Семантичні типи застарілої лексики в українській мові (на матеріалі історичних творів Л. Горлача)

11. Назви старовинних одиниць виміру, наприклад: І за тисячі поприщ дідівська Гора (поприще - дві третини кілометра) (1, с. 29); Пляшки і штофи грали на столах, горілка аглицька, французькі вина, вишнівка київська і горобина, і пиво, що варилось в Броварах (штофи - старовинна міра рідини, яка дорівнює 1/8 або 1/10 відра.) (4, с. 31).

12. Назви приміщень, будівель, споруд, як-от: Над капищем забутим біля дуба, тріщав огонь, і іскри на льоту вплітались в кострицю сиву чуба (капище - простір храму) (1, с. 14 - 15) ; І гримів хор у закомарах, і впав за килим палія і в трунків парі, як у хмарах, почулись трелі солов'я (за комарах - приміщення для хору) (1, с. 89); Слова гранітні патріарха загримотіли у конху (конх - місце під склепінням) (1, с. 84); Уже не бачив він, коли чужі на требище стягли його дитину, як поміж ребра вдарили ножі, як кров збагрила білу полотнину (требище - священне місце) (1, с. 27); Ха-ха, то ж не пиво несуть броварі (броварня - пивоварний завод) (3, с. 104); Сьогодні ж родину його розшукати, із гридниці княжої щедро вділить (гридниця - будівля для прийому гостей) (3, с. 103); Та як нова біда на Русь нагряне, хто за твій скит, за келію твою з мечем в руках, а не з хрестом обстане (скит - невелике житло ченців самітників) (3, с. 59); А заховався в курені і що ж (курінь - сторожка) (4, с. 64).

13. Назви, що позначають побутові предмети, а саме: Навіявся вихор, над нивою звівся курною і хлопнув курою у неба підсинений дзбан (дзбан - кувшин) (2, с. 299); А поруч, у розмаї паволок, цвіла княгиня, молода ярина (паволок - коштовні тканини) (1, с. 19); В руках гойдаються цеберця, водою виповнені вщерть (цеберце - посудина для носіння води) (3, с. 151); Ярослав підхопився, вкривало зім'яв і в зачинені двері свій погляд уп'яв (вкривало - ковдра) (3, с. 30); Лежав на смертнім одрі Ярослав і чув усе, немов через вощину: ченець печерський висхлий сивоглав хрестом бряжчить і змахує сльозину, в кутку тремтять дебелі тіуни (одрі - ліжко) (3, с. 7); Ти дай мені пороху добре барильце (барильце - невелика посудина для рідини) (4, с. 54); Оце б устами меду поставець, з тобою за розмовою узяти (поставець - рід ковша для зачерпування пива, меду, квасу) (5, с. 156);Сусідові тешемо поле із жердки, бо в того і жінка з дітьми, і пироги (жердка - вішалка для одягу) (5, с. 207); Купець розстебнув своє платно з вотоли і згорток дістав і поклав на столі (вотола - груба тканина) (1, с. 62); Там затеси поновлюють давні, там збивають людців заодно (затеси - мітка на дереві) (1, с. 42); Гула, мов рій бджолиний, зала, карафи брязкали й чарки (карафи - графин) (5, с. 21).

14. Імена видатних діячів: Отож і днесь не будем замовлять нам князь Аскольд нам совість, наче рану (Аскольд - правитель давньоруської держави від 860 до 882 року) (1, с. 20); У Жижчиному сірому шатрі зібралися старі і нестарі, і знакомиті рицарі, й прості, що лиш роботу знали у житті, помічені мечами і вогнем, католицьким хрестом, чужим конем (Ян Жижка - чеський полководець, діяч гуситського руху, національний герой чеського народу) (2, с. 465); Ольга зирила, пильно на гурт чоловічий, найбільше ж чомусь на панка (Ольга - дружина князя Ігоря) (2, с. 450); Ярослав підхопився, вкривало зім'яв і в зачинені двері свій погляд уп'яв (Ярослав Мудрий - великий князь Київської Русі з 1015 по 1054 роки, четвертий син Володимира Великого); Люблю тебе, немов звичайний смерд, не з височини княжої розваги, а з глибини палаючої спраги, люблю Ірину, а не Інгігерд (Інгігерда - дочка шведського короля Улофа Шетконунга, друга дружина Ярослава Мудрого з 1019 року); Змокрілий Вишата і вої замерлі дивились похмуро на збитих ланців (Вишата - воєвода київського ополчення під час правління Ярослава Мудрого); Мазепа спохмурнів: невже за так сей поклик вдовольняє душу хтиву (Мазепа - гетьман війська Запорізького на Лівобережній Україні (1687 - 1704) і на всій Наддніпрянській Україні (1704 1709)) (5, с. 94); Заглибився у себе і Палій, згубившись між козацької старшини, хоча думки тривожились, як рій, без явної і зримої причини (Семен Палій - військовий діяч, полковник Фастівського полку) (5, с. 97); Позеленілий Меншиков в шатрі зіходив криком у злобі й журі і розпікав полковників, і кляв батуринців словами мотляв (Олександр Меншиков - російський військовий і державний діяч) (5, с. 182); Пора в похід, до Карла на Десну, пора змахнути владно булавою, аби твою офірну сивину не покривали москалі ганьбою (Карл VII - шведський король) (5, с. 168).

15. Назви міфічних осіб: Без нього згинем, яко одри, забравши по собі й діла (одри - міфічні люди, що зникли безслідно) (1, с. 101); Кий, Щек і Хорив - то були три брати, як на мечі одному три десниці (Кий, Щек, Хорив - три брати, які за легендою, заснували Київ) (1, с. 13).

16. Назви музичних інструментів: Аж тут і накри вдарили, як грім, і скрипнули підйомника жеравці і міст сховався (накри - барабани) (1, с. 17); Дудніли роги, бухкали котли, гриміли басовито, і дзвін церковний линув знакомито (тулумбаси - старовинний музичний інструмент, що мав форму мідної чаші) (3, с. 85).

Отже, історизми є менш уживаними, ніж архаїзми, у творах Леоніда Горлача “Слов'янський острів”, “Перст Аскольда”, “Руїна”, “Ніч у Вишгороді”, “Чисте поле”, але поділяються на більшу кількість груп за значенням. До найпоширеніших належать групи слів, які характеризують класову структуру суспільства, соціальний стан, місце людини в суспільстві та суспільні взаємовідносини різних верств населення минулих часів (21%), а також назви старовинної зброї, амуніцій військових регалій (14%). Найменше в романах Л. Горлача вживаються історизми на позначення минулих професій (5%), від загальної кількості проаналізованих нами застарілих лексем.

Статистичні підрахунки, дозволяють зробити висновок, що в романі “Руїна” вжито найбільше історизмів (35%), у романі “Перст Аскольда” автор використовує значно меншу кількість історизмів (25%), у романі “Ніч у Вишгороді” Л. Горлач використав 15 історизмів (24%). У “Чистому полі” - 8 історизмів (10%), історичний твір “Слов'янський острів” Л. Горлача найменш насичений історизмами, всього лише 7 (6%) від загальної кількості нами досліджених лексичних одиниць - історизмів.

