Синтаксична організація речень з граматично тотожними дієслівними формами

Размещено на http://www.allbest.ru/

СИНТАКСИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ РЕЧЕНЬ З ГРАМАТИЧНО ТОТОЖНИМИ ДІЄСЛІВНИМИ ФОРМАМИ

Н.В. Кобченко

Анотація

дієслівний семантичний синтаксичний присудок

У статті розглянуто семантико-синтаксичні та формально-граматичні особливості речень, що містять пару граматично тотожних дієслів, одне з яких має значення руху чи розташування в просторі, а інше -- фізичної чи інтелектуальної дії. Обґрунтовано функцію таких сполук як комплексного предиката на семантико-синтаксичному рівні та як подвійного присудка на формально-граматичному рівні. Показано участь зазначених дієслівних пар у реалізації подвійного власне-предикативного синтаксичного зв 'язку, схарактеризовано його специфіку.

Ключові слова: подвійний синтаксичний зв'язок, предикативний зв'язок, кореляція, подвійний присудок, дієслово, лексично обмежена сполука.

Аннотация

Кобченко Н. В. Синтаксическая организация предложений с грамматически тождественными глагольными формами. В статье рассматривается семантико-синтаксические и формально-грамматические особенности предложений, включающих пару грамматически тождественных глаголов, один из которых характеризуется значением движения или положения в пространстве, а второй -- физического или интеллектуального действия. Обосновано функцию таких сочетаний как комплексного предиката на семантико-синтаксическом уровне и как двойного сказуемого на формально-грамматическом уровне. Показано участие данных глагольных пар в реализации двойной собственно-предикативной связи, освещена ее специфика.

Ключевые слова: двойная синтаксическая связь, предикативная связь, корреляция, двойное сказуемое, глагол, лексически ограниченное сочетание.

Annotation

Kobchenko N. V. Syntactic Organization of Sentences with Grammatically Identical Verbal Forms. The paper deals with semantic-syntactic and formal-grammatical peculiarities of sentences containing a couple of grammatically identical verbs, one of which means movement or location in the space and the other means physical or noetic action. The purpose of the analysis is to clear up the junction of a couple of grammatically identical verbs in the semantic-syntactic and formal-grammatical sentence structure and to study out the peculiarities of the syntactic connections covering such lexically restricted verb combinations. The theoretical-methodological base of the research is the complex analysis of a sentence on the communicative, semantic-syntactic and formal-syntactic levels and, according to this, the qualification of the syntactic connection as the mediated by the semantic-syntactic level formal reflection of real connections between real things in the environment. The main linguistic results we report here are: 1) a couple of grammatically identical verbs of mentioned semantic groups functions as a complex predicate on the semantic-syntactic level of a sentence. These predicates mean indivisible in modal-tense aspect unity of proper-action and accessory action or state, that makes a proper-action possible; 2) a couple of grammatically identical verbs of mentioned semantic groups functions as a dual predicate on the formal-grammatical level of a sentence; 3) such couple of grammatically identical verbs and a substantive in the subject position are the syntactic triple which dual predicative syntactic connection realizes in. This type of dual predicative syntactic connection reaches three forms: two coordinations between subject and every component of a verb couple and correlation between these verbs. Therefore, it is possible to establish one more scope of realization the dual predicative syntactic connection -- constructions of the structural model S+V+V.

Keywords: dual syntactic connection, predicative connection, correlation, dualpredicate, verb, lexically restrictedword combination.

Виклад основного матеріалу

Попри значну кількість праць, присвячених проблематиці простого речення, не всі його структурно-семантичні різновиди вичерпно описані. Зокрема, досі не набули однозначного й несуперечливого теоретичного обґрунтування конструкції структурної моделі Sj+V+Vp на зразок Я простягую касирші 500 грн і стою чекаю залишок (Д. Мороз); Півник сидить мовчить. А лисиця знову: -- Бігли хлопці, розсипали пшеницю, кури клюють, півням не дають... (Нар. тв.); А лисичка забралася в хату, де жила ця баба, наїлася з діжок тіста, голову собі тістом вимазала, вибігла на дорогу, впала і лежить стогне (Нар. тв.), що зумовлено як специфікою їхньої формальної організації, так і перебуванням поза пильною увагою лінгвістів через обмеженість сфери побутування.

