Сутність лінгвістичної теорії перекладу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Переклад - це дуже давній вид людської діяльності. Без нього важко уявити такі добре відомі історичні факти, як утворення великих імперій, населених багаточисленними багатомовними народами, панування культури однієї нації, яка має більший соціальний престиж, розповсюдження релігійних та соціальних вчень тощо.

Прикладами найдавніших відомих нам перекладів можна вважати переклади Біблії. Як відомо, Старий Завіт первісно був написаний старовинною єврейською мовою (гібрім), яка з часом стала мертвою. У ІІ-І ст. до н.е. був зроблений переклад Біблії арамейською мовою (т.зв. Таргумім, від арамейського “таргум” - пояснення), у ІІ-ІІІ ст. - грецькою мовою (Переклад Сімдесятьох абоСептуагінта. За переказом, він був зроблений за 72 дні 72 старійшинами на о.Фарос під Олександрією), у IV ст. - латинською (так званий простонародний або Vulgata).

Як бачимо, уже в той час переклад був важливою складовою життя суспільства. Однак, за останні десятиліття масштаби перекладацької діяльності настільки виросли, що є всі підстави говорити про початок нового етапу в історії перекладу. У ХХ столітті значно розширилися міжнародні контакти. На карті світу з'явилося багато нових незалежних держав, виникли численні міжнародні та регіональні організації держав. Бурхливий розвиток науки і техніки викликав велику потребу в активному обміні інформацією. Щороку в світі відбувається багато міжнародних конференцій, зустрічей, нарад. Значно виріс об'єм міжнародної торгівлі, інтенсивність дипломатичної діяльності, міжнародної кореспонденції. Розширилися культурні зв'язки між народами, насправді масового характеру набув туризм.

Усі ці зміни в житті людства викликали небачену до цього часу потребу в перекладах та перекладачах. За короткий час у світі з'явилося багато секцій, агентств та бюро перекладів, відділів та інститутів інформації, методичних видань, які виходять одночасно декількома мовами. Перекладацькою діяльністю займаються тисячі спеціалістів різного профілю, референтів, інформаторів, секретарів.

Не існує повних статистичних даних про загальний об'єм перекладацької роботи у світі. За далеко неповними даними ЮНЕСКО щороку в світі видається біля 40 тисяч перекладних видань, тобто 100 книг в день. Крім того, виконується велика кількість перекладів для внутрішніх потреб найрізноманітніших організацій та підприємств. Виникли нові підвиди перекладу (синхронний переклад, переклад кінофільмів, телепередач, судовий переклад тощо). У грудні 1954 року відбувся установчий конгрес Міжнародної федерації перекладачів (ФІТ), котра об'єднала письмових перекладачів багатьох країн світу. Синхронні перекладачі також створили самостійну організацію - Міжнародну асоціацію синхронних перекладачів (АІІК).

Роль перекладача є величезною і до нього ставляться високі вимоги. Він повинен вільно володіти двома мовами, бути високоосвіченою людиною з широкими та багатосторонніми знаннями. Перекладач повинен, крім того, добре розбиратися в предметі перекладу. Якщо йдеться про перекладача суспільно-політичного тексту, то він повинен бути в курсі міжнародних подій, знати політичну систему, економіку, географію, адміністративний устрій тощо. Перекладач повинен вивчати культуру, історію, літературу інших народів і особливо народу тієї країни, з мови якого він перекладає. Він повинен знати побут і звичаї цього народу.

Однак лише у середині ХХ століття процес перекладу став об'єктом всебічного наукового дослідження. У цей період робляться перші спроби створити теоретичну модель перекладацького процесу, описати саме ті сторони цього процесу, котрі визначають його своєрідність, відрізняють його від інших видів мовленнєвої або літературної діяльності.

Кожна наука стає самостійною, коли вона має свої об'єкт, предмет і термінологію. Свої об'єкт, предмет і термінологію повинна мати і наука про переклад, якщо вона претендує на самостійність. Що ж повинна вивчати наука про переклад, або як її часто ще називають перекладознавство, перекладологія і навіть транслатологія? Більшість дослідників вважає, що наука про переклад вивчає і повинна вивчати процес перекладу. Під процесом перекладу звичайно розуміють міжмовні перетворення, трансформацію тексту на одній мові в текст іншою мовою. Такі перетворення обов'язково обмежені рамками двох конкретних мов. Тим самим завдання науки про переклад зводяться до порівняльного вивчення двох мовних систем, до деякого комплексу проблем часткової теорії перекладу. Однак процес перекладу не є простою заміною одиниць однієї мови одиницями іншої мови. Процес перекладу як специфічний компонент комунікації з використанням двох мов завжди є діяльністю людини, в ньому акумулюються проблеми філософії, психології, фізіології, соціології та інших наук, не кажучи вже про лінгвістику, залежність перекладу від якої немає необхідності доказувати.

Слід зазначити, що процес перекладу вужче меж об'єкту науки про переклад. Процес перекладу сам включений в комунікацію, і не в звичайну, а в комунікацію з використанням двох мов. І хоча процес перекладу складає її специфіку, її центральну ланку, тим не менше науці про переклад доводиться вивчати і умови народження вихідного тексту, і умови сприйняття тексту перекладу, і соціальний статус комунікантів, і мовленнєву ситуацію, і різні супутні явища, - все, що входить в складне поняття комунікації з використанням двох мов, яка й складає об'єкт науки про переклад. Моделювання комунікації з використанням двох мов, накопичені про неї знання складають об'єкт науки про переклад. Чим точнішими є методи пізнання комунікації з використанням двох мов і особливо процесу перекладу, тим достовірнішу теорію перекладу ми маємо. Ось чому важливо дослідити не тільки лінгвістичну частину об'єкту науки про переклад, а й весь об'єкт науки про переклад в цілому.

Виділення самостійного об'єкта і відповідно предмета науки про переклад не дозволяє вважати переклад розділом мовознавства. Це положення підтверджується і існуванням в перекладу своєї власної термінології (синхронний переклад, буквалізми, відповідники та ін.). Таким чином, існують три умови, які дозволяють розглядати науку про переклад як самостійну науку. В науки про переклад є свої об'єкт, предмет і термінологія.

