Лексикографічне відтворення опозиційності в сакрально-політичному наративі Є. Сверстюка

Протистоять порядний письменник, який “все життя вичавлював з себе раба” і непорядний, який “маскував у собі раба” (БСУ, 83). В опозиції перебувають також самвидав, тамвидав і радянська псевдолітература. Ядром образу шістдесятників слід уважати виготовлення і поширення самвидаву: “Це вже вихід на поле бою, що вів до розмежування на “ідеологічному фронті” (БСУ, 26), представлений супротивником в іменах, серед яких партійний співець Б. Олійник, ранній П. Тичина, передусім його “Партія веде”, опублікована в “Правді” 1933 року як “програма виховання духовного і національного самозречення”. Опозиційні лексеми лицарі, з одного боку, і донощики, графомани, з другого відповідно означають письменників двох відроджень (розстріляного відродження 30-х років і задушеного відродження 60-х років) і радянських письменників: “Перші діють проти своїх особистих інтересів, другі малодушно заробляють тридцять срібників різною монетою” (БСУ, 167). Тому і стверджує автор, що “поет у нас або репресований, як Плужник, або змарнований, як Тичина” - однаково втрачені для української культури скалічені, розстріляні і самознівечені таланти (БСУ, 220). Перші - люди, які мислять чесно, лицарі смутної доби, розстріляні серця, з одного боку В. Стус, який заяснів, наче уражений струмом, “повторив невизнання у фарисейському світі, суд синедріону і страдницьку путь на Ґолґоту” і зацькований поет Б. Пастернак, з другого - П. Тичина - поет, який від жаху втратив лице, полонений співець, “якого світ ловив і спіймав” (перефразований сковородинський вираз), геніальний поет, “який знищив у собі душу поета”, Б. Олійник зі своїми партійно-просвітницькими книгами, а також великий графоман драматург Корнійчук. Узагальнений образ письменників-дисидентів означений словосполученням поети національногоболю, нерозмінна людська верства, озон, прозорі краплини сліз, погашені зорі українського небосхилу неопозиційних письменників - солдати ідеологічного фронту, загін співців-патріотів, епігони, переспівувачі, “слідопити ", паперові кораблики, надуті бульбашки. Для розрізнення письменників-опозиціонерів і решти письменників Є. Сверстюк вдається до мовотворчості. Путні - це совість народу, письменники, які “знають добру путь, чесну дорогу” (БСУ, 221). Путній письменник “прояснює путь народу” (БСУ, 221) і “сам проходить хресну путь” (БСУ, 236). Непутні (або безпутні, припутні “приблуди”), полохливі зайці, блудні, які “обминають батьків, традицію”. Але прийшла свобода, а з нею гласність, якій тепер уже протистоїть многоглаголання, де “мало дисциплінованої думки” за браком чесних талантів. Така опозиційна група лексикографічно представлена тріадою гнучкохребетний - жестоковийний - кирпа гнучкошиєнков: гнучкохребетний, -а, -е. Слабохарактерний; який легко підпадає під чий-н. вплив.

Який запобігає перед владою, демонструючи лакейські звички. Найбільший розрив релігійної традиції бачив Лукаш у ланці, яку Ю. Яновський назвав “гнучкохребетна напівінтеліґенція " (БСУ, 87); кирпа гнучкошиєнков, -и -а, ч., зневажл. Той, хто зверхньо ставиться до народу і запопадливо вислужується перед владою. І “моголи ", і “раби, підніжки ", і “капуста головата ", і “донощики і фарисеї" - то не якісь там кирпи гнучкошиєнкови, а часто і “шанувальники Тараса" [Шевченка]. Уже не кажу про м 'якосердих, які впевнені, що такі штрихи, як “люди гнуться " або “за шмат гнилої ковбаси ", не стосуються народу (СГЖ, 121). (Вираз на позначення “благородної фамілії” належить до так званих “значущих імен”, що були поширені в сатирі ХУШ - XIX ст. На обкладинці першого видання “Гайдамаків” Т Шевченка семантично контрастний тричлен зі слів взаємовиключного змісту “Кирпа-Гнучкошиєнко-в”, елементи якого послідовно означають: пиха, чванство + низькопоклонство, лакейство + “русифікація” українського прізвища як ознака холопства - характеристика українського панства, яке демонструвало дворянську зарозумілість перед народом, лакейство перед владою і холопську зневагу до всього українського. Пор. також у сучасних ЗМІ новини, позначені тегом “гнучкошиєнко”).

