Словотвірна специфікація прізвищевих ад'єктивів

Виклад основного матеріалу

Активне вивчення всіх типів власних назв (топонімів, гідронімів, антропонімів тощо) зумовлює необхідність всебічного дослідження ономастичних своєрідностей краю і регіону зокрема (див. роботи М. В. Бірила, Л. Л. Гумецької, О. Д. Неділько, В. А. Никонова, Ю. К. Редька) як з метою розкриття історії виникнення, динаміки, особливостей функціонування і структури цього своєрідного класу лексики в межах певних географічних ареалів, так і у зв'язку з дослідженням загальної картини розвитку ономастичної науки, розв'язанням цілої низки теоретичних і практичних завдань, чітко визначених у роботах К. К. Цілуйка, О. В. Суперанської, І. М. Желєзняк, Ю. О. Карпенка, П. П. Чучки.

Багатогранність процесу історичного розвитку і становлення прізвищ, необхідність їх глибокого та всебічного аналізу зумовлює ціле розмаїття аспектів дослідження власне антропонімних (прізвищевих) одиниць: історико-генетичний, ономастичний, лексикографічний, дериваційно-морфонологічний, аспект синхронії та діахронії, діалектно-регіональний та ін. У цілому вони чітко простежуються у роботах М. Л. Худаша, С. М. Медвідь-Пахомової, В. О. Горпинича, Р. І. Осташа, В. Д. Познанської.

Об'єктом уваги ономастичних студій останніх десятиліть все більше стає діалектно-регіональний аспект вивчення антропонімії, оскільки особливу цінність у вирішенні загальних проблем української антропоніміки мають праці, побудовані на аналізі специфічних рис певних регіонів. У них, з одного боку, досліджено становлення класу прізвищ у кожному регіоні, вивчено їх мовні особливості, сучасне функціонування порівняно з попередніми періодами, а з іншого - зіставлено ці прізвища із загальноукраїнським списком прізвищ (який доречно уточнюється робочими регіональними картотеками) і на основі спільних рис та локальних особливостей розкрито тенденції розвитку загальноукраїнської прізвищевої системи.

В історії української мови винятково важливе значення має територія Середньої Наддніпрянщини, оскільки вона була заселена слов'янськими племенами ще в доісторичні часи і саме тут формувалося коріння української мови (див. праці В. С. Ващенка, Й. О. Дзендзелівського), а пізніше діалекти цього регіону лягли в основу української літературної мови (див. праці С. П. Бевзенка, І. Д. Сухомлина). Ці факти опосередковано вплинули на формування граматичних та структурно-словотвірних особливостей українського прізвищевого загалу, детальний аналіз яких дасть підстави для висновків про взаємовплив різних прізвищевих систем та доповнить історію формування всього прізвищевого простору України. Представлені у статті узагальнення уможливлять подальше вивчення проблем прізвищевої специфіки, зокрема її структурнословотвірних складників.

Фундаментальні узагальнення щодо становлення прізвищ як окремого класу слів (див. праці В. О. Горпинича, О. В. Суперанської, І. Д. Сухомлина, М. Л. Худаша та ін.) репрезентують найактуальніший у сучасній антропоніміці спосіб виникнення українських прізвищ, за яким останні постали з імен (переважно церковно-християнських православного календаря), прізвиськ (сімейно-родових, генетично пов'язаних зі слов'янськими автохтонними іменами - відкомпозитними й відапелятивними, та індивідуальних) та апелятивних позначень особи. Становлення цих лексем у ролі прізвищ, тобто перехід від першого носія до наступного з подальшим їх офіційним закріпленням як незмінних стабільних знаків, відбулося на основі різноманітних словотвірних процесів у межах цього класу онімної лексики.

