Граматикалізація показників евіденційності в українській мові

Department of Slavic Studies, Philological Faculty, University of Belgrade, Serbia

Background: The research of evidentiality is an actual problem of modern linguistics. Every language has some way of referring to the source of information, but not every language has grammatical evidentiaity. In Ukrainian language expressions such as mov (they say), movlyav (they say), niby (allegedly), kazhut' (it is said), podeykuyut' (it is rumoured) etc. are not obligatory and do not constitute a grammatical system, in contrast to Bulgarian and Macedonian where similar meanings are indicated by morphological markers, or some other languages with "true evidentials" which form a grammatical system. However, there are some grammatical meanings in the Ukrainian language which can show certain evidential extensions.

Purpose: The purpose of the analysis is to show evidential extensions of some grammatical categories and meanings in the Ukrainian language and to describe them.

Results: Complement clauses of verbs of perception in combination with markers of a verb aspect, an aspect of some spatiotemporal verbs, as well as the modalized construction mati (to have) + infinitive are described in the paper as grammatical meanings and constructions which developed evidential overtones in the Ukrainian language.

Subordinating morphemes shcho (that) and yak (how), which introduce complement clauses in a sentence with a verb of perception, can distinguish meanings related to information source. The conjunction jak (how) prototypically implies direct perception (bachu, jak... (I see how); chuju, jak... (I hear how...) etc.), while the conjunction shcho (that), a general complementizer, implies that the information is an inference (bachu, shcho...(I see that)) or marks information obtained through hearsay (chuju, shcho .).

The aspect of a verb of perception or a verb of the subordinating clause thereby plays an important role. Imperfective verbs in a complement clause of a sentence with the predicate bachyty (to see), even with the non-factive conjunction shcho (that), implies that a speaker is an observer of the situation, while a perfective aspect moves the verb of perception into a class of non-factive verbs, which implies all possible episthemic values except a truthfulness or an untruthfulness, regardless of the factive conjunction yak (how). Such sentences, with the perfective verb pobachyty, always imply the logical conclusion or other inference based on the visual perception, which is a clue of understanding of the reason of speakers' changed attitude on the referent.

The perfective verb pobachyty combined with the non-factive conjunction sccho not only shows an inference, but also expresses unexpected information with overtones of surprise and admiration, therefore manifests mirative meaning.

On the other hand, the perfective pochuty in contemporary Ukrainian express a reported speech rarely. This verb shows that the speaker observed the situation by himself or it expresses an inference, regardless to the presence of non-factive conjunction shcho, while the imperfective chuty with the same conjunction usually expresses a hearsay.

Some spatiotemporal perfective verbs, such as povernuty (to turn), obstupyty (to surround), obirvatysya (to break off) etc., which describe the position of the object in the space from the perspective of the observer, can express evidential meanings in a narrative discourse of the Ukrainian language, versus imperfective verbs that do not imply such a meaning. Perfective spatiotemporal verbs specify the speaker's direct experience of the event or indicate his attitude toward the narrated event as it has really happened. Such evidential meaning is known as a confirmative and it's widely used in a marketing discourse as a common strategy.

The modalized construction maty (to have) + infinitive in the Ukrainian expresses evidential overtones in a narrative discourse as well. This construction marks a reported speech as it reflects the event as a consequence of the previous order or the instructions of authoritative persons. Such constructions can be equated with quasi-passive verbs formed from performative verbs, which in many languages of the world are considered as markers of someone else's speech.

Discussion: Methodologically, evidentiality is treated as both - a grammatical and a functional category. The question is: are the grammatical categories and constructions which can develop evidential-like overtones equally important as true evidentials and where is the dividing line between them?

Keywords: evidentiality, grammaticalization, complement clauses, verbs of perception, spatiotemporal verbs, aspect markers, construction maty + infinitive.

Vitae

Ljudmila Popovic is a Doctor of Philology, Professor of the Department of Slavic Studies of the Philological Faculty of Belgrade University (Serbia). Her areas of research interests include confrontative grammar of Slavic languages, cognitive linguistics and discourse analyses.

