Субзнакова фіксація лінгвокультурного змісту в похідних номінаціях родичів (на матеріалі української та польської мов другої половини ХІХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Субзнакова фіксація лінгвокультурного змісту в похідних номінаціях родичів (на матеріалі української та польської мов другої половини ХІХ століття)

Віра Бурак

Розглянуто словотвірну номінацію родичів в українській і польській мовах. З'ясовано особливості субзнакової фіксації лінгвокультурного змісту в похідних термінах родинної спорідненості. Встановлено кореляцію між культурно-відображальним потенціалом дериваційно номінованих родичів та комунікативною релевантністю вербалізованої у такий спосіб інформації. Простежено специфіку закріплення мовними фомами понять про опосередковано споріднених родичів у порівнюваних лінгвокультурах.

Ключові слова: субзнак, похідна номінація, твірне слово, комунікативна релевантність, лінгвокультурний зміст, вербалізація, культурне значення, терміни родинної спорідненості.

Subsign fixation of lingvocultural content in derivative kinship terms (based on ukrainian and polish languages of the second half of the xixth century). Vira Burak

Background: Most lexical nominations are created derivatively. Therefore, word formation is an important mechanism of nomination. The lingvocultural content of sub-signs is fully realizing in derivative words. Selection of sub-signs and the formal operation (prefixation, suffixation, etc) for creating of the nomination due to the necessity to express a new, culturally motivated meaning in the derivative. Despite the fact that exists a lot of multidirectional researches, which explicates the cultural and reflective potential of the lexical unit, the question is, how it is forming and what role morphemic level plays In it.

Purpose:Our purpose is to find out what lingvocultural information sub-signs can fix in the process of word¬building nomination, and how it affects the cultural and reflective potential of derivative kinship terms.

Results: An important role in formation of the cultural-reflective potential of the derivative plays a combination of the semantics of the creative word and the word-formation value of the affix in the process of word¬building nomination. The formant (subsign) expresses the component of the derivative's meaning: denotative, significative or connotative. The largest cultural reflective potential has nominations with connotated inner form and connotated affix (for ex. мачуха/macocha). Somewhat less cultural reflective potential have derivatives with only connotated inner form (for ex. вдівець/wdowiec) or connotated affix (for ex. пасинок). Relatively lower cultural reflective potential is given to the nominations of relatives, in which subsign displays the significative component of the meaning (for ex. сестрінець/siostrzeniec). The smallest cultural reflective potential have Ukrainian and Polish nominations, in which subsign displays the denotative component of the meaning (for ex. прадід/pradziad).

Discussion: Ethnosemantics of derivative names of kinship is cognitively and communicatively determined. By the level of concentration of fixed cultural information derivative socionyms occupy an intermediate place between non-derivative nominations of relatives and syntactical nominations of relatives. Comparative study of the features of subsign fixation of lingvocultural content in the derivative nominations of relatives on the material of unrelated languages is a research perspective. The results give an opportunity for better understanding of lingvocultural specifics of word-formation nominative processes.

Keywords: affix, derivative nomination, base of derivation, communicative relevance, lingvocultural content, verbalization, cultural meaning, kinship terms.

Поняття культури є ключовим для розуміння інтелектуальної діяльності людини, адже саме воно лежить біля витоків суспільства та мови як суспільного явища. Через це проблема взаємодії мови і культури вже тривалий час перебуває в центрі наукових досліджень етнолінгвістики, лінгвокультурології та лінгвоконцептології. У межах названих напрямів сформувалися відмінні теорії, одиниці дослідження і методи. Очевидно, це зумовлено складністю та гетерогенністю порушеної проблематики. Впадає у вічі те, що попри розбіжності в підходах, вчені, які працюють у цих галузях мовознавства, найчастіше обирають для аналізу лексико-семантичний рівень мовної системи. Відтак, результатом їхньої багатолітньої праці стали словники: «Slownik stereotypow i symboli ludowych», «Славянские древности», «Знаки української етнокультури», «Константы. Словарь русской культуры» та ін. Статистичні дані лінгвокультурологів підтверджують, що лексичні експлікації лінгвокультурем значно переважають у кількості всі інші, навіть фразеологічні (Medvid' 19). Однак, обґрунтовуючи особливий статус лексики у питанні взаємопроникнення мови і культури, вчені все ж визнають, що культурно маркованими можуть бути всі рівні (від фонетики до тексту) у всіх парадигмах функціонування мови (синтактичній, семантичній та прагматичній); а також погоджуються із тим, що культурно детермінованим може бути як зміст, так і форма мовних одиниць (Ivanova). Тож попри те, що існує багато різногалузевих напрацювань, у яких різносторонньо висвітлено культурно-відображальний потенціал лексики, досі недостатньо вивчено питання: яким чином, чому він утворюється та яку роль у цьому відіграє морфемний рівень. Вважаємо, що відповіді слід шукати у механізмах номінативних процесів. Адже номінація, як акт позначення думки, завершується створенням мовної одиниці (мовного знака). Поряд із типовими знаками-словами і фразеологізмами у мові виокремлюють суперзнаки (словосполучення, речення) та субзнаки (морфеми), які беруть участь у передачі культурно детермінованої та комунікативно важливої інформації. Зважаючи на те, що люди можуть оперувати обмеженою кількістю знаків і пізнають нове через відоме, лише найважливіші поняття закріплюються словом з унікальною внутрішньою формою - більшість лексичних номінацій створюються дериваційно. Тому словотвір трактується у двох значеннях: проміжний рівень мови; важливий механізм номінації. Зокрема, у похідних словах сповна реалізується лінгвокультурний зміст субзнаків. Адже вибір субзнаків і формальної операції (префіксація, суфіксація та ін.) для створення номінації зумовлений потребою виразити в похідному слові нове, культурно мотивоване значення.

Застосовуючи комплексний когнітивно-комунікативний підхід та ономасіологічно-семасіологічний і словотвірний аналізи, ми маємо на меті з'ясувати, яку лінгвокультурну інформацію можуть фіксувати субзнаки у процесі словотвірної номінації, і як це впливає на культурно-відображальний потенціал дериватів.

