Перифрази як інтегрований виразник змісту й авторства Закону України "Про засади державної мовної політики"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

ПЕРИФРАЗИ ЯК ІНТЕГРОВАНИЙ ВИРАЗНИК ЗМІСТУ Й АВТОРСТВА ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ»

М.І. Степаненко

Анотація

мовний перифрастичність закон синхронія

У статті проаналізовано мовну ситуацію в Україні, мовну політику в Україні, мовне законодавство в Україні з позиції синхронії та діахронії, висвітлено місце Закону «Про засади державної мовної політики» в сучасному мовно-законодавчому полі, схарактеризовано засоби експлікування оцінки «мовного закону» Ківалова-Колесніченка крізь призму перифрастичності безпосередніх і опосередкованих його авторів (Ківалов, Колесніченко, Литвин, Янукович, Пугін, Партія регіонів, Кремль...).

Ключові слова: мовна ситуація в Україні, мовна політика в Україні, мовне законодавство в Україні, Закон «Про засади державної мовної політики», «мовний закон» Ківалова-Колесніченка, перифрастичне поле імен «Ківалов», «Колесніченко».

Annotation

The article analyzes the language situation in Ukraine, the language policy in Ukraine, the language law in Ukraine in synchronic and diachronic aspects, the importance of the law «On principles of the state language policy» in modern language and legislation field was determined. The author determined the means of explicit assessment of the «language law» by Kivalov-Kolesnichenko through the aspect of periphrastic means of its direct and indirect authors (Kivalov, Kolesnichenko, Lytvyn, Yanukovych, Putin, Party of regions, the Kremlin...).

Key words: the language situation in Ukraine, the language policy in Ukraine, the language law in Ukraine, the Law «On principles of state language policy», «language law» by Kivalov-Kolesnichenko, periphrastic field of the names «Kivalov,»«Kolesnichenko.»

Виклад основного матеріалу

Павло Гриценко

Ремонтуємо серце нації.

В небі тихо зітхає Бог.

Світлана Антонишин

... Ми маємо пройти перший етап -

обов 'язкової українізації.

Замість вступу. До когорти українських діячів, які в різні історичні періоди брали активну участь у національно-мовному відродженні України, формували мовну політику і дбали про мовне законодавство її, слід віднести передовсім ученого, політика, педагога ХХ століття Івана Огієнка (митрополита Іларіона). Досить згадати хоча б його законопроекти про державне утримання двадцяти дев'яти громадських українських шкіл (лютий 1918 року) або накази як міністра освіти про перехід вищих, середніх і початкових шкіл на українськомовний режим навчання (січень 1919 року). Мудрі настанови цього видатного лінгвіста, історика церкви, громадського діяча про обов'язок держави «всіма можливими силами дбати про якнайкращий розвиток спільної для всіх племен її народу літературної мови, як найміцнішої основи для його духовного об'єднання» [5, с.37], про одну літературну мову для одного народу, яка «найсильніше зцементує окремі. племена в одну свідому міцну націю» [Там само, с.46], про один правопис для одного народу, який надає йому «надзвичайно корисного почуття одности, де б він не жив і до якої б держави він не належав би» [Там само, с.49] не лише не втратили своєї значущості, а навпаки, посилили її. «Наука про рідномовні обов'язки», яку залишив після себе Іван Огієнко, - канва для сучасних законів про українську мову, її функційний ресурс, про права й обов'язки громадян України, і «чужинців» також. Легітимізація положень цієї праці («Рідна мова й народ», «Держава й рідна мова», «Найперші рідномовні обов'язки кожного громадянина», «Десять найголовніших мовних заповідей свідомого громадянина», «Для одного народу - одна літературна мова», «Для одного народу - одна літературна вимова», «Для одного народу - один правопис», «Письменник і рідна мова», «Преса й рідна мова», «Церква й рідна мова», «Духовенство й рідна мова», «Школа й рідна мова», «Учитель і рідна мова», «Батьки й рідна мова», «Мати й рідна мова», «Молодь і рідна мова», «Спортові організації й рідна мова», «Молодь початкових шкіл і рідна мова», «Середньошкільна молодь і рідна мова», «Вища школа й рідна мова», «Студенти вищих шкіл і рідна мова», «Учні чужих мовних шкіл і рідна мова», «Позашкільна освіта й рідна мова», «Театр і рідна мова», «Учений і рідна мова», «Десять заповідей простого писання», «Для одного народу - одна наукова термінологія», «Інтелігенти вільних професій і рідна мова», «Державна служба й рідна мова», «Десять рідномовних заповідей для емігранта», «Рідномовні обов'язки в стосунку до чужинців», «Рідномовні обов'язки в мішаних подружжях», «Чужі слова в рідній мові», «Мовне винародовлення», «Статут «Гуртка плекання рідної мови»«, «Свято рідноїмови», «Рідномовний гімн») стала б запорукою успішної мовної ситуації, а не тієї, яка супроводжувала українців упродовж століть і посутньо не змінилася й сьогодні, у добу незалежності.

