Історія прикметникової префіксації і конфіксації в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

УДК 811.161.2:81'373.611

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ІСТОРІЯ ПРИКМЕТНИКОВОЇ ПРЕФІКСАЦІЇ І КОНФІКСАЦІЇ

В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Коца Руслана Олександрівна

Київ - 2009

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано у відділі історії української мови Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник - член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор Німчук Василь Васильович, Інститут української мови НАН України, завідувач відділу історії української мови.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Білоусенко Петро Іванович, Запорізький національний університет, професор кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент Костич Лілія Миколаївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри сучасної української мови.

Захист відбудеться "7" липня 2009 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 Інституту української мови НАН України (вул. Грушевського, 4, м. Київ, 01001).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України (вул. Грушевського, 4, м. Київ, 01001).

Автореферат розіслано "5" червня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук В.М. Фурса

Анотації

Коца Р.А. История префиксации и конфиксации прилагательных в украинском языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 2009.

В диссертации впервые осуществлен комплексный (семантико-словообразовательный, структурный, функциональный, диахронико-синхронический) анализ префиксальных и конфиксальных прилагательных украинского языка XI - XX вв. Обнаруженные в памятниках украинского языка названого периода дериваты классифицированы по словообразовательным формантам, в рамках каждого из которых выделены отдельные лексико-словообразовательные типы (ЛСТ). В результате тщательного историко-лингвистического анализа определено время возникновения, этапы развития, структурные и семантические особенности каждого ЛСТ; объяснена типология словообразовательных связей формантов с мотивирующими основами, определена их семантико-функциональная направленность в разные хронологические периоды, описаны основные словообразовательные модели производных префиксальных и конфиксальных прилагательных.

Доказано, что префиксация и конфиксация сыграли значительную роль в становлении аффиксальной деривации прилагательных XI - ХХ вв. Префиксация как способ словообразования сформировалась еще в праславянский период, а давние именные префиксы (*o-, *so-, *pa-, *pra-) были общими для прилагательных и существительных. Материалы памятников XI - ХХ вв. дают возможность констатировать, что в XI - XIII вв. встречаются только единичные случаи использования их для образования прилагательных, а на протяжении следующих столетий они полностью теряют свою продуктивность в украинском языке. Среди праславянских приставок наиболее активными на протяжении всего периода развития украинского языка являются пре- < *per- и не- < *ne-.

Адъективные приставки выполняют следующие функции:

1) выступают показателем степени проявления качества: а) ослабленный признак (на-, по-, про-, при-, полу- / пів-, напів-, под- / під-), б) чрезмерный (на-, над-, за-, пре-, пра-, понад-);

2) отрицание признака (не-) или его отсутствие (без-);

3) выражают время (пред- / перед-), пространство (поза-).

Собранные данные показывают, что каждый период развития украинского языка характеризируется увеличением словообразовательной самостоятельности префиксов. Если в XI - XIII вв. в процессе словообразования использовалось 7 формантов, в XIV - XVIII вв. их количество увеличилось до 13, а в XIX - XX вв. - до 20 (речь идет только о славянских приставках).

Конфиксация была и остается продуктивным способом словообразования прилагательных. Среди конфиксальных производных выделяют два основные типа:

1. Прилагательные, образованные на базе предложно-падежных форм существительных. Предлоги-префиксы модифицируют значение мотивирующих основ и совместно с суффиксами выражают разнообразные пространственные, временные, объектные значения или указывают на признак, характеризирующийся отсутствием чего-либо.

2. Прилагательные, образованные от словосочетания глагола с частицей не. Это многомодельный словообразовательный тип прилагательных со значениями, противоположными значениям корня мотивирующей основы, указывающий на большую степень признака. В современном украинском языке от глагольных основ образуются также прилагательные на о- / об-, но этот тип непродуктивный и малоупотребительный.

Как и при префиксации, для каждого периода развития украинского языка свойственно появление новых приставок, совместно с суффиксами принимающими участие в конфиксальном образовании прилагательных. В XI - XIII вв. их насчитывалось 8, в XIV - XVIII вв. - 13, в XIX - XX вв. - 19.

Таким образом, префиксальная и конфиксальная подсистемы прилагательных, начав свое становление в праславянский период, к концу XVIII в. сформировали основу для своего дальнейшего развития в новом украинском языке.

Ключевые слова: префиксальный способ словообразования прилагательных, конфиксальный способ словообразования прилагательных, лексико-словообразовательный тип, словообразовательное значение мотивированных слов, словообразовательный формант, история языка.

Kotsa R. History of adjective prefixation and confixation in Ukrainian language. - Manuscript.

Thesis for the Candidate degree in Philology. 10.02.01 - Ukrainian language. - Institute of Ukrainian language of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2009.

Present thesis is a complex (i.e. semantic, formative, structural, functional, diachronic and synchronic) survey of the prefix and confix word-formation of adjectives in the history of Ukrainian language.

Derivatives found in the memos of 11-20th centuries are classified by the word-formative formants with particular lexical and formative types (LFT) being distinguished within the limits of each formant. Typology of word-formative conjunctions of formants with formative bases is clarified, their semantic and functional purposefulness in different chronologic periods is demonstrated, the basic word-formative models of derivative prefix and confix adjectives are described. As a result of substantial analysis, the time of genesis, development stages, structural and semantic peculiarities of each LFT have been traced, its productivity/non-productivity has been found, the further fate of derivatives in the modern Ukrainian literature language and territorial dialects has been traced as compared with similar formations in other Slav languages.

