Лексика перекладів Миколи Лукаша у зв’язках із культурно-писемною традицією української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

УДК 811.161.2'255.4'373

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Лексика перекладів Миколи Лукаша у зв'язках із культурно-писемною традицією української мови

Федунович-Швед Оксана Тарасівна

Чернівці - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, доцент Ткач Людмила Олександрівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри сучасної української мови.

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор Мойсієнко Анатолій Кирилович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри сучасної української мови;

- кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Хобзей Наталія Василівна, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України (м. Львів), завідувач відділу української мови.

Захист відбудеться 6 грудня 2008 року о 10. 00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.07 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (корп. V, ауд. 230, вул. М. Коцюбинського, 2, м. Чернівці, 58012).

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: вул. Лесі Українки, 23, м. Чернівці, 58000.

Автореферат розіслано 5 листопада 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Кульбабська О.В.

Анотація

Федунович-Швед О.Т. Лексика перекладів Миколи Лукаша у зв'язках із культурно-писемною традицією української мови. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2008.

Роботу присвячено комплексному дослідженню лексики перекладів М. Лукаша у зв'язку з традиціями формування лексичного фонду української літературної мови та чинниками розвитку її лексико-семантичної системи від кінця ХІХ й упродовж ХХ ст. На матеріалі перекладів творів світової класики проведено відбір лексичних одиниць та проаналізовано різні пласти української лексики, передусім церковнослов'янізми, архаїзми, запозичені слова, діалектизми, фольклоризми, а також встановлено закономірності їх використання М. Лукашем як продовження і розвиток традицій староукраїнського слововжитку та словотворення. Окрему увагу приділено вивченню спільних рис лексикону М. Лукаша з погляду стилістичного розвитку сучасної української мови на тлі перекладацької діяльності П. Куліша, А. Кримського, І. Франка.

Ключові слова: культурно-писемна традиція, церковнослов'янізм, староукраїнська лексика, народнорозмовна лексика, діалектизм, фольклоризм, новотвір.

Summary

Fedunovych-Shved O.T. The vocabulary of M. Lukash's translations in connection with the cultural-written tradition of the Ukrainian language. - Manuscript.

Dissertation for the Scholarly Degree of Candidate of Philological Sciences. Specialty 10.02.01 - the Ukrainian language. - Yuri Fed'kovych Chernivtsi National University. - Chernivtsi, 2008.

The work is dedicated to investigation of M. Lukash's translations in connection with the traditions of formation of the lexical stock of the Ukrainian literary language and in view of the factors of the development of its lexico-semantic system starting with the end of the 19th century and throughout the 20th century.

Using the translations of the classical world literature the selection of lexical units has been carried out. Also different layers of the Ukrainian vocabulary have been analyzed; primarily these were Church Slavonic words, archaisms, loan words, dialecticisms, folklore words. The regularity of their usage by M. Lukash as the continuation and development of the Old-Ukrainian word use traditions has been established as well.

A special emphasis has been made on the learning of common features of M. Lukash's lexicon from the point of view of the stylistic development of the modern Ukrainian language on the background of P. Kulish's, A. Krymskii's and I. Franko's translational work.

Key words: cultural-written tradition, Church Slavonic word, the Old-Ukrainian vocabulary, national-colloquial vocabulary, dialecticism, folklore word, neologism.

Аннотация

Федунович-Швед О.Т. Лексика переводов Миколы Лукаша в связи с культурно-письменной традицией украинского языка. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2008.

Работа посвящена исследованию самобытного языкового опыта выдающегося украинского переводчика произведений мировой классики М. Лукаша и его исключительной роли в активизации лексических единиц пассивного фонда украинского литературного языка, многие из которых вышли из употребления под воздействием внеязыковых идеологических факторов. В диссертации систематизированы и проанализированы труды теоретиков и практиков перевода и межкультурной коммуникаци, в которых высказываются суждения, имеющие непосредственное отношение к переводческой практике М. Лукаша и касающиеся проблем выбора средств целевого языка для достижения содержательной и стилевой адекватности перевода. Особое внимание уделено остро дискутируемой проблеме "украинизации" переводов, вызвавшей в своё время ряд критических выступлений с идеологической окраской, повлёкших за собою обвинения М. Лукаша в украинском буржуазном национализме и длительный запрет на публикацию в Украине его переводов.

Цель работы - в раскрытии связи лексики, использованной М. Лукашом в переводах монументальных произведений мировой классики, с традициями развития украинского литературного языка, в исследовании и описании таких случаев словоупотребления, которые подтверждают уникальность творчества М. Лукаша и служат подтверждением того, что в своей деятельности переводчик вышел далеко за рамки сугубо писательских задач и поднялся до уровня высокой культурной миссии возрождения забытого языкового наследия.

Основное содержание работы представляет собой комплексное рассмотрение лексики переводов М. Лукаша в связи с книжной, фольклорной и разговорно-бытовой базой формирования лексического фонда украинского литературного языка в разные периоды его развития, особенно - с конца ХVI в. и до наших дней. Текстовым материалом исследования послужили украинские переводы романов М. де Сервантеса Сааведры "Дон Кихот", Дж. Боккаччо "Декамерон", трагедии И.-В. Гете "Фауст", драмы В. Шекспира "Троил и Крессида", пьесы "Овечий Источник" Лопе де Вега, а также поэтические переводы, вошедшие в сборник "От Боккаччо до Аполлинера".

В диссертационном исследовании впервые в современном украинском языкознании осуществлён комплексный анализ лексической лаборатории М. Лукаша и его глубочайшего знания украинского языка с точки зрения дальнейшего стилистического развития и функционирования лексики пассивного фонда.

Материалом для сравнительного анализа послужили лексикографические источники, отображающие состояние лексики староукраинского языка в период конца ХVІ - первой половины ХVІІ в. в., западноукраинская литературно-языковая практика конца ХІХ - начала ХХ в.в., украинские переводы Библии, выполненные и опубликованные благодаря усилиям выдающихся украинских писателей и культурных деятелей - П. Кулиша, И. Пулюя, И. Нечуя-Левицкого.

