Семантичні та фонографічні характеристики культурологічних запозичень у французькій мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 811.133.1'373.45:81'27

СЕМАНТИЧНІ ТА ФОНОГРАФІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ГЕЙКО Тетяна Миколаївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

БУРБЕЛО Валентина Броніславівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, Інститут філології,

професор кафедри французької філології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

КОРБОЗЕРОВА Ніна Миколаївна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, Інститут філології,

завідувач кафедри іспанської та італійської філології

кандидат філологічних наук, доцент

КРУКОВСЬКИЙ Василь Іванович,

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана,

доцент кафедри іноземних мов факультету міжнародної економіки і менеджменту

Захист відбудеться 11 січня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, б-р Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розісланий "04" грудня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

к. філол. н. Л. В. Клименко

АНОТАЦІЇ

Гейко Т.М. Семантичні та фонографічні характеристики культурологічних запозичень у французькій мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 - романські мови. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Дисертацію присвячено визначенню та дослідженню семантичних і фонографічних характеристик запозичень, пов'язаних зі сферою культури, у французькій мові. У роботі запропоновано опис культурологічних лексичних запозичень, розроблено типологію на підставі структурно-семантичного критерію, з'ясовано їх роль у національно-мовній картині світу як ключових елементів при трансформації ментальних універсалій. Важливу роль на сучасному етапі мовної взаємодії відіграє глобалізація, яка сприяє нівеляції та десакралізації мовно-культурної парадигми. Визначено вплив і внесок різних мов-донорів на лексико-семантичну систему французької мови. При семантичному освоєнні культурологічних запозичень, в основному шляхом метонімічного та метафоричного переносу, відбувається детермінологізація значення та поява “поліжанрових” лексем, що супроводжується реструктуризацією сем у мікрополі (на рівні семантеми) і макрополі (на рівні всієї лексико-семантичної системи). Фонографічний аналіз культурологічних запозичень показав їх вплив на розширення парадигми фонем і орфограм консонантизму та вокалізму французької мови, що спричиняє нестабільність вимови і написання та переобтяжує орфографію французької мови ксенічними графічними варіантами з надмірним використанням супраграфем. Графічну варіативність запозичень зумовлюють також інтерлітери. Тенденція до скорочення фонетичного слова, властива французькій мові, урівноважується появою аграфонеми /њ/, яка сприяє вирівнюванню фонографічної асиметрії французької мови.

Ключові слова: запозичення, національно-мовна картина світу, мова-донор, сема, семантема, лексема, фонема, орфограма, інтерлітера, супраграфема.

Гейко Т. Н. Семантические и фонографические характеристики культурологических заимствований во французском языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.05 - романские языки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена определению и исследованию семантических и фонографических характеристик иноязычных лексических заимствований из сферы культуры во французском языке. В работе предложено описание культурологических лексических заимствований, разработана их типология на основе структурно-семантического критерия, определена их роль в национально-языковой картине мира как ключевых элементов при трансформации ментальных универсалий. Важную роль на современном этапе языкового взаимодействия играет глобализация, которая способствует нивеляции и десакрализации культурно-языковой парадигмы.

Проведённый анализ культурологических заимствований свидетельствует о преимуществе способа прямого перенесения / воспроизведения (1188 л. ед.) над морфо-фонетическим освоением (411 л. ед.) и калькированием (111 л. ед.).

Определяется влияние различных языков-доноров на лексико-семантическую систему французского языка. Динамика данного процесса указывает на прямую зависимость географии культурологических заимствований от определённых исторических условий, в частности, развития культуры и искусства, влияния страны языка-донора. Корпус выявленных лексем иноязычного происхождения во французском языке позволяет выделить два наиболее продуктивных языка-донора - английский (946 л. ед. = 55,32 %) и итальянский (412 л. ед. = 24,09 %), причём большее влияние на макрополе культуры и искусства французского языка оказали в XVIII - XIX вв. итальянизмы (187 л. ед.), а в ХХ-XIX вв. - англо-американизмы (850 л. ед.). С 1970-х гг. наблюдается интенсивное заимствование из различных неиндоевропейских языков в сфере современной музыки и шоу-бизнеса, что связано с социокультурной интеграцией в контексте глобализации, которая сжимает пространство и время.

Установлено, что культурологические заимствования способствуют пополнению лексико-семантической парадигмы французского языка, а не полисемии исконного словаря. В тематическом плане значительно расширились лексико-семантические поля музыки (898 л. ед. = 52,51 %), кино (235 л. ед. = 13,74 %) и зрелищ (189 л. ед. = 11,05 %). Значительное расширение лексико-семантические поля музыки во французском языке объясняется заимствованием терминов-интернационализмов итальянского происхождения, а также англо-американизмов, что вызвано вестернизацией эстетических и поведенческих стандартов.

Семантическое освоение культурологических заимствований сопровождается реструктуризацией как семантического микрополя (на уровне семантемы), так и макрополя (на уровне всей лексико-семантической системы).

В ходе исследования определено, что лексико-семантическая адаптация культурологических заимствований осуществлялась путём метонимического переноса в направлении специализации / терминологизации значений, а также метафоризации значений, что способствовало появлению “полижанровых” единиц, относящихся к нескольким ЛСО, и / или переходу заимствования в общеупотребительный словарь. Персистентный характер дифференцирующей семы “этнический” способствует интеграции заимствования в определённом лексико-семантическом поле и / или обуславливает ксенический статус лексемы, а её утрата расширяет семантические возможности и сферу функционирования заимствованной лексической единицы. Моносемия исследованных заимствований обусловливается их терминологическим, интернациональным характером и / или спецификой денотата, его принадлежностью к сфере традиционной культуры конкретного языкового коллектива, что может коррелировать с эпонимией. Это определяет односторонний характер заимствования и ксеническую маркированность лексемы.

