Невербальні явища, що беруть участь у спілкуванні, будучи біологічно і культурно детермінованими, нерозривно пов'язані із загальною моделлю людської поведінки. У такому розумінні невербальні засоби є сукупністю типових дій (рухів різних частин тіла), закріплених національно-культурними традиціями в певному мовному колективі, використовуваних у різноманітних соціально-комунікативних ситуаціях.

Розділ 2. Проблеми номінацій окремих компонентів невербальної поведінки з позиції комунікативно-функціонального підходу

Використання невербальних компонентів іноді визиває складність розуміння людини. Цей розділ допоможе виділіти певні особливості та проблеми використання певних елементів. Це допоможе розширити знання про невербальну комунікацію та зрозуміти її завдання в спілкуванні.

2.1 Характерні особливості комунікативно-функціонального підходу

Основа комунікативного підходу складає теорія мовленнєвої діяльності, комунікативістика та психолінгвістика. До принципів на яких він базується належать: функціональність, новизна, ситуативність, мовленнєво-розумова активність, індивідуалізації та диференціації навчання.

Засобами його реалізації виступає текст або система текстів з завданнями до них, що відповідають етапам породження висловлювання, враховують специфіку кожного виду мовленнєвої діяльності та ситуативні завдання. При цьому використовуються інтерактивні методи навчання, робота в групах та парах.

Комунікативне навчання охоплює також граматику, тут на перший план виступає функціональний підхід. Термін "функціональний" підкреслює активний характер навчання мови, передбачає вивчення мовного явища не за формою, а за його функціями. Цей принцип уперше був сформульований у методиці викладання іноземних мов А.П. Старковим, який вважав, що принцип функціональності визначає об'єкти навчальної діяльності вчителя і учнів, а також форми і зміст цієї навчальної діяльності, а отже оволодіння тим, що функціонує в процесі усної і писемної комунікації. Більшість методистів (М.Р. Львов, Т.К. Донська, С.Г. Дубовик, О.М. Петрук) зазначають, що функціональний підхід передбачає такий відбір матеріалу, спосіб його презентації, побудову аналізу мовних зразків, які б показували їх роль у передачі думки, її найтонших відтінків. За такого підходу особистість повинна зрозуміти призначення кожної одиниці мови та її форми. Сутність функціонального підходу до вивчення мови полягає у визначенні функції мовних засобів, їх ролі у створенні власних висловлювань, засвоєнні комплексу різних мовних засобів у їх взаємодії та контекстуальній обумовленості, підготовці до побудови текстів різних типів і стилів мовлення, адекватних використанню мовних засобів.

Основою функціонального підходу є функціональна граматика та функціональна стилістика, а до принципів, на яких він базується відносяться: стилістична диференціація мови, урахування поліфункціональності мовних засобів, свідомості і активності, доцільності використання мовних засобів, контекстуальної обумовленості вживання мовних засобів.

В якості засобів його реалізації виступають тексти для функціонально- лінгвістичного аналізу, система лексико- та граматико-стилістичних вправ на базі текстів різних стилів. При цьому, використовуються такі методи: проблемно-пошуковий, евристична бесіда, функціонально-лінгвістичний аналіз, продуктивно-творчий аналіз. Функціональний підхід допомагає краще зрозуміти роль виучуваних мовних засобів у досягненні комунікативної мети, зорієнтованої на вираження думки, спілкування. Розгляд характерологічних особливостей комунікативного та функціонального підходів дозволив нам сформулювати визначення функціонально-комунікативного підходу, за яким він розуміється як навчання вибору із системи мовних засобів певних ії вузлів, функціонально взаємозалежних форм, використання їх у конкретній ситуації спілкування.

На думку Л.М. Паламар "функціонально-комунікативний принцип є новою вищою сходинкою у методиці вивчення мови взагалі, за якого основна увага звернена на функціональну суть мовного матеріалу" [37, с. 45]. Реалізація функціонально-комунікативного підходу як засобу формування мовної особистості, на нашу думку, можлива за таких умов:

а) надання пріоритету у навчанні мови мовленнєво-комунікативним, а не мовним засадам, що сприятиме розвитку умінь спілкуватися в усній і писемній формі;

б) посилення функціональної спрямованості у розгляді мовних одиниць під час вивчення теоретичного матеріалу;