У нашому дослідженні зроблено спробу різновекторної інтерпретації сучасної мовної політики, мовної ситуації й мовного законодавства, основну увагу приділено аналізові Закону «Про засади державної мовної політики» із соціолінгвістичного і власне лінгвістичного поглядів.

Стосовно мовної ситуації в Україні, то в різні періоди її історії вона складалася так, що мові титульної нації, тобто українській, відводилася периферійна роль. Комунікативні потреби суспільства задовольняла не вона, як мало б бути, а латинська, польська, російська чи якась інша. Цей протиприродний мовний стан не випадковість, навіть не тенденція, а парадоксальна закономірність, точніше б сказати, очікуваний наслідок здійснюваної впродовж тривалого часу у відмежованій від вільного світу Україні колоніальної мовної політики. Її визначав тодішній суспільно-політичний лад, режим, культурні, освітні, релігійні й інші чинники тих державних утворень, у складі яких опинявся український народ. Тривала бездержавність спричинила те, що за українською мовою не закріплялися привілеї домінувальної мови колись, не утвердилися вони, на превеликий жаль, повноцінно й тепер. Курс витіснення на маргінеси мови з багатим лексичним ресурсом, досконалою граматичною будовою, розвиненою стилістичною системою був офіційно схвалений, юридично підкріплений. Досить звернутися хоча б до сумнозвісних Валуєвського циркуляра 1863 року та Емського акта 1876 року чи до лихої пам'яті хронології заборон української мови в радянський час.

Мовна політика, а під її дією й мовна ситуація кардинально змінилися в кінці ХХ й на початку ХХІ століття - у добу незалежності. Найважливішим досягненням стало прийняття 1989 року Закону «Про мови в Українській РСР», одне з найсутніших положень якого - закріплення за українською мовою статусу державної. Немає підстав уважати цей документ досконалим, він зазнавав, скільки й був чинним, справедливої критики. Українські державотворці, даючи йому зелену вулицю, сподівалися, що за короткий термін зможуть викорінити ганебну практику російщення, твердо вірили, що мовна політика, отже, і мовна ситуація та мовне законодавство розвиватимуться в цивілізованому руслі, базуватимуться на світовому досвіді полілінгвальності, а не на радянських традиціях російсько-української двомовності, а як насправді, то монокультурній асиміляції переходу до російської одномовності. У їхніх найближчих планах було прийняття нового закону про державну (українську) мову, про мови етноменшин. Однак події розвивалися за іншим, аж ніяк не привабливим для держави, яка тільки-но почала виходити на дорогу суверенності й соборності, сценарієм. Належного мовного відродження, мовної реформи, мовної стандартизації, мовної підтримки й інших прогнозованих стратегічних завдань на цьому шляху так і не відбулося. Активізувалося, як не прикро, інше, те, що несе деструктивність у суспільне життя: нетолерантні дискусії, політичні чвари довкола статусу офіційної чи другої державної (зрозуміло, російської) мови, суперечки стосовно українсько-російського білінгвізму, російсько-українського суржику, або «упослідженого гібриду, продукту зв'язку двох мов», що «має всі ознаки фізичного та психічного каліцтва», викорінення його чи спрямування «в річище стратегії одного з можливих шляхів мовного виживання нації» (Див.: [8]). Отже, українське мовне законодавство розвивалося за колоніальним, а не європейським взірцем. Це наочно потверджує прийнятий 2012 року Закон «Про засади державної мовної політики». Він спрямований проти корінної нації, не виражає навіть найпершочерговіших інтересів держави України, про які гучно заявлено в його назві. Підготовка й вихід у світ цього документа, що змінив Закон із двадцятирічним «стажем» «Про мови в Українській РСР», - порушення на порушенні, яке порушенням поганяє, а саме: порушення процедури розгляду й ухвалення Закону, зокрема положення статей 82, 84, 89, 91, 93, 152 Конституції України, статей 117, 118, 119, 120, 121 Регламенту Верховної Ради України, який затверджує Закон України «Про Регламент Верховної Ради України», статей 1, 15, 16 Закону України «Про комітети Верховної Ради України». Не чим іншим, як злочином, слід уважати те, що за законопроект у першому читанні голосували 234 депутати, 62 з яких не були присутні у Верховній Раді. Їхню функцію перебрали на себе «кнопкодави». Останнім вистачило роботи, коли законопроект ухвалювали у другому читанні. Свою чорну справу зробив і Голова Верховної Ради Володимир Литвин, коли підписав Закон і цим самим проігнорував протести громадськості, які розпочалися відразу після голосування в стінах парламенту й поширилися на всю країну. Чи не найбільше завинив перед власним народом тодішній президент Віктор Янукович, офіційно зігнорувавши українську мову й закріпивши пріоритети за мовою російською в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві й Севастополі. Що ж до інших регіональних мов, яким гарантоване вільне використання на території України (білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, кримськотатарська, молдовська, німецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, корейська), то їм, крім поширених у Криму кримськотатарської, у Закарпатській області угорської, у Чернівецькій області румунської, Закон ніяких привілеїв не надав. До речі, у ньому згадано мови, які не існують, - русинська (діалект української мови), єврейська, грецька. Справедливість би восторжествувала, якби були покарані всі, хто свідомо порушував процедуру прийняття одного з найважливіших для Української держави законів і брав безпосередню участь у його лобіюванні й наданні йому юридичної сили.

