Функціонування безособових конструкцій в науково-популярних текстах

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

“КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМЕНІ

ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО”

КАФЕДРА ТЕОРІЇ, ПРАКТИКИ ТА ПЕРЕКЛАДУ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ

КУРСОВА РОБОТА

З “ІНОЗЕМНОЇ МОВИ (ОСНОВНА, ПРАКТИЧНИЙ КУРС)”

на тему: ФУНКЦІОНУВАННЯ БЕЗОСОБОВИХ КОНСТРУКЦІЙ В НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИХ ТЕКСТАХ

Студентки 3 курсу групи ЛФ-71

спеціальності 035 “Філологія”

Сокирко Анни Сергіївни

д. філол. н., професор Калита А.А.

Київ 2020



Зміст

безособовий конструкція французький мова

Вступ

1. Безособові конструкції як об'єкт лінгвістичних досліджень

1.1 Теоретичне підґрунтя вивчення безособових конструкцій

1.2 Підходи до визначення безособових конструкцій

1.3 Класифікація безособових конструкцій

1.4 Структурні особливості безособових конструкцій у французькій мові

1.5 Науково-популярні тексті як сфера функціонування безособових речень і конструкцій

Висновки до розділу 1

2. Специфіка функціонування безособових конструкцій як одного з елементів у структурі французьких науково-популярних текстів

2.1 Семантичні особливості функціонування безособових конструкцій у французьких науково-популярних текстах

2.2 Cтилістичні функції безособових конструкцій у французьких науково-популярних текстах

Висновки до розділу 2

Висновки

Резюме

Resume

Спсиок використаних джерел

Список джерел ілюстративного матеріалу

Додатки

Вступ

Проблема організації мовленнєвого висловлювання, як основної комунікативної одиниці є однією з центральних питань у сучасній лінгвістиці. Упродовж довгих років, ця тема, досліджувана шляхом залучення різних наукових підходів і парадигм: логіко-семантичних, синтаксичних, психо-когнітивних, комунікативних і прагматичних, цікавило не одне покоління вчених [11, с. 1].

Безособові конструкції широко вживаються у сучасному французькому науковому дискурсі, оскільки вони надають мовленню більшої різноманітності та слугують характерним способом вираження об'єктивності суджень у безсуб'єктних реченнях [9, с. 44].

Сьогодні, на тлі загальнонаукового стилю, саме науково-популярний підстиль все більше привертає увагу дослідників; це пояснюється насамперед винятковою роллю, яку відіграють науково-популярні тексти у житті сучасного суспільства, а по друге, як справедливо зазначає Г.Ю. Гришечкіна, унікальністю цього підстилю як “синкретичного”, в якому простежується переплетення мовленнєвих особливостей наукового та художнього стилів [10, с.130].

І це цілком природно, позаяк реалізація безособових конструкцій у текстах науково-популярного стилю є одним із способів вираження інформації через окремі граматичні одиниці, оскільки способи мовленнєвого висловлювання думки полягають не лише у доборі лексичних засобів і граматичних форм, а й зокрема у доборі синтаксичних структур речення.

Тому значна кількість науковців, серед них Ф.С. Бацевич [3], В.Г Гак [7], М.М. Кожина [13], І.М. Кочан [14], Я.І. Перельман [22] О.О. Селіванова [26], та інші присвятили свої праці дослідженню текстів саме науково-популярного стилю. Використання безособової конструкції як лінгвостилістичного засобу, її структура та семантика функціонування були об'єктом дослідження і вітчизняних (Г.Я. Кутасевич [15], В.В. Нічий [20], О.О. Потебня [24], О.О. Селіванова [26]), і зарубіжних мовознавців (Ш. Баллі [2], Ш. Брюно [32], О.В. Гололобова [9], Ж. Дамурет і Е. Пішон [33], Ю.С. Степанов [30], Л. Теньєр [37] та інші.

Актуальність обраної теми зумовлюється загальною скерованістю сучасних лінгвістичних досліджень на вивчення особливостей функціонування мовних одиниць, у тому числі й безособових конструкцій в науково-популярних текстах, зокрема на вивчення семантичної структури безособових конструкцій та їхньої ролі у вираженні прагматичного спрямування досліджуваних текстів. Висока частота і невід'ємність безособових конструкцій практично у кожному науково-популярному тексті підсилюють актуальність дослідження.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дослідження пов'язане з нуково-дослідною темою роботи кафедри КТППФМ “Дослідження одиниць мови і мовлення, взаємодія комунікативно-когнітивних, соціокультурних, перекладознавчих, літературних та методичних аспектах”. Державний реєстраційний номер № 04006668.

Мета дослідження полягає у виявленні особливостей функціонування безособових конструкцій у французьких науково-популярних текстах.

Відповідно до визначеної мети передбачено вирішення таких завдань:

- з'ясувати й систематизувати наукові здобутки сучасних науковців з вивчення безособових конструкцій;

- визначити ознаки науково-популярного тексту;

- встановити особливості функціонування і вживання безособових конструкцій у французькій мові;

- виявити структурно-семантичні і стилістичні типи безособових конструкцій у французьких науково-популярних текстах.

Об'єктом дослідження є безособові конструкції у французьких науково-популярних текстах.

Предметом дослідження є встановлення структурно-семантичної і стилістичної специфіки функціонування безособових конструкцій у французьких науково-популярних текстах.

Матеріалом дослідження слугували безособові конструкції у французьких науково-популярних журналах “La recherche”, “Science et vie”, “Science et avenir”(загала кількість сторінок - 78), особливості їхнього функціонування, ролі семантичних і стилістичних засобів їхнього змістового насичення.

Методи дослідження. У роботі застосовано комплексну методику дослідження, яка базується на загальних положеннях і методах системного аналізу: а) огляд стану дослідженості проблеми базується на загальнонаукових методах (індукція, дедукція, абстрагування, узагальнення і формалізація); емпірико-теоретичних методах (ідеалізація, аналіз, синтез, моделювання, метод класифікації. Метод суцільної вибірки застосовано під час добору мовного матеріалу для аналізу. З метою вивчення питання структурно-семантичних особливостей безособових конструкцій у французьких науково-популярних текстах застосовано метод структурного аналізу. Для встановлення стилістичного оформлення досліджуваних одиниць і семантичної навантаженості текстів застосовано текстовий аналіз. Кількісний аналіз використано для отримання даних про частоту функціонування типових структурно-семантичних та стилістичних різновидів безособових конструкцій у французьких науково-популярних текстах.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено системний аналіз особливостей функціонування безособових конструкцій на матеріалі французьких науково-популярних текстів. Установлено рекурентність уживання найтиповіших видів безособових структур з домінуванням конструкцій із семантичним значенням модальності у французьких науково-популярних текстах.

