Зіставна характеристика комунікативних типів речення в англійській та українській мовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний транспортний університет

Кафедра іноземної філології і перекладу

КУРСОВА РОБОТА

з порівняльної граматики англійської та української мов

на тему: Зіставна характеристика комунікативних типів речення в англійській та українській мовах (на матеріалі шоу MythBuster Руйнівники міфів)

Студентки ІІІ курсу ФП-ІІІ-2 групи

напрямку підготовки 6.020303 «Філологія»

Новицької Ангеліни

Керівник: асистент Єгорова А.В.

Члени комісії Єгорова А. В, Мозгова Я.О. Шевчук Л. О.

Київ, 2017 рік



Зміст

Вступ

Розділ 1. Комунікативні типи речень та їх функції

1.1 Комунікативні типи речення як об'єкт лінгвістичного та перекладознавчого дослідження

1.2 Структурно-семантичні особливості комунікативних типів речення в англійській та українській мовах

1.3 Граматичні особливості комунікативних типів речення

Розділ 2. Порівняльний аналіз комунікативних типів речень та їх функцій при перекладі з англійської на українську мову

Висновки

Список використаних джерел

Додаток



Вступ

Для сучасної лінгвістики актуальним є дослідження різних типів речень, з погляду комунікативного змісту, що реалізується в процесі спілкування. Їхня семантика та функціональне навантаження в процесі перекладу вивчені недостатньо, що й зумовило вибір теми дослідження.

Актуальність роботи зумовлена загальною тенденцією сучасних лінгвістичних досліджень до аналізу перекладу художнього тексту, а також сучасними вимогами до перекладу, коли йдеться не лише про передачу змісту оригіналу, але й про оптимальне відтворення прагматичних характеристик тексту.

Об'єкт дослідження - комунікативні типи речень.

Предмет дослідження - особливості стратегії перекладачів у пошуці способів та прийомів відтворення цих структур в українських перекладах англомовних телешоу.

Мета дослідження - полягає у виявленні й аналізі способів та прийомів відтворення структурно- семантичних особливостей англомовних комунікативних типів речень, а також у дослідженні прагматичних значень цих типів речень та проблем їхнього перекладу на українську мову.

Завдання дослідження:

визначити статус різних типів речення з погляду контрастивного та перекладознавчого аналізу;

схарактеризувати способи, прийоми та контекстуальні можливості відтворення структурної семантики стверджувальних, заперечних та спонукальних конструкцій англійської мови в перекладах українською;

дослідити трансформації, які простежуються при відтворенні різних типів речень, їхній вплив на адекватність перекладу;

Методи дослідження. У курсовій роботі використана у комплексному поєднанні низка методів: метод компонентного аналізу семантичних особливостей комунікативних типів речень англійської та української мов, метод контрастивного аналізу при перекладі комінкативних речень з англійської на українську мову, а також елементи інтерпретативного та контекстного аналізу.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку.

семантичний англомовний речення переклад



Розділ 1. Комунікативні типи речень та їх функції

1.1 Комунікативні типи речення як об'єкт лінгвістичного та перекладознавчого дослідження

Основною, майже всеохоплюючою комунікативною мовною одиницею, синтаксичною домінантою спілкування є речення. До категоріальних, визначальних ознак речення належать: предикативність, модальність, відносна закінченість змісту речення, його логічна сутність, структурно-синтаксична організованість, інтонаційна оформленість і комунікативність, стилістична своєрідність[5]. Комунікативною одиницею є і слова-речення, або синтаксично нечленовані речення.

Основні комунікативні різновиди речень своєрідні й стилістично, що по-особливому виявляється в усіх структурно-синтаксичних групах речень.

Залежно від мети висловлення розрізняють речення розповідні, питальні і спонукальні. Ці різновиди речень називають комунікативними типами речення.

Розповідні речення містять повідомлення про якийсь факт дійсності, подію, явище тощо. Розповідні речення -- найпоширеніший комунікативний тип простого речення. Вони вирізняються максимальним ступенем формально-синтаксичного й семантико-синтаксичного членування і різноманіттям передаваного змісту. Для розповідних речень характерна відносна закінченість думки та специфічна розповідна інтонація -- підвищення тону на логічно наголошеному слові і зниження тону в завершальній частині речення, наприклад: Я лежу на возі Навколо, спинами до мене, дід і батько з косарями. Мене везуть у царство трав, річок і таємничих озер (О. Довженко) [2]

Питальні речення містять запитання, що спонукає співрозмовника до відповіді, їх комунікативне завдання полягає не в передачі інформації, як у розповідних реченнях, а у спонуканні до отримання потрібної інформації, напр.: Що має почувати горобець у горобину ніч? (Л. Костенко) [2] .

Для вираження питання використовують такі засоби: [2]

а) питальну інтонацію, яка виявляється в підвищенні тону на слові, пов'язаному з питанням: Вам подобається осінь? Вам подобається осінь? Вам подобається оань?

б) порядок слів, який здебільшого полягає в пересуненні пов'язаного з питанням слова на початок речення: Чуєш гул космодромів прадавніх? (Л. Костенко)[2]; Пізнаєш ти очей Господніх воль наслання в поконі квітування і виквіті смертей? (В. Стус); -- не страшно вам отут у посадках?-- запитала Ольга (О. Гончар);

в) питальні частки невже, хіба, чи та ін.: Невже і справді заважка мені Дорога зустрічей і тиха путь прощань? (М. Бажан), -- Хіба ви і в грозу літаєте? (О. Гончар); Чи страх пропорційний до маси тіла? (Л. Костенко);

г) питальні займенникові слова хто, що, який, чий, котрий, скільки, де, куди, звідки, як, коли, доки, чому, навіщо і под.: Що в дотику рук ласкавих?- (М. Рильський); Звідки оця жива тополина готика в краю степового безмежжя, в краю сивополинових українських прерій? (О. Гончар); Де голубів вільготні лети і бризки райдуги в крилі? (В. Стус). Нерідко питання виражається не одним засобом, а всією їх сукупністю.

За типом питання й передбачуваної відповіді питальні речення поділяють назагальнопитальні і частковопитальні. Загальнопитальні речення орієнтовані або на ствердну відповідь (Так), або на заперечну відповідь (Ні), або на інші модифікації цих відповідей. Частковопитальні ж речення спрямовані на отримання: якоїсь нової часткової інформації. У загальнопитальних реченнях питальність виражають частки або інтонація, тобто вони є незайменниковими реченнями, а у частковопитальних реченнях-- питальні займенникові слова, тобто останні являють собою займенникові речення, пор.: Ти мій не ворог, ні? (В. Стус); А згадати -- та невже з докором, Із жалем, з невдячністю згадать? (М. Рильський); -- Поезіє, красо моя, окрасо, я перед себе чи до себе жив? (В. Стус) і А ждеш -- кого ти? А начуваєшся -- чого? (В. Стус); Куди ж мене зовеш, брунатна бджілко? (В. Стус)[2].

