Проблеми моделювання процесів аудіювання у світовій психолінгвістиці

Відповідно до психолінгвістичної концепції денотатів М.І. Жинкіна (Жинкин, 1982) модель розуміння мовлення представлена як багаторівневе, ієрархічно організоване ціле, в якому центральне місце займає ієрархія предикатів. У процесі розуміння висловлювання відбувається реконструкція смислу, переведення його на універсально-предметний код (УПК) - код інтелекту - в модель фрагменту дійсності, відтворену в сприйнятому повідомленні. Так виникає денотат - повідомлення, яке відповідає акту розуміння.

В процесі осмислення сприйнятого повідомлення й переходу від мовних виразів до денотатів з'являються первинні опори розуміння. З-поміж виокремлених денотатів мовленнєвого повідомлення відбираються ті, які дозволяють реципієнту добудувати зміст сприйнятого висловлювання, тобто поєднати їх у цілісне, глобальне уявлення. Пошук взаємозв'язку денотатів завершується формуванням динамічного концепту як всебічного відображення змісту мовленнєвого фрагмента суб'єктом розуміння. На думку М.І. Жинкіна, розуміння тексту відбувається на рівні денотатів через осмислення реципієнтом зв'язків і відношень, які відтворені у сприйнятому тексті, а також на основі використання наявних у слухача фонових та енциклопедичних знань про відповідні денотати.

Згідно з моделлю декодування мовлення (Лурия, 1998), розуміння мовлення (тексту) - це активний за своєю природою багаторівневий за структурою процес, який реалізується в три етапи: починається зі сприймання зовнішнього мовлення, далі переходить на рівень розуміння загального значення висловлювання, насамкінець відбувається семантичне розшифрування внутрішнього глибинного смислу - підтексту. «Процес розшифрування значення далі розуміння смислу тексту, - як відзначає вчений, - завжди реалізується в певному контексті, одночасно із сприйманням цілісних смислових відрізків; іноді навіть розуміння окремого слова фактично слідує за сприйманням цілих смислових комплексів, і той контекст, в якому знаходиться слово, розкриває його значення. Водночас, успішне розуміння сприйнятого повідомлення передбачає знання глибинних синтаксичних структур, що є базальними для кожного компоненту висловлювання. Відтак, повне розуміння мовленнєвого повідомлення можливе за умови переходу від зовнішніх поверхневих значень у внутрішні глибинні смисли» (Лурия, 1998: 278). Отже, основоположним механізмом декодування мовлення є пошук загального смислу цілісного повідомлення (і тільки пізніше встановлення значення окремих слів). Процеси розпізнавання значення окремих слів і фраз, в моделі О.Р. Лурія, є другорядними. Реальний процес розуміння мовлення не збігається тим порядком, у якому сприймається інформація і в якому до слухача доходять спочатку окремі слова (лексико-фонематичний рівень), а потім цілі фрази (синтаксичний рівень) (ibid.: 278).

Згідно з моделлю «аналіз через синтез» (Артемов, 1969) процес розуміння мовлення ґрунтується на поетапному синтезі смислового змісту текстового повідомлення на базі перцептивного аналізу. Завершується процес розуміння ототожненням окремих семантично значущих компонентів висловлювання, установленням смислових зв'язків між ними та об'єднанням їх у цілісне смислове ціле.

