Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Приазовський державний технічний університет

Лекційний курс:

“Вступ до перекладознавства”

для студентів I курсу

Для спеціальності 7.030507 “Переклад”

Факультет гуманітарний

Кафедра іноземних мов та перекладу

Мова викладання: українська

м. Маріуполь 2004р.

(Уклав: Лазаренко Л.М. - доцент, кандидат педагогічних наук,

рецензент: Дмитрієва Т.А. - доцент, кандидат філологічних наук. 2004р.-63с.)

Курс лекцій з дисципліни “Вступ до перекладознавства” розкриває взаємодію між різними дисциплінами, пропонує екскурс до історії перекладацької думки, знайомить з поняттями адекватного, буквального та вільного перекладу. В лекціях розглядаються підходи до перекладознавства в роботах вітчизняних та зарубіжних вчених; аналізуються види та особливості перекладу, порівнюються експресивні засоби висловлення та ін.

Лекції призначені студентам - майбутнім перекладачам, які не мають підготовки з теоретичних дисциплін в сфері перекладу.

План лекцій

1. Слово про переклад

2. Із історії перекладацької думки

3. Зміст поняття “переклад”

4. Деякі основні аспекти перекладознавства

5. Проблеми перекладознавства у 80-і роки

6. Проблеми сучасного перекладознавства

7. Типи перекладів

8. Різновид перекладу в залежності від жанру перекладеного тексту

9. Поняття про стиль і стилістичну норму

10. Синхронний переклад та особливості його перекладу

11. Усний переклад таособливості його перекладу

12. Перекладацький аналіз в усному перекладі

13. Проблеми словотвору та труднощі їх перекладу

14. Проблема перекладу скорочень

15. Розвиток суспільства і збагачення словникового складу англійської мови

16. Художній текст та особливості його перекладу

17. Особливості науково-технічного перекладу

18. Лексика мови з погляду стилістичної точки зору

Лекція №1. Слово про переклад

Переклад з однієї мови на іншу- це ремесло, яке існувало зі спокон вічних часів. Багато тисяч років тому племена, що говорили різними мовами, спілкувалися одне з одним, і вже тоді виникла потреба у перекладачах. Спочатку були перекладачі - аматори, потім з'явилися професіонали. Спочатку перекладали, довго не мудруючи, потім виникли теорії перекладу. З розквітом художньої літератури почали говорити про переклад як про мистецтво. Як перекладати ? Дискусія на цю тему триває вже не перше тисячоліття. Одні вимагали дослівного перекладу тексту на шкоду мові, якою перекладали.

Інші намагалися донести до читача лише зміст тексту. А Дідро взагалі зневажив оригінал. Він прочитував книгу двічі, “проникався її духом”, потім закривав й починав перекладати. Сервантес не вірив у силу перекладу і вклав у слова Дон-Кіхота скептичне порівняння його зі зворотною стороною килима.

Французькі перекладачі ще у XVII столітті написали багато статей на захист буквального й вільного перекладу. Із властивою французам грацливістю один із них порівняв переклад з жінкою і говорив, що від переклада, як і від жінки, неможливо вимагати, щоб він був одночасно і красивим і вірним.

Невірність переклада нерідко була причиною дипломатичних конфліктів. В Італії навіть була приказка : " Тгасіиїїогі - Ігасіііогі " - " Перекладачи-зрадники".

Питання переклада багато займали й царя Петра І, при якому видавалась велика кількість іноземних книг з військової справи, а також з науки та техніки. Він певно був противником буквалізму. Взагалі можна навести тисячі висловювань про те, як потрібно перекладати.

Колись переклад вважали справою, яка потребує великих спеціальних знань, але малоповажною. Філософ Монтескьє, наприклад, відмовився вважати переклад творчою роботою.

Зараз невичерпне старання перекладачів отримало загальне визнання.Переклад, і як мистецтво, як ремесло, надзвичайно удосконалився. І вже немає тієї галузі, в якій не потребувалися би послуги перекладачів.

Переклад опинився у центрі людських проблем. Життя вимагає тісного спілкування з іншими народами, і руйнуються давні поняття й передвзятості

У літературі існує багато висловлювань відомих людей про переклад та перекладачів, деякі з них нижчезгадані. Як правило, ці цитати беруться з російськомовних джерел:

А.В. Федоров: «Перевод означает умение выразить верно и полно средствами одного языка то, что уже выражено ранее средствами другого языка».

A.В. Федоров також визначав теорію переклада як «систему общения, применимых к переводу разных видов материала с разных языков на разные».

B. Г. Белінський так визначав задачу художнього перекладу:

«... заменить по возможности подлинник для тех, которым он не доступен по незнанию языка, и дать им средства и возможность наслаждаться им и судить о нём».

І.В.Гёте: «Перевод должен не просто служить вместо оригинала, а полностью заменять его».

І.А. Кашкін: «Переводчику следует прорваться к первоначальной свежести непосредственного авторского восприятия действительности».

І.А. Кашкін стверджував, що відчуття чужеземності у перекладі досягається «не поверхностным копированием чужеязычества, а путём глубоко понятной и чутко переданной сути, в которой заключена национальная особенность оригинала».

В. Гумбольдт: «Перевод достигает своей высшей цели, пока и поскольку в нём ощущается чужое, но не чуждое; там, где чуждое проявляется как таковое и, может быть, даже затемняет чужое, там переводчик выдаёт, что он не дорос до своего оригинала». «Каждый язык описывает вокруг народа, которому он принадлежит, круг, из пределов которого переводчику следует выйти, вступая в другой круг».

Задача перекладача, за словами В. Брюсова: «... побудить читателей от перевода обратиться к оригиналам».

А.А. Фєт: «Заменить подлинник не только затруднительно, но физически невозможно». Тому Фєт оголошував ціллю перекладу «возможную буквальность», допускаючи заради цього «насилие» рідної мови.

Н. М. Любімов: «Вводить иноязычные слова допустимо в тех случаях, когда то или иное понятие, та или иная религия не находят себе эквивалента в русском языке».

Н Г. Чернишевський: «Переводная литература у каждого из европейских народов имела очень важное участие в развитии народного самосознания... Поэтому историко-литературные сочинения только тогда не будут страдать очень невыгодною односторонностью, когда станут на переводную литературу обращать гораздо больше внимания, нежели как это обыкновенно делается теперь».

О. С. Пушкін: «Перевод - самый трудный род литературы». Він також піддав різкій критиці як «исправительные переводы», так і спроби переманити «слово в слово». Думка Пушкіна «передавать дух, а не букву», показывая писателей «в их собственном виде, в их народной одежде».

