Прийменникова еквівалентність в українській граматиці: структура, семантика, функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 811.161.2'367.633

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ПРИЙМЕННИКОВА ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ГРАМАТИЦІ: СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА, ФУНКЦІЇ

Кущ Наталія Валеріївна

Донецьк - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Загнітко Анатолій Панасович, Донецький національний університет, завідувач кафедри української мови та прикладної лінгвістики, Міністерство освіти і науки України

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Олексенко Володимир Павлович, директор Інституту філології та журналістики, Херсонський державний університет, завідувач кафедри журналістики, Міністерство освіти і науки України

кандидат філологічних наук, доцент Куцова Раїса Адамівна, Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов, доцент кафедри української мови, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться 17 лютого 2009 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К11.051.10 у Донецькому національному університеті за адресою : 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (адреса : 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано 16 січня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради к.філол.н., доц. Вінтонів М.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Останнім часом суттєво активізувалося зацікавлення функційно-комунікативним і семантично-структурним виявом прийменників та їхніх еквівалентів з прагненням встановити їхній відносно викінчений реєстр та подати належне лексикографічне тлумачення.

Поняття еквівалента бере свій початок від найдавніших часів, але більш-менш ґрунтовні дослідження цього явища, а спочатку - усвідомлення, починаються значно пізніше. Лише наприкінці ХІХ ст. сформувалося розуміння перехідності загалом та еквівалентності відповідного мовного явища зокрема.

В історії українського мовознавства висвітлення перехідних явищ у системі службових частин мови можна спостерігати вже в найдавніших граматиках кінця ХVI - середини XVII ст. - Граматика Л. Зизанія (1596 р.), М. Смотрицького (1619 р.), І. Ужевича (1643, 1645 рр.), де прийменники ототожнювалися насамперед з прислівниками, оскільки ті й ті кваліфікувалися як незмінні частини мови.

Науково-теоретичне осмислення процесу переходу в системі частин мови належить О.О. Потебні. В українському мовознавстві явищу перехідності свої праці присвятили О.С. Мельничук, І.Р. Вихованець, М.Я. Плющ, А.А. Лучик, З.І. Іваненко та ін.

У зв'язку з різним розумінням перехідності виникає низка термінів на позначення цього явища: «перехід» (див. праці М.І. Греча, О.Х. Востокова, В.В. Виноградова та ін.); «перехідність» (В.В. Бабайцева, Н.О. Каламова, Є.М. Сидоренко та ін.); «діахронна трансформація» (В.М. Мигирін та ін.); «транспозиція» (Ш. Баллі, О.С. Кубрякова та ін.); «конверсія» (О.І. Смирницький та ін.); «трансляція» (Л. Теньєр та ін.); «синтаксична деривація» (Є. Курилович, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська та ін.); «трансформація» (І.Р. Вихованець та ін.).

Доцільнішою постає кваліфікація таких вторинних елементів як своєрідного явища і їхнє виділення у певний функційний клас слів. Для цього необхідно опрацювати критерії, ознаки, за якими можна класифікувати, систематизувати перехідні випадки, «семантичні одиниці складнішого порядку, еквівалентні слову» (В.В. Виноградов).

Аналіз фундаментальних праць українських, російських та інших мовознавців ХІХ-ХХІ століття виявив низку розбіжностей у поглядах на явище еквівалентності. Спільність думок наявна в тому, що еквівалентами визнають конструкції з кількох слів, що позначають синтаксичну цілісність. Загалом увагу зосереджено на фразеологічних одиницях (В.В. Виноградов).

Свого часу дослідження О.М. Фінкеля постало спробою осмислення переходу повнозначних частин мови в прийменникові конструкції та узагальнення шляхів переходу, ступеня завершеності цього явища, спробою аналізу їхньої семантики, структури, але проблема еквівалентності у своєму теоретичному обміркуванні не заторкувалася (О.М. Фінкель).

З історичного погляду перехід повнозначних слів у прийменники розглянуто Є.Т. Черкасовою. У дослідженні проаналізовано граматичне й лексичне значення похідних прийменників, процес їхнього творення й функціонування, історичного розвитку, простежено їхню специфіку як окремого класу слів. У роботі виділено основні розряди прийменників, зважаючи на їхню первинну частиномовну належність: відіменникові, відад'єктивні, відприслівникові та віддієслівні.

З проблем аналізу прийменникової системи сучасної української мови останніх років найґрунтовнішою є праця І.Р. Вихованця, де поняття прийменникового еквівалента не використано. Автор розглядає похідні прийменники, зазначаючи їхню точно встановлену кількість, походження, наголошуючи, що прийменники належать до аналітичних синтаксичних морфем. І.Р. Вихованець спирається на погляди Є. Куриловича, О.О. Потебні, О.М. Пєшковського та ін.

Дослідження українських прийменників та їхніх еквівалентів на синхронійному і діахронійному рівнях здійснюване науково-пошуковою групою кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету під керівництвом професора А.П. Загнітка (Г.В. Ситар, І.Г. Данилюк, І.А. Щукіна та ін.). Результатом роботи є Словник українських прийменників (Донецьк 2007).

У зв'язку з цим актуальність порушеної проблеми мотивована неоднозначністю поглядів на явище еквівалентності взагалі та на еквівалентність окремих частин мови, прийменників зокрема, та необхідністю встановлення диференційних ознак еквівалентів, особливо прийменникових. На окрему увагу заслуговують аналітичні засоби зв'язку - еквіваленти службових слів, статус яких до сьогодні залишається без чіткого визначення, критеріїв виділення. Вивчення потребують прийменникові еквіваленти щодо структури, особливостей вираження, семантичних можливостей, функційно-комунікативної специфіки, оскільки механізм встановлення еквівалентності дозволяє простежити закономірності міжчастиномовних взаємозв'язків і взаємовпливів.

