Стилістичний потенціал української постмодерністської прози

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут української мови

УДК 811.161.2'38:7.038.6:82-3

10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Стилістичний потенціал української постмодерністської прози

Дегтярьова Ірина Олександрівна

Київ - 2009

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови Національної академії наук України, м. Київ.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Сологуб Надія Миколаївна, Інститут української мови НАН України, провідний науковий співробітник відділу стилістики та культури мови.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Струганець Любов Василівна, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри методики викладання української мови і культури мовлення;

кандидат філологічних наук Калита Оксана Михайлівна, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, старший викладач кафедри стилістики української мови.

Захист відбудеться "21" жовтня 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано " 19 " вересня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук В.М. Фурса

Анотації

Дегтярьова І.О. Стилістичний потенціал української постмодерністської прози. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України. - Київ, 2009.

Дисертацію присвячено дослідженню мови української постмодерністської художньої прози та відтворенню своєрідного мовностилістичного портрету постмодерністської доби.

У роботі з'ясовано екстралінгвальні параметри постмодерністської прози та засоби їх вербалізації. Ґрунтовно проаналізовано стильові домінанти та стилістичні ресурси постмодерністського прозового тексту. Визначено естетичну роль та стилістичне значення продуктивних мовних одиниць і стилістичних фігур. Схарактеризовано карнавальність і засоби карнавалізації художньої мови. Уточнено обсяг поняття "мовний стиль української постмодерністської прози".

Ключові слова: постмодерністське художнє мовлення, стиль, стилістичний потенціал мовної одиниці, стильова домінанта постмодерністської прози, естетичне значення, художній образ, експресивність, карнавальність, мовна гра, інтертекстуальність.

Дегтярёва И.А. Стилистический потенциал украинской постмодернистской прозы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию языкового стиля и художественной речи украинской постмодернистской прозы.

Всестороннее изучение современных языковых процессов невозможно без литературно-художественного контекста постмодернизма, определения системы стилеобразующих факторов и стилевых доминант украинской постмодернистской литературы. Актуальность диссертационной работы определяется потребностью анализа постмодернистского художественного мышления (кода) и неординарной манеры письма, декодирования карнавальной эстетики постмодернистской художественной прозы, её языкового бунта и эпатажа. Стилистические средства, которыми мастерски оперируют писатели-постмодернисты, нуждаются в комплексном изучении для целостного понимания мировоззренческой картины, аксиологических ориентаций постмодернизма.

В работе охарактеризованы экстралингвистические параметры и способы их вербализации. Детально исследованы стилеобразующие факторы, стилистические доминанты постмодернистской прозы, продуктивные ресурсы всех языковых уровней - фонологического, словообразовательного, лексико-семантического, фразеологического, синтаксического, а также графики, орфографии и особенности текста. Определена эстетическая роль и стилистическое значение активно употребляемых языковых единиц. Интерпретируется понятие "языковой стиль украинской постмодернистской прозы". постмодерністський проза художній

Особенности стиля постмодернистской прозы ярко просматриваются сквозь призму "карнавальности" и средств "карнавализации" художественной речи. Карнавализация художественной речи - это вербализация игровой концепции культуры, протеста против лингвистического пуританства посредством текстовой игры, пародии, создания семантического и текстового хаоса, а также маргинальными, материально-телесно-низовыми, лексическими средствами с позиции осознанного нарушения логического языкового кода и художественной эстетики. Основными лингвостилистическими средствами карнавализации художественной речи являются языковые игры, интертекстуальность, пародия, совмещение в одном контексте литературного и нелитературного языка, эмоционально высокой и стилистически маргинальной лексики, синкретические тропы, их амплификация, лексико-семантическая группа "карнавал", карнавальные словообразы и символы, игра со структурным оформлением и графикой текста.

В своих произведениях Ю. Андрухович, Ю. Издрык, В. Ешкилев, Т. Прохасько вольно и достаточно экстравагантно используют языковые ресурсы для создания постмодернистской художественной образности. Наиболее продуктивными мы считаем фонетические игры (деструкция звуковой оболочки слова), разнообразные модели словосложения, контекстуальную синонимию (как лексическую, так и синтаксическую), метафору, повторы, трансформации устойчивых выражений, синкретические стилистические средства.

Определено, что доминирующими стилистическими средствами текстовой организации постмодернистской прозы являются многокомпонентные синтаксические структуры, обширные текстовые массивы, так же как и однородные языковые единицы, которые способны трансформироваться в поток ассоциаций; активное употребление стилистических фигур амплификации, повторение, анафоры, оксюморона, синтаксического параллелизма, риторических фигур, и их синкретические проявления; вставленные конструкции, которые актуализируют дополнительные смыслы и выражают эмоционально-экспрессивную оценку высказывания; средства экспрессивного синтаксиса (парцеллированные конструкции, незаконченные, неполные предложения); вариативность текстообразования, текстовая активность невербальных знаков (пунктуации, графики).

Нами определено, что для реализации творческого замысла и эстетической цели автор постмодернистского текста стремится достичь максимальной точности в определении и вербализации своих идей, мыслей, эмоций и переживаний, для чего активно использует стилистический потенциал всех уровней языковой системы украинского языка. Таким образом, постмодернистское словесное творчество является яркой составляющей современного украинского художественного стиля в его постмодернистском проявлении.

Ключевые слова: постмодернистская художественная речь, стиль, стилистический потенциал языковой единицы, стилевая доминанта постмодернистской прозы, эстетическое значение, художественный образ, экспрессивность, карнавальность, языковая игра, интертекстуальность.

Degtyaryova I.O. Stylistic potentiality of Ukrainian postmodern fiction prose. - Manuscript.

The thesis for a Candidate degree in philology. Specialty 10.02.01 - Ukrainian language. - Institute of Ukrainian Language of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2009.

The thesis is devoted to the research of language of Ukrainian postmodern fiction prose and creation of special linguo-stylistic portrait of postmodern period.

The main extralingual issues and their verbalization means are analyzed in the thesis. The system of style-creating factors, dominants and stylistic means of postmodern prose text were thoroughly studied. The research highlights aesthetic function and stylistic meaning of productive linguistic units and stylistic figures. The carnivalization and carnivality of language are characterized. The linguistic style of Ukrainian postmodern prose amount is defined.

