Акцентний тип АІ був властивий дієприкметниками *l'asovavъљi, *m'ilovavъљi, *p'мstovavъљi, *s'ilovavъљi, *v'мrovavъљi, *ћ'alovavъљi та ін.

Акцентний тип АІІ мали дієприкметники *kupoМvavъљi, *l'utoМvavъљi, *mQdroМvavъљi, *vojeМvavъљi та ін.

Акцентним типом С (з наголосом на суфіксальному голосному -а-) характеризувалися дієприкметники *cмlovaМvъљi, *cмnovaМvъљi, *иarovaМvъљi, *darovaМvъљi, *divovaМvъљi, *godovaМvъљi, *goпdovaМvъљi, *notevaМvъљi, *pol'evaМvъљi, *torovaМvъљi, *tъєgovaМvъљi, *zimovaМvъљi та ін.

У сучасній українській літературній мові дієприслівники на -вши акцентного типу АІ зберігають первісне кореневе наголошення: вімрувавши, жамлувавши, мимлувавши, пемстувавши, симлувавши та ін. Лише дієприслівник ласувавши характеризується подвійним наголошенням (ламсувамвши), що, очевидно, зумовлено подвійним наголошенням форми інфінітива (ламсувамти).

В українській мові дієприслівники минулого часу акцентного типу АІІ набули нової суфіксальної акцентуації (наголошеним виступає суфіксальний голосний -а-) під впливом акцентуації форм інфінітива: воювамвши, купувамвши, лютувамвши, мудрувамвши та ін.

Дієприслівники акцентного типу С послідовно зберігають в українській мові первісний наголос на суфіксальному голосному -а-: годувамвши, голодувамвши, дарувамвши, дивувамвши, зимувамвши, ночувамвши, полювамвши, торгувамвши, торувамвши, цілувамвши, цінувамвши, чарувамвши та ін.

Четвертий розділ присвячено акцентуації дієприслівників, утворених від дієслів на -аmu, -ає; -іти, -іє.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметникам на -tji, утвореним від дієслів на -ati, -ajetь; -мti, -мjetь, був властивий один акцентний тип А, але з двома варіантами: з наголосом на кореневому голосному (акцентний тип АІ) і з наголосом на суфіксальному голосному -а- або -м- (акцентний тип АІІ). У акцентному типі АІІ злилися колишні акцентний тип В та акцентний тип С.

Акцентний тип АІ мали дієприкметники *b'мgajQtji, *b'yvajQtji, *d'мlajQtji, *dv'igajQtji, *d'yxajQtji, *gn'мvajQtji, *хv'astajQtji, *k'apajQtji, *k'aљ(ь)l'ajQtji, *kl'an'ajQtji sк, *k'QtajQtji, *k'ydajQtji, *l'ysмjQtji, *p'adajQtji, *pl'avajQtji, *r'adмjQtji, *s'мrмjQtji, *s'inмjQtji, *s'ivмjQtji, *sl'abмjQtji, *sl'uљajQtji, *sta'rajQtji sк, *st'arмjQtji, *sv'atajQtji, *s'yrмjQtji, *t'iskajQtji, v'мљajQtji, *ћ'alмjQtji та ін.

Акцентний тип АІІ був властивий дієприкметникам *baћаjQtji, *иitаjQtji, *иuvаjQtji, *иьєnмМjQtji, *durмМjQtji, *gadаjQtji, *gan'аjQtji, *gul'аjQtji, *xvorмМjQtji, *jьgrаjQtji, *karаjQtji, *kopаjQtji, *linаjQtji, *lкkаjQtji, *mмn'аjQtji, *mмљаjQtji, *motаjQtji, *nмmмМjQtji, *pytаjQtji, *pьxаjQtji, *rQbаjQtji, *rudмМjQtji, *sedьlаjQtji, *stQpаjQtji, *stradаjQtji, *strмl'аjQtji, *sьjаjQtji, *tvьєdмМjQtji, *tьlмМjQtji, *umмМjQtji, *voпdмМjQtji, *vьєtаjQtji, *zelenмМjQtji, *ћкdаjQtji, *ћьпtмМjQtji та ін.

