Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ГОРЛІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Кафедра української мови

Реферат

Проблеми фразеології в сучасному українському мовознавстві

Панченко Марії

Горлівка - 2015



Зміст

• Вступ
• 1. Становлення фразеології як лінгвістичної науки
• 1.1 Основні поняття фразеології як самостійної галузі мовознавства
• 1.2 Розвиток фразеології як науки та її становлення на вітчизняному ґрунті
• 2. Актуальні проблеми сучасної фразеології
• 2.1 Проблема класифікації фразеологічних одиниць у сучасному українському мовознавстві
• 2.2 Вивчення стилістичного аспекту фразеологічних одиниць у сучасному мовознавстві
• 2.3 Новітні напрямки дослідження фразеологічних одиниць у вітчизняному й зарубіжному мовознавстві
• Висновки
• Список використаної літератури


Вступ

Актуальність теми дослідження. Теоретичні дослідження з фразеології як розділу мовознавства охоплюють у сучасній лінгвістиці досить широке коло проблем. Серед них можна виділити кілька основних: вивчення фразеологізму як основної одиниці фразеології, його природи, функціонування фразеологізмів у мовленні, виявлення їх різновидів, визначення методів дослідження тощо.

Свій внесок у розвиток теорії фразеології зробили українські та зарубіжні вчені, дослідники фразеології різних національних мов. Серед них є видатні вчені ХIХ і першої половини ХХ ст.: О.О.Потебня, Ш.Баллі, Ф. де Соссюр; багато сучасних українських авторів: Л.Г.Авксентьєв, М.Ф.Алефіренко, Я.Т.Билиця, В.І.Гаврись, М.Т.Демський, С.Н.Денисенко, В.І.Кононенко, В.І.Лавер, О.П.Пророченко, Л.Г. Скрипник, Г.М.Удовиченко та ін.; сучасні зарубіжні вчені: Ю.Ю.Аваліані, Н.М. Амосова, В.Л. Архангельський, В.В. Виноградов, В.П. Жуков, О.В.Кунін, В.М.Телія, І.І.Чернишова, Ф. Зейлер, В. Флейшер та ін.

Незважаючи на помітні досягнення в дослідженні проблем з фразеології, деякі питання все ще залишаються недостатньо вивченими. Отже, актуальність обраної теми зумовлена тим, що хоча й на сьогодні формуються нові напрями у вивченні фразеології, проте в сучасних підручниках відображені позиції, сформовані ще в минулому столітті.

Мета курсової роботи: проаналізувати сучасний стан дослідження фразеології у вітчизняному мовознавстві, а також визначити новітні аспекти вивчення фразеологічних одиниць.

Завдання:

1. Вивчити та проаналізувати наукову літературу з досліджуваної теми;

2. Прослідкувати розвиток фразеології як науки та її становлення на вітчизняному грунті;

3. Охарактеризувати фразеологію як розділ мовознавства та дослідити напрямки фразеологічних досліджень, а також визначити основні поняття фразеології як основної галузі мовознавчої науки;

4. Визначити еволюцію поглядів мовознавців на проблему класифікації фразеологічних одиниць й проаналізувати традиційні й новітні підходи до типології у фразеології;

4. Проанілізувати один із актуальних аспектів вивчення фразегології - стилістику фразеологічних одиниць;

5. Проаналізувати й схарактеризувати новітні напрямки дослідження фразеологічних одиниць в українському та зарубіжному мовознавстві.

Методи дослідження: метод аналізу, синтезу (потребує уточнення).

Об'єкт дослідження: розділ мовознавчої науки -- фразеологія.

Предметом дослідження виступають актуальні проблеми сучасної української фразеології.

Практичне використання. Робота може бути використана вчителями під час роботи з учнями для вивчення розділу мовознавчої науки фразеології. Також наукова робота буде корисною для студентів, які вивчають фразеологію, зокрема на спецсемінарах, спецкурсах, для робіт із порівняльної, зіставної та історичної фразеології.

Структура роботи: робота складається зі вступу та двох розділів, що вміщують у собі теоретичні засади та практичну частину з досліджуваної проблеми, висновків, в яких аргументовано підведені підсумки розглянутої проблеми, та списку літератури.



1. Становлення фразеології як лінгвістичної науки

1.1 Основні поняття фразеології як самостійної галузі мовознавства

За останні роки жодна галузь лінгвістичної науки не привертала до себе такої уваги українських мовознавців, як фразеологія - порівняно молода лінгвістична дисципліна, основні поняття, обсяг проблематики та об'єкт вивчення якої ще остаточно не визначені. Це пояснюється передусім великою семантичною, структурною і функціональною різноманітністю тих одиниць, що сприймаються як стійкі сполуки слів. Така специфіка об'єкта дослідження викликає труднощі у визначенні як місця фразеологічного рівня в ієрархії мовної структури, так і місця фразеології серед інших лінгвістичних дисциплін. Ось чому саме від з'ясування таких питань, як зміст фразеологічної одиниці, визначення її найхарактерніших диференційних ознак, вживання її в мовленні залежить вивчення фразеології загалом, а також окремих її аспектів.

В останні роки фразеологія розвивалась досить активно. В українському мовознавстві з'явилась низка ґрунтовних досліджень, у яких, зокрема, висвітлюються суттєві питання класифікації фразеологізмів, їхньої структури, семантики, стилістики, перспективи розвитку фразеологічних одиниць в мові.Фразеологічний фонд мови здавна привертав увагу багатьох вітчизняних мовознавців. Цінні для розвитку фразеологічної теорії спостереження знаходимо в працях М.В. Ломоносова, Ф.І. Буслаєва, О.О. Потебні, І.І. Срезневського, Ф.П. Фортунатова, О. О. Шахматова та інших видатних дослідників.

Становленню фразеології як галузі лінгвістики, що поступово вичленовувалася із синтаксису, лексикології і стилістики, сприяло, з одного боку, ґрунтовне дослідження синтаксичної природи словосполучень (у працях О. О. Шахматова, Ф.П. Фортунатова тощо) і, з другого, висвітлення у стилістико-семантичному аспекті стійких комплексів слів (Ш. Баллі, А. Сеше тощо). фразеологія лінгвістичний український мовознавство

Фразеологія як наука - порівняно молода галузь. До цього часу існує розбіжність у поглядах мовознавців щодо предмету фразеології, її обсягу. Ось чому саме від з'ясування таких понять, як зміст фразеологічної одиниці, її найсуттєвіших диференційних ознак залежить вивчення фразеології в цілому, а також окремих її аспектів.

