Пуристичні тенденції в процесі унормування української літературної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Роботу виконано на кафедрі історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Скаб Мар'ян Стефанович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор, завідувач кафедри історії та культури української мови.

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

Статєєва Валентина Іванівна,

Ужгородський національний університет,

професор кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Терлак Зеновій Михайлович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка, завідувач кафедри

української мови.

Захист відбудеться 05.12.2008 року о 14год.___хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.76.051.07 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. М. Коцюбинського, 2, корп. V, ауд. 230.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 04.11. 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О. В. Кульбабська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Зміни суспільного ладу та масової свідомості в незалежній Україні зумовили якісні й кількісні зрушення в сучасній українській літературній мові. Нормалізаційні процеси, що відбувалися за часів радянської влади, були штучно спрямовані на зближення української та російської мов. Як наслідок - засмічення мови невластивими одиницями, перекручення правопису тощо. Сьогодні українська спільнота поряд із уведенням нових понять прагне повернути вилучені номінації вже наявних. Постає проблема розмежування власне українських і запозичених форм, зокрема проблема пуризму як суспільно-лінгвістичного явища.

Вивчення явища пуризму в українському мовознавстві пов'язане з відповідними етапами розвитку літературної мови (період „українізації" 20_х рр. ХХ ст., період „відлиги" 60_х рр. ХХ ст., період „демократизації" з кінця 80_х рр. ХХ ст.), з іменами замовчуваних та реабілітованих лінгвістів (М. Гладкого, О. Курило, І. Огієнка, В. Сімовича та ін.). Окремі теоретичні аспекти пуристичних тенденцій розглянуто в монографіях сучасних українських мовознавців Л. Струганець, Г. Яворської, у наукових статтях М. Дудика, І. Пасемка, О. Тараненка та ін. Значно більше праць з різнобічними практичними настановами щодо очищення мови. Це дослідження Б. Ажнюка, М. Волощак, С. Єрмоленко, Р. Зорівчак, С. Караванського, К. Ленець, М. Лесюка, О. Пономарева, О. Сербенської, О. Стишова, З. Терлака, Є. Чак та ін.

Сьогодні мовознавча наука не має єдиного погляду на поняття норми; суперечки виникають і щодо пуризму - надмірної норми. Різні підходи до тлумачення цього явища залежать від узгодження наукових поглядів дослідника з мовною політикою держави. У радянському мовознавстві, зокрема, пуризм розглядали виключно як негативне явище.

У лексикографічних виданнях останніх років знаходимо різні пояснення поняття „пуризм": тлумачні словники використовують майже без змін негативну інтерпретацію радянської доби; проте сучасні філологічні енциклопедичні видання характеризують його як багатогранне загальнокультурне суспільно-лінгвістичне явище (визначення С. Єрмоленко, О. Скопненка, Т. Цимбалюк).

Спроби очистити мову від запозичень та позалітературних елементів стають предметом вивчення не лише власне мовознавства, а й суміжних дисциплін: соціолінгвістики, комунікативної лінгвістики, лінгвоекології тощо. Зважаючи на неоднорідність пуризму та відсутність його комплексного дослідження, сьогодні важливо визначити роль цього явища в процесі удосконалення та уточнення норм української мови.

Отже, актуальність дисертаційної роботи й вибір її теми зумовлені необхідністю перегляду норм сучасної української літературної мови в умовах активного поповнення її іншомовними елементами, зацікавленістю сучасного мовознавства потенціалом питомого українського ресурсу та відсутністю монографічного дослідження, присвяченого комплексному вивченню теоретичних та практичних проблем українського мовного пуризму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича в межах планової наукової теми „Комунікативна поведінка українця: ретроспекції, сучасність, перспективи", номер державної реєстрації 0106U003624. Тема дисертації затверджена на засіданні наукової координаційної ради „Українська мова" Інституту української мови НАН України, протокол № 32 від 23 травня 2003 року. У руслі наукової проблематики кафедри дисертантка здійснила теоретичне осмислення пуризму як культурно-мовного явища, відбір та класифікацію його виявів, проаналізувала перпективи сучасного мовного пуризму з погляду вдосконалення й уточнення норм української літературної мови.

Мета роботи - дослідити явище українського мовного пуризму в синхронійному та діахронійному аспектах.

Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

установити характерні ознаки пуризму як соціально-мовної категорії;

визначити роль суспільних (зовнішніх) і мовних (внутрішніх) чинників на формування пуристичних тенденцій;

описати вияви пуризму на різних етапах розвитку української мови, зокрема його вплив на формування норм літературної мови;

здійснити класифікацію пуристичних виявів на всіх рівнях структури мови;

установити готовність сучасних мовців сприйняти пуристично спрямовані заходи щодо вдосконалення норм сучасної української мови;

зробити висновки про здобутки та перспективи сучасного українського мовного пуризму.

Об'єкт дослідження - процес змін на різних рівнях сучасної української мовної системи з характерними ознаками протиставлення запозичених і власне українських мовних одиниць, які відбулися під впливом соціальних і лінгвістичних чинників кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Предметом дослідження є нові й усталені запозичення з інших мов та їх українські відповідники (нові слова, утворені питомо українськими морфемами; нові значення українських слів; маркована лексика, що розширила діапазон використання), які увійшли до активного вжитку сучасної української літературної мови протягом останніх десятиліть ХХ ст. - на початку ХХІ ст.

