Особливості перекладу А. Хуторяном складних синтаксичних конструкцій (на прикладі повісті "Тарас Бульба" М.В. Гоголя)

У першоджерелі й друготворі автором і перекладачем використовуються такі ускладнювальні елементи:

- відокремлена поширена обставина;

- відокремлені поширені обставини;

- однорідні додатки;

- відокремлене поширене узгоджене означення;

- відокремлена прикладка;

- порівняльний зворот.

Отже, можна зробити висновок, що в перекладі А. Хуторяном складнопідрядні речення не зазнають суттєвих змін щодо структури, окрім тих випадків, коли двокомпонентні речення з дієприкметниковим зворотом, що є в оригіналі, перекладені як трикомпонентні складнопідрядні речення.

Складносурядні речення в оригіналі та перекладі

Характерологічною ознакою, що лежить в основі кваліфікації складносурядного речення як синтаксичної конструкції, є граматична однорідність його складників, унаслідок поєднання яких за допомогою спеціальних сполучників утворюється складне речення. На відміну від складнопідрядного речення, якому властиве граматичне підпорядкування підрядного речення головному, частини складносурядного речення виступають як рівноправні, однорідні складники утворюваної ними синтаксичної конструкції, тобто вони перебувають на однаковому рівні ієрархії граматичних зв'язків у межах одного речення. У внутрішньосинтаксичній структурі складносурядного речення немає показників, які б визнавали граматичне підпорядкування однієї частини іншій. Отже, складники складносурядного речення перебувають у рівному відношенні щодо синтаксичної конструкції, в яку вони об'єднуються, і функційно еквівалентні щодо зовнішньосинтаксичної структури складносурядного речення.

Окрім визначальної граматичної ознаки - однорідності складників, складносурядному реченню притаманні внутрішньодиференційні ознаки, що призводить до розподілу складносурядних речень за різновидами, за характером значеннєвого зв'язку, кількістю та позиційною стійкістю складників.

Загальні значеннєві відтінки сурядного зв'язку тримаються на смислових функціях сполучників, уживаних для поєднання складників. Залежно від цього складносурядні речення поділяються на три види:

- єднальні складносурядні речення;

- зіставно-протиставлені складносурядні речення;

- розділові складносурядні речення.

Для ідіостилю М.В. Гоголя не є характерологічним уживання розділових складносурядних речень, тому А. Хуторян у перекладі теж не послуговується такими синтаксичними конструкціями. Найчастіше письменник тяжіє до єднальних складносурядних речень, рідше - до зіставно-протиставлених. Це саме ми спостерігаємо в перекладі А. Хуторяном. Порівняймо єднальні складносурядні речення:

рос. Он становился гуще и гуще, разрастался, перешел в тяжелые рокоты грома и потом вдруг, обратившись в небесную музыку, понесся высоко под сводами своими поющими звуками, напоминавшими тонкие девичьи голоса, и потом опять обратился он в густой реви гром и затих [710, с. 233]; укр. Він ставав усе густішим і густішим, розростався, перейшов у важкий гуркіт грому і потім враз, обернувшись на небесну музику, полинув високо під склепінням своїм співочими звуками, що нагадували тонкі дівочі голоси, і потів знов обернувся він на густий рев і грім, і затих [11, с. 201];

рос. Обрывистый берег весь оброс бурьяном, и по небольшой лощине между ним и протоком рос высокий тростник, почти в вышину человека [10, с. 231]; укр. Стрімкий берег увесь поріс бур'яном, і по невеликій лощині між ним і потоком ріс високий очерет, мало не на зріст людини заввишки [11, с. 67];

рос. Небольшой кусок хлеба, проглоченный ею, произвел только боль в желудке, отвыкшем от пищи, и она оставалась часто без движения по несколько минут на одном месте [10, с. 252]; укр. Невеликий шматочок хліба, проковтнутий нею, спричинив тільки біль у шлунку, одвиклому від їжі, і вона часто стояла без руху по кілька хвилин на одному місці [11, с. 68] тощо.