Keywords: postmodern fiction speech, stylistic potentiality of a linguistic unit, stylistic dominant of postmodern prose, aesthetic meaning, expressiveness, artistic image, carnivalization/carnivality, intertextuality.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Глобалізаційні світові процеси, інформаційна революція зумовлюють суттєві зміни в комунікативному просторі. Формуються нові наукові й творчі підходи до мовознавчої та критичної інтерпретації художнього тексту. Інтенсивно розвиваються функціональні стилі української мови, а художній стиль відзначається дифузністю мовних елементів інформаційного, наукового, публіцистичного, офіційно-ділового стилів, писемного та усно-розмовного мовлення, поєднанням різних жанрів. В українській словесній творчості кінця ХХ ст. сформувалися певні естетичні орієнтації, новий для пострадянського простору постмодерністський дискурс, принциповими ознаками якого стали відкритий соціально-мистецький простір, парадоксальне поєднання інтелектуалізму та масової культури, стирання психологічних кордонів у творенні й сприйнятті мистецтва, руйнування традиційних для національної поетики естетичних канонів художньої мови. Теоретики постмодернізму зазвичай кваліфікують ці явища як вияви світоглядного бунту, наслідки якого вважають деструктивними, руйнівними для мови загалом та мовно-естетичної свідомості читачів зокрема. І хоч мовотворчість постмодерністів оцінюють по-різному, ігнорувати її присутність у сучасному українському мовно-літературному просторі було б необ'єктивно. Постмодерністська проза формує об'ємний (в окремих жанрах - визначальний) сегмент української словесності та показово відбиває особливості національно-мовної картини світу кінця ХХ - початку ХХІ ст. Саме тому всебічне вивчення сучасних мовних процесів неможливе без урахування постмодерністського художнього контексту та визначення його стильових домінант.

З'ясування лінгвостилістичних параметрів постмодерністської прози здійснюється із залученням філософських теорій постмодернізму й постструктуралізму (ідеї Р. Барта, Ж. Дерріди, Ю. Крістевої, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко та ін.) та при опрацюванні засадничих тез постмодерністської естетики (О. Вайнштейн, І. Ільїн, Н. Маньковська, І. Скоропанова, І. Хасан). Науковий синтез цих поглядів акумулюють видання енциклопедичного типу (А. Грицанов і М. Можейко (Білорусь), Ч. Вінкіст і В. Тейлор (США), "Мала українська енциклопедія актуальної літератури" авторства Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, В. Єшкілєва). В українській теорії постмодернізму домінують культурологічний, філософський і літературознавчий аспекти: С. Павличко, Т. Гундорова, Т. Денисова, Д. Затонський, Н. Зборовська, М. Зубрицька Л. Лавринович, О. Пахльовська, Р. Харчук, І. Старовойт, Т. Гуменюк, О. Бойченко, І. Бондар-Терещенко, В. Костюк, О. Михед, М. Павлишин, Л. Стефанівська та ін. Характеризуючи поетику постмодерністських текстів, дослідники фрагментарно акцентують увагу й на тому, що сама мова є смисло- і текстотвірним феноменом.

Сучасні дослідження мови української постмодерністської літератури - це розрізнені, поки що не систематизовані студії часткових проблем, які не окреслюють цілісної картини постмодерністської мовотворчості. Першою розвідкою про мовні особливості постмодерністської прози є підрозділ "Мовностильові тенденції в художній прозі 90-х років" Л.О. Ставицької в колективній монографії "Українська мова" (м. Ополе, 1999 ., науковий редактор - С.Я. Єрмоленко). Лінгвістичній проблематиці постмодерністської прози та поезії присвячені також праці Г.М. Сюти, Н.В. Кондратенко, Т.А. Єщенко, Т.М. Берест, О.С. Переломової, Г.П. Лукаш тощо. Однак цілісного, комплексного аналізу мови українського постмодернізму, зокрема прози, на сьогодні в українському мовознавстві немає.

Це підтверджує актуальність нашого дослідження: необхідність лінгвостилістичного вивчення мовних параметрів творів постмодерністської естетики поглиблює уявлення про стильову й стилістичну динаміку сьогоденного українського мовно-літературного процесу, заповнює його недосліджені ланки.

Загальнотеоретичну базу дослідження забезпечили праці О.О. Потебні, В.В. Виноградова, М.М. Бахтіна, Б.О. Ларіна, І.К. Білодіда, Т.Г. Винокур, В.С. Ващенка, І.Г. Чередниченка, В.М. Русанівського, І.Є. Грицютенка, І.В. Арнольд, М.Н. Кожиної, Л.Г. Бабенко. При цьому сучасну українську лінгвостилістику репрезентують дослідження С.Я. Єрмоленко, Л.І. Мацько, Л.О. Ставицької, О.О. Тараненка, Н.І. Бойко, Н.М. Сологуб, А.К. Мойсієнка, Л.Т. Масенко, М.І. Голянич, Л.В. Струганець, О.А. Стишова, В.А. Чабаненка, Г.М. Вокальчук, Л.І. Шевченко та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає профілю комплексної наукової теми відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України "Стилістичні параметри нової української літературної мови в концептуально-знаковому та часовому вимірі" (державний реєстраційний номер 0103U00327).

Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Інституту української мови НАН України (протокол № 3 від 30 березня 2004 р.).

Мета дисертаційної роботи - здійснити комплексний лінгвістичний аналіз української постмодерністської прози із залученням фрагментів міждисциплінарного знання, визначити її стилістичні особливості на різних мовних рівнях, декодувати карнавальну естетику української постмодерністської художньої прози, її стилістичний епатаж і мовний бунт.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) окреслити основні тенденції сучасного українського мовного розвитку;

2) систематизувати теоретичні засади дослідження української постмодерністської прози в контексті новітніх підходів до вивчення мови художньої літератури;

3) схарактеризувати світоглядно-естетичну основу постмодернізму, вказати на зв'язок між постмодерністською філософією та мовою творів письменників;

4) з'ясувати феноменологію мови в естетичній концепції постмодернізму;

5) визначити стильові домінанти української постмодерністської прози;

6) проаналізувати явища карнавальності, інтертекстуальності та мовної гри в постмодерністській художній прозі;

7) дослідити лінгвістичні особливості й способи реалізації потенціалу стилістичних засобів на всіх мовних рівнях;

8) схарактеризувати тропеїчну систему постмодерністської прози;

9) простежити специфіку словесної символіки постмодернізму;

10) окреслити засоби синтаксису, пунктуації, графіки та способи текстової організації постмодерністської прози.