Методи дослідження. Для розв'язання визначених завдань застосовано описовий метод як основний: різні прийоми й методики, зокрема прийом систематизації, - при відборі й інтерпретації практичного матеріалу; дослідження готовності сучасних мовців сприйняти заходи пуристичного спрямування здійснено за допомогою кількісного аналізу; для глибшого усвідомлення теоретичних позицій науковців, виявлення особливостей пуризму використано елементи порівняльного аналізу.

Джерела роботи: вибірка мовних одиниць різних рівнів (близько 20 тисяч), позначених впливом пуристичних тенденцій, з лексикографічних праць, з мовлення засобів масової інформації, живого спілкування, мовознавчих досліджень практичного спрямування українських та зарубіжних мовознавців.

Наукова новизна дисертації полягає в тлумаченні пуризму як специфічної норми, у комплексному дослідженні пуристичних виявів на визначальних етапах розвитку української мови, у формулюванні критеріїв класифікації виявів пуризму.

Теоретичне значення роботи. Матеріали та результати дослідження допоможуть розширити й поглибити розуміння явища пуризму як природного процесу розвитку літературної мови, слугуватимуть виробленню методики аналізу й синтезу інноваційних процесів (запозичення, утворення нових одиниць на національному ґрунті тощо) у синхронійному аспекті, сприятимуть формуванню та здійсненню програми заходів щодо уточнення і вдосконалення норм сучасної української мови.

Практичне значення роботи - у можливості використання її результатів для створення лексикографічних праць, при викладанні курсів загального мовознавства, історії української літературної мови, стилістики та культури мовлення, теорії та практики перекладу, основ редагування, спецкурсів та спецсемінарів у вищих навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача. Усі теоретичні та практичні результати дослідження отримані автором самостійно. Публікації з теми дисертації надруковані без співавторства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження обговорено на наукових семінарах кафедри історії та культури української мови, на спільному засіданні кафедр історії та культури української мови і сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, представлено на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: Всеукраїнській науковій конференції „Лексико-граматичні інновації в сучасних слов'янських мовах" (Дніпропетровськ, 2003), Міжнародній науковій конференції „Творчість Юрія Федьковича в контексті української та світової літератури (до 170_річчя від дня народження)" (Чернівці, 2004), Міжнародній науковій конференції „Українська мова в часі і просторі" (Львів, 2004), Міжнародних науково-теоретичних Граматичних читаннях - ІІ (Донецьк, 2005), Міжнародній науковій конференції „Василь Сімович - особистість, науковець, громадянин (до 125_річчя від дня народження)" (Чернівці, 2005), Всеукраїнській науковій конференції „Когнітивна лінгвістика: теорія і практика" (Херсон, 2006), Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми синтаксису" (Чернівці, 2006), Міжнародних науково-теоретичних Граматичних читаннях - ІV (Донецьк, 2007), науково-практичному семінарі „Актуальні проблеми діалектології та лінгвогеографії", присвяченому 80_річчю проф. К. Ф. Германа (Чернівці, 2008).

Публікації. Різні аспекти досліджуваної проблеми висвітлені у 8 публікаціях; з них 7 статей у виданнях, визнаних ВАК України як фахові.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел (42 позиції), списку використаної літератури (316 позицій), додатків у вигляді таблиць. Повний обсяг роботи становить 360 сторінок, текстова частина - 186 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету й завдання, окреслено об'єкт і предмет, методи та прийоми дослідження, визначено наукову новизну, теоретичну й практичну цінність отриманих результатів, вказано форми їх апробації, зазначено особистий внесок здобувача та кількість публікацій, які відображають основні результати дослідження.

У першому розділі „Пуризм як суспільно-лінгвістичне явище" проаналізовано пуризм як специфічний вияв процесів унормування мови, визначено й охарактеризовано основні положення теорії пуризму з урахуванням впливу мовних та позамовних чинників.

Потребу вирішення теоретичних проблем мовної норми усвідомлювали вже мовознавці кінця ХІХ - 20_х рр. ХХ ст. (А. Кримський, О. Курило, О. Синявський, В. Сімович та ін.), проте детальніше це питання досліджували в 60-70_х рр. ХХ ст. (М. Жовтобрюх, В. Іцкович, А. Коваль, М. Пилинський та ін.). Практичний аспект дослідження норм української мови набагато проблемніший, ніж теоретичний, оскільки безпосередньо пов'язаний з реалізацією мовних одиниць у різних комунікативних ситуаціях. Висвітленню практичних проблем, що виникали впродовж різних періодів нормотворення, в українському мовознавстві присвячено чимало праць (Б. Антоненко-Давидович, Н. Бабич, С. Головащук, С. Єрмоленко, Р. Зорівчак, С. Караванський, М. Лесюк, О. Пономарів, О. Сербенська, Є. Чак та ін.).

У сучасному мовознавстві розв'язання теоретичних та практичних проблем мовної норми соціально детерміноване (Б. Ажнюк, Л. Масенко, О. Стишов, Л. Струганець, Л. Ткач, О. Ткаченко, Г. Яворська та ін.). Проте не лише спільнота впливає на норму, одночасно відбувається й зворотний вплив: як стала й загальноприйнята, мовна норма виконує в суспільстві функцію об'єднання як окремих груп, так і нації в цілому. Оскільки норма - соціально-мовне явище, її формування відбувається під впливом суспільно-лінгвістичних тенденцій, зокрема пуристичних.