Матеріалом дослідження стали виокремлені зі словників (SUM Hrinch, SUM; SJP Dor osz, SJP PWN, SJP Linde, SEJP Bruckn) українські та польські терміни родинної спорідненості, утворені від існуючих у цих лінгвокультурах номінацій родичів. Наш вибір зумовлений тим, що номенклатура родинної спорідненості належить до одного із найдавніших пластів лексики, отже й до одного з найбільш культурно маркованих. Оскільки до наших днів значна частина соціонімів спорідненості застаріла, то ми перевірили наявність цих слів у художніх текстах другої половини ХІХ століття. У цей період більшість з них ще була в активному вжитку. Набір зафіксованих у текстах похідних назв родичів покриває комунікативні потреби мовців порівнюваних лінгвокультур на цьому синхронному зрізі. Відтак, нам вдалося виявити кореляцію між похідною формою та культурно-відображальним потенціалом цих слів у контекстах вживання.

Сформульована мета окреслює такі завдання:

1) виокремити і структурувати одиниці досліджуваної лексико-семантичної групи з лексикографічних джерел і перевірити особливості їх функціонування у художніх текстах другої половини ХІХ століття порівнюваних лінгвокультур;

2) з'ясувати, номінації яких родичів стали мотиваційною базою для створення дериватів;

3) визначити, номінації яких родичів утворено дериваційно;

4) описати, які словотвірні форманти використано для створення похідних номінацій родичів; 5) інтерпретувати вибір форми для закріплення лексичних значень українських і польських похідних номінацій родичів;

6) проаналізувати, яку лінгвокультурну інформацію зафіксовано субзнаками у виокремлених дериватах;

7) з'ясувати, як похідна форма назв родинної спорідненості впливає на культурно-відображальний потенціал цих слів.

Формування лінгвокультурного змісту українських і польських похідних термінів родинної спорідненості. Взаємодія мови та культури відбувається у процесі семіозису. Першопричиною і джерелом цієї взаємодії є людське мислення, яке, задіюючи механізми пізнання, продукує картину світу. Альберт Ейнштейн вважав, що створення картини світу необхідне людині для того, щоб «відірватися від світу відчуттів <...> перенести центр ваги свого духовного життя, щоб у ній (картині світу - В. Б.) знайти спокій і впевненість» (Serebrennykov 136). Попри це, згідно з провідною у когнітивістиці теорією втіленого пізнання (embodied cognition), саме чуттєвий досвід є джерелом структур, які утворюють нашу концептуальну систему (Lakoff, Varela, Thompson, Rosch, Falykman). Пізнання, як необхідна передумова формування концепту, відбувається в контексті діяльності людини у фізичному і соціальному планах. З позиції нейро- та психолінгвістики існування етнічних концептосфер пояснюється через когнітивні механізми «спільної уваги» та «розподіленого пізнання», які є основою будь-якої соціальної взаємодії, зокрема мовної (Falykman 34). Механізм «спільної уваги» активізує здатність людей поділяти єдині цілі і наміри, що дозволяє фокусувати увагу багатьох на одному об'єкті спостереження. Таким чином, вважаємо, що внаслідок розширення родинних зв'язків, у далекому минулому утворився соціальний контекст, в якому члени етноспільноти набули індивідуального досвіту взаємодії з новими функціонально важливими родичами, у результаті чого у кожного сформувалися індивідуальні концепти. Потреба говорити про нові аспекти життєдіяльності, і необхідність назвати нових функціонально важливих родичів спричинила фокусування на цьому спільної уваги. Після чого задіявся механізм розподіленого колективного пізнання, який створив умови для узагальнення індивідуального досвіду до рівня колективного. Відтак, у результаті процесів концептуалізації та категоризації нових знань на базі попередніх, етнічна концептосфера або спільні фонові знання (common background knowledge) доповнилися новими одиницями колективного досвіду - етноконцептами. Лише після цього, згідно з постулатами когнітивної семантики, могли утворитися номінації нових етноконцептів. Адже «номінація є механізмом закріплення мовною одиницею лише тої ментальної структури, яка вже упорядкована в людській свідомості (етносвідомості - В. Б.) та є її оперативною одиницею, підведеною під певну рубрику досвіду» (Kubryakova “Evolyutziya Lingvisticheskih Idey” 253). У цьому аспекті для нашого дослідження важливо з'ясувати, чому для задоволення потреб номінації сформованих етноконцептів обрано форму похідних слів. Припускаємо, що однією з причин утворення нових номінацій від існуючих назв близьких родичів є спосіб осмислення номінованих денотатів у порівнюваних лінгвокультурах, а саме те, що поняття про дальнього родича, номінованого похідним словом, сформувалося опосередковано, через поняття про ближнього родича, наприклад: про мачуху через матір; про synowa через syn та ін. Тому такий шлях асоціацій став регулярним і нові слова утворено дериваційно. Семантичні структури українських та польських похідних термінів родинної спорідненості сформовані на базі «раніше вербалізованих значень (у колі спільнокореневих слів) і діючої словотвірної моделі (у колі одноструктурних слів)» (Meyerov 92). Оскільки морфемний рівень є складовою граматичної підсистеми мови, то він «виділяє і класифікує аспекти досвіду (мовної спільноти - В. Б.) <...> визначає, які аспекти того чи іншого досвіду повинні бути виражені» (Yakobson 231). Тому морфемні структури українських і польських похідних термінів родинної спорідненості відображають об'єктивацію відмінного лінгвокультурного змісту по-особливому, своїми специфічними засобами. Поряд із цим, особливості функціонування різних наборів дериватів-соціонімів в українських і польських художніх текстах другої половини ХІХ століття вказують на стан досліджуваного фрагменту дійсності у конкретний історичний період. Тож, аби з'ясувати, які фрагменти етнокультурного досвіду українців та поляків зафіксовані субзнаками у похідних назвах родинної спорідненості, здійснюємо реконструкцію цього номінативного процесу. З метою виявити, чи морфемна структура деривата впливає на його культурно-відображальний потенціал, розглянемо, як семантична рамка, закладена при створенні похідної номінації родича, наповнюється у контекстах. лінгвокультурний родич український польський мова

