Історія дослідження українського лексикону XVI-XVII століття

Жанр житійно-повістевої літератури художнього стилю [Передрієнко 2007, 678] представлений пам'яткою Четья Мінея 1489 р., мову якої різноаспектно досліджували М. Карпінський, В. Перетц, К. Симонова, Д. Гринчишин, Г. Воронич, Л. Гнатенко, О. Діденко, підкреслюючи одностайно наближення мови тексту до живої народної мови. Зокрема, В. Перетц актуалізував увагу на територіальній локалізації пам'ятки, на скороченні церковнослов'янського тексту оригіналу, на введенні глос перекладачем [Перетц 1928, 8-9]; Д. Гринчишин проаналізував текст пам'ятки, зазначивши, що для історії української літературної мови "Четья Мінея 1489 р." цінна тим, що вона виразно відображає трансформацію церковнослов'янської мови на різних рівнях - у фонетиці, морфології, лексиці, синтаксисі - дає можливість простежити взаємодію церковнослов'янської мови з живою народнорозмовною. Проте, книжна церковнослов'янська мова виступає в ній ще досить реально, що пояснюється як змістом самої пам'ятки, так і традиційною пошаною до церковнослов'янської мови [Гринчишин 1995 (2), 254, 255]. Глосографію пам'ятки проаналізувала К. Симонова, яка закцентувала увагу на тому, що мова яскраво демонструє теорію про взаємодію у ХІV-ХV ст. двох літературних мов: староукраїнської, яка функціонувала не лише в офіційно-діловому, а й у конфесійному письменстві, та церковнослов'янської як панівної мови сфери культу [Симонова 1989, 78]. О. Діденко на матеріалі текстів "Чтеніе о житіи и о погубленій блаженную страстотерпцю Бориса и Гліба" Нестора та "Сказанія про Бориса та Гліба" (Четьї Мінеї 1489 р.) встановив на лексичному рівні ступінь впливу на церковнослов'янську мову "народнорозмовної стихії" [Діденко 2011].

Літописно-мемуарний жанр художнього стилю в українському історичному мовознавстві привернув увагу також багатьох лінгвістів, зокрема лексичні запозичення в українських літописах кін. XVII - I пол. XVIII ст. досліджувала М. Рогаль, мову літопису Самовидця, Хмільницького літопису - М. Бойчук, Л. Батюк, І. Петличний, лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості Галицько-Волинського літопису - А. Генсьорський, лексику історично-мемуарної прози I пол. XVIII ст., а саме матеріали українських діаріушів - В. Горобець, особливості українського літописання другої половини XVI-XVII ст. порівняно з києворуськими літописними традиціями розкрила І. Чепіга.

Публіцистичний стиль у староукраїнській літературі представлений пам'ятками полемічного жанру (які були об'єктом мовного опису, зокрема: "Палинодія" З. Копистенського - Т. Молодід, Нягівські Повчання - Л. Деже, "Ключъ царства небесного" Г. Смотрицького - В. Мойсієнко, ораторсько-проповідницького жанру ("Ключ розуміння" Іоаникія Галятовського - І. Чепіга, О. Зелінська) та жанру повчань, яким притаманний дидактичний зміст (лексичний склад "Ученія и хитрость ратнаго строенія пехотныхъ людей" дослідив Р. Сидоренко).

Пам'ятку "протонаукового" стилю [докладніше про історію стилю див.: Пе- щак 1979], "науково-практичного жанру" [Передрієнко 2007, 677] а саме "Малоруський Луцидарій" (рукопис XVII ст.), описав Є. Карський, відзначивши, що "замечателен он [Луцидарий - Г.С.] и по языку: малорусские особенности проведены строго последовательно, насколько можно было их выразить при посредстве графики XVII в." [Карский 1962, 519]. Автором проаналізовані палеографічні, фонетичні, морфологічні, синтаксичні особливості малоросійської версії (з-поміж 59 відомих інших версій), однак для істориків мови цінним також є лексика пам'ятки, яка рясніє запозиченнями. Мову ще однієї писемної пам'ятки цього жанру - українського травника XVI ст. - описав В. Німчук [Німчук 1976]. З кін. XVI ст., як стверджує В. Передрієнко, розвивається жанр граматичної, лінгвістичної літератури (граматики, тлумачні і перекладні словники) [Передрієнко 2007, 677]. Твори цього жанру, а саме "Лексіконь латинский", "Лексіконь словено-латинский" та "Лекси- конъ славеноросскїй и имень тлькованіє" ретельно і різноаспектно досліджував В. Німчук; стислу лексикографічну характеристику рукописного словника XVI ст. "Лексись сь толкованиемь словенскихь мовь просто", вперше надрукованому в 1884 р., зробив П. Горецький; румунські запозичення у "Лексиконі" Памва Беринди описав С. Семчинський, слов'янську природознавчу номенклатуру, засвідчену в "Лексиконі" Памва Беринди, дослідив М. Шарлемань, загальну характеристику мови "Лексикону" Памви Беринди зробили М. Веселовська , Г. Коляда, П. Горецький.