Пітер Устінов: «Человек, наделённый слишком многими способностями, кончает свою карьеру в должности переводчика в ООН».

Юліан Тувим: «Переведённое стихотворение должно показывать то же самое время, что и оригинал. Труд переводчика сродни труду часовщика».

Пітер Устинов: «Я не сторонник универсального языка. Конец истории с Вавилонской башней мне по душе. Если бы все мы понимали друг друга без переводчиков, мы бы давно уже погубили друг друга. Думаю, многих серьёзных кризисов удалось избежать потому, что переводчик намеренно или случайно исказил то, что один государственный муж сказал другому».

О. С. Пушкін: «Переводчику следует переводить звук, а не букву».

Еткінд: «Сопоставительная стилистика - необходимая предпосылка полноценного творчества в области художественного перевода».

Переклад - це не наука, а мистецтво.

Англійський дослідник Т. Севорі: «Перевод должен передавать слова оригинала. Перевод должен передавать мысли оригинала. Перевод должен отражать стиль переводчика».

C. Я. Маршак порівняв перекладача художної літератури з портретистом, який намагається портретного, а не фотографічній схожості.

О.С. Пушкін: «Между исходной точкой и результатом перевода художественного лежит сложный психологический процесс «перевыражения»».

Н Г. Чернишевський: «Переводная литература у каждого из европейских народов имела очень важное участие в развитии народного самосознания или в развитии просвещения и эстетического вкуса».

Жуковський застерегав проти мертвого літеризму. «Рабская верность может стать рабской изменой», - писал он о переводчиках, механически копирующих подлинник.

Мак. Хэллидей: «Перевод - это отношение между двумя или более текстами, играющими одинаковую роль в одинаковой ситуации».

Цицерон при переводе «не пересчитывал слова, а взвешивал их».

Ж. Делин: «Перевод текста есть умственная операция по воспроизведению живой мысли в речи. Суть этого процесса - извлечение и перевыражение смысла».

М. Горький: «Переводчик должен знать не только историю литературы, но также историю развития творческой личности автора, - только тогда он воспроизведёт более или менее точно дух каждой книги в формах русской речи».

С. Я. Маршак відповідно порвіняв перекладача з антеною, яка зловлює різні голоси.

Т. Севорі: «Переводчик должен находить средний путь между буквенным и свободным переводом, для чего его перевод с одной стороны, должен читаться как оригинальный текст на переводящем языке, а с другой стороны, быть более верным оригиналу, поскольку это позволяют нормы».

Селескович: «Задача переводчика - передача на другой язык смысла переводимого высказывания, который возникает в момент речи в конкретных условиях», а також:

«Перевод - это операция над идеями, а не над языковыми знаками, и переводчик добирается до смысла, преодолевая языковое выражение и интерпретируя содержание высказывания».

Росс: «Недостаточно передать в переводе намерение автора, поскольку в этом случае пришлось бы признать, что может существовать лишь один правильный перевод. На самом деле перевод отражает понимание переводчиком оригинала, а всякое понимание - это одно из возможных толкований текста на основе внешних факторов».

І.В. Гёте розрізняв 2 принципа перекладу - один з них вимагає переселения іноземного автора до читача перекладу, так, щоб вони змогли побачити у ньому співвідчизника, інший вимагає, щоб читачі перекладу відправились до цього чужеземця, приміряти до складу його мови, його особливостям. У перекладі ці принципи можуть поєднатися коли перекладач обирає середній шлях, але кожний з них має свою гідність.

Єгер: «Перевод должен быть коммуникативно-эквивалентен оригиналу».

B. Вилсс: «Всякий перевод - это лишь приближение к оригиналу».

З газети «Правда»: «Без умения, без знания языка, культуры, быта, истории народа переводчик «рискует нанести оскорбление народу, исказить черты, характер, национальные особенности его вдохновенного творчества»».

П. Буаст: «Перевод есть не более чем гравюра, колорит неподражаем».

Г. Гейне: «Перевод что женщина: если она красива, она не верна, если верна - некрасива».

К. Гельвецій: «Чтобы хорошо перевести сочинение, именно во второй раз дать ему жизнь -на своём языке. Достаточно, чтобы в портрете была видимость подобия. Нужно переводить не слово в слово, а передавать красоту красотой».

В. Мендель: «Перевод - это цветы под стеклом».

Перекладач часто - жорстокий музикант, який береться виконувати мелодію на флейті, написану для скрипки.

Б. Слуцький: «Работаю с неслыханной охотою

А только потому над переводами

Что переводы кажутся пехотой

Врывающей валы между народами».

В. Тредіаковський: «Переводчик от творца только именем разниться».

К. Чуковський: «Перевод - это автопортрет переводчика».

О. С. Пушкін: «Переводчики - почтовые лошади просвещения».

B. Набоков: «Русские переводчики с английского - ослы просвещения».

М. Твен: «Мало что на свете может сравниться со скукой, которую вызывает в нас хороши перевод».

В. Мельцель: «Переводчик сдаёт по весу, а не по счёту».

П. Буаст: «Переводы очень похожи на оборотную сторону вышитых по канве узоров».

X. Л. Борхес: «Оригинал не верен по отношению к переводу».

Э. Кроткий: «Переводил со всех языков на суконный».

Лео Бек: «Перевод - всегда комментарий».

Р. Трост: «Поэзия - то, что гибнет в переводе».

Д. Джейкобе: «Читать поэзию в переводе - всё равно что целовать женщину через вуаль».

В. Жуковський: «Переводчик в прозе - раб, переводчик в стихах - соперник».

Квинтиліан: «Легче сделать более чем-то же».

Д. Пашков: «Есть много способов перевести книгу; лучший из них - поручить это дело переводчику».

В. Копечицький: «Владею русским со словарём, французским, хинди, испанским, банту и другими с переводчиком».

В. С. Слепович: «Перевод - это передача смысла того, что сказано или написано на одном языке, средствами другого языка».

В. С. Витгридов: «Перевод - одно из древнейших занятий человека».

К. Чуковський: «Для приобщения новых читателей к бесценному литературному наследию всех времён и народов - нужна была история художественного перевода, вооружающая переводчика и ясными принципами, дабы каждый, даже рядовой переводчик мог усовершенствовать свое мастерство». «В переводе должно быть передано главное, художественная индивидуальность переводимого автора во всём своеобразии своего стиля».

