Контрастиви в мовно-художній картині світу Г. Коваля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрастиви в мовно-художній картині світу Г. Коваля

Стаття присвячена актуальній і цікавій проблемі сучасної лінгвостилістики - дослідженню семантично протиставлюваних лексем у поетичній мові. У пропонованій розвідці проаналізовано антонімічні пари, антонімічно-синонімічні парадигми й оксиморонні синтагми в мовно-художній картині світу українського поета Григорія Коваля, творчість якого об'єктом вивчення в лінгвостилістиці не була. Схарактеризовано найпродуктивніші опозиції, зокрема темпоральні, локативні, емотивні та ін. Розглянуто метафоричні перенесення із семантично протиставлюваними лексемами. Визначено стилістичні функції контрастивів в аналізованих поетичних текстах.

Поетичному доробку Григорія Коваля загалом приділено мало уваги. Мовотворчість цього автора об'єктом вивчення в лінгвостилістиці не була.

Основні мотиви поезії Г. Коваля - війна і мир, вірність Батьківщині, любов до рідної землі, високе покликання людини-трудівника. Його вірші сповнені філософським осмисленням сенсу буття, співвідношення миті й вічності, пошуками душевної гармонії. Значне місце посідають роздуми про гармонію та красу природи й невіддільність людини від неї, про єдність минулого й сучасного, плин часу та нескінченність любові й доброти. Поет усвідомлює власну причетність до всього, що відбувається у світі, намагається осягнути протистояння добра і зла, порядного й непорядного, справедливого й несправедливого. Пройшовши крізь пекло війни, він не розгубив доброти, людяності, любові до життя.

Мета пропонованої статті - проаналізувати контрастиви в мовотворчості Г. Коваля.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань: 1) виокремити антонімічні пари й антонімічно-синонімічні парадигми в поезії Г. Коваля; 2) схарактеризувати найпродуктивніші опозиції; 3) визначити стилістичні функції контрастивів в аналізованих поетичних текстах.

Матеріалом дослідження є лексеми із семантично протиставлюваними компонентами, зафіксовані в поетичній збірці Г. Коваля «Вибране» [3].

Широке використання контрастивів, які є вербалізованим виявом полярної сутності предметів і явищ навколишнього світу, свідчить про діалектичне мислення митця, відображає цілісність художнього сприймання дійсності.

В аналізованих поетичних творах фіксуємо опозиції білий - чорний, світло (сонце) - пітьма, складники яких репрезентують полярні символічні значення: Пильніш дивіться в далеч, командори! / Бо білі айсберги ховають чорне зло, / Бо важко дише зрадою пучина, / Бо ще таяться в скелях хижі спрути / І нишпорять акули вглибині [3, с. 47]; І важко вже збагнути, як тут люди / Жили, до сонця рвалися з пітьми, / Й за нас, хто ще колись в цей світ прибуде, / В земній юдолі падали кістьми [3, с. 242].

Темпоральна опозиція день - ніч має переважно позитивний зміст: Кожна мить у житті, ніби слово прощання, - /1 летять за лелеками ночі і дні. / Все ж бо в серці відлунює радість кохання /Й не згорає в душі... [3, с. 272].

Прикметник закоханий не лише характеризує частини доби, а й виражає позитивний емоційний стан ліричного героя (передає піднесений настрій, радість, щастя, захоплення): Пташка падає з неба і радість пророчить, / Лебедіють над нами хмарки вдалині... / Десь згоріли ті дні і закохані ночі. / Спогадання тривожні лишивши в мені [3, с. 259].

Відзначаємо контексти з локативною опозицією земля - небо, у якій лексема небо номінує простір, протилежний землі: Як проститься життя вишнева віть, / І небо в ночі зорями роїться, / Земля людським натхненням солов'їться, - / Тож як мені самому не радіть? [3, с. 70-71].

Генітивні словосполучення блага землі, краса землі тощо свідчать про вшанування землі. «Асоціативне художнє мислення, - зазначає С. Єрмоленко, - вибудовує образ рідної землі, батьківщини» [1, с. 253]. Приміром: В ній [доброті] все твоє: земля і неба вись, / Шум колоска й трави і гуркіт грому. / Збагни лише її в собі самому, / Обожнювать красу землі навчись [3, с. 158]; І думаю часто: а чим я віддячу / За блага землі під осяяним небом? [3, с. 264].