Свій науковий погляд на характер перебігу процесу мовленнєрозуміння розвинув у своїй моделі побудови образу змісту тексту О.О. Леонтьєв (Леонтьев, 2003). На думку вченого, суть розуміння мовлення (тексту) полягає в побудові реципієнтом «образу змісту тексту». Суттєвими ознаками цього образу є такі: 1) динамічність, адже «образ змісту тексту не є, а відбувається, і лише в постійному становленні - його буття»; 2) предметність, оскільки «реципієнт оперує з самого початку з тим, що стоїть за текстом; за текстом - світ подій, ситуацій, ідей, почуттів, цінностей - реальний світ, що існує поза і до тексту»; 3) поліфонічність, яка виражена в тому, що «багатоаспектний світ, що стоїть за текстом, осмислюється реципієнтом по-різному, залежно від того, що йому треба побачити, з якою метою і з якою установкою він «вдивляється» у текст (Леонтьев, 2003: 142). Розуміння тексту, на думку вченого, це процес перекладу смисла тексту в будь-яку форму його закріплення, яка є не кінцем розуміння, а лише способом опредмечування процесів розуміння (ibid.: 141-142).

У функціональній моделі смислового сприймання О.І. Зимньої (Зимняя, 2001) розуміння мовлення представлене як перцептивно- мислиннєво-мнемічна діяльність (продукт взаємодії процесів сприймання, мислення і пам'яті). Результатом цієї діяльності є «видобування» реципієнтом загального смислу повідомлення, тобто смислоформування. Психолінгвістична модель смислового сприймання представлена дослідницею як система, що складається трьох рівнів - збуджувально-мотиваційного, аналітико- синтетичного (формувального) та виконавського. Збуджувано- мотиваційний рівень поєднує ситуативно-контекстуальну (стимульну) інформацію і мотиваційну сфери. Формувальний рівень функціональної моделі смислового сприймання містить чотири взаємопов'язані фази: 1) фаза смислового прогнозування; 2) фаза вербального співставлення; 3) фаза встановлення смислових зв'язків між словами і між смисловими ланцюгами (відрізками); 4) фаза смислоформулювання. Виконавський рівень на основі встановлення загального смислу сприйнятого повідомлення формує задум відповідної мовленнєвого (або немовленнєвого) вчинку (дії). ринципами, на яких базується модель смислового сприймання, такі: принцип детермінізму (обумовленість процесу смислового сприймання минулим досвідом реципієнта); випереджувального ідображення (вірогідне прогнозування, висунення смислової іпотези, обумовленої минулим досвідом, ситуацією спілкування контекстом мовленнєвого повідомлення); динамічного згортання (розгортання смислової гіпотези та стиснення результатів її аналізу до загального смислу) (ibid.).

Згідно з концепціями «смислових віх» О.М. Соколова (1967) та «смислових опорних пунктів» О. О. Смирнова (1967), модель формування динамічного концепту сприйнятого повідомлення представлена як результат аналітико-синтаксичної переробки вхідного сигналу. Опрацювання сприйнятої інформації відбувається шляхом виокремлення слухачем системи «смислових віх» або «смислових опорних пунктів» у внутрішньому мовленні. «Смислові віхи» виступають мнемічними опорами в процесі формування смислу сприйнятого повідомлення.

Модель побудови зустрічного тексту, сконструйована А.І. Новіковим (Новиков, 2007), відтворює процес розуміння мовлення як такий, у якому реципієнт вибудовує «зустрічний текст» - вербалізовані індивідуальні реакції на прослухане повідомлення. Зустрічне продукування висловлювання (тексту) супроводжується афективними переживаннями суб'єкта рецептивної діяльності щодо розуміння або нерозуміння сприйнятого повідомлення. Тому емоціонально-почуттєвий компонент вчений вважає важливим елементом процесу зустічного смилоформування.

Відповідно до моделі розуміння тексту (Чепелєва, 1992), в процесі розуміння мовлення (тексту) слухач виконує багатоаспектну мисленнєву роботу: виокремлює смисл сприйнятого повідомлення водночас породжує новий смисл; осмислює й переосмислює текст, у результаті чого відбувається синтез нового смислу, котрий породжується під час діалогічної взаємодії слухача з текстом. Тобто текст у моделі розуміння виступає посередником між його автором і читачем (слухачем).