Correspondence: liudmila.popovic@fil.bg.ac.rs

1. Евіденційність та епістемічна модальність

Евіденційність як семантична категорія, що охоплюює стратегії та операції мовного кодування інформації про джерело повідомлення тісно пов'язана з епістемічною модальністю. Під останньою, у свою чергу, мається на увазі семантична категорія, що охоплює граматичні, лексичні та прозодійні засоби вираження ступеня вірогідності пропозиції висловлення, сформульованого певним мовцем у процесі спілкування. Неоднозначність взаємовідношень між епістемічною модальністю та евіденційністю дослідники розглядають з різних аспектів (Kozintseva 26).

Спостереження про те, що евіденційність на семантичному плані переплітається з епістемічною модальністю, передусім, належить Ф. Пальмеру, який розрізняв дві підсистеми епістемічної модальності - судження та евіденційні показники (Palmer 51). Пальмер, зокрема, вказує на чотири способи, за допомогою яких мовець може висловити нефактивність інформації, яку він передає. На думку філософа, з такою метою мовець може:

1) звернути увагу на евентуальність пропозиції;

б) представити пропозицію як логічний висновок;

3) вказати, що інформацію засновано на чужому висловленні;

4) подати інформацію як непереконливу, зважаючи на ненадійність показників сенсорної системи (Palmer 51).

Згідно з думкою Пальмера, всі чотири способи належать до епістемічної модальності, але їх можна розрізняти за походженням. Перші два способи відносяться до до підсистеми суджень, заснованих на спекулюванні (1) та дедукції (2), в той час як останні два Пальмер зачисляє до евіденційних показників - так званих квотативів (3), що вказують на цитування, та показників явищ безпосередньо сприйнятих самим мовцем

(4) . З наведеного витікає, що Пальмер розглядає евіденційність як конкретний випадок прояву епістемічної модальності.

Інші дослідники розглядають евіденційність та епістемічність як дві рівноправні взаємопов'язані категорії (Bybee at all 180) або ж погоджуються, що епістемічні імпульси присутні в евіденційних показниках лиш частково, у тих випадках, коло йдеться про ставлення мовця до повідомлення, на джерело походження якого вказують інші маркери (de Haan 1999). Згідно з Бйорном Вімером, що присвятив ряд ґрунтовних досліджень питанням наявності епістемічної модальності в семантичній будові евіденціалів (Wiemer, „Conceptual affinities--; „Particles, parentheticals, conjunctions--), епістемічні показники з'являються в тих висловленнях, у яких мовець відкрито повідомляє про своє ставлення до інформації, яку передає з інших рук, тобто у випадку так званої переповідної евіденційності. Якщо ж ідеться про інформацію, джерелом якої є безпосередній досвід або логічний висновок, заснований на спостереженні за посередніми симптомами ситуації, евіденційні показники меншою мірою вказують на оцінку ступеня вірогідності висловлення, а більшою описують шлях, яким мовець дійшов до інформації (Wiemer, „Particles, parentheticals, conjunctions-- 10; див. теж огляд цього питання в: Makartsev 44-49; Popovic, „Kontrastivna gramatika" 326-329 ).

Якщо прийняти думку, що евіденційні показники необхідно розглядати окремо від епістемічних та, по можливості, розмежовувати їх, виникає питання про засоби вираження евіденційності у слов'янських мовах. Загалом, слов'янські мови, за винятком балканських - болгарської та македонської, належать до мов із лексично вираженою евіденційністю. Щодо болгарської та македонської, то в них вже давно звернено увагу на граматичну категорію переповідності, що виражена формами особливого дієслівного спососбу або способів (Andreichin; Maslov; Kutsarov; Friedman; Nitsolova). В кінці минулого століття цю категорію зіставляли з відповідними лексичними показниками в інших слов'янських та неслов'янських мовах в рамках семантичної категорії імперцептивності.

Сам термін імперцептивність належить польським мовознавцям, що постулювали відповідне поняття в контрастивних польсько-болгарських та польсько-македонських дослідженнях, де граматичним показникам ренаративності в балканських слов'янських мовах протиставлено лексичні показники в інших слов'янських мовах (Koseska-Toszewa, Mindak; Korytkowska, Koseska-Toszewa; Korytkowska, Roszko; Roszko; Korytkowska). Імперцептивність досліджувано і в українській мові, зокрема, порівняно з сербською (Popovic, „Imperceptivnost u epistolarnom diskursu") та польською і англійською (Koseska-Toszewa, Kotsyba).

