Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

Курсова робота присвячена вивченню категорії числа в англійській мові. Предметом дослідження є категорія числа у романі Сари Груен «Води слонам!» та у науковому журналі «Physical Review Letters» [29]. Роботу виконано на основі теорії граматики англійської мови. Для поставленої мети у роботі проаналізовано структурні та функціональні характеристики категорії числа. Було визначено які форми числа є найбільш та найменш поширеними, описано випадки вживання та можливість використання різних форм числа. Всі виведені правила та закономірності проілюстровані відповідними прикладами з роману та наукового журналу.



Summary

The term paper focuses on investigation of category of number in English language. The subject of the research is the category of number in Sara Gruen's novel «Water for elephants!» and in scientific journal «Physical Review Letters» [29]. The paper is made within the framework of English grammar theory. For attaining the research objectives the analysis was given to structural and functional characteristics of category of number. The most common and widely used forms of number were defined, cases of usage various forms of number were described. All formulated rules and regularities were illustrated by appropriate examples from the novel and the scientific journal.



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи категорії числа та наукового дискурсу

1.1 Категорія числа як граматична категорія

1.2 Поняття дискурсу. Загальні характеристики

1.3 Основні підходи вивчення дискурсу

1.4 Англомовний науковий дискурс. Сучасний стан та основні напрями дослідження

Розділ 2. Використання категорії числа у художньому тексті

2.1 Слова, що утворюють множину шляхом додавання -s(es)

2.2 Слова, що утворюють множину за допомогою зміни кореневої голосної

2.3 Pluralia та singularia tantum

2.4 Семантичні групи множини іменників у творі Сари Груен «Води слонам!»

Розділ 3. Категорія числа у науковому дискурсі

3.1 Слова, що утворюють множину шляхом додавання -s(es)

3.2 Слова, що утворюють множину за допомогою зміни кореневої голосної

3.3 Pluralia та singularia tantum

Загальні висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Тема дослідження: Категорія числа в художньому тексті та науковому дискурсі.

Серед частин мови виокремлюється клас, що позначає предмет, форму матерії, «першоелемент усього наявного у світі» [4, c. 20]. Таким класом постає іменник. Предмети сприймаються як такі, що мисляться через кількісний вияв. Граматична категорія числа відтворює кількісні співвідношення предметів і явищ навколишньої дійсності і належить до категорій із семантичною домінантою.

Актуальність дослідження полягає в необхідності аналізу категорії числа з урахуванням особливостей її вживання в художньому тексті та науковому дискурсі, студіювання способів творення форм числа англійських іменників. Дослідження умов, що сприяють реалізації значення кількості в англійській мові, викликає безумовний лінгвістичний інтерес, оскільки допомагає дослідити шляхи пізнання кількості, виявити структуру та семантичну наповненість цієї мовної категорії.

Метою роботи є дослідження категорії числа в художньому тексті та науковому дискурсі.

Відповідно до мети роботи необхідно вирішити такі завдання:

– описати теоретичну базу визначення категорії числа та наукового дискурсу;

– визначити особливості реалізації категорії числа в художньому тексті та науковому дискурсі сучасної англійської мови.

Об'єкт дослідження - іменники англійської мови.

Предмет дослідження - категорія числа в англійській мові.

Матеріалом дослідження слугував корпус з 6636 іменників. Цей корпус отриманий методом суцільної вибірки з тексту сучасного американського роману Сари Груен «Води слонам!» та американських наукового журналу «Physical Review Letters».

Методи дослідження, зумовлені метою, завданнями та фактичним матеріалом, включають: дескриптивно-емпіричний метод, який дає змогу описати категорію числа і пояснити особливості її функціонування; метод аналізу, який використовується для визначення її характеристик; метод суцільної вибірки для відбору з тексту підряд всіх іменників, які відповідають конкретним критеріям; метод індуктивного аналізу, який дозволяє вивести певні закономірності функціонування категорії числа на основі окремих прикладів; метод дедуктивного аналізу для підтвердження на практичному матеріалі висунутих теоретичних гіпотез щодо функціонування категорії числа; метод кількісних підрахунків для встановлення частотності вживання однини та множини.

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що дослідження зразків мови художнього твору та наукового дискурсу дозволяє повніше розкрити тенденції та закономірності використання категорії числа в сучасній англійській мові. Результати проведеного дослідження доповнюють знання про число на сучасному етапі розвитку англійської мови.

Практичне значення дослідження полягає у використанні результатів дослідження для викладання англійської мови як іноземної, зокрема в курсах теоретичної граматики, при створенні підручників та посібників.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано мету й конкретні завдання, визначено об'єкт, предмет та методи дослідження, обґрунтовано теоретичне й практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретичні основи категорії числа та наукового дискурсу» здійснено аналіз досліджень категорії числа, проаналізовано принципи її побудови та функціонування. Розглянуто загальні характеристики іменника та висвітлено короткий огляд історії формування категорії числа в англійській мові.

У другому розділі «Використання категорії числа в художньому тексті» та третьому розділі «Категорія числа у науковому дискурсі» висвітлено структурні та функціональні особливості категорії числа у творі Сари Груен «Води слонам!» та у наковому журналі «Physical Review Letters» [29]. Розглянуто та проаналізовано приклади з твору та наукових статтей, охарактеризовано кількісні показники вживання числа. На основі прикладів встановлено закономірності вживання числа, розглянуто використання особливих його форм.

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження та викладено теоретичні та практичні результати.

У додатках наведено кількісні та частотні показники вживання категорії числа у романі Сари Груен «Води слонам!» та науковому журналі «Physical Review Letters» [29].

Список використаних джерел складається з найменувань праць вітчизняних та зарубіжних лінгвістів. Список джерел ілюстративного матеріалу включає 1 роман та 1 науковий журнал, на основі яких були проведені дослідження.



Розділ 1. Теоретичні основи категорії числа та наукового дискурсу

Розділ присвячено висвітленню теоретичних засад вивчення категорії числа та наукового дискурсу. Будуть розглянуті такі питання, як категорія числа як граматична катнгорія, підходи вивчення дискурсу та їх використання, сучасний стан англомовного наукового дискурсу та основні напрями дослідження на даний час. Для висвітлення теорії щодо даного питання були використані праці вітчизняних та закордонних авторів.

