Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМIЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМ. О.О. ПОТЕБНІ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Історія акцентуації дієприслівників української мови

Роботу виконано в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор, академік НАН України Скляренко Віталій Григорович, директор Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України.

Акцентний тип А (з первісним кореневим наголосом) був властивий дієприкметникам *b'avкtji, *и'adкtji, *и'istкtji, *gl'adкtji,*gotтvкtji, *xm'urкtji, *x'ylкtji, *j'мzdкtji, *(j)'кtrкtji, *l'adкtji, *l'agodкtji, *l'azкtji, *moєМzкtji, *m'Qикtji, *mъпМvкtji, *mъnтћкtji, *m'yslкtji, *n'udкtji, *p'arкtji, *p'мnкtji, *p'мstкtji, *pl'avкtji, *pl''uљикtji, *pr'avкtji, *pьпММnкtji, *r'anкtji, *sl'avкtji, *sl'inкtji, *sm'aћкtji, *st'avкtji, *sv'arкti, *t'мљкtji, *t'iљкtji, *tr'atкtji, *v'abкtji, *v'adкtji, *v'мrкtji, *v'isкtji, *zn'aикtji та ін.

Акцентний тип В (з рецесивним наголосом: переміщеним з дієприслівникового суфікса на останній склад кореня) мали дієприкметники *bммlкtji, *иiмslкtji, *dбvкtji, *gnммzdкtji, *g'olкtji, *g'onкtji, *grммљкtji, *x'odкtji, *xoєМММnкtji, *xvбlкtji, *krбsкtji, *kr'ьstкtji, *krQмtкtji, *kuмpкtji, *kuмrкtji, *kъєМmкtji, *l'omкtji, *lъpкtji, *l'ъbкtji, *mммnкtji, *mмммsкtji, *m'oикtji, *m'odlкtji, *moпМtкtji, *m'otrкtji / *sъmтtretji, *mQмtкtji, *n'osкtji, *oєМММbкtji, *'ostrкtji, *pбlкtji, *plбtкtji, *pr'osкtji, *s'elкtji, *slъћкtji, *sQмdкtji, *str'ojкtji, *svммtкtji, *љи'epкtji, *tQмћкtji, *traмvкtji, *trQмbкtji, trQмsкtji, *tv'orкtji, *v'odкtji, *voпМикtji, *v'ozкtji, *ћ'enкtji та ін.

Акцентним типом С (з первісним кінцевим наголосом) характеризувалися дієприкметники *blQdкtjм, *boєnкtjм, *brodкtjiМ, *cмdкtjм, *иinкtjм, *dмlкtjм, *dojкtjм, *druћкtjм, *durкtjiМ, *duљкtjм, *gasкtjм, *gatкtjм, *gluљкtjм, *godкtjм, *goпsкtjм, *goєdкtjм, *govorкtjм, *gubкtjм, *kadкtjм, *klonкtjм, *kopъtкtjм, *kosкtjм, *kotкtjм, *krмpкtjм, *krivкtjм, *kropкtjм, *krQћкtjм, *krъљкtjм, *lмpкtjм, *lovкtjм, *manкtjм, *mastкtjм, *morкtjм, *mostкtjм, *oєstкtjм, *peпnкtjм, *plodкtjм, *pojкtjм, *pylкtjм, *rodкtjм, *sadкtjм, *slмpкtjм, *smalкtjм, *smмљкtjм, *smolкtjм, *solкtjм, *soпdкtjм, *spмљкtjм, *straљкtjм, *studкtjм, *suљкtjм, *љикdкtjм, *topкtjм, *tQpкtjм, *tulкtjм, *tvьєdкtjм, *uикtjм, *valкtjм, *varкtjм, *voєћкtjм, *zoпtкtjм, *zvonкtjм, *ћivкtjм, *ћurкtjм та ін.

В українській мові переважна більшість дієприслівників акцентованого типу А послідовно зберігає первісний кореневий наголос: бамвлячи, вамблячи, вамдячи, вімрячи, вимсячи, гламдячи, готомвлячи, ламгодячи, ламдячи, ламзячи, мномжачи, моромзячи, мумчачи, мимслячи, пімнячи, пламвлячи, плюмщачи, помвнячи, прамвлячи, рамнячи, слимнячи, смамжачи, стамвлячи, трамтячи, тімшачись, химлячи, хмумрячи, чамдячи, чимстячи та ін. Дієприслівники їздячи, значачи, мовлячи, нудячи, парячи, пестячи, сварячи, славячи, ятрячи також, як правило, зберігають первісний кореневий наголос. Випадки кінцевої акцентуації цих дієприслівників у давніх українських пам'ятках та в сучасній українській мові пояснюються впливом дієприслівників акцентного типу С. Деякі з наведених дієприслівників (значачи, пестячи, сварячи, славячи) поряд з кінцевим отримали суфіксальне наголошення (двояке наголошення відбито в граматиці С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера), що сталося під впливом акцентуації відповідних інфінітивних форм (значимти, пестимти, сваримти, славимти). Що ж стосується поодиноких випадків суфіксального наголошення дієприслівника мовячи, то його слід, очевидно, пояснити впливом польської мови (активного дієприкметника mуwi№cy).