Об'єктом аналізу обрано мову художньої прози письменників "Станіславського феномена" (Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, В. Єшкілєва, Т. Прохаська) як репрезентанта українського постмодерністського дискурсу.

Предмет дослідження - мовностилістичні ресурси фонологічного, лексико-семантичного, словотвірного рівнів, засоби фразеології, морфології, синтаксису, пунктуації, графіки та орфографії у прозових текстах згаданих авторів.

Методи дослідження. У дисертації застосовано комплексний підхід до предмета дослідження. Індуктивний метод дав змогу синтезувати й узагальнити мовні факти в їх динаміці (від окремих мовних явищ до побудови загальних моделей). Описовий метод використано для аналізу світоглядно-естетичного контексту постмодерністської прози, для систематизації мовних ресурсів і їх лінгвістичної інтерпретації. Методом лексико-семантичного аналізу досліджено семантику мовних одиниць та її узусну реалізацію, емоційну тональність постмодерністських текстів. Метод співвіднесення мовних одиниць та екстралінгвальних чинників уможливив виявлення зв'язку мови художніх текстів із мисленням авторів, світоглядними та ідейно-художніми принципами постмодернізму. Метод стилістичного експерименту застосовано для обґрунтування умотивованості мовностилістичних засобів. Методи "слово-образ", естетико-стилістичного аналізу використано для визначення естетичної функції стилістичних засобів у постмодерністській прозі, для характеристики її ідіолекту.

Джерельною базою дисертаційної праці слугували прозові тексти Ю. Андруховича: "Дванадцять обручів", "Московіада", "Рекреації", "Перверзія"; В. Єшкілєва: "Пафос", "Імператор повені", "Квадрати чорний і червоний", "Місто термітів: Оповідання з блукаючими символами", "Пластилінова рушниця, пластиліновий птах", "Інше ґроно проникнень і свідчень"; Ю. Іздрика: "Воццек", "Подвійний Леон: istoriя хвороби", "Острів КРК та інші історії", "АМ"; Т. Прохаська: "Лексикон таємних знань", "НепрОсті", "З цього можна зробити кілька оповідань", "FM Галичина". Для обґрунтування тези, що постмодерністський спосіб мистецького вислову є не тільки стилем письма, а й новосформованим стилем мовомислення, до аналізу залучено есеїстику та публіцистичні твори: "Дезорієнтація на місцевості" Ю. Андруховича, "Флешка", "Флешка. Дефрагментація" Ю. Іздрика, "Порт Франківськ" Т. Прохаська. Картотека дослідження налічує понад 4000 одиниць.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві комплексно досліджено мову, стилістичну організацію постмодерністської прози у контексті постмодерністської світоглядно-естетичної системи, визначено стильові домінанти постмодерністської прози, з'ясовано естетичні функції активних і продуктивних стилістичних засобів.

У роботі здійснено лінгвістичну інтерпретацію та аргументацію мовностилістичних експериментів постмодерністської прози. Результати лінгвоаналізу дали підстави визначити місце постмодерністської мовотворчості як складника сучасного мовно-літературного процесу, обґрунтувати феномен мовного бунту.

Теоретичне значення дисертації визначають кілька чинників, зокрема те, що: а) систематизовані теоретичні засади вивчення постмодерністської літератури актуалізують новітні підходи до лінгвостилістичного аналізу художнього тексту, конкретизують методи та прийоми його вивчення; б) запропоновано дефініцію поняття "карнавалізація художньої мови", яке практично застосовано до обґрунтування загальної тенденції постмодерністського дискурсу; в) досліджено способи, моделі реалізації стилістичного потенціалу художньої мови; г) сформульовано авторське визначення поняття "варіативність постмодерністського текстотворення", що доповнює теорію сучасної української лінгвостилістики.

Практичне значення одержаних результатів дослідження. Матеріали та висновки дисертаційної праці можуть бути продуктивно використані в дослідженні історії художнього стилю ХХ - початку ХХІ ст., при вивченні ідіостилів письменників, у лексикографічній практиці та лінгводидактиці.

Положеннями дисертації можна скористатися для написання теоретичних праць зі стилістики української мови, лінгвістичного аналізу художнього тексту, а також для укладання словників лексики кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження обговорено на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України. Наукові доповіді з теми кандидатської дисертації представлено на всеукраїнських і міжнародних конференціях: Всеукраїнській науковій конференції "Василь Семенович Ващенко: особистість, науковець, громадянин" до 100-річчя від дня народження вченого (Дніпропетровськ, 2005), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми загальної, германської, романської та слов'янської стилістики" (Горлівка, 2005); науково-практичній конференції "Українська лінгвостилістика у сучасній науковій парадигмі", присвяченій 70-річчю від дня народження доктора філологічних наук, професора С.Я. Єрмоленко (Київ, 2007); XVI і XVII Міжнародних наукових конференціях "Мова і культура" імені проф. Сергія Бураго (Київ, 2007, 2008); Міжнародній науковій конференції "Українська філологія: школи, постаті, проблеми" до 160-річчя заснування кафедри української словесності у Львівському університеті (Львів, 2008); Всеукраїнській науковій конференції "Українська мова у просторі і часі" (Київ, 2009); VІІ Міжнародній науковій конференції "Социогуманитарные науки в трансформирующемся обществе" (Липецьк, Росія, 2009).

Публікації. Науково-теоретичні засади та результати дослідження викладено в шести одноосібних статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списків використаної літератури (230 позицій), джерел і їх умовних скорочень (22 найменування) та додатків ("Словник дієслівних синонімів постмодерністської прози" (додаток 1), "Словник афористичних висловів постмодерністської прози" (додаток 2), "Словопокажчик тропів за текстовими домінантами" (додаток 3).