1.1 Категорія числа як граматична категорія

Категорія числа в англійській мові виражає кількісні відносини, що існують в реальній дійсності, відображені у свідомості носіїв цієї мови і мають морфологічне вираження у відповідних формах мови. В сучасній англійській мові вона виражена єдиним і множинним числом. Форма однини служить для позначення одного предмета, множини - для позначення двох або більше предметів.

Граматичне число - один із проявів більш загальної мовної категорії кількості поряд з лексичним проявом (лексичне число), таким як числівник, або як кількісні позначення в інших частинах мови. Як незалежна граматична категорія число властиво, в основному, іменникам. Способи вираження числа визначаються особливостями мовного типу [4, c. 33].

Функції граматичного числа далеко не вичерпуються вираженням кількісних відносин предметів і явищ дійсності. Категорія числа напівфункціональна. У сферу граматичних форм числа залучені не тільки найменування обчислювальних предметів, а й позначення інтернумеральних понять: збірності, матеріальності та абстрактності.

В англійській мові форму множини можуть утворювати лише обчислювані іменники. До обчислюваних відносять іменники, що піддаються лічбі. Вони утворюють множину шляхом додавання до іменника у формі однини закінчення -s, яке вимовляється як [s] після глухих приголосних і [z] після дзвінких приголосних і голосних. Іменники, що закінчуються в однині на -s, -sh, -ch, -x, утворюють множину шляхом додавання до іменника у формі однини закінчення -es, яке вимовляється як [iz]. Також вимовляється як [iz] закінчення іменників, що утворили множину шляхом додавання закінчення -s до іменників, які у формі однини закінчуються на -se, -ce -ze, -ge:

[s] books, drops, coats, pilots, cups, accounts

[z]dogs, birds, battles, balls, chairs, firms

[iz] kisses, bushes, benches, roses,foxes, places, bridges, branche.

Основним способом утворення іменників у множині є додавання закінчення - s або -es до форми іменника в однині.

-s

-es

a bag - bags a cat - cats a rose - roses

a glass - glasses a fox - foxes a watch - watches a bush - bushes

-y => -ies Іменники, що закінчуються у формі однини на -y з попереднім приголосним, утворюють множину шляхом додавання закінчення -s. При цьому кінцева y змінюється на i:

army - armies lorry - lorries baby - babies

spy - spies company - companies lady - ladies

-y => -ys Якщо кінцевій y передує голосний, то при додаванні закінчення -s такої зміни не відбувається:

valley - valleys boy - boys day - days

donkey - donkeys guy - guys way - ways

-o => -oes Іменники, що закінчуються в однині на -o з попереднім приголосним, утворюють множину за допомогою закінчення -es:

hero- heroes potato- potatoes tomato- tomatoes

veto- vetoes echo- echoes embargo- embargoes

-o => -os Проте деякі іменники на -o утворюють множину за допомогою закінчення -s. Це відбувається:

1) Якщо перед кінцевою -o в однині стоїть голосний або це слово іншомовного походження, в тому числі музичні терміни італійського походження:

bamboo- bamboos, embryo- embryos, casino - casinos, kangaroo - kangaroos, stereo - stereos, radio - radios, cuckoo - cuckoos, patio - patios, tatoo - tatoos, kimono - kimonos, studio - studios, taboo - taboos, oratorio - oratorios, piano - piano, zoo - zoos, concerto - concertos, soprano - sopranos, solo - solos, contralto - contraltos, folio - folios, trio - trios.

2) Якщо це слово є абревіатурою (скороченням):

kilos (= kilograms) memos (= memoranda)

photos (= photographs) autos (= automobiles)

logos (= logotypes, logograms) limos (=limousine)

3) Із деякими власними назвами:

Eskimo - Eskimos Filipino - Filipinos

-o => -o(e)s Деякі іменники на -o можуть мати у множині як закінчення -es, так і закінчення -s

commando - commando(e)s, cargo - cargo(e)s, mosquito - mosquito(e)s, grotto - grotto(e)s, tornado - tornado(e)s, volcano - volcano(e)s.

-f/ -fe => -ves У деяких іменниках, що закінчуються у формі однини на-f, або -fe, у множині f змінюється на v і додається закінчення -es:

calf - calves, half - halves, knife - knives, leaf - leaves, life - lives, loaf - loaves, self - selves, shelf - shelves, thief - thieves, wolf - wolves, wife - wives, elf - elves, sheaf - sheaves.

-f/ -fe => -fs В інших іменниках, що закінчуються в однині на -f або-fe, у множині додається закінчення -s:

chief - chiefs, roof - roofs, safe - safes, cuff - cuffs, muff - muffs, gulf - gulfs, cliff - cliffs, proof - proofs, belief - beliefs.

-f => -fs/-ves Деякі іменники на -f можуть мати обидва варіанти утворення множини, як на -fs, так і на -ves:

wharf - wharves/ wharfs, hoof - hoofs/ hooves, scarf - scarves / scarfs, handkerchief - handkerchiefs/ handkerchieves, dwarf - dwarfs/ dwarves.

-z => -zzes Іменники, що закінчуються на -z подвоюють z перед закінченням -es: quiz- quizzes, whiz (whizz) - whizzes

Отже, закінчення «-es» вживається, якщо:

1. Слова закінчуються на шиплячі й свистячі літери: s, ss, ch, tch, sh. Наприклад: glass - glasses; sandwich - sandwiches; watch - watches; bush - bushes.

2. Слова закінчуються на «o». Наприклад, hero - heroes; potato - potatoes. У той же самий час, деякі слова (які походять з латині) не вимагають додавання закінчення «es». Наприклад: kilo - kilos; photo - photos.

3. Слова закінчуються на «y» після приголосної. У цьому випадку з літерою «y» відбуваються зміни. Коли ми додаємо закінчення «es», то «y» змінюється на «i». Наприклад: story - stories; study - studies. Якщо ж літера «y» стоїть після голосної, то вона не змінюється, і ми просто додаємо закінчення «s». Наприклад: play - plays.

Найбільш показовою аломорфною рисою, властивою лише англійським іменникам, є спосіб формування множини шляхом зміни кореневих голосних, напр., man - men, woman - women, foot - feet, tooth - teeth, goose - geese, louse - lice, mouse - mice. Ще однією диференційною ознакою постає наявність в англійській мові іменників, що мають ідентичну форму в однині й у множині. Це головним чином іменники-номени деяких класів тварин, птахів та риб, пор., sheep, swine, bison, grouse, cod, trout, salmon, pike тощо [26, c. 19].