Антиподом, опозиційною фігурою людини є антилюдина, яка попирає святині і традиції батьків, ганьбить Отчий дім. Бо “мірою людини є її Бог” (БСУ, 51). Уособленням першої є рухівець, другої - совок, міщанин-споживач, національно індиферентний, позбавлений національної гідності хохол, маланчук, цербер, суржик, держиморда. Відповідно паралелі з тваринного світу (зоометафори): перший - біла ворона, яка “не каркає і не краде”, другий - чорна ворона, сіренький горобець, собака на сіні, вчений папуга, полохливий заєць, вчений мурашник, сірий віл науки. Наприклад, у фразеологізмі біла ворона первісно закладена певна внутрішня суперечність. За народними уявленнями ворона не уособлює позитивних якостей: це простуватий, неметкий, мстивий, позбавлений будь-якої привабливості птах. Водночас білий колір в українській культурі - символ світла і чистоти, який захищає від темних сил і протистоїть чорному. У мові фразеологізм біла ворона зазвичай уживається для характеристики того, хто не схожий на інших, кого зневажає суспільство за цю його несхожість. У мовлення ввійшов з дикої природи, де чорні ворони можуть забити на смерть свого родича-альбіноса, оскільки білий колір упадає в око хижаку, а тому в небезпеці опиняється решта представників виду. У загальномовному тлумачному словнику фразеологізм біла ворона має дефініцію “про того, хто виділяється серед інших чимсь незвичайним” (СУМ, І, 181). Інше подібне тлумачення: про людину, яка різко виділяється серед інших, не схожа на оточення. Євген Сверстюк творчо переосмислює це словосполучення: Ми можемо перемагати тільки тією силою, якої у них нема: силою білої ворони, яка не каркає і не краде (БСУ, 55); На кожному кроці перед нами стояв вибір: або приєднатися до солдатів ідеологічного фронту, або залишитися білою вороною, на яку кидають болото, примовляючи: “то за відповідальність і свою честь ", а то “за посольство перед людством", а то “заувагу й повагу читача" (БСУ, 174). Виходячиз контексту, пропонуємо для фразеологізму біла ворона дефініцію: “той, хто не схожий на оточуючих, кому не дарують моральної переваги над іншими”. Вжита як порівняння кольороназва чорна нитка (Мов чорна нитка, тягнеться те внутрішнє роздвоєння в характерах російських інтелігентних людей аж до наших днів - СГЖ, 434; Турґєнєву судилася ця чорна нитка вже змалку, коли він покинув лютий поміщицький світ своєї матері й почав з дев 'яти років учитись у німецькому пансіоні - там само, 434) у текстах Є. Сверстюка підсилює вказівку на внутрішню світоглядну роздвоєність російської інтелігенції між західництвом і слов'янофільством. Значення чорного кольору у слов'янській культурі подвійне: з одного боку, - це колір жалоби, смутку і печалі, з іншого, - він пов'язаний із землею-годувальницею, в яку люди здавна вкладали свою працю, а вона віддячувала щедрими врожаями. Серед предметних символів-оберегів, що виконують захисну функцію, і чорна нитка: носіння такої нитки на зап'ястку лівої руки забирає негатив, надає власникові такої нитки спокою і врівноваженості, захищає від хвороби. Оскільки за марновірними уявленнями чорна нитка - магічний знак, пов'язаний з чаклунством, то носіння його може вказувати на роздвоєність натури власника. Отже, можливе трактування назви як того, що не викликає схвалення, свідчить про світоглядну роздвоєність особистості (тут рос. інтелігенції) у виконанні нею цивілізаційної місії. || Також як один із символів-оберегів, де чорний колір хоч і асоціюється із землею- годувальницею, проте його носіння свідчить про двоїсту натуру власника, який вірить у магічну силу (йдеться про світоглядну роздвоєність між західництвом і слов'янофільством).