Незвичність структури наведених побудов, що охоплює два особові дієслова тієї самої морфологійної форми, між якими не реалізовано компле- тивних чи єднальних семантико-синтаксичних відношень, зумовила різне потрактування структурного типу цих побудов загалом і їхнього присудка зокрема. У спеціальній літературі натрапляємо на кваліфікацію таких одиниць як двоприсудкових дієвідмінювано-дієслівних речень [12, с. 233-234], речень з простим ускладненим присудком [5, с. 151], речень з парним дієслівним присудком [7, с. 31; 6] та речень з подвійним присудком [11]. Також їх розглядають у системі синтаксичних структур, властивих усному мовленню, кваліфікуючи поєднання двох особових дієслів як безсполучникові лексично обмежені сполуки, що «виступають як форми присудка» [13, с. 27; 4: 114]. З огляду на це метою пропонованої розвідки постало з'ясувати функцію двох граматично тотожних особових дієслівних форм у структурі речення на семантико-синтаксичному й формально-граматичному рівнях та висвітлити специфіку синтаксичного зв'язку, до якого вони залучені. Реалізація зазначеної мети сприятиме викінченню теорії простого речення, урізноманітнить фактологійну платформу для порівняльного вивчення слов'янських мов і удосконалить методологійний інструментарій аналізу синтаксичних конструкцій.

У сучасній українській лінгвістиці функційний і позиційний статус аналізованих пар дієслівних лексем у структурі речення витлумачено по- різному. Зосібна, Р.О. Христіанінова визначає такі дієслівні сполуки одним із засобів репрезентації подвійного присудка, проте обмежує зарахування до нього пар морфологійно тотожних дієслів відповідно до семантичних і граматичних чинників. Подвійними присудками, на думку лінгвістки, треба вважати лише сполуки двох однакових форм дієслів теперішнього або минулого часу недоконаного виду, які передають одночасні дії, напр.: Іван сидить читає Іван сидить + Іван читає. У разі ж якщо дві тотожні дієслівні форми позначають послідовні дії, вони посідають позиції різних членів речення -- присудка й поширювача з семантикою мети, напр.: Піду нарву яблук ^ Піду, щоб нарвати яблук [11, с. 244-245]. Натомість О.П. Кадочнікова, вслід за М.У. Каранською, інтерпретує названі поєднання дієслівних форм окремим структурним типом дієслівного присудка -- парним. Науковиця, погоджуючись із Н.Ю. Шведовою в тому, що такі присудки виражають конкретну дію, здійснювану в процесі перебування в певному стані, наголошує на тому, що ця дія «є двохаспектною, тобто розгортається одночасно у двох вимірах -- просторовому і власне-подієвому, причому локативність (у широкому розумінні) підпорядкована певній меті, репрезентованій постпозиційним дієсловом» [6, с. 26-27].