Якщо розглядати евіденційність як окрему семантичну категорію, що охоплює різні граматичні та лексичні засоби, імперцептивність предстає як концептуальна суміш двох категорій (Wiemer, "Particles, parentheticals, conjunctions" 18), оскільки в її семантичній будові виділяють власне евіденційні показники (вказівка на джерело повідомлення з огляду на факт його заснованості на власному спостереженні, логічному висновку згідно з наявними симптомами чи чужому висловленні) та показники епістемічної модальності (мовець уникає взяти на себе відповідальність за істинність інформації, яку передає, або займає відкриту позицію щодо оцінки істинності свого повідомлення (Roszko 18).

В даному дослідженні імперцептивність вважатимемо конкретним виявом евіденційності, який охоплює лиш той її аспект, коли мовець лексичними та іншими засобами обов'язково виражає свою оцінку пропозиції з огляду на її істинність.

2. Евіденційність та граматичні значення

Передача інформації про те, що безпосередньо спостерігається або було спостережено мовцем належить до показників так званої безпосередньої або нульової евіденційності, що протистоїть ренаративній. У славістиці опис граматичних показників ренаративної евіденційності привертає увагу дослідників ще з початку ХХ ст. (див. перегляд літератури з цього питання в: Makartsev 76-111), передусім як особлива риса болгарської мови - категорія незасвідченості дії (Trifonov 168-169). У залежності від підходу, в цій мові виділяють темпоральні форми ренаратива для всіх дев'яти часів індикатива (Andreichin 337) або ж лише три часові форми в ренаративі/дубітативі (Maslov, „Grammatika bolgarskogo yazyka").

У сучасних граматиках болгарської мови виокремлюють ренаратив, тобто маркери переповідності, конклюзив, співвіднесений з інференційною евіденційністю, та дубітатив, що вказує на ненадійність інформації „з інших рук". Наведені типи евіденціалів виділяють на рівні п'яти часових форм: теперішнього часу, майбутнього, перфекта, майбутнього в минулому, передмайбутнього в минулому та аориста (Nitsolova 130-133; 140). Якщо ренаратив співвідноситься з планом минулого, він виражається формою минулого неозначеного часу. В плані теперішнього часу переповідність передається формою імперфекта, а коли йдеться про майбутнє - формою майбутнього в минулому. Специфічною рисою болгарських ренаративів є дієприкметники з формантом -л-, так звані л-форми, при яких в 3-ій особі часто опускається дієслово-зв'язка. Саме ця риса свідчить про витіснення на другий план темпоральної локалізації в часових формах та їх перетворення на евіденційні.

Таким чином, ми маємо справу з евіденційними формами: а) переповідного минулого, що виражається формою минулого неозначеного часу: писал съм, але без дієслова-зв'язки в 3-ій особі: писал; б) переповідного теперішнього, вираженого імперфектом: пишел(а) съм, теж без дієслова-зв'язки в 3-ій особі: пишел; в) переповідного майбутнього, вираженого формою майбутнього в минулому: щял(а) съм да пиша, відповідно без дієслова-зв'язки в 3-ій особі: щял(а) да пише; г) переповідного передмайбутнього в минулому: щял(а) съм да съм писал(а), без дієслова-зв'язки в 3-ій особі: щял(а) да е писал(а) (Nitsolova 131-133.).

Відповідно виокремлюють болгарські дубітативні евіденціали, виражені л-формами та перфектом дієслова-зв'язки (бил(а) съм, але без форм е/са в 3-ій особі). Таким чином, дубітативний минулий час практично виражено плюсквамперфектом: бил(а) съм писал(а), але без дієслова-зв'язки (е/са) в 3-ій особі: бил(а) писал(а) (Nitsolova 133).

З допомогою конклюзива в болгарській мові виражається переконаність в істинності інформації про ситуацію, свідком якої мовець не був. Таке значення розглядають як евіденційне та протиставляють форму з відповідним навантаженням так званим синтетичним часовим формам - аористу та імперфекту, що вказують на засвідченість минулої дії, а також л-формам без дієслова-зв'язки, які, як уже було зазначено, маркують ренаративність (Nitsolova 142-143).