Key words: prefix method of adjective formation, confix method of adjective formation, lexical and word-formative type, word-formative value of derivatives, word-formative formant, history of language.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. З часу виокремлення вчення про словотвір із морфології в окрему лінгвістичну дисципліну інтерес українських мовознавців до проблем дериватології не вщухає. У низці праць поетапно розв'язано цілий комплекс важливих теоретичних і практичних завдань словотвору української мови. Теоретичним питанням української дериватології присвячені, зокрема, праці І. Вихованця, В. Ґрещука, Н. Клименко, І. Ковалика та інших вітчизняних лінгвістів.

Пильну увагу дослідники приділяли й питанням історичного словотвору. Перші спроби історичного коментування явищ українського словотворення зроблено у працях М. Максимовича, О. Огоновського, О. Потебні, у порівняльних граматиках слов'янських мов В. Вондрака, Ф. Міклошича, в українських граматиках М. Осадці, Є. Тимченка, О. Синявського та ін. Історичному опису словотворення різних частин мови, зокрема й прикметника, присвячені роботи І. Ковалика, С. Cамійленка, С. Бевзенка, А. Грищенка, Л. Гумецької, В. Німчука, П. Білоусенка, В. Ґрещука, Л. Костич та ін. Водночас вивчення словотвірної системи в її історичному розвитку як загалом, так і окремих її складників, неможливе без попереднього дослідження особливостей розвитку окремих афіксів. Тут варто наголосити, що основну увагу українські мовознавці приділили вивченню історії формування суфіксальної системи українського прикметника (А. Грищенко, Л. Костич); вивчення ж префіксальної системи, а особливо конфіксальної, має фрагментарний характер. Значна частина прикметникових префіксів і конфіксів, які брали участь у словотворі прикметників, їхній функціональний обсяг, сполучуваність із різними типами основ, ступінь активності використання для вираження певної словотвірної семантики, їхня дистрибуція на різних етапах розвитку української мови залишилися поза увагою мовознавців. У вітчизняній лінгвістиці ще й досі немає дослідження узагальнювального характеру про історію формування, становлення та функціонування префіксальних і префіксально-суфіксальних похідних прикметників на всіх етапах розвитку української мови. Водночас дослідження префіксації та конфіксації як одних із найпродуктивніших способів словотвору українського прикметника є важливим для характеристики процесу становлення й функціонування дериваційної підсистеми цієї частини мови, а також для виявлення закономірностей формування історичного словотвору української мови загалом. Саме цим і зумовлений вибір теми дисертації й актуальність такого дослідження взагалі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації безпосередньо пов'язана з плановою темою відділу історії української мови Інституту української мови НАН України "Українська писемна мова та діалектні системи XI - XX століть" (держ. реєстр. № 0107U000991, виконується за ухвалою Бюро ВЛММ НАН України від 8 травня 2007 р., протокол № 3).

Мета дослідження - вивчити процес формування й динаміку розвитку префіксальної та конфіксальної системи українського прикметника протягом XI - XX ст.

Дисертаційна праця побудована за хронологічним принципом, а відповідні лексико-словотвірні типи (ЛСТ) описано в алфавітному порядку.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) виявити в пам'ятках давньої руськоукраїнської (ХІ - ХІІІ ст.), староукраїнської (XIV - XVIII ст.) та нової української мови (XIX - XX ст.) префіксальні та конфіксальні прикметники;

2) згрупувати прикметники залежно від форманта, який бере участь у творенні префіксальних і конфіксальних похідних;

3) виділити основні ЛСТ прикметників. При цьому: з'ясувати типологію словотвірних зв'язків формантів із твірними основами; встановити їхню семантико-функціональну спрямованість у різні часові періоди; описати основні словотвірні моделі похідних префіксальних і конфіксальних прикметників;

4) простежити історію розвитку кожного ЛСТ: визначити час формування ЛСТ; встановити його продуктивність / непродуктивність у різні періоди; простежити подальшу долю досліджуваних ЛСТ похідних префіксальних і конфіксальних прикметників у сучасній українській літературній мові, частково - в територіальних діалектах, коли потрібно, порівняти їх із аналогічними утвореннями інших слов'янських мов.

Об'єктом дослідження є префіксальна і конфіксальна словотвірні підсистеми прикметника української мови. Предметом дослідження стали префіксальні та префіксально-суфіксальні прикметники української мови, виявлені у пам'ятках протягом усієї засвідченої історії формування мови, а також у сучасній українській мові.

Методи дослідження. Як основний використано порівняльно-історичний метод з елементами зіставного та структурно-типологічного. На основі порівняльно-історичного аналізу визначено набір семантичних функцій кожного префікса і конфікса. У роботі застосовано також описовий метод, причому вихідною одиницею опису обрано ЛСТ, що зумовлює і вибір саме класифікаційного підходу до мовного матеріалу як базового прийому дослідження. Словотвірні типи конкретизуються до рівня лексико-словотвірних через з'ясування словотвірного значення на лексико-словотвірному рівні, зважаючи на тематичну класифікацію лексики. Для встановлення продуктивності / непродуктивності кожного ЛСТ відповідного форманта використано метод кількісних підрахунків. Щоб наочніше зобразити історію розвитку окремих ЛСТ (це стосується конфіксації), використано графіки.

Джерельну базу роботи становлять реконструйовані матеріали праслов'янської мови, почерпнуті переважно з різних етимологічних словників слов'янських мов (М. Фасмера, Ф. Копечного, за редакцією О. Трубачова, "Етимологічний словник української мови" та ін.); крім того, мовні факти, виявлені в різноманітних за жанрами і стилями пам'ятках мови давніх східних слов'ян XI - XIII ст., староукраїнської мови XIV - XVIII ст. У роботі використано матеріали історичних словників, що відображають лексику окресленого періоду функціонування української мови. До аналізу залучені також основні лексикографічні та лінгвістичні праці українських мовознавців XIV - XVIII ст. (лексикони, граматики). Джерелами матеріалу сучасної української мови слугували здебільшого твори художньої літератури XIX - XX ст., тлумачні і перекладні словники, діалектні матеріали тощо.