Вербалізація лінгвокультурного змісту українськими і польськими похідними термінами родинної спорідненості. Олена Кубрякова одна з перших звернула увагу на те, що номінацію можна вивчати через моделі породження мовлення (Kubryakova “Nominativnyy aspekt” 144). Власне крізь мовлення, як лінгвопрагматичну діяльність, відбувається проникнення культури у мову, зокрема - через створення лексичних одиниць. На думку Лева Виготського, «основним завданням аналізу, який спрямований на вивчення відношення думки до слова, є дослідження тих фаз, із яких складається цей рух, розмежування планів, через які йде думка, яка втілюється у слові» (цит. за Dmitriyev 18). Дослідити фази становлення колективного поняття до його втілення у похідному українському чи польському терміні родинної спорідненості можемо лише з урахуванням теорії вмотивованості мовлення (Vyhotskyy) та когнітивної концепції словотворчої мотивації (Selivanova). Внаслідок умотивованості мовлення виникає різниця обсягів того, що людина знає (когнітивна база), і того, що їй необхідно сказати у конкретній комунікативній ситуації (комунікативна релевантність інформації), оскільки «ми розуміємо і відчуваємо значно тонше і більше, ніж мова нам дозволяє виразити» (Popova 57). Ця розбіжність зумовила формування механізмів номінації, при яких здійснюється перекодування нелінійної когнітивної системи у лінійну комунікативну: «мова виражає своєю семантикою і номінативними одиницями лише те, що пізнано мисленням народу і визначено як важливе для використання в обміні інформацією» (Popova 57). Враховуючи те, що «перетворення моделі світу в мовні категорії відбувається двома каналами: 1) комунікативним (синтагматичним) - введення знань у модель світу адресата; 2) мовним (парадигматичним) - фіксація знань у структурі мови» (Dmitriyev 29), вважаємо, що під час взаємодії з новими ще не названими родичами, мовці говорили про нові родинні зв'язки доступними у їхній мові засобами (різними описовими конструкціями). У такий спосіб сформувалися загальновідомі набори суджень про нових родичів, які згодом лягли в основу їхніх номінацій. Про рівень узуальності таких суджень свідчить форма їхньої фіксації, оскільки «відображення однієї ситуації різними одиницями номінації зумовлено тим, що відбувається її опис із різною конкретизацією, з урахуванням одних деталей та упущенням інших, з різними акцентами на тих чи інших ознаках» (Kubryakova “Tipy yazykovykh znacheniy” 78). Чим довша конструкція номінативної одиниці, тим конкретніше вона передає зміст, адже «в синтаксичному цілому всі смисли виражено експліцитно» (Kubryakova “Tipy yazykovykh znacheniy” 68). І навпаки, чим коротша номінативна конструкція, зокрема - похідне слово, тим більше вона містить «прихованих семантичних компонентів, які зрозумілі мовцю, з одного боку, через знання відношень в екстралінгвістичному світі, завдяки чому він може легко «реконструювати» за необхідністю пропущені семантичні ланки деривації. З іншого боку, він (мовець - В. Б.) не раз зустрічав відображення тих же типів відношень у конкретній словотвірній моделі і, значить, здогадується по зміст цього слова» (Kubryakova “Tipy yazykovykh znacheniy” 69). Щоб з'ясувати, який лінгвокультурний зміст фіксують деривати, необхідно врахувати також те, що трансформація інформаційного фонду етносу і перекодування мовними засобами його комунікативно релевантних фрагментів здійснюється у декілька етапів (фаз). Видатний мовознавець Єжи Бартмінський визначив три з них: 1) фаза відсилання до змісту без його закріплення (оказіональні висловлювання типу «Дружина мого батька дбає тільки про своїх дітей»); 2) фаза закріплення без ознак формально-мовної фіксації (часто відтворюване висловлювання типу «Горілка не дівка, а мачуха не мати» (SUM Hrinch 2:413); 3) фаза стабілізації (стійкі формули типу «зла мачуха» (SUM Hrinch 3:484, Bartmyn'skyy 32). Інших етапів дослідник не виокремлює, проте наріжним каменем Люблінської етнолінгвістики стало поняття стереотипу, який, будучи елементом колективного знання, співвідноситься зі словом, що його називає (Bartmyn'skyy). Найбільш цінний колективний досвід важливо зберегти і мати можливість передавати його без докладання зайвих зусиль. Відтак, консервація (процес збереження) лінгвокультурного змісту супроводжується закріпленням стійкої одиниці досвіду мовним знаком - словом. Тож вважаємо за доцільне виокремити четверту фазу лінгвокультурного зрощення - фазу консервації (серед мовних одиниць - це слова, наприклад - лексема мачуха). У згаданій концепції польського етнолінгвіста відображено алгоритм конденсації культурного змісту в мовних формах, який реалізується шляхом семантичної компресії. Дослідник спостеріг, що скорочення регулярно відтворюваної мовної форми відбувається прямопропорційно до поглиблення етносемантики. Відтак, чим вищий індекс комунікативної релевантності, тим важливіша ця культурна інформація, глибше вона закодована у мовній системі, стійкішою є до змін. Олена Кубрякова вважає, що «на шкалі лінгвістичних одиниць похідні слова <...> займають цілком конкретне місце, знаходячись між простими словами і словосполученнями <...> відкривають ряд одиниць неелементарної номінації» (Kubryakova “Tipy yazykovykh znacheniy” 20). Відтак, враховуючи фази закріплення культурного змісту у мовних одиницях і особливий статус дериваційно створених номінацій, припускаємо, що у похідних словах (напр. братанич/bratanek), сконденсовано більше етносемантики, ніж у зв'язаних словосполученнях (напр. двоюрідний брат/brat stryjeczny), але менше, ніж у простих словах (напр. брат/brat). Таким чином, вважаємо, що створення неелементарних одиниць номінації для нових етноконцептів зумовлене не лише когнітивними підставами (опосередкованим осмисленням дальніх родичів через їхній зв'язок із ближніми), а також комунікативною релевантністю вербалізованої інформації, яка є нижчою, ніж у непохідних назв родичів. На думку О. Кубрякової, семантичні конструкції, що мотивували створення похідних номінацій, значною мірою еквівалентні тим, у яких ці номінації функціонують, виконуючи власну семантичну роль (Kubryakova, “Tipy yazykovykh znacheniy” 36). Відтак, ми можемо перевірити ступінь комунікативної релевантності похідних українських та польських назв родинної спорідненості (порівняно з непохідними назвами родичів) на матеріалі художніх текстів другої половини ХІХ століття. Зокрема у проаналізованих українських текстах (загальний обсяг близько 300 000 слів) вживається 1659 непохідних номінацій родичів і лише 164 похідні терміни родинної спорідненості. У цей час польські тексти (загальний обсяг близько 800 000 слів) фіксують 1958 непохідних назв родичів і 147 похідних номінацій. Вибірка здійснена з однакової кількості текстів порівнюваних мов, однак за обсягом польські тексти більші. Попри це у польських текстах родинна проблематика не є центральною і кількість термінів родинної спорідненості приблизно така ж як в українських текстах, хоч їхній обсяг менший. Співвідношення частотності вживання непохідних і похідних номінацій родичів у цих лінгвокультурах свідчить про порівняно низький рівень комунікативної релевантності дериваційно створених назв родичів. Тож припускаємо, що ще однією причиною саме словотвірної номінації опосередковано споріднених родичів є обмежена кількість можливих комунікативних ситуацій, у яких мовці мають потребу з ними (про них) говорити. Таким чином, етносемантика похідних назв родинної спорідненості когнітивно та комунікативно детермінована. За рівнем концентрації закріпленої культурної інформації деривати-соціоніми займають проміжне місце між непохідними назвами родичів та синтаксичними номінаціями родичів. З огляду на когнітивні передумови, словотворча мотивація «кваліфікується, як наскрізна лінгвопсихоментальна операція формування ономасіологічної структури (деривата - В. Б.) на підставі вибору мотиватора(-ів) зі структури знань про позначене у складній системі зв'язків різних пізнавальних функцій» (Selivanova 383). Відповідаючи за план вираження, синтактична парадигма вибудовується на базі семантичної. Тому вибір твірних основ і словотворчих формантів для створення похідних номінацій родичів зумовлений значенням, яке має утворитися внаслідок їх поєднання. На думку Януша Анусєвіча, Анни Домбровської та Мішеля Флейшера (Anusiewicz, D^browska, Fleischer 19), культурне значення утворюється лише в конкретній лінгвокультурній формації, якою є актуалізований синтагматичний ланцюг мовних одиниць, у нашому випадку - субзнаків. В іншій формації той самий субзнак може виражати відмінне культурне значення при такому ж словотвірному значенні. Наприклад, демінутив синок утворюється від лексеми син за допомогою суфікса -ок-, який у цій формації виражає культурне значення зменшено-пестливості. У слові пасинок комбінація па-...-ок зі словотвірним значенням пониженості (SEJP Bruckn 398) через префіксально- суфіксальний спосіб словотвору утворює культурне значення (вербалізований стереотип) зверхнього ставлення до об'єкта номінації. Таким чином, культурно-відображальний потенціал деривата починає формуватися у межах культурного контексту (зверхнє ставлення мачухи/вітчима до пасинка) ще до моменту його створення. Потім при створенні деривата у його морфемній структурі закріплюється початкова семантична рамка похідного слова, яка наповнюється і деталізується у процесі функціонування цієї номінативної одиниці в ширших контекстах. Наприклад, у реченні «Мачуха пасинку на волю давала: хоч льолю купи, хоч голий ходи» (SUM Hrinch 1:353) конкретизується один з можливих випадків зверхнього ставлення мачухи до пасинка. Аналізуючи культурні значення, виражені сполученнями субзнаків у похідних назвах родинної спорідненості, також враховуємо парадигматичне варіювання форм (термін вживає Kubryakova “Tipy yazykovykh znacheniy” 29). Це явище пов'язане з особливістю формування літературної мови, коли існують паралельні назви родича, утворені від однієї твірної основи, але за допомогою синонімічних словотворчих формантів, наприклад, номінація сестрична/-іниця/-івниця/-інка (SUM Hrinch 4:117); siostrzenica/siostrzanka - `племінниця, дочка сестри' (SJP Dorosz). У словниках пізнішої епохи фіксується продуктивний варіант терміна родинної спорідненості, інші маркуються як діалектні, або ж немає жодного, якщо позначуване явище застаріло (див. SUM; SJP Dorosz). Тож, для максимально об'єктивної інтерпретації ролі субзнакової фіксації лінгвокультрного змісту у формуванні культурно-відображального потенціалу похідних назв родинної спорідненості визначаємо, які набори етноконцептів вербалізовано похідними термінами родинної спорідненості в українській та польській лінгвокультурах другої половини ХІХ століття; які комунікативно релевантні фрагменти етноконцептів відображено у лексичних значеннях виокремлених дериватів; та які словотворчі форманти (субзнаки) обрано для фіксації лінгвокультурного змісту.

