Оповідний простір художньої прози Ф. Саган: лінгвокогнітивний та комунікативний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК - 81'42.133.1

ОПОВІДНИЙ ПРОСТІР ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ Ф. САГАН: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ ТА КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТИ

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

САВЧУК Руслана Іванівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі французької філології Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

спеціалізованої вченої ради,

професор О. А. Стишов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

За останні роки проблематика дослідження семантики художнього тексту вийшла на новий концептуальний рівень. Посилення інтересу мовознавців до розкриття механізмів організації "розумового простору" автора літературного твору (І. К. Архипов) помістило у фокус лінгвопоетичних студій втілення в тексті художньої свідомості письменника чи поета. Наукові розвідки в цій галузі лінгвістичного знання зосереджені на з'ясуванні особливостей когнітивного стилю письменника (О. П. Воробйова, M. Freeman), реконструкції образної картини світу поета (Л. І. Бєлєхова), окресленні специфіки концептів авторської художньої системи (О. М. Кагановська, В. Г. Ніконова), характеристиці відношень між мовними явищами та реальністю, представленою у формі авторського художнього вимислу (В. А. Кухаренко, І. В. Смущинська).

Реферована дисертація присвячена виявленню й аналізу лінгвокогнітивних і комунікативних особливостей побудови оповідного простору художньої прози французької письменниці другої половини ХХ ст. Франсуази Саган. У контексті світової літературної традиції в цілому та французької зокрема творчість цієї романістки стоїть відокремлено. Через поки що недостатню кількість власне лінгвістичних досліджень прозових і драматургічних текстів авторки (О. В. Великородних) превалюють літературознавчі студії творчої спадщини романістки, спрямовані на визначення основної тематики її творів (І. Д. Шкунаєва), з'ясування особливостей авторського стилю (Ю. П. Уваров), представлення фактів з особистого життя письменниці (H. Haget, J.-C. Lamy).

Вибір проблематики цієї дисертаційної розвідки зумовлений підвищеним інтересом лінгвопоетики до особливостей образного мислення письменника. Автор художнього твору виступає творцем оповідної реальності, тобто дієгезису як простору, в якому реалізується фрагмент його концептуальної картини світу. Пропоноване дослідження виконане на стику лінгвопоетики (Н. Є. Буцикіна, І. В. Смущинська), когнітивної поетики (M. Freeman, R. Tsur, О. П. Воробйова) та наратології (M. Bal, C. Bremond, G. Genette, A. Greimas) й ураховує положення філологічних учень про варіативність і поліфонію смислів у художньому тексті (М. М. Бахтін, R. Barthes). Вихідним у роботі є положення про смислове навантаження художнього твору, яке формується авторською свідомістю як індивідуально впорядкованою сукупністю когнітивних моделей (Л. О. Бутакова), що відображають оповідну та/чи реальну дійсність у категоріях художнього тексту й репрезентують когнітивну систему автора.

Актуальність обраної теми визначається загальною спрямованістю сучасної лінгвопоетики на розкриття специфіки категоризації та концептуалізації письменником чи поетом оповідної та/чи реальної дійсності засобами художнього мовлення. Це дозволяє виявити характер взаємодії між мовою та художнім мисленням, простежити, яким чином у літературному творі об'єктивуються авторські знання про навколишній світ. У цьому контексті художня проза Ф. Саган як утілення авторських рефлексій становить інтерес для лінгвопоетичних досліджень із огляду на специфіку художнього мислення письменниці та способи осмислення буття людини в її художніх творах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану комплексної наукової теми "Дослідження когнітивних та комунікативно-функціональних аспектів системи одиниць французької мови", яка розробляється кафедрою французької філології Київського національного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол №5 від 18 грудня 2003 року). Коло питань, що розглядаються в дисертації, відповідають проблематиці, яка висвітлюється згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства освіти і науки України № 0103U003178 "Когнітивні та комунікативні аспекти дослідження мовних одиниць: мова, текст, дискурс" (тему затверджено вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол №6 від 31 січня 2005 року).

Метою роботи є з'ясування лінгвокогнітивних і комунікативних особливостей оповідного простору художньої прози Ф. Саган шляхом виявлення специфіки розгортання концептуальних просторів художніх творів авторки в різних типах оповіді.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- уточнити зміст поняття "оповідний простір" і його складових "оповідь", "оповідач" із огляду на сучасну когнітивну парадигму;

- визначити специфіку організації оповідного простору художніх творів Ф. Саган в екстра- / інтрагетеродієгетичному й екстра- / інтрагомодієгетичному типах оповіді;

- розкрити роль наративних конституентів: оповідача, оповіді, фокалізації в розгортанні концептуального мегапростору художньої прози Ф. Саган;

- окреслити концептуальне наповнення художньої прози романістки шляхом виявлення особливостей концептуальних просторів її художніх творів;

- з'ясувати роль концептуальних і поетичних тропів, стилістичних фігур і прийомів, індивідуально-авторських текстових концептів у розгортанні концептуального мегапростору художньої прози Ф. Саган;

- простежити концептотвірну роль сильних позицій у художніх творах письменниці;

– установити закономірності суміщення мовленнєвих планів оповідача та персонажа в екстра- / інтрагетеродієгетичному й екстра- / інтрагомодієгетичному типах оповіді в художній прозі Ф. Саган;

– виокремити основні засоби відтворення внутрішнього мовлення персонажа в оповідному просторі художніх творів авторки.