Типологічно ізоморфною ознакою категорії числа в аналізованих мовах є наявність класів singularia та pluralia tantum. До класу singularia tantum належать:

· іменники з речовинним значенням, тобто іменники, що позначають різні матеріали (milk, snow, copper, silver) тощо;

· іменники з абстрактним значенням (anger, rage, love, courtesy) тощо;назви хвороб ( measles, mumps, rickets, shingles та ін.);

· назви ігр (billiards, dominoes, draughts, bowls та ін.) [28, c. 112].

До класу pluralia tantum відносяться іменники, що формують семантичну групу на позначення назв одягу та взуття, які складаються з двох однакових частин (trousers, tights, shorts, pyjamas, leggings) тощо; назви предметів, що складаються з двох однакових частин, та назви знарядь праці (binoculars, glasses, scissors, tweezers, pliers) та ін.; іменники на позначення географічних назв (the Alps, the Netherlands, the Hebrides, the Ands, Athens та ін.) [27, c. 343].

В англійській мові існує ціла низка іменників, що мають лише форму однини, однак при цьому вони можуть позначати як поодинокий об'єкт, так і їхню сукупність, наприклад, news, progress, knowledge, research, advice, evidence, information, money, furniture тощо.

Наприклад:

She has an extensive knowledge of property prices in this area [26, c. 36].

Деякі з цих іменників можуть перекладатися формою однини, особливо, якщо вони вживаються з детермінантом; це може бути означений артикль або займенник.

His research consists of several parts.

Англійські словосполучення типу a bit / a piece / an item of advice / research / information мають перекладатися українською як кілька, клас, вид.

He gave me several pieces of advice.

There are other items of evidence.

Деякі з таких іменників, залежно від лексичного значення, що вони передають, можуть бути як злічуваними, так і незлічуваними [25, c. 208-209]. This door is made of glass. A waiter brought two glasses of juice.

She`s got wonderful hair. There were several hairs on the sofa.

Звичайне явище для англійської мови, коли незлічувані речовинні іменники класу singularia tantum співвідносяться вже з предметами, що можна порахувати, пор.: Do you drink tea? (значення узагальнене, іменник використаний як необчислюваний). Речення «Three teas and a coffee, please» (речовинні іменники перейшли до класу загальних іменників). Такі іменники вживаються з неозначеним артиклем, або у множині, якщо вони співвідносяться з конкретним предметом або предметами, або видом/сортом якогось продукту.

Форма множини цих іменників в англійській мові може бути неоднозначною: значення такого іменника можуть бути майже зовсім не пов'язані між собою.

Порівняємо: A considerable saving was made by using the equipment.

Having been working hard for some years I`ve got some savings.

До таких форм також належать лексеми cake (торт) - cakes (тістечка), export (експорт) - exports (експортовані товари) тощо.

Аналізовані іменники часто кваліфікують як іменники «подвійної природи» [25, c. 345] за їхню здатність оперувати у двох різних напрямах. Такі іменники як fruit та fish за ідентичним формальним показником, маючи форму однини (нульову флексію), можуть мати як одиничний вияв, так і множинний.

Порівняємо: The fruit is not yet ripe.;

There are a lot of fruit in our garden.

Лексеми ж fruits та fishes у своєму множинному вимірі мають перекладатися українською як «сорти, види», а не «фрукти чи риби».

Пор.: I like to eat apples, pears, peaches and other fruits

Деякі іменники в англійській мові, що можуть вживатися у множині, в українській мові не використовуються у формі множини або, більше того, не мають зовсім множинних відповідників.

Також іменники в англійській мові у формі множини можуть мати значення і однини, і множини, однак лексичне значення таких форм буде різне, наприклад, acoustics, economics, statistics, politics, tactics, physics та ін.

Таким чином, зміст категорії числа складають кількісні відносини, відображені свідомістю людини і формами мови.

1.2 Поняття дискурсу. Загальні характеристики

На сучасному етапі розвитку гуманітарних наук дискурс є одним із найпопулярніших об'єктів наукових розвідок. Дискурс у своїх різних проявах, за допомогою мовних засобів, опосередковує нашу взаємодію один з одним та із соціальними, політичними, культурними та іншими важливими формуваннями нашого суспільства.

Термін «дискурс» привертає увагу дослідників різних наук (лінгвістики, літературознавства, філософії, соціології, психології, логіки та ін.), їх окремих напрямків (прагмалінгвістики, прагмастилістики, лінгвістичної семантики, теорії комунікації, граматичної стилістики, лінгвістики тексту, граматики тексту), міждисциплінарних наук (психолінгвістики, соціолінгвістики та ін.). Надзвичайно широка сфера вживання поняття дискурсу призвела до полісемії цієї термінологічної одиниці як у різних науках, так і на різних рівнях власне лінгвістики. дослідження дискурсу і дискурсивного аналізу є актуальною як у сучасній світовій лінгвістиці, так і в українській, в якій активно розробляється лише 20-25 років і ще не набула загальновизнаного статусу. Дослідження проблеми сутності, структури, функціонування і типології дискурсу є одним з основних напрямків світової лінгвістики. На сьогодні існує велика кількість праць зарубіжних вчених, написаних англійською мовою, що присвячені висвітленню різних аспектів дослідження дискурсу: Р. Богранда, П. Верса, Л. Гренобл, Т. ван Дейка, Б. Делінжера, Я. Іфверсена, Г. Кука, Д. Нунана, Н. Ферклага, С. Стемброука, Б. Фрасера, Дж. Хобса, Т. Хуккіна та ін. Багатоаспектність змісту та форм дискурсу зумовлює різноманітність його теоретичних визначень і підходів до його дослідження.

Термін «дискурс» найчастіше ототожнюється з мовою у вживанні і служить для опису тексту у безпосередньому комунікативному контексті. Саме тому дискурсу належить важлива роль як у окремих науках, так і у різних напрямках лінгвістики, наприклад: у лінгвістиці тексту - для опису способу поєднання речень у єдине, зв'язне за змістом лінгвістичне ціле, яке є більше, ніж граматичне речення; у системній лінгвістиці - для зв'язку лінгвістичної організації дискурсу з окремими системними компонентами ситуативних типів; у психолінгвістиці - для визначен ня комунікативних стратегій, якими мовці користуються під час спілкування [7, с.11].