Субзнакова фіксація лінгвокультурного змісту. Лише найважливіші у порівнюваних лінгвокультурах родичі мають номінації із непохідними від інших термінів родинної спорідненості внутрішніми формами (мати/mac, жінка/zona, син/syn, сестра/siostra, дід/dziad, вий/wuj, тесть/tesc). Саме від цих слів і утворено похідні назви родичів. В українській мові другої половини ХІХ століття є також декілька дериватів, утворених від похідних номінацій родичів. У проаналізованих лексикографічних джерелах та художніх текстах зафіксовано 35 українських похідних номінацій родичів: вітчим, мачуха, мачушенко, мачухівна, синовиця, синова, пасинок, падчерица, братан (- анич, -унок), братанка (-унка, -аниця), братова (-иха), братителі, сестрич (-інець, -інок), сестрична (- іниця, -інка), прадід, прапрадід, прабаба, правнук, праправнук, внучка, свекруха, теща, сваха, невістка (- иця), стрийна, вийна (вуйна), дядина, швагрова, діверка, своячка (-иня, -ениця), (у-)вдівець, удовиченко, удовівна, батьки, свати. Поряд із цим проаналізовані словники та художні тексти польської мови містять 25 похідних номінацій родичів: ojczym, macocha, synowiec, synowica, synowa, bratanek (-niec), bratanka (-anica), bratowa, siostrzan (-eniec), siostrzanka (-enica), pradziad, prapradziad, dziadkowie, pradziadkowie, prawnuk, praprawnuk, wnukczka, tesciowa, stryjna (-enka), stryjostwo, wujna (-enka), wujostwo (-owie, -kowie), szwagrowa (- ierka), szwagrostwo, wdowiec.