Об'єктом дослідження є оповідний простір художньої прози Ф. Саган.

Предмет дисертаційної роботи становлять лінгвокогнітивні та комунікативні аспекти оповідного простору художньої прози романістки.

З метою з'ясування особливостей побудови оповідного простору художньої прози французької письменниці нами сформульовано таку робочу гіпотезу: оповідний простір художньої прози Ф. Саган як площина розгортання концептуальної інформації виступає словесно-мовленнєвою формою репрезентації знань і уявлень романістки про навколишній світ. Концептуальний зміст художньої прози Ф. Саган визначається особливостями когнітивної системи авторки, яка втілюється в оповідному просторі її художніх творів у сукупності концептуальних і поетичних тропів, індивідуально-авторських концептів і образів.

Матеріалом дослідження слугували твори Ф. Саган - 14 романів (загальний обсяг - 2850 с.), кількість значущих текстових елементів - 20 тисяч одиниць. До кола значущих текстових елементів ми віднесли явища мовного та мовленнєвого планів (як окремих лексичних одиниць, так і різних за обсягом функціонально значущих висловлень, фрагментів тексту і далі - до цілого тексту), семантика яких визначає їхню здатність набувати концептуального навантаження в оповідному просторі художньої прози французької письменниці. саган наративний мовлення проза

Досягнення мети та вирішення поставлених науково-дослідницьких завдань зумовили використання низки методів і прийомів. У рамках традиційного стилістичного аналізу здійснено загальну характеристику поетики Ф. Саган, установлено особливості її художнього мислення. Виокремлення в оповідному просторі художньої прози письменниці мовних одиниць, які збагачені додатковим поняттєвим і емоційним змістом, проведено в межах компонентного аналізу, визначення контекстуально забарвлених сегментів оповідного простору художніх творів Ф. Саган ґрунтується на методах контекстуально-ситуативного й інтерпретативного аналізів. Установлення тенденцій розгортання концептуального мегапростору художньої прози Ф. Саган спирається на методику семантико-когнітивного аналізу динаміки розгортання текстових концептів, розроблену О. М. Кагановською, та поетико-когнітивний підхід, представлений у працях О. П. Воробйової й В. Г. Ніконової. Для окреслення специфіки побудови оповідного простору художньої прози Ф. Саган залучено наративний аналіз (R. Barthes, G. Genette), який ґрунтується на наданні оповідачеві, оповіді та фокалізації статусу наративних конституентів, які впорядковують і організовують оповідний простір художнього твору. Елементи кількісного аналізу використано для встановлення концептуальних домінант у різних типах оповіді.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній уперше на матеріалі художньої прози Ф. Саган здійснено комплексне дослідження оповідного простору її художніх творів із погляду наратології та когнітивної поетики. Зокрема, вперше в оповідному просторі художньої прози письменниці визначено та проаналізовано наративну структуру прозових текстів романістки; розглянуто особливості розгортання концептуальної інформації в екстра- / інтрагетеродієгетичному й екстра- / інтрагомодієгетичному типах оповіді. Також уперше з'ясовано роль фокалізації та виокремлено її різновиди. Установлено типологію засобів відтворення внутрішнього мовлення персонажа в аспекті його структури та семантики в оповідному просторі досліджуваних творів.

Теоретичне значення дисертації визначається тим, що її висновки є внеском у розвиток лінгвопоетики, когнітивної поетики та наратології. Поняття "оповідний простір", яке в роботі представлене в когнітивно-наративному висвітленні, розглядається як ключове в розкритті концептуального змісту літературного тексту. Методика аналізу, розроблена в дослідженні, може бути поширена на з'ясування особливостей наративної організації художніх текстів інших авторів. Теоретично значущим є також встановлення кореляцій між суб'єктно-мовленнєвими планами оповідача та персонажа як мовних особистостей і свідомостей в оповідному просторі художнього тексту. Розкриття всього розмаїття форм внутрішнього мовлення персонажа поглиблює знання про відтворення мовленнєво-розумової діяльності персонажа в художньому творі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості застосування основних положень і висновків дисертації в теоретичних курсах стилістики (розділи "Стилістика тексту", "Жанри та стилі", "Поетичні тропи й фігури мовлення", "Лінгвостилістичний аналіз художнього тексту"), лексикології (розділ "Семасіологія"), теоретичної граматики французької мови (розділи "Іменник", "Синтаксис").

