Українська мова

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Схвалено на засіданні кафедри

українознавства як курс лекцій. Протокол №7

від 2 грудня 2008

УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

КУРС ЛЕКЦІЙ

для студентів усіх спеціальностей

денної та заочної форм навчання

О.В. СТЕПАНЮК

КИЇВ НУХТ 2009



О.В. Степанюк. Українська мова (за професійним спрямуванням): курс лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання. - К.: НУХТ, 2009. - 34 с.

Рецензенти: Колосюк В.О., канд. іст. наук, доц.

Момот В.М., канд. пед. наук, доц.

О.В.СТЕПАНЮК, канд. філол. наук, доцент.

© О.В. Степанюк, 2009

© НУХТ, 2009.



Зміст

літературний мова спілкування український

Тема 1. Українська літературна мова, її норми та стилі

Тема 2. Лексичні засоби сучасної української мови в офіційно-діловому та науковому стилях

Тема 3. Морфологічні засоби офіційно-ділового та наукового стилів

Тема 4. Синтаксичні засоби сучасної української мови у професійному спілкуванні

Запитання для самоконтролю



Тема 1. Українська літературна мова, її норми та стилі

План

Українська мова - національна мова українського народу. Основні етапи розвитку української мови.

Українська мова - мова державна.

Поняття літературної мови.

Мовна норма.

Поняття стилю та жанру.

Офіційно-діловий стиль, його найважливіші риси.

Науковий стиль, його основні ознаки.

Література

Горбул О.Д., Галузинська Л.І. та ін. Ділова українська мова. - К.: Т-во “Знання”, 2007.

Українське ділове мовлення: Теоретичні положення та методично-практичні поради: Навч.-метод. посібник / О.Є.Бадах, М.В.Гуць, Т.В.Демидюк та ін.- К.: КВУУЗ,1997.

Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. - К.: Вища школа, 2006.

Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. - К.: Атіка, 2007.

1.1 Українська мова - національна мова українського народу

Основні етапи розвитку української мови

Мова - сукупність загальноприйнятих у межах певного суспільства звукових знаків для називання предметів і явищ навколишньої дійсності, комплекс правил поєднання цих звукових знаків у процесі висловлення думок.

Саме у мові закріплюється пізнання людиною об'єктивної дійсності, виражаються думки, почуття тощо.

Будучи духовним надбанням усього народу, всієї нації, мова становить суспільне явище, пов'язане з матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, побутовим життям людини.

У людському суспільстві мова виконує такі функції:

спілкування,

повідомлення,

впливу.

Українська мова - це рідна мова української нації, багатомільйонного українського народу, який проживає не лише в Україні, а й за її межами - в Росії, Молдові, Казахстані, Польщі, в інших країнах Східної Європи, в Канаді, США, Бразилії, Австралії та ін.

Українська мова має давні писемні традиції, багатовікову історію й по праву належить до числа високорозвинених мов світу за силою й багатством своїх виражальних можливостей, за милозвучністю та емоційністю. Донедавна така багата мова зазнавала істотного звуження, обмеження суспільно-комунікативних функцій. Тому розширення сфер функціонування української мови, піднесення її престижу на міжнародній арені значною мірою має залежати не лише від державних заходів на рівні законодавства, а насамперед від мовного навчання і мовного виховання. Мовне навчання передбачає свідоме практичне оволодіння українською літературною мовою, а мовне виховання ставить своїм завданням усвідомлення значення української мови не лише як засобу спілкування, а й як найважливішого джерела формування інтелекту й духовно-емоційної сфери особистості через її зв'язок із традиціями українського народу, української нації.

Українська національна мова існує у двох формах:

у вищій формі загальнонародної мови - сучасній українській літературній мові;

у нижчих формах загальнонародної мови - у територіальних діалектах.

Українська мова належить до групи слов'янських мов, що є однією з груп індоєвропейської мовної сім'ї, до якої, крім згаданої слов'янської групи, входять романська, германська, балтійська, індійська та іранська групи, а також грецька, албанська та вірменська мови.

Слов'янська група мов складається з трьох підгруп: східнослов'янської, до якої входять українська, російська та білоруська мови; південнослов'янської, до якої входять болгарська, македонська, сербська, хорватська та словенська мови; західнослов'янської, до якої входять польська, чеська, словацька, верхньолужицька та нижньолужицька мови.

Учені-мовознавці зазначають: “Безпосереднім джерелом розвитку української, як і інших слов'янських мов, виступає праслов'янська мова, розпад якої починається орієнтовно в VІІ ст. У становленні української мови виділяються такі періоди: 1. протоукраїнська мова (VІІ-ХІ ст.);

2. староукраїнська мова (ХІ ст., час появи перших писемних пам'яток - ХІV ст.); 3. середньоукраїнська мова ( кінець ХІV - початок ХІХ ст.);

4. нова українська мова (від початку ХІХ ст.)” (3 підр.).

1.2 Українська мова - мова державна

У статті 10 Конституції України, прийнятій Верховною Радою

28 червня 1996 року, записано: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.”

Державна мова - це “закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики”.1

1 Українська мова. Енциклопедія.- К.: Укр. енциклопедія, 2000.- С. 318.

У багатонаціональних державах (на відміну від однонаціональних, де немає необхідності конституційного закріплення державної мови) статус державної мови закріплюється за мовою більшості населення.

Отже, українська мова як державна дає змогу сконцентрувати весь інтелектуальний потенціал суспільства і в процесі історичного розвитку переростає в могутню рушійну силу суспільного прогресу.

Державна мова виконує в суспільстві ряд важливих функцій:

інтеграційну - об'єднує людей, сприяє перетворенню населення в суспільство;

організаційну - виступає засобом адекватного передавання волі від одних структур суспільства до інших;

інформаційну - забезпечує здатність підтримувати й відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків.

1.3 Поняття літературної мови

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує різні сфери діяльності, культурні потреби людей: державні й громадські установи, освіту, науку, пресу, художню літературу, театр, побут тощо. Літературна мова протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам.

Літературна мова має дві форми - усну й писемну. Українська літературна мова характеризується уніфікованістю, унормованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Українська літературна мова сформувалась на основі південно-східного діалекту, ввібравши в себе окремі риси північних та південно-західних діалектів.