Пам'ятки епістолярного стилю стали об'єктом вивчення українських лінгвістів. Стилістику епістолярної творчості І. Мазепи описала О. Геращенко, яка відзначила поєднання у цих листах елементів книжної та народно-розмовної мов, відчутний вплив польської мови. Дослідниця, зіставляючи зразки польського інтимного епістолярного жанру, зокрема листи короля Яна ІІІ Собеського до дружини Марії-Казимири, пояснює наявність у листах до Мотрі Кочубеївни характерних польських запозичень ("швидше схожістю образно-поетичних систем фольклору поляків та українців, ніж безпосереднім впливом польської епістолярної стилістики" [Геращенко 1994, 129]). Про польські впливи, зокрема мовні, ідеться і в дослідженні В. Московича, який також відзначає, що листи написано з використанням українського фольклору, а також образів, характерних для польської епістолярної спадщини, з якою І. Мазепа міг ознайомитися, перебуваючи при дворі польського короля XVIII ст. Дослідник уважає листи автентичною пам'яткою, особливий стиль яких не можна імітувати. [Moskovich 2004, 566] На матеріалі епістолярної спадщини Б. Хмельницького досліджені У. Єдлінською питання історичного синтаксису української мови (способи вираження підмета, присудка, особливості вживання другорядних членів речення, аналіз складного речення, будова багаточленних речень як найхарактерніших одиниць синтаксису даного хронологічного зрізу мови) [Єдлінська 1961].

Автор зауважує, що аналізовані листи не позбавлені полонізмів, "правда, кількість їх в окремих листах не однакова. Вплив польського діловодства виразніше проявляється в перших листах, у пізніших же ... виразно зафіксована обізнаність автора листа з мовою російської канцелярії. .в тих випадках, де запозичена польська форма листування, більше граматичних та лексичних полонізмів. ... Значно послідовніше виявлені полонізми в лексико-синтаксичних категоріях листів, таких, як дієслово-зв'язка рачити у складеному присудку, а також система сполучників і сполучних слів" [Єдлінська 1961, 102].

Ці дослідження охоплюють значний за обсягом лексичний матеріал, докладно простежують семантику лексем, що часто слугує базою для створення ширших теоретичних узагальнень.

У ІІ пол. ХХ - на поч. ХХІ ст. в українському історичному мовознавстві актуалізуються дослідження діалектних рис староукраїнської мови, які здійснені на базі писемних пам'яток різних жанрів, зокрема, А. Москаленко дослідив "лексико-семантичні діалектизми", зафіксовані в українських літописах XVI-XVII ст., загальні спостереження над діалектними особливостями українських пам'яток XIV-XVIH ст. здійснив Д. Гринчишин, Київський Псалтир 1397 р. як пам'ятку північного діалекту української мови описав В. Німчук, північноукраїнські діалектні риси, відображені у "Четьї Мінеї" (1489 р.), описала Г. Воронич, діалектну лексику в учительному Євангелії Стефана Плав'янського (1668 р.) та діалектні риси мови українських рукописних учительних Євангелій XVI-XVII ст. вивчала Х. Макович, особливості центрально-українського ареалу за пам'ятками XVII ст., а також взаємодію мови українських ділових пам'яток ХVП ст. з територіальними діалектами на морфологічному рівні висвітлив С. Самійленко, актову мову пам'яток ареалу полтавських говірок ХVП- XV ст. проаналізував С. Шевченко, фонетичні риси північного наріччя української мови в XVI-XVII ст. дослідив В. Мойсієнко, фонетичні явища галицько-волинського діалекту за пам'ятками XVI-XVII ст. описані Г. Шило, бойківські і лемківські лексичні особливості у мові староукраїнських писемних пам'яток XVI-XVII ст. проаналізовані у науковій розвідці І. Керницького, синтаксичні звороти південно-західних говорів за пам'ятками ХІУ-ХУШ ст. описані І. Слинько, риси гуцульських говорів у дарчому написі XVII ст. дослідив Й. Дзендзелівський.