Апробацію результатів дослідження здійснено на двох міжнародних конференціях: "Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур" (Дніпропетровськ, 2007), "Мова і культура" (Київ, 2008); на шести всеукраїнських конференціях: "Актуальні проблеми романської філології" (Горлівка, 2007), "Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація" (Харків, 2008, 2009), "Мова. Культура. Комунікація" (Чернігів, 2008), "Пріоритети германського та романського мовознавства" (Луцьк, 2008), "Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства" (Чернівці, 2008); на чотирьох міжвузівських і науково-практичних конференціях: "Лінгвістика та лінгводидактика у сучасному інформаційному суспільстві" (Київ, 2007), "Психолого-педагогічні проблеми освіти і виховання в умовах глобалізації та інтеграції освітніх процесів" (Київ, 2007), "Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур" (Донецьк, 2008), "Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій" (Київ, 2008).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у вісьмох одноосібних статтях у фахових наукових виданнях ВАК України (5,4 др. арк.) та в матеріалах міжнародних, всеукраїнських і міжвузівських лінгвістичних конференцій (9 тез доповідей). Загальний обсяг публікацій - 7,2 др. арк.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, додатків, списків використаної літератури, довідкової літератури та джерел ілюстративного матеріалу. У дисертації 26 рисунків і 9 таблиць. Обсяг тексту дисертації - 200 сторінок, загальний обсяг роботи з додатками становить 295 сторінок. Список використаної літератури містить 362 позиції, у тому числі - 145 іноземними мовами. Список ілюстративного матеріалу налічує 14 позицій.

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та його актуальність, сформульовано робочу гіпотезу, завдання й основні положення, які винесено на захист, визначено мету, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито новизну роботи, її теоретичне і практичне значення.

У першому розділі розглянуто теоретичні положення, на які спирається дослідження семантики художнього тексту в межах когнітивної парадигми наукового знання з урахуванням наративного аспекту художньої прози Ф. Саган, з'ясовано типологію оповіді та оповідачів у прозі авторки, уточнено поняття оповідного простору, оповіді, фокалізації у досліджуваних творах.

Другий розділ присвячено виявленню лінгвокогнітивних особливостей творення художнього тексту, експлікації концептуального змісту оповіді та її смислового структурування в оповідному просторі художньої прози Ф. Саган. Розроблено методику наративного й семантико-когнітивного аналізів оповідного простору художньої прози авторки. Окреслено функції наративних конституентів оповідного простору в побудові концептуальних просторів екстра- / інтрагетеродієгетичного та екстра- / інтрагомодієгетичного типів оповіді, які формують концептуальний мегапростір художньої прози Ф. Саган. Визначено також семантико-композиційні аспекти концептуального мегапростору художньої прози письменниці з опорою на сильні позиції її творів.

У третьому розділі з'ясовано особливості суб'єктно-мовленнєвого плану персонажа, який формується засобами відтворення його внутрішнього мовлення в оповідному просторі художньої прози Ф. Саган. Виявлено й досліджено базові форми внутрішнього мовлення персонажа в ракурсі їхньої структури та семантики, окреслено основні тенденції концепторозпізнавальної функції засобів репродукції внутрішнього мовлення персонажа в оповідному просторі екстра- / інтрагетеродієгетичного та екстра- / інтрагомодієгетичного типів оповіді.

У загальних висновках подано теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження й окреслено перспективи подальших наукових розвідок з обраної теми.

Додатки містять 9 таблиць і 26 рисунків, у яких наведено фрагменти ілюстративного матеріалу й окремі ілюстрації його аналізу; глосарій термінів оповідного простору художнього тексту; таблиці кореляцій текстових концептів із концептуальними та семантичними лініями. Окрім того, у додатки винесено схеми розгортання концептуальної інформації в різних типах оповіді та типологізацію засобів відтворення суб'єктно-мовленнєвого плану персонажа в оповідному просторі художньої прози Ф. Саган.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Розділ 1. "Проблематика вивчення оповідного простору художньої прози Ф. Саган: когнітивно-наративна перспектива". Простір, який отримує вираження в художньому цілому, вважається континуумом, у якому розміщуються персонажі та відбувається дія (Ю. М. Лотман). Це одна з найважливіших категорій буття та універсалія людського досвіду, що слугує основою для моделювання сюжетної й смислової складових художнього тексту. Оповідний простір (надалі ОП) тлумачиться нами як частина художнього простору, в якому формується середовище, де існує персонаж: думає, відчуває, говорить.

У наратологічних студіях, присвячених теорії оповіді (В. Шмід, J. Kaempfer, T. Todorov), ОП визначено як множинність можливих світів персонажів у художньому творі з ідентифікацією персонажа-мовця (U. Eco). Спираючись на позиції французької наратологічної школи (G. Genette, J.-F. Jeandillou, J. Milly), ми виокремили основний напрям нашої розвідки, що пов'язаний із вивченням способу розгортання в ОП художніх творів Ф. Саган подій та/чи дій, які стосуються головних персонажів. Виходячи з тлумачення простору як площини інтеграції всіх його смислових елементів (Є. О. Гончарова), ключовим для розуміння явища ОП у когнітивному аспекті є поняття концептуальної інформації та способу її розгортання в художньому тексті. Тут ідеться про знання автора художнього твору, які він утілює в тексті й вербалізує в оповіді. ОП художнього твору, а відтак і художньої прози в цілому, виступає, таким чином, площиною розгортання концептуальної інформації.