Практичне значення дослідження визначається можливістю застосування його результатів у лекційних курсах теоретичної (розділи “Загальна характеристика дієслова”, “Граматичні категорії особових і безособових форм дієслова”) і практичної граматики французької мови (розділ “Синтаксис безособового речення”), семантики (розділ “Структурно-семантичні типи безособових речень”) та стилістики французької мови (розділ “Функціональні стилі”), а також у дослідженнях студентів і магістрантів.

Апробація результатів дослідження здійснювалась на VІ Міжнародній науково-практичній конференції “Стратегії міжкультурної комунікації в мовній освіті сучасних університетів” (9 квітня 2020 року) у Київському національному університеті імені Вадима Гетьмана, на Міжнародній науково-практичній конференції “Рівень ефективності та необхідність впливу філологічних наук на розвиток мови та літератури” (Львів, 8-9 травня 2020 року) та на VІ Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні тенденції іншомовної професійної підготовки майбутніх фахівців немовних спеціальностей у полікультурному просторі” (Київ, 2020 року).

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у тезах наукової-практичних конференцій.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, резюме, списку використаної літератури, списку джерел ілюстративного матеріалу та додатків. Загальний обсяг роботи складає 48 сторінок. Обсяг текстової частини складає 36 сторінки. Список використаної літератури налічує 37 джерел.



1. Безособові конструкції як об'єкт лінгвістичних досліджень

Явище безособовості у французькій мові є одним з найпроблемніших питань у сучасній лінгвістиці. Свого часу цій темі присвятили свої дослідження такі науковці, як Е. Бенвеніст [31], В.В. Виноградов [5], В.Г. Гак [7], О.О. Потебня [24], Ш. Баллі [2] та багато інших вітчизняних і закордонних учених.

Безособові речення досить широко використовуються у більшості сучасних мов світу, у тому числі й у французькій та українській мовах, оскільки вони урізноманітнюють писемне мовлення, а в деяких випадках, можуть виступати чи не єдиним способом вираження окремих мовленнєвих нюансів. Сферами вживання безособових речень можуть виступати і розмовний, і діловий, і публіцистичний та науковий стилі [7, с. 44].

1.1 Теоретичне підґрунтя вивчення безособових конструкцій

Питання про вивчення окремих структурних типів безособової конструкції має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки є частиною загальної проблеми речення, будучи у такому випадку, проблемою синтаксису.

У семантичному плані безособові речення різних мов, стверджується у праці [2, c. 5], є схожими між собою, оскільки їм властива односкладність, що зумовлена відсутністю актанта - агенса, проте на синтаксичному рівні безособові речення можуть бути і односкладними (в українській, російській, молдавській, та інших мовах), і двоскладними (в англійській, німецькій, французькій та інших мовах).

Зважаючи на те, що для французької, так само як і для англійської мови властива тенденція до синтаксичної двоскладності речення, безособові конструкції найчастіше оформляються за допомогою займенника il [20, c. 10].

Згідно з думкою переважної більшості лінгвістів (див., напр., [20], [5], [7] та ін.) ознакою безособової конструкції та постійним компонентом безособових речень у французькій мові є суплетивне il, що розглядається як омонім особового займенника il.

За тверженням Е. Бенвеніста, тісний зв'язок безособової конструкції саме з 3-ю граматичною особою пояснюється явищем "неособовості" 3-ї особи. Це пов'язано, на його думку, з тим, що 3-тя особа по відношенню до акту комунікації характеризується негативно, тобто, на відміну від комунікативних 1-ї та 2-го особи, 3-ю особу Е. Бенвеніст уважає некомунікативною [31, с. 264].

У безособових конструкціях, як зазначає Л. Теньєр, займенник il не відноситься до анафори, оскільки він не використовується на позначення актанта. Безособовий займенник не заміщує іменника і не має референтної співвіднесеності, він виконує, як зауважує Л. Теньєр, суто граматичну функцію, займаючи позицію підмета при фінітному дієслові, оскільки фінітні дієслова у французькій мові в усіх способах, окрім наказового, як правило, повинні мати підмет [37, с. 141].

У французькій мові il у, il pleut та es у німецькій es regent не вимагають наявності дійової особи. Це стосується речень із псевдосуб'єктом. Дієслова, які не можуть мати актантів або позбавлені будь-якої валентності, називаються зазвичай безособовими. Це означає, що безособовість як семантико-синтаксична категорія ґрунтується на безактантності дії [20, с.10].

Термінологічне розмаїття безособового займенника il у французькій мові наводить О.М. Мартинюк, зауважуючи, що займенник il у безособових реченнях функціонує лише як формальний підмет, оскільки це передбачено граматичною стуктурою мови [17, с. 6]. Однак він позбавлений семантичного навантаження, тому й трактується як нереферентний компонент (Г.Я. Кутасевич [15, с. 30]), як формальний підмет (Ж. Дамурет і Е. Пішон [33, с. 245]), як неособова форма дієслівної флексії (Е. Бенвеніст [31, c. 264]) тощо [12, с. 103].

Незважаючи на активне вживання безособових конструкцій у системах різних мов, проблема їх існування давно є предметом дискусії лінгвокультурологів (Є.М. Галкіна-Федорук [8]) та синтаксистів (О.М. Пєшковський [23], О.О. Шахматов [28]). Деякі лінгвісти (див. напр. [24]) причиною цього існування вважають позалінгвальні фактори: специфіку культурних традицій, фаталізм, страх перед невідомим, особливість менталітету певного народу. Іноді вважають (див., напр. [20, с. 10]), що безособові дієслова беруть свій початок від одноактантних дієслів давніх мов, у сучасних мовах цей єдиний актант прихований. У латинській мові існували дієслова, які вживали лише у 3-й особі однини різних часів і способів. Такі дієслова називали безособовими (verba impersonalia). Саме від них і беруть свій початок безособові конструкції у французькій мові.