Процес перекладу, що складає специфіку комунікації з використанням двох мов, має свої суттєві особливості. Перша особливість полягає в його різноманітності. Переклад може здійснюватися письмово і усно, із сприйняттям вихідного тексту через навушники і візуально, в спокійній обстановці кабінету і в напруженій обстановці переговорів. Перекладатися можуть художня проза і наукова стаття, вірші і листівки ворога, розмовні кліше в побутовій ситуації і діалектизми в мові обвинуваченого чи свідка на судовому засіданні. Переклад може здійснюватися з англійської мови на українську, з української на французьку, з італійської на японську і в будь-якій комбінації двох існуючих у світі мов.

Іншою особливістю процесу перекладу є “невловимість” деяких його сторін. Дослідник зазвичай має у своєму розпорядженні два тексти (вихідний і перекладу), а що відбувається в голові перекладача, як перекладач працює - про це можна лише здогадуватися. Все це спонукає або обмежуватися вивченням результатів міжмовних перетворень, або застосовувати метод “чорної скриньки” при дослідженні процесу перекладу, тобто до вимірювання даних на вході (текст оригіналу) і даних на виході (текст перекладу). Цей метод дозволив не лише вийти за межі лінгвістики на емпіричному рівні дослідження, але й зробити перспективні для теорії перекладу висновки (наприклад, про тенденції перекладу збільшувати складову величину тексту, про вплив прецизійних слів на процес усного перекладу, про організуючу роль лексичних одиниць з нульовою та повторною інформацією при оформленні перекладу тощо).

Різноманітність процесу перекладу, невловимість деяких його сторін, що ускладнює дослідження, є причиною появи численних абстрактних моделей процесу перекладу, до створення різних теорій перекладу. Серед них теорія закономірних відповідників Я.І. Рецкера, трансформаційна теорію перекладу Ю.А. Найда, ситуативна теорія В.Г. Гака, семантико-семіотична модель Л.С. Бархударова, теорія рівнів еквівалентності В.Н. Комісарова. Всі ці теорії перекладу, які складають предмет науки про переклад, в основному правильно відображають різні сторони об'єкту, але вони не відображають об'єкта в цілому. Незважаючи на велику кількість моделей перекладу, навряд чи сьогодні будь-яка теорія перекладу може претендувати на домінуюче положення в науці. Однак, не викликає сумнівів той факт, що всі теорії, які правильно відображають ту чи іншу сторону об'єкта науки про переклад, роблять в неї свій внесок.

Актуальність проблеми освіти і лінгвістичної теорії перекладу зберігатиметься, поки існує потреба у її використанні.

Тема роботи: лінгвістична теорія перекладу.

Метою дослідження є виявлення найбільш продуктивних і активних методів при вивченні теорії перекладу з лінгвістичної точки зору.

Завдання роботи:

1) розкрити і описати загальнолінгвістичні основи перекладу;

2) визначити переклад як об'єкт лінгвістичного дослідження;

3) розкрити сутність перекладацької еквівалентності як основи комунікативної рівноцінності текстів оригіналу та перекладу.

Методи дослідження: в ході роботи були використані наступні методи наукового дослідження:

1. метод суцільної вибірки.

2. метод лінгвістичного опису.

3. структурний метод.

Наукова цінність роботи полягає в тому, що що в основі порівняння різних мов лежить безпосередній і нерозривний зв'язок між мовою і мисленням. Перекладач може порівнювати слова і фрази різних мов, тому що може порівнювати думки та поняття, які ними виражаються.

Теоретична цінність дослідження полягає в тому, що лінгвістична теорія перекладу була чітко описана і представлена на прикладах.

Практична цінність роботи полягає в тому, що загальні висновки роботи можуть бути використані в теоретичних курсах і спецкурсах по лексикології, у викладанні мовних дисциплін у вузі.

1. Основні розділи лінгвістичної теорії перекладу

1.1 Місце теорії перекладу серед філологічних дисциплін

Так як ні одна наука не може існувати без обліку та використання досвіду минулого, робіт попередників у відповідній області, то в першу чергу необхідне використання та узагальнення даних історії перекладу і перекладацької думки, підведення відомого підсумку боротьби поглядів і думок з питань перекладу. Це означає, що в системі теорії перекладу необхідний стислий огляд історії питання. Істотне місце тут належить поглядам Маркса, Енгельса, Леніна на переклад.

За історичним оглядом слід визначити спільні завдання та умови роботи над мовою перекладу у зв'язку з вимогами, які переклад ставить перед мовою як засобом спілкування, і його літературна норма хоча і допускає відомі відхилення - незалежно від жанрових особливостей перекладного матеріалу, індивідуального стилю автора і т. д.

Зміст особливого розділу повинен включати:

а) розгляд завдань і умов переведення у зв'язку з жанровими особливостями матеріалу (газетно-інформаційні, документально - ділові, спеціальні наукові тексти, твори суспільно-політичної думки, ораторська мова, художня література в її численних розгалуженнях);

б) виявлення загальних принципів, за якими передається система виразних засобів індивідуального стилю письменника.

Останнє завдання означає разом з тим і розробку принципів аналізу окремого конкретного перекладу. У цьому розділі теорії перекладу лінгвістичні питання знову-таки багаторазово стикаються з літературознавчими.

Якщо головним лінгвістичним завданням теорії перекладу є узагальнення та систематизація висновків із спостережень над конкретними фактами перекладу та встановлення закономірностей, що існують у співвідношенні між різними мовами, то дозвіл цього завдання передбачає в якості основи дослідження явищ, що зустрічаються при перекладі певного виду матеріалу з одного певної мови на іншу. Це означає необхідність розробки теорії перекладу у зв'язку з розглядом конкретних пар мов і певних видів і типів перекладного матеріалу (газетно-інформаційного, документального, наукового, суспільно -політичного, художньої літератури).

Якщо систему узагальнень, застосованих до перекладу різних видів матеріалу з різних мов на різні мови, назвати загальною теорією перекладу, то підсумки роботи з дослідження перекладу з однієї конкретної мови на іншу і перекладу конкретних видів матеріалу можна було б назвати приватною теорією перекладу. Само собою зрозуміло, що загальне і приватне при цьому органічно взаємопов'язані.