Основними наративними конституентами ОП художнього твору виступають оповідач як базова оповідна інстанція, що скеровує та впорядковує весь інформативний потенціал художнього тексту, оповідь, підґрунтя якої складає подія та/чи дія, й фокалізація як ракурс чи позиція оповідного зображення. Згідно з французькою наратологічною традицією (G. Genette, Y. Reuter), гомодієгетичний оповідач уводить суб'єктивну оповідь, яка фокусується на персонажеві / оповідачеві, що виступає актантом оповіді. Гетеродієгетичний оповідач корелює з об'єктивною оповіддю, яка, як правило, ототожнюється з "усезнанням" оповідача; у центрі такої оповіді міститься персонаж.

ОП художньої прози Ф. Саган структурується гомо- та гетеродієгетичним оповідачами, які за умов присутності та/чи відсутності в "історії" (G. Genette), світі головних героїв, подій та/чи дій, можуть ставати інтра- або екстрадієгетичними. Гомо- / гетеродієгетичний оповідач в інтрадієгетичній ситуації, тобто у світі персонажів, функціонує на одному рівні з головними актантами оповіді. Гомо- / гетеродієгетичний оповідач в екстрадієгетичній позиції, - за межами "історії", виступає зовнішнім відносно оповідної реальності. Так, в ОП роману письменниці « Les Bleus A L'Ame » ("Синці на душі") гомодієгетичний оповідач позначений високим рівнем експлікованості лише в оповіді, але не у світі персонажів: […] cela m'aurait amusйe de reprendre maintenant les personnages d'il y a dix ans: Sйbastien et sa soeur Elйonore, personnages d'un thйвtre gai, le mien (Les Bleus A L'Ame). Він формує тут ситуацію розповіді, утручаючись в оповідане: reprendre maintenant les personnages ("повернутися зараз до персонажів". Тут і далі переклад наш. - Р.С.), personnages d'un thйвtre gai, le mien ("персонажі веселого театру, мого театру").

Виходячи з визначення оповіді як "матеріальної форми" твору (G. Genette), тобто того, як оповідається подія та/чи дія, вважаємо, що саме в ній реалізується функція оповідного зображення. В ОП художнього тексту носієм оповідного зображення можуть виступати оповідач або персонаж. Виокремлення наративних типів оповіді у французькій наратологічній школі (J. Jardes-Tamine, D. Maingueneau, Y. Reuter) ґрунтується на опозиції об'єктивності / суб'єктивності оповідного зображення. Відтак, виділено такі наративні типи оповіді, як інтрагетеродієгетична, в якій оповідач, будучи всередині "історії", описує події, в яких він не брав безпосередньо участь; екстрагетеродієгетична, де немає жодного зв'язку між оповідачем й усім, що відбувається в художньому творі; інтрагомодієгетична, яку організовує оповідач, який міститься всередині описуваних подій і є одночасно персонажем цих подій; екстрагомодієгетична, де оповідач розповідає події, до розвитку яких він має певне відношення.

Характерною рисою інтрагомодієгетичної оповіді в поетиці Ф. Саган є те, що гомодієгетичний оповідач простежується тут у двох іпостасях. По-перше, він виступає експліцитним адресантом, тобто джерелом художнього повідомлення, оскільки вербалізується в ОП твору особовим займенником je ("я") та формує особистісний модус оповіді (R. Barthes): Cet йtй-lа, j'avais dix-sept ans et j'йtais parfaitement heureuse (Bonjour Tristesse). По-друге, оповідач постає головним актантом події та/чи дії, про яку оповідається. Так, інтрагомодієгетична оповідь у романі Ф. Саган « Bonjour Tristesse » ("Вітаю тебе, смуток") вибудовується на перцепціях і асоціаціях головної героїні твору, яка в цьому разі виступає також оповідачкою: Il me faut tout de suite expliquer cette situation qui peut paraоtre fausse ("мені відразу слід пояснити цю ситуацію, яка може видатися хибною").