Відома й інша назва конклюзива - "умозаключително наклонение" (Kutsarov, "Edno egzotichno naklonenie" 148-153). На позначення відповідного поняття використовують і згаданий раніше термін імперцептив, як такий, що виражає ставлення мовця до повідомлення (Nitsolova 134). Форма конклюзива - л- форма, по суті є формою минулого неозначеного часу або імперфекта, що зберігає дієслово-зв'язку в 3-ій особі, напр. конклюзивний минулий час - писал(а) съм, писал(а) е, конклюзивний теперішній - пишел(а) съм, пишел(а) е тощо. (Nitsolova 131-133).

Останнім часом дослідники вказують на те, що опущення дієслова-зв'язки не є обов'язковим показником переповідності в болгарській мові, а радше належить до показників актуалізації на рівні тексту, а її відсутність зумовлює перенесення фокусу з темпоральних функцій (оскільки відсутня часова локалізованість референтного часу до часу події) на інші - дискурсивні тощо (див. перегляд літератури з цього питання в: Makartsev 93).

В македонській мові виокремлюють форми дубітатива та конфірматива. Дубітатив, що збігається з формою неозначеного минулого часу (л-формою без допоміжного дієслова), відомий теж під назвами "непосведочен залог", "непосведочен начин", "начин на прекажна информацща", "имперцептив", "статус". З його допомогою мовець дистанціюється від істинності повідомлюваного ним (Topolinska, Makedonski yazik 229). Минулий неозначений час в македонській мові, по суті, являється граматикалізованим показником відсутності фактивного значення (Topolinska, "Factivity"). З цією метою використовуються також специфічні конструкції посесивного перфекта: сум имал правено; имал правено (Petroska). Приклади на кшталт Дошол Петре та Петре е до]ден, на думку дослідників (Topolinska, Makedonski yazik 228), можуть указувати як на ренаративність, так і на подив мовця (висловлювати так звану адміративну модальність) або ж указувати на інший вид епістемічного дистанціювання мовця від повідомлюваного. Конфірмативне значення, тобто те, що вказує на підтвердженість інформації, виражається в македонській мові, як і в болгарській, синтетичними формами аориста та імперфекта (Friedman, "Evidentiality in the Balkans with special attention-- 104; Petroska).

Згідно з трактуванням опозиції між означеними та неозначеними часовими формами дієслова, запропонованим Віктором Фрідманом (Friedman, "Evidentiality in the Balkans" 170), аорист та імперфект у македонській мові вживається на позначення не стільки засвідченості, скільки для передачі інформації, в істинності якої мовець настільки переконаний, що подає її як засвідчену, незалежно від того, чи спостерігав він ситуацію, про яку йде мова, особисто. Даний факт дозволяє розглядати таку інформацію як „повністю асимільовану у свідомості мовця" (Friedman, "Evidentiality in the Balkans" 185). Минулий неозначений час (дієприкметник на -л) виступає як показник переповідності, а тим самим і неконфірмативності. Таким чином, ми можемо говорити про маркованість часових форм, маючи на увазі наявність/відсутність показників конфірмативності та засвідченості в македонській мові, так само як і в болгарській, пор.:

(1) Иван пристигна вчера. (індикатив) `Іван приїхав учора. [Я бачив, як він приїхав.]' - конфірмативність+; засвідченість+;

(2) Иван е пристигнал вчера. (конклюзив) `Іван приїхав учора. [Я бачив його машину на подвір'ї.]' - конфірмативність+; засвідченість-;

(3) Иван пристигнал вчера. (ренаратив) `Іван приїхав учора. [Сусід сказав, що приїхав, але я Івана не бачив.]' - конфірмативність +/-; засвідченість-;

(4) Иван бил пристигнал вчера. (дубітатив) `Іван приїхав учора. [Сусід сказав, що приїхав, але я не думаю, що це правда.] ' - конфірмативність-; засвідченість-;

Наведені приклади ілюструють, що засвідченість в болгарській мові передається за допомогою означених часів - синтетичних форм аориста та імперфекта (див. 1), в той час як аналітичні форми можуть використовуватися для передачі як підтвердженої (див. 2), так і непідтвердженої (див. 3-4) інформації. Саме цей момент дозволяє Віктору Фрідману дійти висновку, що у слов'янських балканських мовах - болгарській та македонській, з допомогою означених часових грамем маркується саме пряма, а не опосередкована евіденційність (Friedman, "Evidentiality in the Balkans" 174-179). Цим слов'янські мови відрізняються від інших балканських, зокрема турецької, в якій за допомогою аглютинативної морфеми mi§ маркується опосередкована евіденційність (ренаративність + інференційність) (Aksu-Kog, Slobin). В літературі також зазначено, що евіденційна система слов'янських балканських мов відрізняється синкретичністю вираження темпоральних та евіденційних значень (Friedman, "Evidentiality in the Balkans" 185).