В системі лінгвістичних наук теорія перекладу пов'язана, з одного боку, із загальним мовознавством, положеннями якого як узагальнюючої дисципліни вона не може не користуватися, з іншого ж боку - з лексикологією, граматикою, стилістикою, історією окремих конкретних мов, по суті з усіма їх спеціальними аспектами; з них вона черпає і факти та визначення, і деякі висновки, що стосуються тих особливостей ладу даних мов, про відповідності яким в іншій мові йде мова при перекладі.

Специфікою теорії перекладу, на відміну від названих лінгвістичних дисциплін, є:

1) постійне співвіднесення фактів і цілих комплексів фактів в площині різних мов;

2) комплексний підхід до явищ мови, узятим у їх взаємодії: адже при перекладі важлива відповідність не якоїсь однієї особливості (і вже, звичайно, не окремої одиниці мови - будь то слово або навіть пропозиція), і не простої сукупності їх, а цілій системі, де все взаємообумовлено.

Серед перерахованих лінгвістичних дисциплін до теорії перекладу саме близьке відношення має стилістика.

І це цілком зрозуміло. Переклад завжди має справу з системою мовних засобів, певним чином відібраних і організованих в оригіналі і потребують відбору і організації засобів тієї мови, на який оригінал перекладається.

Практично завданням перекладу є пошуки співвідносних і паралельних способів вираження змісту першотвору - зі складу коштів іншої мови; переклад завжди має справу з різними стилями загальнонаціональної мови, він завжди враховує їх співвідношення і взаємопроникнення, так само як і форми ставлення засобів вираження до виражається зміст. Визначення предмета стилістики в сутності прямо відноситься і до питань перекладу, а основне завдання теорії перекладу як лінгвістичної дисципліни вимальовується всього яскравіше в стилістичному розрізі. Цей стилістичний ухил теорія перекладу повною мірою зберігає і тоді, коли вона займається питанням про передачу індивідуального художнього стилю письменника, бо стиль письменника є теж системою відбору та організацією мовних засобів, що втілює певний ідейно-художній задум і органічно пов'язана з змістом твору і часто відрізняється величезною складністю. З точки зору не тільки теорії, але й практики перекладу виключно важливе правильне розуміння явищ стилю в їх відмінності від явищ мови. Справа в тому, що змішання явищ мови і явищ стилю (як явищ мови) неминуче призводить на практиці до формального тлумачення й відтворенню мовних особливостей як таких (наскільки це взагалі можливо) поза зв'язку з їх смислової та стилістичної функцією, тобто до наївного буквалізму. Тим самим нагальним завданням теорії перекладу є розмежування форми мовного явища, з одного боку, і його смислової та стилістичної функції, з іншого. Перша може бути настільки специфічна для даної мови, що її відтворення взагалі виявиться неможливим при перекладі (наприклад, артиклі романських і германських мов по відношенню до російської мови або наш дієслівний вид по відношенню до романських і германських мов), але важлива вона не сама по собі, а тільки як носій певної функції, остання ж саме і становить головне при перекладі і дуже часто піддається відтворенню за допомогою формально відмінних засобів іншої мови.

Справедливо наступне положення, сформульоване Л.С. Бархударовою: "... для теорії перекладу приналежність розглянутих одиниць до певного рівня або аспекту мовної системи абсолютно не грає ролі; зіставлення мовних одиниць у теорії перекладу проводиться тільки на основі спільності вираження ними змісту, значення, іншими словами, на основі семантичної спільності даних одиниць, незалежно від їх належності до одного чи до різних рівнів мовної ієрархії".

Критерій для оцінки ступеня відповідності перекладу оригіналу - насамперед в збігу або розбіжності змісту. Однак одного цього ще недостатньо. Зміст і в оригіналі і в перекладі існує не сам по собі, не в ізольованому - вигляді: він виражений за допомогою конкретних мовних засобів, не просто відображає цей зміст, а дає йому те чи інше освітлення. І оригінал, і переклад представляють кожен співвідношення плану змісту і плану вираження. Смислова і стилістична функція мовного засобу виникає як результат певного співвідношення між одиницею плану змісту і одиницею плану вираження в загальному контексті. І при передачі цього співвідношення в перекладі істотна не формальна, а функціональна сторона, що дуже часто вимагає вибору мовних засобів інших за формою, ніж в оригіналі, вибір же обумовлюється всім характером даного співвідношення в широкому контексті. Питання про нього вирішується насамперед у стилістичній сфері.

Стилістиці, яку в вітчизняному мовознавстві років 30 тому прийнято було вважати молодою і мало розробленою дисципліною, до теперішнього часу присвячена величезна наукова література, якою широко охоплюється головним чином матеріал мов російської, англійської, німецької, французької та різноманітна теоретична проблематика (включаючи питання художнього мовлення і мови письменника) і методи її дослідження. Крім того, в роботах по граматиці і лексикології окремих мов постійно зачіпаються і стилістичні явища. Стилістика розвивалася - і в нашій країні і за кордоном - не менше інтенсивно, ніж інші галузі мовознавства, і, подібно до них, давала підстави для гострих дискусій. Скаржитися на недослідженість стилістичних проблем зараз у всякому випадку не доводиться. Велися також порівняльні дослідження з граматики та лексикології конкретних мов, які брали також стилістичний ухил, і безпосередньо по стилістиці.

Не підлягає сумніву, що при вивченні перекладу ряд стилістичних питань має вирішуватися самостійно і наново - за відсутністю будь-яких готових відповідей. А для подальшого розвитку стилістики дослідження матеріалу перекладів дає дуже багато - саме тому, що предмет дослідження в деякій мірі є загальним (порівняльні паралельні засоби вираження більш-менш однорідним змістом; співвідношення стилів даної мови). Не випадково в роботах, присвячених проблемам перекладу, постійно розглядаються стилістичні явища. Таким чином, зв'язок тут - дуже тісний. Сказане вже про зв'язки теорії перекладу з іншими науковими дисциплінами та відгалуженнями філологічної науки анітрохи не зменшує самостійність її предмета і завдань: теорія перекладу займається специфікою перекладу, його реальними можливостями та умовами їх здійснення. Наявність же зв'язків із суміжними або близькими областями знання - характерна риса сучасного стану науки взагалі.

При вивченні перекладу не тільки можливо, але і необхідно в широких межах використовувати потужний засіб стилістичного аналізу - так званий стилістичний експеримент.

