Запозичення в сучасній англійській мові, їх значення та класифікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Курсова робота

з філології

на тему: Запозичення в сучасній англійській мові, їх значення та класифікація

Студента (ки) ___3__ курсу ____304__ групи

спеціальності

Торчанська Майя Вікторівна

Чернівці - 2018



ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Лексичний склад сучасної англійської мови

1.1 Поняття «запозичення»

1.2 Причини запозичень

1.3 Класифікація запозичень. Слова іншомовного походження

1.4 Асиміляція запозичень. Фонетична адаптація

РОЗДІЛ 2. Види запозичень в англійській мові

2.1 Власномовна лексика

2.2 Елементи запозичень кельтських мов в англійській мові

2.3 Латинські запозичення. Елементи грецької мови

2.4 Запозичення з романських мов. Норманське завоювання

2.5 Італійські та іспанські запозичення

ВИСНОВКИ



ВСТУП

Актуальність теми. Поняття "матеріальне запозичення"- слова та сполучення слів, які збагачують мову іншомовним походженням. Запозичення по-різному впливають на ту чи іншу мову. Так, я річ іде про англійську мову, то запозичення у нас є різнопланового характеру.

На протязі свого становлення та періоду існування кожна мова переживає певні історичні та мовні події. Не звертаючи на усі обставини англійська мова з кожним етапом своєї історії набувала все більше і більше нових слів.

Саме процес запозичення є дуже важливим для кожної мови, а саме для її мовного складу. Якщо розглядати термін «жива мова», то ми зрозуміємо відразу, що це і є «запозичення». Завдяки цьому процесу більшість слів англійської мови лінгвісти можуть досліджувати.

Жива мова - процес, який оновлюється та змінюється: завжди щось з'являється нове, а зайве зникає. Саме тому лінгвісти, які знаються у словниковому складі мови, мають низку нюансів, що потребують опрацювання (1, 23).

Проблема роботи - на етапі становлення історичного розвитку англійської мови було запозичено цілу низку слів іншомовного походження і ці слова потрапили до лексичного запасу мови. Ці слова є і службові та самостійні. Це дуже важливо, адже великий відсоток саме цих запозичень закинув багатьом мовознавцям вважати, що англійська мова не зберегла свою цілісність, а що вона є «штучною мовою». А. Бо, англійський мовознавець, вважає, що мовна дійсність англійської мови значно стала стрімко падати через те, що вона потребує звертання сусідніх мов, коли треба визначити новий термін. [2,315]. Ми думаємо, що таке висловлення не збігається з дійсністю.

Актуальність дослідження привела до вибору курсової роботи: „Переклад запозичення у сучасній англійській мові, їх значення та класифікація".

Об'єкт дослідження становлять запозичення, на основі яких ми можемо прослідкувати різні періоди історичного розвитку англійської мови.

Предметом роботи являється термін «запозичення», роль якого важлива для мови.

Мета роботи - дослідити та показати, який відсоток запозичення має англійська мова.

Завдання дослідження полягає в наступних пунктах:

1. простежити поняття іншомовного походження в англійській мові;

2. показати власномовну лексику англійської мови;

3. розробити класифікацію запозичень;

4. прослідкувати значення запозичень у англійській мові;

5. дослідити головні явища запозичень.

Теоретична частина дослідження являються роботи І.В. Арнольда,

T.І. Арбекової, Е. А. Войнова та А.М.Смирницького. [8,14,37,38,39]. При охарактеризуванні проблем запозичення іноземних слів і їх перекладу були опрацьовані праці Д. В. Аракіна, І. В.Корунця, М.І. Мостового [6,7,25,32,33], англо-український словник і українсько-англійський словник правничої термінології. [4,10,31,35].

Наукова новизна та теоретичне значення. Термін "запозичення" простежується в багатьох напрямках.

Історичний розвиток англійської мови аналізує весь її мовний склад в різні періоди історичного часу мови, характеризує лексичний склад англійської мови в окремий відрізок її історичного розвитку. Таким чином і розглядаються запозичення різних часів і різних мов. Власне кажучи, ці запозичення аналізуються і простежуються в певний період. Ми ж простежуємо і досліджуємо стан лексичного запасу англійської мови як цілої мови, проглядаємо іноземні слова, що з'явились в англійську мову поетапно.

Практична частина. Робота може послугувати додатковим матеріалом для написання рефератів та доповідей з англійської мови.

Структура курсової роботи складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 41 назви.



РОЗДІЛ 1. ЛЕКСИЧНИЙ СКЛАД СУЧАСНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

1.1 Поняття «запозичення»

У складі будь-якої мови присутні не тільки споконвічно рідні слова, а й численні запозичення з інших мов. У одній мові їх більше, в іншій менше, але вони є завжди. В принципі, запозичення - це позитивний процес для мови. Таким способом збагачується словниковий запас, з'являються нові елементи для словотворення, приходить лексика, що належить до точної термінології. Кількість запозичень в англійській мові досить висока в порівнянні з іншими мовами [12, c. 56]

Запозичення - це процес, у результаті якого в мові з'являється і закріплюється певний іншомовний елемент. Це невід'ємний складник функціонування та історичної зміни мови, одне з основних джерел поповнення словникового запасу; також це повноцінний елемент мови, що є частиною її лексичного багатства, служить джерелом нових коренів, словотворчих елементів і точних. Запозичення в мовах є одним з найважливіших факторів їх розвитку [12, c. 45].

Процес запозичення лежить у самій основі мовної діяльності. Звукова і формальна одноманітність у межах однієї мови є наслідком запозичення одними індивідуумами в інших; таким самим чином відбувається і запозичення елементів лексикону однієї мови іншою мовою - через взаємодію їх носіїв. Частка запозичених елементів у мовах велика, хоча точно підрахувати їх кількість не є можливим, як через постійне збільшення кількості іншомовних елементів, що проникають у мову, так і внаслідок асиміляції, який ускладнює можливість встановити походження слова. У кожній мові можна виділити такі шари: слова, властиві всім мовам однієї сім'ї; слова, загальні для групи, підгрупи споріднених мов; споконвічні слова конкретної мови; запозичені слова [19, c. 240].