В українській мові більшість дієприслівників акцентного типу АІ послідовно зберігає первісне кореневе наголошення: бімгаючи, вімшаючи, гнімваючи, двимгаючи, димхаючи, кампаючи, камшляючи, кимдаючи, кламняючи, кумтаючи, памдаючи, пламваючи, свамтаючи, слумхаючи, тимскаючи, хвамстаючи та ін. Дієприслівники жаліючи, сивіючи, стараючись, старіючи також досить часто вживаються з первісним кореневим наголосом. Випадки акцентуації на суфіксальному голосному цих дієприслівників у давніх українських пам'ятках і в сучасній літературній мові зумовлені, на нашу думку, наголошенням інфінітивів (жалімти, сивімти, старамтись, старімти). Повною втратою первісного кореневого наголосу і набуттям суфіксального в українській мові характеризуються дієприслівники бувамючи, лисімючи, радімючи, синімючи, сирімючи, сірімючи, слабімючи. Наведені вище дієприслівники отримали наголос інфінітива. Слід зазначити, що у формах інфінітивів бувамти, жалімти, лисімти, сивімти, слабімти, старамтись, старімти, радімти наголос також вторинний (суфіксальний замість первісного кореневого).

В українській мові дієприслівники акцентного типу АІІ послідовно зберігають первісне наголошення на суфіксальному голосному: бажамючи, вертамючи, володімючи, гадамючи, ганямючись, грамючи, гулямючи, дурімючи, жадамючи, жовтімючи, зеленімючи, карамючи, копамючи, линямючи, лякамючи, мінямючи, мішамючи, мотамючи, німімючи, питамючи, пхамючи, рубамючи, сідламючи, сіямючи, страждамючи, стрілямючи, ступамючи, твердімючи, тлімючи, умімючи, хворімючи, читамючи, чорнімючи, чувамючи та ін.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметникам на -vъљi, утвореним від дієслів на -ati, -ajetь; -мti, -мjetь, був властивий один акцентний тип А, але з двома варіантами: з наголосом на кореневому голосному (акцентний тип АІ) і з наголосом на суфіксальному голосному -а- або -м- (акцентний тип АІІ). У акцентному типі АІІ злилися колишні акцентний тип В та акцентний тип С.

Акцентний тип АІ мали дієприкметники *b'мgavъљi, *d'мlavъљi, *dv'igavъљi, *gn'мvavъљi, *xv'astavъљi, *k'apavъљi, *kl'an'avъљi sк, *k'Qtavъљi, *k'ydavъљi, *p'adavъљi, *pl'avavъљi, *r'adмvъљi, *s'мrмvъљi, *s'inмvъљi, *s'ivмvъљi, *sl'abмvъљi, *sl'uљavъљi, *st'aravъљi sк, *st'arмvъљi, *sv'atavъљi, *s'yrмvъљi, *t'iskavъљi, *v'мљavъљi, *ћ'alмvъљi та ін.

Акцентний тип АІІ був властивий дієприкметникам *baћаvъљi, *bolмМvъљi, *иitаvъљi, *иuvаvъљi, *иьєnмМvъљi, *durмМvъљi, *gadаvъљi, *gan'аvъљi, *gul'аvъљi, *хvorмМvъљi, *jьgrаvъљi, *karаvъљi, *kopаvъљi, *lкkаvъљi, *lin'аvъљi, *mмn'аvъљi, *mмљаvъљi, *motаvъљi, *nмmмМvъљi, *pustмМvъљi, *pytаvъљi, *pьxаvъљi, *rQbаvъљi, *sedьlаvъљi, *stQpаvъљi, *strмl'аvъљi, *tvьєdмМvъљi, *tьlмМvъљi, *umмМvъљi, *voпdмМvъљi, *vьєtаvъљi, *zelenмМvъљi, *ћкdаvъљi, *ћьпtмМvъљi та ін.

