Лексична система роману Ю. Щербака "Час смертохристів. Міражі 2077"

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ І. Лексична система мови як фрагмент мовної системи

1.1 Лексична система: поняття й особливості функціонування

1.2 Лексичні групи слів

1.2.1 Особливості функціонування застарілої лексики та неологізмів в українській мові

1.2.2 Стилістична характеристика лексичних одиниць

1.2.3 Лексична система з погляду сфер уживання

1.2.4 Склад лексичної системи з погляду походження

1.2.5 Синонімія та антонімія лексичних одниць

1.2.6 Художній текст як площина реалізації потенціалу фразеологізмів української мови

Розділ 2. Особливості функціонування лексичних одиниць в романі Ю. Щербака «Час смертохристів: Міражі 2077»

2.1 Лексична система роману з погляду функціонування: активна й пасивна лексика

2.2 Лексика роману зі стилістичного погляду

2.3 Лексична система з погляду твору сфер уживання

2.4 Склад лексичної системи роману з погляду походження

2.5 Класифікація лексики роману за значенням: антоніми, синоніми

2.6 Особливості лексичної системи твору: слова з переносним значенням, фразеологізми

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Лексичні, морфологічні, синтаксичні засоби мови в художньому тексті тісно взаємопов'язані. Ретельно продумані, вони допомагають висвітлити ідейно-змістовий задум автора, свідчать про нерозривність змісту і форми художнього викладу. Отже, усі складові художнього твору тісно переплетені між собою - від композиції до образних засобів. Вибір тематики зумовлює використання тих чи інших мовних одиниць, а останні, в свою чергу, відіграють важливу роль у розкритті ідейно-тематичного змісту твору і виконують відповідну стилістичну функцію (впливати на емоції, почуття читача, залучаючи його таким чином до співпереживання, спів участі тощо).

Вищезазначене дозволяє зробити висновок, що саме через мову письменник висловлює своє авторське кредо, створює індивідуально-авторську мовну картину світу, характеристику образів-персонажів. У сучасній лінгвістичній науці на одне з перших місць виноситься функціонально-системний підхід до вивчення мовних елементів у їх взаємозв'язку з умовами і завданнями спілкування. Аналіз слова - це надзвичайно складна процедура, адже лексична система мови - це різночасові, різнотипові елементи, що виявляються при аналізі на різних рівнях. Специфіка сучасних досліджень - у їх багатоаспектності, що дозволяє враховувати взаємозв'язок різних мовних факторів, взаємодію екстралінгвальних та лінгвальних чинників.

Останні десятиріччя характеризуються активізацією у галузі дослідження сучасної, історичної лексикології розширенням її проблематики і фактичної бази, уточненням принципів і методів роботи. Особливо пожвавлюється вивчення лексичного складу художніх творів, а саме, лінгвісти чимало уваги приділяють вивченню функціонування лексичних одиниць у творах українських письменників.

Творчість Ю. Щербака репрезентує постмодерністську українську літературу й сучасну українську літературну мову. Специфіка мовотворчості Ю.Щербака зумовлена особливостями жанрової спрямованості його творів. Зокрема, роман «Час смертохристів: Міражі 2077, року», виданий письменником у 2011 р. за жанром визначається як роман-антиутопія, гостросюжетний політичний трилер, сюжет якого розгортається напередодні Четвертої глобальної війни. Ю.Щербак у творі широко використовує прийом цитування таємних документів, які розкривають цинізм і подвійні стандарти акторів світової політичної сцени.

Останнім часом з'являється все більше наукових студій, що висвітлюють актуальні питання розвитку мови. Чільне місце серед них займають дослідження, присвячені різним проблемам функціонування лексичних одиниць різних типів у художній тканині твору. Зокрема, мову художніх творів у різних аспектах вивчали Білодід З.К., Жовтобрюх М.А., Булаховський Л.А., Цимбалюк Т.В., Сологуб Н.М., Загнітко А.П., Леонова М.В., Берест Тетяна, Важеніна Олена, Лукаш Галина та ін. Більшість лінгвістів розглядає лексико-семантичну систему як певну спільність слів на основі їх лексичного значення (Ф. П. Філін, Д. Н. Шмельов, А. А. Уфімцева, М.А. Жовтобрюх, А.П. Загнітко тощо). «Вже сама назва "лексико-семантична" вказує на двосторонню природу системи » [4, с. 251]. У 60-80 роки в радянському мовознавстві дебатувалося питання про лексику як систему. Окремі дослідники не визнавали системність лексичного рівня мови (наприклад, В. І. Жирмунский), що відповідало традиційному (Соссюрівському) розумінню системи. Проте більшість лінгвістів на сьогодні визнають систему в лексиці.

Незважаючи на певний досвід теоретичної і практичної лінгвістичної науки, проблема дослідження лексичних особливостей творів, особливо сучасних, потребує подальшого опрацювання. Дослідження мовних явищ у творах має важливе значення для розвитку художнього стилю й української літературної мови взагалі. Воно допомагає глибше зрозуміти стилістичні можливості української мови, її функціонально-диференційні особливості, що і визначає актуальність теми.

Об'єкт дослідження - лексична система української мови.

Предмет дослідження - лексична система роману Ю.Щербака «Час смертохристів. Міражі 2077».

Мета роботи - простежити своєрідність і самобутність лексичної системи роману Ю.Щербака «Час смертохристів. Міражі 2077».

Відповідно до поставленої мети передбачено розв'язати такі завдання:

1. Проаналізувати теоретичні засади дослідження української лексики в контексті художнього тексту.

2. Дослідити особливості мовно-художньої практики роману Ю.Щербака «Час смертохристів. Міражі 2077», а саме простежити функціонування лексичної системи роману з різних аспектів: з погляду функціонування, сфер уживання, походження, стилістичних особливостей, класифікації за значенням, вживання фразеологізмів тощо.

3. Простежити шляхи об'єктивації і мовного моделювання загальної картини світу зазначеними компонентами.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є ключові положення загального мовознавства про взаємозв'язок мови, мислення і реальної навколишньої дійсності, сучасні наукові положення про зв'язок мови митця з сучасними для нього мовними концепціями. Досягнення поставленої мети і реалізація конкретних завдань здійснювалась на базі комплексного підходу, в основі якого - описово-аналітичний і порівняльно-системний методи. Для застосування зазначених дослідницьких методів використані прийоми спостереження, систематизації й узагальнення матеріалів.