На основі здійсненого комплексного аналізу прізвищ закарпатських українців з урахуванням фактів і процесів загальноукраїнської антропонімії XIII - XVIII ст. П. П. Чучка стверджує, що в українців діяли лише два способи творення спадкових родових знаків, власне прізвищевих назв, а саме - морфологічний та семантичний. Морфологічний спосіб полягав у творенні нових прізвищ за допомогою нових прізвищевих формантів, а семантичний (лексико-семантичний) зводився до трансонімізації апелятивів, індивідуальних прізвиськ та особових імен без будь-яких додаткових експліцитних засобів словотворення [10, с. 25]. Зазначена класифікаційна схема стала загальноприйнятою (у своїх дослідженнях її застосували Б. Б. Близнюк, Г. Є. Бучко, Н. Ю. Булава, І. І. Ільченко, Л. О. Кравченко, С. Є. Панцьо, С. В. Шеремета та ін.), оскільки враховує особливості словотвірної структури прізвищ (на відміну від словотвору апелятивів), твірні основи яких завжди хоч і гіпотетично, але вмотивовані. Деталізація семантичного способу творення прізвищ на прикладі ад' єктивних онімних компонентів унаочнить основні тенденції у формування регіональної прізвищевої бази зокрема, та українського антропонімікону загалом.

Концепція лексико-семантичного способу словотворення висунута Л. В. Щербою, який пояснив її тим, що звукова оболонка твірного слова залишається незмінною і набуває нового значення (навіть ономастичного). Ця теорія активно підтримана В. В. Виноградовим, В. О. Горпиничем, О. А. Земською, М. М. Шанським, І. І. Коваликом, хоч має і своїх опонентів. Так, існує думка, за якою семантичний спосіб не вважається взагалі способом словотворення, оскільки семантичні зміни в словах цього типу не пов'язані формально з появою нового звукового комплексу (І. С. Улуханов, В. В. Лопатін). Як зазначає В. О. Горпинич, із таким поглядом погодитися не можна у зв'язку з тим, що внаслідок семантичного словотворення виникає нова дериватема, з новим лексичним і граматичним значенням, наприклад, черго 'вий (той, що чергує), чергови й (наступний), Черго 'вий (особова назва з певним мотивом номінації) [3, с. 30].

Лексико-семантичний спосіб творення прізвищ був поширеним та продуктивним і домінував над іншими способами творення у багатьох народів, зокрема словаків, чехів, словенців, поляків угорців, румунів [2, с. 48]. При його функціонуванні не застосовувалися формально-структурні засоби словотворення, а формантом була зміна семантики слова. Прізвища, утворені таким способом поширені і як на всій території України, так і у межах досліджуваного регіону.

Незважаючи на довготривалу роботу науковців (В. О. Горпинича, Ю. О. Карпенка, В. Д. Познанської) у галузі визначення структурних особливостей прізвищ зазначеного типу, питання про семантичний спосіб словотворення прізвищ залишається предметом дискусій. По-перше, велика кількість неоднозначних утворень, оформлених поліфункціональними суфіксами (які можна вважати демінутивними чи патронімічними), призводить до подвійного тлумачення структурнословотвірних особливостей прізвищ: їх можна вважати як семантичними, так і морфологічними утвореннями, наприклад, Левовий - левовий (значний, вагомий у вторинній семантиці) чи Левовий < Лев - ов(ий) [10, с. 158]. По-друге, різноманітні етимологічні пояснення прізвища завжди чітко мотивують словотвірну належність прізвищевого утворення (наприклад, прізвище Білих може співвідноситися з назвою білого хліба або з апелятивом «білий»). По-третє, відапелятивні прізвища ад'єктивного типу уналежнюються деякими мовознавцями (Т. Б. Лукінова, З. Г. Ніколаєнко) до окремого структурного способу творення прізвищ через повний або частковий процес субстантивації [7, с. 124-133]. Однак, як зауважує П. П. Чучка, не субстантивація була вирішальним моментом у виникненні прізвищ прикметникового зразка, якісні та відносні прикметники стали власними назвами, у тому числі й прізвищами (Гла 'дкий, Черго 'вий), не тому, що вони субстантивувалися, а тому, що із втратою лексичного значення вони переосмислилися і змінили свою номінативну функцію, тому їх слід вважати семантичними утвореннями [10, с. 523]. По-четверте, аналіз прізвищ-композитів із погляду словотвору також неоднозначний. П. П. Чучка зазначає, що двоосновні прізвища не становлять окремого типу словотвору (на відміну від О. Д. Неділько,