1.2 Підходи до визначення безособових конструкцій

Наукові праці, пов'язані з дослідженням безособових речень (див. напр. [20], [1]) містять об'ємний і цікавий матеріал про формальний устрій і семантику цих конструкцій, про перехідні явища в системі мови.

Уважають [5, c. 418], що безособова конструкція є центральним, найуживаіншим і строкатим за структурою й семантикою різновидом односкладних речень. Безособові речення формують складну й багатогранну гаму перехідних типів від повної безособовості до безособовості вдаваної чи потенційної.

Безособові речення розглядалися в межах формально-граматичного підходу [4]; в межах дослідження походження безособових речень [24], а також із позицій логіко-семантичного і функціонального підходів [23], [20].

Безособовим Г.Г. Почепцов називає таке речення, присудок якого не відноситься ні до особи, ні до предмета, ні до абстрактного поняття. Безособові речення описують явища навколишнього світу, що відбуваються незалежно від волі або бажання людини і є результатом розвитку абстрактного мислення [25, с. 52].

При вивченні категорії безособовості В.В. Нічий стверджує, що необхідно чітко розрізняти поняття безособового речення та безособової конструкції. Безособова конструкція належить до структури самого речення, та є його складовим елементом. Окремі безособові конструкції можуть виступати одночасно реченнями: Il pleut, Il neige, Il vente. Загалом, це стосується дієслів, які використовують на позначення метеорологічних явищ [19, с. 1]. Такі дієслова не мають актантів, а одже є невалентними, за Л. Теньєром, саме вони відомі в традиційній граматиці як “безособові” [37, c. 239]. Хоча переважна більшість дієслів є лише складовими безособового речення: il est +прикм./імен./присл., il y a, il faut, il doit та багато інших.

Отже, як бачимо, сутність безособовості лінгвісти розглядають по-різному, але найчастіше її визначають через ознаку безсуб'єктності.

Безособові дієслова не співвідносять дію з агенсом. Вони, як уважає Е. Бенвеніст, не мають категорії особи. На його думку, третя особа є за своєю структурою неособовою формою дієслівної флексії. Цю форму вживають завжди, коли особа не вказується, особливо у безособових виразах. Особам “je” і “tu” властива унікальність, бо “je” є ініціатором висловлювання, а “tu” слухачем. А особа “il” може позначати собою або незліченну кількість суб'єктів, або жодного. На думку Е. Бенвеніста, форма третьої особи, може набувати будь-який суб'єкт, і цей суб'єкт, виражений або невиражений, ніколи не є “особа” [31, с. 265].

Безособовими О.М. Пєшковський називав такі односкладні речення, в яких виражається дія чи стан, що виникають та існують незалежно від виконавця дії і носія ознаки [23, с. 343].

У своїй праці О.І. Богомолова стверджує, що безособова форма дієслова, на відміну від особової, означає дію, підмет якої є суб'єктом чи об'єктом лише формально, тобто не являючи ніякого реального предмета чи особи: il pleut, il neige, il fait froid; il me semble que tu es triste; il est prouvй que l'atome est dйcomposable [4, с. 126]. За О.О. Селівановою, безособовими дієсловами вважаютьмя такі, що позначають процес безвідносно до особи його суб'єкта (його виконавця або носія). Вони є виявом універсальної семантико-синтаксичної опозиції особовості й безособовості і передають стан природи й навколишнього середовища, стихійні явища природи, фізіологічні та психологічні стани людини, модальні оцінки наявності, відсутності, існування, небуття, необхідності, заборони, можливості, успіху тощо [26, с. 142]. Особа суб'єкта в реченнях із значеннями станів людини, модальних оцінок різних типів може позначатися, на думку авторки, давніми формами, наприклад, в українській мові давальним або родовим відмінком особового займенника або іменника.

У свою чергу, О.О. Потебня, розглядаючи безособовість та особливості безособових речень у руслі лінгвокультурології, підкреслює, що визначальною особливістю граматичної семантики безособових пропозицій є значення стихійності, мимовільності, а, отже, не має прямого зв'язку з будь-яким окремим суб'єктом [24, с. 204]. Отже, можна зробити висновок, що подібні конструкції є спадщиною тієї епохи, коли первісні люди, не маючи уявлення ні про закони зовнішнього світу, ні про будову свого тіла, відчували себе абсолютно безпорадними у боротьбі з природними стихіями і хворобами.

Отже, незважаючи на різні підходи у вивченні і трактуванні поняття безособової форми, більшість учених схильна розглядати нереферентний займенник il як семантично порожню морфему, що вказує на ознаку безсуб'єктності й позначає дію безвідносно до її виконавця.

1.3 Класифікація безособових конструкцій

У сучасній лінгвістиці проблема визначення сутності безособових речень усе ще залишається відкритою. Дискусійними залишаються більшість питань, пов'язаних із вивченням безособових форм. Це проблемні поняття особи, неперехідності та перехідності безособових дієслів тощо. Безособовість як форма може бути зумовлена семантично і граматично, тож її можна вивчати у ракурсі різних лінгвістичних аспектів, а саме: в межах формально-граматичного підходу (Н.Ю. Шведова [29]), в межах дослідження походження безособових речень (О.О. Шахматов [28]), а також із позицій логіко-семантичного і функціонального підходів (Г.Я. Кутасевич [15], В.О. Федоров [27]) тощо. Таким чином, значна кількість науковців при глибинному вивченні проблем мови у площині семантичного синтаксису намагаються побудувати власні класифікації різного ступеня повноти охоплення безособових конструкцій, що базувалася б на принципах тих чи інших мовних особливостей і лінгвістичних теорій автора.

Як уже зазначалося, за своєю генетичною природою безособові речення покликані описувати подію чи процес, які не співвідносяться з жодним суб'єктом, тобто вони використовуються на позначення безсуб'єктних процесів: явищ природи, стану оточуючого середовища. Водночас мовна реальність показує, що сфера семантичного вживання безособових речень значно ширша [15, c. 30]. У лінгвістичному енциклопедичному словнику Ю.С. Степанов визначив чотири власне семантичні сфери, притаманні безособовим реченням багатьох мов [30, с. 138]:

1) стихійні явища природи;

2) психофізичний стан людини;

3) сфера модальності;

4) значення існування, наявності.

