Семантичні типи застарілої лексики в українській мові (на матеріалі історичних творів Л. Горлача)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Навчально-науковий інститут української філології

та соціальних комунікацій

Кафедра українського мовознавства і прикладної лінгвістики

ДИПЛОМНА РОБОТА

з української мови

на тему: Семантичні типи застарілої лексики в

українській мові (на матеріалі історичних творів Л. Горлача)

Виконала: студентка Кравченко Анна Олександрівна

5 курсу групи “А”, спеціальності 7.02030301 - Філологія

(українська мова та література)

Керівник: кандидат філологічних наук, доцент І.С. Савченко

Рецензент: кандидат філологічних наук, доцент А.А. Таран

Черкаси - 2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика словникового складу лексики за активністю і пасивністю вживання

1.1 Активна і пасивна лексика в сучасній українській мові

1.2 Специфіка процесу архаїзації слів в українській мові

Розділ 2. Семантичні типи застарілої лексики в історичних романах Л. Горлача

2.1 Семантичні групи історизмів

2.2 Типологія архаїзмів

2.3 Етимологія застарілих слів

Висновки

Список використаної літератури

Список використаних джерел

Вступ

Мова - один з найбільших скарбів людства, бо створювалась вона протягом століть. Цей процес триває й досі, тому що мова удосконалюється постійно. У ній репрезентуються різні сфери буття народу: його історія, особливості суспільних взаємин минулих епох, виробничої діяльності та побуту, морально-етичного кодексу й родинних стосунків, у ній знайшли відображення своєрідність тваринного й рослинного світу, географічного оточення й природних умов.

Українська мова - це мова, яка займає одне з перших місць у світі за милозвучністю та красою. У ній міститься історія, культура, досвід українців, їхніх звичаї, побут, світогляд та інтереси. Насичена вона прислів'ями, приказками, фразеологізмами.

У процесі розвитку та функціонування лексика української мови, як і будь-якої іншої, не залишається сталою. Вона весь час змінюється, вдосконалюється під впливом позалінгвістичних та внутрішньолінгвістичних факторів. На кожному етапі розвитку словникового складу в ньому відбувається два основні процеси: архаїзація і вихід з ужитку застарілих та поява нових слів. Вдячним матеріалом для дослідження цих процесів можуть бути не тільки документи і пам'ятки, а й історичні художні твори.

Актуальність нашого дослідження визначається необхідністю подальшого розвитку питання, пов'язаного з процесом використання хронологічно маркованої лексики у прозових творах Леоніда Горлача, визначення місця, ролі і стилістичного навантаження застарілої лексики у творах письменника.

Актуальність обраної теми зумовлюється ще й процесами, що відбуваються у всіх сферах життя України, зокрема, зростання інтересу до мови й історії народу. А застаріла лексика якраз поєднує в собі ці аспекти: як явище мовне, вона має безпосередні зв'язки з історією, бо вживається для відтворення колориту певної епохи.

Словниковий склад або його окремі аспекти на певних хронологічних відрізках історії мови висвітлювались у працях Б. М. Ажнюк [1, с. 450], Л. А. Булаховський [5, с. 145], В. Буди, О. Галкіна-Федорук [10, с. 245], Л. Донець [12, с. 180], О. П. Єрмакова [14, с. 32 - 46], С. Я. Єрмоленко [15, с. 61], М. А. Жовтобрюх [16, с. 303], Т. О. Кива [20, с. 125], Л. Лисиченко [25, с. 68], Л. С. Паламарчук [31, с. 3-7], Г. Р. Передрій, Г. М. Смолянінова [33, с. 118-119], Л. В. Струганець [38, с. 351], Л. Скрипник [36, с. 68], О. М. Стишов [37, с. 197-203], Ш. Токсанбаєва [44, с. 56], О. Тєлєжкіна [43, с. 145], Т. К. Черторизька [41, с. 221-234], М. Шанський [41, с. 458], Д. Шмельова [48, с. 79], Л. Шнайдерман [49, с. 150]. Дослідники розглядали застарілі лексеми з функціонального погляду. На особливу увагу заслуговують дослідження Г. М. Гайдученко, в яких на матеріалі української історичної прози другої половини XX століття було визначено структурно-семантичні групи застарілої лексики й з'ясовано особливості її використання в українських історичних романах [9, с. 87]. Лексико-семантичному й стилістичному аналізу лексичних старослов'янізмів в українській літературній мові XIX століття присвячено розвідки С. І. Корнієнко [23, с. 58].

Деякі науковці (М. Я. Плющ, І. І. Огієнко, В. М. Русанівський, Л. І. Мацько) досліджували особливості функціонування застарілої лексики в художньому стилі на матеріалах українських художніх творів. Вони помічають тенденцію до обмеження сфери використання таких одиниць, зазначаючи, що останні вживаються переважно в конфесійному стилі, у художніх творах і зрідка в усному мовленні.

Однак на сучасному етапі розвитку українського мовознавства лексику української мови, зокрема - мовні багатства художніх творів - в історичному аспекті вивчено недостатньо, особливо, якщо врахувати, що мова романів Л. Горлача щодо вживання в ній застарілої лексики ще не досліджувалася.

Мета роботи полягає в системному описі історизмів та архаїзмів на матеріалі історичних романів Л. Горлача.

Об'єктом дослідження в дипломній роботі є застаріла лексика в історичних творах Л. Горлача.

Предметом дослідження в дипломній роботі є історизми та архаїзми в історичних романах Л. Горлача “Перст Аскольда”, “Слов'янський острів”, “Чисте поле”, “Ніч у Вишгороді”, “Руїна”.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1) з'ясувати лексичне значення застарілих слів, ужитих в аналізованих нами романах Л. Горлача;

2) виділити семантичні групи історизмів;

3) типологізувати архаїзми;

4) зробити статистичну обробку фактичного матеріалу.

Методи дослідження: для досягнення поставленої мети і розв'язання конкретних завдань використано такі методи:

1) лексичний опис мовних фактів;

2) метод спостереження;

3) метод математичних підрахунків.

Джерелом дослідження є такі історичні романи Л. Горлача: “Перст Аскольда” (1), “Слов'янський острів” (2), “Руїна” (3), “Чисте поле” (4), “Ніч у Вишгороді” (5). На основі цих творів ми виокремили слова, які належать до пасивної лексики української мови, визначили їхнє значення, поширеність у мові, розподілили слова за семантичними групами.

