Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Херсонського державного університету

Кафедра англійської мови та методики її викладання

Курсова робота

з англійської мови

РОЛЬ ІМЕННИКОВОЇ ФРАЗИ У ЗАГОЛОВКАХ ХУДОЖНЬОЇ АНГЛОМОВНОЇ ПРОЗИ

Виконавець

Студентка 361 групи

Денної форми навчання

Інституту іноземної філології

спеціальності «ПМСО.

Мова та література

(англійська, німецька)»

Коврова Марія

Науковий керівник доцент Баран У.С.

Херсон - 2017

ВСТУП

Важливу роль в глибшому осмисленні значення художнього твору відіграє заголовок. Тема вживання іменникових фраз як заголовків творів англомовної художньої прози є дискусійною та не досить розробленою.

Високий ступінь компресії, сконденсованості та насиченості іменникових фраз сприяє тому, що основною функцією заголовків є інформативна або функція привернення уваги, суть якої полягає в тому, що заголовки містять чітке, стисле повідомлення, яке запалює іскру зацікавленості в потенційного читача. Іншими словами, іменникові фрази-заголовки привертають увагу читача завдяки комунікативній насиченості, багатозначності та завуальованості їхнього змісту. Читач вимушений звернутися до тексту, щоб відшукати інформацію, якої не вистачає в заголовку.

Дослідженням цієї проблеми займалися такі вчені, як: М. М. Антонович, В. Ю. Большинський, О. В. Джанджанова, Г. М. Гасюк, А. В. Ламзіна, І. Р. Гальперін, В. А. Кухаренко, Н. О. Фатєєва, А. М. Волков, М. В. Всеволодова, О. М. Траченко та інші. Прийнято вважати, що іменникові фрази відображають вищий ступінь лексико-граматичної єдності: вони різняться складністю побудови і мають безкінечні можливості для розвитку семантичної структури лексико-граматичних одиниць.

Актуальність дослідження. Актуальність вивчення іменникових фраз зумовлена тим, що вони мають загальномовний характер, адже поширені не тільки в публіцистичному, діловому та науково-технічному стилях мовлення, де забезпечують успішну комунікацію та відповідають вимогам і потребам суспільства науково-технічної доби, а також у художніх текстах і розмовній мові, та власне належать до універсальних способів творення мовних номінативних одиниць, котрі використовуються для побудови тексту загалом [16, с. 209].

Метою даної роботи є дослідження іменникових фраз-заголовків англомовних художніх творів із урахуванням їхньої функціональної належності.

Досягнення мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Описати синтаксичні, семантичні та структурні характеристики іменникової фрази.

2. Дати характеристику заголовку як елементу художнього тексту.

3. Розглянути семантику заголовків із іменниковою фразою.

4. Визначити місце та функції заголовків із іменниковою фразою в заголовках англомовних художніх текстів.

Об'єктом роботи є іменникова фраза як лінгвістичне явище.

Предметом дослідження є роль іменникової фрази в заголовках творів художньої англомовної прози.

Матеріалом дослідження слугують заголовки англомовних художніх творів XIX - XXI століть.

Для вирішення поставлених завдань були використані такі методи: дескриптивний (описовий), метод семантичного аналізу, метод інтерпретаційно-текстового аналізу, метод структурно-синтаксичного аналізу, метод концептуального аналізу, узагальнення.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання результатів дослідження у процесі викладання курсів «Лексикології англійської мови» та «Стилістики англійської мови»; при підготовці навчально-методичних посібників та у науково-дослідницькій роботі студентів - при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІМЕННИКОВОЇ ФРАЗИ ТА ЗАГОЛОВКУ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

1.1. Синтаксичні, семантичні та структурні характеристики іменникових фраз

Іменникова фраза - компонент ієрархічної структури речення, що має синтаксичні властивості іменника, до складу котрої входять головний та один чи декілька залежних компонентів, наприклад: friend, my friend, my dear friend, my parent's friend. Термін «іменникова фраза», широко поширений у сучасних наукових роботах із синтаксису, є не цілком точним перекладним еквівалентом англійського терміну «noun phrase». Більш точним було б визначення «субстантивне словосполучення» або «іменна група», однак використання терміна «іменникова фраза» пояснюється тим, що на відміну від «субстантивного словосполучення» чи «іменної групи» в іменникових фразах службові слова є їх повноцінними елементами, адже функціонування і семантика іменникових фраз може вивчатися тільки залежно від детермінативів, які входять в їхню структуру. Іменникову фразу відрізняє обов'язкова присутність залежних компонентів - функціональних слів, насамперед артиклів чи будь-яких інших детермінативів.

Іменникова фраза визначається в реченні наступним чином. При граматичному аналізі в реченні виділяють іменникові фрази шляхом розділення на змістові групи. У реченні, як правило, більше іменникових фраз, ніж дієслівних, причому в кожній такій фразі є головне слово, або вершина іменникової фрази, що під час розмови або читання завжди виділяється за допомогою інтонації, адже воно стоїть під фразовим наголосом: Almost every sentence contains at least one noun phrase.

Іменникові фрази починаються найчастіше зі службового слова - прийменника, артикля або частин мови, що замінюють артикль: а) присвійних займенників my, his, her, its, our, your, their; б) вказівних займенників this, these, that, those; в) неозначених займенників any, some, each, every; г) заперечного займенника no; д) кількісних числівників one, two, three, four та ін. Вказівні займенники можуть вживатися в реченні самостійно, без іменника в ролі підмета або доповнення: якщо вказівний займенник є підметом, то безпосередньо за ним іде присудок; якщо ж він є доповненням, то стоїть безпосередньо після присудка.

Іменникова фраза може бути замінена одним займенником: Those five beautiful shiny Arkansas Black apples were lying on the table. Вершиною даного словосполучення є слово apples, що заміняє займенник they: They are delicious.

Закінчення іменникової фрази зазвичай знаходиться:

1) перед службовими словами, що розпочинають нову іменникову фразу;

2) перед присудком, що виражений тільки особистою формою дієслова, тобто усіма часами дійсного і пасивного стану, а також модальними дієсловами must, can, may, should, would;

3) перед особовими займенниками в називному відмінку I, he, she, it, we, you, they;

4) перед дієприкметником із закінченням на -ing (теперішнього часу) та дієприкметником минулого часу (3-я форма дієслова), якщо ці дієприкметники не стоять в рамці між службовим словом та іменником;

5) перед сполучниками (сурядними та підрядними);

6) перед інфінітивом з часткою to.