В українській мові переважна більшість дієприслівників акцентного типу В зберігає давній (пізньопраслов'янський) кореневий наголос (на складі перед дієприслівниковим суфіксом): бімлячи, вомзячи, воломчачи, гомлячи, дамвлячи, жемнячи, комрмлячи, крумтячи, куммрячи, ломмлячи, лумплячи, люмблячи, мімнячись, мімсячи, моломтячи, момчачи, семлячи, трамвлячи, трумблячи, трумсячи, тумжачи та ін. На наголошення цілого ряду дієприслівників акцентного типу В помітний вплив справили дієприслівники акцентного типу С. Саме цей вплив і спричинив набуття рядом дієприслівників флективного наголошення в давніх українських пам'ятках (гонячим, крестячим, куплячим, молячим(ся), носячим, просячим, світячим, служачим, смотрячим, строячим, судячим, творячим, хвалячим, ходячим, хоронячим) і в сучасній українській літературній мові (водячим, мутячим, щеплячим). Вплив дієприслівників акцентного типу С на дієприслівники акцентного типу В, розпочавшись у староукраїнській мові, поступово зростав у деяких південно-західних говорах української мови. Тому в говорах, відбитих у граматиці С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера, ряд дієприслівників акцентного типу В отримав виключно кінцевий наголос (роблячим, ходячим) або двоякий - кінцевий і суфіксальний (гніздямчим, грішамчим, красямчим, острямчим, палямчим, платямчим, хвалямчим, числямчим).

В українській мові лише частина дієприслівників акцентного типу С послідовно зберігає первісний кінцевий наголос: коптячим, пилячим, ростучим, смішачим, страшачим, твердячим та ін. Дієприслівники боронячи, валячи, варячи, гасячи, говорячи, городячи, доячи, ліплячи, садячи, чинячи також вживаються переважно з первісним кінцевим наголосом. Випадки кореневого наголошення цих дієприслівників у давніх українських пам'ятках або в сучасній українській мові зумовлені впливом дієприслівників акцентного типу А та акцентного типу В.

Цілий ряд дієприслівників акцентного типу С в українській мові втратив кінцеве наголошення і отримав кореневе під впливом дієприслівників акцентного типу А та акцентного типу В: блумдячи, бромдячи, воромжачи, гамтячи, глумшачи, гомдячи, голомсячи, гумблячи, дзвомнячи, дімлячи, друмжачи, думрячи, думшачи, жимвлячи, жумрячись, камдячи, кломнячи, комсячи, комтячи, кримвлячи, кримшачи, кромплячи, крумжачи, ломвлячи, мамстячи, момрячи, момстячи, пломдячи, поломнячи, помячи, ромдячи, слімплячи, смамлячи, смомлячи, соломдячи, сомлячи, стумдячи, сумшачи, томплячи, тумлячи, тумплячи, цімдячи, цімнячи та ін. У дієприслівниках акцентного типу С заміна кінцевого наголосу кореневим, що виникла в староукраїнській мові, не поширилася на всі говори української мови. У багатьох південно-західних говорах, зокрема, відбитих у граматиці С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера, кінцевий наголос нерідко співіснує з новим суфіксальним (валямчим, варямчим, гасямчъ, золотямчим, кріп(л)ямчим, манямчим, садямчим, учамчим), що зумовлено впливом відповідних інфінітивів (валимти, варимти, гасимти, золотимти, кріпимти, манимти, садимти, учимти). Цим впливом пояснюються й інші випадки суфіксального наголошення дієприслівників акцентного типу С: блудямчи (блудимти), щадямчи (щадимти).

У пізнопраслов'янскій мові дієприкметники на -ьљі, утворені від дієслів на -іti, -itь, мали три акцентні типи: акцентний тип А - з кореневим наголосом, напр. *st'аvjьљі (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В - з суфіксальним наголосом, напр. *noљьММљi (від дієслів з акцентною парадигмою в), акцентний тип С - з кінцевим наголосом, напр. *lovjьљм (від дієслів з акцентною парадигмою с).