Упадає в око, що приклади, якими зазвичай ілюструють значення мети в другому дієслові, передають ситуацію в майбутньому часі або наказовому способі, пор.: Піду нарву яблук [11, с. 245]; Я зараз сяду почекаю його; Ти постій роздивися цей будинок [6, с. 28]; піду подивлюся; сядьмо поміркуймо [10, с. 157]. На наш погляд, семантика мети тут перебуває в граматичній площині й зумовлена саме морфологійною формою дієслів -- майбутнього часу або наказового способу. Оскільки грамема майбутнього часу позначає дію, яка відбудеться після моменту мовлення, дію, яка є реальною лише з погляду мовця [2, с. 253], тобто реальною -- у його свідомості й ірреальною -- в об'єктивній дійсності, то безпосередньо в момент мовлення ця дія певним чином виражає інтенцію мовця. Недарма І.Р. Вихованець грамему майбутнього часу потрактовує з'єднувальною ланкою між категоріями часу й способу на підставі охоплення нею цих двох сем -- реальності й ірреальності [1, с. 95]. Саме сема ірреальності дії поза свідомістю мовця й переводить цю дію у сферу цільової семантики: будь-яка дія, яка розгортатиметься в майбутньому, мало того, будь-яка предикативна ознака, віднесена до майбутнього, у точці теперішнього моменту з погляду мовця (а в деяких випадках з погляду мовця й суб'єкта дії) є метою, пор.: Я нарву яблук (^ У цей момент моя мета -- нарвати яблук); Я почекаю його (-^У цей момент моя мета -- почекати його); Так! я буду крізь сльози сміятись <...> (Леся Українка) (-^Уцей момент моя мета -- сміятись крізь сльози); Містер Бертон працюватиме в мене за старшого лаборанта (М. Дашкієв) (-^У цей момент моя мета -- щоб містер Бертон працював у мене за старшого лаборанта); Ліда теж стане лікарем і обов'язково вилікує брата <...> (Люко Дашвар) (^Уцей момент мета Ліди -- стати лікарем і вилікувати брата); Тепер вона буде обачніша (Ю. Мушкетик) (^У цей момент її мета -- бути обачнішою). Щодо грамеми імператива, то, за спостереженнями вчених, вона є поліелементною з погляду семантики й містить такі диферен- ційні семи, як `адресованість', `волевиявлення', `спонукання', `каузація', `потенційність дії', `повинність' / `необхідність' та, за умови наявності']! в меті комунікації, `бажаність' [3, с. 6]. Хоча в цьому переліку відсутня сема `мета' як самостійний компонент семантичної структури, проте вона закладена в семі `волевиявлення', яка й забезпечує вербалізацію не лише цілей мовця, а й початкової фази їх реалізації. У конструкціях структурної моделі Sj+Vf+Vf ця початкова фаза постає виразніше, ніж у реченнях з простим дієслівним присудком завдяки тому, що названі елементи значення -- `мета' й `початок реалізації' в різних лексемах домінують одна над одною: у дієслові руху чи перебування в просторі цілком превалює сема `початок реалізації', натомість у дієслові фізичної чи інтелектуальної дії -- сема `мета', пор.: Сину, йди принеси води, я пити хочу (http://samHb.ru/k/kolyba_m_m/spogady.shtml) -- Сину, принеси води, я пити хочу. З огляду на це можна певною мірою погодитися із тезою Н.Ю. Шведової про те, що для дієслова руху у формі наказового способу «можливе послаблення номінативного значення» й перетворення його на «особливу “форму спонукання” без конкретного лексичного значення» [13, с. 63-64]. Лексема руху чи розташування в просторі в таких реченнях набуває синкретичного функційного статусу й перебуває на межі між дієсловом та часткою, що підсилює спонукання до дії, напр.: -- Йди принеси дров, а ти, малявка, сиди тут, щоб я тебе бачив (М. Нікітюк); А як ти на своїх працівників поліцію травила? Забула? Ото сиди мовчи і думай про свої вчинки (http://volyn.tabloyid.com); Занесіть вкладіть анотацію в переплетений примірник (Розмовне).

Що ж стосується пари граматично тотожних дієслів, виражених іншими способово-часовими формами, то цілком слушним вважаємо твердження О.П. Кадочнікової про те, що обидва її компоненти «є виразниками одночасно і граматичного, і лексичного значень» [6, с. 25]. Але водночас важко погодитися з тим, що в таких сполуках не відбувається «ранжування семантики на головну і другорядну дії» [Там само], оскільки, на наш погляд, виконання дії, названої першим дієсловом (з семантикою руху чи розташування в просторі) уможливлює реалізацію дії, названої другим дієсловом (зі значенням фізичної чи інтелектуальної діяльності), напр.: А я думав, чого він завжди стоїть чекає 49-го, коли той запізнюється (http://forum.railwaydub. info); Органи зібралися на нараду, кого видаляти будуть. Всі сидять думають (Нар. тв.) Ні свідків, ні доказів... А сестра сидить плаче (http://see.in.ua). У семантичному плані перший компонент є підготовчим етапом, або, як слушно зауважила М.У. Каранська, «тлом», для розгортання дії, вираженої другим компонентом. Напевне, цим і зумовлений обмежений лексичний склад препозитивних дієслів у розгляданих сполуках, адже реалізація дії, репрезентованої постпозиційним дієсловом, супроводжується певним розташуванням суб'єкта в просторі або досягненням ним певної локації. Тому нам видається, коректніше потрактувати значення сполуки таких дієслів не як «дія та її мета» або «дві одночасні дії», а як неподільну в модально-часовому плані єдність власне-дії та супровідної дії або стану, які її уможливлюють. Така семантична єдність підсилена й інтонаційним оформленням конструкції, якому властива нерозчленованість та акцентація семантично основного компонента, що здебільшого перебуває в постпозиції, -- дієслова зі значенням фізичної чи інтелектуальної дії. Зважаючи на те, що аналізовані пари дієслів виражають одну цілісну (хоча й комплексну) предикативну ознаку, закономірно витлумачити їхню формально-синтаксичну роль як єдиного присудка. Позаяк обидва компоненти цього присудка здебільшого є функційно повнозначними (жоден з них не спеціалізований на втіленні лексичного чи граматичного значень), окрім випадків репрезентації грамеми імператива, то його можна зарахувати до структурного типу складного двокомпонентного, тобто подвійного. У конструкціях же цієї моделі, де дієслова виражені формою наказового способу, тип присудка вважаємо перехідним між подвійним (складним) та простим ускладненим, оскільки, як було вище зазначено, дієслово руху чи розташування в просторі в таких контекстах позначене синкретизмом і функційно тяжіє до частки, напр.: І каже другові: «Йди принеси лопату або сокиру, зменшимо його страждання» (http:// pravda.if.ua/news-68496.html); Дашенька, краще сиди вчи формули! (https:// znanija.com/task/14497592); -- Синочку, як ти добрався. Сідай розказуй, -- промовила вона, радіючи поверненню сина (http://adventures49.blogspot.com).