Іменникова фраза може закінчуватися іменником у множині; в цьому випадку формальною ознакою для встановлення її кінця є закінчення множини іменників -s або -es. Останнє слово у фразі, що починається з прийменника, артикля або слова, що замінює його, - завжди головне і зазвичай є іменником (рідко займенником), а слова, які стоять в рамці між службовим словом та останнім (іменником), - визначенням до нього.

Розглядаючи іменникову фразу як частину речення варто визначити її синтаксичні функції. Фундаментальна синтаксична властивість іменникових фраз полягає в їх здатності виступати у функції підмета і додатка. У функції прямого додатка, можуть виступати як іменникові фрази, що складаються з однієї словоформи (friend, me, somebody, nobody, etc.), так й іменникові фрази, що складаються з іменника чи займенника з підлеглими словами (my friend, my dear friend, my dear friend with his grandchildren, etc.), а також сурядні (my dear friend and his grandchildren) та іменникові фрази (my friend John).

Однією із особливостей вивчення семантики іменникових фраз є виокремлення наступних груп:

1. група субстантивно-іменна, в якій залежний компонент виражений іменником без морфологічного оформлення. Сюди входять наступні моделі:

а) залежний компонент позначає матеріал, речовину - a silver spoon, an iron bar;

б) залежний компонент позначає продукт, виготовлений підприємством - car industry;

в) залежний компонент позначає професію, спеціальність, вчений ступінь -doctor Watson, professor Higgins;

2. група ад'єктивно-іменна, в якій залежний компонент виражений прикметником без морфологічного оформлення - a cold night, London theatre;

3. займенниково-іменна група, в якій залежний компонент виражений присвійним або неозначеним - ту cat, any book;

4. дієприкметно-іменна група, в якій залежний компонент виражений формою дієприкметника I і рідше дієприкметника II - a sleeping child, a broken сир;

5. нумеративно-іменна група, в якій залежний компонент виражений порядковим числівником - the fifth day [7, с. 103].

Структура іменникових фраз включає їхній обсяг, морфологічний склад, аранжування елементів і зв'язок між компонентами іменникових фраз [4, с. 38.]. Залежно від кількості елементів, які входять до складу іменникових фраз, тобто від їх обсягу, іменникові фрази поділяються на бінарні та полікомпонентні, які, у свою чергу, розподіляються на трикомпонентні, чотирикомпонентні, п'ятикомпонентні і т. д. Під бінарною іменниковою фразою мається на увазі сполучення ядра-іменника з одним залежним компонентом, яким може бути також і службове слово, тобто артикль чи будь-який детермінатив, наприклад: an idea, every minute, his hand. Полікомпонентна іменникова фраза складається з ядра-іменника та двох чи кількох залежних елементів, наприклад: their mutual friend; a young fellow under thirty, amiable, unambitious, absent-minded.

Залежно від аранжування компонентів іменникові фрази можуть бути прогресивними, регресивними та рамковими. У прогресивних іменникових фразах залежні елементи розташовані справа від ядра-іменника, наприклад: winter in Philadelphia; man, who offered explanations; book two, а в регресивних іменникових фразах, відповідно, - зліва, наприклад: a marvellous little fellow; at the same time; a university social system. Термін «рамкова іменникова фраза» означає двостороннє розташування залежних елементів щодо ядра-іменника, наприклад: every day of the week; the people who notice its preponderance.

Структура полікомпонентних іменникових фраз - це результат ускладнення базисних іменникових фраз додатковими елементами, які розташовуються ієрархічно, підпорядковуючись один одному. Базисні іменникові фрази є «структурним каркасом», ускладнення якого відбувається внаслідок синтаксичних процесів розширення та розгортання.

Під розширеною іменниковою фразою мається на увазі така іменникова фраза, в якій значення ядра-іменника уточнюється чи доповнюється додатковими визначниками. Йдеться про паралельну підрядність, коли два чи більше залежних компоненти одночасно підпорядковуються ядру-іменнику, причому ядро-іменник розміщений на вищому ієрархічному рівні, а залежні елементи - на нижчому. Інакше кажучи, сурядний зв'язок між залежними компонентами, сполучниковий чи безсполучниковий, розглядається як супідрядність залежних від ядра-іменника елементів. Розширені іменникові фрази можуть бути або адитивними, або специфікативними. В адитивних конструкціях залежні компоненти виражають окремі ознаки ядра і співвідносяться з ним самостійно. Їх об'єднує тільки спільність синтаксичної позиції й синтаксичного зв'язку у складі конструкції, наприклад, deep, thoughtful silence; obscure, ambiguous life. У специфікативних конструкціях кожен компонент, що приєднується до ядра, належить не тільки до ядра, а до всього словосполучення в цілому, наприклад: Sam's strong arm; poor little count.

Аналіз структури іменникових фраз передбачає визначення інвентаря їх дистрибутивних моделей, під якими мається на увазі відображення послідовності класів слів, до котрих належать компоненти іменникових фраз (Ю.М.Емдіна, Л.Г.Кравець). Одним із компонентів дистрибутивної моделі є детермінатив. Детермінативи є повноцінними компонентами іменникових фраз, котрі сполучаються з іменником для вираження кількісних та класифікаційних відношень і стоять перед ядром-іменником. До детермінативів належать: артиклі a (an), the, про-артиклі one, any, every, each, some, вказівні займенники this, these, that, those, присвійні займенники my, his, her, its, our, your, their, заперечний займенник no, wh-детермінативи: which, what, whose, а також another, either, neither.

Детермінативи поділяються на означені й неозначені. До означених детермінативів належать: the, this, these, that, those, my, his, her, its, our, your, their, which, what, whose. Неозначені детермінативи включають: a (an), one, any, every, each, some, no, another, either, neither. Також детермінативи поділяються на предетермінативи, саме детермінативи та постдетермінативи. Пре- та постдетермінативи уточнюють і доповнюють значення детермінативів і займають позиції, відповідно, перед і після детермінативів. До предетермінативів відносяться: all, both, just, only, half, such, quite, rather, twice/double, three times, etc., some of, three of, a lot of, a number of, etc. До постдетермінативів належать: кількісні, порядкові числівники разом із next, last, final, other, quite, only, several, many, much, certain, more, most, few, fewer, less, least, little, same.