На основі опрацьованих джерел була укладена картотека, яка містить понад 3500 одиниць.

Наукова новизна дослідження. У дисертації вперше в українській лінгвістиці на значному фактичному матеріалі подано цілісний і системний аналіз префіксальної та конфіксальної підсистем українського прикметника протягом усього історичного розвитку української мови. Простежено формування кожного префіксального і конфіксального словотвірного типу; виявлено основні моделі, за якими творяться відповідні похідні; на конкретних фактах визначено закономірності творення прикметникових одиниць; виділено продуктивні та непродуктивні словотворчі префікси і конфікси у різні хронологічні періоди, враховуючи сучасний стан їхнього функціонування; виявлено загальні закономірності префіксації та конфіскації українського прикметника.

Теоретичне значення роботи. Фактичний матеріал та висновки можуть стати підґрунтям для написання узагальнювальної праці з префіксального та конфіксального словотворення прикметника й подальших історико-дериватологічних досліджень у цій сфері. Результати дисертації дають нові відомості про формування українського прикметника, а також розширюють і поглиблюють сучасні уявлення про функціональне навантаження прикметникових префіксів і конфіксів, їхню роль у становленні словотвірної системи української мови XI - ХХ ст.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані для створення синтетичних праць з історії української деривації, для розв'язання проблем з дериватології, для розроблення спецкурсів із теоретичної та історичної дериватології, граматики, діалектології. Матеріали дисертації можуть бути також використані для укладання етимологічних та історичних словників української мови.

Апробація роботи. Основні положення й результати дослідження апробовано на засіданнях відділу історії української мови Інституту української мови НАН України, Ради молодих учених Інституту української мови НАНУ, а також на конференціях: "Еволюційні тенденції в мові" (Миколаїв, 18-19 травня 2007 р.), XVII Міжнародний славістичний колоквіум, присвячений пам'яті слов'янських першопросвітників св. Кирила і Мефодія (Львів, 15-17 травня 2008 р.), "Граматичні читання - V" (Донецьк, 5-6 лютого 2009 р.), XVIII Всеукраїнська науково-практична конференція "Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні" (Київ, 25-26 березня 2009 р.), на сесії "Мовні контакти" у рамках Міжнародної гуманітарної школи Центрально-Східної Європи (Варшава, 3-8 березня 2008 р.).

Публікації. Основні положення й результати дисертації викладені у 5 статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (183 позицій), списку використаної літератури (172 позиції) та словопокажчика. Повний обсяг дисертації - 259 сторінок, основного тексту - 193 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дисертаційної роботи, подано відомості про джерела фактичного матеріалу та методи їхнього дослідження, визначено об'єкт і предмет аналізу, розкрито наукову новизну роботи, окреслено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі "Префіксальний і конфіксальний способи творення прикметників" проаналізовано історію та сучасний стан вивчення таких способів творення прикметників, як префіксація і конфіксація; розглянуто різні концепції та погляди мовознавців на згадану проблему.

Традиційно у староукраїнському мовознавстві префікси розглядали в межах такої частини мови, як прийменники, і фактично ототожнювали з ними. Це засвідчено і найдавнішими граматичними працями - "Грамматіка словенская" Лаврентія Зизанія, "Грамматіка Славенскї правилноє Сvнтаґма" Мелетія Смотрицького, "Граматыка словенская" Івана Ужевича та ін. Граматисти XVIII - XIX ст. так само розглядали префікси у межах прийменників. Проте в працях ХІХ ст. вже йде чіткий розподіл прийменників на дві групи: 1) ті, які пишуться зі словами окремо; 2) ті, що пишуться зі словами разом (М. Лозинський, М. Осадца, О. Потебня). У ІІ половині - кінці ХІХ ст. з'являються назви на позначення прийменників, що пишуться зі словами разом. До них належать чстка, прставка, нарост, припона, препона, приросток, приствка, передросток, prefix. Слід зазначити, що в граматичних описах до початку ХХ ст. словотвірний матеріал або не подавався взагалі, або ж був представлений у неповному вигляді в розділах із морфології.

У І пол. ХХ ст. зростає інтерес мовознавців до вчення про будову слова. У лінгвістичних працях цього періоду з'являються не тільки визначення морфем, а й подано їхню характеристику, сполучуваність зі словами тощо (Є. Тимченко, В. Сімович, І. Панькевич та ін.). Граматичні праці початку - І пол. ХХ ст. не були досконалими з погляду опису морфеміки і словотвору, але стали важливим підґрунтям для формування понять "префікс", "префіксація", "префіксальний спосіб творення" у ІІ пол. ХХ ст.

У сучасній лінгвістиці висловлюють не тільки суперечливі погляди щодо визнання конфікса і конфіксального способу творення, а й взагалі щодо визначення способу творення слів на базі прийменниково-іменникових сполук. У роботі розглянуто три основні: префіксально-суфіксальний, конфіксальний та суфіксальний. Ми дотримуємося традиційного погляду на трактування способу творення прикметників, утворених на базі прийменниково-відмінкової форми, і розглядаємо їх як префіксально-суфіксальні, чи конфіксальні похідні, оскільки, на нашу думку, обидва ці терміни однаковою мірою відображають зміст названого поняття.

У другому розділі "Префіксальна і конфіксальна система давнього руськоукраїнського прикметника XI - XIIІ ст. щодо праслов'янської" простежено розвиток ЛСТ префіксальних та конфіксальних прикметників від найдавніших часів до XIV ст.

