Лінгвістичні й екстралінгвістичні складники недільної проповіді

а) вживання складних речень (сурядних та підрядних). Вибірка складних речень у текстах УНПП склала 160 конструкцій (53%), із яких 58% - це складні речення з кількома підрядними. Кількісну перевагу таких речень пояснюємо тим, що проповідь покликана не лише констатувати якийсь факт чи подію, а допомогти вірянину встановити причинно-наслідковий зв'язок, що сприятиме формуванню у нього догматичних морально-етичних принципів, а це, у свою чергу, вимагає розгорнутого обґрунтування, наприклад: Ісус ніби провокував ситуацію на те, щоб все виразніше постало, щоб побачити якісь нюанси, на які, за інших обставин, Він би не звернув уваги; Сьогодні в суспільстві розвинені такі соціальні інститути, що людина, навіть якщо це жінка, навіть якщо вона не має високої кваліфікації, спроможна заробити собі на життя, а в ті часи вдова була примушена жебракувати, щоб заробити собі на життя, а 42% - це складносурядні речення: Арій мав авторитет, був взірцем для багатьох і за ним пішло багато людей. 2) І от він (монах) прийшов у монастир, а братія не сприйняла і почали йому всяке робити;

б) прості речення, ускладнені однорідними членами (75 одиниць вибірки - 25%): Таланти - це не лише різні природні дари, вміння, здібності, матеріальні речі, а й життя, дар любові, можливість творити добро; Ми навчилися розглядати в душах ближніх своїх шляхетність, благородство, милосердя, доброту та інші якості. Цей тип речень використовується в текстах проповідей для спрощеного, конкретизованого викладу концептуальної інформації;

в) за метою висловлювання виокремлюємо і вживання спонукальних речень (30 одиниць вибірки - 10%), що закликають до здійснення спільних із проповідником кроків, важливих для спасіння [14], наприклад: Пам'ятаймо, що за тією скрутою, всіма тими проблемами стоїть Господь Вседержитель, який здатен розвести хмари; Будуймо і захищаймо храм душі своєї і не даймо бісам проникнути в нього. Зазначимо, що для аналізованих проповідей нехарактерним є вживання спонукальних речень зі значенням відвертого наказу, оскільки проповідник ставить себе на один щабель із прихожанами, реалізуючи одну з основних ідей християнства - рівність усіх перед Богом;

г) у межах структурних моделей виокремлюємо і речення зі звертаннями (24 одиниці вибірки - 8%), що здебільшого адресовані прихожанам. Дорогі браття і сестри! - найпоширеніше звертання, що найчастіше звучить на початку недільної проповіді, бо саме в такий спосіб священник увиразнює єдність із паствою і повагу до всіх вірян: Зверніть увагу, дорогі браття і сестри, що Господь наш Ісус Христос безгрішний, але теж боровся із спокусами; А ми, дорогі браття і сестри, часто спокушуємось земними насолодами. Недільну проповідь характеризує і звертання Простіть мене, браття і сестри, яке передбачає відповідь пастви Бог простить і нас простіть, що максимально уяскравлює концепт усепрощення і рівності всіх вірян. Залучення звертань покращує сприйняття проповіді, адже породжує певну реакцію, якщо навіть не вербальну, то таку, що народжується в душі людини [14];

г) відзначаємо і використання риторичних питань (11 одиниць вибірки - 4%), які не передбачають відповіді, але змушують адресатів переосмислити та проаналізувати почуте і лише після цього відповісти собі на поставлене запитання. Такі речення мобілізують ментальну активність, асоціативне мислення, що також употужнює результативність проповіді, наприклад: Грішники люблять тих, хто їх любить і коли ви позичаєте тим, від кого сподіваєтесь повернення, яка вам за це дяка?; Чи в результаті усвідомлення того, ким є кожна людина, може служіння стати пріоритетом нашого життя?

Розглядаючи недільну проповідь у межах дискурсу, вслід за О. Селівановою, вважаємо за необхідне розглянути такі основні позамовні складники, як контекст ситуації та канали комунікації [13], що в цілому визначають її екстралінгвальну специфіку.

Контекст ситуації, під яким розуміємо комплекс умов, що забезпечують інтеракцію між комунікантами (див. праці О. Селіванової), містить такі параметри:

• локально-темпоральний, або хронотоп (за М. Бахтіним) недільної проповіді, який доволі регламентований і не передбачає варіативності. Такий тип проповіді чітко «прив'язаний» до місця (храму) та виголошується у певні дні (неділя) й години (після прочитання уривку Святого Письма) служби. Крім того, показовими є й просторові характеристики перебування проповідника: під час виголошення промови він перебуває у святилищі, тобто священник уже вийшов із вівтаря і тепер знаходиться в середній частині храму разом із прихожанами, що символізує рівність у вірі, але водночас - він усе ще на амвоні (підвищенні), що сприяє підсиленню авторитетності сказаного, виділяє його із загалу вірян;