в) вивчення мовних одиниць у єдності їх змісту, форми, функцій, що сприятиме інтеграції мовленнєвої діяльності, тобто свідомому оволодінні мовою;

г) використання спеціально укладеної системи вправ і завдань на основі зв'язних текстів різних типів, жанрів, стилів мовлення, що є основою реалізації функціонально-комунікативного підходу у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу;

ґ) створення системи ситуативних завдань до усіх розділів шкільного курсу української мови. Реалізація перерахованих умов передбачає використання тексту на всіх етапах формування мовної особистості. Проблема тексту у зв'язку з навчанням рідної мови за функціонально-комунікативним підходом є надзвичайно актуальною та принциповою, оскільки саме текст є одиницею, змістом, метою і засобом цього навчання.

Вивчення мови за функційно-комунікативним підходом - це навчання вибору із системи мовних засобів функціонально взаємозалежних форм, використання їх у конкретній ситуації спілкування. Основою і однією з головних умов реалізації зазначеного підходу є текст. Робота з текстом дає можливість розв'язувати проблеми внутрішньо предметних зв'язків, показувати функціонування у мовленні мовних одиниць усіх рівнів, проводити спостереження за відповідними мовними явищами, створювати власні висловлювання, адекватні ситуації спілкування, тобто формувати мовну особистість, яка вільно володіє засобами української мови у будь-якій мовленнєвій ситуації. Мовна особистість розвивається у процесі спілкування, яке вимагає не тільки знань мови, функціонального навантаження мовних одиниць різних рівнів, але й умінь доречного й функціонально - доцільного їх використання. Це стає можливим за умов використання функціонально-комунікативного підходу до вивчення мови, який є тим основним засобом, що допомагає засвоїти мову як засіб спілкування на основі практичного застосування мовного матеріалу.

З огляду на зміст у процесі комунікації поняття "погляд" може передавати інформацію статичного та динамічного характеру [44]. До статичних, тобто постійних характеристик погляду відносимо фізіологічні якості очей мовця: їхній колір, розмір та форму. Такі номінації погляду, що містять інформацію статичного характеру та передають особливості фізичних параметрів очей, є дескриптивними. Власне, статична інформація, яка міститься у дескриптивних номінаціях, характеризує погляд лише опосередковано - на перший план тут виступає не комунікативне значення зорової поведінки, а опис зовнішності мовця. Аналіз інформації, що міститься у дескриптивних лексичних одиницях опису погляду, не дозволяє розкрити комунікативно-функціональні особливості застосування погляду у деякій комунікативній ситуації.

До динамічних характеристик погляду відносимо інформацію про комунікативно значущу візуальну діяльність індивіда у процесі інтеракції. Динамічна інформація є безпосередньо комунікативно значущою, бо дозволяє комуніканту адекватно сприймати вербальні та невербальні повідомлення співбесідника та регулювати хід процесу спілкування у відповідності до них. Лексичні одиниці, що відображають комунікативно-релевантні характеристики особистості мовця та / або характеризують його погляд з точки зору функціонального навантаження у комунікативному процесі, є індексальними номінаціями невербального комунікативного компоненту "погляд".

Розгляд проблеми передачі невербальної поведінки засобами мови показав, що загальновживані, прагматично засвоєні невербальні компоненти комунікації характеризуються максимальною соціальною значущістю і тому вербалізуються за допомогою значної кількості одиниць [48, с. 19]. Як невід'ємна та надважлива частина комунікативного процесу погляд, що містить та передає розмаїття повідомлень про індивіда (інформацію статичного та переважно динамічного характеру), має широкий спектр мовних засобів його позначення. Мовні засоби опису погляду на підставі наявності тісного семантичного зв'язку, який виявляється в їх синонімічних відношеннях, об'єднуються в лексико-семантичну групу номінацій невербального комунікативного компоненту "погляд".

2.2 Роль прагматичного фактора у виборі ознак, які лежать в основі номінацій невербальних компонентів

Останнім часом у межах наукової парадигми комунікативної лінгвістики посилився інтерес до вивчення проблеми невербальної комунікації, соматикону дискурсивного простору, у якому втілюються емоції і почуття через феномен емоційного реагування, вмотивовані прагматичні дії та реакції мовців. У сучасних комунікативних студіях соматикон дискурсу розуміють як прагматично зумовлену сукупність невербальних знаків комунікації та їхніх лінгвальних позначень, що своїми системними парадигматичними й синтагматичними відношеннями утворюють семіотичний простір тілесності художнього дискурсу, при цьому інтенсивність соматикону належить до особливо актуальних предметів дослідження.