А.А. Черняховська: «Преобразование структуры речевого произведения, в результате которого, при сохранении неизменным плана содержания, меняется план выражения «один язык меняется другим»».

А.В. Федоров виявив загальну теорію перекладу як «систему обобщения, применимых к переводу разных видов материала с разных языков на разные языки». «Если каламбур имеет совершенно определённый социально-политический адрес, если он имеет идейное значение, переводчику надлежит, напрячь все усилия и передать его с художественной точностью. Там где присутствует чисто звуковая игра, переводчик в праве отступить от буквы оригинала, если иначе ему не создать того самого комического эффекта, которого добивался автор». Переклад означає вміння «выразить верно, и полно средствами одного языка то, что уже выражено ранее средствами другого языка». «Особенности перевода поэзии обусловлены самой природой стиха». «Требования передачи ритма и строфики и рифмы с одной стороны и слова с другой стороны иногда приходят в более резкое столкновение, чем требования к точности буквальной и точности смысловой. Иногда слово или словосочетание не уменьшается в стихе или недостаточно заполняет стихотворную строку и потому требует замены словами более далёкими от буквального смысла, но отвечающими требованиям ритма и рифмы».

І.В. Гёте: «Перевод напоминает сводню, который расхваливает достоинства прикрытой вуалью красавицы, вызывает непреодолимое желание познакомиться с оригиналом».

Гейне: «Переводчик должен быть духовно одарённым человеком, ибо он должен увидеть в книге самое значительное и лучшее и воспроизводить его».

Пітер Трент: «Думать что вы можете быть переводчиком только потому, что вы знаете два языка, это всё равно что считать, что вы сможете играть на пианино только потому, что у вас две реки».

Р. Беккен: «К иностранным текстам необходимо подходить сознательно, на основе знаний языка и филологических наук».

Данте «... заключённое в целях гармонии музыкальной основы стиха не может быть передано с одного языка на другой без нарушения всей его гармонии и прелести».

М. Лютер: «Я стою на позиции неприятия непонятных народу дословных переводов».

Э. Дале: «Отказ от буквального перевода иногда приводит к слишком вольному толкованию первоисточника».

Ж. де Ля Мод: «Я перевёл десять песен «Илиады» из двадцати, выбросив нудные гомеровские описания, эпитеты и сравнения».

Л.С. Бархударов «Процесс перевода - это не только психолингвистический и умственный процесс, но и ряд языковых и речевых перестроек, т.е. трансформация с одного языка на другой».

Гейне: «Работая со стихами, я перевожу свободно и смело, при переводе же прозы я связан подлинником, а иногда даже робко следую за ним».

Россельс: «... при воспроизведении интонации оригинала переводчик не может опираться ни на фразу, ни на абзац, ибо они являются языковыми элементами. Он должен опираться на такой законченный отрывок текста, который можно назвать цельным литературным элементом, т.е. в котором представлено частное единство смысла и образного выражения, а также соответствующее этому элементу ритм и эмоциональная напряжённость».

А. Тайтлер: «Перевод должен полностью передавать идеи оригинала стиль и манера изложения перевода должны быть такие же, как в оригинале, перевод должен читаться также легко, как оригинальное произведение».

М. Снелл-Хорнби: «Теория перевода будет успешно развиваться, т.к. потребность в переводе всё возрастает, и он должен будет получить необходимый статус и признание на основании солидной теоретической базы».

Ф. Вольтер: «Знать много языков - значит иметь много ключей к одному замку»

Домашне завдання: Знайти висловлювання про переклад, перекладачів із різних джерел та пояснити їх значення.

Лекція №2. Із історії перекладознавства

переклад жанр текст лекска

З історії вітчизняного перекладознавства за часів Київскої Русі існувало багато зв'язків із сусідніми країнами ( політичні, культурні, торгівля ), з Візантією, словянскими державами, Францією, Німеччиною, східними країнами. Це вимагало великої кількості перекладачів (толмачів) з грецької, латинської,аравійської, німецької, скандинавської на тюрської мов. Окрім усних існували писемні переклади. Серед перших - анонимні з високим професійним рівнем:

“ Троянская притча”

“Олександрія” (роман про А. Македонського)

XIV-XVII cт. - більшу частину займають переклади релігійної літератури.

Максим Грек - вчений-монах, був викликаний у Москву в XIV ст. І заснував школу перекладачів. Перші переклади на Русі: Власій, Дмитро Курмятів, Ніл Герасимов.

Перекладалися і вітчизняні твори. XV ст. - твори ораторського мистецтва (анонімне):

“Голосіння через падіння великого города” ( про взяття Константинополя турками ). Тут зберігся пафос, оптимістика, образність без дослівності.

Перекладалися лицарські романи, книги з географії, медицини, алхімії (тільки проза).

XVII ст. - перші спроби віршованих перекладів ( псалми ). Московські бояри замовляли твори сучасного німецького поета Флемінга.

У XVII ст. вперш був викликаний у Москву для перекладу “Дон Кіхота“.

Чеська дослідниця Светла Матхадзерова відновила, базуючись на багатьох стародавніх джерелах, судження про переклад у давні часи.

Класифікація цих суджень.

1.Необхідність перекладати силу і розум.

2. У разі міської літератури можливий вільний переклад.

3. При переказі літургічних (релігійних ) текстів необхідний переклад від слова до слова.

4. Судження школи М. Грека -граматична теорія перекладу (важливість збагнення граматики іншої мови )

5. Синтетичні судження (перекладати і смисл, і форму викладання ) належить Сімону Полоцькому, а також Данте та Цицерону.

Для XVII ст. характерний синтез крайніх тенденцій за змістом і за літературою, вільний і чітко дослівний переклад (взаємопросякання тенденцій перекладу релігійної та міської літератури )

XVIII ст. - для Російської Імперії переламне та перехідне століття. Перестає відчуватися потреба в релігійній літературі. Петро I забороняв перекладати релігійні тексти, негативно ставився до дослівного перекладу : “

На початку XVIII ст. перекладалися книги практичного змісту з військової справи, техніки, точних наук, питань права, збільшується цікавість до художньої літератури. Перекладали і античну літературу, філософів, істориків, сучасних французських поетів.

У другій половині XVIII ст. характерний оптимістичний пафос ( це відобразилося в теорії перекладу- перекладачі розуміють важкість перекладу, але вважають можливим її подолати ). Тредіаковський : “Це дійсно важко, але не вище за людські можливості “.

Перекладач від творця тільки ім'ям різниться. Якщо творець був вигадливим, тож і перекладач має бути ще вигадливішим”.