Особливої уваги заслуговує класифікація безособових речень сформована Ш. Баллі, у якій науковець бере за основу пропоновану ним теорію модусу та диктуму [2, с. 43]. Згідно Ш. Баллі, експліцитне речення складається з двох частин: диктуму (від лат. dictum - “сказане”) та модусу (від лат modus “спосіб”), що доповнює диктум. Диктум позначає те, про що говориться у реченні (його номінативний бік); модус виражає ставлення суб'єкта до змісту висловлення (комунікативний аспект речення). Модус і диктум реалізуються у структурній схемі речення та його лексичному наповненні.

Вивчення змістовного боку конструкції із займенником il у реченні дозволяє виявити наявність синтаксичного концепту модусу у французькій мові, оскільки існують конкретні конструкції, що його обслуговують [27, c. 93].

Найбільш уживаною формою модальності, що міститься не лише в диктумі, але й у модальній характеристці диктального дієслова (дійсний, умовний, наказовий спосіб) є констативна конструкція Il pleut. Ш. Баллі наголошує, що форми диктуму є настільки ж різноманітними, як і уявлення, які він може виражати. Логічно він містить у собі дієслівний корелят процесу (явища, стану чи якості), частіше за все локалізований у субстанції (підметі), і лише безособові дієслова мають незрозумілий, несвідомо мислимий субстрат, який іноді дуже важко виокремити [2, c. 44].

Неминучість, обов'язковість виконання дії передається конструкцією il faut, що вирізняється найбільшою різноманітністю значень, використовується в диктумі чи виступає у якості модального модифікатора висловлення в диктумі. За наявності сполучника que після il faut конструкція стає модусною, що фіксується у французькій мові граматично (в таких випадках після сполучника que вживається час Subjonctif) [27, с. 93].

Модуси невідомості, невпевненості висловлюють за допомогою конструкції il semble, il paraоt.

Модуси ймовірності, можливості / неможливості, важливості /малозначущості якоїсь дії передається конструкціями il vaut, il peut, il importe.

Конструкція il est possible/impossible містить у собі сему можливості/неможливості.

Структури il arrive, il advient; il reste, il appartient, il existe, il commence/recommencе, il devient, il vous sied, il en va ainsi тощо являють собою модусні конструкції буття.

Окрім цього, детальна класифікація, присвячена семантичній варіативності безособових речень, була розроблена Г.Я. Кутасевич [15, c. 31]. Авторка стверджує, що вторинна функція безособових речень французької мови полягає у вираженні процесу, пов'язаного з означеним суб'єктом. Вона вважає, що вживання французьких безособових речень виходить за межі поданої Ю.С. Степановим класифікації і сфера семантичних значень буде значно ширшою, ніж окреслені ним значення модальності, існування, психофізичних станів і процесів [15, c. 31]. Класифікація Г.Я. Кутасевич базується на принципах суб'єктності й безсуб'єктності безособових речень і містить [15, c. 31]:

1. Безособові безсуб'єктні речення, у яких зображувана в реченні ситуація відбувається сама по собі, незалежно від волі, бажання чи зусилля суб'єкта. До цієї категорії відносяться дієслова й дієслівні звороти, які позначають явища природи, стосуються погоди, стану атмосфери тощо: il pleut, il bruine, il gиle, il tonne, il neige.

2. Безособові суб'єктні речення. Серед них авторка виокремлює:

а) Безособові екзистенційні речення. Найрозповсюдженіший із них є зворот il y a, який є буттєвим предикатом, а іменна група, що йде за ним - його суб'єктом та екзистенційний зворот il est. Окрім екзистенціних речень, які утворюються за допомогою презентативних зворотів, предикати існування exister, se passer, rester тощо можуть уживатися як в особовій, так і в безособовій конструкціях.

б) Локативні речення близькі до екзинтенційних речень, проте вони вказують не лише на існування певного елемента оточуючого світу, а й повідомляють про його місцезнаходження у просторі. Тобто особливістю локативних речень є обов'язкова наявність локативного розповсюджувача типу sur, sous, а droite, а, lа тощо.

в) Безособові модальні речення відрізняються від інших безособових речень як семантично, так і граматично. Ці конструкції Ш. Баллі назвав конструкціями з експліцитним модусом [2, c. 44]. Вони позначають складну ситуацію, яка складається з двох простих (наприклад, дії та оцінки). У вихідну однопредикатну конструкцію вводиться модус, який містить одне з різноманітних оцінних значень: модальне, каузативне, аспектуальне, прагматичне тощо. Значення модусу в найзагальнішому плані можуть бути охарактеризовані як оцінні, причому семантична сфера оцінки доволі різноманітна. Між безособовою формою модусу і його семантикою існує залежність: одні оцінні значення часто виражаються безособовим модусом (наприклад, значення необхідності), інші, навпаки, дуже рідко (зокрема, значення бажання, волевиявлення). Ці речення завжди суб'єктні, оскільки модальні відношення й суб'єктивна оцінка завжди пов'язані з певною особою.

г) Безособові речення психофізичного стану. Згідно з Г.Я. Кутасевич, у реченнях, де описується фізичний стан людини, особливу функцію несуть у собі французькі дієслова кtre та avoir, які завдяки своїй слабкій семантиці, можуть поєднуватись із широким колом предикативних одиниць, що виражають фізичний стан людини. Суб'єкт-істота вводитися такими виразами: avoir chaud, avoir froid та ін. Окрім вищезазначених дієслів, для вираження фізичного стану людини можуть вживатися безособові речення із семантично ослабленим дієсловом venir.

д) Безособові речення з акціональними дієсловами.

Безособові конструкції розглядалися у світлі семантики й О.В. Гололобовою [9, с. 45]. Її класифікація враховує лексико-граматичні особливості французького дієслова. Так, О.В. Гололобова вирізняє такі види безособових речень [Там само]:

1) з неперехідними дієсловами, що використовуються для позначення атмосферних явищ, модальне значення повинності (pleuvoir, falloir, valoir, s'agir);

2) з перехідними дієсловами у безособовому вживанні у структурах - абсолютній (il paraоt), з підрядною частиною (il paraоt que), з інфінітивом (il reste а); тут йде мова, в основному, про дієслова суб'єктивної оцінки та їх сприйняття (paraitre, sembler, suffir, arriver, rester, plaire);

3) зі складеним іменним присудком, вираженим зворотом il est, c'est з предикативом (il est possible/impossible);

4) зі складним аналітичним підметом: конструкції з дієсловами faire та кtre у поєднанні з прикметником, прислівником та іменником faire + прик. (ім.) - позначає стан атмосфери чи погоди (faire beau, faire froid, faire jour). кtre +присл. (ім.) - має значення часу (кtre tard, кtre temps).