Утім, недостатньо розробленим залишається питання комплексного дослідження потенціалу сукупності невербальних знаків через свої лінгвальні позначення передавати інтенсивність емоційного реагування партнерів по комунікації на комунікативний стимул.

За інтенсивністю протікання соматикон емоційного реагування буває інтенсивним та неінтенсивним. Інтенсивність - одна із дискусійних категорій сучасного мовознавства, що пояснюється підвищеним інтересом лінгвістів до виявів мовленнєвих інтенцій мовця, а також якістю самих текстів, їх експресивністю та стилістичною витонченістю. Інтенсивність, з одного боку, трактується як один із засобів посилення сили впливу мовної одиниці або як ситуативно обумовлена яскравість слова. І.І. Туранський розуміє інтенсивність як міру кількості експресивності, яку А.Б. Ліхачова включає в більш широку категорію - виразність. Звідси слідує, що експресивність - це сукупність семантико-стилістичних ознак одиниці, і ці ознаки мовної чи мовленнєвої одиниці виявляються через категорію емоційності, оцінності, образності та інтенсивності.

Є.П. Ільїн, вивчаючи поняття інтенсивності з позицій психології, у книзі називає високий ступінь позитивного емоційного реагування - насолодою. Наприклад, людина відчуває блаженство, гріючись біля вогню після довгого перебування на морозі або, навпаки, поглинаючи холодний напій у спекотну погоду. Для насолоди характерно, що приємне відчуття розливається по всьому тілу. Вища ступінь позитивного емоційного реагування називається екстазом або екстатичним станом. Це може бути релігійний екстаз, який переживали середньовічні містики, а в даний час спостерігається у членів деяких релігійних сект; такий стан також властивий шаманам. Зазвичай люди відчувають екстаз, коли переживають вершину щастя. Цей стан характеризується тим, що воно захоплює всю свідомість людини, стає домінуючим, завдяки чому в суб'єктивному сприйнятті зникає зовнішній світ, і людина перебуває поза часом і простором. У руховій сфері при цьому спостерігається або нерухомість - людина тривало залишається в прийнятій позі, або, навпаки, людина відчуває тілесну легкість, виявлення якої доходить до несамовитої радості, що виражається у бурхливих рухах. Екстатичні стани спостерігаються і при душевних захворюваннях: при істерії, епілепсії, шизофренії. При цьому нерідко відзначаються галюцинації: райські аромати, бачення янголів, тощо.

Слід за О.Й. Шейгал, категорія інтенсивності - це часткове виявлення категорії кількості, а з точки зору І.І. Туранського "інтенсивність - це міра експресивності, емоційності, оцінності, що сигналізує градуальність". Автор продовжує, що "інтенсифікатори дискурсу виконують функцію датчиків напруги: вони сигналізують прагматичний пік висловлення, висвічують комунікативно найбільш вагомі елементи". Завдяки конструкціям-інтенсифікаторам висловлення характеризуються підвищеною експресивність і цим приваблюють до себе увагу адресата. Вибір засобів інтенсифікації та їх густота - показник мовленнєвого темпераменту мовця. Однак кількісні характеристики інтенсивності мають не лише індивідуальні особливості, вони специфічні в різних лінгвокультурних спільнотах і в національних культурах. Ступінь насиченості тексту цими елементами на позначення соматикону емоційного реагування персонажа - різна.

Близькою є думка О.Й. Шейгал про те, що всі лексичні одиниці, які передають значення інтенсивності, поділяються на дві групи:

1) слова-посилювачі (інтенсиви чи інтенсифікатори);

2) внутрішні інтенсиви (інтенсифікати).

При вивченні параметрів комунікативного явища - соматикону емоційного реагування - виділяють національний стиль комунікації, чи комунікативний етностиль - детермінований культурою тип комунікативної поведінки, що проявляється у виборі і перевазі у вживанні певних засобів комунікації (вербальних і невербальних), що використовуються в процесі міжособистісної взаємодії. мовна спілкування невербальна погляд

А.Б. Ліхачева у зв`язку з цим підкреслює, що вивчення та опис інтенсифікаторів дискурсу тієї чи іншої мови доцільно проводити з опорою на дані досліджень про національну комунікативну поведінку, при цьому в центрі такого роду досліджень може бути запитання про те, якими рисами національного комунікативного стилю обумовлена інтенсифікація висловлень у кожній із мов, що описується. [32, с. 122]

Можна зробити припущення про те, що інтенсивність - це одна із найчастотніших характеристик соматикону емоційного реагування персонажа, поряд із оціненістю та принципом домінантної емоції.