Пуристичні тенденції, як і будь-які інші мовні тенденції, - це сукупність екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників, які спричинюють зміни в мові певної нації у конкретному часовому проміжку. Характеризуючи мовну тенденцію як діахронійну зміну, визначаємо, що пуристичні тенденції мають здатність протистояти літературній нормі в умовах соціальних зрушень, як правило, демократичних, і чим істотніші суспільні зміни, тим активнішим й різнобічнішим є це протиставлення. Наприклад, яскраво виражені пуристичні тенденції в українській літературній мові 20_х рр. ХХ ст., кінця ХХ - початку ХХІ ст. можемо порівняти з окремими пуристичними виявами в 60_х рр. минулого століття.

Проблема норми й системи мови досліджена у працях українських лінгвістів М. Пилинського, Л. Струганець, Г. Яворської та інших з різних позицій, за якими встановлено, що норма - це системне явище. Конкурування між системними (літературними) елементами в пуристичному контексті відбувається за такими моделями: запозичений варіант - питомий варіант (блондинка - білявка, трактувати - тлумачити); варіант-калька - питомий варіант (волокита - тяганина, сотовий - стільниковий); варіант-варваризм - питомий варіант (мерсі - дякую, о'кей - добре); запозичений за посередництва панівної мови варіант - запозичений без посередництва варіант (апельсин - помаранча, кофе - кава) і т. ін.

В основі активізації варіативного вжитку, крім зовнішнього соціального чинника, паралельно існує і внутрішньомовний - конфлікт між формою (з обмеженими можливостями) та змістом (з необмеженими потребами). Зокрема, для явища пуризму характерне модифікування чи заміна мовних елементів при незмінності самого змісту, наприклад, пуристично невиправдане залучення до вжитку в сучасній українській мові слова котон та його похідних, оскільки існує відповідник бавовна. Прикладом модифікування мовних одиниць є повна або часткова заміна запозичених словотвірних морфем питомими відповідниками, а саме: кросворд (з англ. cross-word - cross - хрест і word - слово) („Словник іншомовних слів", 2000) - хрестослів (газета „Час", Чернівці). Однак для ефективного розвитку мовної норми функціонування паралелей не може бути постійним.

Відповідність кодифікації сучасним нормам - обов'язкова умова повноцінного функціонування мови. Відмову визнати право літературної норми за тими явищами, які фактично вже стали нормою, варто визначити як небезпечну орієнтацію на стару норму (Л. Струганець). Серед таких явищ можемо розглядати й вияви пуризму (наприклад, заміну активних дієприкметників, не властивих українській мові, проте популяризованих за настановою „зближення мов" у радянські часи: відпочивальник замість відпочиваючий, керівник замість керуючий, командувач замість командуючий і т. ін.).

Критерії, що регламентують доцільність чи недоцільність вилучення запозичень і позалітературних елементів, такі: 1) стилістична тотожність (архітектор будівничий, демонструвати фільм крутити кіно); 2) семантична тотожність (білет квиток, оригінальний своєрідний); 3) здатність мовних одиниць утворювати словотвірні гнізда (медикаменти - ліки, але медикаментозне лікування); 4) висока лексична валентність (за умов високої валентності мовна одиниця - вияв пуризму - може функціонувати в загальній системі мови (інформувати - повідомляти, модернізація - удосконалення); за умов низької валентності вона переходить у стилістичну площину (автомобіль - самохід, волейбол - відбиванка)); 5) прозорість форми, тобто зрозуміле відтворення значення чи поняття у мовній одиниці, т. зв. прозора етимологія (волонтер - доброволець, конфліктувати - ворогувати); 6) реальність (не штучність), тобто здатність забезпечувати комунікативні потреби мовця (діаспора - розсіяння, гібрид - мішанець); 7) поширеність серед мовців з урахуванням двох культурних ареалів: центрально-східного й західного (димар - комин, чашка - філіжанка). Отже, у процесі унормування мови розмежувати мовні одиниці на „пуристично бажані" й „пуристично небажані" можемо лише за умови детального лінгвістичного дослідження кожної з них з урахуванням здатності забезпечити повноцінне спілкування в національному комунікативному просторі.

Мовна ситуація, передбачаючи наявність мовних контактів, впливає на ступінь прихильності мовців до рідної мови (Г. Вусик). Високий рівень внутрішньої самооцінки зумовлює виникнення пуристичних тенденцій як демонстрації можливостей рідної мови, де першочергово визнано самобутність власних мовних одиниць на противагу запозиченим. Визначальними для пуристичних дій є певні ознаки запозичених одиниць, тому що вияви мовного пуризму не спрямовані проти чужого у мові взагалі, але завжди проти „конкретного" чужого (Г. Яворська). Пуристичної критики зазнають здебільшого іншомовні слова, інтернаціоналізми, структурні кальки, словотвірні запозичення та варваризми.

Суспільна оцінка якості рідної мови межує з поняттям мовної свідомості. Активізація глибинного рівня мовної свідомості відбувається за наявності варіативних одиниць, коли виникає потреба пояснити вибір одного варіанта й усунення іншого. Наприклад, ситуація, коли соціум негативно сприймає вплив колишньої панівної мови, спонукає до вилучення мовних варіантів, схожих на відповідники у мові-асиміляторі.

Мовна політика регламентує характер суспільного ставлення як до явища мовного пуризму загалом (теоретичний аспект), так і до конкретних його виявів у мові зокрема (практичний аспект). Наприклад, „організований" пуризм характеризують три фази: 1) пуризм як позитивне явище, що пробуджує прогресивні сили; 2) етап застою (стагнації), коли розвиток припиняється; 3) переродження пуризму в мовний шовінізм (М. Веденов). Для називання „організованого" виду пуризму, який характеризуємо як шкідливий, оскільки він поглиблює різницю між розмовною й літературною мовою, використовуємо термін надмірний пуризм.