Літературна мова виникає з появою письма, і спершу літературною мовою вважали мову книжну. Але з поширенням культури в усній мові в ній поступово закріплюються основні норми, властиві літературній книжній мові. Особливо зближується літературна мова з книжною тоді, коли в літературі починають широко використовуватись елементи живої народної мови.

Отже, національна мова охоплює як літературну мову, так і територіальні діалекти, розмовну лексику, жаргони, а літературна мова шліфується майстрами слова, словниковий склад у ній відібраний з лексичного багатства загальнонародної мови; значення і вживання слів, вимова й правопис регламентовані, словотворення здійснюється за загальноприйнятими зразками.

1.4 Мовна норма

Основною ознакою літературної мови є її унормованість.

Мовна норма - це вироблені мовною практикою освічених людей правила вимови, вживання слів, їх граматичних форм та сполучень із іншими словами.

Усі, хто користується українською мовою як засобом спілкування, повинні знати мовні норми й обов'язково дотримуватися їх.

У сучасній українській літературній мові існують такі типи норм:

-- орфоепічні - вимова звуків і звукосполучень;

-- орфографічні - написання слів;

-- графічні - передавання звуків на письмі;

-- лексичні - вживання слів;

-- морфологічні - вживання морфем;

-- синтаксичні - зразки побудови словосполучень і речень;

-- пунктуаційні - вживання розділових знаків;

-- стилістичні - добір мовних елементів відповідно до умов спілкування.

Основні ознаки норм - системність, історична й соціальна зумовленість, стабільність. Однак норми можуть зазнавати змін, що випливає з природи мови як явища соціального, яке перебуває в постійному розвитку разом із суспільством. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти, що виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації (узаконенні) написань і відображають існування старого й нового в мові. Так, наприклад, розрізняють варіанти слів акцентуаційні (помилка-помилка,оповідач-оповідач), фонетичні (учений-вчений), морфологічні (зневіра-зневір'я). Наявні варіанти не порушують самої норми, а роблять її більш тонким інструментом добору мовних засобів у стилістичному плані.

За ступенем стійкості літературні норми на різних мовних рівнях бувають неоднаковими. Найстабільнішими вони виявляються в граматиці. Щодо орфографії, то час від часу орфографічні норми зазнають змін, свідченням чого є нова редакція українського правопису (1990 р.), поява якого зумовлена потребою суспільства в кодифікації написань з огляду на нові підходи до вивчення мови.

Мовні норми фіксуються у словниках, довідниках, підручниках, посібниках, правописі.

1.5 Поняття стилю та жанру

Слово стиль (від лат. stilus - загострена паличка для письма) вживається в широкому й вузькому значенні, напр.: стиль поведінки, стиль керівництва, офіційний стиль, індивідуальний стиль тощо.

Слово стиль входить до термінології багатьох наук (мовознавство, літературознавство, мистецтвознавство), але в кожній науці в нього вкладається своє поняття.

Мовний стиль - це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання.

Функціонуючи в різних сферах суспільного життя, мова набуває типових стильових ознак. Ці колективно усвідомлені різновиди мови, що об'єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, становлять систему функціональних стилів, кількість і структура яких залежить від ваги літературної мови в державному, політичному, науковому та культурному житті нації.

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі основні стилі писемної мови: розмовний, публіцистичний, науковий, офіційно-діловий, художньо-белетристичний, конфесійний. Інколи виділяють виробничо-технічний, епістолярний і мемуарний. Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

Жанри - це різновиди текстів певних стилів, які різняться метою мовлення, сферою спілкування і специфікою використання мовних засобів.

1.6 Офіційно-діловий стиль, його найважливіші риси

Офіційно-діловий стиль - це різновид літературної мови, який обслуговує сферу офіційно-ділових стосунків. Це мова заяв, наказів, протоколів, розписок, законів, постанов тощо.

В українській мові офіційно-діловий стиль представлений писемним та усним варіантами із виразним переважанням писемного.

Офіційно-діловий стиль має три підстилі, для кожного з яких властиві певні жанри реалізації.

Таблиця 1

Підстилі	Жанри
Адміністративно-канцелярський	наказ, інструкція, заява, довідка, звіт, резюме
Законодавчий	закон, указ, статут, постанова
Дипломатичний	нота, протокол, конвенція, комюніке

Мовні ознаки офіційно-ділового стилю:

Чітко регламентоване розміщення й будова тексту, наявність реквізитів (окремих елементів документа) і закріплення за ними постійного місця для спрощення опрацювання документа.

Лаконічність і точність у висловлюванні при збереженні повноти інформації, точності опису.

Відсутність емоційно забарвленої лексики. Вживання слів ділової лексики, мовних штампів і кліше: ми, що нижче підписалися; вжити термінових заходів; згідно з; відповідно до.

Використання в текстах переважно нейтральної лексики. Слово повинно строго відповідати його смисловому навантаженню з метою уникнення двозначності. Неприпустимо вживати в офіційно-ділових текстах розмовні, емоційні та просторічні елементи, які створюють стилістичний дисонанс.

Стандартизація ділового стилю - це доцільна впорядкованість, що дозволяє економити час на пошук засобів вираження для стандартних ситуацій.

Обов'язкове дотримання норм літературної мови, недопущення змішування мов, калькування.

Тісний зв'язок усіх компонентів документа; чіткий поділ тексту на окремі пункти, для чого використовуються нумерація, буквені позначення, абзаци.

Коли вживаються абревіатури, то вони повинні бути загальноприйнятими, а не вузьковідомчими.

1.7 Науковий стиль, його основні ознаки

Науковий стиль - це функціональний стиль сучасної української мови, який обслуговує науку, техніку та виробництво.

Як і офіційно-діловий, науковий стиль має свої підстилі та жанри.

Таблиця 2

Підстилі	Жанри
Власне науковий. Характеризується суворо академічним викладом матеріалу. Різновидом цього підстилю є науково-навчальний	реферат, стаття, тези, наукова доповідь, дисертація, автореферат, монографія; навчальні посібники, підручники, методичні рекомендації
Науково-популярний. Це виклад наукової інформації, призначеної для нефахівців	статті в науково-популярних виданнях
Науково-діловий, основне призначення якого - повідомлення про новини в науці, а також їх юридичний захист	патенти

Усі різновиди наукового стилю об'єднує основна функція - інформативна, оскільки основним завданням наукового стилю є передача наукової інформації.

