Лінгвістичні й екстралінгвістичні складники недільної проповіді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені 1.1. Мечникова

ЛІНГВІСТИЧНІ Й ЕКСТРАЛІНГВІСТИЧНІ СКЛАДНИКИ НЕДІЛЬНОЇ ПРОПОВІДІ

А.В. Серебрич,

аспірант кафедри української мови

Анотація

Статтю присвячено виокремленню і дослідженню лінгвістичних та екстралінгвістичних складників українськомовної недільної православної проповіді. Виявлено характерні мовні одиниці цього жанру, визначено, що лінгвістична специфіка недільної проповіді найбільше виявляється на лексичному та синтаксичному рівнях мови. З'ясовано особливості структури недільної проповіді й описано екстралінгвістичні фактори, що формують цей жанр.

Ключові слова: релігійний дискурс, недільна проповідь, лінгвістичні й екстралінгвістичні складники.

Аннотация

А.В. Серебрич,

Одесский национальный университет имени И. И. Мечникова, кафедра украинского языка,

ЛИНГВИСТИЧЕСКИЕ И ЭКСТРАЛИНГВИСТИЧЕСКИМ СОСТАВЛЯЮЩИЕ ВОСКРЕСНОЙ ПРОПОВЕДИ

Статья посвящена исследованию лингвистических и экстралингвистических составляющих украиноязычной воскресной православной проповеди. Выделены характерные языковые единицы этого жанра, определено, что лингвистическая специфика воскресной проповеди проявляется на лексическом и синтаксическом уровнях языка. Выяснены особенности структуры воскресной проповеди и описаны экстралингвистические факторы, формирующие этот жанр.

Ключевые слова: религиозный дискурс, воскресная проповедь, лингвистические и экстралингвистические составляющие.

Annotation

A. V. Serebrych, Odessa National University named after 1.1. Mechnikov, Ukrainian language department

LINGUISTIC AND EXTRALINVISTIC CONSTITUENTS OF SUNDAY SERMON

The article is devoted to the study of linguistic and extra-linguistic components of the Ukrainian-Sunday sermon. The distinctive linguistic units of this genre are singled out, it is determined that the linguistic specificity of the Sunday sermon is most pronounced at the lexical and syntactic levels of the language. The peculiarities of the structure of the Sunday sermon are elucidated and described extralinguistic factors of this genre.

It is determined that, despite the monologue nature of the sermon, a significant number of researchers emphasized its dialogicity (internal and external). Under the internal dialogue scientists understand the indirect involvement of listeners to coexistence, empathy. External dialogue is achieved by using a number of linguistic means: 1) verbs and pronouns in the form of 2 persons of a plurality that make the listener a participant in the dialogue, appealing to his experience or logic 2) questioning sentences (provided that they have the correct intonational formulation, they have the ability to cause active verbal or nonverbal listener's reaction); 3) quotation of the Holy Scripture, which creates the illusion of a recipient's dialogue not only with the priest but also with God. Founded out that the language of Ukrainian-sunday sermon is verbally and substantially conservative. At the lexical level, its core is the conceptual vocabulary and vocabulary on the denotation of basic religious actions and phenomena. The vocabulary of the Ukrainian-Sunday sermon contains a large number of onomastic units, which at the expense of established associations unite the Orthodox community, regardless of the cultural or social verification of the believers. The syntactic organization of the Ukrainian-language Sunday sermon is characterized by the synthesis of various types of sentences, but complex sentences (32%) prevail over simple (25%) and complicated, which facilitates the establishment of causal, logical connections, and, consequently, improves the level of the acquired information. At the non-official level, the Ukrainian-sunday sermon is characterized by dogmatism and institutional conditionality. The most active extra-linguistic means of sunday sermon is the color, illumination, and gestures of the preacher. For example, gestures and facial expressions play an important role in communication, including religious ones, because properly selected body movements and facial expressions help to establish psychological contact between the pastor and parishioners, creating a trusting, comfortable atmosphere of communication. Extra-linguistic means, accumulating with the text of the sermon, create the necessary background for maximally effective perception of information and, accordingly, achievement of the main goal of the sermon - involving the addressee in faith. Prospects for further research we see in the analysis of the complex of semiotic codes of Ukrainian-language sunday sermons in the projection of their influential dominant.

Key words: religious discourse, Sunday sermon, linguistic and extra-linguistic components.