Аранжування елементів впливає на обсяг іменникових фраз та кількість детермінативів, котрі їх описують. Можливості розташування залежних компонентів зліва і справа від ядра-іменника пояснюють той факт, що рамкові іменникові фрази описуються найбільшою кількістю детермінативів. Дистрибутивна модель вказує до якої частини мови належать залежні компоненти іменникової фрази, а також місце розташування ядра та детермінативів у іменниковій фразі.

Залежно від розташування ядра та детермінативів існують різні дистрибутивні моделі іменникових фраз. Наприклад, найбільш продуктивною в утворенні полікомпонентних іменникових фраз є модель Adj+N (прикметник+іменник), оскільки на базі цієї моделі утворено 6 структурних типів (D+Adj+N, D+Adj+Adj+N, D+Adj+N+Pr+NP, D+Adj+N+Pr+n, D+Adj+N+Pr+Pn та D+Adj+N+cl). Розширення структури Adj+N у препозиції здійснюється за рахунок детермінативів, які належать не тільки до ядра, а й до всієї іменникової фрази. Тобто морфологічний склад цих іменникових фраз пояснює відношення між їх компонентами. Вони специфікативні, адже службові слова уточнюють значення всієї іменникової фрази, наприклад: D+Adj+N - these intellectual people, D+Adj+Adj+N - your remarkable little friend.

Відношення між ядром-іменником і залежними компонентами в постпозиції в рамкових іменникових фразах можуть мати різний характер. По-перше, це розширення, яке здійснюється за рахунок або прийменників й іменників чи займенників, або підрядних речень, наприклад: D+Adj+N+Pr+n - a sad season of life, D+Adj+N+Pr+Pn - a professional brother of yours, D+Adj+N+cl - a mutual friend who was much concerned at his state of health. По-друге, це розгортання типу D+Adj+N+Pr+NP.

Морфологічний склад залежних компонентів у пре- та постпозиції відрізняється. Він впливає на зв'язки між ядрами-іменниками та залежними елементами. Аранжування компонентів має вагу при наповненні іменникових фраз детермінативами. Установлено, що означені детермінативи кількісно значно переважають над неозначеними.

Домінуючим компонентом дистрибутивної моделі є ядро-іменник. У процесі дослідження дистрибутивних моделей установлено, що ядра-іменники, визначають побудову іменникових фраз. Згідно з класифікацією іменників І. В. Арнольд [2, с. 268], за допомогою принципу бінарних опозицій ядра-іменники іменникових фраз розподіляють на вісім лексико-семантичних груп, а саме: 1) люди, наприклад: doctor, father, friend; 2) істоти, наприклад: bird, dog, horse; 3) одинично-збірні групи людей: company, family, party; 4) власне збірні групи людей: people, public; 5) одиниці виміру: mile, moment, month; 6) предмети: book, car, garden; 7) речовини, матеріали: gold, food, stone; 8) абстрактні іменники, наприклад: danger, charity, success.

Схематично структуру іменникової фрази можна зобразити наступним чином: головний елемент, премодифікатор, постмодифікатор. Головним елементом (head) є іменник, або інша частина мови, що виконує функцію іменника (субстантива), наприклад, займенник, прикметник: the old (літні люди), числівник the two (двоє).

Премодифікатор в іменниковій фразі може бути виражений:

– детермінативом: all my children (всі мої діти);

– іменником: the science project (науковий проект);

– числівником: the first place in our lives (перше місце в нашому житті);

– ад'єктивною групою: several very interesting books which we enjoyed (кілька дуже цікавих книг, що принесли нам задоволення); such a marvelous data bank filled with information (такий чудовий банк даних, заповнений інформацією); a better person than I (краща людина ніж я);

– дієприкметником: a tired man (виснажена людина).

Постмодифікатор може бути виражений:

– прийменниковою групою: a considerable amount of effort (значні зусилля); the first place in our lives (перше місце в нашому житті);

– означальним реченням (relative clause): several very interesting books which we enjoyed (кілька дуже цікавих книг, що принесли нам задоволення);

– безособовим оборотом (non-finite clause): such a marvelous data bank filled with information (такий чудовий банк даних, заповнений інформацією);

– зіставленням: the same size as the old one (того ж розміру, що і старий); a better person than I (краща людина ніж я).

Слід зазначити, що іменникова група може містити модифікатор, в який може входити інша група, яка містить модифікатор з іншою групою і т.д. (рекурсивна вкладеність), що можна продемонструвати на дитячому вірші «The House That Jack Built»:

This is the house that Jack built.

This is the malt that lay in the house that Jack built.

This is the mouse that ate the malt that lay in the house that Jack built.

This is the cat that scared the mouse that ate the malt that lay in the house that Jack built.

This is the dog that chased the cat that scared the mouse that ate the malt that lay in the house that Jack built.

This is the boy who loves the dog that chased the cat that scared the mouse that ate the malt that lay in the house that Jack built.

Отже, вибір терміна “іменникова фраза” пояснюється тим, що на відміну від “субстантивного словосполучення”, “іменного словосполучення” чи “іменної групи” в іменникових фразах службові слова є їх повноцінними елементами, адже функціонування і семантика іменникових фраз може вивчатися тільки залежно від детермінативів, які входять в їхню структуру. Детермінативи є компонентами іменникових фраз, котрі сполучаються з іменником для вираження кількісних та класифікаційних відношень і стоять перед ядром-іменником. Основною синтаксичною властивістю іменникових фраз є здатність виступати у функції підмета і додатка. Для вивчення семантики іменникових фраз виокремлюють наступні групи: субстантивно-іменну, ад'єктивно-іменну, займенниково-іменну, дієприкметно-іменну, нумеративно-іменну. Структуру іменникових фраз можна визначити проаналізувавши обсяг, морфологічний склад та аранжування елементів у іменниковій фразі. Схематично структуру іменникової фрази можна зобразити наступним чином: головний елемент, премодифікатор, постмодифікатор. Саме тому знаходження лексико-семантичного ядра-іменника - один із головних етапів визначення структури іменникової фрази.