А.М. Пєшковський, який уперше сформулював поняття стилістичного експерименту, говорив про нього "себто штучне придумування стилістичних варіантів до тексту" і, маючи на увазі матеріал художньої літератури, так характеризував зміст цього прийому: " Так як всякий художній текст являє собою систему певним чином співвідносних між собою фактів, то всяке зміщення цих співвідношень, всяка зміна якого окремого факту відчувається зазвичай надзвичайно різко і допомагає оцінити і визначити роль елемента, що піддалося зміні".

При дослідженні явищ перекладу ми часто маємо справу з кількома перекладами одного і того ж першотвору, тобто з декількома варіантами його передачі, які ми порівнюємо і оцінюємо по відношенню один до одного, тим самим уже опиняючись в умовах підготовленого експерименту; крім того, ми й самі (незалежно від того, чи існують вже готові переклади) створюємо варіанти для того, щоб з числа декількох співвідносних і паралельних способів відтворення першотвору визначити найкращий і на основі порівняння варіантів обгрунтувати його перевагу. Таким чином оцінка набуває більш об'єктивний характер. Цей прийом аналізу і характеристики буде неодноразово використовуватися в подальшому викладі.

1.2 Предмет, завдання і методи теорії перекладу

У широкому сенсі термін "теорія перекладу" - це будь-які концепції, положення і спостереження, що стосуються перекладацької практик, способів і умов її здійснення, різних факторів, що на неї прямий або непрямий вплив.

У більш вузькому сенсі " теорія перекладу " включає лише власне теоретичну частину перекладознавства і протиставляється його прикладним аспектам.

Переклад - це складне багатогранне явище, окремі аспекти якого можуть бути предметом дослідження різних наук. У рамках перекладознавства вивчаються психологічні, літературознавчі, етнографічні й інші сторони перекладацької діяльності, а також історія перекладацької діяльності в тій чи іншій країні або країнах. Залежно від предмета дослідження можна виділити психологічне перекладознавство (психологію перекладу), літературне перекладознавство (теорію художнього або літературного перекладу), етнографічне перекладознавство, історичне перекладознавство і т.д. провідне місце в сучасному перекладознавстві належить лінгвістичному переводоведению (лінгвістиці перекладу), що вивчає переклад як лінгвістичне явище.

У теорії перекладу розрізняються " загальна теорія перекладу", "приватні теорії перекладу" і "спеціальні теорії перекладу".

Загальна теорія перекладу - розділ лінгвістичної теорії перекладу, вивчав найбільш загальні лінгвістичні закономірності перекладу, незалежно від особливостей конкретної пари мов, що беруть участь в процесі перекладу, незалежно від особливостей конкретної пари мов, що беруть участь в процесі перекладу, способу здійснення цього процесу та індивідуальних особливостей конкретного акту перекладу.

Приватна теорія перекладу - розділ лінгвістичної теорії перекладу, вивчав лінгвістичні аспекти перекладу з однієї даного мови на іншу даний мову.

Спеціальна теорія перекладу - розділ лінгвістичної теорії перекладу, розкриває особливості процесу перекладу текстів різних типів і жанрів, а також вплив на характер цього процесу мовних форм та умов його здійснення.

Теорія перекладу ставить перед собою такі основні завдання:

ь розкрити і описати загальнолінгвістичні основи перекладу, тобто вказати, які особливості мовних систем і закономірності функціонування мов лежать в основі процесу перекладу, роблять цей процес можливим і визначають його характер і межі;

ь визначити переклад як об'єкт лінгвістичного дослідження, вказати його відмінність від інших видів мовного посередництва;

ь розробити основи класифікації видів перекладацької діяльності;

ь розкрити сутність перекладацької еквівалентності як основи комунікативної рівноцінності текстів оригіналу та перекладу;

ь розробити загальні принципи та особливості побудови приватних і спеціальних теорій перекладу для різних комбінацій мов;

ь розробити загальні принципи наукового опису процесу перекладу як дій перекладача з перетворення тексту оригіналу в текст перекладу;

ь розкрити вплив на процес перекладу прагматичних і соціолінгвістичних факторів;

ь визначити поняття "норми перекладу" і розробити принципи оцінки якості перекладу.

Будучи лінгвістичної дисципліною, лінгвістична теорія перекладу широко використовує дані і методи дослідження інших розділів мовознавства: граматики, лексикології, семасіології, стилістики, соціолінгвістики, психолінгвістики та ін для загальної теорії перекладу особливу важливість представляє поширення на її об'єкт загальномовних постулатів про мову як знарядді спілкування, про мову як систему і як сукупності мовних реалізацій, про двоплановости одиниць мови, про ставлення мови до логічних категоріях і явищ реального світу.

Важливим методом дослідження в лінгвістиці перекладу служить порівняльний аналіз перекладу, тобто аналіз форми та змісту тексту перекладу в зіставленні з формою і змістом оригіналу. У процесі перекладу встановлюються певні відносини між двома текстами на різних мовах (текстом оригіналу і текстом перекладу). Зіставляючи такі тексти, можна розкрити внутрішній механізм перекладу, виявити еквівалентні одиниці, а також виявити зміни форми і змісту, що відбуваються при заміні одиниці оригіналу еквівалентною їй одиницею тексту перекладу. При цьому можливо і порівняння двох або кількох перекладів одного і того ж оригіналу.