На прикладі англійської мови це виглядає так:

- індоєвропейські слова (спільні для багатьох мов): mother, brother, daughter, wolf, meat, hear, hundred, be, stand;

- германські слова: bear, finger, say, see, white, winter;

- західнонімецькі слова: age, ask, give, love, south;

- власне англійські (англосаксонські слова): lady, lord, boy, girl; Запозичення:

- із споріднених мов: knight, low, flat, fellow, sale (з давньоскандінавскої), rummer, napper, fitter (з голландської);

- з інший мовної системи: judo, samurai, sumo (з японської), xylophone, epoch, echo (з грецької) [4].

Така класифікація словникового складу англійської мови вважається загальноприйнятою. Всерівно її не можна назвати однозначно правильною. Слова, наприклад, що приймаються за індоєвропейські, цілком можуть бути запозиченими з інших прамов, адже торговельні та інші відносини між народами існували з найдавніших часів.

Запозичені в найдавніші часи і повністю асимільовані приймаючою мовою слова, не сприймаються як іноземні, і встановлення їх походження часто представляє складність навіть для лінгвіста (table - з французької).

Найчастіше важко встановити, яка саме мова з групи або підгрупи є джерелом слова (слово figure могло прийти як безпосередньо з латинського figura, так і за посередництвом французького figure).

Ще одна складність - розрізнення “походження слова” і “джерело запозичення”.

Багато слів є запозиченнями другого і більше ступеня (наприклад, valley прийшло в англійську мову з латинської через французьку) [13, c. 160].

Коли ми розглядаємо розвиток слова sport, нам не достатньо знати, що це слово запозичене в середньоанглійський період із давньофранцузької мови, в якій воно писалося як desport і походило від пізньо-латинського слова disportus. Важливо те, що слова disport і disportus означали відвертання, відхилення, що під час запозичення відбулась спеціалізація значення, і в середньоанглійській мові це слово мало більш загальне значення, ніж тепер, маючи значення „розвага, спорт, веселість, жвавість” [16]. Легко помітити, що поряд з цим словом в той період англійською мовою були запозичені багато слів з французької мови, які були пов'язані з розвагами вельмож (панства).

Це пояснюється тим фактом, що після того, як в XI столітті норманські барони стали повновладними господарями країни, рештки англосаксонського панства засвоювали їх побут, традиції і одночасно норманський діалект давньофранцузької мови. Відтак, це слово підкоряється англійській системі граматичних змін іменників, отримуючи у множині закінчення -s. В ньому не тільки замінено всі звуки англійськими і читається остання літера t, але і відпадає, оскільки це явище часто зустрічається саме в французьких запозиченнях, перший склад, в результаті чого слово в звуковому відношенні ще більше уподібнюється одвічним англійським словам, для яких характерна односкладність. В новоанглійській мові це слово зазнає ще деяких змін в семантиці і позначає фізичні вправи, безпосередньо у вигляді ігор і змагань, саме з цим значенням і в своїй новій формі воно знову запозичується назад французькою мовою та іншими мовами і набуває значення інтернаціонального слова [16].

1.2 Причини запозичень

англійський мова запозичання іншомовний

Підрахували, що на запозичення в англійській мові припадає близько 70 відсотків лексики, а що залишилося і становить споконвічно англійські слова. Причина такого «поглинання» іноземної лексики англійською мовою криється в історичному розвитку даної мови. Численні іноземні завоювання Британських островів, розвиток торгівлі, вплив культури континентальних країн - все це сприяло появі і закріпленню запозичень в англійській мові [19, c. 240].

Термін “запозичення” означає процес надходження та засвоєння іншомовних слів внаслідок різних соціальних причин, а саме: війни, торгівлі, подорожей, технічного співробітництва, культурних зв'язків тощо.

Помилкові уявлення щодо проблеми запозичень, які існували в лінгвістиці, торкаються не лише перебільшення їх ролі в розвитку мови. Підхід до цієї теми був одностороннім і формальним. Дослідників цікавили здебільшого джерела і дати запозичень і, в кращому випадку, історичні причини і умови запозичення [20, c.95].

При всій необхідності цих даних обмежуватись ними в жодному разі не потрібно. Тепер вчених цікавить не тільки звідки і чому прийшло запозичене слово, але і те, як воно асимілювалося в мові, як співпало з її граматичною будовою і фонетичними нормами, як змінило своє значення, і які зміни були викликані з його появою в словниковому складі мови, яка його запозичила. Власне кажучи, про необхідність саме такого підходу до запозичень окремі російські вчені зазначали вже давно. Зокрема, відомий російський лінгвіст XIX ст. А.А.Потебня вважав, що неправильно запитувати про те, звідки запозичене слово, а потрібно запитувати про те, що додалося, що було створено в результаті діяльності, яка розвивалась завдяки певному поштовху при запозиченні слова від іншого народу. [23, c. 126]. Але ця точка зору в свій час не отримала схвалення.

Відомо, яку важливу роль відіграли контакти англійської мови з іншими мовами.

У той же час словниковий склад сучасної англійської мови продовжує інтенсивно поповнюватися за рахунок “внутрішніх запозичень”, пов'язаних з поліваріантністю і поліфункціональністю цієї мови, із взаємодією її національних варіантів, соціально-функціональних підсистем [16].

Відтак, під внутрішніми запозиченнями ми розуміємо міжваріантні запозичення, а також запозичення літературною мовою лексико-фразеологічних елементів соціальних діалектів, сленгу. Такі запозичення не тільки збагачують словниковий склад новими одиницями і лексико-семантичними варіантами, але й спричинюють формування в макросистемі англійської мови нових словотворчих елементів і моделей, зародження нових механізмів і засобів семантичного розвитку, сприяють здійсненню тенденції до демократизації сучасної літературної англійської мови [25, c. 238].

Одним з результатів процесу запозичень є виникнення великої кількості дублетів - слів ідентичного походження, що мають різну фонематичну структуру і значення, оскільки вони були запозичені з різних джерел або в різні історичні періоди, або ж є результатом особливого розвитку слова в мові. В англійській мові основним джерелом дублетів є слова латинського походження, що прийшли безпосередньо з латинської або через французької мови (canal - channel, major - mayor, liquor - liqueur, fact - feat). Деякі дублети з'явилися в результаті запозичення з різних діалектів однієї мови (assay - essay (з різних діалектів французької)) або з однієї мови в різні періоди часу (dish - більш раннє, disk - більш пізнє запозичення з латинської). Також дублетні пари виникають при втраті зв'язку між значеннями багатозначного слова; так латинське persona перетворилося на два англійські слова: person і parson. Існують також виняткові випадки етимологічних триплетів: cattle - chattel - capital (всі слова походять від латинського capital) [26].