З-поміж конструкцій, що мають формальну організацію питального речення, вирізняються невласнепитальні речення, які значеннєво зближуються з розповідними й спонукальними реченнями. Вони виражають наприклад, риторичне ствердження чи заперечення і ввічливе спонукання: Чи правду кривді подолати? (М. Рильський); -- Може, взяти її підвезти? -- запитує Голика шофер віліса (О. Довженко)[2].

Спонукальні речення виражають різновиди волевиявлення: наказ, вимогу, заклик, побажання, прохання, пораду, дозвіл тощо. Необхідною ознакою кожного, спонукального речення є спонукальна інтонація.

Крім інтонації, до засобів вираження спонукання належать [1]:

а) дієслівні форми наказового способу, які є спеціалізованими формами вираження цього значення: Земле моя! Веснородице! Світла всесвітнього лоно! Ти кров мою чисту навіки в сонце своє візьми! (Д. Павличко); Віддай людині крихітку себе (Л. Костенко). Аналітичні форми наказового способу утворюються за допомогою часток хай і нехай, що у значенню спонукання вносять відтінки заклику, заохочення тощо: Хай кожний в країні виростить по одному плодовому дереву (О. Довженко);

б) неозначена форма дієслова, якою передається додатковий відтінок категоричності: -- Встать! -- гаркнув Грабовський (О. Довженко)[2]. Неозначена форма з часткою би (б) надає спонукальному реченню відтінку прохання, поради: Відвідати б вам дідуся;

в) нейтралізовані форми умовного способу, які, перейшовши до засобів вираження спонукання, пом'якшують ступінь його вияву: Відпросився б ти в командира, прийшов би до мене хоч на часину (О. Гончар)[2].

Семантика спонукальних речень часто зумовлює появу у їх структурі звертань -- назв осіб, рідше -- інших конкретних предметів і абстрактних понять: Зжалься, Божа Мати! (О. Ольжич); Розцвітай же, слово, і в родині, і у школі, й на заводі, і у полі (П. Тичина) [2].

До розповідних, питальних і спонукальних речень іноді додають оптативні речення, які виражають модальність бажальності. Це специфічне модальне значення, яке в оптативних реченнях передають оптативні частки, реченнєва структура тощо: Подати б Денисові якийсь знак (О. Гончар); А я тепер би Ішов куди б там не було (О. Ольжич) [2]; Хоча б коли до нас у гості прийшли онуків відвідати (Г. Тютюнник) [2].

Розповідні, питальні і спонукальні речення можуть мати різний ступінь емоційного забарвлення. Одні речення вимовляються із звичайною інтонацією, інші--з підсиленою. Розповідні, питальні та спонукальні речення, що вимовляються із звичайною інтонацією, є емоційно нейтральними. Емоційно ж забарвлені розповідні питальні та спонукальні речення, які вимовляються з підсиленою, напруженою інтонацією, називають окличними. Поділяються емоційно нейтральні й емоційно забарвлені (окличні) речення:

а) розповідні: Лункі октави дальніх голосів запише обрій у вечірній простір (Л. Костенко); Не ти, о пресвята моя зигзице-мати! (В. Стус) [2];

б) питальні: по якій несповідимій карті знаходиш ти [музо] поетів на землі? (Л. Костенко); Хто з вас може перелічити обов'язки своєї матері?! (О. Гончар) [2];

в) спонукальні: Господові помолись за мене (В. Стус); О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні і лазурово простелися, пролийся мертвому мені! (В. Стус) [2].

1.2 Структурно-семантичні особливості комунікативних типів речення в англійській та українській мовах

Центральним поняттям синтаксису, основною його одиницею є речення. У мовознавстві існує до тисячі визначень речення. Пізнати і визначити речення намагалися не тільки мовознавці, а й логіки, філософи, психологи і навіть математики. Надзвичайно велика кількість визначень речення свідчить про те, що це дуже складна за своєю організацією й багатоаспектна одиниця, яку необхідно досліджувати в різних напрямках.

Речення ? мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття [1].

На відміну від слова і словосполучення, речення характеризується комунікативністю (передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю (виражає відносно закінчену думку і відділяється від інших речень паузами) та структурною цілісністю (будується за певною структурною моделлю) [1].

За основу визначення речення раніше брали різні ознаки, які не є самодостатніми, тобто не розкривають феномен речення. Так, зокрема, за шкільним визначенням, речення - це група слів або окреме слово, що виражає закінчену думку. Однак, далеко не всі речення виражають закінчену думку (Ай-ай-ай! Гай-гай! Ось тобі на! Що?). Неприйнятним є й логічне визначення речення, згідно з яким речення ? це вираження логічного судження. Кожне судження справді є реченням, але не кожне речення є судженням (Гей! Ні. Як же так?). Крім того, одне речення (складне) може виражати декілька суджень (Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше - спати, спати, І спати на волі. - Т. Шевченко) [2]. Будова (склад і структура) речення і судження не збігаються. Якщо судження обов'язково складається з трьох членів (суб'єкта, зв'язки і предиката), то речення може складатися з одного, двох, трьох і більше членів. Некоректним є визначення речення й на основі формальних ознак, оскільки формальні ознаки є дуже різними в різних типах речень, тим більше, в різних мовах.

Для розуміння природи й суті речення важливо визначити, з одного боку, його будову, структуру, а, з іншого ? показати “життя” цієї структури в процесі спілкування. Отже, в реченні можна виділити два аспекти: структурний і комунікативний (функціональний). Структурний аспект належить мові, а комунікативний (функціональний) - мовленню [1]. У зв'язку з цим останнім часом намітилася тенденція до термінологічного розмежування цих двох аспектів. За структурним аспектом став закріплюватися термін речення, або синтаксема (є й інше розуміння синтаксеми, як словоформи, яка використовується як будівельний матеріал речення), а за комунікативним - висловлення. Згідно з цим розмежуванням, речення (синтаксема) - це модель побудови, інваріант, одиниця мови, або, іншими словами, одиниця емічного рівня, яка входить у таку парадигму: фонема, морфема, лексема, синтаксема, а висловлення ? це конкретне поєднання структурної моделі та її лексичного наповнення, одиниця мовлення, що входить до іншого термінологічного ряду: звук, морф (аломорф), слово (лекса), висловлення.

Крім комунікативності, основними ознаками речення є предикативність та інтонація.

Предикативність ? співвіднесеність змісту речення з об'єктивною дійсністю. Завдяки предикативності зміст речення трактують як реальний чи можливий, бажаний тощо. Головним носієм предикативності є присудок. Предикативність формується граматичними значеннями модальності, способу і часу [1].

Модальність ? вираження мовцем свого ставлення до змісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати, заперечувати, бажати, передбачати тощо. Модальність виражається дієслівними способами (Ми вчимося. Ми б училися. Коли б ми вчилися. Якби ми вчились так, як треба, то ...), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброго тощо), спеціальними модальними словами (здається, кажуть, безумовно, напевно, мовляв та ін.) [1].