Деякі лінгвісти ототожнюють поняття дискурсу з текстом. Інші дослідники розрізняють значення цих термінів за методологічною перспективою: текст - матеріальний продукт, дискурс - комунікативний процес.

Т. ван Дейк вважає, що в дискурсі відтворюється ідеологія і культура. Однак дослідник зазначає, що не слід зводити увесь аналіз ідеології до дискурсу, незважаючи на те, що він займає тут особливе місце Т. ван Дейк поняття дискурсу тлумачить у широкому і у вузькому значенні. Дискурс у широкому розумінні є комунікативною подією, що відбувається між тими, хто говорить, і тим, хто слухає, у процесі комунікативної дії у визначеному часовому, просторовому й іншому контекстах. Ця комунікативна дія може бути мовленнєва, письмова, мати вербальні і невербальні складники, наприклад: повсякденна розмова з другом, діалог між лікарем і пацієнтом, читання газети. У вузькому значенні дискурс позначає письмовий або мовленнєвий вербальний продукт комунікативної дії. [5, с.153]

Т. ван Дейк зазначає, що дискурс може мати відповідні структури, які базуються на звичайних правилах, що не можуть з повним правом називатися лінгвістичними. [5, c. 157]. Відповідно до цього підходу, лінгвістична теорія дискурсу пов'язана тільки із загальними умовами - граматичними, семантичними і прагматичними, що визначають правильну сформульованість, можливість інтерпретації, прийнятність будь-якого дискурсу в певній мові.

У гуманітарних науках дискурс розглядається як багатозначний феномен, для аналізу якого використовуються різноманітні підходи: прагматичний, етнографічний, коґнітивний, критичний дискурсивний аналіз, наратологічний і функціональний.

Російська вчена Н.Д. Арутюнова пропонує визначення дискурсу як зв'язний текст у його сукупності з екстралінгвістичними - прагматичними, соціокультурними, психолінгвістичними та іншими факторами. За її словами, дискурс- це мовлення «занурене в життя». [2, с. 137].

Лінгвістка 21 ст. демонструє різноманітність поглядів і підходів до тлумачення цього терміну. У працях ряду вітчизняних і зарубіжних учених традиційно дискурс розглядається як цілісний мовленнєвий твір у різноманітності його когнітивно-комунікативних функцій. Сам термін «дискурс» часто ототожнюють із мовою у реальному використанні і використовують його для опису тексту у безпосередньому комунікативному контексті. Часто дискурс тлумачиться як своєрідна динамічна модель тексту, текстова комунікація, пов'язана з комунікативною діяльністю суб'єкта.

У тлумаченнях різних авторів знаходимо таке розуміння дискурсу:

? будь-яке висловлювання, яке зумовлює наявність комунікаторів: адресата, адресанта, а також наміри адресанта певним чином упливати на свого співрозмовника; мовлення, що привласнюється мовцем [2, c. 276-279];

? будь-який текст (або частина тексту), в якому є прояви одного й того ж мотиву [9, c. 150];

вияв мови як соціально-психічної системи у вигляді емпіричного знака, тексту (тобто реалізація тексту в «живому мовленні») і водночас об'єкт досліджень, спрямованих на створення теорії використання мови [14, c. 34];

? текст, утворений у результаті мовленнєвої діяльності представників певної

лінгвокультурної спільноти, який розглядається в сукупності його лінгвістичних параметрів та соціокультурного контексту [16, c. 162];

? складне комунікативне явище, що включає крім тексту ще й екстралінгвістичні фактори (знання про світ, думки, настанови, цілі адресанта), необхідні для розуміння тексту. Мовленнєвий потік, мова в її постійному русі, що вбирає в себе всю різноманітність історичної епохи, індивідуальних і соціальних особливостей як комунікатора, так і комунікативної ситуації, в якій проходить спілкування [5, c. 9];

? особливе використання мови для вираження особливої ментальності [22, c. 38-39];

? цілісний мовленнєвий твір у різноманітності його когнітивно-комунікативних функцій [17, c. 5];

? складне комунікативне явище, яке не тільки вміщує акт творення певного тексту, а й відображає залежність створюваного мовленнєвого твору від значної кількості екстралінгвістичних обставин - знань про світ, думок, настанов і конкретних цілей мовця як творця тексту [12, c. 13-14];

? процес побудови й розуміння природнього тексту, функціонування мови в реальному часі [10, c.308];

? сплав мовної форми, знань і комунікативно-прагматичної ситуації [1, c.96];

? соціальна діяльність в умовах реального світу, а не абстрактно-теоретичний конструкт чи продукт лабораторного експерименту [13, c. 79];

? складний соціолінгвістичний феномен сучасного комунікативного середовища, який, по-перше, детермінується (прямо чи опосередковано) його соціокультурними, політичними, прагматично-ситуативними, психологічними та іншими (конституюючими чи фоновими) чинниками, по-друге, має «видиму» - лінгвістичну (зв'язний текст чи його семантично значущий та синтаксично завершений фрагмент) та «невидиму» - екстралінгвістичну (знання про світ, думки, настанови, мету адресанта, необхідні для розуміння цього тексту) структуру і, по-третє, характеризується спільністю світу, який «будується» впродовж розгортання дискурсу його репродуцентом (автором) та інтерпретується його реципієнто (слухачем, читачем тощо) [18, c. 13];

? соціальна комунікативна діяльність людей, у якій за допомогою, здебільшого, мовної діяльності взаємодіють їхні когнітивні простори, їх картини світу, що формуються й виражаються засобами мови та іншими засобами, що супроводжують мовлення [15, c. 16].

Лінгвістичне розуміння дискурсу в зарубіжних дослідженнях неоднозначне. Так, наприклад, П. Серіо виділяє вісім значень терміна «дискурс»:

? еквівалент поняття «мова», тобто будь-яке конкретне висловлення;

? одиницю, що обсягом переважає фразу;

? вплив висловлювання на його одержувача, враховуючи ситуацію (у рамках прагматики);

? бесіду як основний тип висловлення;

? уживання одиниць мови, їхню мовленнєву актуалізацію;

? соціально або ідеологічно обмежений тип висловлень, наприклад, феміністський дискурс, адміністративний дискурс;

? теоретичний конструкт, призначений для дослідження умов виробництва тексту [19, c. 26-27];

Багато вчених почали виділяти дискурс, як одиницю аналізу тексту, що, у свою чергу, викликало необхідність у розмежуванні понять «дискурс» і «зв'язний текст».