Теоретичне значення роботи полягає у розробці актуальних проблем української лексикології, встановленні закономірностей і особливостей функціонування різних лексичних шарів у романі Ю. Щербака «Час смертохристів: Міражі 2077».

Практична значущість дослідження полягає у можливостях використання представлених в ній практичних матеріалів при викладанні спецкурсів, лекцій з лінгвостилістики, лексикології, а також можуть бути використані в шкільній практиці (на уроках української мови), у роботі мовознавчих і літературних гуртків, факультативів тощо.

У структурі роботи можна виділити наступні складові:

- вступ, у якому визначена тема курсової роботи, обґрунтована її актуальність, окреслені об'єкт і предмет дослідження, сформульовані мета і завдання;

- теоретичний розділ, у якому розглянуті теоретичні аспекти лексичної системи української мови;

- практичний розділ, у якому здійснено поаспектний аналіз функціонування лексичної системи роману Ю. Щербака «Час смертохристів: Міражі 2077»;

- висновки, у яких підсумовані результати дослідження;

- список літератури, використаної під час проведення дослідження (всього - 32 джерела).

український лексика художній текст роман

Розділ І. Лексична система мови як фрагмент мовної системи

1.1 Лексична система: поняття й особливості функціонування

Як відомо, найбільше багатство кожного суспільства -- його мова, а в мові -- її словниковий склад. Оскільки з розвитком знань про світ мова невпинно зростає, то лексичне багатство мови свідчить про рівень розвитку суспільства.

Усі слова мови становлять її лексику (словниковий склад). Варто зауважити, що словниковий склад мови являє собою не просто набір слів. Слова в мові існують у певній системі та взаємовідношеннях. Вони розрізняються за сферою й частотою вживання. Окрім того, слова якнайтісніше пов'язані з позамовною дійсністю, складові частини якої вони позначають і на зміни в якій оперативно реагують, відбиваючи широкий соціально-історичний досвід носіїв мови.

Лексична система мови - фрагмент мовної системи. «Мовна система (від грец. system - ціле, що складається з частин; з'єднання) - сукупність мовних елементів будь-якої природної мови, що перебувають у відносинах і зв'язках один з одним, яка утворює певну єдність і цілісність. Кожен компонент мовної системи існує не ізольовано, а лише в протиставленні інших компонентів системи, тому він розглядається, виходячи з його ролі у складі мовної системи, тобто у світлі його значущості (функціональної релевантності)» [1, с. 452]. Системність передбачає також інвентаризацію одиниць, тобто їх виділення і класифікацію, що може розглядатися як структура. Поняття системи і структури мови часто використовуються як синоніми, але в деяких ситуаціях різняться. «Система - об'єднання певної різноманітності в єдине і чітко розчленоване ціле, елементи якого по відношенню до цілого та інших частин посідають відповідні їм місця» [2, с. 415]. «Система мови характеризується як система функціональна, тобто як система засобів вираження, що служить будь-якій певній меті. Поняття функції мови розкриває місце мовної системи вищого порядку (у суспільному житті людини), а поняття функції мовного елемента - роль цього елемента всередині мовної системи і його співвідношення з іншими елементами даної мовної системи .

Мовна система може розглядатися в рамках структурно-семантичного підходу, який є традиційним в українській лінгвістиці. Лексична система мови - внутрішньо організована сукупність слів, пов'язаних стійкими відносинами. У лексичній системі виділяють три аспекти: лексика як система номінацій, лексико-семантична система як смислова структура, стратифікація лексичних одиниць національної мови за основними формам її існування [3].

Визначаються певні характерні особливості лексичної системи, серед яких:

1) наявність занадто великої кількості одиниць;

2) практично незчисленність слів в мові (ніхто, наприклад, не знає, скільки слів у сучасній українській мові), і такий підрахунок неможливий навіть для літературної мови у зв'язку з розмитістю, наприклад, меж між діалектними словами і літературними діалектизмами;

3) словниковий склад мови являє собою відкриту систему, що постійно поповнюється;

4) лексика безпосередньо пов'язана з позамовною дійсністю, і будь-які зміни в суспільстві й усвідомлені людьми зміни в навколишньому середовищі відображаються в словнику; крім того, передусім на лексичному рівні проявляється внутрішня тенденція до оновлення мовних засобів - у мовленні виникають нові варіанти слів і слова, частина з яких потім закріплюється в мові;

5) склад лексем у мові дуже рухливий, таким чином, система не володіє навіть відносною стабільністю;

6) далеко не всі одиниці цього рівня протиставлені за диференціальними ознаками (що б під ними не розумілося - від антонімів до сем тощо; неможливо встановити відносини між усіма словами мови, значна частина словникового складу перебуває ніби поза цими відношеннями);

7) парадигматичні відношення - синоніми, антоніми, омоніми, пароніми; лексико-семантичні групи слів (семантичні поля), гіпероніми, гіпоніми; перформативи, конверсиви, понятійні та тематичні групи та ін. - являють собою поділ слоів, в основі яких - нелінгвістичні ознаки.

Отже, слід визначити, що лексика являє собою систему, але ця система особливого типу [6]. Вона визначається як особлива, відкрита (порівняно з фонетичною, морфологічною), що виявляється в таких її властивостях, як рухливість словникового складу, його невизначеність і проникність [7, с. 183-187]. «Лексичній системі властиві такі визначальні якості, як динамізм, відкритість, нерівномірність, складність структури, що припускає наявність внутрішніх систем і підсистем, асиметричних і нерівнозначних, що обумовлює різні темпи розвитку і припускає неузгодженість елементів в окремих частинах системи. Іншими словами, постійні зміна і допущення чужорідних елементів закладені в самому характері системи - йдеться тільки про розуміння її цілісності та адекватності самій собі на тому чи іншому етапі еволюції» [8, с. 7].

За визначенням О.Пономарева, лексика (грец. lexik «слово») -- це сукупність уживаних у мові слів, з якими пов`язані певні значення, закріплені в суспільному вжитку [19, с. 38]. Лексикою називають також певну частину словникового складу мови: лексика абстрактна, лексика термінологічна, лексика побутова, лексика емоційна та ін.