Як і на Заході, в епоху класицизму була вимога великої свободи у виборі перекладацьких засобів, визнання за перекладачєм такої ж ролі, як за автором (можливість спрощувати, скорочувати)

Протягом XVIII ст. у оригінальній та перекладеній літературі йшов процесс створення літературної мови. Поети є водночас і перекладачами ( Ломоносов, Державін, Тредіаковський, Сумароков). Між ними проводилися творчі змагання ( кожен з них пропонував свою версію перекладу од Горація і псалмів, од Жана Батиста Руссо ). Вони передбачалися для вузького кола читачів.

Також у XVIII ст. з'явилися перекладачі - професіонали. Було створено організацію “Зібрання, що намагається перекладати іноземні книги “ (складалося зі 114 чоловік)

XVIII ст.- початок XIV cт. - під час перекладів існує тенденція до зміни оригіналу. Державін перекладав оди Горація і назвав переклад “ Похвала сільского життя “ (є щі та патриархальнє російськє оточення )

Німецька балада Бюргера “ Ленора” у перекладі Жуковського була названа “Людмила”, у перекладі Катеніна-“ Ольга”.

Жуковський Василь Андрійович (1783-1852): “ Перекладач у прозі є раб, перкладач у віршах є суперник “.

Пушкін Олександр Сергійович дуже сильно вплинув на переклад. Він перекладав небагато текстів, але у різні періоди життя він обирав залежно від своїх смаків різні тексти. Ранній період - епіграми французських поєтів XVII -XVII cт. еронична поезія Парні. Наступний період- захоплення англійською, особливо Горациєм, потім - зацікавленність до романтизму (переклад фроьклорних творів- балада Адама Міцкевича “Воєвода” та “Будриз та його сини” ). У перекладах Пушкіна- зацікавленність до орієнталистики (переклад уривків з “Корану” та “Пісня пісень “ із Старого Заповіту). В залежності від текста він по- різному перекладав (епіграми-вільно, фольклор та видатних поетів- намогався зберегти риси мисцевого та історичного колориту).Він перекладав не з освічувальною, а з познавальною метою- не власне переклад, а збагачення своєї поетичної мови. Пушкін був супротивником дослівного перекладу, його переклади межують з оригінальною творчістю.

Вяземський Петр Андрійович (1792-1878)-протилежні погляди. Свої принципи втілив у перекладах кримських сонетів Адама Міцкевича (перекладав їх прозою), дотримуючих форм польської мови, але цей шлях не став популярним.

Лермонтов М.Ю.- перекладав Байрона, Шиллера, Гейне, Гьоте, сообразуючи з вимогами романтизма (вариації на задану тему).Його переклади видатні як внесок в оригінальну творчість, як російські вірші, які стали класичними.

Середина XIX ст.- у літературі характерна жорстока боротьба між двома тенденціями: мистецтво для мистецтва, та мистецтво для народа. З 1840 по 1860 рр. - найбільша у XIX ст. -кількість віршових перекладів.

Плещеєв та Михайлов (мистецтво для народа)- перекладали сатиричні вірші Гейне, Шевченко Т., філософську поезію Гьоте та Беранже.

Фет, Майков,Мей, А.К. Толстой (мистецтво для мистецтва) - перекладали любовну лірику Гейне, його історичні балади, філософську поезію Гьоте, Беранже, балади Гьоте.

Інтереси обох груп пересіклися. Спільне у перекладачів обох груп- прагнення передати художнью своєрідність оригіналу та створити близький до нього ефект.

40-60 рр. XIX ст.- із перекладачів прози найбільш яскрава фігура-Іринарх Введенський (перекладав Ч. Дікенса та Текерея). Вільно поводився з текстом, намагаючись відобразити емоційне забарвлення, але це привело до того, що він додавав цілі фрази та абзаци; були стилістичні недбайливості (“ облокотился головою”, “жестокосерднье сердця” ). Але він довгий час вважався зразком у перекладі та ввійшов в енциклопедію Брокгауза та Ефона. Він вважав, що перекладав так, як висловився би автор, живучи в Росії.

Кінець XIX-початок XX cт. - у літературному процесі час кризи реалізму та підготовка до сприймання модернізму. Кількість перекладів зростає, а їхня якість знижається (постійно зглажують художні особливості оригінала).

Видатні перекладачі цього часу: Вейнберг, Кронеберг, Гербель, Мін, Лихачьов, Холодковський.

Вейнберг - чудово перекладав прозу Гейне та п'єси Шекспира, але для перекладання лірики Гейне йому не вистачало художнього почуття (використовував будь-який розмір вірша).

Кронеберг-переклав ряд трагедій Шекспира.

Гербель-переклав лірику та драматургію Шекспира й Шилєра.

Мин - все життя перекладав “Божествену комедію” Данте.

Лихачов- перекладав п'єси Мольєра,Корнелія,Шилєра.

Холодковський - переклав “Фауста” Гьоте, прозу Гьоте і п'єси Шекспіра.

У цей період з'являлося багато перекладів одразу ж після вихода оригіналу.

Прозаїчні переклади здійснювалися безперервно, більш були представлені англійські та французськи письменники (Дикенс, Текерей, Гюго, Дюма - отець, Бальзак, Флобер, Мопасан, Золя). Німецькі письменники були представлені менш (проза Гьоте, Шиллера, Гецне, Гофмана).

Заново перекладались твори прошлих століть: “Дон Кіхот”, “Робікзон Крузо “, “Подорожі Гулівера”, повісті Вольтера.

Північні скандинавські народи стали популярні в Росії тільки у кінці XIX ст. (Метеринк, Ібсен, Кнут, Стриндберг, Сельма Лагерльов).

Вибір для перекладу авторів був випадковим. Більш за все перекладали польську літературу ( А. Мицькевича), Вийшла антологія польської поезії під редакцією Гербеля. З чеського перекладали Яна Неруду.

Деякі переклади робилися непрофесійними перекладачами (видатнішими письменниками).

Тургенєв І.С. -2 повісті Флобера, Достоєвський Ф.М. - “Євгенія Гранде”, Бальзака, Л.М. Толстой -“Порт” Мопасана.

Усі вони підходили до перекладу суб'єктивно, керуючись не точністю, а власним стилем (персонажи говорять як в оригіналі твору).

Для перекладачів цього часу характерно:

1)відсутність системи (цьому сприяли перекладання в суспільстві - якщо людина знає іноземну мову, вона може перекладати). Звідси - смислові помилки, безвідповідальність при передачі змісту (переказ) ; вносились фразеологічні реалії, властиві російській атмосфері.