Більшість дієприслівників української мови на -вши акцентного типу АІ зберігає первісний кореневий наголос: бімгавши, вімшавши, гнімвавши, двимгавши, дімлавши, кампавши, кимдавши, кламнявши, кумтавши, памдавши, пламвавши, свамтавши, тимскавши, хвамставши та ін. Двояке наголошення дієприслівника стамрімвши в сучасній українській мові, а також суфіксальне наголошення дієприслівників радімвши, слабімвши зумовлено акцентуацією інфінітива (стамрімти, радімти, слабімти). Ряд дієприслівників акцентного типу АІ втратив кореневу акцентуацію і під впливом інфінітива отримав наголошення на суфіксальному голосному -і- або -а-: жалімвши, сивімвши, синімвши, сирімвши, сірімвши, старамвшися та ін.

В українській мові дієприслівники минулого часу акцентного типу АІІ послідовно зберігають первісне наголошення на суфіксальному глосному -а- або -і-: бажамвши, болімвши, вертамвши, володімвши, гадамвши, ганямвши, грамвши, гулямвши, дурімвши, жадамвши, жовтімвши, зеленімвши, карамвши, копамвши, линямвши, лякамвши, мінямвши, мішамвши, мотамвши, німімвши, питамвши, пхамвши, рубамвши, сідламвши, стрілямвши, ступамвши, твердімвши, тлімвши, умімвши, хворімвши, читамвши, чорнімвши, чувамвши та ін.

У заключній частині роботи сформульовані основні загальні висновки:

1. Більшість дієприслівників теперішнього часу на -чи зберігають в українській мові первісне наголошення.

2. В українській мові значна частина дієприслівників на -чи акцентного типу А, зберігаючи загалом первісний кореневий наголос, отримала в ряді випадків кінцеве наголошення, що сталося під впливом дієприслівників акцентного типу С. Це стосується дієприслівників, утворених від дієслів на -ити, -ить (їздячим, значачим, мовлячим, нудячим, парячим, пестячим, сварячим, славлячим, ятрячим), на -іти/-ати, -ить (видячим, висячим, слышачим), на -ти, -е/-є (борючим, будучим, знаючим).

3. Деякі дієприслівники на -чи акцентного типу А повністю втратили в українській мові кореневу акцентуацію і набули кінцевої, що сталося під впливом дієприслівників акцентного типу С. Такого впливу зазнав дієприслівник димлячим, утворений від дієслів на -іти/-ати, -ить, та дієприслівники б'ючим, жнучим, стаючим, утворені від дієслів на -ти, -е/-є. Первісну кореневу акцентуацію втратили також деякі дієприслівники на -чи акцентного типу АI, утворені від дієслів на -овати (-увати), -ує (красумючи, хитрумючи), що зумовлено, на наш погляд, впливом дієприслівників акцентного типу АІІ і акцентного типу С.

4. В українській мові ряд дієприслівників на -чи акцентного типу В, зберігаючи переважно давній кореневий, отримав у ряді випадків кінцевий наголос, що сталося під впливом дієприслівників акцентного типу С. Такого впливу зазнали дієприслівники, що походять від дієслів на -ити, -ить (водячим, гонячим, крестячим, куплячим, молячим(ся), мутячим, носячим, просячим, світячим, служачим, смотрячим, строячим, судячим, творячим, хвалячим, ходячим, хоронячим, щеплячим), на -ти, -е/-є (могучим), на -ати, -е/-є (пишучим, скачучим, хотячим).

5. Частина дієприслівників на -чи акцентного типу В, утворених від дієслів на -ати, -е/-є, втратила в українській мові старі дієприслівникові форми (втративши разом з тим давній кореневий наголос) і під впливом інфінітивів набула нових дієприслівникових форм, отримавши наголос на суфіксальному голосному -а- (дрімамючи, колихамючи, купамючи, кусамючи, ламамючи, махамючи, хапамючи, хотямчи).

6. В українській мові деякі дієприслівники на -чи акцентного типу В, утворені від дієслів на -ати, -е/-є (стогнучи) та від дієслів на на -нути, -не (тягнучи), зберігаючи загалом давнє кореневе наголошення, набули в поодиноких випадках наголосу на суфіксальному голосному -у-, що пояснюється впливом відповідних форм інфінітива (стогнамти та тягнумти).