Особое внимание в работе уделено тематическим группам церковнославянизмов и особенностям их стилистики в переводах М. Лукаша, в частности, проанализированы лексическое значение, стилистические функции, лексикографическая представленность существительных, прилагательных, местоимений и глаголов. Одним из стилистических приемов в переводах М. Лукаша является метафорическое употребление церковнославянизмов, а также их использование для рифмо-ритмической организации текста. Важным композиционным и стилистическим приёмом является употребление синонимов, паронимов. Для достижения юмористического эффекта переводчик обращается к созданию каламбуров и индивидуальных словообразовательных моделей, базирующихся не на морфемной природе слова, а на звуковых ассоциацях.

Особенность переводческого стиля М. Лукаша состоит в творческом использовании лексического наследия - германизмов, латинизмов, полонизмов староукраинского периода развития украинского литературного языка, которые служат достижению адекватности текстов оригинала и перевода, а также для воспроизведения исторического колорита эпохи.

В диссертации проанализированы лексические и фразеологические единицы, которые в "Словнику української мови" представлены благодаря контекстам из переводов М. Лукаша. Выделены в отдельные тематические группы и описаны диалектные лексические единицы (существительные, прилагательные, глаголы). Найдены и охарактеризованы общие черты лексикона М. Лукаша и таких общеизвестных украинских писателей-переводчиков, как Пантелеймон Кулиш, Иван Франко, Агатангел Крымский.

Ключевые слова: культурно-письменная традиция, церковнославянизм, староукраинская лексика, народноразговорная лексика, диалектизм, фольклоризм, неологизм.

1. Загальна характеристика роботи

Творчість М. Лукаша, феноменально талановитого перекладача творів світової класики, дедалі більше зацікавлює як теоретиків та істориків перекладу, так і дослідників історії та стилістики української літературної мови: "проблема цілісного осмислення творчої спадщини Миколи Лукаша відчувається як насущна необхідність і обов'язкова умова повноцінного існування сучасної української культури".

Для української культури надзвичайно важливою виявилася така функція перекладу, як розвиток літературної мови, адже переклад відіграє значну роль не лише в засвоєнні культурних здобутків інших народів, а й у розвитку тієї мови, якою перекладають. На цьому наголошували й перші українські теоретики перекладу, й сучасні перекладознавці й перекладачі. О. Фінкель зазначав, що переклади "збагачують поетичні засоби певної мови, поширюючи її арсенал та надаючи їй більшу міць, гнучкість та різнобарвність". М. Стріха підкреслює, що "саме через переклад формувалася українська лексика в царині, де вона не могла сформуватися іншим чином (через відсутність українськомовних вищих верств, армії, адміністрації, науки, церкви тощо), а також і загальнонормативна на сьогодні лексика". Український переклад ХІХ - ХХ ст. був зорієнтований на інтелігентні верстви, які були переважно двомовними. Отже, він виконував не тільки інформаційну функцію, а передусім - функцію націєтворчу. Перекладацька творчість таких видатних письменників, як П. Куліш, І. Франко, А. Кримський, Леся Українка, сприяла утвердженню права української мови на повноцінний стилістичний розвиток. У ХХ ст. таку ж роль відіграли переклади М. Лукаша: "З огляду на історичні обставини, український художній переклад ХХ ст. посів центральне місце в літературній полісистемі, виступивши адекватною компенсацією оригінальної літератури й забезпечивши таким чином цілісність літературної полісистеми, що, у свою чергу, було і є необхідною передумовою збереження національної культури".

Зацікавлення історією художнього перекладу як чинника формування української національної самосвідомості та його ролі в історії української літератури й культури зросло з початком 90-х рр. ХХ ст. (про це свідчать праці М. Гольберга, Р. Зорівчак, М. Стріхи, О. Чередниченка, В. Савчин та ін.).

У теорії перекладу вже аксіоматичною стала думка про те, що суть перекладу полягає у варіативному перевисловленні, перекодуванні тексту, породженого однією мовою, в текст іншою мовою. До такого завдання перекладач підходить творчо й індивідуально - в залежності від варіативних ресурсів мови, завдань перекладу, типу тексту. Такий підхід був характерний і для М. Лукаша: "Він не "калькував" текст, а створював його український адекват. Тому мова його перекладацьких текстів була далекою від дистильованої, знеособленої, інтеліґентськи зманіреної суто "перекладацької" мови, до якої тяжіло багато російських і українських перекладачів, навіть із числа кращих". М. Лукаш мав "творче настановлення на "розпечатування" всіх лексичних "комор" мови, на залучення всіх її стильових шарів і "поверхів", адекватних ориґіналові, навіть якщо це суперечило усталеному, традиційному сприйняттю цього ориґіналу".

Тривалий час М. Лукашеві довелося працювати в умовах цілковитої заборони друкувати його твори. У часи незалежної України, з початком процесів відродження української мови і культури та реабілітації багатьох видатних її діячів, дослідження мовної скарбниці перекладів М. Лукаша набуло особливої актуальності. Новітні студії перекладів М. Лукаша представлені статтями М. Весни, В. Житника, І. Мойсеєва, М. Новикової, кандидатськими дисертаціями О. Лучук (1996), Т. Цимбалюк (1997), В. Савчин (2006), захищеними за спеціальностями "Загальне мовознавство" та "Перекладознавство". Усі ці праці містять аналіз змістових та мовно-стилістичних особливостей як тексту перекладу (або кількох перекладів того самого твору), так і оригінального тексту.

Актуальність дисертаційної роботи випливає з недостатньої зреалізованості багатьох мовознавчих аспектів дослідження перекладацької практики М. Лукаша, зокрема - у висвітленні зв'язків лексики, використовуваної М. Лукашем, з традиціями формування лексичного фонду української літературної мови. Вивчення конкретних лексичних одиниць, функціонування яких пов'язане з різними хронологічними рівнями або ж із новаторськими тенденціями, що їх прищеплювали такі талановиті українські письменники-перекладачі, як П. Куліш, І. Франко, А. Кримський, дозволить значно повніше й переконливіше розкрити мовну лабораторію Лукаша-перекладача й схарактеризувати роль і місце його творчості в історії літературної мови й загалом - в історії української культури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження пов'язане з науковою проблемою "Лінгвокогнітивні та комунікативно-функціональні параметри мовних одиниць у літературних та діалектних текстах" (УДК 811.161.2:[1+39]), над якою працює кафедра сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (номер державної реєстрації 0106U003610). У рамках цієї теми в дисертації подано аналіз використання архаїчних та діалектних лексичних одиниць у перекладах М. Лукаша, а також їх представлення в лексикографічних і літературних джерелах різних періодів розвитку української мови. Тему дисертації затверджено вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол №2 від 27.02.1997 р.).