Серед класифікацій англійських безособових дієслів, можна навести класифікацію Д. Денісона [34, c. 122], у якій він виокремлює:

- дієслова, що позначають природні явища;

- дієслова, що позначають події та дії, непідвладні контролю “експериєнцера”, який виражається у морфологічних формах дативу чи акузативу:

- дієслова фізичного, ментального чи емоційного стану;

- дієслова, що позначають необхідність, повинність, випадковість.

Таким чином, можна дійти висновку, що безособовість як форма не може розглядатись односторонньо лише з морфологічної, логічної чи семантичної позицій. Питання про безособове речення у плані його розгляду в лінгвістиці пов'язане з цілим комплексом проблем наукової граматики, що й призводить до появи великої кількості аспектів його вивчення та появи різноманітних класифікацій цього явища.

1.4 Структурні особливості безособових конструкцій у французькій мові

Існування особових і безособових речень розглядається як факт можливості вибору форми, що надається людині мовою з метою вираження різних способів “бачення” позамовного світу. На думку Е.М. Осипової [21, c. 7], безособові структури сформувалось у ході розвитку мовної системи для передачі особливого образу дійсності: висловлювані ними процеси, явища, становища не пов'язані з діяльністю людей, вони представлені тим, що відбувається у природі, живих істотах і людині як “частинах” навколишнього світу.

Найдетальніший опис особливостей структури безособових речень французької мови здійснений В.Г. Гаком [7, с. 310]. За його твердженнями, безособовість у своєму первісному значенні вказує на повну відсутність реального або умовного виконувача дії. Однак безособові речення мають різноманітну структуру і виконують у мові низку функцій. Нариклад, безособові речення зі службовим підметом il pleut, аналітичний присудок з десемантизованими дієсловами il fait, il rиgne, il flotte, etc.: Il faisait nuit. Автор виокремлює такі основні структурні типи безособових речень [7, с. 310]:

1) з неперехідним присудком: Il pleut;

2) з перехідним дієслівним присудком: Il arrive un train (неперехідне дієслово набуває особливий тип перехідності у безособовій кострукції);

3) з іменним присудком: Il est difficile de comprendre cela. Безособові речення можуть містити і непрямий додаток: Il lui faut un bon dictionnaire (Il me donne un dictionnaire); Il lui est difficile d'y croire. У якості додатку використовуються іменники, інфінітиви, підрядні речення: Il faut un ouvrier pour ce travail; Il faut sortir; Il faut que vous soyez, lа.

Спірними питаннями, пов'язаними зі структурою безособових речень є за Ш. Брюно [32, c. 116], Ж. Дамурет і Е. Пішон [33, с. 245]:

а) природа займенника;

б) природа задієслівного члена (експансії);

Щодо il, В. Гак висловлює три твердження [7, с. 310]:

1) особове та безособове il є одним і тим самим займенником, функція якого визначається синтаксичною структурою дієслова: так само, як і займенник, функція якого визначається синтаксична конструкція дієслова il arrive а + N (особове) та il arrive + N (безособове);

2) особове та безособове il є займенниками-омонімами;

3) особове il є займенником, у свою чергу безсобове il є морфемою дієслова. Що стосується останньої думки, очевидно, що не слід протиставляти ці дві форми, оскільки загальні структурні закономірності їхнього уживання є однаковими. У випадку визнання je, tu, il службовими займенниками, виникає така сама необхідність інтерпретації особового il в аналогічній формі. З іншого боку, автор уважає недоцільним ототожнювати обидва il.

У французькій граматиці розрізняються два elle: автономне та придієслівне, одне комутує з lui (je pense а elle [lа lui]), інше з il (elle [il] chante). Аналогічним чином існує й два різних il: особове комутує з ils: il arrive - ils sont arrivйs; безособове ж - ні: il est arrivй un malheur. Таким чином, В.Г. Гак доводить, що особове та безособове il доцільно розглядати як два омоніми.

Оcобове il у реченні може опускатись: il lit et йcrit, безособове il (так само як і on) - майже ніколи: Il pleut et il vente. Це відбувається не через те, що безособове il є морфемою дієслова, причиною там слугує той факт, що дієслово з il чи з on завжди формує окреме речення. Стосовно задієслівного члена, В.Г. Гак уважає, що у традиційній граматиці безособове il трактується як формальний підмет, а експансія - як “логічний присудок”. Однак експансія має формальні ознаки прямого додатку, тобто вона будується без прийменника, і може бути замінена тими самими займенниками, що й прямий додаток: Il me reste beaucoup d'amis > Il m'en reste beaucoup; J'ai beaucoup d'amis > J'en ai beaucoup [7, с. 310].

Ш. Брюно [32, c. 116] одним із перших довів, що цей член речення є різновидом прямого додатку. Значно просунули вивчення безособової конструкції у семантичному аналізі Ж. Дамурет і Е. Пішон [33, с. 245]. У реченні Il est venu deux personnes вони розглядають il як формальний підмет (soutien, відповідно до їхньої термінології), deux personnes як реальний суб'єкт (repиre). В особовому реченні “Deux personnes sont venues” soutien та repиre збігаються, утворюючи “soubassement” [33, с. 245].

Водночас експансія має свою специфіку: окремі займенники le, la, les рідко замінюють її: Il me reste mon meilleur ami ? I1 me le reste. Підрядне речення замінюється не формою le neutre, а суб'єктним ce (cela): Il suffit que... > Cela suffit, a не Il le suffit ( Il sait que... - Il le sait).

За твердженням автора, задієслівний член (експансія) доцільно розглядати як прямий (безприйменниковий) додаток до безособового дієслова, специфіка якого полягає у тому, що він на семантичному рівні означає часто не об'єкт дії, а його суб'єкт.

Отже, структурні особливості функціонування безособових дієслів і формального займенника il полягають, у неоднозначному вивченні їх статусу у ракурсі вивчення граматики поряд з іншими граматичними структурами.