Культурно-відображальний потенціал похідних назв родинної спорідненості виникає внаслідок культурної маркованості будь-якого компонента лексичного значення деривата (денотативного, сигніфікативного чи конотативного). Методика семантичного аналізу похідних слів базується на аналізі словотвірної пари <.. .> і дозволяє виявити, що необхідно зробити з вихідним знаком, щоб він міг виразити нове бажане значення, і який вихідний знак варто для цього обрати, яку формальну операцію потрібно при цьому застосувати (Kubryakova “Tipy yazykovykh znacheniy” 44-52). Оскільки граматична система мови визначає не те, «що (і як - В. Б.) може або не може бути виражено, а те, що мусить або не мусить повідомлятися мовцем» (Yakobson 233), то вважаємо, що у семантичних структурах похідних номінацій родичів субзнаки зафіксували те, про що не можна не сказати, створюючи номінацію, а потім - вживаючи її. Тому обране твірне слово та словотворчі форманти відображають найбільш комунікативно релевантну та культурно значущу інформацію про об'єкт номінації. Рената Гжекорчикова (Grzegorczykowa 22) вважає, що частина значення похідного слова, комунікована через формант, може бути виявлена на підставі парафразу лексичного значення цього деривата. Однак, дослідниця вказує на абстрактну функцію форманта, який здатний виражати тільки той елемент значення, що є спільний для цілого класу або частини класу дериватів з цим формантом, утворених від такого ж типу твірних слів. Таким чином, значення похідного слова виводиться із типу відношення, яке встановлено між значенням твірного слова і словотворчим значенням форманта (Kubryakova “Tipy yazykovykh znacheniy” 4). Словотвотворчі форманти в порівнюваних мовах розрізняються за семантикою, яку вони здатні виражати у похідному слові. Окрему групу становлять оцінні афікси (Nahel'). Проте, словотвотворчі форманти, окрім конотації, можуть фіксувати поняттєву або предметну віднесеність похідного слова (тобто денотативний чи сигніфікативний компонент значення деривата). Відтак, уважаємо, що актуалізований словотвірний формант експліцитно виражає один із компонентів лексичного значення похідного терміна родинної спорідненості: денотативний, сигніфікативний чи конотативний. Ступінь культурної маркованості цих компонентів значення слова різний. Тож відрізнятимуться і культурно-відображальні потенціали дериватів, у яких словотворчий формант експліцитно виражає відмінні компоненти лексичного значення. Оскільки у порівнюваних лінгвокультурах денотати збігаються, то предметна віднесеність похідних назв родичів є найменш культурно детермінованою. Через це найменший культурно-відображальний потенціал мають деривати, у яких словотвірний формант фіксує денотативний компонент значення. Більш культурно детермінованим є спосіб осмислення опосередковано споріднених родичів. Тому більший культурно-відображальний потенціал мають похідні назви родичів, у яких субзнаки фіксують сигніфікативний компонент лексичного значення. Конотація становить складну єдність із основним значенням слова, оскільки існує не лише раціональне, а й тісно з ним пов'язане чуттєве пізнання дійсності (Fedoriv 188-189). Більшість похідних номінацій родичів мають нейтральну конотацію. Проте деякі деривати-соціоніми, окрім денотативного та сигніфікативного компонентів значення, все ж містять оцінку. На думку Е. Вольф, саме система постійних оцінок виформовує стереотип (Vol'f 56). Таким чином, вважаємо, що найбільший культурно-відображальний потенціал мають деривати, у яких словотворчі форманти експліцитно відображають конотативний компонент лексичного значення. Далі зіставляємо джерело деривації (лексичне значення твірного слова), результат деривації (лексичне значення деривата) та виокремлюємо засоби формальної операції, яка відбулася для створення тієї чи іншої української і польської похідної номінації родинної спорідненості. Визначаємо, чим відрізняється значення кожної похідної номінації від значення її твірної одиниці. Зіставляємо словотвірне значення форманта зі значенням, яке цей формант виражає у похідному терміні родинної спорідненості. З'ясовуємо, який компонент лексичного значення деривата (денотативний, сигніфікативний чи конотативний) експліцитно виражає актуалізований формант. Вибірку зі словників (SUM Hrinch, SUM, SJP Dorosz, SJP PWN, Polyuha) подаємо у таблицях.

Таблиця 1

Субзнакова фіксація денотативного компонента значення деривата

Якщо словникове тлумачення похідної номінації родича чи подане у морфемному словнику словотвірне значення актуалізованого форманта не дозволяють нам здійснити словотвірний аналіз, то формулюємо власні дефініції так, щоб вони розкривали мотиваційний характер похідного слова.

Значення похідних слів із префіксом пра-lpra- відрізняється від значень твірних слів поняттям `віддаленість родича в часі через одне покоління'. Відтак, актуалізований формант фіксує денотативний компонент значення дериватів, його предметну віднесеність. Тобто створені номінації з додаванням префікса пра-lpra- свідчать про те, що, номінуючи опосередковано спорідненого родича, достатньо розрізняти віддаленість покоління, наприклад: прадід - це також дід, але на покоління старший. У проаналізованих контекстах вживаються лише деривати прадід/pradziad у ретроспективі: «Твого прадіда в сім-таки селі пани замучили» (A. Svydnyts'kyy, «Lyuborats'ki»); «Ze pradziad Dominik juz nie zyi, o tym pamiqtal» (Е. Ожешко, «Над Німаном»), а номінації правнук/prawnuk - у перспективі: «Стане тобі його на ввесь твій вік і ще й дітям, онукам і правнукам твоїм останеться» (SUM Hrinch 3:401); «Walk§ o rownosc i wolnosc podejmuj^ synowie po ojcach, а potem wnuki i prawnuki» (SJP Dorosz). Не зафіксовано жодного контексту, у якому б ці родичі взаємодіяли, щоб виникли умови для більшої кількості комунікативних ситуацій. Відтак, припускаємо, що похідна форма вказаних номінацій відображає концептуалізацію цих родичів як далеких, однак далекими родичами вони вважаються через віддаленість поколінь у часі (низький показник комунікативної релевантності), а не через вид спорідненості, адже споріднені кровно і по прямій лінії.

Типовим явищем у порівнюваних лінгвокультурах є утворення жіночих назв від назв чоловічих. У такий спосіб створено більшість похідних номінацій родичів. Словотвірний формант -к-!-к- у словах внучка/wnuczka, діверка/szwagierka, своячка, wujenka і stryjenka виражає поняття `жіноча стать', яке у поєднанні з лексичними значеннями твірних слів утворює те культурне значення, яке для членів мовної спільноти зрозуміле само собою. Наприклад, внучка/wnuczka - `син сина або дочки' + `жіноча стать' = `дочка сина або дочки'; діверка - `брат чоловіка' + `жіноча стать' = `дружина брата чоловіка'; szwagierka - `брат дружини' + `жіноча стать' = `дружина брата дружини' та ін. З цього робимо висновок, що формант -к-/-к- виражає розрізнення родичів за об'єктивною ознакою `стать', інші відмінності, якщо і є, то вони не достатньо важливі, щоб експлікувати їх у номінаціях цих родичів. В основі створення похідних номінацій родичів із суфіксами -к-/-к- лежить типовий у порівнюваних лінгвокультурах асоціативний ряд: у межах поняття `родинна спорідненість' різні за статтю діти - це син і дочка, а різні за статтю дорослі - це чоловік і дружина (батько і матір). Те, що в українській і польській лінгвокультурах діти сина або дочки; брати/сестри подружжя та їхні половинки розрізняються лише за статтю свідчить про рівність названих родичів щодо людини, з якою вони у такий спосіб споріднені (наприклад, у порівнюваних культурах дочка сина чи дочки однаково важлива для діда чи баби, як і син сина чи дочки; дружина брата чоловіка така ж важлива для індивіда, як і брат чоловіка).