Ідею про необхідність створення фразеології як самостійного розділу лінгвістичної науки обґрунтував ще у 20-х роках Є. Д. Поливанов, який вважав, що цей розділ «займе відособлену і стійку позицію (подібно до фонетики, морфології тощо) у лінгвістичній літературі майбутнього, коли в послідовній постановці різноманітних проблем наша наука буде позбавлена випадкових прогалин» [12- 63].

У розвиток фразеологічної теорії зробили також значний внесок В. В. Виноградов, Б. О. Ларін, С. І. Ожегов, О. М. Бабкін, О. С. Ахманова, М. М. Шанський, В. Л. Архангельський, В. П. Жуков, О. І. Молотков, Л. І. Ройзензон та інші науковці. Розвиток фразеологічних студій на Україні пов'язаний з іменами Л. А. Булаховського, П. Й. Горецького, І. К. Білодіда, І. Г. Чередниченка, П. П. Плюща та інших сучасних мовознавців. Творчий доробок цих науковців важко переоцінити.

Однак, незважаючи на цілий ряд публікацій, досі недостатньо вивчені проблеми семантики, структури, становлення та історичного розвитку фразеології. Немає навіть чіткого загальноприйнятого визначення фразеологізму. У лінгвістиці відомо понад двадцять визначень фразеологічної одиниці, але жодне з них не знайшло загального визнання. Деякі вчені вважають, що визначення фразеологічної одиниці таке ж складне, як і визначення слова. Наприклад, О.Шахматов називав фразеологізми нерозкладними сполуками, які складаються з двох або кількох слів, становлять собою граматичне ціле, але виступають у такій формі, що виключає можливість визнати їх взаємну залежність і не дає також можливості визнати яке - небудь із них самостійним членом речення [18-9].

Особливе місце у лінгвістичних дослідженнях займає семантична класифікація В.В. Виноградова. Опрацьована на грунті синтаксичних ідей О.О. Шахматова з урахуванням результатів наукових досліджень швейцарського стиліста Ш. Баллі, ця класифікація по суті започатковувала основи фразеології як лінгвістичної дисципліни.

Отже, за визначенням В.Виноградова, фразеологічна одиниця - це сполука, яка не утворюється в процесі мовлення, а відтворюється за традицією [5-64].

Білодід дає таке визначення: «Фразеологічною одиницею, звичайно, називають лексико-граматичну єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи організованих за моделлю словосполучення чи речення, яке, маючи цілісне значення, відтворюється в мові за традицією, автоматично.

На думку М.Жовтобрюха, фразеологічними одиницями слід називати стійкі словосполучення, що сприймаються як одне ціле, як єдиний вислів або мовний зворот, неподільний на окремі частини без втрати його значення [6-56].

Предметом вивчення фразеології, на думку Л.Г. Скрипник, є - стійкі сполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілість і відтворюються у процесі мовлення як готові словесні формули [14-270]. Поділяючи повністю думку Б.О. Ларіна про те, що в основі кожної фразеологічної одиниці лежить метафоризація, Г.Ф. Шило підкреслює: «Фразеологічна одиниця, або фразеологізм - це таке стійке словосполучення, яке виникає в результаті його метафоризації - семантичного оновлення його компонентів» [2,12].

Отже, основною ознакою фразеологізму визначається метафоризація, поява нового значення, що часом не має нічого спільного із значенням складових слів - компонентів виразу. Певна частина мовознавців виділяє цілісність значення фразеологізму, його нерозкладність, а також здатність відтворюватися в готовому вигляді.

Так, наприклад, В.П. Жуков фразеологізмом називає фразеологізмом стійку, нарізно оформлену відтворювану одиницю мови, наділену цілісним або частковим значенням і здатну сполучатися з іншими словами [7-11].

Отже, наведені визначення фразеологічних одиниць свідчать про те, що вченими виділяються різні їх ознаки, серед яких, зокрема, можна назвати такі:

1) семантична цілісність або семантична нерозкладність (В.В. Виноградов, В.Л. Архангельський, В.П.Жуков, М.М. Шанський, Л.А. Булаховський, М.А. Жовтобрюх, Ф.П. Медведєв, Г.М. Удовиченко);

2) метафоричність (Б.О. Ларін, О.М. Бабкін, О.В. Кунін);

3) нарізнооформленість (Л.Г.Скрипник, В.П.Жуков, М.М. Шанський);

4) відтворюваність (В.В. Виноградов, В.Л. Архангельський, В.П.Жуков, М.М. Шанський, Ф.П. Медведєв);

5) наявність не менше двох повнозначних слів (С.Г.Гаврін, М.М. Шанський);

6) неперекладність іншими мовами (Л.А. Булаховський, О.О. Реформатський).

Усі зазначені міркування свідчать про наміри лінгвістів виробити об'єктивні критерії визначення самого предмета фразеології і переконують ще раз у тому, що фразеологічні одиниці є надзвичайно складними й суперечливими утвореннями у мові.

Актуальним завданням фразеології як науки є систематизація різного фразеологічного матеріалу, вироблення наукових принципів такої систематизації. Але, на жаль, до цього часу існує розбіжність у поглядах мовознавців щодо предмета фразеології, її обсягу. Ось чому саме від з'ясування таких понять, як зміст фразеологічної одиниці, характеристика її найважливіших диференційних ознак залежить вивчення фразеології в цілому, а також окремих її аспектів.

Неможливість виділення одного єдиного визначення фразеологічної одиниці полягає насамперед у тому, що для слова і стійких сполук слів не характерні властивості, які були б віднесені до кожного з них без винятку.

Для визначення змісту фразеологічної одиниці необхідно встановити її найхарактерніші диференційні ознаки, які були б властиві тільки фразеологізмам. Відсутність хоча б однієї з них може кваліфікуватися по-різному: така одиниця перебуває ще у стадії фразеологізації і не повністю набула якісних її характеристик, тобто може розглядатися як потенційний фразеологізм. Зрозуміло, якщо фразеологічна одиниця являє собою особливу одиницю мови, то вона може існувати в мові. Наявність диференційних ознак у фразеологічній одиниці, безперечно не виключає наявності в ній, як і в інших мовних одиницях, другорядних не диференційних ознак, які іноді називають факультативними.

