Стилістичний потенціал української постмодерністської прози

Стилістичний потенціал словотвору розкривається в моделях афіксальних і складних слів - композитах (Богоносійство, богошукацтво. Богоошуканство (Ю. Андрухович); юкстапозитах (держава-потвора, слова-трупи, дім-інвалід (В. Єшкілєв); голофразисних конструкціях (у кирници-калабані-струмку (Т. Прохасько), втома, котру ти-робиш-вигляд-що-ховаєш-за-байдужістю-аби-видатись-люблячим (Іздрик), які є зразком лінгвістичних експериментів постмодерністської прози.

Словотворчі форманти книжного, розмовного типів створюють експресивне забарвлення слова (козляк, секретарюк, божисько); ряд образних асоціацій з комічним ефектом (знав лінотипісток, друкарок і манекенниць, найбільше знав художниць і надомниць, а також наложниць, знав навіть кількох заложниць, проте переважно - незаможниць) (Ю. Андрухович).

На підставі здійсненого аналізу до продуктивних морфологічних засобів зараховано реалізацію стилістичного потенціалу дієслівних категорій часу, способу, особи, стану: поруч не чоловік, котрого вона любить (любила) (Іздрик); з'являється гість… Щось приноситься з найближчого магазину, а все інше імпровізується і компонується…П'ється, говориться, згадується і співається, слухається улюблена музика (Т. Прохасько); ступенів вияву ознаки прикметників (вищого й найвищого ступенів порівняння): Вона була моєю екзистенцією, моїм мотивом найризикованіших, найвідважніших, найвідкритіших, найщедріших і найвдячніших поступувань (Т. Прохасько). У постмодерністській прозі експресивно насиченими є сполуки, у яких реалізується граматична двозначність мовних одиниць: Ти ще дитиною любив водити пальчиком по його немотивованих виступах... (ти любив водити пальчиком чи дитиною?) (Іздрик).

Носіями образності у постмодерністському прозовому тексті є тропи (епітети, метафори, метонімії, персоніфікація, гіпербола, перифрази й евфемізми) та словесні символи. Відзначено семантико-функціональну дієвість метафор на позначення буття і внутрішнього світу людини (транквілізаторний світ, залишки пошарпаної волі, епідемія знелюднення, прогірклий кисень буття, навальний цироз сущої темряви), ментальних і мовних характеристик (танці уяви, уявний куб нашого мислення, галюцинаційний багатокутник, дзиґотлива цвинтарність мови, фабрика метафор). Влучними епітетами автори характеризують постмодерністські світоглядні орієнтири: збезлюднілий і зажерливий світ (Ю. Андрухович), хаотично-закономірний світ (Т. Прохасько), здичавілий ангел (Ю. Андрухович), пихато-пустодзвінні терміни (Іздрик).

У постмодерністському художньому тексті важливу функцію виконують архетипні, космогонічні, біблійні символи (алкоголь, дорога, сонце, вогонь, вода, повінь, світло, темрява, змія, риба, ангел, молитва, Ніщо (порожнеча), у лінгвістичній структурі яких спостерігаємо семантичний синкретизм, амбівалентність традиційних значень. Розширюється спектр асоціативних зв'язків словесних символів.

У четвертому розділі "Особливості текстової організації постмодерністської прози" проаналізовано синтаксичні параметри та закономірності побудови постмодерністського художнього мовлення (засоби, стилістичні фігури), композиційно-мовленнєві особливості текстів, стилістичний потенціал невербальних засобів, зокрема графіки, орфографії та пунктуації.

З погляду структурно-формальної організації мовлення спостерігаємо дві протилежні тенденції: синтаксичного ускладнення (вживання великих синтаксичних сполук, текстових масивів, нагромадження однорідних синтаксичних одиниць) і синтаксичного спрощення (активне використання неповних, односкладних речень, різного типу відокремлень).