Як відомо, на сьогодні зв'язний текст визначають одним із виявів дискурсу, його проміжним результатом, оскільки кінцевою метою дискурсу є не створення тексту як такого, а досягнення перлокутивного ефекту. У цьому аспекті під дискурсом розуміють сукупність мовленнєвомисленнєвих дій комунікантів, пов'язаних з пізнанням, осмисленням і презентацією світу мовцем і осмисленням мовної картини світу мовця адресатом. [24 c. 15].

Таким чином, поняття дискурсу включає одночасно два компоненти: і динамічний процес мовної діяльності, що вписана в певний соціальний контекст, і її результат у вигляді тексту. Порівняно з текстом, розуміння якого пов'язане передусім із лінгвістичними категоріями, дискурс - поняття більш різнопланове, воно ширше й глобальніше корелює з категоріями логіки, психології, філософії і спрямоване на людину, її досвід, знання, інтелектуальний рівень, спосіб вираження знань про навколишній світ. [21 c. 32].

Текст, на думку Н. Литвиненко, виступає «серцевиною» дискурсу. Коли текст потрапляє в потік свідомості людини, яка його сприймає, він стає дискурсом, відображаючи процес мовлення. «Дискурс - це своєрідна динамічна модель тексту, текстова комунікація, пов'язана з комунікативною діяльністю суб'єкта».

В. В. Богданов розглядає мовлення й текст як два аспекти дискурсу. Не будь-яке мовлення піддається текстовому перекодуванню й не будь-який текст можна «озвучити». Саме тому дискурс розуміється вченим широко - як усе, що говориться й пишеться, тобто, як мовленнєва діяльність, яка водночас є мовним матеріалом у будь-якій його презентації - звуковій або графічній. Текст у вузькому розумінні є «мовним матеріалом», фіксованим на тому або іншому матеріальному носії за допомогою нарисного письма. Таким чином, терміни мовлення й текст будуть видовими стосовно об'єднуючого їх родового терміна «дискурс».

Ф.С. Бацевич з-поміж інших комунікативних категорій виділяє дискурс, мовленнєвий жанр, мовленнєвий акт, почасти витлумачуючи дискурс як тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має різні форми вияву (усну, писемну, паралінгвальну), відбувається у межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників; синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психічних, психологічних тощо) чинників, які визначаються конкретним колом форм життя, залежних від тематики спілкування, має своїм результатом формування різноманітних мовленнєвих жанрів.

Отже, з одного боку, дискурс - текст, занурений у життя, з особливою граматикою, лексикою, правилами слововживання і синтаксису, а з іншого, - це живе спілкування, комунікація, когнітивно-мовленнєве й інтерактивне явище з усіма відповідними складовими спілкування.

Таким чином, виходячи з розглянутих визначень, можна зробити висновок, що в сучасній лінгвістиці під текстом розуміється абстрактна, формальна конструкція, під дискурсом - різні види її актуалізації, розглянуті з погляду ментальних процесів у зв'язку з екстралінгвістичними факторами.

Дискурс (у вузькому розумінні) - це зв'язна послідовність мовних одиниць, створювана мовцем для слухача в певний час, у певному місці, з певною метою. Ми розуміємо поняття дискурс ширше, як складне комунікативне явище, як усну мовленнєву дію, враховуючи соціальний контекст, що дає відомості про учасників комунікації та їхні характеристики, а також процеси виробництва й сприйняття повідомлення.

1.3 Основні підходи вивчення дискурсу

Кінець XX - початок XXI століття в лінгвістиці відзначені проголошенням за основопоположення про те, що вивчення мови може вважатися адекватним лише при описі його функціонування в процесі комунікації. Якщо колишня (статична по своїй суті) лінгвістика в пізнанні мови йшла від таких мовних об'єктів, як текст, пропозиція, слово або його граматична форма, то діяльнісна лінгвістика (в особі, насамперед прагматики в найширшому розумінні цього слова) відправляється від людини, її потреб, мотивів, цілей, намірів і очікувань, від її практичних і комунікативних дій, від комунікативних ситуацій, в яких він бере участь або як ініціатор і лідер, або як виконавець «другої ролі». Один з найважливіших елементів людської діяльності і одночасно один з найцінніших її продуктів - мова - з'явилася об'єктом таких дисциплін, як аналіз дискурсу. [3, c. 33].

В кінці ХХ століття наука про мову представляла собою досить різноманітну картину дослідницьких напрямків, які часто являються такими, що суперечать один одному і є несумісними. Однак представники цих напрямків все частіше приходять до висновків і результатів, що не суперечить, а, скоріше, що підтверджує і доповнює постулати традиційної лінгвістики. Характерними, в деякому сенсі пріоритетними для сучасної лінгвістики вважаються дві дослідницькі парадигми: когнітивна та комунікативна. [3, c. 34].

Сучасний етап розвитку мовознавчої науки відзначається пожвавленим інтересом до дослідження дискурсу у різних його аспектах. Пояснюється таке зацікавлення необхідністю упорядкування теорії дискурсу та потребою вивчення своєрідності різних типів дискурсу.

У сучасному науковому світі нові методологічні орієнтири вивчення дискурсу зумовлюють застосування різноманітних лінгвістичних підходів. Основними, які заслуговують на увагу, виступають соціолінгвістичний, когнітивний, лінгвокультурологічний, семантико-когнітивний, когнітивно-прагматичний, семантико-прагматичний та комунікативно-прагматичний, відображаючи комплектну та гетерогенну природу дискурсології як окремої мовознавчої дисципліни. [6, c. 43].

Соціолінгвістичний підхід до дослідження дискурсу базується на розгляді механізмів породження та сприйняття комунікативного повідомлення з позицій соціальної реальності, суспільних функцій мовних засобів та концентрує увагу на вивченні неоднорідності «мовної системи з огляду на соціальні параметри, а також зв'язок мовних змін із соціальними змінами ».