Порівняльний аналіз перекладів дає можливість з'ясувати, як долаються типові труднощі перекладу, пов'язані зі специфікою кожного з мов, а також які елементи оригіналу залишаються непереданими в перекладі. У результаті виходить опис "перекладацьких фактів", що дає картину реального процесу. Порівняльний аналіз перекладів як метод лінгвоперекладацького дослідження ґрунтується на припущенні, що сукупність переказів, виконуваних у визначений хронологічний період, може розглядатися як результат оптимального вирішення всього комплексу перекладацьких проблем при даному рівні розвитку теорії та практики перекладу. Застосування методу порівняльного аналізу перекладів увазі також, що результат процесу перекладу відображає його сутність. Порівняльне вивчення перекладів дає можливість отримувати інформацію про корелятивної окремих елементів оригіналу та перекладу, зумовлену як відносинами між мовами, які беруть участь у перекладі, так і поза лінгвістичними чинниками, що роблять вплив на хід процесу перекладу. Додатковим методом отримання такої інформації може служити опитування інформантів, в якості яких використовуються особи, що володіють необхідним двомовністю та досвідом перекладацької діяльності. У процесі опитування інформанта пропонуються для перекладу відрізки оригіналу, що містять лексичні одиниці або синтаксичні структури, що представляють певні перекладацькі труднощі. Основою теорії перекладу В.М. Коміссарова є загальнолінгвістичні положення, що визначають характер розгляду і вирішення власне перекладацьких проблем. У ході розробки лінгвістичної теорії перекладу була продемонстрована некоректність "теорії перекладається". Розгляд перекладу з позицій мовознавства чітко визначило неможливість повної тотожності змісту оригіналу і перекладу. Мовну своєрідність будь-якого тексту, орієнтованість його змісту на певний мовний колектив, що володіє лише йому притаманними "фоновими" знаннями та культурно-історичними особливостями, не може бути з абсолютною повнотою" відтворено " на іншій мові. Тому переказ не передбачає створення тотожного тексту і відсутність тотожності не може служити доказом неможливості переведення. Неможливість відтворити в перекладі якусь особливість оригіналу - це лише частковий вияв загального принципу нетотожності змісту двох текстів на різних мовах. Відсутність тотожності аж ніяк не заважає перекладу виконувати ті ж комунікативні функції, для виконання яких був створений текст оригіналу.

2. Власне лінгвістична теорія перекладу

2.1 Види перекладу, форми і методи роботи з ним

Переклад художній - це відтворення засобами рідної мови особливостей чужоземного літературного тексту в нерозривній діалектичній єдності його змісту і форми.

Перше і найголовніше завдання, що постає при цьому, якраз і полягає в майстерному відтворенні перекладачем гармонії цієї єдності. Абсолютизація однієї зі сторін чи нехтування нею веде до двох цілком протилежних, але однаково вагомих тенденцій у перекладі. Однак це загальновизнане положення про гармонійність поєднання змісту і форми в мистецтві здебільшого порушується: зміст (дух оригіналу) переважає над формою (буквою) в перекладі. Така практика призводить до того, що переклад перетворюється в звичайну копію оригіналу, яка втрачає здатність нести читачеві естетичну насолоду.

Не менш шкідливе й надмірне захоплення формою оригіналу, копіювання лексики, механічне перенесення в переклад чужих синтаксичних і фразеологічних конструкцій.

Гіркий досвід попередників свідчить, що за формалістичного підходу до перекладу з нього зникає легкість, природність поетичного виразу і перед читачем постає « розчленований труп оригіналу» (В. Россельс), а не мистецький витвір. Слово саме по собі не звучить у художньому творі, якщо воно вирвано із контексту і в перекладеному вірші, поемі, п'єсі чи навіть романі не відчувається міцного внутрішнього зв'язку всіх слів, фраз, поетичних рядків, строф, яв, дій, розділів тощо. Форма літературного тексту - не статична посудина, яка наповнюється певним змістом, а спосіб репрезентації змісту. Звідси й постає основний закон перекладу, влучно сформульований відомим українським теоретиком і практиком художнього перекладу С. Ковганюком: «Якщо хочеш гармонійно поєднати форму і зміст, то бери зміст оригіналу, але надавай йому форми, властивої твоїй рідній мові».

Упродовж століть підхід до перекладацьких принципів істотно змінювався. За епохи Відродження, скажімо, переважали буквальні переклади. Апологетом дослівних версій, зокрема, виявив себе німецький гуманіст і перекладач Ніклас фон Віле (XV ст.), який обстоював тезу: «...кожне слово (оригіналу) замінюється таким самим словом (перекладу)». Саме так він перекладав твори Петрарки, Боккаччо, Апулея.

У XVIII ст. під впливом панівної в країнах Західної Європи естетики класицизму з її нехтуванням усього, що не вміщалося в рамки тогочасних канонів, виникають «прикрашаючі» переклади, в яких відкидалося все, що було не до смаку читачам. Це так званий вільний переклад із його приписами «суперництва» та «змагання» з авторами оригіналів.

Пізніше перекладачі прагнуть до відповідності першотвору, до адекватної передачі і змісту, і художніх його особливостей.

Плідна перекладацька діяльність видатних письменників переконує, що слід шукати не еквівалент слова, а «перекладати» думку, почуття автора оригіналу, душевний настрій ліричного героя, проникаючи у глибину поетики інонаціонального твору. Для цього перекладач повинен бездоганно володіти як рідною мовою, так і мовою оригіналу. Переклади не з першотвору, а з інтерпретації іншою мовою чи з дослівного підрядкового перекладу не бажані, оскільки це часто призводить до грубих помилок і спотворень.

Поряд із традиційними перекладами творів художньої літератури, які виконуються досвідченими інтерпретаторами, в середині XX ст. виник переклад автоматичний (або машинний). Його здійснює електронно-обчислювальна машина на основі спеціально складеної для неї програми. ЕОМ, а в наші дні комп'ютери можуть перекладати лише порівняно нескладні тексти зі спрощеною граматикою та стандартизованим словником, зі словами, що не мають переносних значень. Отже, автоматичний переклад художніх творів неможливий, він придатний для перекладу науково-технічної літератури.

Розрізняють також переклади наукових праць, газетно-інформаційних повідомлень і публіцистики тощо, які характеризуються насамперед жанрово-стильовими різновидами текстів оригіналів. І все ж особливо складний, творчий характер має переклад художніх творів. Найважчий серед них - переклад поезії, оскільки сама природа поетичного твору має чимало відмінностей від специфіки прози (наявність рими і ритму, значно більша вага окремого слова тощо).

Надзвичайно цікаве і рідкісне явище в художній літературі - авторський переклад, або автопереклад, - тобто переклад художнього твору іншою мовою, зроблений самим автором оригіналу.

Письменники здебільшого віддають перевагу написанню нових творів перед перекладом уже написаних іншою мовою. Однак іноді митець все ж перекладає себе самого. Кілька моментів відрізняють такого перекладача від звичайного. Як повноправний господар власного твору, не обмежений у перекладацькій діяльності жодними суто перекладацькими чинниками, він володіє тією «творчою сваволею», яка дозволяє йому переробити власний текст у будь-якому напрямку, змінювати його композицію, образи і т. ін. В результаті таких переробок іноді замість перекладу може з'явитися навіть зовсім новий твір. З іншого боку, перекладач-автор, на відміну від звичайного перекладача, бачить оригінал, так би мовити, «зсередини», що допомагає йому створити справді повновартісний, мистецьки довершений переклад. Звісна річ, якщо він вільно володіє обома мовами.