Аналізована мовотворчість, продовжуючи традиції експресивно-естетичного періодичного мовлення, активно використовує багатокомпонентні синтаксичні структури (довгі фрази, період, надфразна єдність). Наприклад, прийом списку - один з найпродуктивніших прийомів постмодерністського текстотворення, центром його побудови є категорія однорідності, що дозволяє авторам досягти більшої експресивності, емоційності художнього мовлення, деталізації та семантичної глибини висловлення: так звана радість життя… типу літо на Гаваях, вечір на Бродвеї, скейтборд у Флориді, серфінг на Багамах, фестиваль у Каннах,… джоконда в Луврі, смерть у Венеції, базар у Чернівцях, корупція в Уряді, корида в Толєдо, чудо в Мілані, жах у Піднебессі, папа у Ватикані, вежа в Вавилоні, бомба в Хіросімі, …сир у Маслі, бузина на Городі, дядько в Києві,… істина в Вині, свято-що-завжди-з-тобою (Іздрик).

Нагромадженням односкладних (зокрема номінативних) речень автор створює ефект кінематографічності оповіді, яка за стилем більше схожа на ремарки в драматичних творах: Болото під черевиками. Переходи в колоні. Переправи в холодній воді. Обдерті вояки. Дощівка і багно в окопах (Т. Прохасько). Кількісне нагнітання, своєрідне колекціонування однорідних мовних одиниць є характерною стилістичною ознакою досліджуваної прози.

Констатовано також використання всіх типів ускладнень: однорідні члени речення, відокремлені та вставлені мовні одиниці, звертання, вигуки. Інтенсифікація експресивності прозового вислову досягається в ампліфікаційних однорідно-синонімічних рядах, які можуть містити до ста компонентів і мають висхідну або (рідше) низхідну градаційну семантику: Хіба піти спитатися в Дзержинського. У Залізного Фелікса. Ні, в Залізного Зіґфріда. У Конрада Еріха Дзержинського. Або в Лайнера Анзельма Віллібальда Кірова. Або у Вольфґанґа Теодора Амадея Леніна. Він тут неподалік, під склом, живіший од живих (Ю. Андрухович), повернулися збудженими. То був екстаз, ейфорія, експлозія, струс, транс, розчинення і згущення (Т. Прохасько).

У постмодерністській прозі частотними є такі типи стилізації:

1) під народнорозмовне мовлення, зокрема його територіальні й соціальні: Йой, Артурчіку, - сказала одна з них йому на вухо, - жєль тебе, леґінику солоденькєй, шо-с вдовицу взєв, не одна би дівка за таким файним танцуристим пішла (Ю. Андрухович); 2) під інший стильовий різновид (науковий, офіційно-діловий стилі): Концепцію партенократії розробив мій добрий приятель черкаський мандрований філософ Микола Цуцирлівенко (В. Єшкілєв); 3) під фольклор і зразки світової культури: Плаче-тужить Стефанія вранці в Путивлі на вокзалі…// З ранку до вечора, // звечора до світу ясного // сльози гіркі проливаєш // плачеш-тужиш за коханою своєю // в Путивлі на автовокзалі, // рекетирів Половецьких лякаючи (Іздрик); 4) під конфесійний стиль і Біблійні тексти: Будьте, Ваша Соборносте, терплячим і поблажливим…Читайте поезію мою, їжте тіло моє, пийте кров мою. Надайте стипендію мені, скажімо, в німецьких марках і пошліть мене мандрувати навколо світу… Істинно, істинно кажу Вам: дайте мені стипендію! (Ю. Андрухович). Завдяки вказаним прийомам стилізації увиразнюється характеристика персонажа, подається деталізація соціально-історичного середовища, а також досягається гумористичний, сатиричний ефект, текстова семантика абсурду: Кохайте дівчат - і народять вас самих. Розводьте бджіл і не топчіть мурашок - повернеться до вас сторицею. Вирощуйте хліб, як про те написано в книгах, пасіть отари на схилах… Слухайте власну кров, бо кров - це держава… Бог є Любов, Бог є Нафта, все інше теж (Ю. Андрухович). Поширеною є стилізація під різножанрові художні тексти, наприклад, поетичне мовлення імітовано римуванням і ритмічністю: Мудачки…з насолодою справжнього філолога вслухаються у рики й матюки; плюються густо, як солдати; люблять читати, писати, співати, знають цитати, вміють кохати, і це справді істинно незаперечно так, бо вони вірно і віддано, вірно і віддано, безмірно піддано кохають своїх мудаків (Іздрик).