Мовне планування, що включає етапи вибору норми, її кодифікацію, впровадження й подальше вдосконалення або переосмислення, позначене впливом мовної свідомості, яка визначає мовні смаки суспільства. Тому пуристичні тенденції частіше підтримує народ, який відчуває небезпеку денаціоналізації. У межах мовного планування, спрямованого на очищення від „чужого", не обов'язково творити нові питомі елементи, якщо є можливість скористатися наявними, лише змінивши їхній статус у семантичній або стилістичній площині.

У другому розділі „Основні етапи українського мовного пуризму та його вплив на формування норм української мови" розглянуто етапи найпотужніших пуристичних хвиль у розвитку сучасної української мови. Пуристичні тенденції набувають специфічних рис не лише в різних мовах, а й вирізняються певними особливостями в межах однієї мови впродовж певних періодів її розвитку. В історії української писемної мови виокремлюють пуризм українсько-білоруських кодифікаторів норм церковнослов'янської мови, авторів граматик ІІ пол. XVI - початку XVII ст. Однак найвиразніші пуристичні процеси припадають на кінець ХІХ ст., окремі періоди ХХ ст. та початок ХХІ ст.

Специфіка українського пуризму наприкінці ХІХ ст. визначена різними чинниками: по-перше, розвиток української мови відбувався за неоднакових умов, створених державами, до складу яких входили українські землі; по-друге, українські дослідники - представники різних ареалів - дотримувалися різних поглядів на джерела і шляхи розвитку української літературної мови. Внутрішній конфлікт став причиною протистояння двох мовних традицій: центрально-східної з впливом російської та південно-західної з впливом польської та німецької мов, і відповідно зумовив появу „українських" та „галицьких" пуристів. У мовознавчих розвідках Б. Грінченка, І. Франка, І. Нечуя-Левицького, В. Самійленка, А. Кримського, присвячених аналізові української писемної мови переважно художнього та публіцистичного стилів, з'являються терміни пуризм, пурист, пуристичний тощо.

Впливом пуристичних тенденцій позначені перекладні лексикографічні праці кінця ХІХ - початку ХХ ст., які виконували функцію тлумачних видань: „Словарь російсько-український" М. Уманця та А. Спілки (Львів, 1893 - 1898), „Русско-малоросский словарь" Є. Тимченка (Київ, 1897 - 1899), „Словарь української мови" Б. Грінченка (Київ, 1907 - 1909). Наприклад, Є. Тимченко використав питомі одиниці або паралельно із запозиченнями: ассимиляція - привподоба, асиміляція; пластырь - плястеръ, пулипка; або як абсолютні замінники: ревматизмъ - ломйць, гостйць; фанатизмъ - загорълисть (зберігаємо правопис автора. - Р.Д.).

Особливе значення в історії українського пуризму мали 20_і рр. ХХ ст. Мовознавці-пуристи (М. Гладкий, А. Кримський, Є. Тимченко, С. Смеречинський, І. Огієнко, В. Сімович, О. Курило, М. Наконечний, О. Синявський, М. Сулима) рекомендували вилучати з мовлення „чужі" духові української мови звуки, форманти, лексеми, граматичні форми й синтаксичні конструкції, серед яких: іншомовні слова, зокрема терміни: авдієнція - укр. послухання, модуль - укр. замінник; звук [ф], що походить з грецького [и]: арифметика - укр. аритметика, Афіни - укр. Атени; віддієслівні іменники із суфіксом _к(а), на позначення процесу дії: доставка (рос. доставка) - укр. достава, підтримка (рос. поддержка) - укр. підтрим; віддієслівні іменники з формантом _нн(я): досліджування - досліджувати (має за мету досліджувати, а не має за мету дослідження); іменники з суфіксом _тель, окрім давно засвоєних слів, як-от, учитель, Спаситель, гнобитель: рос. воспитатель - укр. виховник; прикметники з суфіксами -очн(ий), _ечн(ий): виставочний, копієчний; прикметники іншомовного походження з суфіксом _альн(ий): емоціональний - укр. емоційний; прикметники із складниками -подібний, -видний: кулеподібний - укр. кулястий; дієслова з суфіксами _ир_, _ір_: лакірувати (рос. лакировать) - укр. лакувати; дієслова на _ся в пасивному значенні: замість братися, ділитися, досліджуватися - брано, ділено, досліджувано; активні дієприкметники на _чий, _ча, _че; _ший, _ша, _ше: становища, вимагаючого реальної здатности до влади замінити на становища, що вимагає реальної здатности до влади; синтаксичні кальки: мати місце (з рос. иметь место) - укр. бути, відбуватися, коїтися; конструкції на _но, _то + було, буде: було звернено, було об'явлено тощо.

Нова політика, проголошена у 30-х роках ХХ ст., засудила український пуризм як „буржуазний націоналізм у мові". Тому явище пуризму в українському радянському мовознавстві досліджували, як правило, з викривальною метою, наголошуючи на недоліках нормотворчої діяльності мовознавців-попередників та оминаючи позитивні ознаки пуристичних тенденцій.