заголовок англомовний фраза іменниковий

1.2 Заголовок як елемент художнього тексту

Одним із найважливіших прийомів розуміння тексту будь-якого художнього твору, в першу чергу, є осмислення його заголовку. Існують різноманітні підходи щодо дефінування поняття «заголовок». Загалом, заголовок розуміють як перший рядок тексту, що виділений графічно і містить у собі назву твору. Це основний компонент тексту, що дає читачеві перше уявлення про книгу, формує настрій перед прочитанням, стає першим кроком до подальшого осмислення та аналізу. Вдалий заголовок стає запорукою успіху твору.

Заголовок художнього твору багаторазово знаходився в центрі уваги лінгвістів, оскільки він виступає в ролі міцно стиснутої пружини, що розкриває свої можливості в процесі розгортання текстової інформації [8, с. 133]. Заголовок розуміють як спрямовану віху твору [17, с. 10], як одну з його найголовніших вербальних опор, що містить основну ідею тексту та є його смисловим ядром [23, с. 80]. Неодноразово наголошувалося, що заголовок є рамковим знаком, який вимагає обов'язкового повернення до себе після завершення читання художнього тексту та який нарощує об'єм свого значення за рахунок безлічі контекстуальних значущостей найрізноманітніших мовних одиниць [3, с. 3 _ 6].

Заголовок як лінгвістичне явище висвітлено у працях багатьох лінгвістів, а саме: І. Р. Гальперіна, В. А. Кухаренко, Н. О. Фатєєвої, О. В. Джанджакової та інших. Кожен вчений намагається розглянути якомога ширше коло проблем, пов'язаних із заголовком тексту, його статусом, кількістю функцій, класифікацією тощо.

Значної уваги заслуговує вивчення статусу заголовку. На сьогодні серед лінгвістів ще немає єдиної думки про статус заголовка. Деякі дослідники називають заголовки художніх творів особливим піджанром, дехто вважає їх номінативними безпредикативними конструкціями [22, с. 182], частина вчених розглядає їх як речення. Інші трактують заголовок, зокрема з бездієслівною конструкцією, як речення лише з психологічного погляду [11, с. 69]. У наведених вище концепціях проблему статусу заголовка в основному пов'язано з традиційним синтаксисом, поглядом на речення як на суто системну єдність.

На сучасному етапі заголовок стає об'єктом лінгвістики тексту, а його особливості вивчають у межах синтаксису тексту [9, с. 55-56]. З цього погляду заголовок не тотожний ні слову, ні словосполученню, ні реченню, а є рівноправним складником тексту серед таких, як вступ, основний текст, висновок і закінчення. [12, с. 111-137]. Такий статус свідчить про те, що заголовок компресовано позначає зміст цілого твору, починає впливати на потенційного читача вже в «передтекстовий період» і допомагає створити прогноз щодо твору у цілому.

Функції заголовку тісно пов'язані із безпосереднім вивченням тексту художнього твору та смислових зв'язків між тканиною тексту та заголовком. Вибір заголовка залежить від автора, від його внутрішнього «Я», а також від суспільних умов, в яких він живе і творить. Обираючи заголовок, автор чітко уявляє собі, що він створює, на чому хоче сконцентрувати увагу читача. Саме завдяки авторові заголовок художнього твору відзначається значним інформаційним зарядом, що орієнтує читача у процесі сприйняття текстової інформації і сприяє її подальшому осмисленню. Тому вчені наголошують не тільки на номінативній, а й на прогнозуючій і проспективній функції заголовку [15, с. 164 _ 168].

Існують інші класифікації, зокрема, розглядаючи функції заголовку в постійній взаємодії, їх можна умовно розділити на зовнішні та внутрішні. Даний поділ заголовків базується на позиції читача та автора щодо тексту: позиція читача вважається зовнішньою по відношенню до тексту, а автора - внутрішньою. Загалом виділяють три зовнішні і три внутрішні функції заголовків. До зовнішніх відносять репрезентативну (ця функція звернена до читача і ставить перед ним певне завдання, спосіб виконання якого він зможе отримати після прочитання книги), сполучну (заголовок встановлює певний зв'язок читача і твору, твору та інших текстів, а також замикає текст, зв'язуючи всі його елементи) та функцію організації читацького сприйняття.

Внутрішні функції поєднують в собі називну функцію (ця функція є внутрішньою стороною репрезентативної функції; це загальна функція для всіх творів, оскільки призначення заголовка полягає в ідентифікації тексту), функцію ізоляції та завершення (функція пов'язана із зовнішньою сполучною функцією - заголовок відділяє текст від інших текстів і забезпечує твору самостійність.), а також текстотвірну (ця функція виступає у нерозривній єдності із зовнішньою функцією організації читацького сприйняття).

Додатково можна виділити такі функції:

· інформативну функцію - полягає у тому, що заголовок тексту інформує читачів про його зміст. Наприклад, заголовок казки «Alice's Adventures In Wonderland» (Lewis Carroll) одразу інформує читача про зміст книги, а також вказує ім'я головної героїні та місце, де розгортатимуться події казки.

· рекламну функцію - для її виконання використовуються різні засоби: крилаті вирази, афоризми, засоби сатири, яскраві фрази і т.д.. Розглянемо наприклад такі заголовки як «Pet Sematary» (S. E. King), «The Da Vinci Code» (Dan Brown), «A Coffin for Dimitrios» (Eric Ambler), «Postmortem» (Patricia Cornwell), кожен із них приваблює увагу читача незвичайністю, одразу зацікавлює до прочитання.

· естетичну функцію - ця функція націлена на підвищення емоційного впливу на читачів, тому є особливо значущою в художньому тексті, наприклад: «The Stoic» (Theodore Dreiser), «Of Human Bondage» (W. Somerset Maugham).

Різні функції нерівномірно представлені в кожному конкретному заголовку; остаточний варіант заголовку залежить від того, які тенденції у вибору заголовка превалюють у автора. Англійський заголовок завжди був цікавим об'єктом дослідження для лінгвістів. Досить популярним при виборі заголовку є використання складної схеми 5-w-and-h: who-what-why-how-where-when, а також вміння заінтригувати читача й при цьому не видати своїх особистих вподобань до тієї чи іншої проблеми [8, с. 56 _ 83]. Головне призначення заголовку, по-перше - заінтригувати читача, привернути його увагу до матеріалу, по-друге, - у короткий формі висловити основні позиції змісту або виділити окремі факти, по-третє, заголовок повинен встановити контакт з читачем й змусити його прочитати текст.