Мета роботи полягає в тому, щоб розкрити й проаналізувати зв'язки лексики, використаної М. Лукашем у перекладах монументальних творів світової класики, з традиціями формування лексичного фонду української літературної мови та чинниками розвитку її лексико-семантичної системи від кінця ХІХ й упродовж ХХ ст., дослідивши й описавши такі факти слововживання, які підтверджують унікальну роль М. Лукаша в історії української літературної мови та збагаченні її стилістичних надбань.

Для досягнення цієї мети у ході дослідження виконано такі основні завдання:

1) систематизовано та проаналізовано праці українських мовознавців, присвячені творчості М. Лукаша в історії українського перекладу та перекладознавства;

2) з'ясовано роль М. Лукаша у відновленні й поверненні до активного вжитку лексичних одиниць, засвідчених староукраїнськими пам'ятками, "Словарем української мови" за ред. Б. Грінченка (далі - Словник Грінченка) та іншими джерелами української мови на підставі аналізу представленості таких лексичних одиниць в українських лексикографічних джерелах кінця XVI - першої половини XVII ст., в бароковій поезії, у творах класичної літератури від кінця ХVIII ст. до початку ХХ ст., у творчості поетів-неокласиків тощо;

3) проаналізовано використання в перекладах М. Лукаша загальновживаної народнорозмовної експресивної та діалектної лексики;

4) здійснено порівняльний аналіз лексичних одиниць, використаних М. Лукашем, з погляду вмотивованості їх стильового маркування в "Словнику української мови" в 11-ти томах (далі - "Словник української мови");

5) встановлено й проаналізовано випадки використання перекладів М. Лукаша для формування реєстрової та ілюстративної частин "Словника української мови";

6) виявлено спільні риси художнього лексикону М. Лукаша та творів інших українських письменників-перекладачів (П. Куліша, І. Франка, А. Кримського).

Об'єктом дослідження є лексика пасивного фонду української мови, використана в перекладах М. Лукаша.

Предмет дослідження становлять такі семантичні, морфолого-словотвірні та стильові властивості окремих тематичних груп лексики, використаної у перекладах М. Лукаша, що пов'язані з особливостями історії української літературної мови.

Формування бази фактичного матеріалу здійснено шляхом вибірки із перекладів М. Лукаша одиниць, які належать до пасивного фонду лексики української літературної мови або ж узагалі не зафіксовані в "Словнику української мови". Картотека фактичного матеріалу сформована на базі перекладів творів "Дон Кіхот" М. де Севантеса Сааведри, "Декамерон" Дж. Боккаччо, "Фауст" Й.-В. Ґете, "Троїл і Крессіда" В. Шекспіра, "Овеча криниця" Лопе де Веги, а також збірки поетичних перекладів "Від Боккаччо до Аполлінера". Картотека налічує близько 3000 лексичних одиниць, загальна кількість контекстів - близько 6000.

Лексикографічно-зіставлювальну базу дослідження становлять: "Словник української мови", Словник Грінченка, "Етимологічний словник української мови", "Словник української мови XVI - першої половини XVII ст.", "Лексикон словенороський..." П. Беринди. В окремих випадках використано відомості з реєстрової і тлумачної частин "Малоруско-німецкого словаря" Є. Желехівського та С. Недільського, "Толкового словаря живого великорусского языка" В. Даля, "Этимологического словаря русского языка" М. Фасмера, "Російсько-українського словника" за редакцією А. Кримського і С. Єфремова, "Словника старослов'янсько-українського" Л. Белея та О. Белея, матеріалів до словника "Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX - на початку XX століття" Л. Ткач.

Методи дослідження. Як основний використано дескриптивно-емпіричний метод - для виокремлення з тексту й опису лексичних одиниць щодо їх представленості в джерелах української мови різних періодів, зв'язку з мовно-культурною ситуацією тієї чи іншої доби, для аналізу семантичної та морфологічної структури лексичних одиниць пасивного фонду, а також метод контекстуальної інтерпретації - для встановлення стилістичних властивостей та функцій таких одиниць в перекладах М. Лукаша.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в сучасному українському мовознавстві: 1) здійснено спробу комплексного дослідження лексичної лабораторії М. Лукаша як видатного знавця української мови і перекладача; 2) для зіставлення обрано лексичний матеріал староукраїнської мови кінця ХVІ - першої половини ХVІІ ст., українських перекладів Біблії, здійснених П. Кулішем, І. Пулюєм, І. Нечуєм-Левицьким, західноукраїнського варіанта літературної мови кінця ХІХ - початку ХХ ст.; 3) аналіз лексичних одиниць перекладів М. Лукаша виконано з погляду перспективи стилістичного розвитку української літературної мови.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її результати подають нові факти для теоретичних узагальнень з історії стилістичного розвитку української мови й зокрема - ролі практики перекладу в збагаченні лексики літературної мови й збереженні її культурно-писемної традиції. Фактичний матеріал сприятиме формуванню уявлень про типологію словотворчих процесів, семантичних інновацій в українській літературній мові ХХ ст.

Практична цінність дослідження зумовлена зв'язком його результатів із лексикографічною практикою, з практикою викладання української мови та загальних курсів української історії та культури. Творчий характер мовного досвіду М. Лукаша забезпечує актуальність мовних здобутків перекладача і з погляду докладного вивчення історії становлення, розвитку та зміни стильового статусу лексики української мови, і з погляду її лексикографічного і стилістичного опису в сучасній мовознавчій науці, доповнення відомостей академічного "Словника української мови".

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що відбір та опис лексичних одиниць з текстів перекладів М. Лукаша, а також дослідження їх семантичної й морфологічної структури та стильових функцій виконані самостійно.

У 3-х працях, що їх підготовлено в співавторстві з науковим керівником, дисертантові належить як загальна постановка, так і конкретна розробка проблем, опрацювання фактичного матеріалу на основі методик компонентного, словотвірного, стилістичного аналізу, обґрунтування частини висновків.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях науково-методичного семінару та засіданнях кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича протягом 2004-2007 рр. Повний текст дисертації обговорено на спільному засіданні кафедри сучасної української мови й кафедри історії та культури української мови (протокол №7 від 30 червня 2008 р.).