Ознаки наукового стилю: об'єктивність і точність інформування, стислість і насиченість інформації. Ці ознаки зумовлюють і відбір мовних засобів: використання термінів, номенклатурних назв, символів, таблиць, схем, графіків; добір спеціальних синтаксичних конструкцій - компактних, часто стандартизованих.

У науковому стилі використовуються засоби логічного поділу тексту, виділення окремих слів або груп слів. Текст ділиться на частини, розділи, параграфи, часто з цифровими чи буквеними позначками.

До композиційних особливостей наукових текстів відносяться документація тверджень засобом цитат, посилань; огляд досягнутого; висновки та практичні рекомендації в кінці праці.



Тема 2. Лексичні засоби сучасної української мови в офіційно-діловому та науковому стилях

План

1. Поняття лексики. Слово як одиниця мови.

2. Групи слів за їх лексичним значенням (синоніми, омоніми, пароніми) в науковому та офіційно-діловому стилях.

3. Терміни та професіоналізми.

4. Іншомовна лексика у професійному спілкуванні.

5. Мовні штампи, кліше, канцеляризми як лексичні ознаки офіційно-ділового стилю.

Література

1. Ботвина Н.В. Науковий та офіційно-діловий стилі української мови. - К.: АртЕК, 1999.

2. Коваль А.П. Українське ділове спілкування. - К.: Либідь, 1992.

3. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення - К.: Либідь, 2006.

4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення - К.: Атіка, 2007.

2.1 Поняття лексики. Слово як одиниця мови

Лексика (гр.lexis-слово) - це словниковий склад мови, сукупність усіх слів, що вживаються в мові. Лексикою також називають окремі шари або групи слів (терміни, професійна лексика), сукупність слів, які вживаються автором тексту в його творах.

Розділ мовознавства, який вивчає лексику мови, називається лексикологією. Лексика може вивчатися з різних поглядів: з погляду словникового складу мови в цілому, його кількісного обсягу, з погляду значення слів, природи і типів значень (семасіологія), з погляду походження, змін в їхньому значенні й звуковому оформленні, зв'язків із іншими словами даної та споріднених мов (етимологія) тощо. Окремо розглядаються ономастика та фразеологія.

Основний предмет лексикологічних досліджень - слова та фразеологічні одиниці.

Слово - самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне або більше лексичних значень, легко відтворюється і є будівельним матеріалом для речень.

Лексичне значення (семантика) - це реальний, предметно-речовий зміст слова, який визначається співвіднесеністю слова з відповідним поняттям.

Слово в мові повинно вживатися в його загальноприйнятому лексичному значенні. Відхилення від значення слова може призвести до непорозуміння, а то й до неправильного тлумачення сказаного.

2.2 Групи слів за їх лексичним значенням (синоніми, омоніми, пароніми) в науковому та офіційно-діловому стилях

У високорозвинених мовах, таких, як українська, налічуються сотні тисяч слів. Щоб можна було вільно користуватися таким багатством, воно повинно бути певним чином впорядковане, систематизоване.

Систематизація лексики утруднюється тим, що вона відбиває позамовну дійсність, яка не завжди усвідомлюється нами як система.

Групувати слова можна по-різному, за різними критеріями:

за лексичним значенням (синоніми, омоніми, пароніми);

за стилістичною приналежністю (лексика стилістично нейтральна та стилістично маркована, напр., терміни, історизми, неологізми тощо);

за походженням (питомо українська лексика та лексичні запозичення з різних мов).

Синоніми - це різні за звучанням слова, що мають тотожне значення або відрізняються відтінками значень: властивий - притаманний, проживати - мешкати.

Групи синонімів:

1. лексичні (семантичні, поняттєві) - ті, що відрізняються смисловими відтінками: здібний, обдарований, талановитий; відомий, видатний, славетний;

2. стилістичні - ті, що різняться стилістичним й емоційним забарвленням: читальний зал (офіц. мова) - читалка (розмов.); рекомендувати (наук. літ-ра) - радити (розмов.);

3. абсолютні синоніми не відрізняються значенням і належать до стилістично нейтральної лексики: процент, відсоток; екземпляр, примірник; тираж, наклад.

Тексти наукового та офіційно-ділового стилів потребують однозначності, через це точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували певний документ або науковий текст.

Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову.

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській - кілька. Деякі слова відрізняються тільки префіксами. Тут треба бути особливо уважними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту.

Володіти синонімічним багатством мови - значить уміти:

уникнути малозрозумілого, особливо іншомовного, слова;

уникнути невиправданого повторення того самого слова;

знайти слово з певним забарвленням, відтінком у значенні;

відшукати найвлучніше слово;

якнайточніше сформулювати і висловити думку.

Наводимо приклади синонімів, що найчастіше вживаються у професійному спілкуванні.

У науковому стилі:

1. абсолютний - цілковитий, повний; безумовний (принцип), неосяжний, тотальний, співвідносний;

обгрунтований - аргументований, вмотивований, небезпідставний;

опонент - супротивник (у полеміці); конкурент (на виборах); суперник, антагоніст (непримиренний).

В офіційно-діловому стилі:

1. адміністрація, керівництво (штат), начальство; шефи, аппарат (збірне); управління, уряд; урядування (дія), адміністрування.

2. обрахунок, підрахунок, обчислення; калькуляція (собівартості); кошторис (документ);

3. пакт, угода;

патент, право, свідоцтво;

погоджувати, узгоджувати, координувати.

Квиток. Білет.

Квиток - вживається у словосполученнях: театральний квиток, залізничний квиток, студентський квиток тощо.

Білет - кредитний, банківський, екзаменаційний.

Наступний. Подальший.

Слово наступний вживається лише з конкретним поняттям: наступна зупинка, наступний тиждень. На означення абстрактного поняття вживається слово подальший: подальше життя, подальша доля.

Положення. Становище. Стан.

У російській мові на ці слова існують два відповідники - положение, состояние. Щоб правильно підібрати потрібне слово, визначаємо значення кожного з них. Слово положення вживається у словосполученнях: горизонтальне положення, вертикальне положення. Становище - міжнародне, офіційне; вживається в значенні знайти вихід з певного становища.

Слово стан - у таких словосполученнях: стан економіки (фінансів), стан справ, стан хворого.