Отже, фразеологічні одиниці мови можуть вивчатися у різних аспектах, але вихідними, визначальними завжди будуть ті, які сприятимуть розкриттю того, що робить фразеологізм фразеологізмом, що виділяє його в окрему одиницю мови. Цілком зрозуміло, що для розкриття диференційних ознак, як і самої сутності фразеологізму, їх необхідно розглядати в зіставленні з іншими одиницями мови - словом, словосполученням, відзначаючи їх спільні і відмінні риси.

1.2 Розвиток фразеології як науки та її становлення на вітчизняному ґрунті

Початок формування фразеології як науки припадає на кінець XVIII -початок XIX століття, хоча витоки даної лінгвістичної дисципліни спостерігаємо значно раніше.

Стійкі словосполучення вже давно привертали увагу дослідників, насамперед лексикографів, які присвятили себе вивченню мовних скарбів різних народів та ставили перед собою мету зібрати та зберегти цінні надбання народу для майбутніх поколінь: прислів'я, приказки, влучні образні вирази, максими тощо; чітко визначити та пояснити їх значення та вказати на джерело виникнення. Процес укладання словників стійких сполук спостерігається у різних країнах уже протягом значного історичного періоду. Інтенсивна поява таких збірників припадає на середні віки. Цей час слушно називають періодом панування пареміології. Так, у Франції поява перших збірників прислів'їв та приказок припадає на 1175 рік, а в Іспанії - на 1499 рік. Плідною видалася також епоха Відродження. Проте ще й досі не складено хронологічного історичного огляду фразеології. Інтенсивна поява таких збірників припадає на середні віки. Майже всі загальні словники, опубліковані за останні 300-400 років тою чи іншою мірою містять цитатно-ілюстративний матеріал, насичений фразеологією. Вона представлена зокрема в загальномовних, перекладних та тлумачних словниках [3-12].

У працях вітчизняних та закордонних учених ХІХ століття - Ф. Буслаєва, О. Сєрова, В. Міллера, О. Веселовського, О. Пипіна, О. Шахматова (Росія), Ж. Паулі, В. Залеського, Садок Баронча, С. Рокоссовської (Польща),В. Караджича (Сербія), В. Ягича (Хорватія), І. Бідермана, Ф. Кайндаля (Німеччина), А. Рамбо, Л. Леже (Франція), В. Ральстона (Англія) - порушувалося, а частково й розв'язувалося чимало питань, що стосуються фразеології. Учених того часу вже цікавили, зокрема, проблеми походження фразеологічних одиниць, їх класифікація. У деяких із праць присутні вже спроби аналізу структурно-семантичних особливостей фразеологізмів. Їхня наукова діяльність не оминула зокрема і українську фразеологію, формування якої пов'язують насамперед з фольклорними та етнографічними збірниками прислів'їв та приказок, пареміологічними виданнями. Однією з найдавніших таких праць кінця XVII - початку XVIII ст. вважається рукописна збірка Климентія Зіновієва «Приповісті посполиті». Виділяємо серед цінних надбань української фразеології і «Краткий малороссийский словарь» О. Павловського в його «Грамматике малороссийского наречия» (1818), «Малороссийские пословицы и поговорки» (1834) В. Смирницького, «Галицькі приповідки і загадки» (1841) Г. Ількевича, «Словарь малороссийских идиомов» (1861) у 3-му томі «Старосветского бандуриста» М. Закревського[21-127].

Варто відзначити і великий внесок до загальнонародної мовної фразеології представників українського письменства: Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка та інших, які в свою чергу підготували ґрунт для літературної діяльності Тараса Григоровича Шевченка. Славні традиції Кобзаря згодом підримували та розвивали його молодші сучасники й наступники Марко Вовчок, Юрій Федькович, Панас Мирний, Павло Грабовський, Михайло Коцюбинський, Леся Українка.

Величезні здобутки у збиранні, дослідженні та популяризації української усної народної творчості належать також ученим-фольклористам та етнографам І. Рудченку, Я. Головацькому, О. Потебні, М. Драгоманову, М. Сумцову, композитору М. Лисенку та багатьом іншим.

Фразеологія як самостійний розділ лексикології вперше був введений у науку швейцарським стилістом Ш. Баллі. У нашій вітчизняній науці це питання якоюсь мірою було порушене О.О. Шахматовим, який виділив в окрему групу неподільні словосполучення. Але питання саме про систематичне вивчення фразеології як лінгвістичної дисципліни вперше було поставлене в кінці 20-х років ХХ століття проф. Є.Д. Поливановим. Говорячи про різницю між синтаксисом, морфологією і лексикою, у 1928 році він висловив думку про те, що фразеологія займе відособлену і стійку позицію у лінгвістичній літературі майбутнього.

У працях післяжовтневого і, особливо, повоєнного періоду, як правило, чітко визначаються спільні закономірності розвитку російської, української, білоруської фразеології, подібно до фразеології інших мов народів СРСР, та мов народів соціалістичної дружності. У цей час (40-і роки ХХ століття) з'являються важливі праці В.В. Виноградова, а на кінець 60-х років фразеологія вже стає самостійною наукою в системі мовознавчих дисциплін. Щодо розвитку цієї галузі мовознавства власне на українському ґрунті, то тут варто зазначити, що перший значний вклад у науку вніс академік І.К. Білодід своєю фундаментально монографією «Питання розвитку мови української радянської художньої прози» (1955), яка заклала основи глибокого та всебічного вивчення власне української фразеології. Її питанням присвячені і поодинокі фрагменти в мовознавчих працях Л.А. Булаховського. Дослідженнями в області фразеології займались і Г.М. Удовиченко, М.А. Жовтобрюх, Л.С. Паламарчук, М.М. Палинський, Л.Г. Скрипник, В.С. Ващенко та багато інших.

Кінець 80-их років ХХ століття характеризується посиленням у вивченні теорії та практики перекладу фразеологізмів, що стали однією з найновіших областей лінгвістичних досліджень. Загалом найскладнішим об'єктом теорії та практики перекладу вважаються такі стійкі словосполуки, яким непритаманні еквіваленти в мові перекладу. Серед них знаходяться не лише вислови на позначення унікальних реалій, але й ті сполучення слів, які позначають якийсь специфічний відтінок значення. Тому дослідження фразеологізмів в подібному аспекті стають досить актуальними.

Отже, становлення та розвиток фразеології як самостійної лінгвістичної дисципліни відбувалось певним чином поетапно.