Продуктивні в поетичному словнику Г. Коваля та аксіологічно марковані номени протилежних абстрактних понять добро - зло: Не схильний я повчать... До чого заповіти?.. / Але скажу таке, утверджене життям: / Одне лише собі, нащадку мій, затям, /Що зла й добра тобі не оминуть у світі [3, с. 239].

Стислі генітивні метафори, в основі яких лежить названа опозиція, дають змогу передати нові, несподівані грані зображуваного, оригінально розкрити семантику полярних абстрактних понять: В жадобі пошуку / Титанить мисль людська. /Вона - добра і зла земного свідок [3, с. 79].

Автор підкреслює антагоністичний характер добра і зла: Листок я лиш / На вузлуватім древі... / І суть моя - горіть в борні за нього / В одвічнім поєдинку зла й добра [3, с. 59].

У віршах про війну, сповнених героїчними й трагічними мотивами, вірою в перемогу та торжество життя над смертю, простежуємо актуалізацію опозицій: життя - смерть, смерть - безсмертя, живий - мертвий, день - ніч, земля - небо та ін.: Ніяка смерть не спопелить життя / І не розтопче чоботом сталевим / В людині і листку жагу надії / Й святої віри в правоту добра [3, с. 187]; Земля не мертва... / Ні, жива... / Я кам'янів, мертвів від болю, / Коли лежав на полі бою / Один... [3, с. 10]; Чи, може, в латвійських болотах і хащах, / Де боями кривавились ночі і дні, / Чи за Віслою в чорних снігах? [3, с. 91].

Аналіз фактичного матеріалу засвідчує продуктивність у поетичних творах Г. Коваля антонімічних пар та антонімічно- синонімічних парадигм на означення полярних почуттів, душевного стану індивідуума, психічних процесів, емоцій (любов - ненависть; радість, радощі - біль, жалі, журба, зажура, мука, печаль, скорбота, сльоза, смуток, страждання, сум; радіти - сумувати, журитися, страждати; сміятися, реготати - плакати та ін.). Використання цих синонімічних паралелей дає змогу авторові передати почуття задоволення, втіхи, приємності й невеселий, важкий настрій, спричинений горем, невдачею: Не любите поезії? - / Не вірю! / Без неї не збагнуть в житті краси. / Без неї смутку й радості не змірять, / Не вгледіть сонця / В крапельці роси [3, с. 105]; Любов - сльоза і радість пополам. / На двох земля, і райдуги, і грози. / На двох негоди шал, / Солодкі сльози / І заметіль, підвладна тільки нам. / Любов - / Сльоза і радість пополам [3, с. 187]; В житті, на жаль (сумуй чи то радій), - / Не передбачиш всі здобутки, втрати: / На чому, з чим із ярмарку надій / Усім нам доведеться повертати... [3, с. 167].

Помітні в мовотворчості Г. Коваля метафоричні сполучення, у яких компоненти емотивних опозицій поєднані із традиційними для поетичного словника лексемами серце й душа, що вживають з метою передавання психічного стану ліричного героя, його настрою, переживань, почуттів: Ні нема забуття у природі, лиш є / Мовчазна потаємність / не зримих ніким перетворень, / Від яких безнастанно вирують клітини наснаги, / І розради, і радості, й смутку людської душі [3, с. 147].

Фіксуємо також метафори, ґрунтовані на поєднанні компонентів емотивно-оцінних опозицій з дієсловами пити, одпити тощо, які актуалізують зв'язок переживань, емоцій людини з рідиною. Яскравою образністю відзначені віршовані уривки, у яких реалізуються прямі й переносні значення полісемів: Але ж без нас і він [світ] не заколоситься, / Нам - не минуть в нім віхолу й грозу. / Милуючись його земною вродою, / З його криниць нам пити з насолодою / Даровану нам радість і сльозу [3, с. 176]; Плинуть вод твоїх [Дніпре] думи крізь душу мою, / Повні сонця, натхнення і волі... / Ти даруй, якщо нині / Я знов одіп'ю / з твого келиха радості й болю [3, с. 85]. У наведених контекстах відзначаємо подвійну актуалізацію значень дієслова пити (одпити): уживання лексем криниця, з насолодою, келих свідчить про реалізацію прямого значення: «ковтати яку-небудь рідину», а поєднання з лексемами радість і сльозу, радість і біль - про переносне значення: «вбирати в себе почуття».