Виклад основного матеріалу

Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується посиленням ролі релігії в житті громадян. Релігія як одна з форм буття людини є регулятором її життєдіяльності, сприяє ціннісному осмисленню всього існуючого, поєднуючи таким чином природу, суспільство, людину, буття й небуття, конкретне й абстрактне [11], що насамперед виявляється в специфіці дискурсивного оформлення і лінгвістичного конструювання цього комунікативного жанру (К. Барт, Р. Бультман, Н. Мечковська, Р. Якобсон та ін.). Однак дослідженню зв'язку мови і релігії здебільшого приділяли увагу спеціалісти в галузях теології, соціальних, філософських, історичних наук. Лінгвістичний аспект мови релігії розглядався ними фрагментарно, лише в контексті вивчення інших питань. У мовознавчій же науці взаємозв'язок мови і релігії насамперед есплікується в дослідженнях релігійного дискурсу (див. праці К. Бобиревої, В. Карасика, Є. Кожем'якіна, О. Климентова, Н. Кравченко, Т. Шиляєвої та ін.), під яким розуміють сукупність мовленнєвих актів та набір певних догматичних дій, орієнтованих на залучення людини до віри [2]. Аналіз дискурсу, зокрема і релігійного, передбачає вивчення не лише його мовленнєвого складника, а й комунікативної ситуації, витлумачуваної як єдність об'єктивного і суб'єктивного, вербального і позавербального планів; складне поєднання ментальної репрезентації фрагменту світу та його мовної об'єктивації [1, с. 27]. Всі зазначені складники у межах релігійного дискурсу об'єктивуються в жанрі проповіді, оскільки, виступаючи вторинним релігійним жанром (на відміну від псалмів і притч), вона характеризується відкритістю комунікативної структури, яка інтегрує власне текст і соціальний контекст (ситуація, учасники комунікації та ін.) [11].

Актуальність дослідження зумовлена кількома факторами. По-перше, незважаючи на те, що власне лінгвістичний аспект релігійної проповіді висвітлювався у лінгвістиці на матеріалі католицької, протестантської, англіканської проповіді, відзначається недостатня вивченість складників українськомовної недільної православної проповіді (далі УНПП) як однієї з базових на її різних мовних рівнях. Подруге, загальна орієнтованість сучасної лінгвістики на дослідження мовлення в контексті його продукування визначає необхідність виокремлення не лише власне лінгвістичних, а й екстралінгвістичних складників УНПП, оскільки їхній синтез максимально увиразнює її специфіку та впливовість.

Об'єктом дослідження є українськомовна недільна православна проповідь як специфічний жанр релігійного дискурсу.

Предметом дослідження є лінгвістичні й екстралінгвістичні складники українськомовної недільної православної проповіді.

Джерельною базою є тексти УНПП (37 відеозаписів проповідей середньою тривалість 7-10 хв. кожна), записаних автором під час богослужінь безпосередньо в храмі (Церква Святого Пантелеймона у м. Миколаєві). На лексико-семантичному рівні зроблено вибірку із 45 найчастотніших одиниць релігійної лексики (1074 слововживання), на синтаксичному рівні вибірка склала 300 речень різного типу.

Мета дослідження полягала у встановленні характерних особливостей українськомовної недільної православної проповіді на мовному та позамовному рівнях у її проекції на притаманний їй впливовий ефект. Поставлена мета визначила конкретні завдання дослідження: проаналізувати структурні елементи текстів проповідей; виокремити характерні складники УНПП на різних мовних рівнях; встановити екстралінгвістичні параметри УНПП.

У статті використано такі загальнонаукові методи, як описовий і спостереження над емпіричним матеріалом, аналіз та індуктивне узагальнення отриманих фактів, що відповідно уможливило виявлення специфічних ознак предмета дслідження та синтез теоретичного підґрунтя роботи. Крім того, залучено метод кількісного аналізу для виявлення динаміки зафіксованого фактичного матеріалу. Із спеціальних методів застосовано дискурс-аналіз для визначення дискурсивних характеристик проповіді та встановлення її екстралінгвістичних складників, елементи контекстуально- інтерпретаційного аналізу для виокремлення і значеннєвої кваліфікації лінгвістичних одиниць, характерних для проповіді на різних мовних рівнях, а також елементи компонентного аналізу для висвітлення семантичних ознак фактичного матеріалу.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше об'єктом дослідження обрано саме українськомовну недільну православну проповідь та встановлено її диференційні ознаки на власне мовному (лексико-семантична і синтаксична харакерстика) та екстралінгвістичному рівнях.

Теоретичне значення дослідження визначається його скерованістю на розширення теоретичних уявлень про проповідь як жанр релігійного дискурсу, її лінгвістичні та екстралінгвістичні особливості (дискурсологія), що може прислужитися в поглибленні теорій породження і сприйняття мовлення (психолінгвістика), виявленні факторів оптимізації спілкування (комунікативна лінгвістика) та водночас - його впливових маркерів (сугестивна лінгвістика).

