Функційність оніма кремль в українській поезії

Меліоративну або пейоративну конотованість оніма Кремль підкреслюють епітети безсмертний (В. Сосюра, М. Рильський), непоборний, рідний (М. Рильський), світлий, святий (П. Тичина) - пор. з кривавий (нар. тв.), лютий (Яр Славутич), стозлий (І. Багряний). М. Рильський, у поезії якого репрезентована найбільша кількість уживань власної назви Кремль (39), залучає також ресурс посесивності (Моя Москва! Мій Кремль! Моє життя!), прямі метафоричні визначення на зразок отчизни вічна слава, отчизни гордість. Письменник творить також інтертекстовий полісемантичний метафоричний образ увінчаної Кремлем Москви, одночасно опредмечуючи значення хороніма семою `корона' та абстрагуючи його комплексом позитивно-оцінних характеристик, зосередженим навколо поняття `найвища цінність': І вітер радісний повіяв, / Зорю приносячи живу / У золотий прадавній Київ, / У Кремлем вінчану Москву <... >; Знало серце просте й незрадливе, / Що ідуть незрадні побратими / Ще й посестри кревні та сердешні / Із Москви, увінчаної Кремлем <...>.

Пейоративна оцінка аналізованої власної назви найактивніше представлена у творчості Яра Славутича, який застосовує різні контекстуальні засоби та значеннєві аспекти оніма Кремль для досягнення прагматичної мети. Він оприявнює, зокрема, таку семантику: архітектуронімну (Москва. Червона площа. Глупа ніч. / <... > / Зубцями Кремлю, наче вовча зграя, / Вся площа шкіриться <...>); архітектуронімну та пресулатонімну (Той лютий рик, почутий віддаля, / Як влади тло, любовно зберігає / Зубчатий зів московського Кремля); пресулатонімну, яка, зі свого боку, а) метонімічно розвиває топонімні значення `СРСР'/'Росія' (Розметай / На безкрай / Буревіями гніву / Цю, як тля, /Із Кремля / Злу навалу бурхливу!; О, Кремлю зло здичавіле! Щоб ти, / В піснях прославлене нещирим чаром, / Почуло вірний присуд правоти!; Чую голос повстань Лук'яненка й Кандиби, / Чую поклик Масютка на тюрми Кремля... ; Ічкери мруть між верховин /Від Кремлю, від потали) або центр СРСР (Чи буде, як досі було? / У тій сатанинській країні / Вмиратиме голе село, / Тамуючи зойки чаїні? / Гримітимуть гасла з Кремля, /Що дишеться легко людині? /Кривавитись буде земля / У Винниці, Львові, Катині?); б) метафорично експлікує антропонімне значення (Так, може, й треба всім отим (українським) вождям, / Що слугували лютому Кремлеві; Я вірю в день, сподіваний, новий. / Злодійство Кремлю зникне, яко обри). За спостереженням Л. Селіверстової, російські топоніми Московський Кремль (логічно, що і його варіант Кремль - Ю. Б.), Петербург, Байкал для Яра Славутича «асоціюються з місцями загарбницької політики і в його творах виконують функції ідеонімів» [16, с. 172].

У Ю. Винничука оцінна характеристика оніма Кремль детермінована антропоморфною метафорою, створеною за допомогою розмовної лексики зі зниженим модусом: Здолали державу і склали до ніг, / П'ючи нашу кров як вампіри, / А їхній пахан, ледь прибитий яйцем, / Веде нас до прірви. / <...> / Коли на тарілочці нас подадуть / Кремлю, що вже плямкає ласо, / То буде запізно, повстань і убий!

І. Малкович послуговується семантично ускладненою метафорою, декодування якої поетапне: Кремль - невеликий предмет/річ - територія - ідеологія: мила моя вітчизно / <... > / головою в європі /хвостом до матрьошки / (з вороніжчиною й кубанщиною / була б ти пишногузніша) / утікаєш небого / від тої всепоглинаючої матрьошки / що всіх своїм кремльом накриває.

