Хурритський субстрат в сучасній українській мові: лінгвістичні етюди

Жителям с. Джурів Снятинського району, що на Івано-Франківщині, як і навколишніх поселень, добре відома назва цього урочища - Бабин Хрест. Розташоване воно на чималій висоті на околиці тамтешнього лісу. Місцеві старожили стверджують, що тут з давніх-давен стояв хрест, тому місцевість й отримала подібне наймення. Мирослав Габорак, сучасний дослідник історії та культури Івано-Франківщини, до речі, автор дев'яти книг про походження географічних назв Прикарпаття, вважає, що «назва виникла в результаті трансонімізації однозвучного реалоніма - найменування хреста, що стояв колись на горбі» [1, с. 15]. Вчений висловлює припущення, що «той хрест поставила якась баба...» [1, с. 15].

Інші відомі науковці з Івано-Франківщини - директор Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя

Стефаника, доктор історичних наук, професор Микола Кугутяк та його колега з цього ж інституту, кандидат історичних наук Михайло Паньків - відзначають той факт, що «язичницькі святилища споруджувалися на висотах Київської Русі. Скельні святилища й кам'яні жертовники були поширені на Карпатських вершинах. У зв'язку із цим привертають увагу ритуальні висоти під назвами “Баба”, “Лиса Гора”, “Ігрище”, “Голиця” та ін.» [8, с. 248]. Затим дослідники, посилаючись на науковий архів кафедри етнології і археології Інституту історії, політології й міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, зазначають, що «серед сакральних пам'яток поширений мікротопонім “Баба”. Ми зафіксували їх 46. Причому більшість з них знаходиться також у гірській і передгірській місцевості» [8, с. 249].

До речі, Ігор Сеньків, краєзнавець з Прикарпаття, справедливо наголошує, що «територія України здавна була конґломератом різних народів з багатьма господарсько-культурними типами, мовними родинами, віруваннями. Вивчення історико-культурної спадщини Прикарпаття тісно пов'язане з топонімами, що не піддаються фальсифікації, вона зберігає майбутнім поколінням пам'ять про народ, його духовну культуру» [13, с. 174].

Отже, чи можна пов'язувати назву урочища Бабин Хрест та наймення інших десятків місцевостей та поселень на карті сучасної України з «якоюсь бабою» або ж співвідносити ці топоніми й мікротопоніми з бабою - нібито персонажем слов'янської міфології? Аби відповісти на ці запитання, зосередимо свою увагу на оронімній назві з іншого куточка України, Полтавщини.

Селище міського типу Градизьк Глобинського району Полтавської області розташоване на північно-східному узбережжі Кременчуцького водосховища. Південною околицею населеного пункту є схил гори Пивиха. На стенді, встановленому біля приміщення селищної ради, вказано, що це давнє поселення засноване 865 року. Сучасне електронне джерело зазначає, що «гора Пивиха в селищі Градизьк Глобинського району славилася колись не лише найвищою точкою в Полтавській області, а й існуванням на ній Пивогірського монастиря», котрий до наших часів, на жаль, не зберігся.

Щодо дати заснування останнього єдиної точки зору немає: одні стверджують, що Пивогірський (Пивогородиський) монастир виник у 50-х роках XVI ст.; інші переконують, що його було закладено на горі Пивиха близько 1629 року як філію Київського Микільського Пустинного монастиря. Проте не це важливе: в даному разі нас більше цікавить назва обителі - Пивогірський (Пивогородиський).

Вона засвідчує малоймовірність заснування монастиря в XVI ст. Останню дату намагається «легітимізувати» ієромонах Нектарій, настоятель тамтешньої Свято-Покровської церкви. Вигадкою також слід вважати і слова ієромонаха про «руських власників селища Пива»: церковнослужитель твердить, що «свою назву монастир, як і сама гора, отримав від селища Пива. Воно належало руським боярам Пивам»⁵.