Наукова новизна. Уперше в науковий обіг вводиться застаріла лексика історичних романів Л. Горлача, аналізується її походження, особливості творення та поділ на семантичні групи за ідеографічним принципом. Крім цього, проаналізовано стилістичну маркованість історизмів та архаїзмів, доцільність їх використання автором у тканині творів.

Теоретичне значення роботи полягає в поповнені відомостей про архаїчну лексику, що дає можливість з'ясувати шляхи становлення, розвитку і вдосконалення лексики сучасної української мови.

Практичне значення визначаємо можливістю використання її результатів під час вивчення курсу лексикології сучасної української літературної мови, а також у майбутній педагогічній діяльності на уроках української мови в старших класах, факультативних заняттях, у гуртковій роботі та роботі методичних об'єднань учителів, шкіл передового досвіду тощо. Опрацьований матеріал можна використати на практичних заняттях із лексикології сучасної української мови, у лінгвістичному коментуванні художнього тексту, а також у шкільній практиці, зокрема на уроках мови і літератури, що дає можливість встановити міжпредметні зв'язки, в позакласній роботі з учнями.

Структура дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів: I - “Загальна характеристика слов'янського складу лексики за активністю і пасивністю вживання”, II - “Семантичні типи застарілої лексики в історичних романах Л. Горлача”, висновку, списку використаної літератури (49) та списку використаних джерел (11).

Розділ 1. Загальна характеристика словникового складу лексики за активністю і пасивністю вживання

1.1 Активна і пасивна лексика в сучасній українській мові

семантичний лексика архаїзм

Мова - специфічне суспільне явище, що має свій зміст і фору і в своєму виникненні та розвитку нерозривно зв'язане з матеріальним і духовним життям народу. Люди постійно користуються мовою і в своїй суспільно-виробничій діяльності, і в побутовому житті, і у взаємних стосунках. Комунікативна роль мови дедалі більше зростає і ускладнюється, що зумовлюється безперервним розвитком суспільства.

У виконанні мовою різноманітних функцій обслуговування багатогранного життя людського колективу першорядна роль належить словам і словосполученням, що входять до складу мовної системи і перебувають в органічному зв'язку з іншими мовними одиницями різного рівня і значення - звуками, морфемами, реченнями. За допомогою слів і словосполучень, організованих у речення, людина викладає на письмі або в усній формі свої думки, почуття, сподівання, висловлює своє ставлення до інших людей, своє розуміння і сприйняття предметів, явищ, подій реальної дійсності.

Усі слова, якими більш чи менш активно користуються люди у своєму житті і своїй діяльності, входять до словникового складу мови. Вони перебувають у постійному взаємообумовленому семантичному і граматичному зв'язку одне з одним, утворюючи свою власну систему в єдиній системі мови [37, с. 225].

Лексична система так само, як і система мови в цілому, весь час розвивається за своїми внутрішніми законами, а також під більшим або меншим впливом позалінгвістичних факторів, тобто суспільно-історичних умов життя народу - творця і носія мови. Характерною особливістю словникового складу української мови, як і будь-якої іншої, є його безперервний розвиток. Причому саме у словниковому складі найбільш повно і наочно відображається розвиток мови в усіх її структурних компонентах і функціонально-стильових різновидах, а також єдність і взаємодія її внутрішньолінгвістичних та позалінгвістичних факторів - основної причини змін, що відбувається в мові. Тому не випадкова саме рівень розвитку словникового складу є найвиразнішим показником рівня розвитку мови взагалі. Чим багатший словниковий склад мови, чим більший лексико-фразеологічний запас народу, тим краще вона виконує свої суспільно важливі функції. І навпаки, збідніння словникового складу мови завжди свідчить про гальмування розвитку самої мови або навіть про її занепад, головним чином, внаслідок несприятливих суспільно-історичних умов життя народу, якому вона належить.

Серед лексичних елементів сучасної української мови, семантична структура яких має певну часову маркованість, ґрунтовно досліджуються архаїзми. Вивчаючи застарілу лексику сучасної української мови, ми стикаємось із процесом архаїзації слів, який має складний характер. Цей процес відбувається під впливом внутрішньомовних і позамовних факторів. Зміни, які відбуваються у мові під впливом екстралінгвістичних чинників, проявляються в найбільшій мірі на лексичному мовному рівні, а саме в архаїзації слів або їхніх значень, у появі нових слів або в розвиткові нових значень у словах. Це змушує мовну систему постійно перебудовуватись, що призводить до переміщення раніше активно вживаних слів у розряд архаїзмів. Крім того, кваліфікація застарілих слів можлива лише на синхронному рівні. З функціональної точки зору, слово є застарілим лише з погляду сучасної мови. Процес архаїзації лексики літературної мови в різних функціональних стилях відбувається нерівномірно. Вивчення цього процесу ускладнюється, з одного боку, текстами художньої літератури; а з іншого боку, мова художніх творів є широким полем для використання словникового складу минулого. Застарілі слова звичайно використовуються у мові історичних романів, повістей, оповідань та інших творів на історичні теми. Саме тому матеріалом представленого дослідження ми обрали творчість Л. Горлача.

Леонід Горлач, змальовуючи історичні обставини та історичних осіб, створюючи колорит доби Київської Русі і часів козацтва, природно вдається до застарілої лексики, але саме застарілі слова, на нашу думку, ускладнюють процес читання твору для сучасного читача.

Словниковий склад мови, як і сама мова, перебуває весь час у русі. У ньому постійно відбуваються різні зміни, викликані і зумовлені дією як внутрішніх закономірностей його розвитку, так і поза лінгвістичними факторами. Причому зміни ці неоднаково охоплюють весь словниковий склад. Значно менше, повільніше, порівняно з іншими групами слів, змінюється основний лексичний фонд, що становить, так би мовити, ядро словникового складу мови, найбільш сталу категорію слів.

Переважну частину основного лексичного фонду української літературної мови становлять слова, що з'явились у ній давно, пережили довгі віки і продовжують жити і дотепер [33, с. 115].

Лексика української мови, як відомо, на основі активного та пасивного її використання в повсякденному спілкуванні традиційно диференціюється на два основні різновиди, відповідно, активну та пасивну. До останньої зараховують здебільшого слова, якими носії тієї чи іншої мови не послуговуються взагалі або послуговуються лише з певними, переважно стилістичними, інтенціями. Така лексика набула статусу застарілої, оскільки вийшла з ужитку, не задовольняє вимог і потреб сучасної комунікації, інакше кажучи, відійшла на перефирію лексичної системи. У науковій літературі застарілі слова кваліфікують як лексичні архаїзми [5, с. 264].