1.3 Класифікація запозичень. Інтернаціональні слова

Запозичення в різних мовах по-різному впливають на збагачення словникового запасу. В певних мовах вони не мали такого впливу, який міг би істотно відобразитися на словниковому запасі мови. В інших мовах у різні історичні епохи вони мали такий істотний вплив, що навіть службові слова, як наприклад, займенники, прийменники, запозичені з інших мов, витісняли корінні службові слова. Оскільки процес запозичення є властивим для кожної мови і особливо значущим для лексичного складу англійської мови, ця тема завжди розглядалася як важлива і актуальна [26].

Жива мова - це явище, яке постійно змінюється та розвивається: приходить щось нове, зникає непотрібне, зайве. Відтак, для учених, що працюють в галузі лексикології, залишається багато питань, які потребують розгляду [26].

Усі запозичення можна поділити наступним чином:

- за джерелом запозичення;

- за змістом слова, яикй був запозичений;

- за ступенем асиміляції.

За джерелами і епохами запозичення в словниковому складі англійської мови І.В.Арнольд поділяє на такі типи:

1. Кельтські запозичення.

2. Латинські запозичення перших століть нашої ери, тобто ті, які потрапили в мову ще до приходу англів і саксів на Британські острови (так званий перший шар латинських запозичень).

3. Латинські запозичення VI - VII ст., епохи утвердження християнства в Англії (так званий другий шар латинських запозичень).

4. Скандинавські запозичення доби скандинавських нападів (VIII - IX ст.) і особливо скандинавського завоювання (X ст.).

5. Старі французькі запозичення (XII - XV ст.), зумовлені норманським завоюванням.

6. Латинські запозичення XV - XVI ст., пов'язані з добою Відродження (так званий третій шар латинських запозичень).

7. Нові французькі запозичення після XVI ст.

8. Запозичення з грецької, італійської, голландської, іспанської, російської, української, німецької та інших мов, зумовлені економічними, політичними, культурними та іншими зв'язками з цими народами. [6]

Запропонована класифікація влучна, тому при охарактеризуванні запозиченої лексики ми скористаємося саме нею.

Класифікація за джерелом запозичення є найбільш популярною, але не єдиною. Т.І. Арбекова класифікує запозичення за тим, який аспект слова виявляється новим для мови, яка їх запозичила [6]. За таким принципом запозичення в свою чергу поділяють на фонетичні кальки (translation-loans), семантичні і запозичення словотвірних елементів.

Перший із названих типів, тобто, фонетичні запозичення утворюють основну і найбільш численну групу. Вони характеризуються тим, що їх загальний звуковий комплекс виявляється новим для мови, яка їх запозичила, хоча кожен зі складових звуків іноді замінено звуком мови, в яку вони потрапили. Тобто, слова sport, labour, travel, people, castle, fortressта інші є представниками саме фонетичних запозичень [8].

Кальками називають слова у вигляді буквального перекладу іншомовного слова чи виразу, тобто, точне їх відтворення засобами мови, яка їх запозичила зі збереженням морфологічної структури і мотивування.

Під семантичним запозиченням розуміємо запозичення нового значення, дуже часто слова з переносним значенням, яке вже існує в мові.

Досить легко семантичне запозичення відбувається у споріднених мовах. Цілий ряд прикладів можна знайти серед скандинавських запозичень. Так, наприклад, давньоанглійське дієслово dwellan „баритися”, під впливом давньоскандинавського dwellja „жити”, в сучасній англійській мові існує як dwell „жити”. Таким чином, в звуковому відношенні dwell бере початок з англійського дієслова, а в семантичному зі скандинавського [8].

У іменників існує більше випадків семантичного запозичення, ніж у дієслів. Наприклад, іменник gift в давньоанглійській мові означав не подарунок, а викуп за дружину, а згодом в процесі асоціації за суміжністю - весілля. Скандинавське слово gift означало „дар, подарунок”, і це віддзеркалилось на одвічному значенні слова [6].

Звичайно, морфеми запозичуються не ізольовано, а в словах: якщо будь-які іншомовні морфеми входять до складу більшості запозичених слів, то морфологічна структура цих слів починає ставати зрозумілою, а самі морфеми входять до складу словотворчих засобів мови, яка їх запозичує. Більшість грецьких і латинських слів стали інтернаціональними префіксами. Наприклад, anti-, counter-, inter-, sub-, ultra- та ін. В усіх мовах широко використовуються грецькі суфікси: -ist, -ism, -isk [10].

Але слід зазначити, що далеко не всі запозичені слова цілковито асимілюються так само як слова travelі sport.

Тому за ступенем їх асиміляції запозичення можна поділити на:

1. Ті, які повністю асимілювались, вони відповідають усім морфологічним, фонетичним і орфографічним нормам мови, яка їх запозичила і сприймаються людьми, які спілкуються, як англійські, а не іншомовні слова. Деякі з них можна віднести до основного словникового фонду: travel, street, інші - до іншої частини словникового складу: operate, trail[10].

2. Ті, які частково асимілювались, тобто залишилися іншомовними за своєю вимовою, написанням чи граматичними формами: analysis, pl.analyses, bacillus, pl.bacilliformula, pl.formulasandformulae, bacterium, pl.bacteria, boulevard ['bu:liwa], travail [trж'veil], restaurant ['rest?r?:?].

Ці слова часто відрізняються хиткістю вимови: останній склад в слові restaurantвимовляємо: [r?:?], [ra: ?], [r?:], [r??].

3. Ті, що частково асимілювались і позначають поняття, пов'язані з іншими країнами, та не мають англійського еквівалента. Наприклад:

- з російської мови: steppe, rouble, verst;

- з іспанської мови: duenna, hidalgo, matador, real.

До цієї групи відносяться назви понять, які пов'язані з іноземною національною культурою, наприклад, назви національного одягу, житла, музичних інструментів, посад, професій та ін., і з чужоземною природою, тобто, назви рослин, тварин [14].

Особливу групу утворюють інтернаціональні слова. Нерідко буває, що слово, яке позначає нове важливе поняття, запозичується не однією, а декількома мовами. Таким чином, формується міжнародний фонд лексики, який включає в себе міжнародну термінологію з різних сфер людської діяльності: політики, філософії, науки, техніки, мистецтва, а також більшість абстрактних слів [14].