Повний обсяг дисертації - 280 сторінок, з них 223 сторінки основного тексту.

Основний зміст дисертаційної праці

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність і наукову новизну, визначено проблематику, мету і завдання дослідження, з'ясовано об'єкт, предмет і методи аналізу, умотивовано теоретичне й практичне значення роботи, інформовано про апробацію та структуру дисертації. Здійснено короткий огляд наукової літератури, присвяченої дослідженню постмодерністської мовотворчості.

У першому розділі "Теоретичні засади лінгвостилістичного дослідження української постмодерністської прози" схарактеризовано основні тенденції сучасного мовного розвитку, зокрема особливості розвитку художнього стилю в кінці ХХ - на початку ХХІ ст. З'ясовано світоглядно-естетичну основу постмодерністського дискурсу, його онтологічні, гносеологічні, аксіологічні та лінгвальні параметри. Визначено концептуальні засади вивчення постмодерністського тексту.

Фокусуючись на різних аспектах динамічних мовних процесів, дослідники визначають їх дистинктивні риси, указують на позамовні та внутрішньомовні чинники розвитку мови початку ХХІ ст. (Д.Х. Баранник, О.А. Стишов, О.О. Тараненко, О.А. Семенюк, Л.В. Струганець, М.В. Бондар, Д.В. Мазурик та ін.). Характеризуючи зміни в сучасній українській мові, вчені акцентують увагу на поєднанні процесів "як власне демократизації літературної мови, так і лібералізації її нормативної основи, тобто вже дозволеного як стихійного, так і цілеспрямованого відступу від унормованого стану" Тараненко О.О. Колоквіалізація, субстандартизація та вульгаризація як характерні явища стилістики сучасної української мови (з кінця 1980-х) // Мовознавство. - 2002. - № 4-5. - С. 33.. Наслідком відмежування від традиційного художньо-естетичного коду стало змішування мовно-стилістичних шарів, функціональна активізація елементів розмовного стилю, суржику, просторіччя, діалектної мови, стилістично зниженої, вульгарної, жаргонної та іншомовної лексики. Ці інтралінгвальні процеси безпосередньо пов'язані з основним принципом організації постмодерністського тексту - вивільненням творчої/мовної свідомості, що передбачає нехтування естетичними канонами, абсолютну свободу у виборі та використанні мовних ресурсів.

Формування специфічного постмодерністського стилю зумовили й екстралінгвальні параметри. Постмодернізм - це певний духовний стан (У. Еко), світова культурна ситуація (Ю. Андрухович), це породження епохи психоаналізу, світовідчуття і себе-відчуття-у-світі. Постмодернізм як мистецький стиль має філософську парадигму та естетичні орієнтації.

Виникнення та поширення постмодернізму пов'язують із глобальною світоглядною переорієнтацією людства, загально цивілізаційною кризою: у другій половині ХХ ст. унаслідок світового хаосу та глобальної агресії (серія війн, катастроф, холодна війна, поява ядерної зброї, поляризація світу) відбувається втрата ідеологічних ілюзій, знецінення ідей і доктрин, що претендували на монополізм і універсалізм. Натомість утверджуються нові онтологічні орієнтири, формується новий тип мислення. При цьому девальвуються усі принципи класичного гуманістичного дискурсу: гуманізація, системність, культурна традиція, змістовність, непорушність архетипів, можливість універсальної мовної практики й універсального мистецького коду. Спектр постмодерністських настроїв, зокрема ставлення до ідеології, історії та розвитку, розуміння людини й суспільства, категорій часу та порядку/хаосу, погляд на мову і культуру, прийняття чи неприйняття шкали моральних цінностей визначили домінування відповідних смислів у постмодерністській літературі, детермінували посилення деконструктивізму як принципу нового мовомислення й текстотворення. У бінарній опозиції "модернізм-постмодернізм" І. Хасан визначив особливості мови й постмодерністського тексту: замість завершеного твору - процес, перформанс, гепенінг, замість творчого синтезу - деконструкція, текст стає гіпертекстом, інтертекстом, у якому визначальною є риторика, а не семантика. Парадигматичність поступається місцем синтагмі, гіпотаксис - паратаксисові, селекція мовних ресурсів - мовним комбінаціям (принцип нонселекції), місце основного мистецького коду посідає ідіолект. Метафізичні риси трансформуються в іронію, трансцендентне - в іманентне.

Сьогодні українських письменників-постмодерністів іменують першим поколінням нової епохи естетичної свободи (Є. Баран), поколінням ядерної доби, постепохи, поколінням постколоніальним, постчорнобильським, апокаліптичним (Р. Харчук, Т. Гундорова, Н. Зборовська), поколінням поза грою, яке утворило справжній маргінальний дискурс (Е. Соловей). Відзначивши факт появи української постмодерністської прози, Ю. Шевельов особливу увагу звернув на твори Ю. Андруховича, які назвав "окремою галузкою літератури… зі своєю філософією (так!), світоглядом (так!), стилістикою (так!), посміхом (так!), переляком (так!)" Шерех (Шевельов) Ю. Го-Гай-Го. Про прозу Юрія Андруховича і з приводу // Сучасність. - 1996. - № 10. - С. 128. .

Однією зі стрижневих тез розділу є постулат про те, що в світоглядно-естетичній парадигмі постмодернізму ключовим поняттям стає мова. Про це свідчить поява в ХХ ст. міждисциплінарних лінгвістичних наукових напрямів (герменевтика, семіотика, лінгвоконцептологія, психолінгвістика, когнітивна лінгвістика, лінгвофілософія та ін.), у яких мову осмислено як екзистенційне утворення (М. Гайдеггер, Г. Гадамер): слово живе своїм життям, буття людини є заглибленням у мову. Саме філософське повернення до мови як однієї зі світоглядних домінант визначає лінгвостилістичний арсенал досліджуваних художніх текстів. Мова актуалізується не тільки як засіб передавання ідей, спосіб творення тексту, але і як важливий чинник словесної творчості, власне мета текстотворення. Мову в постмодерністській світоглядній парадигмі ідентифіковано з владою (Дж. Марголіс), виявом людської екзистенції, проголошено найвищим фетишем (Н. Маньковська), "лінґварною бомбою" (В. Єшкілєв), психотерапевтичним засобом, адже мова дає шанс паранаркотичного звільнення (Ю. Іздрик), постмодерністський "словесний монстр" (Ж. Дерріда) має перевагу над образом.