Одним із продуктивних способів оприявнення негативно-оцінних конотацій власної назви Кремль є міфологічні алюзії. У поезії Дмитра Павличка актуалізовано зв'язок її референта з біблійним царем Іродом, який став загальнолюдським символом жорстокості [2, с. 9]. Принагідно зауважимо, що в «Словнику конотативних онімів» Г. Лукаш зафіксоване інтралінгвальне значення оніма Ірод `мучитель, негідник' [10, с. 133]. Пропріатив Кремль розвиває свою прагматику від топонімної (місце перебування Ірода, який уособлює російську владу: Знайдись такий, що перетне кадик / Героєві і в Кремль перед владик / На таці, як Хрестителя главу, / Внесе й візьме обіцяну грошву, / Москву буремна радість потрясе, / Бо ж ось воно - купити можна все! / Купити можна все, купці чумні, / Але панує бартер у Чечні <...> ) до пресулатонімної, що виявляється в образі ворожої Україні російської влади (Сяюче вродилося маля (героїчний народний Дух-Спаситель [1, с. 97]). / Та чи заховає Україна / Це дитя від Ірода з Кремля? / «Беркути» малюють кров 'ю двері / Підозрілих на Дніпрі осель, / Де сідають люди до вечері, /Моляться за Київ і Брюссель). Юрій Липа у вірші «Ненависть» експлікує у власній назві Кремль значення дракона - популярної міфічної істоти, яка має надзвичайно широку амплітуду культурних інтерпретацій, але «у європейській художній традиції постає як первісний ворог, бій з яким є вищим випробуванням і подвигом» [4, с. 369]. Саме таким і описує український письменник владне осердя Російської держави: <...> Залізні вовки. / Несамовиті йдуть вони туди, де землі / Тримає в кігтях Кремль, / Драконе Росії, твої минули роки, - / Розпусне тіло рвуть огненнонокі / Незворушимі, / Невмолимі, /Як Меч і Хрест!

Спостерігаємо також імплікацію в аналізованому онімі значення `центр зла': Від стін Кремля, /від стін Кремля /Взялася криком вся земля... (І. Багряний); <...> І знов на площах закричить каміння, /1 вбивці рушать знов з-під стін Кремля (Д. Павличко). Загалом поетичні конотації пропріатива Кремль засвідчують його участь у побудові універсальної концептуальної опозиції «добро - зло». У конкретних ідіостилях він виражає лише один з її компонентів, здебільшого не репрезентуючи ознак змінності.

Зокрема, надання йому меліоративної оцінки та відповідного морального орієнтира фіксуємо в М. Рильського, П. Тичини, М. Бажана, А. Малишка, С. Йовенко, пейоративної - у поезії О. Олеся, І. Багряного, Т. Осьмачки, Юрія Клена, Ю. Липи, Є. Маланюка, Яра Славутича, І. Драча, І. Малковича, В. Неборака, Ю. Винничука, П. Скунця й ін. Однак у В. Сосюри подибуємо накреслення оцінних зрушень у напрямі винятково позитивні ^ негативні (пор.: Тримаєм ми, не знаючи знемоги, / цей щастя стяг у дзвонній вишині, / і він шумить од вітру молодого, / і зір Кремля на ньому промені; Іде бундючно в даль крилату / Бажан з усмішкою кастрата, / що славить Кремль, як сонця жар), а у Д. Павличка - полярну аксіологію (пор.: І люди, зорями Кремля зігріті, / Вслухалися здаля у плач трембіти, / І наше горе душі їм пекло; Платили ми, не названі - / Всі Стуси Василі, /Колючим дротом зв 'язані, / Постріляні в землі; / Платили ми в Стопчатові /1 в Києві - Кремлю, / Платили, наче братові, / Зерном без кукілю...). Т. Можарова вказує, що «Москва як столиця СРСР і Кремль як символ соціалістичного ладу постають у ранніх творах Д. Павличка уособленням миру, світла, братерства, про що яскраво свідчить контекстуальне оточення: <...> Але з Кремля, розлившись, як трава, / Світ обіймає миротворча дія <...>. Зміна історико- культурних реалій стала приводом для зрушень у естетичному ідеалі митця, що позначилося на векторно протилежному, тобто негативному змалюванні сучасної Москви і в цілому Росії через неприйнятні для свідомості поета дії останньої» [12, с. 172].