Щоб предикативна конструкція стала реченням, вона повинна бути інтонаційно оформлена. Роль інтонації у формуванні речення надзвичайно важлива. Будь-яке слово може стати реченням, якщо його вимовити з певною інтонацією. Наприклад: пожежа і Пожежа!; води і Води!; додому і Додому?; лелеки прилетіли і Лелеки прилетіли. Лелеки прилетіли! Лелеки прилетіли? Без інтонації не може бути виражена ні предикативність, ні модальність.

Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними й спонукальними (ці різновиди речень називають ще комунікативними типами). За структурою речення бувають прості (мають один предикативний центр) і складні (мають два і більше предикативних центри). Просте речення може бути непоширеним і поширеним. Непоширене речення може складатися з двох головних членів (Настала весна) або одного (Вечір. Світає). Поширене речення, крім головних членів, має в своєму складі другорядні члени (Тихесенько вечір на землю спадає. У Криму настала вже весна.). Ті речення, які в своєму складі мають підмет і присудок, називають двоскладними, а ті, в складі яких є один із головних членів, ? односкладними.

Елементарний абстрактний зразок, за яким будується просте речення, становить його структурну схему. Кожна мова має свою систему таких структурних зразків [1].

Речення як граматичну одиницю не можна вивчати у відриві від його лексичного наповнення, бо кожен граматичний зразок речення характеризується специфічною, тільки йому притаманною лексичною наповненістю. Лексичні обмеження накладаються майже на всі граматичні зразки речень.

Слід пам'ятати, що речення має великий прагматичний потенціал. Мовець у ньому може виразити своє ставлення до предмета мовлення, до ситуації, про яку йдеться, до адресата тощо. Повідомлюване в реченні називається пропозицією, або диктумом, а ставлення до повідомлюваного - модусом. Пропозицію і модус можна легко помітити, коли вони виражаються окремо різними частинами складного речення: Як хочеться (модус), щоб люди стали жити краще (пропозиція); Я сумніваюся (модус) що ви справитесь із цією роботою (пропозиція).

Більшість речень як комунікативних одиниць мови перш за все характеризуються тим, що включають в себе повідомлення, котре висловлюється мовцем з певною метою. Конкретні цілі комунікації досить різноманітні, однак вони зводяться до трьох найбільш загальних критеріїв - повідомлення, питання, спонукання, у відповідності з котрими, за звичай, виділяються розповідні, питальні та спонукальні речення. Основними цільовими настановами цих речень є: повідомлення про якийсь факт дійсності, явище, подію і т.д.; спонукання слухача (читача) до відповіді, пов'язаної зі змістом даного речення; та спонукання слухача до якоїсь дії відповідно.

Крім розповідних, питальних та спонукальних деякі автори як самостійний тип виділяють окличні речення [11, c. 520]. Окличність, однак, правомірно розглядати не як домінуючу ознаку речень окремого комунікативного типу, а як факультативну ознаку, котра може бути властива кожному з трьох названих комунікативних типів речень - розповідному (констативу), спонукальному (імперативу) та питальному (інтерогативу), котрі внаслідок цього, можуть бути у двох варіантах - окличному (інтенсивному) та неокличному (неінтенсивному) [3, c. 111]. Дискусійним також є питання про виділення оптативних речень, тобто речень, що виражають побажання [2, c. 12-16]. Однак не всі дослідники приймають традиційну тричленну класифікацію комунікативних типів речень, спираючись на те, що вони протиставлені один одному за різними принципами: розповідні та питальні речення вичленовують за функціональною ознакою, тоді як спонукальні речення не є чисто функціональним - спонукання відноситься до галузі модальних значень.

Звертаючи увагу на той факт, що спонукальні речення за цілою низкою ознак протиставлені як питальним, так і розповідним реченням. Л.С. Бархударов пропонує протиставити спонукальні речення всім іншим, а лише потім серед неспонукальних речень провести розподіл на речення розповідні та питальні. В основі даної класифікації закладені наступні ознаки: форма дієслова-присудка, співвіднесеність підмета із займенником другої особи однини, еліптичність [1, c. 172]. Слід зазначити, що даний підхід до класифікації типів речень є формальним та не враховує змістовий аспект речення.

Існує також прямо протилежна класифікація речень, котра базується на змістовній основі без врахування їх граматичної форми. Так, всі речення поділяються на два головних розряди в залежності від того, чи бажає мовець впливати своїм висловлюванням на волю слухача чи ні. До першого розряду підпадають звичайні стверджувальні речення, різні окличні речення, а також бажання такі, як God save the king. Та інші. У другому розряді мета висловлювань - впливати на волю слухача, тобто спонукати його щось зробити. До цього розряду віднесені питальні речення та різні прохання: від грубих наказів до несміливого принизливого благання [6, c. 351]. Деякі лінгвісти включають в одну групу з оптативними та спонукальними реченнями розповідні, оскільки всі три типи речення мають значення повідомлення, на підставі чого вони протиставляються питальним реченням, значення котрих полягає в пошуках „необхідної інформації” [5]. Однак, включення в одну групу констативів, імперативів та оптативів лише на засадах наявності у них значення повідомлення видається не зовсім вдалим, оскільки всяке речення характеризується тим, що має певну інформативність. Навіть „питальне речення” - не „суто питання”, а завжди несе також і певну позитивну інформацію. Речення Why do you ask that? Містить в собі приховане повідомлення: You ask that [8, 10-11].

Як бачимо, намагання лінгвістів звести класифікацію комунікативних типів речення до дихотомічної системи не мало однозначного вирішення. Констативи, інтерогативи, імперативи та оптативи мають низку специфічних ознак (структурних та семантичних) і тому зведення цих комунікативних типів до дихотомії навряд чи можливо вважати доцільним.

Більш детальна класифікація комунікативних типів речень наведена у роботах інших дослідників, котрі вважали традиційну тричленну класифікацію неповною. Так, Л. П. Чахоян називає недоліками даної класифікації те, що вона є недостатньо семантичною, оскільки не враховує багато які комунікативні одиниці, що не мають закріпленої морфологічної та синтаксичної форми передачі, а також її недостатню формалізованість, оскільки деякі з виділених за формою комунікативних типів виражають різний зміст, наприклад: питальне за формою речення може виражати запит, припущення, докір та інше; наказове - наказ, прохання, дозвіл, заборону та інше [16]. Будуючи свою класифікацію на основі типу мовної дії, що виконує мовець, а також, враховуючи тип функціонально-семантичних елементів, що фіксують різні сторони відтворення людиною об'єктивної дійсності у мовно- розумовому процесі, Л. П. Чахоян виявляє наступні комунікативні одиниці, констатуючі комунікативні одиниці та їх комунікативно-семантичні типи, питальні комунікативні одиниці та їх комунікативно-семантичні типи, наказові комунікативні одиниці та їх комунікативно-семантичні типи [10].