З погляду естетики постмодернізм руйнує мистецькі канони: творення трансформується у конструювання, концептуально важливими принципами текстової побудови виступають компіляції та ремінісценції. Лінгвістична норма перестає бути предметом безумовної віри у референційність мови, єдиною формою мовленнєвого самовираження є пастиш (від італ. pasticcio - опера, яка складається з уривків інших опер, суміш, попурі, стилізація), або подвійне кодування (Ф. Дженкс) як пародійне співставлення в творі двох і більше "текстуальних світів", різних способів мовного кодування, стилів. На цьому ґрунті абсолютизується теза про принципову неможливість "нового" в мистецтві: твір не може бути первинним, оскільки він - тільки алюзія на інші твори, сукупність цитат, колаж, організований за принципом іронії та метамовної гри (У. Еко). Текст у постмодерністському художньому дискурсі є полісемантичним, позбавленим центру та жорсткої структури, його розглядають не як естетичний продукт, а як власне "знакову діяльність у стадії структуроподібного процесу" (Р. Барт). Рівнем тексту є не значення, а його денотат у семіотичному та психоаналітичному розумінні. Мовний простір тексту слугує полем методологічних операцій і стилістичних експериментів автора. Нівелюється різниця між мовними стилями як самостійними сферами текстотворення - між художньою та науковою літературою, елітарною та кічем тощо. Література набуває ознак усеїдності та еклектичності - це визначає відповідну модель лінгвістичної іронічної поведінки (Т. Гундорова), яка реалізується у вербальних іграх, що втілюють протест і за допомогою різноманітних маргінальних форм підривають соціокультурні стереотипи (Р. Рорті).

Постмодерністське світовідчуття й світовідображення виявляється в розумінні та характеристиці людини, зокрема у відхиленні від традиційної мовної норми та антропоцентричної естетики. Більшість епатажних стилістичних знахідок стають "наслідками іронічно-інвективного сприйняття і художнього зображення людини - її духовної, моральної, а часто і фізичної убогості" Сюта Г.М. Мовностилістичний портрет "здрібнілої людини" у поезії українського постмодернізму // Етнос. Культура. Нація: зб. наук. праць. - Дрогобич, 2001. - С. 294.. Відповідно основи психологічного портретування складають семантичні домінанти "розчарування", "біль" і "самотність", а словник активно поповнює стилістично знижена лексика. Наприклад, люди - людиська, овочі, виродки, пітьмухи, чмошники, довболоби, мудаки, збеспересердечники, похапливі і нетерплячі карацупи, вухаті діти скотобази, блазні невмотивованого світу. Порівняймо також зафіксовані у мові аналізованої прози експресивно забарвлені назви осіб жіночої статі (профура, курва, курвисько, мартопляска, тьолка, самолюбна довбешка, пацанка) та назви осіб чоловічої статі (мудило, дебіл, кретин, йолоп, покруч, лайдак, блазень, циклоп, клоун, бегемот, пияцюра, почвара, мартопляс, слизняк, баклан, гібрид, лосяра, лантух, сучий хвіст, кретин).

Отже, у розділі з'ясовано, що мовна естетика української постмодерністської прози втілює постмодерністську світоглядно-естетичну парадигму з її абсолютною свободою мовотворчості, карнавальною іронічною грою, девальвацією високого слова, літератури й ролі автора-мовотворця, ігноруванням мовної та стильової норми, довільним поєднанням мовних засобів, форм, жанрів і текстів, еклектикою, мовним бунтом та епатажем тощо.

У другому розділі "Стильові домінанти постмодерністської прози" досліджено експресивність, карнавальність, мовну гру й інтертекстуальність постмодерністської прози як універсальні комплексні мовні явища, що на рівні текстотворення відбивають особливості постмодерністського світосприйняття.

Експресивність мови художнього твору - його невід'ємний стилетвірний чинник - охоплює усі мовні рівні, розкриває стилістичний потенціал виразових можливостей мови. Еклектика постмодерністської прози вимагає максимально актуалізованої експресивності: експресивності ідей, образів, експресивності слова і стилю.

Мовна експресивність постмодерністської прози має яскраво виражене образне підґрунтя, її інтенсивність забезпечують різнорівневі стилістичні ресурси: фоностилістичні, лексичні, семантичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні: джипоїд, чоколядовий, поцмодерністи, падлюки-рими, люди-після-роботи; осування в сон, весніння, сонлива розмяклість душ і тіл (Ю. Андрухович); тибетський бедлам, притулок бідних bad лам (Іздрик). Продуктивними інтенсифікаторами експресивності прозового вислову є стилістичні прийоми графічного зображення, мовної гри, деструкції мовної одиниці, трансформації усталеної форми: від чуття при сутності (Т. Прохасько), Я стою між ними двома" Їй хотілося продовжити цю думку, але вона була наче загіпнотизована. Я стою між ними двома. Я стою. Між ними. Двома. Ясто. Ю. Між. Нимидво. Ма… Одного з них я люблю. Один із них любить мене. Одногозних я. Одинізних мене (Ю. Андрухович); тропи та стилістичні фігури: потворна інерційність машинерії кохання; навальний цироз сущої темряви; бутафорія життя, повтори потвор. Посиленню емоційної дієвості сприяє також семантичний, стильовий контраст, реалістична абсурдність створюваних художніх образів (не встидайся своєї зашмарканої душі, то фігня, шо вона убога (Іздрик), від його ряси тхнуло самітництвом і розпачем (В. Єшкілєв).

Карнавалізація художньої мови - це вербалізація ігрової концепції культури, карнавального протесту проти лінгвістичного пуританства, що втілено засобами амбівалентної мовної гри, пародії, створенням семантичного й текстового хаосу та стилістично зниженими мовними ресурсами для усвідомленого порушення естетичних канонів мововираження.