Щоб збагатити активний запас слів, радимо частіше звертатися до словників - тлумачних, перекладних, синонімів, паронімів тощо.

Словник синонімів української мови: У 2 т. / А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк та ін. - К.: Наук. думка, 1999-2000.

Омоніми - це слова, що мають однакову звукову форму, але зовсім різне значення: луг - “угіддя для сінокосу” і “хімічна речовина певного складу”; стигнути - “достигати” і “холонути”.

У ділових і наукових текстах омоніми зі стилістичною метою не використовуються, вони можуть лише ускладнювати спілкування в цих стилях, якщо звуковий комплекс певного терміна тотожний зі словом загальнонародної мови, а контекст недостатньо чіткий.

Міжмовні омоніми - це слова, що в різних мовах (особливо в близьких за походженням) звучать однаково або дуже подібно, напр.: рос. неделя - укр. неділя; рос. луна - укр. луна. Міжмовні омоніми можуть стати причиною непорозумінь і помилок при сприйманні чужомовного тексту та при перекладі. Тому слід знати українські відповідники слів російської мови і значення омонімів у російській та українській мовах.

Верный - правильний; вірний - той, що заслуговує на довір'я.

Выяснить - з'ясувати, робити зрозумілим, дохідливим; вияснити - робити ясним, чистим, вичищати до лиску.

Задача - задача (математичний термін, що означає “питання переважно математичного характеру, яке розв'язується шляхом обчислень”) і завдання - наперед визначений обсяг робіт.

Заказывать - замовляти; заказувати - забороняти, не дозволяти.

Любой - будь-який; любий - дорогий, близький серцю.

Объем - об'єм (величина в кубічних одиницях) і обсяг (розмір, величина).

Подписка - передплата; підписка - письмове зобов'язання, підтвердження чогось.

Степень - степінь (математичний термін) і ступінь - інтенсивність чого-небудь; посада, ранг; стадія розвитку.

Являться - бути, стати (в значенні “існувати”, “виявитися”; зв'язка є у складеному присудку); являтися - з'являтися, виникати, привиджуватися.

Для з'ясування значень міжмовних омонімів радимо використати:

Кочерган М.П. Словник російсько-українських міжмовних омонімів. - К.: Вид. центр “Академія”, 1997.

Пароніми - слова, що досить близькі за звуковим складом, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише префіксом, суфіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся.

Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. При використанні паронімів основну увагу слід приділяти саме їх змістовій відмінності.

Адрес. Адреса.

Адрес - письмове привітання на честь ювілею тощо.

Адреса - напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі; місце проживання чи перебування особи або місцезнаходження установи.

Виборний. Виборчий.

Виборний вживається, коли йдеться про виборну посаду.

Виборчий - пов'язаний із виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів. Наприклад: виборча кампанія, виборче право, виборчий бюлетень та ін.

Виключно. Винятково.

Виключно, тобто лише, тільки (виключно для співробітників комерційних банків).

Винятково вживається у значенні “дуже, особливо, надзвичайно” (винятково важливе значення).

Дипломат. Дипломант. Дипломник.

Дипломат - посадова особа, яка займається дипломатичною діяльністю.

Дипломант - особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі.

Дипломник - автор дипломної роботи, підготовленої у вищому навчальному закладі.

Дільниця. Ділянка.

Дільниця - це адміністративно-самостійний об'єкт або виробничий вузол на будівництві, підприємстві, залізниці, шахті, а також виборча дільниця.

Ділянка - частина якої-небудь поверхні, замельної площі, галузі, сфера діяльності (садова ділянка, дослідна ділянка).

Додержувати, додержуватися.

Додержувати, тобто виконувати щось точно, забезпечувати наявність чогось (додержувати слова, порядку).

Додержуватися - бути прихильником якихось думок, певних поглядів, переконань.

Особистий. Особовий.

Особистий - який належить певній особі, стосується окремої особи, виражає її індивідуальність (особистий підпис, особисте життя).

Особовий - який стосується окремої людини. Вживається в усталених словосполученнях: особова справа, особовий склад навчальних закладів тощо.

У російській мові на позначення цих двох понять є лише один відповідник: личный.

Покажчик. Показник.

Покажчик - напис, стрілка, довідник.

Показник - наочне вираження (у цифрах, графічно), наприклад: економічний показник, показник можливостей та ін.

При потребі можна використати:

Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. - К.: Рад. школа, 1986.

2.3 Терміни та професіоналізми

Термін - це слово або словосполучення, що позначає поняття з певної галузі знань - науки, техніки тощо, напр.: інтеграл, схема, кредит.

Ознаки термінів:

системність;

наявність дефініції (визначення);

однозначність у межах певної термінологічної системи;

стилістична нейтральність, відсутність емоційного забарвлення;

точність значення.

Терміни бувають:

загальнонаукові - ті, що з одним значенням вживаються в кількох галузях, напр.: синтез, аргумент, категорія;

галузеві - ті, що вживаються лише в одній галузі та використовуються в працях, розрахованих на фахівців у певній галузі, напр.: гідрат, карбід.

Якщо термін вживається у різних термінологічних системах, то видозмінюється і його значення. Наприклад: реакція у хімії - “взаємодія між двома і більше речовинами”, у фізіології - “відповідь на подразнення”, у політиці - “повернення до старих суспільних поглядів”.

Інколи терміни навіть в одній галузі можуть мати кілька значень. Наприклад, у справочинстві слово справа означає як один документ, так і сукупність документів. Інше значення має словосполучення юридична справа. Правильне значення терміна в таких випадках допомагає з'ясувати контекст.

Система термінів мови або певної галузі називається термінологією.

Науковому й офіційно-діловому стилям притаманна термінологія, що утворилася з активної лексики (справочинство, множення, кут), запозичилася з інших мов (бланк, бюджет), утворилася за допомогою власних та іншомовних слів чи з запозичених складників (фотокамера, термометр, радіоцентр).

Крім термінів, у професійному спілкуванні вживається значна кількість номенклатурних назв - своєрідних етикеток одиничних предметів, які найчастіше виражені буквено-цифровими символами: КО-31 (кондиціонер), М-100 (марка цементу).

Терміни й номенклатурні назви в текстах, розрахованих на фахівців, не пояснюються.