2) Багатословіє, бідність словаря.Все це веде до ремісничого характеру переклада.

В цих умовах виникла скептична оцінка проблеми перекладу. Потебня : “Якщо слово однієї мови не покриває слово другої, однак можуть покривати один одного комбінації слів, картини,почуття зоудженою мовою. Гостроти не перекладались.

Максим Грек - перший професійний російський перекладач Преподобний Максим Грек увійшов у російську історію, перш за все, як видатний письменник і публіцист, а також як великий діяч і святий.

Його ім'я у звичайному житті - Михайло Триволист. Народився він близько 1470 року в місті Арті і належав до видатного візантійського роду. У 1480 році Михайло опиняється на острові Корфу ( Керкира ), що належав Венеції. Тут він отримує класичну освіту. Пізніше їде до Італії, щоб продовжити освіту. Після падіння Візантійської імперії, Італія стала центром грецької освіченості, тут знайшли притулок тисячі греків.

В Італії Михайло провів десять років. Спочатку він оселився у Флоренції, що у той час була “ другими Афінами “.

За висловом Г. Флоровського, Максим Грек “ не був гуманістом у західному розумінні цього слова, але його можна назвати візантійським гуманістом”. Він негативно ставився до Аристотеля, відкидав західну схоластику і латинство. Перебування в Італії зумовило найвищий рівень Максима Грека як вченого - енциклопедіста.

Після того, як Михайло два роки провів у католицькому монастирі, він круто змінює своє життя. Ще від Іоанна Ласкариса він чув про книжкові багатства афонських монастирів. У 1504 році він лишає Італію і їде до Греції, на Афон (Святу гору).

На Афоні створюються і перші власні твори інока Максима. Беспосереднім його послушанням стає збір коштів для афонських монастирів. Задля цього преподобний мандрує містами та селищами Греції.

Так минає близько десяти років, після чого життя преподобного знову різко змінюється. У 1515 році великий князь Московський Василь III відправив на Афон послів з проханням прислати йому видатного перекладача книг.

Спочатку мова йшла про старця Савву, але той вже був дуже старий, тож іноки

Афону вирішили послати замість нього Максима, який також був “ видатний у Божому Писанні та придатний до тлумачення та перекладу усіляких книг “. Максим отримує грамоту від константинопольського патріарха до митрополіта Московського

Варлаама і, разом з двома іншими Афонськими монахами, Неофітом та Лаврентієм, їде спочатку в Канфу ( зараз Феодосію ) у Криму, а звідти - на Русь. 4 березня 1518 року Максим разом зі своїми супутниками приїхав до Москви, де був щиро прийнятий Василем III. Афонським гостям призначили для перебування Чудів монастир у Кремлі.

Першою книгою, яку йому запропонували перекладати, став Тлумачний Псалтир.

Преподобний опинився у важкій ситуації. Справа в тому, що він у той час ще не знав словенської мови. Йому в помічники було призначено Дмитра Герасимова і Василя Ігнатова, які були перекладачами у Польському приказі латинської та німецької мов. Переклад здійснювався так : Максим перекладав з грецької на латину, а його помічники - вже на російську мову. Зі слів перекладачів тексти записували писарі - інок Троїце - Сергіева монастиря Сілуан та відомий книгописьменник того часу Михайло Медоварцев.

Роботу було закінчено через рік та п'ять місяців. Переклад було відправлено на розгляд митрополіту Варлааму, який відзначив його дуже високо. Великий князь щедро обдарував Максима та доручив йому новий переклад, у цей раз тлумачення

Діянь Опостольських. Максим Грек залишився на Русі за наполяганням руських князів. Тут він як і раніше займався перекладацькою діяльністю. Незабаром Максим вивчив російську мову. Серед його перекладів перше місце займають книги Священого писання, їхнє тлумачення, твори Отців церкви. Максим займався і виправленням перекладів, що вже існували. У російських книгах він знайшов численну кількість помилок і навіть нісенітниць, які рішуче виправляв. Максимові належать також численні оригінальні твори, що він писав з різних приводів.

Максим став першим на Русі дійсно енциклопедично освідченим вченим. Його вплив на книжкову культуру древньої Русі та на руських книжковців того часу був дуже великим.

Максима звинувачували у недостатній повазі до місцевих руських чудотворців, у засуджені руських священних книг.”Тут на Русі книги не відверті “, - казав Максим,- “ інші книги зіпсували перекладачи, але і їх треба перекладати “.

У 1525 році Максима було притягнуто до суду церкви - вже за звинуваченням у єресі.

Головним обвинувачувачем на суді був митрополіт Даніїл. У провину преподобному були поставлені “еретицькі “ ( а насправді лише не зовсім вдалі або помилкові ) вислови, які опинилися в його перекладах через недостатнє знання словянської та російської мов. За вироком суду преподобний був зісланий до Йосипо-Волокамського монастиря.

Шість років провів преподобний у тісній, вогкій, смрадній та зачаділій келії, де він терпів муки від диму, голоду та холоду.

Лише пізніше, у 1551 році преподобний Максим був визволений за наказом царя Івана Грозного та переведений з Твері до Троїце-Сергієвого монастиря.

У 1553 році Троїцю відвідав цар Іван Грозний, що прямував на богомілля у Кирилів монастир. До цього часу ставлення до Максима у колі царя діаметрально

змінилося ; вченого афонця знову оточили пошана і повага. Цар мав бесіду із Максимом Греком.

Преподобний Максим помер у 1556. Тіло святого було поховано у північно-західної стіні Свято- Духовського храму Троіце- Сергієвої лаври.

У 1591 році за благословінням патриарха Іова мощі преподобного були освідчені і знайдені цілими. У день відкриття мощів біля труни святого зцілилися шістнадцять людей.

У 1988 році на Помісному соборі Руської Православної Церкви, призначеному ювілею тисячоліття Хрещення Русі. Максим Грек названий святим. Пам'ять його святкується 21 січня ( 3 лютого ).

Заслуга М. Грека у перекладознавстві полягає в тому, що він перший показав вагомість граматичної будови мов, що перекладаються і фактично утворив граматичну школу

Лекція№3. Зміст поняття “ Переклад “

Переклад являє собою один з найважливіших видів мовної діяльності ( МД ), володіння яким необхідно для повноцінної роботи представників найрізноманітнійших спеціальностей. Переклад сьогодні є найбільш перспективним засобом подолання існуючих мовних бар'єрів. Очевидна зростаюча роль перекладу в удосконалюванні міждержавної комунікації, в обміні різною інформацією, що представляється на різних мовах. Про це свідчить постійне розширення ринку перекладу, масштаби підготовки перекладачів у різних країнах, а також розробка і впровадження автоматичних перекладацьких систем, практичні потреби багато в чому сприяють розвитку науки про переклад.