Перший етап можна виокремити як період, що охоплює кінець ХVIIІ та ХІХ століть, та визначити як підготовчий, оскільки фразеологія ще не розглядається як самостійний розділ мовознавства, поки що тут йдеться лише про пошук та нагромадження цінних надбань народу: прислів'їв, приказок, влучних образних виразів, максим тощо. При цьому дослідники ставлять перед собою мету чітко визначити та пояснити їх значення, вказати на джерело виникнення. Для цього етапу характерне зокрема укладання фольклорних та етнографічних збірників прислів'їв та приказок, пареміологічних видань. Порушувалося, а частково й розв'язувалося чимало питань, що стосуються фразеології. Видатних учених того часу вже цікавили, зокрема, проблеми походження фразеологічних одиниць, їх класифікація. На кінець ХІХ століття присутні вже спроби аналізу структурно-семантичних особливостей фразеологізмів.

Початок ХХ століття можна вважати власне етапом становлення фразеології як самостійного розділу мовознавства. Саме в кінці 20-х років постає питання про її систематичне вивчення власне як лінгвістичної дисципліни, і значна заслуга в цьому належить зокрема проф. Є.Д. Поливанову. Цей час від початку й надалі характеризується появою вже власне наукових праць, присвячених фразеології як окремому розділу лінгвістичної науки (В.В. Виноградов, І.К. Білодід та ін..) Але разом із тим фразеологічні дослідження кінця ХХ початку ХХІ століття лише набирають своїх обертів.



2. Актуальні проблеми сучасної фразеології

2.1 Проблема класифікації фразеологічних одиниць у сучасному українському мовознавстві

Найгострішою в сучасному мовознавстві є проблема створення такої класифікації фразеологічних одиниць, яка б систематизувала та встановила відмінності між всіма типами фразеологізмів .

Дослідники фразеології, спираючись на ті чи інші ознаки фразеологічних одиниць, запропонували ряд класифікаційних схем, які стали широко використовуватися у лінгвістичній літературі. Залежно від того, який принцип, який підхід покладено в основу кожної класифікації (семантичний, стилістичний, структурній, граматичний, генетичний) , розрізняють відповідні їх типи.

В українській мові фразеологізми дуже різноманітні і за семантикою , і за структурою. Одні ФО нагадують словосполучення, інші - речення. Через те, що вони дуже різноманітні, постає потреба їх класифікувати.

Загальне визнання в науковій літературі набула семантична класифікація В. В. Виноградова, в основу якої покладено принцип нерозкладності семантики фразеологічних одиниць.

Становлячи за значенням єдине ціле, не всі фразеологізми є однаковими з погляду з'єднаності компонентів і співвіднесеності семантики усього вислову з семантикою його окремих складників. На цій підставі В. В. Виноградов розрізняє три типи фразеологічних одиниць: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення - це тип абсолютно неподільних, не розкладних стійких словосполучень, цілісне значення яких невмотивоване, тобто не випливає із значень слів-компонентів, наприклад: пекти раків (червоніти), собаку з'їсти (набути досвіду), ляси точити (вести пусту розмов розмову), байдики бити (ледарювати), березової каші всипати (побити), скакати в гречку (порушувати шлюбну вірність), ряст топтати (жити, ходити), розбити горщик (глек) (посваритися), кури не клюють (багато).

Визначаючи фразеологічні зрощення як «своєрідні складні синтаксичні слова», які ще прийнято називати ідіомами, В. В.Виноградов підкреслює, що їх значення не мають ніякого зв'язку із значенням складових компонентів. Основною ознакою фразеологічних зрощень є їх семантична нерозкладність, неподільність, абсолютна неможливість виведення значення цілого із значень компонентів. «Фразеологічне зрощення становить собою семантичну одиницю, однорідну із словом, позбавлену внутрішньої форми» [3-51].

Перетворення словосполучення у фразеологічне зрощення відбувається з різних причин, серед яких немалу роль відіграє переосмислення, втрата прямого значення словами-компонентами, поява новог образу, емоційні та експресивні фактори. Наприклад, фразеологізм «собаку з'їсти» означає «бути майстром у якійсь справі». Тут власні значення слів «собака» і «їсти» не відіграють жодної ролі, бо неможливо пояснити, чому знання й досвід передбачають поїдання собак. Мовознавці вважають, що дане значення склалося через устрій життя селян , у якому найважчим заняттям була косьба: «Косити вміють далеко не всі; той же, хто цьому навчився, виконує свою справу відносно швидко. Недосвідчена ж людина при цьому відчуває такий голод, що, здається, могла би з'їсти собаку» [4-85].

Розкриттю механізму становлення фразеологічних зрощень і з'ясуванню причин прояву у них цілісного значення допомагають спеціальні етимологічні дослідження. Цікавими у цьому плані є дослідження мовознавців В. В.Виноградова, О. М.Бабкіна, Л. П.Медведєва, В. М.Мокієнка, Л. Г.Скрипник, в яких розкриваються шляхи утворення окремих фразеологічних одиниць, установлюються словосполучення, на базі яких вони формувалися.

Фразеологічні єдності - це теж стійкі словосполучення, семантично неподільні і цілісні за значенням. Однак у фразеологічних єдностях цілісне значення може бути вмотивованим, виникати як результат впливу лексичних значень слів-компонентів, наприклад: ні пари з уст (мовчати), вивести на чисту воду (викрити), прикусити язика (замовкнути), тримати (держати) камінь за пазухою (таїти зло проти когось), кров з молоком (здоровий, вродливий), переливати з пустого в порожнє (вести безпредметні, беззмістовні розмови).

Наведені приклади свідчать, що фразеологічні єдності, як і зрощення, теж семантично неподільні і виражають цілісне значення, але на відміну від фразеологічних зрощень вони мають умотивоване значення. У своєму компонентному складі фразеологічні єдності вміщують такий елемент, який сприяє мотивації значення фразеологізму в цілому.

Фразеологічні сполучення - це такі стійкі мовні звороти, які не є безумовними семантичними одиницями, оскільки характеризуються певною самостійністю складових частин [7-51].Одне слово у фразеологічному сполученні є стрижневим, воно фразеологічно зумовлене й не може бути замінене іншим, а ті слова, що його характеризують, допускають взаємну заміну чи підстановку, наприклад: бере досада (зло, страх, жаль); взяти участь у чому-небудь, взяти до уваги, взяти в шори, взяти на глузи; порушити питання; порушити справу.Фразеологічні сполучення становлять тип фраз, створюваних реалізацією зв'язаних значень слів, наприклад: справа честі, людина великого серця, скатертю дорога, розбити вщент, шкірити зуби, покласти голову, (не) спускати з очей, храм науки, добрі наміри, закінчити вчасно, було не було, брати верх, впадати в око, точка зору, бути не в дусі, наша (їхня) взяла (бере), наш брат, не сходити з язика (з вуст), очей не показувати, очі залити.