Матеріали і теоретичні положення дисертаційного дослідження апробовано в доповідях на чотирьох міжнародних наукових конференціях: "Василь Сімович - особистість, науковець, громадянин" (Чернівці, 2005), "Агатангел Кримський в контексті української та світової культури" (Луцьк, 2006); "Актуальні проблеми синтаксису" (Чернівці, 2006); "Актуальні проблеми філології та перекладознавства" (Хмельницький, 2007) та Міжнародному діалектологічному семінарі "Актуальні проблеми української діалектології" (Львів, 2007), а також на ХІІ Щорічній науковій конференції "Україна: людина, суспільство, природа" (Київ, 2006) і V Міжвузівській конференції молодих учених "Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур" (Донецьк, 2007).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладено у 8 публікаціях, з них 6 - у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові (в т. ч. - 3 одноосібні), 2 - у матеріалах наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі списку умовних позначень назв джерел, вступу, чотирьох розділів (кожен із них завершується висновками), загальних висновків, списку використаних джерел (51 позиція), списку використаної літератури (271 позиція).

Загальний обсяг дисертаційного дослідження - 262 с., з яких основний текст становить 196 с. Додатки до роботи оформлено як окремий том дисертації, що включає: Додаток А. "Словотвірні особливості лексичних одиниць, ужитих у перекладах М. Лукаша" (38 с.); Додаток Б. "Представленість лексики перекладів М. Лукаша у "Словнику української мови" в 11-ти томах" (10 с.); Додаток В. "Фактична база дослідження" (301 с.). Обсяг додатків - 352 с.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, завдання, основні методи й методику дослідження, окреслено його об'єкт і предмет, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, названо джерела фактичного матеріалу, вказано на зв'язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, де виконано роботу, зазначено особистий внесок у результати дослідження та рівень їх апробації.

У першому розділі - "Теоретичні і практичні аспекти дослідження мови перекладів Миколи Лукаша" - подано огляд наукових праць мовознавців, перекладознавців, а також публікацій перекладачів і письменників, що в них порушено загальні аспекти теорії перекладу в стосунку до перекладацької спадщини М. Лукаша та його мовної практики.

У параграфі 1.1. Творчість М. Лукаша в історії українського перекладу проаналізовано погляди теоретиків і практиків перекладу на творчість М. Лукаша загалом і оцінку його мовного досвіду зокрема. Поява М. Лукаша у плеяді талановитих професійних перекладачів, що з'явилася в кінці 1950-х - на початку 1960-х рр. - Г. Кочура, А. Содомори, Бориса Тена та ін., була якісно новим явищем в українській літературі, адже М. Лукашеві випало не лише продовжити традиції П. Куліша, І. Франка, А. Кримського, Лесі Українки, а й заповнити ту величезну культурну прогалину, що утворилася внаслідок репресій доби культу особи проти покоління українських письменників 1920-х - 1930-х рр.

Переклад "Фауста" М. Рильський назвав творчим подвигом М. Лукаша. Одностайним було визнання багатства української мови, яке він виявив своїми перекладами "Декамерона", поезій Р. Бернса , драми В. Шекспіра "Троїл і Крессіда", проте водночас теоретики і практики перекладу дорікали М. Лукашеві надмірною фольклоризацією (В. Коптілов), залученням архаїчних шарів лексики (Л. Первомайський, М. Шамота, А. Могила). При цьому не бралося до уваги те, що такими засобами М. Лукаш намагався передати й часову віддаленість оригінального твору, й соціально-історичний контекст, який у ньому відображено. На думку Г. Кочура, "шлях, який обрав М. Лукаш, хоч найскладніший, але найбільш доцільний. Адже нікому й на думку не спаде дорікати авторові історичного роману, що його герої, представники віддаленого від нас часу, говорять не як наші сучасники, що письменник в міру своїх знань і уміння намагається нас перенести в мовну атмосферу старовини. <...> Відтворюючи всю барвистість, усю примхливу рясноту мови оригіналу, [М. Лукаш] не втрачає такту й не перетворює свій переклад на збірку мовних раритетів".

Щодо мови перекладу "Дон Кіхота" К. Шахова зазначає, що завдяки майстерності перекладача читач вірить, "що саме в такому мовному, стильовому ключі розмовляють Санчо Панса і його дивакуватий пан. <...> Лукаш, як здається, вільно й невимушено оперує всіма пластами рідної мови, суверенно і переконливо вживає діалектизми, архаїзми, рідкісні (в сучасному словництві) слова, легко створює свої власні лексичні варіанти, неологізми. Мовні реалії в нього живуть, сміються, іронізують, сумують, не завдаючи ніяких труднощів, смислових перешкод читачеві. Перекладач не встиг довести до кінця роботу над "Дон Кіхотом", але й те, що встиг зробити український майстер, стало основою для повноцінного знайомства з романом в українських мовних шатах".

Параграф 1.2. Мовознавчі аспекти теорії перекладу в контексті дослідження творчості М. Лукаша містить аналіз праць теоретиків перекладу М. Рильського, В. Коптілова, Л. Федоришина, А. Федорова, Л. Бархударова, Я. Рецкера, В. Савчин. Особливу увагу приділено такій специфічній проблемі, як "українізація" перекладів - в історичному аспекті та в стосунку до перекладів М. Лукаша, і сконстатовано факт, що саме поняття "українізація" перекладу і ставлення до такого перекладацького прийому часто залежали не стільки від естетичних настанов перекладача та художніх і змістових особливостей оригіналу, скільки від стереотипного ідеологічного несприйняття самобутності української історії та української мови.

У параграфі 1.3. Принципові засади М. Лукаша у виборі мовних засобів перекладу розкрито творчі засади М. Лукаша, подано загальний огляд праць Г. Кочура, В. Савчин, Л. Череватенка, М. Венгренівської, Т. Некряч, М. Весни, А. Перепаді, Ю. Хоменка, що характеризують перекладацькі засади М. Лукаша, що ними він керувався у доборі мовних засобів, - це і здійснення перекладу з мови-оригіналу, а не з підрядника; обрання творів, у яких відчутний зв'язок із фольклором; активне використання багатої синоніміки української мови, ретельне ставлення до використання таких стилістичних засобів, як повтори, парономазія. Праці цих дослідників переконують у тому, що творчість М. Лукаша постає як один із важливих і досі не висвітлених етапів історії української літературної мови, який характеризується: 1) актуалізацією лексичних скарбів української мови, відображених староукраїнськими пам'ятками та українською лексикографією нового періоду; 2) реалізацією і збагаченням лексико-семантичного, словотвірного, стилістичного потенціалу української мови в перекладацькій практиці; 3) мовним експериментуванням М. Лукаша на основі глибокого знання книжної та фольклорної традицій української літературної мови.