Порівняймо зіставно-протиставлені складносурядні речення: рос. Она видела мужа в год два-три дня, а потом несколько лет о нем не бывало слуху [10, с. 201]; укр. Вона бачила чоловіка на рік два, три дні, а потім кілька літ про нього не бувало й чутки [11, с. 33];

рос. Попробовали сделать вылазку, но половина смельчаков была тут же перебита казаками, а половина прогнана в город не с чем [10, с. 258]; укр. Спробували зробити вилазку, та половина сміливців була тут-таки перебита козаками, а половина прогнана в місто ні з чим [11, с. 97];

рос. Все походы оставался он дама, но сей раз разобрало старого [10, с. 252]; укр. Усі походи залишався він дома, але цього разу розібрало старого [11, с. 91];

рос. Запорожцы, было, полезли на вал, но были встречены сильною картечью [19, с. 225]; укр. Запорожці завзято були полізли на вал, але їх зустріли сильною картеччю [11, с. 61].

Отже, іноді перекладач дієприкметниковий зворот перекладає підрядним реченням, що перетворює складносурядне єднальне речення на речення з різними видами зв'язку. Загалом можемо зробити висновок, що складносурядні речення як в оригіналі, так і в перекладі мають в основному двокомпонентній склад. Така конструкція дає змогу використовувати описово-конкретні явища.

Безсполучникові синтаксичні конструкції з однотипними та різнотипними частинами в перекладі А. Хуторяном Частота вживання безсполучникових речень єднального різновиду в М. Гоголя має такий вигляд:

єднальні безсполучникові речення незамкненого виду, наприклад:

рос. Сквозь тонкие, высокие стебли травы сквозили голубые, синие и лиловые волошки; желтый драк выскакивал верх своею пирамидальною верхушкою; белая кашка зонтикообразными шапками пестрела на поверхности; занесённый бок знак от куда колос пшеницы наливался гущами [10, с. 207]; укр. Крізь тонкі, високі стебла, трави прозирали глобі, сині й лілові волошки, жовтий драк виска вивал до гори своєю пірамідальною верхівкою, біла кашка зонтикоподібними шапка рябіла на поверхні; занесений бозна звідки колос пшениці наливався в гущині [11, с. 40];

- єднальні безсполучникові речення замкненого ряду, як-от:

рос. В одном месте племя спокойно и величественно стлалось по небу; в другом, встретив что-то горящее и вдруг вырвавшись вихрем, оно свистело и летело вверх под самые звёзды; оторванные хлопья его частыми под самими дальними небесами [10, с. 227]; укр. В одному місті полум'я спокійно й велично стелися по небу; в іншім, зустрівши щось горюче і враз вхопившись вихором, воно свистіло й летіло в гору під самі зорі; відірвані клапті його гасли під найдальшими небесами [11, с. 40].

Під час перекладу А. Хуторяном єднальні безсполучникові конструкції не зазнають змін. Речення такої конструкції в основному вносять додаткові смислові відтінки, але не мають особливого емоційного навантаження. Зіставлення і протиставлення як способи зв'язку однорідних частин висловлення пов'язані завжди експресією мовлення, тому безсполучникові складні речення, що їх виявляють, - це конструкції художнього народнопоетичного й літературно-белетристичного мовлення.

Моделі безсполучникового зіставного й безсполучникового зіставно-протиставленого означення не властиві для ідіостилю М.В. Гоголя. У тексті перекладу такі моделі теж не зафіксовані.