Класифікація В. В.Виноградова відіграла важливу роль у розробці теоретичних питань фразеології. Вона розкрила механізм утворення фразеологічного значення. Відношення семантики цілого виразу до значень слів-компонентів, що його складають. Ця класифікація глибоко увійшла у фразеологічну науку, дістала широке визнання і стала придатною не тільки для російської мови, на ґрунті якої вона була створена, а й для інших мов.

Однак з подальшим розвитком теорії фразеології все помітнішими стають недоліки цієї класифікації. Насамперед слід сказати про нечіткість критерію умотивованості значення фразеологічних одиниць (пор.: цілісне значення у зрощень та єдностей, відсутність єдиного значення у сполучень). Так виникла потреба подальшого вдосконалення семантичної класифікації.

Зберігши три основні типи фразеологічних одиниць (за схемою акад. В. В. Виноградова), М.М.Шанський виділив четвертий тип - фразеологічні вирази, що об'єднують такі стійкі у своєму складі і часто вживані фразеологічні звороти, які не тільки є семантично подільними, але й складаються цілком із слів із вільним значенням: “Не все те золото, що блищить; Вовків боятися - в ліс не ходити; соціалістичне змагання” і т. ін. Фразеологічні вирази відрізняються від фразеологічних сполучень, на думку М. М. Шанського, тим, що «в них немає слів із фразеологічно зв'язаним значенням, але і від вільних словосполучень фразеологічні вирази відрізняються своєю відтворюваністю в готовому вигляді як структурні і значеннєві одиниці, а не створюються за існуючими законами мови щоразу заново» [21-82].

Серед фразеологічних виразів М. М. Шанський розрізняє дві групи:

1) фразеологічні вирази комунікативного характеру, що становлять собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим відтворенням, виражають те чи інше судження: Людина -- це звучить гордо;

2) фразеологічні вирази номінативного характеру, що є сполученням слів, ідентичними ліпше певним частинам речення; вони є словесною формою того чи іншого поняття, так само, як і слова, виконують у мові номінативну функцію: Трудові успіхи, палії війни, вищий навчальний заклад .

Як і класифікація В. В. Виноградова, класифікація М. М. Шанського широко використовується у спеціальній, зокрема науково-методичній літературі. Проте, як зазначають мовознавці, вона також не позбавлена недоліків. Визнаючи відтворюваність як основну релевантну ознаку, М. Шанський відносить до фразеологічних одиниць такі словосполуки, які не можуть бути предметом фразеології. На думку Л. Г.Авсентьєва, «не можна відносити до фразеологізмів назви установ, організацій і т. ін., оскільки подібні мовні одиниці не характеризуються диференційними ознаками, які властиві фразеологізмам» [1-49]. Наприклад, їх значення відрізняється від значення фразеологічної одиниці, де воно виникає на підставі метафоризації вільного словосполучення.

Нечіткість розмежування в обох класифікаціях фразеологічних зрощень і фразеологічних єдностей, співвідносних за своїм значенням із словом, наштовхнула дослідників-фразеологів на думку про необхідність об'єднання цих двох типів фразеологічних одиниць в одному класі. Так, наприклад, Г. М. Удовиченко з цього приводу зазначає: «З погляду синтаксично-семантичної структури та емоційно-експресивних відтінків фразеологічне зв'язані словосполучення української мови найдоцільніше, на нашу думку, поділити на такі три типи: ідіоми, фразеологічні вирази та фразеологічні зрощення» [18-21].

Не заперечує проти об'єднання цих двох типів фразеологічних одиниць і М. М. Шанський: «Фразеологічні зрощення і фразеологічні єдності, як еквіваленти слів, нерідко об'єднують в одну групу. В таких випадках їх називають звичайно ідіомами, або ідіоматичними висловами» [21-82].

Л.Г.Авксентьєв, враховуючи структурно-семантичну цілісність фразеологічних одиниць, їх основні диференційні ознаки -- наявність фразеологічного значення, граматичних категорій, компонентний склад, відтворюваність, -- вважає, що фразеологічний матеріал української мови у синхронному плані можна класифікувати за двома розрядами.

1. Фразеологічні одиниці -- ідіоми, що охоплюють у своєму складі фразеологічні зрощення і фразеологічні єдності, характеризуються семантичною цілісністю, нерозкладністю, здатністю за своїм значенням співвідноситися з окремими словами: Замилювати очі кому; бити байдики, гарбуза дати, передати куті меду, тягтися у нитку, задніх пасти, зуби проїсти на чому, п'яте колесо до воза, мости спалити,, та багато інших. Значення більшості фразеологізмів-ідіом не має нічого спільного із значенням складових компонентів. Компонентний склад характеризується сталістю і стійкістю. Заміна компонентів для певної кількості фразеологізмів не допускається, бо веде до втрати їх як окремих самостійних одиниць. В окремих же випадках слова-компоненти допускають заміну синонімами-відповідниками без втрати значення цілого виразу.

2. Фразеологічні сполучення, які у семантичному плані становлять собою відносно подільні аналітичні сполуки, характеризуються певною самостійністю складових частин: Насупити брови, в око впадати, брати участь, одержати перемогу, вести перед, знати як облупленого, брати до серця, брати за жабри, подати рушники, погладити по голівці, голова йде обертом, очі мої не бачили б кого, полуда з очей спала та інші. Слова-компоненти фразеологічних сполучень синтаксично пов'язані між собою зв'язком, що відповідає живим нормам мови. Щодо своєї семантики, фразеологічні сполучення набувають певної метафоричності, зумовленої наявністю фразеологічно зв'язаного значення слів-компонентів. Саме фразеологічно зв'язані лексичні компоненти допускають сполучуваність тільки з певними словами.

Виділення окремого розряду - Фразеологічні вирази (за класифікацією М. М. Шанського) - не зовсім правомірне, оскільки звороти типу прислів'їв, літературних цитат, штампів, кліше, назв установ і т. ін., на думку Л. Г.Авксентьєва, «не можуть бути віднесені до предмета фразеології. Певна частина з них є самостійними комунікативними одиницями мови, що виражають окремі судження, а інші не мають основних ознак, характерних для фразеологічних одиниць (як, наприклад, фразеологічного значення, компонентного складу, граматичних категорій, відтворюваності)» [1-51].