Інтрагетеродієгетична оповідь у наративній манері Ф. Саган є ускладненою формою оповіді, оскільки має місце контамінація свідомості персонажа та оповідача, що експлікується в ОП твору займенником 3-ої особи однини il / elle: Josйe soupira, referma les yeux. […] Elle s'йtendait dessous, les pieds contre le tronc, elle regardait les centaines de petites feuilles agitйes par le vent, pliant ensemble [...]. Elle avait quel вge, quatorze, quinze ans ? Ou bien, elle s'appuyait contre lui la tкte entre les mains, la bouche contre l'йcorce rugueuse, elle se chuchotait des promesses (Les Merveilleux Nuages). Займенник elle виступає імпліцитним маркером оповідача в інтрагетеродієгетичній оповіді, оскільки представляє організацію тексту з позиції "вона" (Є. О. Гончарова). На певному відрізку текстової тканини головна героїня та оповідач становлять єдиний суб'єкт мовлення: elle avait quel вge, quatorze, quinze ans ? ("скільки ж їй було років, чотирнадцять, п'ятнадцять?"). У межах своєї інтрадієгетичності гетеродієгетичний оповідач занурюється у свідомість героїні, відтворюючи її думки та переживання з позиції "вона". Однак він не переходить у категорію головного актанта оповіді, оскільки зберігає дистанцію між собою як оповідною інстанцією та героїнею за рахунок свого "над бачення" / "усезнання", що відтворюється в ОП інтрагетеродієгетичної оповіді через нульово-внутрішню фокалізацію.

Важливим параметром у побудові ОП художньої прози Ф. Саган виступає фокалізація (G. Genette) як позиція, або ракурс зображення й бачення подій та/чи дій. У наративній організації художніх творів письменниці ми відстежили зовнішню фокалізацію як бачення ззовні (vision du dehors) (J. Pouillon), внутрішню як бачення зсередини (vision avec) та нульову, якою імплікується бачення ззаду (vision par derriиre), або над бачення (G. Genette).

Так, зовнішня фокалізація вибудовує ОП екстрагетеродієгетичної оповіді у романі письменниці « Aimez-Vous Brahms ? » ("Ви любите Брамса?"): Il n'insista pas. Elle lui jeta un coup d'oeil, il avait ralenti et semblait mкme conduire tristement. Elle prit une cigarette et il lui tendit son briquet. […] et elle eut une seconde l'envie de s'en occuper (Aimez-Vous Brahms?). Тут має місце представлення хронологічно послідовних подій: il n'insista pas ("він не наполягав"); elle lui jeta un coup d'oeil ("вона поглянула на нього"); elle prit une cigarette ("вона взяла сигарету"); il lui tendit son briquet ("він подав їй свою запальничку"), які майже не співвідносяться зі свідомістю героїв і їхнім внутрішнім світом. Зовнішня фокалізація надає екстрагетеродієгетичній оповіді динамічного прискореного ритму, який створюється шляхом нагромадження в ній великої кількості дієслів у Passй Simple. Ілюзія віддаленості оповідача від головних актантів оповіді створюється за рахунок швидкої зміни фокалізованого персонажа, який вербалізується в ОП почерговим уживанням займенників il та elle. Саме наявність займенників, а не імен головних героїв підсилює в екстрагетеродієгетичній оповіді відчуття дистантного розміщення оповідача, що зменшує зв'язок між оповідачем як оповідною інстанцією й тим, що відбувається у творі.

В ОП художньої прози Ф. Саган поширеною є варіабельна (J. Milly), або контамінована фокалізація, яка вибудовується в межах суміщення кількох ракурсів перцептивної позиції та/чи бачення. При зображенні персонажа в основній внутрішній, нульовій або зовнішній фокалізації формується додатковий зображальний фокус, який поширює або звужує ракурс того, про що оповідається.

Розділ 2. "Організація оповідного простору художньої прози Ф. Саган: лінгвокогнітивний аспект". Когнітивний аспект семантики художнього цілого демонструє різноаспектність відношень між автором тексту й оповідною та/чи реальною дійсністю, відбитою в оповідному просторі художнього твору.

Виходячи з того, що художній текст є ключем до розкриття індивідуально-авторської картини світу письменника, вважаємо, що художня проза Ф. Саган формує суб'єктивно-інформаційний концептуальний мегапростір, який представлено художніми текстами романістки як макрознаками (О. П. Воробйова). Текст як макрознак характеризується власними особливостями та закономірностями в побудові й визначається когнітивною системою автора як своєрідним "концентратом" елементів авторської свідомості (Л. О. Бутакова). Концептуальне наповнення художньої прози Ф. Саган має "екзистенціальне" забарвлення, оскільки найбільшою життєвою реальністю її персонажів стають почуття та відчуття, які формують замкнений простір їхнього буття.

Використання понять і категорій когнітивної поетики для аналізу літературних творів у сучасних лінгвопоетичних студіях уможливило дослідження когнітивного аспекту організації оповідного простору художніх текстів Ф. Саган шляхом побудови концептуального мегапростору художньої прози романістки. Як індивідуально-авторська царина пізнання, осмислення й оцінки оповідної та/чи реальної дійсності він інтегрує концептуальні простори екстра- / інтрагетеродієгетичної та екстра- / інтрагомодієгетичної оповіді, які формуються в художніх творах письменниці текстовими концептами, концептуальними лініями й складниками текстових концептів.