Пуристичні настанови 60_х - середини 80_х рр. ХХ ст. (праці Б. Антоненка-Давидовича, С. Єрмоленко, К. Ленець, А. Бурячка та ін.) щодо слововжитку питомих українських конструкцій не можна назвати тенденцією, проте доречно визнати факт появи поміркованих пуристичних виявів у структурі української мови як наслідку політичної та мовної „відлиги". Функціонуючи поза ідеологічними настановами, мова діаспори увібрала лінгвістичні введення 20_х рр. ХХ ст., тому пуристичні тенденції в діаспорному варіанті української літературної мови засвідчені в лексикографічних працях, наукових розвідках, періодичних виданнях тощо.

Сьогодні дослідження норм української літературної мови відбувається у двох напрямах: під впливом рекомендацій пуристичної мовознавчої школи 20_х рр. ХХ ст. і за настановами антипуристичної лінгвістичної школи 30_х - І пол. 80_х рр. ХХ ст. Аргументована позиція прихильників пуристичної школи (С. Караванський, В. Німчук, О. Пономарів, І. Вихованець, Л. Масенко, О. Сербенська, М. Волощак, Р. Зорівчак, В. Радчук, З. Терлак, І. Фаріон та ін.) зумовлює численні вияви пуризму на всіх рівнях української мовної системи.

Третій розділ „Типологія пуристичних виявів у сучасній українській мові" містить аналіз виявів пуризму:

1) у звуковій системі сучасної української літературної мови (вияви в орфоепії та акцентуації, а саме: заміна [г] на [ґ] у словах іншомовного походження: гатунок - ґатунок, гран-прі - ґран-прі; заміна [л] на [лґ] у запозиченнях: блокнот - бльокнот, фольклор - фолькльор; заміна початкового [і] на [и]: іншомовний - иншомовний, іржа - иржа; використання [т] та [ф] в іншомовних словах: міф - міт, орфоепія - ортоепія; заміна ау_ на ав_ у запозиченнях: аудиторія - авдиторія, лауреат - лавреат; заміна _іа_ на _ія_ в іншомовних словах: абревіатура - абревіятура, матеріал - матеріял; заміна _тр, _др на _тер, _дер: міністр - міністер, Олександр - Олександер; послідовне дотримання чергування [о], [е] з [і]: не Антон, а Антін, при словозміні не Білозіра, а Білозора; заміна подвійного наголошування: въдъмий (рос. въдимый) на видъмий, перйспнв на перйспів; розрізнення наголосу в іменниках дії та іменниках наслідку дії: обладнбння (дія) - облбднання (наслідок дії, у значенні апаратура) тощо);

2) у морфології сучасної української літературної мови (заміна форм чоловічого роду формами жіночого: медаль - медаля, оазис - оаза; заміна форм чоловічого роду формами жіночого в назвах професій чи занять: громадський діяч - громадська діячка; лікар - лікарка; заміна флексії _і в родовому відмінку однини іменників третьої відміни на _и: любові - любови, самостійності - самостійности; перевага синтетичних форм над аналітичними в утворенні найвищого ступеня порівняння прикметника: наймолодший, якнаймолодший, щонаймолодший; використання прислівника замість прийменниково-іменникових форм чи іменника в орудному відмінку: завзято замість із завзяттям, завширшки замість шириною; особливу увагу звертаємо на можливості заміни активних дієприкметників, пропоновані мовознавцями: однослівні іменникові замінники (бенкетуючий - бенкетар, керуючий - керівник, спостерігаючий - спостерігач), однослівні прикметникові (відмираючий - напіввідмерлий, страждаючий - стражденний), описові замінники (стабілізуючий - який (що) стабілізує) та ін.);

3) у словотворі сучасної української літературної мови (утворення іменникових форм із використанням питомо українських суфіксів _ик, _ач, _ець: відпочивальник, речник, відповідач, обчислювач, податківець, посадовець; рідше - _ар (_яр), _ун: килимар, хмеляр, берегун; уникнення громіздких конструкцій за допомогою творення слів-універбатів: кримінальник - „кримінальний злочинець", кульгавець - „кульгавий чоловік", радянець - „громадянин Радянського Союзу"; уникання іменників із суфіксом _к(а) на позначення дії та їх заміна суфіксом _нн(я) або використання безафіксної деривації: перевозка - перевезення і перевіз, розділка - розділення і розділ; утворення прикметникових форм, здатних замінити кальки з російської мови, за допомогою формантів _енн_, _анн_(_янн_), _ущ_(_ющ_), _ч_: невідверненний замість невідворотний, неспійманний замість невловимий, спалахущий замість спалахуючий; запам'ятовчий замість запам'ятовувальний, перетворчий замість перетворювальний; заміна прикметникових компонентів _подібний, _видний суфіксами _уват_ (_юват_), _аст_ (_яст_): листоподібний - листуватий, голкоподібний - голчастий; заміна суфікса _ува_ на _а_ в утворенні інфінітивних форм дієслів: витягати, а не витягувати, розсувати, а не розсовувати; спостерігаємо вияви напівпуризму, - коли українським елементом замінюють лише якусь морфему: алогічний - нелогічний; антибактеріальний - протибактеріальний; аванзал - передзал; авантюрист - авантюрник; автокар - автовізок; інонаціональний - чужонаціональний; бізнесмен - бізнесовець);

4) у лексиці сучасної української літературної мови (заміна етранжизмів українськими відповідниками: дискомфорт - незручність; еквівалент - відповідник; квота - частка, частина; модерний - новітній; унікальний - винятковий; створення власне українських термінологічних лексем: персоніфікація - уособлення; юстиція - правосуддя; кредитор - позикодавець; координата - значник; перцепція - сприйняття; аномалія - відхилення; вилучення лексичних одиниць, схожих на слова російської мови: благополуччя - добробут, щастя, гаразди; вникати - заглиблюватися, осягати; співробітництво - співпраця; вилучення фразеологізмів із запозиченими елементами: бути на авансцені - бути в усіх перед очима);