Проф. Бархударов Л. С. визначає переклад як “ процес заміни мовленнєвого твору (тексту ) на одній мові мовленнєвим твором (текстом ) на іншій мові при збереженні незмінного плану змісту “. Це значить, що при перекладі відбувається заміна одиниць мови, але зберігаються незмінним план змісту, тобто передана текстом інформація. Звідси випливає, що найважливішою задачею, наявною перед перекладачем у процесі здійснення перекладу, є відшукання у вихідному тексті мінімальної мовної одиниці, що підлягає перекладу, тобто такої одиниці, якій повинна бути підібрана відповідність у мові, на яку перекладають (ПМ ), але складові частини якої по окремості не передаються засобами ПМ.

Таку одиницю прийнято називати одиницею перекладу.

Отже, одиниця перекладу - це найменша одиниця вихідної мови (ВМ), що має відповідність у ПМ та складну будову, але частини її, по окремості узяті, “неперекладні “, тобто в тексті перекладу їм ніяких відповідностей установити неможливо.

У круг діяльності перекладу входять :

- художня література (проза, поезія ) ;

- публіцистика ;

- наукова література ;

- документи ;

- ораторська мова ;

- ділові папери ;

- кінофільми.

Переклад - це процес, що розпадається на два етапи :

1. Психічний акт ( твір, створений на одній мові, перетворюється на іншій мові ) ;

2. Результати перекладу ( новий текст на іншій мові ).

У науці існують два напрямки :

1) досліджує співвідношення між оригіналом і перекладним текстом.

2) психолінгвістика ( чи деякі галузі психології ) - займаеться процесами, що відбуваються в розумі перекладача.

Загальними є 2 положення :

1. Ціль перекладу - як найближче познайомити читача з текстом.

2. Перекласти - значить найвірніше виразити те, що було створено засобами іншої мови ( у цьому міститься відмінність перекладу від переказу, адаптації та ін. )

У поняття “ переклад “ входить наступне :

1. Текст може перекладатися з близькоспорідненої мови чи неспорідненої.

2. З літературної мови на діалект і назад.

3. З літературної мови одного періоду на літературну мову іншого періоду.

Вимоги до перекладеного тексту :

1. Повинний бути зрозумілий і доступний читачеві.

2. Повинний відповідати нормам тієї мови, на яку перекладаеться.

3. Перш ніж приступити до перекладу, необхідно :

а ) Самому собі усвідомити в точності і проаналізувати, що перекладається ( історія, культура. ментальність, жанр, стиль ) ;

б ) Вибрати відповідні засоби вираження (лексика, граматика, художні засоби ).

Рівні мовної ієрархії при перекладі.

У сучасному мовознавстві прийнято розрізняти наступні рівні мовної ієрархії :

- рівень фонем ;

- рівень морфем ;

- рівень слів ;

- рівень словосполучень ;

- рівень речень ;

- рівень тексту.

Переклад на рівні фонем, морфем, слів

Залежно від того,на якому рівні ВМ знаходиться одиниця перекладу,розрізняються відповідно:переклад на рівні фонем,морфем,рівня слів і т.ін.Розглянемо трохи докладніше ці різновиди перекладу на різних рівнях мовної ієрархії.

1.Переклад на рівні фонем.

Фонема, як відомо,не є носієм значення -вона грає в мові тільки змісторозрізнюючу роль,однак,у практиці перекладу мають місце випадки, коли одиницями перекладу виявляються саме фонеми,тобто фонеми ВМ замінюються найближчими до них по артикуляції і звучанню фонеми ПМ так, англійське слово“lady”перекладається на російську як“леди“тобто при перекладі здійснюється заміна фонем англійського слова найближчими до них російським фонемами : англ.фонема ? l ? відповідає російська ?л?, англійському дифтонгу ?еi? - російське?о?, англійському ?d?-російське?Д?,англ.?I?-російське?и].(Ми говори про Фонеми, а не про літери, тому що вихідною формою мови є форма, одиницями якої є фонеми ;літери ж - лише більш - менш точне зображення фонемного складу мови на письмі).

Переклад на рівні фонем зустрічається в дуже обмеженій кількості випадків. Більш- менш регулярно він застосовується лише при передачі власних імен,наприклад, англ. Churchill - рос.Черчіль ; англ. Liverpool - рос. Ліверпуль і ін., а також при передачі реалій, що не мають відповідностей у соціальному і культурно-побутовому житті нашої країни, наприклад “ tribalism “ - рос. “трайбализм “,англ. “spеаker “- рос.“спикер“(у палаті громад ); англ.“teach-in “-рос.“тіч-ін” і ін.

2.Переклад на рівні морфем.

У ряді випадків одиницею перекладу виявляється морфема, тобто кожній морфемі перекладного слова у ВМ відповідає визначна морфема в співвіднесеному з ним слові ПМ. Наприклад, англ, слово “president” в окремому контексті перекладається на російську мову як “ голова “ president of the General Assembley -Голова Генеральної Асамблеї”. Якщо ми розглянемо морфемну структуру англ. і російського слів,то побачимо що кожній морфемі англійського відповідає окрема морфема російського :

Pre sid ent

Пред-сед-атель

Інший призер перекладу на рівні морфем-англійське слово (однобічність)

One sided ness

Одно-біч-ність

Переклад на рівні морфем, як і фонем-теж порівняльно рідкісне явище,морфемна структура слів,що мають однакові значення,у різних мовах найчастіше не збігаеться, особливо якщо брати до уваги не тільки лексичні,але і граматичні морфеми,набір яких у різних мовах різний.

3.Переклад на рівні слів.

Приклад: He came home.Він прийшов додому.

My friend lives in Moscow.Мій друг живе в Москві.

Who told you this? Хто сказав вам це ?

Тут слова виступають як одиниці перекладу.Такий переклад(послівний чи дослівний) зустрічається набагато частіше,ніж переклад пофонемний чи поморфемний.Однак і він обмежений у сфері застосування-як правило у реченні лише частина слів одержує при перекладі дослівні відповідності,тоді як інші слова таких відповідностей не мають.Лише у небагатьох випадках усе речення в цілому перекладається на рівні слів,як правило це-дуже прості речення (див. приклад).