У художній прозі Ф. Саган концептуальний простір оповіді вводиться гетеро- / гомодієгетичним оповідачами. Останні виступають ідеалізованою когнітивною моделлю (G. Lаkoff) - імпліцитною / експліцитною структурою знання в екстра- / інтрагетеродієгетичній та екстра- / інтрагомодієгетичній оповіді. Відтак, гомодієгетичний оповідач, залежно від своєї присутності / відсутності у світі головних актантів, може вводити концептуальний простір інтра- та екстрагомодієгетичної оповіді. Гетеродієгетичний оповідач експлікує відповідно концептуальний простір інтра- та екстрагетеродієгетичної оповіді.

Концептуальний простір інтрагомодієгетичної оповіді в романі письменниці « Bonjour Tristesse » відзначається високим ступенем психологізації, оскільки тут має місце повне злиття оповідача як суб'єкта оповіді та персонажа як її об'єкта в єдиного актанта оповіді. У наративній манері Ф. Саган інтрагомодієгетична оповідь набирає тональності сповіді та має чітко виражену тенденцію до відображення міркувань і роздумів головної героїні: Il faisait trиs chaud; ma chambre йtait dans le pйnombre, les volets clos, mais cela ne suffisait pas а йcarter une pesanteur, une moiteur de l'air insupportable. Je restais sur mon lit, la tкte renversйe, les yeux au plafond, bougeant а peine pour retrouver […] des disques lents, sans mйlodie, juste cadencйs. […] je me trouvais dйcadente et cela me plaisait. Mais ce jeu ne suffisait pas а m'amuser: j'йtais triste, dйsorientйe (Bonjour Tristesse).

У наведеному фрагменті виділено дві групи семантичних одиниць, які емоційно забарвлюють увесь смисловий континуум інтрагомодієгетичної оповіді. Семантичні одиниці першої групи: chaud ("гаряче"); pesanteur ("відчуття важкості"); une moiteur de l'air insupportable ("нестерпна вологість повітря"); bougeant а peine ("ледве рухаючись"), об'єднані поняттям touffeur ("задуха"), яке позначає задушливий замкнений простір, у якому перебуває головна героїня. Імплікований замкнений простір дівчини у цьому контексті породжується об'єктивними фізичними параметрами її життєвої ситуації: je restais sur mon lit ("я залишалася у ліжку"); la tкte renversйe ("закинувши голову"); les yeux au plafond ("з очима на стелі"). Концептуально значущими одиницями другої групи, до складу якої входять такі одиниці, як des disques lents, sans mйlodie, juste cadencйs ("диски з повільною, немелодійною, ритмічною музикою"); je me trouvais dйcadente ("я почувалася занепалою духом"); j'йtais triste, dйsorientйe ("я була сумною, розгубленою"), виступають лексеми dйcadente ("занепала духом") та dйsorientйe ("розгублена"). Аналізовані групи одиниць розгортають катаконцепти втома, розгубленість, розчарування, які трансформуються в макроконцепти фізичне виснаження та емоційна неврівноваженість. Відтак, втома > фізичне виснаження, розгубленість + розчарування > емоційна неврівноваженість й імплікують мезоконцепт життя - простір - замкненй простір.

Особливості концептуального простору екстрагомодієгетичної оповіді в романі Ф. Саган « Les Bleus A L'Ame » визначаються специфікою розгортання таких текстових концептів, як духовна смерть особистості, відчуження, виснаження творчої особистості, деградація. Концептуальне наповнення роману вписується частково у філософію екзистенціалізму, оскільки в оповідній реальності письменниці основне місце відведено емоціям і переживанням персонажів, що й формує сенс буття людини. У межах розгортання концептуального простору екстрагомодієгетичної оповіді гомодієгетичний оповідач частково десемантизується, оскільки його присутність в оповіді імплікується невеликими ремарками, поданими з позиції "він / вона".

Концептуальний простір екстрагетеродієгетичної оповіді в романі « Aimez-Vous Brahms ? » відзначається семантикою невизначеності, невпевненості та сумніву, що корелює з обмеженням авторського всезнання, традиційного для цього типу оповіді. Концептуальний простір екстрагетеродієгетичної оповіді в романі « Un Peu De Soleil Dans L'Eau Froide » ("Трохи сонця у холодній воді") ґрунтується на відтворенні гетеродієгетичним оповідачем замкненого простору екзистенції головного персонажа.

У концептуальному просторі інтрагетеродієгетичної оповіді в романі Ф. Саган « Les Merveilleux Nuages » текстові концепти та концептуальні лінії імплікують абсурдність існування людини, що породжується такими відчуттями та почуттями, як нудьга, нещирість у стосунках, незадоволення життям, бажання втечі, самокатування. Концептуальний простір оповіді побудований в емоційно-чуттєвій площині головних героїв, що й визначає особливості розгортання концептуальної інформації в романі.