Жіноча номінація теща походить від *testja, утворена за допомогою суфікса -й-, який спричинив фонетичні асимілятивні процеси (Trubachov “Istoriya slavyanskikh terminov rodstva” 126). Синкретична флексія - а використовується для створення похідної номінації родички (сваха) лише в українській мові. Значення утворених номінацій відрізняються від значень твірних слів поняттям `жіноча стать', тож цей формант фіксує подібний лінгвокультурний зміст до того, який відображає суфікс -к-, а саме: рівність батька і матері парубка щодо батьків дівчини (сват/сваха) і рівності батька та матері дружини щодо зятя (тесть/теща). Номінації сват і сваха вживаються у контекстах, які відображають частину процесу сватання - оглядини (батьки парубка їдуть до батьків дівчини, щоб домовитися про шлюб): «Довбишка виглянула в вікно й догадалась, що Кайдаші йдуть на розглядини <...> Полуднуючи, свахи зговорилися, щоб зараз ПІСЛЯ Петра в першу неділю справити весілля. <... > О то добре, свату! Як будуть шануватись, то помиряться, а як не схотять, то як схотять! - сказав Довбиш» (I. Nechuy-Levyts'kyy «Kaydasheva sim"ya»). Тож у процесі сватання батько і мати парубка беруть однакову участь, є рівними (батько парубка, хоч він голова сім'ї, не є важливішим і не має більше прав, ніж матір парубка). Ця схема працює лише щодо рівноправності батьків парубка у процесі укладання шлюбу. Дочку видає заміж батько, навіть проти її волі чи волі матері. Адже вони - жінки, не здатні мислити раціонально, а він, як чоловік, відповідає за їхній добробут (Burak). Номінації тесть і теща функціонують здебільшого у контекстах, які відображають відвідини зятем батьків своєї дружини: «На другий день поїхав Чіпка до тестя. Теща й жінка стріли його перелякані» (P. Mymyy, «Khiba revut' voly, yak yasla povni?»). Слово теща в проаналізованих текстах вживається удвічі частіше, ніж лексема тесть. У контекстах відображено тіснішу і регулярнішу взаємодію тещі і зятя, ніж тестя і зятя. Припускаємо, що вища комунікативна релевантність номінації теща в українській мові свідчить про культурну значущість цієї родички. Через це словотворчий формант -а відображає лише різницю статей матері і батька дружини щодо зятя, а не акцентує на понятті підлеглості, приналежності жінки до чоловіка, як у польській мові формант -ow- у слові tesciowa (див. далі, Таблиця 2.1.).

Отже, в перелічених українських і польських похідних номінаціях субзнаки пра- / pra-, -к-/-к- і -а зафіксовано такий лінгвокультурний зміст: для людини, що говорить, родич, номінований твірним словом, відрізняється від родича, номінованого похідним словом однією об'єктивною ознакою, наприклад, віддаленістю покоління чи статтю.

Значно більше словотворчих формантів експлікують власне поняттєву віднесеність українських і польських дериватів-соціонімів. Розглянемо детально, який лінгвокультурний зміст відображають субзнаки, що фіксують сигніфікативний компонент значення похідних номінацій родичів.

Таблиця 2

Субзнакова фіксація сигніфікативного компонента значення деривата

Значення похідних номінацій із суфіксами -ов-l-ow- та -н-/-п- (напр. братова/bratowa, стрийна/stryjna та ін.) у порівнюваних лінгвокультурах відрізняються від значень твірних слів поняттям `дружина чоловіка'. В українській мові таке ж поняття фіксується ще суфіксом суфіксом -ин- (напр. дядина). Рената Гжекорчикова зазначає, що ці та інші суфікси використовуються для створення патронімічних номінацій дружин (Grzegorczykowa 51). Первинно вказані суфікси вживалися в основах якісних і відносних прикметників (Polyuha 482-487). Тому припускаємо, що утворені у такий спосіб номінації родичок - прикметникового походження. Таким чином, синонімічні суфікси із значенням `відносність, присвійність' в українській мові -ов-/-н-/-ин-/-й-, і в польській мові -ow-/-n- експліцитно виражають лінгвокультурний зміст - дружина належить своєму чоловікові. Припускаємо, що це лінгвокультурне зрощення виникло під впливом християнства, зокрема - розумінням підлеглості дружини чоловікові у подружжі: «Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік голова дружини, як і Христос Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому» (Bibliya “Poslannya do Efesyan” 5:23-33).

Похідні номінації дітей здебільшого утворено за допомогою декількох суфіксів. Припускаємо, що це зумовлено потребою відобразити в номінації опосередковану спорідненість родичів (індивід - родич - дитина родича) та необхідністю вказати на стать дитини (син чи дочка родича). Е. Земська, розглядаючи питання суфіксації, вказує на здатність суфіксів об'єднуватися, і таким чином - утворювати нове словотвірне значення (Zemskaya). Щоб з'ясувати, яким шляхом пішла думка до моменту втілення її у цих похідних номінаціях, визначаємо словотвірне значення актуалізованих складних суфіксів. Подані у Таблиці 2.2. деривати утворено синонімічними суфіксами, що виражають `ознаку відносності до когось' -ов-l-ow-, -ан-l-an-, -ін-l-en-. Суфікси -ець-1-iec- виражають поняття `особа чоловічої статі' і `характерна ознака'; -иц-l-ic-- `особа жіночої статі' та `характерна ознака', напр. `братова дочка'; у польській мові суфікс -к виражає в похідних словах поняття `жіноча стать'. Поряд із цим лише в українській мові суфікси -ун-, -ичн- вживаються у похідних номінаціях дітей родичів для вираження поняття `особа з характерною ознакою'.