Метою дослідження є структурно-семантичний аналіз прийменникових еквівалентів з простеженням їхнього походження, кількісного складу і семантичних типів. мова службовий однокомпонентний прийменниковий

Мета роботи зумовлює розв'язання завдань: 1) проаналізувати еволюцію поглядів на еквівалентність слова і сформувати основні теоретичні та практичні засади у вивченні прийменникових еквівалентів; 2) встановити специфіку творення, умови переходу самостійних частин мови у службові; 3) дослідити структурні особливості однокомпонентних і багатокомпонентних прийменникових еквівалентів і виявити розряди прийменникових еквівалентів за походженням; 4) визначити обсяг і межі синтетичних та аналітичних прийменникових еквівалентів; 5) з'ясувати семантико-функційну типологію прийменникових еквівалентів; 6) розкрити роль і місце допоміжних компонентів у формуванні семантики аналітичних прийменникових еквівалентів; 7) виявити основні чинники, що впливають на нормативне / ненормативне вживання прийменникових еквівалентів.

Об'єктом дослідження є система прийменникових еквівалентів сучасної української мови. У дисертаційній роботі враховано теоретичні засади вітчизняних та зарубіжних лінгвістів, що так чи інакше стосуються окремих питань дослідження і на їхній основі здійснено структурно-семантичний аналіз прийменникових еквівалентів української мови. Відсутність єдиного підходу до прийменникової еквівалентності з погляду структури та різне бачення семантичної типології досліджуваних одиниць зумовили вибір функційних еквівалентів як об'єкта дослідження.

Предметом аналізу є прийменникові еквіваленти сучасної української мови, що розглянуті як функційні мовленнєві одиниці, репрезентовані на структурному та семантичному рівнях мовної системи.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету «Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти» (0100U001962), «Граматичні, лексичні і семантичні одиниці в українській національно-мовній картині світу» (0105U004527), «Функціонально-комунікативна і текстова парадигма українських прийменників та їхніх еквівалентів» (00-1вв/77). Тема дисертації погоджена в Науковій координаційній раді «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол №15 від 17 квітня 2003 р.).

Методи дослідження. Методика дослідження має комплексний характер, який полягає у використанні низки методів та прийомів, що зумовлено метою і конкретними завданнями: описовий метод використано для характеристики досліджуваних мовних явищ з синхронійного погляду; компонентний аналіз, за допомогою якого визначено походження компонентів прийменникових еквівалентів; структурний аналіз, що встановлює кількість компонентів у складі аналітичних прийменникових еквівалентів; дистрибутивний, який дозволяє здійснювати семантичну класифікацію прийменникових еквівалентів, розглядаючи їх у відповідному контексті.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в запропонованому дослідженні вперше в україністиці прийменникова еквівалентність підлягає аналізу в структурно-семантичному аспекті, унаслідок чого описано функційні прийменникові еквіваленти з погляду їхнього творення, охарактеризовано якісний склад компонентів прийменникових еквівалентів, розглянуто семантичну типологію досліджуваних одиниць, вперше простежено внутрішньоприйменникові парадигматичні зв'язки з виявом їхньої кількісної динаміки..

Теоретичне значення роботи полягає у поглибленому обґрунтуванні концептуального тлумачення еквівалентності загалом та прийменникової еквівалентності зокрема, встановленні диференційних ознак прийменникових еквівалентів, визначенні співвідношення прийменникових еквівалентів з первинними і вторинними елементами прийменникової системи, з'ясуванні структурної і семантичної типології прийменникових еквівалентів, характеристиці кількісних виявів семантичних груп прийменникових еквівалентів.

Практичне значення одержаних результатів роботи випливає з можливості використання матеріалів дослідження у створенні цілісної функційної граматики української мови, укладанні словників різних типів (тлумачних, зіставних, перекладних та ін.), подальшому опрацюванні теоретичних засад функційності службових одиниць загалом і прийменникових еквівалентів зокрема. Результати дослідження можуть бути використані у вишівських курсах викладання граматики української мови, опрацюванні спецкурсів і спецсемінарів з морфології, написанні бакалаврських, дипломних та магістерських робіт, укладанні навчальних посібників з української мови.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження щодо структурних характеристик, семантико-функційних можливостей прийменникових еквівалентів української мови отримані дисертантом самостійно. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.

Джерельною базою дослідження послужила спеціально укладена картотека, яка нараховує 4709 прийменникових еквівалентів сучасної української мови, дібраних із наукової літератури, текстів художніх творів, публіцистики української мови, Інтернету. Також у процесі роботи над матеріалом дослідження були використані такі лексикографічні джерела: Словарь української мови / За редакцією Б. Грінченка, Словник української мови: В 11-ти томах, Великий тлумачний словник сучасної української мови / За редакцією В.Т. Бусела, Словник українських прийменників (А.П. Загнітко, Г.В. Ситар, І.Г. Данилюк, І.А. Щукіна), Матеріали до Словника білоруських прийменників та їхніх аналогів М.Й. Конюшкевич, Реєстр прийменникових еквівалентів М.В. Всеволодової; Матеріали до Словника прийменників та засобів прийменникового типу в російській мові (М.В. Всеволодова, К.М. Виноградова, Є.В. Клобуков та ін.; перший і другий електронний варіанти та рукопис). Опрацьовано також словник білоруських прийменників П.П. Шуби, зіставнио-тлумачний слуник російських та українських прийменників Г.П. Циганенко

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження були предметом доповідей і повідомлень на Міжнародних наукових конференціях: «Граматичні читання ІІ» (Донецьк, 2002), «Граматичні читання ІV» (Донецьк, 2007), 1-ій загальноуніверситетській науковій конференції молодих учених, присвяченій 60-річчю звільнення м. Слов'янська від німецько-фашистських загарбників і 12-й річниці незалежності України (Слов'янськ, 2004); наукових семінарах (Москва, 2006), Всеукраїнському граматичному семінарі (Донецьк, 2006; 2008), науковій конференції „НТШ-Донбас” (Донецьк, 2004). Уся дисертація загалом та її окремі розділи обговорювалися на засіданнях кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету.

Публікації. Результати дисертації висвітлені в 9-ти публікаціях, вісім з яких уміщено у фахових виданнях, що містяться у переліку ВАК України.