В межах когнітивних досліджень аналізуються когнітивні механізми та структура людської свідомості через мову. У когнітивному аспекті дослідження дискурсу важливим стає опис мовних процесів, категорій та одиниць як результат відтворення типових ментальних моделей.

Лінгвокультурологічний підхід до вивчення дискурсу спрямований на виявлення в ньому культурних особливостей конкретного національного мовлення, особливої національної ментальності, світобачення та «картини світу» а дозволяє дослідити та описати ті складові, які й обумовлюють його національну специфіку, вивчення архетипічних та прототипічних компонентів людської свідомості, відображених у мові та дискурсі.

Семантико-когнітивний підхід дослідження дискурсу має на меті через виявлення максимально повного складу мовних одиниць, які репрезентують певний концепт, провести максимально повний семантичний аналіз цих одиниць, сформулювавши у такий спосіб зміст концепту як глобальної ментальної (мисленнєвої) одиниці в її національній своєрідності.

Когнітивно-прагматичний підхід до аналізу дискурсу інтегрує комунікативні й когнітивні дослідження мови, мовленнєві акти вивчаються як комунікативний процес, який бере початок у ментальній сфері мовця, що уможливлює зосередження на мисленнєвих і мовленнєвих процесах у їх взаємозв'язку,тобто вивчається мисленнєво-мовленнєва основа комунікативного процесу.

За допомогою семантико-прагматичного підходу дослідження дискурсу здійснюється через інтеграцію мовних засобів різних рівнів, що взаємодіють між собою у конкретній комунікативній ситуації, демонструючи їх семантичну цілісність. Архітектоніка дискурсу є, з одного боку, семантичною, яка вміщує в собі основну тему, представлену у вигляді ієрархії семантичних пропозицій, а з іншого - прагматичною, що задає прагматичну спрямованість мовлення і водночас об'єднує дискурс як послідовність мовленнєвих актів в єдине ціле.

Комунікативно-прагматичний підхід ґрунтується на дослідженні характеристик дискурсу з урахуванням співвідношення адресант - дискурс - адресат, у межах якого вивчаються умови існування мовної системи, її підсистем і одиниць у конкретних актах комунікації, вибір і використання їх учасниками міжособистісного взаємодії особлива увага зосереджується на мовній особистості, її моделюванні, на відображенні особистісних факторів мовного спілкування у певному типі дискурсу. Виявлення комунікативних значень вербальних засобів в мовленнєвому процесі відбувається на основі теорії мовленнєвих актів та різних екстралінгвальних факторів, що обумовлюють існування конкретних висловлень адресатна та адресата спілкування, тобто пов'язані із комунікативною інтенцією та її реалізацією у контексті дискурсу. У прагматичному розумінні дискурс може досліджуватися як власне аналіз прагматичного наповнення конкретного дискурсу без звернення до особливостей інтеракції комунікантів (наприклад, аналіз авторського тексту монологічного характеру), а також як прагматичний аналіз конкретної комунікативної ситуації взаємодії двох чи більшої кількості учасників спілкування, тобто як прагматичний аналіз монологу, діалогу чи полілогу (живого чи зафіксованого у вигляді, приміром, художнього тексту). Пояснення дістає інтеракційний характер спілкування як процес та результат спільної мовленнєвої діяльності, за якого формується вербальний план дискурсу, з орієнтацією на ситуативний контекст, з метою задоволення певних соціальних потреб та інтересів мовної особистості.

1.4 Англомовний науковий дискурс. Сучасний стан та основні напрями дослідження

На сучасному етапі розвитку гуманітарних наук дискурс є одним із найпопулярніших об'єктів наукових розвідок. Дискурс у своїх різних проявах, за допомогою мовних засобів, опосередковує нашу взаємодію один з одним та із соціальними, політичними, культурними та іншими важливими формуваннями нашого суспільства. У наш час все більше й більше уваги вчені приділяють дослідженням різних типів дискурсу, а наукового зокрема, у руслі прагматичного та лінгвокогнітивного підходів.

Англомовний науковий дискурс відіграє велику роль у сучасному науковому суспільстві - цей факт залишається незаперечним. Так, англійська мова в контексті глобалізації спілкування є основним засобом міжнародної комунікації у сфері науки, а тим паче такої популярної у наш час онлайн-комунікації. Сучасне реальне наукове товариство все більше звикає до віртуального світу, що розвивається із неймовірною швидкістю й спричиняє трансформації у сфері освіти та наукового спілкування. У технологічному ХХІ столітті віртуальна комунікація поступово витісняє реальну. Хронотопом наукового спілкування часто стають не реальні лекційні аудиторії, навчальні кабінети, конференційні зали, а віртуальні кімнати та віртуальне мережеве середовище. На сьогоднішній час можна брати участь у конференції, здобувати вищу освіту чи підвищувати свою кваліфікацію, вивчаючи певний курс, навіть не виходячи за межі свого дому, а маючи доступ до мережі Інтернет, комп'ютера, планшета, мобільного смартфона чи інших ґаджетів. Проте варто наголосити, що більшість таких сервісів доступні саме англійською мовою й учасники наукової спільноти найчастіше використовують саме її як засіб спілкування та порозуміння.

Технологічні зміни призводять до заміни середовища спілкування - каналу комунікації, і, у свою чергу, провокують до змін у поведінці комунікантів, характеру та особливостей наукової мови та наукового спілкування. Всі ці фактори у своїй сукупності також впливають на метаморфози й розвиток у межах наукового дискурсу, так як мова - явище динамічне і змінюється у відповідь на зміни та прогрес у суспільстві.

Питанням дискурсу та аналізу дискурсу займалося багато зарубіжних та вітчизняних дослідників, зокрема З. Харріс, Дж. Граймс, Р. Лонгейкр, Т. Гівона, У. Чейф, Т. ван Дейк, Е. Бенвеніст, А. В. Звегінцев, О. О. Селіванова, О. С. Кубрякова, О. В. Александрова, В. І. Карасик, Н. Д. Артюнова, О. М. Ільченко, В. Є. Чернявська, А. І. Скрипак, О. М. Гніздечко та інші [4, 1].