Окремо розглядаються власні назви людей та місцевостей, їхнє походження й первісне значення (ономастика), стійкі сполучення слів, їхній склад і значення (фразеологія). Це менш важливе значення для функціонування мови має теорія й практика укладання словників (лексикографія).

Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексикологією. У лексикології слово вивчається не лише саме собою, а й у певному зв`язку з іншими словами. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження (слово питоме, тобто створене на рідному ґрунті, чи іншомовне), з історичної точки зору (слово сучасне чи застаріле), у плані вживання (слово активного чи пасивного запасу) [14, с. 78].

Основною двосторонньою одиницею лексико-семантичної системи, що володіє і планом вираження (формою), і планом змісту (значенням), є слово. «Слово - основна структурно-семантична одиниця мови, що служить для іменування предметів і їх властивостей, явищ, відносин дійсності і має сукупність семантичних, фонетичних та граматичних ознак, специфічних для кожної мови. Характерні ознаки слова - цілісність, виокремлюваність і вільна відтворюваність у мовленні» [13, с. 464].

Слово представлено в лексичній системі як лексема. Лексема - «слово як структурний елемент мови, як слово-тип (на відміну від слова члена, тобто одиниці, що виокремлюється в процесі мовлення)» [28, с. 424]. Лексема являє собою слово з усіма значеннями і словоформами і близька до «словникового слова», представленого в тлумачному словнику. Однак на рівні, наприклад, художнього тексту деякі слова також можуть бути багатозначними.

За допомогою слів людина називає предмети й явища навколишньої дійсності, їхні ознаки, дії, стан тощо. Тому основна функція слова у мові - називна, або номінативна (від лат.- ім`я, назва) [19, с. 39].

Слід відмітити, що розвиток словникового складу мови характеризується постійною дією двох процесів: появою нових слів (для називання нових понять, що з`являються в житті суспільства) і виходом з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії. Перший процес випереджає другий, через те мова лексично весь час збагачується.

Вихід застарілих слів з мови теж відбувається не відразу. Тож у мові завжди існує активна й пасивна лексика.

Активна лексика- це слова повсякденного вжитку. Сюди належать не лише слова, якими щодня користуються всі носії мови незалежно від фаху, віку, статі (хліб, сіль, молоко, яблуко, читати, стояти), а й ті, що вживаються в різних галузях науки, мистецтва, виробництва і зрозумілі тільки окремим верствам населення (па-де-де, сцена, кордебалет, тангенс). Головна ознака активної лексики-регулярне використання її в якійсь сфері діяльності людини.

Пасивну лексику становлять слова, які ще не ввійшли до активного вжитку (неологізми), і ті, що виходять з мови, поповнюючи розряд застарілих [19, с. 63-63].

Таким чином, лексична система є найрухливішою, наймобільнішою складовою частиною мови: у ній постійно виникають нові слова, нові значення в існуючих словах, а окремі слова стають застарілими, рідковживаними, а то й зовсім забуваються, залишаючись тільки в писемних пам'ятках.

Отже, коли йдеться про те, що мова пов'язує минулі покоління із сучасними, зберігає й передає минулий досвід, то маємо на увазі насамперед слова, лексику. Багата, розвинена лексика забезпечує тонше сприйняття навколишнього світу, глибше проникнення в нього і точніше мислення як для всього суспільства, так і для кожного окремого індивіда, що володіє цим багатством.

1.2 Лексичні групи слів

1.2.1 Особливості функціонування застарілої лексики та неологізмів в українській мові

Розгляд української лексики з погляду активності і пасивності передбачає, перш за все, аналіз застарілої лексики та неологізмів.

Серед неологізмів в аспекті розгляду художнього твору чільне місце відводиться оказіоналізмам, що є одним із продуктивних типів нових слів у мові. Під оказіоналізмом розуміють такі одиниці, які характеризуються експресивністю, вони створені конкретним автором, мають характеризуючу функцію. [14, с.79].

Т. Попова виділяє різноманітні причини появи неологізмів, потенційних й оказіональних слів. На думку дослідниці, «це й повна відсутність назви для нового явища, предмета або процесу, і прагнення уникнути тавтології - прагнення не повторювати одне і теж позначення в тексті» [Попова Т.,с.27]. Називають серед причин і такі, які покликані пояснити появу нової назви для явищ, які вже мають своє позначення в мові, тобто причини появи новоутворень, нових тільки за формою.

У мовознавчій науці дослідники по-різному тлумачать неологізми, наприклад: А. Брагіна неологізмами називає й оказіональні, і потенційні слова [4, с. 56]; Б. Томашевський, користуючись терміном «неологізм», розуміє його як «слова, які утворює сам художник» [26, с.200], тобто фактично ототожнює неологізми лише з індивідуально-авторськими словами.

У теорії оказіональності виділяють такі типи оказіоналізмів: фонетичні, лексичні, семантичні, граматичні, оказіональне поєднання слів.

Оказіональне (незвичайне) поєднання слів- такий збіг лексем, сполучуваність яких в узусі неможлива, оскільки суперечить закону семантичного узгодження внаслідок відсутності спільних сем у їх лексичних значеннях [5, с.10].

Отже, щодо функцій оказіоналізмів, можна сказати, що кожна з таких мовних одиниць відіграє певну роль у процесі свого використання. Оказіональні слова використовуються з різною метою: з метою розкриття смислу, який важко передається у літературній мові; з метою використання поетами оказіоналізмів як засіб стилізації; з художньо-виражальною метою; з метою залучення до створення художнього образу.

Як відмічають науковці [19, с. 66], застаріла лексика неоднорідна за своїм складом, що пояснюється різними причинами виходу тих чи інших слів з активного запасу. Застарілі слова відрізняються також ступенем архаїзації. Одну групу становлять ті, що зовсім вийшли з ужитку. Вони незрозумілі носіям мови на її сучасному рівні розвитку: вазнь- «щастя», віститель- «парламентер», звідець -«шпигун»; серед них є слова, що залишились у деяких діалектах: марець- «березень», кріс-«рушниця» та ін.