Інтернаціональні або міжнародні слова, запозичені з одного джерела, співпадають графічно, за звуковою спільністю і в деякій мірі за змістом, складаючи спільне надбання декількох мов відразу. Більшість з них є результатом паралельного збагачення нових мов за рахунок лексики древніх мов, тобто латинської і грецької (democracy, proletarian, philosophy).

Інша частина їх запозичена з сучасних мов:

revolution, bourgeois- з французької мови;

sonata, soprano, violoncello- з італійської мови.

До інтернаціональних слів не відносяться споріднені відповідники - слова, наявність яких в декількох мовах є наслідком спорідненості цих мов та їх походження від однієї кореневої основи:

англ. motherнім. Mutterрос. мать укр. мати

англ. noseнім. Naseрос. нос укр. ніс

англ. gooseнім. Hansрос. гусь укр. гусак

Важливо звернути особливу увагу на відмінності між ними, які існують не лише в зовнішньому вигляді слова (індустрія - industry), але і в значенні. Наприклад, слово controlв англійській мові є багатозначним, іосновним його значенням є не контроль, а управління, керівництво, влада. General, іменник, який співпадає з українським іменником генерал за значенням, але частіше зустрічається прикметник general- це полісемантично означає „загальний, головний, звичайний”. Українське слово „індустрія” вживається рідше, ніж його синонім „промисловість”, і вже тому це слово не співпадає еквівалентно з англійським словом industry. Щодо російської мови, то слово „промышленность”, окрім „промисловості” має ще й інше значення „трудолюбие” і „прилежание” і тому дуже часто викликає проблеми при перекладі [26].

Слово magazine в англійській мові має два значення: „журнал” і „склад воєнних запасів”, ні одне з яких не відповідає українському слову магазин.

Іменник originalі українське слово оригінал співпадають в усіх своїх значеннях. Але у слова originalіснує омонім - прикметник, у якого значення оригінальний буде другорядним, а основним значенням буде - „першопочатковий, істинний” [28, c. 189].

Причиною розбіжностей в значеннях є насамперед та обставина, що слово, яке є багатозначним в тій мові, з якої воно запозичується, в іншу мову часто потрапляє тільки в одному з своїх значень, найчастіше в спеціальному (фаховому). Наприклад, англійське слово autі українське слово аут (використовується в спорті). Бувають такі випадки, коли інтернаціональні слова, які співпадають в прямому значення, мають певні розбіжності при переносному значенні. Слово атом не вживається в українській мові в переносному значенні „малюк, крихітка”, як це іноді трапляється в англійській мові. Чарльз Діккенс, описуючи маленького Поля Домбі, називає його theatom. [12, 15]. На українську мову цю метафору можна перекласти словом „крихітка”

1.4 Асиміляція запозичень. Фонетична адаптація

Зміни лексичного складу стосуються зміни форми і значення, головним чином, слів. Ті зміни, що мають місце у середовищі власномовних слів, складають історичний розвиток лексики. Запозичення до того ж часто змінюють не лише форму, а і значення, які підпорядковуються законам мови, що їх запозичила [12, 15].

Фонетична адаптація лексики іноземного походження полягає у пристосуванні фонем і їх сполучень до англійського фонетичного стандарту. Уже при запозиченні латинських слів до V ст. н.е. спостерігаються зміни, особливо у складі голосних, при асиміляції цих слів англійською мовою, наприклад: assa (ass) - лат. asinus; butere (butter) - лат.butyrum; ciese (cheese) - лат.саseus; mynet (coin, mint) - лат. moneta. Особливо змінювалась фонетична форма слова у тих випадках, коли від запозичення утворювалось похідне слово; це стосується дієслів, запозичених з латинської мови після прийняття християнства у 579 році (так званий другий період латинських запозичень). Наприклад: лат. dictare- давньоанг. dihtian (compose); лат. expendere- давньоанг. aspendan (spend); лат. mutare- давньоангл. bemutian (change); лат. saltarae- давньоанг. sealtian(збереглося у вигляді складової частини слова somersault „перекидатися”) тощо.

Після норманського завоювання 1066 р. переважна частина запозичень з романських мов не стільки змінилася під впливом англосаксонської лексики, скільки сама здійснила на неї помітний вплив. Запозичення новітнього часу знаходяться на стадії фонетичного становлення; часто зберігаючи власну орфографію, вони змінюють вимову у відповідності до англійської норми. Наприклад, французькі запозичення bouquet, buffet, communique, fiancee передають незвичні закінчення за допомогою дифтонга [еі]. Слово courage, запозичене значно раніше, змінило у відповідності з англійською нормою і вимову, і наголос.

При надходженні до англійської мови слова з інших мов часто втрачали свої граматичні категорії, закінчення, систему відмінювання і дієвідмінювання та з часом набирали граматичних рис, властивих англійській мові [33, 34].

Якщо французька мова, починаючи з XI ст. і мала вплив на англійську мову у галузі фонетики і семантики, то на розвиток граматичної будови вона суттєво не вплинула. Найефективніші зміни у граматиці англійської мови відбулися у її північних діалектах, що впливу французької мови майже не зазнали. Такі процеси, як згортання відмінкових закінчень з наступним їх зникненням, відбулося в Англії швидше, ніж у континентальній французькій мові. Ця різниця дуже суттєва, оскільки зникнення відмінкових закінчень в англійській мові закінчилося у XII ст., тоді як у французькій - лише у XIV ст. Це свідчить про вплив граматичної системи англійської мови на велику кількість лексичних запозичень з іншої мови [33].

Після XVI ст. запозичення із класичних мов часто зберігають свою граматичну форму множини, наприклад: addendum- addenda, datum- data, index- indices, phenomenon- phenomena. Поодинокі слова із цієї групи запозичень набули форми множини, властивої англійській мові, наприклад: formula- formulas, formulae; vacuum- vacuums, vacua. Існують і слова, що повністю підпорядковані граматичним законам мови, якою вони запозичені, наприклад: alibi- alibis, item- items. При утворенні форми множини, властивої англійській мові, інколи змінювалися значення запозичення із латинської, наприклад: genius„геній” - geniuses„генії” і genii„духи, демони”.