5) у синтаксисі сучасної української літературної мови (заміна конструкцій, які не відповідають специфіці української мови: завдати шкоду - завдати шкоди (протиставлення російського та українського керування); у найближчий час - найближчим часом (протиставлення російського та українського узгодження); дирекцією запропоновано - дирекція запропонувала (уникнення форм на _но, _то); займатися учителюванням - учителювати (уникнення дієслова займатися у значенні „робити, здійснювати що-небудь"); думки від зустрічі - думки про зустріч; взятися за роботу - взятися до роботи; по закону - за законом; при вивченні цієї проблеми - вивчаючи цю проблему (заміна компонентів прийменникових конструкцій, не властивих українській мові); давайте працювати - працюймо (вилучення частки давайте в спонукальних конструкціях) тощо).

Суперечлива сутність пуризму не дозволяє беззастережно залучати до літературної мови всі пропоновані конструкції, але важливо не проігнорувати можливість звільнення української мови від непотрібних, накинутих елементів.

У четвертому розділі „Якісно-кількісний аналіз готовності сучасних мовців сприйняти заходи пуристичного спрямування" подано результати анкетування 500 студентів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича впродовж 2005 - 2006 років.

Результати аналізу мовного оточення свідчать про мовно-культурні особливості Буковинського краю: частіше чують українську мову 54,2 % опитаних; українську й російську - 30,2 %; румунську - 7,4 %; російську -2,6 %; українську й румунську - 2,2 %; українську, російську і румунську - 2,2 %; російську й румунську - 1,2 %. У родинному колі студенти надають перевагу рідній мові, уникаючи двомовного чи тримовного спілкування: виключно українською розмовляють 67,8 %, румунською - 14,6 %, російською - 7,6 %. У ситуації товариського спілкування чинником обрання мови є не тільки позиція реципієнта, а й ставлення оточення до тієї чи тієї мови. Двомовному спілкуванню (російська й українська мови) надають перевагу 98,8 % українців за національністю. Мовна картина на навчанні / роботі визначила високий показник послуговування українською мовою, зумовлений насамперед її державним статусом (89,6 %).

Кількісний аналіз засвідчив, що фонетико-фонологічний рівень - неблагодатний ґрунт для пуристичних дій, що зумовлено переважним впливом розмовного мовлення та певною дезорієнтацією мовців у сучасних умовах частого ігнорування нормою у ЗМІ: глохнути (40,8 %) - глухнути (58,2 %); соціальний (96,2 %) - соціяльний (3,8 %); шуфляда (48,6 %) - шухляда (47,2 %); респонденти надають перевагу нормативному наголошенню лише у двох випадках із десяти запропонованих.

Незважаючи на те, що респонденти лише частково послуговуються притаманними українській мові морфологічними одиницями, вбачаємо схвалення пуристичних настанов, зокрема в обмеженому вжитку активних дієприкметників та у використанні родових форм, властивих українській мові: виконуючий (29,8 %) - виконавець (69 %); керуючий (10,4 %) - керівник (89,6 %); кризис (5,6 %) - криза (94,2 %); продажа (16,6 %) - продаж (82,2 %).

Результати анкетування підтверджують часткову готовність респондентів сприйняти пуристичні зміни на словотвірному рівні, зокрема рекомендації мовознавців-пуристів підтримані в ужитку іменників з питомими формантами: випічка (48,4 %) - випікання (49,6 %); вирубка (3,6 %) - вирублення (45,2 %) - вируб (19,2 %); перевозка (1,8 %) - перевезення (96,4 %) - перевіз (1,8 %); садовод (8,4 %) - садівник (91,2 %); витягувати (59,6 %) - витягати (39,2 %).

Дослідження реакції опитаних на пуристичні пропозиції, що стосуються лексичного рівня, свідчить про значний вплив білінгвального середовища (українсько-російського) на вибір того чи того варіанта: благополуччя (51,6 %) - добробут (47,4 %), однак помітна незначна перевага українських відповідників: доходи (29,4 %) - прибутки (58,8 %); клумба (49,2 %) - квітник (50,8 %); секрет (45 %) - таємниця (50,6 %). Невпевненість щодо правильного використання слова валіза (73,8 %) закономірна (46,6 % покладаються на думку оточення), оскільки це запозичення з польської мови, але, на відміну від чемодан (26,2 %), воно нормативне. Пуристичні пропозиції частково виявлені й у виборі найточнішого лексичного варіанта: бізнесмен (21 %) - бізнесовець (0,4 %) - підприємець (78,6 %); вертоліт (35,8 %) - гелікоптер (57,2 %) - гвинтокрил (7 %); фотографія (43,8 %) - фотокартка (44,2 %) - знімок (8,4 %) - світлина (3,6 %); чашка (67,6 %) - філіжанка (2,6 %) -

горнятко (29,8 %). Уподобання респондентів щодо наведених відповідників часто не збігаються з чинними лексичними нормами. Опитані запропонували нормативні варіанти: до адресат - одержувач (55,4 %); до дефект - недолік (28,4 %), вада (21,2 %), хиба (2,2 %); до ідеальний - досконалий (20,2 %), бездоганний (18,6 %), найкращий (14,8 %), довершений (8,2 %); до шанс - можливість (34,2 %), нагода (22,6 %), змога (10,2 %); до витоки - джерела / джерело (57,4 %); до малоімущий

- малозабезпечений (39,4 %), бідний (21,2 %), незабезпечений (10,8 %); до ранимий - чутливий (22,4 %), вразливий (20,8 %), чуттєвий (18,2 %), чуйний (6,4 %), болісний (4,2 %), слабкий (3,8 %); до яд - отрута (69,4 %). До чужомовних утворень позитивно ставиться 75 % респондентів, негативно - 19 %.