2.2 Типологія архаїзмів

Архаїзми - це застарілі для певної епохи мовні елементи та слова, вирази, афікси, які вийшли із ужитку й замінені іншими. Характерною рисою архаїзмів є те, що поряд з ним завжди існують синоніми - слова активного вжитку: дім - житло, ректи - говорити. Вони вийшли з складу активної лексики, тому що були витіснені іншими словами, які мали з ними однакове значення, наприклад: весь - село, всує - даремно. Головна різниця між історизмами та архаїзмами полягає в тому, що історизми не мають сучасних абсолютних синонімів і відносяться до іншої не сучасної лексичної системи. До історизмів однаково належать слова, які перестали функціонувати і двадцять років тому, і декілька століть: ратаї, шишак, непман, гестапівець. Для архаїзмів встановлюється синонімічна співвідносність із сучасними словами, яке базується на сучасному вживанні архаїчних слів. Встановлення синонімічного зв'язку можливе лише в середині однієї лексичної системи. Тому архаїзми відносять до системи сучасної української мови. Н. П. Михайловська вважає, що архаїзми - це слова, які вийшли з ужитку в процесі розвитку самої мови. На них більше, ніж на історизми, впливають суто лінгвістичні закони розвитку. Однак соціальні і мовні фактори виступають в тісній і динамічній єдності. І тому ми маємо право говорити про переважний вплив тих чи інших закономірностей [29, с. 50].

А. Н. Кожин вважає архаїзми службовою категорією слів [21, с. 9]. Деякі вчені, зокрема Л. А. Булаховський [5, с. 65], називають їх стилістичними архаїзмами, бо вони використовуються в художніх творах з стилістичною метою. До Л. А. Булаховського приєднується і Н. А. Москаленко, яка дає таке визначення архаїзмів: “Стилістичні архаїзми - це застарілі слова, що перейшли у пасивний словник мови або й зовсім зникли із суспільного вжитку, бо витіснені рівнозначними, більш активно вживаними словами, з певних причин більш прийнятими для називання тих самих предметів, дій, явищ” [30, с. 38].

Залежно від того, чи слово застаріло цілком, чи зберігає окремі елементи свого конкретного значення, чи застарілим виявилося його лише смислове значення або фонетичне оформлення, мовознавці поділяють архаїзми на лексичні та семантичні. М. М. Шанський виділяє три групи лексичних архаїзмів:

1. Власне лексичні - слова, витіснені в пасивний лексичний запас словами з іншою непохідною основою (маніє - воля, лоно - груди). М. І. Фоміна до власне лексичних архаїміввідносить слова, які застаріли цілком і перейшли в пасивний шар: комонь - кінь, зане - тому що [44, с. 288].

2. Лексико-словотвірні архаїзми - слова, що відрізняються від сучасних словотвірними елементами: рибар - рибак, пастир - пастух, воїтель - воїн. М. І. Фоміна вважає лексико-словотвірними архаїзмами слова, у яких застарілі окремі словотвірні елементи: рукомесло - ремесло.

3. Лексико-фонетичні архаїзми - застарілі слова, замінені в активному словнику словами того ж окорення, але дещо іншого звукового вираження: зерцало - дзеркало, глад - голод. М. І. Фоміна до лексико-фонетичних архаїзмів відносить слова, у яких у процесі історичного розвитку мови змінилась звукова форма при збереженні змісту: аглицький - англійський. А. В. Калінін у складі лексико-фонетичних виділяє акцентологічні архаїзми - символ - символ, епіграф - епіграф. Він також вирізняє групу граматичних архаїзмів: рояль (було ж. р.), лебідь (було ж. р.) [17, с. 158].

М. І. Фоміна до лексичних архаїзмів додає групу лексико-семантичних. На її думку, це багатозначні слова, у яких застаріло одне чи кілька значень. Наприклад, у слові гість застарілим є значення “купець”, а інші збереглися.

Семантичними архаїзмами М. А. Жовтобрюх, М. І. Фоміна вважать слова із застарілими значеннями. М. М. Шанський називає семантичним архаїзмом зстаріле значення якогось слова, яке в інших значеннях є звичайним словом в сучасній літературній мові: язик - народ, прямий - дійсний [47, с. 151]. За своїм походженням у лексичній системі української мови як архаїзми, так і історизми дуже різноманітні. Серед них виділяються і власне українські, і старослов'янські, і запозичені слова.

Специфіка вживання в мові художньої літератури історизмів і архаїзмів полягає в тому, що цей шар лексики не співвідноситься з сучасним лексичним складом мови. Автор при стилізації переходить в іншу мовну епоху. Коли сучасна застаріла лексика такою не була. Активність її у творах на історичну тематику багато в чому залежить від творчої манери. Задумів автора.

Також існує й інша класифікація, за якою архаїзми поділяють на:

· власне лексичні;

· лексико-словотворчі;

· лексико-фонетичні;

· фонетичні [41, с. 239-240].

Але у нашій праці ми будемо керуватися класифікацією, поданою А. П. Грищенком [40, с. 217].

У тих випадках, коли предмети, явища, дії або поняття зберігаються (у побуті, духовній і матеріальній культурі, різних сферах соціальних стосунків і відношень тощо), а назви їх у процесі розвитку мови змінюються іншими, первісні номінації переходять до розряду архаїзмів. Архаїзми та їхні сучасні лексичні відповідники співвідносяться у словниковому складі української мови як синоніми. На відміну від історизмів з властивою їм безпосередньою номінативною функцією, архаїзми використовуються насамперед як категорія виразно стилістична, розрахована на створення історичного мовного колориту.

Слова-архаїзми, дібрані з аналізованих нами поетичних романів на історичну тематику Л. Горлача, типологізуємо так: власне лексичні, лексико-словотвірні та лексико-фонетичні. Групу морфологічних архаїзмів, яку виокремлює А. П. Грищенко, нами не виявлено.

1. Власне лексичні архаїзми - це застарілі слова, витіснені з уживання іншими лексичними одиницями. У їхньому складі виокремлюємо такі семантичні групи, як-от:

а) назви людей за їхнім віковим та професійним станом: У била гупали керкіти (керкіти - нічний сторож) (1, с. 78); Та бачу, що не панський супостат (супостат - противник, ворог) (2, с. 314); Ох, Жижко старий ти, а мислиш і чиниш як отрок (отрок - хлопець-підліток) (2, с. 447); Змарнілий Вишата і вої замерлі дивились похмуро на збитих ланців (ланці - старці) (3, с. 113); О господи, за що мені все це, невже не маєш іншого обранця, щоб подивитися спідлоба в лице і оцінити мовчки, яко бранця (бранець - полонений) (4, с. 63); Мужі значливі і ремісники, важкі од зброї і натоми вої, уноті, отроки, старі жінки - їх стільки тут, як на ялині хвої (уноті - дівчина) (1, с. 24); Оце і я вже наче гречкосій, пічкур старий, нащадок баболюба (пічкур - ледар) (4, с. 5); Ось він! - вказав на уноту перстом (уноту - юнак) (1, с. 25);