Розглянемо особливості речення причиново-наслідкового характеру. Вони позначаються трьома типами напряму залежності між складниками:

- причина vs наслідок:

рос. Тарас был один из числа коренных, старых полковников; весь был он создан для бранной тревоги и отличался грубой прямотой своего нрава [10, с. 200]; укр. Тарас був один з корінних старих полковників: весь був він створений для бойової тривоги й відзначався грубою щирістю своєї вдачі [11, с. 32];

рос. Тогдашний род учения странно расходился с образом жизни: эти схоластические, грамматические, риторические, и логические тонкости решительно не прикасались к времени, никогда не прикасались и не повторялись в жизни [19, с. 204]; укр. Тодішній спосіб навчання страшенно розбігався з життям: оті схоластичні, граматичні, риторичні й логічні тонкощі зовсім не торкалися часу, ніколи не застосовувалися й не повторювалися в житті [11, с. 36];

- наслідок vs причина:

рос. Он встретил еще раз у костёле: она заметила его и очень приятно усмехнулась как давнему знакомому [10, с. 307]; укр. Він зустрів її ще раз в костьолі: вона помітила його й дуже мило усміхнулась, як давньому знайомому [11, с. 39].

Безсполучникові речення з яскраво вираженими типом залежності між складниками (причина - наслідок/наслідкова причина) можуть бути односуб'єктними (один підмет для двох складників) чи двосуб'єктними (за наявності різних підметів складників речень). Односуб'єктними є переважно такі безсполучникові речення, у яких причинно-наслідкова належність виражена формою пояснення. Односуб'єктність у цій групі речень може ускладнюватися чи формою пасиву, чи безособовою формою в одній із частин речення. Пор.:

рос. Янкель побледнел как смерть и со страхом оборотился назад, чтобы взглянуть на Тараса; но Тараса уже возле него не было: его и след простыл [19, с. 39]; укр. Янкель пополотнів, як смерть і з острахом обернувся назад, щоб глянути на Тараса; але Тараса вже біля нього не було: його й слід пропав [11, с. 121].

Такі форми надають реченню/вислову виразність, формують важливу внутрішню силу, продукують динаміку викладу думки.

Умовні безсполучникові речення є більш усталеними структурами, тому що вони відображають більш стійкий і виразний тип залежності: умова детермінує обумовлювану дію. Це уточнює неможливість вільних позицій обумовленої й обумовлюваної частин речення.

В умовно-результативних безсполучникових реченнях один або обидва складники можуть бути неповними безсуб'єктними - становити групу присудка. Зважаючи на характер складників речень щодо наявності груп підмета і присудка та їх позицій, безсполучникові складні речення умовних відношень розподіляються на три групи:

Речення, в яких обидві складники формально безсуб'єктні.

А. Хуторян не змінює структуру цієї синтаксичної конструкції:

рос. Запорожцы как дети: коли мало - съедят, коли много - тоже ничего не оставят [19, с. 230]; укр. Запоріжці, як діти: коли мало - з'їдять, коли багато - теж нічого не залишать [11, с. 65].

Речення, в яких один зі складників безсуб'єктний (з різними позиціями в реченні).

У перекладі помічаємо те саме:

рос. Размешайте заряд пороху в чарке сивухи, духом выпейте, и все пройдет - не будет и лихорадки [10, с. 222]; укр. Розмішайте заряд пороху в чарці сивухи, духом випивайте, і все минеться - не буде й гарячки [11, с. 57].

Речення, у яких обидві складники є двосуб'єктними (з групами підмета й присудка в складних частинах речення).

Переклад не вносить змін до структури речення:

рос. Кончился поход - воин уходил в луга и пачины, на днепровские перевозы, ловил рыбу, торговал, варил пиво и был вольный казак [10, с. 199]; укр. Кінчався похід - воїн ішов на луги й ниви, на дніпровські перевози,торгував, варив пиво й був вільний козак [11, с. 31].