Згубність аналізованого Закону полягає насамперед у тому, що він сприяв утвердженню російської мови під виглядом регіональної у функції державної мови замість української на більшій території України, легітимізував офіційну двомовність у регіонах, де чисельність національних меншин перевищує 10%, ще більше загострив конфлікт між Сходом і Заходом України, негативно вплинув на розвиток освіти, яку аксіоматично вважають прообразом майбутнього, збурив суспільство, викликав у всій державі громадянський спротив. Акції протесту з вимогою анулювати «мовний закон» Колесніченка-Ківалова переросли в Мовний майдан, що розпочався на Європейській площі в Києві під Українським домом. Його гасла - «Боріться з корупцією / Ахметовим / бандитами при владі на Донбасі, але не з українською мовою!», «Одна держава - одна державна мова!», «Ні геноциду української мови!» - об'єднали всю Україну. Верховна Рада підтримала вимоги Мовного майдану вже після перемоги Революції Гідності - у лютому 2014 року, скасувавши з ініціативи народного депутата В'ячеслава Кириленка цей горезвісний закон. Однак виконувач обов'язків Президента України Олександр Турчинов не підписав ухвалений парламентом документ «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про засади державної мовної політики»«, мотивуючи це тим, що він може комусь зашкодити. «Шкодить його відсутність... якщо... буде українська мова, то в нас буде лад, якщо ні - тут буде вічний путін, хоч як би він називався», - справедливо наголосив у своїй промові на врученні Шевченківської премії 9 березня 2017 року Іван Малкович [3]. Нам «плюнули у МОВУ-ДУШУ брутальним «мовним законом»«, з болем констатує Ірина Фаріон, а «ми не піднялися так масово». Ця наша мовна поступка, як і будь-яке інше «язикородство», - «катастрофічна поразка на майбутнє, яку знову доведеться викуповувати Небесною Сотнею і національно-визвольною війною» [10].

У липні 2014 року понад півсотні народних депутатів звернулися до Конституційного Суду України з вимогою визнати чинною ухвалу Верховної Ради від 23 лютого цього ж року про скасування «мовного закону» Ківалова-Колесніченка. У лютому 2015 року Конституційний Суд України відкрив провадження щодо відповідності цього закону Конституції України. Збігло вже понад два роки, але справа далеко не просунулася, війна проти України на гуманітарному фронті триває. Для зриву підступних планів п'ятої колони, «Русского мира» й інших антиукраїнських сил потрібен той державної ваги документ, який би забезпечував конституційні права всіх українців і був би спрямований проти лінгвоцидної політики сусіда-агресора. «Нарешті мусить бути закон, - ще раз покличемося на емоційну й глибоку за змістом промову Івана Малковича на врученні найвищої державної нагороди, - який захистить право кожного українця отримувати всі послуги українською мовою - від крамниць і громадських установ до глянцевих видань, радіостанцій і телебачення, де всі без винятку ток-шоу і програми повинні вестися державною мовою (за чітко виписаними винятками для кримських татарів та кількох інших національних меншин, які купно тут проживають)» [3]. Реальні обриси такого документа віднедавна стали зримими, позаяк у Верховній Раді зареєстровані три мовних законопроекти: «Про мови в Україні» № 5556 від 19.12.2016 (суб'єкти подання - Я. Лисюк, І. Васюник, О. Юринець та ін.), «Про функціювання української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» № 5669 від 19.01.2017 (суб'єкти подання - А. Іллєнко, М. Княжицький, М. Матіос та ін.), «Про державну мову» № 5670 від 19.01.2017 (суб'єкти подання - І. Подоляк, А. Гопко, Л. Ємець та ін.). У кожному з них є раціональне зерно. Ефективне поєднання цих зерен в одному досконалішому, зорієнтованому на національні інтереси, на втілення національної ідеї в життя законопроектів стало б справжнім поступом на шляху нашого державой мовотворення, нашого входження до європейської спільноти й дистанціювання від північної імперії, яка живе за принципом: «Росія закінчується там, де закінчується російська мова». А ця мова ось уже століття перепиняє ходу української мови, яка тримається своїх предвічних земель. «Треба проаналізувати усі три законопроекти, - справедливо зауважує Павло Гриценко, - взяти найкращі і змоделювати в один. Треба визначити домінанти: що хочемо мати у тому законі, яку політику маємо проводити» [2].