б) назви частин тіла людини: Над ним крізь хмари визрів лик зорі і місяць заходився м'яко тліти (лик - обличчя) (1, с. 11); Аскольд в поклоні чемному зігнувся, аж хруснула крута і дужа вия (вия - шия (1, с. 11); Нехай твій перст пожертву відбире і утомить найвищі спогадання (перст - палець на руці) (1, с. 23); Кий, Щек і Хорив - то були три брати, як на мечі одному три десниці (десниця - права рука, але в контексті - це вигини для пальців) (21, с. 13); Крізь пліч ворушіння й невиразні лиця, парсуну свого скомороха вгадав (парсун - обличчя) (3, с. 108); Мені не личить знатися з панами, що так і норовлять схопить за карк (карк - шия) (4, с. 30); Будеш на посольстві, бісів сину, не верни од люду кислу твар (твар - обличчя) (4, с. 75);

в) назви предметів та понять, що зустрічаються в повсякденному житті: Те, що було учора ще зелом, сьогодні не вміщується в зернині (зело - дуже) (1, с. 16); І кіс її важкий лискучий мови жовтавим туском узороч ярмила (узороч - золоті й срібні прикраси) (1, с. 19); Тепер у мирі буде жити Русь - хозари нам дали у цьому роту (рота - клятва) (1, с. 19); Напившись олу, язиком плекав, що ніби і боги не справжні наші (ол - пиво) (1, с. 24); Гриміли скоромохи в бубонці, свистіли в замри, і гульбу до преж ту, що перенесли, крізь віки діди, розпочинали ситою і олом (сита - медовуха) (1, с. 28); Що ж іще тобі треба, обране богів, можливий княже Русі, що не знає урону (урон - притулок) (1, с. 29)?; Чом же іще тобі треба, яко рана, саднить, і чого їй, чого у житті не стачає (саднить - болить) (1, с. 29)?; Беріть усе - добро моє і кліть, немиле буде все як син поляже (кліть - склад, але за контекстом “палити”) (1, с. 26); У Жижчиному сірому шатрі зібралися старі і нестарі, і знакомиті рицарі, й прості, що лиш роботу знали у житті, помічені мечами і вогнем, католицьким хрестом, чужим конем (знакомиті - явний, очевидний, але за контекстом багатий, відомий) (2, с. 465); Він за нас страждає від покут (покута - кладовище , але за контекстом реалізується значення “гріх”) (2, с. 322); Тож коли возсідав за столом по трудах між дружинників битих, робітних з подолу, його розум літав, лопотів, яко птах, дивував і лякав, посівавши крамолу (крамола - заборонf) (1, с. 32); Князя нашого уваж, настели на лаву хозу (хоза - вичинена шкура) (1, с. 39); Будуть добре нам служить, як допреж мечі з оцелу буде менше вдів тужить у годину невеселу (оцел - сталь) (1, с. 40); А річки ж - як м'які паволоки, а озеро - тонкий обояр (обояр - персидський шовк) (1, с. 43); На обличчях краплі грали, мов лали (лали - рубіни) (1, с. 71); Хто в глупу ніч одважився піти із дому, дух не втримавши в гризоті, хто від людської зрікся суєти, зануривши в глибінь ріки укоті (укоті - якорі) (1, с. 13); Над капищем забутим біля дуба тріщав огонь і іскри на льоту вплітались в кострицю сиву чуба (кострицю - вогнище) (1, с. 14-15); А в сріблі тім не входячи у тінь, стрімкої кручі лодія гойдалась, і хвиль спокійних скоробіжна рінь, як зграя риб попід бортом скидалась (лодія - човен) (1, с. 12-13); І ти , Аскольде,будь як той оскол, а не осколок вимерлого роду, водні криваві ратей, кривд і зол, обстоюй людям благо і свободу (оскол - скеля) (1, с. 18); Не мудрець, хто високі насипле вали, щоб од світу сховатись, неначе у корсту (корста - труна) (1, с. 30); А з Подолу дзвін заліз, корчениць дими й заграви (корчениця - кузня) (1, с. 30); Диякон тримав капецею запашну (капиця - кадило) (1, с. 98); Ніч метка вистеляє обруса на землю стару (обруса - скатертина) (2, с. 290); На душі убога католицька церква пантрує, герої в могилах, мечами помічені, сплять (пантрує - слідкувати, спостерігати, охороняти) (2, с. 291); Осінній туманець котив із Лаби, густив ситняг, лозу, очерети (ситняг - рід водяної рослини) (2, с. 458); Золота в мене катма, щоб перекинути їх (катма - багато) (2, с. 447); І Ян стрепенувся на голос, як спіймана птаха: це ж Чехії поклик, її незнищенна тужба (тужба - горе) (2, с. 352); Сьогодні ж Європа хрестами потята отут (потяти - побити, зарубати) (2, с. 404); Більше руху, більше моці (моць - сила) (2, с. 402); Тіло… сковує… правцем (правцем - нерухомо ) (2, с. 434); Нехай ми ще дикі, пропахлі настоєм живиці, димами і дьогтем, закутані в лико і повсть, та погляд звертають чужі златоглаві столиці на Русь - на пропахлу медовими трунками борть (борть - вулик) (3, с. 120); Зійшлися докупи чаші і думки, і радістю осяяться очі, і передзвони із церков урочі у терем опадали навзнаки (урочі - чудові, прекрасні) (3, с. 86); Гойднулася лампада у кутку - і орел сліпучий ніби вимерх (вимерхнути - погаснути) (3, с. 12); А мерщій ходи та почитай на те ж в тебе й кебета (кебета - розум) (4, с. 123); Годі, коню, мірять кроки, мірять, конику, учвал (учвал - галопом ) (2, с. 428); Мертвить нас не ворог - мертвлять із панами почвари, що в рідній землі нашим трупом встеляють гать (почвари - чудовище) (2, с. 447); Ольга зирила, пильно на гурт чоловічий, найбільше ж чомусь на панка (зирила - дивилася) (2, с. 450); Не для слави - для потрави чвалять мейсенські пани (потрави - страви) (2, с. 402); До лиця припав морозко жаско, що лютішим став на схилі дня (жаско - страшно) (2, с. 424); Краще бити, але сите, аніж нидіти отут (нидіти - вести бездіяння) (2, с. 429); Дружни гамір од людей одбився, у якому дихала борня (борня - боротьба) (2, с. 380); Летіли думки - непокірні, стрімкі, неугавні, на вітрі рвучкім лопотіли, немов барвено (барвено - колода) (3, с. 128); Владислав корив його, він же ж затято мовчав (затято - завзято) (2, с. 443); З дому в дім - внесла перезва (перезва - перекличка) (2, с. 417); В покій з дверей вливалася рідня, і княжа челядь мчалась крізь загати (загата - гребля) (3, с. 15); А от як поганин одніме дітей і коня, з ким сіяти жито, на кого тоді уповати (уповати - надіятися) (3, с. 127); Пливе високе ложе між свічками, неначе човен ветхий між віками, що здаленіли зливами оман (ветхий - старий) (3, с. 77); І сумнів на серця несхитно тис, і долу опускались гострі берли (берли - широке річкове вантажне судно) (3, с. 51); І зболених думок шалений грім у пам'яті вже не здіймав розгуди (розгуди - знеславлення) (3, с. 47); А коли твій слуга вогневицею пік, а коли я страждав і душею здрібнів і не міг на князів перелити свій гнів (вогневиця - гарячка) (3, с. 3); Не легко бути мудрим у житті, де менше полум'я, а більше приску (приск - гарячий попіл з жаром) (3, с. 14); Здавила груди зболені ядуха (ядуха - задишка) (3, с. 7); На зорі нас будить люте горе, то навіщо ж дзиґарі чужі (дзиґар - годинник) (4, с. 86); А його криївка лісова від смерті вберегла (криївка - захисток) (4, с. 79); Здиралися вгору шалкі відчайдухи - і падали вниз у замулений рів, і важко стогнали від ран та від скрухи, і дим понад ними, мов ладан курів (скруха - тяжкий настрій) (4, с. 53);; Пора в похід, до Карла на Десну, пора змахнути владно булавою, аби твою офірну сивину не покривали москалі ганьбою (офірний - жертовний) (5, с. 168); Ну що ж, нехай збираються на прю, а я гніздо осине розорю (прю - спір) (5, с. 178). А де ж твій ятаган і аркан, яких бояться діти недорослі, ще вами не затягнуті у бран (бран - полон) (4, с. 35); Он бачиш булава яріє знадно, аби лиш не схилила на криве (знадно - спокусливо) (4, с. 25); Суди за все сподіяне, за все хай буде пам'ять вічна осторога (осторога - обережність) (4, с. 9);