Згідно з «концепцією читацького розуміння» (Михальчук, 2013), модель розуміння особистістю літературного твору відображає реальні об'єктивні властивості цього процесу та погляди автора на нього. Розуміння повідомлення відбувається через емпатію - мисленнєве входження реципієнта в ту чи іншу ситуацію, відтворену в сприйнятому тексті, та мовленнєву інтерпретацію суб'єктом розуміння контексту. В останньому аспекті розуміння виступає у вигляді діалогу з твором, квазіспілкування з автором та героями твору, відображення тексту за допомогою мовленнєвого висловлювання (у зовнішній чи внутрішній його формах), переоцінки твору в новому, самостійно побудованому контексті. Останнє визначається через механізми розпізнавання та реконструкції твору та знаходження реципієнтом особистісних смислів компонентів тексту. Розуміння тексту також передбачає усвідомлення того смислу, що був закладений автором твору, можливостей інтерпретації тексту із співвіднесенням з репрезентованою в творі культурою, зокрема з тією історичною епохою, коли був написаний твір, а також процесів перенесення системи знань людини, читацького чи особистісного досвіду на певний конкретний літературний твір.

У загальному вигляді моделі побудови в свідомості реципієнта «ментальної проекції тексту» (Сорокин, 1988; Рафикова, 1994; Залевская, 2005) або «концепту тексту» (Красных, 1998) функціонують так. У процесі розуміння у свідомості реципієнта вибудовується ментальна проекція тексту. «Проекція тексту» або «концепт» представляють собою результат розуміння, але не як статичне утворення, а як динамічне. Динаміка побудови проекції тексту полягає в постійній зміні змісту проекції тексту, який формується, в перегляді результатів розуміння відрізків дійсності (відтворених у тексті), та тексту в цілому під іншим кутом зору, з іншої позиції. У якості динамічних опор розуміння тексту, науковці виокремлюють образ ситуації, предметно-перцептивний компонент (наочний/зоровий), заголовок, ключові слова. Відтак, «опори побудови проекції тексту представляють собою комплекси взаємопов'язаних ментальних репрезентацій; вони носять інтегративний характер» (Залевская, 2005: 443).

Відтворюючи і досліджуючи фрагменти такої психолінгвістичної дійсності як «набір ключових слів», Л.М. Мурзін А.С. Штерн (Мурзин & Штерн, 1991) представляють модель розуміння мовлення як результат компресії сприйнятого повідомлення і водночас опору для його смислового відновлення. Ці ключові слова виступають своєрідним мінітекстом, організованим як і будь-який текст, і лінійно, й ієрархічно, тобто ключові слова відображають предикативну смислову організацію опорного мовленнєвого повідомлення.

О.О. Залевська розробила спиралевидну модель розуміння тексту. Згідно з цією моделлю, реалізація різних функцій слова в тексті (ідентифікаційна, регулятивна, синтезуюча, прогностична та ін.) представлена у вигляді дворівневої спіралі. Вона (спіраль) «розкручується» від «тіла тексту», по-перше, вглиб багатогранного досвіду індивіда (мовного і немовного; усвідомленого й неусвідомленого; перцептивного; когнітивного, емоційно- оцінювального); по-друге, в проекцію тексту, яка формується, трансформується, переглядається при взаємодії багатьох факторів (Залевская, 2005: 434).

Дискусії

Останнім часом посилилася увага багатьох науковців світу до діяльнісної психолінгвістики, яка має високу «пояснювальну силу» (Леонтьев, 2003) в розкритті феномена аудіювання як багатогранного психолінгвістичного явища, оскільки вона (діяльнісна психолінгвістика) заснована на базових концептуальних положеннях класичної психологічної теорії діяльності, що розкриває специфіку дій і операцій його суб'єкта. Ґрунтуючись на цій теорії, визнаній світі, психолінгвістика дає сучасні знання про діяльнісний і процесуальний характер мовленнєсприймання і мовленнєрозуміння, функціональну системність аудіювання, фазну («горизонтальну» (С.Л. Рубінштейн) та ієрархічну («вертикальну» (О.М. Леонтьєв) організацію мовленнєвої діяльності, випереджувальне відображення дійсності, евристичність смислової взаємодії та багато інших важливих аспектів мовленнємислення особистості людини. Можливості психолінгвістики розглядаються навіть філософією космосу, у перспективі пошуку позаземного інтелекту і можливості комунікації з ним (Krotenko, 2017; Fedorova & Salnikova, 2019).