Паралель проведена також між назвами абсолютно безбожний вождь - абсолютно безбожна людина. Вербальним утіленням духовно спустошеної і скаліченої людини в тоталітарному суспільстві у Є. Сверстюка виступає словосполучення закручуваний і відкручуваний ґвинтик, яке має таку лексикографічну дефініцію: ґвинтик: закручуваний і відкручуваний ґвинтик. Який не може справити помітного впливу на перебіг подій, відіграє незначну роль у якій-небудь справі. || Яким можна легко маніпулювати. (Пор. вислів “сталінський гвинтик” - про роль людини в комуністичному експерименті колишнього СРСР, коли потрібна була не особа, а слухняний трудівник, зорієнтований на “досягнення великих цілей” - виконання вказівок вождя і чергового партійного з'їзду). Знищити особу - це стара державна мудрість, але запізніла. Особа стає надто великою після смерти. Найкраще - профілактика: раннє виявлення, рання невтралізація, раннє знешкодження, тобто перетворення на легко закручуваний і відкручуваний ґвинтик (БСУ, 94).

Життя в новітній демократичній Україні поки що мало відрізняється від колишнього соціалістичного, а такому представлене словосполученням білчине колесо текучки і назвами - символами доби кравчучка і кучмовоз / кучмовіз, наприклад, лексикографічно оформлені варіанти слів: кучмовіз, -воза і кучмовоз, -а, ч., розм., ірон. Двоколісний возик середнього розміру для перевезення важких вантажів: мішків з овочами, пакунків з одягом, речами і т. ін. (Народні іронічні назви-синоніми набули поширення у “лихі” 90-ті за правління другого президента Л.Д. Кучми і походять від контамінації його прізвища й іменника віз (перша назва) та другої назви з дієсловом воз(ити), утвореної за аналогією до поширеного у 80-ті рр. ХХ ст. слова членовоз - назви службового автомобіля найвищого класу для перевезення керівників держави і високопоставлених функціонерів КПРС: член (ЦК КПРС) і воз(ити). У глухе безчасся.. народ озброївся в кравчучки і кучмовози, а вдесятеро скорочене воїнство вціляє за участю росіян російськими ракетами в російський літак, розплачуючись за це українською честю й народніми грошима (СГЖ, 615), якому протистоїть надія на світле майбутнє, реалізована словосполученнями золотий гомін, а також Празька весна і Оксамитна та Помаранчева революції: колесо: білчине колесо текучки. Постійні марні клопоти, безрезультатнп метушня, відірваність від реального життя. За даними газети, чиновницька рука підхопила, не спитавши дозволу, шістдесят п 'ять тисяч карбованців (“для Фонду миру”) з пожертвувань паломниківі поставила особливо важкий замок на дверях каплички (про ремонт ніхто й не натякнув), а звичне до вказівок вухо так і не почуло людського гомону, що, мовляв, крім білчиного колеса текучки і службових почуттів є ще інший невидимий світ у сповитку таємниці (БСУ 101); гомін: золотий гомін (у лапках), книжн. Про події в Києві 1917 р., пов'язані з проголошенням Центральною Радою незалежності Української Народної Республіки. (За однойменною назвою ліричної поеми П. Тичини про благовіст золотоверхого міста над Дніпром, вітання Андрієм Первозванним киян, благословлення хрестом міста, предки встали з могил і приносять жертву сонцю, навколо всезагальна радість. Золоте сонце, золоті джерела, золоті куполи Лаври і Софії, золоті човни Андрія Первозванного, що причалюють із сивої давнини, створюють золотий гомін над стародавнім і новітнім Києвом). І коли над Києвом 1917року піднявся “золотий гомін ” - у Києві з 'явився будівничий української церкви, людина глибокої віри, патріот Василь Липківський (БСУ, 34); Півстоліття на Заході дало йому [Івану Кошелівцю] філософську й естетичну школу, яку він прагне поставити до праці в наших посткомуністичних просторах, де