Одним із перших серед українських письменників спробував себе в автоперекладі Г. Квітка-Основ'яненко, який відтворив російською мовою вісім власних українських повістей. І. Франко та Леся Українка перекладали окремі свої поезії німецькою мовою, М. Вороний, М. Рильський -російською.

Перекладачами власних творів російською мовою були і білоруси М. Богданович й Василь Биков, киргиз Чингіз Айтматов тощо.

Можна навести для прикладу поезію Миколи Вороного « Sententia » в українському оригіналі та в авторському перекладі з примітками самого Миколи Кіндратовича, висловленими у листі до російського перекладача М. Ушакова.

І сміх, і плач - з одного джерела.

Вони бринять в однім акорді

З глибин таємності Добра і Зла,

Де їх ховають душі горді.

І сміх, і плач - це рідні два брати,

Коли від болю серце рветься

Будь гордим же, не зраджуй серця ти,

Як плаче сміх, як плач сміється.

Автопереклад М. Вороного:

И смех, и плач - из одного русла.

Они дают одни аккорды

Из тьми загадочной Добра и Зла,

Где их таят, кто духом горды.

И смех, и плач - они всегда сродни,

Когда от боли сердце рвется.

Будь гордый же и тайну сохрани,

Как плачет смех, как плач смеется!

«Русло» - конечно, не «джерело», не «родник». Как тяжела строчка: «Где их таят, кто духом горды» (випущено слово «те», кто духом горды»). А во 2-й строфе вместо «род-ные братья» или «братья-близнецы» у меня расплывчатое «сродни». Конец, кажется, приличный».

Авторський переклад не слід ототожнювати з авторизованим. Авторизація (від фр. autorisation - дозвіл) - схвалення автором тексту свого твору до друку.

Це може бути рукописний (машинописний) варіант, внесені автором уточнення та поправки до попереднього видання чи схвалення нового або ж публікація твору в перекладі іншою мовою. Авторизований переклад передбачає, насамперед вільне володіння мовою перекладу, властиве авторові оригіналу, ґрунтовну його орієнтацію в іншомовній стихії - традиціях та звичаях того народу, мовою якого твір перекладається, і Свідченням авторизації є письмова згода митця, участь його в підготовці видання, скажімо, читання коректури тощо.

Авторизованою може бути також інсценізація твору - переробка епічного чи ліричного тексту, тобто спеціально не призначеного для сцени, за законами театрального мистецтва. Інсценізація твору виконується іншим митцем, але з дозволу і за погодженням із автором.

Пам'ятаймо, що, на відміну від першотвору, перекладне є самостійним художнім твором і його основна риса - це зв'язок із оригіналом. Саме тому, що переклад розглядається в зв'язку з оригіналом, нас так цікавить у цій галузі літератури шлях між початковим пунктом і результатом творчого процесу. Під час вивчення курсу всесвітньої літератури учні, певна річ, весь час мають справу з перекладними текстами, Отож кілька порад - настанов для вчителя зарубіжної літератури, які мають допомогти йому зорієнтуватися у формах і методах роботи з перекладним текстом, урізноманітнити її.

Починати аналіз перекладу треба не з нього самого, а з усвідомлення першотвору в його зв'язках з життям тієї країни і тієї епохи, які в ньому відображені. Треба також знати, яке місце посідає оригінал у творчості його автора і яку роль він відігріє у розвитку літератури. Знання всього цього створить необхідне тло, на якому сприймається першотвір, а також необхідні передумови для подальшого об'єктивного судження про сам переклад.

Для того, щоб зробити правильний висновок про відповідність інтерпретації оригіналові, необхідно точно встановити, з якого саме тексту перекладав інтерпретатор.

При оцінці творчого внеску перекладача важливо зна-ти також його зв'язок із попередніми версіями перекладів даного твору, якою мірою інтерпретатор спирався на колишні переклади або які рішення запропонував сам.

Після того, як учень виявить джерела перекладу, він може приступити до головної мети свого дослідження: до аналізу основних принципів самого творчого процесу, тобто перекладацького методу та перекладацької концепції. Інакше кажучи, будь-який переклад складається з певної кількості, залежно від його точності, більшої чи меншої, - якісних відмінностей, яких надав текстові перекладач. Саме відмінності від оригіналу найкраще демонструють метод перекладача та його погляди на відтворення цього оригіналу рідною мовою. А тому аналіз переїзду треба починати із зіставлення його з першотвором і чи не статистичних підрахунків виявлених відмінностей.

Проте одразу треба застерегти учнів від спокуси безпосереднього зіставлення слів, синтаксичних конструкцій чи асонансів оригіналу з відповідними еквівалентами тексту перекладу (чи навпаки). Запам'ятаймо, перекладаються не елементи тексту: в художньому перекладі відтворюється функція того чи іншого елемента в естетичній цільності оригіналу.

Типи перекладу.

Розрізняють три типи перекладу:

1. Внутрішньомовний переклад - тлумачення словесних знаків за допомогою інших словесних знаків тієї ж мови (наприклад, переклад з давньогрецької на новогрецьку або адаптація твору для дітей).

2. Міжмовний, або власне переклад - тлумачення словесних знаків іншої мови.

3. Міжсеміотичний переклад - тлумачення знаків однієї системи за допомогою знаків іншої системи (наприклад, літератури - засобами музики, живопису, кіно, театру, хореографії).

Поняття переклад розглядається і в двох інших значеннях:

1. Творчий процес (інколи передається синонімами перекладання, трансляція), який передбачає перетворення тексту оригіналу на текст друготвору.

2. Результат процесу, явище (синоніми друготвір, транслят).

2.2 Етапи та принципи перекладацького процесу

лінгвістичний перекладацький мова

У своїх роботах В.Н. Комісарів вказує на те, що в діях перекладача виявляються два взаємопов'язаних етапи перекладацького процесу, які відрізняються характером мовних дій. До першого такого етапу він відносить дії перекладача, пов'язані з витяганням інформації з оригіналу. До другого - вся процедура вибору необхідних засобів в ПЯ при створенні тексту перекладу.