Щодо моделі аудіювання як відображення цілісності роцесуальності цього психолінгвістичного явища в єдності його перцептивно-смислових і смислоформувальних компонентів, то зазначимо, що нам не вдалося знайти комплексної моделі, представленої з позиції діяльнісної психолінгвістики. Відсутність такої моделі в діяльнісній психолінгвістиці пов'язуємо з тим, що існує обґрунтована й аргументована думка про те, що більшість моделей породження мовлення є водночас і моделями сприймання мовлення, але в зворотному до процесу породження мовлення напрямку (Леонтьев, 2003). Тому зусилля дослідників більшою мірою були спрямовані на розробку різних моделей породження висловлювання (Ахутина, 2002; Леонтьев, 1974; Выготский, 1956; Зимняя, 2001; Леонтьев, 2003; Лурия, 1998 та ін.).

Ми переконані, що інтегрована модель аудіювання (в єдності процесів вербального сприймання й розуміння мовлення) має спиратися на положення психології мовленнєвого спілкування (Леонтьев, 1999), психолінгвістичну теорію мовленнєвої діяльності (Леонтьев, 2003) та на психолінгвістичні дослідження вчених (Выготский, 1956; Ахутина, 2002; Залевская, 2005; Калмикова, 2008; Леонтьев А.А., 1999, 2003; Леонтьев А.Н., 1974, Рубинштейн, 1973). З урахуванням основних постулатів східноєвропейської психолінгвістики, розглядаємо аудіювання в парадигмі «діяльнісного фрейму» (Леонтьев, 2003) як мовленнєво-мисленнєву діяльність, складовими якої є мотив, мета, дії, операції (як способи виконання ій), установки й результати (продукти аудіативної діяльності). цьому контексті Н.В. Харченко (2018) розроблено теоретичну інтегративну модель аудіювання в єдності вербального сприймання і розуміння мовлення (див. рис. 1.) під назвою «від мотиву до мотиву».

Рис. 1. Теоретична інтегрована модель аудіювання в єдності процесів вербального сприймання і розуміння мовлення

Методологічним базисом при конструюванні цієї моделі аудіювання виступили концептуальні засади діяльнісної психолінгвістики (Выготский, 1956, Леонтьев А.Н., 1974; Леонтьев А.А., 2003; Рубинштейн, 1973; Лурия, 2002) та основні постулати східноєвропейської психолінгвістичної теорії (Леонтьев, 2003). Суть их положень полягає в такому:

«одиницями» (Выготский, 1956) аналізу аудіювання є психолінгвістичні одиниці - мовленнєві дії та мовленнєві операції в акті мовленнєвої діяльності» (Леонтьев, 2003);

психолінгвістична одиниця аналізу є мінімальною «клітиною» аудіативної діяльності, яка містить усі її властивості, та арактеризується всіма основними ознаками діяльності. акими ознаками є: а) предметність; б) мотивованість;

в) цілеспрямованість, г) ієрархічна («вертикальна») організація діяльності, включаючи ієрархічну організацію її одиниць або квазіодиниць (Леонтьев, 1974); д) фазна («горизонтальна») структура діяльності (Рубинштейн, 1973);

3) організація мовленнєвої діяльності базується на «евристичному принципі» (тобто передбачає вибір стратегії мовленнєвої поведінки, припускає різні шляхи оперування з висловлюванням на окремих етапах сприймання мовлення);