Для постмодерністського художнього мовлення характерна деструкція граматично-синтакичної побудови тексту. Так, вставлені конструкції в постмодерністській прозі змінюють свої синтаксичні та стилістичні риси: вони стають способом поєднання кількох текстових масивів, одночасного подання двох і більше синтаксичних структур - прийом "текст-у-тексті". Такий стилістичний засіб домінує у мовостилях Іздрика, Т. Прохаська, Ю. Андруховича, В. Єшкілєва. Аналіз мови досліджуваних творів дав змогу вирізнити два типи побудов: фігура додавання (вставлена одиниця містить додаткову інформацію, інший текст) і фігура семантико-стилістичного вибору (варіативність текстотворення, або полісемія тексту).

Варіативність постмодерністського текстотворення побудована на мовній грі: автор створює паралельно два смислові масиви, уживаючи в дужках асоціативні елементи (літери, слова, речення, пунктуаційні знаки), які можуть змінювати семантику цілого контексту. Таким чином реалізовано принципи постмодерністської естетики - текстову відкритість, свободу мовного вибору та суб'єктивність декодування мовних знаків. Яскравою стилістичною характеристикою вказаних побудов є антитетичність (подію (антиподію?); трансформаційний повтор того самого слова в іншій граматичній формі (залишиться зі мною (в мені?); ряд близькозвучних слів (черга офіціанта (офіцера?)-таксиста (танкіста)-резидента (президента?). Семантична актуалізація заперечної частки не й гіпотетичного сполучника б у романі Іздрика "Воццек" - це яскравий приклад стилістичного використання неповнозначних частин мови, які можуть докорінно змінити зміст висловлюваного: Ми зустрілися (б)…ми (б) відразу впізнали одне одного, і я (б) насмілився просити, а ти дозволила (б) мені зняти маленького жучка, котрий заплутався у твоєму волоссі…(Іздрик). Такі 42 ліричні ірреально-реальні синтаксичні конструкції зі сполучником "б" трансформуються у ірреально-нереальні конструкції із заперечувальною часткою "не" (59 одиниць): Ми (не) зустрілися вранці, на літовищі, в гігантському холі жахливого малинового кольору. Він (не) допоміг мені підвезти багаж, і шалик (не) намотався на коліщатко візка…. Автор ніби дає можливість читачеві самому обрати варіант розвитку подій. Вставлення частки б характерне для мовлення оповідача-чоловіка, не - для оповідача-жінки. Цими засобами Ю. Іздрик експлікує емоційну картину цілого контексту - ностальгію, жаль і сум.

У композиційно-стилістичній (композиційно-мовленнєвій) організації постмодерністської прози важливу роль відіграють нонселекція та поліфонія. Принцип нонселекції (Д. Фокема) узагальнює різноманітні способи створення ефекту текстового хаосу, фрагментованого дискурсу про сприйняття світу як розірваного, відчуженого, позбавленого сенсу, закономірностей та впорядкованості (І. Ільїн). Колажна організація тексту (мозаїчність), полістилізм, полікодовість слугують засобами реалізації принципу нонселекції. Так, у романах Ю. Іздрика "Подвійний Леон: istoriя хвороби", Ю. Андруховича "Перверзія" текстовий хаос є лише імітацією хаосу, авторським принципом композиції тексту. Мовна тканина "Перверзії" зіткана з карнавальних, іронічно-пародійних різностильових фрагментів: стилізація під офіційно-ділові тексти (слідча хроніка, службові документи, доповіді агентів), стилізація під науковий стиль (псевдонауковий: запрошення та програма семінару, виступи доповідачів на семінарі), інформаційний (жанр інтерв'ю), драматичні та поетичні уривки, вкраплення щоденникових записів, нотаток і заповіту.