Фонографический анализ культурологических заимствований показал их влияние на расширение фонографической парадигмы консонантизма и вокализма во французском языке, что влечёт за собой нестабильность и вариативность в произношении и написании, а также перегружает орфографию французского языка ксеническими графическими вариантами. Нестабильность (уменьшение / увеличение) фонетического слова обусловлена появлением финалей, афонограмм, вариативностью орфограмм назальных фонем, геминат и полифонными эквивалентами монограмм.

Установлено, что англицизмы способствовали значительному расширению и пополнению парадигмы орфограмм, обозначающих гласные, тогда как фонографическая вариативность заимствований с итальянского, испанского, немецкого языков больше проявилась в консонантной плоскости. Фонографическое освоение заимствований из языков, не использующих латинский алфавит или имеющих специфические графемы, обуславливает нетипичную для французского языка дистрибуцию фонограмм и чрезмерное использование некоторых орфограмм и супраграфем (акута, циркумфлекса, грависа, трема), что усиливает графическую асимметрию, выступает маркером ксеничности и не способствует адаптации заимствования. Супраграфемы и интерлитеры (интервал, апостроф, дефис) могут выступать как идеограммы, что свидетельствует о неполном освоении заимствования в графическом и семантическом плане.

Тенденция к сокращению фонетического слова, что является отличительной чертой французского языка, уравновешивается появлением аграфонемы /њ/, которая способствует выравниванию фонографической асимметрии.

Ключевые слова: заимствование, национально-языковая картина мира, язык-донор, сема, семантема, лексема, фонема, орфограмма, интерлитера, супраграфема.

Geiko Т. М. Semantic and phonographic characteristics of cultural borrowings in French. - Manuscript.

The thesis for a Candidate degree in Philology in speciality 10.02.05 - Romanic Languages. - Kyiv Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2009.

The dissertation is devoted to the analysis of semantic and phonographic characteristics of lexical borrowings from different languages in the sphere of culture in French. The description of cultural borrowings, their definition and typology based on structural-semantic criterion are proposed. The cultural borrowings are defined as key elements for mental universal transformations in the national language picture of the world. The globalization is considered to be a crucial factor in the unification process of language-culture paradigm. The study reveals the contribution of different languages-donors to the lexical-semantic paradigm of French. Metonymic and metaphoric transformations of cultural borrowings in French cause the determinologization of lexemes and appearance of “polygenre” lexical units that reveal seme reorganization and modifications in the semantic micro- (semanteme level) and macro- (lexical paradigm) scale structure. The phonographic analysis of cultural borrowings elicit their influence on the consonant and vocal paradigm of phonemes and orthograms in the French language that increase the instability and variation in spelling and writing and the exaggeration of xenic graphic variants with supragraphemes. Interletters are also considered to be one of the destabilization factors in borrowing writing. The tendency of phonetic abbreviation proper to French is balanced by appearance of agraphoneme /њ/ which equilibrates phonographic asymmetry in the French language.

Key word: borrowing, national language picture of the world, language-donor, seme, semanteme, lexeme, phoneme, orthogram, interletter, supragrapheme.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблема мовної взаємодії розглядалася багатьма лінгвістами під різними кутами зору (І.О. Бодуен де Куртене, Р.О. Будагов, А.О. Білецький, В.В. Виноградов, В.Г. Гак, Ю.О. Жлуктенко, С.В Семчинський, К. Ажеж, У. Вайнрайх, Г. Вальтер, Ж. Вандрієс, П. Гіро, А. Доза, А. Мартіне, Е. Хауген), проте питання про лексичне запозичення не можна вважати вирішеним остаточно, що пояснюється відкритістю лексико-семантичної системи. Також на сучасному етапі розвитку французької мови особливого інтересу набуває графічне освоєння запозичень і їх інтеграція у площині орфографії з огляду на останні реформи у цій галузі. Аналіз наукових праць, присвячених проблемі запозичення у французькій мові, показав, що в них застосовується або загальний, здебільшого історико-етимологічний підхід (Г. Вальтер, П. Гіро, Г. Міттеран, А. Мартіне та ін), або дослідники зосереджуються на різних аспектах мовної асиміляції запозичень з окремих мов (А.С. Зорько, І.Г. Чантурія, К. Ажеж, М.К. Брагіна, М. Валкоф, Г. Шогт та ін.). Крім того, незважаючи на визнання взаємозв'язку між мовою та культурою, запозичення, що відображають культурологічні реалії, ще не ставали предметом окремого детального аналізу. Втілюючи духовно-матеріальний і ментальний досвід певного мовного колективу, культурологічні лексичні запозичення яскраво виявляють ідіоетнічний характер його ментальності і відображають інтеграційні процеси на тлі загальнолюдських універсалій, відтворюють національно-мовну картини світу як мови-реципієнта, так і мови-донора. Отже, саме запозичені одиниці, які увійшли до лексико-семантичного макрополя культури і мистецтва, найповніше розкривають ономасіологічні та семасіологічні зв'язки мовно-культурної епістеми, дозволяють глибше зрозуміти специфіку національно-мовної картини світу та її універсальні засади, особливо в епоху всеосяжної глобалізації.

Актуальність роботи зумовлено постійним інтересом лінгвістів до поповнення лексичної системи французької мови іншомовними лексичними одиницями у контексті глобалізації світової культури. У цьому зв'язку актуальність визначається також потребою їх чіткої систематизації у семантичній та орфографічній площинах французької мови, всебічним аналізом їх онтологічних та епістемічних аспектів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язано з науковою темою, яка розроблялася факультетом іноземної філології, потім Інститутом філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації” (номер державної реєстрації 06 БФ 044-01). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради факультету романо-германської філології 27 листопада 1992 р. (протокол № 4) та уточнено на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка 15 жовтня 2007 р. (протокол № 3).