Таку кваліфікацію підтверджує й семантико-синтаксична організація речень структурної моделі Sj+V+Vp яка є наслідком дериваційних перетворень, напр.: Я уже стою чекаю чим це все закінчиться, поїзд пропустив (https://forum.pravda.com.ua) ^ Я уже стою + Я уже чекаю чим це все закінчиться; Запитай це у нього. Може він в собі сумнівається і лежить «мріє» про тебе (http://see.in.ua) ^ Він лежить + Він мріє про тебе; Пам'ятаю, як зараз, тато сидить шиє чоботи, він був чоботарем, а я«мучу» інструмент (http:// www.krvisnik.com) ^ Тато сидить + Тато шиє чоботи. Унаслідок об'єднання двох елементарних речень зі спільним підметом в одне утворюється семантично складна суб'єктна субстанційна синтаксема, яка зберігає предикативні семантико-синтаксичні відношення й предикативний синтаксичний зв'язок з обома компонентами новоутвореного комплексного предиката. У такий спосіб похідне речення являє собою синтаксичну трійку структурної моделі Sj+Vf+Vp вершиною якої є номінатив. Варто зауважити, що на відміну від синтаксичних трійок S1+Vf+Adj15, у синтаксичних трійках структурної моделі S1+Vf+Vf члени основи є однаковими за ступенем своєї граматичної самостійності: і підмет з препозиційним компонентом присудка, і підмет з постпозиційним компонентом присудка яскраво виражають предикативний зв'язок, оскільки обом дієсловам притаманні категорії способу, часу та особи. У межах синтаксичної трійки S1+Vf+Vf кожен з компонентів подвійного присудка самодостатній у вираженні цих категорій, вони не акумульовані лише в одному з них, напр.: Влодці Оля сидить дивиться на воду, на Сірьожу (М. Нікітюк); Пішли погуляли, малий йде співає «це зима, це зима, це казкова зима!» (https://kashalot.com); Тато сидять пишуть, мама займаються йогою, чоловік побіг в поліклініку отримувати штамп, що в нього нема туберкульозу, щоб його пустили зі мною народжувати, брат на роботі, дівчина брата на роботі, а я сиджу у залитій сонцем кімнаті <...> (http://maryxmas. livejournal.com/3918256.html). Тоді як граматичні категорії способу, часу й особи в межах синтаксичної трійки S1+Vf+Adj15 матеріально втілені лише дієслівним компонентом подвійного присудка, напр.: Він сидів зблідлий, голова схилилась на груди (О. Гончар); Маша йшла задумлива, постійно посміхалася сама до себе (Я. Мельник); Олеся сиділа нерухома і дивилась на подушку, на слід Василевоїголови (О. Довженко).