Проте, всупереч твердженням градизького ієромонаха Нектарія, є всі підстави вважати: «руські бояри Пиви» є вигаданими особами, вони - породження народної етимології, коли неправильно осмислюється незрозуміле слово за аналогією фонетично близького, що призводить затим до перекручення його звукового вираження. Крім того, датою спорудження монастиря, очевидно, слід вважати першу половину XVII ст. Обґрунтуємо сказане вище.

Те, що чоловіча обитель на схилі гори Пивиха (висота над рівнем моря 168 м) колись одержала назву Пивогірської, засвідчує, що фундатори монастиря вже не розуміли первісної семантики тієї багатої лексичної мозаїки, яка побутувала тоді на землях сучасної Полтавщини. Так стверджувати дає підстави саме це дивне найменування, в якому вже назване поняття повторно позначається іншим словом. Адже українське Пивиха, найімовірніше, походить від хурритського paba «гора» (пор. укр. пагорб); його різні форми написання: baban, paba(n), f/pab(a) n(n)i, fabanni, pabni, pab(a)ni, paban-ni, paban(n)i [26, с. 190; 34, с. 295-297; 22, с. 84]. Відомий французький лінгвіст Арно Фурне та його колега зі США Аллан Бомхард вважають, що фонема *b у давньохурритській мові вимовлялася подібно до <b> <w> та <p> [22, с. 84]. В урартській мові аналогом цього хурритського апелятива виступає babani «гірський район» [34, с. 295]. Отже, в назві Пивогірський українська основа гірський дублює хурритський апелятив paba, що має такий же сенс.

Як вдалося встановити автору цих рядків, суттєва зміна семантики багатьох лексичних одиниць української мови відбулася після 1569 року, коли значна частина сучасних українських земель відійшла від Великого князівства Литовського Речі Посполитій. Литовські правителі, як відомо, щодо питання мовної експансії були стриманішими від поляків. Тому засновники монастиря вже не знали значення прадавнього хурритського paba, відповідниками якого тоді вже стали лексеми гора та пагорб. Це підтверджують такі факти.

Гора Піп Іван (інша назва Чорна Гора) висотою 2028 метрів, як відомо, є однією з найвищих вершин Українських Карпат. Розташована вона на південному сході головного хребта гірського масиву Чорногора, що простягнувся на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. Якщо порівняти хурритське paba «гора» та його форми paba(n), f/pab(a) п(п)і, fabanni, pabni, pab(a)ni, paban-ni, paban(n)i, стає очевидним, що наймення Піп Іван є українським відповідником хурритського апелятива. Зрозуміле й те, що термін гора дублює щойно згадану сполуку Піп Іван.

Назва села Бабайківка (пор. хурритське paba «гора») Царичанського району Дніпропетровської області. Дослідник Володимир Кабузан вказує, що вже до 1740 р. це поселення було одним із найбільших на землях Самарської паланки, включеної в кінці XVIII ст. до складу

Новомосковського повіту [7, с. 80]. На східній околиці населеного пункту розташована височина, що простягається з півночі на південь. На території самої Бабайківки виявлено три кургани та один курганний могильник скіфської доби. А ще тут є пагорб Могила Котів Горб. Очевидно, назва Котів, маючи також хурритське походження, утворилася від прадавнього hud - «хвала, слава; хвалити, славити» [7, с. 175-176].

Село Півні Дмитрівської сільської ради Фастівського району Київської області. Назва поселення походить, ймовірно, від хурритської основи paba «гора». Як зазначає відомий український краєзнавець Лаврентій Похилевич (1816-1893), поселення існувало ще за часів київського князя Володимира Ольгердовича (1338 - після 1398 рр.) [12, с. 403]. Півні розташовані на висоті 187 метрів над рівнем моря; на найвищій вершині населеного пункту - пагорбі в центрі села - близько 1738 року було побудовано дерев'яну церкву Іоанна Златоуста. Саме це узвишшя на правому березі річки Унави, напевне, й пов'язане із сучасним найменням поселення.