Доведено, що поняття карнавалу є одним з ключових стилетвірних принципів постмодерністської прози, явищем словесної свідомості. Для карнавальної мови характерне безперервне порушення мовностильових норм, співвіднесення з іншими реальностями, що "підривають офіційну, пряму, пристойну поверхню слова" (М.М. Бахтін). Пародіювання та іронія в карнавальній дійсності девальвують високе слово. Розщеплення семантики та комічне травестування слова покликані крізь, на перший погляд, беззмістовне "мовленнєве сміття" (кіч) показати багатовимірну природу слова, його текстову значущість, способи структурного й семантичного оновлення: Карнавал єднає, примножує, лучить священне з буденним, високе з низьким, велике з малим, добро із звичайним злом (В. Єшкілєв).

Продемонстровано, що основними лінгвостилістичними засобами карнавалізації художньої мови є: мовна гра, пародія, інтертекстуальність, стилістично маргінальна лексика (жаргонна, лайлива лексика), злиття і контрастування літературної та нелітературної мови, синкретичні тропи, лексико-семантична група "карнавал", карнавальні образи та символіка, ігри з орфографією та структурно-графічним оформленням тексту. Крім того, характерною стилістичною особливістю досліджуваних текстів є експлікація філософських міркувань про сутність і призначення карнавалу, його естетику, мову: Карнавал - перевернений світ… Дозування Хаосу - це Fight Club, висока поезія… А поезія - найкраща з довгих ігор світу сього (В. Єшкілєв), [карнавал] - блюзнірський перформенс; дивний осередок неадекватності, цей прихисток для дурисвітства (Іздрик).

Широко представлена в досліджуваних текстах лексико-семантична група "карнавал" (Катарактний театр, Музей Абсолютного Зла, Ринкова Площа, Карфагенський Карнавал, семінар "Карнавальне безглуздя світу: Що на обрії?", Свято Воскресаючого Духу, Молох Чавлених Крашанок). Карнавальна словесна символіка - невід'ємна частина постмодерністського словника (карнавал, лабіринт, дзеркало, театр, сцена, поет (творець/сатир), маска, секс, смерть).

Мовна гра в постмодерністському тексті створюється засобами розширення валентності мовних одиниць і розгортання їх експресивно-естетичного змісту. Ефект мовного епатажу досягається завдяки широкому застосуванню стилістичного контрасту.

За особливостями семантико-структурної організації конструкцій з елементами мовної гри в постмодерністському художньому мовленні розглянуто кілька типів побудов: 1) зіставлення обігруваних мовних одиниць, звуків, семантики, частин слова, граматичних категорій у межах мікро- та макроконтексту: віддзеркалення віддзеркалення (Т. Прохасько), зустріч із безсенсовністю, сенсовний сенсей (Іздрик), Розвага із Смердючими Здохлими Принципами (В. Єшкілєв); 2) імплікація або заміна компонентів: Дух, що тіло пре до бою (Ю. Андрухович); 3) зіставлення, фоносемантичне злиття близькозвучних або близькозначних слів: кобзаря - до бандури, // бандуру - до бандери, // бандеру - до кундери, // кундеру - до мандели, // манделу - до дахау, // дахау - до ноу-хау… (Іздрик), Осінь - привид. Або: осінь - привід. Або: осінь - це провід (Т. Прохасько), Мата Харі, мать твою в харю (Іздрик); 4) структурна й семантична деструкція мовної одиниці: ім'я Воццек автор розкладає на звуки, які вступають в асоціативні зв'язки з іншим мовними елементами й створюють ритмічність прози: В,о, к, подвійне ц, е. Вок, любитель на дівок. Цик, цикада, пак. Цикади на цикладах. Так-так (Іздрик). Майстром таких фонетичних ігор є Іздрик, який метафорично називає звуки своїми ворогами, підкреслюючи силу слова: ворогів у мене рівно 33. Пом'янемо їх поіменно: А, Б,...ь. Або так: "а",…разом вони просто непереможні. Або так: "Н.Е. П.Е.Р. Е.М.О. Ж.Н.І (Іздрик); 5) переставлення мовних одиниць: звуків (горілка не гріх на горіхах, загіркла горіхка з горілів (Ю. Андрухович), слів (слухати реґґей, вмирати під небом, вдихати запах трави. Слухати небо, вмирати під реґґей, вдихати запах трави …Падати в реґґей, вмирати під небом, вдихати запах трави. Падати в море, снити про тебе, мацати пекло живих… (Ю. Андрухович); 6) обігрування структурних компонентів слова, їх візуальні, графічні модифікації: Ловити лева у львові, ліпити львови з левів, любити лови на левів, львовити лвеви ув лвова, лвевати львівіз лвевла, влевлевалвевелвалвавала…(Іздрик); 7) логогриф, конструкції-словомережива: Адо де ти Адо хто ти // О Адо. Оазо. //О ти Адо. // То я Адо а ти хто ти // Був я годен тепер Адин. // Був один тепера Адин. // Був я Удин тепер Адин // Сі о Адо соль до Адо ре до Адо // Ельдорадо. // Моя Адо моя вадо! // Моя Адо моя вудо! (Ю. Андрухович).

У семантичне поле мовної гри активно залучаються також синтаксичні засоби, зокрема повтор, синтаксичний паралелізм, градація, ампліфікація однорідних синтаксичних одиниць та фігур експресивного синтаксису: ми справді живемо у чужій прозі, чужою прозою, для чиєїсь і за чиєюсь прозою. Але доти, поки не придумаємо своєї (випустимо тотипотентніть, назвемо неназване, виберемо невибране, уможливимо неможливе) (Т. Прохасько). Постмодерністська мовна гра - гротескова, автор може доводити її до абсурду, перетворюючи текст на кіч, як-от в асоціативних мовообразах Ю. Андруховича на рекламний слоган "Спілкуйся Вільно - Живи Мобільно!": Спілкуйся Гідно - Живи Фриґідно! Спілкуйся Стильно - Живи Дебільно! Спілкуйся Чемно -Живи Нікчемно!