В ХІ - ХІІІ ст. давні іменні префікси (*o-, *so-, *pa-, *pra-) не відзначалися продуктивністю, а в пам'ятках цього періоду виявлено тільки поодинокі випадки їхнього використання для творення прикметників. Напр.: посланаа пагубнаа рана въ смрть немілостивно въгна (під 1019, ЛЛ, 49 зв.), супротивного диявола (ХІІ, ПВЛ, 44 зв.).

Висока продуктивність характерна для успадкованих із праслов'янської мови префіксів пре- (*per-) та не- (*ne-). Префікс пре- вживався для творення слів із семантикою надмірного ступеня інтенсивності ознаки: Филя прєгордый (ХІІІ, ЛГВ, 84), свтилника предобра (ХІІ, ПВЛ, 47 зв.), създа цєрковъ прєкрасну (ХІІІ, ЛГВ, 102). У випадках приєднання префікса пре- до якісних прикметників, що передавали кількісні величини, він виражав не тільки ступінь вияву самої ознаки, але й міру вияву цієї ознаки, її кількість: видхъ зми зло првелика (ХІ-ХІІ, Син. П., 91).

Основна функція префікса не- - заперечення ознаки, вираженої твірною основою. Названий формант утворював антоніми здебільшого від якісних прикметників недобра дань (під 1137, ЛЛ, 6), и створи пиръ немалъ (під 1199, ЛІ, 243 зв), немилостивьныи (СДРЯ V, 300), проте також міг приєднуватися до відносних прикметників із суфіксом -ьск-: нечадьскъ (СДРЯ V, 391) "не такий, як заведено у людей", нечловчьскыи (Срезн. ІІ, 441) / нечеловчьскъ (СДРЯ V, 392) "нелюдський; жорстокий". Зі значенням якісного прикметника з префіксом не- міг використовуватися присвійно-відносний прикметник нечловчии (Срезн. ІІ, 440) "нелюдський; той, який перевищує властиве людині".

Ще в праслов'янській мові існувала група прикметників, які утворювалися від основи дієслів за допомогою частки *ne та різних суфіксів чи без них: *nedostatьnъ(jь) (ЭССЯ, Вип. 24, 123) "недостатній" - *ne- + основа дієслова *dostati + суфікс *-(t)ьnъ- та ін. Похідні такої структури передавали значення неможливості дії. Вони могли або мати, або не мати відповідні прикметники без префікса зі значенням можливості дії. Ті прикметники, які мали безпрефіксні відповідники, утворювалися префіксальним способом: незабытьныи (СДРЯ V, 272) "незабутній", непроходьныи (345) / непреходьныи (339) "непрохідний" та ін., щодо тих, які не мали безпрефіксних відповідників, то можна припустити можливість їх префіксально-суфіксального творення від дієслів за допомогою суфікса -ьн-, рідше -ив-, -лив-. Напр.: неизмреныи (СДРЯ V, 280) "якого неможливо виміряти", нелюбивъ (297) "нелюблячий" та ін.

Середньою продуктивністю відзначалися префікси на-, надъ-, при-, які виступали показниками ступеня вияву ознаки. Так, *na- у мові давніх слов'ян виражав послаблений ступінь якості, рідше - виступав посилювачем ступеня вияву ознаки: *nazelenъ(jь) (ЭССЯ, Вип. 24, 64) "зеленуватий", *nagrozьnъjь (ЭССЯ, Вип. 22, 56) "дуже грізний", *nasytъ (ЭССЯ, Вип. 23, 121) "дуже ситий". У пам'ятках ХІ - ХІІІ ст. виявлені лише два похідні - намстьныи (Срезн. ІІ, 303) і назельный (Срезн. ІІ, 285).

Префікс надъ- (*nadъ-), поєднуючись із безпрефіксними прикметниками, надавав їм значення "такий, що перевищує ознаку, названу твірним словом", і в такому разі був синонімічним до префікса не-: надътварьныи (Срезн. ІІ, 283) "нетваринний".

Префікс при- (*pri-) у поєднанні з якісними прикметниками виступав показником неповної міри ознаки. В обстежених пам'ятках ХІ - ХІІІ ст. виявлено три похідні такого типу: прискърбьныи (Срезн. ІІ, 1455), примрачьныи (1432), прикртыи (1417).

У праслов'янській мові вказувати на більшу чи меншу міру ознаки міг також префікс *po-. Наприклад: *pomalъ "трохи малий, малуватий". Однак у давній руськоукраїнський період цей словотвірний тип не набув поширення, а в обстежених пам'ятках ХІ - ХІІІ ст. такі похідні не виявлено.

Дещо продуктивнішим в ХІ - ХІІІ ст. був конфіксальний спосіб творення прикметників. У цей час активно функціонують конфікси без-…-ьн- (без-…-ив-, без-…-ьлив-, без-…-ивьн-, без-…-ьск- - менш продуктивні), за-…-ьн-, за-…-ьск-, на-…-ьн-, по-…-ьн-, подъ-…-ьн-, при-…-ьн-, при-…-ьск-, малопродуктивний надъ-…-ьн-. Характерною структурною особливістю конфіксації в ХІ - ХІІІ ст. було те, що основна частина похідних творилася від іменникових основ, а другим компонентом конфікса виступав переважно -ьн-.

Для давніх руськоукраїнських прикметників із префіксом без- характерним є префіксально-суфіксальний спосіб творення, а ранньопраслов'янський тип творення префіксально-безсуфіксальних похідних поступово виходить з ужитку. Такі прикметники могли утворюватися від основи конкретних та абстрактних іменників, що безпосередньо впливало на семантику похідного слова. Так, утворені від назв конкретних предметів, прикметники набували значення "такий, що не має чогось, що позначено твірною основою", "позбавлений чогось": бездтьныи (ХІІ, СДРЯ І, 118) "який не має дітей", бездъныи (СДРЯ І, 116) "бездонний" тощо. Прикметники, утворені від абстрактних іменників, поряд зі значенням "позбавлений чогось" набувають значення "якості, властивості, ознаки, котрі характеризують людину й різноманітні предмети та явища", тобто вони виражають ознаку, для якої властива протилежність якості порівняно з тією, що названа твірним словом. Напр.: безгърдостьныи (СДРЯ І, 115), безмилостьныи (126), безнадежьныи (130), безпечальныи (133), безчьстьныи (152) та ін.