Село Бабинці Погребищенського району Вінницької області. Середня висота, на якій розкинулися вулиці цього населеного пункту, становить 201 м над рівнем моря. Можна стверджувати, що зазначений факт засвідчує, очевидно, хурритське походження наймення поселення: від paban-ni, paban-(n)i «гора; пагорб». Можливо, суфіксальну частину назви (-инці) утворює хурритське ini/eni «бог».

Селище міського типу Бабанка, що в Уманському районі на Черкащині. Воно також розташоване на досить чималій висоті як для цього краю - 176 м. На території населеного пункту археологи виявили залишки поселень трипільської культури, 9 поселень черняхівської культури, крем'яні вироби доби пізнього палеоліту та артефакти періоду пізньої бронзи. А ще - скіфський курган, який науковці датують VII ст. до н.е.

Село Бабинці (альтернативна назва Бабинці від Кривчого) Борщівського району Тернопільської області. Тамтешні жителі наймення свого населеного пункту пов'язують із каменем («бабою»), що стоїть на височині над долиною річки Нічлави. Насправді згаданий ойконім належить до типу оронімних: рельєф тут порівняно з довкіллям досить гористий - близько 200 метрів - і більше має пагорбів, на яких розкинулося село.

Те саме можна сказати й про село Урожайне Мельнице-Подільської селищної ради в цьому ж районі, яке до 1964 року йменувалося також Бабинцями (Бабинцями від Звенигорода). Середня висота тамтешньої місцевості сягає понад 180 метрів.

Зупинимося також на походженні назв поселень на території проживання двох південнослов'янських народів - болгарського та словенського.

Село Бабинці (болгар. Бабиници) в общині Тетевен Ловецької області в Болгарії. Поселення знаходиться серед гірського масиву Стара Планина на висоті 980-1080 метрів над рівнем моря. Цей факт, безумовно, пояснює значення назви населеного пункту, яка також, на нашу думку, сходить до хурритського paban-ni, paban-(n)i «гора».

Село Бабинці (словен. Babmd), що в общині Лютомер провінції Штирія в Словенії. Територія Помурського регіону, де розташоване поселення, переважно низинна. Пагорби висотою понад 200 та більше метрів залягають тут лише на землях, що оточують згадані Бабинці. А середня висота, на якій розмістилися чепурненькі вулиці цього невеличкого населеного пункту, становить понад 177 метрів, що можна вважати чималим підвищенням для зазначеної місцевості. Отже, можна висловити припущення, що й у цьому випадку наймення поселення пов'язане з особливостями тамтешнього рельєфу та походить, очевидно, від хурритського paban-ni, paban-(n)i «гора».

І, нарешті, про апелятивну лексику в сучасній українській мові. Маю на увазі слова баня та бабинець. Перше з них належить до розряду полісемічних і одним із його значень є «опуклий дах, що має форму півкулі; купол» [14:1970, с. 102]. Як ми розуміємо, семантика терміна вказує на високе розташування ярусної круглої бані, що була обов'язковим компонентом усього розмаїття тридільних церков: одно- та трибаневих. Отже, й тут бачимо прямий зв'язок між хурритським pabа, paba(n), f/pab(a)n(n)i, fabanni, pabni, pab(a)ni, paban-ni, paban(n)i «гора; горб, пагорб; підвищення» й фонетично та семантично близьким до нього українським баня.

Коли йдеться про бабинець, то щодо цього терміна, як правило, застосовують таке сумнівне визначення: «Приміщення в західній частині церкви, прилегле до нави, в якому під час літургії знаходяться жінки. Бабинець входить у канонічну, тридільну систему планування православного, переважно дерев'яного храму - бабинець, нава, вівтар» [2, с. 860].