психолінгвістична теорія є синтезом двох підходів - діяльнісного (процесуального) й відображувального (як відтворення образу світу);

вибір того чи іншого способу реалізації діяльності являє собою «моделювання майбутнього», яке, за словами Н.О. Бернштейна, «можливе тільки шляхом екстраполяції того, що відбирається мозком із інформації про поточну ситуацію, із «свіжих слідів» безпосередніх попередніх сприймань, із всього попереднього досвіду індивіда. <...> У будь-якій фазі екстраполяції мозок спроможний лише намітити для майбутнього моменту таблицю вірогідностей» (Бернштейн, 1966: 290). Таке попереднє

налаштування до дій, що спирається на минулий досвід, може бути назване вірогідним прогнозуванням (Фейгенберг, 1966: 127- 128). В аудіативній діяльності вірогідне прогнозування відіграє важливу роль;

в основі сприймання мовлення знаходяться процеси, які крайньому випадку частково відтворюють процеси породження говоріння. Специфічною ознакою процесу мовленнєсприймання є його активний характер (Леонтьев, 2003: 70-71).

За основу теоретичної інтегративної моделі аудіювання взято «уточнену модель породження висловлювання» Т.В. Ахутіної (Ахутина, 2002), в структурі якої виокремлено ланцюг внутрішнього програмування та два етапи й відповідні їм операції у внутрішньому мовленні: 1-й етап - «вибір смислів» й операції смислового синтаксування; 2-й етап - «вибір мовних значень» й операції семантичного синтаксування. Ураховуючи те, що «процес аудіювання є зворотнім до процесу говоріння» (Леонтьев, 2003), у сконструйованій теоретичній інтегративній моделі аудіювання ці два етапи й відповідні їм внутрішньо-мовленнєві операції пропонуємо розглядати в зворотному до моделі породження мовлення (говоріння) порядку, а саме: 1-й етап - операції семантичного синтаксування й вибір мовних значень; 2-й етап - операції смислового синтаксування й вибір смислів. У запропонованій інтегративній моделі аудіювання закладено як первинність смислового згортання (стиснення) внутрішньому мовленні й утворення «авторського образу ситуації» (Ахутина, 2002), так і подальше відтворення адресатом (комунікатором) авторського мисленнєвого образу ситуації як основи для утворення внутрішньо-мовленнєвої програми.

Інтегративна модель аудіювання відрізняється від інших такими ознаками: а) наявністю власної мотивації суб'єкта аудіювання заради встановлення мотивів говоріння автора висловлювання (тексту) - від мотиву комунікатора до мотиву комуніканта; б) своєю семантичною й смисловою зорієнтованістю, яка відображає глибинні внутрішньо-мовленнєві етапи перебігу аудіювання; в) наявністю ілеутворення як передумови формування смислу; г) передбаченням у структурі моделі інтеріоризації та екстеріоризації як рушійних чинників у трансформаційних процесах від зовнішнього (вербального сприймання) до внутрішньої семантико-смислової (переробки) й зовнішнього озвучення (відтворення зрозумілого); д) уведенням у фази протікання процесу аудіювання етапу, який передбачає момент відтворення суб'єктом аудіювання (смислового сприймання й розуміння мовлення) образу ситуації суб'єкта говоріння (письма).

Конструювання інтегративної моделі аудіювання в акті мовленнєвого спілкування та в динамічному перебігу таких фаз аудіювання, як: мотив, мета, сприймання мовлення, внутрішнє мовлення, розуміння смислу тексту, розуміння мотивів автора - бґрунтовуємо такими міркуваннями.

Аудіювання - один із компонентів мовленнєвого безпосереднього або опосередкованого спілкування, зокрема його комунікативного компоненту; комунікація зумовлює процеси оворіння, а відтак і аудіювання.