У давній руськоукраїнській мові конфікс до-…-н- не відзначався продуктивністю. У пам'ятках цього періоду виявлено тільки один прикметник достоиныи (СДРЯ ІІІ, 68) - прасл. *dostojьnъ(jь) (ЭССЯ, Вип. 5, 85), утворений від дієслова *stojati: дло достоино памти (під 1281, ЛІ, 294 зв.) та ін.

У цей час функціонували два конфікси, першим компонентом яких було за-: 1) за-…-ьск-, що використовувався для творення прикметників з просторовим значенням - заднпръскымь князємь (ХІІІ, ЛГВ, 139), і 2) за-…-ьн-, прикметники з яким передавали часові поняття - заоутрьнии (СДРЯ ІІІ, 325).

У давній руськоукраїнській мові продовжує розвиватися праслов'янський ЛСТ конфіксальних прикметників із першим компонентом на- зі значенням "розташування на поверхні чогось або поверх того, що названо твірним іменником": нагорьныи (Срезн. ІІ, 275) "розташований на горі", напьрсьныи (СДРЯ V, 178) "нагрудний", нагробьныи (134). У цей період трапляються прикметники і з часовим значенням, утворені від іменника день за допомогою суфіксів -евьн- та -ьн- - надьневьныи, надьньныи (СДРЯ V, 140) "щоденний".

Й надалі функціонують ЛСТ прикметників на по- з просторовим значенням - погорьнъ (СДРЯ VI, 487), а також на надъ-…-ьн- / над-…-ьн-, похідні з яким означали "такий, що знаходиться вище предмета, названого твірним іменником": надъгробьныи (СДРЯ V, 139), надъдвьрьныи (Срезн. ІІ, 282), надънебесьныи (СДРЯ V, 140).

Хоча в ХІ - ХІІІ ст. конфікс подъ-…-ьн- не відзначався великою словотвірною активністю, проте вже у той час здатен був передавати різні значення, а саме: 1) власне просторові - "розташування під чимось, нижче від чогось": подънебесьныи (ХІІІ, СДРЯ VI, 553), подъземьныи (548) "підземний": 2) об'єктні - "такий, що перебуває під впливом чи дією когось або чогось": подъяремьныи (Срезн. ІІ, 1073) "який ходить в упряжі, носить ярмо; перен. який перебуває в неволі; поневолений, уярмлений", подъвластьныи (СДРЯ VI, 546) "підпорядкований політичній, керівній та ін. владі" та ін.

В ХІ-ХІІІ ст. дещо змінюються функції префікса при-. Якщо раніше він брав участь у конфіксальному творенні прикметників від дієслівних основ, то, починаючи з давнього руськоукраїнського періоду, поширенішою стає модель творення прикметників на основі прийменниково-іменникових сполук. Похідні такого типу означали "той, що перебуває в безпосередній близькості від того, що названо твірною основою", напр.: пригородьскыи (Срезн. ІІ, 1395) "приміський", приморьныи (1431) "приморський", припутьныи (1448) "придорожній".

У третьому розділі "Розвиток префіксальної та конфіксальної системи прикметника староукраїнської мови" подано опис динаміки префіксальних і конфіксальних словотвірних типів у XIV - XVIII ст.

Варто зазначити, що період розвитку староукраїнської мови відзначається збільшенням словотвірної самостійності префіксів. Це призводить до розширення кола формантів, які брали участь у власне префіксальному творенні прикметників. Сюди можна віднести префікси без- (такі похідні виникають за аналогією до паралельних утворень із префіксом не-: бездружни(й) (1642, Сл. Лекс., 157) "грубий, непривітний", бе(з)прави(л)ны(й) (1642, Сл. Лекс., 23 зв.)) та под- (моего по(д)старшого брата (1753, ДНМ, 32) - зустрічається у пам'ятках з XVIII ст.).

У цю добу активізує свої праслов'янські функції префікс по-. Він позначав здебільшого зменшений ступінь ознаки: ихъ рукодліе потяжко и по части клопітно (к. XVII-п. XVIII, КЗ, 216) - "тяжкувато", рідше - більшу міру вияву ознаки: речи позвирховныи (Т. Мат. ІІ, 149) та ін.

Як і раніше, найпродуктивнішими залишаються префікси не- і пре-, не змінюються також їхні основні функції: немилосердный (сер. XVII, Син., 132), немилостный (сер. XVI, НП, 211), пречистыя матере (1691, І. Вел., І, 19), камень преогромній (XVIII, Г. Ск. БХ, 92) та ін.

Значно зростає, порівняно з давньою руськоукраїнською мовою, словотвірна активність префікса при-, особливо починаючи з XVII ст.: прижо(л)ти(й) (1642, Сл. Лекс., 181), примокри(й) (286 зв.), притучный (1718-1724, І. Макс., 1255) та ін.

Префікси на-, над-, пра- і су-, успадковані з попередніх періодів розвитку української мови, не характеризуються великою активністю і відносяться до формантів середньої продуктивності.