Наведені слова складають лише незначну частину запозичень. Переважна більшість, поряд з фонетичним узгодженням, відноситься до загальних правил граматики англійської мови. Запозичення надходило, як правило, в одній із його форм, бо повністю парадигма слова не запозичувалась. Процес засвоєння зводився до введення слова в парадигматичний ряд, властивий мові, що запозичує. Тип основизапозиченого слова міг різко відрізнятися від структури основ власномовної парадигми. Тому процес запозичення часто супроводжувався явищем спрощення або морфологічного перерозкладу. Окремі зміни мали місце також у галузі синтаксису: у реченні на перше місце, незалежно від синтаксичної структури мови, з якої запозичувалась лексема, почав виходити підмет, а означення, яке у французькій мові іде після іменника, в англійській мові вживається перед ним.

При переході слова із однієї мови в іншу змін зазнають не лише його фонетична і граматична структура, але і значення. Національні уявлення про одні і ті ж поняття у різних народів часто різні, як різними бувають і предмети щоденного побуту, одяг, їжа, зброя. До того ж, користування запозиченим словом в оточенні іншомовних слів у потоці мовлення неодмінно впливає на його лексико-семантичне наповнення. Так, якщо слово було запозичене не окремо, а у складі цілої фрази, воно потрапляло в оточення власномовних другорядних частин мови. В англійських текстах, що збереглися після XII ст., спостерігаються вживання запозичених французьких слів у конструкціях з прийменниками at, by, mid, of, through, with [40].

В окремих випадках запозичувалася фраза, особливо після норманського завоювання. Поодинокі фрази дійсно дали поштовх до утворення відповідних кальок, наприклад: aller en exil - togoinexile; mettresonetude- tosetone'sstudy. Запозичене слово входило до звичайного для англійської мови прийменникового словосполучення, яке з часом могло стати навіть сталим. Але при розчленуванні такого сполучення слово залишалося у мові, засвоюючись у тому значенні, яке воно мало призапозиченні. При цьому воно могло входити до відповідного синонімічного ряду, лексико-семантичної групи, а через кілька поколінь уже не сприйматися як запозичене.

Значна частина запозичень до англійської мови надійшла внаслідок перекладацької роботи. Перші англійські глосарії, англо-латинські і латинсько-англійські, відомі з початку VII століття. У глосаріях слова розташовувались не за алфавітом, а в порядку виявлення їх у тексті, і кожний укладач-переписувач тлумачив „важкі” латинські слова, відбираючи вдалі, на його погляд, англійські лексичні відповідності. Для кожного історичного періоду існували свої правила перекладу; роль і завдання перекладачів з часом змінювалась, змінюючи при цьому значення запозичених слів [41].

У 1349 році англійською мовою почалося викладання у школах, а у другій половині XIV століття англійська мова витіснила французьку в усіх колах суспільства. На кінець XIV - початок XV ст. припадає просвітительська діяльність двох видатних митців англійського Відродження - Джері Чосера і Уільяма Кекстона. На початку XV ст. закони, статути, постанови, які раніше писалися латинською або французькою мовами, пишуться англійською.

Відтак, англійська мова остаточно перемогла французьку, залишившись мовою усіх кіл населення. Зазнавши певного впливу, вона продовжувала розвиватись за власними законами [40].



РОЗДІЛ 2. Види запозичень в англійській мові

2.1 Власномовна лексика

Власне англійська лексика вивчена досить досконало. Власномовними словами вважаються англосаксонські за походженням, принесені з континенту у V столітті германськими племенами - англами, саксами і ютами. Як основа мови, ці слова вживаються протягом більш ніж тисячоліття і, за словами Г.Ю.Князевої, не прослідковуються у жодній мові, крім англійської. [10,43] Це не зовсім так, бо значна кількість цих слів, таких, як father, mother, sister, brother, kill, flowтощо мають паралельні форми у всіх індоєвропейських мовах. За словами У.Скіта, слово fatherне більше „походить” від санскритського pitв, ніж санскритське pitв від англійського father. [1,25]

Терміни англосаксонська і давньоанглійська мова часто ототожнюють, проте між ними є суттєва різниця. Давньоанглійський лексичний склад розгалужувався у трьох діалектах: північному, середньоострівному та південному. З північного діалекта нам майже нічого не відомо, крім Нортумбрійського Євангелія. З середньоострівного маємо Рашуортський список Євангелія від Матвія, рукопис Corpus Glossaryта список Веспасінського Псалтиря. З південного діалекта, тобто стародавньої мови Уессекса, нам відомо досить багато слів, які і називаються англосаксонською мовою.

Основна частина англосаксонських слів збереглася, хоча багато їх і вийшло з вжитку. Незважаючи на складні історичні умови розвитку та велику кількість запозичень, які витісняли власне англійські слова, в основі мови лежить лексика давньоанглійського періоду [13].

За семантичними характеристиками власномовні слова складають важливу групу, що відбиває життєво-необхідні поняття нації. Серед давньоанглійської лексики зустрічаються варіанти сучасних слів abide, believe, dream, keep [12].

Власномовними вважаються модальні і допоміжні дієслова - may, can, ought, shall, willі їх похідні.

Подібним чином відбиваються повсякденні поняття і предмети іменниками, до яких відносяться:

1. терміни спорідненості (kinshipterms): boy, lord, widowта інші;

2. речі побуту, посуд, інструмент, тканини, наприклад: anvil, axe, bench, nail, rail;

3. назви частин і органів людського організму, наприклад: ankle, back, bladder, flesh, shoulderта інші;

4. назви птахів, риб, комах, тварин (домашніх, зокрема), наприклад: аре, ram, swine;

5. назви рослин, плодів, збіжжя, наприклад: acorn, barley, berry, birch, daisy, garlic, walnut;

6. назви господарських приміщень, будівель, наприклад: dam, barn, gate, homestead, roof;

7. топонімічні назви, наприклад: acre, cliff, land, hill, meadow, marsh [21].

До власномовної лексики належить і значна кількість прикметників, що відбивають ознаки, головним чином, реальних речей, наприклад: black, broad, cool, deep, even, new, yellow.

Особливу групу утворюють слова категорії стану, що існують і нині, наприклад: aback, added, ablaze, aboard, afoot, afresh, anew, aside, awake. Усього слів цієї категорії існувало близько п'ятдесяти.

До власного лексичного складу належать числівники, займенники (не всі), прийменники, сполучники, вигуки. Це переважно односкладові слова, як і більшість самостійних частин мови давньоанглійського періоду [32].