Проте старі форми більшості дієприслівників на -ши / -вши, утворені від дієслів на -ити/-ить, у давніх пам'ятках української мови не збереглися. На той час дієприслівники минулого часу утворювалися вже, як правило, безпосередньо від основи інфінітива: після суфікса основи -и- виступав дієприслівниковий суфікс минулого часу -вши. При цьому дієприслівники переймали наголос відповідних дієслів.

Незважаючи на таку трансформацію, переважна більшість дієприслівників акцентного типу А зберігає в українській мові первісний кореневий наголос, крім тих випадків, коли інфінітив змінив первісну кореневу акцентуацію на суфіксальну: бамвивши, вамбивши, вамдивши, вімривши, гламдивши, знамчивши, їмздивши, ламгодивши, ламдивши, ламзивши, мимсливши, мномживши, момвивши, моромзивши, мумчивши, пімнивши, пламвивши, плюмщивши, прамвивши, рамнивши, сламвивши, слимнивши, смамживши, стамвивши, стамрівши, тімшивши, чимстивши, хмумривши, але хилимвши.

Дієприслівники акцентного типу В, перейнявши наголос відповідних інфінітивів, характеризуються в українській мові наголошенням на суфіксі основи інфінітива: білимвши, водимвши, возимвши, волочимвши, гніздимвши, голимвши, гонимвшись, грішимвши, давимвши, женимвши, кормимвши, крутимвши, куримвши, лупимвши, любимвши, місимвши, молимвшись, молотимвши, мочимвши, мутимвши, носимвши, палимвши, платимвши, просимвши, робимвши, світимвши, селимвши, служимвши, судимвши, творимвши, травимвши, трубимвши, трусимвши, тужимвши, хвалимвши, ходимвши, хоронимвши та ін. Якщо дієслово у формі інфінітива змінило суфіксальну акцентуацію на кореневу, то аналогічної зміни зазнали й дієприслівники минулого часу (крамсивши, чимсливши та ін.).

Дієприслівники акцентного типу С, перейнявши наголос відповідних інфінітивів, також характеризуються в українській мові наголошенням на суфіксальному голосному -и-: блудимвши, боронимвши, бродимвши, валимвши, варимвши, ворожимвши, гасимвши, гатимвши, глушимвши, говоримвши, годимвши, голосимвши, городимвши, губимвши, дзвонимвши, ділимвши, доїмвши, дружимвши, дуримвши, душимвши, живимвши, журимвши, золотимвши, кадимвши, клонимвши, коримвши, косимвши, котимвши, кривимвши, кришимвши, кріпимвши, кропимвши, кружимвши, ловимвши, манимвши, мастимвши, моримвши, мостимвши, плодимвши, поїмвши, полонимвши, родимвши, ростимвши, садимвши, сліпимвши, смішимвши, солимвши, солодимвши, спішимвши, страшимвши, студимвши, сушимвши, топимвши, тулимвши, учимвши, цідимвши, цінимвши, чинимвши, щадимвши та ін.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -tji, утворені від дієслів на -мti/-ati,-itь, мали два акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а) та акцентний тип С (від дієслів з акцентною парадигмою с).

Акцентний тип А (з первісним кореневим наголосом) був властивий дієприкметникам *и'adкtji, *d'ymкtji, *sl'yљкtji, *v'іdкtji, *v'isкtji та ін.

Акцентний тип С (з первісним кінцевим наголосом) мали дієприкметники *bмћкtjм, *blьљикtjм, *bojкtjм(sк), *bolкtjм, *brкикtjм, *drъћкtjм, *dyљкtjм, *dьєћкtjм, *glкdкtjм, *gorкtjм, *grьmкtjм, *xripкtjм, *(j)кикtjм, *kriикtjм, *kypкtjм, *letкtjм, *leћкtjм, *mьпижtjм, *piљикtjм, *sмdкtjм, *skripкtjм, *smьєdкtjм, *stojкtjм, *svistкtjм, *sъpкtjм, *љipкtjм, *љumкtjм, *trмљикtjм, *trьmtкtjм, *tьєpкtjм, *veєљикtjм, *vьєtкtjм, *zьrкtjм та ін.

В українській мові лише дієприслівник чбдячи акцентного типу А послідовно зберігає первісний кореневий наголос. Дієприслівники видячи, висячи, слышачи також, як правило, зберігають первісний кореневий наголос. Випадки кінцевого наголошування цих дієприслівників у давніх українських пам'ятках зумовлені впливом дієприслівників акцентного типу С. У сучасній українській літературній мові згаданим впливом пояснюється втрата кореневого наголосу і набуття кінцевого дієприслівником акцентного типу А димлячим.