Мотив - це перша фаза в діяльності аудіювання. В аудіюванні мотив виступає, з одного боку, як своєрідний «механізм і джерело запуску» цього процесу (Выготський, 1956), а з іншого - як його «рушійна сила», «свідомий стимул» (Рубинштейн, 1958) для реалізації аудіювання. Будь-яка діяльність людини, зокрема мовленнєва, завжди мотивована. Як зазначає О.М. Леонтьєв (1974), не існує немотивованої діяльності. Немотивована діяльність - це не діяльність, позбавлена мотиву; це діяльність із суб'єктивно й об'єктивно прихованим мотивом. Щодо мовленнєвої діяльності, то вона, як і інші види діяльності, зазвичай спрямовується не одним мотивом, а системою мотивів, усередині якої завжди можна виокремити домінуючий мотив, котрий підпорядковує собі ієрархічно «нижчі», побічні мотиви (Op. cit.). Мотиваційний бік аудіювання «визначає готовність психічних і фізичних сил індивіда до цього виду рецептивної мовленнєвої діяльності й виражається зацікавленості в тому, щоб спрямовувати «перебіг» вербального сприймання на власну користь, тобто осмислити й правильно зрозуміти сприйняте мовленнєве повідомлення» (Зимняя, 2001: 340).

Наступна фаза аудіативної діяльності - мета, в якій «знаходить» себе мотив аудіювання. Мета - усвідомлюваний образ передбачуваного результату аудіювання, тобто мисленнєвий образ бажаного у суб'єкта аудіювання розуміння (виформовування) смислу. Але це тільки образ передбачуваного результату, а не власне осмислене і зрозуміле повідомлення, що сприймається Тому мета аудіювання є тільки передумовою формування смислу у внутрішньому мовленні.

Третя фаза аудіативної діяльності - сприймання мовлення. Вербальне сприймання реалізується на двох рівнях - сенсорному й перцептивному. На сенсорному рівні - рівні слухового сприймання - відбувається, по-перше, «сприймання готової системи мовних кодів, які мають певну фонематичну, лексико-морфологічну й логіко- граматичну будову» (Лурия, 1998: 374); подруге, здійснюється аналіз, розпізнавання слухових образів, ідентифікація мовленнєвих звуків шляхом співвіднесення сприйнятих сигналів зі звуковими еталонами, що зберігаються у довготривалій пам'яті у вигляді підсистеми звуків і складають фонетичний компонент мовної організації суб'єкта мовленнєвої діяльності (Зимняя, 2001). Таким чином, сенсорний рівень процесу мовленнєсприймання включає як акустичний, так і кінестезійний компоненти. Сенсорний рівень вербального сприймання відповідає рівню неусвідомленого, позаяк реципієнт не усвідомлює й не контролює роботу механізмів слухового сприймання (Леонтьев, 2003). На перцептивному рівні сприймання мовлення реципієнт розпізнає склади, слова, словосполучення, фрази шляхом сегментування мовленнєвого потоку на окремі елементи. З точки зору О.Р. Лурії, це «рівень розшифрування мовних кодів» (Лурия, 1998: 374), тобто розпізнавання мовних значень слів, словосполучень і речень, що супроводжується збудженням наявних в досвіді реципієнта уявлень, образів і асоціацій. Саме на перцептивному рівні сприймання мовлення відбувається перехід від образу мовного знаку як матеріального об'єкта до образу його змісту. Ці два етапи супроводжуються осмисленням - мисленнєвою операцією розкриття і встановлення смислових зв'язків та відношень між словами сприйнятого повідомлення (Зимняя, 2001). Фаза сприймання мовлення виступає вербально-перцептивним етапом аудіювання, на якому відбувається інтеріоризація - трансформація сприйнятих зовнішньо-мовленнєвих структур у внутрішній план - внутрішньо-мовленнєві структури.

В процесі інтеріоризації сприйняті зовнішні граматичні форми (слова, словосполучень, речення) співставляються з об'єктивною реальністю, відтвореною у відповідних мовних одиницях.