Характерна ознака досліджуваних прозових творів - співіснування різних особових форм авторської оповіді: розповідь ведеться від І особи однини (я-оповідач), від ІІІ особи (він/вона-оповідач), активно використовується ІІ особа однини. Граматичні особи в постмодерністському дискурсі зміщуються, плутаються і губляться (Р. Барт), авторське "я" приховано за цими особовими формами. Традиційну форму оповіді (від ІІІ особи) використано в творах В. Єшкілєва, Т. Прохаська. Для ідіостилів Ю. Іздрика та Ю. Андруховича характерним є постмодерністський колаж форм оповіді, нараційний мікс.

У постмодерністській прозі органічно співіснують всі способи репрезентації чужого мовлення: полілог, діалог, монолог, конструкції з прямою, непрямою, невласне прямою мовою, потік свідомості, внутрішній монолог, текстові вкраплення з внутрішнім мовленням.

Активно вдаються постмодерністи до мовної гри на рівні орфографії та графіки. Продуктивними є написання слів з великої або великими літерами, навмисне орфографічне спотворення, відтворення на письмі орфоепічних особливостей, застосування пропонованих правописних змін, - такі прийоми допомагають деталізувати психологічний і фізичний портрет особи, найточніше схарактеризувати ситуацію: Символічне Уподібнення на Підставі спільності відмінних прикмет має СеНС лИше Тоді, Коли ці ПрикМЕти є дЛя ДаниХ РеЧей чимосЬ суттєвим, Коли ВлаСТиВоСТі, що нИмИ вОлОдІЮть як СИМВОЛ, так і СИМВОЛІЗОВАНЕ, роЗГЛЯДаюТЬСя ЯК ЇХ ДІЙСНА СУТНІСТЬ… (Ю. Андрухович).

Мовні елементи можуть зазнавати графічної трансформації, що порушує візуальну одноманітність художнього тексту (виділення курсивом, напівжирним, підкресленням, зменшення або збільшення розміру літер, зміна інтервалу або типу літер, дзеркальне відображення): , Размещено на http://www.allbest.ru/

, Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

; без?ти, покривати, пти, тлути (Іздрик). Особливої експресивності художній вислів набуває тоді, коли в ньому змішано різні способи графічної гри: Базар - це горизонтальний спосіб висловлювання.… Нехай вибухне Лінґварна Бомба! З цього посліду паразита ми зберемо колись НОВИЙ СПОСІБ ВИСЛОВЛЮВАННЯ, і тільки тоді Базар загине (В. Єшкілєв).

Постмодерністський принцип синтезу мистецтв реалізується в словесній творчості через уведення до тексту невербальних/нетекстових масивів (таблиць, малюнків, схем, формул та ін.), зокрема це ознака ідіостилю Іздрика.

Доведено, що пунктуація у досліджуваних творах також актуалізує емоційну тональність тексту, творче використання пунктуаційних знаків дозволяє варіювати й максимально точно вербалізувати нюанси художньої оповіді. Найпродуктивнішими знаком є поліфонічні три крапки. Частотним стилістичним прийомом є і відсутність у тексті пунктуаційних знаків - так автор фіксує потік свідомості або закликає читачів до співтворчості.

У Висновках узагальнено результати дослідження:

Появу української постмодерністської прози позначено впливом філософії та світоглядно-естетичних чинників постмодернізму як культурної епохи. Мовний стиль українського постмодернізму - це система взаємопов'язаних мовностилістичних одиниць, закономірностей мовного вибору й текстотворення, зумовлених екстралінгвальними параметрами та стильовими домінантами - карнавальністю, мовною грою, експресивністю, інтертекстуальністю.

Екстралінгвальними чинниками постмодерністської мовотворчості є: девальвація й деструкція традиційних моделей буття, поширені настрої розчарування, депресії, самотності внаслідок глобальних цивілізаційних змін у ХХ ст., демократизація та лібералізація суспільно-політичного життя, відкритий культурний простір, поєднання інтелектуального та масового, панування мас-медійного дискурсу, віртуалізація комунікації, мови й культури, стирання психологічних кордонів у творенні й сприйнятті мистецтва, - і, як наслідок, вивільнення творчої/мовної свідомості.