Досить дивне, на наш погляд, тлумачення дає щодо бабинця також і «Словник української мови»: «Окреме місце в церкві, де стоять жінки» [14:1970, с. 76]. Щоправда, це ж академічне видання не пояснює: а) коли і хто поділив прихожан у церкві під час проведення служби (літургії) на чоловіків та жінок; б) визначив для них окремі місця в храмі; в) як називається місце в церкві, де під час тієї ж літургії знаходяться чоловіки.

Процитуємо ще одне визначення для бабинця, дане сучасним електронним джерелом (зберігаючи при цьому стилістику, правопис, у тому числі й пунктуацію, та орфографію оригіналу): «бабинець (синоніми - бабник, гінеко- ніт) - одна з трьох частин тридільного храму. Назва походить від українського слова «Баба», тобто у церкві в бабинці стояли жінки. Бабинець входить у канонічну, тридільну систему планування православного, переважно дерев'яного храму - бабинець, нава, вівтар. У храмах більших розмірів зазвичай над бабинцем розміщуються хори».

Звичайно, подібні тлумачення аж ніяк не сприяють гендерній рівності чоловіків та жінок, а ще є образливими на адресу останніх: відколи це в українській мові слово баба стало синонімом іменника жінка?..

Тлумаченню терміна бабинець допомагають, зокрема, функціональне призначення та його форма. Ще й донині на Закарпатті та Лемківщині збереглися дерев'яні храми своєрідного стилю, наближеного до готичного. В подібних церквах над бабинцем зазвичай розташована висока стрімка вежа.

Отже, є підстави вважати, що первісною семантикою слова бабинець було поняття, пов'язане саме з висотою (горою), яке колись і виражало хурритське paban- пі, paban-(n)i «гора; пагорб». До речі, на цю особливість бабинця вказував свого часу і видатний знавець української архітектури, доктор мистецтвознавства, професор Стефан Таранушенко (18891976). Так, розповідаючи про архітектурні особливості церкви св. Юрія в м. Седнів на Чернігівщині, побудованої на початку XVIII ст., він зазначав, що висота стін бабинця цього храму вдвічі перевищує довжину його плану. Подібна особливість притаманна будь-якому православному храму [2, с. 91].

Отже, первісну семантику лексеми бабинець слід ототожнювати зі значенням хурритського paban-ni, paban-(n)i «гора; пагорб». Останнє й було етимоном сучасної української лексеми (географічного терміна) гора, що вживається нині, як відомо, в сенсі «гора; горб, пагорб, підвищення».

український антропонімний лексика хурритський

4. Хурритське ?iridi як етимон давньоруських корста та короста, українського хоронити

Важко погодитись з думкою сучасних мовознавців про походження давньоруського апелятива (у множині) корсты (керста, корста, короста) «гроб, труна, могила», що зустрічається, наприклад, в Лаврентіївському літописі в описі подій за 1092 рік (щоправда, пізнішими редакторами списку це слово - корсты - тут же внизу, на сторінці літопису, помилково виправлено на кресты, крест; в Літописі руському за Іпатіївським списком також помилково вжито слово хрестъ з виправленням внизу на крсты) [6, с. 206]:

«Оумре Рюрикъ сн?ъ Ростиславль в си же времена мнози чл?вци оумираху различнъэмї недугъэ. ?коже гл?ху продающе корстъэ. ?ко продахомъ корстъэ» [9, с. 215] (у Хлєбниковському списку - крсты. - В.Л.). «У сей же рік помер Рюрик, син Ростиславів. У ці ж часи багато людей умирало од різних недуг, так що говорили ті, які продають гроби» [10, с. 131].