1.5 Науково-популярні тексті як сфера функціонування безособових речень і конструкцій

У сучасній лінгвостилістиці питання щодо статусу науково-популярного типу мовлення у системі функціональних стилів досі не є вирішеним. Загальновизнаним є факт існування наукового стилю у межах традиційної функціональної стилістики, разом з тим, кількість його різновидів широко варіюється, тож статус науково-популярного тексту, на думку О.В. Воронової, лишається об'єктом численних дискусій [6, с. 7].

Сьогодні, в епоху передових технологій, коли досягнення науково-технічного прогресу знаходять своє застосування не лише в дослідницьких лабораторіях, але й міцно входять у життя і побут звичайних людей, коли наука стає невід'ємним елементом масової культури, саме науково-популярна література, долучивши широкий загал до сучасних досягнень науки і техніки, покликана задовольнити соціальну потребу людства в інформації. Характерні особливості науково-популярних текстів визначаються вирішенням низки основних завдань, мета яких полягає в оптимізації розуміння даних і стимулювання читацького інтересу. Згідно з ученням Я.І. Перельмана [22], одного із засновників жанру науково-популярної літератури та цікавої науки, ці фактори є взаємозалежними і взаємозумовленими, відповідно до психологічної аксіоми, за якою “…інтерес до предмета підвищує увагу, полегшує розуміння і, отже, сприяє більш свідомому і міцному засвоєнню” [22, с. 152]. Таким чином, щобільш цікавою та загальнодоступною є тема, тим більшим попитом вона користується [10, с. 131].

Інтерес до науково-популярного тексту визначається, за твредженням Ф.С. Бацевича, його подвійною природою [3, c. 147], як тексту міжжанрового утворення, що поєднує в собі як особливості наукового тексту з його високим ступенем абстрактності, концептуальності, термінологічності, так і художнього з його конкретно-образними засобами вираження. Будучи розрахованим на масового читача, цей вид тексту спрямований на передачу наукового змісту в доступній, цікавій і дещо спрощеній формі.

Таким чином, прагматичний аспект уживання безособових конструкцій у сучасному французькому науково-популярному тексті полягає у донесенні наукових знань до широкого кола читачів, які не є фахівцями в тій чи іншій науковій галузі. Мета використання стилю науково-популярного викладу полягає в ознайомленні читача-неспеціаліста з науковими здобутками за допомогою використання певних прийомів популярного опрацювання суто наукового матеріалу. У свою чергу, автор популярного тексту використовує ці прийоми для того, аби виклад досягнень передової науки відбувався у найбільш доступній для читача формі, а інформативне навантаження тексту відповідало б рівню знань тих, для кого він призначений [3, c. 164].

Науково-популярному підстилю властива низка визначних рис, а саме:

- інформативність (змістовність);

- логічність (чітка послідовність і зв'язок між основною думкою та деталями);

- об'єктивність, тощо.

Цей стиль орієнтований на інтелектуалізацію, отже, передбачається, що в ньому дотримуватиметься семантична точність, концептуальна систематичність, емотивна нейтральність, відносна економія семантичних засобів. Характерне послуговування синтаксичними засобами виявляється у використанні окремих граматичних категорій та усталених мовленнєвих засобів вираження (синтаксичних і морфологічних) [35, c. 5].

Текстам наукового стилю притаманне застосування односкладних безособових речень, поширене вживання стверджувальних розповідних і наказових речень з використанням слів: rappelons, ajoutons, supposons, mettons, remarquons etc. [Там само, c. 3]. Серед морфологічних засобів вираження можна виокремити вживання інфінітиву як способу підвищення об'єктивності мовлення, а також засобу творення інфінітивної конструкції, що виконує функцію обставини: pour produir, sans envisager, а consition de constater, de maniиre а effectuer etc. [Там само, c. 32]. Особливий характер добору, організації та вживання мовних засобів, зумовлений вищезазначеними завданнями популяризації, дозволяє Г.Ю. Гришечкиній говорити про особливі ознаки науково-популярного викладу, а саме двох протилежних параметрів: об'єктивності (як достовірності, конкретності, тощо) і суб'єктивності (як образності, емоційності, суб'єктивної оцінності та ін.) [10, c. 131]. Відбувається це тому, що, маючи об'єктом опису науковий факт, науково-популярна література широко користується засобами з “арсеналу” художньої літератури, її мовну основу складає свого роду “конгломерат” різнорідних елементів, а сама вона перебуває ніби на стику двох сфер уживання мови: науки і словесно-художньої творчості. Це, на думку авторки, ускладнює однозначне визначення місця і статусу науково-популярної літератури в системі функціональних стилів.

Таким чином, можна зробити висновок, що на сучасному етапі розвитку лінгвістики, все більше й більше уваги вчені приділяють дослідженням науково-популярних текстів. Це зумовлено низкою чинників, особливо стрімким розвиток науки й сучасних технологій, процесом глобалізації, і зростанням обсягу наукової інформації. Науковий зміст наближує науково-популярний текст до типових текстів наукового стилю, водночас жанрові форми викладу, які використовуються з метою популяризації наукових знань, найчастіше є результатом різних жанрових контамінацій: використання жанрів публіцистики, художньої і філософської літератури.

Висновки до розділу 1

1. Аналіз лінгвістичної літератури свідчить про те, що безособова конструкція посідає окреме місце у типології простого речення. Питання щодо її генезису є об'єктом численних дискусій і предметом вивчення різноманітних лінгвістичних, лінгво-психологічних та лінгво-культурологічних підходів.

2. Загалом, специфічна особливість безособовості полягає у наявності в таких реченнях семантичного підмета, що виражається за допомогою займенника il, який ґрунтується на безактантності дії зазначеної морфеми та не несе у собі змісту, проте дозволяє реченню залишатись граматично двоскладним.

3. Безособові конструкції трактуються в роботі як форми, що використовують для позначення безсуб'єктних процесів, що існують незалежно від особи, яка виконує дію. Використання безособової семантики у науково-популярному дискурсі, зумовлюється граматичною особливістю таких речень, що полягає у відсутності прямого зв'язку дії чи стану з будь-яким окремим суб'єктом зазначеним у тексті. Це, в свою чергу, допомагає досягти ефекту об'єктивізації процесу.