Таблиця 3

Субзнакова фіксація сигніфікативного компонента значення деривата

Також в українській мові є окремі суфікси, які вказують на родову спадковість особи чоловічої статі -енк та особи жіночої статі -івн-. Відтак, складні суфікси -овец-l-owiec-, -анич-l-aniec-, -інець-, -унок-, -енк-, -иченк- виражають у похідних номінаціях дітей родичів поняття `особа чоловічої статі за характерною (родовою) ознакою або належністю до когось', а форманти -oeu^-owic, -унк, -ан^-ank, -ани^-anic, -ичн, -ін^-ank, -іни^-enic, -івн фіксують поняття `особа жіночої статі за характерною (родовою) ознакою або належністю до когось' (nomina attributiva personalia). Рената Гжегорчикова вважає, що похідні від чоловічих жіночі номінації є модифікаційними дериватами, у яких, наприклад, жіночий суфікс -oeu^-owic заступає на місце чоловічого суфікса -ове^-owiec (Grzegorczykowa 53). Відтак, ці складні суфікси експліцитно виражають сигніфікативний компонент лексичних значень похідних номінацій, у яких вони вживаються. Зокрема, в обох порівнюваних лінгвокультурах перелічені складні суфікси зафіксували у похідних номінаціях родичів колективний досвід народу про те, що дітей називали за приналежністю до їхніх батьків: чий син - мачухи (мачушенко), чия дочка - сестри (сестріниця/siostrzanka) та ін.

Окремо розглянемо особливості субзнакової фіксації сигніфікативного компоненту у специфічних похідних номінаціях родичів.

О. Трубачов (Trubachov “Istoriya slavyanskikh terminov rodstva” 29), А. Брюкнер (SEJP Bruckn 377) сходяться на думці, що номінація вітчим/ojczym походить від дієслова *ojczyc, первинно означала `той, хто виконує роль батька', утворена за аналогією до слова побратим - `той, хто виконує роль брата'. В українській мові суфікс -им досі продуктивний, типово використовується в основах якісних прикметників дієприкметникового походження, наприклад, видимий - `той, що можна бачити' (Polyuha 481-482). У проаналізованих українських текстах лексема вітчим не вживається. Вважаємо, що причиною цього є негативна суспільна оцінка повторного шлюбу в українській культурі, особливо для жінок (див. аналіз номінації вдівець). Відповідно, якщо у текстах не відображено реконструкції зруйнованої через смерть чоловіка сім'ї, то й номінація вітчим тут не функціонує. У польських текстах лексема ojczym вживається в обмеженій кількості контекстів, адже повторний шлюб також має негативну оцінку в суспільстві: «Anzelm byl strasznie gniewny. "Dla jakiej to przyczyny - mowi - sama dziecka swego hodowac nie mozesz? Zachcialo siq babie trzeci korowajpiec! Chlopca i bez tego brud zjada, ze go dopatrzyc nie ma komu!" Ale Janek jakprzystal do niego: "Wezmq, stryjku, siestrq, i wezmq. Co ma u ojczyma w poniewierce ostawac, niech lepiej u nas rosnie, a jak troszkq podrosnie, to i nas dopatrywac bqdzie» (Orzeszkowa „Nad Niemnem”). З уривку розуміло, що чоловік матері у третьому шлюбі, номінований лексемою ojczym, вступив у право виконувати роль батька, але робити це, хоч зобов'язаний, не хоче. У проаналізованих текстах осиротілих дітей під опіку бере брат батька (stryj). Припускаємо, що словотворчий формант -им/-ут відображає особливий спосіб осмислення опосередковано спорідненого родича, як того, хто зайняв місце батька у сім'ї, має його права й обов'язки. Конотації це слово може набувати лише у тексті, системної конотації, яка б експліцитно виражалася словотворчим формантом, номінації вітчим/ojczym не мають.

Серед усіх похідних назв родинної спорідненості номінації (у-)вдівець/wdowiec - єдині назви чоловіка, утворені від номінацій жінки, а саме від вдова/wdowa - `жінка, у якої помер чоловік'. Автор етимологічного словника, Александр Брюкнер, пояснює це тим, що поняття `чоловік, у якого померла дружина' виникло під впливом християнства у порівняно пізній період (SEJP Bruckn 606). Вінчання створює союз, який не може зруйнувати навіть смерть, тому номінації (у-)вдівець/wdowiec стали функціонально важливими в контексті укладання повторного шлюбу. Виникла потреба розрізняти у мовленні види неодруженого чоловіка, за якого можна вийти заміж: 1) `чоловік, який ніколи не був одружений'; 2) `чоловік, у якого померла дружина'. Останній отримує негативну суспільну оцінку через те, що прагне одружитися знову, нехтуючи обіцянкою даною першій дружині перед Богом і свідками. Експліцитно мовними одиницями, наприклад субзнаками, ця конотація не виражена. Формант -ець/-iec лише утворює чоловічу номінацію від існуючої жіночої. Текстова негативна оцінка слова (у-)вдівець/wdowiec мотивована його внутрішньою формою, однак ця конотація не стала системною і тому не відображена словотворчим формантом.

В українській мові дериваційну номінацію отримали поняття `подружжя батька і матері', `подружжя свата і свахи', але не мають лексичних номінацій поняття: `подружжя діда і баби'; `подружжя прадіда і прабаби'; `подружжя брата/сестри'; `подружжя чоловікового брата/сестри'; `подружжя жінчиного брата/сестри'. У польській мові для називання цих подружніх пар існують збірні номінації (nomina collectiva). Якщо номінації батьки/свати і dziadkowie/pradziadkowie утворені за моделлю форми множини (вони -u/-owie), то слова stryjostwo, wujostwo і szwagrostwo - за моделлю збірних іменників (воно -ostw) (Vakaryuk, Pants'o, Grzegorczykowa 50). Семантика множинності `вони разом' є меншим узагальненням, ніж семантика збірності `воно єдине'. Припускаємо, що у польській лінгвокультурі виразніше, ніж в українській, осмислено подружжя як ціле. Екстралінгвістичною мотивацією створення саме форми множини (а не збірності) для номінації dziadkowie (pradziadkowie за аналогією) могла бути соціальна реалія. Зокрема те, що люди старшого віку (дід і баба) рідко жили однакову кількість років, щоб мовцям потрібно було говорити про них одночасно. Порівняно подружжя stryjostwo, wujostwo і szwagrostwo на покоління молодші, у більшості контекстів діють одночасно. Тож вважаємо, що існування цих номінацій у польській мові і відсутність аналогів в українській мові зумовлене потребою говорити про всі подружжя родини як про ціле, особливо про стрия і стрийну, вуя і вуйну, швагра і швагрову: «Wprzeddzien wyjazdu stryjowstwa zdarzylo sif, ze chwilf bylismy sami: stryj i ja»; «Nie miatjuz rodzicow i mieszkal i wychowywal sif u wujostwa»; «W niewielkim lokalu, skladajqcym sif z malego pokoiku I kuchenki, znajdujq pomieszczenie szwagrostwo Przezdzieckiego i jego tesciowa» (SJP Dorosz). Тож специфічним для польської лінгвокультури є ще більше, ніж в українській, узагальнення поняття про подружжя, як про цілісну пару.