Ключовими засобами, що розгортають текстові концепти в концептуальному мегапросторі художньої прози Ф. Саган, виступають концептуальні тропи: метафори, метонімії й оксиморони та стилістичні фігури: градації, антитези, перифрази, повтори, які формують своєрідний емотивно-експресивний зміст художньої прози романістки. Наприклад, у романі « Aimez-Vous Brahms? » емоційне напруження екстрагетеродієгетичної оповіді досягається через синтаксичний прийом парцеляції: […] elle respirait doucement comme pour protйger le sommeil de quelqu'un. Un homme ou un enfant. N'importe qui, qui ait besoin d'elle, de sa chaleur pour dormir et s'йveiller (Aimez-Vous Brahms?), яка тут порушує "стан синтаксичного спокою" (Е. М. Береговська). В аналізованому прикладі парцеляція синтаксично руйнує семантичну цілісність оповіді ("захистити чийсь сон. Чоловіка чи дитини. Байдуже кого"). Розрив у семантичній цілісності екстрагетеродієгетичної оповіді підсилюється також антитезою: N'importe qui, qui ait besoin d'elle, de sa chaleur pour dormir et s'йveiller. Mais personne n'avait vraiment besoin d'elle ("будь-хто, кому вона була б потрібною, хто потребував би її тепла, щоб засинати й прокидатися. Однак вона не була потрібна нікому"), яка фактично заперечує призначення жінки, оскільки її готовність бути дружиною та матір'ю, її жертовність непотрібні нікому.

Концептуальний мегапростір художньої прози Ф. Саган ґрунтується на ідеї замкненого простору екзистенції головних героїв, їх вузьких, як правило, інтимізованих рамок буття. Відчуття цієї замкненості, цього полону отримує вираження в ОП художніх творів письменниці.

Ідея замкненості в ОП екстрагетеродієгетичної оповіді в романі « Un Peu De Soleil Dans L'Eau Froide » створюється за рахунок змістового наповнення твору, яке у фінальній частині оповіді віддзеркалює й посилює відчуття безвихідності. У поетиці Ф. Саган саме відкрита кінцівка вписується у філософію створення враження та відчуття в художньому тексті (U. Eco): C'est fini, mon vieux, dit-il. Trop tard. Je suis dйsolй. Vous voulez la voir? Mais dйjа Gilles fuyait, courait vers le fond du couloir, se cognant aux murs, […] le vоt pleurer. Il dйgringolait l'escalier а prйsent, […]. A la derniиre marche, il s'arrкta, le coeur battant: - […] Elle n'avait que vous ? - Oui. "Затухання" текстової енергетики (О. П. Воробйова), що має місце у фінальній частині екстрагетеродієгетичної оповіді, іконічно відбивається в лексиці. Так, акумулювання таких семантичних одиниць, як c'est fini ("все скінчено"); trop tard ("надто пізно"); dйsolй ("шкода"); il fuyait ("він тікав"); il courait vers le fond ("він біг углиб"); pleurer ("плакати"), створює відчуття безпорадності та розпачу. Ця атмосфера підкріплюється наскрізними повторами приголосних -f, -t, -r, які надають оповіді трагічного звучання. Безпорадність і розпач головного героя: Gilles fuyait ("Жіль тікав"); courait vers le fond du couloir ("він біг углиб коридору"); se cognant aux murs ("ударяючись у стіни"), стають підґрунтям у формуванні візуального образу застиглості, замкненості. Намагання втекти, вирватися з полону лікарні, спогадів і власного сумління заперечується контекстуально: il s'arrкta, le coeur battant ("він зупинився, сповнений тривогою"); оui ("так"). У межах примарно динамічного буття головного героя оповіді (дієслова руху, динамізм яких заперечений) формується замкнений простір, у якому міститься персонаж. Саме те, чого добивався головний актант оповіді, - звільнитися від кохання жінки, заганяє його в глухий кут.

Розділ 3. "Комунікативний аспект організації оповідного простору художньої прози Ф. Саган". У межах виявлення особливостей мовленнєвого структурування ОП художніх текстів виокремлюються два можливі шляхи аналізу. Йдеться про виділення суб'єктних планів у творі, що уможливлюється внаслідок інтерпретації образу автора, оповідача, персонажів і зіставлення їхньої оцінки того, що зображається (І. А. Бехта, І. В. Смущинська). Дослідження взаємозв'язку між мовленнєвими характеристиками художнього тексту та його композицією (В. В. Краснянський, З. І. Хованська) створює підґрунтя для виділення мовленнєвих способів вираження цих суб'єктних планів.

В ОП художньої прози Ф. Саган суб'єктно-мовленнєвий план персонажа представлено його внутрішнім мовленням, яке вибудовується через відтворення в екстра- / інтрагетеродієгетичній й екстра- / інтрагомодієгетичній оповіді власне мовлення персонажа (paroles rapportйes) та його думок (pensйes rapportйes), а відтак і внутрішніх переживань й почуттів. Серед основних засобів репродукції внутрішнього мовлення персонажа, характерних для поетики Ф. Саган, ми виділили внутрішнє пряме мовлення, невласне-пряме мовлення, внутрішні рефлексії (J. Jardes-Tamine, О. Сенічева), внутрішній монолог, потік свідомості, мовлення в мовленні (І. А. Бехта), невербалізоване внутрішнє мовлення (А. Рабатель, Н. Є. Буцикіна) і цитатне мовлення (І. А. Бехта). Вони відтворюють складні процеси мовомислення персонажів і віддзеркалюють взаємодію суб'єктно-мовленнєвих планів оповідача та персонажа в ОП аналізованих творів.