Характерною особливістю метафори невербального каналу зв'язку є здатність інтенсифікувати позначення емоційного стану людини. Можливо, слідом за Е.М. Вольф, говорити про шкалу інтенсивності емоції, що складається їх чотирьох підрозділів: слабка ступінь емоції, середня ступінь емоції, сильна ступінь емоції, афект [43, с. 59-60].

Так, емоція гніву об'єднує невербальні дії в наступні підкласи із загальним значенням:

1) "досадувати, дратуватися";

2) "сердитися, злитися";

3) "обурюватися, обурюватися";

4) "приходити в лють".

Інтенсифікація емоції гніву досягається якісним і кількісним використанням невербальних компонентів, які в зоні сильного ступеня емоції і афекту характеризуються обернено пропорційним ступенем контрольованості прояву емоції. Слід зауважити, що виділені зони - дифузні і строго не відмежовані. Їх упорядкованість потрібна, у першу чергу, для того, щоб позначити об'єктивно існуючу градацію емоційного стану людини і звернути увагу на те, що людина в стані афекту демонструє невербальною поведінкою втрату самоконтролю. Фізичні прояви емоцій сильної інтенсивності майже завжди позначаються метафорами: його трясло від гніву, він рвав і метав. Різка міміка, гучний голос, жести великої амплітуди - все це маркери руху емоцій за шкалою їх посилення [43, с. 101].

Показником інтенсивності соматикону емоційного реагування можуть бути прислівники, які підсилюють невербальний компонент комунікації.

Таким чином, інтенсивність соматикону емоційного реагування - його якісна та кількісна характеристика, яка визначається двома факторами: ступенем невдоволеності відповідної інтенції і ступенем неочікуваності (непередбачуваності) обставин, що вливають на її реалізацію. Закономірність реалізації факторів впливу на соматикон емоційного реагування так чим сильніша комунікативна інтенція персонажа і чим більш непередбачувані для персонажа умови спілкування, що сприяють або перешкоджають її реалізації, тим сильніша в цій ситуації емоційна напруга і переживання. Саме через ці фактори можна свідомо управляти невербальними емоційними реакціями людини, тобто сприяти їх посиленню або послабленню. За шкалою інтенсивності можна виокремити велику кількість емоційних проявів, починаючи від ледь помітного і ледь усвідомлюваного емоційного тону відчуттів і, закінчуючи сильними, короткочасними, бурхливо протікаючими, неконтрольованими афектами, які знаходять своє номінативне вираження в сучасному англомовному художньому дискурсі.

Висновок

Цей розділ допоміг зрозуміти проблеми використання окремих невербальних компонентів з огляду на комунікативно-функціонального підходу. Як бачимо, незважаючи на глобалізацію інформаційних систем, розвиток міжнародних, політичних, економічних та культурних зв'язків, несловесні символи зберігають етнічні особливості і, так само, як і вербальна мовна система, мають обов'язковий характер і передаються від покоління до покоління як частина загальної матеріальної і духовної культури. Нормативність як характерна ознака невербального комплексу та його національна обумовленість зумовлює конкретність і строгу пристосованість та стереотипізацію невербальних засобів спілкування до чітко визначеного характеру конкретного комунікативного акту.

Розділ 3. Особливості функціонування концепту "погляд"

У кожної людини дуже відрізняються очі, але у всіх вони несуть безліч інформації. Дуже великий відбиток відіграє культурно-національні особливості, про які люди навіть не здогадуються. Саме в цьому розділі я розповім про всі особливості та з чим це пов'язано.