У художньому стилі початку ХХІ ст. діють дві взаємопротилежні тенденції: з одного боку, мовний хаос, свобода і розкутість вислову; з іншого боку, констатуємо інтелектуалізацію мови художніх творів, що об'єднує процеси естетичного переосмислення термінології (детермінологізацію), змішування жанрів, стилів, інтертекстуальність, узуальну (контекстуальну) синонімію, метафоризацію тощо. Основними тенденціями мовного розвитку на стикові тисячоліть є мовний бунт і стилістичний епатаж.

Основними принципами організації прозового постмодерністського тексту є: 1) плюралізм, поліваріантність і свобода вибору засобів мовного вираження; 2) демократичність літературної мови, ліберальність її мовної основи; 3) стирання меж у опозиціях "добре-погане", "прекрасне-потворне", "високе-низьке", "нормативне-маргінальне"; 4) мовна гра; 5) колаж і алюзійність; 6) художнім ідеалом є вільна самодостатня особистість (автор-герой-читач), здатна на мовний епатаж; 7) карнавалізація художньої дійсності, карнавалізація художньої мови: текст як карнавал, як театр абсурду; 8) стильовий і жанровий синкретизм; 9) наскрізна іронічність і пародійність; 10) асоціативність, метафоричність та експресивність мовомислення.

Карнавалізація художньої мови - це вербалізація ігрової концепції культури, протесту проти лінгвістичного пуританства, що втілено засобами амбівалентної мовної гри, пародії, експлікації карнавальної естетики, створення семантичного й текстового хаосу та стилістично зниженими мовними ресурсами (тілесно-низовими) для усвідомленого порушення естетичних канонів мововираження.

Мовна гра є стилетвірним принципом постмодерністської прози, створюється засобами стилістичного оброблення мовних одиниць, розширенням їх валентності, посиленням їх експресивно-естетичного змісту.

Семантичною рисою постмодерністського художнього мовлення є емоційні конотації, експресивне забарвлення. Для реалізації творчого задуму, естетичної мети автор прагне досягти максимальної точності у вербалізації своїх ідей, думок, емоцій, переживань.

У постмодерністській стилістичній системі широкі естетичні й експресивні можливості реалізують синонімічні мовні ресурси, особливо парадигма дієслівної синоніміки, детермінологізація, трансформація сталих мовних одиниць, чужомовні елементи.

З філологічною майстерністю автори-постмодерністи використовують потенціал фонетико-стилістичних ресурсів української мови, лексики й семантики, фразеології, словотвору, морфологічних категорій, синтаксичних засобів і текстових параметрів. Продуктивними фоностилістичними ресурсами є звукові повтори, звуконаслідування, паронімічна атракція. Стилістичний потенціал словотвору репрезентовано в афіксальних моделях (активні словотворчі форманти книжного, розмовного типів), словоскладанні (композити, юкстапозити), характерним є утворення складних словесних конструкцій - голофразису. У постмодерністських текстах реалізовано стилістичний потенціал дієслівних категорій часу, способу, особи, стану та ступенів вияву ознаки прикметників, зокрема найвищого ступеню порівняння.

Стилістичні особливості постмодерністської прози виявляються також на рівні зниженого слововживання, яке тут має чітку екстралінгвальну вмотивованість (карнавальний епатаж) і є засобом мовної гри й створення комічного ефекту.

У тропеїчній системі постмодерністської художньої прози найбільш продуктивними є метафори, метонімія, епітети, гіперболи, перифрази та евфемізми, що стосуються буття людини, характеристики постмодерністського світу. Мовні образи, створювані естетичним переосмисленням, викликають багатогранні асоціації та емоції у реципієнта.