У внутрішньому монолозі головної героїні в романі « Un Certain Sourire » ("Невиразна посмішка") розгортається концептуальний простір інтрагомодієгетичної оповіді. Тут внутрішнє мовлення персонажа доповнюється вербалізацією його емоційно-психічного стану: Je me rйveillais au milieu de la nuit, la bouche sиche […], alors le dйsespoir me prenait, et c'est avec une rйelle impression de douleur physique que je me recouchais en grelottant (Un Certain Sourire). У цьому разі поєднання сенсорних реакцій героїні: quelque chose me chuchotait de me rendormir, de me replonger dans la chaleur, l'inconscience ("щось мені шепотіло заснути, поринути у гарячність, забуття") з її мовленням: je me disais: « Ce n'est que la soif » ("я казала собі: "Це лише спрага"), ми тлумачимо як ретроспективний монолог, який має форму потоку спогадів (О. О. Андрієвська). Внутрішній монолог уводить не лише мовленнєвий, але й чуттєвий аспекти персонажного буття. Так, мовленнєвий план персонажа в оповіді підсилюється проявами емоційного стану: dйsespoir n.m. ("відчай"), une rйelle impression de douleur physique ("реальне відчуття фізичного болю"), що представлено крізь призму свідомості головної героїні з варіюванням фокусу бачення від нульового до внутрішнього. Потік спогадів персонажа окреслює розгортання концептуальної лінії страждання, що розгалужується у двох напрямках: страждання фізичне та страждання душевне. У внутрішньому монолозі персонажа перетинаються три концептуальні складові: біль, душевні муки, що переростають у душевне страждання. Концептуальна складова біль вербалізується в ретроспекції героїні шляхом уживання в монолозі семантичних одиниць, які формують асоціативне поле фізичного страждання: je me rйveillais au milieu de la nuit ? безсоння, la bouche sиche, la soif ? спрага; en grelottant ? тремтіння.

Засобом відтворення внутрішнього мовлення персонажа в ОП інтрагетеродієгетичної оповіді в романі « Les Merveilleux Nuages » виступає невласне-пряме мовлення: Et elle leur fit un petit salut rйsignй [...]. A Paris, cela aurait йtй diffйrent: elle aurait passй la nuit dehors avec de bons amis, bien gais, et serait rentrйe а l'aube, trop йpuisйe [...]. Mais lа, elle avait traоnй une heure avec deux censeurs sйvиres [...]. Au fond, il devait кtre enchantй, il avait un bon prйtexte pour se torturer. Il allait lui demander mille dйtails, il allait... (Les Merveilleux Nuages).

Невласне-пряме мовлення вибудовується внаслідок "зазирання" оповідача в роздуми головної героїні. Візуальна частина прикладу, що формується суб'єктно-мовленнєвим планом гетеродієгетичного оповідача: elle leur fit un petit salut rйsignй ("вона смиренно помахала їм рукою"), змінюється ментальною, про що свідчить тональність ймовірності та вірогідності: cela aurait йtй diffйrent: elle aurait passй la nuit dehors, et serait rentrйe а l'aube ("це було б по-іншому: вона провела би ніч поза домівкою і повернулася би на світанні"). Цю тональність надає оповіді часове оформлення, в якому ключова позиція належить умовному способу - Conditionnel du Passй як маркеру гіпотетичності / ймовірності. Оповідь вибудувана з позиції "вона", однак оповідач не просто передає те, що бачить, або те, що знає про героїв оповіді, він опосередковує почуття героїні. Антитеза: а Paris, cela aurait йtй diffйrent, mais lа, elle avait traоnй une heure avec deux censeurs sйvиres вербалізує два можливі світи в житті героїні - світ гаданий, можливий ("у Парижі") і світ дійсний, реальний ("тут"). На початку оповіді має місце нульово-внутрішня фокалізація, де і фокалізатором, і фокалізованою виступала сама героїня. Згодом фокус бачення переміщується в площину героя, що стає фокалізованим. Фокалізатором виступає гетеродієгетичний оповідач, який занурюється у свідомість героїні: au fond, il devait кtre enchantй, il avait un bon prйtexte [...]; іl allait lui demander mille dйtails, il allait.... Незавершеність думки, виражена пунктуаційно, тональність припущення il devait кtre enchantй ("він мабуть був задоволеним"), яка змінюється невпевненістю il allait … ("він буде …"), демонструють тут злиття мовних свідомостей оповідача та героїні.