До іншої групи застарілої лексики входять слова, що зрідка вживаються в сучасній літературній мові, вони, як правило, зрозумілі носіям української мови: аршин, атрамент- «чорнило», гайдамака, гайдук- «повстанець-партизан у південних слов`ян; слуга у поміщицькій господі».

Загалом застарілі слова бувають двох видів: історизми й архаїзми. Згідно зі словником стилістичних термінів [23, с. 6] архаїзми (гр. archaios - давній) - стилістичні засоби (лексеми), що мають конотацію попередніх мовних епох і тому використовуються для створення стилістичних ефектів історичного колориту, урочистості, піднесеності, патетики або створення ефекту комізму, іронії, пародії, індивідуалізації мовлення персонажів: Возвеличу отих рабів німих... (Т. Шевченко); І все рече, рече... (Остап Вишня).

Як зазначають науковці, слова, що виходять з активного вжитку через те, що зникають поняття, явища, предмети, позначувані ними, тобто внаслідок дії позамовних (екстралінгвістичних) чинників називаються матеріальними архаїзмами, або історизмами, оскільки вони репрезентують мову певної історичної доби: осавула, колегіум, гетьман, боярин, чолобитна [19, с.67].

Словник стилістичних термінів визначає історизми як стилістичні засоби (лексеми), що використовуються в художніх текстах для відтворення колориту епохи, індивідуалізації мови персонажів, у науково-історичній літературі як номінації колишніх реалій: урядник, війт, кошовий, волость, ятаган, непман, КДБ [14, с.10]. Характерною ознакою історизмів є те, що вони не мають і не можуть мати синонімів у сучасній мові.

Серед історизмів виділяють такі семантичні групи слів:

а) назви давніх суспільно-політичних реалій;

б) назви колишніх професій;

в) назви застарілих знарядь праці, зброї;

Отже, вживання застарілої лексики в сучасній українській мові допомагає не лише відтворити історичний колорит конкретної епохи, почуття та емоції персонажів, але й висловити думки автора з приводу певних подій. Однак, слід зауважити, що, використання архаїзмів та історизмів, передбачає поєднання їх з іншими словами таким чином, щоб їхнє значення було зрозуміле читачеві. Цьому мають сприяти сприяє контекст, відповідні означення, синоніми, пояснення.

1.2.2 Стилістична характеристика лексичних одиниць

Стилістична характеристика лексичних одиниць сучасної української літературної мови - а звідси і розшарування цих лексичних одиниць - і система функціональних стилів не збігаються. Пояснюється це насамперед специфікою слова як одиниці мови та його багатофункціональністю (у слові виділяються номінативна, емотивна, термінологічна, службова-граматична, образно-характеризуюча функції).

У словниковому складі української мови є слова і звороти стилістично немарковані (непозначені), вживані в усіх стилях мовного спілкування, і стилістично марковані, тобто такі, що мають більш або менш обмежену сферу вживання, а також чіткі ознаки належності до певного стилю.

Ця особливість і покладена в основу поділу лексики на загальновживану, стилістично нейтральну, і лексику вузького стилістичного призначення.

Частина лексичних одиниць характеризується наявністю в них рис експресивності та емоційності. Експресія - сила вияву переживань, почуттів, інтенсивність вияву виразності, характирестичності - завжди оцінна.

Експресивність може міститися у значенні окремого слова (така лексема виступає синонімом до нейтральної назви явища або поняття), а може створюватися описово (контекстом).

Емоційною зветься та категорія слів, яка, крім об'єктивного лексичного значення, містить і значення суб'єктивне - ставлення того, хто говорить до висловленої думки. Коли людина, користуючись певним типом лексики, висловлює свої позитивні чи негативні емоції, в цьому їй завжди допомагає експресія (сила, виразність), яка обов'язково супроводжує вияви почуття. Тому розчленування цієї лексики на емоційну та експресивну (при стилістичній характеристиці), як правило, умовне. Певна експресивність властива всім стилям мовлення і накладає на їх лексичні засоби відповідну барву (навіть науково-термінологічна лексика має своє експресивне забарвлення - сухості, холодності, книжності).

Проте група емоційно-експресивної лексики визначається набагато вужче, обмежуючись лише кількома категоріями слів. До складу цієї лексики належать слова, які вже в своєму значенні містять позитивну чи негативну оцінність і називають відчуття, настрої, процеси (нудьга, сум, жаль, досада, кохання, ласка, краса, втіха, розкіш, щебетати, пестити). Ці слова можуть виражати позитивну чи негативну оцінку явищ з точки зору мовця і з точки зору будь-якої суспільної групи. До емоційно-експресивних належать також слова, в яких оцінність виражається не лексично, а граматично, тобто суфіксами чи префіксами емоційної (суб'єктивної) оцінки (сонечко, голівка, матінка, очиці, батечко, братик та ін.) Частина слів української мови не має постійного емоційного забарвлення, а набуває його залежно від того, в якому контексті і з якою метою вживається (неабияку роль тут відіграє вимова, інтонація, місце їх у реченні та ін.).

Найбільш яскравими у творенні слів з емоційно-експресивним забарвленням є засоби морфеміки і словотвору. Зокрема стилістичні властивості лексем того чи іншого типу творення особливо виразно виявляються при зіставленні слів одного кореня і одного значення, але різного словотворчого оформлення. У мові художньої літератури стилістичне використання засобів афіксації дає великі словотворчі можливості: за їх допомогою виражаються найрізноманітніші відтінки суб'єктивної оцінки: співчуття, іронія, зневага, злість, строката і суперечлива гама емоцій і оцінок.

1.2.3 Лексична система з погляду сфер уживання

З погляду вживання у творах простежимо поняття діалектної та жаргонної лексики.

Слова, вживання яких властиво людям, що живуть в певній місцевості, становлять діалектну лексику. Діалектні слова використовуються переважно в усному мовленні, оскільки і сам діалект - це головним чином усна розмовно-побутова мова жителів сільської місцевості. Діалектна лексика відрізняється від загальнонародної не тільки більш вузькою сферою вживання, а й низкою таких особливостей: фонетичних; граматичних; лексико-семантичних. Відповідно до цих особливостей розрізняють наступні типи діалектизмів:

а) фонетичні діалектизми - слова, в яких відображаються фонетичні особливості даного діалекту:

б) граматичні діалектизми - слова, що мають інші, ніж у літературній мові, граматичні характеристики.