Відмінні ознаки комунікативних типів, на думку Н. Я. Блоха, визначаються відмінностями актуального членування речення, зокрема, різним характером їх рематичних компонентів, що виражають логічний предикат висловлювання [3]. Рема констатива виражає інформацію безпосереднього повідомлення чи заяву про деякий факт, властивість, відношення, подію. Рема спонукального речення, на відміну від цього, виражає зміст тієї події, що бажана мовцем або вимагається, тобто програмує дію адресата спонукання. Рема питального речення виражає запит інформації, тобто у плані змісту є відкритою: вона програмує відповідну рему. Визначаючи розповідне, питальне та спонукальне речення як кардинальні комунікативні типи мовних актів, М. Я. Блох виділяє поряд з ними проміжні комунікативні типи, котрі мають змішані комунікативно-усталені властивості та зводяться до наступних видів: розповідно-питальні; питально-розповідні; розповідно-спонукальні; спонукально-розповідні; питально-спонукальні; спонукально-питальні речення.

Такий підхід до проблеми виявляє рухливість меж між констативом, інтерогативом та імперативом та, можливо, в деякій мірі допомагає зрозуміти випадки, коли речення, актуалізуючись у мові, втрачають своє пряме комунікативне призначення і вживаються у невластивих їм функціях. Позитивним моментом класифікацій комунікативних типів мовних актів, наведених Л. П. Чахоян та М. Я. Блохом, є їх деталізуючий характер, що дозволяє подати систему існуючих у мові комунікативно-семантичних типів речення та визначити їх комунікативну значущість. Однак, вони, в кінцевому рахунку, також базуються на традиційній трихотомії: констатив/ інтерогатив/ імператив. Найбільш прийнятною, на наш погляд, є чотиричленна класифікація, згідно якої виділяються розповідне, питальне, спонукальне та оптативне речення. Між реченнями різних комунікативних типів, як відомо, існують дотичні точки: питальні речення зближує з розповідними та оптативними зв'язок з передаванням інформації [8]; зі спонукальними їх об'єднує момент спонукання до якоїсь дії, що адресований співрозмовнику. Однак, між ними існують і відмінності: оптативні речення, на відміну від спонукальних, не пов'язані з впливом на волю адресата; питальні та спонукальні речення, на відміну від оптативних, припускають реакцію зі сторони адресата: вербальну (відповідь) чи реакцію у вигляді дії.

Однак, притримуючись даною класифікації, неможливо не погодитися з тим, що комунікативні типи речень протиставлені один одному за різними ознаками.

Як вже підкреслювалося вище, питальні та розповідні речення є реалізацією однієї і тієї ж модальності та протиставлені один одному лише за функціональною ознакою, в той час, як спонукальні та оптативні мовні акти є функціонально-модальними типами речень.

На відмінність між комунікативними типами речень у модальному аспекті вказує В. Г. Гак, на думку якого розповідні та питальні речення байдужі до модальності; вони можуть містити в собі будь-який стан, тоді як спонукальні чи оптативні мовні акти пов'язані з певною модальністю (імператив у наказовому реченні та умовний стан в оптативному) [4, с. 124].

Крім цього, неможливо не визнати, що чотиричленна класифікація є, по суті, структурно-, а не функціонально-орієнтованою, хоча й співвідноситься з відмінностями комунікативно-функціонального виду. Тому й не дивно, що деякі з названих комунікативних типів речень можуть виражати зміст, який не відповідає їх комунікативному статусу. Так, розповідне речення за відповідної інтонації може виражати питання: You will come here tonight. You will come here tonight?; спонукання: вчитель - учневі: There is little chalk left > / Bring me some chalk / та інше. Питальне речення може виражати пропозицію: What about a cup of tea?> / Have a cup of tea/ ; пораду : Why don't you take an aspirin? > / I advise you to take an aspirin/ ; докір: How dare you speak with your mother like that ?> / You shouldn't speak with your mother like that / та інше.

Таким чином, правомірно говорити про рухливість меж між розповідними, питальними, спонукальними та оптативними реченнями, або про відсутність жорсткого співвідношення між виділеними комунікативними типами та їх функціями. Як справедливо відзначив М. Я. Блох, у системі комунікативних типів речення виявляється сплетіння власне граматичних ознак та комунікативної настанови у рамках одного мовленнєвого акту, у результаті чого речення набуває змішаних рис в основі свого комунікативного статусу [4].

1.3 Граматичні особливості комунікативних типів речення

Граматика - це засіб вивчення іноземної мови, а не мета. Зокрема мета вивчення граматики при навчанні читанню як виду мовленнєвої діяльності - прокласти шлях до розуміння інформації, що міститься в текстовому матеріалі. Тому ми вважаємо за необхідне ознайомити курсантів з граматичними особливостями науково-технічної літератури.

Кожна мова має свою граматику. Граматики української і англійської мов мають деякі схожі риси, але багато в чому відрізняються одна від одної. Подібне в граматиках іноземної та рідної мов допомагає нам оволодівати іноземною мовою, а відмінності створюють труднощі під час вивчення мови. Тому особливу увагу слід приділити тим особливостям граматики іноземної мови, яких ми не знаходимо в рідній мові. Розглянемо найважливіші відмінності в граматиках англійської та української мов:

В українській мові іменники, прикметники, займенники і числівники відмінюються (змінюються за відмінками). Прикметники, займенники і порядкові числівники узгоджуються з іменником у роді, числі та відмінку. В українській мові 3 роди -- чоловічий, жіночий та середній -- і 6 відмінків. В англійській мові прикметники, займенники і числівники за відмінками та родами не змінюються. Іменники змінюються тільки за числами; лише деякі іменники (живі) мають два відмінки -- загальний і присвійний; решта іменників за відмінками не змінюється. Ті значення, які в українській мові передаються відмінковими закінченнями, в англійській мові виражаються прийменниками і порядком слів у реченні.

В українській мові порядок слів у словосполученні та реченні відносно вільний. Ми можемо сказати "Я прочитав учора цікаву книжку", або "Цікаву книжку я прочитав учора", або "Цікаву прочитав я вчора книжку" і т. д., причому основний зміст речення лишається незмінним. В англійській мові порядок слів у реченні сталий: у стверджувальних реченнях підмет стоїть перед присудком, прямий додаток -- після присудка, прикметник -- перед іменником, який він визначає, і т. д. Так, у реченні "I read an interesting book yesterday" можлива лише одна зміна: слово yesterday може бути поставлене на початку речення: "Yesterday I read an inretesting book" [15].

Ця відмінність між англійською і українською мовами пояснюється тим, про що було сказано вище. Оскільки в українській мові іменники відмінюються, роль іменника в реченні та словосполученні чітко визначається його формою, тому місце слова часто не має істотного значення; в англійській мові відмінювання іменників майже немає і роль слова в реченні визначається звичайно тільки його місцем. Наприклад, слово boy може виступати в ролі підмета (The boy ran away), прямого додатка (I saw the boy) і непрямого додатка (The teacher gave the boy a difficult task) залежно від його місця в реченні.

В українській мові дієслово має три часи -- теперішній, минулий і майбутній. Форми часу і способу в українській мові утворюються головним чином за допомогою закінчень, префіксів або чергування звуків (пишу -- писав -- напишу і т. д.). У системі українського дієслова є форми доконаного і недоконаного виду.