2. Специфіка функціонування безособових конструкцій як одного з елементів у структурі французьких науково-популярних текстів

Частотне вживання безособових конструкцій у наукових та науково-популярних текстах є природною і поширеною лінгвістичною особливістю, оскільки граматична безособовість найбільше відповідає об'єктивному характеру наукового викладу тексту та об'єктивності як стильовій рисі [1, c. 142]. Порівняно з означено-особовими реченнями, що використовуються для активізації уваги читачів, спонукання їх до спільних дій, та неозначено-особовими конструкціями, за допомогою яких зосереджується увага реципієнтів на дії, описуються загальноприйняті факти і явища і мають значення рекомендації для здійснення тієї чи тієї операції, безособовим реченням притаманний високий комунікативний потенціал, за їхньою допомогою усувається суб'єкт виконання із викладу і в такий спосіб спрямовується увага читача саме на об'єкт або дію. Виклад тексту при цьому набуває некатегоричного характеру [16, c. 12]. Безособові конструкції забезпечують оптимальне сприймання тексту реципієнтом, лінійно організовуючи мовлення, формують наукову картину світу, що може бути сприйнятою читачем-неспеціалістом.

2.1 Семантичні особливості функціонування безособових конструкцій у французьких науково-популярних текстах

Як уже зазначалося, за своєю природою безособовим конструкціям властива семантична неповнота, спричинена відсутністю логічно заданих актантів, агенсів, що відрізняються у плані вираження. Безособові речення поділяються Н.О. Минаковою на двоскладні (як у французькій та англійській мовах) та односкладні (як в українській і російській мовах) [18, с. 1].

Безособовість як форма може бути зумовлена семантично і граматично. Семантично вона викликана за Г.Я. Кутасевич [15, c. 30] тоді, коли безособові конструкції позначають безсуб'єктний процес, тобто природні, погодні, метеорологічні явища, в яких зазвичай людська свідомість не відокремлює суб'єкта. У таких випадках нереферентний займенник il маркує реальну безсуб'єктність. Типологічно таке вживання безособових конструкцій у різноструктурних мовах, за твердженням авторки, найбільш частотне й наближається до мовних універсалій. У інших випадках, коли не йдеться про реальну безсуб'єктність, безособові конструкції вживаються для маркування різних граматичних значень. У французькій мові при фінітному дієслові обов'язково вживається іменник або займенник-підмет, тобто безособовий нереферентний il, функція якого полягає у заповненні місця іменника в реченні.

Зважаючи на розмаїття підходів до вивчення безособових конструкцій, жодна з вищеперелічених у роботі класифікацій повною мірою не охоплює усі деталі семантичного функціонування безособових речень. Таким чином, доцільно, на нашу думку, побудувати у нашому дослідженні робочу класифікацію, яка б ураховувала перелік найвживаніших безособових конструкцій у текстах науково-популярного стилю. Така класифікація передбачає розподіл безособових конструкцій за принципами, розглянутими вище у працях Ш. Баллі [2, c. 44] та О.В. Гололобової [9, c. 45]:

Насамперед, розглянемо безособові конструкції з неперехідними дієсловами, використовуваними на позначення атмосферних явищ (pleuvoir).

Безособові конструкції, що описують природні й метеорологічні явища у науково-популярному дискурсі зустрічаються вкрай рідко. Нами було виявлено лише два приклади вживання такої конструкції у журналі “Science et avenir”, де у реченні Il pleut du fer sur l'exoplanиte WASP-76b (85) повідомляється про стан атмосферних явищ на планеті. Таке свідчення є, свого роду, відкриттям, що являє собою наукову новизну в межах вивчення цього космічного тіла. Речення Il pleuvait dйjа en Bretagne il y a 320 millions d'annйes (84), оформлене на зразок зробленого вченими висновку, що вводить читачів у курс справи, готуючи їх до представлення подальшого наукового матеріалу.

Одними з найпоширеніших зворотів, що знаходять своє вираження і в модусі, і в диктумі висловлення є конструкції із семантичним значенням модальності. Зокрема конструкція il faut, що завдяки багатоманітності значень нерідко виступає модальним модифікатором висловлення, а також використовується у стійких словосполученнях різного типу, що передають неминучість, обов'язковість виконання дії.

Згідно з нашим дослідженням, саме конструкція il faut є найбільш вживаною безособовою структурою у сфері вживання науково-популярного дискурсу, ця конструкція має у собі сему необхідності виконання будь-якої дії, що є необхідною умовою встановлення закономірності розвитку результатів дослідження.

Поширеним є використання аналізованої конструкції у якості елемента, що пояснює необхідну умову, за якої потрібно виконати певну дію аби досягти певного ефекту чи результатів: Sans gravitй, on ne peut pas se mettre en orbite: il faut s'ancrer au sol (10), або ж Il faut trouver la cause et consulter un mйdecin pour la soigner (22).

Таке вживання звороту є особливо доречним у випадку опису явищ, на які людина не може впливати: Si l'on opte pour des flotteurs extйrieurs, donc soumis а la tempйrature ambiante titanienne de -180°C, il faudrait mкme un volume d'air йquivalent а 5 fois le volume propre du baigneur pour les remplir, car l'air est 5 fois plus dense а cette tempйrature (13). У реченнях констатуючого типу, цей зворот виражає неминучу закономірність, яку потрібно враховувати при вивченні окремого явища: Il faut ensuite jusqu'а trois gйnйrations pour que cette capacitй rйapparaisse (14). Безособова конструкція може також мати у собі модальне значення настійної поради, якої варто дотримуватись: D'abord, il faut кtre patient: Il y a la prйparation de la mission, puis le voyage (51).

Поширеними є також приклади вживання безособового звороту il faut у прямій мові: “Comme le rйsume Ian Carnelli, “il faut identifier oщ se trouvent les ressources, mais sans gravitй, impossible de mettre une sonde en orbite: il faudra donc la piloter en corrigeant sa trajectoire en permanence NASA - ESA avec beaucoup de prйcision” (9). У статтях з журналу “Science et Vie” у таких реченнях викладено авторитетну думку науковців, тож модальний зворот вживається з метою обґрунтування, доведення авторами досліджень власних тверджень: “Pour flotter, il faudrait que le volume effectif du baigneur, combinaison comprise, soit 2 fois supйrieur а celui qu'il a sur Terre ”, explique Daniel Cordier, chercheur en planйtologie а l'universitй de Reims” (12).