Для того, щоб добре зрозуміти всю природу англомовного заголовку, слід більш детально розглянути основні типи заголовків. Існують різноманітні підходи до класифікації заголовків художніх творів. Так, російська дослідниця А. В. Ламзіна, сформувавши чотири групи заголовків художніх творів, в основу своєї класифікації поклала співвідношення заголовка з традиційно диференційованими компонентами твору: тематичним складом і проблематикою, системою персонажів, деталлю, часом і місцем дії [20, с. 107]. Упорядник «Літературознавчої енциклопедії», Ю. І. Ковалів виокремлює три самостійні групи титулів. Так, на думку дослідника, «заголовки першої групи утворені за іменем певного персонажа, істоти, теми, рослини, міфічного створіння, назвою проблеми, образу, предмета, місця дії, часу дії. До другої групи належать заголовки-тропи, порівняння, метонімії, гіперболи <...> Третя група охоплює заголовки, що називають жанр твору..., вживаються у вигляді чужомовних фраз, що стали афоризмами, цитат із фольклору, алюзії, асоціації із суміжними мистецтвами <...>» [21, с. 377]. Як бачимо, групи титулів, які подає Ю. І. Ковалів, є досить об'ємними, широкими, вмішують у себе назви різного характеру (зокрема, перша група назв творів з вказівкою на ім'я персонажа, час та місце дії, назву рослини тощо), що викликає певні труднощі під час здійснення типологічного аналізу творів письменника.

Дослідник І. Р. Гальперін, розробляючи свою класифікацію назв творів, у якості критерію виокремлення різних видів заголовків використав форму, за допомогою якої подається інформація. Згідно з цим підходом, вчений виділяє шість основних груп номінацій: назва-символ, назва-теза, назва-цитата, назва-повідомлення, назва-натяк, назва-оповідь [8, с. 134]. Типологія назв творів І. Р. Гальперіна є досить оригінальною, акцент робиться на інформації, яку несе в собі вже сам титул. На нашу думку, проаналізована класифікація є все ж таки неповною, тому що незрозуміло, до якої із вищеперерахованих груп віднести твори, які містять часові та просторові елементи. Ще одну спробу розробити класифікацію титулів зробив А. М. Волков, виокремивши такі типи номінацій: заголовок-головний персонаж, заголовок-персонаж, заголовок-проблема, заголовок-ідея, заголовок-троп, заголовок-предмет тощо [6, с. 211--213]. Типологія літературознавця досить чітка, і увага в кожній назві зосереджується на тому, що є провідним, центральним у титулі художнього твору. Отже, заголовок є першим знаком твору. У змістовій структурі твору йому належить вагома роль: він передає в концентрованій формі основну тему або ідею. В якій би функції не виступав заголовок, він завжди є організуючим елементом тексту. Це проявляється не тільки в тому, що, прочитавши текст, читач ретроспективно осмислює заголовок, але і втому, що заголовок функціонує в тексті як одна або декілька номінацій і, таким чином, приймає участь в семантичній організації тексту. Над питанням класифікації заголовків працювало багато дослідників, зокрема: А. В. Ламзіна, А. М. Волков, І. Р. Гальперін, Ю. І. Ковалів та інші.

РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІЮВАННЯ ІМЕННИКОВОЇ ФРАЗИ В ЗАГОЛОВКАХ АНГЛОМОВНИХ ХУДОЖНІХ ТЕКСТІВ

2.1 Семантика заголовків з іменниковою фразою

У семантичному аспекті відношення заголовка і тексту побудовано за моделлю «знак - референт». Тут ідеться про здатність назви декодувати зміст твору, забезпечити читача можливими напрямками інтерпретацій. Заголовок формується як конденсат тексту, змістові характеристики якого адекватні смисловим властивостям усього твору, а тому, виступаючи стислим нерозкритим змістом, співвідноситься з цілісною одиницею мови - текстом, а не з якимось його складників.

Як бачимо, у функціонально-смисловому аспекті заголовку відповідає сегмент композиційно-смислового членування, яке відображає закономірності побудови тексту і співвідносне з його вихідною, стилістично нейтральною моделлю. Зв'язок композиційного і комунікативного планів найбільшого фрагмента тексту, який виноситься в заголовок, забезпечує йому єдність номінативної і комунікативної функцій [9, с. 55 - 58.]. Як композиційно відокремлена одиниця в межах структури всього тексту заголовок виступає орієнтаційним та інформативним показником із тристоронньою орієнтацією - на адресанта, адресата й основний текст [14, с. 18].

Специфіка заголовка полягає в тому, що він водночас конкретизує і узагальнює значення. Перше забезпечується за рахунок віднесеності заголовка до певної ситуації, яка представлена в тексті, і відрізняється від звичайної контекстуальної реалізації значення тим, що відбувається в умовах розриву між появою форми та її осмислюванням. Крім того конкретизація значення заголовка надходить не одноразово, а поетапно. Узагальнення значення заголовка пов'язане з тим, що до його тлумачення входять значущості різних елементів художнього тексту, що дозволяє значенню, пройшовши конкретизацію, набути узагальнюючого характеру. Тобто семантичні перетворення заголовка відбуваються тільки у зв'язку з впливом всієї художньої системи цілого текста. Заголовок у своєму остаточному, ретроспективному прочитанні є, крім того, надзвичайно ємним вираженням точки зору автора, суттєвим компонентом, що завершує формування образу автора даного твору [19, с. 51].

Прогнозуюча функція заголовків художніх текстів полягає в тому, що між заголовком і власне текстом встановлюється проспективно-ретроспективний зв'язок, що зумовлює смислову двоплановість заголовку: заголовок актуалізує певну інформацію до ознайомлення читача з текстом, і ця інформація в процесі читання і розгортання тканини тексту збагачується новими смислами, які надають заголовку семантичної багатозначності [15, с. 165]. Зазначені семантичні та смислові нашаровування передбачають підсвідоме залучення як автором, так і читачем, «текстів у голові», тобто знань про раніше прочитане та прослухане, вже сформованих оцінок, інтерпретацій, смислів і т.д. Тому кожний сприйнятий текст стає когнітивним фактором [26, с. 184], або цілою сукупністю когнітивних факторів, які керують його сприйняттям, а також сприйняттям пізніше опанованих текстів.