Лексичні архаїзми - це слова або словосполучення слів, які активно функціонували на певному етапі розвитку мови, репрезентували в конкретній звуковій матеріальний формі вираження життя, побут, соціальну належність і т. ін. її носіїв, однак із часом утратили свою актуальність і активність у зв'язку із суспільним прогресом (передусім соціальним, політичними та виробничими змінами). Відповідно до твердження Е. Косеріу, у функціональному плані архаїзми як елементи, здатні надавати мові архаїчного забарвлення, є такими лише з погляду сучасної мови, адже в попередні епохи вони не могди виконувати цієї функції [24, с. 149]. Попри те, що лексичні архаїзми складають пасивний словниковий склад носіїв мови, віддалені на периферію лексичного складу у зв'язку з їхньою номінативною неактуальністю, спричиненою втратою (частковою або повною) суспільної ваги відповідними конкретними реаліями, явищами, процесами, шкільні програми передбачали, передбачають і, сподіваємося, передбачатимуть години на опанування цією складною категорією одиниць.

Поява лексичних архаїзмів спричинена постійними процесами старіння певної частини словникового складу, зумовленими як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками розвитку мови загалом. Адже, беззаперечно, у кожного слова, що тепер воно отримало статус застарілого, була власна історія виникнення, становлення, прийняття узусос, стабілізації, активного використання і, врешті-решт, архаїзації. Вони “віджили” термін, після якого втратили свою актуальність, поступово почали зникати “з історичної пам'яті”, потреба в їхній активній відтворюваності відпала сама по собі. А відтак можна з упевненістю сказати, що лексичні архаїзми - це відгомони давнини, відголоски колишніх славних (і не дуже) історичних подій, “відзвуччя живоття” наших дідів і прадідів. Застарілі слова пасивно, час від часу, при нагальній потребі використовуються мовцями і то здебільшого лише тими, які, послуговуючись ними, намагаються реалізувати певні граматичні завдання. До такої категорії належать передовсім письменники [22, с. 69].

До загальновживаної лексики належать слова, що означають назви відомих явищ, конкретних предметів, якими широко користуються всі, хто розмовляє українською мовою. Слова основного лексичного фонду мають загальнонародне значення, зрозумілі кожній людині незалежно від її соціального стану, професії, освіти, роду трудової діяльності. Вони відіграють особливо велику роль у спілкуванні людей. Коли б у словниковому складі мови не було б такого основного лексичного фонду, що без істотних змін існує протягом віків, попередні поколінні не змогли б засобами мови передавати наступним виробленні ними поняття у галузі виробництва, громадських стосунків, науки, культури, мистецтва, свого досвіду і свої знань, набутих у процесі суспільно-трудової діяльності.

Цей найстійкіший шар лексики активно використовується в мові для творення нових похідних слів переважно за допомогою афіксації та словоскладання. Так від давнього слова син утворені слова синок, синочок, синуля, синів, синівський, синовній, пасинок [37, с. 219].

Отже, основний лексичний фонд української мови становить собою невичерпне джерело поповнення і збагачення її новими словами. Але в словниковому складі української мови є багато слів, які не належать до його ядра, перебувають поза основним фондом. Серед них можна виділити такі лексичні групи:

· вузьковживані слова терміни;

· професіоналізми;

· фонетико-морфологічні, лексико-семантичні та етнографічні діалектизми.

· окремі назви предметів побуту;

· усі застарілі слова, зокрема історизми;

· неологізми, що не набули поширення в мові;

· емоційні синоніми до стилістично нейтральних літературних слів;

· всі жаргонізми й арготизми [37, с. 221].

Спільними рисами перелічених груп слів є, по-перше, їх більш чи менш обмежена певним колом людей вживаність, по-друге, їх відносно велика нестійкість у мові, зумовлена появою або зникненням позначуваних цими словами предметів, понять, явищ, навколишньої дійсності, а також перетворення суспільно-економічного, політичного та культурного життя даної мови. Залежно від характеру різноманітних змін у світі предметів, явищ, подій і т.д. весь час відбуваються - то повільніше, то інтенсивніше - зміни в словниковому складі мови, переважно в тій його частині, що перебуває на більшій віддалі від її основного лексичного ядра.

Отже, слова, що перебувають на периферії лексичного фонду мови, характеризуються меншою стійкістю, ніж ті, що входять до його основного ядра.

Лексичний склад української мови, як і будь-якої іншої, безперервно розвивається, що зумовлено таким же ж безперервним розвитком суспільства. Поява у мові нових або розширених значень існуючих слів викликається потребою людини називати нові предмети, поняття, явища, що з'являються у суспільно-економічному, політичному і культурному житті народу. І навпаки, зникнення старих предметів, явищ, понять зумовлює випадінню з ужитків слів, що їх позначали. Поява нових і втрата старих слів - два процеси, що діють у мові постійно. Причому перший з них випереджає другий: у мові нових слів завжди з'являється більше, ніж зникає старих. Тому розвиток словникового складу мови на всіх етапах її існування характеризується поступальністю, яка виражається в постійному збагаченні й удосконаленні як мови в цілому, так і її лексики зокрема.

Шляхи і засоби кількісного і якісного поповнення словникового запасу української мови різні. Основним із них на всіх етапах її історії виступає словотворення, що відбувається за властивими їй законами, з використанням внутрішніх ресурсів, наявних у ній кореневих і афіксальних морфем. Словотворення в сучасній українській літературній мові представлене, головним чином, морфологічним, лексико-семантичним, лексико-синтаксичним і морфолого-синтаксичним способами, органічно пов'язаними з внутрішніми закономірностями розвитку її лексичної і граматичної систем.

Поповнення лексичного запасу мови новими словами є основним процесом у розвитку мови, в її постійному збагаченні й удосконаленні. Разом з тим у мові весь час відбувається інший процес, який також сприяє покращенню й удосконаленню її лексичної системи, а саме - процес усунення, зникнення з ужитку слів або окремих значень, що виявилися зайвими, стали непотрібні для спілк-ування людей, для висловлення їхніх думок, почуттів тощо [37, с. 221].

Обидва процеси характеризуються поступовістю, довго тривалістю. Нові слова або окремі нові значення давніх слів набувають поширення, стають активно використовуваними в житті і діяльності людей, звичайно не відразу, а протягом певного часу. Так само не відразу виходять із загального вжитку старі слова або їх окремі значення: дедалі рідше використовуючись, вони поступово зникають із словникового складу мови.