Практична цінність дослідження виявляється в можливості використання його результатів передусім у навчальному процесі під час читання лекцій та підготовки спецкурсів і спецсемінарів із риторики, дискурсології, стилістики, комунікативної і психолінгвістики.

У науці сформувалося два підходи до розуміння проповіді. Прихильники першого (Я. Амфітеатров, А. Говоров, И. Тріодін, М. Чепік) пропонують розглядати її як вид ораторського мистецтва, що передбачає висвітлення основних релігійних постулатів [10]. Проте таке розуміння є дещо обмеженим, адже до уваги взято лише зовнішню форму проповіді (вербальне втілення), а її внутрішня природа зовсім не розглядається.

Погоджуючись із прихильники другого підходу (Н. Фаворов, Н. Барсов, Ю. Самарін, І. Рудик), розуміємо проповідь як акт мовлення, що виголошується в церкві священнослужителем (адресантом) перед вірянами (адресатом) з метою здійснення релігійного мотивованого впливу [11]. На відміну від інших жанрів релігійного дискурсу, проповідь не є цілком «закритою системою», адже вона співвідноситься із сучасними реаліями, характеризується доступністю для адресата і в той же час не суперечить змісту першоджерела (Біблії, Євангелія).

Недільна православна проповідь має певну структуру, що запозичена з античної риторики [3] та передбачає наявність вступу (характеризується стислістю та повідомляє про те, якій події, уривку з Євангелія присвячено проповідь); нарації (переказ євангельської події); трактування (роздуми священика щодо переказаного уривку, його тлумачення); висновків (у цій частині проповіді підбиваються підсумки, звучать побажання або спонукання до дій, що відповідають нормам християнської моралі) [11, с. 53].

Попри монологічну форму проповіді, значна кількість дослідників, а саме О. Гончарова, Н. Кравченко, А. Михальська, І. Рудик, М. Смирнова, наголошували на її діалогічності (внутрішній і зовнішній). Під внутрішньою діалогічністю науковці розуміють опосередковане залучення слухачів до співпізнання, співпереживання [6.]. Як слушно зазначає А. Михальська, у проповіді «звучать кілька голосів, що зливаються в поліфонічну гармонію - це голоси духовних авторитетів, голос самого пастиря і голоси його слухачів» [8, с. 145]. Дослідниця зазначає, що зовнішня діалогічність досягається використанням низки мовних засобів: 1) дієслів та займенників у формі 2 особи множини, що роблять слухача учасником діалогу, апелюючи до його досвіду або логіки, наприклад: 1) Порівняйте себе із Серафимом Саровським. 2) Ви знаєте, що Христос розумів нас з вами дріжджами, які мали увійти в середовище і заквасити його; 2) питальних речень (за умови правильного інтонаційного оформлення саме вони мають здатність викликати активну вербальну або невербальну реакцію слухача) [10], наприклад: 1) Чому ж у нас зникає бажання шукати і приймати Зерно Божого слова? 2) Чи готові ми стати на бік Ісуса?; 3) цитування Святого Письма, що створює ілюзію діалогу реципієнта не лише зі священиком, а й із Богом. І. Рудик наголошує, що «чужа мова» в тексті проповіді грає подвійну роль, адже є основним джерелом аргументації, що використовується проповідником для надання тексту більшої достовірності [11]. Наведемо декілька прикладів: 1) Він сказав: «Викиньте його геть, геть у темряву непроглядну там буде плач і скрегіт зубів». 2) А він сказав їй словами Апостолів: «Не можна взяти хліб у дітей і кинути його псам». Мається на увазі, що він зовсім інший. Але жінка, не образившись смиренно відповідає: «Так Господи, але ж і пси їдять крихти, які падають зі столу Господнього».

Для виокремлення вербальних складників недільної проповіді спиратимемося на елементи традиційної схеми лінгвістичного аналізу тексту, що передбачає виявлення системи мовних засобів, за допомогою яких передається ідейно-тематичний та естетичний зміст тексту і стає можливим установлення залежності вибору мовних засобів від прогнозованого автором ефекту мовленнєвого впливу [8]. Аналіз особливостей на різних рівнях мови є важливим, оскільки без такого детального розгляду й опису неможливе з'ясування глибинних змістових та комунікативних особливостей недільної проповіді як жанру релігійного дискурсу. Нижче подаємо виокремлені особливості УНПП на лексико-семантичному та синтаксичному рівнях мови як базових для нашого дослідження, оскільки саме на цих рівнях уможливлюється чітка ідентифікація відповідних мовних маркерів.