Прикладом прогнозуючої функції може слугувати заголовок відомої п'єси Бернарда Шоу «Pygmalion: A Romance in Five Acts». Перед ознайомленням з п'єсою у читача одразу виникає певна асоціація з міфом про Пігмаліона та Галатею. Заголовок допомагає скласти перше враження про п'єсу, зацікавити до її подальшого прочитання, пов'язати раніше засвоєні знання з новими. Дійсно, назва п'єси є іронічною алюзією на античний міф про скульптора Пігмаліона, котрий створив настільки досконалу статую дівчини, що богиня Афродіта погодилася, на прохання Пігмаліона, закоханого у створений ним образ, оживити статую. Після прочитання твору виникають нові враження та порівняння, розкриваються образи героїв, суть заголовку стає дедалі зрозумілішою. Головний герой твору виступає своєрідним Пігмаліоном, але, порівняно з міфологічною історією, його взаємини з героїнею значно відрізняються. В центрі уваги письменника не всесильне кохання, а проблеми багатства особистості й можливості реалізації духовного й інтелектуального потенціалу людини. Пігмаліон насправді створив свою Галатею, а головний герой лише «шліфує» особистість, яка поступово змінюється сама й змінює свого «перетворювача».

Ретроспективний аналіз заголовка обумовлює його зв'язок з цілим текстом, а також можливість реалізації змісту заголовка в повному обсязі після утвердження всіх ліній зв'язку «заголовок - текст». Заголовне слово або словосполучення збагачується в тексті емоційним сприйняттям, викликає зовсім інше розуміння твору.

Складно виокремити єдину класифікацію заголовків з іменниковою фразою, котра може слугувати зразком. Проілюструємо приклади заголовків англомовних художніх творів на основі поданих вище класифікацій за співвідношенням заголовків даних творів із виокремленими компонентами твору.

Заголовок-персонаж або заголовок-персоналія є одним з найпоширеніших, це завжди заголовок, котрий виражається іменниковою фразою, прикладом можуть бути такі назви як «Emma» (J. Austen), «Ivanhoe» (W. Scott), «David Copperfield» (Ch. Dickens), «Robinson Crusoe» (D. Defoe), «Huckleberry Finn» (Mark Twain), «Jane Eyre» (Ch. Bronte), «Harry Potter» (J. K. Rowling) та ін. Даний тип заголовку передбачає зосередження на центральному героєві та відтворення подій через призму його світосприйняття. Заголовки, що містять імена персонажів (значну частину таких назв представляють антропоніми), часто представлені розгорнутими іменниковими фразами і надають читачеві інформацію про національність «The Quiet American» (Graham Greene), родову приналежність «Tess of the d'Urbervilles» (Th. Hardy), «Sister Carrie» (Th. Dreiser) чи соціальний статус головного героя «Clarissa: Or the History of a Young Lady» (S. Richardson), «The Life and Opinions of Tristram Shandy, Gentleman» (L. Sterne) та ін..

До наступного типу відносимо заголовки, що передають основну тему твору: «The Second World War» (W. Churchill), «A Passage to India» (E. M. Forster), «The History of Tom Jones, a Foundling» (H. Fielding). Заголовки даного типу надають читачеві загальне уявлення про ті явища життя, факти, події чи пригоди, які відображені автором у творі.

Заголовок-проблема передбачає сюжет, побудований навколо певної проблеми, що частково висвітлена в заголовку або ж про яку натякає заголовок. Таким можна вважати заголовок роману «Are You There God? It's Me, Margaret» (J. Blume), в якому проблема виражена у вигляді питання. Заголовок одразу спрямовує читача на розв'язання проблем релігійного змісту, про які і йдеться у романі.

Досить поширеними є заголовки, що позначають час і простір: «Calamity Town» (Ellery Queen), «The Lost World» (Arthur Conan Doyle), «4.50 from Paddington» (Agatha Christie), «A New Voyage round the World» (W. Dampier) та ін.. Заголовки-хронотопи позначають час і місце подій, які відбуваються у творі, допомагають читачеві зорієнтуватися та розкривають деякий зміст твору ще до його прочитання.

Заголовки можуть бути тісно пов'язані із композицією твору, зокрема, виділяють фабульні і кульмінаційні заголовки. Фабульні заголовки описують весь сюжетний ряд, до таких можна віднести заголовок відомого роману Даніеля Дефо «The Life and Strange Surprizing Adventures of Robinson Crusoe, Of York, Mariner: Who lived Eight and Twenty Years, all alone in an un-inhabited Island on the Coast of America, near the Mouth of the Great River of Oroonoque; Having been cast on Shore by Shipwreck, wherein all the Men perished but himself. With An Account how he was at last as strangely deliver'd by Pyrates». Кульмінаційні заголовки виділяють найважливіший, з точки зору розвитку дії, момент, наприклад, «The Fall of the House of Usher» (E. Poe), де кульмінаційним моментом є саме падіння дому Ашерів.

Серед інших типів заголовків доцільно виділити також заголовки-символи, що інтригують та зацікавлюють читача, мають глибокий внутрішній зміст, який в більшості випадків можна осягнути лише після прочитання та аналізу художнього твору. Прикладом можуть слугувати заголовки таких творів «Vanity Fair» (W. Thackeray), «Lord of the Flies» (W. Golding), «Catcher in the Rye» (J. D. Salinger), «One Flew Over the Cuckoo's Nest» (Ken Kesey), «The Last Inch» (J. Aldridge), «A Clockwork Orange» (Anthony Burgess), «The Door into Summer» (R. Heinlein) та ін..

Отже, заголовок виконує одночасно конкретизуючу, узагальнюючу та прогнозуючу функції. Семантичний аспект заголовка і його зв'язок з текстом твору побудовано за моделлю «знак - референт». Тобто назва твору декодує його зміст, саме тому він співвідноситься з цілісною одиницею мови - текстом, що дає нам право виділити групи заголовків на різних основах. Зокрема, серед заголовків з іменниковою фразою виділяють наступні групи: заголовок-персонаж або заголовок-персоналія, заголовок-тема, заголовок-проблема, фабульні та кульмінаційні заголовки, заголовки-символи.