Професіоналізми - це слова або вислови, властиві мовленню людей певної професії. Вживаються тільки у відповідному професійному колі й не відповідають нормам літературної мови.

Професіоналізми бувають вузького призначення і загальномовні - ті, що використовуються у ділових документах споріднених установ, а для міжвідомчих справ небажані: доукомплектувати, дообладнати, недовнесок.

У різних галузях науки, виробництва, політики професіоналізми виступають як синоніми до термінів, але на відміну від термінів вони можуть мати емоційне забарвлення і детально характеризувати рід занять, дії та предмети, пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад, із шахтарської справи - штрек, терикон, видавати на-гора.

У межах колективу, підприємства може з'явитися безліч нових професіоналізмів, наприклад: недовнесок, заорганізувати, надбудова, середвідомчий, листаж, дискваліфікація, плинність. Такі професіоналізми вживаються здебільшого в усному мовленні. У науковому та діловому спілкуванні вживання цих слів небажане.

2.4 Іншомовна лекисика у професійному мовленні

Мова збагачується не лише завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем, а й за рахунок запозичень, тобто засвоєння слів однієї мови іншою.

Шляхи запозичень:

1. прямі, коли слово переходить безпосередньо з однієї мови в іншу, наприклад: хвороба (пол. мова), башлик, карий (татар. мова);

2. опосередковані, коли слово потрапляє з однієї мову в іншу через мови-посередники. Наприклад, слово цукор до української мови потрапило з індійської через посередництво арабської, італійської та німецької мов: sakkhara (інд.) - sukkar (араб.) - zuchero (італ.) - Zucker (нім.) - цукор (укр.).

Слова можуть переходити з однієї мови до іншої усним шляхом (левада, лиман, огірок) або книжним (аудиторія, олімпіада).

У науковому та офіційно-діловому стилях лексичні запозичення часто виступають як терміни або входять до словосполучень термінологічного типу як їх складники. Ці слова і словосполучення не мають стилістичного навантаження; єдине, що можна відзначити, -- колорит офіційності, книжності, який вони надають тексту.

У професійному спілкуванні переважно використовуються лексичні запозичення з давніх мов - грецької та латинської, а також із західноєвропейських мов. З грецької мови до нас перейшли шкільні терміни (логіка, історія, філософія, лексика), слова, пов'язані з розвитком різних галузей науки та політичним життям (теорема, схема, автономія, економія).

Запозичення з латинської мови вживаються в усіх глузях науки та в офіційно-діловому стилі: абітурієнт, аудиторія, апаратура, декан, інструмент, коефіцієнт, конспект, лекція, університет, факультет; адвокат, цивільний, юрист; директор, документ, інструкція, секретар, резолюція, циркуляр.

Запозичення з західноєвропейських мов:

- з німецької мови - слова, пов'язані переважно з торгівлею й управлінням (банк, бухгалтер, вексель, касир, поштамт, штемпель, штраф);

- з французької мови - слова на позначення суспільно-політичних понять (аташе, бюлетень, депеша, транспарант);

- з англійської мови - терміни, пов'язані з економікою та бізнесом (банкнот, бізнес, бюджет, економіка, маркетинг, менеджер, трест, чек);

- з італійської мови - фінансово-економічна термінологія (брутто, нетто, валюта, каса, інкасатор, фірма).

Проте якщо є дві назви (українська й іншомовна), то перевагу слід надавати українській, оскільки вона зрозуміліша, легше запам'ятовується, наприклад: образ (замість імідж), нестача (замість дефіцит), чинник (замість фактор), відшкодування (замість компенсація), відповідник (замість еквівалент), вада (замість дефект), поважний (замість респектабельний).

Для з'ясування значення іншомовного слова радимо використовувати

Словник іншомовних слів / За ред. акад. О.С.Мельничука. - К.: УРЕ, 1985.

2.5 Мовні штампи, кліше, канцеляризми як лексичні ознаки офіційно-ділового стилю

Мовне кліше - це мовний стереотип, готовий зворот, що вживається в текстах офіційно-ділового стилю: з метою підвищення якості продукції.

Мовний штамп - це зворот, що багаторазово механічно повторюється без творчого осмислення. Не має ні інформативної, ні експресивної цінності : взяти до відома, з метою обговорення.

У писемному діловому мовленні швидка відтворюваність, автоматизм, мовна економність штампів полегшують комунікативний процес.

Традиційно (доречно) використовуються в офіційно-діловому стилі канцеляризми - слова, стійкі словосполучення, конструкції, що є специфічною одиницею канцелярського підстилю: належить зробити (повідомити, з'явитися), факт засвідчується, повідомлення про одержання.



Тема 3. Морфологічні засоби офіційно-ділового та наукового стилів

План

1. Особливості використання іменників.

2. Граматичні форми прикметників.

3. Відмінкові форми числівників. Написання числівників і відчислівникових складних слів. Зв'язок числівників з іменниками.

4. Особливості вживання займенників.

5. Вживання дієслів, дієприкметників.

6.Особливості перекладу прийменників на українську мову.

Література

1. Словник труднощів української мови / За ред. С. Єрмоленко. - К., 1989.

2. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. - К.: Атіка, 2007.

3. Український правопис / АН України. Ін-т мовознавства ім. О.Потебні; Ін-т укр. мови. - К.: Наук. думка, 2000.

4. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. - К.: Освіта, 2002.

Стилістичне використання морфологічних засобів сучасної української мови стає можливим завдяки наявності в ній синонімічних за своїм значенням і функціями явищ, а також розмежуванню морфологічних синонімів відповідно до різних стилів мови.

У науковому та офіційно-діловому стилях використовується значна кількість спільних граматичних явищ, але у зв'язку з різними настановами ці стилі можуть не використовувати певних морфологічних явищ зовсім або використовувати їх частіше від інших.

3.1 Особливості використання іменників

Типовою ознакою ділового стилю є використання віддієслівних іменників, які створююють загальне уявлення про дію, забезпечують однозначність, узагальнюють зміст і надають документам офіційності, наприклад: провести огляд техніки, подати звіт, дослідження проблеми, зниження собівартості продукції.

При складанні документів та наукових текстів виникають труднощі у виборі певної граматичної форми. Найчастіше це стосується роду, числа та відмінка іменників.