Етап добування інформації з оригіналу зазвичай називають "з'ясуванням значення". На цьому етапі перекладач повинен отримати інформацію, що міститься як у самому перекладному відрізку оригіналу, так і в лінгвістичному і ситуативному контексті, і на основі цієї інформації зробити необхідні висновки про зміст, який йому належить відтворити на наступному етапі. Зміст тексту, що перекладається часто являє собою складний інформаційний комплекс, розуміння якого вимагає від Рецептора значною розумової " роботи". Ця робота має бути виконана і перекладачем, виступаючим на першому етапі перекладацького акту як Рецептора тексту оригіналу.

Другий етап процесу перекладу - вибір мовних засобів при створенні тексту перекладу - являє собою мовні дії перекладача на ПЯ. Але й тут створення перекладачем тексту на ПЯ відрізняється від звичайної мовної діяльності комунікантів, що користуються цією мовою. Йдеться про особливості, пов'язаних з вторинністю змісту перекладу. Переклади відрізняються від оригінальних текстів більш частим використанням структур, аналогічних структурам ІЄ, великим числом штучно створюваних одиниць, що відображають формальні ознаки іншомовних одиниць, великим числом лексичних одиниць, що відтворюють зміст часто вживаних слів ІЄ.

У процесі перекладу обидва зазначених етапу тісно пов'язані між собою.

Важливою частиною опису другого етапу процесу перекладу є розкриття стратегії поведінки перекладача при виборі варіанту перекладу.

В основі перекладацької стратегії лежить ряд принципових установок, з яких свідомо чи несвідомо виходить перекладач. Перший принцип говорить, що в процесі перекладу розуміння оригіналу завжди передує його перекладу як обов'язкова умова здійснення перекладацького процесу. Іншими словами, перекладач може перевести лише те, що він зрозумів.

Приклад:

Twas brilling, and the slithy toves did gyre and gimble in the wabe; all mimsy were the borogoves, and the mome raths outgrabe.

Варкалось. Холявко шорькі штрикати по наві і хрюкоталі зелюки, як мюмзики в мове. (Пер. Д. Орловської)

Другий принцип зазвичай формулюється як вимога " переводити сенс, а не букву оригіналу" і має на увазі неприпустимість сліпого копіювання форми оригіналу.

Приклад:

He is a regular ass.

Він регулярний осів.

Третій принцип перекладацької стратегії полягає в тому, що перекладач розрізняє в змісті перекладацького тексту відносно більш і менш важливі елементи сенсу. Передбачається, що перекладач прагне якомога повніше передати весь зміст оригіналу і там, де це можливо, здійснює "прямий переклад", використовуючи аналогічні синтаксичні структури і найближчі відповідності лексичним одиницям оригіналу.

Приклад:

The other shoe has been dropped by the company in its push into the computers market.

Компанія зробила ще один крок у боротьбі на ринку збуту комп'ютерів.

При перекладі цієї пропозиції з науково-технічного тексту перекладач відмовляється від передачі коннотативного компонента змісту оригіналу, оскільки це призводить до неприйнятного варіанту, ускладнює розуміння суті справи (Компанія зняла ще один черевик).

Четвертий стратегічний принцип перекладача полягає в постулаті, що значення цілого важливіше значення окремих частин, що можна пожертвувати окремими деталями заради правильної передачі цілого.

"Isn't it nice here, " she said. " All Dickensy. And look at that little waiter there with the funny quaff. He is utterly squoo. " (J. Braine)

А тут дуже мило, правда? - Сказала вона. - Щось діккенсівського. Подивіться на цього маленького офіціанта, подивіться, який у нього смішний Чубик. Він справжній куксік - пупсик.

Передбачається, що всі зміни в окремих деталях цього повідомлення (включаючи повну заміну його останньої частини) не знижують точності перекладу, оскільки збережений сенс повідомлення в цілому.

Ще один постулат, який лежить в основі стратегії перекладача, на думку В.Н. Коміссарова свідчить, що переклад повинен повністю відповідати нормам ПЯ.

Приклад:

The tire bumped on gravel, skeetered across the road, crashed into a barrier and popped me like a cork onto pavement.

Колесо наскочило на купу щебеню, згорнуло убік, перескочила через дорогу, з розмаху стукнув об щось, і я вилетів на бруківку як пробка з пляшки.

В оригіналі немає ні " купи ", ні " з розмаху ", ні " пляшки ", але ці додавання допомагають перекладачеві створити природну російську фразу.

Всі вищевказані етапи і принципи перекладацького процесу розкривають найважливіші лінгвістичні аспекти перекладу, показують його результати та шляхи досягнення цих результатів.

2.3 Норми перекладу

Загальна теорія перекладу розкриває поняття перекладацької форми, на основі якої проводиться оцінка якості перекладу.

Сукупність вимог, що пред'являються до якості перекладу, називається нормою перекладу. Якість перекладу визначається ступенем його відповідності перекладацької нормі і характером мимовільних або свідомих відхилень від цієї норми.

Нормативні вимоги формулюються у вигляді принципів або правил перекладу. Норма перекладу складається в результаті взаємодії п'яти різних видів нормативних вимог:

1) норми еквівалентності перекладу;

2) жанрово-стилістичної норми перекладу;

3) норми перекладацької мови;

4) прагматичної норми перекладу;

5) конвенційної норми перекладу.

Норма еквівалентності перекладу не є незмінним параметром. Вона означає необхідність можливо більшої спільності змісту оригіналу і перекладу, але лише в межах, сумісних з іншими нормативними вимогами, забезпечують адекватність перекладу. Жанрово-стилістичну норму перекладу можна визначити як вимога відповідності перекладу домінантною функції і стилістичним особливостям типу тексту, до якого належить переклад. Вибір такого типу визначається характером оригіналу, а стилістичні вимоги, яким повинен відповідати переклад - це нормативні правила, що характеризують тексти аналогічного типу в мові перекладу. Жанрово-стилістична норма багато в чому визначає як необхідний рівень еквівалентності, так і домінантну функцію, забезпечення якої складає основну задачу перекладача і головний критерій оцінки якості його роботи.