У постмодерністському художньому тексті важливе місце посідають словесні символи карнавал, алкоголь, лабіринт, дзеркало, дорога, поет (творчість), вода, вогонь, сонце, риба, змія, птах, слово, Ніщо, які актуалізують зміст цілого контексту/тексту, а тому їх можна визначити і як текстові домінанти. У лінгвістичній структурі архетипних, космогонічних, біблійних символів спостерігаємо семантичний синкретизм, амбівалентність традиційних значень, розширення спектру їх художньої образності та асоціативних зв'язків.

Установлено, що постмодерністська синтаксична мікросистема вибудовується як за загальнонаціональними зразками літературно-кодифікованого конструювання синтаксем, так і за певними суто специфічними правилами формальної, композиційної організації постмодерністського тексту, що полягають насамперед у принципах нонселекції та поліфонії. Нонселекція реалізується засобами колажування, полістилізму та полілогу: перемикання мовних кодів, форм оповіді, типів художнього мовлення.

Постмодерністський стилістичний синтаксис характеризується активним функціонуванням багатокомпонентних синтаксичних сполук; однорідних одиниць (потік асоціацій, прийом списку); продуктивністю стилістичних фігур, засобів експресивного синтаксису та їх синкретизмом; актуалізацією додаткових смислів вставленими конструкціями; активністю парцельованих конструкцій, односкладних, неповних речень; структурно-семантичною варіативністю постмодерністського текстотворення.

Важливим компонентом стилю є графіка постмодерністського тексту: орфографічні модифікації, експерименти з написання слів, сегментації, розташування текстових фрагментів, текстова активність пунктуаційних знаків кома, три крапки. Активно використовують автори й невербальні засоби (малюнки, таблиці, формули, знаки).

Естетична функція постмодерністського мовного арсеналу полягає у розкритті мовної особистості, внутрішнього світу людини, вираженні ідейно-емоційної глибини постмодерністської свідомості, людино- та світовідчуття. Українські постмодерністи мислять живописно, конкретно-чуттєвими образами-картинами, які майстерно вербалізують своєю мовотворчістю.

Аналізований мовний матеріал доводить, що первинність слова є дієвим чинником побудови постмодерністської лінгвоцентричної системи в художньому стилі кінця ХХ - початку ХХІ ст., що дає поштовх до розкриття стилістичного потенціалу Мови як способу передавання інформації, елемента самоідентифікації нації та як першооснови українського інтелектуально-культурного простору на межі тисячоліть.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Дегтярьова І.О. Що відбувається з мовою та в мові сучасної української літератури? / І.О. Дегтярьова // Бористен. - Дніпропетровськ, 2005. - № 5 (167). - С. 9 -11.

2. Дегтярьова І.О. Лінгвоцентрична система українського постмодернізму (на прикладі мовного стилю Ю. Іздрика) / І.О. Дегтярьова // Дослідження з лексикології і граматики української мови: зб. наук. праць / За ред. проф. Д.Х. Баранника. - Дніпропетровськ: Пороги, 2005. - Вип. 4. - С. 22-30.

3. Дегтярьова І.О. Стилістичний потенціал чужомовних елементів у постмодерністській художній мові / І.О. Дегтярьова // Східнослов'янська філологія: зб. наук. праць. - Горлівка: Видавництво ГПДІІМ, 2005. - Вип. 6. - С. 70-77.

4. Дегтярьова І.О. Інтертекстуальність як спосіб індивідуального текстотворення Ю. Іздрика / І.О. Дегтярьова // Культура слова.- К.: Інститут української мови НАН України, 2007. - Вип. 68-69. - С. 12-17.

5. Дегтярьова І.О. Філософсько-естетична та світоглядна парадигма постмодернізму та її відображення в мові української літератури / І.О. Дегтярьова // Мова і культура. (Науковий журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. - Вип. 10. - Т.V (105). - С. 11-16.

6. Дегтярьова І.О. Семантико-стилістичні параметри порівнянь характеристики людини у постмодерністській прозі / І.О. Дегтярьова // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова: зб. наук. праць. Серія 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство) / За ред. академіка Л.І. Мацько. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. - Вип. 2. - С. 162-168.

Размещено на Allbest.ru