Рід іменників

Офіційні назви осіб за професією, посадою, званням - іменники чоловічого роду: академік, доцент, ректор, декан, директор, інженер, касир, лаборант. Вказівку на особу жіночої статі містять лише контекстуальні показники - дієслова: заступник декана відповіла на запитання. У таких сполуках дієслова вживаються у формі жіночого роду: головний лікар Т.М.Петрова наголосила.

Не вживаються сполуки: старша інженер поїхла, наша голова доповіла тощо.

Не рекомендується називати осіб за місцем проживання та їх професією.

Не вживаються Вживаються

заводчани робітники заводу

дистанційники службовці станції

поштарі працівники пошти

Рід абревіатур ініціального типу визначається за родом основного слова: ВНЗ ( чол. рід, бо заклад), ГЕС ( жін. рід, бо електростанція), ТОВ (сер. рід, бо товариство).

Число іменників

У професійному спілкуванні слід надавати перевагу іменникам, що вживаються лише у формі однини або множини.

У формі однини вживаються:

збірні іменники: прокуратура, ректорат;

речовинні іменники: водень, газ, залізо;

абстрактні назви: розвиток, праця.

Форми множини від цих іменників у науковому та офіційно-діловому стилях передають сортові, збірні чи якісні назви термінологічного характеру, наприклад: технічні мастила, леговані сталі, мінеральні води, сухі вина.

Відмінок іменників

1. При відмінюванні іменників ІІ відміни чоловічого роду слід звернути увагу на деякі складні для вживання відмінкові форми.

Закінчення іменників чоловічого роду

в родовому відмінку однини залежно від їх значення



Таблиця 3

-а, -я	-у, -ю
1. Назви осіб, власні імена, прізвища: професора, декана, інженера, Ігоря Петренка. 2. Назви міст: Києва, Парижа, Лондона. 3. Назви річок із наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі: Дніпра, Ірпеня, Остра. 4. Назви чітко окреслених предметів і понять: замка, ключа, трактора. 5. Назви мір довжини, ваги, площі, часу, одиниць енергії, напруги: метра, гектара, відсотка, байта, ампера, вольта, місяця, тижня (але : року, кварталу); назви місяців і днів тижня: січня, листопада, понеділка, четверга; назви грошових одиниць: долара,фунта, шилінга; числові назви: десятка, мільйона. 6. Назви машин та їх деталей: дизеля, комбайна, кузова, мотора, поршня. 7. Терміни українські й іншомовного походження: атома, конуса, радіуса, сегмента; документа, чисельника, числівника (але: роду, виду, класу, часу, способу, складу, стану).	1. Власні назви, у яких друга частина співзвучна з загальною назвою, що має закінчення -у, -ю: Кривого Рогу, Кам'яного Броду. 2. Назви країн, великих територій: Казахстану, Криму, Сибіру. 3. Назви річок, у яких наголос не падає на закінчення, та озер: Бугу, Інгулу, Світязю. 4. Назви, що позначають збірні поняття: інвентарю, капіталу, каталогу, кодексу, колективу, комплексу, тексту, товару. 5. Іменники на позначення речовини, маси, матеріалу: азоту, водню, кисню. 6. Назви установ, закладів, організацій та їх підрозділів, споруд, будівель, приміщень: університету, факультету, деканату, відділу, каналу, коридору, поверху, вокзалу, даху (але: ангара, гаража). 7. Назви місця, простору: абзацу, уривку. 8. Хімічні та фізичні терміни іншомовного походження: аналізу, синтезу, імпульсу, ферменту. 9. Назви процесів, станів, властивостей, ознак, суспільних явищ: винятку, експорту, іспиту, конфлікту, мінімуму, принципу, прогресу, процесу, сорту. 10. Складні безсуфіксні слова - назви неістот: рукопису, трубопроводу, телефону (але: електровоза, пароплава, телевізора, телетайпа). 11. Префіксальні іменники - назви неістот: випадку, вислову, затору, запису, прибутку, прикладу.

Деякі іменники залежно від свого значення можуть мати й закінчення -а, -я, і закінчення -у, -ю:

Алжира, Рима, Туніса (місто) - Алжиру, Риму, Тунісу (країна)

акта (документ) - акту (дія)

апарата (пристрій) - апарату (установа, сукупність органів)

бала (одиниця виміру) - балу (танцювальний вечір)

бара (одиниця виміру) - бару ( невеликий ресторан)

блока (частина споруди, машини) - блоку (об'єднання)

бора (свердло) - бору (хім. елемент)

елемента (деталь) - елементу (абстрактне поняття)

знака (мітка, марка, орден) - знаку (слід, відбиток)

листа (паперу; поштовий) - листу (рослина)

листопада (місяця) - листопаду (час опадання листя)

органа (частина організму) - органу (установа, видання)

папера (документ) - паперу (матеріал)

рахунка (документ) - рахунку (дія)

реверса (механізм) - реверсу (зворотній бік монети)

терміна (слово) - терміну (строк)

фактора (маклер) - фактору (чинник)

центра (кола) - центру (абстрактне поняття)

шаблона (пристрій, креслення) - шаблону (зразок)

2. Для уникнення одноманітних форм, коли в давальному відмінку однини поряд вживаються кілька іменників чоловічого роду, слід чергувати форми з різними закінченнями - спочатку вживати -ові, -еві (-єві), а потім - -у (-ю): Іваненкові Сергію Микитовичу, панові директору, добродієві Щербаню Іванові Петровичу.

3. В орудному відмінку однини треба розрізняти прізвища прикметникового походження на -ов (-ев, -єв), -ін, -ин й однозвучні назви населених пунктів. Прізвища мають закінчення -им, а однозвучні назви населених пунктів - -ом: Іваном Петровичем Черниковим, але селом Черниковом.

Проте прізвища на -ов, -ин, -ін, які не походять від прикметників, мають закінчення -ом: Волошин - Волошином, Дарвін - Дарвіном, Чаплін - Чапліном.

4. У звертанні до осіб обов'язково вживається форма кличного відмінка: декане, голово, генерале, академіку, Ілле, Олегу, Марино Іванівно, Миколо Гнатовичу.

5. Ініціальні абревіатури в офіційно-діловому та науковому мовленні, як правило, не відмінюються: керівництво ЖЕК, працівники ВАК. Складноскорочені слова можуть бути змінними і незмінними: зустріч у райраді, запитати у завкафедри, звернутися до міськвно.