Давній іменний праслов'янський префікс пра- найактивніше виявив себе у творенні прикметників зі значенням "прямої спорідненості": вры прародителнои (1598, КО, 7), прабабни(й) братъ (1642, Сл. Лекс., 240 зв.). На початок XVIII ст. припадає формування і нового ЛСТ: сполучаючись із якісними прикметниками, пра- набуває здатності передавати значення "високої міри ознаки": гранатовъ прадивнихъ (XVIII, Вел., 431) - "дивовижних, надзвичайних".

Префікси на-, над- і су- характеризуються звуженням семантики. Повністю виходять з ужитку давні праслов'янські деривати відад'єктивного типу з префіксом су-, що маніфестував послаблення якості (*sobмlъ "білуватий", *sogostъ "густуватий", *sozelenъ "зеленуватий"). Продовжує активно розвиватися давній руськоукраїнський словотвірний тип прикметників з префіксом над-, які мотивувалися безпрефіксними прикметниками та передавали ознаку, що набагато перевищує звичайну або встановлену міру: на(д)истотный (1627, Бер. Лекс., 24), надприрожоный способъ (1659, Гал.,139). Водночас випадки, коли префікс над- виступав у ролі показника ступеня вияву ознаки, не виявлено.

Що стосується префікса на-, то в пам'ятках трапилися всього три похідні - надаремная ваша молитва (XVII, Рад., 64) "марний, безуспішний, такий, що не дає наслідків", вспомянте надавніи дни (1621, Пал., 1102) "вічний", въ церкв намсный (1660, Гал., ІІ, 142).

У староукраїнську добу формується новий ЛСТ прикметників із префіксом пол(у)-. Названий формант використовувався для творення дериватів, які позначали неповний, послаблений ступінь вияву ознаки: по(л)кружни(й) (1642, Сл. Лекс., 272 зв.) "не зовсім, трохи круглий", по(л)тяжки(й) (272 зв.) "не дуже, трохи важкий" тощо. Префікс пол(у)- найчастіше приєднувався до якісних прикметників, а сполучаючись з відносними, переводив їх у розряд якісних.

До префіксів низької продуктивності належить про- (*pro-), який вказував на більшу чи меншу міру ознаки. У давній руськоукраїнський період цей словотвірний тип не набув поширення, а в пам'ятках ХІ - ХІІІ ст. такі похідні не зафіксовано. У староукраїнській мові трапляються тільки поодинокі випадки використання цього префікса. Напр.: проде(р)зивъ (1642, Сл. Лекс., 245) "зухвалий, нахабний, свавільний, безстидний", і проде(р)зкими бразивъ мене слова(ми) (1719, ДНМ, 139 зв.).

У староукраїнський період конфіксальний спосіб творення прикметників виступає надзвичайно продуктивним засобом поповнення лексичного складу української мови новими похідними одиницями. Як і раніше, найбільшою продуктивністю відзначається без-. Зібраний матеріал XIV - XVIII ст. свідчить про значне поповнення структури такого типу новими дериватами, збільшення словотвірної активності префікса без- у творенні прикметників як від основ конкретних іменників, так і абстрактних, розширення кола твірних основ, появу нових суфіксів, які брали участь у процесі словотвору разом із префіксом без- (-ив-, -лив-, -овн-, нульовий суфікс).

Активно продовжують функціонувати конфікси з першими компонентами за-, на-, под-, при-: загорни(й) (1642, Сл. Лекс., 301), закожный (1718-1724, І. Макс., 1259), завчасними способами (XVIII, Вел. IV, 82), мужи заманастирскіи (1508, Арх. ЮЗР, 1/VI, 13), в нагорном замк (70-і рр. XVIII, Г. Ск. Р 5, 327), нагрубное пнїе (XVII, Слав.-Кор., 470), по(д)нб(с)ны(й) свтъ (к. XVI, См. Кл., 8), по(д)судственъ дворцю моему (1752, ДДГ, 54), примо(р)ски(й) (1642, Сл. Лекс., 184 зв.) та ін. У цей період виникають і нові ЛСТ прикметників з названими формантами. Так, на XVI ст. припадає формування нового ЛСТ прикметників із конфіксом за-…-н-. Це були деривати, утворені переважно від основ абстрактних іменників і які передавали об'єктні відношення: має(т) бы(ти) дв лито(р)гии … заздоровъная и памятъная (1586, СУМ 16-п. п. 17 Х, 37), за(з)доровна (1718-1724, І. Макс., 1020). Починаючи з XVII ст., у пам'ятках староукраїнської мови фіксується новий тип прикметників із префіксом под-, які означали "такий, що перебуває близько від предмета, названого твірним іменником": і краї подгорськії (п. XVII, Сак., 323), по(д)глсна (1619, См. Гр., 14), по(д)алпнски(й) (1642, Сл. Лекс., 285). Це були префіксально-суфіксальні ад'єктиви, утворені за такою структурною моделлю: префікс под- + іменник у формі орудного відмінка + суфікс -н- / -ск-.

Успадковані з давньої руськоукраїнської мови конфікси з першими компонентами до-, по- у XIV - XVIII ст. значно збільшують свою активність у творенні прикметників.

Поодинокі випадки творення прикметників із префіксом до- у праслов'янській мові, а також відсутність їх фіксації у давній руськоукраїнській мові свідчать про те, що до XIV ст. префікс до- не брав активної участі у творенні прикметників. Основні структурні і лексико-словотвірні типи прикметників з префіксом до- починають формуватися саме в староукраїнській мові, а найбільшою активністю відзначаються у кін. XVI - на поч. XVII ст. Похідні передавали часове значення і могли означати: 1) "той, що передує певній події, явищу або періоду, названого твірним іменником": доча(с)ный (1596, Зиз. Лекс., 39), для дочасних пожитков (бл. 1605, Пер., 25); 2) "той, що виражає часові межі": дорочный (XVII, Слав.-Кор., 444), пнЮею доживо(т)ною (1638, ККПС, 115) - "який триває до кінця життя".