Як відомо, німецький лінгвіст та славіст М. Фасмер (28.02.1886-30.11.1962) вважав, що це давньоруське слово, очевидно, запозичене з литовської, де іменник karЮstas (правильно: karstas, karst№, як, до речі, і grabas. - В. Л. ) означає «труна, домовина, гроб; могила» або ж походить від латвійського љk?ir?sts зі значенням «ковчег» [15, с. 338]. У свою чергу один із найвідоміших дослідників литовської мови професор К. Буга (6.11.1879-2.12.1924) в дослідженні «Мова та античність» стверджував, що ці дві балтійські основи споріднені з литовським praЮkartas «ясла (годівниця)» [18, с. 48, 170]. Польський історик та філолог-славіст А. Брюкнер (29.01.1856-24.05.1939) спростовував думку інших дослідників про фінські корені давньоруського корста (керста, короста): останні вважали, що давньоруське слово є калькою фінського kirstu «труна, домовина» або ж утворилося від латвійського рнirsts чи естонського kirst з таким же значенням [17, с. 66, 237-238].

Одразу зазначимо: ні литовські karstas та praЮkartas, ні латвійське љk?ir?sts, а ні тим більше невідомі нам фінські основи до утворення давньоруського корста, очевидно, ніякого стосунку не мають, адже в цієї лексеми набагато давніша історія, що вимірюється, ймовірно, кількома тисячоліттями. Праоснову (етимон) зазначеного вище слова, напевне, слід шукати в хурритській мові. І цим доісторичним етимоном слід вважати, очевидно, хурритське ?iridi «виїмка ґрунту, розкопки, копання; канал, рів, траншея, яма, фоса» [34, с. 155]. Німецький орієнталіст, хеттолог, професор Бохумського університету Е. Ной (26.11.1936-3.12.1999) в 1992 році висловив думку, що цю хурритську лексему слід розуміти як «виїмка ґрунту, розкопування, розкопки; яма, рів, траншея, котлован» та вона, можливо, походить від аккадського ?irоtu «рити» й відповідає хетському ?ukanna «основа, фундамент» [30, с. 396]. Затим він згодом (в 1993 та 1995-1997 роках) в інших своїх дослідженнях підтвердив сказане ним же раніше: хурритський термін ?iridi однозначно слід ототожнювати з копанням, виїмкою ґрунту, риттям каналу, рову, траншеї тощо [27, с. 60; 28, с. 31, 36; 29, с. 185; 28, с. 256]. Аналогічну або подібну думку щодо семантики хурритського ?iridi («канал, фоса, канава») мали також співвітчизники Е. Ноя - німецькі мовознавці: ассиріолог та хеттолог В. Хаас (1.11.1936-13.05.2019) та хурритолог і хеттолог І. Вегнер-Хаас (нар. 1941 р.) [25, с. 54-57], італійська дослідниця М.-К. Тремоуілле (нар. 1944 р.) [37, с. 145-149], французький лінгвіст Ж. Кацанікос [19, с. 279] та британський професор У.Дж. Ватсон з університету Ньюкасла [39, с. 553; 38, с. 129].

Перед тим, як заглибитися у пошуки лінгвістичних двійників хурритського ?iridi «виїмка ґрунту, розкопки, копання; канал, рів, траншея, яма, фоса», подам назви деяких водних об'єктів України:

дельтове озеро Кардашинський лиман, поблизу с. Кардашинка Голопристанського р-ну Херсонської обл. (цей лімнонім площею 5,3 км² розташований у пониззі Дніпра, на лівобережній заплаві дельти згаданої ріки;

лиманом тамтешні жителі здавна йменують водойми. Стічні води до Кардашинського лиману надходять із Солонецької канави та місцевих риборозплідних ставків. Між лиманом та Дніпром протікають річка Конка та єрик Чайка);

потік Корита, с. Білоберізка Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.;

потік Коритарський, п. Хрепелева л. Бистриці-Надвірнянської п. Бистриці п. Дністра; с. Зелена Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.;

річка Коритища, п. Мостищ п. Жо- лоні п. Словечни п. Прип'яті п. Дніпра;

потік Коритко, п. Серету л. Дністра; між річками Гнізна та Звиняч;