Характерною ознакою мовно-художньої картини світу митця є ствердження нерозривного зв'язку людського життя й природи, перенесення почуттів, переживань, властивих людині, на природу, яка радіє й сумує разом з ліричним героєм, є джерелом натхнення. Пізнаючи природу, ліричний герой намагається осмислити самого себе, адже людське буття невіддільне від навколишнього світу: Збагни її [природи] печалі й радості, / Бо й сам ти віть з її зела, /Яка під небом зорепадистим / В жаданні вічності цвіла [3, с. 180]; З багряним листям, з птицями прощаюсь, /1 розділяю краплі їх жалю, /1 знов на теплу зустріч сподіваюсь, /1 знов журюсь, радію і люблю [3, с. 137].

Серед цікавих й оригінальних епітетів, що означують емотивні поняття, словосполучення із прикметниками, утвореними від назв рослин: ружаний смуток (ружа - троянда, діал.), які створюють піднесений настрій: В гронах / Червоних / Є радість в зажурі калини, - / Ружано ружаний / смуток у серці моїм [3, с. 228].

Негативна оцінність лексеми смуток нейтралізується прикметниками-означеннями: Барви радості й смутку / Змішались, злились / З тихим смутком душі і природи [3, с. 61].

Автор підкреслює, що на життєвому шляху людину супроводжує не лише радість, а й горе, сум, біль: В собі тамуй любові відчуття, / Хоча, бува, любов і серце коле: / В своїй

лабораторії життя / Перевіря нас радістю і болем [3, с. 254].

Крім емотивно-оцінних контрастивів, для передавання почуттів індивідуума автор уживає оксиморонні синтагми, ґрунтовані на антонімічних лексемах на позначення фізичних відчуттів, пор.: В цю білу ніч, зірчасту, щасну, / Тобі я квіти слів зберіг. / А вечорінь така прекрасна, / Такий на серці теплий сніг [3, с. 229].

У досліджуваних поезіях відзначаємо й оксиморонні синтагми, які актуалізують зв'язок між номенами полярних емоцій, почуттів і переживань індивідуума, викликаних певною подією чи явищем: Буде радість в солодкій журбі [3, с. 188]; То не життя, коли чужого болю / Ти не відчуєш в радості своїй [3, с. 178]; Душа від смутку радістю скреса [3, с. 260] тощо.

Продуктивними в поетичному словнику Г. Коваля є метафори, ґрунтовані на опозиції гіркий - солодкий, складники якої в переносному вживанні репрезентують значення: гіркий - «сповнений горя, біди; тяжкий; який завдає горя, болю, гіркоти» [4, т. 2, с. 74]; солодкий - «який дає відчуття приємності або виражає задоволення, радість, насолоду; сповнений достатку, щастя, радості) [4, т. 9, с. 446]. Напр.: Дай мені напитися - упитись / Трунком з тополиного листка. / Дай любов'ю серцю обновитись, - /Будь вона солодка чи гірка [3, с. 118].

Зазначені антонімічні прикметники в деяких контекстах набувають подвійної актуалізації (поєднання прямого й переносного значень): Може, гіркі ті чари?.. / Ох і солодкі на смак! / На серце спадає стожаром / Губ вогнелистий мак [3, с. 30].

Уживання лексеми на смак свідчить про реалізацію прямих значень компонентів названої опозиції: гіркий - «який має своєрідний їдкий, різкий смак» [4, т. 2, с. 74]; солодкий - «який має приємний смак, властивий цукрові, медові тощо» [4, т. 9, с. 446]. Одночасно наведений уривок актуалізує виразну переносність членів цієї антонімічної пари, зазначену вище. Паралельним уживанням прямого й переносного значень поет досягає конкретно-чуттєвого зображення. Така семантична двоплановість полісемічних протиставлюваних лексем породжує

додаткову експресію, поглиблює художню образність твору.