В українській мові переважно більшість дієприслівників акцентного типу С послідовно зберігає первісну кінцеву акцентуацію: біжачим, блищачим, брячачим, верещачим, вертячим, горячим, гримлячим, дрожачим, зрячим, киплячим, кричачим, мовчачим, пищачим, свистячим, скриплячим, смердячим, сплячим, терплячим, тріщачим, хриплячим, шиплячим, шумлячим, ячачим та ін. Дієприслівник держачи також характеризується переважно кінцевим наголошенням. Випадки кореневого наголошування цього дієприслівника в давніх пам'ятках та в сучасній українській мові зумовлені впливом дієприслівників акцентного типу А.

Дієприслівники акцентного типу С лежачи, сидячи, стоячи, які в українській мові характеризуються і кореневою, і кінцевою акцентуацією, набувають кореневого наголосу переважно в прислівниковому їх ужитку, а зберігають кінцевий - переважно в суто дієприслівниковому вжитку з ознаками прийменникового керування.

Поодинокі випадки суфіксального наголошення дієприслівників боячи(ся), держачи, летячи, сидячи, тремтячи слід, очевидно, пояснити впливом акцентуації відповідних інфінітивів, від яких утворено наведені дієприслівники (боямти(ся), держамти, летімти, сидімти, тремтімти).

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -ьљі, утворені від дієслів на -мti/-ati, -itь, мали два акцентні типи: акцентний тип А - з кореневим наголосом (від дієслів з акцентною парадигмою а) і акцентний тип С - з кінцевим наголосом (від дієслів з акцентною парадигмою с).

Старі форми на -ши досліджуваних дієприслівників у староукраїнській мові XVI - XVIII ст. не збереглися. На той час дієприслівники минулого часу утворювалися вже безпосередньо від основи інфінітива: після суфікса основи (-і- або -а-) виступав дієприслівниковий суфікс минулого часу -вши. При цьому дієприслівники акцентного типу А зберігають первісний кореневий наголос. Випадки суфіксального наголошування дієприслівників видhвше, слышавше в давніх українських пам'ятках слід пояснити впливом дієприслівників з наголошеним суфіксальним голосним типу лежамвши, стоямвши.

Більшість дієприслівників акцентного типу С послідовно перейняла в українській мові наголос інфінітива (на суфіксі основи): блищамвши, верещамвши, глядімвши, горімвши, гримімвши, держамвши, дрожамвши, зрімвши, кипімвши, кричамвши, летімвши, пищамвши, свистімвши, сидімвши, скрипімвши, стоямвши, терпімвши, тремтімвши, тріщамвши, хрипімвши, шипімвши, шумімвши та ін.

У другому розділі розглядається акцентуація дієприслівників, утворених від дієслів на -mu, -е/-є, -ати, -е/-є та вiд атематичних дієслів.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -tji, утворені від дієслів на -ti, -etь/-jetь, мали три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в) та акцентний тип С (від дієслів з акцентною парадигмою с).

Акцентний тип А (з первісним кореневим наголосом) був властивий дієприкметникам *b'ьjQtji, *b'or'Qtji, *b'QdQtji, *и'ujQtji, *d'ujQtji, *gr'мjQtji, *k'ol'Qtji, *kr'adQtji, *kr'yjQtji, *l'мzQtji, *m'el'Qtji, *m'yjQtji, *n'yjQtji, *r'yjQtji, *st'anQtji, *љ'ijQtji, *t'ьrQtji, *v'yjQtji, *zn'ajQtji, *ћ'ьnQtji та ін.

Акцентний тип В (з давнім кореневим наголосом) мали дієприкметники *j'ьdQtji, *m'ogQtji та ін.

Акцентним типом С (з первісним кінцевим наголосом) характеризувалися дієприкметники *beєgQtjм, *bмgQtjм, *bredQtjм, *gnьjQtjм, *gQdQtjм, *grebQtjм, *gryzQtjм, *kladQtjм, *klьnQtjм, *lьjQtjм, *nesQtjм, *pasQtjм, *pьjQtjм, *pletQtjм, *pьпzQtjм, *revQtjм, *skrebQtjм, *skubQtjм, *steєgQtjм, *trкsQtjм, *vedQtjм, *vezQtjм, *ћivQtjм та ін.