Інтертекстуальність (термін Ю. Крістевої) - поняття власне постмодерністської текстології, що артикулює феномен діалогу/полілогу культур, безперервного процесу взаємодії текстів як складників широкого культурного контексту: кожен текст є інтертекстом, "нова тканина, зіткана зі старих цитат" (І. Ільїн); це лінгвістичне втілення асоціативності мовомислення автора. Інтертекстуальність у досліджуваній прозі реалізується такими мовними засобами: 1) пряме цитування, епіграфи, які налаштовують читача на певний лад сприйняття, актуалізують семантику, експресивність оповіді й визначають її стиль. Наприклад, епіграфом до першого розділу в "Подвійному Леоні" є вислів зі "Сповіді" Августина Аврелія "Але сьомий день не має вечора, він не має заходу, бо Ти посвятив його, щоби він тривав вічно" (Іздрик). Ю. Андрухович та Ю. Іздрик широко використовують епіграфи, високий стиль яких контрастує з ігровою тональністю тексту; 2) цитатні назви художніх творів ("Воццек" і "Подвійний Леон" Іздрика, "Дванадцять обручів" Ю.Андруховича); їх частини - розділи роману "Подвійний Леон" - це водночас назви кінофільмів "Леон-кіллер", "Never Say Never Again" (назва одного з фільмів про Джеймса Бонда); 3) алюзії, уведення до оповіді трансформованих цитат-натяків: алюзія на поетичні слова Т. Шевченка (на галявині, залитій вилізлим з-за хмари де-де місяцем (Ю. Андрухович), А. Малишка (І нехай на тій картці // оживе все знайоме до болю: // і валюта, і нафта, // і кров, і, як рима, любов (Ю. Андрухович), Д. Павличка (О запах спирту, що без тебе я? (Іздрик). "Корчма "На місяці" Ю. Андруховича з роману "Дванадцять обручів" - це алюзія на поезію Б.-І. Антонича "Корчма", "весни дванадцять обручів"

Б.-І. Антонича (вірш "Елегія про ключі від кохання") стали тексто- та змістоутворювальним чинником роману. Окремо тут слід указати на біблійну рефлексованість постмодерністської прози ("в очікуванні щоденних п'яти лотків хліба (риби не буде)" (Ю. Андрухович); 4) авторефлексія, яку ми кваліфікуємо як відсилання не тільки до художніх текстів одного автора, а й письменників того самого літературно-мистецького напрямку: з мене раптом поперли "Рекреації" (Ю. Андрухович), у нашому місті вперше з'явився Джон. Джон Сіддгарта, мандрівний в'язень ноттінгемський - так Юрко Андрухович назвав його у присвяченій Джонові "Перверзії". Джонові було майже шістдесят (Т. Прохасько); 5) полістилізм і змішування жанрів: використання кінематографічних назв, художніх образів, мистецьких явищ, уведення текстів пісень, легенд, поетичних і драматичних фрагментів. У постмодерністському тексті змішано всі різновиди словесної творчості - проза з її епічним началом, поезія з її ліричністю, драма (наприклад, уведення до прозового тексту поезій, драматично стилізованих уривків - "Орфей у Венеції" в "Перверзії" Ю. Андруховича, "Сеанс четвертий (фрагмент)" у "Подвійному Леоні" Іздрика; легенди в прозі Т. Прохаська, рецепти напоїв у В. Єшкілєва). Поетичні та драматичні уривки посилюють ідейно-стилістичну спрямованість постмодерністської літератури, є емоційною кульмінацією, мовними засобами творення художньої образності.

У третьому розділі "Мовностилістичні параметри української постмодерністської прози" досліджено фонетико-стилістичні засоби, словотвірні моделі, особливості стилістичного використання морфологічних категорій у постмодерністському тексті, проаналізовано лексико-семантичні засоби, розглянуто тропи та словесну символіку. Для реалізації творчого задуму, естетичної мети автор прагне досягти максимальної точності у вербалізації своїх ідей, думок, емоцій, переживань. Суб'єктивне й оказіональне переосмислення мовних одиниць у контексті створює естетично вартісні образи та асоціації. Слово у постмодерністському дискурсі є найвищою солодкою свободою (Ю. Андрухович).

До активних фонетико-стилістичних засобів зараховуємо інтенсифікацію мовновиражального потенціалу звуків і звукосполучень (звірррюка!, маренням не судилося ма-те-ма-ти-ка-реал-лізу-вати-ся, тра-та-та-а-н-с-с-с), графічне маркування емфатизованої вимови жирним шрифтом, курсивом, розрідженням. Фонетична варіативність виявляється у навмисному спотворенні авторами звукової оболонки слова: просторічна вимова (обіззяна, прохвесор, прохвесія, сінпозіум, єнерал), діалектна вимова (вони усєкі, кирница, дівчє, жєль), суржик (безпредєльний, город дождєй, б(…)єй і воєнських частєй (Т. Прохасько), жаргонна вимова (о чом шепчеш, синок? (Ю. Андрухович), дефектна вимова звука (гогіхова гогілька), транслітерація вимови іншомовних слів (ай хев е пропозишн, джез, до диспозиції, шпацер).

Важливий елемент організації художньої прози, що має емоційно-естетичний вплив на реципієнта, - це звуковий повтор. Найбільшу частотність засвідчує голосний "А", який постає символом першопочатку та втілюється в ономастиці, зокрема, антропоніміці: це не А., а Агасфер. Ну ось, нарешті й вона, обіцяна таємниця імені, остання і найменша насьогодні фальш, брехня, неправда. Алкестідо, антигоно, Аріадно, астеніє, Анно Перенно, апатіє, Анабель, алісо, Ауреліє, абераціє,…атрофіє, Амазонко, атмосферо, Азбуко моя (Іздрик). Анна, Ада, Анжела (Ангеля), Аристид, Анемподест, Аттик (Аттика) - поширені антропоніми в аналізованих текстах.

Постмодерністська проза дуже ритмічна, навіть музична, цьому сприяє звукова організація текстів: Твій голос. Твій доторк. Все розпадається на фрагменти. Все розпадається на цитати. Якась музика. Якийсь сон. Якийсь сум. Чи ти навчилася спати? Співай мені, співай. Конверти, цикорій, зима, прожилки. Ранкова кава. Думаю про тебе весь час. Мусимо бути окремо. Аж поки все не скінчиться (Іздрик).