Мета даного дослідження - з'ясувати роль і значення лексичних запозичень, пов'язаних зі сферою культури, в сучасній французькій мові та визначити їх основні семантичні та фонографічні характеристики. Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

– з'ясування кількості культурологічних запозичень із лексикографічним статусом та їх співвідношення із загальновживаними лексемами іншомовного походження та питомою лексикою у французькій мові;

– виділення найбільш динамічних мов-донорів і відкритих лексико-семантичних груп-реципієнтів та з'ясування причин їх переваг;

– визначення ролі культурологічних запозичень при відтворенні картини світу французької мови;

– розробка класифікації культурологічних запозичень на підставі їх структурно-семантичного критерію та вилучення “поліжанрових” лексем;

– виявлення та аналіз особливостей інтеграції культурологічних запозичень у лексико-семантичній системі французької мови;

– дослідження фонографічних характеристик культурологічних запозичень та визначення впливу останніх на співвідношення фонем і орфограм у французькій мові.

Об'єктом дослідження є запозичені лексеми французької мови, що пов'язані зі сферою музики, кіно, образотворчого і прикладного мистецтва, архітектури та декору, літератури, театру та інших видовищ, позначають течії у мистецтві та естетиці.

Предмет дослідження становлять семантичні особливості культурологічних запозичень, їх співвіднесеність із понятійним полем культури та картиною світу французької мови, а також фонографічні характеристики культурологічних запозичень, їх вплив на асиметрію фонетики й орфографії французької мови.

Матеріалом дослідження стали 3233 лексеми французької мови, відібрані методом суцільної вибірки із загальних тлумачних (Le Grand Robert, Larousse, Hachette тощо) та спеціальних (Les mots du cinйma, Dictionnaire de la musique, Dictionnaire universel de la peinture, Dictionnaire de l'art contemporain, Dictionnaire de l'architecture тощо) лексикографічних джерел, а також із сучасних періодичних видань і художніх творів французьких авторів ХХ ст. Загальний обсяг розглянутих лексем становить близько 80 000, систематизовано - 3233. Основну увагу було зосереджено на аналізі запозичень із сучасних мов - 1710 л. од. та їх похідних - 306 л. од. Лексеми латинського і грецького походження (1217 л. од.), які увійшли до французької мови здебільшого у Середні віки і належать до її питомого словника, не розглядалися нами як сучасні запозичення і не включалися до кола детального розгляду.

Методи дослідження. У роботі застосовується метод лінгвістичного спостереження та опису, порівняльного аналізу з наступним узагальненням результатів дослідження, метод лінгвістичних підрахунків, метод компонентного аналізу у поєднанні з методом словникових дефініцій, метод функціонального аналізу орфографічних явищ.

Наукова новизна даного дослідження полягає в тому, що вперше на матеріалі французької мови проведено всебічний семантичний та фонографічний аналіз культурологічних запозичень, з'ясовано їх онтологічний статус та функції у мовно-культурній епістемі глобалізму, розроблено систематизацію на підставі мовних і немовних чинників. Уперше було застосовано комплексний зіставний підхід при розгляді даної лексичної парадигми, що дозволило з'ясувати роль і характер взаємодії різних мовних систем, їх вплив на семантику й орфографію французької мови. У роботі дістало подальший розвиток положення про роль запозичення як одного з основних дестабілізаторів французької орфоепії та орфографії, а також як значимого вектора процесу номінації та мовної економії.

Положення, які виносяться на захист:

1. Лексичні запозичення у сфері культури є квінтесенцію процесу запозичення. Втілюючи духовно-матеріальний досвід певного мовного колективу, його ментальність, вони вияскравлюють ідіоетнічні особливості його культури і відображають інтеграційні процеси на тлі загальнолюдських універсалій. Культурологічні лексичні запозичення є знаковими величинами національно-мовної картини світу як мови-реципієнта, так і мови-донора, оскільки висвітлюють трансформації ментальних універсалій.

2. Запозичення лексем, пов'язаних зі сферою культури, відбувалося під впливом як лінгвальних, так і екстралінгвальних чинників. Це зумовлено онтологією мови і культури, інтегративність яких посилюється в контексті глобалізації з її тенденціями до нівеляції, десакралізації соціального простору.

3. Просторово-часові характеристики є основними координатами запозичення у мовно-культурному вимірі: географія запозичення є прямо пропорційною часу запозичення, а період асиміляції запозичення є обернено залежним від структури мови-донора, шляху запозичення, специфіки його семантичного наповнення. Разом із тим виникнення “мультикультурного” мистецтва, транснаціональної маскультури за доби глобалізації, що стискає соціокультурний простір, сприяє інтенсивному запозиченню у сферах сучасної музики і шоу-бізнесу з різних, зокрема неіндоєвропейських, мов, та скорочує час асиміляції культурологічних лексичних запозичень.

4. Розширення лексико-семантичної парадигми французької мови зумовлено перевагою прямого шляху запозичення над калькуванням. Синтагматичну економію обумовлено в основному специфікою денотативно-сигніфікативних зв'язків, а також функціональною сферою відповідних лексем. Найбільший вплив на розвиток лексико-семантичної парадигми культури і мистецтва у французькій мові справили спочатку запозичення з італійської, а у ХХ ст. - з англійської мов: семантичний розвиток перших відбувався у напрямку загальновживаності, останніх - спеціалізації.

5. У проаналізованих культурологічних запозиченнях спостерігається тенденція до “поліжанровості” лексем, що зумовлено як особливостями їх семантизації у французькій мові, так і семантичним розвитком у мові-донорі і ґрунтується на глибинній єдності мови та культури. Дане явище спостерігається в основному в лексемах з різним ступенем асиміляції та морфемної субституції.

6. Культурологічні запозичення певною мірою поглиблюють асиметрію орфографії та орфоепії французької мови: розширюється парадигма фонем-поліграфів та поліфонія орфограм, дистрибуція фонем і орфограм у синтагмі може привести до появи аграфонем.