Другий розділ - "Уживання церковнослов'янізмів у перекладах М. Лукаша як збереження стилістичних традицій української мови" - містить опис тематичних груп церковнослов'янізмів та особливостей їх стилістичного використання у перекладах М. Лукаша.

У параграф 2.1. Тематичні групи та стилістичне маркування іменників, прикметників і займенників церковнослов'янського походження, ужитих у перекладах М. Лукаша проаналізовано лексичне значення, стилістичні функції, лексикографічну представленість іменників, прикметників, займенників, запозичених із церковнослов'янської мови.

Іменники-церковнослов'янізми, використані в перекладах М. Лукаша, належать до таких тематичних груп: 1) назви осіб (владар, вой, страстотерпець, тать); 2) назви частин тіла людини (глава, ланити, перси, перст, рамено, рам'я, уста, чресла, очеса); 3) назви рослинного світу (древо, лелія, крин); 4) назви просторових понять (вертеп, вертоград); 5) предмети різного застосування (жезло, зерцало, лодія, ложе, потир); 6) назви абстрактних понять - почуттів, моральних та психічних властивостей людини, її емоційного стану (благостиня, блаженство, гординя, милость, ліпота, юдоль та ін.).

Малопродуктивний суфікс церковнослов'янського походження -тель М. Лукаш використовує для творення нових слів, напр.: всеобіймитель - "Бог": Всеобіймитель І Вседержитель, Хіба ж не обіймає, не держить Він Тебе, мене, себе? (Фауст); гоститель - "той, хто приймає гостей": Тим часом на помісток зійшли з численним почтом великої руки люди, в яких Дон Кіхот одразу впізнав дука й дукиню, своїх гостителів, і вмостилися в пишні крісла обіч тих ніби-царів (Д.К.). Утворення цього типу поповнюють ряд типових дериватів із суфіксом -тель (вседержитель, даритель, спаситель). У перекладах М. Лукаша фіксуємо й ряд новотворів, утворених за зразком слова лжепророк, в яких перша частина - церковнослов'янський словоелемент лже- - означає "несправжній": лже-царі, лжецентуріон, Лже-Ікар, Лже-Наполеон.

Прикметники церковнослов'янського походження у перекладах М. Лукаша представлені значно меншою кількістю, ніж іменники. Це насамперед утворення з коренем благ- та складні слова з першим компонентом благо-, що тематично співвідносяться з церковно-релігійною сферою, порівн.: благий "добрий, благий, милий"; благосний "щедрий; добрий; милосердний"; благовісний "який несе добру вість; радісний"; благоліпний "гарний"; благочестивий "побожний"; блаженний "святий; щасливий". М. Лукаш уживає й такі складні прикметники, що містять словоелементи церковнослов'янського походження веле-, много- (велеліпний, многоголовий, многотрудний).

Порівняно рідше трапляються у перекладах М. Лукаша непохідні церковнослов'янізми - прикметники й займенники, достатньо засвоєні в українську мову, як-от: нагий - голий: Христос нагий Накинь о Господи накинь На тіло страдника м'які нешиті шати В криниці падає дзигарний дзвін дзвінчатий Під ізохронний дзюрк дощевих крапелин (Лукаш 1990); кромішній - крайній: І все ж - вставай, моя ти сило, З землі рвонися одчайдушно, Чи вже там світ, чи тьма кромішна, - Дарма, вставай, як повставала Не раз було у давні давна (Лукаш 1990); бренний - тлінний: І предки ті не вмерли, ні - В труні лиш їх бренні кожі, Самі ж вони в небес вишині Вже праведники божі (Лукаш 1990).

Займенник оний ужито в складі достатньо засвоєного в українську мову фразеологізму: Ще в оні дні у Вавілоні Звела недоля нас обох. Цей бахур Бахус, цей мій пращур З того часу для мене все - Кумпан, і пан, і цар, і Бог (Лукаш 1990).

У параграфі 2.2. Тематичні групи та стилістичне маркування дієслів, ужитих у перекладах М. Лукаша описано тематичні групи дієслів, розкрито їх лексичне значення та стилістичну специфіку.

Дієслова, вжиті у перекладах М. Лукаша, служать для позначення здатності говорити, звертаючись до людей, висловлювати думки, напр.: вістити, вістувати - пророкувати, віщати - говорити, глаголити - говорити, мовити. Про належність дієслова глаголити до церковнослов'янської спадщини свідчать матеріали "Словника української мови ХVІ - першої половини ХVІІ ст." (глаголати - говорити, мовити (< цсл. глаголати), проте в СУМ зафіксовано лише іменник глагол, ц.-с. - мова, слово (СУМ, ІІ, с. 78; контекст із твору І. Франка). У перекладах М. Лукаша дієслово глаголити виступає із конотаціями книжності (як синонім до загальновживаного говорити) або ж із конотаціями іронії (подібно до Шевченкового: І всі мови Слав'янського люду - Всі знаєте. А своєї Дастьбі… Колись будем І по-своєму глаголать).

Окрему тематичну групу слів становлять церковнослов'янізми на позначення дій, звертань, які спрямовані до Бога й пов'язані з вірою в Бога, напр.: взивати (узивати) - просити, молити, благати (..Він і там не вгавав, лементував і кляв на всі заставки, взивав до Магомета й Аллаха, щоб вони нас побили, знищили, до ноги повигублювали (Д.К.); уповати - сподіватися ([Мефістофель:] Божій Матері його [добро] віддаймо, На манну небесну уповаймо! (Фауст); серед наведених у СУМ контекстів до слова уповати не виявлено таких, у яких би реалізувався семантичний компонент "сподіватися на Бога", що його відтворив у своїх перекладах М. Лукаш.