Таким чином, у мові в будь-який період її існування можна виділити два шари лексики: активний і пасивний.

До активної лексики сучасної української літературної мови належать звичайні, без помітної новизни або застарілості сучасні слова. Щодо поширеності вживання вони поділяються на дві групи:

1) загальнонародні слова, вживані в усіх стилях писемного і усного різновидів української літературної мови, використовувані в усіх жанрах сучасної художньої літератури, в народній творчості, в публіцистичних, науково-популярних, суспільно-економічних і наукових напрямах;

2) широковживані в різних галузях науки і мистецтва, техніки і виробництва терміни і номенклатурні слова [18, с. 222].

Розрізняються активна лексика мови і активний запас слів окремих носіїв. Такі слова, як ампер, вольт, електрон, мезон та інші широко вживаються в науковій і науково-популярній літературі з фізики, тому вони належать до активної лексики мови. Але ці слова, можуть не входити до активного лексичного запасу осіб, які не працюють в даній галузі науки, навіть багатьох вони можуть зовсім не знати. Взагалі активний запас слів в окремих носіїв мови набагато менший порівняно з активною лексикою в цілому. Він завжди і безпосередньо залежить від рівня загальної культури й освіченості людини.

До пасивної лексики сучасної української літературної мови належать слова, які рідко вживаються її носіями в повсякденному спілкуванні. Пасивну лексику також можна поділити на дві групи. До першої з них належать застарілі слова, які вже вийшли або виходять з повсякденного вжитку в літературній мові внаслідок того, що відпадає або уже відпала потреба користуватися ними при називанні предметів, явищ, подій, сучасної дійсності або при висловлюванні певних думок з тієї чи іншої галузі діяльності, почуттів тощо. До другої - нові слова, які недавно виникли і ще не стали загальновживаними або активно ще не використовуються в мові.

Таким чином, з погляду активності і повсякденності вживання в лексичному складі сучасної української літературної мови розрізняються слова: а) звичайні, сучасні; б) застарілі, або архаїзми; в) нові, або неологізми.

Застарілі слова, або архаїзми, входять до пасивної частини словникового складу сучасної української літературної мови. Кваліфікація певних слів - застарілих, або архаїчних, можлива лише в синхронному плані.

Архаїзми - це застарілі слова або ж застарілі значення слів, які позначають поняття, що зникли з побуту національної спільноти або замінені їхнями сучасними відповідниками [20, с. 192].

Застарілі слова стають внаслідок постійного процесу старіння, архаїзації якоїсь частини словникового складу, процесу, що весь час відбувається у складній лексичній системі мови паралельно з процесом народження нових слів чи розвитком окремих нових значень. Процеси ці зумовлені як зовнішніми, так і внутрішніми факторами розвитку мови в цілому. Обидва вони при всій їх полярності тісно пов'язані один з одним і викликають у мові зрушення її лексичної системи, певні переміщення в цій системі тих чи інших категорій слів [18, с. 225].

Обидва процеси - народження і старіння слів - характеризуються тривалістю і поступовістю і протікання. Застарілі слова, що є наслідком архаїзації певних лексичних категорій, не відразу випадають із мовного вжитку. Спочатку ці слова або окремі їх значення переходять зі складу активної лексики до пасивної лексики і лише потім, через тривалий час, рідко використовуючись у спілкуванні, поступово забуваються носіями мови. Деякі з них зовсім зникають з мови, а деякі переходять, так би мовити, у її лексичний резерв. У ряді випадків застарілі слова з лексичного резерву можуть знову повертатися до активного життя в мові. При цьому носії мови використовують, як правило, стару звукову оболонку слів, наповнюючи її новим змістом.

Склад застарілої лексики неоднорідний. Насамперед у ньому розрізняють за ступенем їх архаїзації. Одну групу застарілих слів становлять ті, що зовсім вийшли з мовного вжитку і не побутують у сучасній українській літературній мові: віститель - парламентар, правотар - адвокат, галити - радіти, блендати - плентати та інші. Всі ці слова, звичайно, незрозумілі носіям мови без відповідних пояснень і довідок.

До іншої групи застарілої лексики належать слова, що в сучасній українській літературній мові вживаються рідко, тільки в певних функціональних стилях або лише в певному контекстуальному оточенні, напр.: аршин, боярин, рать, прах тощо. Ці слова здебільшого зрозумілі носіям української мови, хоча і входять до пасивного складу її лексики.

Ступінь застарілості слова великою мірою залежить і від того, коло воно випало з активного вжитку. Архаїчнішими звичайно є ті слова, що давно перейшли у пасивний запас мови і здебільшого вже забуті її носіями. Але буває і навпаки. Пояснюється це тим, що подібні слова вживалися в українській мові недовгий час, не набули в ній загального визнання і суспільної апробації і тому відносно швидко випали з її словникового складу.

Застарілі слова різняться між собою також тим, що саме спричинило їх випадіння зі складу активної лексики [39, с. 231].

Першу групу застарілих слів іноді називають матеріальними архаїзмами, другу - стилістичними. Однак на означення назв звиклих предметів, явищ, понять, тобто усього того, що належить до старовини, історії суспільства, минулого науки, культури тощо, набагато ширше вживають термін історизми, а для всіх інших застарілих слів - архаїзми.

Матеріальні архаїзми, або історизми, не мають в сучасній українській літературній мові синонімічних замінників. Тому, коли виникає потреба назвати той чи інший предмет старовини, зникле явище, поняття або подію, що відбувалась в минулому, завжди звертаються до цієї категорії лексики.

Матеріальні архаїзми відрізняються від стилістичних також характером і можливістю їх використання в сучасній українській літературній мові. Вони використовуються “сучасниками письменниками в мові історичних романів, повістей, оповідань та інших творів. Відтворюючи факти і події минулих історичних епох письменник, природно, активізує, відживлює і слова - позначення до тих епох”. Стилістичні архаїзми використовуються “у творах на сучасну тематику з метою надання описуваному явищу, факту, події характеру чи відтінку урочистості, комічності, іронії та ін., тобто примусити читача подивитися на речі очима письменників” [39, с. 234].