3.1 Ядерні та периферійні одиниці концепту "погляд"

У групі лексичних засобів опису невербального компоненту "погляд" виділяються ядерні ("лексичний каркас") та периферійні одиниці. "Лексичний каркас" - це спеціальні лексичні одиниці, що утворюють ядро семантичного поля "погляд" та мають 1) високу частотність вживання для опису візуальної поведінки мовця та 2) високу потенційну здатність комбінуватися з іншими неспеціальними лексичними одиницями для досягнення виразності опису невербального компоненту "погляд". Серед досліджуваних номінацій центральне місце займають дієслова зорової активності мовця як різновиду активності у комунікативній діяльності. До ядерних дієслів відносимо загальновживані дієслова на позначення візуальної поведінки:Дї(mщ), їґ(kаn), јы(jiаn), Ны(wаng), ЗЖ(qiбo)Ј¬КУ(shм). До іменників ядерної зони належать найуживаніші іменники, що мають єдине первинне значення погляду або його компонентів: Љб(yan), –Ъ(mщ), Н«(tуng).

Номінативне поле зорової поведінки неоднорідне тому, що містить як прямі номінації її компонентів, які створюють ядро номінативного поля, так і номінації її окремих когнітивних елементів, розкриваючи поняття погляду в різних комунікативних ситуаціях і створюючи периферію поля номінацій зорової активності мовця. До периферійних дієслів відносяться синонімічні ядерним дієслова, значення яких на позначення погляду зафіксовано в тлумачних словниках, але які номінують тільки певні відтінки та особливості погляду, тобто надають інформацію динамічного характеру: ЕО(pаn), СЈ(xuаn), ЅЮ(jiй), нэ(yб), П№(xiв), №Ы(guвn), ХЈ(zha), нн(mian).

Серед іменників периферійної зони семантичного поля зорової поведінки виділяються: нэ(yб), ЅЮ(jiй), ѕ¦(jоng), нъ(jian), нш(mуu), нц(zм), їф(kuаng). У комунікативній зоровій поведінці важливу роль відіграють також вії та повіки СЫЖ¤, СЫнъ, СЫЅЮГ«, що здатні надати додаткової виразності очам та сприяти передаванню змісту комунікативного повідомлення.

Переважно ядерні та деякі периферійні дієслова формують фразові дієслова зафіксовані в спеціальних словниках фразових дієслів. Найбільш розповсюдженими китайськими фразовими дієсловами, що позначають погляд, є: СЫїЄСЫ±Х(Yan kвiyan bм) - закривати очі на, јмїґ(jiankаn) - переглядати щось, їґіц(kаnchы) - виглядати, визирати, їґТ»ПВ(kаn yоxiа) - оглядати, переглядати, ХЕНы(zhвngwаng) - оглядатися навкруги, Пёїґ(xмkаn) - роздивлятися, №ЫІм(guвnchб) - спостерігати, їґТ»їґ(kаn yо kаn) - поглянути на, МЅНы(tаnwаng) - визирати, Нµїґ(tфu kаn)- заглядати, М§ЖрСЫАґ(tбi qiyan lбi) - піднімати очі, ДїІ»ЧЄѕ¦(mщbщzhuanjоng) - пожирати очима, ¶ўЧЕ(dоngzhe) - вирячитися на, їґІ»ЙПЈЇїґІ»Жр (kаnbщshаng / kаnbщqi)- дивитися з осудом, µЙСЫ(dиngyan) - дивитися пильно, видивлятися, витріщати очі, хѕГјнюКУ(cщ mйi nм shм) - дивитися спідлоба.

3.2 Стилістично марковані вербалізації "погляд"

Китайська ієрогліфічна писемність є унікальною в своєму роді: її історія становить вже більше 3,5 тисяч років. Особливість письма, як явища культури полягає в тому, що воно безпосередньо перекодовує людську мову в зорові образи [45, с. 443]. З найдавніших часів люди намагалися зобразити те, що бачили навколо себе. Фразеологізми з компонентом "погляд" посідають друге місце в китайській мові і налічує близько 135 одиниць.

Виділяється вісім загальних лексико-семантичних груп: характер, фізичний стан, почуття-стан, почуття-ставлення, якісна характеристика людини, розумова діяльність, портрет, дії і вчинки людини.