Також заслуговує на увагу серед семантичних класифікацій фразеологічних одиниць відповідна схема Б. О. Ларіна, яка ввійшла в мовознавчу літературу як класифікація за історичною еволюцією семантики усталених словесних сполук. Досліджуючи семантичні зрушення фразеологізмів у діахронічному плані, Б. О. Ларін установив, що умовами, які визначають розвиток фразеологічних стереотипів із вільних словосполучень, є:

1) втрата реалії;

2) метафоризація;

3)деформація компонентного складу (від первісної формули здебільшого залишається усічений фрагмент);

4) порушення первісної граматичної структури.

Класифікація Б. О. Ларіна показує етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень:

А) перемінні словосполучення;

Б) стійкі метафоричні словосполучення;

В) ідіоми.

Цей тип класифікації фразеологічних одиниць, як бачимо,
відбиває історичний принцип становлення ідіом ступеневого
нагромадження ідіоматичності у розвитку від вільних cловосполучень до нерозкладних.[10-307].

Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С. Гаврін. Дослідник виділяє шість основних типів:

1. Образно-виразні стійкі сполуки, до яких належать метафоричні одиниці (пустити червоного півня; гора народила мишу);

2. Сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди);

3. Сталі порівняння (берегти як зіницю ока);

4. Евфонізми (із грязі в князі), сталі гіперболи і літоти (гарматою не проб'єш);

5.Тавтологічні сполуки (свиня свинею; ливом лити);

6.Сполуки, що створюються на основі поетичного синтаксису (правда -- добре, а щастя -- краще).

У теоретичних дослідженнях з фразеології помітне місце посідають класифікації за граматичним принципом. Так, морфологічний підхід до фразеологічних явищ базується на співвіднесеності фразеологічних одиниць із певними частинами мови і передбачає визначення лексико-граматичної природи стрижневого слова. Наприклад, О. І. Молотков виділяє за цим принципом такі лексико-граматичні розряди фразеологічних одиниць[11-126].

1) іменні фразеологізми: Ахіллесова п'ята, авгієві стайні,
стріляний горобець, китайський мур, нуль без палички, п'яте
колесо до воза, золоті руки, мокра курка, казанська сирота,
і т. д.;

2) дієслівні фразеологізми: ляси точити, намилити шию, відкинути копита, обвести навколо пальця кого, ребра полічити, гайки прикрутити кому, і т. д.;

3) ад'єктивні фразеологізми: кров з молоком, не ликом шитий, ні риба ні м'ясо, під мухою, гострий на язик, собаку з'їв, тугий на вухо і т. п.;

4) адвербіальні фразеологізми: по зав'язку, до лампочки, склавши руки, через пень колоду, на кожному кроці, за тридев'ять земель, куди Макар телят не ганяв, ні світ ні зоря, курям на сміх, рукою подати;

5) вигукові фразеологізми: ну й ну, чорт візьми, хоч кулю в лоб, ради бога, слава богу, в добрий час і т. ін.

Класифікацію фразеологічних одиниць за граматичною
формою і семантичними ознаками запропонував В. Л. Архангельський.[2 -137].

Усі фразеологічні одиниці мови він поділяє на дві чітко окреслені категорії: фраземи і стійкі фрази. Термін «фразема» охоплює фразеологічні одиниці зі структурою словосполучення, а термін «стійка фраза» - фразеологізми зі структурою речень і так званих предикативних сполучень слів. Основним критерієм, покладеним в основу цієї класифікації, є синтаксична функція фразеологічних одиниць. Вона полегшує лінгвістичний розгляд різноструктурного фразеологічного матеріалу у синхронному плані і допомагає повніше охопити фразеологічний склад мови. Проте послідовне проведення принципу синтаксичного функціонування унеможливлюється, оскільки спостерігаються факти багатофункціональності.

Систематизація фразеологічного матеріалу за характером фразеологічних зв'язків структурних одиниць з іншими одиницями у системі мови належить М. Т. Талієву[16-32]. Фразеологічну одиницю він визначає як самостійну одиницю мови за її оточенням, що створюється на основі і власне структурного зв'язку цілого і не збігається із поняттям поширення слів-компонентів на основі їх валентних відношень.

Класифікація фразеологізмів за походженням (генетична класифікація) передбачає групування фразеологічного матеріалу за джерелами походження, найбільш детально опрацьована в дослідженнях Л. А. Булаховського, який визначає такі групи:

1) прислів'я і приказки;

2) професіоналізми, що набули метафоричного вжитку;

3) усталені вислови з анекдотів, жартів і под.;

4) цитати й образи з «Старого» і «Нового» завітів;

5) численні ремінісценції античної старовини;

6) переклади поширених іншомовних висловів;

7) крилаті слова українських та іноземних письменників;

8) влучні фрази видатних людей.

Генетична класифікація, що є надзвичайно корисною з погляду історичного вивчення фразеології кожної національної мови, на жаль, не може охопити всіх фразеологічних одиниць, бо далеко не завжди можна навіть при спеціальних дослідженнях точно встановити джерело виникнення того чи іншого вислову.

Велику цінність становлять прислів'я і приказки, які також належать до фразеології. Вони всебічно й багатогранно відтворюють різні сторони життя народу: возвеличують духовні цінності, таврують ганебне, висміюють вади, висловлюють співчуття, поради, вчать, наставляють і виховують людей.

Прислів'я - народне висловлювання повчального характеру, яке формулює якусь закономірність або правило (не знавши броду, не лізь у воду).

Фразеологізми здавна вважаються однією зі специфічних рис кожної мови. Вони набагато виразніше, ніж окремі слова, розподіляються в певних структурно - функціональних стилях, виявляючи свою належність до кожного з них, а також до сфери усного чи писемного мовлення, мають більш яскраве експресивне чи емоційне забарвлення. Наприклад, про бідну людину - голий як бубон; посваритися - розбити глек; бути неуважним - ловити гав.

Проаналізувавши всі концепції, можна зробити висновок: усі мовознавці, хоч і мають особисті , часом суперечливі погляди на принципи класифікації ФО, розрізняють їх:

1) за походженням;

2) за семантикою (фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення, фразеологічні вирази);

3) за морфологічним вираженням смислової домінанти (субстантивні, ад'єктивні, дієслівні, адвербіальні, інтер'єктивні);

4) за функціональним призначенням (книжні, побутово-розмовні, термінологічні);

5) за вживаністю;

6) за емоційним забарвленням.