Л. Горлач добрий знавець історії, бачить в уяві живі картини давноминулого життя. Спираючись на скупі, часом поодинокі історичні факти, що дійшли до нас з глибини віків, він талановито відтворив цілі епохи й окремі колізії, змалював виразні, пластичні образи вигаданих персонажів. Його творам притаманна чітка й колоритна мова. Історична конкретність та достовірність змалювання картин народного життя, зримих образів представників різних верств тогочасного суспільства - князів, бояр, дружинників, купців, смердів, гетьманів, січовиків, простих козаків.

У романі “Перст Аскольда” Л. Горлач своїм талантом охоплює велику кількість реальних глибинних процесів життєвого виру давноминулих часів, дає можливість читачеві уявити тогочасну атмосферу. Реальне відчуття епохи, яке ґрунтується на чудовому знанні мови того періоду, дає можливість письменникові створити захоплюючий, повний драматизму твір. У цьому творі ми виокремили 36 історизмів та 76 архаїзмів. Другий роман Л. Горлача “Слов'янський острів” розповідає нам про події князівщини та боротьбу за престол. Яскраво описані головні герої: Ярослав, Володимир, Ольга. Письменник насичує свій твір застарілою лексикою, щоб читач краще зрозумів епоху. Ми виокремили серед застарілих слів 27 історизмі та 56 архаїзмів. У романі Л. Горлача “Ніч у Вишгороді”, у якому також схарактеризована епоха Київської Русі за правління Ярослава, подано 35 історизмів та 26 архаїзмів. У романі “Чисте поле”, де описано події козацького періоду і розповідається про боротьбу українців-козаків з турками, представлено 18 історизмів та 22 архаїзмів. В іншому творі Л. Горлача - “Руїна”, у якому автор описує історичні події в Україні після смерті Богдана Хмельницького, виявлено 29 історизмів та 48 архаїзмів. Усього нами проаналізовано 373 лексичних одиниць застарілого вжитку.

Отже, історичні твори Леоніда Горлача мають велику кількість застарілих слів, що додає їм певного колориту епохи, яку репрезентує творча спадщина письменника.

1.2 Специфіка процесу архаїзації слів в українській мові

Лексична система мови - динамічна система, адже зміни, які відбуваються в суспільному житті, позначаються передовсім на лексичних засобах мови. На думку Л. Паламарчука, словниковий склад мови “дуже чутливий до тих змін, які відбуваються в житті творця і носія мови - народу. Тому зміни, що мають місце в житті народу, в житті суспільства, найбільш виразно в лексичній системі мови” [14, с. 17]. Одні слова входять в ужиток і активно функціонують у мові, часто вживаються мовцями, інші - виходять з ужитку з різних причин і переходять до пасивного пласту, тобто відбуваються два діаметрально протилежні процеси - активізації й пасивізації словникового складу мови.

У період державної незалежності України чітко видно, що активізація мовних засобів відбувається швидше й охоплює ширші кола лексики. Л. І. Мацько називає дві причини змін, що пов'язані з процесом активізації лексики: 1) повернення до активного ужитку слів на позначення тих реалій і понять, які повернулись із забуття; 2)розширення сфери використання лексем, які в радянський період були рідко вживаними, а зараз активізувались у зв'язку з посиленою увагою суспільства до української мови і до цих слів [27, с. 17].

У процесі аналізу лексикографічних джерел, шкільних підручників з української мови, виданих у різні періоди, сучасного газетного матеріалу, Л. І. Лонською виділено такі моделі трансформації слів, що засвідчують динамічні процеси активізації й пасивізації лексичних засобів, зупинимося на кожній з названих моделей.

М1: АЛ - ПЛ (I) є найуживанішою. Вона відображає подвійний процес трансформації лексичних засобів мови. Ця модель репрезентує слова, які в дореволюційний період активно функціонували, у радянські часи вважалися застарілими з певних ідеологічних причин, тому відійшли до пасивного словника, а сьогодні вони активно повертаються до життя. Так, активізуються номени на позначення конфесійної сфери, які тривалий час були заборонені: вінчання, хрестини, кадило тощо. Активно й відроджуються сьогодні й слова-назви окремих закладів освіти: гімназія, ліцей, семінарія та назви осіб за належністю до цих установ: гімназист, ліцеїст, семінарист. Ці слова пройшли подвійну історію і зараз є загальновживаними. На лексеми подібного типу звернув увагу О. Стишов, назвавши їх “новими старими словами” й давши їм таке визначення: “це пласт актуалізованих лексем на позначення нових понять, явищ, реалій, які були в недавньому минулому проскрибовані з певних причин, але нині відродилися й широко функціонують у мові” [37, с. 172].

М2: ПЛ (I) - АЛ містить слова, які тривалий час були історизмами, а сьогодні уживання їх є активним. Наприклад, до активного пласту належать зараз слова на позначення колишніх назв адміністративних чи виборних посад на зразок губернатор, гетьман тощо. Так, активно вживана сьогодні лексема губернатор зі значенням “очільник області” не мотивована сучасними словотвірними зв'язками, в оскільки в сучасній мові відсутній мотиватор губернія, що не фіксується в словниках як загальновживане слово, хоч практика підтверджує активне функціонування названої лексеми з цим значенням. Таке вживання, очевидно, можна пояснити модою на раритетні лексеми, адже в дореволюційній Росії губернатором називали “начальника губернії, що призначався царем” [26, с. 200].

Урочистий відтінок має сьогодні історизм градоначальник у значення керівника міста, хоч ВТССУМ таке значення не фіксує: “1. У дореволюційній Росії - службова особа, яка на правах губернатора стояла на чолі великого міста, що не підпорядковувалась керівникові губернії” [26, с. 195].

М3: ПЛ (Н) - АЛ репрезентує перехід неологізмів до розряду активно вживаних слів, що є звичайним процесом у лексичній системі мови. Так, свого часу (період 50-х - 60-х рр. XX ст.) у зв'язку з польотом людини в космос неологізмами були слова: супутник, космонавт тощо. Сьогодні вони стали загальновживаними.

М4: ПЛ (Н) - АЛ - ПЛ (I) репрезентує слова, які з пасивного пласту переходять до активного вжитку, а потім знову стають рідковживаними, бо зникають із життя людей поняття, які позначалися цими номенами. Це стосується назв колишніх установ, організацій на зразок політбюро, колгосп, це назви осіб за належністю до певної організації, установи, за родом заняття людини, за місцем її роботи тощо: комісар, піонер, колгоспник тощо. Відійшли сьогодні в минуле слова на позначення соціалістичного устрою: п'ятирічка, соцзмагання тощо.