Обсяг і структура дисертації. Метою і завданнями роботи зумовлена її структура. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, основної частини, що містить три розділи з висновками, загальних висновків, додатків, у яких системно подано структурно-семантичну типологію прийменникових еквівалентів української мови, списку використаної літератури (258), списку використаних джерел (195). Тексту передує перелік умовних скорочень, використаних у роботі. Загальний обсяг дисертаційного дослідження (разом з додатками) - 417 сторінок, основний текст - 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У ВСТУПІ з'ясовано стан вивчення функційних еквівалентів слова в сучасному мовознавстві, обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету і завдання, об'єкт і предмет роботи, окреслено методи, наукову новизну, теоретичне значення і практичну цінність одержаних результатів, особистий внесок здобувача, охарактеризовано ступінь апробації результатів дослідження.

У першому розділі дисертації «ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПРИЙМЕННИКОВОЇ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ», що містить чотири підрозділи, визначено основні теоретичні положення дослідження прийменникової еквівалентності.

У підрозділі 1.1. «Слово: основні підходи до вивчення» проаналізовано основні проблеми вивчення слова в різні історичні періоди. Проблема виокремлення і визначення слова у мові включає два основні аспекти: 1) питання різнооформленості слова (межі слова в тексті) і 2) питання тотожності слова. Ці два аспекти детально аналізували О.М. Пєшковський, О.І. Смирницький та ін.; охарактеризовано критерії виділення слова з тексту і його класифікації: 1) у слові поєднані риси сучасної одиниці мовлення й одиниці, яка своїм корінням заглиблена у минуле, що залишає у слові обов'язковий елемент; 2) у слові поєднано те, що слово означає, і те, на позначення яких явищ, предметів, дій використовується слово; 3) у слові як одиниці мовлення поєднані три структури: фонетична, граматична і значеннєва; кожна з них у межах слова має власне значення, організаційну структуру, способи вираження; 4) слово є одиницею двох систем - лексики і граматики, й одночасно воно виступає безпосереднім учасником комунікативної організації мовлення (за Н.Ю. Шведовою).

У підрозділі 1.2. «Принципи виділення частин мови як лексико-граматичних класів слів» розкрито основні ознаки, за якими слова групуються в частини мови: граматичними ознаками частин мови можуть бути: 1) форми словотворення; 2) особливості словозміни (система граматичних категорій і форми їхнього вираження); 3) синтаксичні особливості (форми зв'язку з іншими словами у складі словосполучення або речення) (В.М. Жирмунський); подано визначення частин мови, за яким частини мови - це лексико-граматичні розряди слів, що відрізняються один від одного не лише низкою граматичних ознак (морфологічно - змінюваністю та незмінюваністю, способами зміни, парадигмою; синтаксично - способами зв'язку з іншими словами, власне-синтаксичною функцією), але й лексичних. Такий погляд у своїх дослідженнях розвивали В.В. Виноградов, Л.А. Булаховський, О.О. Реформатський, І.Р. Вихованець та ін., Заявленого тлумачення дотримуємося і ми.

У підрозділі 1.3. «Прийменник: історія вивчення, лексичні і формально-граматичні ознаки» проаналізовано різні погляди на проблему службових частин мови, зокрема прийменників. У сучасній лінгвістиці ще не усталився єдиний погляд на визначення, роль і місце прийменників у системі частин мови. Найпоширенішою концепцією є тлумачення прийменника як службового слова з послабленим лексичним значенням. Такої думки дотримується значна кількість мовознавців в українській, білоруській, російській, та й у слов'янській граматиці загалом (В.С. Бондаренко, А.С. Колодяжний, О.С. Мельничук, З.І. Іваненко та ін.). За іншою концепцією, що не набула поширення в мовознавстві, прийменник визначуваний як самостійне слово. Дослідники, які розглядають прийменник як самостійне слово, ідентифікують його значення з лексичним значенням повнозначних слів (І.К. Кучеренко та ін.). Прихильники ще іншої концепції визначають прийменники як особливого типу морфеми. До такого розуміння прийменника наближаються у своїх поглядах О.О. Потебня, І.О. Бодуен де Куртене, О.М. Пєшковський, В.О. Богородицький, В.В. Виноградов та ін. Концепцію морфемної природи прийменника теоретично обґрунтував Є. Курилович, розбудував і послідовно застосував на матеріалі прийменникової системи сучасної української літературної мови І.Р. Вихованець. У морфемній концепції прийменник має лише граматичне значення й абсолютно позбавлений лексичного значення, тому що він не відображає предметів і явищ матеріальної дійсності, а лише вказує на відношення та зв'язки між предметами і явищами цієї дійсності. Лексичне ж значення співвідноситься із семантикою відношень, що вони виражають.

Ми дотримуємося першого погляду: прийменник - це службова частина мови зі своїм лексичним (можливо, послабленим) значенням, що входить на правах субморфеми до словоформи іменника або його субституту (але сама не є морфемою), визначає відмінкову форму останнього (у тому числі й називний відмінок) і разом з флексією утворює аналог конфікса (за М.В. Всеволодовою).

У підрозділі 1.4. «Еквівалентність як лінгвістичне явище» обґрунтовано поняття еквівалентності та охарактеризовано еквіваленти як функційний клас слів.

Еквіваленти слів загалом можна кваліфікувати як «сполучення слів, які виконують номінативну функцію і можуть бути єдиними членами речення. У ролі еквівалентів слів виступають здебільшого фразеологічні одиниці» (Є.В. Кротевич). Прийменникові еквіваленти слід розуміти як аналітичні одиниці, функційно і семантично еквівалентні прийменникам, але інколи структурно складніші. Індивідуальними ознаками переходу повнозначних частин мови у прийменники є зміна: 1) синтаксичної функції; 2) лексичного значення; 3) морфологічних властивостей: слово випадає з парадигми і застигає в непрямому відмінку з прийменником або без нього, втрачаючи при цьому категорії роду і числа тощо. Отже, морфологічна ознака - ознака незмінюваності; 4) словотворчих можливостей слова (витікає з морфологічної ознаки незмінюваності слова).

Зміст другого розділу «СТРУКТУРА ТА МОРФОЛОГІЯ ВИРАЖЕННЯ ПРИЙМЕННИКОВИХ ЕКВІВАЛЕНТІВ», що містить сім підрозділів, складає опис структурних особливостей досліджуваних одиниць за їхнім походженням.