В українській мові переважна більшість дієприслівників акцентованого типу А послідовно зберігає первісний кореневий наголос: вимючи, грімючи, думючи, комлючи, кримючи, лімзучи, мемлючи, мимючи, нимючи, римючи, стамнучи, чумючи, шимючи та ін. Дієприслівники борючи, будучи, знаючи також, як правило, зберігають первісний кореневий наголос. Випадки кінцевого наголошування цих дієприслівників у давніх пам'ятках української мови і в поезії ХІХ - ХХ століття пояснюються впливом дієприслівників акцентного типу С. Втрата первісного кореневого наголосу і отримання кінцевого деякими дієприслівниками акцентного типу А (б'ючим, жнучим, стаючим та ін.) теж зумовлена впливом дієприслівників акцентного типу С.

Українська мова лише зрідка зберігає первісний кореневий наголос дієприслівників акцентного типу В. Випадки кінцевого наголошування дієприслівника могучим у давніх пам'ятках зумовлені впливом дієприслівників акцентного типу С. У поетичній практиці ХІХ - ХХ століття дієприслівник акцентного типу В ідучи втрачає первісний кореневий наголос і набуває кінцевого наголошення (під впливом дієприслівників акцентного типу С) або акцентуацію на суфіксальному голосному -у- (за аналогією до форми третьої особи множини теперішнього часу - ідумть).

Дієприслівники акцентного типу С послідовно зберігають первісний кінцевий наголос в українській мові: бережучим, бредучим, ведучим, везучим, гудучим, живучим, клянучим, ллючим, плетучим, повзучим, скребучим, скубучим, стерегучим та ін. Дієприслівники бігучи, гниючи також вживаються переважно з первісним кінцевим наголосом. Випадки кореневого наголошення цих дієприслівників в українській мові зумовлені впливом відповідних інфінітивних форм (бімгти, гнимти).

Втрату кінцевого наголошення і набуття наголосу на суфіксальному голосному дієприслівниками гребучи, гризучи, кладучи, несучи, пасучи, ревучи, трясучи, на нашу думку, можна пояснити впливом акцентуації відповідних форм третьої особи множини теперішнього часу (гребумть, гризумть, кладумть, несутьм, пасумть, ревумть, трясумть).

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -ъљi / -vъљi, утворені від дієслів на -ti, -etь/-jetь, мали три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в) та акцентний тип С (від дієслів з акцентною парадигмою с).

Акцентний тип А (з первісним кореневим наголосом) був властивий дієприкметникам *b'ivъљi, *boєМvъљi, *br'ivъљi, *и'uvъљi, *d'avъљi, *d'Qvъљi, *gr'мvъљi, *koпМvъљi, *kr'avъљi, *kr'yvъљi, *l'мzъљi, *meпМvъљi, *m'yvъљi, *n'yvъљi, *p'adъљi, *poєМvъљi, *r'yvъљi, *s'мvъљi, *st'avъљi, *љ'ivъљi, *v'yvъљi, *zn'avъљi, *ћ'кvъљi та ін.

Акцентний тип В (з наголосом на редукованому голосному суфікса) мали дієприкметники *lеgъМљi, *mеєМvъљi, *mogъМљi та ін.

Акцентним типом С (з первісним кінцевим наголосом) характеризувалися дієприкметники *gnivъљм, *grebъљм, *gryzъљм, *kladъљм, *klкvъљм, *livъљм, *nesъљм, *pasъљм, *pekъљм, *peпvъљм, *pivъљм, *pletъљм, *prкgъљм, *pьпzъљм, *ruvъљм, *skrebъљм, *skubъљм, *steєgъљм, *strigъљм, *trкsъљм, *vedъљм, *veпkъљм, *vezъљм, *ћivъљм та ін.

Дієприслівники на -ши / -вши акцентного типу А послідовно зберігають в українській мові первісний кореневий наголос: бимвши, боромвши, бримвши, вимвши, грімвши, дамвши, думвши, жамвши, знамвши, коломвши, крамвши, кримвши, лімзши, мимвши, моломвши, нимвши, памвши, поромвши, римвши, сімвши, стамвши, чумвши, шимвши та ін.

У давньоруській мові дієприслівники минулого часу акцентного типу В у зв'язку із занепадом редукованих голосних у слабкій позиції зазнали переміщення наголосу на попередній кореневий голосний. В українській мові дієприслівники на -ши / -вши акцентного типу В, як правило, зберігають рецесивний кореневий наголос: взямвши, вмемрши, лімгши, мімгши та ін.

На ґрунті української мови дієприслівники минулого часу акцентного типу С втратили первісне кінцеве наголошення і набули кореневої акцентуації під впливом дієприслівників минулого часу акцентних типів А і В: вімвши, вімзши, волімкши, гнимвши, гримзши, грімбши, жимвши, кламвши, клямвши, лимвши, німсши, памсши, пимвши, пімкши, плімвши, помвзши, рімвши, рімсши, скрімбши, скумбши, стерімгши, стримгши, трямсши та ін.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметникам, утвореним від дієслів на -ati, -etь/-jetь, були властиві три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в), акцентний тип С (від дієслів з акцентною с).