в) лексичні діалектизми - слова, які за формою і значенням відрізняються від слів загальнонародної лексики:

Діалектизми нерідко використовуються як художньо-виражальні засоби у творах художньої літератури для досягнення наступних цілей з метою передачі місцевого колориту, мовної характеристики персонажа, максимально точного називання речей і понять тощо.

Жаргонна лексика (від франц. Jargon - прислівник) - це соціально обмежена група слів, яка знаходиться за межами літературної мови, що належить будь-якому жаргону. Жаргон - це сукупність особливостей розмовної мови людей, об'єднаних спільністю інтересів, занять, суспільного становища тощо. Жаргон може виникати в будь-якому колективі. Існує жаргон школярів, жаргон студентів, молодіжний і армійський жаргони, жаргони музикантів і спортсменів, жаргон торговців, жаргон кримінальників.

Причини виникнення жаргонних слів різні. Найчастіше жаргон виникає в результаті прагнення до специфічної для даного колективу мовної експресії, до вираження особливого (іронічного, зневажливого, презирливого) ставлення до життя.

1.2.4 Склад лексичної системи з погляду походження

З позицій походження лексика представлена суто українськими словами та запозиченнями. Питання походження української лексики, шляхи її розвитку тісно пов'язані з походженням та історією українського народу. Крім слів, які з'явилися в українській мові порівняно недавно і з'являються на сьогодні, в ній чимало таких мовних одиниць, історія яких веде нас у далеке минуле слов'янських племен. Ці слова (а частіше їх основи) входять складовою частиною в сучасну українську лексику як одна з груп споконвічної, тобто існуючої здавна (споконвічно) лексики. Виділяються ще кілька груп споконвічної лексики української мови, а також слова, що прийшли з інших мов (тобто запозичена лексика). Враховуючи все це, лексикологія називає два основні шляхи розвитку словникового складу: 1) існування і постійне виникнення споконвічних слів 2) запозичення слів з інших мов.

Споконвічна лексика української мови, або суто українська включає кілька ярусів споконвічної лексики: індоєвропейський, загальнослов'янський, східнослов'янський (або давньоруський), власне українську. Наприклад, спільнослов'янськими в українській лексиці є найменування, пов'язані з рослинним світом: дуб, липа, ялина, сосна, клен, ясен, горобина, черемха, ліс, бор, дерево, лист, гілка, гілка, кора, сук, корінь; назви культурних рослин: просо, ячмінь, овес, пшениця, горох, мак; назви трудових процесів і знарядь праці: ткати, кувати, січ, мотика, човник; назви житла та його частин: будинок, сіни, стать, кров; назви домашніх і лісових птахів: курка, півень, гусак, соловей, шпак, ворона, горобець; назви продуктів харчування: квас, кисіль, сир, сало тощо.

Український народ з давніх часів вступав у культурні, торговельні, військові, політичні зв'язки з іншими державами, що не могло не призвести до мовних запозичень. Поступово запозичені слова, асимілювалися (від лат. аssimilare - посилювати, уподібнювати) запозичуваною мовою, увійшли в число загальновживаних слів і вже не сприймалися як іншомовні. На сьогодні такі слова, як автобус, автомат, активіст або цукор, буряк, баня та інші, вважаються українськими, хоча вони прийшли: перше - з німецької мови, друге і третє - з французької, а три останні з грецької мови. Цілком набули українського звучання і такі слова, як школа (з латинської мови через польську), артіль (з тюркських мов) та багато інших. Національна самобутність української мови анітрохи не постраждала від проникнення в неї іншомовних слів, оскільки запозичення - цілком закономірний шлях збагачення будь-якої мови. Залежно від того, з якої мови прийшли ті чи інші слова, можуть бути виділені два типи запозичень: 1) зі слов'янських мов (тобто. споріднених) і 2) з неслов'янських мов.

Процес освоєння українською мовою слів, що прийшли з інших мов, складний і тривалий. Проникаючи в українську мову, іншомовні слова, як правило, піддаються змінам фонетичного, морфологічного і семантичного характеру, підкоряючись законам і нормам української мови. Як правило, вживаються у художніх творах запозичені слова, коли українська мова не має власного відповідника, з метою жанрової специфіки з потрібним відтінком лексичного значення або стилістичного забарвлення.

1.2.5 Синонімія та антонімія лексичних одниць

Важливим у творі є використання синонімічних та антонімічних засобів мови. Серед арсеналу прийомів і засобів, які існують у мові і які використовуються суб'єктами мовлення для якомога точнішого відображення дійсності, розкриття складного внутрішнього світу людини, особливе місце посідають синоніми. Синоніми - це слова тотожні або близькі за значенням, але різні за звучанням: аргумент, доказ, підстава, обґрунтування; конче, доконче, неминуче; будувати, споруджувати, зводити, (хату) ставити, (з каменю) мурувати; (машини) складати, виготовляти; (суспільство) створювати, організовувати; (світогляд) формувати, ґрунтувати.

Синоніми переважно належать до однієї частини мови і відрізняються відтінками значень або стилістичними забарвленням, чи обома ознаками одночасно. Наприклад, дієслова із загальним значенням говорити розрізняються і відтінками значень, і емоційним забарвленням: базікати - говорити про щось не варте уваги, шептати - говорити тихо, варнякати - говорити дурниці, воркотати - ніжно і стиха розмовляти, бурчати - говорити нерозбірливо, з незадоволенням тощо.

Виокремлюють такі різновиди синонімів: лексичні і контекстуальні. Лексичні синоніми - це слова, що належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні.

Синоніми майже завжди містять у собі певний відтінок у значенні, тому наявність синонімів дає змогу з їх кількості вибрати і вжити найбільш відповідні з погляду змісту й авторського задуму. Чим краще письменник володіє засобами лексичної синонімії, тим повніше та яскравіше відтворює не тільки об'єктивний світ чи найтонші прояви людських переживань, а й розкриває в них свою індивідуальність.