7. В українській мові цілий ряд дієприслівників на -чи акцентного типу С втратив кінцевий наголос і отримав кореневий, що сталося під впливом дієприслівників акцентних типів А та В. Це стосується дієприслівників, утворених від дієслів на -ити, -ить (блумдячи, бромдячи, воромжачи, гамтячи, глумшачи, гомдячи, голомсячи, гумблячи, дзвомнячи, дімлячи, друмжачи, думрячи, думшачи, жимвлячи, жумрячись, камдячи, кломнячи, комсячи, комтячи, кримвлячи, кримшачи, кромплячи, крумжачи, ломвлячи, мамстячи, момрячи, момстячи, пломдячи, поломнячи, поромшачи, помячи, ромдячи, слімплячи, смамлячи, смомлячи, соломдячи, сомлячи, стумдячи, сумшачи, томплячи, тумлячи, тумплячи, цімдячи, цімнячи). Деякі дієприслівники акцентного типу С набули кореневого наголошення, зберігаючи в цілому ряді випадків кінцеве: дієприслівники, утворені від дієслів на -ити, -ить (боронячи, валячи, варячи, гасячи, говорячи, городячи, доячи, ліплячи, садячи, чинячи та ін.), на -іти/-ати, -ить (держачи), на -ти, -е/-є (бігучи, гниючи), на -ати, -е/-є (даючи).

8. Частина дієприслівників на -чи акцентного типу С втратила в українській мові первісне кінцеве наголошення й отримала наголос на суфіксальному голосному -у- під впливом акцентуації форм третьої особи множини теперішнього часу відповідних дієслів. Такого впливу зазнали дієприслівники, що походять від дієслів на -ти, -е/-є (гребумчи, гризумчи, кладумчи, несумчи, пасумчи, ревумчи, трясумчи), на -ати, -е/-є (берумчи, ждумчи, зовумчи, перумчи).

9. Ряд дієприслівників на -чи акцентного типу С, зберігаючи в українській мові загалом первісне кінцеве наголошення, отримав у ряді випадків наголос на суфіксальному голосному -я- під впливом акцентуації відповідних інфінітивів. Такого впливу зазнали дієприслівники, що походять від дієслів на -ити, -ить (блудячи, учачи, щадячи) та на -іти/-ати, -ить (боячи(ся), держачи, летячи, сидячи, тремтячи). Цілому ряду дієприслівників на -чи акцентних типів А, В та С, утворених від дієслів на -ити, -ить, властива двояка акцентуація - суфіксальна і кінцева, відбита в граматиці С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера (валямчим, варямчим, гасямчим, гніздямчим, грішамчим, значамчим, золотямчим, красямчим, кріп(л)ямчим, манямчим, острямчим, палямчим, пестямчим, платямчим, садямчим, сварямчим, славямчим, учамчим, хвалямчим, числямчим). Флективне наголошення тут є давнім лише в дієприслівниках акцентного типу С, суфіксальне - нове в усіх випадках (воно виникло під впливом відповідних інфінітивів).

10. Дієприслівники лежачи, сидячи, стоячи, які в українській мові характеризуються і кореневою, і кінцевою акцентуацією, набувають кореневого наголосу переважно в прислівниковому їх ужитку, а зберігають кінцевий переважно в суто дієприслівниковому вжитку з ознаками прийменникового керування.

11. Дієприслівники бувши, давши, ївши, утворені від атематичних дієслів, втратили на ґрунті української мови первісний кінцевий наголос і набули кореневої акцентуації, перейнявши наголос відповідних інфінітивів.

12. Старі форми на -ши / -вши більшості дієприслівників минулого часу в давніх українських памятках ХVI - ХVIII ст. (тим більше в сучасній українській мові) не збереглися. У давньоукраїнський період дієприслівники минулого часу утворювалися вже безпосередньо від основи інфінітива: після суфікса основи (-и-, -і-, -а-, -ну-, -ова-/-ува-) виступав дієприслівниковий суфікс минулого часу -вши. При цьому дієприслівники акцентного типу А зберігають в українській мові первісний кореневий наголос. Переважна більшість дієприслівників інших акцентних типів перейняла наголошення відповідних інфінітивів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Тішечкіна К.В. З історії акцентуації дієприслівників, утворених від дієслів на -ти, -е/-є // Українська література в загальноосвітній школі. - 2005. - №6. - С. 52 - 55.