Функціювання синтаксичного зв'язку в аналізованих реченнях між трьома компонентами водночас уможливлює його потрактування як подвійного. Дві з його ліній реалізовані між вершиною синтаксичної трійки та членами її основи у формі подвійної координації, а третя лінія постає між членами основи, наявність якої засвідчує можливість субстантивації дієслівної пари внаслідок переміщення в позицію суб'єктної синтаксеми, напр.: А він сидить чекає --> Сидіти чекати -- це його манера. П.С. Дудик зазначає, що синтаксичний зв'язок між такими дієсловами не є підрядним, «бо в них відсутнє формальне вираження залежності однієї форми від іншої», і не є сурядним, оскільки «їх не об'єднує інтонація переліку». Натомість мовознавець підтримує кваліфікацію розгляданих сполук як паратактичних -- таких, «компоненти яких вступають у різні відношення логічного підпорядкування, зв'язані між собою за смислом, займаючи в реченні або незалежну позицію, або залежну від однієї і тієї самої третьої форми» [4, с. 118]. О.П. Кадочнікова, хоча й відзначає певну схожість природи синтаксичного зв'язку між цими дієслівними компонентами з тяжінням, усе ж пропонує інтерпретувати його як недиференційований [6, с. 27-28] на підставі того, що семантико-синтаксичні відношення між ними «засвідчують нейтралізацію опозиції сурядність/ підрядність і співвідносні одночасно з темпоральним і каузальним значенням» [6, с. 29]. З одного боку, цей зв'язок справді не можна зараховувати до сфери тяжіння, але з іншого боку, бачимо чіткі семантичні й морфологійні параметри для його диференціації. Незважаючи на те, що ми витлумачуємо тяжіння як складник подвійного синтаксичного зв'язку підрядно-сурядної граматичної природи [8, с. 13], було б не досить обґрунтовано поширити сферу його функціювання на сполуку двох морфологійно тотожних дієслів, які перебувають в однакових відношеннях з іменником-підметом, адже між цими компонентами ознаки граматичної підрядності абсолютно відсутні. Друге дієслово для реалізації предикативності не потребує першого, тому що самостійно виражає граматичні категорії способу, часу й особи, на відміну від ад'єктива в синтаксичних трійках структурної моделі S1+Vf+Adj15. Також не коректно констатувати й домінування сурядних відношень між цими дієсловами, а отже, й сурядного зв'язку, оскільки вони співвіднесені не з двома реаліями, а експлікують цілісну комплексну дію, яка акумулює семантику власне-дії та супровідної дії, що уможливлює її протікання. Специфіка механізму поєднання членів основи синтаксичної трійки структурної моделі S1+Vf+Vf подібна до сутності синтаксичного зв'язку між прикладкою та означуваним словом, природу якого Є.В. Кротевич обґрунтував як проміжну між підрядністю й сурядністю та назвав кореляцією [9, с. 15]. Рефлексії над механізмом утворення розгляданих сполук, дають підстави аргументувати висловлене вченим припущення щодо можливості реалізації кореляції і між іншими, окрім іменників, класами слів [9, с. 16]. По-перше, одиниці, пов'язані кореляцією, є назвами однієї субстанції, і визначення опорного й залежного компонентів у таких конструкціях зазвичай перебуває в площині семантики й контексту, а не граматичних показників. Аналогійно й компоненти розгляданого присудка спрямовані на вираження хоча й комплексної, проте однієї дії, і їхнє ранжування на головний і супровідний компоненти можливе також лише з семантичного погляду. По-друге, у разі кореляції компоненти (прикладка й означуване слово) належать до однієї частини мови (іменника), і відбувається «копіювання» одним компонентом морфологійної форми іншого компонента [9, с. 15]. Те саме спостерігаємо й в аналізованих сполуках: обидва елементи є дієсловами, що мають тотожну морфологійну форму. Категорії числа й особи або числа й роду цих дієслів збігаються через їхню координацію з тим самим субстантивом-підметом, категорії способу й часу збігаються через вираження того самого модальночасового плану, а категорія виду подекуди може бути різною, подібно до того, як іменник-прикладка та означуване слово можуть різнитися категорією роду, пор.: студентка-філолог, міністр Лілія Гриневич, журнал «Дивос- лово», футбольний клуб «Барселона» -- І каже Іванові<чорт>«Добре, зараз іду принесу» (Нар. тв.); [Орися] Ялиш іду подивлюся, чи він не впав (В. Маковій); Я буду їй казати, що їду провідаю її маму, а сам з тобою на Одесу на змагання (http://www.huntingukraine.com). З цього випливає, що в синтаксичних трійках структурної моделі S1+Vf+Vf подвійний предикативний зв'язок реалізується в комплексі подвійної координації (між вершиною синтаксичної трійки та членами її основи попарно) і кореляції (між членами основи синтаксичної трійки). Кореляція як форма синтаксичного зв'язку акумулює ознаки підрядності й сурядності, однак у випадку поєднання тотожних дієслівних форм ця підрядність має не граматичний, а семантичний характер.