Антоніми - це слова однієї частини мови, що мають протилежне значення. Протиставлення значень базується на співвідносності понять, що перебувають у взаємній залежності й характеризують явище одного плану. З погляду структури розрізняють антоніми різнокореневі (зустріч - розлука, знизу - зверху, нагрівати - охолоджувати) й однокореневі (надія - безнадія, в 'їхати - виїхати, воля - неволя). Антоніми широко використовуються як стилістичні засоби в усіх жанрах літератури.

Антоніми підсилюють контрастність, протилежність явищ дійсності. На основі використання антонімів будується стилістична фігура антитеза - протиставлення або зіставлення порівнюваних понять, явищ шляхом поєднання їх в одному контексті. Вміле використання антонімів надає художній мові особливої гостроти.

1.2.6 Художній текст як площина реалізації потенціалу фразеологізмів української мови

Українська фразеологія - це багатющий скарб і невичерпне джерело народної мудрості та культури, духовне багатство народу. [9, с. 39].

Термін фразеологія (від гр. phrasis -- вираз, спосіб вираження, зворот і logos -- слово, вчення) в сучасній українській мові вживається принаймні в чотирьох значеннях: 1) Розділ мовознавства, що вивчає фразеологічну систему мови; 2) сукупність фразеологізмів у мові; 3) своєрідні засоби вираження думки, притаманні певній соціальній групі, якомусь авторові, діалекту тощо; 4) сукупність пишномовних нещирих висловів, позбавлених внутрішнього змісту. У центрі нашого дослідження будуть перші два значення терміна.

Об'єктом фразеології як мовознавчої дисципліни є сукупність усіх фразеологізмів мови. Фразеологізм (крім особливих випадків, фразеологічна одиниця (ФО), фразеологічний зворот, фразеологічний вислів, стійкий вислів, вираз, ідіома, фразема) -- відтворюване, цілісне за значенням, стійке за складом і структурою словосполучення. В інтегрованому змісті фразеологізмів слова -- компоненти втрачають буквальну семантику і позначають інші культурні коди -- характеристичний, поведінковий, духовний, моральний тощо.

У сучасному мовознавстві існують різні наукові визначення терміна „фразеологізм”: використовують поняття „фразеологізм”, „фразема”, „фразеологічна одиниця”, „фразеологічний зворот”, „фразелоїд”, „фразеологічна єдність”, „стала сполука”, „стійка фраза”, „ідіома” й інші, але загальновизнаними вважають поняття „фразеологізм” і „фразеологічна одиниця”. У своїй роботі ми послуговуємося термінами „фразеологізм”, „фразеологічна одиниця” і „стійка сполука” як взаємозамінними [25, с. 45].

Одним із проблемних також виступає питання про природу і функції фразеологізму як одиниці фразеології. У лінгвоукраїністиці представлено розуміння фразеологічної одиниці (фразеологічного звороту, фраземи) як нарізно оформленого, але семантично цілісного і синтаксично неподільного мовного знака, що виступає продуктом фраземотворчої взаємодії одиниць лексичного, морфологічного та синтаксичного рівнів. Дискусійним залишається й питання залучення стійких словосполучень із граматичною структурою речення (прислів'їв, приказок, крилатих фраз, афоризмів, модальних зворотів, клішованих виразів тощо) до фразеологічного фонду. наголошують на їхній синтаксичній членованості, близькості до речення, виокремлюють комунікативну функцію, тобто відносять їх не до фразеології, а до одиниць синтаксису [30, с. 117].

Фразеологізм - це семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції.

Фразеологічні одиниці мають своєрідні ознаки [39, с. 10], а саме:

а) стандартність форми з передбачуваним лексичним складом і граматичним значенням;

б) автосемантичність, тобто збереження свого значення в умовах ізоляції від контексту;

в) відтворюваність в певних контекстах;

г) здатність вступати в синтагматичні та парадигматичні відношення.

Фразеологізм має свої, тільки йому притаманні категоріальні ознаки, що у сукупності дозволяють, з одного боку, виділити його в самостійну одиницю мови, з іншого боку - відмежувати від інших одиниць мови. Такими ознаками фразеологізму є [14, с. 185]:

- лексичне значення;

- компонентний склад;

- наявність граматичних категорій.

Фразеологічні одиниці - це не застиглі мовні одиниці, вони підлягають певним змінам, які зумовлені новими обставинами життя, потребами комунікації. Дослідження динаміки фразеологічної системи виявили дві її провідні тенденції: власне новотворення та актуалізацію вже існуючих мовних засобів із їхнім подальшим переосмисленням і семантичною переорієнтацією [27, с. 86].

Отже, слід зазначити, що фразеологізми є нарізно-оформленими структурами, і це значно розширює можливості їхнього стилістичного використання шляхом різноманітних змін і модифікацій форми. Семантична стійкість фразеологічних одиниць також не є абсолютною, як і структура, зазнає постійного розвитку, оновлення, переосмислення.

Розділ 2. Особливості функціонування лексичних одиниць в романі Ю. Щербака «Час смертохристів: Міражі 2077»

2.1 Лексична система роману з погляду функціонування: активна й пасивна лексика

Своєрідність і самобутність лексичної системи роману «Час смертохристів. Міражі 2077» свідчить про високу мовну компетентність автора та відображає унікальний авторський спосіб дискретизації світу. Активне використання всіх багатств словникового складу української мови адекватно й повно дає уявлення про безперервність розвитку лексичної системи, виявами чого є «зміна значення слова, перехід лексем до розряду застарілих, поява нових слів, запозичення лексем з інших мов, заборона вживання певних слів, а також зникнення лексем» [13; 219].

У творі Ю. Щербака важливе місце посідають слова з ознаками застарілості та з ознаками новизни, які мало функціонують у повсякденному спілкуванні на сучасному етапі розвитку мови, але зрозумілі мовцям. Це пасивна лексика, що охоплює дві групи, - лексичні архаїзми й неологізми.

Матеріальні архаїзми, або історизми, належать до застарілих та маловживаних слів, тому що предмети та явища, які вони позначають, зникли. Ці слова використовують у наукових розвідках, творах історичної тематики, а тому мовці, як правило, розуміють їхнє значення. Найчастіше історизмами є назви неактуальних побутових реалій - назви страв та напоїв, назви одягу, знарядь праці, зброї, назви професій та урядових чинів, назви одиниць виміру, назви народних звичаїв, - а також назви суспільно-політичних утворень.