В англійській мові є 16 граматичних часів. Форм доконаного і недоконаного виду немає. Для утворення форм часу і способу в англійській мові вживаються переважно допоміжні дієслова (I am writing, I have written, I shall write і т. д.).

В українській мові частини мови легко розрізнити за їх зовнішньою формою: так, ми з першого погляду визначаємо слово біліє як дієслово, слово білий як прикметник, слово білизна як іменник за закінченнями, які є в цих словах.

В англійській мові слово найчастіше вживається без будь-яких закінчень, у формі чистої основи або кореня. Так, форма light може бути і іменником (світло ), і дієсловом (запалювати, світити ), і прикметником (світлий, легкий ) залежно від свого місця в словосполученні і реченні.

Завдяки цій властивості в англійській мові нове слово часто утворюється із старого переосмисленням основи без будь-якої зміни зовнішньої форми (наприклад, від іменника nail -- цвях утворюється дієслово to nail -- прибивати цвяхами ), тоді як в українській мові нове слово утворюється із старого звичайно додаванням префікса або суфікса (молот -- молотити). Наведені вище відмінності не вичерпують граматичних особливостей англійської мови порівняно з українською.

Важливо також оволодіти стройовими елементами мови. Вони не тільки забезпечують можливість точного розуміння, але і значно прискорюють процес читання, оскільки це дозволяє швидко та правильно поєднати окремі одиниці тексту в більш складне смислове утворення.

З усього вищесказаного можна зробити висновок, що вироблення навичок розпізнавання граматичного контексту - складний процес, який потребує значних зусиль. Між тим, правильне розуміння змісту речення визначається не стільки значенням окремо взятих слів, скільки їх формою та синтаксичною функцією, тобто граматичним контекстом. Граматичним контекстом можуть бути форма слова, послідовність слів у словосполученні, наявність або відсутність артикля, прийменника і т. ін.

З усього вище сказаного можна зробити висновок, що перспектива проведення подальшого дослідження полягає у можливості детального вивчення функціонально-семантичних особливостей комунікативних типів речень.



Розділ 2. Порівняльний аналіз комунікативних типів речень та їх функцій при перекладі з англійської на українську мову

Для дослідження було обрано англомовну передачу, що несе певну інформацію, а саме науково-популярну передачу “Mythbusters” та її україномовний відповідник “Руйнівники міфів”. Щоб провести порівняльний аналіз комунікативних типів речення візьмемо за досліджуваний матеріал інтерв'ю з ведучими програми “Руйнівники міфів”.

Залежно від мети висловлення розрізняють речення розповідні, питальні і спонукальні.

Розповідні речення містять повідомлення про якийсь факт дійсності, подію, явище тощо. Розповідні речення -- найпоширеніший комунікативний тип простого речення. Вони вирізняються максимальним ступенем формально-синтаксичного й семантико-синтаксичного членування і різноманіттям передаваного змісту. Для розповідних речень характерна відносна закінченість думки та специфічна розповідна інтонація -- підвищення тону на логічно наголошеному слові і зниження тону в завершальній частині речення, напр.: «…our hero is being chased in the car by another car. And he says, if you don't have armor piercing, you can forget about shooting through the engine or the radiator of your pursuer, but it says you can skip bullets off the ground, into the floor of the car that's chasing you». - «За персонажем женеться автомобіль і там пояснюється, що, якщо у вас немає бронебійної зброї можна навіть не намагатися пробити мотор або радіатор машини, що доганяє ззаду, але ви можете змусити кулю відрикошетити від землі і пробити днище автомобіля суперника». «So they puzzled out an ingenious solution. This is the rig we have designed to find this out». - «Вони знайшли оригінальний вихід. Ми винайшли цей прилад».

Питальні речення містять запитання, що спонукає співрозмовника до відповіді. їх комунікативне завдання полягає не в передаванні інформації, як у розповідних реченнях, а у спонуканні до отримання потрібної інформації, напр.: «Firing at 16 degrees, the bullet bounced and hit the board at 10 degrees. But did it have the power to penetrate?» ? «Під кутом в 16 градусів куля відскочила від землі і вдарила в планку під кутом 10 градусів, але чи пройшла вона наскрізь?»

Для вираження питання використовують такі засоби [15]:

а) питальну інтонацію, яка виявляється в підвищенні тону на слові, пов'язаному з питанням: «Feeling stronger! Ready to jump? Absolutely. ? «Запасайся силами! Готова пострибати? Звичайно»;

б) питальні частки невже, хіба, чи та ін.: «But will the road ricochet change its trajectory and speed?» ? «Чи змінить куля швидкість чи траєкторію?»;

в) питальні займенникові слова хто, що, який, чий, котрий, скільки, де, куди, звідки, як, коли, доки, чому, навіщо і под.: «Do you think he jumped further?» ? «Думаєш, він пролетів більше?». «Who are the mythbusters?» ? «Хто ці руйнівники міфів? ». Нерідко питання виражається не одним засобом, а всією їх сукупністю.

Спонукальні речення виражають різновиди волевиявлення: наказ, вимогу, заклик, побажання, прохання, пораду, дозвіл тощо. Необхідною ознакою кожного, спонукального речення є спонукальна інтонація.

Крім інтонації, до засобів вираження спонукання належтить неозначена форма дієслова, якою передається додатковий відтінок категоричності: «Let's see how far he went» ? «Давайте перевіримо як далеко він полетів»;

Розповідні, питальні і спонукальні речення можуть мати різний ступінь емоційного забарвлення. Одні речення вимовляються із звичайною інтонацією, інші -- з підсиленою. Розповідні, питальні та спонукальні речення, що вимовляються із звичайною інтонацією, є емоційно нейтральними. Емоційно ж забарвлені розповідні питальні та спонукальні речення, які вимовляються з підсиленою, напруженою інтонацією, називають окличними.

Формуючи речення, ми тим самим формуємо більш чи менш завершену (відносно завершену) думку-судження, думку-питання, думку-спонукання тощо. Навпаки, коли нам треба що-небудь сказати або ж написати, про когось чи про щось запитати, спонукати когось до певної дії, -- для цього треба вжити розповідне речення, питальне або спонукальне. Кожне з них може вимовлятися з додатковою окличною інтонацією. Залежно від мети висловлення розрізняють речення розповідні, питальні і спонукальні. Ці різновиди речень називають комунікативними типами речення.



Висновки

Здійснене науково-філологічне дослідження дало можливість проаналізувати особливості комунікативних типів речень, зокрема питальних, заперечних та спонукальних, при перекладі англійських науково-технічних текстів українською мовою на прикладі телешоу «Руйнівники міфів» та зробити такі висновки на основі поставлених і виконаних завдань.

Аналіз комунікативних речень на прикладі перекладу телешоу «Руйнівники міфів», а точніше не прикладі інтерв'ю з ведучими шоу, дає підстави стверджувати, що залежно від мети висловлення розрізняють речення розповідні, питальні і спонукальні. Ці різновиди речень називають комунікативними типами речення.