Норму перекладацької мови можна визначити як вимога дотримуватися правил норми і узусом ІЄ з урахуванням узуальних особливостей перекладних текстів цією мовою. Ці особливості реалізуються перекладачами інтуїтивно в їх практичній діяльності.

Прагматичну норму перекладу можна визначити як вимога забезпечення прагматичної цінності перекладу. Прагматичні умови перекладацького акту можуть зробити вимушеним повна або часткова відмова від дотримання норми перекладу, замінити фактично переклад переказом, рефератом або яким-небудь іншим видом передачі змісту оригіналу, який не претендує на його всебічну репрезентацію.

Конвенціальним норму перекладу можна визначити як вимога максимальної близькості перекладу до оригіналу, його здатність повноцінно замінювати оригінал як у цілому, так і в деталях, виконуючи завдання, заради яких переклад був здійснений. Таким чином, дотримання всіх нормативних правил, крім норми еквівалентності, носить більш загальний характер і є чимось само собою зрозумілим, а ступінь вірності оригіналу виявляється тією змінною величиною, яка найбільшою мірою визначає рівень професійної кваліфікації перекладача і оцінку якості кожного окремого перекладу.

Теоретичну частину лінгвістики перекладу становить лінгвістична теорія перекладу, основні положення якої розглядаються у цьому підручнику. Надалі викладі термін «теорія перекладу» буде вживатися в значенні «Лінгвістична теорія перекладу» без додаткових застережень. У такому значенні в теорії перекладу розрізняються «загальна теорія перекладу», «приватні теорії перекладу » і « спеціальні теорії перекладу».

Загальна теорія перекладу - розділ лінгвістичної теорії перекладу, що вивчає найбільш загальні лінгвістичні закономірності перекладу, незалежно від особливостей конкретної пари мов, що беруть участь в процесі перекладу, способу здійснення цього процесу і індивідуальних особливостей конкретного акту перекладу. Положення загальної теорії перекладу охоплюють будь-які види перекладу будь-яких оригіналів з будь-якого вихідного мови на будь-який інший мову.

Загальна теорія перекладу складає частину лінгвістичної теорії перекладу, поряд з приватними теоріями перекладу, що вивчають лінгвістичні аспекти перекладу з одного даного мови на іншу даний мову, і спеціальними теоріями перекладу, розкривають особливості процесу перекладу текстів різних типів і жанрів, а також вплив на характер цього процесу мовних форм і умов його здійснення. Загальна теорія перекладу дає теоретичне обґрунтування та визначає основні поняття приватних і спеціальних теорій перекладу. Приватні та спеціальні теорії перекладу конкретизують положення загальної теорії перекладу стосовно до окремим типам і видам перекладу.

Крім теоретичних розділів, лінгвістика перекладу включає розробку ряду прикладних аспектів, пов'язаних з методикою навчання перекладу, складанням і використанням всіляких довідників і словників, методикою оцінки та редагування перекладів, а також різними практичними питаннями, вирішення яких сприяє успішному виконанню перекладачем своїх функцій. Особливу місце серед прикладних задач лінгвістичного перекладознавства займає розробка методів формалізації перекладацького процесу з метою передачі частини або всіх функцій перекладача автоматичному пристрою, тобто здійснення машинного (автоматичного) перекладу. Лінгвістична теорія перекладу є, в першу чергу, дескриптивної теоретичної дисципліною, займається виявленням і описом об'єктивних закономірностей перекладацького процесу, в основі яких лежать особливості структури і правил функціонування мов, що беруть участь в цьому процесі. Інакше кажучи, теорія перекладу описує не те, що повинно бути, а те, що є, що становить природу досліджуваного явища. Разом з тим на основі опису лінгвістичного механізму переведення виявляється можливим сформулювати деякі нормативні (Прескриптивна) рекомендації, принципи і правила, методи та прийоми перекладу, слідуючи яким перекладач може більш успішно вирішувати що стоять перед ним завдання. У всіх випадках науковий аналіз спостережуваних фактів передує нормативним приписами.

Нормативні рекомендації, що виробляються на основі лінгвопереводческіх досліджень, можуть бути використані як в практиці перекладу, так і при підготовці майбутніх перекладачів. Уміння користуватися такими рекомендаціями, модифікуючи їх залежно від характеру тексту, що перекладається і умов і завдань конкретного акту перекладу, становить важливу частину перекладацької майстерності. Знання нормативних вимог не припускає бездумного, механічного виконання цих вимог перекладачем. Переклад в будь-якому випадку представляє собою творчу розумову діяльність, виконання якої вимагає від перекладача цілого комплексу знань, умінь і навичок, здатності робити правильний вибір, враховуючи всю сукупність лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників. Облік подібних факторів відбувається багато в чому інтуїтивно, в результаті творчого акту, і окремі перекладачі в різній мірою володіють умінням успішно здійснювати процес перекладу. Високий ступінь такого вміння називається мистецтвом перекладу.

Переклад - це засіб забезпечити можливість спілкування (комунікації) між людьми, що говорять на різних мовах. Тому для теорії перекладу особливе значення мають дані комунікативної лінгвістики про особливості процесу мовної комунікації, специфіки прямих і непрямих мовних актів, про співвідношення вираженого і мається на увазі сенсу у висловленні й тексті, впливі контексту і ситуації спілкування на розуміння тексту, інших факторах, що визначають комунікативну поведінку людини.

Важливим методом дослідження в лінгвістиці перекладу служить порівняльний аналіз перекладу, тобто аналіз форми та змісту тексту перекладу в зіставленні з формою і змістом оригіналу. Ці тексти являють собою об'єктивні факти, доступні спостереженню і аналізу. У процесі перекладу встановлюються певні відносини між двома текстами на різних мовах (текстом оригіналу і текстом перекладу). Зіставляючи такі тексти..., можна розкрити внутрішній механізм перекладу, виявити еквівалентні одиниці, а також виявити зміни форми і змісту, що відбуваються при заміні одиниці оригіналу еквівалентною їй одиницею тексту перекладу. При цьому можливе і порівняння двох або декількох перекладів одного і того ж оригіналу. Порівняльний аналіз перекладів дає можливість з'ясувати, як долаються типові труднощі перекладу, пов'язані зі специфікою кожної з мов, а також які елементи оригіналу залишаються непереданими в перекладі. У результаті виходить опис В«перекладацьких фактів В», що дає картину реального процесу.

...