Дієвим засобом актуалізації різних пресупозитивних значень та моделювання оказіональної семантики є взаємодія хороніма Кремль з іншими топонімами чи - зрідка - їхніми апелятивними корелятами. Так, зосібна, зреалізовані значення одного з кордонів країни (Знов реставрована держава / від Порт-Артура до Кремля, / страшна, зажерлива, лукава; Гляньте, як наш край «пролетів» /у потужну силу зріс, / як щетиною багнетів, / мов ялиць вершками ліс, / переблискує і грає від / священного Кремля / по незрушний мур Китаю / наша «русская земля» (Юрій Клен); У грунті вічна мерзлина, / А в душах - злоба вічна, / “Собача”, / “Вохрівська”, / “ясна” - / (Отцівська тобто) -- це ж в о н а, / Юдоль комуністична! /1 це - доби єдиний план: / Так / від Кремля й по океан (І. Багряний)) або її центру - географічного та політичного (Тож не король, а літописець Нестор /важкий тягар на плечах буде нести, / <... > / і знов повернеться на зрадний поклик, / щоб по дорозі, від дощів розмоклій, / поплентатись на схилі літ сліпим / під Кремль, у Третій Рим... (Юрій Клен); А сонце правди, любі друзі, / те славне сонце на землі - /у нас, в Радянському Союзі, /у нас, у світлому Кремлі! (П. Тичина); Професор Н. мудрує... і впливає /На тих, що слухають його повчань: / О як ненавидять вони Росію - /Клянуть Московію, картають Кремль! (Яр Славутич)). Є. Маланюк суттєво розширює позначені досліджуваною власною назвою територіальні межі з одночасною імплікацією значень `імперія', `комуністична ідеологія': Від віку й донині Еллада й Юдея - / Два вороги люті на древній землі - / Хрестом і залізом та ядом ідеї / Руйнують-будують і Рими, й Кремлі. Є інший погляд на декодування її значення: «У дусі вірша, як ми його розуміємо, це - створення твердинь католицизму (Рими) та православ'я (Кремлі)» [11, с. 98]. В утрудненій для декодування поезії цього автора виявляємо й зіставлення хороніма Кремль зі східними ойконімами: Бенаресом - назвою одного з найстаріших індійських міст, священним центром індуїзму і т. зв. місцем смерті - та Ургою - назвою монгольської столиці, заснованої як буддійський монастир: <...> знову вертався / До московських багон / <... > /Сум, ліси, болота, подув тундри і криги, /Дерев'яні дєрєвні і дика пурга. /Люті вилиці лиць. Цар. Вериги. Розстриги. / Тільки Кремль той - не знать - Бенарес чи Урга. Певний ключ до розуміння поетичних конотацій оніма Кремль як маркера біполярного російського світу з «азіатським» православ'ям дає подальший контекст: Євразійська подвійність, примарність, непевність, - / Тільки злість косоока та куля у млі, /Лиш захитаний Кремль та порожні дєрєвні / Сутеніли на спогад страшної землі. Опозиційну пару до власної назви Кремль тут утворює хоронім Україна, яку Є. Маланюк характеризує як «окраїну тьми».

Ампліфікацію топонімів використовують з метою окреслення ступеня значущості референта хороніма Кремль для ліричного героя: То якось до святинь далеких / доїдемо або дійдем. / Рим, Царгород, Париж та Мекка, / що владно ваблять нас, - не Кремль (Юрій Клен).

Найактивніше власна назва Кремль взаємодіє з топонімом Москва, виявляючи різні пресупозитивні значення та весь спектр оцінних конотацій - від виразно позитивних до виразно негативних. У дослідженому матеріалі фіксуємо такі типи цього зв'язку:

- місто - символ міста: Москва наша люба, Москва наша славна! / Красою ти дужа, ділами преславна! / Ти сяєш у Всесвіт, ти світ на землі - / червонії зорі вгорі на Кремлі!.. (П. Тичина); Заграло сонце над Кремлем, / Над рідною Москвою, / Живлющим зацвіло вогнем / Над працею людською, / Над нашим творчим, юним днем, / Над нашою весною (М. Рильський);

- столиця - місце перебування керівництва держави: Там, у Москві, у палатах, у Кремлі, / Сидить, мислить батько Сталін ночі й дні. / <... > / Ой не сплю я вже безпечно у Кремлі - /Ворогів я маю всюди, ще й в Москві... (нар. тв.); Ми звільнилися по слову, / що дала Радянська влада / у Москві у Кремлі: жить без пана і без гада!; Слава ж нашим воїнам, воїнам червоним! / Партії слава - у Москві, Кремлі! (П. Тичина); Москві спасибі, де зоря в Кремлі /Для вас, для нас незгасна возсіяла! (М. Рильський);

- столиця - споруда + імплікація значення «радянська влада»: <...> Я думаю про рідної Москви /Мости камінні, гордість і окрасу, / Де люди всіх країв незмірних наших / Проходять, опромінені Кремлем; Через Москву я в Київ повертався, / Від Ленінграда я вклонивсь Кремлю, / Казковому у ранішнім тумані, / Де сонце розливалося поволі, / Від Ленінграда я сказав спасибі / Тій волі всеосяжній, що дала / Нам перемоги неосяжне щастя (М. Рильський);