7. У сучасній французькій мові спостерігається тенденція до етимологізації орфографії і вимови культурологічних запозичень відповідно до графічного і фонетичного еквівалента автохтонного слова, що пов'язано з їх спеціалізацією та термінологічним використанням. У першому випадку, це стосується англіцизмів, у другому - запозичень з мов, які не використовують латинський алфавіт: вони збільшують число ксенічних написань у французькій мові.

Теоретичне значення. Одержані результати є внеском до розв'язання проблем лексичних запозичень та їх семантичної інтеграції, поповнюють загальну теорію орфографії французької мови, сприяють подальшому розвитку теорії мовних контактів та інтерференції мов, поглиблюють вчення про лінгвістичний знак у непорушній єдності його складових компонентів. У роботі запроваджено нові терміни - “поліжанрові” лексеми, “аграфонема”, що відображають специфіку семасіологічних та ономасіологічних аспектів запозичення у його загальнокультурному контексті. Запропоновано комплексну методику дослідження, а його результати можуть бути використані у подальших теоретичних розробках та аналізі інших лексичних парадигм.

Практичне значення. Матеріали та результати дослідження можуть використовуватись у загальних та спеціальних курсах лексикології, лінгвокраїнознавства, вступу до спецфілології, мовознавства, орфографії, фонетики французької мови, на практичних заняттях з французької мови як іноземної, у перекладацькій практиці та у лексикографії при укладанні багатомовних та тлумачних словників.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження були предметом наукових доповідей та обговорювалися на таких конференціях: “Філологічні читання, присвячені пам'яті проф. Н.М. Раєвської” (Київ, 1993);

2-а Міжнародна конференція “Лінгвометодичні концепції навчання мови для спеціальних цілей” (Київ, 1995); щорічна наукова конференція викладачів та аспірантів факультету іноземної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 1998); “Традиції філологічних досліджень і сучасний стан романістики”, присвячена 100-річчю від дня народження проф. О.О. Андрієвської (Київ, 2000); V Міжнародна наукова конференція “Україна і франкомовний світ: формування нового мислення” (Миколаїв, 2008); Міжнародні конгреси викладачів французької мови (Париж, 2000), (Атланта, 2004), (Відень, 2006), (Квебек, 2008). Під час роботи над дисертацією її матеріали обговорювалися також на засіданнях кафедри французької філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та частково використовувалися на практичних заняттях з французької мови та лінгвокраїнознавства для студентів факультету іноземної філології, а потім Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні теоретичні положення і результати дослідження представлено в 14 наукових статтях: 8 статей опубліковано у фахових виданнях ВАК України, з них 5 - одноосібних, 3 - у співавторстві.

У статті “До питання про романські запозичення у французькій мові (на прикладі запозичень XVI-XVIII ст.)” нами досліджено теорію та історію романських мовних контактів, дібрано фактичний матеріал та проаналізовано особливості семантичної асиміляції культурологічних запозичень з романських мов; співавтором Т.В. Бурмістенко проведено хронологічний аналіз загальної кількості романських запозичень у французькій мові.

У статті “Le franзais : langue emprunteuse et vйhiculaire” нами розглянуто основні механізми поповнення лексико-семантичної парадигми французької мови, наведено приклади культурологічних запозичень; співавтором О.Д. Федченко розроблено класифікацію запозичень за ступенем їх асиміляції мовою-реципієнтом.

У статті “Запозичення як відображення інтеграційних процесів мовно-культурної парадигми” нами розроблено положення про єдність мови і культури та інтегративний характер процесів мовно-культурної парадигми в епоху тотальної глобалізації, їх відображення у національно-мовних картинах світу, досліджено особливості семантизації культурологічних запозичень з неіндоєвропейських мов у французькій мові. Співавтором О.Д. Федченко проаналізовано традиційні підходи до тлумачення мовного контактування та способи освоєння запозичень у мові-реципієнті.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, загального списку використаних джерел, що нараховує 412 позицій, та 5 додатків, що містять ілюстративний матеріал та дані підрахунків. Загальний обсяг дисертації становить 305 сторінок друкованого тексту, обсяг основного тексту дисертації - 201 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, актуальність проблеми, визначено мету та завдання роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, наведено відомості про апробацію роботи, публікації, структуру дисертації.

У першому розділі “Лексичне запозичення як лінгвокультурологічна проблема” надається обґрунтування теоретико-методологічних принципів теорії мовних контактів, аналізується роль культурологічних запозичень у конструюванні мовної картини світу, зокрема у світлі культурних трансформацій за доби глобалізації, а також основні способи лексико-семантичної адаптації та інтеграції лексичних запозичень у мові-реципієнті та особливості їх фонографічного освоєння.

У дисертації узагальнено існуючі у лінгвістичній науці теорії мовної взаємодії та запозичення як результату цієї взаємодії, що знайшло своє відображення у працях вітчизняних і зарубіжних вчених (І.О. Бодуен де Куртене, Р.О. Будагов, А.О. Білецький, В.В. Виноградов, Л.В. Щерба, В.Г. Гак, Ю.О. Жлуктенко, С.В. Семчинський, У. Вайнрайх, Е. Хауген, Ж. Вандрієс, Г. Пауль, Г. Шухардт, А. Доза, А. Мейє, А. Мартіне, П. Гіро, Ґ. Вальтер, К. Ажеж). Для більшості з них термін “запозичення” є синонімом “лексичного запозичення”, оскільки найбільш відкритою вважається лексична система. У роботі також тлумачимо “запозичення” як лексичні одиниці іншомовного походження, які пройшли етап інтерференції та почали входити до системи мови-реципієнта.

Лексичне запозичення традиційно пояснюють екстралінгвальними та лінгвальними чинниками. До перших відносять історичні зв'язки між народами, що зумовлюють тісні контакти у галузі політики, економіки, культури тощо. Серед лінгвальних чинників виділяють такі:

– потреба номінації нових реалій та понять, встановлення нових денотативно-сигніфікативних зв'язків у процесі номінації;

– поповнення експресивних засобів мови;

– тенденція до усунення омонімії та полісемії, розмежування семем та їх закріплення за різними словами;

– тенденція до утворення структурно аналогічних слів або наявність класу слів, структурно однотипних із лексичною одиницею, що запозичується;

– необхідність семантичної диференціації поняття у складі лексеми;

– потреба позначити явище у вигляді посилання на певну ситуацію (стилістична функція);

– низька частотність слів.