Існує чимало підходів до аналізу та визначення дискурсу. Стверджують, що й досі немає чіткого визначення поняття дискурсу, яке б охоплювало всі сфери його вживання. У ранніх дослідженнях, присвячених дискурсу, він виступає як щось ототожнене із текстом, але вже у середині ХХ століття простежується розмежування цих двох понять - «текст» та «дискурс», й останній починають розглядати як «функціонування мови в живому спілкуванні». Е. Бенвеніст був одним із перших, що надав дискурсу термінологічне значення та визначив його як «мовлення, що належить мовцю». Власне одним із численних розумінь дискурсу у сучасній лінгвістиці якраз охоплює поєднання тексту із ситуативним контекстом, системою комунікативно-прагматичних та когнітивних інтенцій автора, що здійснюється у взаємодії із адресатом.

Таким чином, це поняття дещо еволюціонувало за історію свого становлення, позначаючи не лише дискурс як мовне, але й загальнокультурне явище. Так, М. Фуко розглядав дискурс як певну формацію, «атомом» якої є висловлювання. Формації ж, у свою чергу, складають такі аспекти людського життя, як медицина, політика, наука тощо. Все ж, всі сучасні визначення дискурсу об'єднані тим, що розглядають його крізь призму твердження - «людська поведінка як мовленнєва діяльність».

Українська дослідниця етикетизації наукового дискурсу, О. М. Ільченко, вслід за Н. Д. Артюновою зазначає, що дискурс являє собою власне текст у поєднанні із екстралінгвістичними (соціальними, культурними, прагматичними, психологічними та іншими) чинниками, текст як «цілеспрямована соціальна дія, компонент взаємодії людей та механізмів їхньої свідомості, мова у житті». [7, c. 12]. Ще одним свідченням цього є бачення дискурсу голландським вченим Т. ван Дейком, що є одним із авторів власне сучасних підходів до аналізу дискурсу. На погляд вченого, дискурс є проявом соціальної взаємодії та проявом її структури і самого процесу взаємодії.

Вивчення дискурсу охоплює й вивчення його типології. Російська дослідниця Скрипак І. А. у своїй дисертаційній роботі зазначає, що й досі немає чіткої та всеохопної класифікації дискурсу, що враховувала би всі критерії, які допомагають визначити власне його тип, адже автори класифікацій часто мають різні точки зору та підходи до цього надскладного завдання [20, c. 33]. За класифікацією Карасика В. І. Виділяються у загальному два типи дискурсу - персональний (розмовний, зорієнтований на міжособистісне спілкування) та інституційний (статусно-зорієнтований). Різниця між цими двома типами полягає у тому, що у першому випадку, комунікація відбувається між співрозмовниками, які часто добре знайомі між собою, й у процесі розмови не лише передають певну інформацію та впливають один на одного, але й намагаються збагнути внутрішній світ адресата повідомлення. У свою чергу, другий тип дискурсу - статусно-орієнтований, передбачає професійне спілкування між особами, що належать до певної вузької групи людей, що якраз й утворює окремий професійний інститут.Таке спілкування відбувається відповідно до норм даного соціуму, що відображають цінності суспільства у загальному та певної окремої соціально-професійної спільноти зокрема, оскільки співрозмовники можуть не бути знайомі один із одним [9, c. 24].

Основною рисою інституційного дискурсу є взаємодія учасників спілкування у межах суспільних інститутів, та виконання певного кола ролей, що обмежені статусно-рольовими правилами поведінки, моделями суспільних та фахових знань, та специфічними видами комунікативних моделей та тактик. Логічно, що науковий дискурс відносимо до інституційного типу дискурсу. Спілкування у межах наукового дискурсу зумовлене соціальними функціями співрозмовників, є регламентованим як за змістом, так і за формою і відбувається у межах наукового функціонального стилю.

Перші дослідження власне наукового дискурсу, як інституційного типу дискурсу, з'явилися на світ приблизно тридцять років тому у руслі прикладної лінгвістики - дисципліни, що вивчає педагогічні, соціальні та практичні аспекти мови. Науковий дискурс постає об'єктом наукових досліджень у працях таких авторів, як Н. М. Разинкіна, М. М. Глушко, І. М. Колегаєва, В. І. Карабан, М. М. Кожина, Л. В. Славгородська, Л. І. Зільберман, О. М. Ільченко, Карасик В. І., C. Bazerman, D. Swales, А. Duszak, K. Hyland, А. Mauranen, Е. Ventola.

«Науковий дискурс актуалізує спеціальні знання із різних сфер наукової діяльності, саме тому він займає особливе місце в сучасних мовознавчих дослідженнях» - стверджує сучасна українська дослідниця наукового дискурсу Т. Б. Маслова [14, c. 37]. Англомовний науковий дискурс зокрема, як ми уже згадували вище, відіграє велику роль у науковому суспільстві, адже на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки наукова комунікація розглядається не інакше як цілеспрямована дискурсивна практика.

Науковий дискурс цілком можна розглядати як особливий тип взаємодії, в ядрі якої - певні стратегії і тактики реалізації комунікативного наміру адресанта, що відбивають як типологічні міжособистісні властивості наукового спілкування, так і етноспецифічні аспекти соціуму, до якого належать комуніканти. Стратегії, тактики та мовні засоби їх вираження мають особливий характер і реалізуються за допомогою цілої системи мовних одиниць, зокрема засобів текстуального та інтерперсонального метадискурсу. В основі концептуальної моделі наукового тексту - переконання адресата в істинності повідомлення [8, c. 2].

Сучасний науковий дискурс, як стверджує І. А. Скрипак, займає особливе місце у системі дискурсів, так як розбіжності між скороченою та установленою дистанціями спілкування вже не є визначальними [20, c. 42]. Так, хоча більшість наукової літератури створюється у соціально-фіксованій ситуації, з легкістю можна уявити двох науковців, що обговорюють певну наукову проблему у неформальній атмосфері. Особливістю сучасного наукового дискурсу, як стверджує вищезгаданий автор, є його соціальна обумовленість - тобто його виникнення як відповідь на «соціальне замовлення» для задоволення соціальних потреб. Саме це і є визначальним фактором у формуванні власне мовної структури цього типу дискурсу - становлення особливої форми для викладу наукового матеріалу, наукових описів, наукових ідей, гіпотез, доказів та відкриттів.