г) географічні назви: Ах, руса Русь, Куявіє моя, освячена дніпровою водою (Куявія - Київська Русь за часів Аскольда, нинішня Україна) (1, с. 18); А ми забились аж на Танаїс і там своє поставили знамено, а вже по тому з степу та на ліс, а тут вже й листя світиться черлено (Танаїс - Дон) (1, с. 19);

д) часопросторові поняття: Черленний лист на кручі клав ревун, і золотіла у горі денниця (денниця - вранішня зоря); (ревун - вересень) (1, с. 17); Отож і днесь не будем замовлять нам князь Аскольд нам совість, наче рану (десь - тепер, сьогодні) (1, с. 20); Та нюхом, здається, він чув: ця стязя несходима і вищі чесноти йому кермували думки - зламати меча у руках кровожерного Рима, що нишком вповзав у найменші слов'янські кутки (стязі - дорога) (2, с. 441); Не запущена лядина отня, лугт вже не топчуть хозари комонні, мов таті (лядина - оброблене поле) (1, с, 29); Лиш падь багряна та зчорнілі крони (падь - яр) (5, с. 145).

2. Лексико-словотвірні архаїзми - це застарілі слова, що відрізняються від сучасних словотвірними елементами. Наприклад: Ти думаєш забув я поглум (поглум - поглумлення, знущання) (1, с. 122)?; Вовки завили в недалекім лісі, немов погризлись за чужий окіст (окіст - кістка) (2, с. 298); І все те тут, на цій землі, де зроду на смерть стояв за волю гордий муж, де не було на звагу недороду, і засухи пекучої і стуж (недорід - неврожай) (2, с. 294); Я озирнувяся:ні душі ніде, лиш хати дальнє видиво бліде крізь туманець росте, мов сирота, і душу в сум прозорий огорта (видиво - видовище) (2, с. 320); Тепер набраввся пихи і відваги і напускає зарізяк на нас (зарізяк - убивця) (2, с. 457); До чого цей напомин вояку, що всього надивився на віку (напомин - нагадувати) (2, с. 462).

3. Лексико-фонетичні архаїзми - це застарілі слова, що відрізняються від сучасних за фонетичними вираженнями, наприклад: Богомила глас гойднув народ і пердався небу (глас - голос) (1, с. 22); Тепер одержиш те, що сам шукав, і вип'єш труту, а не мед із чаші (труту - отрута) (1, с. 24); Він у греки ходив, не минав і хозар, він ганяв свої лодії в дальні окраї, він привозив на Русь небувалий товар і предивних словес іноземні вираї (вираї - вирій) (1, с. 32); Знадвору чулося бряжчання лат, і напливала темінь безпросвітна з розчахнутих у ніч високих врат (врата - ворота) (2, с. 289); Лежав на смертнім одрі Ярослав і чув усе, немов через вощину: ченець печерський висхлий сивоглав хрестом бряжчить і змахує сльозину, в кутку тремтять дебелі тіуни (висхлий - висохлий) (3, с. 7); Творіть, щоб ми до сивих влас пишались стінами живими (влас - волосся) (3, с. 141); Це б мені такого у науку, от би кревно заздрити донці (кревно - кровно) (4, с. 112); Тоне душа горить - її руїна понад безлюдним скровленим Дніпром (скровлений - скривавлений) (5, с. 4); І хоч у грудях гіркне брага, шумить од хмелю голова, печаллю виняньчина звага кипучі струшує слова (звага - відвага) (5, с. 22); Та як я піч і вражу жінку кинь (вражу - ворожу) (5, с. 18); Ти, отче, не розводься, як спудей, - Мазепа зиркнув на отця спідлоба (спудей - студент) (5, с. 95).

Типологізуючи архаїзми, виділені нами в історичних творах Л. Горлача “Перст Аскольда”, “Слов'янський острів”, “Чисте поле”, “Ніч у Вишгороді” та “Руїна”, нами помічено такі особливості: власне лексичні архаїзми зустрічаються у творах найбільше - близько 70%; лексико-словотвірні архаїзми становлять 10%, а лексико-фонетичні складають 20% від загальної кількості проаналізованої нами застарілих слів архаїзмів.

2.3 Етимологія застарілих слів

Лексика української мови складалася і розвивалася впродовж багатьох віків. У ній знаходять відображення зміни, що відбуваються в житті нашого суспільства, багата і славна історія українського народу, величезні досягнення в економіці і культурному житті сучасної України.

За походженням словниковий склад української мови не однорідний. Окремі слова і цілі групи слів в українській мові виникли в різні епохи і з різних джерел, тому з генетичного погляду лексика сучасної української мови, зокрема й застаріла поділяється на два узагальнені типи: споконвічна й запозичена. Споконвічний шар лексики, як відомо, включає до свого складу слова спільноіндоєвропейського періоду, спільнослов'янського, спільносхідносло'вянського та власне українського.

Значна частина застарілих лексем, представлених в історичних романах Л. Горлача, - спільнослов'янського походження. Матеріали “Етимологічного словника української мови” у семи томах (1982-2006 роки) дозволили з'ясувати таке:

Лодія - човен своєрідної форми. У романі “Перст Аскольда” використовується як давньоруська форма лодья, так і старослов'янська ладія. [Лодь] “човен” Ж, “тс.” Л, Ж, [лодниця] “верф” Ж [лодя] “човен Ж; вимощене місце під колесом водяного млина”, [лодяк] “водяний пливучий млин (на човнах)” [лотка] “човен” Л; - р. бр. лодка, др. лодья, лод?ка, п. вл. lodz, ч. lod, ст. lodi, слц. lod, нл. loz, lodka. Від псл. oldi “човен” (8, с. 280).