Чіткі межі лексичного складу недільної проповіді визначити доволі складно, проте існує константний лексико-семантичний блок, який, за М. Смирновою, характеризується сакральністю, формальною та змістовою консервативністю, що зумовлено необхідністю збереження догматичного потенціалу релігійного дискурсу, в межах якого вона функціонує [14]. З огляду на це із генеральної сукупності (37 текстів недільних проповідей) на лексичному рівні нами виокремлено 45 слів, що відповідають таким критеріальним ознакам: частотність уживання (не менше 10), сакральність, релігійна догматичність [5]. Для систематизації зафіксованих лексем здійснено їх розподіл на власні назви й апелятиви. Перша група налічує 24 одиниці (440 слововживань), які класифіковано в такі підгрупи: а) теоніми (64%): Господь, Христос, Ісус, Спаситель, Бог, Син, Отець, Святий Дух, наприклад: Якщо ми усвідомимо, що вона на стільки далеко стоїть від Бога, на стільки далеко від святих, тоді вона смиряється; Якщо тобі не віддячили люди, то Господь сповна подбає про це; б) агіоніми (20%): Лука, Павло, Андрій, Іоан, Лазар, Марія, Марко, Моісей, Іуда, наприклад: Всіх учасників цієї розповіді можна поділити на декілька категорій, кожна з яких вибудовує свої значеннєві лінії, через призму котрих Лука майстерно пояснює нам значення цієї історії; Павло пригадує про наше покликання: ми його сотворіння, сотворені у Христі Ісусі для добрих діл; в) топоніми (10%), пов'язані з біблійними історіями (Єрусалим, Гадарин, Галілейське озеро, Голгофа, Палестина, гора Сінай, Назарет, наприклад: Господь залишає мешканців Гадаринської околиці, не дозволяючи зціленому іти за Собою, але наказує іти та розповісти ближнім, що Бог зробив йому; Повернення життя синові вдови - це вияв любові не лише до одного юнака десь у Палестині, а й до всіх, хто ділиться з Богом своїм болем; г) назви релігійних книг та їх частин (6%): Біблія, Євангелія (євангельське читання), Святе Письмо, Псалми, наприклад: У одному із Псалмів було написано, що Земля стоїть на місці, а сонце рухається; Уривок з Євангелія, який я щойно зачитав, присвячується покликанню Апостола Пилипа до служіння. Найбільшою є підгрупа теонімів, що складає 64% від загальної кількості таких лексичних одиниць.

До апелятивів уналежнено 21 лексему (634 слововживання). Їх розподілено на такі лексико-семантичні підгрупи: а) лексеми, що позначають основні релігійні дії та явища (47%): молитися, прощати (прощення), вірити (віра), покаятися (покаяння), помилувати, наприклад: Тому без щирого покаяння, покаяння зі сльозами, прощення гріхів не буває; Він передає нам деталі віри, які губляться, можливо, в інших саме через те, що вони бачили Христа, вчилися, слухали, ходили за ним; б) поняттєва релігійна лексика символічного характеру, найчастіше повторювана в УНПП (30%). Наприклад, слово небо у релігійному світогляді є символом Божої величі і могутності, вічних благ і щастя для праведників [9, с. 368]: У Писанні сказано, що ми повинні складти собі скарби на небі: робити добро, освятити свою душу, подбати за її зростання духовне та її наближення до Бога. Лексема смерть у релігійному контексті не має негативної семантики і сприймається вірянами як привілей жити вічним життям із Богом, це винагорода за праведне життя, наприклад: Те, що ми називаємо «Я» після смерті не перестає бути, і якщо воно паскудне, то таким воно піде і туди. Ось у цьому і полягає мотивація великих старань над собою. в) біблійні фразеологізми (23%): Божа благодать, Божа воля, слово Боже, блудний син, вовк в овечій шкурі, голос волаючого в пустелі, наприклад: Щирість є в людині, яка відкрита до Божої благодаті; У кожного з нас є вибір: бути голосом натовпу, що кричить «Розіпни Його!», чи бути голосом волаючого в пустелі;

Специфіку жанру проповіді яскраво виражено і на синтаксичному рівні. Синтаксичні особливості цього жанру розглядались у працях К. Бобирьової, І. Крилової, М. Расторгуєвої, М. Савіної, І. Челишевої та ін. Спираючись на розробки цих та інших науковців, ми визначили такі основні характеристики синтаксичної організації українськомовних православних недільних проповідей (обсяг вибірки склав 300 речень):