Самостійні частини мови, особливо іменники і дієслова, були багатозначними. Такі дієслова, як get, do, make, нараховують по кілька десятків значень. Незважаючи на такий лексико-семантичний обсяг значення, ці слова були стилістично нейтральними, тобто, не мали поширених емоційно-експресивних характеристик [30].

Власномовний лексичний склад переважав французькі запозичення, що з'явилися після приходу норманів у 1066 році. До цього спонукав ряд позамовних причин, основна з яких та, що носієм англосаксонської мови протягом попередніх чотирьох століть був простий люд країни.

Дійовими протягом відомого нам часу розвитку мови залишилися і словотворчі афікси, зокрема суфікси -ed, -er, -ish, -ness. Суфікс -еr, наприклад, який у давньоанглійській мові додавався до іменних основ, тепер додається до дієслівних, утворюючи іменники, що вказують на інструмент чи агента дії. Власномовні слова domта hoodнабули стану дериваційних суфіксів.

Нині добре відомо, що майже за тисячу років до появи германських племен на острів прийшли кельтські племена - бритти і галли, які змішалися з корінним населенням острова - іберійцями, неіндоєвропейським племенем часів неоліту. Ні кельти, ні іберійці писемності не мали, а тому немає і етимологічних даних означених мов [33, 34].

2.2 Залишки кельтських мов в англійській мові

У середині І тисячоліття до н.е. центральна Європа від Британських островів до території сучасної України була населена кельтами, які утворили матеріальну культуру, дотепер мало вивчену у зв'язку з відсутністю писемності. Розкопки, проведені останнім часом археологами, свідчать про те, що кельти використовували більше ніж 70 видів знарядь, головним чином залізних, для ремісничих, сільськогосподарських і побутових потреб. Кельти дали нам дверні залізні замки і ключі, ножиці і пилку (у тому числі хірургічну), серп і косу; вони винайшли цвях і скрепу. У своїх кузнях кельти кували наконечники списів, щити, шоломи, остроги. За даними металографічних досліджень кельтські ковалі володіли цілим рядом складних засобів обробки заліза. Високого рівня досягла у кельтів також гончарна справа [34].

Кельти часто працювали за межами поселень, а тому частина кельтських назв збереглася в інших мовах. Довгий час панувала думка про те, що всі ті назви, які існують у латинській мові, походять зі стародавнього Риму. Спостереження над лексичними паралелями у латинській, англійській і залишках бретонської мови, а також назвами повсякденного побуту у валлійській, ірландській і слов'янських мовах вказують на те, що з кельтських мов було запозичено значно більше слів, ніж дотепер вважалось [34].

Серед слів активного вокабуляру сучасної англійської мови знаходимо такі запозичення з кельтської мови, як bald„лисий”, bard„співець”, bin„ящик”, bog„болото”, doe„самка оленя”, gull„чайка”, loop„петля”, тощо.

З інших кельтських за походженням мов запозичені такі слова, як crowd„натовп”, flannel„фланель, різновид тканини” - із уельської (валлійської) мови; clan „клан”, loch „затока”, slogan „гасло”, whiskey„віскі” - із гельської мови; shanty„хижа, хатина”, Тоrу „консерватор” - із ірландської [25].

Певна кількість кельтських слів надійшла до англійської мови через інші європейські мови. Так, через французьку мову потрапили запозичення beak„дзьоб”, budget„бюджет”, bulge„виступ”, cloak „плащ, сіряк”, clock„годинник”. Ці запозичення допомагають встановити окремі лексичні залежності в межах історичної лексикології, зокрема між лексичними дублетами sheep- mutton. Виникнення останнього дублета відносили до часів норманського завоювання 1066 p.; насправді він міг потрапити до складу англійської лексики раніше [36, c. 189].

Кельтські слова прослідковують через ряд мов з подвійним запозиченням. Так, вважається, що через французьку мову з іспанської в англійську запозичене слово bracket„бантина, перекладина”, хоча ця будівельна деталь - спадщина кельтів (як і гостроверхий дах). З французької через датську мову надійшло слово dune„дюна”, через латинську - artesian„артезіанський колодязь”, carpenter„тесля”, charge„порція глини та вугілля при випалюванні”, chariot„колісниця”, druid„священик у стародавніх бретонців”, embassy„чужоземне представництво” [41, c.88].

Цікавим для нас було дослідження, яке стосувалось походження кельтського слова carucate, що означало міру землі, яка була різною в залежності від характеру ґрунту (цю ділянку землі можна було обробити за рік одним плугом і 8 волами). Пізніше так називали чотириколісного воза. З кельтських джерел пішли такі слова, як car, caricature (від початкового значення „перевантажений, переобтяжений, перебільшений") carry, career; через пізню латинь і іспанську мову надійшло слово cargo(довго вважалось іспанським запозиченням), а через італійську і пізню латинську - ambassador, що початково означало „слуга, посланець” [40].

Кельтська мова бриттів, підкорених римлянами, залишила значну кількість власних імен - жіночих - Aillen, Cathleen, Collen, Doreen, Eileen, Mona, Muriel, Sheilaі чоловічих - Alan (Allen), Angus, Brian, Donald, Duncan, Ian, Malcolm, Neil, Roy. Ці імена наводять англійські словники і довідники, проте кельтських (бриттських) імен значно більше; лише у книзі Гальфрида Монмутського їх нараховується біля тисячі. За легендою у короля Гунтлака були діти:

а) сини - Britt, Humber, Madden, Malin, Merwid, Bodloan, Kinker,Spaden,Gaul, Dardan, Eldad, Eleden, Ivor, Cangy, Kerin, Rud, Buel, Henwin,Maglaun, Margan, Dunwallon, Yago, Dugan, Kloten, Belin, Brennan, Eliduc,Owen;

б) дочки - Estrilda, Gwendolen, Hubren, Gloigin, Ingogin, Oudas,Gwenlian, Median, Maylore, Cumbreda, Ragan, Gail, Ekub, Nest, Hane, Gladys, Abrane.

Окремі з цих імен дотепер вживаються в англійській мові як власні імена, а частина - як прізвища. Нам тепер відомо, звідки взяли для своїх
творів імена Яго Вільям Шекспір, Елідук - Івлін Во, а Гвендолен - Оскар Уайльд [35].