балка Коритна, п. Вислої п. Сівер- ського Дінця п. Дону;

річка Коритна, п. Русави; Томаш- пільський та Ямпільський р-ни Вінницької обл.;

річка Коритна, п. Грязиви; Овруцький р-н Житомирської обл.;

річка Коритна, л. Ягідниці л. Талі п. Тетерева п. Дніпра; Київська обл.;

потік Коритний, с. Запереділля Міжгірського р-ну Закарпатської обл.;

потік Коритниця, п. Ужа л. Лабірця п. Бодрогу п. Тиси л. Дунаю; с. Оноківці Ужгородського р-ну Закарпатської обл.;

річка Коритниця, п. Черемошу п. Пруту л. Дунаю; Міліївська (х. Коритниця), Іспаська, Банилівська та Коритненська (с. Коритне) сільські ради Вижницького р-ну Чернівецької обл.;

річка Коритницький Потік, п. Річиці п. Солокії л. Західного Бугу п. Вісли; Сокальський р-н Львівської обл.;

річка Коритня, п. Синюхи л. Південного Бугу;

балка Корито, л. Кринки п. Міусу, впадає в Азовське море; с. Успенка Амвросіївського р-ну Донецької обл.;

потік Корито, л. Дністра; с. Козарі Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.;

річище Корито, с. Бабичі Канівського р-ну Черкаської обл.;

балка Коритяна, с. Попівка Канівського р-ну Черкаської обл.;

потік Городаків, пр. Рибниці п. Пуцити п. Дністра; м. Косів Івано-Франківської обл.;

балка Городецька, л. Бика л. Самари л. Дніпра;

потік Городилів, п. Ріки п. Тиси л. Дунаю (пор. Городилів - частина м. Хуст Закарпатської обл.);

балка Городиська, л. Кінської л. Дніпра;

балка Городиська, л. Проворотної п. Джгуна (Джуна) п. Водолажки п. Можу п. Сіверського Дінця п. Дону;

річка Городище, л. Словечни п. Прип'яті п. Дніпра; Овруцький р-н Житомирської обл.; пор. там само с. Городець;

річка Городище, п. Десни л. Дніпра; села Слобідка та Городище Менського р-ну Чернігівської обл.;

річка Городище, п. Річища л. Дніпра; с. Бабине Верхньорогачицького р-ну Херсонської обл.; пор. могила Городище, урочище Великі Кучугури (р. Лопушка, тепер Каховське водосховище) та гряда, що в Запорізькому р-ні однойменної обл.;

річка Городище, п. Піщаної л. Осколу л. Сіверського Дінця п. Дону;

річка Городище, п. Сіверського Дінця (межиріччя Бабки й Тетліги) п. Дону;

річка Городищенка, л. Сейму л. Десни л. Дніпра; смт Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської обл.;

річка Городівна, п. Ужа п. Прип'яті н. Дніпра; Ємільчинський р-н Житомирської обл.

потічок Городковий, л. Сушанської Ріки п. Бронецької Ріки л. Боржави п. Тиси л. Дунаю; с. Суха Іршавського р-ну Закарпатської обл.;

балка Городна, л. Білої п. Лугані п. Сіверського Дінця п. Дону; у гирлі с-ще Городище;

балка Городна, п. Бритаю п. Береки п. Сіверського Дінця п. Дону; пор. нп Городна;

річка Городниця, с. Постолівка Гусятинського р-ну Тернопільської обл.;

річка Городня, п. Снову п. Десни л. Дніпра; м. Городня Чернігівської обл.;

річка Городня, пр. Сможу л. Удаю п. Сули л. Дніпра; села Гмирянка та Городня Ічнянського р-ну Чернігівської обл.;

річка Городенка, пр. Удаю п. Сули л. Дніпра;

яр Городовий, п. Сенека л. Сенихи п. Осколу л. Сіверського Дінця п. Дону;

балка Городська, л. Городецької л. Бика л. Самари л. Дніпра; між балками Матющина та Ключик;

балка Городська, п. Красної л. Сіверського Дінця п. Дону; пор. с. Городське / Кочине, що розташоване у верхів'ї.