Тематична група дієслів на позначення фізичної дії представлена дієсловами церковнослов'янського походження, які у "Словнику української мови" мають різне стильове маркування, напр.: владати, уроч.; водружати, уроч., рідко; грясти, уроч., поет.; повергнути, розм.

Значна кількість дієслів містить у своїй основі церковнослов'янські префікси воз-, (вос-), со-: воздати, воздвигнути, возлюбити, вознести, возноситися, восхвалити; создати, сокрушати. Ці слова у перекладах М. Лукаша представлені значно ширше, ніж у реєстрі "Словника української мови".

У параграфі 2.3. Особливості стилістики церковнослов'янізмів у перекладах М. Лукаша розглянуто найбільш характерні випадки стилістичнного використання церковнослов'янізмів, у якому М. Лукаш спирається насамперед на традиції Т. Шевченка, П. Чубинського, письменників ХХ ст. (зокрема М. Рильського, П. Тичини та ін.). До улюблених Лукашевих стилістичних прийомів належать:

1) насичення церковнослов'янізмами того самому контексту, напр.: [Мефістофель:] Добре, - глаголе, - єсте вчинили! Хто алчність боре, той Господу милий <...> (Фауст); [Лінкей:] Взрівши той чудовий вид, Сонця лик - і той поблід... Проти кращої з богинь Все на світі - прах і тлінь (Фауст); ...як же уб'єшся в літа ветхії та древні, тоді тільки прийде смерть (Д. К.);

2) у тому самому контексті реалізуються семантичні зв'язки церковнослов'янізмів з іншими словами української мови: а) синонімічні (у парах синонімів та в синонімічних рядах), напр.: Другине, що маєш зеленим квіттям, Граєш у місячних вертоградах - О! Що там жаріє за тисовиною! Золоті уста торкаються губ моїх, І вони бринять, наче зорі (Лукаш 1990); Та як серед такого тлуму, Де люду, як на морі шуму, Серед такої многоти Сліди злочинця віднайти? (Лукаш 1990); [Сфінкси:] Все здвигає, рушить, крушить. Підіймає купи мулу, Рінь і твань, глейку гамулу, Грунт і персть, пісок і глину (Фауст); Ах він на воду виходить із лодій виходить він злодій Ах він ще дума й літать то виходить він тать А за ясним вольтижером вже ангели гожі летять (Лукаш 1990); [Крессіда:] Нас очі завжди манять, дурять, лудять, І через те серця і душі блудять (ТК); Бо те гаяння і та безчинність не дають йому направляти кривди, боронити сиріт, .. одне слово, чинити все те, що належить, подобає, випадає і личить правоправному мандрованому рицареві (Д.К.); У нашому грішному світі, де навряд чи знайдеться якась річ без домішки скверни, облуди та махлярства (Д.К.); Уже віддавна, преславний рицарю Дон Кіхоте з Ламанчі, ми ждем не діждемося тебе в цих заклятих бйзвинах, аби ти оповістив світові, що має в собі і криє глибочезна печера, звана Яскинею Монтесіноса (Д.К.); б) антонімічні: Він, суворий і благий, Хрест послав тобі важкий (Лукаш 1990); [Нестор:] Лиха пригода Випробує людей: по тихім морю Немало вутлих човників пливе Нарівні із міцними кораблями (ТК); 3) метафоричні конотації, напр.: Як рвали ружу полум'яну їм очі раптом зацвіли Уста вже здалеку так п'яно Сонцями на уста лягли (Лукаш 1990) та ін.;

3) для римо-ритмічної організації тексту, завдяки чому постають нові, "свіжі" пари римованих слів, з яких одне - церковноcлов'янізм, напр.: Хто тобі крізь зорепад У священний вертоград Проложив стежину? (Лукаш 1990); Ах він на воду виходить із лодій виходить він злодій Ах він ще дума й літать то виходить він тать А за ясним вольтижером вже ангели гожі летять (Лукаш 1990); Весною в мандри йдуть невірні наречені І з кипариса де гніздиться синій птах Злітає синій пух розвіюється в прах (Лукаш 1990); Вийми ти любов з снастей природи - Всесвіт миттю розпадеться в прах, Все поглине первовічний хаос, - Плач, Ньютоне, це системи крах! (Лукаш 1990); Зігфридом звався удаха із удах, Походив походом по багатьох царствах, Хоробрим показався не в однім бою… А як він подвизався у бургундському краю! (Лукаш 1990); Сонце червінню залляло, Все в тісній міській юдолі... Шпиг, підвішений над залом, Задрімав у жирандолі (Лукаш 1990) та ін.;

4) використання комплексних одиниць - церковнослов'янізмів з того самого словотвірного гнізда, напр.: лудити - обманювати: [Крессіда:] Нас очі завжди манять, дурять, лудять, І через те серця і душі блудять (ТК); злудити - обманути: [Господь:] Я згоден, спробуй його злудить, Поки живе він на землі; Хто йде вперед, той завше блудить (Фауст); злуда - омана: ..почасти з баченого й пережитого вашою милостю в тій гроті злуда, а почасти правда (Д. К.); злудний - оманливий: [Мефістофель:] Хай дух олжі тебе охмарить, Дивами злудними обмарить, - Тоді робота нам легка (Фауст) тощо.

У третьому розділі - "Лексичні шари української мови, активізовані в перекладацькій творчості М. Лукаша" - схарактеризовано використання слів староукраїнської спадщини, зокрема іменників та дієслів, проаналізовано лексичні запозичення з польської, німецької, латинської мов.

У параграфі 3.1. Використання лексики староукраїнського фонду, засвідченої староукраїнськими пам'ятками та українською лексикографією нового періоду розглянуто іменники та дієслова староукраїнського фонду, активізовані в перекладацькій практиці М. Лукаша. Чи не найповніше представлена адміністративна та військова термінологія - 1) назви осіб, які посідали керівне становище або ж очолювали військо, напр.: державець "володар, що має права монарха"; маршалок "початково - вершник, що очолював військовий загін; маршал, а також - голова сейму в Польщі"; отаман "виборний або призначений ватажок козацького війська"; рейментар "командир полку" (у перекладах М. Лукаша спостерігаємо вживання й інших слів цього словотвірного гнізда, напр.: реймент, реґімент, лат. з нім. - полк, загін (Сеньйоре, ми обидва старшини піхоти гишпанської, рейменти наші стоять постоєм у Неаполі, а їдемо ми до Барселони, щоб сісти там на галери й пливти на Сіцілію (Д.К.), а також похідне дієслово рейментарювати "командувати військом" (Флорентинці прийняли його з радістю і великою шанобою, за чималу винагороду він згодився рейментарювати у війську їхньому і пробув на тій службі досить довгий час (Декамерон). Усі наведені слова засвідчені у Словнику Грінченка. Окрему групу слів становлять іменники, що називають осіб, які виконували допоміжні функції при особі з вищим соціальним статусом: драбант "охоронець можновладної особи або солдат, що охороняє команира"; джура "зброєносець"; дворак "той, хто перебуває при дворі монарха"; стольник "придворний, що прислуговував за князівським або царським столом", чашник "придворний, який відповідав за постачання напоїв до стола володаря".