Схильність сучасних мовців до питомих українських синтаксичних засобів зафіксовано в усіх запропонованих ситуаціях вибору: на цей раз (10,4 %) - цього разу (89,2 %); по хворобі (22,4 %) - через хворобу (76,8 %); по вихідних днях (15,8 %) - у вихідні дні (39,6 %) - вихідними днями (43,4 %); при обставинах (18 %) - за обставин (81,2 %); при виконанні обов'язку (18,2 %) - під час виконання обов'язку (52,4 %) - виконуючи обов'язок (28 %).

Загалом можемо констатувати схильність сучасних мовців до пуристичного уточнення, удосконалення чинних норм. Водночас отримані кількісні результати свідчать і про недостатню підготовленість значної частини мовців до таких змін і, відповідно, необхідність спрямованої, виваженої та систематичної праці в цьому напрямку.

ВИСНОВКИ

Історичний розвиток мови характеризують стабільність - якщо мова розвивається природним шляхом, та відчутні структурно-семантичні зрушення - якщо в мову штучно впроваджують чи вилучають з неї певні елементи. Це здебільшого пов'язане з суспільно-політичною ситуацією в країні: влада використовує мову як засіб ідеологічного впливу.

Розвиток сучасної української мови позначений активним використанням питомих одиниць, зумовленим переосмисленням українським суспільством якості власних духовних цінностей, зокрема рідної мови. В українській лінгвістиці пуризм характеризують як багатогранне явище, що є невід'ємним складником процесів унормування та переосмислення чинних норм.

З огляду на важливу роль пуризму в процесі нормотворення виокремлюємо три етапи, за якими пуристичні тенденції набувають ознак прогресивного явища: 1) початковий етап численних пуристичних виявів, що характеризує наявність великої кількості пропозицій слововживання; 2) етап формування критеріїв аналізу, відбору мовних одиниць; 3) завершальний етап - утвердження норми (кодифікація).

Пуризму властиві такі ознаки: 1) вилучення складних, незрозумілих іншомовних елементів та нововведень, які мають синонімічні відповідники з прозорою семантикою (консенсус - згода; пріоритет - перевага, першість); 2) несприйняття іншомовних слів, які вже стали нормою й активно використовувані, заміна їх власними новотворами (пилосос - пилосмок, порохотяг; турист - мандрівець) або, що характерно для сучасного українського пуризму, залучення лексем, пропонованих до вжитку мовознавцями-пуристами 20-х років і заборонених або суттєво обмежених у використанні в часи радянської мовної політики, т. зв. реабілітація мовних елементів (карта - мапа; паралельний - рівнобіжний); 3) усунення з ужитку мовних одиниць, тотожних з їх відповідниками у мові, яка була панівною, і залучення власних ресурсів - це протиставлення українського та російського варіантів: ранимий - вразливий; співпадати - збігатися; 4) намагання очистити мову від нелітературних елементів: територіальних діалектизмів (білиця - білка; грипа - грип); соціальних діалектизмів, зокрема жаргонізмів, арготизмів (кинути - ошукати; бабло - гроші); суржикових форм (міроприємство

- захід; налог - податок; слідуючий - наступний).

Намагання позбутися запозичень та позалітературних елементів доцільне в мові тоді, коли воно сприяє відродженню норм української мови, поверненню її самобутності. Але пуризм як надмірна норма - небажане явище, оскільки внаслідок дії цієї тенденції припиняється природний розвиток мови, а це перешкоджає реалізації її внутрішніх словотвірних можливостей.

Позитивне в пуризмі - прагнення залучити якомога більше власних рис до вжитку (зовнішній вияв пуризму), намагання очистити літературну мову від надмірного використання позалітературних елементів (внутрішній вияв пуризму). Це стимулює розвиток національної мови і культури загалом, залучаючи всі її можливості для власного словотворення.

Негативним є надмірне прагнення очистити мову від запозичень (зовнішній вияв пуризму) і зарахування діалектизмів та інших позамовних елементів до розряду „непотрібних" слів (внутрішній вияв пуризму). Такий підхід може призвести до збіднення виражальних можливостей мови, оскільки до відкинутої лексики можуть потрапити і власне українські слова. Найчастіше це трапляється тоді, коли мовець керується не науковими критеріями, а тенденційними мотивами. Тому прагнення до відновлення й відтворення українських нормативних одиниць, які опинилися поза межами літературної мови внаслідок русифікації, повинно мати наукове підґрунтя, зокрема спиратися на дослідження появи слова в українській мові, аналіз його зовнішньої та внутрішньої форм тощо.

Кожен етап українського пуризму вирізняється специфічними рисами. У 20_х рр. ХХ ст. мовний пуризм був притаманний літературній нормі й поширювався на народнорозмовну мову. Кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст. позначений появою пуристичних тенденцій у живому мовленні з подальшою фіксацією в лексикографічних працях. Проте і для першої, і для другої хвиль пуристичних виявів характерні схожі суспільні та лінгвістичні особливості, а саме: протистояння різних культурно-мовних ареалів та представлення виявів пуризму на всіх структурних рівнях української мови.