2.2 Місце та функції заголовків з іменниковою фразою

Актуальність і перспективність дослідження іменникових фраз зумовлена не лише їхньою високою частотою вживання в англомовній художній прозі, але й великим інформативним навантаженням. Адже, важливою особливістю заголовку є те, що він є скомпресованим варіантом інформації в одній іменниковій фразі, він «задає тон усьому тексту, й останній будується як розгортання заголовка, котрий моделює вмонтовану в нього семіотичну макроструктуру» [24, с. 41]. Іменникові фрази-заголовки концентрують у собі основну інформацію, яку передає художній текст, вони широко використовуються авторами.

Дослідження лінгвістів свідчать про те, що іменникові фрази відображають вищий ступінь лексико-граматичної єдності: вони надзвичайно різноманітні за складністю побудови, є відкритою системою, яка криє в собі безкінечні можливості для розвитку семантичної структури лексико-граматичних одиниць [18, с. 3]. Вчені по-різному характеризують роль іменникової фрази у заголовках англомовної художньої прози і не тільки. Так, М. М. Антонович вважає, що основною функцією заголовків є привернення уваги, суть якої полягає в тому, що заголовки містять чітке, стисле повідомлення, яке запалює іскру зацікавленості у потенційного читача [1, с. 103]. Іншими словами, іменникові фрази-заголовки привертають увагу читача завдяки насиченості, багатозначності та завуальованості їхнього змісту. Читач вимушений звернутися до тексту з метою виявлення інформації, якої не вистачає в заголовку.

В. Ю. Большинський зазначає, що іменникові фрази типу NNN сприяють сконденсованості, номіналізації, семантичній насиченості тексту та є однією із форм прояву його компресії на синтаксичному рівні. Крім того, іменникові фрази відіграють велику роль у створенні такої риси як стандарт. Стандартизація мови - закономірний процес концентрації мовних засобів, пов'язаний із дією принципу економії. Він полягає у створенні штампів, кліше, готових моделей для використання у тексті [5, с. 136].

Вивчення будь-якого заголовку неможливе без урахування його зв'язку з текстом. При дослідженні семантичного аспекту заголовка, тобто відношення «текст - заголовок», і виявленні певних закономірностей у функціях назв англомовних художніх творів, значення заголовка визначається читачем до ознайомлення із текстом, смисл заголовка - після цього. Відповідно до смислу та при класифікації «текст - заголовок» відзначають дві функції заголовка: називну та образно-асоціативну, доцільність виділення яких підтверджується двома типами назв художніх творів _ описовим та символічним [25, с. 37].

Семантика називних заголовків у більшості випадків очевидна. У них зазвичай вживають іменникові фрази, які відображають звичайні, загальновідомі імена, предмети, побутові реалії тощо. Домінуючим компонентом дистрибутивної моделі таких заголовків є ядро-іменник, що належить до певної лексико-семантичної групи, а саме: люди, істоти, збірні групи людей, предмети, речовини, матеріали, абстрактні іменники. Називні заголовки можуть бути кількох різновидів: 1) заголовок-ім'я героя; 2) заголовок-опис героя; 3) заголовок-тема твору; 4) заголовок-жанр твору [25, с. 38].

Заголовки першого виду привертають увагу читача до певного персонажа, більшість таких заголовків однокомпонентні і мають просту структуру, наприклад: «Hamlet» (W. Shakespeare), «Hannibal» (T. Harris), «Pandora» (Anne Rice). Такі назви, крім натяку на стать, ніякої інформації не подають, хоча власна назва за своєю природою має здатність конкретизувати особу. Серед заголовків англомовних художніх творів, де іменникові фрази позначають імена персонажів та надають інформацію про родову приналежність чи соціальний статус головного героя, можна виявити значну кількість номінацій чоловічого роду. Найчастіше рід іменників використаний у цих заголовках виражений лексико-семантичним способом, наприклад: «The Hobbit» (J. R. R. Tolkien), «Martin Eden» (J. London), «Kane and Abel» (J. Archer), «The Prophet» (K. Gibran). Поширеним є використання іменників жіночого роду, наприклад: «Nancy Drew» (Carolyn Keene), «Bridget Jones» (Helen Fielding), «Mrs. Dalloway» (V. Woolf). Як і у випадку із іменниками чоловічого роду, найчастіше жіночий рід іменників у заголовках англомовної прози виражається лексико-семантичним способом, хоча є заголовки у яких рід виражається синтаксичним способом, наприклад: «The Happy Hooker: Her Own Story» (X. Hollander).

Іменникові фрази в називних заголовках можуть фігурувати як імена народних чи казкових героїв. Наприклад, імена, котрі оспівують у баладах, билинах чи поемах увійшли до заголовків багатьох творів відомих авторів: «King Lear», «Julius Caesar» (W. Shakespeare), «Don Juan» (G. Byron), «Tarzan» (E. Burroughs), «Cleopatra» (H. Haggard) та ін.. Деякі заголовки такого типу полікомпонентні, наприклад, «The Acts of King Arthur and His Noble Knights» (J. E. Steinbeck), «Captain Blood: His Odyssey» (R. Sabatini) тощо. Уживання іменникових фраз, до складу яких входять власні назви, зафіксоване також у художніх творах багатьох письменників XVIII_XXI ст., наприклад: «Colonel Jack» (D. Defoe), «Pamela Nubile» (S. Richardson), «Jonathan Wild» (G. Filding), «Roderick Random», «Peregrine Pickle» (T. Smollet), «Tristam Shandy» (L. Stern), «The Life and Adventures of Nicholas Nickleby» (Ch. Dickens) і т. д..

У другому різновиді заголовка зв'язок його з текстом складніший - це й зосередження уваги на персонажі, і певна його характеристика, хоч і здійснена непрямим способом, наприклад: «The Quiet American» (G. Green), «Christina Alberta's Father» (H. G. Wells), «The Great Gatsby» (F. Scott Fitzgerald), «Raffles: The Amateur Cracksman» (E. W. Hornung), «The Talented Mr. Ripley» (P. Highsmith). Іменникова фраза у даних заголовках полікомпонентна, містить детермінативи, іноді має складну структуру. Ядрами полікомпонентних іменникових фраз у заголовках цього виду є іменники двох типів: абстрактні іменники, предмети, люди, істоти чи одинично-збірні групи людей. Найбільш продуктивною в утворенні полікомпонентних іменникових фраз в заголовку «опис героя» є дистрибутивна модель Adj+N: «The French Lieutenant's Woman» (J. Fowles). Розширення структури Adj+N здійснюється у препозиції за рахунок детермінативів, які належать не тільки до ядра, а й до всього заголовку-іменникової фрази: «The Last Leaf» (O. Henry), «The Suicide Club» (R. L. Stevenson), «Our Honourable Friend» (Ch. Dickens). Тобто морфологічний склад цих іменникових фраз у заголовках уточнює значення всієї іменникової фрази.