Отже, для адекватного перекладу англійських комунікативних конструкцій перекладачеві необхідно добре розуміти їх прагматичні значення, які можуть мати синкретичний характер і реалізовуватись у прямих, непрямих і прихованих формах номінації. Питання про переклад комунікативних речень зі збереженням їх прагматичних значень унаслідок своєї спірності є великим полем для проведення найрізноманітніших досліджень, оскільки дати повний і абсолютний перелік прийомів перекладу комунікативних речень неможливо. У роботі перераховані й розглянуті найбільш вживані способи. Однак унаслідок прагматичної мобільності англійських комунікативних речень, їх здатності переходити з одного типу в інший у мові перекладу можуть видозмінюватися.



Список використаних джерел

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник.-- К., Либідь, 1993.-- 368 с.

2. Сучасна українська літературна мова / За заг. ред. І. К. Білодіда. К., 1972. С. 431--509.

3. Іваницька Н.Б. Порівняльна граматка англійської та української мов: опорний конспект лекцій // - Вінниця, 2007. - 88 с.

4. Каушанская В. Л. Грамматика английского язика / В.Л. Каушанская. - М., 2000. Комиссаров В. Н. Общая теория перевода / В.Н. Комиссаров. -- М.: ЧеРо, 1999. -- 135 с.

5. Комиссаров В. Н. Теория перевода / В.Н. Комиссаров. -- М. : Международные отношения, 1990. -- 245 с.

6. Бархударов Л.С. Структура простого предложения современного английского языка. - М.: Высшая школа, 1966. - 200с.

7. Беляева Е.И. Принцип вежливости в речевом общении // Иностр. языки в школе, 1985. - №2. - С. 12-16.

8. Блох М.Я. Теоретические основы граматики. - //М.: Высшая школа, 1986. - 159с.

9. Блох М.Я. Коммуникативные типы предложения в аспекте актуального

10. членения // Иностр. языки в школе, 1976. - №5. - С. 14-12.

11. Гак В.Г. Теоретическая граматика французкого язика. Синтаксис. - //М.: Высшая школа, 1986. - 208с.

12. Гедз С.Ф. Комунікативно-прагматичні особливості висловлювань з інтерогативним значенням у сучасній англійській мові: Автореф. дис... канд..філолог. наук. - К., 1998. - 18с.

13. Есперсен О. Философия граматики. - М. : Изд-во иностр. лит-ры, 1958. - 404с.

14. Малюга Е.Н. Функциональнопрагматические аспекты английских вопросительных предложений.//00 - М.: Макс Пресс, 2001. - 294с.

15. Почепцов О.Г. Основы прагматического описания предложения: Автореф.дис... докт. филолог. наук. - К., 1989. - 47с.

16. Чайка Л.В. Питальні висловлювання у комунікативному аспекті ( на мат-лі анг. мови):// Автореф. дис. канд.. філолог. наук. - К., 1998. - 16с.

17. Чахоян Л.П. О признаках высказывания // Значение и смысл речевых образований. - Калинин: Изд-во Калининск. ун-та., 1979. - С.121 - 126.