Забороло (іст.) “частина шолома; щит на мурі, фортеці”; - р. [забороло] “огорожа”, др. забороло “міська стіна; паркан на міській стіні”, п. [brodlo] “стіжок сіна; легка покрівля над током”, ч. [bradlo] “поручні склеля”, слц. bradlo “скеля”, стсл. забрало “стіна міської фортеці”; - псл. ?(za)bordlo; - пов'язується з бороти, псл. ?borti. Давньоруській повноголосній формі -оро- відповідає старослов'янське -ра. Виводиться від праслов'янської мови-основи. Етимологічно префіксально-суфіксальне утворення від віддієслівної твірної основи: za+bor+olo (ra) (7, с. 214).

Острог - багатозначне слово, яке у першому значенні “в'язниця, тюрма” є архаїзмом. Уживалося протягом довгого часу (до кінця XIX ст. включно). У тексті творів використовується у двох інших значеннях як історизм. У другому значення “огороджене частоколом місто, селище” у романі “Чисте поле”. У третьому значенні “стіна на валу фортеці із закопаним впритул у землю і загостреним угорі стовпів” - у романі “Ніч у Вишгороді”. Давньоруське острогъ означає “зовнішнє укріплення”, протилежне д?тинцу. Виводиться від “остръ”, первинне значення значення - кіл, потім - загорожа. Етимологічно - суфіксальне утворення з суфіксом -ог- (9, с. 228).

Десний - “правий” [десна] “правиця” десниця (заст. поет.) “тс.”; - р. десный др. десныи, ч. заст. desnice “правиця” болг. м. десен “правий”, схв. дёсан слн. desen, стсл. дес?ъ “тс.”; - псл desnъ “правий”: - споріднене з литовським d??inas “тс.”, de?ina? “праворуч; спритно” de?in? “правиця”, дінд. d?kєiтa? “правий, південний, діловий, спритний” ав. da?ina - “правий”, гр. дЭойьт, дЭойфесьт, лат. dexter “тс.”, ірл. dess “тс.; південний”, кімр. dehen “праворуч”, гот. ta?hswa “правий”, двн. z?so, алб. djathta “тс.”; можлива також спорідненісь з грецьким дЭчпмбй “приймаю”, лат. decet “личить”, іє. dek. “подавати” (7, с. 43).

Перст “палець руки”, [персть] “тс.” Нед, перстень “обручка, каблучка; [наперсток ДзАтл I]”, [п?рстінь, перстенина] “тс.”, персні (мн.), [перстені] “персні” Куз, [персник] “перстенець”, перстенець, перстеник, [перстенина] “перстень” О, [перстенина] “тс.” Куз, [перстіня] (зб.) “персні” Ме, [пиристень] “перстень” ГрийАВ, [персний] “перстневий” Куз, перстневий, [перстенюватий] “кільцеподібний, перснеподібний” Куз, [наперсник] “онучка (для пальців ніг)”, [наперсниця] “тс.”, наперсток “захисний ковпачок на палець при шитті; залізне кільце, яким коса кріпиться до кісся; [перстень Л]”; - р. перст, др. пьрстъ, п. parst, ч. слц. prst, вл. porst, полаб. parsten “перстень”, болг. пръст, м. прст, схв. прст, слн. prst, стсл. пръстъ; - псл. ?pьrstъ “палець”; - споріднене з лит. pi??tas, лтс. pirksts, прус. pirsten, “тс.”, а також, очевидно, з двн. first “гребінь даху”, снн. vorst “стовп”, лат. postis “тс.”, дінд. p???ham “хребет, вершина” (9, с. 355).

Куявія [куява] “поганий старий курінь; віддалене житло; малознайома країна; крутий горб”, [кугава] “скеляста ущелина, прірва; обрив”, [куєв] “швидкий кам'янистий потік у лісі”; - п. [kujawa] “неврожайне місце в полі”; - не зовсім ясне; можливо, псл. kujava, похідне від kujati “ремствувати, буркотіти, злитися”; - менш обґрунтоване пов'язане з псл. kovylь “ковила” (8, с. 171).

Рота (заст.) “клятва, присяга” Нед, Пі, [ротити] “проклинати” Нед, [рочити(ся)] “присягати” Г, Нед; - р. [рота] “клятва, присяга”, др. рота “тс.”, ротитися “присягати”, п. (іст.) rota “формула присяги”, ч. rotiti “нарікати, сердитися”, ст. rota “присяга”, вл. rьжiж so “присягатися”, схв. рота “присяга”, слн. rьta “божба; присяга”, стсл. ротити с? “присягатися”; - псл. rota “клятва; присяга” (< ? urota); - очевидно споріднене з дінд. vratam “правило, закон, обітниця”, ав. uvrгta “закон, віровчення”, гр. сЮф?Ь “вислів, угода”, сЮфп? “домовлений”, сЮмЬ “слово”, лит. vardгs “ім'я”, гот. waurd “слово”, лат. verdum “тс.”; пов'язується також з псл. ?rekti “говорити”: rota < ?rok-ta, з дінд. rta - “правда”, ав. asa “тс.”; висловлювалося припущення про зв'язок з псл. rъtъ “рот” та про можливість запозичення з іранських мов (10, с. 127).

Сварог “слов'янський язичницький бог, покровитель ковальства та інших ремесел” Сварожич “син Сварога, бог вогню”, [Соварог] “батько всіх богів, бог законів і часу” Нед; - р. Сварог, др. Сварогь, Сварожичь, Сварожь “Сварогів”; - загальноприйнятої етимології немає; здебільшого пов'язується з псл. svara “сварка, незгода, війна”; зіставляється також з дінд. svargah “небо”, дангл. sweorx “темнота, хмара, туман” (10, с. 187).

Смерд (іст.) “селянин-землороб залежний від феодала”; - р. бр. смерд, др. смердъ, п. smard “тс.” [smierdz] “простий селянин”, полаб. smardi “селянство”, стсл. смръдъ “смерд”; псл. ?sm ??dъ “тс.” пов'язане з smerdъti “смердіти” назва була зумовлена зневажливим ставленням верхівки суспільства і воїнів, а також кочовиків до простих землеробів (10, с. 317).

Спільносхіднослов'янська лексика - це та частина українського словникового запасу, яку наша мова успадкувала разом із спільнослов'янською лексикою з мови давньоруської - спільного джерела сучасних української, російської та білоруської мов (така думка довгий час існувала в мовознавстві). Слова цієї групи виникли лише в діалектах східнослов'янської давньоруської мови в епоху її окремішнього існування й розвитку і поширені переважно в сучасних східнослов'янських мовах: білка, кішка, селезень, собака, коровай, пряник, коржик, гречка, осока, урожай, полова, мельник, селянин та інші. Застарілі слова спільносхіднослов'янського походження мають таку етимологію:

Сита “мед, розведений водою; [солодкий розчин, у який кришиться спеціально спечена булочка Л]”, ситиця “сита; [варений мед (напі) Нед]”, ситити “робити з меду ситу; насичувати”, розситити “розвести, розбавити водою”; - р. бр. сыта “сичена медом вода, медовий узвар, розварений мед на воді”, др. сыта, п. syta “тс.”; - загальноприйнятої етимології немає; з огляду на п. woda, miodem nasycona “вода, сичена медом” виводиться від псл. sytъ “ситий”; пов'язується також із прус. sutristio “сироватка”, лит. sutrл (sutros) “помиї, мутна, брудна рідина, осад”, лтс. sutra “гноївка”, дірл. suht “сік, молоко”; зіставляється ще із [сот] “стільник”, р. сот, соты “тс.” (10, с. 244).