У перекладах М. Лукаша представлено й інші тематичні групи лексики, пов'язаної зі звичаями військової аристократії і побутом військової верстви. Це спеціальна назви військової атрибутики, зброї і символів влади - буздиган, клейнод, скіпетр; назви зброї загального вжитку - сагайдак, ратище, тарча.

Ряд слів староукраїнської спадщини не включено до реєстру "Словника української мови" (безецний, буздиган, дорадець, зацний, рейментар, рейментарювати, шермицерія та ін.), хоч, як вдалося виявити, майже всі вони зафіксовані в Словнику Грінченка.

З-поміж лексики староукраїнського фонду, що її залюбки використовував М. Лукаш, вирізняється тематична група слів на позначення старовинних тканин та одягу, виготовленого з них: адамашка, альтембасовий, блават, блаватний, злотоглав, єдваб, єдвабний, кармазин, шарлат, шарлатний. Окремі з цих слів належать до германізмів спільного фонду української та польської мов, напр.: блават - блакитна шовкова тканина (Невинні та вродливі пастушки <…>; не знали ще тоді тих окрас, що тепер, тих пурпурів, блаватів та витворних узорчатих єдвабів (Д. К.), стп. bіawat, стч. blavat, свн. blawe - т. с.); шарлат - тканина яскраво червоного кольору; одяг з такої тканини (дві гожі панянки накинули на рамена Дон Кіхотові широку кирею з тонкого шарлату, і ту ж мить у всіх галереях з'явилися служники й служебки (Д.К.); шарлатний - яскраво червоний, пурпуровий (..впали мені в очі кольори білий та шарлатний, та ще ряхтіння самоцвітів дорогих (Д.К.); нім. scharlach "яскраво червоний колір", scharlachfarbenes "пурпуровий").

У перекладах "Декамерона" та "Дон Кіхота" М. Лукаш уживав прикметникову лексику, що позначала риси вдачі, характеру (позитивні й негативні), а також вчинки, дозволені (чи не дозволені) лицарською етикою, напр.: безецний "безсоромний, безчесний"; гойний "щедрий"; зацний "шляхетний, чесний, достойний"; обичайний "вихований, ввічливий, добрих звичаїв"; призвоїтий "належний, пристойний". Прикметник призвоїтий не ввійшов до реєстру "Словника української мови", проте М. Лукаш активізував слова його гнізда, напр.: Мадонно, скажіть мені, чого ви од мене хочете, і як се буде річ для мене призвоїта, я зроблю її з дорогою душею, а ви вже тоді чиніть, як самі здорові знаєте (Декамерон); А ще говорили, що як хочу я тим його непризвоїтим зазіханням відкоша дати, то вони хоч і зараз ладні мене одружити з ким би я сама бажала, бо з моїм багатством і доброю славою взяв би мене залюбки щонайкращий отецький син із нашого села чи й з усієї околиці (Д.К.); Побачивши, що молодята стали вже на стану, Куррадо велів убрати їх призвоїто і спитав у Джусфреда: - Ти, я бачу, щасливий; чи не був би ти щасливішій удвоє, якби віднайшов матір свою? (Декамерон).

До текстів перекладів творів світової класики (як прозових, так і поетичних) М. Лукаш залучав і дієслова староукраїнської лексичної спадщини, напр.: голдувати "бути в залежності від когось; слугувати комусь"; жакувати "грабувати"; паювати "ділити військову здобич"; чатувати "охороняти"; єднати "привертати, схиляти на свій бік, робити своїм прибічником"; запомагати "надавати матеріальну підтримку (грішми, кіньми, одягом тощо)".

Переважна більшість іменників, прикметників та дієслів староукраїнської спадщини, використаних у перекладах М. Лукаша, належить до спільного фонду української та польської мов періоду ХVІ - першої половини ХVІІV ст. У сучасній українській літературній мові їх кваліфікують по-різному щодо мови-джерела (то як полонізми, то як германізми), й вони мають зазвичай суперечливе стилістичне маркування (напр., застаріле, діалектне, західне, історизм).

Особливостям перекладацького стилю М. Лукаша присвячено параграф 3.2. Стилістичне використання лексичних одиниць пасивного фонду. Зазвичай перекладач добирає їх так, щоб вони відрізнялися стилістично, напр.: 1) загальновживане слово і розмовне: Молоді плакали й лементували, гості та челядь домашня кричали й собі, у всьому домі зчинився неймовірний зик і галас (Декамерон); 2) обидва синоніми - розмовні слова: Серед дам вирискалися дві своєумки й чмутовихи: нічим не зневажаючи звичаю, вони на всякі способи брались, аби штукарити і броїти (Д. К.); 3) загальновживане слово і діалектне, напр.: Якби не се, то, клянуся честю, я так би за тебе помстився, що ті лайдаки й гунцвоти десятому тих жартів заказали б (Д. К.); 4) загальновживане слово і застаріле, напр.: Ця відповідь неабияк віце-короля спантеличила, і він завагався, дозволяти чи забороняти поєдинок, проте переконаний, що герць той таки для розваги, від'їхав набік (Д.К.). Традиційно-книжна лексика доволі часто допомагає перекладачеві уникнути стилістично невиправданого повторення того самого слова в різних частинах речення. Зразком такого використання є пара синонімів овочі, мн. - садовина, збірн. (первинне, а нині рідко вживане значення слова овочі - "плоди дерева") (Коли вечеря була вже наскінчу і залишилось подати лише овочі, знов вийшли з дому ті дівчата в гарних саєтових керсетках, з великими срібними полумисками в руках, а в тих полумисках повно добірної садовини, яка тільки була в ту пору року (Декамерон).