Акцентний тип А (з первісним кореневим наголосом) мали дієприкметники *и'ajQtji, *d'мjQtji, *d'yљQtji, *g'ajQtji, *j'мdQtji, *k'ajQtji, *kl'iиQtji, *kr'ajQtji, *l'ajQtji, *m'aћQtji, *pl'aиQtji, *r'мћQtji, *s'мjQtji, *s'ypjQtji, *t'ajQtji, *v'мjQtji та ін.

Акцентним типом В (з давнім кореневим наголосом) характеризувалися дієприкметники *br'eљQtji, *drммmjQtji, *и'eљQtji, *xбpjQtji, *x'otjQtji, *kбћQtji, *klopoМtjQtji, *kolэљQtji, *kQмpjQtji *kQмљQtji, *kr'eљQtji, *lбmjQtji, *lнћQtji, *mбљQtji, *m'etjQtji, *pнљQtji, *skбиQtji, *st'onQtji, *st'el'Qtji, *svнљиQtji, *љинpjQtji, *љьpъМtjQtji, *tъpъМtjQtji, *vкмћQtji, *z'objQtji та ін.

Акцентний тип С (з первісним кінцевим наголосом) був властивий дієприкметникам *berQtjм, *bl'ujQtjм, *dajQtjм, *kl'ujQtjм, *or'Qtjм, *perQtjм, *rujQtjм, *snujQtjм, *zovQtjм, *ћenQtjм, *ћidQtjм, *ћujQtjм та ін.

В українській мові переважна більшість дієприслівників акцентного типу А послідовно зберігає первісний наголос: вімючи, димшучи, дімючи, їмдучи, камючись, климчучи, крамючи, ламючи, мамжучи, рімжучи, симплючи, сімючи, тамючи, чамючи та ін. Дієприслівник плачучи також характеризується переважно кореневим наголосом. Випадки кінцевого наголошення цього дієприслівника зумовлені впливом дієприслівників акцентного типу С.

Дієприслівники акцентного типу В досить послідовно зберігають в українській мові давній наголос: бремшучи, в'ямжучи, зомблючи, камжучи, клопомчучи, колимшучи, кремшучи, лимжучи, мемчучи, свимщучи, стемлючи, томпчучи, чемшучи, шемпчучи та ін. Дієприслівники пишучи, скачучи, хотячи також вживаються переважно з давнім кореневим наголосом. Кінцева акцентуація у ряді випадків цих дієприслівників у давніх пам'ятках або в сучасній українській мові зумовлена впливом дієприслівників акцентного типу С. Дієприслівник стогнучи у поезії І. Франка поряд з кореневим наголошенням набуває наголосу на суфіксальному голосному -у- (стомгнумчи), що пояснюється впливом форми інфінітива (стогнамти).

Нові дієприслівникові форми дрімамючи, колихамючи, купамючи, кусамючи, ламамючи, махамючи, хапамючи, хотямчи, щипамючи, які виникли під впливом відповідних інфінітивних форм (з суфіксом -а-), отримали суфіксальну акцентуацію, тобто акцентуацію інфінітивів.

В українській мові цілий ряд дієприслівників акцентного типу С зберігає первісне кінцеве наголошення: блюючим, жуючим, клюючим, ревучим, снуючим та ін. Дієприслівники беручи, даючи, ждучи, зовучи, перучи також, як правило, зберігають первісний кінцевий наголос. Випадки кореневого наголошування дієприслівника даючи в українській мові зумовлені впливом дієприслівників акцентного типу А та акцентного типу В. Перенесення наголосу на один склад вліво (або дефіналізація) у дієприслівниках беручи, ждучи, зовучи, перучи, яке відбито в граматиці С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера, на нашу думку, відбулося за аналогією до форми третьої особи множини теперішнього часу (берумть, ждумть, зовумть, перумть).

У пізньопраслов'янській мові дієприкметникам на -vъљі, утвореним від дієслів на -ati, -etь/-jetь, були властиві три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в), акцентний тип С (від дієслів з акцентною с).

Акцентний тип А (з первісним кореневим наголосом) мали дієприкметники *и'ajavъљi, *d'мjavъљi, *d'yxavъљi, *j'мxavъљi, *g'ajаvъљi, *k'ajavъљi, *k'aљ(ь)l'avъљi, *kl'ikavъљi, *kr'ajаvъљi, *kr'apavъљi, *l'ajavъљi, *m'azavъљi, *pl'akavъљi, *r'мzavъљi, *s'мjavъљi, *s'ypavъљi, *t'ajavъљi, *t'ykavъљi, *v'мjavъљi та ін.