Слід пам'ятати, що в українській мові не відмінюються:

1. Іншомовні слова:

1.1. Загальні назви з кінцевим голосним (таксі, метро, факсиміле, леді) та приголосним (міс, фрейлін).

1.2. Географічні назви з кінцевим голосним: Тампере, Улан-Уде, Монпельє, Урарту, Чарджоу, Комарово, Тушино.

1.3. Чоловічі та жіночі імена з кінцевим голосним (Асабе (чол.), Даду (чол.), Хадхо (чол.), Глебі (жін.), Шелеме (жін.), Янсуло (жін.)), а також жіночі імена з кінцевим приголосним (Джанет, Мерилін, Мукарам).

1.4. Назви часописів: “Таймс”, “Уніта”, “Фігаро”.

2. Жіночі прізвища українського походження, що закінчуються на О та з нульовим закінченням: Білоножко, Кухаренко, Дем'янчук, Шиян.

3. Відчислівникові іменники типу піввідра, півроку.

Особливості узгодження географічних назв

В офіційних документах, військовій та географічній літературі не узгоджуються з пояснюваною родовою назвою у формі непрямого відмінка прикладки, що означають назви:

1. міст: народився в місті Житомир;

2.станцій: наближаємося до станції Крюків-на-Дніпрі;

3. сіл, селищ міського типу, аулів: приїхали з села Кирилівці, родом з аулу Агарак;

4. бухт, застав: під заставою Тиха, відплили з бухти Золотий Ріг;

5. рік, озер: вода з річки Сейм, відпочивали на озері Свитязь;

6. планет, комет: досягти планети Сатурн, спостерігати за кометою Когоутека.



3.2 Граматичні форми прикметника

В українській мові прикметники за значенням поділяються на якісні, відносні та присвійні. Якісні прикметники мають ступені порівняння.

Таблиця 4

Ступінь порівняння	ФОРМИ
	синтетична (проста)	аналітична (складена)
Вищий	1. Корінь або основа слова + суфікси: -ш- -іш- молод-ий-молодший нов-ий-новіший тонк-ий-тонший; відом-ий-відоміший; /г/, /з/, /ж/ + -ш- - [жч]: -ш-, -іш- дорог-ий-дорожчий тихший і тихіший вузьк-ий-вужчий старший і старіший; дуж-ий-дужчий; 2. Суплетивні форми: великий - більший, поганий - гірший, гарний - кращий.	Більш + прикметник у нульовому ступені порівняння: більш відомий, більш легкий.
Найвищий	Форма вищого ступеня порівняння прикметника + префікс най-: наймолодший, найвідоміший. Збільшений вияв ознаки передають форми з префіксами якнай-, щонай-: якнайправдивіший, щонайдорожчий.	Прислівник найбільш + прикметник у нульовому ступені порівняння: найбільш досконалий, найбільш дотепний.

У науковому та офіційно-діловому стилях ступінь більшого вияву якості передається звичайно складеною (аналітичною) формою, яка сприймається як стилістично нейтральна: більш повний, найбільш вичерпний. Це стосується і дієприкметників: найбільш випробуваний.

Але використовується і синтетична (проста) форма: шукати найефективніше доведення теореми.

Для творення ступенів порівняння прикметників в українській мові ніколи не використовується слово самий.

Не утворюються ступені порівняння від якісних прикметників:

1. із префіксами пре-, над-, за-, ультра-, архі-: надчутливий, ультрасучасний, архіважливий;

2. назв кольорів та їх відтінків: бурштиновий, малиновий, шоколадний;

3. назв мастей тварин: гнідий, чалий, вороний;

4. слів, що своїм лексичним значенням передають вищий ступінь вияву ознаки: живий, сліпий, лисий.

3.3 Відмінкові форми числівників. Зв'язок числівників з іменниками

При відмінюванні числівників у їх основах відбуваються такі зміни:

Чергування голосних в основах числівників шість, сім, вісім: шість - шести, сім - семи - сьома, вісім - восьми - вісьма.

У складних числівниках п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відмінюється лише друга частина: п'ятдесят - п'ятдесяти - п'ятдесятьма.

Числівники сорок, дев'яносто, сто в усіх відмінках, крім називного й знахідного, мають закінчення -а: сорока робітникам, з дев'яноста студентами, на ста сторінках.

У числівниках від двохсот до дев'ятисот змінюються обидві частини: п'ятсот - п'ятистам - п'ятьмастами - (на) п'ятистах.

У складних кількісних числівниках (скільки?) відмінюються всі складові частини (тисяча сім - тисячі семи - тисячею сьома), у порядкових (котрий?) - тільки останнє слово (тисяча сьомий - тисяча сьомого - тисяча сьомому - тисяча сьомим).

Написання числівників і відчислівникових складних слів

Порядкові числівники на - сотий, - тисячний, - мільйонний, - мільярдний пишуться разом, і перша частина стоїть у родовому відмінку (крім сто й дев'яносто): трьохсотий, двохтисячний, трьохсотп'ятдесятимільярдний (але: стотисячний, дев'яносто- мільйонний).

Якщо перша частина відчислівникового слова записується цифрами, то кінцева частина пишеться через дефіс: 50-мільйонний, 16-поверховий, 125-квартирний, 120-річчя.

Нарощення дописується до цифр тільки на позначення порядкових числівників і складається з однієї літери (коли закінчення має два голосних, приголосний чи -й) або двох літер (коли закінчення має приголосний і голосний): із 7-ї ранку, 3-тя редакція, 15-го квітня, 20-та річниця.

До римських цифр літери не дописуються: ІІ частина, у ІV кварталі, ХХІ сторіччя.

Зв'язок числівників з іменниками

Числівники керують певними формами відмінків іменників, з якими сполучаються, або узгоджуються з ними.

