельних конструкцій (англ. (26) “Do anything to me!' he yelled. You've been starving me for weeks. Finish it off and let me die. Shoot me. Hang me. Sentence me to twenty-five years. But not Room 101!” (G. Orwell. 1984 : 87)), заперечних речень, за допомогою яких передається емоційний стан людини в критичний період його життя (англ. (27)“There was of course no way of knowing whether you were being watched at any given moment” (А. Burgess. Clockwork Orange : 56)). Характерною рисою російського дискурсу антиутопії є вживання власних назв, головною функцією яких є актуалізація статусу людини в тоталітарній державі (рос. (28) “...люди с двумя именами составляли высшие классы общества планеты. Я - Хонтээло Толло Фраэль, - четко произнес он трехсловное имя, обозначавшее низший ранг” (И. Ефремов. Час быка : 123)).

2.2.5. Як найбільш продуктивний засіб об'єктивації дискурсотворчих концептів антиутопії концептуальні метафори вербалізують концепт НАРОД та демонструють більше різноманіття типів, ніж у вербалізації концепту ДЕРЖАВА, причому перевага надається антропоморфним, натурморфним та зооморфним метафорам. Це підтверджує той факт, що дослідження людиною “поглинаючого” її природного та соціального буття здійснюється лише за умови його споконвічної антропологізації. В усіх досліджуваних мовах актуалізуються концептуальні метафори ЛЮДИНА - ОБ'ЄКТ ПРИРОДИ, ЕМОЦІЯ - ІСТОТА, ЕМОЦІЯ - СТИХІЯ. Властивими лише англійському дискурсу антиутопії є вживання концептуальної метафори ЕМОЦІЯ - ТВАРИНА (англ. (29) “Each was afraid that to mention such things would be to spread a poison of fear through the ship” (J. London. The Iron Heel : 121)), українському - метафори ЛЮДИНА - ТВАРИНА (укр. (30) “Людина є звір - злий, жорстокий, брутальний, вічно голодний, вічно жерущий, на всіх рявкаючий, до всіх хижий” (В. Винниченко. Сонячна машина : 118)), російському - метафори ЧАСТИНА ТІЛА - ІСТОТА (рос. (31) “Сердце продолжало все ту же жизнь - хождение по мукам” (В. Аксенов. Остров Крым : 228)).

3. У третьому розділі “Комунікативні стратегії і тактики дискурсу антиутопії” охарактеризовано стратегії і тактики, що реалізують комунікативну інтенцію суб'єктів влади дискурсу антиутопії в аналізованих мовах. Досліджено універсальні та специфічні засоби реалізації комунікативних стратегій та визначено комунікативні прийоми прагматичного впливу на адресата в дискурсі антиутопії зіставлюваних мов.

3.1. Дискурс антиутопії спрямований на досягнення ілокутивної мети комунікантів, що полягає в забезпеченні максимального впливу на адресата задля досягнення власної мети.

3.2. Аналіз комунікативних стратегій, яких дотримуються адресанти дискурсу антиутопії для реалізації інтенції впливу, показав, що залежно від ілокутивної мети комуніканта найпоширенішими є стратегії комунікативного маніпулювання й комунікативного тиску. За даними кількісного аналізу, у досліджуваних мовах превалює стратегія маніпулювання, представлена приблизно однаково в мовах набору (55% від загальної кількості в англійській, 52% - в українській та 56 % - в російській мовах).

3.2.1. Між мовами існує розбіжність в об'єктивації комунікативних стратегій, зумовлена різним набором тактик і частотністю їх використання. Стратегія маніпулювання - вид психологічного впливу, здійснення якого призводить до прихованого виникнення в іншої людини намірів, що не збігаються з бажанням цієї людини (Є.Л. Доценко), у дискурсі антиутопії реалізується у 6 тактиках (табл. 1).

Таблиця 1.Типи комунікативних тактик, що реалізують стратегію маніпулювання в дискурсі антиутопії