Українська мова

4. Російському прийменнику на в українській мові відповідають:

на: перевести на украинский язык - перекласти на українську мову;

орудний відмінок без прийменника: говорить на родном языке - розмовляти рідною мовою;

інші засоби: на следующий день - наступного дня.

Тема 4. Синтаксичні засоби сучасної української мови у професійному спілкуванні

План

1. Особливості простого речення.

2. Особливості окремих синтаксичних категорій: однорідних членів речення, відокремлень, вставних і вставлених конструкцій.

3. Складне речення у професійному спілкуванні.

4. Оформлення цитат, непрямої мови.

Література

1. Степанюк О.В. Синтаксичний розбір речень: Посібник. - К.: КиМУ, 2006.

2. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Ін-т української мови. - К.: Наук. думка, 2002.

3. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. - К.: Вища школа, 2006.

4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. - К.: Атіка, 2007.

Загальна грамотність документа досягається і за рахунок синтаксису.

Однією з основних вимог до речень будь-якого типу в офіційно-діловому та науковому стилях є вимога чітко й повно виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення повинно передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'язків.

В офіційно-діловому та науковому стилях важливість питань, що висвітлюються, вимагає логічного, точного й послідовного викладу думки. Специфіка синтаксису зазначених стилів полягає в переважанні писемної форми, відсутності безпосереднього контакту зі слухачем (звідси - неможливість користування мімікою, жестами), відповідному до стилю тоні, монологічній формі. Тому ми приділимо увагу найдоцільнішому використанню різних синтаксичних конструкцій стосовно змісту й залежно від завдань тексту та його спрямування.

4.1 Особливості простого речення

Просте речення вживається в офіційно-діловому та науковому стилях і як самостійна синтаксича одиниця, і як компонент складних синтаксичних конструкцій (складносурядних і складнопідрядних речень). Можливості простого речення як самостійної комунікативної одиниці залежать від способів вираження і лексичного наповнення його головних і другорядних членів, від характеру зв'язків їх між собою, від структурного типу простого речення.

У професійному спілкуванні переважають речення розповідної модальності (модальність - відношення змісту висловлення до дійсності та оцінка цього відношення з боку мовця), яка має два основні вияви - активну й пасивну конструкції.

Для наукового та офіційно-ділового стилю характерні пасивні конструкції, оскільки вони подають процес у вигляді готового факту: дослідження проводиться, проблема порушується, мета зазначається, показники розраховуються, розміри відрахувань визначаються, прибуток одержується.

Прямий порядок слів, характерний для обох стилів, забезпечує передачу загального змісту речення без спеціального акцентування логічних елементів висловлювання. Використання непрямого порядку слів виправдане лише в тому випадку, коли логічний наголос падає на присудок: Як відзначають мовознавці, культура мовлення - поняття не тільки лінгвістичне… (В.Скуратівський).

В офіційно-діловому та науковому стилях присудок вживається переважно у формі теперішнього часу: підприємства ставлять вимоги до якості продукції; технологи працюють над розв'язанням проблеми.

У розпорядженнях вживаються інфінітивні форми: зобов'язати, рекомендувати, попередити. Наказові форми (наказую) використовуються лише в наказах.

Характерною рисою офіційно-ділового стилю є вживання розщеплених присудків (розщеплення присудка - це виділення з семантичної структури дієслова-присудка віддієслівного іменника й допоміжного дієслова), які конкретизують зміст висловлювання порівняно з дієслівними відповідниками: надати допомогу, вести переговори, організувати захід, встановити порядок.

4.2 Особливості окремих синтаксичних категорій: однорідних членів речення, відокремлень, вставних і вставлених конструкцій

В офіційно-діловому та науковому стилях однорідні члени речення використовуються переважно для створення різних класифікаційних систем. До однорідного ряду ставляться такі вимоги:

1. перерахування на одній підставі: Специфіку різних сфер діяльності суспільства відтворюють спеціальні (галузеві) документаційні системи: банківська, дипломатична, юридична, зовнішньоекономічна тощо (З посібн.);

2. члени ряду повинні взаємно виключати один одного: На заняттях викладачі використовують різні технічні засоби: кодоскоп, кінопроектор, телевізор, магнітофон (З підр.).

Нерозрізнення родових і видових понять або заміна родових понять видовими і навпаки зміщує логічні акценти.

Як правило, однорідні члени речення в ділових і наукових текстах поєднуються безсполучниковим зв'язком. Дуже часто систематизація при класифікуванні підкреслюється за допомогою цифр, літер, рисок перед кожним із членів ряду.

У текстах ділового та наукового стилів для встановлення порівняльних і зіставних відношень використовуються подвійні сполучники як … так і, не тільки … але й: Як у цивільній, так і в кримінальній справі між сторонами виник спір (З підр.).