Таблиця 5

Числівник	Іменник	Відмінок і число іменника
1. два, три, чотири (керують іменниками) 2. обидва (обидві) 3. два (три, чотири) з половиною (з чвертю)	студенти, столи примірники роки, метри	називний відмінок множини
1. два, три, чотири 2. дробові: сім десятих, сорок шість цілих і три десятих 3. півтора (півтори)	з іменниками типу киянин, болгарин; іменниками ІV відміни: киянина, друга процента, кілометра місяця, частини	родовий відмінок однини
1. п'ять (шість, сім…) 2. сорок з половиною (з чвертю) 3. тисяча, мільйон, мільярд 4. збірні: двоє, п'ятеро	днів, аркушів процентів, кілометрів тонн, сторінок братів	родовий відмінок множини
складені: шістдесят три, чотириста сорок сім	карбованці студентів	форма іменника підпорядковується останньому компонентові числівника

3.4 Особливості вживання займенників

Займенник - це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, осіб, ознаки, але не називає їх. Своє лексичне значення займенник конкретизує лише в контексті.

У наукових текстах переважає так зване авторське ми, за яким автор начебто приховує свою особу, залучаючи читача до участі у власних міркуваннях: зазначимо, що в даному дослідженні; ми вважаємо, на наш погляд - зміна я на ми є елементом активізації читача.

У більшості документів, що пишуться від імені установи, підприємства, уникають вживання займенників: адміністрація повідомляє, керівництво просить. Мовець начебто усувається від участі в мовленні й надає викладові бажаного нейтрального офіційного характеру. З тих самих міркувань обминається і вживання займенника я : наказую, доповісти, рекомендувати. Вживання я можливе в автобіографії, дорученні, пояснювальній записці, розписці.

Щоб значення займенників було зрозумілим, треба правильно користуватися ними.

1. Займенник у реченні повинен вказувати на рід і число того слова, замість якого цей займенник вжито: Молодь [жін.рід, одн.] - це майбутнє країни, на неї [жін.рід, одн.] ми покладаємо великі надії.

2. Не можна допускати, щоб займенник у реченні співвідносився з різними словами. Наприклад, невдало побудоване таке речення: Права і свободи людей та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Не зрозуміло, чиї гарантії: прав, свобод чи людей?

3.5 Особливості вживання дієслів та дієприкметників

Серед часових форм дієлова у науковому стилі переважають форми теперішнього часу зі значенням позачасовості (констатація існування явища дійсності, його якостей і зв'язків): проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки.

Дієслово у формі теперішнього часу може означати дію, яка буде виконана через певний час: нарада розпочинається о десятій годині.

У писемній формі ділового стилю переважає вживаний у наказах і розпорядженнях інфінітив, що надає висловленню категоричності: призначити, звільнити, надати, перевести. Безособові форми (забороняється, заборонено, не дозволяється) менш категоричні, вони мають характер ствердження фактів і застосовуються переважно в статутах, інструкціях, положеннях.

Дієприкметник - це форма дієслова, що виражає ознаку за дією та поєднує граматичні ознаки дієслова й прикметника: написаний, розвинутий.

Активні дієприкметники в українській мові творяться не від усіх дієслів і вживаються (особливо дієприкметники недоконаного виду) рідко.

При перекладі активних дієприкметників недоконаного виду з російської мови замість суфіксів -уч, -юч та -ач, -яч учені пропонують використовувати суфікс -увальн- (з'єднувальний, а не з'єднуючий; копіювальний, а не копіюючий) або вживати іменник (керівник, а не керуючий; голова, а не головуючий; завідувач, а не завідуючий).

Відомо, що для перекладу російських дієприкметників активного стану теперішнього часу на -ущ-, -ющ- в українській мові часто

бракує аналогічних широковживаних відповідників. Двомовні словники в цьому разі пропонують використовувати поєднання дієслів із сполучниками який, що. Проте послідовне механічне запровадження такого синтаксичного звороту, зазначає мовознавець Сергій Головащук, призводить до примітивізації мови, особливо коли зворот вжито без додатків, і до того ж коли він стоїть наприкінці речення.

Уникнути стилістичних огріхів можна було б:

а) замінивши цей зворот прикметником: замість “відвернутися від справи,що завалюється” - “від безнадійної (пропащої) справи”; “стежити за предметами, що рухаються” - “за рухомими предметами”; “набридло тренування, що затягнулося” - “затяжне тренування”;

б) замінивши дієприслівником чи дієприслівниковим зворотом: “прокотився гуркіт машини, що наближався” - “прокотився, наближаючись, гуркіт машини”; “нові гості, що приходили, розповідали” - “нові гості, приходячи, розповідали”;

в) замінивши вказівним займенником: “невже те, що відбувається, якось стосується його” - “невже все це якось стосується його?”;

г) перебудувавши речення: “клуб, що згорів, досі не відбудували” - “після пожежі клуб досі не відбудували”.

3.6 Особливості перекладу прийменників на українську мову

Кожна мова має свої специфічні особливості у вживанні прийменників. В українській та російській мовах прийменники також використовуються по-різному. Щоб не помилитися у вживанні прийменників, слід пам'ятати такі правила перекладу.

1. Російські конструкції з прийменником по в українській мові перекладаються цілим рядом конструкцій із прийменниками:

за: по собственному желанию - за власним бажанням; по поручению - за дорученням; по приказу - за наказом; менеджер по профессии - менеджер за професією;

з: по вопросам коммерческой торговли - з питань комерційної торгівлі; по инициативе - з ініціативи; курс лекций по украинскому языку - курс лекцій з української мови; по многим причинам - з багатьох причин; по случаю - з нагоди (чогось);

на: по заказу - на замовлення; по требованию - на вимогу;

для: курсы по изучению - курси для вивчення; комиссия по составлению актов - комісія для складання актів;

після: по возвращении - після повернення; по рассмотрению - після розгляду (чогось);

у (в): по служебным делам - у службових справах; по выходным - у вихідні;

по: дежурный по району - черговий по району; приказ по отделению - наказ по відділенню; специалист по проектированию сооружений - спеціаліст по проектуванню споруд; коллеги по работе - колеги по роботі; по возможности - по можливості; комитет по содействию малым предприятиям - комітет по сприянню малим підприємствам.

2. Російському прийменнику в в українській мові відповідають прийменники:

у, в: тетрадь в клетку - зошит у клітинку;

до: принять во внимание - взяти до уваги;

на: в рассрочку - на виплат; три раза в день - тричі на день;

інші засоби: в пять часов - о п'ятій годині; в последнее время - останнім часом.

3. Російському прийменнику при в українській мові відповідають:

при: при скорости - при швидкості;

біля: при входе - біля входу;

за, під час: при условии - за умови; при исполнении служебных обязанностей - під час виконання службових обов'язків.

...