Безсполучникові речення першої групи є типовими структурами розмовного, діалогічного мовлення, а також конструкціями, що виражають узагальнено-особові вирази. Це продуктивний тип структур у народних прислів'ях і приказках. Зміст попереднього речення в повісті М.В. Гоголя є аргументам цього факту: «Поневоле пришла ему в голову поговорка «Запорожцы как дети: коли мало - съедят, коли много - тоже ничего не оставят». Співвідношення форм способів дієслів-присудків у складниках речень указує на співвідношення цих структур зі сполучниковими реченнями. Безсполучникові речення з типом співвідношення «наказовий спосіб - дійсний спосіб» трансформуються в сполучникові складносурядні структури. Пор.:

рос. Задай мне службу самую невозможную - я побегу исполнять ее; [10, с. 237]; укр. Загадай мені службу, найнеможливішу - я побіжу виконувати її [11, с. 73];

рос. Мне службу самую невозможную - (и) я побегу исполнять ее; укр. Загадай мені службу, найнеможливішу, - (і) я побіжу виконувати її [11, с. 239].

Усі інші різновиди безсполучникових умовно-результативних речень першої групи можна порівнювати зі складнопідрядними реченнями, які виявляють той самий тип залежності між складниками.

Безсполучникові умовні речення другої групи, у яких один із складників має лише групу присудка, не виявляють послідовної тенденції до паралелізму членів речення, хоча препозиція груп присудка в обох складниках посилює безсполучникову модель речення. Препозиція підметової групи (в одному складнику) робить тип речення не яскраво вираженим (може бути не умовним, а часово-умовним). Пор.:

рос. Бойко и метко стреляли в цель, переплывали Днепр против течения - дело, за которое новичок принимался торжественно в казацкие круги [10, с. 213]; укр. Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії - діло, за яке новака приймали урочисто в козацькі кола [11, с. 47].

Безсполучникові речення, у яких обидві складники мають групи підмета і присудка, є найменш непорушним типом безсполучникових речень, тому що в них можуть об'єднуватися сурядні конструкції, що, як відомо, також підходять для вираження послідовності подій у часі. Порівняймо:

рос. Ему не по душе была такая праздная жизнь - настоящего дела хотел он [10, с. 214]; укр. Йому не до душі було таке гуляще життя - справжнього діла хотів він [11, с. 47].

Нездатність до перетворення в сполучникові сурядні форми, як скажімо, речень першої й другої груп, є основною ознакою безсполучникових умовно-результативних речень як підрядних структур. Вони можуть розглядатися як граматичні паралелі до складнопідрядних сполучникових форм на вираження умовної залежності. Можливість перетворення тієї самої форми безсполучникового речення в сурядну чи підрядну (залежно від конкретної ситуації мовлення) свідчить про поліфункційність безсполучникових типів складних речень.

Гнучка структура безсполучникових речень дає змогу як автору, так і перекладачеві надати цілісність і довершеність контексту, а також максимально наблизити фразу в контексті до живої народно-розмовної мови.

Семантичний зв'язок пояснення не однорідний, тому безсполучникові речення цієї групи є різноманітними і щодо значення, і щодо форми. їх об'єднує лише синтаксична функція пояснювальної частини речення: або як члена речення головної частини, або як пояснення головної частини загалом.

Розрізняються такі відношення між складниками безсполучникових пояснювальних речень:

1. пояснювальна частина є підметом головної частини речення;

2. пояснювально-атрибутивні відношення (у тому числі й значення способу та міри, ступеня дії);

3. пояснювально-об'єктні відношення (у тому числі й у конструкціях непрямого мовлення).

Пояснювально-причинні відношення

Безсполучникові конструкції, в яких пояснювальна частина виступає у функції підмета, є синтаксично-синонімічними зі складнопідрядними підметовими. Вони доцільні в реченнях з присудками - відносно безособовими дієсловами. Наприклад:

рос. Нечего описывать всех битв, где показали себя казаки, ни всего постепенного хода кампании: все это внесено в летописные страницы [10, с. 281]; укр. Нема чого описувати всі битви, де показали себе козаки, ні всього поступового перебігу кампанії: все це записано на літописних сторінках [11, с. 122].