М5: ПЛ (Н) - ПЛ (I). Ця модель представляє групу слів, які пройшли процес пасивізації - від неологізму до історизму. Вони перебувають у тісних часових рамках, тобто функціонують дуже короткий час. З'явившись на незазначений термін, вони не закріпились в активному вжитку й лексикографічній практиці й зникли з уживання. Практика засвідчує низку слів, які виникли в 20 - 30-х рр. XX ст. на позначення процесів колективізації та назв осіб цього процесу: неп, лікнеп, лікбез тощо.

М6: АЛ - ПЛ - (I) - АЛ - ПЛ (I) репрезентують лексеми, які активізуються й пасивізуються двічі. Так, лексему талон сучасна українська мова тлумачить як “1. Документ у вигляді невеличкого контрольного аркуша, що дає право одержати щось або дозвіл на що-небудь. У післявоєнний період, коли економіка почала відроджуватися, це поняття вийшло з активного вжитку і слово на його позначення стало історизмом. Політичні події початку 90-х рр. - розпад СРСР, утворення молодої незалежної України - змусили повернути слово талон до активного вживання, тому що він давав право одержувати нормовані продукти, товари, яких не було в достатній кількості”.

Ми з'ясували, що аналізовані нами застарілі слова репрезентують першу модель “активна лексика > пасивна лексика”, інші моделі виділені Л. І. Лонською у статті у мовотворчості Л. Горлача не представлено. Наприклад:

Чи ви християнини там, чи гендлярі,що числять свій люд за скотину у дворі (5, с. 46). Він сотника слухав і видом чорнів, він блискав на бранців з-під витлілих брів і втупився раптом очима в поола, аж дрож необорна того затрясла (5, с. 46).За ними завтрашні розвої, на розум обіперта міць, а не в чужих садах розбої і не братання силоміць (5, с. 81). Оце б устити, меду поставець з тобою за розмовою узяти (5, с. 156). Простугонять жовніри чвалом, а ти, як заєць, у кущі, сидиш собі із самопалом на перебитому плечі (5, с. 27). Заглибився у себе і Палій, згубившись між козацької старшини, хоча думки тривожились, як рій, без явної і зримої причини (5, с. 97). Позеленілий Меншиков в шатрі зіходив криком у злобі й журі і розпікав полковників, і кляв батуринців словами мотляв (5, с. 182).

Розділ 2. Семантичні типи застарілої лексики в історичних романах Л. Горлача

2.1 Семантичні типи історизмів

Історизми - це слова, вживані для позначення предметів, явищ і понять, які вийшли з ужитку, припинили своє існування у зв'язку з соціально-побутовими і суспільно-політичними змінами. На прикладі історизмів особливо виразно засвідчується вплив позамовних чинників та функціонування різних семантичних груп словникового складу української мови. Так, значну з кількісного погляду частину лексичних історизмів становлять слова, що позначають предмети і поняття, пов'язані з такими явищами в історії українського народу, як козацтво та Запорізька Січ. Ідеться на сам перед про лексико-семантичні групи слів, які у відповідний період історії української мови належали до активного вживання і виступали: назвами одиниць адміністративно-територіального поділу: паланка, курінь тощо; назвами військових формувань: полк, сотня; назвами осіб за їх роллю в ієрархічній адміністративній і військовій організації: гетьман, писар, осавул; назвами військових атрибутів, як символів влади: булава, бунчук, пірнач [32, с. 216-245].

Н. Г. Михайловська історизмами вважає застарілі слова, які вийшли з ужитку у зв'язку із зникненням тих реалій, котрі вони означали [28, с. 26.]. За М. М. Шанським, історизми - це слова пасивного словникового запасу, які служать єдиним вираженням відповідних понять [47, с. 148]. М. А. Жовтобрюх зауважує, що про історизми йдеться тоді, коли слова застаріли і вийшли з ужитку том, у, що зникли ті предмети, які називалися цими словами (жупан, плахта) [16, с. 156]. До нього приєднуються і М. І. Фоміна [39, с. 151]. Л. А. Булаховський називає історизми “матеріальними архаїзмами” [5, с. 85]. Його думку поділяє Н. А. Москаленко: “матеріальні архаїзми - це застарілі слова, що переходять до пасивної лексики, бо зникають з побуту позначувані ними предмети, явища, поняття, події” [30, с. 38]. А. Н. Кожин вважає, що історизми (як і архаїзми) - це своєрідні службові категорії слів і виразів, які тимчасово, в певних жанрах писемності і сферах громадської діяльності людей, повертаються в сучасний вжиток, залишаючись словами малозрозумілими або ж зовсім незрозумілими мовцям у наш час [21, с. 35-36]. А. Н. Кожин заважує також (цю думку поділяє М. М. Шанський), що процес зникнення з мови слів не є прямолінійним: у ряді випадків застарілі слова повертаються в активний запас лексики нашої мови. З цим поглядом не погоджується Н. Г. Михайловська: “Чи може історизм вдруге народитися? Мабуть, не може, тому що це б означало і відтворення того самого явища, котре слово називало в минулому. І якщо в сучасній мові існують такі слова, як міністерство, то вони означають об'єкти, якісно інші порівняно з колишніми”. Вона вважає доцільнішим говорити в такому випадку про “історичні омоніми” [29, с. 50].

Характерною рисою архаїзмів є те, що в сучасній літературній мові вои не мають синонімів: боярин, стольник, сокольничий, самопал. Отже, історизми виникають внаслідок розвитку соціально-суспільного та культурно-економічного життя. назви речей, предметів, дій, назви людей за соціальними і виробничими характеристиками виходять із ужитку головним чином тому, що перестають існувати ті явища, які називали цими словами: смерд, кмет, оприччина.

У лінгвістичній літературі існують різні точки зору, щодо класифікації історизмів. Цікавий розподіл лексики дає В. Й. Горобець, виділяючи з функціонального огляду такі групи:

1. Сільськогосподарська лексика:

а) лексика в галузі землеробства;

б) лексика в галузі тваринництва;

в) лексика пов'язана із заготівлею і споживанням продуктів тваринництва;

г) млинарська лексика;

д) назви овочів, фруктів, зелені;

е) назви напоїв;

є) назви продуктів тваринництва і рибальства.

2. Промислово-виробнича лексика:

а) лексика, пов'язана з виготовленням тканини, пошиття взуття, одягу;

б) лексика із сфер будівництва;

в) назви меблів, посуду та інших речей [11, с. 10].

Т. К. Черторизька [41, с. 221] подає дуже детальну класифікацію лексики щодо діяльності людини та її побуту, залишивши поза увагою лексику на позначення предметів і явищ зовнішнього світу.

