Легальна дефініція як мовленнєвий акт: комунікативний та семантико-прагматичний аспекти (на матеріалі французької мови)

Аналіз складників предмета дозволяє виявити формальні межі легальних дефініцій. І все ж треба підкреслити, що хоч форма ЛД гарантує усталене розуміння концепту законодавцем, проте вона припускає певну гнучкість тлумачення її змісту.

Дескриптивний процес у ЛД. Дефініція - це писемний текст, повідомлення, що характеризується змістовою й структурною завершеністю, орієнтацією автора на певного адресата. За своєю суттю французька ЛД являє собою функціональний опис змісту юридичного концепту (відмітною рисою ЛД є саме функціональна спрямованість).

Дескрипція, на відміну від наративного мовлення як мовлення дії, - це монологічне мовлення, яке змальовує статичний стан і характеризується нейтральністю мовця, стабільністю й незмінністю ознак об'єкта в певний відтинок часу, упорядкованістю, стрункістю викладу, прямою модальністю, позачасовістю. Ці характеристики роблять цілком природним уживання в законі індикатива, пасиву, переважне використання форм недоконаного виду, номінативних речень, безособової форми, превалювання лінійної побудови фраз, чіткого структурування в законі на livre, titre, chapitre, article.

Технологія дескрипції (опису) в легальних дефініціях має свої особливості. Вона складається з двох операцій: ідентифікації й аспектуалізації (Adam, 2005). Ідентифікація дозволяє означити об'єкт, а означити об'єкт - це визначити референт. Операція означення передує операції дескрипції, хоча інколи може мати місце інверсія. Що ж до аспектуалізації, то вона дозволяє характеризувати всі елементи об'єкта й полягає в поділі об'єкта на частини з визначенням їх властивостей. Означувані (ідентифіковані) елементи ЛД із граматичного погляду можна поділити на дві категорії: прості однокомпонентні терміни, наприклад: abonneur, meuble, gйnocide та ін. і багатокомпонентні терміни (синтагми), наприклад: actions de formation, biens de famille тощо. Така ЛД має типову форму атрибутивного словосполучення: Nom +кtre + nom. “L'action est le droit...”. Операція ідентифікації відповідає визначенню референції, яка дозволяє мовцю ідентифікувати окремий об'єкт, про який він зможе потім щось сказати.

Аспектуалізація. Операція аспектуалізації є основою дескрипції й полягає у визначенні особливостей об'єкта, розмежуванні його частин, їх характеризації й встановленні відношень між ними, тобто аспектуалізація - це вибір складників об'єкта і їх властивостей, а формування об'єкта - це побудова його образу. Вибір складників визначається матеріальним аспектом об'єкта, а вибір властивостей дозволяє ставити питання про оцінний (аргументативний) характер усієї дескрипції. Складники відповідають елементам правового факту, властивості відображають об'єктивну оцінку і можуть містити аксіологічний складник, як це представлено в таблиці 1 :

Номінативне вираження дескрипції: складники дефініції + їхні властивості

Таблиця 1

Дескрипція - це опис усіх складників об'єкта дефініції, стосовно ж ЛД - це відтворення соціальної системи в напрямі від окремого до загального на основі синекдохи. Операція дескрипції дидактична й методологічна: об'єкт законодавчої дескрипції стає продуктом культури, показником того, що відчуває суспільство. Мета дескрипції - створення “ефекту істини”: дидактичне спрямування дескрипції й ефект істини дозволяють перетворити цей процес на аргументативний текст (Anscombre, 1983, р. 44). Процес дескрипції має формальне граматичне вираження: номінативне вираження достатнє для ідентифікації об'єкта - за допомогою дієслова кtre (бути) воно визначає стан: gйnocide est un groupe national, racial ou religieux (геноцид - це національна, расистська чи релігійна група), а з faire (робити) відповідає факту дії: vol est le fait de soustraction frauduleuse de la chose d'autrui (крадіжка - це дія, що полягає в шахрайському вилученні чужої речі). Номінативне вираження дескрипції може мати вигляд переліку, що ми докладно розглянемо нижче.