Куна “стара грошова одиниця”, куниця “тс. ; наречена; (іст.) плата князеві, поміщикові за шлюб; волоть очерету”, [куня] “волоть очерету”, [куння] (зб.) “тс.”, куничний, [куній] “куничий”, кунячий. Багатозначне слово у творах Л. Горлача вживається зі значенням “грошова одиниця”. Суфікс -иц- у давньоруській мові мав значення зменшеності, яке в сучасній мові втратилося. Виводиться від індоєвропейського кип - “собака” (8, с. 140).

Дитинець [дитинець] “дерев'яна підлога; ящик на дні колодязя”; - р. [детинець] “верша, ящик, куди стікає смола”, [детёныш] “невеликий зруб на дні колодязя, наповнений вугіллям і піском для очищення води”, [детыш] “тс.”, др. д?тиньць “внутрішнє укріплення”; - остаточно не з'ясоване; виводиться від іменника др. д?ти “діти” (зокрема в переносному значенні “внутрішня, менша частина складного предмета”); повязується також з дієсловом д?ти “дівати; класти, ставити; будувати”. В далекі часи, коли набіги кочових племен були явищем ординарним, буденним, люди, споруджуючи житло, думали в першу чергу, як захистити його від нападників. Міста у стародавній Київській Русі X - XII ст. складалися з двох частин - зовнішньої (посад, подол) і внутрішньої. Внутрішня, центральна частина староруського міста називалася дитинцем. Давньоруське значення - “внутрішнє укріплення”. Походження слова остаточно не з'ясоване, тому його зараховують до власне українських (7, с. 79).

Боярин - “великий землевласник”. Його початкове значення (давньоруське) “дружинник князя”. Етимологія до кінця не з'ясована. Висловлюються думки про тюрське запозичення від кореня “бай” (багатий), також припускається походження від праслов'янського bojь “битва”. На користь останнього свідчить польське старе bojar “боєць, воїн” і початкове значення давньоруського бояринь - “дружинник” (6, с. 381). Отже, більше підстав вважати слово не запозиченим, а корінним.

До власне української лексики належать слова, які виникли на українському мовному грунті, тобто в період становлення і подальшого розвитку мови української народності (приблизно з XIV ст.): багаття, бавитись, будинок, вареник, гай, карбованець, кисень, паляниця, освіта, мрія, літак.

Інший шар застарілої лексики за походженням - це запозичені слова, які в свою чергу поділяються на запозичення із слов'янських, класичних, західноєвропейських та східних мов.

Досить значну за обсягом, стилістичними функціями і за семантичними ознаками лексичну групу становлять старослов'янізми, тобто слова, засвоєні із спорідненої старослов'янської мови, яка з ІХ ст. виконувала роль єдиної міжнародної літературної мови слов'янства. У Х ст. старослов'янська мова разом із впровадженням християнства стала поширюватись і на території Української Русі. Засвоєння старослов'янізмів почалося ще в давньоруський період, але й пізніше тривалий час старослов'янська мова не втрачала свого значення: уста, супостат, істина, небеса, Бог, хрест, золото, вождь, святиня, собор, союз, соратник.

З-поміж застарілих слів, представлених у аналізованій нами мовотворчості Л. Горлача, є старослов'янізми.

Капище “язичницький храм”; - р. капище, бр. капішча, др. капище “вівтар, жертовник; зображення, статуя; ідол”, капь “образ, зображення”, болг. капище “язичницький храм”; - запозичення з церковнослов'янської мови; цсл. стсл. капиште “язичницький храм” пов'язане з стсл. капь “видиво, привид, образ”, яке є, мабуть, старим запозиченням з давньочуваської (дунайсько-булгарської) мови; булг. ?kгp (пор. чув. кап “зовнішній вигляд, форма; фігура, корпус”, ург. kep, шор. kдpkд “міра; зразок; копил”, давн. тюрк. kep “форма”), очевидно, належать до пратюркського шару лексики тюркських мов; походження не з'ясовано; порівняння з р. копать, гр. у?Ьрпж “костур, скіпетр”, лат. scвpus “костур, стрижень”, двн. skaft “стрижень” і виведення від іє. ?keuop - необґрунтовані (7, с. 372).

Серед застарілих слів представлених у мовотворчості історичних романів Л. Горлача є лексичні засвоєння запозичені із західних мов, зокрема із німецької, польської, готської.

У тексті вжито інші слова на представлення тканин, наприклад: блават - “блакитна шовкова тканина”; (бот.) волошка, [блаватень] “тс.” Ж. [блаватас] “блакитна шовкова тканина”, [блаватус] “тс.”, [блаватинь] “волошка синя, Centaurea cyanus L.” Mak, [блаваток, блавит] “тс.” Mak, [блевіт] “волошки”, [глават] “тс.” Mak, [блаватний] “шовковий”, ст. блаваты “вид тканини” (XVII ст.); - р. [блаватка] “волошка”, п. blawy “блідо-блакитний”, blawat “волошка; шовкова тканина”, ч. ст. blavat “волошка”, полаб. blove “блакитний”; - запозичення з середньонімецької мови через польську. Етимологічно - суфіксальне утворення з суфіксом -ат- (6, с. 203).

Меч - старовинна ручна зброя, [мечатки] “рослини з мечоподібним листям, Ensatae” Ж, мечик “ударна частина терниці [деталь у чинбарському знарядді, складова частина кросен О]”, мечник (іст.) “воїн озброєний мечем”, [мечок] “мечник у терниці” О, [мичок] “тс.” Дз. [міч] “меч”, [мічник] “мечник”, [мечоватий] “мечоподібний” Ж; - р. бр. болг. м. меч, др. мечь, п. miekz, ч. сцл. meи, вл. mjeи, нл. mjac, схв. мдч, слн. mли, стсл. мечь, мьчь; - псл. mеиь [mьиь] неясного походження, зіставляється з гот. mekeis “меч” (8, с. 387).

Стяг - розглядається зі значенням “прапор”. Етимологія проблематична. Може бути корінне слов'янське або запозичене з німецької мови: strong. У текстах використовується зі значенням “загін, що виступає під проводом свого князя”. Дружина складалась з таких стягів, у які входили (в порядку наростання) десятки (“збройний загін з десяти воїнів”), сотні (“збройний загін з сотні воїнів”), тисячі (“збройний загін з тисячі воїнів”). Все це іменникові назви, мотивовані числівниками. Щодо слова сотня, то воно упродовж віків неодноразово відроджувалось. Так у давньоруському війську це була “військова одиниця, що складалась із ста чоловік”. У XVI - XVIII ст. це вже не тільки військова, а й адміністративно-територіальна одиниця.

У мовотворчості Л. Горлача є низка застарілих лексем тюрського походження.