1. Характер: лексико-семантична група представлена негативною характеристикою в китайській мові. До негативної характеристиці відносяться: неввічливість, підступність, непорядність, хитрість. Наприклад: ДїЦРОЮИЛ(mщzhфngwъrйn) - дивитися зверхньо на людей; ДїїХТ»ЗР(mщkфngyоqiи) - зверхньо дивитися на все; СЫїХЛДєЈ(yan kфng sмhai) - нехтувати всім світом; ДїЦёЖшК№(mщzhi qм shi) - керувати очима (поглядом) в значенні "свавільний і зверхній"; ДїОЮЧрі¤(mщ wъ zыnzhang) - без поваги ставитися до старших; °ЧСЫПаїґ(bбiyan xiвng kаn) - косо дивитися; АдСЫПаґэ(lмngyan xiвng dаi) - ставитися байдуже; ГжДїїЙФч(miаnmщ kмzзng) - огидний, набридати комусь; ФфГјКуСЫ(zйimйishuyan) - "брови злодія і очі щура" - у значенні про негарну і хитру людину; јыЗ®СЫїЄ(jiаn qiбnyan kвi) - "тільки гроші в очах" у значенні непорядність;

2. Фізичний стан: виражає здатність бачити, смерть, сонливість, непритомність, біль, хміль. Наприклад: ІаДї¶шКУ(cиmщ йr shм) - косити очі, дивитися з ненавистю; ДїІ»ЧЄѕ¦(mщ bщ zhuan jоng) - "не відривати очей" у значенні дуже уважно, зосереджено; Зг¶ъЧўДї(qоng мr zhщ mщ) - зосередити всі сили і увагу; ЛАІ»оЁДї(si bщ mнngmщ) - світло померкло в очах; ЛЇСЫльлК(shuмyan mйnglуng) - очі злипаються; Н·ФОДїСЈ(tуuyыn mщxuаn) - закотити очі; ±ЗЦЧСЫЗа(bн zhong yan qоng) - в очах потемніло; ЋЁ? Љб ьK(мrlуng yanhзi) - букв. і не побачити очима, і не услушать в значенні "через що-небудь ставати погано";

3. Почуття-стан включає в себе: сором, чутливість, подив, безсоння, очікування, страждання, гнів, тривогу, розгубленість, байдужість. Наприклад: µНГјґ№СЫ(dо mйi chuн yan) - "опустити брови і очі" у значенні сором'язливість; ґҐДїѕЄРД(chщmщ jоngxоn) - очі на мокрому місці; ґҐДї±АРД(chщ mщ bзng xоn) - схвилюватися від побаченого; оЄДїЅбЙа(chзng mщ jiй shй) - очі на лоб лізуть; ДїµЙїЪґф(mщdиng koudвi) - "роззявити рот" у значенні бути приголомшеним; ¶ЇРДє§Дї(dтngxоn hаimщ) - крайнє здивування, сильно схвилюватися; ДїІ»Ѕ»ЅЮ(mщbщjiвojiй) - не замикати очей; НыСЫУыґ©(wаngyan yщchuвn) - прогледіти всі очі; УОДїіТ»і(yуu mщ chмng huбi) - дивитися прямо в очі; ЙЛРДІТДї(shвngxоncanmщ) - жалюгідне видовище; І_ДїКъГј(chзn mщ shщ mйi) - сильно розгніватися; І_ДїЗРіЭ(chзn mщ qiи chi) - дуже сердитися; іоГјЛшСЫ(chуumйisuoyan) - турбуватись за щось; ХцЦ»СЫ,±ХЦ»СЫ(zhзng zhо yan, bм zhо yan) - радість в очах.

4. Почуття-ставлення представлена байдужістю, симпатією, любов'ю, довірою, заздрістю. Наприклад: АдСЫЕФ№Ы(lмngyan pбngguвn) - поглянути тверезо; АдСЫПаґэ(lмng yan xiвng dаi) - ставитися байдуже, зневага; ЙНРДФГДї(shangxоnyuиmщ) - радувати душу і око; ГјїЄСЫР¦(mйikвiyanxiаo) - веселий, радісний; ГјДїґ«Зй(mйi mщ chuбn qнng) - пожирати очима; –Ъ’§ђSЏµ(mщtiвoxоnzhвo) - подобатися, любити; СЫјыОЄКµ(yanjiаn wйi shн) - віч-на-віч; ТФ¶ъґъДї(yiмrdаimщ) - повірити не очима, а вухами;

5. Якісна характеристика людини висловлює душевність, обізнаність. Наприклад: СЫѕ¦КЗРДБйµДґ°їЪ(yanjоng shм xоnlнng de chuвngkou) - очі-дзеркало душі; і¤Дї·Й¶ъ(chбng mщ fзi мr) - обізнаний; СЫ№ЫБщВ·(yan guвn liщ lщ) - дотепний; СЫјвКЦїм(yanjiвnshoukuаi) - швидкий і спритний, не встиг і оком моргнути; ‘l–ЪђЎЊх(shu mщ cщn guвng) - вузький кругозір.