Дієслівне вираження дескрипції має на меті описати дію, визначити інтенсіонал, намітити кілька типів поведінки, пов'язаних з реалізацією об'єкта. Його можна представити у вигляді таблиці 2:

Дієслівне вираження дескрипції

Таблиця 2

Між номінативною й дієслівною дескрипцію відмінність суто редакційна, обидві забезпечують ідентифікацію об'єкта. У дієслівній дескрипції дія виражається дієсловом в інфінітиві, у номінативній - номінативним виразом.

Однією з функцій дескрипції є аргументація (Laugier, 2004, р. 81). Юриспруденція належить до аргументативно-активних сфер (там само), аргументація в юридичному дискурсі поєднує логіку з риторикою. Право імпліцитно передбачає існування конфліктної ситуації, спірних положень і тверджень, а це означає необхідність доводити свою думку. Більшість дослідників юридичного дискурсу вважають, що аргументація в праві ґрунтується на теорії мовленнєвих актів, на чиннику домовленості (Laugier, 2004; p. 26). Ця теорія, по-перше, розвиває діяльністне уявлення про мову, що важливо при аргументації, яка передбачає певного типу взаємодію мовця й слухача; по-друге, дає докладний опис внутрішньої структури мовленнєвого акту; по-третє, суб'єкт мовленнєвої діяльності розуміється не як абстрактний індивід, позбавлений визначених якостей і цілей, а як носій низки конкретних характеристик: психологічних (намір, знання, думка, емоційний стан, воля) і соціальних (соціальний статус стосовно до слухача, функція в рамках певного соціального інституту). Із цього погляду аргументація може бути визначена як мовленнєва діяльність, спрямована на ствердження чи заперечення певної думки, і лінгвістика за такого підходу стає спроможною аналізувати юридичні тексти.

ЛД має специфічний характер насамперед з погляду своєї природи, тому що породжується в законі, виражає складну соціальну дійсність і має особливий зміст. Специфічність ЛД визначається також її завданнями - вона бере участь у побудові системи форм, які забезпечують необхідну структуру юридичного дискурсу (Anscombre, 1983). ЛД об'єктивно притаманна спрямованість: усі її елементи входять у неї задля аргументації. У законодавстві аргументація - це раціональне обґрунтування репрезентативної соціальної поведінки, і для цього законодавець спирається на істинність фактів (там само). Дозвільно-репресивний характер закону може бути забезпечений лише шляхом аргументації, а сам зміст ЛД - це втілення техніки аргументації, іллокутивний акт, який містить не тільки кількісні чи дескриптивні елементи, а й оцінні.

Уживання оцінних елементів уважається потужним чинником аргументації. Оцінка має аргументативну силу в тому сенсі, що коли ми оцінюємо певну річ, то вже беремо участь у прийнятті рішення щодо неї. Як і будь-яка дефініція концепту, що відображає навколишню дійсність, ЛД містить оцінні характеристики явищ цієї дійсності (що, у свою чергу, робить її засобом оцінної характеристики різних елементів соціально-правової дійсності) і в такий спосіб виконує аксіологічну функцію, яка має глибоко ідеалізований і політизований характер.

Дефінітивні оцінні елементи в ЛД стосуються всіх юридичних категорій: personnes, biens, institutions... і спостерігаються в багатьох ЛД. Оцінні елементи забезпечують гнучкість ЛД, відіграють урівноважувальну роль у дефініції, оскільки допомагають всебічному тлумаченню понять, і виступають як елементи регулювання в рамках бінома: факти - складники концепту. Оцінні елементи у складі дефініції часто піддаються суб'єктивній оцінці, зазвичай такі судження зводяться до відповіді на питання про міру істинності. Судження реалізуються на двох рівнях: зроблений законодавцем вибір дескриптивних елементів є судженням, а суддя формулює своє судження під час тлумачення дефініції.