- держава (СРСР, Росія) - місце перебування керівництва держави: Рухне навіки вража комуна - / Червона Москва. / <...> /Ми ще поставим жовто-блакитний /На самім Кремлі! (нар. тв.); І нас, Москвою цькованих племен, / Без водіїв і визнаних знамен, /За всіх нагод і супірних оказій /Москвини хижо нищать по Кавказі. / <... > / Ординці з Кремлю, кочові москвини, / Мордують люд, чеснот ний і невинний; Немудрий Кларк і нерозумний Буш / Усім речуть: «Імперії не руш! / Адже в Кремлі тепер - нічого злого». /Щоб від Москви кормига не втекла, /Поставте красеня, однак простого - /В армійських службах пильного - хохла (Яр Славутич); Прийду колядувати на Різдво, /1 вдарю під Кремлем у давні дзвони, / Що ти їх вкрала з Києва, Москво, /1 голос твій у дзвонах тих потоне. /Вбивати Україну йдеш, зміє <... > (Д. Павличко);

- Росія - радянська влада: І от як богатир з богатирями / ти взявсь дружить, насамперед, з Москвою. / Ти (український народ) з Києва вслухався до Кремля... (П. Тичина).

Існує й синонімічний зв'язок між власними назвами Кремль і Москва, коли вони позначають а) місця зосередження радянської влади (Помилуй, Господи, овечку, / Прости її, дурну рабу, / За те, що вскочила у гречку, / В нову добу. / Направ свою небесну кару / На Кремль, Москву... (О. Олесь); Зачерпнім води живої, / що тече в Карпатську землю / із столиці світової, / із Москви - святого Кремлю (П. Тичина)); б) уособлюють радянську/російську владу (Ти скеровуєш юнь, повсталу / На Кремля смертоносну сприть. / Заморожуй Москви навалу, / Щоб дознала, як день дзвенить!; Клекоче помста на Кремлю шал. / Берімо ж, браття, і шаблю, й меч! / <...> / Півсвіту сипле Москві картеч (Яр Славутич); Тебе, як щастя, я приємлю, / На світ народження нове, - /Всесвітній одсвіт вежі Кремлю, /Москви проміння світове (М. Рильський)).

Наведені приклади засвідчують наявність кореляції між типом зв'язку й аксіологічними конотаціями топонімів Кремль та Москва: меліоративно марковані зв'язки «місто - символ міста», «столиця - споруда + радянська влада», «Росія - радянська влада», пейоративно - зв'язок «держава - місце перебування керівництва держави». Синонімічні зв'язки та зв'язок «столиця - місце перебування керівництва держави» такої кореляції не виявляють.

Отже, культурна інформація і вторинний конотативний зміст пропріатива Кремль, який первісно виявляє ознаки топоніма, уможливлює його різнобічне класифікаційне визначення. В українському поетичному дискурсі домінантною функцією вказаного оніма є ідеологічна, пов'язана передусім із пресупозиційними значеннями `радянська влада' та `російська влада'. Аксіологія власної назви Кремль різновекторна, що зумовлене інтерлінгвальними чинниками. Перспективи досліджень убачаємо в установленні корпусу онімних ідеологем в українській поезії та з'ясуванні способів реалізації їхнього семантико-прагматичного потенціалу.

Література

1. Білик Г. Розбудова громадянського мотиву в збірці «Вірші з Майдану» Дмитра Павличка. Рідний край. 2016. № 1 (34). С. 95-99.

2. Браїлко Ю. І. Конфесійна лексика у творчості українських поетів 60-80-х років ХХ століття (семантико-стилістичний аспект): автореф. дис.... канд. філол. наук: 10.02.01. Київ, 2005. 20 с.

3. Браїлко Ю. Функційність топоніма Москва в українському поетичному дискурсі. Мова: класичне - модерне - постмодерне. 2018. Вип. 4. С. 5-19.

4. Братаніч О. Трансформація образу дракона в літературі різних епох як символ переосмислення взаємодії тваринного та людського. Сучасні літературознавчі студії. 2011. Вип. 8. Ч. 2: Поетикальні виміри топосу тварини. С. 366-375.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. Т. Бусел. Київ ; Ірпінь: Перун, 2001. 1440 с.

6. Довіна М. С. Семіосфера тоталітарного міфу. Наукові записки Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя. Серія: Філологічні науки. 2013. Кн. 1. 312-317.

7. Ільченко 1.1., Бабич Д. В. Поетична географія творів Петра Ребра. Дослідження з лексикології та граматики української мови. 2012. Вип. 11. С. 239-245.

8. Коваль О. В. Власні назви як елемент інтертекстуальності в поетичних творах ХХ століття. Культура народов Причерноморья. 2014. № 273. С. 152-154.

9. Кондратенко Н. В. Лінгвопрагматичні аспекти дослідження політичної комунікації в українському мовознавстві. Вісник ОНУ. Серія: Філологія. 2015. Т. 20. Вип. 2 (12). С. 144-150.

10. Лукаш Г. П. Словник конотативних власних назв. Вінниця: ДонНУ імені Василя Стуса, 2017. 280 с.