4.Переклад на рівні словосполучень.

Ідіоматичні чи стійкі словосполучення,тобто фразеологізми,значення таких словосполучень,як відомо, це дорівнює сумі значень,що входять у сполучення слвів,у силу чого послівний переклад виявляється в переважній більшості випадків неможливим і одиницею перекладу виступає все словосполучення в цілому. Приклад: англ.”take part”,- рос.”брати участь”, англ. “first night” - рос. “Прем'єра”, англ. “a fly in the oinment”-рос.- “ложка дьогтю у бочці меду”,нерідко одиницею перекладу виявляється вільне словосполучення: “with his hands in his pockets”-русск. “засунувши руки в кишені”- тут у перекладі на рівні слів відповідностей установити неможливо, тому що російському слову “засунувши” немає ніякої словесної відповідності у вихідному англійському реченні; у цілому все російське словосполучення с перекладацьким еквівалентом відповідного англійського.Цей вид перекладу- дуже розповсюджений.

Найчастіше зустрічається такий вид відповідностей, у якому деякі слова в реченні перекладаються дослівно (тобто переклад на рівні слів),а інша частина речення перекладається на рівні словосполучень.

Приклад:

The terrestrial globe is a member of the solar system.

Література: Бархударов Л.С. “Язык и перевод”, М., 1975.

Бархударов Л.С. “Тетради переводчика”, М., 1969.

Лекція №4. Деякі основні аспекти перекладознавства

До середини двадцятого сторіччя мовознавцям довелося докорінно змінити своє відношення до перекладацької діяльності і приступити до її систематичного вивчення. У цей період на перший план почав висуватися переклад політичних, комерційних, науково-технічних і інших «ділових» матеріалів, де особливості індивідуально-авторського стилю, як правило, мало істотні. У зв'язку з цим усе більш чітко стали усвідомлювати, що основні труднощі перекладу і весь характер перекладацького процесу обумовлюються розбіжностями в структурах і правилах функціонування мов, що беруть участь у цьому процесі. Ну, а якщо мова йде про якесь співвідношення мов, те його вивченням повинні, природно, займатися мовознавці. Крім того, що зросли вимоги до точності перекладу також підкреслювали роль мовних одиниць. При перекладі матеріалів подібного роду вже не можна було задовольнятися вірністю перекладу «у цілому», однаковістю впливу на читача оригіналу і перекладу. Переклад повинний був забезпечити передачу інформації у всіх деталях, аж до значень окремих слів. Бути цілком автентичним оригіналу. Усе ясніше ставала мовна першооснова перекладацького процесу. Необхідно було з'ясувати, у чому складається лінгвістична сутність цього процесу, у якому ступені він визначається власне лінгвістичними факторами, у яких межах такі фактори обмежують точність передачі інформації.

Необхідність лінгвістичного вивчення перекладу обумовлювалася і задачею масової підготовки перекладачів. Тепер уже перекладацькою діяльністю займалися не тільки особливо обдаровані люди, що опанували умінням переводити або самостійно, або методом «індивідуального учнівства» під керівництвом якого-небудь майстра-перекладача. Для задоволення величезної потреби в перекладачах у багатьох країнах були створені перекладацькі школи, факультети й інститути, перед якими стояла задача забезпечити у встановлений термін підготовку значного числа перекладачів досить високої кваліфікації. Як правило, підготовка перекладачів здійснювалася на базі навчальних закладів - університетів і інститутів, - де вивчалися іноземні мови, і на частку викладачів мов випала задача створити раціональні програми і навчальні посібники для навчання перекладу. А для цього потрібно було розкрити сутність перекладацького процесу, уміти виділити лінгвістичні і экстралингвистические фактори, що впливають на його хід і результати. Фахівці-мовознавці повинні були створити необхідну наукову базу для побудови ефективного курсу підготовки висококваліфікованих перекладачів.

Здійснення масової підготовки перекладацьких кадрів знайшло недостатність традиційної формули кваліфікації перекладача: «Для того, щоб переводити, необхідне знання двох мов і предмета мови». Виявилося, що фактори, зазначені в цій формулі, самі по собі не забезпечують уміння квалифицированно переводити, що треба не просто знати дві мови, але знати їхній «по-переводчески», тобто в сполученні з правилами й умовами переходу від одиниць однієї мови до одиниць іншого. Теорія перекладу повинна була визначити ці правила й умови і показати шляху створення подібного «перекладацької двомовності».

Так був покладений початок нової наукової дисципліни - переводоведения. Сумніву в можливості вивчати переклад лінгвістичними методами розсіялися, як тільки мовознавці почали розглядати це явище не тільки як результат індивідуальної творчості перекладача, але і як особливий вид мовної діяльності, у ході якої одиниці мови перекладу вибираються у визначеній залежності від мовних одиниць, використаних в оригіналі. Тому, як і в будь-якім лінгвістичному дослідженні, дослідники перекладу займалися тепер не формулюванням правил, яким повинний випливати перекладач, а вивченням співвідношення мовних і мовних одиниць двох мов, встановлюваного в процесі перекладу. «Полев матеріалом» для дослідження служать тексти оригіналу і перекладу, зіставлення яких дає об'єктивні фактичні дані для наступних теоретичних узагальнень. Таким чином, вивчення перекладу, ставить своєю метою, у першу чергу, опис реальних перекладацьких фактів, тобто носить дискриптивный, а не прескриптивный характер. З'ясувавши дійсне співвідношення одиниць двох мов, що виникає в процесі перекладу, теорія перекладу може потім виробляти рекомендації про те, які методи доцільно використовувати перекладачу, щоб забезпечити правильний вибір варіанта перекладу.