Більш поширеними є безсполучникові речення з пояснювально-об'єктними відношеннями між складниками. Такі конструкції є синтаксичними варіантами складнопідрядним реченням із підрядними додатковими. Пор.:

рос. Оглянулся Андрей: перед ним Тарас! [10, с. 265]; укр. Оглянувся Андрійко: перед ними Тарас! [11, с. 105];

рос. Недаром провещал Тарас: так все и сбылось [10, с. 282]; укр. Недарма віщував Тарас: так усе й сталося [11, с. 124].

Під час вираження пояснювально-атрибутивних зв'язків друга частина безсполучникового речення є розгорнутим означенням. Наприклад:

рос. Это строение отправило множество разных должностей: тут были и казармы, и тюрьма, и даже уголовный суд [10, с. 275]; укр. Ця споруда відбувала безліч усяких служб: тут були й казарми, і тюрма, і навіть карний суд [61, с. 116].

Пояснювальні зв'язки причинно-наслідкових значень у безсполучникових складних реченнях синтаксично виражені не чітко. Це конструкції саме пояснювального значення. Відмінність безсполучникових причинно-наслідкових речень полягає в тому, що так не можлива підстановка підрядних сполучників причини. Такі конструкції щільно скріплюються з безсполучниковими приєднувальними реченнями, у яких пояснювальна частина дорівнює змісту головної без виразних значеннєвих відношень. Така модель безсполучникових речень у М.В. Гоголя та А. Хуторяна дуже продуктивна. Порівняймо:

рос. И повел он очами вокруг себя: боже все неведомое, все чужие лица! [10, с. 279]; укр. І повів він очима круг себе: Боже, все невідомі, все чужі обличчя! [11, с. 121];

рос. Теперь уже нет Яна: вместо его стоит другой [10, с. 275]; укр. Тепер уже нема Яна: замість нього стоїть інший [11, с. 116].

Отже, прозова творчість М.В. Гоголя відзначається ретельно впорядкованими синтаксичними засобами. Складні синтаксичні конструкції в ній дуже вагомі, адже вони є нерозривною ланкою в системі виражальних засобів і беруть участь у формуванні авторського ідіостилю. Переклад А. Хуторяном є найбільш адекватним з погляду перекладу саме складних синтаксичних одиниць.

Висновки

Одним із прийомів творення індивідуального стилю митця є використання ним певних синтаксичних засобів, що визначає манеру письма, притаманного тому чи іншому авторові.

Для М.В. Гоголя властивим є вживання складнопідрядних багатокомпонентних конструкцій. Найбільшу групу в повісті «Тарас Бульба» становлять складнопідрядні речення з послідовною підрядністю, переклад яких відбувся аналогічно оригіналу, не змінюючи структури речень перекладачем.

Помітну групу в першоджерелі й перекладі становлять моделі складнопідрядного речення з однорідною підрядністю. Нечисленну групу в першотворі й перекладі являють речення з неоднорідною підрядністю. Уживання такої моделі складнопідрядних речень характеризує здебільшого монологи як в оригіналі, так і перекладі. Через це мова персонажів значно індивідуалізується.

Зауважимо, що в перекладеному тексті більше, ніж в оригіналі, моделей багатокомпонентних складнопідрядних речень із послідовною підрядністю. Ця особливість спричинена тим, що М.В. Гоголь тяжіє до вжитку моделей однокомпонентних складнопідрядних речень, а в перекладі спостерігаємо їхню заміну на багатокомпонентні моделі з послідовною підрядністю. Багатокомпонентні складнопідрядні речення в першотворі й друготворі не характеризуються наявністю великої кількості простих одиниць у структурі. Типовим виявом складнопідрядних речень є дво-, трикомпонентні утворення. Нечасто трапляються чотирикомпонентні та шестикомпонентні синтаксичні одиниці. Периферійну зону охоплюють невеликі за обсягом речення, які містять еліптичні компоненти. Найуживанішими серед складнопідрядних багатокомпонентних речень є одиниці, де головна частина є в препозиції. А. Хуторян реалізує адекватний переклад таких речень. Менше в оригіналі конструкцій із препозитивними підрядними. Перекладач зберігає структуру таких синтаксичних одиниць, хоча часто дво-, трикомпонентні моделі є досить об'ємними. Часто в тому самому реченні може вживатися кілька ускладнювальних елементів.