Таблиця 3

Приклади оцінних елементів у легальній дефініції

Аргументативний характер ЛД виявляється двічі - при висловленні дефініції і при її застосуванні. ЛД призначена висловити зміст складників об'єкта, а висловлювати дефініцію означає трансформувати дійсність, отже, ЛД відповідає аргументативній структурі об'єкта. Сама дефініція є аргументацією, тобто складники дефініції у своїй сукупності представляються як аргументація сприйняття законодавцем дійсності, навіть якщо ці складники сам законодавець розуміє як такі, що не потребують експлікації.

Особливість легального аргументування полягає в тому, що ЛД, крім опису дійсності, відображає позиції законодавця, що надає дефініції характеру беззаперечної істини, але не з погляду формальної логіки, адже неможливо раз і назавжди бездоганно раціоналізувати людську поведінку, яка постійно еволюціонує. Тому істинність ЛД - це прагматична істинність, а це визначає потребу наявності у складі ЛД розмитих концептів.

Наявність розпливчастих концептів ставить під сумнів рівнозначність між дефінієндумом (Д1) і дефінієнсом (Д2), яка є обов'язковою вимогою логіки. ЛД не забезпечує еквівалентності термінів Д1 і Д2, натомість описує умови, за яких дефініцію можна вживати. Сформульована в такий спосіб дефініція стає моделлю і як така “використовує аргументативні функтори метамовного характеру, які породжують модель уживання”, типу: but, maniиre, cause, moyen та ін., Д. Бурдьє характеризує їх як мовні елементи порожнього змісту (Bourdieu, 1982, р. 1170). Найчастіше в законі вживається аргументативний оператор мети: gйnocide est un acte commis dans l'intention de ... (Code pйnal, 2018, a. 211.1).

Наше дослідження підтвердило, що, окрім своєї репрезентативної функції, мовлення (зокрема законодавче) є інструментом впливу на світ. Воно модулює думку мовця і адресата, виражену фразою, яку треба розкодувати. Зокрема французька ЛД, незважаючи на свій дескриптивний характер, є перформативним мовленням, є дією, що створює інституційні концепти з великою точністю. Французький законодавець будує образ об'єкта, а визначення ознак об'єкта надає ЛД аргументативної значущості, що відповідає конструюванню законодавцем дискурсивної репрезентації юридичного концепту. Дескриптивна дефініція у французькому законодавчому дискурсі є імпліцитним перформативним МА і може виконувати аргументативну функцію, яка містить ознаки як загальної аргументації, так і юридичної, що забезпечується лінгвальними засобами (зокрема оцінними елементами) і ексралінгвальними, а саме конвенційністю й інтенційністю законодавчого висловлювання, що можна побачити лише в контексті. Специфіка перформативності французької ЛД полягає в тому, що вона стає успішним МА лише тоді, коли суддя застосовує її при прийнятті свого рішення. Отже, перформативність МА у світлі теорії Дж. Остіна відіграє в законі першочергову роль. Перформативність у законодавчому дискурсі є семантико-прагматичною мегакатегорією.

Незважаючи на проблеми, породжені дослідженнями МА, вивчати їх цікаво, затим вони особливо важливі для розуміння людської комунікації в аспекті її універсальності й культури, оскільки всі індивідууми взаємодіють за допомогою МА. Проте вживані ними МА з метою трансформації соціуму не скрізь однакові. Із цього погляду великий інтерес буде становити порівняльне дослідження МА, тому що вони не є універсальними, а культурно детермінованими. Якими б не були труднощі при розгляді такого складного об'єкта, як вербальна комунікація, що грунтується великою мірою на реалізації МА, такий виклик треба приймати, тому що це дозволить зробити значний внесок у краще розуміння самого себе і цей внесок безцінний.

Література

Апресян, Ю. Д. (1995). Перформативы в грамматике и словаре. Избранные труды. Т II.

Москва: Школа “Языки русской культуры”.

Бацевич, Ф. С. (2004). Основи комунікативної лінгвістики. Київ: Академія.

Бенвенист, Э. (2002). Общая лингвистика. Москва: УРСС.

Бюлер, К. (1995). Теория языка: Репрезентативная функция языка. Москва: Прогресс. Будій, З. І. (2017). Конвенційність та інтенціональність у концепції перформативності. Науковий журнал “Молодий вчений ” Дрогобицького державного педагогічного університету, 4.3 (44.3). Взято з molodyvcheny.in.ua > files > journal > 2017 > 4. 3_44.3_2017.