У роботі опрацьовано й узагальнено науковий доробок у галузі адаптації та інтеграції запозичень, на підставі чого було розроблено комплексний структурно-семантичний підхід при аналізі культурологічних запозичень. За структурним критерієм, що ґрунтується на принципі морфемної субституції Е. Хаугена, нами виділено такі типи запозичень:

1) власне запозичення - лексеми без морфемної заміни, які характеризуються фонемною заміною: а) прямі запозичення - лексеми, запозичені у матеріальній формі мови-донора без морфемної субституції; б) лексеми, з морфо-фонетичною адаптацією у фінальній частині;

2) запозичення з частковою морфемною заміною, де фонемна заміна відбувається тільки у несубституйованій частині моделі;

3) кальки, коли іншомовна модель відтворюється цілком морфологічними засобами мови-реципієнта, що виключає фонемну субституцію:

а) структурно-морфологічні кальки, які утворюються шляхом поморфемного перекладу іншомовної лексичної одиниці;

б) описово-перекладені еквіваленти запозичених лексем;

с) запозичення на основі семантичної контамінації, що виникають внаслідок ототожнення питомої лексеми з частково еквівалентною лексемою мови-донора.

Об'єднанню за семантичним критерієм сприяла наявність інтегральних семантичних ознак “культура”, “мистецтво”, “видовище”. Враховуючи суб'єктно-об'єктну специфіку зв'язків семем, ми розподілили запозичення за такими ЛСО і ЛСГ:

І. “МУЗИКА”: 1) “Музичні твори, їх частини”; 2) “Музичні інструменти, прилади, аксесуари”; 3) “Виконавці; особи, пов'язані з музичною діяльністю”; 4) “Виконавська майстерність”; 5) “Музичні стилі та напрямки”.

ІІ. “КІНО”: 1) “Кіножанри, різновиди фільмів”; 2) “Особи, пов'язані з кіно”; 3) “Технічні засоби та способи знімання”; 4) “Художньо-мистецькі способи кінорозповіді”; 5) “Кінопрокат, кіноіндустрія”.

ІІІ. “ТЕАТР, ВИДОВИЩА”: 1) “Драматургія, театральні форми, жанри”; 2) “Особи, пов'язані з театром, видовищами”; 3) “Виконавська майстерність, амплуа”; 4) “Театральний реквізит, приміщення”; 5) “Хореографія”; 6) “Ляльковий театр”; 7) “Цирк”; 8) “Тавромахія”.

ІV. “ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО”: 1) “Твори живопису, графіки, гравюри, скульптури”; 2) “Особи, пов'язані з образотворчим мистецтвом”; 3) “Матеріали живопису, графіки, гравюри, скульптури”; 4) “Способи, техніка живопису, графіки, гравюри, скульптури”; 5) “Особливості художньої манери”

V. “АРХІТЕКТУРА, ДЕКОР”: 1) “Архітектурні споруди, декоративні вироби”; 2) “Елементи, матеріали декору”; 3) “Особливості художньої стилю, техніки”; 4) “Прикладне мистецтво”.

VІ. “ЛІТЕРАТУРА, СЛОВЕСНІСТЬ”: 1) “Літературні твори, форми, жанри”; 2) “Особи, пов'язані з літературною діяльністю”; 3) “Літературознавство, літературні стилі, напрямки”; 4) “Книговидавництво”.

VІІ. “ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ”: 1) “Телебачення”; 2) “Радіо”; 3) “Преса”.

VІІІ. “ЗАГАЛЬНІ НАПРЯМКИ МИСТЕЦТВА, КУЛЬТУРИ, ЕСТЕТИКИ”: 1) “Мистецтвознавство; культурологія; естетичні тенденції”; 2) “Твори, вироби, форми мистецтва”; 3) “Особи, пов'язані з мистецтвом”

Співвідношення культурологічних запозичень за мовами-донорами виглядає так: англійська - 1073 л. од. (946 л. од. = 55,32 % і 127 похідних), італійська - 565 л. од. (412 л. од. = 24,09 % та 153 похідні); іспанська - 126 л. од. (119 л. од. = 6,95 % та 7 похідних); німецька - 55 л. од. (40 л. од. = 2,34 % та 15 похідних); мови народів Азії - 52 л. од. (3,04 %), у тому числі японська - 30 л. од. (1,75 %); арабська - 35 л. од. (2,04 %); африканські мови - 23 л. од. (1,34 %); російська - 18 л. од. (1,05 %); португальська - 17 л. од. (13 л. од. = 0,76 % та 4 похідні); нідерландська - 15 л. од. (0,87 %); гінді - 13 л. од. (0,76 %); перська та санскрит - 6 л. од. (0,35 %); семіто-хамітські - 3 л. од. (0,17 %); турецька - 3 л. од. (0,17 %); скандинавські - 3 л. од. (0,17 %); польська - 3 л. од. (0,17 %); угорська - 2 л. од. (0,11 %); чеська - 1 л. од. (0,058 %); болгарська - 1 л. од. (0,058 %); українська - 1 л. од. (0,058 %); креольські - 1 л. од. (0,058 %).

На основі аналізу єдності мовно-культурної епістеми визначено роль культурологічних запозичень як ключових елементів трансформації мовно-культурних універсалій у національно-мовній картині світу. На сучасному етапі важливе значення у цьому процесі має глобалізація, що формує міжнародний культурно-інформаційний простір, сприяє розвитку “мультикультурного” мистецтва, попкультури тощо.