Науковий дискурс сьогодення є явищем динамічним і зазнає певних змін. Можна простежити тенденцію до нівелювання жорсткої обумовленості висловлювань в науковому дискурсі, стандартизації лексичного складу, відмови від уживання наукових традиційних кліше, більш сміливе вживання засобів експресивності. Причиною цього є зміна епохи, а відповідно і соціально-лінгвістичної поведінки людей, зміна вербально-емоційної оцінки тих чи інших явищ, що провокує, відповідно, зміни наукових традицій. Пишучи, скажімо, наукову статтю, вчені намагаються не лише викласти фактичний матеріали, але й висловити свою оцінку стосовно поданих фактів по-новому, оригінально, навіть частково граючись із мовою (керують ними психологічний, прагматичний, стилістичний мотиви) [11, c. 8].

Зміни у середовищі наукового спілкування породжуються змінами у спілкуванні суспільства. Основними рушійними силами змін є такі чинники, як діалогізація, плюралізація (наявність різних точок зору), персоніфікація (неповторність особистісного дискурсу) тощо спілкування, а також поява нових видів наукової діяльності, «розчеплення» науки у соціумі. У науковому дискурсі все більше починають з'являтися раніше не характерні для нього структури на різних рівнях мови - повторення, риторичні запитання, питально-відповідальні комплекси на синтаксичному рівні, метафори на лексичному [10, c. 24].

Стосовно змін в англомовному науковому дискурсі зокрема, ось як висловлюється Скрипак І. А. у своїй дисертаційній роботі, присвяченій власне науковому дискурсу: «Життєва філософія західного суспільства стала поштовхом до де формалізації англійської мови у ХХ столітті. Свобода слова надала цьому процесу глобальні масштаби. Час, що утвердив англійську як стійке явище, призвів до зміни мовної норми, що не могло не відобразитися на мовних нормах наукового дискурсу в англійській мові» [20, c. 6].

Сучасному англомовному науковому дискурсу як лінгвістичному явищу притаманний ряд певних характерних ознак. Як зазначає О. М. Ільченко, сучасний англомовний науковий дискурс (англо-американський науковий дискурс, що представлений єдністю британського, австралійського та північноамериканського варіантів) є регламентованим. Йому притаманні вживання великої кількості пасивних конструкцій, розгалуженого термінологічного та номенклатурного апарату, стандартизованої загальнонаукової метамови. [7 c. 12].

Сучасний англомовний науковий дискурс послуговується рядом засобів текстуального (різноманітні сполучні слова-конектори, візуально-риторичні елементи) та міжособистісного (маркери відношення автора та змісту пропозиції та т.п.) метадискурсу [7 c. 14].

Якщо вести мову про характерні ознаки наукового дискурсу, потрібно згадати про лінеарність наукового дискурсу як таку. Вона насамперед виявляється у характерній чіткій структурі наукового дискурсу, підпорядкованості мікропозицій макропозиціям, компресованості, уникненні відхилень від основної теми, й передається через ряд метадискурсивних мовних одиниць та риторичних фігур, що допомагають адресату краще орієнтуватися у науковому тексті.

Скрипак І. А. виокремлює ще такі властивості наукового дискурсу як інтертекстуальність (міжтекствові відношення, посилання у тексті на попередні праці дослідників), діалогічність (проявляється у тому, що наукове спілкування - двосторонній акт, та будь-який науковий текст завжди адресований певній аудиторії), прагматичність (вплив наукового твору на читача).

Ще однією його особливою ознакою є жанрова варіативність. Існує чимало підходів до класифікації та систематизації жанрів наукового дискурсу, проте дане питання може стати окремим предметом дослідження. До базових жанрів англомовного наукового дискурсу належать зо крема наступні: оглядові та експериментальні статті, наукові статті, наукові статті типу «обговорення за круглим столом», «інтерв'ю», матеріали наукових конференцій, оголошення про майбутні конференції, повідомлення про минулі конференції, нові наукові та технічні розробки, анотації, рецензії, монографії, подання на отримання ґрантів, традиційна та електронна наукова кореспонденція, науково-технічний звіт, дисертація тощо. О. Троянська подає розширену класифікацію жанрів наукового дискурсу, та поділяє їх на «ядерні» (наприклад, наукова стаття, науково-технічний звіт, монографія, дисертація), «суміжні» (зокрема, підручник, довідник, рецензія, анотація, реферат, тези), «периферійні» (доповідь, повідомлення, науковий діалог, патент, інструкція, лекція тощо).

Можна підсумувати, що сучасний англомовний науковий дискурс являє собою багатостороннє динамічне лінгвістичне явище, що змінюється та розширюється під впливом часу та умов комунікації, тим самим формуючи нові горизонти для подальших досліджень. Особливо цікавими для чергових наукових розвідок є зміна лінгвістичної тканини наукового дискурсу та формація нових жанрів, зокрема, відеолекції, під впливом сучасних інформаційних комп'ютерних технологій та навчання за допомогою мережі Інтернет.

В розділі 1 були досліджені категорія числа та науковий дискурс. Було описано закономірності утворення множини та правила її вживання, проаналізовано структурні, семантичні та прагматичні аспекти категорії числа. Як незалежна граматична категорія число властиво, в основному, іменникам. Найбільш показовою аломорфною рисою, властивою лише англійським іменникам, є спосіб формування множини шляхом зміни кореневих голосних (man - men, woman - women, foot - feet, tooth - teeth, goose - geese, louse - lice, mouse - mice). Типологічно ізоморфною ознакою категорії числа є наявність класів singularia та pluralia tantum. Проте повної відповідності числової категорії іменників у досліджуваній мові не зафіксовано, оскільки в англійській мові існує ціла низка іменників, що мають лише форму однини, однак при цьому вони можуть позначати як поодинокий об'єкт, так і їхню сукупність. Таким чином, зміст категорії числа складають кількісні відносини, відображені свідомістю людини і формами мови.

Також було висвітлено короткий огляд терміну «дискурс», підходи до його вивчення та їх використання, сучасний стан англомовного наукового дискурсу та основні напрями дослідження на даний час.



Розділ 2. Особливості вживання категорії числа у художньому тексті

Розділ присвячено дослідженню категорії числа у творі Сари Груен «Води слонам!». Буде розглянуто та проаналізовано приклади з твору, які отримані методом суцільної вибірки, визначено частотні та кількісні характеристики вживання множини та однини, закономірності їх вживання та структурні особливості їх побудови.

...