Уселяє надію те, що мовне питання в Україні набуде нової якості, що українська мова вийде на державницькі горизонти, і законопроект № 5313 про квоти на українську мову в телеефірі («Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації»), який пропонує встановити для телерадіоорганізацій загальнонаціональної категорії мовлення частку передач та / або фільмів українською мовою не менше 75% протягом доби, для відповідних телеорганізацій регіональної й місцевої категорії мовлення - на рівні 50%, для новинних передач - не менше 75% від загальної тривалості всіх передач новин. Вельми важлива й ще одна річ: фільми та передачі, які не є власним продуктом телерадіоорганізації та виконані недержавною мовою, мають бути субтитровані унормованою формою національної мови.

Обстежений різножанровий публіцистичний дискурс як «вербальний вияв політики» [6, с.234] засвідчує, що Закон «Про засади державної мовної політики» максимально наближений до того типу суспільних феноменів, які мають широкий аксіологічний спектр із явною перевагою негативно оцінних номінацій.

Крім уже вирізненого, важливим аспектом об'єкта пропонованого дослідження є описові номінування як мовний засіб оцінності документоніма» Закон «Про засади державної мовної політики». Перифрази неоднорідні за формально-граматичною будовою й семантико-стилістичним наповненням, вони виконують не тільки номінативну, а й характеризувальну та текстотвірну функції, сприяють багатоплановому розкриттю розглядуваного денотата, позаяк не лише інако називають його, а й дають йому конкретну оцінку, промовисто вияскравлючи кваліфікативні параметри, найспецифічніші сутності.

Аксіологічну вісь перифрастичності як своєрідного субститута офіційної назви «Закон України «Про засади державної мовної політики»« диференційовано так: 1) авторство документа, 2) його номінативна структура, 3) чинність, 4) власне оцінка, 5) основний зміст, 6) місце в українському мовно-законодавчому полі. Не зайвим буде ще раз закцентувати на тому, що ядро шкали оцінності становлять перифрази з виразним пейоративним - часто іронічним або подеколи й сатиричним - забарвленням. Предмет нашого дослідження - описові найменування, що мають різний ступінь конотованості, безпосередніх і опосередкованих авторів Закону.

Відомо, що безпосередніми авторами документа, про який ідеться, є народні депутати Вадим Колесніченко і Сергій Ківалов. У лютому 2012 року вони зареєстрували у Верховній Раді свій законопроект (№ 9073). У травні цього ж року їхній соратник по опозиції Олександр Єфремов ініціював винесення його на голосування. Подальший перебіг подій (про них уже частково згадувалося) відомий: Мовний майдан, який небезпідставно характеризують як прелюдію до Революції Гідності, утихомирення його силою влади в Києві й інших містах України, політичне загравання влади з інтелігенцією, обіцянки Гаранта Конституції щодо термінового внесення змін до новоспеченого Закону, прийняття ухвал в окремих областях і містах України про легітимізацію російської мови як регіональної.