Особливість українського мовного пуризму - в системності пуристичних виявів: у звуковому ладі, морфології, словотворі, лексиці та фразеології, синтаксисі.

Проведене анкетування засвідчило готовність сучасних мовців сприйняти й схвалити пуристично обумовлені заходи щодо вдосконалення норм сучасної української мови. Особливо виразно таке позитивне сприйняття характерне для лексико-семантичного та синтаксичного рівнів, норми яких позначені рухливістю, змінюваністю. Найменша готовність визнати доцільність пуристичних заходів на фонетико-фонологічному рівні.

Пуризм як суспільно-мовне явище в жодному разі не можна тлумачити тільки як ознаку попередніх епох, а потрібно розглядати як активний складник сучасного мовотворення.

Результати дослідження є перспективними для української лінгвістики, оскільки спонукають до подальших студій процесів змін на різних рівнях сучасної української мовної системи, визначення місця пуристичних виявів у процесі унормування сучасної української літературної мови, удосконалення її лексикографічних описів, створення довідників та посібників зі стилістики та культури мовлення.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Яковець Р. П. Вияви пуризму в лексиці сучасної української мови / Р. П. Яковець // Вісник Дніпропетровського університету. Мовознавство : зб. наук. статей / відп. ред. Л. П. Столярова. - Дніпропетровськ : Вид_во Дніпр. ун_ту, 2003. - Вип. 9. - С. 342-346.

2. Яковець Р. П. Вияви пуризму в сучасному українському словотворенні / Руслана Яковець // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць / наук. ред. Б. І. Бунчук. - Чернівці : Рута, 2004. - Вип. 214-215. Слов'янська філологія. - С. 143-147.

3. Яковець Р. П. Український мовний пуризм на європейському тлі / Руслана Яковець // Вісник Львівського університету. Серія філологічна : зб. наук. праць / відп. ред. Т. Ю. Салига. - Львів : ЛНУ, 2004. - Вип. 34. Ч. ІІ. - С. 526-531.

4. Яковець Р. П. Вияви пуризму у звуковій системі української мови / Руслана Яковець // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / наук. ред. А. Загнітко. - Донецьк : ДонНУ, 2005. - Вип. 13. - С. 387-391.

5. Яковець Р. П. Пуристичні тенденції в контексті когнітивної лінгвістики / Руслана Яковець // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія „Лінгвістика" : зб. наук. праць / гол. ред. В. Олексенко. - Херсон : Вид_во ХДУ, 2006. - Вип. 4. - С. 312-315.

6. Яковець Р. П. Пуристичні вияви в синтаксисі сучасної української мови / Руслана Яковець // Актуальні проблеми синтаксису : зб. матеріалів Міжнар. наук. конф., 19-21 жовт. 2006 р. / М_во освіти і науки України, Чернів. нац. ун_т ім. Ю. Федьковича; наук. ред. Н. В. Гуйванюк. - Чернівці : Рута, 2006. - С. 117-119.

7. Яковець Р. П. Особливості українського лінгвопуризму (синтаксичний аспект) / Руслана Яковець // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / наук. ред. А. Загнітко. - Донецьк : ДонНУ, 2007. - Вип. 15. - С. 86-90.

8. Дзісь Р. П. Проблема культури мовлення у працях В. Сімовича (з історії українського лінгвопуризму) / Руслана Дзісь // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць / наук. ред. Б. І. Бунчук. - Чернівці : Рута, 2008. - Вип. 312-313. Слов'янська філологія. - С. 197-201.

АНОТАЦІЯ

Дзісь Р. П. Пуристичні тенденції в процесі унормування української літературної мови. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2008.

У дисертації схарактеризовані особливості українського мовного пуризму в синхронійному та діахронійному аспектах. Встановлені характерні ознаки пуризму як соціально-мовної категорії. Пояснено роль суспільних (зовнішніх) і мовних (внутрішніх) чинників у формуванні пуристичних тенденцій. Описано вияви пуризму на різних етапах розвитку української мови і його вплив на формування норм літературної мови. Здійснено класифікацію пуристичних виявів на всіх рівнях структури мови: у звуковому ладі, морфології, словотворі, лексиці та фразеології, синтаксисі. Досліджено ступінь готовності сучасних мовців сприйняти й схвалити пуристично обумовлені заходи щодо вдосконалення норм сучасної української мови. пуризм діахронійний мовний морфологія

Ключові слова: пуризм, пуристична тенденція, літературна норма, запозичення, позалітературний елемент, культура мовлення.

АННОТАЦИЯ

Дзись Р. П. Пуристические тенденции в процессе нормирования украинского литературного языка. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2008.

В диссертации определены особенности украинского языкового пуризма в синхроническом и диахроническом аспектах. Установлены характерные признаки пуризма как социально-языковой категории. Обозначена роль социальных (внешних) и языковых (внутренних) факторов формирования пуристических тенденций. Описаны проявления пуризма на разных этапах развития украинского языка, в частности его влияние на формирование норм литературного языка. Осуществлена классификация пуристических проявлений во всех уровнях структуры языка: в звуковой системе, морфологии, словообразовании, лексике и фразеологии, синтаксисе. Исследована готовность носителей языка воспринять и одобрить пуристически обусловленные мероприятия по усовершенствованию норм современного украинского языка.