Префікс по- набув продуктивності після XIII ст. У цей час сформувалися й основні його функції - передавати: 1) просторові відношення (поморскыи земл (Гр. XIV, 36), порубежный городокъ (XVIII, Вел. І, 334)); 2) часові (дождь поранковый (1621, Т. Мат. ІІ, 173)); 3) атрибутивні (побожним священиком (бл. 1605, Пер., 49), полюбовный судья (1524, Арх. ЮЗР, І, 64), постыдный (XVII, Слав.-Кор., 488)).

Збільшується активність не- у творенні конфіксальних прикметників від дієслівних основ: дар неоціненний (1705, Прок. Вл.), нескон(ъ)чныи грхи (1659, Гал., 62), стацію незмрную брали (II пол. XVII, ЛС, 77) та ін.

Ще однією характерною особливістю досліджуваного періоду була фіксація нових словотворчих засобів. До них відносять конфікси з першим компонентом полу- (продуктивний) і малопродуктивні межи- та з-.

Похідні з конфіксом пол(у)-…-н- означали неповний, послаблений вияв ознаки, названої словосполученням, на базі якого вони виникли. Значення таких прикметників дорівнювало сумі значень їхніх складників, напр.: по(л)литрни(й) (1642, Сл. Лекс., 273) "об'ємом вполовину літра", по(л)мрный (1718-1724, І. Макс., 1176) "розміром вполовину визначеної міри" та ін.

Префікс межи- / между- (междо-) брав участь у префіксально-суфіксальному творенні відносних прикметників від основи орудного відмінка іменників за допомогою суфіксів -н-, -ск-. У пам'ятках цього періоду зафіксована група ад'єктивів тільки з одним значенням - "такий, що існує між предметами тощо": междос(т)н(н)и(й) (1642, Сл. Лекс., 166), междуособная война (п. XVII, Сак., 331), межиземское море (XVII-XVIII, Рук. хр., 400).

Активізує свої праслов'янські функції конфікс перед- (книжний варіант пред-) …-н-. Похідні цього типу можна поділити на два ЛСТ: 1) прикметники з часовим значенням - "такий, який відбувається раніше того, що виражає основа твірного іменника": предлу(н)ни(й) (1642, Сл. Лекс., 244 зв.), пре(д)вчны(и) г(с)дь (к. XVII-п. XVIII, КЗ, 295 зв.); 2) прикметники з просторовим значенням - "розташований попереду чогось, в безпосередній близькості від кого-, чого-небудь": предградски(й) (1642, Сл. Лекс., 287-287 зв.), въ пере(д)пчное окно (1750, ДДГ, 310).

Староукраїнський період відзначається розширенням використання суфікса -ск-, меншою мірою -ов-, як другого компонента конфіксів. У ролі твірних здебільшого виступали іменники, за винятком випадків творення прикметників за допомогою не-…-енн- / -н- від дієслівних основ.

У четвертому розділі "Префіксальна і конфіксальна система українського прикметника ХІХ - ХХ ст." вивчено процес префіксального і конфіксального творення прикметників із кінця XVIII ст. до наших днів; визначено основні ЛСТ прикметників сучасної української літературної мови, встановлено час їх виникнення, зміни, що відбувалися у процесі розвитку. Все це подано у формі таблиць-графіків.

У період розвитку нової української мови відбувається ряд змін у префіксальній системі прикметника. Насамперед з'являються нові форманти, які можуть брати участь у власне префіксації, - напів-, поза-, понад-. Префікс поза- передає часові відношення, а словотвірне значення таких похідних можна визначити як "той, що відбувається безпосередньо перед тим, що названо твірним прикметником": позанічний (1885-1886, Жел. ІІ, 680; 1907-1909, Гр. ІІІ, 257) / позазнічний (1877, Верхр. Зн., 65; 1907-1909, Гр. ІІІ, 254) та ін. Цей тип є непродуктивним: у СУМі зафіксовано лише два похідні - позавчорашній (СУМ VI, 784) та позаминулий (792).

У цьому ж джерелі зафіксовано власне префіксальне творення прикметника за допомогою понад- - понадзвуковий (СУМ VII, 143) "який перевищує швидкість поширення звуку". У цьому разі префікс називає ознаку, яка набагато перевищує звичайну або встановлену міру і є синонімічним до над-.

Прикметники з елементом напів- передають неповний, послаблений вияв ознаки, напр.: напівбезробітний (СУМ V, 145) "майже безробітний", напівхворий (150) "який трохи нездужає; не зовсім здоровий" та ін.

Активізує свої праслов'янські функції префікс о- / об-, проте як самостійний формант він бере участь у процесі словотворення тільки в говірках, зокрема бойківських, закарпатських і лемківських - обзеленкувтий (СБГ, 347) "недостиглий (переважно про злакові)".

Виникає новий ЛСТ із префіксом за- на позначення надмірного ступеня вияву ознаки. Походження цього типу до кінця не з'ясовано. В українських пам'ятках він зафіксований досить пізно - в ХІХ ст. У сучасній українській мові цей ЛСТ є поширеним, особливо в народно-розмовній мові, що відбиває й мова художньої літератури: заблий (СУМ ІІІ, 23) "занадто білий, біліший, ніж звичайно", заважкй (35) "надмірно важкий", завелкий (41) "більший, ніж звичайно або потрібно; надто великий" та ін.

Водночас відбуваються і протилежні зміни - звуження семантичного навантаження префіксів і поступовий занепад відповідних ЛСТ. Так, словотвірна модель на на- повністю виходить з ужитку, прикметники на при- використовуються лише у діалектах, а в літературній мові замінюються суфіксальними відповідниками. Значно звужується продуктивність пра- і су-: похідні такого типу хоч і вживаються, але їхні словотвірні моделі є непродуктивними і непоширеними.