З офіційною назвою «Закон України «Про засади державної мовної політики» корелюють описові звороти з прізвищем або без нього. Специфіка безпрізвищних структур, репрезентованих іменниково-прикметниковими та іменниково-іменниковими словосполученнями мовний закон, закон про мови (мову), полягає в тому, що вони реалізують свою конотативно зневиразнену чи конотативно забарвлену номінативну сутність у межах контексту, а поза ним виступають родовою назвою стосовно розглядуваного й інших документів, які формують законодавство України з мовних питань. Досить часто конструкції мовний закон, закон про мови (мову) або окремі їхні компоненти, здебільшого атрибутивний модифікатор мовний, беруть у лапки. Такий графічний засіб посилює їхню негативну аксіологічну маркованість, що може мати різну тональність. Цю функцію здатна перебирати на себе усталена сполука так званий, за якою закріплено в аналізованій синтаксичній структурі препозицію. Вияскравлені й інші потенційні семантичні відтінки найповніше транслює макроконтекст, напр.: А офіційна Росія в своїй риториці спирається саме на це - скасувавши «мовний закон», офіційний Київ почав наступ на російську ідентичність (Андрій Кокотюха); Конституційний Суд приступив до розгляду справи про «мовний закон»(Інтернет-ресурс); Мовний закон обійдеться країні у 17 мільярдів гривень... (Інтернет-ресурс);...не лише де-факто, а й де-юре так званий «мовний закон» лишається в дії... (Андрій Кокотюха); Верховна Рада не без участі Литвина ухвалила закон про мови (Інтернет-ресурс); Якщо Янукович накладе вето на закон про мову - стане ворогом Кремля (Інтернет-ресурс).

Розряд перифрастичних одиниць із прізвищними компонентами, що можуть бути оформлені подеколи як сполучникове чи безсполучникове сполучення (Ківалова й Колесніченка [Сергія Ківалова й Вадима Колесніченка]; Ківалова, Колесніченка [Сергія Ківалова, Вадима Колесніченка]), а регулярно - як складне онімне утворення (Ківалова-Колесніченка [Сергія Ківалова - Вадима Колесніченка]), репрезентують неоднорідні стосовно граматичної будови синтаксичні конструкції, а саме: закон Ківалова-Колесніченка, закон авторства Ківалова-Колесніченка,закон авторства народних депутатів КіваловаКолесніченка, закон авторства депутатів від Партії регіонів Ківалова й Колесніченка,закон авторства регіоналів Ківалова-Колесніченка,закон від народних депутатів від Партії регіонів Ківалова, Колесніченка, закон народних депутатів Ківалова й Колесніченка, закон регіоналів Ківалова - Колесніченка, закон панів Колесніченка й Ківалова, закон від регіоналів Колесніченка - Ківалова, закон Ківалова-Колесніченка про мови, «мовний закон» Ківалова-Колесніченка, мовний закон від Ківалова - Колесніченка, напр.: 13 січня Конституційний Суд розпочинає у закритому режимі розгляд конституційності закону Ківалова - Колесніченка (Інтернет-ресурс); Законопроект України «Про засади державної мовної політики» від регіоналів Колесніченка-Ківалова - це банальне перейменування «Закону про мови» сумнозвісного авторства Єфремова-СимоненкаГриневецького... (Ірина Фаріон);...Законопроект панів Колесніченка й Ківалова, як відомо, не є першою ініціативою такого штибу за президентства Віктора Януковича... (Міхаель Мозер);... Верховна Рада проголосувала за скандальний законопроект «Про засади державної мовної політики» екс-народних депутатів від Партії регіонів Сергія Ківалова та Вадима Колесніченка (Юлія Забєліна); Росіяни століттями займали привілейоване становище в Україні, і мовний закон від Ківалова-Колесніченка - це ніщо інше як табун «троянських коней», застосований для знищення української державності (Віктор Каспрук); КСУ і «мовний закон Ківалова-Колесніченка»: крапля камінь точить (Тарас Марусик); Конституційний суд України завершив розгляд у формі усного слухання справи щодо конституційності Закону «Про засади державної мовної політики» (так званий «закон Колесніченка-Ківалова») і перейшов до закритої частини процесу (Інтернет-ресурс).

Прізвищна структура «Ківалов-Колесніченко» паралельно співіснує зі структурою ківаловсько-колесніченківський [закон], яка, утримуючи функцію індивідуалізації й водночас набуваючи здатності до узагальнення, виражаючи ознаку стосовно узагальненої особи з відтінком посесивності, служать яскравим засобом вираження презирства, зневаги до авторів Закону, які поставили за мету дати виграш захищеній зовсібіч в Україні російській мові й звузити функційний простір української мови. Пор. подані вище приклади з такими: Адже вона [мовна проблема. - М.С.] не зникне сьогодні, незалежно від того, якою буде доля ківаловсько-колесніченківського творіння (Сергій Рахманін); Ківаловсько-колесніченківський закон - це взагалі тягар, який досі присутній у нашому суспільстві (Інтернет-ресурс).