У першому підрозділі «Синтетичні прийменникові еквіваленти: особливості типології» розглянуто поняття синтетичності в межах еквівалентів прийменника. Так, прийменникові еквіваленти, утворені синтетичним способом, структурно простіші, однокомпонентні словоформи, які можна отримати шляхом синтезу - переходу повнозначних слів у прийменники без втрати ними генетичного зв'язку. Група синтетичних прийменникових еквівалентів на сьогодні відносно сформувалася. За морфологією вираження синтетичні прийменникові еквіваленти диференційовано на: відіменникові вагою, діапазоном; відприслівникові, з-поміж яких виділено відкомпаративні, вище, нижче; віддієслівні - завдячуючи, враховуючи.

У другому підрозділі «Відприслівникові синтетичні прийменникові еквіваленти» визначено структурні характеристики відприслівникових синтетичних прийменникових еквівалентів. Результати дослідження дозволяють стверджувати, що власне-відприслівникових еквівалентів прийменників немає. Ті форми прийменників, що традиційно вважалися прислівниками, не можуть такими бути в силу свого «несамостійного» граматичного вживання.

Окрему групу синтетичних прийменникових еквівалентів складають відіменниково-прислівникові прийменники. До них належать одиниці типу: вартістю, волею тощо. Найбільший потенціал у процесі трансформації іменникових форм у прийменники властивий орудному (міцністю, потужністю) та родовому (періоду, типу) відмінкам однини. Кількість цих прийменникових еквівалентів є необмеженою, це чи не єдина група синтетичних утворень, що має здатність до активного розширення.

Третій підрозділ «Віддієслівні синтетичні прийменникові еквіваленти» складає опис синтетичних віддієслівних прийменникових еквівалентів: виключаючи, враховуючи, кількість яких є незначною і їм, певною мірою, притаманне збереження твірної семантики.

Четвертий підрозділ «Проблема аналітизму прийменникових конструкцій у сучасному мовознавстві» містить загальну характеристику аналітичних прийменникових еквівалентів у порівнянні із синтетичними. Аналітичні прийменникові еквіваленти слід розуміти як складні словоформи, в яких лексичне значення зосереджене в одному слові - генетично самостійній частині мови, а граматичне - в іншому. Аналіз аналітичних прийменникових комплексів реалізовано в якісному (походження, семантичне навантаження) і структурному (кількість компонентів, їхня позиція в прийменниковому комплексі) вимірах. У зв'язку з цим за походженням стрижневого компонента виділено такі типи аналітичних прийменникових еквівалентів: відіменні, відприслівникові, віддієслівні.

У п'ятому підрозділі «Відіменні аналітичні прийменникові еквіваленти» сконцентровано увагу на структурі аналітичних еквівалентів прийменника з іменним компонентом у ролі головного. Залежно від того, пройшов відіменниковий прийменниковий еквівалент ступінь адвербіалізації чи оминув цю стадію, виділено власне-відіменникові та відіменниково-відприслівникові аналітичні прийменникові еквіваленти. За структурою такі прийменники різноманітні. Так, до складу власне-відіменникових аналітичних прийменникових еквівалентів належать одиниці, побудовані за певними моделями: двокомпонентні: первинний прийменник + іменник: без використання, в (у) надії; трикомпонентні: іменник + два первинних непохідних прийменники: без огляду на, в (у) кількості до; чотирикомпонентні: первинний непохідний прийменник + іменник + два первинні непохідні прийменники в постпозиції - від…до, з (зі, із)…на: в (у) напрямку з (зі, із)…на, в об'ємі від…до; п'ятикомпонентні: первинний непохідний прийменник + іменник + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + два первинні непохідні прийменники - від…до: з діаметром більш(е) / менш(е) від…до; шестикомпонентні: первинний непохідний прийменник + іменник + заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + два первинні непохідні прийменники - від…до: з діапазоном не більш(е) від…до; семикомпонентні: первинний прийменник + іменник + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + первинні прийменники від…до + сполучник і: в (у) радіусі більш(е) як від…і до; восьмикомпонентні: первинний прийменник + іменник + заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + сполучник + первинні прийменники від…до + сполучник і: в (у) радіусі не ближче як від…і до та ін.

Найчастіше у процесі формування власне-відіменникових прийменникових еквівалентів беруть участь такі прості непохідні прийменники: в (у) - у вигляді, в (у) зоні тощо. Простий непохідний прийменник з (зі, із) утворює більшу групу прийменникових еквівалентів, однак сполучається з меншою кількістю іменників: з (із) масою, з (із) масою понад. Прийменник на бере участь у творенні відіменникових прийменникових одиниць типу: на глибині не менше, на шляху до тощо. Рідше використовувані первинні прийменники при: при температурі не нижче як та ін.; під: під шаром. До складу постпозитивних компонентів аналітичної прийменникової конструкції залучено такі прийменники - від, до, за, понад, біля: з (із) масою біля та ін. Більшість власне-відіменникових аналітичних прийменникових еквівалентів твориться від іменників в однині і лише невелика кількість цих одиниць використовує у процесі свого становлення форми множини (іменники у місцевому відмінку): в (у) інтересах, в (у) межах і под.

За структурою, участю інших службових елементів у формуванні відіменниково-відприслівникових прийменникових еквівалентів слід виділити окремі їхні види: двокомпонентні: іменник в орудному відмінку однини + первинний прийменник: боком до, діаметром від; трикомпонентні: іменник + заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент: глибиною не нижче, діаметром не більш(е); чотирикомпонентні: іменники + заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + первинний непохідний прийменник: вагою не менш(е) в (у), вагою не менш(е) за; п'ятикомпонентні: іменник + заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + первинні прийменники - від…до: глибиною не менш(е) від…до; шестикомпонентні: іменник + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + сполучник - (а)ніж / чим / як + первинні прийменники від…до + сполучник і: вагою менш(е) як від…і до; семикомпонентні: іменник + заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + сполучник + первинні прийменники від…до + сполучник і: вартістю не більш(е) як від…і до.