1. Слова, що характеризують структуру суспільства, соціальний стан, місце людини в суспільстві та суспільних взаємовідносин представників різних верств населення минулих часів; лексика на позначення колишнього державного та політичного устрою країни.

2. Назви колишніх урядових і військових чинів, адміністративних посад.

3. Назви неіснуючих у наш час установ і організацій.

4. Назви колишніх професій.

5. Назви звиклих побутових звичаїв, обрядів, релігійних свят.

6. Назви старовинної зброї, амуніції, регалій.

7. Назви колишніх знарядь праці.

8. Назви одягу, взуття, головних уборів.

9. Назви монет, грошових одиниць.

10. Назви одиниць виміру і ваги.

11. Імена і прізвища історичних діячів.

12. Назви зниклих народів.

13. Назви релігійних організацій та їхніх представників

Схожу класифікацію подає М. Л. Худаш [46, с. 78]. У якій знайшла місце лексика, пов'язана з навколишнім світом.

1. Лексика на означення предметів і явищ зовнішнього світу.

2. Лексика, безпосередньо пов'язана з людиною і її побутом.

3. Виробничо-професійна лексика.

4. Суспільно-економічна лексика.

5. Суспільно-політична лексика.

6. Адміністративно-юридична лексика.

7. Церковно-обрядова лексика.

8. Метрологічно-нумізматичні терміни.

Т. К. Черторизька та М. Л. Худаш у складі застарілої лексики розглядають релігійну. Важко погодитися з цією точкою зору, адже з часу прийняття християнства на Русі і до наших часів ця лексика входила до складу активної. А якщо йдеться про часи язичництва, то тут краще говорити не про релігійну лексику, а про міфологічну, як це робить, наприклад, С. Плачинда [35].

В. А. Передрієнко [34, с. 32] більше уваги приділяє лексемам на позначення безпосереднього світосприйняття людини: слова на позначення явищ природи, статі людини, віку, частин тіла, назви спорідненості і свояцтва, понять науки, культури, мистецтва, абстактиних якостей, кольорів, ознак тощо (без релігійної лексики).

На наш погляд найбільш повну класифікацію дає у своїй праці з лексики і фразеології В. О. Винник [7, с. 164-165]. В його класифікації знайшли місце всі групи наявні в попередніх авторів. Він розглядає українську лексику за періодами і виділяє три великі шари застарілої лексики, кожен з яких має більшу чи меншу кількість прошарків.

1. Лексика, пов'язана з загальною характеристикою людини:

а) буття людини та загальні назви людини, слова, що характеризують стать і вік, спорідненість і свояцтво, меншою мірою - назви органів і частин тіла, фізичних і психічних станів, слова на позначення рухів тощо;

б) духовний світ людини.

2. Лексика, вживана на позначення навколишнього середовища:

а) назви місцевостей, рельєфу;

б) назви рослин;

в) назви тварин.

3. Лексика, пов'язана з трудовою діяльністю людини:

а) побутова лексика:

· назви продуктів харчування, страв;

· назви посуду;

· назви одягу;

· назви житла і допоміжних приміщень.

б) виробнича лексика;

в) лексика на позначення понять, пов'язаних з торгівлею;

г) назви грошових одиниць;

д) метрологічні назви;

е) назви часових понять, в тому числі лексика, що відображає членування часу в межах доби;

є) суспільно-політична лексика;

ж) соціально-економічна лексика (форми набуття майна, назви данини);

з) лексика, пов'язана з поневоленням народів;

и) лексика судочинства;

і) військова лексика.

У сучасній українські мові існує кілька класифікацій історизмів, але нами взято за основу класифікацію Т. К. Черторизької [41, с. 221], окремі семантичні типи розподілені, окремі додані.

Аналізуючи мовотворчість Л. Горлача виділимо такі семантичні групи історизмів.

1. Назви осіб за їхнім соціальним станом, наприклад: Люблю тебе, немов звичайний смерд, не з височини княжої розваги, а з глибини палаючої спраги, люблю Ірину, а не Інгігерд (смерд - селянин, який входив в селянську общину і сплачував данину феодалові) (3, с. 81); І чорна мара ворухнулась, як тать, готова усе у палаті стоптать (тать - злодій, грабіжник) (3, с. 23); Чому мені, немов ізгою, нарік він самотою йти і за душею дорогою тяжкий покари хрест нести (ізгой - людина яка вийшла з свого соціального стану) (5, с. 113); А спина ж так щемить од батогів опричників московських, а з душею, що коїться (опричники - дворяни) (5, с. 125); А що якийсь лайдак озветься з сп'яну, кукурікне проти - дамо ми добрим хлопцям певний знак, то вже не буде казна, що молоти (лайдак - вбога, бездомна людина) (5, с. 66); Та змовкнув хор про “многії літа”, і тут заворушилась старина, і навіть челядь край дверей - і та заклекотала, наче стромовина (челядь - дворові люди) (5, с. 61).

2. Назви осіб, на позначення колишнього державного устрою, як-от: Зібралися куропалати (куропалати - міністри) (1, с. 83); Із гори летять, як змії на гривастих туїни і зникають в веремії (туїни - княжий урядовець) (1, с. 34); Ледь стали на бере, узявся до діла мій давній знайомець, веселящий єпарх (єпарх - керівник міста) (1, с. 60); Лежав на смертнім одрі Ярослав і чув усе, немов через вощину: ченець печерський висхлий сивоглав хрестом бряжчить і змахує сльозину, в кутку тремтять дебелі тіуни (тіуни - господарський управитель князя) (3, с. 7);

3. Назви податків, наприклад: Роззявляй на дармовщину рот (дармовщина - те, що отримане безкоштовне) (2, с. 322); Чинш грошовий - за працю на лану, за право привести у дім жону, на викуп пана, що у бійку встряв (чинш - податок, який платився з землі або з дому) (2, с. 310).

4. Назви релігійних осіб, діячів, як-от: Кажеш бог у ромеїв до всіх милостивий? (ромеї - послідовники римлян) (1, с. 33); Все бачить папа і його прелати, Рим нависа, як скеля кам'яна, що ладен тіло й душу покарати, забрати в чехів пам'ять, імена (прелати - термін який примінявся до осіб, які займають високі посади в римо-католицьких церквах) (2, с. 293); Я простий собі чашник, та й годі (чашник - придворна посада, а також ченця, який завідує в монастирі напоями та винними погребами) (2, с. 449).