Високою продуктивністю, як і раніше, відзначаються префікси не- та пре-: негфдный (п. ХІХ, Шимк., 207) "злий, дурний", неохайный (п. ХІХ, Б.-Н., 243), пребагатий (1907-1909, Гр. ІІІ, 403), предовжелезний (СУМ VII, 528) та ін.

Варто наголосити ще на одній особливості - зміні фонетичного оформлення префіксів. Зокрема полу- поступається формі пів-, пред- - перед-, стара форма частково використовується зі стилістичним навантаженням: в гаю - предвічному гаю (Шевч., ІІ, 1963, 423).

Конфіксація, як і в попередні періоди, залишається надзвичайно продуктивним способом творення прикметників. Майже всі староукраїнські ЛСТ знаходять своє продовження і розвиток у новій українській мові, збагачуючись новими словотвірними моделями. У цей час відбувається і поява нових типів, що зумовлено рядом причин:

1) розширення семантичного навантаження префіксів (до-, між-, над-, під-, по-).

У сучасній українській мові в процесі історичного розвитку сформувалися чотири основні ЛСТ конфіксальних прикметників на до-: І - "такий, що передує в часі певній події, явищу, періоду чи епосі"; ІІ - прикметники, що передають ознаку щодо напрямку; ІІІ - прикметники, що передають ознаку щодо вичерпності, повноти; IV - прикметники, які вказують на відповідність або збіг властивостей. Староукраїнський тип, до якого входили прикметники, що означали часові межі, в новій українській мові повністю виходить з ужитку.

Загальна ж картина розвитку ад'єктивів на над-, починаючи від давнього періоду і до сьогодні, виглядає так: I - "такий, що розташований вище предмета, місця, які названі твірною іменниковою основою", II - "розташований вздовж якоїсь території", III - "такий, що перевищує норму, виходить за певні межі", IV - "такий, що відбувається раніше, перед тим, що названо твірним іменником".

Конфіксальні прикметники на між- утворюють три основні ЛСТ: І - "той, що існує, розташований між тим, що названо твірним іменником", ІІ - "той, що відбувається між предметами, організаціями, установами, угрупуваннями, подіями, названими твірними іменниками", ІІІ - "спільний для предметів, організацій, установ, угрупувань, подій, названих твірними іменниками".

Конфіксальні прикметники з під- об'єднуються у п'ять ЛСТ I - прикметники, які означають "той, що розташований нижче від предмета, названого твірним іменником"; II - прикметники, які означають "той, що перебуває близько від предмета, названого твірним іменником"; III - прикметники, що позначають напрям; IV - прикметники, які означають "той, що зазнає дії предмета або явища, названого твірним іменником"; V - прикметники, які означають "той, що відбувається перед тим, що названо твірним іменником".

Конфіксальні прикметники на по- становлять досить розгалужену в семантичному плані групу ад'єктивів і об'єднуються в шість ЛСТ: I - "такий, що прилягає безпосередньо до того або розташований вздовж того, на що вказує твірний іменник"; II - "такий, що настав після певної події або якогось періоду, явища"; III - "такий, що відповідає певному часовому відрізку"; IV - "такий, що вказує на характеристику особи через її стосунок до інших предметів, понять, явищ тощо"; V - "такий, що зумовлений кількістю предметів або їх розміром"; VI - "такий, що проводиться окремо по кожній з названих основою іменника одиниць".

2) поява нових префіксів, які разом із суфіксами могли брати участь у конфіксальному творенні прикметників (навколо-, понад-, попід-).

За допомогою навколо- (псл. *na okolo) утворено похідні зі значенням місця "такий, що оточує кругом названий твірною основою предмет": навколоземний (СУМ V, 36) "який оточує Землю" тощо.

Похідні з формантом понад- (псл. *po-nadъ) передають ті ж словотвірні значення, що й прикметники відповідної структури з префіксом над-. Названий формант приєднується тільки до відносних прикметників і утворює три ЛСТ:

1) "той, що розташований зверху чогось": понадводний (СУМ VII, 143) "який простягається, поширюється над водою"; 2) "розташований вздовж чогось": понадднїпрянський (1885-1886, Жел. ІІ, 109) / понаддніпрянський (СУМ VII, 143); 3) "такий, що виходить за певні межі" чи "який виконується додатково": понадлімітний (СУМ VII, 144) "який перевищує встановлений ліміт".

Похідні з префіксом попід- (псл. *po-podъ) означають "такий, що розташований нижче від того, що названо твірним іменником" і синонімічні до відповідних похідних прикметників на під-: попідзмний (1885-1886, Жел. ІІ, 704; 1907-1909, Гр. ІІІ, 329; СУМ VII, 203), попідводний (СУМ VII, 203).

3) активізація старих функцій формантів (о- / об-, су-).

Конфіксальні прикметники на о- / об- становлять непродуктивну, лексично замкнену групу слів. У СУМі зафіксовано всього п'ять таких похідних: обачний (СУМ V, 463) "який діє розумно, спокійно", обережний (489) "1) який поводиться стримано, обдумано; 2) який розумно поводиться з чим-небудь"), обачливий (463) - те саме, що обачний, обширний (СУМ V, 606) "який займає великий простір", облесливий (521) "який улещує; схильний до лестощів", облесний (521).

Давній префікс су- в новій українській мові утворює невелику, тематично чітко не окреслену групу префіксально-суфіксальних прикметників з наголосом на корені: сукупний (СУМ ІХ, 832) "об'єднаний, спільний", суміжний (836) "прилеглий до чогось, межує з чимось", сумісний (836) "який здійснюється спільно, гуртом" та ін.