Н. П. Москальова, які ідентифікують їх як синтаксично-морфологічні утворення). Одні з них, як Гуменний, Станіславський стали прізвищами внаслідок трансонімізації співзвучних їм давніх слов'янських особових імен. А більшість із них, як Сухорукий, Твердохлі'бний, є ситуативними апелятивними утвореннями [10, с. 27]. Такої ж думки дотримується В. Д. Познанська, стверджуючи, що ці прізвища є семантичними утвореннями, оскільки переважна їх кількість відома як апелятиви чи прізвиська, що, ономатизуючись, потрапили до антропонімної мікросистеми [8, с. 9]. Окрім того, дослідниця вважає необхідним під час аналізу ад'єктивних прізвищ, утворених семантичним способом, звертати увагу на їх структурні особливості, оскільки для антропоніміки важливе вивчення і форми, і змісту слів, що стали індивідуальними прізвиськами, а пізніше й прізвищами [8, с. 82].

До прізвищевих ад'єктивів науковці (І. М. Желєзняк, Ю. О. Карпенко, Т. В. Марталога, Р. І. Осташ) пропонують зараховувати прізвища, утворені шляхом трансономатизації прикметників і дієприкметників. У Середній Наддніпрянщині засвідчено кількісну перевагу прізвищ прикметникового характеру (1131 прізвище) над дієприкметниковими (26).

Граматичні категорії роду, числа та відмінка у прізвищах зазначеного типу є неактуальними, оскільки номінативна природа прізвищ мотивує такі його властивості, як конкретність та одиничність [1, с. 195]. Називна функція прізвищ (див. праці І. М. Желєзняк, Р. І. Осташа, М. Л. Худаша, П. П. Чучки) зумовила абсолютну перевагу форми називного відмінка прізвищ-ад'єктивів у всіх слов'янських народах [1, с. 195]. Проте в деяких регіональних антропоніміконах прізвищами ставали також слова у формах непрямих відмінків, зокрема словоформи родового відмінка. Досліджуваний регіон фіксує 7 прізвищ такого типу: Безп 'я 'тих, Кузьміни 'х, Сєди 'х, Філі 'нських, Я'кових.

Група прізвищ, утворених шляхом ономатизації прикметників, різноманітна за своєю будовою. Це пояснюється лексико-граматичними категоріями ад'єктивів: вони поділяються на групи за значенням, зберігають похідну та непохідну основу, мають повну і коротку форму вираження.

Процесу антропонімізації в досліджуваному регіоні зазнали якісні та відносні прикметники. Прізвищ, утворених від якісних прикметників, небагато (87 прізвищ), що зумовлено характером твірних основ: якісні прикметники, переважно непохідні за структурою, позначають ознаки, властивості предмета (колір, висота, глибина, ширина, смакові, звукові відчуття тощо), тому частіше трансформувалися в інші частини мови (іменники, прислівники) за допомогою словотвірних засобів (Криву'ля, Кривко' тощо). Серед прізвищ з основами якісних прикметників у досліджуваній прізвищевій системі такі: Бі 'лий; Глухи 'й; До 'вгий; Жо 'втий; Широ 'кий. Найчисленнішу групу становлять прізвища, співвідносні з відносними прикметниками, переважно похідними за структурою, що позначають ознаку предмета не прямо, а через відношення її до іншого предмета або дії (413): Вишні 'вський; Водяна '; Золото 'вський; Ша 'тський; Шутни 'й.

В утворенні прізвищ такого типу брали участь різні за значенням суфікси:

1. Суфікси, що вказували на походження людини з певної місцевості (156): -ськ/-цьк/-зьк: Балахо 'вський < с. Балахове, Хн.; Бобри 'цький < с. Бобринці, Лв., Жт.; Залі 'ський < с. Залісся, Глобинський р-н, Пл.; Красносі 'льський < с. Красносілля, Олександрійський р-н, Крв.

2. Суфікси, що вказували на якусь особливість людини (зовнішню, внутрішню рису тощо): -н (27): Ві 'льний, Желє 'зний, Чепурни 'й; -к (11): Гладки 'й, Коро 'тка, Прудки 'й; -ав (6): Гарка 'вий, Ласка 'вий, Смугля 'вий; --л (3): Кру 'глий, Сму 'глий; -ов

Пустови 'й, Чорно 'ва; -цьк (2): Дурни 'цька, Нога 'цька; -ат(2): Волоха 'тий, Голова 'тий; -ськ (1): Гу 'бська.