2. Тішечкіна К.В. З історії акцентуації дієприслівників на -ши/-вши, утворених від дієслів на -нути, -не // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. - 2006. - №1. - С. 29 - 31.

3. Тішечкіна К.В. З історії акцентуації дієприслівників, утворених від дієслів на -нути, -не; -овати (-увати), -ує // Українська література в загальноосвітній школі. - 2006. - №2. - С. 50 - 53.

4. Тішечкіна К.В. З історії акцентуації дієприслівників, утворених від дієслів на -ти, -е/-є // Мовознавство. - 2006. - №1. - С. 93 - 101.

АНОТАЦІЯ

Тішечкіна К. В. Історія акцентуації дієприслівників української мови. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Iнститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. - Київ, 2006.

У дисертації досліджено історію акцентуації українських дієприслівників теперішнього часу на -чи та дієприслівників минулого часу на -ши / -вши від пізньопраслов'янського періоду до нашого часу. Детально проаналізовано випадки розбіжностей у наголошуванні дієприслівників у давніх пам'ятках і в сучасній українській літературній мові із залученням свідчень 20 українських акцентованих пам'яток XVI - XVIІІ ст., праць з діалектології, у яких наводиться наголошення дієприслівників, та старих і сучасних словників української мови.

Ключові слова: дієприслівник, наголос, наголошення, акцентуація, акцентний тип, акцентна парадигма.

Тишечкина Е. В. История акцентуации деепричастий украинского языка. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт языковедения им. А. А. Потебни НАН Украины. - Киев, 2006.

Изучение истории ударения украинского языка дает возможность установить тенденции в акцентуации слов и, таким образом, позволяет глубже понять литературные нормы произношения. В особенности это касается изучения акцентуации деепричастий, поскольку эта часть речи является малоисследованной.

Следует отметить, что старые формы на -ши / -вши деепричастий прошедшего времени в давних памятниках украинского языка ХVI - ХVIII ст. (тем более в современном украинском языке), как правило, не сохранились. В то время деепричастия образовывались непосредственно от основы инфинитива: после суфикса основы выступал суфикс деепричастия прошедшего времени -вши. Формы деепричастий прошедшего времени на -в полностью вышли из употребления. Также не встречаются в украинском языке деепричастия настоящего времени на -а / -я. В связи с этим возникла необходимость сосредоточиться на исследовании истории акцентуации в украинском языке деепричастий настоящего времени на -чи и деепричастий прошедшего времени на -ши / -вши.

В диссертации исследуется ударение деепричастий настоящего времени на -tji и прошедшего времени на -ъљі / -vъљі от позднепраславянского периода до наших дней. Исследуемый материал сопоставляется с ударением в современном украинском языке. Детально анализируются случаи расхождения в акцентуации деепричастий в давних памятниках ХVI - ХVIII ст. и в современном украинском литературном языке. Сравнительный анализ исследуемого грамматического класса показал, что большинство деепричастий сохранило изначальное (позднепрасловянское) ударение. Расхождения в ударении деепричастий настоящего времени на -чи объясняются взаимным влиянием деепричастий разных акцентных типов и влиянием акцентуации инфинитивных форм. Большинство деепричастий прошедшего времени на -вши сохранило ударение соответствующих инфинитивов.

Основные результаты диссертации могут быть использованы при создании истории украинского ударения, при составлении словаря ударений украинского литературного языка, при чтении общих и специальных курсов на филологических факультетах учебных заведений.

Ключевые слова: деепричастие, ударение, акцентуация, акцентный тип, акцентная парадигма.

Tishechkina K. V. The History of Participles' Accent of the Ukrainian Language. - Manuscript.

Dissertation for admission a scientific degree of the Candidate of Philological Science in specialty 10.02.01 - The Ukrainian language. - O. O. Potebnia Institute of Linguistics, NAS Ukraine.

Stress of participles in Ukrainian literary heritage of XVI - XVIII centuries, which are compared with stresses in contemporary modern literary language are investigated in the dissertation.

Key words: participle, intonation stress, syllable stress, logical stress, types of accent, accent paradigm.