Початок серйозному вивченню лінгвістичних аспектів перекладу поклали радянські мовознавці. У 1950 Я.И. Рецкер опублікував статті, у якій висловив переконання, що вибір перекладачем того чи іншого варіанта перекладу часто аж ніяк не довільний, а закономірний і визначається співвідношенням одиниць двох мов, що беруть участь у процесі перекладу. Для багатьох одиниць мови оригіналу існують більш-менш регулярні способи перекладу на мову перекладу. Я.И. Рецкер назвав ці способи «закономірними відповідностями» і запропонував розрізняти три типи відповідностей: еквіваленти, аналоги й адекватні заміни. Хоча ця класифікація виявилася не цілком послідовної, саме поняття «відповідність» міцно ввійшло в дослідницьку практику. Особливо важливим було твердження методу зіставлення перекладів з їхніми оригіналами для виявлення мовних закономірностей перекладацького процесу. У наступні десятиліття до проблеми перекладацьких відповідностей зверталися багато авторів стосовно різних комбінацій мов. Для англійської і російської мов багатий фактичний матеріал про типи і способи застосування відповідностей міститься в книзі Л.С. Бархударова «Мова і переклад». У1953 р. вийшла книга А.В. Федорова «Введення в теорію перекладу», у якій уперше була проголошена необхідність і можливість створення лінгвістичної теорії перекладу. Книга, у цілому, мала загальфілологічний характер: у ній значне місце приділялося літературознавчим аспектам перекладу, але в той же час підкреслювалася важливість мовознавчого аналізу перекладацької діяльності. А.В. Федоров запропонував розрізняти загальну теорію перекладу, що виробляє рекомендації для будь-яких комбінацій мов, і приватну теорію перекладу, що описує відповідності між якими-небудь двома мовами, вказав і необхідність вивчати особливості перекладу текстів різних функціональних стилів і жанрів, обґрунтував класифікацію відповідностей на лексичні, граматичні і стилістичні, намітив загальні принципи оцінки якості перекладу.

За рубежем перша книга, цілком присвячена лінгвістичним аспектам перекладу, з'явилася в 1958 році. Її автори - Ж.П. Провині і Ж. Дарбельне - назвали свою роботу «Порівняльна лінгвістика французької й англійської мов». (Vinai J.P. et Darbelnet J.Stylistique comparee du francais et de l'аnglаіs. - Paris, 1958). У книзі проводиться порівняльний аналіз цих мов з метою виявити одиниці, що могли б заміняти один одного при перекладі, хоча при цьому не завжди вказується, чи перевірялися виділені відповідності шляхом зіставлення в реальних чи перекладах вони були обрані лише тому, що мають однакові значення в системах двох мов. Багатий фактичний матеріал, зібраний у книзі, показує великі перспективи розробки приватних теорій перекладу, і по її зразку були написані аналогічні роботи з інших пар мов. Важливою заслугою Ж.П. Провині і Ж. Дарбельне є спроба систематизувати різні способи перекладу, що було пізніше використане при описі перекладацьких трансформацій, за допомогою яких здійснюється процес перекладу.

Серйозну спробу показати важливість використання досягнень сучасного мовознавства для вивчення перекладу почав у 1963 році Ж. Мунэн. Цей видний французький лінгвіст, що опублікував згодом ряд інших цікавих робіт з теорії перекладу, присвятив свою книгу «Теоретичні проблеми перекладу» (Mounin G. Les probltmts theoriques de la traduction. - 1963) аналізу тих обмежень, що накладають розходження в системах двох мов на повне відтворення змісту оригіналу при перекладі. Особлива увага Ж. Мунэн приділив розбіжностям семантичних структур мов, специфіці членування в кожній мові даних досвіду, відображенню в мові особливостей культури й історії колективу, що говорить. Підкреслюючи, що дані контрастивной лінгвістики свідчать про розбіжність у різних мовах не тільки означаючих, але і що означаються, Ж. Мунэн переконливо показує, що переклад - це не проста підстановка слів однієї мови замість слів іншої мови, що він завжди зв'язаний з визначеними перетвореннями, що залежать від співвідношення мов. Разом з тим неможливість безпосереднього переносу змісту тексту з однієї мови в іншій не означає для Ж. Мунэна «принципової неперекладності» чи відлучення перекладу від мовознавства. Навпроти, він вважає за необхідне усебічно вивчати мовну специфіку перекладу, щоб визначити його можливості і границі.

У 1964 році з'явилися дві роботи, що значно сприяли розвитку загальної теорії перекладу. Хоча книга американського лінгвіста Ю. Найды «До науки переводити» (Nida E. Toward a Science of Translating. - Laden, 1964) присвячена специфічним проблемам перекладу Біблії, ці проблеми розглядаються з позицій теоретичного мовознавства, і багато положень, висунуті автором книги, мають відношення і до перекладів текстів іншого характеру. Для Ю. Найды проблеми перекладу - це насамперед проблеми семантичні, зв'язані з інтерпретацією перекладачем змісту тексту оригіналу й інтерпретацією рецептором (одержувачем) перекладу змісту тексту мовою перекладу. У книзі докладно розглядаються методи аналізу семантики мовних одиниць і способи передачі на іншій мові різних типів значень - референтних, эмотивных і власне лінгвістичних. Велика увага в книзі приділено забезпеченню необхідного впливу на рецепторів перекладу. Ю. Найда вводить поняття «динамічна еквівалентність», для досягнення якої перекладач повинний орієнтуватися на формальні особливості оригіналу (що часто робили перекладачі Біблії), а на реакцію рецепторів перекладу, домагаючись максимальній зрозумілості і природності перекладу, дотримання всіх норм мови, на який робиться переклад. У книзі, як і в більш пізніх роботах Ю. Найды, представлений багатий фактичний матеріал, і в ній можна знайти чимало коштовних спостережень, що стосуються техніки перекладу, використання при перекладі опущень, додавань, переміщень і ін.

У цьому ж році з'явилася робота И.И. Ревзина і В.Ю. Розенцвейга «Основи загального і машинного перекладу», у якій розглядається ряд принципових питань побудови теорії перекладу.Автори роботи справедливо вказують, що основна задача лінгвістичної теорії полягає не в тім, щоб формулювати якісь апріорні вимоги до перекладу, а в тім, щоб вивчати й описувати об'єктивну реальність. Інакше кажучи, теорія перекладу повинна мати дескриптивний, а не прескриптивный характер. Будь-які нормативні рекомендації повинні бути результатом опису процесу перекладу, а не передувати цьому опису. Розглядаючи процес перекладу як перетворення тексту оригіналу в текст перекладу, И.И. Ревзин і В.Ю. Розенцвейг вважають за необхідне розрізняти два шляхи здійснення такого перетворення: «власне переклад», коли відбувається безпосередній перехід від одиниць однієї мови до одиниць іншої мови, і «інтерпретацію», коли перекладач спочатку усвідомлює, яка дійсність коштує за одиницями мови в оригіналі, а потім описує цю дійсність засобами мови перекладу. Хоча протиставлення власне перекладу й інтерпретації зазнало критики в ряді більш пізніх публікацій, ідея про здійснення перекладацького процесу шляхом звертання до дійсності знайшла витті втілення в ситуативній моделі перекладу.

...