У другому розділі “Культурологічні запозичення у французькій мові: структурно-семантичний аспект” визначено семантичні характеристики й особливості лексико-семантичної адаптації та інтеграції запозичень з різних мов-донорів.

Серед англіцизмів значно переважають (72 %) прямі запозичення, які належать до лексико-семантичних полів музики, кіно, видовищ і ЗМІ: jazz, star, clip, talk-show. Їх характеризує певна “ефемерність” та вузька сфера використання, а семантизація здебільшого відбувалася шляхом метонімії. Метонімічний розвиток зумовлено, зокрема, суміжністю аудіовізуальних галузей, що сприяло входженню запозичень (flash, insert, in, off) до ЛСО “Кіно”, “Телебачення”, “ЗМІ” та супроводжувалося втратою ними термінологічного статусу. Семантичну адаптацію прямих англіцизмів полегшувала наявність в їхньому складі гіперонімів-інтернаціоналізмів (music, dance, show, art : pop music, dance rock, reality show; op'art) або раніше освоєних англійських афіксів (-man: scatman, frontman, sideman). Метафоризація інтегральних культурологічних і актуалізація потенційних сем уможливлювали інтеграцію та полісемію прямих запозичень у лексико-семантичній системі французької мови, сприяючи їх загальновживаності (flash-back, happy end) та / або “поліжанровості” (blues, rock, swing). Наявність диференційної семи “етнічний” зумовлювала інтеграцію запозичення у певному лексико-семантичному полі або ксенічний статус лексеми (gospel, drive-in, limerіcіk), а її втрата розширювала семантичні можливості та функціональне коло англіцизму (horror story, love story.). Реструктуризація макрополів “ЗМІ”, “Видовища”, “Музика” позначилася у спеціалізації значень і розподілі функціональних сфер запозичених і питомих лексичних одиниць: fading // йvanouissement; musical // comйdie musicale; strings // cordes.

Семантичне освоєння англіцизмів з морфо-фонетичною адаптацією спрощувалося через наявність гомологічних суфіксів -er, -age, -tion, а також раніше запозиченого -ing та греко-латинських формантів -рhone, -um. Значною мірою переважають (70 %) запозичення з агентивним суфіксом -er, що відображають реалії шоу-індустрії та сучасної музики, кіно, ЗМІ та вирізняються економністю й експресивністю.

Семантична адаптація англіцизмів з морфемною заміною відбувалася завдяки використанню гомологічних і синонімічних суфіксам (ism > isme,

ist > iste, er > eur/ aire тощо). Сигніфікативний тип значення даних запозичень та належність денотата до англосаксонської культури зумовили диференціацію “етнічної” семи та ксенічність лексеми.

Калькування виявилося менш продуктивним - 69 л. од. (7 %), при цьому семантичні кальки складають найбільшу групу (30 л. од.). Лексеми французької мови набували нових культурологічних сем завдяки екстенсіонально-інтенсіональним трансформаціям англійських гомологічних і синонімічних одиниць у макрополі кіно, видовищ, музики. Нові значення мають як вузькоспеціалізований, так і загальновживаний характер.

Внесок італійської мови до словника французької мови становить 412 л. од. Поповнилося переважно макрополе музики (204 л. од.), а також образотворчого мистецтва (59 л. од.), архітектури (53 л. од.) та видовищ (49 л. од.). У структурному плані переважають (223 л. од. = 51,4 %) запозичення з різним ступенем морфемного освоєння, що є високим показником інтеграції італізмів та пояснюється тривалістю їх функціонування у французькій мові.

Лексико-семантична адаптація італізмів відбувалася шляхом метонімії (спеціалізація / термінологізація значень: a cap(p)ella, terra-cotta; loggia) та метафори (“поліжанровість” та загальновживаність: piano; piccolo; scйnario), що супроводжувалося реструктуризацією сем всіх типів. Наявність диференційної “італійської” семи надає лексемі ксенічності та / або термінологічного статусу (strambotto, trecento, quattrocento), а її втрата сприяє переходу останньої до загальновживаного словника (studio). Моносемія (18,2 % запозичень з морфр-фонетичною адаптацією та 85 % прямих) одиниць ЛСО “Музика”, “Образотворче мистецтво”, “Архітектура, декор”, “Література, словесність” пояснюється їх термінологічним, інтернаціональним характером і / або архаїчністю денотата та може корелювати з епонімією, що спричиняє ксенічну маркованість лексеми (cavatine, sgraffite, Parmesan). Перехід до загальновживаного словника “театральних” італізмів, освоєних у морфо-фонетичному плані, сприяв розширенню лексико-семантичного поля “сміх, жарти” (polichinelle, bouffe, burlesque). Інтегральні “квантитативні” семи “музичних” італізмів також зумовили розширення загальновживаного словника (duo; trio). Спостерігається і зворотна тенденція - поява на французькому ґрунті “культурно-мистецьких” сем у загальновживаних італізмів, які пройшли шлях морфо-фонетичної адаптації (torse, buste, carton).

Семантична адаптація італізмів з частковою морфемною заміною полегшувалася наявністю синонімічних та гомологічних діаморфів (esco > esque, iste > iste, ismo > isme, ino > in, ata > ade, zione > tion, tore/trice > teur/trice тощо). Диференційний характер “мистецької” та / або “етнічної” семи, а також доктринальне та агентивне значення суфіксів - isme, - iste певною мірою стримують семантичний розвиток запозичень і надають йому ознак термінологічної спеціалізації, що пов'язано також з традиційністю або історичністю відповідної реалії.

Кальки становлять лише 6 % (26 л. од.). Морфо-синтаксичні кальки в основному належать до термінологічної та спеціальної лексики макрополів музики, образотворчого мистецтва, архітектури, видовищ, словесності. Реструктуризація їх інтегральних сем в іншому семантичному полі спрощувалася наявністю формантів-інтернаціоналізмів. Описово-перекладені кальки сприяють усуненню паронімії та омонімії в межах лексико-семантичних полів музики та живопису. Семантичне калькування найбільше позначило лексико-семантичне поле музики і зумовило як внутрішні парадигматичні зрушення на рівні окремої лексеми - розширення культурологічної полісемії та “поліжанровість”, так і зовнішні парадигматичні трансформації - омонімію лексем, що закріплювалося також диференціацією грамем.