• емпірично-ситуативний та соціально-ситуативний параметри контексту недільної проповіді передбачають застосування проповідником знань про паству, а саме їхні соціальні ролі, емоційний та психологічний стан, можливі наміри перебування в храмі тощо. Наші спостереження засвідчують, що, готуючись до промови, священник бере до уваги і політичний та економічний стан суспільства (дуже часто, наводячи приклади, проповідник апелює до відповідних актуальних подій, висловлює позицію Церкви щодо них, закликає до толерантності тощо), зважає на закони та норми, якими керуються в соціумі, аналізуючи подію, описану в уривку Євангелія, проповідник проектує її на сучасну ситуацію, що дає можливість не лише краще зрозуміти почуте, а й переконатись у вічності Божих заповідей, у їхньому універсальному характері.

Як невід'ємні складники цілісного символічного дійства - ритуалу богослужіння під час виголошення проповіді активно залучаються невербальні компоненти - і загальносеміотичні (колір, світло, запахи тощо), і паралінгвістичні (жести, міміка), які максимально увиразнюють ідею проповіді в цілому.

Колір є одним із найінформативніших екстралінгвістичних елементів. Психологами встановлено, що врівноважене співвідношення кольору у певному середовищі привертає увагу реципієнтів, заспокоює, покращує процес комунікації. Колір суттєво впливає на психоінтелектуальний стан людини, оскільки апелює не до логіки, а до відчуттів та асоціацій [4]. Колір оформлення храму і вбрання священнослужителя в християнській традиції має величезне усталене значення для прихожан. Для недільних богослужінь традиційними є жовті або золоті кольори, які використовуються у неділі вшанування пам'яті пророків, апостолів, святителів. У церковній традиції ці кольори - символ царської гідності та влади [12]. Психологи ж наголошують, що вони стимулюють мозок, привертають увагу і сприяють кращому запам'ятовуванню інформації.

Під час недільних проповідей у дні пам'яті преподобних, подвижників та мучеників, а також у свята, що припадають на неділю (Вербна неділя, День Святої Трійці), основним кольором є зелений. У християнстві цей колір асоціюється з переродженням, перетворенням навколишнього світу, вічністю [12]. К. Ізард, М. Люшер, Г. Фрілінг зазначають, що зелений - це колір спокою, балансу, він символізує життя. Недільні ж проповіді, що виголошуються у періоди постів, характеризуються фіолетовим або темно-червоним убранням храму та одягом священника. Для вірян ці кольори символізують духовне старання й умиротворення [12]. Для таких періодів церковного року (піст) ці кольори обрано не випадково, адже у психології червоний - колір заборони, однак разом із тим вказує на дієвість; фіолетовий символізує нестабільність внутрішнього стану людини. У період після Великодня та Різдва, а також у неділі вшанування Пресвятої Богородиці переважає білий колір. Він є символом просвітлення, непорочності, за церковними уявленнями це колір, що втілює силу денного сонячного світла, яке виражає спорідненість із божественною силою [12].

Отже, кольорова гамма, що супроводжує недільну проповідь, не лише викликає певні емоції у людини [4], а й має символічне значення, яке употужнює загальну впливовість релігійного дискурсу в цілому.

Особливим є також освітлення в храмі під час недільної проповіді. Протягом літургії горять свічки та лампадки біля кожної з ікон, деякі додаткові бокові світильники, а починаючи від читання Євангеліє та протягом усієї проповіді додатково горить і паникадило (багатоярусна люстра, що знаходиться в центрі основної частини храму). Це створює святкову атмосферу недільної проповіді, акцентує на її важливості.

Жести і міміка відіграють важливу роль у комунікації [15], зокрема і релігійній, адже правильно підібрані рухи тіла та вираз обличчя допомагають налагодити психологічний контакт між пастирем та прихожанами, створюють довірливу, комфортну атмосферу спілкування. Проаналізовані нами відеозаписи засвідчують, що, як правило, проповідник є доволі стриманим, зрідка, переважно під час звертання до прихожан або цитати чи наведення прикладу, він робить плавні рухи рукою вперед, не припускає схрещення рук, що свідчить про його відкритість і щирість [16]. Його погляд постійно направлений на аудиторію і не зупиняється на конкретній людині, а переміщується від одного реципієнта до іншого, що відіграє своєрідну консолідувальну роль, асоціюючи всіх вірян до ідеї проповіді [12]. На початку кожної проповіді священник хреститься, покладаючи на себе знак хреста, що вірянами сприймається як благословення, надане йому для подальшої промови, а наприкінці вклоняється, виказуючи шану прихожанам [12].