Каптан, [кафтан] “каптан; куртка” Ж, [кавтан] “вид напівкаптана з відкритим коміром, жіночий святковий одяг галицьких городянок”, [каптанка] “верхній одяг, подібний до кофти; піджак із вибійки”, каптанник “той, хто шиє каптани”; - р. кафтан, ст. кавтан, ковтан, бр. болг. кафтан, п. ч. слц. kaftan, м. кафтан, схв. кбфтан, слн. kaftan; - запозичення з турецької мови; тур. kaftan “вид верхнього довгого одягу” загальноприйнятої етимологіяї немає; за одним припущенням турецьке слово походить від перс. ?дftвn, за іншим, є власне тюркським, утвореним з кап “мішок, футляр” і тон “одяг” (7, с. 377).

Каптур “чернецький клобук; відлога в верхньому одязі; старовинний жіночий головний убір, різновид очіпка” [каптурка] “чоловічий головний убір (вовняний ковпак у вигляді зрізаного конуса”, [каптурник] “чернець”, [закаптурити] “закрити каптуром” Ж, ст. каптуроносци (XVI ст.); - р. [каптура] (жін. р.) “відлога; башлик”, [каптурок] “каптанець”, ст. каптуръ, капътуръ, каптура “тепла шапка”, бр. каптур “капор, ченець; [шапка з навушниками; вид дитячого головного убору; найвища передня частина печі; абажур; покришка на казанок для самогону]”, п. kaptur “відлога; чернецький каптур; (ст. і діал.)” ковпак, що одягають на голову чи на очі деяким тваринам, птахам; дашок над комином; капиця (ремінь, що з'єднує обидві частини ціпа)”, ч. ст. Kaptur, kaptour “каптур, відлога”, kaptur “чепець”; - очевидно запозичення з тюркських мов. Сталої етимології немає, вважають, що походить від тюркської кап “мішок, футляр” (7, с. 377).

Кіш (“іст.”) “козачий стан, літнє житло кочовиків; табір, стан”, заст. кош, кошовий: - р. кош, бр. кашавець “стати кошем”, п. kosz (з укр.); - запозичення з тюрських мов; чаг. koљ “сукупність юрт, табір”, кирг. koљ “повстяний намет, юрта”, башк. koљ “курінь”, тур. koљ “стадо”, балкар. koљ “стійло, стійбище”, як і монгол goљ “дорожній намет”, можливо, пов'язані з дтюрк. goљ “пара”, goљ - з'єднувати, сполучати (7, с. 452).

Ногата “дрібна монета в давній Русі”; - р. ногата, др. ногата; - запозичення з тюрських мов; кипч. тур. nakt “гроші, готівка”, крим.-тат. naчt “тс.” походить від ар. nakd “дрібні гроші”, менш обґрунтоване виведення від нога (9, с. 109).

Холоп “у Давній Русі - підневільнена особа близька за соціальним становищем до раба; пізніше - двірський слуга кріпак”, холопство, холопствувати; - р. холоп бр. халоп, др. холоп, п. chlop “селянин, хлопець, мужчина” ч. сцл. chlap “чоловік”, вл. khlop, khlopc “хлопець”, нл. khopc, болг. хлапе “хлоп'я”, хлапак “хлопчик”, м. лапе “хлопчисько”, схв. ст. хлап “холоп, невіглас”, слн. hlap “телепень, бовдур”, стсл. хлапь; - псл. ?xolpь; - переконливої етимології не має; імовірний зв'язок із ч. pachole, pacholek; припускалась спорідненість із звуконаслідувальним холуй з первісним значенням “людина зайнята сорною, брудною роботою”, пізніше - “підневільна людина, кріпак”. На думку деяких науковців, слово може бути назвою якогось народу. Висувалась гіпотеза про можливість запозичення з тюрських мов, зокрема якоїсь форми (можливо арабського походження), що з неї виникло тур. xalfa “підручний раб” (6, с. 197).

Отже, аналізуючи застарілі слова за допомогою етимологічного словника ми в нашій роботі поділили застарілу лексику на споконвічну та запозичену. У мовотворчості Л. Горлача простежуються різноманітні лексеми. Споконвічної лексики, звісно, більше, але наявні й запозичення з польської, німецької, готської та тюрських мов. За нашими підрахунками, споконвічна лексика становить 63%, а запозичена 37% від загальної кількості проаналізованого нами матеріалу.

Висновки

Отже, ми виділили такі тематичні групи застарілої лексики у романі: слова, що характеризують класову структуру тодішнього суспільства, взаємовідносини представників різних верств населення, соціальний стан людини: плебей, робичич, смерд; назви урядових і військових чинів, адміністративних і церковних посад, титулів: вестіарій, декарх, каган, конунг; назви осіб за професією, родом занять: бортник, зиждитель, ключник, спальник; назви старовинної зброї, амуніції і деяких інших реалій військової справи: алебарда, дружина, катапульта, лучник, мерія; назви одягу, взуття, тканин, прикрас: багряниця, влатія, епілорик, єдваб, корзно; слова, які позначають назви будівель, споруд, приміщень певного призначення та їх частин: варниця, гридниця, євктирій, ложниця; назви частин населеного пункту: дитинець, циканістрій; слова на позначення старовинних монет, грошових одиниць, міри ваги, довжини: гривня, кентинарій, ногата, номисма; назви різноманітного матеріалу, хутра, шкіри, рідини: атрамент, ведмедно, пергамент; слова, що називають якості, властивості і приналежність предметів: болярський, княжий, купецький, отній; назви реалій, які стосуються морської справи: дієра, ладдя; слова на позначення знарядь праці: борть, волок, домениця; назви деяких понять і речей, які належать до релігійної сфери, обрядів, звичаїв: врумалії, дискос, потир; слова, що позначають поняття, реалії з галузі науки, культури, освіти: єнох, заблуканиці, зарев, індикт; назви частин тіла: перст, требуха; слова на позначення родинних відносин між особами: братовчеда, дщерь, жона; слова, що називають людські якості, риси характеру, чесноти: окаянний, чадолюбивий; назви тварин, комах, рослин: древо, зело, пруг; слова, які позначають дію, стан: воссідати, гибіти, многождати; слова на позначення місця, часу і способу дії: денно, нощно, десь, одесную; слова, які називають абстрактні поняття: владичество, ліпота, содіяне.

Отже, у романах Л. Горлача “Перст Аскольда”, “Слов'янський острів”, “Руїна”, “Чисте поле”, “Ніч у Вишгороді” використано багато лексем застарілої лексики, а саме історизмів та архаїзмів. За нашими підрахунками у романах вжито 85 % архаїзмів та 15 % історизмів від загальної кількості проаналізованих нами лексем.

На даному етапі розвитку української мови виділяють чимало класифікацій історизмів та архаїзмів, у нашій праці ми скористалися типологіями, запропонованими А. П. Грищенком та Т. К. Черторизькою. Нами самостійно виділено такі групи слів за значенням: назви не існуючих на наш час установ; назви колишніх знарядь праці, якими тепер не користуються в господарстві та на виробництві; назви старовинного посуду; імена і прізвища відомих історичних діячів російського, українського та інших народів; назви зниклих народів, які відігравала певну роль в історії людства; назви колишніх релігійних організацій та їхніх представників.