Отже, на сучасному етапі фразеологія є таким перспективним і розвинутим напрямком мовознавства, що можна зазначити: майже кожен учений-філолог пропонує власну типологію або удосконалює класифікацію, розроблену його попередниками, з огляду на власне судження та з урахуванням мовознавчої думки, актуальної на період проведення його дослідження.

2.2 Вивчення стилістичного аспекту фразеологічних одиниць у сучасному мовознавстві

Лінгвостилістичний аспект дослідження фразеологічного матеріалу викликав потребу створення стилістичної класифікації, завданням якої є визначити стильову приналежність фразеологічних одиниць, схарактеризувати її експресивні особливості і функціональну роль у контексті тощо. Про перспективи і завдання стилістичних досліджень у галузі фразеології В. В. Виноградов писав: “…точно вказати на обсяг і проблематику тих розділів фразеології, які частіше віддають стилістиці, надзвичайно важко. В усякому разі, до стилістики належить характеристика експресивних відтінків фразеологічних одиниць, визначення сфер мовлення і літературно-жанрових меж її уживання. Крім того, до стилістики включається вивчення та оцінка фразеологічних штампів, шаблонів (або кліше), що побутують у тій чи іншій сфері мовлення» [19-64].

Питанням стилістичної класифікації фразеологізмів приділяли увагу В. В. Виноградов, Л. А. Булаховський, І. К. Білодід, Б. О. Ларін, О. І. Єфімов, О. М. Бабкін, І. Г. Чередниченко, Г. П. Їжакевич та ін. Вчені пропонують різні методи стилістичного дослідження стійких словосполучень: семантичний, структурний, тематичний.

Стильовими різновидами, а також розгляд можливості й наслідків переходу сталих сполучень з виразової системи одних стилів в інші. Власне стилістичний план вивчення фразеології повинен враховувати передусім закріпленість чи переважне вживання сталого сполучення у певній сфері мовлення. Аспекти стилістичного дослідження дозволяють виділити досить значні за обсягом групи фразеологізмів:

1) загальновживану народну фразеологію, що включає розмовно-побутову і фольклорну, зокрема народнопісенну, фразеологію. Остання функціонує як в усній, так і в писемній формі. Загальновживана народна фразеологія широко використовується у художньому стилі;

2) книжна фразеологія, характер і стилістичні функції якої змінюються залежно від специфіки стилю. Мова художньої літератури включає до свого складу як власне книжні фразеологізми, так і широко вживані народні сталі сполуки.

У фразеологічному фонді М. Шанський виділяє такі основні стильові групи фразеологізмів:

1) міжстильові фразеологічні звороти;

2) фразеологічні звороти розмовно-побутового характеру;

3) фразеологізми книжного характеру;

4) фразеологічні архаїзми та історизми.

У дослідженнях стилістичного аспекту фразеологічного складу української мови прийнято вживати терміни: «стійка сполука», «фразеологічна словосполука», «стійка сполука слів», «фразеологічний зворот», «фразеологізм», «фразеологічна одиниця» та ін., які міцно увійшли і поширились в українській і російській науковій літературі з питань фразеології. (Ващенко В, Виноградов В., Демський М.). У літературі більш широкого, популярного вжитку нерідко виступають терміни іншого плану: „ідіома", «приказка», «прислів'я», «афоризм», «крилатий вислів», що характеризують не стільки структурний, скільки семантико-виразний, художній план функціонування цих одиниць у мові. (Артемов В.А., Багмут А.Й., Івченко А.О.).

У сучасному мовознавстві роботу над цією проблемою продовжили Л. А. Булаховський, І. К. Білодід, Б. О. Ларін, О. І. Єфімов, О. М. Бабкін, І. Г. Чередниченко, Г. П. Їжакевич та ін. Вчені пропонують різні методи стилістичного дослідження стійких словосполучень: семантичний, структурний, тематичний).

Г. П. Їжакевич поділяє фразеологізми на три групи:

1) розмовно-побутові;

2) фольклорні та народнопоетичні;

3) книжні.

Розмовно-побутові фразеологізми вживаються в усному побутовому мовленні та художній літературі. Вони використовуються з метою відтворення розмовної мови.

Фольклорні та народнопоетичні фразеологізми широко застосуються у художніх і публіцистичних творах. Їх розкладають на пісенні й казкові елементи, приповідки, примовляння.

Книжні фразеологізми функціонують у письменній формі. Вони використовуються у науковому, офіційно-діловому, художньо-белетристичному стилях.

Г. П. Їжакевич вважає що «стилістична класифікація фразеологізмів за джерелами їх виникнення надає можливість встановити основні функції сталих словосполучень, які або закладені в самій природі цих фразеологізмів, або виникають в тексті, внаслідок поєднання двох чи кількох сталих словосполучень, іноді протилежного стилістичного плану» [20;21].

Між тим Г. П. Їжакевич справедливо відзначає, що відомі стилістичні класифікації мають більш-менш прикладний характер, дозволяють встановити експресивно-стилістичні функції лише окремих груп фразеологізмів, але не охоплюють всього багатоманітного і різнорідного фразеологічного матеріалу національної мови.

Тут не можна не погодитися також і з думкою О. С. Ахматової, яка вважає, що питання стилістичної диференціації фразеологічних одиниць має включати насамперед оцінно-експресивні особливості, яких набувають фразеологізми унаслідок переважаючого або навіть виняткового їх використання в тих, а не в інших сферах і галузях людського спілкування. Стилістична класифікація фразеологізмів, таким чином, повинна забезпечувати два аспекти дослідження: функціонально-стильовий і власне стилістичний.

У фразеологічному фонді М. Шанський виділяє такі основні стильові групи фразеологізмів: 1) міжстильові фразеологічні звороти; 2) фразеологічні звороти розмовно-побутового характеру; 3) фразеологізми книжного характеру; 4) фразеологічні архаїзми та історизми.

2.3 Новітні напрямки дослідження фразеологічних одиниць у вітчизняному й зарубіжному мовознавстві

Новими аспектами у фразеології вважають не тільки нові напрями досліджень фразеології, а й більш фундаментальне висвітлення й раніше окреслених, але недостатньо опрацьованих питань.

У фразеології продовжують розроблятися синхронічний і діахронічний аспекти, уточнюється термінологія, досліджуються системні зв'язки фразеологічних одиниць, розкривається - із залученням генетичних і типологічних паралелей - механізм фразеотворення. Багато з таких питань утрадиційнилося.

На зміну структурно-семантичній парадигмі поступово приходить психокогнітивний аспект (О. Баранов, Д. Добровольський, Є. Бартмінський, С. Небжеговська, С. Денисенко, О. Забуранна, О. Левченко).