Поява значної кількості робіт з питання спільних індоєвропейських коренів, різнобічні пошуки у галузі кельтології, мовознавчі засоби лінгвістичної реконструкції безсумнівно з часом проллють світло на багато явищ і предметів, що по праву належить кельтам [40].

2.3 Латинські запозичення. Елементи грецької мови

На Британські острови постійно приходили різні завойовники - тут були кельти, давньоримські легіони, германські племена, скандинавські вікінги, нормани, французи.

Писемні свідчення про військові походи римських військ на Британські острови під проводом Юлія Цезаря і Авла Британіка стосуються І ст. до н.е. З цією епохою пов'язані слова першого або раннього прошарку запозичень, що відбивають поняття, пов'язані з римською колонізацією. Запозичення цього часу стосуються військового і торговельного проникнення на острови і колоніального урядування на залежній території під так званим „Римським миром” (PaxRomana). Запозичень небагато, оскільки вони носили усний характер: aborigine, arena, arc, belt, castle, cell, cereal, kitchen, street, villa, wine.

Залишки латинського castrum„укріплений табір” спостерігаються в географічних назвах Chester, Gloucester, Lancaster тощо [35].

Другий прошарок латинських запозичень пов'язаний з введенням на островах християнства у VII ст. і поширенням латинської граматики. Ці слова важко відрізнити від подальших латинських запозичень через французьку мову після норманського завоювання в XI ст., проте уже у британсько-латинському словнику 925 p. знаходимо такі слова, як advent, aggregate, altar, candle, pastor, scribe. Поряд з культовими запозиченнями до англосаксонської мови надійшли такі рослинні назви, як laurel, lily, palm, pine.

До другого періоду відносять назви будівельних матеріалів - marble, mica, tile, bitumen, chalk, basalt; тканин - linen; одягу - mantle [40].

Частина латинських запозичень другого прошарку не цілком з'ясована. Окремі з наведених слів християнського культу вживаються в одному із найстаріших словників - Ерфуртському глосарії (ElfurtGlossary), датованому 700р. Так, слово candleозначало одну з культових речей, обов'язкових для виконання церковної літургії. Щодо слова cross, яке більшість підручників відносить до цього періоду, слід сказати, що в англосаксонській лексиці воно не зустрічається, і лише наприкінці X ст. слово згадується у „Записах подарунків єпископа Ательвальда” як Normannescros. У діалектах Нортумбрії і Шотландії воно зустрічається раніше і навіть входить до складу топонімів, наприклад: Corserig, Corstorphineта ін.; форма cors(e) застосовувалась, занесена вікінгами і у англосаксонській мові до норманського завоювання 1066 р. вживалася лише діалектно [23, c. 126].

З XI ст. почалося тривале і постійне запозичення лексики через французьку мову.

В XV - XVI ст. продовжувався „третій період” латинських запозичень, що почався у мові XIV - XV ст.

Латинські слова, запозичені в цей час в англійську мову, відносяться до медицини, фізики, механіки, біології, мистецтва, літератури, суду, законодавства, релігії тощо [31].

Значна кількість латинських слів була запозичена без орфографічних змін: alibi, animal, errata, formula, folio, item, maximum, minimum, superior, та інші.

Численна група слів, запозичених з латинської мови, характеризуються частковими змінами в орфографії, які полягали в скороченні слова за рахунок:

а) відкидання суфіксів;

б) відкидання відмінкових закінчень (флексій).

Прикладами таких слів можуть бути:

а) consult (< лат. consult-вre),

expect (<лат. expect- вre);

б) exclusion (лат. exelusiфn-is (род.), -em (дав.)),

conjugation (лат. conjugation-is (род.), -em (дав.)) та інші.

Деякі латинські слова зазнали орфографічних змін, характер яких дає підстави вважати, що ці слова були запозичені з латинської мови через французьку:

лат. conspicu-us > сonspicuous;

лат. extern-us > external;

лат. celeri-tas > celerity тощо.

Слід відзначити, що в усіх випадках, тобто незалежно від того, безпосередньо з латинської мови чи через французьку було запозичене те чи інше слово в англійську мову в XV - XVI ст., корінь (основа) латинського слова залишається без змін:

лат. irrito, irritвre - англ. irritate;

лат. separвre - англ. separate;

а також collect, correct, permit, produce та багато інших.

Ця особливість має істотне значення для історії мови при вирішенні питання про час та епоху, коли було запозичене те чи інше латинське слово.

В XV - XVI ст., а також і пізніше, в XVI - XVII ст. деякі латинські слова були запозичені в англійську мову вдруге, бо ці ж самі латинські слова вже ввійшли до словникового складу англійської мови багато століть тому.

Так, запозичене з латинської мови в давньоанглійську слово episcopus (VII ст.) перетворилося в bishop, а повторне запозичення цього слова в XV ст. дало сучасне слово episcopal.

Аналогічно лат. Discus дало сучасне слово dish(з давньоанглійської disk) та disc.

Прикладів таких етимологічних пар (дублетів) в англійській мові дуже багато:

sure - secure (з давньофр. seure та лат. secыrus);

ray- radius(з давньофр. rai та лат. radius);

vowel- vocal (з давньофр. vouet та лат. vфcвlis) і т.д.

В усіх випадках слово, що зазнало змін у складі кореня (основи), запозичене з французької мови в період XII - XIV ст., а слово, яке зберігає склад латинського кореня (основи), - запозичене в XV - XVI ст.

Щодо етимології, обидва слова кожної пари походять від латинського кореня: sureта secure, від лат. securum тощо.

При запозиченні іншомовних слів часто змінювалась належність їх до певного морфологічного класу частин мови. В таких випадках „запозичувався”, власне, корінь (основа) слова (іноді з префіксом), який вже в англійській мові вживався, як та чи інша частина мови [12].

Так, запозичене в XVI ст. латинське adeptus, дієприкметник минулого часу від ad (ipisci) (attain) (пор. рос. адепт), вже в 1553 р. зустрічається у вигляді дієслова toadeptу формі “howcouldyouhaveadeptedsuchprerogative”.

Пізніше adeptвживається як прикметник та іменник, які залишилися і в сучасній мові.

Подібним способом від латинського adnihilбув утворений прикметник adnichilitate (reducetonothing): “suchpooreadnichilitateorphans”.