Акцентним типом В (з наголосом на тематичному глосному -а-) характеризувалися дієприкметники *breхaМvъљi, *иesaМvъљi, *drмmaМvъљi, *xapaМvъљi, *xotмМvъљi, *kazaМvъљi, *klopotaМvъљi, *kolyxaМvъљi, *kQpaМvъљi, *kQsaМvъљi, *lamaМvъљi, *lizaМvъљi, *maxaМvъљi, *metaМvъљi, *nizaМvъљi, *poпskaМvъљi, *pisaМvъљi, *rъpъtaМvъљi, *skakaМvъљi, *stonaМvъљi, *stradaМvъљi, *љиipaМvъљi, *љьpъtaМvъљi, *trepaМvъљi, *tъpъtaМvъљi, *vкzaМvъљi та ін.

Акцентний тип С (з первісним кінцевим наголосом) був властивий дієприкметникам *bl'ьvavъљiМ, *bьravъљiМ, *davavъљiМ, *gъnavъљiМ *kl'ьvavъљiМ, *kovavъљiМ, *oravъљiМ, *pьravъљiМ, *snovavъљiМ, *zъvavъљiМ, *ћьdavъљiМ, *ћьvavъљiМ та ін.

В українській мові більшість дієприслівників на -вши акцентного типу А послідовно зберігає первісний кореневий наголос: вімявши, гамявши, димхавши, дімявши, їмхавши, камшлявши, камявши, климкавши, крампавши, крамявши, ламявши, мамзавши, пламкавши, рімзавши, симпавши, сімявши, тамявши, тимкавши, чамявши та ін. наголошення дієприслівник мова письменництво

Дієприслівники акцентного типу В послідовно зберігають в українській мові давнє наголошення на тематичному голосному -а-: брехамвши, в'язамвши, дрімамвши, казамвши, клопотамвши, колихамвши, купамвши, кусамвши, ламамвши, лизамвши, махамвши, метамвши, низамвши, писамвши, полоскамвши, роптамвши, скакамвши, стогнамвши, страждамвши, топтамвши, тріпамвши, хапамвши, хотімвши, чесамвши, шептамвши, щипамвши та ін.

На ґрунті української мови дієприслівники акцентного типу С втратили первісний кінцевий наголос і набули суфіксальної акцентуації, що зумовлено впливом форми інфінітива: блювамвши, брамвши, гнамвши, давамвши, ждамвши, жувамвши, звамвши, клювамвши, кувамвши, орамвши, прамвши, снувамвши та ін.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметникам на -tji, утвореним від атематичних дієслів *b'yti,*d'ati, *(j)'мsti, *jьmммti був властивий акцентний тип С, а від дієслова *v'мsti, *v'мdмti - акцентний тип А: *sQtjм, *dadQtjм, *(j)мdQtjм, *jьmQtjм, але *v'мdQtji.

В українській мові дієприслівники на -чи від атематичних дієслів не збереглися.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -ъљі, утворені від атематичних дієслів *b'yti, *d'ati, *(j)'мsti, *jьmмммti, мали акцентний тип С, а від дієслова *v'мsti, *v'мdмti - акцентний тип А: *byvъљiМ, *davъљiМ, *(j)мvъљiМ, *jьmмvъљiМ, але *v'мdмvъљi.

В українській мові лише дієприслівник відавши зберіг первісне кореневе наголошення. Дієприслівники бувши, давши, ївши втратили первісний кінцевий наголос і набули кореневої акцентуації (бумвши, дамвши, їмвши), що зумовлено впливом форми інфінітива (бумти, дамти, їмсти).

У третьому розділі досліджується наголошення дієприслівників, утворених від дієслів на -нуmu, -не та -овати(-увати), -ує.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -tji, утворені від дієслів на -nQti, -netь, мали три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в), акцентний тип С (від дієслів з акцентною парадигмою с).

Акцентним типом А (з первісним кореневим наголосом) характеризувалися дієприкметники *g'asnQtji, *g'ybnQtji, *k'ysnQtji, *m'кknQtji, *mьєМznQtji, *pr'agnQtji, *r'inQtji, *s'unQtji, *t'isknQtji, *v'кdnQtji, *v'isnQtji та ін.

Акцентний тип В (з наголосом на останньому складі кореня) мали дієприкметники *gl'ъxnQtji, *grQмznQtji, *m'oknQtji, *mьпМknQtji, *sl'ьpnQtji, *s'ъxnQtji, *tкмgnQtji, *tuмхnQtji, *vкмznQtji та ін.