У романі історизми виконують інформаційну та емоційну функції: вони відновлюють позначувані реалії, будучи потужними алюзіями на певні суспільно-політичні події минулого часу; вони служать колоритною альтернативою до нейтральних лексем, емоційно забарвлюючи та супроводжуючи історичними алюзіями повідомлення. У творі найбільше трапляється історизмів на позначення актуалізованих урядових і військових чинів минулого: гетьман [31; 188], генерал-хорунжий [31; 194], генеральний писар [31; 115], боярин [31; 88], джура [31; 121], ординарець [31; 163], легіонери [31; 184], хан [31; 139]:

«Орієнтую, що виконавчий директор українсько-американського Бюро науково-технологічних обмінів, він же генерал-хорунжий Головного управління військової розвідки України Гайдук Ігор Петрович, який 21 квітня ц.р. зник зі столиці Конфедерації Держав Північної Америки м. Вашінгтон у невідомому напрямку і який звинувачується у причетності до вбивства заступника директора Бюро В. Безпалого, а також у інших тяжких державних злочинах, має з'явитися на території України» [31; 194].

- на позначення одиниць виміру:

«Він відчув чийсь пильний погляд: у тьмяному просторі спальні Гайдук побачив за два фути від ліжка невеличкого дрона, завбільшки з тенісний м'яч, тільки не пружного і пухнастого, а металевого, оптика якого зловісно виблискувала[31; 10];

- на позначення суспільно-політичних формацій і явищ: центуріон» [31; 26], челядь [31; 84], орда [31; 182], розкуркулювати [31; 183]:

«Типовий італійський мафіозі, - подумав Гайдук. - Або давньоримський центуріон» [31; 26]

- на позначення професій: лакей [31; 107], чоловіки-гладіатори: [31; 137]:

«Є речі, які знати тобі не можна. Ти лакей. А лакеям не довіряють. Пішов геть!» [31; 107]

- історизми-назви народних традицій:

«Гайдук знав, що після Великодня, який відзначався цього року греко-католиками і православними у неділю, 18 квітня, за тиждень, тобто 24 квітня (саме тоді, коли вони з Боженою рухалися на паровому тракторі до Руди Шльонської), на Байковому кладовищі відбувалися «гробки» -- поминання всіх, хто упокоївся тут» [31; 115];

- історизми-назви архітектурних об'єктів:

«Ось Він у криївках -- не вірте! Бо, як блискавка та вибігає зо сходу, і з'являється аж до заходу, так буде і прихід сина Людського» [31; 116];

- історизми-назви одягу: жупан [31; 165], шаровари [31; 165], смушкова папаха [31; 165], хітони [31; 272]:

«На сцені закручувалася спіраль битви -- білі хітони греків стали червоними, а чорні постаті персів набули кольору загуслої крові» [31; 272]

У тексті Ю. Щербак застосовує ще один із різновидів пасивної лексики - індивідуально-авторські неологізми, або оказіоналізми. Ці слова по-новому змальовують дійсність, надаючи контексту нетипового стилістичного характеру. Як виразні стилістичні засоби в романі вжито такі оказіоналізми: блищики [31; 47], іграшково веселий (дім) [31; 89], сміхунчик [31; 107], сопілчино-тонкий тенор [31; 199], «дирижаба» [31; 222], злонавмисники [31; 240], «азіопа» [31; 245], трагічно-плаксивий голос [31; 320]:

«Блищики на черепі Івана Оврамовича Крейди потьмяніли» [31; 47]

«В Києві натомість виникла своя легенда: якщо обрубати швартовочні канати, якими дирижабль приторочений до землі, він одразу злетить у небо й полетить геть до такої-то довбаної матері. І назвали це творіння «дирижабою» [31; 222]

Ці новотвори мають емоційно-експресивне забарвлення й розкривають художню оригінальність твору. Але також автор використовує неологізми, котрі іменують нові суспільно значущі явища, несуть значне інформаційне навантаження та осучаснюють текст: амеро [31; 12], глобо [31; 12] (грошові одиниці); смертохристи [31; 71], новолюди [31; 71], воскресохристи [31; 183] (суспільно-політичні утворення):

«Статок Крейди в 2040 р. оцінювався в 1 млрд. амеро, а акції концерну ГіВ мали високу котировку на лондонській біржі» [31; 12].

«Тільки на підкуп тюремної охорони пішло 500 тисяч глобо з таємного фонду ВІРУ, що складався з грошей, зароблених на продажу зброї» [31; 12].

Йдеться, насамперед, про так званий рух «смертохристів», очолюваних о.Калерієм (ієромонах Сигізмунд Сансизбаєв), Печерська Лавра в Києві, ідеолог руху -- протоієрей Борисоглеб Чикирисов, права рука Сансизбаєва [31; 71].

«Урок другий: в двадцять першому столітті кардинально змінилися самі люди. Це справді новолюди, як їх зараз називають деякі теоретики» [31; 71].

«Це християни різних конфесій, які вірують у Воскресіння Христове. Ми -- воскресохристи. І ми проти насильства» [31; 183].

Отже, у романі «Час смертохристів: Міражі 2077» вправно вжито лексеми з таких двох категорій історично змінної лексики, як застарілі слова й неологізми. Пасивна лексика з її можливостями експресивно-стилістичного оновлення та урізноманітнення номінативних моделей свідчить про неабиякі мовні зусилля Ю. Щербака, що додає художньої вартості твору.

2.2 Лексика роману зі стилістичного погляду

Крім загальновідомої нейтральної, автор активно використовує різні категорії стилістично забарвленої лексики, котра номінує певні реалії, часто ще й даючи їм оцінку, й водночас вказує на сферу спілкування.

Прикладами книжної (високої) лексики, що характеризується відтінком піднесеності, у романі можуть бути урочисто-книжна й офіційна лексика, наприклад: Ваша світлість [31; 88]; Ваша ясновельможність [31; 134]; Ваша високоповажність [31; 149]:

«-- Прошу надати мені право зустрічатися з вами, Ваша Ясновельможність, регулярно, не менше одного разу на тиждень» [31; 134].