Від латинського invigilare (bewatch) був утворений прикметник invigilate, як в сполученні tobeinvigilate (bewatchful), а пізніше дієслово з тим же значенням: “toinvigilatethusmuchforme”. [25]

Кількість таких прикладів дуже велика. Багато таких слів вийшли з ужитку в XVI - XVII ст., але ще більше залишилося в сучасній мові.

І через французьку мову, і безпосередньо із самого джерела за часи новітнього періоду до англійської мови надійшла значна кількість латинізмів, які зберігають не лише форму, а і правопис мертвої мови. Частину цих запозичень складають прислів'я, що не мають відповідних сталих словосполучень в англійській мові, а також висловів, які вживаються у скороченій формі.

Інші вислови, що вживають у мові, складають частину таких запозичень скоріше із стилістичних міркувань, для надання ваги контексту чи виділення його частини; це такі сполучення, як abovo„усе походить із яйця”, adhoc„для даного випадку”, alterego „друге я” [25].

Частина широковживаних запозичень з латинської мови вживається у скороченому вигляді, наприклад: a.d. (annodomini) „нашої ери”, a.m. (antemeridiem) „до полудня”, cf. (confer) „порівняйте”, ib. (ibidem) „там же”, id. (idem) „той же”, ie (idest) „тобто”, ib (libra) „фунт”, op. cit (opus citatum) „цитований твір та інші [24].

Обсяг слів і виразів, що вживаються у безперекладній латинській формі, складає кількасот одиниць, причому їх вживання не обмежується лише англійською мовою.

В процесі збагачення словникового складу англійської мови іншомовними запозиченнями (головним чином латинського походження) значна роль належить видатним письменникам, суспільним діячам того часу.

Переважна частина грецької лексики, що вживається в сучасній англійській мові, надійшла через латинську, бо латинська мова у таких галузях спілкування, як літературна, музична, військова і інших, завдячувала грецькій [28, c. 179].

Через латинську мову запозичені слова abyss, aloe, amphora, anchor, epoch, lotus, turn.

Грецька лексика носить різноманітний співвіднесений характер - від назв повсякденних речей, до наукових термінів. Традиційно майже всі науки називаються за допомогою грецьких лексичних елементів.

Частина грецьких запозичень надійшла до англійської мови через французьку з латинської, наприклад: academy, асе, agony, air, almond, anarchy, anatomy, angel, cherry тощо.

Французька мова також послужила посередником для невеликої групи запозичень безпосередньо з грецької мови. Це такі слова: acrobat, amalgam, analyse, aphorism, botany, climate.

Внаслідок тривалого процесу запозичень грецьких елементів в англійській мові з'явилися слова, що в грецькій мові не існували, наприклад: geochemistry, geochronology, geodesy, geography, geology, geometry, geomorphology, geophysics. Елементи подібного виду можуть, як правило, сполучуватися з морфемами, запозиченими з інших мов. Це такі морфеми, як auto, grapho, logos, photoта інші [29].

З грецької мови походить частина європейських власних імен, чоловічих - Alexander, Andrew, Basil, Cyrillта інші.

Грецькими за походженням є головні терміни мово- і літературознавства, наприклад: diphthong, grammar, metaphore, monophthong, seme.

Отже, латинські і грецькі запозичення відіграли важливу роль у збагаченні англійського словника [29].

2.5 Запозичення з романських мов. Норманське завоювання

Битва при Гастінгсі, що сталася 1066 p., була наслідком подій, які розвивалися майже століття. Контакти між двома країнами сприяли частковому взаємопроникненню слів, проте масове запозичення романської лексики почалося після норманського завоювання.

Якщо до норманського нападу англійська мова мала просту форму суспільного спілкування, то після 1066 р. її офіційна і особлива законодавча роль поступилася перед нормано-французькою.

Записи, що стосуються подій XI - XII ст. в Англії, свідчать про нечітку роль обох мов того періоду, а дослідники нашого часу висунули ряд теорій, щоб пояснити суперництво англійської, нормано-французької і латинської мов. Нормани не могли насадити свою мову у сільських поселеннях Англії, але двір короля, релігійні центри і великі садиби навколо укріплених фортець зазнали впливу норманської мови. Впливала вона і на монастирські поселення, хоча писемною мовою і мовою літургії у них була латинська. Після 1080 р. офіційні документи перестали писатися англійською мовою, а інші папери велися латинською. Англо-французький рицарський роман вказує на відсутність впливу запозичень з романських мов на англійську мову, але він з часом перестав існувати. Сільське населення і надалі розмовляло англійською мовою [9].

У середині XII ст. установився певний баланс трьох мов. Латинська мова вживалась для офіційних записів, у вчених працях з історії і теології, в літургії церкви. Французька мова частково занепала, але ще була мовою королівського оточення і аристократії. Англійська мова, як мова повсякденного вжитку, не вживалася у писемній формі, за винятком молитов і проповідей. Баланс трьох мов було порушено після завоювання Нормандії Філіпом II у 1204 p., яке ізолювало норманських урядовців в Англії. Тимчасовою перешкодою до відродження англійської мови було правління Генріха III у 1216 - 1272 роки, який переселив французів із своїх володінь на півдні Франції і призначив їх на керівні посади. Однак англійські барони не скорилися і примусили його прийняти Оксфордські правила, за якими король втрачав виключне право на володіння землями і вислав своїх поплічників до Франції. Це був перший документ, що офіційно з'явився англійською мовою за півтора століття. Однак французька мова продовжувала вважатися державною мовою Англії аж до 1262 року, коли Едуард III ухвалив закон, за яким судові та державні справи розглядались і вирішувались англійською мовою [10].

Головна лінгвістична ознака великої кількості запозичень цього періоду полягає у тому, що це була латинська за походженням лексика.

Перший прошарок цієї лексики спостерігається у галузі військової справи. У XII - XV ст. з'явились такі слова, як accompany, advance, adventure, aggress та інші. Ступінь засвоєння цих слів був різний, проте у більшості з них наголос перейшов на перший склад, що свідчить про їх засвоєння в англійському середовищі.

Серед юридичних термінів бачимо такі, як administer, arrest, bail.

Поряд з професійною лексикою проникали і загальновживані слова, такі як act, baron, chamber.

У побутовій лексиці засвоїлись переважно слова, що не потребували переносу наголосу. Проте вимова голосних змінилася у більшості з цих слів, таких як aid, aim, bay, beast, pail, sum. Окремі з цих слів довго конкурували із власне англійськими словами [13].

...