6. Лексико-семантична група розумова діяльність включає в себе такий вид діяльності, як прозріння. Наприклад: СЫГчКЦїм(yanmнngshoukuаi) - відкрити очі на..., дивитися іншими очима; РДГчСЫББ(xоnmнngyanliаng) - розумний, знатний; ДїОЮИ«ЕЈ(mщwъ quбnniъ) - дуже здібний; іЩГј¶ЫСЫ(chн mйi dщn yan) - тупість розуму.

7. Лексико-семантична група портрет, наприклад: Гј·пСЫ(mйi fиng yan) - брови дракона, очі фенікса в значенні "гарний, незвичайний вид жінки"; ФВГјРЗСЫ(yuи mйi xоng yan) - довгі, тонкі брови і яскраві очі у жінки; Л«Н«јфЛ®(shuвngtуngjianshui) - очі світлі, яскраві, красиві, зображують красу жінки; ѕКН·ЙоДї(jiщ tуu shзn mщ) - неприваблива жінка; АЗСЫКуДї(lбng yan shu mщ) - жахливий вигляд у людини;

8. Група дії і вчинки людини виражає обман, проникливість, досвід, докір. Наприклад: УгДї»мЦй(yъmщ hщn zhы) - обманювати; ґтВн»ўСЫ(da mahuyan) - брехати, обдурити; СЪИЛ¶ъДї(yanrйn мrmщ) - замилювати очі; СЫјІКЦїм(yan jн shou kuаi) - проникливий.

Епітети як продуктивний та розповсюджений стилістичний засіб опису погляду входять переважно до індексальних номінацій невербального комунікативного компоненту "погляд" та можуть застосовуватись на позначення його різномітності.

Серед інших стилістичних прийомів, що використовуються в художньому тексті для передачі погляду, продуктивними є порівняння як індивідуально-авторські утворення, які надають образності та динамічності опису візуальної поведінки мовця.

Як невербальний компонент спілкування погляд відіграє важливу роль у комунікативно значущій поведінці співрозмовників. Знаходячись у тісному семантичному взаємозв'язку, погляд може виявити справжні почуття й наміри, емоційний та психічний стан комуніканта в процесі спілкування. Під час спілкування, погляд здатний перетворити вороже ставлення співбесідників на прихильне, і навпаки, створити несприятливі умови для спілкування, навіть викликати відразу у співрозмовника або поставити його у неприємне становище.

Таким чином, ми прийшли до наступного висновку: в китайських фразеологізмах, концепт "очі", як правило, не вживається в значенні - орган зору, але несе основне смислове навантаження всього висловлювання, має глибокий зміст, виражає відношення до того, що спостерігає людина, створює зоровий образ. Для китайців ієрогліф ЉббЛ(yanjing) має переносне значення: душа, почуття, мрія, надія. В цілому концепт "погляд" схожий по значенню з українським виразом "очі-це дзеркало душі", СЫѕ¦КЗРДБйµДґ°їЪ(yanjоng shм xоnlнng de chuвngkou) - очі-це вікна душі.

В аспекті лінгвокультурології концептуальні метафори, що лежать в основі фразеологічного значення, формують картини світу, тісно пов'язані з системою світосприйняття, національними традиціями і культурними цінностями двох етносів.

3.3 Культурно-обумовленні компоненти значення концепту "погляд"

Процес комунікації складно уявити без використання невербальних засобів спілкування, таких як жестикуляцію, міміку, прокcеміку, окулесіку, а також цілий ряд лінгвістичних засобів. В цілому визнаючи факт неізбедності їх використання в спілкуванні, дослідники не зовсім одностайні в рішенні питання ролі і місця невербальний коштів в процесі комунікації: одні розглядають їх як допоміжні засоби спілкування [29], інші як засіб coпровoжденія мови і як значущий субститут мовних відрізків [14], треті - як обов'язковий, завжди значущий невербальний компонент комунікації [21]. У проведених в останні роки дослідженнях зазначеної тематики, в тому числі на матеріалі китайської мови, найчастіше велика увага приділяється розгляду жестів як елементів невербальної комунікації.