У ході нашого дослідження вилучено 119 іспанізмів. Для 21,4 % (27 л. од.) лексем мовою-донором була іспанська мова країн Латинської Америки, що зумовлено специфікою музичних реалій. Переважають прямі запозичення - 68 % (81 л. од.), запозичення з морфо-фонетичною адаптацією становлять 17,6 % (21 л. од.), а з суфіксальною субституцією - 13,4 % (16 л. од.). Вилучено лише 1 кальку (cadrer), що входить до ЛСГ “Тавромахія”. Перевага запозичень зі збереженням матеріальної форми етимона пояснюється їх ксенічним та термінологічним статусом, в основному це лексеми ЛСГ “Тавромахія” (28 л. од. - bаnderillero, espada, picador) та ЛСГ “Музичні стилі та напрямки” (21 л. од.), що позначають реалії традиційної музики (fandango, jota, zorongo). Розподіл іспанізмів за ЛСО виглядає так: “Музика” - 59 л. од. (49,5 %), “Театр, видовища” - 39 л. од. (у тому числі ЛСГ “Тавромахія” - 34 л. од.) (32,7 %), “Література, словесність” - 8 л. од. (6,7 %), “Образотворче мистецтво” - 5 л. од. (4,2 %), “Загальні напрямки мистецтва, культури, естетики” - 4 л. од. (3,4 %), “Архітектура, декор” - 4 л. од. (3,4 %). Більшість культурологічних іспанізмів (81 %) знайшли лексико-граматичне вираження у категорії іменника з денотативно-сигніфікативним типом значення, що підкреслює нерозривність процесів запозичення і номінації речей та явищ (tango, saynиte, duиgne). Специфіка денотата, в основному пов'язаному з реаліями іспаномовного фольклору та тавромахії, зумовлює ксенічність лексем та однобічний характер ономасіологічних зв'язків при запозиченні (corrida, auto, zarzuela).

Серед 40 запозичень з німецької мови за структурним критерієм переважають лексеми, запозичені шляхом прямого перенесення (прямі запозичення - 52,5 % (21 л. од.), з морфо-фонетичною адаптацією - 20 % (8 л. од.), з морфемною заміною - 7,5 % (3 л. од.)), кальки становлять 20 % (8 л. од.). Домінування прямих запозичень пояснюється загальною тенденцією до етимологізації ономасіологічного процесу та збереження за реаліями культурно-мистецького характеру їх автохтонних назв (lied, jodel). В інших випадках відтворення матеріальної форми німецького етимона пов'язано з термінологічно-спеціальним використанням відповідної лексеми (sprechgesang, kammerspielfilm). Розповсюдження певних об'єктів матеріальної культури, входження їх до практики, зокрема музичної, франкофонів, сприяло більшій асиміляції запозичень, особливо з чітко вираженим денотативно-сигніфікативним типом значення “музичний інструмент” (bandonйon, accordйon, harmonica). Розподіл німецьких запозичень за ЛСО виглядає так: “Музика” - 25 л. од. (62,5 %), “Театр, видовища” - 4 л. од. (10 %), “Література, словесність” - 3 л. од. (7,5 %), “Кіно” - 3 л. од. (7,5 %), “Загальні напрямки мистецтва, естетики” - 3 л. од. (7,5 %), “Архітектура, декор” - 1 л. од. (2,5 %), “Образотворче мистецтво” - 1 л. од. (2,5 %).

Лексеми португальського походження було запозичено шляхом прямого перенесення: прямі запозичення - 61,5 % (8 л. од.), з морфо-фонетичною адаптацією - 30,7 % (4 л. од.), з суфіксальною субституцією - 7,7 % (1 л. од.). Їх адаптація пояснюється хронологічним чинником: спостерігається чітка тенденція до етимологізації у запозичень ХХ ст., тоді як ранні запозичення є морфо-фонетично адаптованими (baroque (1531), griot (1680), bayadиre (1782)). Етимологізація прямих запозичень (fado, nфvo (cinema), baiao) зумовлена однобічністю ономасіологічних зв'язків та корелює з традиційністю відповідних культурних реалій, сталий характер яких позначився у ксенічному статусі лексем та збереженні “етнічної” семи. Вплив музичної традиції лузітаномовних країн зумовив перевагу одиниць ЛСО “Музика” - 7 л. од (53,8 %). Розподіл за іншими ЛСГ виглядає так: “Кіножанри, різновиди фільмів” - 2 л. од. (15,4 %); “Особи, пов'язані з театром, видовищами” - 1 л. од. (7,7 %); “Особливості художнього стилю, техніки” - 1 л. од. (7,7 %); “Мистецтвознавство; культурологія; естетичні тенденції” - 1 л. од. (7,7 %); “Особи, пов'язані із словесністю” - 1 л. од. (7,7 %).

Запозичення з інших мов становлять 10,5 % (180 л. од.) від проаналізованого нами корпусу іншомовних лексем (1710 л. од.). Така відносно невелика кількість пояснюється почасти традиційністю та екзотичністю відповідних культурних реалій, що не сприяє семантизації запозичень на французькому ґрунті та виокремлює диференційні ознаки “етнічної” семи, зумовлюючи ксенічний статус відповідних лексем; почасти структурними відмінностями мови-реципієнта та мов-донорів, що гальмує процес адаптації запозичень, зокрема у фонетичній і графічній площинах. Специфіка денотата у 89 % запозичень з арабської (kanoun, raїta, tarab), африканських мов (guembri, mbube, mbaqanga), ґінді (sarangi, raga, karantique) визначається музичною традицією, тоді як ксенічний характер запозичень з японської та російської мов закріплює здебільшого наявність “образотворчої” семи (япон.: inrф, netsukй, kakйmono; рос.: icфne, iconostase, peredvijniki). Глобалізація культурного простору сприяє виходу запозичених лексем за межі суто традиційної музики та фольклору, поширюючи їх на сферу року, поп та джазу (shaaby, chioukh, gong). “Етнічна” сема при цьому повністю не втрачає своєї диференційності, у той час вона залишається сталою в лексемах з інтегральною “образотворчою” семою, що обумовлено історичним характером позначуваних реалій японської та російської культур.