До запропонованого переліку водних артерій долучимо також найменування окремих населених пунктів України: село Кардашинка Голопристанського р-ну Херсонської обл.;

село Коритище Топорищенської сільської ради Хорошівського р-ну Житомирської обл.;

село Коритниця Устилузької міської громади Володимир-Волинського р-ну Волинської обл.;

село Коритниця Привітненської сільської ради Локачинського р-ну Волинської обл.;

село Коритне Балтської міської громади Балтського р-ну Одеської обл. (на околиці Коритного виявлено поселення трипільської культури);

село Коритне Вижницького р-ну Чернівецької обл. (як засвідчують археологічні дослідження, перші поселення на території Коритного мають вік близько п'яти тисяч років, отже, існували в складі трипільської культури);

село Коритняни Ужгородського р-ну Закарпатської обл. (на території Коритнян вчені-археологи В. Котигорошко та І. Попович виявили залишки трьох поселень: а) перших століть нашої ери (римський час); б) слов'янського (VIII-IX ст.); в) давньоруського (XI-XIII ст.);

село Коритувата Самгородоцької сільської ради Козятинського р-ну Вінницької обл.;

село Коричинці Деражнянського р-ну Хмельницької обл.

Подані вище назви водних об'єктів та населених пунктів України, очевидно, слід пов'язувати із зазначеним раніше хурритським hiridi.

Тепер перейдемо до аналогів цього слова в інших мертвих та давніх мовах тих народів, що за доісторичних часів були географічними сусідами хурритів.

Почнемо з шумерів. Скористаємося словником-путівником з давньої шумерської мови, редактором якого є найавторитетніший дослідник шумерської лексики Джон Аллан Халлоран (John Allan Halloran). Найбільш близькими за значенням до хурритського ?iridi «виїмка ґрунту, розкопки, копання; канал, рів, траншея, яма, фоса» є такі шумерські основи: ?ur, ur? [HAR]; dun, du??; tun, tu??; tu??; ?abrud; ki-in-dar «яма, нора, діра, отвір; копати, проривати, довбати» [21]; buru (-d), bur «те ж саме»; ba-al «копати (канал)»; pa? … ba-al «копати рів, траншею»; љita «канал, малий канал, головний канал»; љita «рів, траншея, канал, велика яма»; љita, eљda «чистий», «купати(ся)»; «священик» (не плутати љita, застерігає американський лінгвіст М. Лафайєт, із шумерським словом сhita, що означає «не в порядку, несправний», «не працює; не по закону; не по порядку; не за правилами; зламався; вийшов із ладу; не в собі; порушується порядок; поза чергою») [21, с. 153]; dun, du?? «копати» (поле, яму); pa?,?,?, par «іригаційний канал, рів, маленький канал, траншея, канава для стічних вод»; e-љe-a «тип каналу або рову»; e-ne-su-ud «викопаний»; «рів, канава, канал, траншея, рівчак, кювет»; sur «рити канаву, обкопувати ровом»; eg, ek, ig, e «траншея, стічна канава; гребля»; ub? «западина, поглиблення, порожнина»; te-me-en, temen «розкопки, копання»; ki-љur «могила», «порожнина в землі»; ki-lal/la (bi) «розкопки», «могила»; bal; ba.al «копати (рів)» (лопатою, мотикою); ki-ma? «могила».