До книжної лексики, як відомо, належить також і лексика наукового стилю, що «характеризується високим ступенем абстракції» [9; 141] та відсутністю оцінних компонентів.

У романі Ю. Щербак пересипає термінами і мовлення героїв, і в авторську мову, - але при цьому терміни в нього зберігають свій науковий зміст. Широке використання термінологічних лексем у «Часі смертохристів: Міражі 2077» пов'язане з тематикою цього твору. Можна виокремити такі значеннєві групи термінів, вжитих у книжці Ю. Щербака: технічні терміни: шифрограма [31; 9], дрон [31; 10], балістичні ракети [31; 12], кулевідпорні (шоломи) [31; 12], біометричні дані [31; 12], твердопаливні ракети [31; 15], антикорозійне (покриття) [31; 15], газотурбінні двигуни [31; 15], плазмові двигуни [31; 15], водно-водневі двигуни [31; 21].

медичні терміни: вірус [31; 13], хвороба Джоссера [31; 13], транквілізатори [31; 53], гіпертонічний криз [31; 119], різано-колоті рани [31; 128], курсор [31; 13], трансплантація [31; 174], приступ сечовипускання [31; 285]:

«Гетьманські охоронці відловили в басейні відрубану руку, і монгола відправили до центру трансплантації -- пришивати втрачену кінцівку» [31; 174].

економічні терміни: ринок збуту [31; 23], офшорний рахунок [31; 23], собівартість [31; 86], мікрокредити [31; 245], кооперативи [31; 245]:

«Або особистісна-грошова -- хтось (хто?) не дорахувався грошей на офшорному рахунку, як було обіцяно (або сплатили сповна, але жадібність схопила когось (кого?) за горло» [31; 23]

комп'ютерна термінологія: файл [31; 37], лептоп [31; 39], геджет-комунікатор [31; 40], диск [31; 47], кібератака [31; 70]:

«Це вони обстрілюють наше узбережжя, тероризують нас хвилями кібератак, підривають наші військові бази, беруть у заручники наших громадян» [31; 70].

географічна термінологія: стратосфера [31; 38], гідросфера [31; 253]:

«У східному секторі аеродрому причаїлися винищувачі-бомбардувальники F-160 вертикального злету -- пласкі чорні безформенні платформи, що панували в стратосфері» [31; 38].

музичні терміни: сопрано [31; 84], меццо [31; 84], контральто [31; 186]:

«Подружилися ще в студентські роки, коли обидві навчалися співу в консерваторії у професорки Слонимської: Марія Юзефівна мала ніжне ліричне сопрано, а Наталія Гаврилівна відзначалася низьким меццо» [31; 84]

хімічні терміни: діоксин [31; 213], антиоксиданти [31; 224], амінокислоти [31; 224], антисклеротичні речовини [31; 224]:

«Всі харчові продукти пройшли спеціальну експертизу в лабораторії при Особливому відділі гетьмана на наявність діоксину, радіоактивних речовин та інших отрут» [31; 213].

Особливо цікавим і нетиповим є використання церковно-обрядової термінології: мощі [31; 128] - «нетлінні рештки тіла святого, які є предметом релігійного вшанування» [5; 79], ієромонах [31; 128] - «звання, яке надають ієреєві, що прийняв чернече постриження» [5; 59], посох [31; 147] - «висока палиця, увінчана хрестом» [5; 54]:

«Йдеться, насамперед, про так званий рух «смертохристів», очолюваних о.Калерієм (ієромонах Сигізмунд Сансизбаєв), Печерська Лавра в Києві, ідеолог руху -- протоієрей Борисоглеб Чикирисов, права рука Сансизбаєва» [31; 128]

Отже, хоч термінам притаманні штучність і однозначність, але за межами наукового стилю - в художньому - вони не тільки не збіднюють лексичну систему твору, а й додають художньому твору переконливості й інформативності, як ми пересвідчились на прикладі роману Ю. Щербака «Час смертохристів: Міражі 2077».

До усно-розмовної (зниженої) лексики належить велика кількість експресивних та емоційно-оцінних слів з позитивним і негативним значенням. У творі натрапляємо на просторічну позалітературну лексему: «-- Пойняв, -- Вітольда як вітром здуло» [31; 83]; на лайливу лексику з відтінками згрубілості та образливості сучі діти [31; 83], гівнюк [31; 183:

«- Рано ще, сучі діти», -- подумав він» [31; 83].

«А цей гівнюк -- гетьман наш -- нічого не робить, щоб врятувати залишки України» [31; 183]

на розмовну лексику, котра характерна для невимушеного побутового спілкування: куняти [31; 78], «вони до торохкотіли до Руди-Шльонської» [31; 78], тицьнув пальцем у кнопку [31; 81], пиндюки [31; 82], змотатися за Наталією Гаврилівною [31; 83], не заморочувати фірму [31; 94], бажаючі упхалися [31; 104], гайдук розгублено топтався [31; 116], бардак [31; 121], гмикнути [31; 156], прогундосити [31; 142], розпанахати [31; 156], верзти [31; 183], вштрикнути снодійне [31; 285], прошамотіти [31; 335]:

«Коли прибула маршрутка, яка через площу Жертв ЧК йшла до Протасового Яру, люди в черзі заметушилися, почалася штовханина, як під час евакуації, але якось усі бажаючі упхалися в середину саморобного автобуса, в якому не було місць для сидіння» [31; 104].

«Ось так закінчується історія Тараса Бульби. Не він вбиває свого сина, а той його», -- подумав він і ледь чутно прошамотів: -- Я... вибрав...» [31; 335].

Отже, однією з особливостей лексичної системи роману «Час смертохристів: Міражі 2077» є активне функціонування лексем із різних стилістичних шарів, що є ознакою засадничої неконсервативності художнього стилю взагалі й свідченням майстерності письменника зокрема.

2.3 Лексична система твору з погляду сфер уживання

З певною цільовою настановою Ю. Щербак користується лексемами, що мають обмежену сферу вживання, - діалектизмами й жаргонізмами.

Діалектна лексика у творі представлена мало. Маємо лише один випадок вживання діалектної одиниці - з метою художнього увиразнення: гарувати [31; 79] - «тяжко працювати» [6; 95]:

...