Вітгенштайн, Л. (1995). Tractatus Logico-Philosophіcus. Філософські дослідження. Київ: Основи. Вежбицка, А. (1985). Речевые акты. Новое в зарубежной лингвистике. 16: Лингвистическая прагматика. (С. 251-275). Москва: Прогресс.

Доценко, О. Л. (2011). Імпліцитні смисли в комунікативно-прагматичній структурі судового дискурсу. Studia methodologica, 31. Взято з dspace.tnpu.edu.ua > bitstream > Dotsenko_O. Ліпська, Є. Л. (2015). Еволюція поглядів на проблему перформативності. Філологічні науки, 38. Взято з fnkpnu.at.ua.

Матвеева, Г. Г. (2013). Основы прагмалингвистики. Москва: ФЛИНТА. Взято з rucont.ru > file. Мелкумова, Т (2015). Класифікаційні засади таксономій мовленнєвих актів. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Філологія, 1152(72). Взято з http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhIFL_2015_1152_72_42.

Миловидов, В. А., Бородина, А. В. (2017). Категория перформативности в контексте проблематики юридического дискурса. Вестник Тверского государственного университета. Серия “Философия ”, 4(28). Взято з: eprints.tversu.ru.

Остин, Дж.-Л. (1986). Слово как действие. В Новое в зарубежной лингвистике (Вып. XVII.

Теория речевых актов, с. 22-130). Москва: Прогресс.

Серль, Дж.-Р. (1986). Косвенные речевые акты. В Новое в зарубежной лингвистике (Вып. XVII. Теория речевых актов, с. 195-222). Москва: Прогресс.

Фреге, Г. (1997). Избранные работы. Москва: ДиК.

Шевченко, И. С. (2007). Речевой акт как единица дискурса: когнитивно-праматический поход. Тверской лингвистический меридиан, 7: В мире языка, с. 69-80. Взято з ekhnuir.univer.kharkov.ua > bitstream.

Adam, J.-M. (2005). Texte descriptif. Poйtique Historique et Linguistique Textuelle. Paris: Armand Colin. Ambroise, B. (2005). Les pouvoirs du langage: la contribution de J.L. Austin а une thйorie contextualiste des actes de parole. Sciences de l'Homme et Sociйtй. Paris: Universitй de Nanterre. Взято з https://tel.archives-ouvertes.fr/tel-00338176. Submitted on 11 Nov 2008.

Anscombre, J.-Cl. (1983). L'argumentation dans la langue. Collection “Philosophie et langage”. Bruxelles: Pierre Mardaga.

Bourdieu, P. (1982). Ce que parler veut dire. Paris: Fayard. Взято з: psychaanalyse.com > pdf > bourdieu_Ce_.

Dankin, J. (2007). La politique et le langage. Paris: Houdiard. Взято з: www.sudoc.fr >.

Delnoy, P. (2008). Йlйments de mйthodologie juridique. Paris: Dalloz.

Fraenkel, B. (2006). Actes йcrits, actes oraux: la performativitй а l'йpreuve de l'йcriture. Йtudes de communication. Lille: Universitй de Lille 3. t.l. n. 29. 69-93. https://doi.org/10.4000/edc.369. Kerbrat-Orecchioni, C. (1990). Les Interactions verbales. Paris: Armand Colin. 2. Kerbrat-Orecchioni, С. (1995). Oщ en sont les actes de langage? L'information Grammaticale. Louvain: Йditions Peeters. n. 66. 5-12. Взято з www.persee.fr > doc > igram_0222-9838_ 1995_num_66_1_304. Kerbrat-Orecchioni, C. (1996). La Conversation. Paris: Seuil.

Korkut, Е. (2008). La pragmatique et l'implicite. Synergies. Anakara: Universitй de Haceteppe. 1.

Взято з www.researchgate.net > publication > 25645.

Larroque, F. (2016). La performativitй du langage constitutionnel. Droit. Universitй Montpellier.