Іменникові фрази-заголовки відображають також тематику твору, що свідчить про інформативність таких назв, наприклад: «A Portrait of the Artist as a Young Man» (J. Joyce), «An American Tragedy» (T. Dreiser), «А Farewell to Arms» (E. Hemingway). Можливі також різноманітні комбінації на зразок «герой + місце події»: «Alice's Adventures in Wonderland» (Lewis Carroll), «Tom Sawyer Abroad» (Mark Twain ), «Charlie and the Chocolate Factory» (R. Dahl), «The Old Man and the Sea» (E. Hemingway), «The Hitchhiker's Guide to the Galaxy» (D. Adams), «Three Men on the Bummel» (Jerome K. Jerome); «місце події»: «Little House on the Prairie» (L. Wilder), «The Castle of Otranto» (H. Walpole), «Northanger Abbey» (J. Austen), «In the Woods» (T. French), «Life on the Mississippi» (Mark Twain); «час подій»: «All on a Summer's Day» (J. W. Wainwright) і т.д..

Заголовки, виражені іменниковими фразами, також можуть указувати на жанр художнього твору, де нібито автор ухиляється від того, щоб назвати твір. Але в цих заголовках є щось більше, ніж просто назва, наприклад: «The Forsyte Saga» (J. Golsworthy), «An Unfinished Story» (S. Maugham), «The Vampire Chronicles» (Anne Rice), «The Chronicles of Narnia» (C. S. Lewis), «A Song of Ice and Fire» (G. Martin), «A Story of the Days to Come» (H. G. Wells) та ін.

Особливістю образно-асоціативної функції є її безпосередній зв'язок з рекламною функцією заголовка. Деякі дослідники вважають, що рекламна функція заголовка полягає в тому, щоб зосередити та певною мірою затримати увагу читача, розважити його, а отже, і певним чином вплинути на нього [13, с. 141 _ 149]. Виникнення рекламної функції заголовків пов'язують із розвитком катаклізму, коли література стає товаром, а назва - рекламою, посилаючись на відоме висловлювання Л. Лесінга, що заголовок повинен бути як меню: чим менше він показує зміст, тим він кращий.

Прикладами заголовків, які мають інтригуючу рекламну функцію, є: «The Tooth, the Whole Tooth and Nothing but the Tooth» (R. C. Bensley), «The Diamond as Big as the Ritz» (F. S. Fitzzerald), «Kiddie - Car Travel» (R. C. Bensley), «A Coffin for Dimitrios» (E. Ambler), «An Unsuitable Job for a Woman» (P. D. James), «I, the Jury» (M. Spillane). Ступінь рекламності цих заголовків різний. За своєю природою такі назви щоразу порушують типові заголовкові конструкції і творять нові, передбачити які важко, їхня рекламна функція реалізується використанням у структурі іменникових фраз експресивних конструкцій, виразної лексики, алюзій, пародіювання. Саме тому класифікувати заголовки такого виду дуже складно.

Образно-асоціативні заголовки сприяють відтворенню філософсько-етнічної й естетичної інформації твору. Складність їхньої внутрішньої класифікації полягає в тому, що деякі назви творів об'єднують декілька стилістичних засобів. За характером образності є такі види заголовків: 1) заголовок-психологічний та емоційний фон художнього твору; 2) заголовок-ключове слово твору; 3) заголовок-макрометафора тексту; 4) заголовок-алюзія; 5) заголовок-іронія [25, с. 39].

До першого виду відносять заголовки, що збуджують емоції читача, активізуть його фантазію, акцентують увагу на окремих смислових та оціночних частинах твору, створюють певну атмосферу для сприйняття прочитаного. Прикладом таких заголовків, де фігурують іменникові фрази може бути «The Late, Great Planet Earth» (H. Lindsey, C. C. Carlson), «The Silent Land» (G. Joyce), «Wuthering Heights» (E. Bronte), «Great Expectations» (Ch. Dickens), «Bleak House» (Ch. Dickens), «The Winter of Our Discontent», «The Grapes of Wrath» (John Ernst Steinbeck).

Наступний тип заголовку включає в себе ключове слово. Ключові слова в заголовках - це, як правило, здебільшого слова знакові, слова наголошені чи акцентовані автором; це - слова-образи або словосполучення-символи, що мають широкі «знакові поля» (здебільшого, іменникові), вони пов'язані безпосередньо із головними концептуальними лініями чи загальною парадигмою твору; власне, вони і являють собою оті «знакові віхи», найбільш семантично та естетично навантажені, котрі орієнтують увагу, фантазію і розум читача. Ключові слова мають підвищену семантичну активність. Нерідко вони виражені простими іменниковими фразами, наприклад: «Gold» (E. O'Neill), «The Dream», «The Duel» (O. Henry), «The Spectacles» (E. A. Poe), також більш складними конструкціями: «The Picture of Dorian Gray» (O. Wilde), «The Lord Of The Rings» (J. R. R. Tolkien), «The Hound of the Baskervilles» (A. C. Doyle). Іменникові фрази-заголовки даного типу реалізують три етапи значень: буквальне, естетичне і концептуальне, а також несуть високу смислову навантаженість.

Іменникові фрази у заголовках-макрометафорах тексту зустрічаються рідко, до таких можна віднести «The Thorn Birds» (C. McCullough), «Gone With The Wind» (M. Mitchell), “Hills Like White Elephants” (E. Hemingway). Зазвичай образно-асоціативні заголовки - це алюзія на будь-який крилатий вислів, відому цитату чи фразеологізми [10, с. 32]: «The Skin of Our Teeth» (T. Wilder), «The Death of the Hero» (R. Aldington), «For Whom the Bell Tolls» (E. Hemingway). Наприклад, заголовок «A Study in Emerald» (N. Gaiman) є алюзією до повісті про Шерлока Холмса «Етюд у багряних тонах» («A Study in Scarlet»). Така назва твору натякає, наприклад, не лише на риси персонажа, а й пропонує йому авторську оцінку чи може бути пов'язана з попереднім читацьким досвідом. Іменникові фрази в заголовках цього виду є малочастотними.