У науковій і діловій мові узагальнюючі слова, як правило, вказують на найближче родове поняття, види якого є об'єктом перерахування. Однорідні члени речення повинні обов'язково узгоджуватись із узагальнюючим словом у всіх граматичних формах - роді, числі, відмінку: Усі функціональні стилі: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, конфесійний - мають характерні ознаки, систему мовних засобів і стилістичних норм (З посібн.).

Відокремлення - це смислове та інтонаційне виділення другорядних членів речення з метою надання їм більшої самостійності.

Відокремлення базується на підсиленні ролі певних членів речення через їх інтонаційне виділення і виразне наголошення.

У науковому та діловому стилях переважна більшість відокремлень виступає як уточнювальна, пояснювальна чи обмежувальна деталь повідомлення, включена до його складу.

Типовими конструкціями ділового та наукового стилів є дієприкметниковий та дієприслівниковий звороти, прикладки.

У зазначених стилях дієприкметниковий зворот має основне завдання - уточнення і передає зміст підрядного речення: Не слід надсилати листа, написаного через копіювальний папір (З посібн.).

Дієприслівникові звороти, супроводжуючи присудок, пояснюють його, вказують на процеси, які відбувались одночасно або передували тому, про що говориться у присудку головного речення:

1. Можна робити розрахунки, користуючись даними таблиці.

2. Враховуючи всі обставини, ми дійшли висновку про необхідність внесення змін до статуту організації.

Прикладка як різновид означення виконує довідкову, уточнювальну роль: Від Полтави невіддільна постать зачинателя нової української літератури - І.Котляревського … (І.Вихованець).

Прикладки, що належать до іменника - власної назви, найчастіше означають професію особи, посаду, звання тощо: декан факультету професор Бойко Тамара Петрівна.

У професійному спілкуванні часто використовуються складені найменування як термінологічного, так і нетермінологічного характеру: іженер-електрик, слюсар-складальник, учений-математик.

Вставні і вставлені конструкції як синтаксичні категорії більш характерні для наукового стилю, хоча вставлені конструкції часто зустрічаються й у текстах офіційно-ділового стилю.

Вставні конструкції (слова, словосполучення, речення) виражають ставлення мовця до висловлюваного, оцінку повідомлення. Вони не вступають з іншими членами речення в сурядний чи підрядний зв'язок, не бувають членами речення і відносяться до всього речення в цілому або до окремої його частини.

Такі конструкції мають специфічну інтонацію, оскільки виділяються паузами, промовляються швидше, ніж усе речення, тон при цьому знижується.

У наукових текстах найчастіше вживаються вставні слова:

1. що вказують на відношення між частинами висловлення: по-перше, по-друге, отже, нарешті, таким чином. З участю слів цієї групи будується абзац, оскільки розташовані в певній логічній послідовності, вони виступають як опорні пункти повідомлення;

2. які містять оцінку ступеня достовірності повідомлення: безумовно, мабуть, напевно, очевидно;

3. що характеризують ставлення до способів висловлення думки: інакше кажучи, точніше;

4. які вказують на джерело повідомлення: на наш погляд, на думку такого-то, на нашу думку, ми вважаємо.

Вставлені конструкції (слова, словосполучення, речення) пояснюють, уточнюють сказане в основному реченні або містять додаткову інформацію до нього. Вставлені конструкції не пов'зуються з іншими членами речення граматичним зв'язком.

У наукових та ділових текстах вставлені конструкції мають завданням розчленувати думку на основні відомості та відомості другорядні (супровідні): Якщо засновником (одним із засновників) підприємства є іноземна юридична особа, то нею подається документ, що свідчить про її реєстрацію (витяг із торговельного або судового реєстру тощо) (З підр.).

Функції вставлених конструкцій:

1. розкриття змісту одного з членів основного речення: Динамічний перерозподіл напруг спричиняє ряд наслідків (ефект форсування, ефект затягування та ін.);

2. розширення відомостей шляхом додавання невідомих фактів: Татарський погром не зупинив розвитку нашої культури, і коли Україну запосіла Литва (з початку ХІV століття), то сама швидко перейнялася українською культурою… (І.Огієнко).

4.3 Складне речення у професійному спілкуванні

Речення, до складу якого входить дві та більше граматичних основ, що утворюють семантичну та інтонаційну єдність, називається складним.

Різні типи складносурядних і складнопідрядних речень дають багаті можливості для передавання різноманітних логічних відношень між компонентами складного цілого.

У науковому та діловому стилях складносурядні речення найчастіше використовуються тоді, коли є необхідність передати повідомлення, частини якого лежать у тій самій смисловій площині. Для цого типу речень характерні сполучники і, а, але: Особи українського походження з'явились у Північній Америці ще в ХVІІ столітті, і спонукало їх залишити батьківщину не соціально-економічне становище, а релігійне переслідування (За Я.Баланом).

Проте складносурядні речення порівняно зі складнопідрядними конструкціями посідають менш помітне місце у професійному спілкуванні. Складнопідрядні речення характеризуються досить високим ступенем стандартизації - склад службових слів обмежений, кількість типів речення закріплена за певними текстовими ситуаціями.