Акцентний тип С (з первісним кінцевим наголосом) був властивий дієприкметникам *linQtjм, *plynQtjм та ін.

В українській мові дієприслівники акцентного типу А послідовно зберігають первісний кореневий наголос: вимснучи, в'ямнучи, гамснучи, гимнучи, кимснучи, мемрзнучи, м'ямкнучи, прамгнучи, римнучи, сумнучи, тимснучи та ін.

На ґрунті української мови більшість дієприслівників акцентного типу В зберігає давнє кореневе наголошування: в'ямзнучи, гломхнучи, грумзнучи, момвкнучи, момкнучи, слімпнучи, сомхнучи, тумхнучи та ін. Дієприслівник тягнучи також характеризується переважно кореневим наголошенням. Поодиноке вживання суфіксального наголошення цього дієприслівника пояснюється, очевидно, впливом форми інфінітива (тягнумти).

У сучасній українській мові дієприслівники акцентного типу С послідовно втрачають первісне кінцеве наголошення. Так, наприклад, дієприслівник линучи набув кореневого під впливом акцентуації відповідної форми інфінітива лимнути.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -ъљi / -vъљi, утворені від дієслів на -nQti, -netь мали три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в), акцентний тип С (від дієслів з акцентною с).

Старі форми на -ши / -вши досліджуваних дієприслівників у староукраїнській мові XVI - XVIIІ ст. не збереглися. На той час дієприслівники минулого часу утворювалися вже безпосередньо від основи інфінітива: після суфікса основи -ну- виступав дієприслівниковий суфікс минулого часу -вши. При цьому дієприслівники акцентного типу А зберігають первісний кореневий наголос: в'ямнувши, вимснувши, гамснувши, гимнувши, кимснувши, мемрзнувши, мямкнувши, прамгнувши, римнувши, сумнувши, тимснувши та ін.

В українській мові частина дієприслівників акцентних типів В і С перейняла наголос інфінітива на корені: в'ямзнувши, гломхнувши, грумзнувши, лимнувши, момвкнувши, момкнувши, плимнувши, слімпнувши, сомхнувши, тумхнувши та ін.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметникам на -tji, утвореним від дієслів на -ovati, -ujetь, були властиві акцентний тип А та акцентний тип С. Акцентний тип А мав два варіанти: з наголосом на корені (акцентний тип АІ) і з наголосом на суфіксальному голосному -и- (акцентний тип АІІ).

Акцентний тип АІ був властивий дієприкметниками *x'ytrujQtji, *kr'asujQtji, *l'asujQtji, *m'ilujQtji, *p'мstujQtji, *r'adujQtji, *s'ilujQtji, *v'мrujQtji, *ћ'alujQtji та ін.

Акцентний тип АІІ мали дієприкметники *kupщjQtji, *l'utщjQtji, *mQdrщjQtji, *vojщjQtji та ін.

Акцентним типом С (з наголосом на суфіксальному голосному -и-) характеризувалися дієприкметники *cмlщjQtji, *cмnщjQtji, *иarщjQtji, *darщjQtji, *divщjQtji, *godщjQtji, *goпdщjQtji, *jьmenщQtji, *not'щjQtji, *pol'щjQtji, *tоrщjQtji, *tъєgщjQtji, *zimщjQtji, та ін.

Дієприслівники акцентного типу АІ досить послідовно зберігають в українській мові первісний кореневий наголос: вімруючи, жамлуючи, мимлуючи, пемстуючи, рамдуючи, симлуючи та ін. Нову акцентуацію дієприслівників красумючи, хитрумючи (на суфіксальному голосному -у-), а також випадки суфіксальної акцентуації дієприслівника ласуючи можна пояснити, на наш погляд, впливом дієприслівників акцентного типу АІІ і акцентного типу С.

Дієприслівники акцентного типу АІІ послідовно зберігають в українській мові первісний наголос на суфіксальному голосному -у-: воюмючи, купумючи, лютумючи, мудрумючи та ін.

Дієприслівники акцентного типу С також послідовно зберігають в українській мові наголошення на суфіксальному голосному -у-: годумючи, голодумючи, дарумючи, дивумючи, зимумючи, іменумючи, ночумючи, полюмючи, торгумючи, торумючи, цілумючи, цінумючи, чарумючи та ін.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметникам на -vъљi, утвореним від дієслів на -ovati, -ujetь, були властиві акцентний тип А та акцентний тип С. Акцентний тип А мав два варіанти: з наголосом на корені (акцентний тип АІ) і з наголосом на суфіксальному голосному -о- (акцентний тип АІІ).