18. Kruisinga E.A. Handbook of Present Day English, p.II., English Accidence and Syntax. - Groningen, 1931. - 550 p.

19. Poustma H.A. Grammar of Late Modern English. Part I. The Sentence. //- Groningen, 1928. - 540p.



Додаток

Please do not try what you are about to see at home. We're what you call experts. Can't you tell? On this episode of "Mythbusters"...Cars, guns, what can go wrong. Adam and Jamie are on "Burn Notice", testing the myth that gives the bad guy the slip. Close, but no cigar. You can bounce a bullet. Awesome, I told you you can call that. through the bottom of their car. Firing. That was a perfect shot. Meanwhile, Kari and Tory and Grant take on some action hero heroes. Somebody want the explosion. Finding out if the force of shock wave, He flies into the air without a care of the world. could push the power of ordinary jumpers into a super human leap. I can't tell you what happened. Who are the mythbusters? Adam Savage.. 70% chance of science. And Jamie Hyneman. Is that hot enough for you? Between them, more than 30 years of special-effects experience. Together with Tory Belleci, That was insane. Grant Imahara, and Kari Byron. Let's do it. They don't tell the myths. They put them to the test. Jamie, in your travels, have you ever found yourself in a situation where you're being chased by someone and you're shooting at them I figured you would say that. There's a story, however, from the show called "Burn Notice." In the show, our hero is being chased in the car by another car. And he says, if you don't have armor piercing, you can forget about shooting through the engine or the radiator of your pursuer, but it says you can skip bullets off the ground, into the floor of the car that's chasing you. I'm not so sure about that. And that is exactly why I think it is something we should test. To delay a pursuer, but leave them unharmed, the tactic is literally under fire. Ricochet bullets off the ground and up through the undercarriage. But can you really bounce a bullet up into the underside of a car, or is this myth on the rebound? So what kind of gun were they using in that clip, do we know? It looks to be a 9 millimeter semi-auto. Seems to me first thing we ought to do is to see whether that kind of gun would penetrate the bottom of a car. Excellent. Let's get out to the shooting range, and shoot the bottom of a car. Why not? So with Yolo County bomb range, the "Mythbusters" prepared to take on this myth point blank. I love the anticipation of shooting at cars. Cars, guns, what can go wrong? These are our cars. Blue car, good guy; red car, bad guy. This is the orientation they're in in the clip, Slightly offset, and 15 feet apart. Now in the clip, the guy says without a high powered ram, you're not getting past the radiator or the fire wall. Yep, supposedly, the underside of the car is a better target. So first, they'll test that. We lift the car up and shoot at point blank range into the floor of the car, see if the bullets make it through. I know they're supposed to have skipped off the ground, but a direct bullet won't make it through the floor, then a skipped bullet never would. And to find out if those point blank rounds penetrate. They are very expensive balloons, clearly. Adam fills the bottom of the car with balloons, and then gives the underside of the car a whitewash. Oh, yeah! Yeah, that's the clean experimental space. And the whiteout makes it clear that this bounce round is quite the trick shot. I am looking at the whole wad of stuff I have to get past to get into the cab. Really, the only hope that I have is a spot right about there which may trim the guy's toe nails or something, but that's my only hope. Shooting the underside of the car when Jamie is ready. That looked like an almost perfect hit. Jamie shot sends bullets right into the sweet spot. And although the rounds are hitting the mark, have they made it through the wheel well? I see a hit here. I have gone through the floorboard here, but not through the carpet it looks like. Underneath the car, it looks like most bullets were deflected. Wait. There's a popped balloon in here. But one burst balloon reveals one bullet did make it through. What does that look like? That's a bullet. And it made it through the floor and into the cabin of the car. If it made it in through the floor, it could make it into the guy's foot. Nice shooting test. So it was able to get bullets to penetrate the cab of the car with this nine millimeter pistol. And it went in here, a couple down there, one over there. But keep in mind this was a direct hit under optimal static conditions. That means it is now time to find out whether or not a ricocheted bullet keeps enough energy to still pierce the cab of our car. Well, round one is over. Time for ricochet. Next, the "Mythbusters" get the jump on Hollywood. What are you looking so excited about? We are testing a Hollywood movie myth, dealing with the explosions. Great. What is it? This comes from a classic action movie where the hero is running for an explosive. And just before it detonates, he jumps with all his might. All you probably know what happens. I know just as he's in the mid air, the blast goes off and a resulting shock wave actually pushes him through the air giving him a super human jump. Exactly. But is that true? Can a shock wave from explosion actually push you further than you can jump on your own? Cool. It is a bombastic scene straight from the blockbusters, escaping an imminent explosion, the hero leaps into the air, and the force of the flash gives him a super human boost. But are those film make physics bang on or is this a mission implausible? All right, obviously, we gonna need human standard. I'm not exactly comfortable with any of us get exposed to a shock wave. Sounds like a job for busters, I think the first order of our business is to rig him so he can jump. Why don't you figure out a way to get him to jump. While you working on that, you and I can find out how far he should jump. So hit the track for a little data collection, maybe check out for some jump distances, hang times. Exactly little jump and fact-finding missions. So to jump start the myth, Kari and Tory need to find out the average distance and hang time of a regular long jumper. Feeling stronger! Ready to jump? Absolutely. We have come to the track at the college of San Mateo to test the myth that the shock wave from a bomb can actually extend your jump. There's no way we're going to be jumping anywhere near an explosion. But Buster needs to do it. We need to get a benchmark that how far he needs to jump. So we are here to get expert training from a champion long jumper, Joy. She's good, really good. All right, let's see how she's doing. Joy demonstrates exactly how it's done. And she makes it look easy. Then it is over to the first contender. Kari, this is your long jump. You get three attempts, then we'll average all three. Are you ready? Yes. Here we go. All right. Get those legs up. Kari gets a runup and then leaps for all her weight. Oh, my god. I think we have just seen a new world record. I think I got nine feet with my new technique. That looked painful. Painful? I mean graceful. Graceful? Well, with two more jumps, Kari's form improved and so does her distance. Kari, you went ten feet. You increased your distance. All right! Kari has just finished all three jumps, and she came away with 9.5 feet average. That's incredible, considering the fact she is not that athletic, she is very uncoordinated and she has a bum knee. It's my turn next. It is not a competition, Tory, it is about data collection, and setting the average Joe leaping benchmark. Time to get in the zone. Is he putting on a headband? Yes, he is. All right. I'm in the zone. Well, he takes a runup and he really goes the distance. I got sand in my pants. That was about 16 feet? Remind you of Michael Jordan, all that air? Two more jumps. And data on distance is in. All right, your average is 16 feet. Mine is 9.5. Good job, you guys. Why don't we look the high speed and see how much hang time we're actually getting. Yeah, just as important as the average distance is the average hang time of the jumps. Look, you got in the air, got some height there. That's form. But the hang time isn't looking good. Even with Tory airborne for five-tenths a second, getting the timing right in full scale is gonna be tough. Yeah, we did come out here to find out what the average long jump would be from an average person. Between Tory and I, our average is 12 feet. When you look at that on high speed, that's not even a half second of hang time. That's a very small window to actually trigger everything that needs to happen, the jump and the bomb. So I think we might have to go with something that gives more hang time. Maybe an Olympic world record or something like that, or something like, I don't know, double the hang time of what we can get. Doubling the hang time is crucial. After all, in this myth, the hero is leaping for their life, making this an extraordinary jump. It's going to be soar tomorrow. Coming up. Ready for the naked avenger. And later... We are literally on the highway to the danger zone. It's a big bounce from the small screen. For sheer panic, it's hard to beat bullets coming up from the floorboard. But can a bullet on the rebound really shoot through? Having successfully pierced the postage stamp side target wheel well of the chasing car, it's now time to find out if we can get underneath there with a ricocheted bullet. So we come out here to this runway and lovely Tracy California. We're going to start to fire some bullets into the ground and see what kind of predictable behavior we can expect from those bullets after they bounce. So using the cars to map out the trajectory of the clip, Adam sets up a remote rig for the fire power, and gets an angle on the angle of the gun. Pretty good. So at what angle do we begin shooting into the ground. The first shot is gonna to be, what I'm gonna call the intuition angle. If I was this guy, this is the angle which I feel like I would have to hit the ground in order to bounce correctly into the wheel well of my assailant. Turns out, it's about 16.5 degrees. Am I right? I have no idea. But it's as good place as any to begin. It is the natural place to start their rebound analysis. So Adam sets up a backboard to track the angle of the ricochet. All right, for the first intuition shot, I'm gonna load this copper jacketed cartridge into the gun and we're going to fire. The gun is hot, and in 3, 2, 1. That was a perfect shot. A perfect shot and a perfect bounce. The bullet hit perfectly in the center of our bullet box. That's great. And based on the