Третій розділ “Фонографічні характеристики культурологічних запозичень у французькій мові” присвячено аналізу особливостей фонографічної адаптації запозичень за мовами-донорами. При дослідженні формальної адаптації культурологічних запозичень було проаналізовано відношення, що складаються між фонемами та графемами мови-реципієнта у парадигматичній та синтагматичній площинах, рівень зрушень у питомих системах вокалізму і консонантизму та характер відповідних субституцій. Необхідність такого підходу викликано наявністю варіантів, різних способів передачі іншомовного звука або графічного знака. Це є особливо актуальним у випадках взаємодії неспоріднених мов з неадекватними елементами фонетичної та графічної систем. Фонографічна усталеність лексичних одиниць іншомовного походження, усунення вагань щодо їх написання та вимови свідчить про їх засвоєння мовою-реципієнтом.

Англіцизми зумовили значне розширення / поповнення парадигми орфограм на позначення голосних, зокрема набули нових фонетичних еквівалентів монограми e, o, u, w - /i/; /wa/, /u/, /?/, /њ/; /ju/; /u/ та диграми ou - /њ/, /au/, /?/; oy - /?j/; oi - /?i/; ew - /u/. Запозичення з італійської, іспанської, німецької мов зазнали фонографічної варіативності у консонантній площині, що пояснюється дивергентністю фонем у мові-реципієнті і мовах-донорах: африкати /и/ - /tљ/, /s/ (cc, с); /р/ -/dћ/ (gg, g); /c/ - /ts/, /tz/ (z, zz); ісп. /и/ відповідають питомі фонограми s /s/, z /z/; нім. /x/ ch має у французькій мові фонетичний відповідник /љ/) Іноді це супроводжувалося появою нового звукового відповідника у питомої фонограми: лексичний культурологічний семантичний запозичення

j - (ісп.) /x/, /r/; ch - (нім.) /x/, х - (порт.) /tљ/, /љ/. Варіативність на фонетичному рівні, головним чином, зумовлюють орфограми назальних фонем (am - /г/, /am/, /еm/; an - /г/, /an/, /еn/; en - /г/, /еn/, /?/; in - /?/, /in/; im - /im/; om - /?m/; on - /х/, /?n/; un - /њ/, - /њn/, /њn/, /on/, /х/; um - /њ/, /њm/), гемінати (bb - /b/; dd - /d/; ff - /f/; gg - /g/; ll - /l/; mm - /m/; nn - /n/; pp - /p/; rr - /r/; ss - /s/, /љ/; tt - /t/; zz - /z/), додаткові двофонемні еквіваленти монограм і однофонемні диграм (і - /aj/, ew -/u/; ow - /u/, /o/, /?/,); ou - /u/, /њ/, /?/), а також семантичний чинник, зокрема при оформленні кінцевого - er в англіцизмах: фонетичну варіативність /њ/-/е/ зумовлено технічним використанням лексеми (tuner) або /њ/-/е/ граматикалізацією лексеми (іменник - дієслово), що призводить до появи омографів-гетерофонів: interviewer, rewriter, mixer. Зміну графічної форми при збереженні фонетичної викликано появою фіналі, випадінням афонограми та появою супраграфем: tabloїd /tabloїde, rhythm and blues / rythm and blues, rodeo / rodйo.

Скорочення фонетичного слова відбувається через появу афонограм (-d-,

-h-, -w-, -g-, -o-, -і-, -e-, -l-, -u-) та фіналей (-e, -ue, -r, -t, -s, -x). Афонограми здебільшого є наслідком інтерференції в англіцизмах або зумовлені синтагматичною дистрибуцією фонограм в італізмах. Фіналь у розглянутих запозиченнях виконує всі властиві їй кумулятивні функції (ретроспективну, проспективну, нейтральну).

Спостерігається тенденція і до подовження фонетичного слова, зокрема через появу фонеми /њ/, яка не має ні графічного, ні фонетичного вираження в англійських етимонах і яку ми назвали аграфонемою. - jingle /(d)ћingњl/, single /si?gњl/, rumble /rњmbњl/, press people /prespipњl/ (анг. jingle /'dћi?gl/, анг. single /'si?gl/, анг. rumble /'rmbl/, анг. people /'pi:pl/). Появу аграфонеми пояснюємо дією внутрішніх законів французької мови.

Вирівнюванню фонографічної асиметрії сприяли італізми - прямі музичні запозичення-інтернаціоналізми, яким властиві монофонемно-монографемні зв'язки. Тенденція до етимологізації при відтворенні іспанізмів ХІХ-ХХ ст. також сприяє паритетності фонем і орфограм у запозичених одиницях.

Фонографічне освоєння запозичень з мов, які не використовують латинський алфавіт або мають специфічні графеми (нім. д - minnesдnger,

ісп. с - vargueсo), спричиняє введення нетипових для французької орфографії сполучень графем і надмірне використання деяких орфограм і супраграфем (акута, циркумфлекса, гравісу, трема), що тільки посилює графічну асиметрію,

є графічним маркером ксенічності та не сприяє адаптації запозичення: порт. ф (nфvo (cinema), япон. ondф, inrф, kyфgen; ґінді в, о, (vоnв, surbahвr, kвvya), араб. chaвbi; qawwal, mouachchah, африк. mbaqanga, mbube, kwassa kwassa.

...