Вирізняється низка праць, об'єктом дослідження в яких стала мовотворчість представників староукраїнської словесності. Зокрема, мову українського полеміста М. Андрелли у контексті розвитку закарпатської "народної літератури" XVII ст. дослідів Л. Деже, польськомовну спадщину Л. Барановича та вплив української мови на особливий варіант польської мови, так званий периферійний діалект (polszczyzna kresowa), який використовували польські переселенці та представники українського суспільства дослідила О. Лазаренко, польську мову ("яку прийнято називати львівською, з українськими лексичними вставками" [Urbanczyk 1983, 373]) епіграм і фрашок волинського шляхтича, поета і громадського діяча XVII ст. Д. Братковського описала О. Лазаренко, мовотворчість А. Радивиловського, а саме звукові та формальні особливості його мови, вивчав М. Марковський, наукову лексику у творах К. Транквіліона-Ставровецького досліджувала Г. Наєнко, генезу та визначальні риси староукраїнської мовної свідомості ІІ пол. XVI - І пол. XVIII ст. крізь призму спадщини Г. Сковороди досліджувала Л. Гнатюк.

Зауважимо, що чимало фактів, що можуть внести суттєві корективи у розуміння специфіки розвитку староукраїнської мови досліджуваного періоду, можна знайти у працях з діалектології, археології, етнографії, історії, фольклористики і т. д.

Аналізовані роботи з історичної лексикології різняться обсягом і складом досліджуваної лексики, принципами виділення тематичних та лексико-семантичних груп, критеріями їх характеристики, зумовлені різною спрямованістю досліджень (текстологічні, етимологічні, семасіологічні, стилістичні, концептуальні, з акцентуванням уваги до міжмовних контактів і т. д.). Однак, завдання історичного вивчення лексики, як підкреслював Ю. Сорокін, не можуть обмежуватися ні визначенням походження чи джерела окремих слів, ні загальним групуванням лексики за ознакою спільності її походження, утворення чи понятійного змісту, ні констатацією зміни форми і семантики окремих слів упродовж певного часу. Історія окремого слова - це лише епізод у загальному русі словникового складу. Головне [завдання - Г. С.] полягає у визначенні загальних закономірностей розвитку і функціонування цієї складної сукупності одиниць, у встановленні різних внутрішніх зв'язків [Сорокин 1965, 20].

У вивченні мови пам'яток історії української мови зроблено вже чимало, зокрема останнім часом, як стверджує С. Бевзенко, проте ця проблема в українському мовознавстві не втратила своєї актуальності. Це пояснюється тим, що потреба у новому надійному фактичному матеріалі, необхідному для здійснення узагальнюючих теоретичних досліджень історії української мови, весь час зростає.

Дослідники історії української мови мають ще чимало попрацювати над створенням монографічних праць різного типу, присвячених вивченню історії різних структурних рівнів нашої мови. Зрозуміло, що ці дослідження мають здійснюватися при якнайширшому залученні писаних пам'яток різних стилів і жанрів, широкому використанні при цьому даних діалектної мови [Бевзенко 1991, 168, 219]. На наш погляд, бракує також ґрунтовного монографічного дослідження узагальнюючого характеру про тенденції розвитку староукраїнського лексикону, в якому був би висвітлений той потужний іншомовний вплив та форми протидії йому питомої лексики, було зведено воєдино результати розрізнених спостережень, визначено взаємозв'язок окремих елементів лексичної системи та окреслено основні напрями розвитку українського лексикону.

науковий лексикологія мовний

Література

науковий лексикологія мовний

1.Адріанова-Перетц, В. Стара українська етимологія слова "горілка" / В. Адріанова-Перетц // Ювілейний збірник на пошану акад. М. С. Грушевського. - К.: ВУАН, 1928. - 523 с.

2.Акуленко, В. В. Німецький вплив на розвиток української мови : проблеми методології / В. В. Акуленко // Мовознавство. - 1997. - №1. - С. 12-19.

3.Балецкий, Э. Памятник украинского делового языка XVII века / Эмиль Балецкий // Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae. 2. - 1956. - С. 373-381.

4.Балецкий, Э. Из наблюдений над значением и распространением слова d'ug / Эмиль Балецкий // Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae. 3. - 1957. - С. 223-233.

5.Балецкий, Э. О путях заимствования украинским языком термина antal / Эмиль Балецкий // Studia Slavica. - Будапешт, 1962. - T. VIII. - Вып. 3-4. - С. 437-442.

6.Балецкий, Э. Урик, урюк, орек в украинском языке. К вопросу о сохранении заимствований / Эмиль Балецкий // Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae. 11. - 1965. - С. 44-70.

7.Бевзенко, С. П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови / Степан Пилипович Бевзенко. - К. : Вища школа, 1991. - 231 с.

8.Безпала, Н. Лексема гріх у системі термінології етики в українській мові XVI-XVII ст. / Наталія Безпала // Проблеми української термінології. - Л. : Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка".

Размещено на Allbest.ru