Метафоричні епітети гіркий - солодкий можуть впливати на маркованість складників антонімічних пар: То нічого, що зоряна ніч / Заплела у траві наші тіні / У одну золоту, / Золоту, / Від якої світлішає небо, / Буде радість в солодкій журбі [3, с. 188]. У цьому контексті лексема журба, якій властива негативна оцінність, потрапляє в аксіологічно позитивне поле.

Майстерність поета у створенні переносних образів спостерігаємо на прикладах словосполучень метафоричного змісту, до складу яких входять кілька метафор. У віршованому уривку «Ріка життя - / Солодка чи гірка - / Крізь нас незримо вдалеч протіка... /1, може, нам буває невтямки, / Що ми - / Її джерела і струмки» [3, с. 156] Г. Коваль, використовуючи субстантивну метафору ріка життя, в основі якої лежить асоціативне порівняння традиційної поетичної лексеми життя з рікою, та атрибутивну метафору ріка солодка чи гірка, ґрунтовану на контрастних переносних значеннях наведених ад'єктивів, передає індивідуальне бачення світу. «Взаємодія різних значень, - зауважує Л. Черкун, - видозмінює й ускладнює номінативну функцію слова: воно вже служить не тільки засобом найменування того чи того предмета, але також і засобом вираження суб'єктивної оцінки предметів і явищ дійсності з боку авторів» [5, с. 49].

За допомогою метафоричного сполучення сміються і плачуть солов'ї автор повніше розкриває ніжне почуття кохання, яким сповнене серце ліричного героя: Хай солов'ї і плачуть, і сміються!.. / Біжать до мене квіти лугові. / А я дивлюсь, дивлюсь, не надивлюся, / Як ти ідеш по росяній траві [3, с. 160].

Оживлення, одухотворення словесних образів надає їм особливої виразності, підкреслює думку про єдність людини й природи, якій властиві такі самі почуття, переживання й емоційні стани: Десь за рікою крижень кряче... / Дивлюся в далеч лугову - / А там дуби сміються й плачуть / Пташиним щебетом в траву [3, с. 75]: Деркач у лузі плаче і регоче. /1 млосні губи голубої ночі /Ледь чутно дишуть трунком полину [3, с. 71].

Внутрішній стан ліричного героя характеризують і протиставлювані дієслова розквітати, зацвітати - одцвітати,в'янути в переносному вживанні: Учора світ був твій, / Сьогодні все те втрачено, / Зів'яло все. А чи розквітне знов? [3, с. 178]; Десь дзенькнув місяць золотим відерцем! / Це ти, це ти / Цвіла в моєму сні. / Ніч одцвітала, зацвітало серце, / Як полохливі маки навесні [3, с. 136-137].

Індивідуально-авторські генітивні метафори, в основі яких лежать опозиції, свідчать про оригінальність поетичного сприймання світу: барви радості й смутку; келих радості й болю; краплі смутку і щастя; літепло землі і неба; надія стрічань і розлук та ін. У цих синтаксичних конструкціях семантично протиставлювані лексеми об'єднані в одне ціле, що є своєрідним джерелом експресії: Сповитий літеплом / Землі і неба, / Я думав ніжну думку про весну [3, с. 67]; А в очах моїх - коси, ромашки і жито, / І черемхова клечінь опущених рук. / З лопушиного листя росу недопиту / Перелито в надію стрічань і розлук [3, с. 205].

В аналізованих текстах засвідчуємо акротезу, яка вжита для підкресленого стверджування однієї з ознак, дій або одного з явищ навколишнього світу через заперечення протилежних: Здається, все страшне тобі дісталось... /1 треба йти вперед, а не назад, / І рветься серце, що за мить сміялось, / Перетворившись в вічний зорепад [3, с. 169]; Але повір, воно [щастя] холодне й мертве, / Як у полі непророслий злак, - / Ти не багач з тим щастям, а жебрак [3, с. 237]. Заперечна частка не, ужита перед компонентом лексичної опозиції, нівелює його семантику.

Автор використовує й стилістичну фігуру амфітези для ствердження обох протиставлюваних ознак, дій чи явищ, результатом чого є повне охоплення всього класу предметів, усього явища та ін.: Тече ріка, / Вдень і вночі шумить, / А в ній - і твій струмочок жебонить /1 б'ється в скелі, рушить валуни, / І в тій ріці - / Не змірять глибини [3, с. 156]; Ти сам в собі самім ще світу не відкритий. / Світ з потаємин від початку до кінця. / Але його краса, в уяву перелита, / Відрадою буття запалить нам серця [3, с. 258].