Зв'язки між простими реченнями в межах складнопідрядного речення часто здійснюються за допомогою складених сполучників через те що, завдяки тому що, після того як, перш ніж тощо.

Науковий і діловий стилі для позначення складних логічних зв'язків між компонентами думки використовують спеціальні конструкції: у зв'язку з тим, що; відповідно до того, що; після того, як; внаслідок того, що.

Поширеною конструкцією у професійному мовленні є підрядне означальне речення зі сполучним словом який: Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Коли є можливість вибирати між словами який і що, слід віддавати перевагу займенникові який, бо він має форму роду і числа, що надає висловленню чіткості, зрозумілості. Особливо це треба враховувати у реченнях, які містять кілька підрядних частин.

Частки ніби, начебто, неначе використовуються переважно в науково-популярних текстах для показу того, що сказане в підрядному додатковому реченні не відповідає дійсності.

Загалом у логізованій, інтелектуальній мові використовуються ті структури, в яких більше елементів інтерпретації дійсності: наслідкові конструкції серед сурядних, причинові й наслідкові - серед підрядних.

4.4 Оформлення цитат, непрямої мови

У наукових текстах досить часто використовуються цитати. Цитата - це текстовий матеріал, який точно, з посиланням на джерело, переноситься автором у власну працю.

Обов'язкові умови цитування - абсолютна точність при передачі змісту, адекватність лексичного складу, тотожність граматичної будови цитованого тексту.

У науковому стилі до цитування висувається ряд вимог: цитата не повинна змінювати думок джерела, з якого її взято, поглядів автора, його стилю, манери написання.

Якщо зміст взятого окремо від контексту речення може змінитися, то слід розширити цитований текст або дати до нього пояснення (у примітці або в дужках у будь-якому місці цитати).

При оформленні цитат обов'язковим є дотримання таких правил:

1. Якщо цитата наводиться у вигляді прямої мови, то містить притаманні прямій мові розділові знаки.

2. Пропуск у цитаті позначається трьома крапками. Цитата, наведена не з початку речення, пишеться з малої літери (навіть тоді, коли в оригіналі вона є початком речення): Олесь Гончар пише, що Леся Українка “поряд із Шевченком, Франком … наполегливо розвивала й зміцнювала літературну мову …” (З підр.).

3. Кілька цитат поряд пишуться через кому, з великої літери: Рядки з поезії І.Франка “Лиш боротись - значить жить”, “Книги - морська глибина” давно вже стали афоризмами.

4. Слова, терміни, термінологічні словосполучення лапками не виділяються.

5. Зберігається пунктуація цитованого тексту, коментарі до шрифту (зазначення того, кому належить виділення в тексті), точне посилання на джерело.

Поряд із цитатами в науковому та офіційно-діловому стилях досить поширений прийом вільного відтворення чиєїсь усної або писемної мови, тобто використання непрямої мови, яка виступає як переказ прямої мови і супроводжується певними стилістичними змінами, оскільки пряма мова трансформується у відповідний стиль (позбавляється елементів просторіччя, жаргонізмів, колориту емоційності тощо).

Отже, в лекціях з “Української мови (за професійним спрямуванням)” зосереджено увагу на визначеннях основних понять зазначеної навчальної дисципліни; визначено характерні риси офіційно-ділового та наукового стилів сучасної української мови; розглянуто особливості використання різних груп лексики, а також морфологічні й синтаксичні норми у професійному спілкуванні.

Запитання для самоконтролю знань студентів

Українська літературна мова. Основні етапи її розвитку.

Становлення української літературної мови як мови державної. Сфери її функціонування.

Функціональні стилі сучасної української літературної мови.

Науковий стиль. Мовні засоби. Призначення.

Призначення та класифікація наукових праць.

Офіційно-діловий стиль. Мовні засоби, призначення.

Поняття документа. Призначення та класифікація.

Вимоги до мови ділових документів.

Складові частини документа. Реквізити. Бланк. Формуляр-зразок.

Правила викладання матеріалу й логічної побудови тексту наукового та офіційно-ділового стилів.

Правила скорочень у наукових працях та службових документах.

Лексичні норми сучасної української мови у професійному спілкуванні.

Терміни у професійному тексті. Вимоги до вживання термінів у мові наукового та офіційно-ділового стилю.

Іншомовні слова у науковій та діловій мові. Правила вживання.

Відмінкові форми іменників у професійному спілкуванні.

Граматичні форми прикметників в офіційно-діловому та науковому стилях.

Особливості вживання числівника у професійному тексті.

Займенник у науковому та офіційно-діловому стилях.

Дієслівні форми у професійному мовленні.

Вибір прийменника у мові професійного спілкування.

Синтаксичні засоби сучасної української мови у професійному спілкуванні.

Особливості простого речення у професійному спілкуванні.

Особливості окремих синтаксичних категорій.

Складне речення у професійному спілкуванні.

Оформлення цитат, непрямої мови.

Размещено на Allbest.ru