З-посеред історизмів до найпоширеніших належать групи слів, які характеризують класову структуру суспільства, соціальний стан, місце людини в суспільстві та суспільні взаємовідносини різних верств населення минулих часів, а також назви старовинної зброї, амуніцій, військових регалій. Найменше в романах вживаються історизми на позначення колишніх професій.

Архаїзми, виділені в мовотворчості Л. Горлача, ми типологізували, вслід за А. П. Грищенком, на власне лексичні (45%), лексико-словотвірні (29%), лексико-фонетичні (26%) та морфологічні. Щоправда, морфологічних архаїзмів нами не виявлено в аналізованих творах.

На основі вищезазначеного ми можемо зробити висновок, що лексикологія сучасної української мови не є повністю дослідженою і потребує подальшого наукового розвитку та розробки класифікацій як історизмів, так і архаїзмів. Твори на історичну тематику сучасних майстрів слова - тому свідчення.

Список використаної літератури

1. Ажнюк Б. М. Мовна єдність нації: діаспора й Україна. - К. : Рідна мова, 1999. - 450 с.

2. Академічний тлумачний словник української мови : в 11 т. / [ред. кол. І. К. Білодід (голова) та ін.]. - К. : Наукова думка, 1970-1980.

3. Білодід І. К. Питання походження і розвитку слов'янської писемності / І. К. Білодід. - К., 1973. - 360 с.

4. Бондар О. І. Лексикологія // О. І. Бондар, Ю. О. Карпенко, М. Л. Микитин-Дружинець Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія. - К. : Академія, 2006. - С. 195-294.

5. Булаховський Л. А. Вибрані праці у 5 т. [ред. кол. І. К. Білодід та ін.] - К. : Наукова думка, 1975-1978.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови [укл. і голов. ред. В. Т. Бусел]. - К. ; Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2002. - 1440 с.

7. Винник В. О. Історія української мови / В. О. Винник. - К. : Наукова думка, 1972. - 374 с.

8. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова / О. Т. Волох,. Т. Черемисов, Є. І. Чернов, - К., 1986. - 289 с.

9. Гайдученко В. Д. Лексика сучасних літературних творів / В. Д. Гайдученко. - К. : Вища школа. - 2001. - 87 с.

10. Галкина-Федорчук Е. М. Архаизация в русском языке / Е. М. Галкина-Федорчук. - М. : МГУ, - 1998. - 245 с.

11. Горобець В. Й. Лексика історико-мемуарної прози першої пол. XVIII ст. / В. Й. Горобець. - К. : Наукова думка, - 1979. - 128 с.

12. Донець Л. І. Сучасна українська літературна мова / Л. І. Донець, - К. : Наукова думка, - 2007. - 187 с.

13. Енциклопедія українознавства [гол. ред. В. Кубійович]. - Т. 6. - Львів : Молоде життя, 1996. - 2400 с.

14. Єрмакова О. П. Семантические процессы в лексике // Русский язык конца XX столетия (1985- 1995) [отв. ред. Е. А. Земская]. - М. : Язык русской культуры, 1996. - С. 32-46.

15. Єрмоленко С. Просторова і часова глибина літературної норми: Хроніка. Літературна мова в теорії і практиці // Дивослово. - 199. - С. 61-65.

16. Жовтобрюх М. А. Мова української періодичної преси (кінець XIX - початок XX ст.) / М. А. Жовтобрюх. - К. : Наукова думка. 1970. - 303 с.

17. Калинин А. В. Лексика русского языка / А. В. Калинин. - М. : МГУ. - 1978. - 232 с.

18. Караванський С. Секрети української мови : Науково-популярна розвідка з додатком словничків репресованої та занедбаної української лексики. - К. : УКСП “Кобза”. 1994. - 152 с.

19. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства / Ю. О. Карпенко. - К., 1993. - 180 с.

20. Кива Т. О. Застаріла лексики в сучасній українській мові / Т. О. Кива. - К. : Наукова думка. - 2010. - 310 с.

21. Кожин А. Н. Возрождение устаревшей лексики / А. Н. Кожин. - М. : Просвещение. - 1957. - 78 с.

22. Колоїз Ж. В. українська оказіональна деривація / Ж. В. Колоїз, - К. : Акцент, - 2007. - 310 с.

23. Корнієнко В. В. Сучасна українська мова / В. В. Корнієнко. - К. : Наукова думка. - 1998. - 245 с.

24. Косериу Э. Синхрония, диахрония и история / Э. Косериу // Новое в лингвистике. - М. : Изд-во иностранной л-ры, 1963. - С. 143-343.

25. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови /Л. А. Лисиченко, - Харків : Вища школа. - 1997. - 113 с.

26. Лонська Л. / Мовознавчий вісник : зб. наук. праць / Процеси архаїзації та пасивізації лексичних засобів мови / Л. Лонська // МОН України. ЧНУ ім. Б. Хмельницького / за ред. Г. І. Мартинова. - Черкаси, 2009, вип. 9. - С. 201-212.

27. Мацько Л. І. Українська мова в кінці XX ст. (Зміни в лексиці) // Дивослово. - 2000. № 4. - С. 15-20.

28. Михайловська Н. П. Системние связи в лексике XI-XIV вв. / Н. П. Михайловська. - М. : Наука. - 1980. - 253 с.

29. Михайловська Н. П. Устаревшие слова // Русская речь. - 1972. - № 6. - с. 49-54.

30. Москаленко Н. А. Сучасна українська літературна мова / Н. А. Москаленко. - К. : Вища школа. - 1982. - 38 с.

31. Паламарчук Л. С. Лексико-семантичний розвиток мови // Мовознавство. - 1982. - №4. - С. 15-20.

32. Палій О. Авторські неологізми у газетному мовленні // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць. - Донецьк: ДонНУ. - 2004. - Вип. 12. - С. 212-223.

33. Передрій Г. Р. Лексика і фразеологія української мови. / Г. Р. Передрій, Г. М. Смолінова. - К. : Радянська школа, 1983. - С. 118-119.

34. Передрієнко В. А. Ділова і народно розмовна мова XVIII ст. / В. А. Передрієнко. - К. : Наукова думка, 1976. - 32 с.

35. Плачинда С. А. Короткий словник давньоукраїнської міфології / С. А. Плачинда. - К. : Вирій, 1992. - 26 с.

36. Скрипник О. М. Експертизація чи українізація / О. М. Скрипник, - К. : Вища школа, - 1968. - 82 с.

37. Стишов О. Пасивізація окремих груп лексики на сучасному етапі // Система і структура східнослов'янських мов : зб. наук. праць. - К. : Т-во “Знання України”, 2001. - С. 197-203.

38. Струганець Л. Динаміка лексичних норм української літературної мови XX ст. - Тернопіль : Астон, 2002. - 351 с.

39. Сучасна українська літературна мова / [ за ред. А. П. Грищенко]. - К. : Вища школа, 1997. - 492с.

40. Сучасна українська мова / [О. Д. Пономарева, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.]; за ред. О. Д. Пономарева. - К .: Либідь, 2001. - 398 с.

41. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія: підручник / за ред.. І. К. Білодіда, - К.: вид. Наукова думка, 1973. - 438с.