Г. Коваль уживає антонімічні лексеми для створення контрастних характеристик персонажів - Стою. Дивлюсь, / Як з фресок таємниче / У сяйві барв, як в огненному кратері, / Зійшлись святі і грішні, мов на віче, / І дивляться у очі богоматері [3, с. 123]; передавання полярних емоцій - Стою у радості, / В зажурі... / О мій земний, єдиний рай! / На золотій клавіатурі /Я чую сміх весняних зграй [3, с. 87-88].

У поетичних творах компоненти лексичних опозицій також репрезентують полярні ознаки й властивості - Не передбачить нам чужої долі, / Своєї також не збагнуть в людській. / Горять Гогена барви несхололі, / Мовчить митець в полоні дум і мрій [3, с. 191]; контрастні темпоральні й локативні відношення - Надвечір покажу собі самому / Із слів і звуків дивну пектораль. / А завтра знов так, як і сьогодні, /Ітиму в тишу, в легіт і грозу... [3, с. 257]; Там - айсберги планет. А тут - земля, як мати, / І вічно поміж нас - турбот і дум гора [3, с. 189]. Крім того, опозиції вжито з метою номінації протиставлюваних дій: Я падав, але хтось вставав, /1 рвавсь у полум'я заграв, /1 все ж сягав мети / За валом вогненним, гарячим... [3, с. 116];

контрастних станів, способів реалізації дії: А я дивлюсь, стою біля криниці, / І сумно так, і радісно згадать: / Тут і моє дитинство берегами / Пройшло по травах босими ногами [3, с. 41].

Оксиморонні синтагми, ґрунтовані на використанні емотивно-оцінних лексем, поет використовує для увиразнення контрастного психічного стану ліричного героя: Немає для жадань моїх межі, / Але сьогодні мушу я зізнатись, / Що є така уроча мить в душі, / Коли ти хочеш плакать і сміятись [3, с. 274]. У досліджуваних творах простежуємо також оксиморонні синтагми, які підкреслюють суперечливу основу предметів і явищ об'єктивної дійсності, підсилюють емоційність художнього тексту, відображають «прагнення художника слова пізнавати сутність, діалектику зображуваного» [2, с. 14 ]. Напр.: А там десь у траві зоря вогниться - /1 Ловать, Вісла, Ельба - мимо нас... / І просять губи знов води напиться - / Солодкої й гіркої водночас [3, с. 169]; Все зітліє: і стріли, й знеславлена слава меча - / Його [чорноризця] слово, проросле в нащадках, - не знатиме / тління [3, с. 218]. Отже, у поетичному словнику Г. Коваля продуктивні антонімічні лексеми й оксиморонні синтагми, які автор уживає для полярних характеристик персонажів та предметів навколишнього світу, передавання суперечливої сутності людських думок і почуттів, предметів і явищ об'єктивної дійсності, підкреслення взаємозв'язку людини й природи, увиразнення контрастного психічного стану ліричного героя. Перспективи подальших досліджень убачаємо у вивченні опозицій на матеріалі поетичних текстів інших авторів.

Бібліографічні посилання

анатомічний поет художній

1.Єрмоленко С. Я. Мовно-естетичні знаки української культури / С. Я. Єрмоленко. - К. : Інститут української мови НАН України, 2009. - 352 с.

2.Завалій С. Б. Типологія оксиморонних синтагм у поезії другої половини ХХ - початку ХХІ століття : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 «Українська мова» / С. Б. Завалій. - К., 2015. - 19 с.

3.Коваль Г. Вибране / Г. Коваль. - К. : Дніпро, 1991. - 286 с.

4.Словник української мови : в 11 т. - К. : Наук. думка, 1970¬1980. - Т. 2. - 1971. - 550 с.; Т. 9. - 1978. - 917 с.

5.Черкун Л. І. Стилістичні функції полісемів у художньому мовленні / Л. І. Черкун // Мовознавство. - 1991. - № 5. - С. 46-50.

Размещено на Allbest.ru