Стилістична риса мови аналізованої прози - активне вживання паронімічних конструкцій: віртуальна вітальність, латинос латентний, трансильванський транс, блудно-блудливе коло, ефірно-ефемерна дія.

Розгляд семантики мовних одиниць у постмодерністській прозі дає підстави стверджувати, що джерелом найбільш яскравих конотацій, емоційно-експресивного колориту виступає синонімія.

У досліджуваних текстах виділяємо такі типи синонімічних структур: 1) нанизування синонімічних назв, семантичних повторів: треба дати по рогах, чесне слово... натовчемо йому хавальник, га?... дам йому по чайнику? (Ю. Андрухович); 2) ампліфікація україномовних та іншомовних одиниць: Забирайтеся геть! Під три чорти! Get out of my face! Get out! Fuck off! Son of a bitch! Вон отсюда! Precz st№d! Pracz z klerem! Precz z losem! Raus von heir! (Іздрик); 3) уживання в одному контексті стилістично нейтрального та зниженого варіантів: калейдоскоп облич і тіл, а певніше сказати - мармиз і туш (Ю. Андрухович); 4) засоби контекстуально-синонімічного увиразнення - перифрази та евфемізми: заплив у Пивне море, вади ампутаційного характеру, [текст] позамежовий мешканець горизонтів буття (В.Єшкілєв).

Продуктивним стилістичним засобом є дієслівна синоніміка, широко представлена парадигмою дієслів руху, пиття, биття, сміху та мовлення, наприклад: артикулювати, бекнути, белькотіти, бурмотіти, варнякати, випалити, виригнути, втирати, гавкати, глаголити, жвиндіти, крекнути, рікати, мняцкати, пашталакати, пирхати, триндикати, шамкотіти, шварготіти. З домінантною для постмодернізму карнавальною художньою дійсністю безпосередньо пов'язана сексуальна тематика, семантика і символіка. Природно, отже, що в постмодерністських текстах поширена група дієслів, переважно жаргонних, на позначення статевих стосунків: кохатися, дефлорувати, шпокнути, раювати, довбати, махати, розкошувати, грати, взувати. У повісті "Острів КРК" Іздрик вибудовує синонімічний ряд на позначення статевого акту з 56 дієслів.

Продуктивними лексичними ресурсами постмодерністської прози слід визнати вкраплення та чужомовні елементи, жаргон, суржик, стилістично знижену лексику, термінологію.

У творах письменників "Станіславського феномена" широко представлені терміносистеми гуманітарних, технічних, природничих наукових галузей, та найчастіше у текстах фіксуємо філологічну, медичну, біологічну, фізичну термінолексику, що пояснюється індивідуально-авторською компетенцією. Українська постмодерністська проза ілюструє стилістичні можливості детермінологізації, метафоризації спеціальної лексики та витворення на цьому ґрунті експресивно насичених мовних образів, як-от: рентгенівська проникливість погляду, мозковий ландшафт, дактильна дезорієнтація спокуси, офшорна зона кабалістичних ідіографій.

Діалектизми у мові аналізованої прози - це лексичні вкраплення, які сприяють мовній ідентифікації особи, визначають її територіально-етнічну належність. Переважають елементи південно-західних говорів: бакіґ, гилтати, любитиси; Анна хотіла оживити якнайбільше слів, необхідних тоді, коли такі огорожі є - ґари, заворинє, гужва, бильця, кєчка, спиж (Т. Прохасько), полонізми (креденси, альбо, вшистко, кобіта, коректа, потрафити, жаден, ніц).

Характерне для постмодерністської мовотворчості використання маргінальної стилістично зниженої лексики вмотивоване суттю карнавалу як такого. Незважаючи на аргументування екстралінгвальними чинниками, у традиційній філології це явище має негативну оцінку. Не кваліфікуючи таку стильову рису позитивно, розглядаємо її з позицій карнавальності мови. М.М. Бахтін підкреслював естетичну амбівалентність позалітературного жаргону та сороміцької лайки ("ругательства-срамословия"), їх переосмислення у карнавальній дійсності: лайка втрачає свій магічний і практичний характер, набуває самоцілісності, універсальності й глибини. Екстраполюючи цю тезу на лінгвоаналіз постмодерністської прози, відзначимо актуальність лайки як засобу створення вільної карнавальної атмосфери й іншого, сміхового, аспекту світу. Вживання стилістично зниженої лексики - це також один зі способів заперечення мовного пуританства. Маргінальна, лайлива лексика та її десакралізація віддзеркалюють негативні явища, активні в мовному середовищі кінця ХХ - початку ХХІ ст. Постмодерністська проза засвідчує образне використання молодіжного, "блатного" кримінального, армійського жаргону й т.зв. російського мату, які уведено до тексту транслітерацією з російської мови: бакси, бабло, кідали, жужик, шухір, підстава, чуйка, закосити, замочити, розколоти на сознанку, отвєчать за базар, карочє.

Спостережено, що стилістичне використання стійких висловів і фразеологізмів у постмодерністському тексті - це не тільки реалізація принципу інтертекстуальності, алюзійності, але й різновид мовної гри, адже лексико-семантичні модифікації зі сталими висловами мають більшу експресивність і справляють ефективніший вплив на читача: не клей дурня… намагаюся уявити собі цього дурня, склеєного - із целюлози необов'язкових слів? із крабових паличок нестримного сміху? із слюдяних плиток критик чистого розуму? (Іздрик). Автори накладають на деетимологізацію однієї сталої мовної одиниці інші модифіковані фразеологічні сполучення, а також створюють власні афористичні вислови, метафоричні художні дефініції: Держава - величезні надими слів. Не мова обслуговує державу, а держава мешкає у Домі Мови, як оскаженілий Мінотавр у Лабіринті. Потвора ходить, бігає, повзає фонетичними коридорами, вигризаючи з їхніх мурів бюрократичні сленґи і кайдани дебільних правописів, правила вмирання і брехливі означення, якими прикриває свою драконячу шкіру. Потвора не здогадується, що кожної миті в неї під ногами може вибухнути Лінґварна Бомба! (В. Єшкілєв).