Позиція В. Фрідмана видається нам логічною, оскільки її підтверджують і факти сербської мови, яка в даному випадку виявляє риси, що наближають її до інших слов'янських балканських мов, особливо до македонської. На думку більшості сербських граматиків (Stevanovic 659, 667; Tanasic 424, 430; Piper, Kajn 391, 392), з допомогою означених часових форм - аориста, імперфекта та плюсквамперфекта з дієсловом-зв'язкою в формі імперфекта (так званого плюсквамперфекта І) - в сербській мові маркується засвідченість дії. Проте, до досліджень, присвячених безпосередньо показникам евіденційності, притаманних сербським часовим формам (Popovic, „Evidentsial'nyye funktsii glagol'nykh form"), таке побічне зауваження сербських граматиків, у рамках опису аориста, імперфекта та плюсквамперфекта, практично зависало в повітрі. Окреме ж дослідження даної проблеми (Popovic, „Evidentsial'nyye funktsii glagol'nykh form") показало, що в сербській мові наведеними часовими формами маркується не так засвідченість, як конфірмативність або фактивність інформації. Сербська мова, що належить до балканських, передусім геополітично, з одного боку виказує тенденцію до евіденційної маркованості дієслівних форм, якщо мати на увазі семантичні показники евіденційності, властиві сербському аористу та перфекту без допоміжного дієслова в сучасній сербській мові (Popovic, „Evidentsial'nyye funktsii glagol'nykh form"), а з іншого, подібно до решти європейських, включно зі слов'янськими, тяжіє до лексичного виразу евіденційності (Popovic, „Kontrastivna gramatika" 330-332), посідаючи таким чином проміжне місце між слов'янськими балканськими та іншими слов'янськими мовами.

Нівелювання темпоральної орієнтації в семантиці сербського перфекта безсумнівно призводить до розвитку в нього інших нетемпоральних значень. Про те, що така тенденція вже має місце на сучасному етапі свідчить спостереження за експресивно відміченими значеннями сербського перфекта без дієслова-зв'язки - особливої часової форми, що функціонує паралельно з повним перфектом у сербській мові, відрізняючись від останнього специфічним експресивним навантаженням (Grickat; Tanasic 396) та, навіть, виступаючи в ролі окремого неіндикативного способу - оптатива (Piper, Klajn 393). Сербський усічений перфект зовні нагадує болгарські та македонські л-форми, а його експресивна маркованість заснована на можливості передавати побічну інформацію, зокрема таку, що відмічена адміративними та конфірмативними обертонами (Popovic, „Evidentsial'nyye funktsii glagol'nykh form").

У зв'язку зі сказаним виникає запитання, чи є граматикалізовані евіденційні показники, для яких характерна сумісність з іншими граматичними значеннями, менш вагомими в порівнянні зі спеціалізованими морфологічними показниками евіденційності? А також, де проходить межа між лексичними та граматичними показниками евіденційності? Подібні проблеми намагались вирішити дослідники евіденційності на матеріалі неслов'янських мов (див. Anderson; Mushin; Diewald, Smirnova).

Коли йдеться про українську мову, евіденційність виявляє себе в ній переважно лексичними засобами (Popovic, --Kontrastivna gramatika" 372-392) або ж як додаткове навантаження інших граматичних значень. До останніх можна зачислити аспектуальні (видові та акціональні) показники дієслів, різні синтаксичні конструкції, на кшталт складнопідрядного речення з дієсловом сприйняття та підрядним з'ясувальним, в якому вибір певного підрядного сполучника, у поєднанні з видовими показниками дієслова-присудка, сигналізує про відповідне евіденційне значення. Сюди ж можна зачислити конструкцію з модалізованим дієсловом мати та інфінітивом повнозначного дієслова тощо. У подальшому викладі розглянемо евіденційне навантаження зазначених грамем та конструкцій.

4. Складнопідрядне з'ясувальне з дієсловами сприйняття як показник евіденційності в українській мові