У самостійну групу вирізнено перифрастичні звороти з антропонімічним компонентом, представленим одним прізвищем (Ківалов або Колесніченко). Вони корелюють із конструкціями ківаловський [закон] (колесніченківський [«мовний закон»]), пор.: Закон Ківалова знищать, але коли? (Інтернет-ресурс); «Мовний закон» Колесніченка - шлях у нікуди (Інтернет-ресурс); [«Закон про українські квоти на ТБ - це ще один важливий крок на шляху деколонізації...] Однак розвиток державної мови системно блокує «ківаловський закон» (мовний закон «КолесніченкаКівалова». -Ред.)», - написав він [В'ячеслав Кириленко] (Інтернет-ресурс).

У соціолінгвістичному дискурсі прізвищні структури і їхні функційні відповідники побутують як своєрідні прецедентні феномени, які, маючи мінімальну формальну вмістимість, наділені потужним семантичним потенціалом, оскільки є за своєю природою «наслідком значеннєвої компресії змісту вихідних текстів (прототекстів) і формою їхньої метонімічної заміни» [1, с.33].

Структуру перших і других описових найменувань можуть розширювати інші компоненти з виразною негативною конотацією. Здебільшого цю роль виконують якісні або функційно-якісні прикметники з інтегрувальною семантикою «виділюваність» (смертельний, страшний, фатальний), «шкода» (шкідливий, згубний), «соціальна оцінка» (українофобський, шовіністичний), «загальна негативна оцінка» (осоружний, потворний), «нелегітимність» (антиконституційний), «прихильність до чогось, реалізація на чиюсь користь»(проросійський), «гостра протилежність або протиставлення» (антиукраїнський), напр.: Також надто пильною була увага доповідачів ПАРЄ до незаконно ухваленого «мовного» закону в частині збереження встановлених Ківаловим та гражданіном Росії Колєсніченком так званих «низьких бар 'єрів для... мов національних меншин». (Олег Тягнибок); Відповідальність за Прийняття ПРовокаційного закону лежить як на владі, так і на опозиції: заява громадських організацій (Інтернет-ресурс);...Одразу після Майдану цей українофобський закон парламент скасував, однак тодішній спікер Турчинов не підписав це рішення, його наступник Гройсман його так само проігнорував, зрештою цього не зробив і чинний Голова ВРУ Парубій (Газета «Свобода»); Коли в революційному національно-визвольному пориві Верховна Рада України 23 лютого 2014 року скасувала антиконституційний закон КіваловаКолесніченка «Про засади державної мовної політики», деякі високі українські посадовці побоялися, як на це зреагує Схід і Південь України (Іван Ющук); Попри перемогу Майдану та війну з Росією, Україна продовжує жити за горезвісним законом Ківалова-Колесніченка «Про засади державної мовної політики» (Сергій Оснач);»Цей новий законопроект майже ідентичний тому, який свободівціразом з депутатами інших фракцій тодішньої опозиції подали в минулому скликанні, чотири роки тому, на противагу жахливому закону Ківалова-Колесніченка», - повідомляє Андрій Іллєнко (Газета «Свобода»); Скандальний «мовний» закон Колесниченка-Ківалова був серед перших, скасованих Верховною Радою після Революції Гідності - уже 23 лютого 2014 року (Інтернет-ресурс);... Сумнозвісний мовний закон Ківалова-Колесніченка діє і досі... (Газета «Слово Просвіти»); «Закон Ківалова-Колесніченка про мови, на наш погляд, є по суті русифікаторським законом», - сказав член фракції Всеукраїнське об'єднання «Свобода» Андрій Іллєнко (Інтернет-ресурс); Приспав [Віктор Янукович] тими запевняннями пильність довірливих патріотів - і підмахнув злочинний виплід українофобів Колесніченка і Ківалова (Михайло Слабошпицький). Як бачимо, експансивні одиниці, з одного боку, негативно характеризують законотворців, а з іншого - сам документ, його антиукраїнську сутність, шовіністичну налаштованість та проросійську спрямованість.