В аккадській мові до цього своєрідного лексико-семантичного ряду слід віднести такі основи: hirоtu «копати, рити, прокопувати, викопувати», «земляні роботи, землерийні роботи», «канал, канав а, рів»; amвru «текти, капати, протікати»; pattu «канал; лоток; водопровід(на труба)»; kuppi, kupвti «потік; ключ, джерело»; harвru «копати, рити; видовбувати, продовбувати»; hurru «діра, яма, отвір; нора; печера; яр, ущелина, прірва; розколина, вибоїна»; harоsu, hirоsu «рів, канава» (множ. hirоsani, hirоssani, hirоssi); harы, hirы, herы «копати, викопувати, рити, проривати, прокопувати»; harы, hariu «рів, канава, окоп; чан, бочка»; sпta «рів, траншея, канал, велика яма».

Як відомо, аккадською мовою послуговувалися не тільки в Аккаді, але й у давніх Ассирії та Вавилоні. Частіше мовознавці мовою спілкування жителів цих двох останніх доісторичних держав називають давньоассирійський та давньовавилонський діалекти аккадської. У написанні та звучанні слів зазначеного лексико-семантичного ряду в цих діалектах порівняно з аккадською існують певні відмінності, тому подамо деякі з найбільш вживаних термінів окресленого вище кола.

Давньоассирійський діалект аккадської мови: harasu «рів, розкопки»; harоsu «траншея, рів»; harttu «рів»; hirоsu «траншея, рів»; hirttu «рів, канал, траншея».

Давньовавилонський діалект аккад- ської мови. Як стверджує американський дослідник Ендрю Джордж (нар. 1955 р.), розповідаючи у своїй книзі про вавилонський епос Гільгамеша, у давньовавилонській мові вживання hirоtu «рів, канава» (у множині hi-ra-a-ti) простежується до початку II тис. до н.е. [23, с. 810]. До речі, саме у давньовавилонській основа hirоtu вживалася також і в значенні «могила», це, зокрема, стверджують британська дослідниця С.М. Даллі (Stephanie Mary Dalley; нар. 1943 р.) [20, с. 751-755] та її італійський колега, професор ассиріології Римського університету, автор майже півсотні книг, у тому числі кількох праць про шумерську та месопотамську цивілізації, дешифрувальник текстів на глиняних табличках давньої Ебли Ебла - доісторичне семітське місто-держава на північному заході Сирії, за 53 кілометри на пів-денний захід від сучасного Алеппо, що існувало в ІІІ-І тис. до н.е. Дж.С. Петтінато (Giovanni C. Pettinato; 24.09.1934-19.05.2011) [33, с. 123; 34, с. 176].

Іврит. В цій семітській мові лексема UH [hor] трактується як «дірка, яма, отвір, нора, лаз, діра, дупло, пробоїна», а також - «копати, проривати, довбати».

Арамейська. Значення «копати» в цій давній мові передають лексеми hpr та hrs. Основи pyr, pyr^?, hrys, та hrys^? перекладаються як «рів, траншея, окоп, рівчак, канал, кювет, канава; рити канаву, обкопувати ровом». Також ідентичну семантику мають слова h?ry та h?ryt?.

Санскрит. Серед величезної кількості синонімічних одиниць цієї мови на згадану тематику варто назвати такі: khan, khai, ksur, rad «копати, рити, викопувати»; khan'a «яма»; khanana «копання»; khata «копати яму»; khata, kheya, vapra «канава, рів, траншея»; khatika «канава»; khataka «рів»; khanika «канава». Є ще в санскриті лексема avrta, яку вживають у значенні «огороджений», «оточений» (ровом, стіною і т. п.). Можливо, це слово лежить в основі ойконімів: Авратин - так іменуються два села в Любарському районі Житомирської області (розташоване на правому березі р. Тараньки) та Волочиському районі Хмельницької області (це поселення розкинулося на берегах безіменного допливу р. Збруч); Обертин - під цією назвою нам відоме селище міського типу в Тлумацькому районі Івано-Франківської області. Прикметно, що в назві Авратин наявний корінь, що входить і до складу санскритської основи avrta «огороджений», «оточений». А ще до цих наймень за звучанням подібна назва річки Уборть, що протікає землями Північної Житомирщини.