5. Назви колишніх урядових і військових чинів, адміністративних посад: війт, капрал, лава тощо. До цієї ж групи слів слід віднести й слова, що відбивають структуру козацької військово-адміністративної організації на Україні, напр.: В ратушу ходім (ратуша - орган місцевого управління) (2, с. 366); Не зважай вивернувши справу, яку поклав мені святий конклав (конклав - збір кардиналів) (2, с. 345); Та кажуть вивідці, що тисяч із п'ять (вивідці - розвідники) (4, с. 57); Він сотника слухав і видом чорнів, він блискав на бранців з-під витлілих брів (сотник - особа, яка очолювала сотню) (5, с. 46); Добрий був і так співав - усміхнувшись щиро гридень (гридень - дружинник в Київській Русі) (1, с. 36); Віддавши ринді в руки жебраця, Аскольд ураз відчув страшну натому та мовчки по середині кінця ступав собі у людниці живому (ринда - зброєносець і прапороносець) (1, с. 20); Прстугонять жовніри чвалом, а ти, як заєць, у кущі, сидиш собі із самопалом на перебитому плечі (жовнір - солдат польської армії) (5, с. 27); Принишкли всі, немов дозорчі, думки тривожні гнали пріч (дозорчий - розвідник) (5, с. 32); А спина ж так щемить од батогів опричників московських, а з душею що коїться (опричники - дворянин, що служив в опричнині) (5, с. 125).

6. Назви колишніх професій, наприклад: Тіуни і ябедники справні не минуть ні одне знамено (ябедник - прикажчик) (1, с. 42); Кияни, для них ми усі - скоморохи, оратаї, їхнього щастя майстри (скоморох - мандрівний середньовічний актор) (3, с. 109); Гудуть, як джмелі, ковалі, кожум'яки, ткачі, броварі, зброярі, гончарі, і нахвалки гнуть, як останні собаки, що правду здобудуть на Княжій горі (кожум'яки - майстри, що виробляють сирицю) (3, с. 86); Крізь прочинену ляду, мов знак звіздаря, пломеніла яскрава холодна зоря (звіздар - той хто займається ворожінням на зорях) (3, с. 41); Доладно ладували гармаші, шпарнеллю рів всівали від душі (гармаші - майстри, які робили і обслуговували гармати) (5, с. 181); Чи мало я повирізав лакиз, щоб знову тут ковтати голодну слину (лакиз - лакей) (5, с. 83); Мазепа вслухався в голосу жур й чорнів на виду як старий смолокур (смолокур - столяр) (5, с. 41).

7. Назви звиклих побутових звичаїв, старих обрядів, релігійних свят, як-от: Посід скінчився і надходить час, воздали їм належну добру требу (треба - жертва богам) (1, с. 22); Беріть своїх мужів у тереми, по тих хто впав у брані, справив тризну (тризна - частина погребельного обряду) (1, с. 20); На кожен день козацтво заговляє тугі розперезавши пояси (заговляти - востаннє їсти перед постом) (4, с. 30).

8. Назви старовинної зброї, амуніції, військових регалій, наприклад: Аж тут і накри вдарили, як грім, і скрипнули підйомника жеравці і міст сховався (журавці - блоки мостового підйомника) (1, с. 17); Десь твердо уросли акрити в чужі прилучені краї, собою змушені прикрити священні Греції гаї (акрити - прикордонні війська) (1, с. 81); Ми лука княжого підозри, а князь - караюча стріла (підозри - кінці лука) (1, с. 103); Стражні оруддя балістарій скрипіли горстом ременяк і в обороні дружній ярій живий братався і мертляк (балістарія - метальна машина) (1, с. 80); Розстебнув Палій сакви і дістав неквапно півня (сакви - невеликий мішечок, прикріплений до сідла) (1, с. 36); Нарешті вдома. Що за благодать - оці дідівські кручі незнищі, де може й смерть спокійна благом стать, коли себе утвердив у знамені (знамена - княжі печаті) (1, с. 18); Тут Париж сидить і вічний Рим, і Мадрид, й чужа народу Прага, і пливе до бога міри дим, наче попіл спаленого стяга (стяг - військовий прапор) (2, с. 333); Одне лиш бентежило серце Вишаті і кігтями чорно шкребло на душі: стискали правиці тверді вузлуваті рогатини гострі, мечі бердиші (бердиш - старовинна зброя, схожа на сокиру) (3, с. 104); З під ніг каміння бризкало, як з пращі (праща - ручна зброя для метання каменя) (3, с. 54); Соталося проміння у вікно, збиралося пучком на рукояті сталевої дамаски (дамаска - шабля) (4, с. 62); За поясом поблискував пірнач (пірнач - зброя, схожа на булаву) (4, с. 22); І гетьман стенувся вколовшись об докір, і ніби домахою небо розсік (домаха - шабля виготовлена з дамаської сталі) (5, с. 202);Та ще знамено над упляндцями віє і Карл свою гвардію кличе на герць (знамено - військовий прапор) (5, с. 93); Відпущену стрілу вернути в сирцевий тугий колчан (колчан - сумка для стріл) (5, с. 79); Он же Самусь на мій розумний клич прийшов і виклав гетьманські клейноди (клейноди - знаки влади (булава, печать, прапор) (5, с. 93).

9. Назви старовинного чоловічого та жіночого одягу, взуття, головних уборів, які вийшли з ужитку, як-от: Високий Дір, прямий, немов свіча, спокійно брата вибирав очима, притримуючи лівою меча, зібравши яре корзно за плечима (корзно - накидка) (1, с. 19); При вході сидів молодик у домашньому строї (строй - одяг) (2, с. 445); Уже не раз він бачив чаші дно, та не мішав правдиві й грішні речі, лиш виставляв прямі та гострі плечі, струсивши з них товсте важке корзно (корзно - старовинний верхній одяг, схожий на плащ) (3, с. 86); Кирея на твердому тапчані (кирея - верхній довгий суконний одяг з відлогою) (4, с. 62); Життя згубилось в чорному завої, останні дні гуртує у вирій (завій - чалма, тюрбан) (5, с. 5).

10. Назви старовинних монет, грошових одиниць, наприклад: Він плетиво розвішував своє, з якого не відкупишся й за куни (куни - грошова одиниця) (1, с. 23); Я шеляга тобі, а ти налий, то й будем Лейбо, на сьогодні квити (шеляг - старовинна польська монета, те саме, що копійка) (5, с. 88).

...