Іншою конструкцією, що передає необхідність виконання окремої умови, є зворот il suffit, разом з тим, питання щодо трактування цього звороту у межах вивчення модальності є спірним. Так О.В. Гололобова [9, c. 45] розглядає її як екзистенційний зворот, як перехідне дієслово суб'єктивного сприйняття, водночас у французьких вільних джерелах цю конструкцію описують як таку, що виражає мінімальну необхідність і повинність (облігаторність) [36, c. 1]. У реченні Il suffit dиs lors que la premiиre mise а jour tйlйchargйe mette en place un mode de foncrionnement plus consommateur pour que le test soit contournй (23) цей зворот фігурує у формі пояснення факту, що відбувся за допомогою виявленої та виконаної умови.

Наступною категорією, за нашою класифікацією, є речення з перехідними дієсловами у безособовому вживанні на позначення модусу невідомості, невпевненості, що передаються структурами il semble, il paraоt для висловлення суб'єктивної оцінки та перцепції. Використання таких конструкцій у науково-популярному тексті пояснюється їхньою амбівалентною природою: донесення наукової інформації популярними методами. З одного боку, метою безособового об'єктивного подання інформації є точне, неупереджене висвітлення наукових фактів і відкриттів, з іншого - на перший план виходить позиція автора та його припущення, на якому ґрунтується дослідження. Так, у реченні: “Il semble que chaque rйsultat nйgatif les motive а construire un instrument encore plus imposant, dont ils garantissent les chances de succиs… jusqu'au jour oщ ils ne trouvent rien” (82) використання такої конструкції демонструє невпевненість авторів в однозначності своїх тверджень і дає зрозуміти, що у цих випадках науковці припускають можливе заперечення власних доказів. У наступному прикладі така неточність викликана недостатньою вивченістю природи досліджуваного явища: “On pensait trouver de grandes quantitйs d'hйlium 3, mais il semble diffus et donc plus f а extraire qu'on ne le croyait”, ajoute Ian Carnelli, responsable du programme de prйparation des futures missions de l'Agence spatiale europйenne (ESA) (81). Аналогічну семантичну функцію виконує і зворот il paraоt у реченні: “Il paraоt peu crйdible qu'il se soit perdu” (83), що свідчить про непевність і вагання автора.

Наступним типом у класифікації нами виокремлено безособові екзистенційні конструкції із семантичним значенням буття, існування, які є одними з найуживаніших і різноманітніших елементів за своїм застосуванням і смисловим навантаженням у науково-популярних текстах. Серед таких безособових конструкцій можна виокремити структури il arrive, il existe, з перехідними дієсловами зі значенням наявності чи відсутності чогось. До цієї категорії відноситься також конструкція il y a/ il n'y a pas, що є найрозповсюдженішим буттєвим предикатом і передає концепт буття/небуття живого/неживого суб'єкта у просторі або часі, а також безособовий зворотний займенниковий зворот il s'agit, роль якого у реченні полягає у представленні когось або чогось. Сюди також відносимо речення зі складеним іменним присудком, вираженим конструкціями il est з предикативом на кшталт il est important, il est vrai, il est possible/impossible, il est facile/difficile), що містять у собі сему можливості/неможливості, простоти/складності та конструкції il peut та il vaut на позначення модусу ймовірності.

У нашому дослідженні модусні конструкції буття виражені безособовою формою il arrive зустрічалась дуже рідко. Так у реченні: Les ingйnieurs sont souvent amenйs а intervenir dans les premiиres йtapes d'un projet, durant la phase de dйcouverte du problиme а traiter; et puis il arrive qu'il faille prendre en urgence le relais d'un algorithme dйfaillant (72) такий зворот можна розглядати як оказіональну екзистенційну конструкцію, що використовується на позначення неоднозначності, непостійності виникнення окремого явища.

Порівняно зі зворотом il arrive, конструкція il existe, зареєстрована в нашій роботі лише у стверджувальній формі, є більш частотною у вживанні. У реченні: Il existe cependant de nombreuses pistes de rйflexion pour amйliorer les choses (25) безособова конструкція, як і в більшості випадків, фігурує у якості презентаційного описового звороту. Спостерігається також використання таких констатуючих конструкцій у якості припущень, що демонструє речення Mais, selon l'hypothиse du “dark sector” (le “secteur noir”), il existerait, а cфtй de cette famille standard, une autre famille de particules qui n'interagit quasiment pas avec la premiиre - sauf par la force de gravitй qui, rappelons -le, est des millions de milliards de milliards de milliards de milliards de fois moins intense que les trois autres а l'йchelle des particules (75).

Окрім того, досить рекурентними є приклади вживання безособової конструкіції il y a/ il n'y a pas у своїй стверджувальній та заперечній формах. У реченні “Ce type de systиme donnerait plus de pouvoir aux consommateurs, qui s'йmanciperaient enfin des donnйes issues des fabricants - car, pour l'instant, il y a une йvidente dissymйtrie d'information en leur dйfaveur”, souligne Theodoros Zacchariadis (55). Таке речення констатує наявність явища, тим самим висловлюючи думку автора, у той час як зворот у формі заперечення як наприклад у реченні De lа а penser que c'йtait sans doute la mкme chose pour la voracitй йnergйtique de nos appareils domestiques, il n'y avait qu'un pas (52), представлено у формі обмежувального звороту “ne que”, який повідомляє про відсутність неживого суб'єкта.

Зворотний займенниковий зворот il s'agit є другою за частотою вживання безособовою структурою у текстах журналу науково-популярного стилю. Така конструкція виступає у якості логічного конектора, що зазвичай використовується для уточнення, пояснення, наприклад: Lа encore, il s'agit d'extraire la lignine, qui donne cette couleur marron caractйristique (42), а також звуження значення сказаного відповідно до контексту, наприклад: Il s'agit bien d'un seul et mкme banc de poissons, vraisemblablement piйgй par l'effondrement d'une dunede sable dans une eau peu profonde (40). У реченнях з прямою мовою такі конструкції можуть набувати експліцитного значення, які пояснюють, що саме мав на увазі автор, наприклад: “Tout le monde pensait qu'il s'agissait d'un mкme groupe d'individus morts lors d'un йvйnement unique, mais il n'en est rien ”, affirme Niraj Rai (44).

...