Частотним стилістичним засобом можна вважати ампліфікацію (напр.: На Санчову лиху біду серед постояльців корчемних було в ту пору четверо сукновалів із Сеговії, троє голкоробів з мордовського Жереб'ячого палацу і двоє тандитників із севільського ярмарку, люди все веселі, шутковиті, вигадливі і на все зле проворні (Д.К.). Важливим композиційним і стилістичним засобом перекладів М. Лукаша виступають пароніми. Стилістичні можливості паронімів ґрунтуються на їхній звуковій близькості та семантичних контактах. У перекладах М. Лукаша вони служать для своєрідної гри слів - парономазії, що увиразнює й посилює зміст тексту, надаючи йому водночас емоційно-експресивного забарвлення, ритміко-звукової стрункості й синтаксичної завершеності, оскільки пароніми зазвичай виступають у прикінцевій частині фрази чи речення в цілому, напр.: Бувши вже деньми, він любив розповідати сусідам своїм і так іншим людям, про всяку бувальщину і вмів те робити розумно, дотепно, докладно і прикладно - у всьому городі не було над нього оповідача (Декамерон).

Різновидом гри слів є також каламбур - обігравання близькозвучних або однозвучних мовних одиниць з різними значеннями для створення комічно-сатиричного ефекту. Для створення каламбурів М. Лукаш використовує пароніми, напр.: Лишивши напризволяще кімнату брата Цибулі з усіма його речами, він [Гунчо-Невмивака] приснастився на кухні біля печі .. і завів балачку з куховаркою, котру звали Нута: казав їй, .. що він і швець, і мнець, і на дуду ігрець, і на всяке діло не взяв його грець (Декамерон); омоформи, напр.: Так що ви, пане цилюрнику, не дуже той, - це вам не бороди голити, в голінні ми всі голінні (Д.К.) (голінний, розм. - бравий, завзятий; гоління - дія за знач. "голити" і "голитися" (СУМ, ІІ, с. 108).

Своєрідним засобом творення каламбурів у перекладах М. Лукаша є й надзвичайно цікава особливість його індивідуального словотворення, яку можна було б назвати словотвором за аналогією, що виявляється в такому механізмі творення нового слова, який не має морфемної природи, а породжений фонетико-змістовими асоціаціями із загальномовними словами, напр.: можебилъці - про щось таке, що могло б бути; таке, чому ще можна повірити (на відміну від небилиць): Всі досі перебуті ним пригоди були ще можебилъці, але печерна придибашка відгонить уже абсурдом, і в мене нема рації узнавати її за дійсну (Д.К.); порівн. загальномовне небилиці; невимагливий - такий, який не вимагає нічого особливого, не має особливих вимог, забаганок: Як я і вдруге не потраплю, тоді вже виправляйте, бо я собі чоловік невимагливий (Д.К.); порівн. загальномовне невибагливий; уденішній - прикм. від "удень"; такий, що відбувається вдень, стосується денної пори: Бичуй о Господи надзахідні хмарини Що пнуть у небеса рожевенькі задки Вже затуляються уденішні квітки І в стумі чується химерення мишине (Лукаш 1990); порівн. загальномовне вранішній; почовгом - повільно (іти, човгати): Ззаду і спереду - шпиг коло шпига, Поповзом, почовгом суне товпига. Верхи ж на змії сидить без кульбаки Гола, в панчохах, в циліндрі набакир, Нігті лаковані, циці мальовані, В оці зелений монокль придзигльовано (Лукаш 1990); порівн. загальномовне поповзом тощо. лексика лукаш переклад стилістичний

Лексику староукраїнської доби, яка характеризувалася активним проникненням в українську мову латинізмів, германізмів, полонізмів, М.М. Лукаш використовує для досягнення змістової й історичної відповідності текстів оригіналу й перекладу. Письменницька самонастанова перекладача повертати до активного вжитку забуті, застарілі слова гармонійно поєдналася з потребою залучати й оказіоналізми, утворені на основі звукових асоціацій.

У четвертому розділі - "Спільні риси лексикону перекладів М. Лукаша та творів українських письменників ХІХ - початку ХХ ст." проаналізовано лексичні одиниці, що їх засвідчено в "Словнику української мови" й ілюстративним матеріалом до яких виступають контексти з перекладів М. Лукаша. Виокремлено й схарактеризовано спільні риси лексикону М. Лукаша та таких письменників-перекладачів як П. Куліш, І. Франко, А. Кримський.

У параграфі 4.1. Представлення лексики перекладів М. Лукаша в одинадцятитомному "Словнику української мови" проаналізовано лексичне значення та стилістичне маркування слів, до яких СУМ подає ілюстрації з перекладів М. Лукаша. Слововживання М. Лукаша розглянуто в зіставленні з лексикою мови українських письменників ХІХ ст. - ХХ ст. За нашими спостереженнями, посилання на переклади М. Лукаша в ілюстративній частині словникової статті містяться лише в перших трьох томах "Словника української мови", що вийшли друком упродовж 1970-1972. Це 135 лексичних одиниць (напр., безум, благоліпний, верхогони, вимисел, винозорий, відрадощі, в'ючак, глибка, горній, добичник, доброхітний, жемчуг, закоханець, застум, звичай та ін.) і 5 фразеологічних зворотів (вийти в люди; гнати (вигнати) у три вирви; бути на божій дорозі; набитий (безнадійний, заплішений) дурень; не знати упину). У четвертому томі Словника, що з'явився того ж таки 1973 р. (у рік, коли М. Лукаша виключено зі Спілки письменників України), а також в усіх наступних томах ілюстративних контекстів із його перекладів немає. Стилістичне маркування лексики, що ілюструється прикладами з перекладів М. Лукаша, відбиває її належність до пасивного словникового фонду.

У параграфі 4.2. Активізація діалектної лексики української мови, представленої у творах українських письменників ХІХ-ХХ ст. проаналізовано та виокремлено тематичні групи діалектних іменників, прикметників, дієслів: назви осіб (любас, небоян, послугач); назви одягу (кошуля, кресаня, гунька пальчатка); назви рослин (гордина, купава, лиліяс); абстрактні поняття (зв'яга "сварка"; лестка "лестощі"; заслуженина "заробіток") тощо.