bullet hole in the back board, Adam can get the angle. Bullet was aimed at the ground at a 16.2 degree angle, after it hit the ground, it left at 9.95 degree angle. A little bit more than half of the angle. A little bit more than half. But the question is, did the bullet lose power after its rebound from the ground? One plus one equals two. Bullet hits the ground at 1200 plus feet per second. It left the ground at 962 feet per second. That's a lot of energy still in that piece of metal. Yeah, it's not a lot of loss. Well, let's try a steeper angle. Yep. It's gonna take a few more tilts at bouncing bullets before the "Mythbusters" have the ins and outs of ricochet dynamics. Test number two at 32 degrees. Gun is hot, and 3, 2, 1. Very interesting. Shot right exactly where I wanted it to. That's unexpected. The ricocheted angle is pretty much exactly the angle that it hit the ground at, like a mirror. Hit it 32 degrees, and bounced at 32 degrees. I would not have called that. That is weird. Weird, and it is plain that sharper angle has had another important impact on the bullet. Entry speed the same as its predecessor, exit speed 475 feet per second. Lost almost two-thirds of its energy hitting the ground at that angle. That puts it down, I think, around 300 miles an hour, which you wouldn't want to get hit by, but I don't know whether that will penetrate steel or not. Yeah, it's a lot of lost energy. At this point one thing is perfectly clear. The skipper the bullet hits the ground at, more energy it's gonna lose in that transaction. Now we need to find a butter zone where the angle is not so steep that it loses all of its energy, but it is steep enough to get where it needs to go underneath the car. And to round out the angle of their automatic tango, The gun is hot. they're trying a much shallower 8 degrees. 3, 2, 1. Hit a little bit forward of where I expected. Bullet hit the asphalt 8 degrees, and ricocheted off it at 5.1 degrees. Some data there. This times angle was less acute, but interestingly, the bullet hit the board traveling at 1130 feet per second, the fastest speed yet. What does that mean for bouncing bullets? One. Behind me I got two cars, a gun position and three shots in the ground, and a bunch of bullet angles to work out. Now I could have the editors to do it graphically for me. Hold on, hold on, that only helps you to understand what's going on. I want to understand what's going on here and now. So, I am going to draw those angles in a brightly colored string. Like something out of CSI, our pink plotting spider is tracking all the angles of the bullets to work out where they should hit the car. And it is clear from the outset that one angle is not going to work. I think right off the bat, this extreme angle and amount of power it lose, we should chuck the 32 degree angle. I agree. All right, keep going. But the 16 degree angle hits the target. Jamie, that looks really good. I've got to say, coming into this, I didn't think we could be able to get a steep enough angle to get up and into the car, but looks like I was wrong. Their angle of aim is determined. But there's still one more test for the bouncing bullet. This right here, is actually cut from the wheel well of the car that's chasing us. We're going to ricochet a bullet into it, see if 75% of its original energy is enough to pierce the steel plate and all the padding behind it. Ricochet shot into fire wall. I'm excited about this round. 3, 2, 1. Fire. Perfect hit. Firing at 16 degrees, the bullet bounced and hit the board at 10 degrees. But did it have the power to penetrate? Oh, it went through. Oh, yeah. Dude, look at that. Even the ricocheted shot went through all the padding and hit shielding and the fire wall. That would hurt. That's awesome. I totally can call that. Yep. The 16 degree bullet not only bounced in the right trajectory, but it also retained enough power to penetrate. It is time for this myth to hit the road. Later, the surf is up for buster. Good luck, Buddy, think action hero. But can he catch a shock wave? That was a healthy shock wave. In this explosive surf-up myth, the hero leaps at the last second and supposedly by catching that shock wave his jump is end up to the super human. After athletics 101, How do you do it? It seems the hang time duration of an ordinary jump is not long enough for a blast. So they're turning to the extraordinary. Now for this test, we're going for world record territory. The long jump that's approximately 25 feet for women and 29 feet for men, that should give us about a second of hang time. That makes it a little bit easier for Buster to still be in mid air after we launch him for us to set off the bomb. That means we have a benchmark for at least 25 feet for Buster. But Buster isn't an elite long jumper, so he is going to need a boost. Buster can't jump on his own, we need to help him by giving him upward and forward momentum. And to do that, we're gonna use this. Nitrogen cannons. Since the cannon will ultimately be just a hop, skip and jump from an explosion. And that's so heavy. for its own protection, it gets a full metal jacket. There it is. It's beautiful. Hello. Cannon in a box. Then Tory turns his attention to Buster, fitting him with a strategically placed rod that will launch him at the perfect angle from the cannon. Landed. With the rig set, Sometimes you just need a cape. will jump and flesh match the professional jump distance and hang time they need? Grant charges nitro to 1500 PSI. All right, ready for the naked avenger. And Buster is ready for jump off. 3, 2, 1. He flies through the air without a care in the world. Let's see how far he went. That's 32 feet, Buster rear boost was a little too energetic. He actually smashed into the top of the shelving. So they dial nitro back for launch No.2. All right, here we go. 1,000 PSI. 3, 2, 1. I think that's it. Cool. This time, at around 60% of psi, buster flew 25 feet, within the professional range they were looking for. And the high speed confirms a one second hang time. That was a near perfect flight. But for due diligence, they try multiple jumps. Each time the nitro cannon gets them a perfect combination of distance and hang time. So, setting the air cannon at 1,000 PSI is giving us a consistent jump, sending buster 25 feet. That's good enough for an elite jumper, that's good enough for an action hero. And it's good enough to bring on the booms. Usually in a car chase shoot-them-up, the shooters aim at each other. But this myth is all about taking them out with a sneaky undershot. Fire. So far, the "Mythbusters" have gotten the mythical bullet bounce. It went through. But will that change when they start to ricochet in motion? We'll find that out, Adam and Jamie have to track the trajectory of the bouncing bullet at 40 miles an hour. So they puzzled out an ingenious solution. This is the rig we have designed to find this out. It is effectively a trailer, except it is an open frame. Mounted to one rail, a high speed camera, mounted to the other a measurement gauge. To make sure the bullet hits the ground precisely where we want to and at the angle we need, we're going to have our gun hard mounted to a mast in the bed of the pickup truck. All we need to do is to get this to 40 miles a hour, fire the gun, catch it on high speed. And we will learn whether or not 40 miles a hour makes a difference to the exit trajectory. It's got to do a complicated job, but it's a simple bill. And in no time at all, they're back out at the range with a lime rig ready for the limelight. Awesome. Look at that. It's like it was designed for us. So to find out if the bullet will still bounce at speed, that's the plan. This is how our traveling bullet rig is gonna work. While Jamie gets the truck up to 40 to 45 miles per hour, I will be sitting in the back, protected by this bulletproof shield. When we get to the right spot, I will pull this string, firing the gun. And when the bullet hits right around here, we're gonna be recording it on the high speed camera. Then we're gonna crunch the numbers. And at that point, we will know whether the gun moving 40 miles per hour over the ground effects either exit trajectory or speed. Yep, this is where the lead hits the road at the best case scenario angle of 16 degrees. Rolling gun test. 3, 2, 1 go. But will the road ricochet change its trajectory and speed? Jamie guns the truck to the speed from the clip and gives Adam his cue. You're at 45. Here we go. Firing! All right. The gun is fired. The bullet fired. But how did it bounce? I think that worked perfectly. We'll see where it hit. There it is. Pretty much exactly where we expected it to hit. Let's review the high speed and see what the data says. And it turns out that everything worked like clock work. Excellent. We caught it. That's beautiful. Even with the rig traveling at 45 miles per hour, amazingly they captured the split second skip. And crucially for the myth, the bullet rebounded at 950 feet per second, and at a 10 degree angle, exactly matching the static results. This one is cool, dude. I mean having tested all the constituent parts, I wouldn't called this, but I'm starting to think that this thing might actually be plausible. Well, let's put everything together and go full scale. Absolutely. Do not try what you're about to see at home. We're what you call experts. Ok, so now we've got buster rigged so he can jump with the distance and hang time of an olympic athlete. What's next? I think maybe we should set buster about 50 feet away from the blast just like you would see in any typical action movie. Sounds like solid distance. And then when he's halfway through his jump, we set off the explosion and see if the shock wave will pushes him any further then he can jump on his own power. Cool, but I've got one addition. You know the movies have used all different types of explosives, different sizes of blasts, why don't we do multiple blasts, and increase the explosive each time depending on result. I am not gonna argue with that. Me neither. That's the plan. And to begin the blockbuster blitz, where better than Angel's Camp quarry. This is the best location. The home of some of the biggest bangs in "Mythbusters" history. So curious to see if this actually works. Leaping dummies and explosions. I can't think of anything better. It's a bombastic combo. But before buster gets a leaping, Tory needs to make the earth move. Have one more dig then we're there. Since the nitro-cannon will be boosting buster from ground level, it needs to get down and dirty. Perfect. Perfect, and protected from explosive action. But to time the jump and blast just right, nitro is gonna need a very tricky trigger. T...