До складу відприкметникових аналітичних прийменникових еквівалентів переходять форми якісних прикметників, що за своїм характером не прив'язані до лексичного значення іменника: трикомпонентні: первинний непохідний прийменник + прикметник + первинний непохідний прийменник: в (у) середньому від, в (у) середньому до; чотирикомпонентні: первинний непохідний прийменник + прикметник + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + первинний простий прийменник: в (у) середньому дорожче / нижче від / за; п'ятикомпонентні: первинний непохідний прийменник + прикметник + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + два первинні прості прийменники: в (у) середньому менш(е) від…до; шестикомпонентні: первинний непохідний прийменник + прикметник + заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + два первинні прийменники: в (у) середньому не нижче від…до; семикомпонентні: первинний прийменник + прикметник + заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + первинні прийменники від…до + сполучник і: в (у) середньому не більш(е) / нижче від…і до; восьмикомпонентні: первинний прийменник + прикметник + заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + сполучник + первинні прийменники від…до + сполучник і: в (у) середньому не нижче як від…і до тощо.

Шостий підрозділ «Власне-відприслівникові аналітичні прийменникові еквіваленти» містить характеристику структурних особливостей аналітичних прийменникових еквівалентів з лексичнозначущим відприслівниковим компонентом.

Двокомпонентні: прислівник + первинний прийменник: вдалині від, разом з (зі, із); трикомпонентні: прислівник + заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент: завширшки не менш(е); чотирикомпонентні: заперечна частка не + прислівник + сполучник + первинний прийменник: не далі як на; п'ятикомпонентні: прислівник + заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + первинні прийменники: завтовшки не більш(е) від…до; шестикомпонентні: прислівник + заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + первинні прийменники від…до + сполучник і: заввишки не менш(е) від…і до; семикомпонентні: прислівник + заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + сполучник + первинні прийменники від…до + сполучник і: завбільшки не більш(е) як від…і до.

Різновидом відприслівникових є відкомпаративні прийменникові еквіваленти. За структурою слід виділити такі: двокомпонентні: відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + первинний непохідний прийменник: ближче в (у), більш(е) за; трикомпонентні: відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + два первинні непохідні прийменники від…до: раніше від…до; чотирикомпонентні: відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + два первинні непохідні прийменники від…до + сполучник і: ближче від…і до, раніше від…і до; п'ятикомпонентні: заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + два первинні непохідні прийменники від…до + сполучник і: не раніше від…і до; шестикомпонентні: заперечна частка не + відкомпаративний синтетичний прийменниковий еквівалент + сполучники (а)ніж / чим / як + два первинні непохідні прийменники від…до + сполучник і: не пізніше як від…і до.

У сьомому підрозділі «Віддієслівні аналітичні прийменникові еквіваленти» розглянуто багатокомпонентні прийменникові еквіваленти з віддієслівним компонентом у ролі головного. До складу аналітичних віддієслівних прийменникових еквівалентів залучено дієприслівникові форми неперехідних дієслів на відміну від синтетичних прийменникових еквівалентів, у формуванні яких беруть участь дієприслівники, утворені від перехідних дієслів. Найбільша кількість віддієслівних прийменникових еквівалентів має двокомпонентну структуру: дієслівна форма + первинний прийменник: базуючись на, спираючись на; трикомпонентну: дієслівна форма + два первинні прийменники від…до: починаючи від…до.

У третьому розділі «СЕМАНТИКА ПРИЙМЕННИКОВИХ ЕКВІВАЛЕНТІВ», що охоплює три підрозділи, здійснено семантичну класифікацію прийменникових еквівалентів.

Перший підрозділ «Основи семантичної типології прийменникових еквівалентів» містить висвітлення основного підходу до опису семантичних можливостей прийменникових еквівалентів. Опис семантики прийменникових еквівалентів - це певна класифікація всіх випадків його вживання з урахуванням індивідуального відмінкового значення і найближчого контексту. До основних семантичних груп прийменникових еквівалентів слід віднести обставинні та атрибутивні (означальні). Найбільшу групу складають обставинні прийменникові еквіваленти, що поділяються на низку підгруп: просторові, часові, цільові, порівняльні, міри і ступеня, способу дії, причиново-наслідкові, умовні, допустові, кількісні.

Другий підрозділ «Обставинні прийменникові еквіваленти» присвячений прийменниковим еквівалентам з обставинною семантикою. У цьому разі в межах просторових виділено такі типи семантичних відношень: директив-старт, директив-фініш, локатив, дистрибутив, скаляр, вектор, траса (за М.В. Всеволодовою). Прийменникові еквіваленти типу директив-старт вказують на вихідну точку руху (звідки?): дорогою з (зі, із). Термін директив-фініш використано щодо прийменникових еквівалентів на означення кінцевої точки руху (куди?): в (у) коло. Прийменникові еквіваленти, що вказують на місцезнаходження об'єкта у просторі (де?), є локативами: безпосередньо після. Незначна кількість просторових прийменникових еквівалентів визначає локатив зі значенням множинності (в яких місцях?) і має назву - дистрибутив: в (у) зонах. Термін траса уживаний щодо прийменникових еквівалентів із вказівкою на напрям проходження, пролягання чогось: в (у) напрямку від…до. Під просторовими прийменниковими еквівалентами скалярами розуміємо величину, що повністю визначувана числовим значенням (дійсним числом), без вказівки на напрям: на відрізку від…до. Прийменникові еквіваленти вектори вказують на відрізок прямої з певним числовим значенням і напрямом у просторі: на глибину від…до. Найчисельнішу групу складають прийменникові еквіваленти, які вимагають після себе форми родового відмінка, що загалом позначає віддалення, відокремлення, джерело руху: Утворення цементиту можливе також при взаємодії губчастого заліза з твердим вуглецем у зоні високих температур (Г. Прейс).

Темпоральні прийменникові еквіваленти диференційовано на: темпоративи, термінативи-старти, термінативи-фініші, дистрибутиви, передчасності, послідовності, скаляри (за М.В. Всеволодовою): темпоративи (певний період часу - коли?): в (у) добу; термінативи-старти (початок дії - з якого часу?): в (у) період від; термінативи-фініші (завершення дії - до якого часу?): до моменту; дистрибутиви (час повторюваної дії - як регулярно?): в (у) часи; передчасності виконання дій: перед початком; послідовності виконання дій: після закінчення; скаляри (час, визначений дійсним числом): в (у) проміжку від…до.