Складнопідрядні речення в перекладі А. Хуторяном не зазнають особливих змін у структурі, окрім тих випадків, де двокомпонентні речення з дієприкметниковим зворотом в оригіналі перекладаються трикомпонентними складнопідрядними реченнями.

Серед складносурядних речень для М.В. Гоголя є характерним тяжіння до єднальних складносурядних конструкцій, рідко - до зіставно-протиставлених. Складносурядні речення як в оригіналі, так і перекладі мають в основному двокомпонентний склад.

Частотою вживання в першотворі відзначаються безсполучникові конструкції як закритого, так і відкритого ряду. Під час перекладу вони не зазнають змін. Лише безсполучникові речення з типом співвідношення «наказовий спосіб vs дійсний спосіб» трансформуються в сполучникові складносурядні структури.

Для створення єдиної картини М.В. Гоголь послуговується всіма можливими синтаксичними конструкціями, зокрема й ускладненими складними реченнями, як-от: складні речення з безсполучниковим однотипним і сполучниковим сурядним зв'язком, складні речення з безсполучниковим (однотипним і різнотипним) і сполучниковим підрядним зв'язком; складні речення з сурядним і підрядним зв'язком; складні речення з сполучниковим і безсполучниковим зв'язком мішаного типу. Значну групу в повісті становлять речення з безсполучниковим і підрядним зв'язком, до складу якого введено компоненти однорідності й відокремлення. Перекладач зберігає мовну картину таких синтаксичних конструкцій.

Отак різні форми ускладнення складних неелементарних синтаксичних конструкцій репрезентують глибину, почуття, мислення письменника, розкривають особливості його ідіостилю. Адекватний переклад маніфестує творчу манеру письма як автора, так і самого перекладача.

Перспективи подальшого дослідження вбачаємо в більш ґрунтовному аналізі перекладу з російської мови українською складносурядних і складнопідрядних речень і визначенні збереження їх функційної та прагматичної функцій у тестах перекладу.

Література

1. Вихованець І.Р Граматика української мови. Синтаксис. Київ: Либідь, 1993. 368 с.

2. Гуйванюк Н.В. Складні ускладненні речення: Теоретично-практичний блок. Чернівці: Рута, 2003. 145 с.

3. Загнітко А.П. Сучасна літературна мова. Синтаксис простого ускладеного і складного речення. Донецьк: Вид-во ДОНДУ, 1994. 204 с.

4. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови. Київ: Либідь, 1995. 312 с.

5. Кващук А.Т. Синтаксис складного речення. Київ: Рад. школа, 1986. 109 с.

6. Коптілов В.В. Актуальні питання українського художнього перекладу. Київ: КДУ, 1971. 132 с.

7. Коптілов В.В. Першотвір і переклад. Київ: Дніпро, 1972. 215 с.

8. Коптілов В.В. Теорія і практика перекладу. Київ: Вища школа, 1982. 168 с.

9. Ктитарова Н.К. Теорія перекладу: навчальний посібник. Дніпродзержинськ, 2008. 224 с.

10. Гоголь Н.В. Избранное. Москва: Просвещение, 1986. 397 с.

11. Тарас Бульба: повість / П.А. Хуторяна. Київ: Дніпро, 1984. 93 с.

Размещено на Allbest.ru