Доречно вказати й на те, що й самі прецеденті імена «Колесніченко», «Ківалов» стали об'єктом перифрастичного зображення, утворили цілі перифрастичні поля, кожен із компонентів яких характеризує ту або ту подію з життя референта. До яскраво конотованих описових зворотів одіозний депутат, одіозний член Вищої ради юстиції, головний підрахуй країни, видатний «лічильник», головний оператор кишенькового калькулятора, головний фокусник, кишеньковий калькулятор України, одіозний діяч, одіозний «Підрахуй», одеський шулер, скандальний народний підрахуй, тому що немає меж досконалості, фальсифікатор виборів, які характеризують Сергія Ківалова як депутата Верховної Ради України, юриста і як голову Центральної виборчої комісії під час президентських виборів 2004 року, що стали однією з основних причин Помаранчевої революції, додалася низка інших експліцитно конотованих у зону негативності перифрастичних структур. Пана Ківалова (або ще Кидалова = Кидати - Ківалов) і його «соратника» по україноненависництву й русофільству Вадима Колесніченка народ «охрестив» одіозними регіоналами, радянськими міліціонерами, відомими українофобами, засимільованими «существами», ментальними лакеями, очевидними агентами Москви, напр.:... Між відміною закону авторства одіозних регіоналів Колесніченка-Ківалова менше тижня (Андрій Кокотюха); Три роки тому українофоби нас, українців, «развели как котят», плюнувши нам в обличчя антидержавним законом радянських міліціонерів Колесніченка й Ківалова... (Іван Ющук); Чому засимільовані «существа» або попросту ментальні лакеї типу Колесніченка, Ківалова намагаються накинути Україні колоніяльний шлях деградації? (Ірина Фаріон); То чи може КС України визнати антиукраїнський і антидержавний за суттю закон авторства очевидних агентів Москви конституційним? (Газета «Свобода»). За Вадимом Колесніченком стійко закріпилися ще й такі пейоративні описові найменування, як відомий українофоб, гражданін Росії, знавіснілий українофоб, «знаменитий експерт» із мовних питань, «король» українофобії, лобіст російських фінансових інтересів у галузі кінопрокату, просто кладезь маразму, напр.: Верховна Рада розглядатиме законопроект про мови, авторами якого є відомий українофоб Колесніченко та не менш одіозний депутат Ківалов (Інтернетресурс); Свій вклад робила як полум 'яна революціонерка Наталія Вітренко, так і нинішній знавіснілий українофоб Вадим Колесніченко (Олександр Нагорний); Знаменитий «експерт з мовних питань»Колесніченко за межами України далі вірно служить Путінові... (Газета «Свобода»); Беззаперечне лідерство [у групі «гуманітарних яструбів» у Партії регіонів. - М.С.] посідає король українофобії Вадим Колесніченко... (Оксана Климончук, Іван Помідоров); Головні лобісти російських фінансових інтересів у галузі кінопрокату: беззаперечне лідерство посідає Вадим Колесніченко, далі йдуть Ірина Бережна... віце-прем'єрміністр з гуманітарних питань Володимир Семиноженко (Оксана Климончук, Іван Помідоров); Депутат Вадим Калєснічєнко - це просто кладезь маразму (Інтернет-ресурс). Чи не найяскравішим конституентом перифрастичного поля «Вадим Колесніченко» є описова структура горезвісний блазень Путіна з українським суфіксом-ідентифікатором -енко, авторство якої належить Ірині Фаріон: «Вдруге автором відкриття кримінальної справи проти Ірини Фаріон був горезвісний блазень Путіна з українським суфіксом-ідентифікатором -енко».

Горе-авторів журнозвісного Закону називають ще тандемом двох «Ка», напр.: У даному випадку тандем двох «Ка» призначив для України поріг регіональності в 10 відсотків (Олександр Горобець).

Прізвищну структуру «Ківалов-Колесніченко» досить часто використовують як складноскорочене слово, утворене з початкових літер (КК, К-К, Ка-Ка [Ківалов - Колесніченко]), початкових складів (Кі-Ко [Ківалов - Колесніченко], Ка-Кі[Калєсніченко - Ківалов)]) або, за іншою мотивацією, початкової букви й початкового складу (Ка-Кі [Колесніченко-Ківалов]) антропонімів:... Українське суспільство котрий рік лишається з законом КК сам-на-сам (Сергій Оснач); Язик іде: як закон К-Кшириться регіонами (Ірина Герасимова);/ншими словами, запекла боротьба всіх реальних опозиційних сил проти запровадження «закону Ка-Ка» є вірною і справедливою (Сергій Грабовський);/ван Стойко... розповів, як розвивалися події третього липня, в день прийняття закону Ка-Кі (Інтернетресурс). Найвищим ступенем продуктивності наділена ініціальна абревіатура, назви компонентів (тобто літер) якої передаються графічно. Вона вживається як іменник жіночого роду, набуває здатності відмінюватися за зразком першої відміни, напр.: Але українці мають набагато більше запитань до «закону» Ка-Ки (Н.в. Ка-Ка - Р.в. Ка-Ки), ніжВоллебек (Ігор Бурдяк). Ця ініціальна абревіатура може субстантивуватися. У такому разі вона побутує самостійно, без детермінованого компонента закон (мовний закон), тобто втрачає значення присвійності й набуває значення предметності, пор.: Згідно закону Ка-Ки «губернатор» може навіть у київські органи державної влади звертатися на регіональній мові (Інтернет-ресурс) і На русиномовних зупинився, бо русинська мова - це винахід Ка-Ки (Ігор Бурдяк). Функційна активність акроніма Ка-Ка, який є складником перифрази й експліцитно маніфестує супровідне негативно-оцінне значення, пояснюється передусім його омонімічними зв'язками із субстантивом жіночого роду кака, що належить до дитячої лексики й реалізує семантику `Вседурное, нечистое, грязное' [7, с.208]. Абревіатура Ка-Ка з особливим виявом експліцитності не лише номінує авторів документа, а й в іронічно-сатиричному тоні характеризує виплід їхньої псевдозаконодавчої діяльності. Її основна текстотвірна роль - заміна прізвищної нейтральної назви пейоративно забарвленим компонентом із метою негативізації змісту денотата, а також «для емоційного підсилення та увиразнення висловлення»[9, с.148].