Принагідно акцентуємо і на ролі просодичних характеристик проповіді, а саме силі і висоті голосу, на темпі та тембрі мовлення, його артикуляційних та інтонаційних особливостях, адже оптимальність подачі аудіальної інформації може значно поліпшити комунікативну результативність [13]. Отець Іван, проповіді якого ми аналізували, має голос середньої висоти (баритон). Промови виголошуються в середньому, іноді повільному темпі (за необхідності акцентувати увагу на певній цитаті, важливій церковній події тощо). Проповідник чітко артикулює слова, що є особливо важливим під час уживання імен святих, географічних назв, історизмів, релігійних термінів тощо. Ця лексика активно використовується в аргументації, а отже, її правильне сприйняття реципієнтом сприятиме досягненню програмованого результату. Зауважимо, що аналіз цього складника недільної проповіді є одним із перспективних напрямів нашої подалшьшої дослідницької діяльності.

Отже, мова українськомовної недільної православної проповіді доволі консервативна. На лексичному рівні її ядро становить лексика на позначення основних релігійних дій і явищ та лексика символічного характеру. Шар лексики УНПП містить значну кількість онімних одиниць, які за рахунок сталих асоціацій об'єднують православну громаду незалежно від культурної чи соціальної верифікації вірян. Синтаксична організація українськомовної недільної православної проповіді характеризується синтезом різних типів речення, однак складнопідрядні (32%) переважають над простими (25%) та складносурядними, що сприяє полегшенню встановлення причиново-наслідкових, логічних зв'язків, а отже, покращує рівень засвоєної інформації. На позамовному рівні УНПП характеризується догматичністю й інститутивною зумовленістю. Найактивнішими екстралінгвістичними засобами недільної проповіді є колір, освітлення, а також паралінгвістичні, просторові й просодичні характеристики поведінки священника, що, акумулюючись із текстом проповіді, створюють необхідний фон для максимально ефективного сприйняття інформації і, відповідно, досягнення основної мети проповіді - залучення адресата до віри.

Перспективи подальших досліджень убачаємо у здійсненні аналізу комплексу семіотичних кодів українськомовних недільних православних проповідей у проекції на їхню впливову домінанту.

Література

1. Бєлова А. Д. Лінгвістичні перспективи і прогнози у ХХІ столітті. Лінгвістика ХХІ століття: нові дослідження і перспективи. НАН України Центр наук. дослідж. і викладання інозем. мов. Ред. кол.: В. В. Акуленко (голов. ред.) та ін. К.: Логос. 2006. № С. 22-31.

2. Бобырева Е. В. Религиозный дискурс: ценности и жанры. Знание. Понимание. Умение. 2008. № 1. С. 162-167.

3. Гаспаров М. Л. Античная риторика как система. Античная поэтика: Риторическая теория и литературная практика. М.: Наука. 1991. С. 27-59.

4. Зазыкин В. Г. Психология в рекламе. М.: Дата Стром, 1992. 64 с.

5. Ковтун А. А. Лексикографічне опрацювання церковно-релігійної лексики в сучасній українській мові. Вісник Житомирського державного університету. Житомир. 2014. Вип. 4 (76). С. 191-199. ИЯЬ: http://visnyk.zu.edu.ua

6. Левшун Л. В. Проповедь как жанр литературы (на материале проповедей в рукописных и старопечатных сборниках): дис.... канд. филол. наук. М., 1992. 190 с.

7. Мельничайко В. Я. Лінгвістичний аналіз художнього тексту: завдання і методи. Теорія і практика літературного аналізу художнього тексту. Тернопіль: Лілея, 1997. № 150 с.

8. Михальская А. К. Пути развития отечественной риторики: утрата и поиски речевого идеала. Филол. науки: сб. науч. ст. М. 1992. Вып. 3. С. 55-67.

9. Полный церковно-славянский словарь. Репр. Воспроизведение изд. 1900 г. М.: Издательский отдел Московского Патриархата. 1120 с. ИЯЬ:: http://www.slavdict.narod.ru

10. Прохватилова О. А. Речевая организация звучащей православной проповеди и молитвы: дис.... д-ра филол. наук. Волгоград, 2000. 495 с.

11. Рудік І. В. Англомовна проповідь як специфічний вид мовленнєвого акту (фоностилістичне дослідження): дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Одеса, 2005. 207 с.

12. Сафронов А. Г. Психология религии: монография. К.: Ника-Центр, 2002. 224 с.

13. Селіванова О. О. Основи теорії мовної комунікації: підручник. Черкаси: Вид. Чабаненко Ю. А., 2011. 350 с.

14. Смирнова М. С. Проповідь у релігійному православному дискурсі ХХ століття: лінгвопрагматичний аспект: дис.. канд. філол. наук: 10.02.15. Маріуполь, 2016. 272 с.

15. Morris D. The Biology of Art. London: Cape, 1962. 173 p.

16. Pease A., Pease B. The definitive book of body language. Australia: Pease Internationale, 2004. 404 p.

Размещено на Allbest.ru