Фаза внутрішнього мовлення в теоретичній моделі аудіювання відіграє надзвичайно вагому роль. Внутрішнє мовлення Л.С. Виготський називав «особливим ланцюгом» - специфічним за психологічною, своєрідним за своєю будовою способом функціонування мовленнєвим утворенням. Важливу роль внутрішнього мовлення Л.С. Виготський вбачав у тому, що саме в ньому відбуваються складні трансформаційні операції згортання в аудіативному процесі. Внутрішнє мовлення виступає смислоутворювальним ланцюгом, за допомогою якого здійснюються динамічні процеси й відбуваються різні семантичні операції, зокрема: 1) трансформація сприйнятих об'єктивних мовних значень (лексичних, фразеологічних, граматичних значень кодифікованих мовних одиниць), які вибудовані за правилами семантичного синтаксування, смислами (ситуативними значеннями/суб'єктивними смислами), які реалізуються за правилами ситуативно-смислового згортання; 2) вибудовування «внутрішньо-мовленнєвої схеми за правилами смислового синтаксису» (Ахутина, 2002).

Отже, в інтегративній моделі аудіювання фаза внутрішнє мовлення представлена двома етапами з відповідними їм операціями: 1. Семантичне синтаксування і вибір мовних значень граматичних форм. 2. Смислове синтаксування і вибір смислів (ibid.).

Операції смислового синтаксування, які виконуються задньою мовленнєвою зоною кори головного мозку, утворюють внутрішню смислову програму. На першому етапі фази внутрішнього мовлення за правилами ситуативно-смислового згортання вибудовується ієрархічна структура внутрішніх слів - внутрішньо-мовленнєва схема, смисл якої адекватно передає суттєвий для суб'єкта зміст мисленнєвого уявлення. На другому етапі фази внутрішнього мовлення ситуативні значення, тобто утворені реципієнтом смисли замінюються об'єктивними мовними значеннями, організованими семантичні структури, що реалізують правила семантичного синтаксису. Основою для вибудовування суб'єктом аудіювання внутрішньо-мовленнєвої схеми є мисленнєвий образ ситуації (Ахутина, 2002: 132-134), який був основою у мовця. Утворений слухачем мисленнєвий образ ситуації - це тільки прикінцевий етап у розумінні усного повідомлення (тексту). Екстериорізація мисленнєвого образу ситуації свідчить про те, що відбулося розуміння (або нерозуміння) смислу тексту.

Остання фаза в моделі аудіативної діяльності - розуміння мотиву автора тексту як «кінцева інстанція» (Седов, 2004) в аудіюванні. Ґрунтуємося на наукових позиціях, згідно з якими «справжнє і повне розуміння чужої думки стає можливим тільки тоді, коли ми розкриваємо її діяльнісне, афективно-вольове підґрунтя. Це розкриття мотивів, які призводять до виникнення думки і управляють її перебігом» (Выготский, 2011: 457-458). Найвищим рівнем розуміння тексту (показником того, що текст зрозумілий) є те, що реципієнт «розшифрував не тільки загальний смисл і підтекстову інформацію, а й зміг «проникнути» в мотиви, які покладено в основу цього повідомлення <...> в основу переживань автора» (Лурия, 1998: 281; 317). Як зазначає І.О. Стернін, концепт тексту аналізується не тільки з точки зору змісту сприйнятого повідомлення, а й з точки зору мотиву - «навіщо ця ідея виражена, чому вона виражена саме цим автором, саме в цей час та ін.) (Стернин, 2011: 5). Саме тому запропонована інтегративна модель отримала назву «від мотиву до мотиву». Ця назва є також відображенням і специфіки мовленнєвого спілкування, в якому мотиви є своєрідними детермінантами генерування говоріння, а відповідно й аудіювання та навпаки.

Висновки

Размещено на Allbest.ru