З останніх робіт українських фразеологів найбільш виразно він представлений у працях О. Селіванової, яка запропонувала нову концепцію мотиваційних процесів. Вона описала пропозиційно-диктумну, асоціативно-термінальну, інтеграційно-порівняльну, модусну й змішану мотивації. Авторка простежила закономірності знакової переінтерпретації українських фразеологізмів у мережі культурних кодів етносвідомості (соматичного, біоморфного, просторового, предметного, духовного), дослідила чинники позначення фразеологізмами концептосистеми народу, узагальнивши це в монографії «Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти)». Когнітивна лінгвістика значно розширила поле досліджень, дала можливість використовувати найрізноманітнішу позалінгвістичну інформацію.

Різко інтенсифікувалося вивчення ареальної (діалектної) фразеології української мови. Учені намагаються звернути увагу на подальше накопичування діалектного матеріалу (на цей період припадає публікація словників чи фрагментів словників Г. Аркушина, Н. Бабич, Г. Доброльожі, А. Івченка, В. та Д. Ужченків, В. Чабаненка, М. Якима та ін.), на необхідність подати ареальну фразеологію як систему, розробити ефективну методику ареального опису, проаналізувати фразеологію в ідеографічно-тематичному аспекті, уточнити й адекватно відобразити дериваційну базу, способи й чинники фразеотворення, включити фразеологію нових регіонів як об'єкт дослідження, показати конкретні (активні) мовні процеси на тлі аналогічних процесів інших говірок.

На останнє десятиліття припадає комплексне дисертаційне вивчення фразеології окремих регіонів. Найбільша кількість таких досліджень пов'язана з вивченням фразеології південно-західних говірок: лемківських (Г. Ступінська), верхньонаддністрянських (Н. Ромашок), гуцульських (М. Олійник),західно-подільських (Н. Коваленко). Окремі аспекти фразеології говірок південно-східного наріччя розробили на матеріалі південно-наддніпрянських говірок Т. Грица (фразеологія Гуляйпільського району Запорізької області), а на матеріалі східно-слобожанських і східно-степових говірок -- Р. Міняйло (активні фразеологічні процеси в говірках сходу України).

Серед актуальних аспектів вивчення діалектної фразеології виокремилися її ідеографічний аналіз (Т. Грица, Г. Доброльожа), генезис (Г. Доброльожа, А. Івченко, В. Ужченко), способи структурної трансформації говіркових фразеологізмів (Н. Романюк).

Провідним методом дослідження ареальної фразеології стає метод структурно-семантичного моделювання, який особливо ефективно використовують А. Івченко, М. Олійник, Н. Коваленко. Це дало змогу виявити фразеотворчі відношення у сфері діалектної фразеології, основні способи мотивації, визначити додаткові семи в семантичній структурі фразеологізмів.

Певний підсумок вивчення ареальної фразеології зроблений в опублікованих монографіях поки що лише А. Івченка та В. Ужченка. Перший намагався представити узагальнювальне й синтетичне дослідження української народної фразеології як цілісної системи, у якому об'єднано опис ономасіологічних процесів найпродуктивніших семантичних груп. Другий -- здійснити огляд діалектної фразеології за останні 30 років, показати стан вивчення фразеології новітніх говірок сходу України, активні ареальні процеси, виділити культурологічні аспекти проблеми.

Дослідження вітчизняних (А. Ажнюк, В. Говердовський, С. Єрмоленко, Р. Зорівчак, В. Калашник, Є. Отін) і зарубіжних (Л. Блумфілд, Т. Лиховидова, Е. Найда, Ч. Осгуд, Е. Різель, В. Телія, Д. Шмельов) учених засвідчують різні погляди на природу конотації, невизначеність семантичного статусу, її структурування, способи виявлення, опрацювання конотації ідіом у фразеографічній практиці. Вивчення цих та інших аспектів потребує зусиль багатьох учених - і не лише фразеологів.

Дослідження української фразеології з етнолінгвістичного й культурологічного погляду різняться тим, що перше здійснюється ретроспективно, а друге - на синхронному рівні. Але між ними немає абсолютних розбіжностей. Образна основа фразеологічної метафори, денотативної основи (ретроспектив) одночасно служить і конотативно й культурологічно категоризуючим фактором.

Активно розробляється у сфері фразеологічного значення антропоцентризм як рушійна сила розвитку номінативних мовних засобів, що дає можливість аналізувати мову як систему культурних категорій, як константи культури (Ю. Степанов, О. Баранов, Д. Добровольський, О. Забуранна, Ю. Караулов, Н. Кирилова). Під антропоцентризмом розуміють спрямованість мовних (resp. фразеологічних) одиниць на позначення світу людини, «людини в мові», а мовне значення -- це інтерпретація світу людиною. Його сприймають «як суб'єктність подання семантичного змісту», «відсуб'єктне профілювання когнітивного змісту». За О. Падучевою, «усі значення є суб'єктивними, антропоценгричними й етноцентричними».

Повернення до гумбольдтівської парадигми аналізу мовних одиниць, зокрема фразеологічних, поставило в центрі лінгвістичних студій оцінну діяльність людини в інтерпретації мовної (фразеологічної) картини світу. Вважається, що близько 95 % ФО тісно пов'язані з людиною, з її оцінкою, зображенням. Антропоцентричний підхід дав змогу звернути увагу па психологічні аспекти формування мовної (фразеологічної) картини світу, а культурні феномени розглядати як константи культури.

Значна увага приділяється компонентному складові фразеологічних одиниць. Серед дисертаційних досліджень останніх років назвімо, наприклад, деякі теми, як-от: «Власні назви в українській фразеології та пареміології», «Словацька й українська фразеологія з компонентами -- назвами метрологічних і грошових одиниць», «Фразеологізми з компонентами -- назвами людей», «Фразеологізми української мови з компонентом "душа" та ін. У цих працях компонент розглядається як концепт, тобто знання про позначуване в усіх його зв'язках і відношеннях, фонових сем, усього того, що ми знаємо про об'єкт. А назване, зрозуміло, дещо змінює аспекти дослідження фразеологічних одиниць, їх внутрішньо-компонентних зв'язків, взаємовідношення лінгвістичного й екстралінгвістичного. Хоча методика досліджень концепту потребує удосконалення: складність аналізу концепту зумовлена й тим, що в ньому виділяється центральна та периферійна зони, він є об'єктом уваги не тільки лінгвістики, а й філософії, психології, логіки, культурології.

...