Найуживанішими в системі вираження часових відношень є прийменникові еквіваленти, що вимагають після себе форми родового відмінка: У час революції виїхав до рідного Києва… (Л. Семака). Досить ємною є група темпоральних прийменникових еквівалентів, що передбачають орудний відмінок: Одночасно з моделями виливка на плиті монтують також моделі ливникової системи (Г. Прейс).

Прийменникові еквіваленти на позначення смислових відношень способу дії можуть уживатися з усіма відмінками, крім місцевого. Найбільшу групу прийменникових еквівалентів способу дії складають конструкції, що вимагають форми родового відмінка: Мешканці закарпатського села Костилівці без допомоги держави ремонтують мости і каналізації (http://www.realtors.com.ua). Досить ємною серед обставинних способу дії є група прийменникових еквівалентів у поєднанні з називним відмінком: Очевидно, проїжджаючи на червоне світло або несучись міськими вулицями зі швидкістю вище як 100 км на годину, водії просто не думають… (http://www.knlu.org/forum). Кількісно значними з-поміж обставинних способу дії є прийменникові еквіваленти, що вимагають після себе форми знахідного відмінка: Заготовку вирізують з розрахунку на дві поковки, які штампують по черзі з одного нагрівання (Г. Прейс). Група прийменникових еквівалентів способу дії з давальним відмінком нараховує незначну кількість одиниць: Він [В. Ющенко] був одягнений у костюм з помаранчевими смужками, у тон партійному (http://www.telekritika.ua)).

У системі обставинних прийменникових еквівалентів чільне місце посідають прийменникові еквіваленти міри і ступеня. З родовим відмінком співпрацюють такі одиниці: …самки відкладають до 350 яєць у ґрунт на глибину до 8 см біля коренів конопель (http://www.agromage). До вираження прийменниковими еквівалентами семантики міри і ступеня залучається і називний відмінок. Це досить ємна група, реалізована параметричними прийменниковими еквівалентами: …стіл з опокою та насипаною в неї сумішшю піднімається на висоту 25-80 мм… (Г. Прейс).

Значна кількість прийменникових еквівалентів причини поєднують у собі значення причини зі значенням наслідку, умови, іноді часу, мети. Родовий відмінок обслуговує найширше коло причинових прийменникових еквівалентів: Лазні не розтопили з нагоди приїзду російських емігрантів (Р. Андріяшик). Причинові відношення зі знахідним відмінком виражають прийменникові еквіваленти з огляду на та ін.: Цей поділ, зроблений швидше з огляду на літературні пам'ятки, і не безспірний, але й не позбавлений логіки (Р. Андріяшик).

Відмінкове коло прийменникових еквівалентів на позначення семантики мети обмежуване формами родового й давального відмінків. Родовий відмінок уживаний з такими одиницями: Дифузійному відпалюванню піддають великі зливки і виливки з метою підвищення їх хімічної однорідності … (Г. Прейс). З давальним відмінком використовуються аналітичні прийменникові еквіваленти в (у) протистоянні, на біду, на допомогу: Не виключено, що в протистоянні курсу Президента можливі найнесподіваніші політичні конфігурації… (http://www.sprotiv.info).

Найширше серед порівняльних використовувані прийменникові еквіваленти, уживані з формою родового відмінка: Подібно до української мови і на відміну від білоруської та російської, верхньолужицькій не дуже властива редукція ненаголошених голосних (http://uk.wikipedia). З називним відмінком використовувані такі прийменникові еквіваленти: Торік більше як 4 тис. сімей з Львівщини скористались обласною програмою енергозбереження (http://subscribe.ru/archive/bank). Група порівняльних прийменникових еквівалентів з орудним відмінком нараховує такі одиниці: в (у) зіставленні з (зі, із) (зіставлення), в (у) контрасті з (зі, із) (протиставлення), в (у) порівнянні з (зі) (власне-порівняння) (за М.В. Всеволодовою): Уряд Лазаренка у порівнянні з урядом Януковича -- приклад законослухняності… (http://www.umoloda.kiev.ua).

Найбільшу групу кількісних прийменникових еквівалентів складають одиниці, поєднувані з родовим відмінком: Так само було відмовлено генералу П. Скоропадському, що привів до присяги свій повністю український корпус у кількості 40 тис. українських солдатів (http://h.ua/story). З називним відмінком уживані такі кількісні прийменникові еквіваленти: Трави або спеції у кількості менше ніж 2% загальної ваги продукту можуть бути включені як "трави" або "спеції" без зазначення їх процентного співвідношення (http://organicst.com.ua). Знахідний відмінок використовуваний з прийменниковими еквівалентами в (у) кількості понад, в (у) сумі не більш(е) за: Марганець у кількості понад 1 % і кремній - понад 0,5 % також є легуючим (Г. Прейс).

Прийменникові еквіваленти умови виражають свою семантику в комплексі з формами називного, родового та знахідного відмінків. Конструкції з називним відмінком передбачають уживання прийменникових еквівалентів умови: Гаряче калібрування здійснюється при температурі 850-900 С одразу після обрізування облою… (Г. Прейс). З родовим відмінком уживані прийменникові еквіваленти в атмосфері, в (у) міру, при потребі: В міру того, як картав молодь, його очевидячки розбирала досада (Р. Андріяшик).

Кількість допустових прийменникових еквівалентів невелика порівняно з іншими семантичними типами, оскільки ця група прийменникових еквівалентів почала формуватися відносно недавно. До складу допустових прийменникових еквівалентів належать такі конструкції: без огляду на, не дивлячись на - зі знахідним відмінком: Під час ворожіння можна вбачати значення карт у розділах роману…, можна використовувати роман і без огляду на карти, і карти Таро з нього без огляду на сам роман (http://superbook.com.ua).