Взято з https://tel.archives-ouvertes.fr/tel-01544573.

Laugier, S. (2004). Performativitй, normativitй et droit. Archives de Philosophie, 67. Взято з www.cairn.info > revue-archives-de-philoso.

Lyons, J. (1970). Linguistique gйnйrale. Paris: Larousse.

Riegel, M. (1987). Dйfinition directe et indirecte dans le langage ordinaire: les йnoncйs dйfinitoires copulatifs. Langue franзaise. Paris: Larousse, 73.

References

Apresyan, Yu. D. (1995). Performativy' v grammatike i slovare. Izbranny'e trudy'. T. II. Moskva: Shkola “Yazy'ki russkoj kul'tury'”.

Baczevich, F. S. (2004). Osnovi komuni'kativnoyi li'ngvi'stiki. Kiyiv: Akademi'ya.

Benvenist, E'. (2002). Obshhaya lingvistika. Moskva: URSS.

Byuler, K. (1995). Teoriya yazy'ka: Reprezentativnaya funkcziya yazy'ka. Moskva: Progress. Budi'j, Z. I'. (2017). Konvenczi'jni'st' ta i'ntenczi'onal'ni'st' u konczepczi'yi performativnosti'. Naukovij zhurnal “Molodij vchenij” Drogobicz'kogo derzhavnogo pedagogi'chnogo uni'versitetu. Drogobich: Vidavnichij di'm “Gel'vetika”, 4.3 (44.3). Vzyato z molodyvcheny.in.ua > files > journal > 2017 > 4. 3_44.3_2017.

Vi'tgenshtajn, L. (1995). Tractatus Logico-Philosophi'cus. Fi'losofs'ki' dosli'dzhennya. Kiyiv: Osnovi. Vezhbiczka, A. (1985). Rechevy'e akty'. Novoe v zarubezhnoj lingvistike. 16: Lingvisticheskaya pragmatika. (S. 251-275). Moskva: Progress.

Doczenko, O. L. (2011). I'mpli'czitni' smisli v komuni'kativno-pragmatichni'j strukturi' sudovogo diskursu. Studia methodologica, 31. Vzyato z: dspace.tnpu.edu.ua > bitstream > Dotsenko_O. Li' ps' ka, Ye. L. (2015). Evolyuczi'ya poglyadi'v na problemu performativnosti'. Fi' lologi' chni' nauki, 38. Vzyato z fnkpnu.at.ua.

Matveeva, G. G. (2013). Osnovy' pragmalingvistiki. Moskva: FLINTA. Vzyato z: rucont.ru > file. Melkumova, T. (2015). Klasifi'kaczijni' zasadi taksonomi'j movlennyevikh akti'v. Vi'snik Kharki'vs'kogo naczi'onal'nogo uni'versitetu i'meni' V.N. Karazi'na. Seri'ya: Fi'lologi'ya, 1152(72). Vzyato z http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhIFL_2015_1152_72_42.

Milovidov, V. A., Borodina, A. V. (2017). Kategoriya performativnosti v kontekste problematiki yuridicheskogo diskursa. Vestnik Tverskogo gosudarstvennogo universiteta. Seriya “Filosofiya”, 4(28). Vzyato z: eprints.tversu.ru.

Ostin, Dzh.-L. (1986). Slovo kak dejstvie. V Novoe v zarubezhnoj lingvistike. (Vy'p. XVII. Teoriya rechevy'kh aktov, s. 22-130). Moskva: Progress.

Serl', Dzh.-R. (1986). Kosvenny'e rechevy'e akty'. V Novoe v zarubezhnoj lingvistike. (Vy'p. XVII.

Teoriya rechevy'kh aktov, s. 195-222). Moskva: Progress.

Frege, G. (1997). Izbranny'e raboty'. Moskva: DiK.

Shevchenko, I. S. (2007). Rechevoj akt kak edinicza diskursa: kognitivno-pramaticheskij pokhod. Tverskoj lingvisticheskij meridian, 7: V mire yazy'ka, s. 69-80. Vzyato z ekhnuir.univer.kharkov.ua > bitstream.

Размещено на Allbest.ru