Окремий тип утворюють перифрастичні одиниці, прізвищну структуру яких конституюють оніми, об'єднані інтегрувальною семою `опосередковані автори закону' Це, зокрема, антропоніми, ергоніми та прагматоніми, отже, йдеться про реальні (назви людей) й метонімічні (назви не-людей) особи. Власні іменування українських і зарубіжних державних діячів можуть розширювати рамку «Ківалов-Колесніченко» або формувати нову антропонімічну рамку. З-поміж опосередкованих авторів документа, які разом з основними законотворцями конституюють прізвищну структуру, цілком логічно опинилися Володимир Литвин, який подав документ на підпис Президентові, хоч і вагався у правильності своїх дій, навіть заявляв про відставку, та Віктор Янукович, який зробив усе можливе, щоб згодом названий деструктивним й небезпечним для цілісності України закон «Ка-Ка», який різко розкритикувала Венеційська комісія, набув юридичної сили: Підписання одіозного мовного закону Ківалова - Колесніченка - Литвина - Януковича викликало й дивну реакцію з боку того, хто начебто вболіває за нашу державну мову (Микола Цимбалюк). До аналізованого описового звороту максимально наближені своїм пейоративним змістом перифрази з антропонімом Янукович, напр.:Зберіг [Петро Порошенко. - М.С.] мовний закон Януковича (Святослав Караванський). За цей антиконституційний випад й за іншу антиукраїнську діяльність колишньому двічі прем'єрміністрові й президенту-невдасі адресовано низку авторських і народних оригінально конотованих перифрастичних номінувань: благодійник Московського патріархату; висуванець Москви; голова об'єднання «Спілки біженців України» в Російській Федерації; головний утікач; друг Москви; корумпована маріонетка Путіна; кривавий тиран; москальський прихвостень, що продав свою країну; найвірніший прислужник будівничих «Русского мира»; новий Щербицький; прислужник Москви; продукт русофільської та промосковської традиції; протеже Путіна; путінський лакей; слуга Москви; прямий агент Кремля; слухняний васал; ставленик Москви; уособлення страшного зла для України і всіх можливих небезпек; шанувальник російської воєнної звитяги; зрадник України; загроза національної безпеки України; кремлівський гарант; один з інструментів у геополітичній грі Путіна,напр.Безперечно, Майдан, який здобув перемогу над прислужником Москви, тираном Януковичем, - це за нових часів найвидатніша подія в історії не лише України, а й усієї Європи... (Дмитро Павличко); І якщо це так, то васально залежний від Москви чинний президент України є загрозою національній безпеці країни... (Василь Богдан); Віктор Янукович - зрадник України (Зорян Шкіряк); Обама назвав Януковича «корумпованою маріонеткою Путіна» (Інтернет-ресурс); Для нього [Володимира Путіна. - М.С.] Віктор Федоровичодин з інструментів у його геополітичній грі (Сергій Руденко); Для них [Віктора Януковича та Миколи Азарова. - М.С.] як прямих агентів Москви сонце вставало та сідало з дзвіниць Московського патріархату (Михайло Слабошпицький); Обвал, масштабна руйнація сектору безпеки і оборони, галопуюча корупція і відверта зрада національних інтересів відбулися саме під час режиму В. Януковича, який фактично перетворився в слухняного васала. (Василь Богдан); Половина - Схід і Південь - голосуватиме за ставленика Москви Януковича, а Захід і Центр - за Тимошенко (Дмитро Павличко).