У третьому підрозділі «Атрибутивні прийменникові еквіваленти» висвітлено семантичні характеристики атрибутивних еквівалентів прийменника. Переважна більшість конструкцій на означення атрибутивної семантики є параметричними одиницями з вказівкою на об'єм, вагу, вартість, площу, розмір за висотою, шириною, глибиною тощо, що системно виконують функцію прийменника. З називним відмінком уживані прийменникові еквіваленти на зразок вартістю більш(е) (а)ніж / чим / як тощо: Металокерамічні фільтри виготовляють із сферичних порошків (дробу) діаметром 0,05-0,8 мм, що дає змогу мати пори величиною 0,02-0,32 мм (Г. Прейс). З родовим відмінком використовувані такі одиниці: Сучасний детектор може знайти пластинку золота масою від 150-ти міліграм (http://vinnica.info/print). Зі знахідним відмінком уживані такі прийменникові еквіваленти: В останні роки життя вождь [Сталін] пив дуже слабке, міцністю не більше чотирьох градусів молоде вино… (http://www.dt.ua).

Допоміжними компонентами в складі аналітичних прийменникових еквівалентів, незалежно від семантичної групи, є первинні похідні й непохідні прийменники, вторинні прийменники, синтетичні прийменникові еквіваленти, заперечна частка не, сполучники, що знаходяться як у препозиції, так і в постпозиції щодо стрижневого компонента, впливають на вибір відмінка і виступають важливим засобом поліпшення «якості» тих чи інших семантичних відношень.

ВИСНОВКИ

Проблема переходу повнозначних слів у службові, зокрема у прийменники, є актуальною. У різні історичні періоди погляди на еквівалентність слів змінювались від зарахування цих одиниць до фразеологічних зворотів до виділення в окремий функційний клас слів із відповідними ознаками: лексичне значення, семантичні можливості, синтаксичні функції, уживання лише в зафіксованому значенні, відсутність супровідних експресивних значень, тенденція до однозначності, стилістично обмежене функціонування.

Еквіваленти слів - це сполучення слів, що виконують номінативну / релятивну функцію і виступають цілісними членами речення. Еквівалентам слів властиві: 1) різнооформленість; 2) постійний склад компонентів; 3) функційна належність до певних лексико-граматичних класів слів; 4) однонаголошеність (переважно); 5) семантичні зрушення; 6) творення за певними моделями, до структури яких переважно входить один повнозначний і один (або два) неповнозначний компоненти.

Прийменникові еквіваленти слід розглядати: а) за походженням (частиномовною віднесеністю лексичнозначущого компонента); б) структурою (кількістю компонентів); в) семантикою і г) функцією.

Утворення еквівалентних лексем визначуване сукупністю низки взаємопов'язаних спільних та індивідуальних ознак. Це знаходить вияв у втраті: 1) визначеної співвіднесеності з усіма іншими формами в межах певної лексеми (лексема перестає позначати те, що й інші форми слова); 2) семантичної співвіднесеності зі спільнокореневими словами; 3) усталених синонімічних, антонімічних зв'язків та 4) розвитку нових - з власне-прийменниками зокрема.

Українські прийменникові еквіваленти за структурним складом поділено на: синтетичні (однокомпонентні) й аналітичні (багатокомпонентні). За морфологічним вираженням синтетичні прийменникові еквіваленти диференційовано на: відіменникові вагою, діапазоном тощо; відприслівникові, з-поміж яких виділено відкомпаративні вище, нижче; віддієслівні - завдячуючи, враховуючи.

До складу аналітичних прийменникових еквівалентів належать дво-, три-, чотири-, п'яти-, шести-, семи-, восьмикомпонентні прийменникові утворення.

Результати дослідження прийменникових еквівалентів за частиномовною віднесеністю стрижневого компонента засвідчили наявність у сучасній українській мові таких типів синтетичних прийменникових еквівалентів: відіменникові (32 од.), відприслівникові (8 од.), відкомпаративні (10 од.); віддієслівні (6 од.).

За частиномовною віднесеністю значеннєвого компонента виділено такі типи аналітичних прийменникових еквівалентів: відіменні, відприслівникові (двокомпонентні - 71 од.; трикомпонентні - 105 од.; чотирикомпонентні - 89 од.; п'ятикомпонентні - 56 од.; шестикомпонентні - 56 од.; семикомпонентні - 42 од.) (з-поміж яких виділено відкомпаративні (двокомпонентні - 79 од.; трикомпонентні - 135 од.; чотирикомпонентні - 42 од.; п'ятикомпонентні - 36 од.; шестикомпонентні - 27 од.)), віддієслівні (двокомпонентні - 16 од.; трикомпонентні - 7 од.). До складу відіменних входять відіменникові (власне-відіменникові (двокомпонентні - 292 од.; трикомпонентні - 314 од.; чотирикомпонентні - 461 од.; п'ятикомпонентні - 397 од.; шестикомпонентні - 250 од.; семикомпонентні - 300 од.; восьмикомпонентні - 150 од.), відіменниково-відприслівникові (двокомпонентні - 206 од.; трикомпонентні - 354 од.; чотирикомпонентні - 278 од.; п'ятикомпонентні - 204 од.; шестикомпонентні - 204 од.; семикомпонентні - 150 од.)) і відприкметникові (трикомпонентні - 12 од.; чотирикомпонентні - 28 од.; п'ятикомпонентні - 34 од.; шестикомпонентні - 34 од.; семикомпонентні - 49 од.; восьмикомпонентні - 21 од.).

Семантико-функційна типологія прийменникових еквівалентів ґрунтується на дистрибутивному методі, в межах якого досліджувані одиниці розглянуто в контексті і виявлено особливості їхнього контекстуального закріплення.

У межах обставинних прийменникових еквівалентів виділено просторові, темпоральні (часу), способу дії, відповідності, міри і ступеня, причиново-наслідкові, мети, порівняльні, кількісні, прийменникові еквіваленти умови, допусту, об'єктні.

Семантика просторових прийменникових еквівалентів засвідчує їхню диференціацію на: директив-старт, директив-фініш, локатив, дистрибутив, траса, вектор, скаляр.