Номінація невістка походить від деетимологізованої назви невіста, яка вживається у значенні `дівчина або жінка, що одружується; наречена'. Автори етимологічних словників (SEJP Bruckn 362, Etym Trub 25:70-76) вважають, що слово невіста (*nevesta) праслов'янського походження, утворена за допомогою заперечної частки *ne і дієслова *vesti, vёdть - `знати'. Також дослідники вказують на ад'єктивність цієї номінації - `невідома, чужа', що відображає мовне табу: заборону говорити про цю нову родичку у домі чоловіка, поки вона не доведе народженням сина (спадкоємця), а не дочки, що її признали духи предків членів нової родини (Etym Trub 25:73). Словотворчий формант -к- експліцитно відображає спосіб осмислення невістки як члена родини чоловіка, порівняно з невістою, яка ще не вийшла заміж, а перебуває у процесі укладання шлюбу. Таким чином субзнак -к- відсилає до сигніфікативного компоненту значення деривата невістка. Проте, у польській мові еквівалентна номінація newiastka застаріла ще у XIV столітті, її замінили лексеми synowa і bratowa (SEJP Bruckn 362). Те, що в українській мові залишилася актуальною номінація невістка із внутрішньою формою `невідома, чужа', свідчить про її негативну конотацію і через це - особливий культурно-відображальний потенціал.

Таким чином, в українських і польських похідних номінаціях родичів субзнаки зафіксували особливий спосіб осмислення опосередковано споріднених родичів. Зокрема, в обох порівнюваних лінгвокультурах дітей називають за приналежністю до їхніх батьків, а дружин - до їхніх чоловіків. Єдина номінація чоловіка, утворена від назви жінки (вдівець/wdowiec) зумовлена християнським світоглядом українців і поляків. Специфічно для польської лінгвокультури яскраво виражене осмислення подружжя як цілого. Номінації вдівець/wdowiec, вітчим/ojczym і невістка мають конотовані внутрішні форми, хоч словотвірні форманти в семантичних структурах цих дериватів експліцитно виражають поняттєву, а не оцінну віднесеність. Це також підвищує культурно-відображальний потенціал перелічених номінацій.

Таблиця 4

Субзнакова фіксація конотативного компонента значення деривата

На думку Ришарда Токарського, всі можливі конотації слова є похідними, вони є трансформаціями семантичного ядра слова. Дослідник наводить приклад того, як конотації слова czerwony розвивалися від семантичного ядра `той, що має колір крові і/або вогню' (Tokars'kyy 347). Ю. Апресян зазначає, що «конотація слова в головному значенні є основою для формування його переносних значень», зокрема системна конотація твірного слова є основою для значень похідних слів, наприклад, свинюшник утворено від свиня за конотацією `брудного' (Apresyan 58-59). Відтак, припускаємо, що субзнаком у похідній номінації родича закріплюється системна конотація, яка утворилася асоціативним шляхом на базі системної конотації твірного слова. Дослідник також звертає увагу на заперечення, як особливий вид взаємодії конотацій: «у протиставленні типу Не мати, а відьма якась заперечується не смисл `жінка, що народила дитину', а конотація матері - м'якість, альтруїзм, позитивна пристрасть до дитини» (Apresyan 58-59). З цього робимо висновок, що негативна системна конотація дериватів мачуха/macocha із семантичним ядром `жінка, що не народжувала дитини, але виконує роль її матері' утворилася через протиставлення до системної конотації твірного слова мати/matka із семантичним ядром `жінка, що народила дитину'. Методом верифікації конотації називають свідчення словотвірної і семантичної деривації, фразеологізми, прислів'я, повторювані опозиції слів (Tokars'kyy 339) Протиставлення позитивної конотації слова мати/matka до негативної конотації номінації мачуха/macocha відображено у прислів'ях: «Мати голівку миє - приглажує, а мачуха миє - прискубує»; «Мати рідна б'є - так гладить, а мачуха і гладить - так б'є» (Ukrayins'ki narodni prysliv"ya 138); та у польських прислів'ях: «Fortuna bardzo jest piocha; dzis matka, jutro macocha»; «Matka daje, a macocha pyta dzieci: czy chcecie» (http://www.sadurski.eom/cytaty/a:macocha/). Важливим є факт, що словотворчий формант -yx/-och первинно не виражав негативної оцінки. У фундаментальній праці «Історія слов'янських термінів родинної спорідненості» О. Трубачов відзначає, що «про початкове значення *matjexa можна судити лише на підставі морфологічного аналізу: це утворення із суфіксом ступеня порівняння, імовірно означало `подібна до матері'. Різні принизливі відтінки - це вторинні стилістичні надбання слов'янських суфіксів із характерним приголосним -х-» (Trubachov --Istoriya slavyanskikh terminov rodstva” 34). Припускаємо, що ці стилістичні відтінки суфікса -yx-/-och- виникли під впливом конотованої внутрішньої форми номінацій мачуха/macocha та особливостей вживання цих слів у контекстах. В українській лінгвокультурі ще одна похідна назва родички, яка виконує роль матері (мати чоловіка стосовно невістки) утворена з суфіксом -ух- свекруха. Припускаємо, що вона утворена за таким самим принципом, що і номінація мачуха: «Рідна мати і б'є, та не болить, а свекруха словами б'є гірше, ніж кулаками» (українське прислів'я). Окрім оцінного суфікса, номінація свекруха має ще й конотовану внутрішню форму, яку А. Брюкнер (SEJP Bruckn 536) та О. Шрадер (цит. за Trubachov “Istoriya slavyanskikh terminov rodstva” 123) декодують як *sve-kuro- `свій господар' стосовно невістки. У польській мові поняття `матір чоловіка' номінує лексема tesciowa, утворена за допомогою форманту -ow-, який виражає сигніфікативний компонент лексичного значення, а не конотативний. Однак текстові конотації цієї лексеми - негативні. Еквівалентна до свекруха польська номінація swiekrew застаріла ще у XVI столітті (SEJP Bruckn 536). Також відмінним від української номінації сверуха - swiekrew є те, що остання не утворена за аналогією до macocha із конотованим суфіксом -och-. Припускаємо, що це пов'язано з традицією окремого проживання молодого подружжя і їх батьків, яка склалася у польській культурі. Через що не було підстав для яскраво вираженого протиставлення матері чоловіка і рідної матері.