в Харкові все ще “дме холодний вітер з порошею ”, а в Київі - далеко не “золотий гомін ” (СГЖ, 335); Празька весна. Уведення військ країн Варшавського договору в Чехословаччину 20 серпня 1968 р. (Романтична назва запозичена в щорічного весняного фестивалю академічної музики, що відбувався у Празі з 1946 року, хоч самі події до музики стосунку не мають. Натомість очевидний перегук з європейськими революціями 1848 - 1849 років - революційними рухами, що носили антифеодальний і національно-визвольний характер, учасники яких виступали за демократизацію суспільного життя); в історію ввійшли під загальною назвою “Весна народів”). Після придушення “Празькоївесни” в серпні 1968року комунізм опустився до грубої сили - і стеля зовсім опустилася (СГЖ, 501); Виглядаю долю довгождану, А не діжду - вибуду із гри, - писав він [Василь Стус] у жовтні 68-го року - в пору, переломну після розгрому Празької весни (БСУ, 145); Оксамитна революція. Здійснене безкровно мирне громадянське повстання в Чехословаччині в листопаді - грудні 1989 року, що привело до усунення від влади компартії і демонтажу соціалістичної системи в ЧССР. (Від ч. Sametova гетоіисе “Оксамитна (Оксамитова) революція”, слц. №:та гevolйcia “Ніжна революція”. Термін “Оксамитна революція” застосовується також в інших східноєвропейських країнах, де наприкінці 1980-х - початку 1990-х стався безкровний (виняток - Румунія) перехід від соціалістичної системи до ліберальної. Згодом термін стали застосовувати на позначення ненасильницької революції загалом. Пор. подібне загальне значення терміна “Кольорова революція”). У свідомості багатьох українців імена Томаса Масарика і Вацлава Гавела є найтеплішими світилами на горизонті ХХ століття. ..Ми пережили Празьку весну 1968 року як спалах творчих сил і навіть надію на гуманізацію Негативного Принципу. ..ваша Оксамитна революція стала для усіх святом і прелюдією незалежности України, а також, певною мірою, і Помаранчевої революції (СГЖ, 448).

В опозиційних відношеннях перебувають також наука і псевдонаука. Перша прокладає дорогу до Бога, друга - бутафорія, наука словесної спритності, вчений мурашник, де панують напівправда, напівкультурність і напівосвіченість. Перша спирається на справжніх лідерів (священників, поетів, учителів), які, означивши критерії справжності - об'єднання навколо високих безкорисливих принципів, “поставили честь і обов'язок понад усе” (БСУ, 52), друга - на напівосвічених вчителів та професорів. Перші служать високому обов'язку відродження нації, другі, “озброївшись заяложеною і кумедною офіційною фразеологією”, поширюють псевдонаукові агітки. У школі - примусова манна каша, перемішана з гострими остюками “відкриттів”. Проте найдалі просунулися академіки з мовознавства, які “культивують мовознавче яничарство”: складають списки рідковживаних українських слів, розсилають їх у видавництва, а там уже викреслюють ті крамольні слова з перекладів М. Рильського, М. Лукаша, А. Перепаді, Є. Поповича та інших культурних перекладачів (БСУ, 58). В опозиційних відношеннях перебувають також поняття, виражені словосполученнями дисциплінована творча думка і блудливо-догідлива думка, за якою йде довгий ряд негативних синонімів: демагогічна, лінива, хитра, формальна, партійно-кон 'юнктурна, декоративна. Слово Боже протистоїть слову епохи будівництва комунізму, окресленому низкою епітетів: програмоване, конвойоване, залякане, ослаблене, непевне, глухе, закріпачене, водянисто-рожеве, яке належить піднести до рівня національного письменства, як і традицію - руйновану, підсічену в корені, розмиту. Бездуховність, як антипод усіх вартостей, протистоїть духовності й представлена в образі розбитого корита з відомої казки.