Систему темпоральних прийменникових еквівалентів за їхньою додатковою семантичною ознакою утворюють такі семантичні підгрупи: темпоратив, термінатив-старт, термінатив-фініш, дистрибутив, передчасність, послідовність, скаляр. Прийменникові еквіваленти виявляють свої значення разом із певною відмінковою формою. Найчисельнішою є група прийменникових еквівалентів, що вимагають після себе форми родового відмінка. У рамках атрибутивних кількісно значною є група прийменникових еквівалентів, уживаних з називним відмінком. Вибір відмінка зумовлений значенням постпозитивних щодо значеннєвого компонента допоміжних компонентів аналітичної прийменникової конструкції.

Використання одного прийменникового еквівалента на позначення кількох семантичних груп передбачає його вживання лише з формою одного відмінка. Прийменниковим еквівалентам притаманна чітка орієнтованість на один відмінок, що свідчить про їхню відмінкову однозначність, на відміну від первинних прийменників.

Системним є застосування в складі прийменникових еквівалентів чітко окресленого набору допоміжних засобів. Для творення аналітичних прийменникових еквівалентів залучено такі додаткові компоненти: первинні похідні й непохідні прийменники, вторинні прийменники, синтетичні прийменникові еквіваленти, аналітичні прийменникові еквіваленти в ролі допоміжних, заперечна частка не, сполучники, які знаходяться як у препозиції, так і в постпозиції щодо головного компонента, і беруть посильну участь у формуванні семантичного наповнення аналітичного прийменникового еквівалента загалом.

Поповнення прийменникових еквівалентів є постійним, їхні вияви постають нерівнорядними і належать до тих явищ, що чітко засвідчують динаміку взаємодії мови і мовлення, вплив узусних тенденцій на мовно-системні закономірності. Опрацювання прийменникових еквівалентів дозволяє також виявити основні / неосновні тенденції динаміки мовних норм. Так, застосування сукупності загальновизнаних критеріїв, на основі яких формується літературна мова, дозволило здійснити аналіз прийменникових еквівалентів з погляду нормативності / ненормативності їхнього вживання.

Реалізована в дисертаційному дослідженні спроба систематизації структурних особливостей прийменникових еквівалентів, опис їхніх семантичних функцій не можна вважати остаточним, оскільки перехід самостійних частин мови в прийменникові еквіваленти, закріплення в них уже відомих семантичних властивостей і розвиток нових - активний і безперервний процес у сучасній українській мові. Прийменникові еквіваленти перебувають у постійному розвитку, їхнє кількісне співвідношення, семантичне навантаження весь час змінюється, а отже, перспективним постає дослідження прийменникових еквівалентів у зіставному плані, простежуючи їхнє співвідношення у споріднених і неспоріднених мовах.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Кущ Н. Еволюція поглядів на еквівалентність слова (на матеріалі прийменникової еквівалентності) / Н. Кущ // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А. Загнітко [та ін.] - Донецьк : ДонНУ. - Вип. 13. - 2005. - С. 75-78.

2. Кущ Н. Прийменник: основні підходи вивчення, лексико-граматичні ознаки, перспективи дослідження / Н. Кущ // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А. Загнітко [та ін.] - Донецьк : ДонНУ. - Вип. 14. - 2006. - С. 90-95.

3. Кущ Н. Прийменникові українські еквіваленти: морфологія і семантика / Н. Кущ // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А. Загнітко [та ін.] - Донецьк : ДонНУ. - Вип. 11. - 2003. - С. 68-74.

4. Кущ Н. Проблема еквівалентності слова в структурному і семантичному аспектах (на матеріалі еквівалентності прийменникових комплексів) / Н. Кущ // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А. Загнітко [та ін.] - Донецьк : ДонНУ. - Вип. 12. - 2004. - С. 57-61.

5. Кущ Н. Основи семантичної типології прийменникових еквівалентів (на матеріалі обставинних локативних прийменникових еквівалентів) / Н. Кущ // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А. Загнітко [та ін.] - Донецьк : ДонНУ. - Вип. 16. - 2008. - С. 66-72.

6. Кущ Н. Проблема еквівалентності слова в структурному аспекті (на матеріалі прийменникової еквівалентності) / Н. Кущ // Лінгвалізація світу : теоретичний та методичний аспекти : зб. матеріалів Міжнародної наук. конференції (Черкаси, 25 - 26 травня 2006 р.) / МОН України / відп. ред. Г. І. Мартинова. - Черкаси : Брама, 2007. - С. 353-360.

7. Кущ Н. Семантична еволюція службових слів: на матеріалі сучасних українських прийменникових еквівалентів / Н. Кущ // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. А. Загнітко [та ін.] - Донецьк : ДонНУ. - Вип. 15. - 2007. - С. 150-154.

8. Кущ Н. Синтетичні прийменникові еквіваленти: морфологічний і семантичний вияви / Н. Кущ // Лінгвістика : зб. наук. праць / голов. ред. В. Олексенко. - Херсон : Вид-во ХДУ. - Вип. 1. - 2005. - С. 90-94.

9. Кущ Н. Українські аналітичні прийменникові еквіваленти: питання структури / Н. Кущ // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка : матеріали березневої 2004 р. наук. конференції НТШ - Донбас / відп. ред. В. Білецький. - Донецьк : Східний видавничий дім, 2004. - С. 573-579.

АНОТАЦІЯ

Кущ Н.В. Прийменникова еквівалентність в українській граматиці : структура, семантика, функції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 02. 01 - українська мова. Донецький національний університет. Донецьк, 2009.

Дисертаційне дослідження присвячене проблемам вивчення функційних еквівалентів службових слів - прийменниковим еквівалентам української мови. На основі ретельно дібраного фактичного матеріалу проаналізовано ключові положення теорії еквівалентності, вивчено структурні особливості еквівалентів прийменника, визначено семантику досліджуваних одиниць. У процесі роботи встановлено структурні характеристики синтетичних й аналітичних прийменникових еквівалентів. Структурний аналіз показав, що досліджувані одиниці за кількістю компонентів поділяються на синтетичні (однокомпонентні) й аналітичні (багатокомпонентні) і дозволив визначити розряди функційних еквівалентів прийменника за походженням. Вивчення семантичних можливостей еквівалентів прийменника засвідчив той факт, що досліджувана група функційних одиниць мови вимагає поглибленого вивчення не лише власної будови, але й особливостей найближчого контексту.